Книга Проповідника

Дональд Р. Гленн

ВСТУП

Авторство та час написання. Автор даної книги називав себе Екклезіястом чи, по-єврейському, Когелетом ( Qōhele t , див. 1:1-2; 1:12; 7:27; 12:8-10). Хоча це єврейське слово часто сприймають як ймення й тому передають його способом транслітерації, присутність певного артикля перед ним в оригіналі у 12:8 (і, можливо, у 7:27) показує, що це – звання. У Старому Завіті так не названо жодну іншу особу. Форма ж дієслова, від якого походить це звання, теж більше ніде не вживається. Тож точне його значення – поки під сумнівом. Всі дані про це значення узяті із близького до нього єврейського слова «зібрання». Наприклад, у Септуа ґ інті ця книга зветься «Екклезіястова» ( Ekklēsiastēs, «той, хто скликає зібрання»), звідки й походить назва книги в деяких англомовних версіях («Ecclesiastes») та в україномовній версії Огієнка («Книга Екклезіястова»). Варто сказати, що чимало англомовних версій Біблії передають назву Qōhele t   відповідно до функції, яку він, найімовірніше, виконував на зібранні (наприклад, «Вчитель» у НМВ, «Проповідник» у БКЯ, «Головуючий на зібраннях» у примітках до НМВ). За вищенаведеним принципом передано назву книги і в україномовній версії Хоменка (як «Книга Проповідника»).

Автор також позиціонував себе як Давидів син (1:1), цар «в Єрусалимі» (1:1) та цар «над Ізраїлем в Єрусалимі» (1:12). Ба більше, в автобіографічному розділі (1:12-2:26) він сказав, що мав «велику та глибоку мудрість понад усіх, що були» перед ним «над Єрусалимом» (1:16), що завідував багатьма великими проєктами (2:4-6), мав численних рабів (2:7), величезні стада овець та корів (2:7), незліченні багатства (2:8) та великий гарем (2:8). Стисло кажучи, він заявляв, що є вищим понад усіх, хто був перед ним у Єрусалимі (2:9). Такі свідчення автора про себе спонукали багатьох тлумачів з юдаїзму та християнства ідентифікувати Соломона як того, хто написав дану книгу, хоч його ім’я жодного разу не згадується в ній.

Соломонове авторство Книги Проповідника було прийняте всіма, поки не настала епоха Просвітництва (17 століття), коли послуговування літературним та історичним критицизмом і лінгвістичним аналізом спонукало чималу кількість науковців із усіх напрямів заперечити його. Для прикладу, вчинили це навіть такі відомі консервативні тлумачі Святого Письма як Е.В. Хенгстенберг, Франц Деліч, Едвард Дж. Янг та Г.К. Леопольд. Основною причиною для полишення поглядів стосовно авторства Соломона став лінгвістичний стиль. Деякі дослідники помітили, що єврейський текст Книги Проповідника відрізняється словниковим та синтаксичним складом від текстів часів Соломона і є значно ближчим до пізнішого стилю єврейської мови, відображеного у Мішні (близько 200 року). Декотрі арамейські та перські слова теж спонукали дослідників датувати книгу роками вже після царювання Соломона. На основі цих характеристик Книгу Проповідника часто приписують періодові часу через багато років після вигнання (приблизно 350-250 рр. до н.е.), хоча Хенгстенберг, Деліч, Леопольд і Янг схиляються в міркуваннях до пізнього перського періоду (близько 450-350 рр. до н.е.). Наявність фрагментів рукописів Книги Проповідника в Кумрані з кінця другого століття до н.е. та їх вплив на апокрифічний варіант Книги Екклезіяста (близько 190 р. до н.е.) виключають будь-яку дату, пізнішу за 250-200 рр. до н.е.

Дослідники, котрі датують книгу пізнішими роками й заперечують авторство Соломона, зазвичай трактують автобіографічні відомості в книзі як художні засоби, вжиті з метою доводу правдоподібності аргументів автора. Кажуть, що подібний художній засіб було вжито автором псевдоепіграфічної Книги Мудрості Соломона (близько 150-50 рр. до н.е.). Однак деякі недавні дослідження показали, що певні риси, розглянуті як характеристики арамейської і/чи пізньої єврейської мови, можуть також бути віднайдені у ханаанській та фінікійській літературі, датованій роками ще до часів Соломона. Глісон Л. Арчер, який навів і упорядкував декотрі з цих рис, також доводив, що єврейська мова в Книзі Проповідника є унікальною, не подібною до будь-якої іншої єврейської літературної праці перед поневоленням у Вавилоні чи після нього ( Зондерванська Ілюстрована Енциклопедія Біблії. Zondervan Pictorial Encyclopedia of the Bible. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1975, s. v. “Ecclesiastes”, 2:184-7). Таким чином лінгвістичний аргумент проти авторства Соломона є дещо непереконливий.

Невідповідності між соціальними й політичними умовами, відображеними у книзі, й умовами часів Соломона – наприклад, гноблення (4:1; 8:9), несправедливість (5:7) та уряд, котрий можна підкупити (5:7-8; 10:16-20), – так само не є переконливими аргументами проти авторства Соломона. Хоча ці умови могли бути актуальними для євреїв під гнітом персів чи греків (як і твердять ті, котрі заперечують авторство Соломона), вони також могли стосуватись соціальних проявів зла у пізні роки царювання Соломона, коли його піддані неабияк страждали через його суворість (див., наприклад, 1 Цар. 12:4, 9-11). Розбіжності між автобіографічними даними, що в Проп. 1:12, 16, та історією життя Соломона так само не доведені. Ті, котрі твердять, що Соломон не є автором, кажуть, що дієслово «був» у 1:12 означає «Я був [але вже не є] царем». Однак сказане речення можна також передати як «Я був [і все ще є] царем». Згадка про тих, що правили «над Єрусалимом» перед ним (1:16), може стосуватись як правителів-неізраїльтян, так і царів-ізраїльтян. Отож, у книзі немає переконливих внутрішніх свідчень, аби заперечити чи підтвердити авторство Соломона.

Підсумовуючи, варто сказати, що хоча багато науковців заперечує авторство Соломона через начебто невідповідність мови, що у Книзі Проповідника, його часам, нещодавні дослідження поставили під сумнів достовірність цього лінгвістичного доказу й знову надали можливість ідентифікувати автора без назви як Соломона. Оскільки у доказах нема повноти, у нижченаведених тлумаченнях автором даної книги прийнято вважати, як і зазвичай, Соломона. Одначе, незважаючи на те, хто написав її, чи то Соломон, чи інший мудрець Ізраїля, який жив пізніше, присутність цієї книги у Біблії свідчить, що вона є частиною Божого Слова.

Тема й мета. Мало сумнівів може виникнути про тему Книги Проповідника. Вона зазначається на початку (1:2) і в кінці (12:8) книги та часто відлунює крізь рядки (наприклад, 1:14; 2:11, 17, 26, і т.п.). Автор («Проповідник») твердить, що все на світі – «марнота» (версія Хоменка) чи «наймарніша марнота» (Огієнка). Це включає в себе рутинну працю (1:14; 2:11, 17; 4:4, 7-8), мудрість (2:15), праведність (8:14), багатство (2:26; 5:9; 6:2), престиж (4:16), задоволення (2:1-2), юнацький запал (11:10), життя (6:12; 7:15; 9:9) і навіть життя після смерті (11:8). Слово he b el, перекладене тут як «марнота», в інших місцях означає подих, подув вітру чи пара (наприклад, Прип. 21:6; Іс. 57:13). У Книзі Проповідника вжито ще декілька фраз, подібних за значенням до слова he b el :   «гонитва за вітром» (Проп. 1:14; 2:11, 17, 26; 4:4, 16; 6:9), «нічим не ліпша» (3:19; див. 5:10; 6:8), «ніякої з того користи» (2:11; див. 2:22; 3:9; 5:15; 6:11). Отож, метафорично це єврейське слово означає щось без субстанції чи реальної цінності. У певних випадках воно теж метафорично має стосунок до деяких інших характеристик вітру чи водяної пари і позначає: (а) те, що є швидкоплинним чи тимчасовим (див. 6:12, де йдеться про життя, «яке наче тінь проходить»; 3:19; 7:15; 9:9; 11:10); (б) те, що є загадковим чи хвилюючим (див. 6:2; 8:10, 14); (в) або те, що є невидимим і таємничим (див. 11:8).

Чому Соломон видав рутинним трудам такий вердикт? Бо праця, як він вважав, не дає людині нічого повсякчасного. Також людина часто береться до роботи через спонуки, що сіють у її серці зерна невдоволення – наприклад, суперництво (4:4, 6) і ненаситна гонитва за багатством (4:8; 5:9; 6:9). Окрім того, труд не приносить постійного задоволення (2:10-11), незважаючи на те, які великі досягнення в людини (2:4-6) чи які її винагороди за нього (2:7-8). Ба більше, людина завжди наражається на ризик втратити плід своєї праці. Його можна втратити через утиски чи несправедливість (5:7-8), через нещасний випадок (5:13) або через присуд Божий (2:26; див. 5:5). Та навіть якщо людина і зможе зберегти плід своїх трудів впродовж життя, вона не може взяти його з собою, а мусить залишити комусь іншому (2:18; 5:14). Ба більше, якщо отримувач плодів тяжкої праці не трудився задля них (2:21) і не достатньо мудрий (2:19), усі результати трудів людини можуть зійти на ніщо, а зусилля бути витраченими надаремно.

Соломон побачив схожу марність у людській мудрості та праведності, бо вони не дають абсолютної гарантії успіху. Так, мудрість має очевидні переваги над глупотою (2:13-14), багатством (7:11-12) і фізичною або військовою силою (9:16, 18; 7:19). Вона полегшує шлях до успіху навіть під час здійснення небезпечних завдань (10:8-10, зокрема вірш 10б; див. 8:1-6, зокрема вірш 5; 10:2-4, зокрема вірш 2). Однак набутки цієї ж мудрості можуть бути втрачені через один-єдиний маленький гріх (9:18; див. 7:7-9), маленьку дурість (10:1), перебування не у тім місці і не в той час (10:11) чи навіть через нестачу належної пошани (9:15). Ба більше, мудрість не завжди винагороджується (9:11). Розумний часто зазнає тих же непередбачуваних бід, що й лихий (9:1-2, 12). Врешті-решт будь-яка значна перевага від мудрості знищується смертю: мудрий умирає – і ось уже забутий, як і дурень (2:14-16).

Праведність теж не приносить очевидної винагороди. Хоча Соломон і стверджував, що праведність винагороджується, а зло карається (8:12-13), він іноді бачив, що відбувається прямо протилежне (8:14; див. 7:15; 8:10), і спостерігав, що лиходійство творилося навіть у судах (3:16), а людям відмовляли у їх правах та у справедливості (5:7). Хоча певні з цих нещасть, мабуть, можна пояснити тим фактом, що абсолютна праведність є неможливою (7:20, 28-29), стрижнева істина сказаного – в тім, що праведники зазнають тих же непередбачуваних лих, що й нечестивці (9:1-2), та врешті-решт помирають так само, як і злі люди (9:3).

Незліченні лиха через несправедливість та непередбачуваність долі, які Соломон спостерігав у житті, змусили його вважати все випадковим. Хоча він і вірив, що все на світі відбувається з волі та під контролем Божого провидіння (3:11; 6:10; 7:14; 9:1) й що кожна річ має свій час, у котрий повинна з’явитися (3:1-8), проте все ж усвідомлював, що Господні плани на життя людей часто незрозумілі навіть найбільшим мудрецям (3:11; 8:17). Тож Соломон знову й знову твердив у книзі про неможливість людей передбачати майбутнє (7:14; 8:7; 9:1; 10:14) і обирати найліпші на даний момент дії (6:12; 11:6). Більше того, таємничість притаманна Господнім шляхам не лише в житті земному, а й в житті потойбічному. Тож, усупереч твердженням декотрих науковців, навіть у житті після смерті для Соломона не було ніяких гарантій.

Хоча він і дійсно вірив, що Бог судитиме людей за їх учинками (3:17; 11:9; 12:14), проте ніде не казав, чи то чітко, чи приховано, що суд відбудеться після смерті. Соломон пов’язував утішення Господньою ласкою і Його щедротами виключно з існуванням теперішнім, земним (9:4-7, зокрема вірш 5, мертвим «нема … більш уже заплати», і вірш 7, «бо Бог благословив уже твоє діло»). Отож, життя після смерті було невідомим для Соломона (11:8) й не надавало обітниць виправити всі недоліки та розкрити таємниці, котрі він спостерігав.

Його небажання розмірковувати про життя після смерті (див. 3:19-22) зумовлене тим, що він надавав перевагу емпіричному методу досліджень, себто за допомогою наочних спостережень (наприклад, «я бачив», 1:14; 3:16 тощо). Про те, чому він чинить саме так, хоч це й ніде конкретно не вказано, можна дізнатися з висновків (12:13-14) та з інших натяків у книзі (2:24-26; 3:14; 7:18). Автор мав намір емпірично продемонструвати людям ненадійність людських зусиль та їх недостатність в наданні істинного значення, цінності й значимості людському життю «під сонцем». Він намагався спонукати їх звірятися лише на Бога.

Навіть тема задоволення (2:24-26; 3:12, 22; 5:17-19; 8:15; 9:7-9; 11:7-10) має безпосередній стосунок до цієї мети, хоча цю тему часто помилково інтерпретують, як «поради утішення в час горя», що зійшли з уст давньогрецького філософа Епікура, котрий жив у 4-3 столітті до н.е. Тож, за словами Соломона, задоволення в житті – радість від праці, утішення її плодами – приходить тільки як дар від Бога (2:24-26, зокрема вірш 25; 3:13; 5:19-20; див. 9:7). І воно приходить лише до тих, хто слухається Бога (2:26), боїться Його (8:12) та завжди пам’ятає, що Бог судитиме людей за їх учинки (11:9). Отож, основний тон книги – песимістичний, але автор, Соломон, не був песимістом, циніком чи скептиком, як хибно твердили деякі критики. Він був віруючим, котрий прагнув показати людям всю ненадійну сутність того, що вони покладаються на власні зусилля, здібності й праведність, та спрямувати їх до віри в Бога як до єдиної основи для значення, цінності й значимості життя «під сонцем».

Однак Соломон не говорив, що людські зусилля не мають взагалі жодної цінності. Праця може допомогти досягти великих звершень і дати людині певне задоволення (2:10). Вміння може допомогти легше досягти успіху (10:10). Праведність може дати людині значно більший захист, аніж гріховність (8:12-13). Проте, в світлі гріхопадіння (7:29), невідомості провидіння (6:12), невідворотності смерті (12:1-7) й таємничості життя після смерті (3:19-21; 11:8), праця, вміння й праведність дають небагато безпеки чи істинної цінності.

Хоча Соломон писав супроти зростаючої секуляризації релігії у тогочасному суспільстві, його слова також надзвичайно актуальні й супроти теперішнього «світського гуманізму». Справді, життя – швидкоплинне, воно сповнене багатьма таємницями й лихами. Коли б не певність у майбутньому суді та в житті після смерті через історичні факти розп’яття й воскресіння Христа (див., для прикладу, Діян. 17:30-31), існування у потойбіччі видавалося б темним та похмурим. Та, незважаючи на це, від життя не треба відмовлятися чи наповнювати його відчаєм. Ба більше, життя має бути прожитим у повному довір’ї до Бога, прийнятим із радістю як дар з Його добрих рук і прожитим з пам’яттю про Його майбутній суд.

Єдність та структура. Погляд, що Книга Проповідника складається з сукупності суперечливих міркувань трьох осіб (скептика, мудреця й віруючого), який був поширений серед критиків на початку 20 століття, зараз, здебільшого, відкинутий. І єдність книги, хоча б її тематична єдність, загалом сприймається вченими як належне. Однак ще й досі тлумачі не дійшли спільної думки, чи існує в цій книзі певний логічний розвиток подій або доводів. Багато дослідників бачить цю книгу як вільно впорядковану збірку мудрих висловів, подібну на Книгу Приповідок. Інші дослідники бачать зв’язні доводи лише в першій частині книги (Проп. 1-6) та збірку практичних закликів у другій (част. 7-12).

З-поміж багатьох спроб виділити зв’язність змісту книги популярними стали дві. Один метод, відомий здавна, розглядає повторення теми задоволення у 2:24-26; 5:17-19; 8:15-17; 11:7-10 як завершальну рису для стрижневих міркувань із чотирьох великих розділів.

Другий же метод пошуку основного смислового стрижня ґ рунтується на методах риторичного критицизму та бере до уваги повторення фраз і певних словесних формул. Цей метод зараз набуває популярності й слугує основою для плану в даному коментарі. Отож, основну частину книги можна поділити на два розділи: (а) 1:12-6:9 оповідає про обмежений вплив всіх людських зусиль на світ (усе – «марнота й гонитва за вітром»), (б) 6:10-11:6 висвітлює обмеження людської мудрості (людина не знає /не може знати / дізнатися). З-поміж цього матеріалу вирізняються вірші 1:3-11, які підтримують тему, озвучену в 1:2, – тему марноти й тяжкості людських зусиль, а в 11:7-12:14 міститься порада людям як розпорядникам Божого творіння втішатися життям (11:7-12:7). За цим слідує повторне озвучення теми (12:8) і завершальне твердження (12:13-14): «Бога бійся і заповідей Його пильнуй». Як зазначив Роберт К. Джонстон (Robert K. Johnston, “Confessions of a Workaholic: A Reappraisal of Qoheleth.” Catholic Biblical Quarterly . 38 January-March 1976:18), ці твердження – вступне і завершальне – влучно ілюструють те, що прагнув сказати Соломон: усі людські зусилля не надають благ із вічною цінністю, треба втішатися життям з острахом Божим і поціновувати його як дар з Господньої руки.

ПЛАН

1. Вступ: Марнота всіх людських старань (1:1-11)

А. Заголовок (1:1)

Б. Тема: Марнота всіх людських зусиль (1:2)

В. Загальні доводи: Марнота людських зусиль на прикладі природних явищ (1:3-11)

1. Теза: Людська праця не приносить повсякчасних благ (1:3)

2. Доказ: Безперестанний суєтний кругообіг сущого (1:4-11)

II. Марнота людських досягнень, засвідчена емпірично (1:12-6:9)

А. Особисті спостереження щодо марноти людських досягнень (1:12-2:17)

1. Марнота людських досягнень, показана на власних спостереженнях (1:12-15)

2. Марнота людської мудрості, показана на власних роздумах (1:16-18)

3. Марнота пошуку насолод, показана на власному досвіді (2:1-11)

4. Марнота мудрого способу життя, висвітлена роздумами про смерть (2:12-17)

Б. Марнота людської праці, засвідчена емпірично (2:18-6:9)

1. Плоди праці можуть бути змарновані кимось іншим (2:18-26)

2. Праця не здатна змінити Боже незмінне, незбагненне провидіння (3:1-4:3)

3. До праці часто спонукають неправильні мотиви (4:4-16)

4. Плоди праці іноді можуть не приносити задоволення (4:17-6:9)

III. Обмеження людської мудрості, засвідчені емпірично (6:10-11:6)

А. Вступ: Усе непохитно й незбагненно визначено наперед (6:10-12)

Б. Людина не може зрозуміти задумів Божих (част. 7-8)

1. Незнання людини про значення негараздів і достатку (7:1-14)

2. Незнання людини про значимість праведності й мудрості (7:15-29)

3. Неусвідомлення людиною реальності й таємниці божественного воздаяння та відплати (част. 8)

В. Людина не знає, що з нею станеться (9:1-11:6)

1. Ніхто не знає, що з ним буде завтра (9:1-10)

2. Ніхто не знає, чи мудрість принесе йому користь (9:11-10:11)

3. Осуджувати когось – ризиковано у світлі незнання майбутнього (10:12-20)

4. Варто працювати старанно, незважаючи на незнання того, що буде завтра (11:1-6)

VI. Висновок: Варто жити радісно й відповідально в остраху Божому (11:7-12:14)

А. Заклик жити радісно й відповідально (11:7-12:7)

1. Слід втішатися життям, бо потім наступить темрява смерті (11:7-8)

2. Втішайтесь життям у юності, але пам’ятайте й про суд Божий (11:9-10)

3. Живіть відповідально в молодості, бо прийдуть старість і смерть (12:1-7)

Б. Заключна порада з огляду на марність усіх людських зусиль (12:8-14)

1. Повторне озвучення теми: марнота всіх людських зусиль (12:8)

2. Особливий досвід і авторитетність у книзі (12:9-12)

3. Заключна порада: слід боятися Бога і пильнувати Його заповіді (12:13-14)

КОМЕНТАРІ

I. Вступ: Марнота всіх людських старань (1:1-11)

У цій вступній частині автор представив себе (вірш 1), назвав тему (вірш 2) і озвучив загальні доводи на її користь (вірші 3-11).

