Книга Псалмів

        

Аллен П. Росс

Вступ

З усіх книг Старого Завіту Книга Псалмів найяскравіше показує віру окремих людей у Господа. Псалми – це натхненні відповіді людських сердець на те, як Бог відкриває їм Себе в законі, історії та пророцтвах. Святі всіх віків широко послуговувалися текстами цих молитов та хвалебних пісень під час  привселюдних поклонінь та в особистих зверненнях до Бога.

Заголовок Книги Псалмів. Слово “Псалми” (чи “Псалтир”) походить із грецького перекладу Старого Завіту. У Ватиканському кодексі (четверте століття н.е.) вжито заголовок Psalmoi та підзаголовок Biblos psalmôn (“Книга Псалмів”), а в Александрійському кодексі (п’яте століття) з’являється наймення Psalterion (Псалтеріон). Грецьке слово псалмос, яке є перекладом давньоєврейського мізмор, означає музику, що виконувалася на струнних інструментах. Під впливом Септу а ґ і нти й християнства слово псалмос набуло значення “хвалебна пісня” уже без смислового наголосу на її музичному супроводі за допомогою струнних інструментів. (Christoph Barth, Introduction to the Psalms. N.Y.: Scribners and Sons, 1966, p. 1). Оскільки слово мізмор використовується у назвах 57 псалмів, грецькі перекладачі вжили його переклад для позначення всієї збірки.

У єврейській Біблії ця книга має назву сепер т е хіллім, Книга Похвал”, себто з більшим наголосом на змісті, ніж на формі викладу. Така назва є доцільною для збірки пісень, що застосовується під час богослужінь ізраїльського народу, бо у більшості псалмів присутній елемент хваління Бога. Клаус Вестерманн у власному дослідженні псалмів, які описують бідкання людини в горі, доходить висновку, що не знайшов тих псалмів, у котрих не було б переходу від прохання й жалоби до воздавання хвали Богові. (Claus Westermann, The Praise of God in the Psalms, p. 74). В заголовках псалмів слово т е хіллах  («хвала») виявлено лише один раз (Пс. 145), однак його вжито десь із 28 разів в усій книзі. Т е хіллім може бути особливим найменням на означення саме цієї біблійної книги, оскільки звичайною формою множини для слова т е хіллах  є т е хіллот .

Місце у каноні. У єврейській Біблії Книга Псалмів належить до третьої частини, Писань (після Закону і Пророків). У давньоєврейських рукописах Книга Псалмів зазвичай йде першою у Писаннях.

Така послідовність біблійного канону не спостерігається в англомовних (та україномовних – Прим. перекладача ) версіях, де порядкове розміщення ґ рунтується на грецькому й латинському перекладах. Тут послідовність видається тематичною й хронологічною.

Сутність Псалмів.

1. Релігійна лірична поезія. Псалми є найбільшою існуючою збіркою стародавньої ліричної поезії. Лірична поезія безпосередньо висвітлює особисті емоції поета. Як частина Старого Завіту ця поезія, безумовно, є також і релігійною. Релігійна лірична поезія – це вияв емоцій і почуттів, зворушених у серці думкою про Бога та спрямованих до Нього (A.F. Kirkpatrick, The Book of Psalms, p . х).

Чимало псалмів містить безпосереднє поетичне звертання до Бога та хвалу. Вони демонструють усі релігійні почуття віруючих – страхи, сумніви, трагічні переживання, а також перемоги, радощі й сподівання. Псалмоспівці часто описували власний досвід, аби надати приклади людських потреб та Господньої доброти й милості. Оспівування минулих спасінь із тяжких обставин у формі легкої для запам’ятовування повчальної поезії надавало віруючим підтримку та втіху в часи випробувань, водночас застерігаючи їх проти невіри й непослуху. У цьому аспекті псалмоспівці щиро раділи Божому Закону, який був для них орієнтиром праведної поведінки та вказівником до добробуту. Декотрі псалми також містять у собі “мудрість” чи життєву філософію ізраїльтян. Ці піснеспіви відтворюють моральні повчання з Книги Приповідок та з інших книг мудрості.

Оскільки Псалми формували “збірник гімнів” храму, в них часто показано торжество таїнств у святині та емоційне піднесення завдяки привілею наближення до Бога на Його святій горі. Цей аспект псалмів, у поєднанні з відображенням особистих релігійних переживань, робить їх найпотужнішим та найдовершенішим способом поклоніння в древньому Ізраїлі. Створені у формі ліричної поезії, вони стали незабутніми.

Із псалмів можливо побачити, що ізраїльтяни були надзвичайно релігійними людьми, які поклонялися Богу з чітким розумінням того, що добре й що погано. Усвідомлюючи себе людьми божественного завіту, вони відкидали злобу й невіру. Їхні щоденні справи, всенародні святкування та військові кампанії відбувалися з релігійною відданістю. Той факт, що в піснеспівах відображено цю відданість, робить їх іще більш корисними для релігійного повчання цілих віруючих сімей.

2. Піднесена мова. Лірична поезія відрізняється від інших літературних форм тим, що є більш насиченою формою дискурсу із усвідомленим вибором більшої кількості художніх елементів. Зосередження досягається через використання образів, символів, персонажів, емоційно забарвленого лексикону й багатозначності. Образність псалмів пов’