А. Заголовок (1:1)

1:1. Як і у випадку з іншими книгами мудрості у Старому Завіті (наприклад, Прип. 30:1; 31:1; див. Прип. 1:6; 22:17; 24:23), автор Книги Проповідника назвав цю книгу власною. В інших місцях (Проп. 12:11) він, однак, також казав, що вона – богонатхненна. Автор ідентифікує себе тільки назвами стосовно роду діяльності: Когелет, Проповідник, син Давида та цар «в Єрусалимі». Як сказано у Вступі, у підрозділі «Авторство та час написання», ці назви разом із іншою інформацією у книзі (див. 1:12, 16; 2:4-9) вказують на авторство Соломона.

Б. Тема: Марнота всіх людських зусиль (1:2)

1:2. Назвавши себе автором , Соломон емоційно проголосив, що все на світі не має особливого значення: «геть усе – марнота» .   П’ять разів лише у цьому вірші він вжив слово he b el, давньоєврейське слово зі значенням «марнота». Чотири з них є подвійними повтореннями давньоєврейської гіперболічної конструкції, яку версія Огієнка передає як «наймарніша марнота», а версія Хоменка – « марнота марнот ». Як сказано у Вступі, у підрозділі «Тема й мета», Соломон використовував таку метафору стосовно того, що не має субстанції, цінності, постійності чи значення. Тут, на початку, Соломон назвав словом «марнота» геть «усе» . Цим він хотів вказати на марність усіх людських зусиль, що очевидно з вірша 3 і його аргументації крізь усю книгу.

В. Загальні доводи: Марнота людських зусиль на прикладі природних явищ (1:3-11)

Аргументуючи свою  тему, Соломон спершу загальними й широковідомими твердженнями довів, що людські зусилля не можуть мати повсякчасної цінності. Він зробив це у віршах про прихід і відхід поколінь (вірш 4) та про кругообіг подій у природі (вірші 5-7), представлених риторичним запитанням (вірш 3) та підсумованих поетичним висновком (вірші 8-11).

1. ТЕЗА: ЛЮДСЬКА ПРАЦЯ НЕ ПРИНОСИТЬ ПОВСЯКЧАСНИХ БЛАГ (1:3)

1:3. Соломон продовжив представлення своєї теми (вірш 2) риторичним запитанням, котре вимагало заперечної відповіді. Таким способом, частим у його аргументації (2:2; 3:9; 6:8, 11-12 тощо), він заперечив будь-який прибуток чи «користь» із «трудів» л юдини. Слово «користь» ( yi t rôn ), що міститься в оригіналі лише в Книзі Проповідника, зустрічається тут аж сім разів (1:3; 2:11 [«користи»], 13 [«перевищує»]; 3:9; 5:8, 15; 10:10 [«перевагу»]). «Користь» буквально стосується того, що залишиться людині після здійснення певної справи (прибуток або плата), чи метафорично – того, що несе з собою користь або перевагу. Хоча деякі речі й мають відносну перевагу над іншими (наприклад, світло має перевагу над темрявою і мудрість над глупотою, 2:13), Соломон вже на початку сказав, що людям з усіх їхніх трудів немає жодної повсякчасної користі. Фразеологізм «під сонцем» о значає «тут, на землі». В цій книзі автор неодноразово (29 разів) звертався до цієї фрази, переважно у зв’язку із людською рутинною працею.

2. ДОКАЗ: БЕЗПЕРЕСТАННИЙ СУЄТНИЙ КРУГООБІГ СУЩОГО (1:4-11)

Соломон підтвердив свою тезу, згадуючи про постійний прихід та відхід поколінь (вірш 4) та кругообіг явищ у природі (вірші 5-7). Спостерігаючи за ними, він прийшов до висновку, що людські труди, як і цей суєтний кругообіг, не приносять нічого постійного чи дійсно утішаючого (вірші 8-11).

а. Недовговічність людини (1:4)

1:4. Перший факт, який Соломон навів задля підтримки своєї тези – це недовговічність людського існування. На противагу  землі, місці всіх трудів, що «перебуває (досл., «стоїть») повіки», кожна людина є дочасним створінням, малою частиною родів, котрі приходять і відходять.

б. Постійний кругообіг природних явищ (1:5-7)

1:5-7. Наступний факт, який Соломон навів у підтримку своєї тези про неефективність людських трудів, – це безперестанний кругообіг явищ у природі. Сама по собі діяльність не дає нічого справді цінного.  «Сонце» й «вітер» – постійно в русі, однак не мають ані свого пристановища, ані довготривалого спочинку. «Ріки» без упину «течуть у море, та море» ними «не наповнюється». (Варіація англомовної версії НАСБ «до того місця, куди ріки течуть, вони течуть знову і знову»  в даному контексті є доцільнішою, аніж варіація з україномовної версії Хоменка «до місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову».) Отож, вся діяльність у природі є монотонною («крутиться та й крутиться, … та й знов повертається») й виснажливою (слово «поспішає» у вірші 5 дослівно означає «спішить, вибившись із сил», див. Єр. 14:6), без послідо вного прогресу чи досягнення поставленої цілі.

в. Кругообіг людських зусиль (1:8-11)

1:8-11. Далі Соломон зазначив, що те, що можна помітити у природі, також справджується і щодо всіх людських зусиль. Ніщо із того, що відбувається або здійснено, не є по-справжньому новим (вірш 9). Речі видаються новими (вірш 10а) лише тому, що люди часто забувають минулі дії, події та досягнення (вірші 10б-11). (В деякому сенсі варіація «речі колишні … речі пізніші» з версії НАСБ виглядає доцільнішою у контекс ті про труди й природу, але насправді речення з версії Хоменка про людей «минулих» і тих, «що прийдуть опісля» доповнює зміст сказаного.) Я к стверджує чимало дослідників, Соломон цими словами заперечує не креативність людей, а цілковиту новизну людських досягнень. Наприклад, подорож людини на Місяць та відкриття Америки, хоч і різні події, обидві були дослідженнями далеких місцин із пригодами та ризиком. А винайдення динаміту та атомної бомби так само мало спільний елемент відкриття вибухових речовин. Тож те, що є правдивим для світу природи – постійне повторення попередніх досягнень, по суті, справджується і щодо людської діяльності, а також підтверджує спостереження, що всі речі не дають нічого, крім великих турбот та невдоволення (« усякі речі втомлюють», вірш 8).

II. Марнота людських досягнень, засвідчена емпірично (1:12-6:9)

Цей довгий розділ об'єднується повторенням фрази «марнота й гонитва за вітром». Окрім появи у 4:4, де ця фраза нібито розпочинає новий розділ, вона стоїть у кінці майже кожного підрозділу та проголошує вердикт Соломона щодо цінності людських досягнень (1:12-15), мудрості (1:16-18; 2:12-17), пошуку насолод (2:1-11) та суєти чи трудів (2:18-6:9).

                          

А. Особисті спостереження щодо марноти людських досягнень (1:12-2:17)

Очевидно, що ч отири частини даного розділу, у яких Проповідник опирається на власний досвід, зв’язані між собою попарно. Тож повторення мотиву мудрості, божевілля й глупоти (1:17; 2:12) – не марне, бо через мудрість автор пізнавав, яка маловартісна ціна людських досягнень (1:12-15) та пошуку насолод (2:1-11).

1. МАРНОТА ЛЮДСЬКИХ ДОСЯГНЕНЬ, ПОКАЗАНА НА ВЛАСНИХ СПОСТЕРЕЖЕННЯХ (1:12-15)

1:12-15. Соломон розпочав свою аргументацію щодо марноти людських досягнень, цитуючи свої власні спостереження на цю тему. Опосередковано вказуючи на свої широкі можливості завдяки п осаді царя «над Ізраїлем» (вірш 12; див. вірш 16; 2:12), він зазначив, що з допомогою своєї надзвичайної мудрості й знання (1:13; див. вірш 16; 1 Цар. 5:6-14) здійснив ретельні (на що вказують синоніми «розслідуванням» й «вивідуванням» у  Проп. 1:13) та всебічні дослідження всіх видів людської діяльності (тобто «усього, що під сонцем»; див. фразу «усе, що діється під сонцем», вірш 14). Він дійшов висновку, що всі вони –  «невдячне заняття» (вірш 13; ’inyan ra’ , «погане чи неприємне діло»; перекладено як «лихий клопіт» у 4:8 і «лиху пригоду» у 5:13), і, отж е, «марнота». Ба більше, вони так само не приносять користі, як і «гонитва за вітром», фраз еологічна картина потужного намагання досягти чогось без жодного результату, оскільки ніхто не може спіймати вітер, коли женеться за ним. Соломон використав цей фразеологізм дев’ять разів у першій половині книги (1:14, 17; 2:11, 17, 26; 4:4, 6, 16; 6:9).

Соломон дійшов такої думки, спираючись на власні спостереження, які показали йому, що людським досягненням ще багато чого не вистачає. Людські зусилля й дії не можуть зарадити всім лихам чи виправити всі недоліки, що їх можна побачити у природі речей (1:14-15; див. 7:13).

2. МАРНОТА ЛЮДСЬКОЇ МУДРОСТІ, ПОКАЗАНА НА ВЛАСНИХ РОЗДУМАХ (1:16-18)

1:16-18. Соломон також сказав, що, коли розмірковував (вірш 17) над своєю винятковою мудрістю та широким досвідом (вірш 16), за допомогою яких здійснив поп ередні дослідження (див. вірш 13), то дійшов невтішного висновку, що «мудрість» має мало переваг над безумством і глупотою (себто над немудрими думками й задоволеннями; див. 2:2, 13-14). Його невпинний пошук «мудрості» був настільки ж клопітним, як «гонитва за вітром», а її здобуття не звільнило від депресії, а тільки збільшило тугу розуму (то – «журба») та сердечний сум («страждання»).

3. МАРНОТА ПОШУКУ НАСОЛОД, ПОКАЗАНА НА ВЛАСНОМУ ДОСВІДІ (2:1-11)

Відійшовши від тематики своїх ретельних досліджень цінності людських досягнень загалом (див. 1:12-15), далі Соломон описав експеримент, який провів, аби пізнати цінність насолод. Наголошуючи на чистоті такого експерименту під провадженням власної мудрості (2:3, 9), він зазначив мету і висновок свого експерименту (вірші 1-2), описав способи, за допомогою яких шукав і віднаходив насолоди (вірші 3-10), та співвідніс їх із цінністю всього того, чого досяг (вірш 11).

а. Висновок: Насолоди не мають істинної вартості (2:1-2)

2:1-2. Соломон сказав, що в своїх намаганнях віднайти щось достойне у житті ( «заживай добра»; див. вірш 3, «докіль не побачу, в чому полягає щастя [це те саме давньоєврейське слово, яке у вірші 1 перекладено як «добра»] синів людських, які трудяться»), він почав випробовувати себе «радощами». Але згодом дійшов висновку, що й це – «марнота», позаяк насправді все це була глупота і ті насолоди нічого або майже йому не дали. Запитання Соломона: «Яка з неї (радості) користь?» – з нову ж таки риторичне і передбачає заперечну відповідь (див. 1:3).

б. Експеримент: Пошук насолод – марний (2:3-11)

2:3. Намагаючись відшукати хоч щось вартісне, Соломон навіть вдався до експерименту з різними насолодами. Хоча й робив це з власної волі та  стримував себе і не діяв безконтрольно («ум мій проводив усім розумно»; див. вірш 9б), він спробував різні радощі чуттів (наприклад, «намагавсь ... звеселяти вином своє тіло») та навіть той стиль життя, який раніше називав нерозумним («віддаватись дурощам»). Автор хотів спробувати насолоди й пожити розв’язним життям, аби дізнатись, чи можна зажити таким чином хоч трохи щастя.

2:4-10. Досліджуючи цінність  насолод, Соломон не відмовляв собі ні в чому з того, що давало змогу здобути ці насолоди. Як найбагатша та найсильніша особа, яка будь-коли жи ла «у Єрусалимі» (вірш 9; див. 1 Цар. 10), він оточив себе різноманітними об’єктами, що милують око, як-от пишними будівлями й виноградниками (Проп. 2:4; див. 1 Цар. 7:1-11), прекрасними садами й городами (Проп. 2:5), повними дерев (вірші 5-6), великою кількістю «рабів» (вірш 7; див. 1 Цар. 10:5), які завжди були готові прислужитися, музикантами, що вдовольняли його естетичні потреби та «завів собі» багато «жінок усякого роду» задля вдоволення тілесних пожадань (Проп. 2:8; див. 1 Цар. 11:1-3). Ба більше, зі статками від худоби «та овець» (Проп. 2:7) та величезними скарбами зі «срібла» й «золота» (вірш 8; див. 1 Цар. 10:14-15, 27) він міг купити все, чого б не «забажали» його «очі», та не відмовляти собі в ніяких утіхах (Проп. 2:10).

2:11. Одначе, хоча він і міг дістати певне задоволення від радості досягнення і дійсно отримував насолоду від цих речей (див. вірш 10), але коли він замислився над сутністю цих самих речей, то дійшов висновку, що «геть усе – марнота й гонитва за вітром» (див. 1:14, 17; 2:17, 26; 4:4, 6, 16; 6:9). «Під сонцем» (див. ко ментарі до фрази «під сонцем» у 1:3)   у всіх його досягнень не було довговічності чи по-істинному цінного набутку (див. 1:3).

4. МАРНОТА МУДРОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ, ВИСВІТЛЕНА РОЗДУМАМИ ПРО СМЕРТЬ (2:12-17)

2:12-16. Основна причина того, чому Соломон виніс такий вердикт стосовно справжньої цінності всіх своїх досягнень, – у сумному факті універсалізму смерті. Зазначивши, що його експериментування з різноманітними насолодами може, ймовірно, бути подвоєним, але не подовженим («Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось», вірш 12б), Соломон замислився над тим, а що ж пов’язує мудрость та глупоту.  Так, «мудрість» дозволяла йому розсудливо вдовольнятися насолодами й плодами своєї праці (див. вірші 3, 9), а не віддаватися бурхливому гедонізму («глупота й нерозум», вірш 12; див. 1:17). Тому він дійшов висновку, що «мудрість» усе таки має певну перевагу. (Слово «перевищує» – це переклад до слова yi t rôn, що звучить як «користь» у 1:3 [див. коментарі там]. Воно стосується чогось, що має перевагу над чимось іншим.)

«Мудрий» має можливість передбачати небезпеку, щоб уникнути її, тоді як «дурний» постійно потрапляє в різні біди, начебто, ходить у темряві (2:14; див. Прип. 4:18-19 щодо схожої метафори про світло й «темінь»).

Одначе, оскільки  обидва – як мудрий, так і дурний – ділять одну долю (Проп. 2:14) й обоє помирають, не залишаючи «згадки повіки» (вірш 16; див. 9:5), Соломон дійшов висновку, що довговічної переваги у мудрості, тобто у мудрого способу життя на противагу нерозсудливому життю, нем ає (2:15).

2:17. Вищесказане також спонукало Соломона вважати життя огидним і безбарвним. Він сказав, щ о «зненавидів життя, бо поганим» здався йому його труд. (Слово «поганим» [ rā’ ] – це антонім до слова «добра» у вірші 1). Він дійшов висновку, що, коли врешті-решт немає великого значення, як особа живе, і коли в світі немає нічого, що справді варто робити, тоді «все» життя та його досягнення – даремні чи то «марнота й гонитва за вітром» (див. 1:14, 17; 2:11, 17, 26; 4:6, 16; 6:9).

Б. Марнота людської праці, засвідчена емпірично (2:18-6:9)

Висвітливши марність людських досягнень у цілому (1:12-15) та марність своїх власних досягнень (2:1-11) з огляду на неминучість смерті (2:12-17), Соломон зупинився на темі вартості суєтної праці, якою він власне ці досягнення здобував (2:18-20), а також вартості суєтної праці всіх людей загалом (2:21-6:9). Від займенників «я» та «мій» у 2:1-18 він перейшов до використання слів «хто», «він» і «ним» у 2:19-20. Двадцять три із 34 разів уживання єврейського слова зі значенням «суєта» і «труди» трапляються у даному розділі Книги Проповідника, який можна поділити на чотири підрозділи (2:18-26; 3:1-4:3; 4:4-16; 4:17-6:9) на основі фразеологічного виразу «марнота й гонитва за вітром».

1. ПЛОДИ ПРАЦІ МОЖУТЬ БУТИ ЗМАРНОВАНІ КИМОСЬ ІНШИМ (2:18-26)

а. Плоди праці можуть бути змарновані спадкоємцем особи (2:18-21)

2:18-21. Соломон вважав гірким не лише саме життя. Він ставився подібним чином і до всіх своїх трудів. Тверджен ня «і зненавидів я весь мій труд, яким, було, трудився» дослівно перекладається як «я зненавидів усі свої клопоти». Тож він розглядав усі свої труди «під сонцем» (вірші 18-20, див. коментарі до 1:3) зі зневірою (2:20), бо не було довговічності у їхніх плодах, у тих речах, яких через щоденну суєту досяг. Так, хоча все те, чого він досяг (вірші 4-6) та набув (вірші 7-8), могло прислужитися йому, він не міг простежити за тим, що буде з усім цим після його смерті (вірш 19; див. Пс. 49:11). Людина, яка мала змогу успадкувати все те майно, але яка задля нього не трудилася (Проп. 2:21), а тому й не цінувала його по-справжньому, могла виявитися дурною (вірш 19) й бездумно розтратити його. Тому Соломон назвав суєтну працю даремною або ж словом «марнота» (вірші 19, 21), а втрату надбань – великим злом (вірш 21).

б. Отож, труди – не варті зусиль (2:22-23)

2:22-23. Поглянувши на всі свої труди у світлі недовговічності їх плодів, Соломон спитав, чи вони у житті людськом у («під сонцем»; див. коментарі до 1:3) дійсно варті часу й зусиль. Адже врешті-решт вони принесли йому «лише біль» та нестачу спокою в душі, а отже, ви явилися даремними й марними .

в. Найкраще – втішатися плодами трудів, як Бог розпорядиться (2:24-26)

2:24-26. Через недовговічність плодів трудів людських Соломон порадив утішатися цими плодами (їжа й напої виступають тут лише метафорою)  «та зазнавати собі добра з своєї праці» (див. 3:13; 5:17; 8:15), як і сам він чинив (2:10). Одначе, автор застеріг, що це можливо лише тоді, коли Бог дозволяє людині так робити, бо «хто може їсти й пити» та здобувати радість «без Нього»? Ба більше, він сказав, що Бог дає таку можливість лише тим, які тішать Його. Грішники часто нагромаджують багатство, яким зрештою тішиться той, «хто до вподоби Богу». Тому таку поведінку Соломон назвав марнотою й гонитвою за вітром (див. 1:14, 17; 2:11, 17; 4:4, 6, 16; 6:9).

Слід звернути увагу на два важливі моменти у 2:24-26. По-перше, Соломон зазначив, що Бог дає людині статки та втіху працею і її плодами з огляду на те, чи ця людина тішить Його, чи є грішною . Як це зрозуміло зі слів «хто Богові вгоден» і «грішник» деінде у Книзі Проповідника (7:26; див. 8:12), автор має тут на увазі, що людину будуть судити на основі її етичної поведінки та її віри в Бога,   або ж – на основі їх нестачі. По-друге, Соломон написав, що таке покарання буде вже в цьому житті (а не в потойбіччі), та й винагороди будуть дочасними, а не вічними. Ці дві деталі тексту (втіха життям і покарання), які стикаються тільки тут, є ключовими в усій книзі. Тема радості, яка згадується у надзвичайно важливих моментах книги (3:12-13, 22; 5:17-19; 8:15; 9:7-10), тут має прямий стосунок до теми суду (11:9; 12:14) й до поради боятися Бога та дотримуватися Його заповідей (12:13).

2. ПРАЦЯ НЕ ЗДАТНА ЗМІНИТИ БОЖЕ НЕЗМІННЕ, НЕЗБАГНЕННЕ ПРОВИДІННЯ (3:1-4:3)

Обговорення у даному розділі побудовані навколо повторення слова «час» у 3:1-8, 11, 17 та інших фраз, як-от: «Бачив я» (3:10, 16; 4:1), «Я зрозумів» і «Я знаю» (3:12, 14) та «Я мовив у Моїм серці» (3:17-18). Соломон стверджував, що Бог призначив час для всього (3:11), навіть для несправедливості (3:16-17) й утисків (4:1-3). Все це є частиною вічного (3:14), незмінного (3:14), незбагненного Божого провидіння (3:11), яке робить даремними людські труди (3:9).

а. Теза: всьому – свій час (3:1-8)

(1) Озвучення тези. 3:1. Соломон сказав:  «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом» (див. 8:6). Під словом «вс е» Соломон мав на увазі людські умисні й добровільні дії. Єврейське слово «дія», що завжди вживається стосовно людей, буквально означає «сильне бажання», а через метонімію – «те, чого людина жадає» (див. Іс. 58:13). За свої умисні дії люди несуть відповідальність (див. Проп. 3:17). Кожна дія, як написав Соломон, має свій відповідний «час» (відрізок в часі) і пору (тривалість).

(2) Ілюстрація тези (3:2-8). Після озвучення загальної тези Соломон назвав 14 протилежностей, кожна з яких відбувається у свій визначений час. Той факт, що Соломон згрупував ці абсолютні протилежності по дві і так сім разів та розпочав цей перелік із народження й смерті, є дуже важливим. Число «сім» вказує на цілісність сущого, а використання абсолютних протилежностей – поширений художній засіб, що зветься мерізмом, – показує все у всьому (див. Пс. 139:2-3). Хоча значення деяких «аспектів діяльності» є не зовсім зрозумілим, Соломон мав намір підтвердити факт, що уся людська діяльність, чи то креативна, чи руйнівна, й усі реакції на людей, об’єкти та події відбуваються у свій визначений час.

3:2-3. Перелік явищ розпочинається із зазначення початку й кінця людського життя, двох подій, над якими автор дійсно не має контролю. Соломон продовжив говорити на дану тематику, згадавши про умисні дії того, хто дає початок і кінець життю рослин  («час садити і час посаджене виривати»),  хто забирає й спасає життя, а також будує й руйнує будівлі. Напевно, всі ці образи зумовлені поняттями життя та смерті.

3:4. Виходячи з поняття смерті й руйнування, Соломон написав про людські на них реакції. Люди тужать і ридають, бачачи смерть і руїни, та навпаки, сміються і танцюють, виражаючи такими двома діями радість і втіху.

3:5-6. Яке відношення мають протилежності у вірші 5 одне до одного та до тих, що у віршах 2-4, – нелегко визначити. Тому й багато трактувань пропонувалося до фрази  «час розкидати каміння і час його збирати». Імовірно, найкраще розглядати її як таку, що має стосунок до збору й розкидання будівельних матеріалів. Це пов’язує дані протилежності як з ідеєю побудови (вірш 3), так і з думкою про збереження та викидання геть (вірш 6).

Далі Соломон розповів про теплі почуття (вірш 5б), ймовірно, чоловіка до жінки, а також, можливо, жінки до чоловіка. Потім автор написав про пошук певної речі й її втрату, збереження речі й викидання її (вірш 6). Усі протилежності у віршах 5-6 містять згадку про інтерес людини до речей чи про її почуття до іншої особи.

3:7. Цей вірш може стосуватися смутку і жалоби (коли людина рве на собі одежу й мовчить; див. Іов. 2:12-13), а також їхнього завершення (коли людина зашиває одежу й знову починає розмовляти). Якщо так, то наведений уривок може мати стосунок до плачу у Проп. 3:4.

3:8. Соломон завершує свій перелік суперечностей згадкою про дві основні емоції у житті – любов і ненависть – та про найбільш лиху форму останньої –   «війну» – і про її протилежність – «мир». М оже мати певну значимість і той факт, що перелік завершується в деякому сенсі так, як і розпочався, а саме – парою протилежностей (війна і мир), над якими людина майже не має влади.

б. Стосовно значущості: клопоти не дають нічого (3:9)

3:9. Відходячи від теми, що всьому свій час, Соломон знову підняв питання значимості людської праці, риторично очікуючи такої ж похмурої відповіді, як і раніше (див. 1:3; 2:11): немає зиску ( «користь», yi t rôn; див. коментарі до 1:3) в людських трудах.

в. Причина: Божий задум – незбагненний (3:10-11)

3:10-11. На підтримку риторичної заперечної відповіді на запитання з вірша 9 Соломон навів три спостереження, які зробив, розмірковуючи про людську діяльність, окреслену в протилежностях у віршах 2-8. Уся ця діяльність називається в тексті словом « заняття» (’ inyan ), яке теж має значення «тягар». (1) Соломон зауважив, що Бог «усе … створив гарним у свій час» (або «відповідним»), тобто Бог у Своєму провидінні має відповідний час для кожної дії. (2) Соломон також зазначив, що Бог вклав «вічність» людям «у серце». Люди мають прагнення чи то жагу знати про позачасове існування та значення своїх учинків у вічності. (3) Соломон додав, що люди не можуть «збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця», тобто  не можуть осягнути Божий всевишній і вічний план. Труди людські не дають користі, бо люди не знають Божого вічного плану, з огляду на який Він визначає відповідність та віковічне значення усіх їхніх дій. Через це незнання й існує непевність і прихована дочасність цінності людських трудів.

г. Порада: втішайтеся життям, коли Бог дозволяє (3:12-13)

3:12-13. Оскільки через незнання Божого плану людина не має певності, що її праця відповідна чи має помітне значення, Соломон радить втішатися життям, поки можливо (див. 2:24), зазначивши, що людині  «нема … нічого ліпшого, як веселитись … поки віку» її (див. 5:17; 8:15). Фразу «заживати добра» можна перекласти як «втішатися життям». Тут, однак, не згадуються жодні риси, необхідні для отримання Божих дарів утішення (як у 2:26). Більшість дослідників мають рацію, беручи до уваги повторення цих слів (досл., «бачити благо») у 3:13, де слово «добра» не має стосунку до рис характеру людини (див. 2:24; 5:18 щодо подібної фрази).

Знову Соломон зазначив, що здатність утішатися життям – це «дар Божий» (див. 2:25). Крістіан Д. Гінсбург вірно передає 3:13 як речення умови: «Якщо чоловік їсть і п’є та знаходить утіху в своїй роботі, то це – Божий дар» (Christian D. Ginsburg , The Song of Songs and Coheleth, pp.  311-2).

д. Мета: пробудити в людині острах Божий (3:14-15)

3:14-15. Роздумуючи над тим, як люди, що не розуміють Божого плану, можуть назвати Його дії свавіллям, Соломон описав сутність Божого плану та відповідну й бажану реакцію людей. Соломон пояснив, що праця Божа – вічна («все, що робить Бог, воно буде повіки»), бездоганна й непорушна («нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти», див. 7:13). Доводячи свою останню думку, Соломон звернувся, як і в 1:9, до циклічності природних явищ: «Те, що є, – давно вже було, а те, що має бути, – вже є». Автор додав, що все це є частиною великого Божого задуму. Твердження «Бог же викликає минуле» мо жна перекласти і як «Бог розшукує те, що минуло» (НАСБ). Деякі тлумачі цього тексту пропонують перефразувати дане речення так: «Бог бажає повторити те, що минуло». Франц Деліч підсумовує думку цього речення: «Божий порядок … не змінюється. Його творче, як і моральне упорядкування світу діє за тими самими законами і за допомогою тих самих явищ … Бог царює повіки і знову та знову дає людям те, що вже було» (Franz Delitzsch, «Ecclesiastes »  in  Commentary on the Old Testament in Ten Volumes, 6:264). Те, чого Бог очікує у відповідь на свій незмінний, незбагненний задум, – це острах Господній, сердечна пошана та повне смирення: «щоб Його боялись».

е. Застосування: місце несправедливості у Божому задумі (3:16-4:3)

Найбільш очевидним винятком із відповідності й досконалості Божого задуму людям видається проблема несправедливості та утисків у світі.

(1) Спостереження: несправедливість у світі. 3:16. Розмірковуючи про досконалість Божого задуму та про людські судження стосовно цього задуму (див. коментарі щодо іншої проблематики у віршах 14-15), Соломон зазначив, що не зміг залишити поза увагою проблему несправедливості (див. 4:1; 8:14). В цьому житті  («під сонцем»; див. коментарі до 1:3) він особисто бачив, як несправедливість процвітала там, де не мала б існувати взагалі, – в судах, «на місці правосуддя» й «справедливости». Синонімічні слова «кривда» й «беззаконня» підкреслюють його подив та занепокоєння. Ба більше, автор у 3:17 засвідчив, що Бог н е ігнорує кривди.   Він має на неї призначення тепер і в майбутньому.

(2) Майбутня відплата за кривду: Бог судитиме. 3:17. Соломон твердить, що «праведника і грішника Бог буде судити» (див. 11:9; 12:14), але суд цей прийде тільки в Його «час». Час  суду є невідомим, він – у майбутті, й Господь вирішує, коли цей суд настане, однак у вірші прямо не говориться, що суд цей буде в потойбіччі. Соломон, як і здебільшого всі автори книг мудрості, без сумніву, вірив, що Господній суд відбудеться на землі (див., для прикладу, Іов. 27:13-23; Пс. 37:2, 6, 9, 11, 13, 15, 17-40; 73:18-20, 27; Прип. 22:22-23).

(3) Теперішнє призначення несправедливості: висвітлення обмеження людських сил та конечності людського існування (3:18-21). 3:18-20. Зв'язок віршів 18-20 із попередніми важко встановити в англомовних версіях. Фразу «про людей» тут варто тлумачити як «заради людей і через людей», яку дослідники пов’язують із несправедливістю, про що йде мова у вірші 16: «несправедливість існує через людей і, як не важко в це повірити, заради людей». Отож, Соломон засвідчив тут друге призначення несправедливості: з її допомогою Бог показує людям, що «самі собі вони – скотина». Це не значить, що люди є нічим більшим, ніж тварини, без душ безсмертних. У даному вірші говориться, скоріш за все, про те, що люди, як і «скотина», помирають (див. Пс. 49:13, 21). Вони однаково смертні, як свідчать вірші Проп. 3:19-20.

І люди, і тварини постали з одного «пороху» земного, їх оживляє одне дихання (див. Іов. 34:14-15; Пс.104:29), і йдуть вони «до одного місця», тобто повертаються «у порох» (Проп. 3:20). Тож Соломон вважає, що «людина нічим не ліпша від скотини», бо й ті, і інші – дочасні ( he b el можна перекласти тут як «дочасні», а не як «марнота»; див. 6:12, а kōl – як «обоє», а не «усе», див. 2:14; 7:18).

3:21. Ба більше, будь-яке досягнення, що робить людину вищою за тварину, є, згідно з точкою зору Соломона, неможливим для емпіричного вивчення. Це показано в його риторичному запитанні: «Хто зна, чи людський дух знімається угору, а дух звірячий сходить наниз додолу?» Жодна жива особа не здатна побачити чи продемонструвати різницю між людьми й тваринами, коли дивиться на їхню смерть. Декотрі тлумачі, і це правда, говорять, що сказаним Соломон утверджує різницю між долями людей та тварин. Вони вбачають у цьому тексті початки віри у безсмертність людини та вказують на відсутність слова «чи» у єврейському оригіналі перед словом «дух» (як у версіях БКЯ, НАСБ). Однак це суперечить: (а) контексту, де Соломон наголошує на однаковості долі людей та тварин (вірші 19-20); (б) вживанню слова «дух» у рядку, де воно означає дихання задля життя, котре людина поділяє з тваринами (вірш 19); (в) риторичному запитанню у вірші 22: «Бо хто дасть йому побачити, що буде після нього?», яке заперечує Соломонове знання про життя в потойбіччі; та (г) численним свідченням про це у багатьох інших версіях Біблії, які передають певний сумнів словом «чи» у вірші 21. Раніше Соломон твердив, що смерть перекреслює всі відмінності між мудрим і дурним (2:14в-16). Тут він стверджує, що смерть так само стирає усю різницю між людьми й тваринами. Хоча люди мають раціональне мислення та відчуття вічності (3:11), несправедливість демонструє обмеження їхніх сил, конечність їхнього земного існування та незнання ними Божого задуму.

(4) Порада: втішайтеся життям. 3:22. Оскільки люди є смертними (вірші 19-21), Соломон радить, щоби чоловік радів «своїми ділами» (і, ймовірно, говорячи метонімією, плодами цих діл; див. 2:24; 3:12), бо «така» людська «доля» (слово, що дослівно перекладається як «частка, доля чи належна по праву частина статків»; у версії НАСБ це слово перекладено неправильно у 5:17-18; 9:9). Це звучить особливо доречно у світлі того факту, що, як автор і показав, люди не знають Божого плану, і їм не відомо, що майбутнє, включно із життям після смерті, готує для них. Він підсумував такі міркування риторичним запитанням: «Бо хто дасть йому побачити, що буде після нього?»

(5) Альтернативне сприйняття світу: Похмурий відчай. 4:1-3. Соломон потверджує свою пораду втішатися життям (див. 3:22), описуючи свої подальші спостереження несправедливос ті: «І знов побачив я всі утиски» (див. 3:16), що діються на землі («під сонцем»; див. коментарі до 1:3). Соломон сумно говорить про безпорадне й безнадійне становище пригноблених, які взивають про допомогу, але не одержують ніякої через вседозволеність і насильство «гнобителів». Повторення слів «втішника немає» підкреслює тяжкість їх становища. Тож Соломон твердить, що людині краще бути мертвою, і навіть більше, ненародженою, аніж бути свідком (і, можливо, особисто зазнати – дієслово «бачити» часто означає «зазнати на собі», як у 8:16) «лихих» утисків, що відбуваються на землі через несправедливість. Іншими словами, єдиною альтернативою утішення життям, як даром з Господньої руки, є похмурий відчай, спричинен ий, щонайменше, роздумуванням над невпинними утисками.

3. ДО ПРАЦІ ЧАСТО СПОНУКАЮТЬ НЕПРАВИЛЬНІ МОТИВИ (4:4-16)

Даний розділ містить характерний для книги рефрен «марнота й гонитва за вітром», який виступає і вступним, і завершальним твердженням (вірші 4, 16). Цей художній засіб зветься інклюзія  та часто зустрічається в риториці біблійних книг (див., наприклад, Пс. 8:2, 10). У Проп. 4:4-16 також міститься повторення слів «марнота» (вірші 4, 7-8, 16) й «ліпше» (вірші 6, 9, 13), котрими Соломон характеризує деякі мотиви до праці як марні й неправильні.

а. Праця часом мотивується заздрістю (4:4-6)

4:4-6. Першою невідповідною спонукою, про яку Соломон згадує в тексті, є заздрість іншим. Він сказав, що «всякий труд, що всяка в ділах спритність (це, безсумнівно, гіперболи) – то тільки обопільна заздрість», і заздрість та – даремна й марна «гонитва за вітром» (див. 1:14, 17; 2:11, 17, 26; 4:6, 16; 6:9). Існує декотра непевність щодо значення вірша 4:5, позаяк метафори «складає руки» і «їсть власне тіло» (досл., «руйнує себе») в інших місцях Біблії є ознаками лінощів та самознищення (Прип. 6:10-11; 24:33-34; Іс. 49:26). Одначе думка, що у Проп. 4:5 автор говорить про задоволення простими речами життя (наприклад, їсти м'ясо; див. Вих. 16:8; Втор. 12:20) із найменшим докладанням зусиль (тобто склавши руки), ліпше пасує до Соломонового вчення у Проп. 4:6 про те, що краще бути задоволеним жменею (тобто малою часткою) благ у спокої («відпочинку», НАСБ; «тиші», БКЯ; також див. споріднене з цим давньоєврейське слово, перекладене як «відпочив», у Вих. 20:11), аніж багатьма речами («дві пригорщі»), набутими суєтним трудом, який він називає гонитвою «за вітром» (див. Проп. 4:4).

б. Праця часом мотивується самолюбною жадібністю (4:7-12)

4:7-8. Самолюбна жадібність є другою неправильною спонукою, яку Соломон назвав даремною чи марнотною   (це слово, що трапляється на початку вірша 7 та у кінці вірша 8, вказує на іншу інклюзію  як художній засіб ; див. коментарі у підрозділі «3. До праці часто спонукають неправильні мотиви [4:4-16]»). Щодо слі в «під сонцем» див. коментарі до 1:3. Жадібність – це саморуйнівна вада людського характеру, під впливом котрої людині завжди всього мало. Як наслідок, людина не здатна знайти «праці ... краю, очі її не насичуються багатством», вона ні з ким не ділиться добром, навіть із сином чи братом (сказане має стосунок до партнерства, а не до спадщини, як на те вказують вірші 9-12). Та врешті-решт, як сказав Соломон, така жадібна людина прокинеться і зрозуміє, що всі її труди задля невгамовного набуття багатства були даремною справою або ж марнотою, адже тим багатством людина й сама не вдовольнялася, і не ділилася ним ні з ким. Риторичні запитання цієї жадібної людини свідчать про те, що їй самій не до вподоби її поведінка. Соломон додав, що така даремна або ж марнотна праця – то «лихий клопіт» (‘ inyan rā’ ;   переклад ено як «невдячне заняття» у 1:13 та як «якусь лиху пригоду» у 5:13; див. ‘inyan, «заняття ..., щоб вони ним клопотались», у 3:10).

4:9-12. На противагу марноті самолюбної жадібності Соломон закликав ділитися з іншими та назвав кілька переваг дружніх відносин: ліпші набутки  («користь») «із … праці» (ві рш 9), допомога у складний час (вірш 10), утішення у час потреби (вірш 11; тепло тіла однієї людини може вберегти іншу людину від замерзання), захист у час небезпеки (вірш 12). Три останні аспекти проілюстровані прикладами переваг, коли дві людини мандрують разом. У випадку із другим та третім із них (вірші 10б, 11б) Соломон сумно говорить про невигоди відсторонення від інших (що є характерним для самолюбної жадібності; див. «людина собі самотня», вірш 8а).

Показавши у тексті переваги спільних старань, розділення турбот та їхніх плодів, Соломон зазначив, що якщ о «двом ліпше, ніж одному» (в ірш 9), то трьом – іще краще (вірш 12). Зусилля чи набутки можуть ділити не лише двоє людей.

в. Праця часом мотивується бажанням просуватися в кар’єрному плані та мати престиж (4:13-16)

4:13-16. У даних віршах смисловий акцент поставлено на дочасності слави й престижу. Однак значення цих віршів є дещо неясним. Зокрема не зрозуміло, про яку кількість осіб тут йдеться та яке їх відношення одне до одного. Неясно, чи тут говориться про двох юнаків, котрі по черзі сходять на трон старого нерозумного царя, чи лише про одного юнака. Теж неясно, чи займенники (в тексті оригіналу) у вірші 15 стосуються бідного, але розумного юнака (вірш 13а), чи старого й нерозумного царя (вірш 13б). Хоч є кілька способів розтлумачити ці неоднозначності, найкраще, мабуть, притримуватись інтерпретації, що відображається в перекладі Хоменка у загальних рисах. Коли розглядати уривок з точки зору цієї інтерпретації, то він оповідає про в богого та розумного юнака,   який вибрався із бідності  («в його царстві [в царстві старого царя] народивсь убогим»). Цьому юнакові також не вистачало впливовості (він вийшов «із тюрми»; як і у випадку з Йосифом, Бут. 39:20-41:45). З такої низької позиції в суспільстві юнак досяг великої популярності й престижу: усі живі, «що під сонцем» ходили (тобто по землі, див. коментарі до фрази «під сонцем» у Проп. 1:3), стовпилися «коло юнака», що збирався зійти на престол царя . Він також мав значний авторитет і здобув чимало послідовників (4:16; досл., «немає кінця всім тим людям, перед котрими він йшов»; див. Чис. 27:17). Однак його престиж і високе становище були скороминучі: «ті, що» прийшли «потім, не» були «ним раді».

Даний уривок ілюструє мораль Проп. 4:13: ліпше бути бідним (і невпливовим), ніж могутнім і впливовим. А чому? Бо могутність, вплив і престиж – дочасні. Хоча сказане у вірші 13 теж вивищує мудрість над глупотою і засвідчує, що ліпше прислухатись до розумної критики чи поради, аніж не прислухатись, ці аспекти не показані прямо в даному уривку, котрий головним чином висвітлює даремність просування до вищого становища в суспільстві. Основна думка цього уривка полягає, скоріш за все, в тім, що жадання престижу й просування вверх у кар’єрному плані, два чинники, які часто мотивують людину до праці, – це, як і заздрість та жадібність,  «марнота й гонитва за вітром» (див. 1:14; 17; 2:11, 17, 26; 4:4, 6; 6:9).

4. ПЛОДИ ПРАЦІ ІНОДІ МОЖУТЬ НЕ ПРИНОСИТИ ЗАДОВОЛЕННЯ (4:17-6:9)

Доводи цього уривка часто можуть бути незрозумілими, а все через: (а) вживання наказового способу у 4:17-5:6, (б) відсутність видимих вказівників розподілу тексту у 4:17-6:9, та (в) неспрому деяких тлумачів побачити певні смислові зв’язки між віршами, котрі Соломон, скоріш за все, бажав передати. Даний уривок завершується останнім із дев’ятьох випадків уживання характерного для тексту фразеологічного звороту «марнота й гонитва за вітром» (6:9).

а. Плоди праці можуть бути втрачені через необдуману клятву Богові (4:17- 5:6)

4:17- 5:6. Ці вірші часто інтерпретуються неправильно, а саме як художній відступ у доводах Соломона. Вони вважаються такими, що дають поради стосовно доброго поклоніння, включно із відповідним ставленням до цього поклоніння (4:17), відповідного застосування молитви в житті людини (вірші 1-2) та належного дотримання клятв (вірші 3-6). Однак насправді вони є важливою частиною того, що хотів сказати Соломон, себто пересторогою супроти глупоти необдуманих клятв, які можуть призвести до втрати людиною плодів своїх трудів, позаяк Бог тоді може знищити її  «діло рук»  (вірш 5). Отож, Соломон застеріг тут супроти необдуманих клятв, котрі він назвав жертвами дурних (4:17) та дурними розмовами (вірш 2), і закликав не давати поспішні й необдумані обіти Господу: «Не квапся устами твоїми, і серце твоє хай не спішиться вимовляти слово перед Богом» (вірш 1).

Соломон також застеріг, що нічого доброго не вийде, коли особа намагатиметься уникнути виконання такого обіту, запевняючи священика, що «це сталось, мовляв, необачно» (вірш 5, мимоволі; див. «промах» у 10:5). Посланець у храмі – це, напевно, священик, як і в Мал. 2:7. Основою для такого застереження послужив текст Втор. 23:22-24, де клятви описуються як добровільні, проте, коли вже виголошені, то обов’язкові до дотримання, інакше невиконання їх буде зватись гріхом і принесе з собою Божу кару. Тому Соломон назвав немудрі клятви поганим вчинком («вони зло чинять», П роп. 4:17) і застеріг, що уста людини можуть завести її у гріх (вірш 5), а це призводить до Божої неласки (вірш 3) й гніву (вірш 5). Такий гріх може спричинити втрату всього, задля чого людина працювала всі роки (вірш 5).

Позаяк необдумана клятва може спричинити знищення плодів людської праці (і праця таким чином може виявитися даремною), Соломон порівняв поспішні клятви із марнотними снами. Це – основна думка вірша 6а, яку в дечому можна передати дослівно: «Марнота є в багатьох словах, як і у чималій кількості снів». Тож Соломон закликав своїх читачів боятися  «Бога»  (вірш 6б), остерігатися поспішних клятв (4:17-5:1) і виконувати   ці клятви, якщо вже їх дали (вірш 3).

б. Плоди праці можуть бути втрачені через гноблення, спричинене зажерливими чиновниками (5:7-8)

Основна думка цих віршів та їхнє поєднання із попередніми доводами Соломона часто трактуються неправильно через помилкове тлумачення декотрих неоднозначних виразів у віршах 7б-8. Хоча можливі й інші інтерпретації, як це видно із розмаїття перекладів (наприклад, БКЯ, НАСБ, НМВ), дані вірші, найімовірніше, стосуються ієрархічної структури зажерливого чиновництва. Такий погляд, відображений у версіях НМВ та Хоменка, здається, найбільше пасує до основної думки Соломона у 4:17-6:9.

5:7-8. Показавши, що плоди трудів особи може бути втрачено через необдуману клятву Господу (4:17-5:6), Соломон додав, що людині не варто дивуватися «тому», що  плід її трудів може бути втрачено через пожадання чиновників вищого й найвищого рангу – царя та його урядників. Більш стислими, ніж у Самуїла, але подібними словами, він оповів про деякі типові кривди в царстві на всіх рівнях (1 Сам. 8:10-18). Урядники думали не про те, як захистити вбогих і пригноблених   (див. Проп. 4:1), а, скоріш, як зідрати прибутки з нижчих чиновників. Головою усієї цієї системи був «цар», котрий сам наживався на родючих полях пригноблених людей. Усе, заради чого люди працювали довгий час, – достатки від врожаю  «краю» – у них могли забрати вищі і ще вищі ненаситні чиновники.

Багато тлумачів твердило, що Соломон навряд чи описував у таких темних тонах свій власний уряд, і тому вбачало цей уривок як доказ, що Соломон не писав цієї книги. Проте немає жодних свідчень, що Соломон мав тут на увазі якийсь конкретний уряд. Як і інші згадки у 2:18-6:9 (наприклад, гіпотетичний випадок у 4:13-16), Соломон оповідав про загальний стан речей. Ба більше, вимога людей Ізраїля, аби Ровоам, який зійшов на трон після Соломона (1 Цар. 12:1-10), зменшив утиски, посвідчує, що територіальні урядники за часів Соломона поповнювали багатства царя не завжди законними способами (1 Цар. 4:7; 5:2-3). Уряд Соломона навряд чи був інакшим, аніж ті, про які говориться у Проп. 5:7-8.

в. Плоди праці можуть не принести втіхи через ненаситність самої особи (5:9-11)

5:9-11. Показавши в тексті, що плоди трудів особи можуть не принести задоволення, позаяк можуть бути втрачені через Божу немилість (вірші 4:17-5:6) чи через вседозволеність урядників (вірші 7-8), Соломон далі сказав, що власна ж ненаситність може завадити особі втішатися заробленими благами. Назвавши людську ненаситність або ж любов до грошей даремною і марнотною,   Соломон навів гірку правду, що пожадлива особа ніколи не є задоволеною своїм багатством (вірш 9), бо чим більші статки – тим лише більший її неспокій (вірш 11б). Тоді як простий робітник може спокійно відпочити, вдоволений, «чи» має «багато він, а чи мало», зажерлива особа не може спати («пересит не дає» їй «заснути»,   вірш 11). Така особа мусить постійно бути насторожі, аби пильнувати свої багатства від зростаючої чисельності тих, які намагатимуться привласнити їх собі. Тому Соломон й сатирично запитав,  «яка користь» жадібному з усіх його багатств, «крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима» (вірш 10). Отож, Соломон переконував, що для ненаситної особи єдиним набутком від збільшення статків є збільшення невдоволення й неспокою, а не втіхи.

г. Намагання здобути якомога більше статків працею може закінчитися бідністю (5:12-16)

5:12-13. Соломон підсумував свої роздуми про марнотність суєти, показавши, якими дочасними насправді є її плоди і як безперервне намагання їх здобути завершується лише бідністю. Таке намагання й утрата – т о «наболіле лихо» (або, ліпше кажучи, «смутне нещастя»). Слово «наболіле» ( ḥôlâh ) дослівно перекладається як «хворий», а слово «лихо» ( rā’âh ) часто вживається стосовно біди та нещастя. Соломон підкреслив цю свою думку розповіддю про одного чоловіка, який бу в «власником» чималого набутого трудами багатства, а тоді втратив «те багатство через якусь лиху пригоду» (а не через «погані інвестиції», як у англомовній версії НАСБ; цей же вислів, ‘ inyan rā’, стосується в 1:13 невдячного заняття, а в 4:8 – лихого клопоту). Такі неприємності включають в себе випадки, що згадуються в 4:17-5:6, 5:7-8, гіркий досвід, як у Іова (Іов. 1:13-19), і погані інвестиції . Як результат такої утрати, цей чоловік не матиме  «нічого», аби лишити своєму синові (Проп. 5:13). Таким чином накопичення багатства може принести навіть «лихо» (тобто бідність) йо го власникові (вірш 12). Це навіть гірше, аніж збирати статки й не знати, кому вони після того дістануться (2:17-23).

5:14-16. Ба більше, Соломон сказав, що навіть якщо багатство не утратиться, а збережеться в житті, людина не зможе взяти його з собою. Кожен приходить у світ з нічим і залишає його з нічим (див. Пс. 49:18). Оскільки людина після смерті не може взяти з собою нічого зо своєї праці,   то їй, у підсумку, нічого і не дістається (Проп. 5:15, запитання «яка ж йому користь?» [ yi t rōn; див. 1:3] знову риторичне; див. 3:9). Всі зусилля запопадливого на багатство чоловіка такі ж марні, нібито він «працював на вітер». Соломон називає це «теж болюче лихо» («смутне н ещастя»; див. 5:12). Він додав, що нещасливе існування, яке приходить разом із викинутими на вітер, марними зусиллями набути якомога більше статків, – немов темрява (бо він «свій вік провів у темряві»; див. «в журбі, у великім гніві, у болях та досаді»). С лово «болях» ( hǒlî, котре має відношення до слова «лихо» у віршах 12, 15) дослівно перекладається як «недуга». Тут, як і у віршах 12, 15, воно стосується психологічної немочі (див. коментарі до вірша 12).

д. Плодами трудів варто втішатися, коли Бог дозволяє (5:17-6:9)

П оказавши марність суєтних трудів, у тому числі через бідність, яка часто супроводжує важку працю під час накопичення багатств, Соломон знову порадив втішатися життям (див. 2:24-26; 3:12-13, 22). Проте він також застеріг, що на шляху до такого задоволення можуть постати певні труднощі.

(1) Порада: Втішайтеся плодами праці, коли дозволяє Бог (5:18-20). 5:17. На противагу бідності ( rā’âh, «лиху»), яка супроводжує важку працю під час накопичення багатств, Соломон зазначив, що лиш одне «добре» ( ṭô b , антонім до rā’âh і те, що спонукало Соломона до експериментування у 2:1, 3)   та одна-єдина   слушна (чи «відповідна», як у версії НАСБ, перекладено як «гарним» у 3:11) «річ для людини» – це втішатися плодами «і заживати собі добра з усієї праці». «Така бо вже її доля» ( «частка», «належна частина»; див. 3:22; 5:18; 9:9).

5:18-19. Результати праці людини (себто ї ї «багатство й достатки»; див. 6:2) і здатність утішатися ними «та при своїй праці веселитись» (див. 8:15) – це «дар Божий» (див. 2:24; 3:13). (Варіант із версії Хоменка «кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати» підходить тут більше, аніж варіант із англомовної версії НАСБ, з якого випливає, що кожен, хто має достатки, може також вдовольнятися ними, оскільки варіант із НАСБ суперечить сказаному у 6:2.) Однак фразу «Бог дозволяє» можна перекласти і як «Бог надає зі Своїх рук втіху та вдоволення ними», адже ця фраза змальовує радість як дар. Ця здатність вдовольнятися життям, ця радість «серця», котрою «Бог займає» тих, кого таким чином обдаровує, оберігає людину від смутних роздумів про дочасність життя (слова «дні свого життя» у 5:19 мають стосунок до подібної фрази у вірші 17).

(2) Застереження. Декотрі люди не можуть втішатися плодами своєї праці (6:1-9). 6:1-2. Однак Соломон застеріг, що декотрі люди, яким Бог дав «багатство» – настільки велике, що їм не бракує «нічого», чого б лиш захотілося, – не мають від Бога «змоги тим користатись». Натомість «споживає» те багатство якийсь «чужинець». Такий стан речей «гнобить … вельми людину» (див. 8:6; а не «часто трапляється поміж людьми», як у версії НАСБ). Той факт, що Соломон не описав у деталях сутність цієї незмоги, призвів до великої кількості тлумачень вірша 6:2 та його зв’язку з віршами 3-6. Важко визначити, чи вірші 3-6 слугують продовженням віршів 1-2, чи, як вважає багато тлумачів, є відокремленими та протиставними. На користь безперервного смислового зв’язку між віршами 2 і 3 свідчать два фактори: (1) В тексті немає жодних однозначних вказівок на переривання основного смислу. (2) Припущення, що переривання тут таки є, аж надто спирається на те, що слово  «чужинець» не може позначати спадкоємця. (Давньоєврейське слово «чужинець», яке зустрічається у Проп. лише тут, інколи позначає просто іншу людину, крім себе самого, як у Прип. 27:2.) У такому випадку слід інтерпретувати незмогу втішатися своїми статками (Проп. 6:2) або як наслідок позбавлення людини плодів її трудів через пограбування (5:12-13), або ж як бідність через пожадливе намагання накопичити ці плоди, що позбавляє людину самого почуття втіхи (5:14-16). Соломон називає обидва ці фактори – «болюче лихо» ( 5:12, 15), тією ж фразою, яка стосується того, що Бог може й не дозволити людині насолоджуватися своїми багатствами. Хоч ці вирази й передаються однаково, але в оригіналі вони не тотожні. У 5:12, 15 rā’âh   ḥôlâh дослівно перекладається як  «хвороботворне зло» або ж «смутне нещастя», вираз же у 6:2 – це hǒlî rā’, «зла хвороба» або «болюча неміч».

6:3-6. Марність невикористаних статків та смуток через це – гірші, ніж перспектива стати викиднем. Б агатий чоловік описується в тексті гіперболічними поняттями виняткового благословення: (а) великим достатком («не бракує йому нічого з т ого, чого він міг би забажати», вірш 2), (б) численними нащадками («сто дітей»), (в) довголіттям («прожив літ багато … та й похорону він не мав би», тобто навіть коли б мав можливість жити вічно; див. Пс. 49:10; 89:49 щодо схожого поняття; і «хоч би прожив … дві тисячі років»). Викидня охарактеризовано словами крайньої марності: (а) «він у марноту приходить» (тобто не має зиску від свого народження), (б) «в темряву відходить», (в) його згодом забудуть («його ім’я повите темрявою»), (г) «він не бачив» ніколи «сонця» (денного світла), ( ґ ) ніколи «не знав», яке життя насправді. Багатий чоловік і викидень поділяють одну долю: «всі ( kōl , це слово   слід перекладати  як «обидва»; див. 2:14; 3:19 та коментарі до 7:18) в одне простують місце» (тобто в могилу; див. 3:20). І все ж викидень, за твердженням автора, «щасливіший», бо йому «спокійніше» (він м ає більше свободи від суєтних трудів, тривог і бідності; 6:5), аніж благословенна багатствами людина, душа якої не заспокоїться й не вгомониться.

6:7. Соломон підсумував свій опис трагедії через незмогу скористатися своїми багатствами порадою, що людям варто бути задоволеними тим, що вони мають. Певною грою слів із попереднім випадком вживання слова «серце» (досл., «душа») у вірші 2 (див. оригінал) Соломон застерігає, що завжди існує небезпека, що людські бажання (досл., «душа») можуть затягнути її на дно. Душа того, кому не бракує нічого, чого б він міг серцем (досл., «душею») забажати (див. вірш 2 в оригіналі), – ніколи не є задоволеною сповна (див. вірш 3). Тож, хоча людині і справді потрібно працювати, аби задовольняти основні потреби й здобувати їжу на щодень («вся праця чоловіка лиш для рота»), її нові й нові  бажання можуть так ніколи і не виконатись.

6:8-9. «Мудрий» і навіть «бідний» не м ають переваг над дурним . Хоч бідний може бути добре обізнаним, як жити на світі (досл., «як ходити у світі поміж живих»), він також вразливий перед необдуманими бажаннями, котрі можуть і не принести йому добра. Отож, Соломон підсумував свої довгі роз’яснення стосовно марноти суєтних трудів (2:18-6:9) порадою бути задоволеними тим, що маємо, а не постійно жадати чогось іншого. «Ліпше те, що бачать очі, аніж» ненажерливі жадання (досл., «душа»; слово «серце» у  вірші 2 в оригіналі та слово «рота» у вірші 7 також дослівно перекладаються як «душа»). В англомовній версії НАСБ це речення передано так: «Те, що бачать очі, – ліпше, ніж те, чого жадає людська душа». Причина такої мудрої поради в тім, що невгамовне пожадання більшого – це «марнота й гонитва за вітром». В цьому уривку міститься останній із дев’яти випадків вживання у Книзі Проповідника фрази «гонитва за вітром» (див. 1:14, 17; 2:11, 17, 26; 4:4, 6, 16). Ця фраза дуже вдало відкриває й підсумовує першу половину книги про марноту людських досягнень.

III. Обмеження людської мудрості, засвідчені емпірично (6:10-11:6)

Як сказано у підрозділі «Єдність та структура» у Вступі, даний розділ характеризується повторенням фраз зі значенням «людина не знає/не може знати» (6:12; 9:1, 12; 10:14; 11:2, 6) та «не може дізнатися» (7:14, 24, 28; 8:17). Як зазначає багато тлумачів, цей розділ містить чимало наказових речень, порад і настанов (наприклад, «добре» у 7:18; або щось на кшталт «А ліпше, ніж Б» у 7:2, 5; 9:16, 18). Отож, друга половина книги вміщує багато практичних порад, як треба жити. Однак ці поради даються у світлі повсякчасного нагадування про те, що людина не знає Божого провидіння (див. 7:13; 8:17) і того, що жде її у майбутті (наприклад, 9:1; 10:14; 11:2). Ці поради мають на меті заохотити людей боятися Бога (7:18; 8:12; 12:13) і жити праведним життям, яке Він схвалює (7:26; див. 2:26).

А. Вступ: Усе непохитно й незбагненно визначено наперед (6:10-12)

6:10-12. Соломон розпочав своє обговорення обмежень людської мудрості, звертаючись до двох тем, які згадував раніше, щоб проілюструвати марноту людських суєтних трудів, а саме непохитність (1:15; 3:14; див. 1:9) та незбагненність (3:11, 22) божественного провидіння. Соломон сказав, що природа та суть усього сущого, в тому числі і людей, була визначена наперед іще давним-давно: «те, що існує, ім’я його вже було висловлене» (присвоєння імені виникає разом із творенням, Іс. 40:26), й «відомо, що таке людина» (знання існує разом із здатністю відділяти та призначати, Єр. 1:5). Ба більше, Соломон сказав, що людині нема сенсу сперечатися з тим («вона не може правуватися»), що уже вирішено наперед, оскільки Бог, Котрий так вирішив, є надто сильним для людини. «Що більше» людина намагається перечити Богові словами, то менше їй вдається досягти (див. Проп. 10:12-15). І навіть більше, «людина» не знає, що д ля неї найкраще і що жде її в майбутті (6:12). Знову ж таки ці питання – риторичні й вимагають заперечної відповіді.

Людина – смертна за своєю природою. Її земний «час» – короткий, швидкоплинний (радше, ніж марний; див. коментарі до 3:19) і, «наче тінь», «проходить» (див. коментарі до Іов. 14:2 щодо значення такого порівняння). Що ж до свого майбутнього, то вона не відає, «що буде» по тім (досл., «що буде по ній»), чи то ще за життя (Проп. 7:14), чи після смерті (3:22). Отож, Соломон іще раз наголосив, що людина нічого не знає про своє місце в наперед визначеному Богом плані щодо всього сущого.

Б. Людина не може зрозуміти задумів Божих (част. 7-8)

Ці частини характеризуються повторенням фрази зі значенням «не може збагнути» (7:14; 8:17; у 7:28 те саме давньоєврейське дієслово перекладено як «знайшов») та «хто його знайде», ще одного риторичного запитання (7:24). Даний розділ стосується людської неспроможності дізнатися чи зрозуміти Божі плани, що називаються у тексті як «діло Боже» (7:13), «мудрість та розум» (7:25), «діла Божі» (8:17), «діл, які діються під сонцем» (8:17).

1. НЕЗНАННЯ ЛЮДИНИ ПРО ЗНАЧЕННЯ НЕГАРАЗДІВ І ДОСТАТКУ (7:1-14)

Ключова фраза даного розділу міститься у вірші 14а, де Соломон сказав, що Бог призначив людям як негаразди, так і достаток, й перемішує їх таким чином, що людина не здатна дізнатись нічого про власне майбутнє через своє обмежене розуміння речей. Соломон дійшов такого висновку з огляду на те, що значна невдача може мати позитивні наслідки для людини, а великий достаток – негативні. Але наслідки того чи іншого залежать від ставлення людини до них, чи то розумного, чи нерозумного. Отож, у віршах 2-4 Соломон змалював позитивні сторони найбільшого лиха, смерті, якщо зреагувати на неї мудро, а у віршах 11-12 підкреслив позитивні сторони достатку, коли ним мудро послуговуватися. У віршах же поміж ними (5-10) автор застеріг, що і нещастя, і багатство тягнуть за собою чимало спокус покинути мудрий спосіб життя й почати жити, мов дурник. Що цікаво, звертаючи увагу на позитивну реакцію, він вжив слово «ліпше» вісім разів (вірші 1 [двічі]; 2-3, 5, 8 [двічі], 10).

а. Те, як людина живе, має значення (7:1)

7:1. Зв'язок між двома частинами даного вірша не є настільки несуттєвим чи незначним, як твердять деякі дослідники. Вживши єврейське слово «пахощі»  («олія»), що є символом як радості (див. 9:8) та достатку (див. Іов. 29:6), так і метафорою репутації (див. Пісн. 1:3), Соломон поєднав між собою поняття радості, достатку й хорошої репутації та поняття «народження» і «смерти». Отож, він зазначив, що «ліпше» дійти до кінця життя з хорошою репутацією («добре ім’я»), а ніж мати радісний і сприятливий початок, який через безрозсудність може завершитись нічим.

Це задало тон для наступних повчань, у яких Соломон дав поради людям, як ставитися мудро до нестатків і достатків (див. Проп. 7:14), та застеріг їх не діяти бездумно. Хоча Соломон уже казав про обмеження, які смерть окреслює людській репутації (2:16; див. 9:5), й хоча згодом коротко наведе у тексті приклади про обмежену силу мудрості (див. 7:23-24; 9:11), звісно ж, він не закликав жити нерозумно (див. його власний приклад у 2:3, 9-11). Усе ж він вже наголосив, що можливість утішатися життям Бог дає тільки тим, котрі слухають Його (2:26), і застеріг, що посеред втіхи варто пам’ятати, що Бог судитиме всіх за їхніми вчинками (11:9; 12:14).

б. Розумно є роздумувати над тимчасовістю життя (7:2-4)

7:2-4. Після власної думки, як важливо зберегти добру репутацію аж до кінця життя, Соломон озвучив низку повчань щодо мудрості роздумування про тимчасовість життя. Нагадавши своїм читачам, що смерть – це «кінець кожного чоловіка», Соломон сказав, що живучі мають прийняти «це до серця» або роздумувати над цим. Продовжуючи обговорювати слово «серце» (те, чим послуговуються під час роздумів, моральних рішень і дій; див. Прип. 4:23), яке зустрічається у кожному з цих трьох віршів, Соломон дав пораду (Проп. 7:4), що людям «ліпше» тверезо розмірковувати про тимчасовість свого життя («серце мудрого у домі смутку»), аніж із глупотою занурюватись у розкоші й насолоди («серце ж дурня в домі радости»). Саме у такому сенсі Соломон сказав, що «ліпше йти у дім, де плачуть, ніж у дім, де бенкетують», тобто тверезі роздуми – кращі для людей, ніж легковажність. У такому ж світлі він додав, що «ліпше смуток від сміху».

Таке тверезе роздумування може призвести до морального покращення людського характеру («від смутного виду [що є відображенням серйозності, див. Бут. 40:7] добрим стає серце»). Таким чином порада Соломона стосується мудрого морального поводження. Вона подібна до Пс. 90:12, де Мойсей, висловивши сум з приводу короткочасності людського життя, сказав: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго». Суспільство сьогодення, у якому часто вихваляють себелюбний гедонізм, надзвичайно гостро потребує такого нагадування та відповідних йому дій.

в. Задоволення в глупоті добра не принесе (7:5-6)

7:5-6. Прирівнявши легковажне задоволення дурнів – їх співи і «сміх» – до «тріскання» легко горючої «тернини під казаном» (див. Пс. 118:12), Соломон сказав, що «це теж марнота» і не несе з собою ніякого добра. Отож, значно ліпше жити мудрим життям, пам’ятаючи про його короткочасність, аніж проживати дні так, ніби постійно на бенкеті (Проп. 7:2-4). Також «ліпше слухати» докори, застереження й виправлення «мудрого, ніж» веселитися з дурнями.

г. Негаразди й достатки несуть із собою спокуси (7:7-10)

7:7. Давши поради, що розумно жити, пам’ятаючи про тимчасовість життя й уважно слухаючи застереження мудрих, Соломон далі застеріг своїх читачів, що негаразди й достатки неабияк спокушають полишити мудрий спосіб життя й жити в глупоті. Подальшою грою зі словом «серце» (див. коментарі до віршів 3-4) автор показав, що спокуса до швидкого збагачення здатна втопити у гріху навіть «серце» мудрого, бо він може почати вимагати хабарі від інших. Ба більше, мудрий також може не встояти під тиском негараздів. Утиски (радше, ніж «насильство»; д ив. 4:1; 5:7) здатні перетворити його на дурня .

7:8-10. Страждаючи ж від негараздів, особа теж може спокуситися іншими шляхами нерозумного життя. Вона може стати нетерплячою (вірш 8) або ж спішною «до гніву» (вірш 9), або ж надто часто може скаржитись на долю й думати про «часи колишні … ліпші» (вірш 10). Також у світлі сприятливого початку «справи» вона може стати гордовитою й пихатою (вірш 8). Всі ці дії й ставлення є у повній протилежності до покірного характеру, який Соломон мав згодом на увазі в світлі Божої всевладності (вірш 13). Отож, вони є нерозумними (вірш 9б) й немудрими (вірш 10б).

д. Достатки це благо, якщо ними мудро розпоряджатися (7:11-12)

7:11-12. У товаристві з мудрістю достатки можуть стати благом. Соломон зазначив, що мудрість – чудесний додаток до багатства. Переклад «Мудрість разом із спадщиною – то річ добра» (англомовна версія НАСБ) підходить тут краще, аніж «Ліпша мудрість, ніж спадщина» (версія Хоменка). Давньоєврейський прийменник ’im зазвичай означає «разом, з», і ціль Соломона тут – не порівняти мудрість із достатками, а показати цінність достатків разом із мудрістю. «Мудрість», окрім того, що дає захист (див. Чис. 14:9 стосовно метафоричного вживання цього слова), рятує «життя тому, хто її має». К ажучи іншими словами, людина, яка остерігається глупоти в житті, житиме довше (див. Проп. 7:17; Прип. 13:14).

е. Боже провидіння – непорушне й незбагненне (7:13-14)

7:13-14. Соломон завершив обговорення мудрої поведінки у негараздах та достатках, нагадавши читачам, що «Бог» у Своєму всевладді дає людям і те, і інше, й цей факт – непорушний (див. 3:14) та незбагненний. Хоча людям може видатися, що у Божих дорогах («діло Боже»)  є якісь недоліки, ніхто не здатен змінити те, що Бог вважає неправильним чи несправедливим  («Хто бо може випростати те, що Він скривив?»). Ба більше, Бог настільки перемішує разом нестатки і достатки, що «ніхто не» може «дійти, що буде після нього» (див. 8:7; 10:14). У світлі вищесказаного Соломон порадив упокоритися Божому всевладдю, втішаючись добрими часами («будь щасливий») й пам’ятаючи («розважай») у часи «нещастя», що негаразди мають незбагненне призначення  поза конечним людським розумінням (див. 8:17).

2. НЕЗНАННЯ ЛЮДИНИ ПРО ЗНАЧИМІСТЬ ПРАВЕДНОСТІ Й МУДРОСТІ (7:15-29)

Основну думку даного уривку в цілому тлумачили невірно. Це може бути через неспроможність пов’язати його з попереднім уривком (вірші 1-14) та зрозуміти, що Соломон намагався тут заперечити неправильне вчення, а саме сувору доктрину відплати, широко розповсюджену поміж декотрими вчителями мудрості тих часів. (Див. Іов. 4:7-9; 8:20; 34:11-12; 36:6-7 щодо аж надто суворого застосування цієї доктрини.)

Соломон зазначив, що достаток (див. Проп. 7:11-12) не є певним знаком Божої ласки, а біда не є (див. вірші 2-4) безумовною ознакою Його гніву. Соломон бачив, як багатіли грішники і гинули праведники (вірш 15). Отож, не варто покладатись на власну праведність як на непохитну гарантію добробуту (вірш 16). Ба більше, цілковита праведність – неможлива на землі, оскільки ніхто не є настільки праведним, аби могти завжди остерігатися гріха (вірш 20), чи настільки мудрим, аби повсякчасно уникати тенет гріховності та глупоти (вірші 26-28). Окрім того, як зазначив Соломон, ніхто не є настільки розумним, аби збагнути Божі задуми (вірш 24).

а. Варто остерігатись надмірного покладання на праведність і нерозумного життя (7:15-18)

Ці вірші містять в собі поради, як жити в світлі Божого таємничого розподілення достатків і нестатків. Розглядаючи багато винятків із вчення про відплату, свідком котрих він був (вірш 15), Соломон порадив не покладатись аж надто на власну праведність (вірш 16), проте й також продовжив застерігати читачів не поринати у гріховність через її потенційну небезпеку (вірш 17).

7:15. Соломон каже, що за час свого швидкоплинного життя (не   «марноти», як у версії Хоменка; див. коментарі до 3:19; 6:12) він «бачив» винятки із вчення про те, що Бог винагороджує праведників та карає грішників. Він бачив праведників, що гинуть, і безбожників, що довгий вік живуть. Слово «у» в фразах «у своїй праведності» й «у своїй безбожності» може означати  «незважаючи на». Вищесказані фрази суперечать розповсюдженому поглядові, що у 7:16 Соломон застерігає проти легалістичної чи фарисейської самоправедності, яка може бути гріховною і якою власне й бачив би її Соломон. Він же прагнув розглянути в тексті справжні винятки з доктрини відплати, а не ті, що ймовірні (див. 8:10-14, де ця доктрина знову обговорюється).

7:16-18. Ці вірші зазвичай інтерпретують як «вірші золотої середини» чи поміркованого способу життя, в якому остерігаються як надто категоричної праведності, так і надто вседозволеної грішності. І праведність тут у загальному інтерпретується як легалістична чи фарисейська самоправедність. Одначе така інтерпретація не здатна адекватно узгодити ці вірші з доводами Соломона супроти суворого застосування доктрини відплати щодо розподілення Богом нестатків і достатків. Ба більше, значення дієслова  tiššômēm (від šāmēm ) має бути правильно інтерпретоване. Хоча майже повсякчасно його тлумачать в розумінні «знищувати чи губити себе», дане дієслово в такій формі ніде не передає цього значення. Натомість воно означає «бути здивованим чи спантеличеним» (див. Дан. 8:27, «здивований»; Пс. 143:4, «тривожиться»). Це й підходить чудово до тверджень Соломона. Цар закликав своїх читачів  «не» бути «надмірно» справедливими або «занадто» мудрими, щоб не стати їм «стривоженими та спантеличеними». Він мав тут на увазі, що вони не повинні аж надто покладатися на власну праведність чи мудрість як на гарантію Божої благодаті, бо можуть зазнати спантеличення, стривоження та розчарування, як ті праведники, загибель яких бачив Соломон, незважаючи на їхню праведність (Проповідника 7:15).

Подібним чином і той факт, що Бог у деяких випадках не карає (див. вірш 15б), не варто сприймати як вседозволеність на гріх  («не будь надто злим», вірш 17). Бо ж Бог може потім за це покарати, і такі люди, можливо, помруть раніше, аніж мали б («не у свій час вмирати»; див. Пс. 55:24). Соломон завершив свої доводи у даному уривку, зазначивши, що «добре» слідувати обом пересторогам, і порадивши, аби той, «хто боїться Бога» ( див. Проп. 3:14; 5:6; 8:12; 12:13), остерігався всіх (чи, краще, обидвох) крайностей (7:18). Як у 2:14 та 3:19, давньоєврейське слово kōl може означати як «обоє», так і «всі». Дві крайності, яких слід остерігатися, це: (а) надмірне покладання на власну праведність і (б) вседозволеність у способі життя (надто лихий характер).

Варто, однак, зазначити, чого саме Соломон не казав і не прагнув передати у 7:16-18. Пораду Соломона не слід сприймати так, наче він вірив у частковий послух Божим заповідям або ж ставився толерантно до певної кількості злості чи глупоти. Хоча він розумів, що повної праведності досягти неможливо (вірш 20) і що глупоти не уникнути цілком (див. коментарі до віршів 26-29), він ніколи не був толерантним до злості чи глупоти. Навпаки, він постійно говорив, що варто жити, пам’ятаючи про Божий суд (11:9; 12:14). Хоча він і спостерігав протягом життя декотрі винятки з доктрини про відплату (7:15; 8:10-11), та все ж вірив, що Господь судитиме людей за вчинками їхніми (3:17; 8:12-13). Єдиною непевною для Соломона річчю був час Божого суду. Та, як і все навкруги, суд відбудеться у час, призначений Господом (3:17; див. 3:11). Тож люди мають уникати злості й глупоти та жити так праведно й мудро, як лиш можливо.

б. Мудрість, хоча й цінна, не дає повного захисту (7:19-24)

Соломон уже пізнав неможливість праведності забезпечити повний захист, бо відплата в житті не завжди є очевидною і послідовною (вірш 15). Більше того, він додав, що ніхто не є істинно праведним (вірші 20-22). Хоч він і визнавав захисну силу мудрості (вірш 19), проте також показав на власному досвіді, що повна мудрість – недосяжна (вірші 23-24).

7:19. Оскільки праведність не може повсякчас захищати від негараздів (як проілюстровано у віршах 15-16), то потрібна якась інша захисна сила, можливо, сила мудрості. Соломон засвідчив, що мудрість дійсно дає більше захисту, аніж військова потуга:  «Мудрість дає мудрому більше сили, ніж десять старшин у місті». (Мож на побачити приклад цього у 9:13-18; див. Прип. 21:22.)

7:20-22. Потреба людини в мудрості підкреслюється тут давньоєврейською часткою (передається як «справді», «істинно» у англомовних версіях БКЯ та НАСБ і не передається у версіях НМВ та Хоменка). Соломон зазначив, що людям потрібна мудрість, бо й «справді» однієї лиш праведності недостатньо. Ніхто не є «на світі» таким праведником, що повсякчасно чинив би тільки «добро, ніколи не згрішивши». Цю  відсутність праведності часто можна помітити серед прислуги (вірш 21) та у своїх власних діях (вірш 22). Частенько як слуги, так і сам хазяїн проклинають інших.

7:23-24. Одначе Соломон одразу ж додав, що мудрість теж має обмеження. Хоча він сам неодноразово застосовував свою велику мудрість (1:16), щоб зрозуміти таємничі принципи розподілення Богом негараздів і достатків (7:1-18), і хоча сам казав: «Хочу бути мудрим!» (вірш 23) – він врешті-решт зрозумів, що істинна мудрість у всій повноті – це щось «недосяжне» для нього. Він також зазначив, що ніхто не здатен до кінця зрозуміти, що уже сталось у житті (вірш 24). Переклад даного речення як «Те, що уже сталося – глибоко, преглибоко, глибше, аніж людина може осягнути» (версія НАБ) передає його думку вірно. Англомовна ж версія НМВ помилково додає слово «мудрість» у вірш 24 (давньоєврейська фраза mah š e hāyâh означає «те, що уже сталося», або «те, що уже існує», як у 1:9; 3:15; 6:10).

в. Повна праведність і повна мудрість не існують в грішному світі (7:25-29)

Цей уривок часто інтерпретують неправильно через неправильне розуміння понять, які мають стосунок до мудрості і вживаються тут. На противагу поглядам багатьох тлумачів сьогодення, основні терміни в цих віршах вжито з моральними й етичними конотаціями. Звісно, це правда згідно таких фраз і слів, як-от «хто Богові вгоден» (вірш 26), «грішник» (вірш 26), «прямодушною» (вірші 28-29). Одначе, як і в Прип., слово «глупота» також є певним синонімом до слова «нечестивість» (вірш 25), а «мудрість» (вірш 25) синонімічна «праведності». Мудрість вказує на моральне вміння відрізняти добро від зла, тоді як глупота показує відсутність такого уміння (див. Прип. 1:3; 2:1-3 і Прип. 2:9-11).

Вірне тлумачення цього уривка теж залежить і від розуміння того факту, що Соломон змалював тут глупоту уособленою, як він зробив це у Прип. 1-9. Жінка, котра є пасткою (Проп. 7:26), – це «Дурнота», яка символізує перелюб у Проп. та змальовується там повією (див. Прип. 9:13-17 і Прип. 7; також див. Зах. 5:7-8). Отож, Соломон у цьому уривку зазначив, що у своїх пошуках місця мудрості в схемі сущого (Проп. 7:25) він зрозумів таке: глупота гірша за смерть, і лише ті, що вгодні Богові, здатні порятуватись від її кігтів (вірш 26). Він також дізнався, що таких людей мало. Насправді, їх майже не існує (вірш 28). Однак автор зауважив, що така ситуація має не божественне, а людське походження (вірш 29).

7:25. Термінологія в цьому вірші подібна до Соломонового опису його раніших роздумів про мудрість та глупоту (2:12-17). Він уже проілюстрував обмеження мудрості зі власного досвіду (7:23-24). Тепер він розповів про свої розмірковування про цінність мудрості у стосунку до злості та глупоти, що ще більше підтвердило обмежену силу мудрості. Синонімічні понятт я «довідатись», «вислідити» й «розшукати» підкреслюють його старанність щодо пошуку розуміння мудрості в оцінці речей. (Слова «мудрість та розум» сполучені тут словом «та» як гендіадіс, художній засіб, де два пов’язані між собою слова формують одне поняття. Для прикладу, у Бут. 3:16 давньоєврейська фраза «біль і дітонародження» значить «біль під час дітонародження».) Такими старанними шуканнями Соломон сподівався «вислідити», наскільки ж лихими й дурними є насправді «нечестивість» і глупота.

7:26. Соломон сказав, що зробив кілька відкриттів під час своїх шукань. Перше – це те, що «Дурнота» є «гіркіша від смерті». Так, вона є пасткою і тенетами, чиї шляхи поневолюють людину, наче «пута» (див. Прип. 2:18-19; 5:2-5; 7:24-26). Друге, що він для себе відкрив, – це те, що лиш той, «хто Богові вгоден» (див. Проп. 2:26), може вирватися «від неї».

7:27-28. Соломон також зазначив, що у своїх тривалих шуканнях, аби «знайти оцінку речей» (фраза «шукає й досі» стосується «оцінки речей»), він зробив третє відкриття: навряд чи бодай хтось є праведним сповна. Ця основна думка стосовно третього Соломонового відкриття може видаватися незрозумілою через: (а) неоднозначність слів у вірші 28б; (б) неправильне розуміння паралелізму у вірші; та (в) художні засоби, що використані в уривку. Коли Соломон сказав, що «на тисячу знайшов ... одного чоловіка», в ін не пояснив, що й кого мав на увазі під словом «чоловік». Давньоєврейське слово ’ā d ām є загальним терміном для позначення чоловіка, а також власним іменем «Адам». Деякі тлумачі висувають міркування, що Соломон мав на увазі, що ніхто не є настільки хорошим, як це замислювалося, тобто таким, як Адам перед гріхопадінням. З іншого боку, англомовна версія НМВ додає слово «праведний» до вірша 28 з огляду на слово «прямодушною», яке з’являється у вірші 29. Одначе для стрижневої думки із віршів 26-29 більш доцільним видається стосунок до вірша 26, а саме до фрази «той, хто вгоден Богові» (чи «той, хто тішить Бога»). Використовуючи гіперболу, Соломон сказав, що такі люди є надзвичайно рідкісними, тобто приблизно одна особа із тисячі (див. Іов. 9:3; 33:23 щодо того ж художнього засобу).

Далі Соломон додав, що не можна віднайти «ні одної» цілковито праведної «жінки». Сказане аж ніяк не означає, щ о один із кожної тисячі чоловіків угодний Богові, а жінки нібито взагалі Його не тішать. Така точка зору навряд чи пасує міркуванням Соломона. Навпаки, в останньому рядку Проп. 7:28 Соломон вжив (а) певного роду доповнюючий паралелізм, у якому загальний термін ’ā d ām («людина») роз’яснюється як такий, що включає в себе також і жіночу стать в значенні «людство», та (б) щось на кшталт послідовності слів із числовим значенням, де друге з двох слів вказує на стрижневу думку чи підсилює її (див. Прип. 30:15, 18, 21). В такому паралелізмі та із заданою послідовністю чисел метою автора було показати, що такі люди – як чоловіки, так і жінки – не тільки рідкісні, а й майже не існують. Нема жодної такої людини «між» ними . Це також підтверджено фактом, що слово «вона» у Проп. 7:29 давньоєврейською звучить як «вони» (тобто і жінки, і чоловіки).

7:29. Однак Соломон відразу зазначив, що причиною гріховності людей є людські вигадки, не Божі . «Бог сотворив людину ( ’ā d ām ; див. вірш 28) прямодушною» й праведною, але «вона (досл., «вони», тобто і чоловіки, і жінки) ж стала шукати вигадок» (див. «оцінка р ечей» у вірші 27 і «бажання» у 8:11). Іншими словами, хоча люди не можуть знати Божі задуми, все ж вони йдуть за своїми власними вигадками й побажаннями,   що призводить до браку в їх серцях істинної праведності й істинної мудрості, і вони часто не тішать Бога.

3. НЕУСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДИНОЮ РЕАЛЬНОСТІ Й ТАЄМНИЦІ БОЖЕСТВЕННОГО ВОЗДАЯННЯ ТА ВІДПЛАТИ (част. 8)

Ключова умова правильного тлумачення даної частини – це бачення взаємодії між собою двох основних її частин. Ця частина розпочинається запитанням і твердженням, котрі славлять цінність мудрості (вірш 1), та завершується визнанням обмеженості мудрості (вірш 17). Мудрість дозволяє мудрій особі уникнути царського гніву (вірші 2-9), але навіть мудрець не здатен зрозуміти до кінця таємниць Божої справедливості (вірші 10-17).

а. Мудра особа може уникнути царського гніву (8:1-9)

Тематика цієї частини забарвлена визнанням абсолютної влади царя (див. Прип. 24:21-22) і необхідністю відповідного пошанування до його особи, аби уникнути його гніву (див. Прип. 14:35; 16:14; 20:2).

(1) Мудра особа знає, як висловити гідне пошанування. 8:1. « Мудрий» здатен висловити гідне пошанування. У двох риторичних запитаннях Соломон підтвердив, що тільки мудрий може правильно оцінити ситуацію і розумно діяти. Лише він «знає пояснення ( pēšer ) речей». Іменник pēšer   трапляється у давньоєврейському тексті тільки тут. В арамейському варіанті Книги Даниїла він стосується інтерпретування снів (див. Дан. 5:12). Тут же цей іменник стосується давньоєврейського слова b ār («справа, діло, явище», перекладене як «речей» у НМВ та версії Хоменка). Через свою мудрість мудрий знає, як поводитись шанобливо й уникати грубості та жорсткості, які привели б його до біди (див. Прип. 14:35). Що ж до обох художніх засобів (в останніх двох рядках із Проп. 8:1), де поведінка відображається на обличчі й на «виду» людини,   див. Чис. 6:25 та Прип. 7:13.

(2) Послух цареві – надзвичайно важливий. 8:2-4. Потім Соломон навів приклади належної шани перед царем. Цар має величезний авторитет: він здатен робити (а не просто «зробить» у майбутті, як у НМВ та версії Хоменка), «що схоче», його «слово... могутнє», і ніхто не зважиться йому сказати: «Що чиниш?» (див. Іов. 9:12; Іс. 45:9, де така ж сама ідея застосовується до Бога). Тож люди повинні слухати царя, зберігати йому вірність («не квапся відійти від нього», тобто, як видно з тексту оригіналу, не покидати службу йому; див. 10:4) й не ставати бунтівниками, збираючись на «погану справу».

(3) Гідна пошана біду відвертає (8:5-9). 8:5-7. Засвідчивши , що послух  царському наказові відвертає лихо, Соломон відзначив ці нність мудрості, говорячи, що мудрий «знає» становище найліпше за всіх і так само знає, як і коли слід діяти («серце мудрого час і суд розрізняє»). Така мудрість є необхідною, згідно з міркуваннями Соломона, бо люди ( ’ā d ām є загальним терміном, який стосується людства загалом) страждають, коли вчиняють бездумно («і лихо, що над чоловіком висить, тяжке»). Слово rā’âh  («лиха») має стосунок до подібного слова rā’ у вірші 5, яке там також перекладено як «лиха». Це лихо приходить тому, що люди не знають, «що буде» і «коли воно настане» (вірш 7 у версії НАСБ, бо давньоєврейське слово в цьому контексті означає «коли», а не  «як»,  як подано у версії Хоменка).

8:8-9. Причина такого тяжкого лиха – в тім, що існують невідворотні наслідки злоби людської, яка йде від незнання. Як «ніхто не має влади над вітром» (див. Прип. 27:16), «не має влади над днем смерті» або ж не може одержати відпустку «від бою», так не має людина змоги втекти від наслідків зла, яке сподіяла. Перші три смислові словосполучення у Проп. 8:8 подібні за структурою у давньоєврейському тексті та протиставляються останньому твердженню. Соломон зауважив ці речі, коли прихиляв «увагу (див. 1:17; 8:16) до всього, що діється під сонцем» (див. коментарі до 1:3).

Наслідки, що їх тут Соломон мав на увазі, походять від гніву правителя (лиха, якого можуть уникнути мудрі люди, виявляючи гідну пошану; див. 8:1). Це стає ясно з вірша 9, де Соломон згадав про царя, котри й «панує над» іншими їм же «на шкоду». (Тлумачення із варіанту НМВ в примітках  «їм же на шкоду» підходить до даного контексту краще, аніж тлумачення із версії Хоменка «коли людина панує над людиною – їй на шкоду». Займенник «їй» стосується слова «людиною», яке в оригіналі – ’ā d ām, «люди».)

б. Навіть мудрець не в силі зрозуміти присудів Божих (8:10-17)

Цей уривок, буває, розуміють невірно, бо вірші 16-17 часто відділяють від нього й аналізують разом із віршами 9:1-11:6 (див., наприклад, Christian D. Ginsburg, The Song of Songs and Coheleth , p. 406). Однак повторна наявність роздільної фрази «не може збагнути» (8:17; див. 7:14, 28) свідчить про те, що вірші 16-17 варто тлумачити разом із віршами 10-15. На це також вказує і рамкова конструкція з вірша 1 («знає … мудрий») та вірша 17 («ніхто не може збагнути» й «чоловік ... не може дослідити»). Отож, вірші 16-17 стосуються, зокрема, таємниць Господа про божественний суд.

(1) Безкарність за гріховний спосіб життя є великою таємницею (8:10-14). 8:10-12а. Соломон зазначив, що гріховність не завжди буває покарана (див. 3:16; 4:1). Впродовж життя він бачив, що грішники частенько мають доступ до «святого місця» (тобто храму), вмирають і їх ховають із почестями й навіть вихваляють «у місті», де вони чинили зло. Ствердивши, що така суперечливість доктрини про відплату – за суттю, «марнота» ( he b el; див. 1:2) або ж нерозкрита таємниця, Соломон сумно підкреслив той факт, що «грішник» міг би грішити без упину (тобто «сто раз» вчинити «зло» і жити «довго», 8:12). Згідно зі словами Соломона, нездатність людей звершити видиму відплату (наприклад, «швидко» покарати за лихий учинок, вірш 11) часто веде до ще більшої злочинності: «тим то серце людське й повне бажання чинити зло» (див. 7:29).

8:12б-14. Ці вірші в давньоєврейському тексті є одним довгим реченням. Вірш 14 є головною частиною цього складного речення. Підрядна ж частина представлена в тексті віршами 12б-13 та починається давньоєврейським сполучником gam (який значить «хоча», а не «все ще» чи «ще», як у версіях НАСБ, БКЯ; його не перекладено у НМВ і перекладено у версії Хоменка словом «однак») перед словами «я знаю». Соломон непохитно вірив у доктрину про відплату: так, життя значно ліпше для тих, «що бояться Бога» (див. 3:14; 5:6; 7:18; 12:13), і гірше для «безбожних», бо тривалість його для них скоротиться (див. Приповідок 2:22; 10:27; 29:1). І все ж Соломон спостерігав винятки із вищевказаної доктрини. Він бачив, як «праведникам стається те, що заслужили … безбожні, а безбожним трапляється те, що заслужили … праведні». Соло мон акцентував тут увагу на тім, що такі суперечності у воздаянні Божої плати є таємничими чи марнотними (див. Проп. 8:10; слово «марнота» трапляється як рамкова конструкція на початку і в кінці вірша 14).

(2) Варто втішатися життям, яке дає Господь. 8:15. Проілюструвавши таємничі суперечності в доктрині про відплату – праведність не завжди винагороджується, а гріх не завжди карається, іноді нечестивці розкошують, а праведні зазнають нестатків, – Соломон знову порадив перебувати в радості.   Він сказав, що найкраще в житті – це втішатися плодами своєї праці (тобт о «їсти, пити»; див. 2:24; 3:13; 5:17) і «веселитись» (див. 3:12; 5:18). Також він зауважив, що ця радість пожвавить роботу і зробить її цікавішою (якщо супроводжуватиме особу «при … праці»). Як очевидно із попередніх обговорень даної теми (див. 2:24-26; 3:12, 22; 5:17-19), це – не епікурейський гедонізм, оснований на відчаї, а одна із позицій упокорення перед Господом. Людина не може контролювати чи передбачати нестатки чи достатки, але вона цілковито здатна сприймати радощі кожного дня як щедрі дарунки з Господньої руки і втішатися ними за дозволом Бога (3:13; 5:18). Варто дати собі таку можливість, поки є ще час життя «під сонцем» (двічі у 8:15; див. коментарі до 1:3).

(3) Ніхто не може осягнути Боже провидіння. 8:16-17. Соломон завершив власні роздуми про таємницю суперечностей божественної відплати так, як завершив міркування про значення нестатків і достатків (7:1-14) та про цінність праведності й мудрості (7:15-29). Отож, він знову зазначив, що людина не знає Божих шляхів (див. 7:14б, 28а). Після старанних пошуків («Я спрямував мій розум»; див. 1:17; 8:9), аби «спізнати мудрість», і спостережень за численними діями людей, автор підсумував, що людина нічого не відає про Божі діла (фрази «діла Божі» й «діл, які діються під сонцем» – синонімічні). У виразних словах, повторюючи заперечну частку «не» (вірш 17) і слово «дослідити» –  «ніхто не може збагнути діл … Як би чоловік не силкувався, не може їх дослідити. Та й мудрий теж … не може їх дослідити», –   Соломон сказав, що жодна людина не може збагнути Божі шляхи (3:11; див. Іс. 55:9; Рим. 11:33), навіть якби витратила на це всю свою життєву силу чи була б мудрецем, чи заявляла, що може це зробити.

В. Людина не знає, що з нею станеться (9:1-11:6)

Даний розділ  характеризується повторенням фрази «чоловік не знає» (див. 9:1, 12; 10:14) і «ти не знаєш» (див. 11:2, 6). Тут розповідається про неможливість людини передбачити, що станеться з нею, чи то добре, чи то погане (див. 9:1), або чи її намагання будуть успішними, чи ні (див. 9:11-12; 11:2, 6). На противагу науковим працям декотрих людей, ці словесні формули («чоловік не знає» і «ти не знаєш») слугують для позначення початку підрозділів , а не їх завершення . Це стає відомо з їхнього вжитку у 9:1 та 11:2.

1. НІХТО НЕ ЗНАЄ, ЩО З НИМ БУДЕ ЗАВТРА (9:1-10)

а. Загальне положення: Ніхто не знає, що на нього очікує (9:1)

9:1. Цей вірш тісн о пов’язує вірші 2-10 із попереднім розділом, як показано в перекладі Хоменка: «Усе це я розважив у моїм серці й зрозумів, що праведні й мудрі, та й діла їхні в руці Божій». «Усе це», над чим розважав Соломон, – то людське незнання значення праведності й  нечестивості у Божому розподіленні достатків та нестатків у Його всевладді (част. 7-8). Соломон «зрозумів» (досл., «моє серце побачило») зі своїх попередніх спостережень, що люди – не володарі власних доль. Вони і «все, що вони роблять», підпадає під Божу суверенну волю (тобто вони – «в руці Божій»; див. Прип. 21:1 щодо подібного вживання цієї метафоричної фрази). Позаяк людина не знає провидіння Божого, то їй так само не відомо, чи зазнає вона достатків, чи нестатків, чи її любити будуть, чи ненавидіти (щод о подібного вживання вищеназваних іменників див. Мал. 1:2-3).

б. Доля однакова для всіх (9:2-3)

9:2-3. Соломон засвідчив твердження про те, що ніхто не знає, що на нього очікує (вірш 1), доводом, щ о «всім» людям «приходить» однакова «доля». Одначе в тексті присутня декотра неясність стосовно суті цієї однакової долі через звичку не співвідносити початок вірша 2 із кінцем вірша 1. Однакова доля має стосунок до любові чи ненависті, нестатків чи достатків, згаданих у вірші 1. У давньоєврейському тексті це речення дослівно звучить так: «Чи то буде любов, а чи ненависть – ніхто не знає; і те, і інше (тобто любов і ненависть – щодо цього вжитку слова kōl див. 2:14; 3:19; 7:18) перед ними» (тобто перед праведними і мудрими, 9:1). Кожний хоча б раз спізнав і любов, і ненависть. Отож, у певному сенсі одна д оля «праведному та безбожному». Така спільність життєвої долі стосується і добрих, і грішників, і тих, хто духовно чистий, і та к само тих, хто духовно  нечистий, тих, що приносять «жертви», і тих, що їх не приносять, тих, які бояться «клятви» іменем Бога (див. Вих. 20:7, «не прикликатимеш імени Господа, Бога твого, марно»), і тих, що клянуться та не бояться. «Доля однакова для всіх». Соломон зазначив, що погане в усьому цьому (тобто «біда в усьому, що діється під сонцем») те, що така однакова доля інколи підштовхує людей до великих гріхів (людські серця повні «злоби» й безуму; див. Проп. 8:11). Соломон додав, що всі (включаючи праведних і мудрих, 9:1) не лише поділяють цю життєву стежку з незбагненним розподілом достатків і нестатків впродовж життя, а ще й поділяють таку ж долю після життя:   всі  йдуть «до мертвих».

в. Життя – ліпше, ніж смерть (9:4-6)

9:4-6. Однак, незважаючи на той факт, що всі люди, як праведні, так і нечестиві, поділяють ту ж саму життєву стежку з незбагненним розподіленням достатків і нестатків та зрештою однаково вмирають, усе ж не варто впадати щодо життя у відчай. Життя має переваги над смертю. Порівнюючи долю живого пса з долею мертвого лева, Сол омон засвідчив, що ліпше бути без почестей, але живим (див. 1 Сам. 17:43; пес був твариною, яку найбільше зневажали), аніж бути з почестями й мертвим (див. Прип. 30:30; лев, цар звірів, був у давні часи найбільш шанованим звіром). «Живі» мають принаймні розуміння світу й надію, сподівання на ті речі, якими в майбутньому втішатимуться, а «мертві» не можуть уже розуміти (вони «нічогісінько не знають»), не мають уже ні надії, ні «участи» в подіях на життєвій стежці, ні втіхи.   Ба більше, їхні пристрасті – «любов їхня, ненависть їхня, ревнощі їхні»   – вгамовані. Як зазначив Гінсбург, поняття усвідомлення й неусвідомлення тут присутні не в остаточній формі, нібито ці вірші розповідають про сон душі. Одначе їх слід розуміти в контексті вдоволення життям (Проп. 9:7-9) і того, чи людина має можливості для вдоволення життям. Живі мають ці можливості, мертві – не мають (Ginsburg , The Song of Songs and Coheleth , pp. 414-5). Отож, живі мають змогу і можливості для плідної праці, а мертві – не мають (вірш 10). Живі мають можливість одержати винагороду за свої труди, мертві – не мають такої можливості (вірш 5, слово «заплати» стосується заробітної плати чи платні за службу). Живі мають можливості для вдоволення життям (вірші 7-9), а мертві – не мають (вірш 6). Соломон не наводив того, яким стан мертвих є, він описував, яким стан смерті не є. Він учинив так, аби поставити акцент на утрачених можливостях земного життя, можливостях служити Богові та втішатися Його дарами (див. Іс. 38:11, 18-19 щодо подібних думок). Соломон додав, що мертві уж е «не матимуть повіки участи ні в чому, що діється під сонцем» (див. коме нтарі до Проп. 1:3). Слово «участи» ( ḥēleg, «частка, доля, належна частина») – це слово, що вживається автором й у інших місцях щодо втішання життям (3:22; 5:17-18; 9:9).

Декотрі тлумачі бачать суперечність між 9:4-6 і 4:2-3 (де йдеться про те, що мертві щасливіші, ніж живі). Проте різкої суперечності там немає. Соломон мав на увазі, що коли людина потрапляє під утиски чи тяжкість проблем життя, смерть може видаватись їй полегшенням (4:1). Одначе, з іншого боку, у віршах 9:4-6 (і у віршах 7-10) Соломон наголосив, що коли людина померла, можливості втішатися життям їй уже недоступні. Два вищевказані уривки розглядають життя і смерть із різних точок зору.

г. Втішайтеся життям із Божої ласки (9:7-9)

9:7-9. Із загального погляду на картину світу, коли нікому не відомо, що принесе з собою майбутнє, чи то нестатки, чи достатки (вірші 1-3), й коли нікому не відомий час приходу смерті з утратою всіх можливостей втішатися життям (вірші 4-6), Соломон знову порадив утішатися життям як дорогоцінним даром із Божих рук (див. 2:24-26; 3:12-13, 22; 5:17-18). Детальніше, ніж у будь-якому іншому місці, Соломон розглянув тут деякі аспекти життя, якими варто втішатися:  «хліб» (тобто їжа) та «вино», к отрі підтримують в людині життя і роблять його веселим (див. Пс. 104:15), гарна одежа й приємні пахощі (див. 2 Сам. 12:20, де ці речі виступають протилежностями глибокого смутку), втіха життям і з власною «жінкою»  (див. Прип. 18:22). Стисло кажучи, ці речі включають у себе як базові потреби в житті, так і деякі особливі блага, які Бог рясно посилає з небес як Свої дари (див. Проп. 5:18). Соломон підкреслив потребу втішатися цими дарами, зробивши наголос на швидкоплинності життя за допомогою використання майже тотожних фраз: «усі дні життя марноти твоєї» і «всі дні марноти твоєї». Слово «марноти» тут ( he b el ) варто було б перекласти як «скороминучості» (див. коментарі до 3:19; 6:12; 7:15).

Роз’яснивши, що це і є «частка ( ḥēleq; див. 3:22; 5:17-18; і порівняйте з 9:6, де те ж саме слово перекладено як «участи») в житті й у ... праці … під сонцем» (див. коментарі до 1:3), Соломон заохотив своїх читачів утішатися життям, бо то – Божа для них воля. Він сказав: «Бог благословив уже твоє діло» (цей переклад Хоменка та НАСБ підходить тут більше, аніж варіант з версії НМВ «Богові подобається, що ти робиш»). Так автор підсумував те, що сказав вище про вдоволення життям: (а) багатства і статки, які походять від «трудів» особи, зрештою, є дарами Божими (5:17-18), (б) тільки Бог дає змогу втішатись плодами праці (див. 2:24; 3:13; 5:17), і (в) можливість вдовольнятись всіма цими речами залежить від того, чи людина слухає Бога (2:26). Тож речення «Бог благословив уже твоє діло» означає, що наявність у людини Божих дарів та змога ними вдовольнятись є свідченням того, що Бог дозволив людині так робити. Якби Господь не дозволив цього, людина не могла б втішатися Його дарами.

д. Трудіться старанно, поки ще можете (9:10)

9:10. Підбадьоривши своїх читачів утішатися життям з Божої ласки, Соломон також заохотив їх працювати старанно. Фразеологічний вираз  «усе, що потрапить тобі під руку» означає «все, що ти спроможний робити» (див. 1 Сам. 10:7). Усе, що людина спроможна робити, вона повинна робити, «поки» живе, а також прикладати до цього всі свої сили. Причиною такої поради є те, що коли прийде смерть, то зникнуть усі можливості для праці й слугування ближнім. В стані смерті людина буде неспроможна й безсильна працювати далі. Тоді вже не буде «ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрости». (Вищесказане аж ніяк не свідчить про с он душі; див. коментарі до Проп. 9:5).

2. НІХТО НЕ ЗНАЄ, ЧИ МУДРІСТЬ ПРИНЕСЕ ЙОМУ КОРИСТЬ (9:11-10:11)

Попередній підрозділ (9:1-10) розпочався з речення, що праведні та мудрі – підлеглі такої же невідомої долі, як і всі інші (9:1). Опісля, у 9:2-10, Соломон обговорив цей факт стосовно праведників (у протиставленні з нечестивцями), а тепер (у 9:11-10:11) він показав, що мудрі люди теж підпадають під невідомість майбутнього.

а. Вступ: Мудрість не владна над майбутнім (9:11-12)

9:11-12. Той факт, що мудрість не владна над майбутнім, вводиться в текст низкою з п’яти людських можливостей-якостей, з яких жодна успіху не принесла. Останні три стосуються мудрої людини: «мудрі… розумні… вчені». Як змагання з бігу не завжди виграє найшвидший бігун або ж перемога в битві не завжди буває здобута наймогутнішими воїнами, так і мудрим не завжди вдається заробити достатньо на прожиття (тобто на «хліб» і іншу їжу), розбагатіти чи набути доброї репутації (осягнути «ласку»).

Причиною таких поразок є те, що всі люди підлягають інколи часам невдач (див. коментарі до 7:25), які не можуть передбачити (9:12, «чоловік свого часу не знає»). Це стосується часу невдач (вірш 11), а не лише смерті. Порівнюючи такі тяжкі часи з неводом або сильцем, куди ловляться «риби» й «птахи», Соломон сказав, що ці часи знегоди приходять на людей «зненацька» та раптово, таким чином зводячи нанівець всі їхні здібності.

б. Мудрість може залишитися невинагородженою через зневажливе ставлення (9:13-16)

9:13-16. Приклад мудрості ,  що залишилася невинагородженою (вірш 11), – це мудрість в історії пр о «бідного», однак мудрого чоловіка, що врятував «маленьке», погано захищене «місто» від облоги великого царя. Але мудрість «отого бідолахи» залишилася без нагороди, бо «ніхто» про нього «і не згадав» (також і в 1 Сам. 25:31 слово «згадай» має в собі ідею «винагородження»). Соломон сказав, що даний приклад здався йому великим, тобто став для нього значним (у світлі його попередніх роздумів, Проп. 9:11-12). Хоч і було доведено, що «мудрість ліпша, ніж сила», зокрема ж, сила військова (див. 7:11-12; 9:18; Прип. 21:22), той «бідний, але мудрий» чоловік так і не отримав винагороди за свою мудрість. Його «мудрість» виявилася «в погорді, і слів його не» схотіли «слухати». Він залишився бідним і ніким не згаданим (тобто не нагородженим ні багатством, ні соціальною пошаною; див. Проп. 9:11).

в. Цінність мудрості може зійти на ніщо через маленьку хибу (9:17-10:1)

9:17-10:1. Навівши приклад про бідного мудрого чоловіка, чия мудрість не принесла йому користі (9:13-16), Соломон застеріг, що хоча мудрість і заслуговує на увагу й пошану, її цінність може зійти на ніщо через малий вияв глупоти. Маючи на увазі свій попередній приклад, Соломон сказав : «Тихе слово мудрих варт більше, ніж крик ватажка дурнів», бо «мудрість ліпша від військової зброї» (див. 7:19; 9:16). Граючи зі словами «добра» й «ліпша», що в оригіналі є одним і тим же давньоєврейським словом ṭôbâh, та з контрастом між словами «одна» й «багато», Соломон сказав, що «одна хиба нищить багато добра». Іншими словами, «одна хиба» може знищити велику цінність мудрості так, як «мертві мухи роблять масть миловара … гнилою», спричиняючи в ній нестерпний сморід. Вживання давньоєврейських слів «переважити» й «честь» є в тексті ще однією ціка вою грою слів, позаяк обидва слова застосовуються як щодо ваги або ціни, так і пошани в суспільстві.

г. Мудрість може нічого не значити через злість володаря (10:2-7)

Говорячи про провини (вірш 4, досл., «гріхи»; див. «хиба», 9:18), дурнів та безумство (10:3, 6; див. «дурноти», вірш 1), Соломон навів іще один приклад, як малий прояв глупоти зводить на ніщо усю цінність мудрості. Хоча мудрість надає людині змогу зайняти хорошу посаду при дворі й утримувати її (вірші 2-4), та посада може бути відібрана в неї через помилку якогось вельможі.

10:2-4. Соломон почав розмову про цінність мудрості з твердження про те, що мудрий має певну силу в серці й розумі, яка захищатиме його від небезпеки (див. 7:12). На те вказують слова «праворуч нього», котрі дослівно значать «по правицю його» (як у версії БКЯ). Як давно відомо, правиця була символом місця захисту (див. Пс. 16:8; 110:5; 121:5). І навпаки, дурному бракує розуму й «духу», що видно із його нерозумної поведінки. Порівнявши поведінку людини з дорогою (див. 1 Сам. 8:3; 2 Цар. 21:21), Соломон зазначив, що «ледве» дурний «пуститься в дорогу»,   він вже тоді показує власну глупот у, через що всі кажуть: «Дурень!»

Далі Соломон навів приклад, як мудрість може захистити того, хто її в собі має. Своєрідною грою слів з подвійним значенням давньоєврейського слова nûaḥ, що означає «покидати, полишати» чи «дати можливість відпочити», Соломон дав пораду, що наймудріше не кидати ( tannaḥ ) свого «місця», коли зазнаєш на собі царський «гнів» (тобто не полишати свою службу; див. Проп. 8:3), бо спокійне й лагідне ставлення (див. Прип. 14:30 щодо подібного вживання слова «лагідне») «виліковує ( yannîaḥ ; див. Прип. 16:14 щодо подібної ідеї) провин (досл., «гріхів»; насправді – це гнів спричинений тими гріхами, бо тут присутня метонімія причини й наслідку) багато».

10:5-7. Хоча Соломон засвідчив, що добре чуття мудрої людини може підказати способи зберегти свою посаду перед лицем розгніваного царя (вірш 4), він також і зазначив, що чиєсь суспільне становище чи робота не завжди поціновуються на основі доброчесності. Слово «провин» у вірші 4 в давньоєврейському оригіналі означає «гріхи», а слово «промах» у вірші 5 означає незворотне хибне рішення, щось, зроблене необдумано (див. 5:5, де те саме слово перекладено як «провину»). Слово «володаря» у 10:5 відрізняється від слова «вельможі» у вірші 4. У вірші 4 слово «вельможі» ( môšēl ) говорить про володіння або панування, тоді як у вірші 5 слово «володаря» ( šalliṭ ) вказує на всевладдя чи деспотичність (від того самого кореня, що й у 8:4 [ šilṭôn, «щонайвищий»] та 8:9 [ šāllaṭ , «панує над»]). Соломон зауважив, що бачив «зло   ( rā’âh; див. 5:12, 15; 6:1) … під сонцем (див. коментарі до 1:3), промах, що від володаря походить», тобто щось на кшталт неправильного розподілення ролей у суспільстві як результат недалекоглядності й гнівливості володаря. Соломон бачив, як «безумному» давали «гідності високі», тоді як «обдаровані» (котрі були, без сумніву, надзвичайно мудрими людьми; див. Прип. 14:24; 19:10) мусили сидіти «унизу» суспільної структури. Він також «бачив … рабів», що їхали «верхи на конях», тобто досягли почестей (див. Єр. 17:25), коли князі йшли пішки, «як раби». Отож, оскільки посади розподілялися не на основі заслуг і добрих якостей, а на основі примхи володаря, мудрість часто не мала ніякої вартості в очах суспільства.

д. Цінність мудрості може обернутись на ніщо через вживання її не у той час (10:8-11)

10:8-9. Вірші 8-11, художній стиль яких та характер вживання прийменників спричинили велику різноманітність інтерпретувань, тісно пов’язані один з одним. Отож, повторення слів «вкусить» і «гадюка»   на початку (вірш 8) та в кінці (вірш 11) формує рамкову структуру ( інклюзію ). Також Соломон іще раз повторив давньоєврейське слово yi t rôn («користь»; див. коментарі до 1:3) у 10:10-11 (перекладене як «перевагу» у НАСБ та версії Хоменка у вірші 10, тоді як в НМВ не згадується взагалі). Хоча мудрість надає певні переваги, користь від них може бути втрачена, якщо мудрість не застосувати вчасно або ж застосувати не в той час.

Ба більше, згадка про сокиру (вірш 10) слугує сполучною ланкою між віршем 9б, останньою з чотирьох приказок у віршах 8-9, та двома протиставними приказками у віршах 10-11. Соломон пов’язав разом чотири приказки, які висвітлюють потенційні небезпеки, що можуть заявлятися при виконанні певних щоденних робіт – копання ями, повалення муру, виривання «каміння» , рубання дров, – від котрих можна вберегтися лише застосувавши мудрість чи далекоглядність.

10:10-11. Захотівши наколоти «дрова» (вірш 9), хазяїн може або використати мудрість і нагострити свою сокиру, або ж залишити її ненаточеною і витратити більше «сили». Застосув ання мудрості щодо користування сокирою робить успіх у ділі значно легшим. «Мудрість дає перевагу, аби добитися успіху» (переклад із версії НАСБ).

Одначе у другій протиставній приказці (вірш 11) Соломон зауважив, що людська мудрість і вміння не дають користі, якщо їх не застосовувати у слушний для того час. Якщо не заговорити гадюку   до того, як вона  «укусить», то «той, хто вміє заговорювати», о пиниться в біді. Отож, у цій низці приказок Соломон показав, що хоча мудрість – цінна у небезпечних та складних завданнях, її цінність може бути втрачена через несвоєчасне її застосування.

3. ОСУДЖУВАТИ КОГОСЬ – РИЗИКОВАНО У СВІТЛІ НЕЗНАННЯ МАЙБУТНЬОГО (10:12-20)

Оскільки у даному підрозділі наявні кілька словесних зв’язків між двома частинами (вірші 12-15 та вірші 16-20) , надзвичайно важливо побачити зв'язок між засторогою Соломона у вірші 20 із приказками у віршах 12-15, а також зв'язок між сказаним у вірші 20 та матеріалами з віршів 16-19. Зазначивши, що багатослів’я – нерозумне й нищівне у світлі незнання людиною майбутнього (вірші 12-15), Соломон застеріг супроти критики урядовців (вірш 20), навіть якщо їхнє необдумане керівництво й заслуговує на таку критику (вірші 16-19). В такий спосіб Соломон порадив підкорятися владі урядників. Він уже піднімав цю тему у 8:2-3 та 10:4, й вона теж неодноразово обговорюється в інших книгах мудрості (наприклад, у Прип. 14:35; 24:21-22).

а. Множити зайві слова – нерозумно (10:12-15)

10:12-15. Соломон розпочав даний уривок, протиставляючи слова мудрого словам дурника: « слова з уст мудрого – ласка» (чи, ліпше, «здобувають йому ласку»; Прип. 13:15 [«ласку»]; 22:1 [«ліпше»], де видно синонімічне вживання давньоєврейського слова ḥēn ), а слова «дурня» – руйнівні (тобто знищують його ж самого).

Використовуючи мерізм, художній засіб, у якому абсолютні протилежності вживаються, аби показати цілісність і тотальність (див. приклади у Проп. 3:2-8), Соломон охарактеризував слова дурня як «дурниці» й «безглуздя» від початку й до кінця. Хоч дурневі варто було б зрозуміти цей факт і зупинитися, він усе продовжує сипати словами (див. 5:2; 6:11), не розуміючи, що ніхто «не знає» майбутнього, «того, що буде», скажімо, післязавтра, й «що настане після» смерті. Окрім того, дурень не лише не задумується про майбутнє, він не знає навіть найбільш очевидного, як-от «кудою податись до міста» (див. 10:3). Це – давня приказка про крайню глупоту, щось на кшталт: «Та він навіть не знає, що від дощу можна сховатися в дім». Саме тому «дурний» вважає працю складним заняттям (вона «втомлює його»).

б. Критикувати хибне управління – ризиковано (10:16-20)

10:16-17. Далі Соломон пов’язав кілька приказок, що описують нищівний вплив хибного управління на країну, а опісля застеріг проти критики таких поганих керівників. У перших двох приказках Соломон протиставив сумний стан країни, керівники якої є невмілими й недисциплінованими (вірш 16), із благодатним («щасливий») станом «краю», володарі якого – знаючі й відповідальні (вірш 17). Цар і керівники однієї частенько поводяться, як діти («цар – хлопчина»; див. Іс. 3:4 та 1 Цар. 3:7 щодо подібної думки про незнання та відсутність досвіду), а володарі другого – добре підготовлені своєю шляхетністю й спеціальним навчанням. Недосвідчені керівники – безвідповідальні: вони часто бенкетують «від» самого «ранку» і перебувають у бездум’ї й п’янстві (Проп. 10:17; див. Іс. 5:11 та Діян. 2:15 щодо подібних роздумів). Знаючі ж лідери поводяться помірковано: вони «їдять у» належну для того «пору, як мужі, а не як п’яниці».

10:18-20. Соломон додав, що безвідповідальні й недосвідчені вельможі є також лінивими, а їх лінь призводить до державної руїни й утрати захисту країни: сволоки в будівлях стоять похилені, а хати – протікають. Вони безвідповідально тратять гроші на гулянки й бенкети, й такі витрати спустошують державну казну. Версія НАБ передає цей вірш так: «Заставлений наїдками стіл надає свою втіху, вино робить життя веселим, гроші ж стоять за тим усім». Речен ня «За гроші все можна мати» ( ya‘āneh від ‘ānâh ) означає, що такі володарі думають, ніби гроші можуть задовольнити  всі їхні потреби.

Однак Соломон застеріг не критикувати таких негідних лідерів. Знаючи, що серця людей є джерелами їхніх думок і дій (Прип. 4:23), Соломон перестеріг не злословити царя «навіть і в думці» та не клясти «вельможу» навіть «у спальні». Причиною такого застереження є те, що лихослів’я може дійти до царя або вельможі. «Птаство» може розказати їм про все, тобто невідоме джерело мож е видати потаємну хулу людини.

4. ВАРТО ПРАЦЮВАТИ СТАРАННО, НЕЗВАЖАЮЧИ НА НЕЗНАННЯ ТОГО, ЩО БУДЕ ЗАВТРА (11:1-6)

Соломон завершив своє повчання щодо людського незнання майбутнього (9:1-11:6) деякими практичними порадами, як жити у світлі цього незнання. Аби підкреслити незнання людиною майбутнього, Соломон повторив словосполучення «не знаєш» декілька разів (11:2, 5 [двічі], 6). Однак він також зазначив, що незнання майбутнього не має призводити до відчаю й пасивності, а, навпаки, – до старанної праці.

11:1-2. Соломон зауважив, що люди настільки ж не знають справ божественного провидіння (див. 3:11; 8:17), як і не знають, «яка дорога вітру», і творення дитини в утробі «вагітної» жінки (11:5). Ба більше, люди не знають, в яких ділах їм «пощастить» (вірш 6) або ж які нещастя спадуть на землю (вірш 2) та зітруть нанівець всі результати їх трудів. Та все ж, людям потрібно старанно й активно працювати. Як морська торгівля продуктами, так і інші види праці надають певну можливість прибутку (вірш 1; 1 Цар. 9:26-28; 10:22; Пс. 107:23 щодо згадок про морську торгівлю). Однак з огляду на те, що раптом може статися «біда», людині варто робити далекоглядні вкладення в кілька справ одночасно («сім або й вісім»), а не, як то кажуть,  «класти яйця в один кошик» (Проп. 11:2; див. Бут. 32:8-9, де містить приклад такої поради). Версія НАБ точно передає таке інтерпретування уривка Проп. 11:1-2: «Пусти зерно своє на моря, й у свій час одержиш прибуток. Розділи товар свій на сім, або й вісім частин, бо не знаєш, які лиха можуть впасти на землю».

11:3-4. Наводячи далі приклади про засівання зерна й збирання врожаю, Соломон заохотив своїх читачів не сидіти, склавши руки, й не чекати найбільш вдалого моменту для праці, а трудитися старанно в усякий час. Майбутнє так само непідвладне людям, як і дії Бога в природі: чи то падіння «дощу», чи виривання ураганом «дерева» з корінням. Тож очікування  найбільш вдалого часу, щоб «сіяти» (коли не буде «вітру», котрий може розвіяти насіння), чи «жати» ( коли не буде дощових хмар , які є загрозою для зібраного врожаю), може призвести до повної бездіяльності.

11:5-6. Спостерігаючи за  вітром, хлібороб не має жодного уявлення, якою дорогою той вітер руши ть далі. Він не відає про це настільки ж, наскільки не знає нічого про те, чого не може бачити, напр иклад, не знає, «як» формується тіло дитини в утробі «вагітної» жінки. Людина не може знати майбутнього чи «діл Бога», який створив і контролює «все» (див. «Творцем», звання Бога, у Іов. 4:17; 32:22; 35:10; Пс. 115:15; 121:2; Єр. 10:16). Використовуючи ще один мерізм (див. Проп. 10:13) – полярні за значенням слова «зранку» й «увечері» (11:6) позначають дні життя загалом, – Соломон заохотив читачів працювати старанно й сіяти зерно регулярно, позаяк вони не знають, які зернини зійдуть, «чи це, чи те ..., або чи те і це так само добре буде». Отже, цими двома прикладами, одним із морсь кої торгівлі (вірші 1-2), другим із сільськогосподарських робіт (вірші 3-4, 6), Соломон спонукав людей старанно й повсякчасно докладати зусилля та розсудливо й різнобічно вкладати власні сили та ресурси, розуміючи, що все знаходиться в руках Божих і під Його всевладністю.

IV. Висновок: Варто жити радісно й відповідально в остраху Божому (11:7-12:14)

Соломон уже показав, що людські зусилля – марні, бо їхні результати не є повсякчасними, а сподівання насолодитися ними – дуже хисткі (1:12-6:9). Він також проілюстрував, що люди не можуть знати, котрі з їхніх зусиль дадуть плоди, бо вони не знають Божого провидіння і того, що їх жде в майбутньому (6:10-11:6). Тепер Соломон повернувся до теми вдоволення життям (див. 2:24-26; 3:12, 22; 5:17-19; 8:15; 9:7-9) і цілком зрозуміло пов’язав її з належним життям перед Богом. Подібним чином він зробив при першій же згадці даної теми (2:24-26). Друга ж тема, про відповідальне життя перед Богом, зазначена як на початку (11:9; 12:1), так і в кінці (12:13-14) даного розділу. Потреба жити розсудливо ще сильніше підкреслюється повторенням теми про марноту всього іншого (12:8) і коротким роз’ясненням цінності книги (12:9-12).

А. Заклик жити радісно й відповідально (11:7-12:7)

Три частини даного розділу тісно пов’язані між собою. У першій частині (11:7-8) Соломон закликав втішатися життям, пам’ятаючи про темряву смерті. У другій (11:9-10) зазначив, що варто починати втішатися життям ще змолоду, бо юність швидкоплинна, але тут же додав, що таке вдоволення має знаходитися в рамках розсудливого життя, бо кожен несе відповідальність перед Господом. В останній же частині (12:1-7) Соломон підкреслив невідкладність розсудливого вдоволення життям ще змолоду, бо такої можливості не буде у старості, яка є часом похмурого настрою, утрати сил та закінчується смертю.

1. СЛІД ВТІШАТИСЯ ЖИТТЯМ, БО ПОТІМ НАСТУПИТЬ ТЕМРЯВА СМЕРТІ (11:7-8)

11:7-8. Тут Соломон метафорично згадав про світло й темряву як про символи життя (див. Іов. 3:20; 33:30) і смерті (див. Проп. 6:4-5; Іов. 10:20-22; 18:18). Він охарактеризував життя після смерті як таємниче й невиразне («все, що приходить – марнота»; див. Проп. 8:10, 14 щодо подібного вживання давньоєврейського слова hebel у стосунку до того, що є «марнота», у значенні таємничості). Соломон заохотив своїх читачів втішатися життям, поки вони живуть, бо життя, як «світло солодке» сонця, спроможне дати радість лише доти, доки не прийде нічна темрява смерті, яка триватиме вже вічно. Слова «дні мороку ... буде їх чимало» є ум исним применшенням сказаного (див. 12:5, де могилу названо вічною домівкою людини; також див. Іов. 7:9; 14:10-12).

2. ВТІШАЙТЕСЬ ЖИТТЯМ У ЮНОСТІ, АЛЕ ПАМ’ЯТАЙТЕ Й ПРО СУД БОЖИЙ (11:9-10)

11:9-10. Соломон повторно озвучив тут свою пораду втішатися життям (див. вірш 8), наголосивши, що людині варто це робити  «за днів» її «юнацтва».   В  інших місцях Соломон казав, що утішення життям складається із споживання їжі та напоїв (2:24; 3:13; 8:15; 9:7), вдягання гарної одежі та втирання у шкіру чудесних пахощів (9:8), задоволення у подружньому житті (9:9) та втіхи від власної праці (2:24; 3:22; 5:17). Тепер Соломон заохотив читачів робити усе, чого прагне їхнє серце («іди, куди тягне тебе твоє серце, за тим, що чарує твої очі»; 11:9, переклад Хоменка). Однак ці прагнення мають обмежуватися усвідомленням того, що «Бог на суд» усіх «поставить».

Як уже зазначалося раніше (див. коментарі до 2:24-26; 3:17; 7:15-18), немає чітких причин стверджувати з явних чи прихованих аргументів у книзі, ніби Соломон вірив, що суд Господній відбудеться саме в потойбіччі. Натомість, як і багато авторів книг мудрості його часів, він говорив про сьогочасний суд, під час життя людини (див. коментарі до 2:24-26; і див. 7:17). Це можна навіть помітити у 11:10, де Соломон сказав, що людині варто гнати «тугу з» свого «серця» (в духовному плані) та віддаляти «лихо» від тіла (в ф ізичному плані). Ці накази, вочевидь, є іншою стороною поради радіти (вірш 9) і протиставляються стану пригнічення та повільно зникаючій фізичній силі, що змальовані у 12:2-5. Та все ж такі уривки, як Прип. 5:7-14 та Пс. 39, показують, що способом уникнути цих наслідків є мудре життя, прожите в остраху Господньому.

2. ЖИВІТЬ ВІДПОВІДАЛЬНО В МОЛОДОСТІ, БО ПРИЙДУТЬ СТАРІСТЬ І СМЕРТЬ (12:1-7)

Соломон наголосив на темі відповідального життя в молодості, яскраво змалювавши низкою словесних картин все зростаючу похмурість і пригніченість та повільно зникаючі сили в старшому віці, що, зрештою, завершується смертю. Ці словесні картини діляться на три групи, кожна з яких розпочинається словом «перш» (вірші 1-2, 6) та слугує головному закликові даного розділу: «Пам’ятай про твого Творця у дні твоєї молодості» (вірш 1).

а. Живіть відповідально, бо потім прийдуть невигоди старості (12:1)

12:1. Повеління «пам'ятай про твого Творця» значить: шануй Бога, старанно виконуй Його заповіді, відповідально служи Йому, пам’ятаючи, що оскільки Бог створив людей, кожен завдячує своїм життям Йому. Таке значення чітко випливає: (а) з попередніх віршів (11:9-10) про радість і відповідальність у житті, (б) із заключної поради в кінці книги: «Бога бійся і заповідей Його пильнуй» (12:13), і (в) зі значення дієслова «пам’ятай» (у Втор. 8:18 та Пс. 119:55 це слово має значення «дотримуйся закону»; у Суд. 8:34 воно протиставляється покладанню лише на себе та поклонінню іншим богам; у Пс. 63:7 воно вказує на роздуми над милістю Божою та відданий послух Йому).

Епітет на означення Бога «твого Творця» характеризує Його як Автора життя, який дає його і так само його забирає (Проп. 12:7, а також див. алюзію до Бут. 2:7; 3:19).

Використовуючи гру слів щодо слова «лихо» в Проп. 11:10 («віддали від себе лихо»), Соломон порадив людям відповідально жити  «у дні … молодости, перше, ніж лихі дні прийдуть», тобто дні літнього віку, невигоди якого він образно описав у 12:2-5, «роки», у котрих, згідно з його словами, вони не знайдуть майже нічого собі «до вподоби».

б. Живіть відповідально перед тим, як прийде пригніченість душі та старість тіла (12:2-5)

Використовуючи різні художні засоби, аби зобразити упадок сил та радості у старості, Соломон порадив жити відповідально перед тим, як настане літній вік.

12:2. Невигоди старості («лихі дні», вірш 1) та наближення смерті (вірші 6-7) уподібнюються грозам, які раз у раз повторюються. Як  «хмари» часто затуляють «світло» сонця, місяця й зірок, так і старість є часом поступово зникаючої радості («світло») та зростаючого суму («померкне» ), сповіщаючи про скорий прихід довгої ночі смерті. Це, безумовно, створює алюзію до попереднього вживання художніх образів світла й темряви для зображення життя і смерті (11:7-8). Така алюзія могла бути зрозумілою для жителів стародавнього Ізраїля, котрі мали більш динамічний погляд на смерть, аніж люди тепер. Будь-який упадок життєвих сил, навіть у молодої людини, розглядався колись ними, як наступ смерті (див., для прикладу, Пс. 18:5-6; 88:4-6).

12:3. Було зроблено чимало різноманітних спроб розтлумачити вкрай образні твердження, що у віршах 3-5. (Щодо стислого, однак зрозумілого роз’яснення більшості поглядів див. G.A. Barton, A Critical and Exegetical Commentary on the Book of Ecclesiastes. Edinburgh: T&T. Clark, 1908, рр.186-91.) Хоча деякі дослідники намагалися пояснити цей уривок, відштовхуючись від якогось одного образу – чи то незгод у хазяйстві, чи то смутком сімейства після смерті його глави, – все ж, видається, що Соломон однаковою мірою обрав ці картини, щоб змалювати упадок фізичних та психологічних сил у старості. Отож, автор згадав тут про дні незгод (вірш 1) та дні все меншої радості й збільшення тьми (вірш 2), як про час, коли  «затремтять сторожі дому» (їхні руки й ноги ослабнуть). Також тоді «позгинаються мужі хоробрі», тобто ноги в них зігнуться і стануть слабкі. Фраза «ті, що мелють, кинуть молоти, бо їх мало» стосується зубів, яких стане менше, а вираз «потемніють ті, що виглядають у вікна» с тосується погіршення зору.

12:4. Фраза «зачиняться на вулицю двері» може відображати губи, які западають всередину після втрати зубів. Твердження «замовкне голос пташки, і припиняться пісні» мо же мати стосунок до того факту, що літні люди часто страждають на зниження слуху.

12:5.  Страх перед здійманням «угору» та перед виходом «на дорогу» вказує на нестачу сил, що змушує старих людей боятися виходу на вулицю. Фраза «дерево цвістиме мигдалеве» стосується того, що волосся стає біло-сивим (квіти мигдалю – білі), тоді як вираз «сарана стане тяжкою» говорить про згорбленість літньої людини і її повільну ходу, адже сарана зазвичай рухається швидко та є дуже вдалим образом життєвої жвавості дитинства й юності. Фраза «і каперс висиплеться» описує бажання людини, яких стане вже значно менше. Поступове зникнення фізичних сил завершується смертю, людина «відходить до своєї вічної домівки» (тобто до могили; див. коментарі до 11:8-9), й інші люди переповнені смутком через це («плакальники вже по вулиці вештаються»).

в. Живіть розсудно перед тим, як прийде смерть (12:6-7)

12:6. Соломон ще раз закликав людей жити відповідально «перш,   ніж» прийде смерть. Далі він змалював життя за допомогою двох часто вживаних образів: світла і води (див. Пс. 36:9-10 щодо подібного використання цих двох художніх образів). Обезсилення тіла змальовується в образі світла, котре миттєво гасне:  «срібна нитка», що втримує золоту плящинку (в якій горить світло), раптово рветься – і «плящинка» розбивається. Смерть же змальовується недоступністю води: «глечик», який має в собі воду, тріскає, а «колесо», котрим воду піднімають з «криниці», – ламається .

12:7. Фінальний опис смерті, яким Соломон прагнув мотивувати людей жити відповідально – це опис зворотного процесу творенн я. «Порох» плоті «повернеться у землю, звідки взявся», а дихання життя («дух» чи «дихання» є перекладами до того ж самого давньоєврейського слова rûaḥ ) «відійде до Бога, що його Він дав». Все це, безумовно, слу гує посиланням на біблійне свідчення про створення світу (Бут. 2:7; людину було створено з пороху земного та наділено духом життя). Власне це й доводить, що Соломон не говорив тут про повернення людських душ до Господа на суд. Подібні описи смерті (як розпорошення тіла й повернення дихання до Бога) також наявні в Іов. 34:14-15 та Пс. 104:29-30 (див. Іов. 10:9).

Ба більше, порівняння даних уривків із тим, що у Проп. 12:7, прояснює, що опис повернення дихання життя до Господа не суперечить тексту 3:20. Там, коли Соломон писав про спільну долю людей і тварин, то заперечив можливість продемонструвати відмінність між їхнім відходом, тобто чи дух людський відходить угору до Бога, а дух звіриний іде вниз у землю. Порівняння віршів 12:7; Іов. 34:14-15; Пс. 104:29-30 та Бут. 1:30 показує, що Соломон, скоріш за все, засвідчував тут наступне: дух тварини має таку ж долю, як і дух людини, тобто вони теж повертаються до Бога.

Б. Заключна порада з огляду на марнотність усіх людських зусиль (12:8-14)

Соломон завершив дану книгу повторним озвученням теми марноти всіх людських зусиль (вірш 8; див. 1:2) та порадою, щоб люди боялися Бога й пильнували Його заповіді (12:13-14). Він підкреслив правильність такого підсумку своєї книги, називавши джерела її істинності (вірші 9-12).

1. ПОВТОРНЕ ОЗВУЧЕННЯ ТЕМИ: МАРНОТА ВСІХ ЛЮДСЬКИХ ЗУСИЛЬ (12:8)

12:8. Продемонструвавши обмеженість усіх людських зусиль (1:12-6:9) та всієї людської мудрості (6:10-11:6), Соломон повторно озвучив тему, котрою і відкрив свою книгу (1:2): « геть усе марнота» ( he b el ). Як було сказано у коментарях до част. 1, текст наступних віршів (1:3-11) показує, що це стосується усіх людських намагань. Тут же (12:8) сказане стосується всього, про що йшла мова вище, марноти людських зусиль і людської мудрості (1:12-11:6). Одначе очевидним є той факт, що тут не йдеться про пораду втішатися життям, як Бог те дозволяє, яку Соломон постійно повторював (див. 2:24-26; 3:12, 22; 5:17-19; 8:15; 9:7-9) і яку він детально розглянув вище у стосунку до остраху Божого (11:7-12:7). Життя в остраху Господньому, та без втіхи від Його дарів  – дійсно «марнота».

2. ОСОБЛИВИЙ ДОСВІД І АВТОРИТЕТНІСТЬ У КНИЗІ (12:9-12)

12:9-10. Соломон підкреслив правильність учень у даній книзі і порад, котрі він у ній подав, згадкою про її авторитетність та застереженням читачів від марного пошуку відповідей в інших за тематикою книгах. Спершу Соломон назвав себе Когелетом, себто вчителем мудрості, а отже, він належав до  однієї з трьох груп старших народу (пророки, священики, учителі), через яких Бог об’являв Свою волю Ізраїлеві (див. Єр. 18:18; Єз. 7:26). Соломон сказав, що був мудрим і «навчав … людей знання». Він старанно й вдумливо писав свою книгу. Він зазначив, що «зважив (тобто ретельно все обміркував), дослідив і уклав (тобто ретельно впорядкував) багато приповісток».

Також Соломон сказав, що прагнув надати книзі естетично гідного вигляду без жертвування правдою, котру він там написав. Він «прагнув віднайти гарні  [чи приємні] слова і написати слова істини правильно» (версія НАСБ).

12:11-12. Соломон пов’язав цю книгу з метою та суттю інших книг мудрості («слова мудрих») та з найвищим джерелом їх авторитетності. Як «остроги» для бика та «гострі цвяхи» , повчання Соломона, як і слова інших мудреців, надає провід та слугує спонукою до побожного життя (див. Діян. 26:14 щодо образу острогів) і будівництва міцного фундаменту до такого життя (див. Єр. 10:4 щодо цвяхів). Ба більше, як і декотрі інші слова мудрих, ці слова мають у собі божественне натхнення, бо їх дав людям  «тільки один Пастух». Тут йдеться про с амого Бога, Його опіку і турботу (див. Бут. 49:24; Пс. 80:2; у Пс. 95:6-7 поняття Пастуха й Творця – взаємопов’язані, як і в Проп. 12:1, 11). Через особливу цінність та авторитетність слів мудреців – прикладом яких слугує й ця книга – Соломон застеріг свого сина (див. звертання «мій сину» у Прип. 1:8, 10, 15; 2:1; 3:1, 11, 21; 4:10, 20; 5:1, 20; 6:1, 3, 20; 7:1; 19:27; 23:15, 19; 23:26; 24:13, 21; 27:11) та всіх читачів не шукати відповіді, окрім тих, які Бог відкрив через мудреців. Якщо ж вони шукатимуть відповіді в інших численних книгах, то лише втомлять себе.

3. ЗАКЛЮЧНА ПОРАДА: СЛІД БОЯТИСЯ БОГА І ПИЛЬНУВАТИ ЙОГО ЗАПОВІДІ (12:13-14)

12:13. Книга завершується («кінець усьому … такий») цілком зрозумілою порадою: «Бога бійся і заповідей Його пильнуй».   Ці слова не було додано кимось іншим, хоча про це часто говорять, окрім як Соломоном, й вони є кульмінаційним моментом багатьох інших непрямих спонукань у Книзі Проповідника боятися Бога й сердечно служити Йому (див. коментарі до 2:24-26; 7:15-18; 11:9-10; 12:1). Тут Соломон зазначив, що такі пошана й служіння є обов’язками кожного (переклад з версії НАСБ «це має стосунок до кожної людини» підходить сюди більше, аніж «в цьому вся людина» і з версії Хоменка).

12:14. Той факт, що шана до Бога є обов’язком кожної людини, підкреслюється тією істиною, що «усі бо діла (кожну людську дію) Бог приведе на суд» (див. 3:17; 11:9) і разом з тим – «усе, що тайне» (див. Мт. 10:26). Кожен несе відповідальність перед Богом за все, що чинить, чи то явно, чи то таємно. Хоча це часто сприймається в світлі майбутнього суду після смерті, порівняння даних уривків із Пс. 90:7-8 та правильне розуміння Проп. 2:24-26; 7:15-18; 11:9-10 показують, що так твердити не слід. Хоча майбутній суд після смерті і справді пояснює таємницю, яку Соломон спостерігав у житті щодо нерівного розподілу справедливості в історії людства (див. 7:15; 8:14), ніде немає чітких свідчень, що Соломон вірив у такий суд. Життя після смерті було таємницею для нього (див. 11:8), як і нерівний розподіл справедливості в житті. У своїй книзі Соломон зробив наголос на земному житті («під сонцем»), на його можливостях для служіння Господеві (див. 9:10; 12:1-7) та на втішенні ним (див. 2:24-26; 3:12, 22; 5:17-19; 8:15; 9:7-9; 11:7-10). Він гадав, що життя після смерті не надає таких можливостей (див. 9:5-6, 10). Тому він і не коментував відмінності між праведником і нечестивцем, мудрим і дурним, людиною і твариною  після смерті .

Багато інших уривків зі Святого Письма, звісно ж, говорять про вічні благословення для праведників і вічну кару для нечестивців. Соломон, однак, жив ще перед жертвою Христа на хресті, й, отож, у відносній темряві і незнанні щодо наступного Господнього одкровення, та все одно засвідчував віру в Бога і в Його справедливість (див. 3:17; 8:12б-13). Він залишив суд, як і все інше, на Богом визначений час (3:17), бо «усе Він створив гарним у свій час» (3:11). Тож Соломон порадив своїм читачам втішатися життям в остраху Господньому, як те дає Господь. То чи не варто нам усім, тим, що знають про хресну жертву Христа, чинити так, як радив Соломон? Так, варто віддати таємниці життя в Божі руки, достойно служити Йому і втішатися життям з повною довірою до Нього і так, як Він те дає!

БІБЛІОГРАФІЯ

Delitzsch, Franz. “Ecclesiastes.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes. Vol. 6. Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.

Eaton, Michael A. Ecclesiastes. The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1983.

Ginsburg, Christian D. The Song of Songs and Coheleth. 1857. Reprint. New York: KTAV Publishing House, 1970.

Goldberg, Louis. Ecclesiastes. Bible Study Commentary. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1983.

Gordis, Robert. Koheleth – the Man and His World: A Study of Ecclesiastes. 3rd  ed. New York: Schocken Books, 1968.

Johnston, Robert K. “Confessions of a Workaholic: A Reappraisal of Qoheleth.” Catholic Biblical Quarterly 38. January-March 1976:14-28.

Kaiser, Walter C., Jr. Ecclesiastes: Total Life. Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1979.

Lange, John Peter, ed. “Ecclesiastes.” In Commentary on the Holy Scriptures. Vol. 7. Reprint (25 vols. in 12). Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1960.

Laurin, Robert. “Ecclesiastes.” In The Wycliffe Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1962.

Murphy, Roland E. Wisdom Literature: Job, Proverbs, Ruth, Canticles, Ecclesiastes, Esther. The Forms of the Old Testament Literature. Vol. 13. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1981.

Reichert, Victor E. and Cohen, A. “Ecclesiastes”. In The Five Megilloth. London: Soncino Press, 1946.

Wright, Addison G. “The Riddle of the Sphinx: The Structure of the Book of Qoheleth.” Catholic Biblical Quarterly 30. October-December 1968:313-34.

Wright, G. Stafford. “The Interpretation of Ecclesiastes.” Evangelical Quarterly 18. January-March 1946:18-34.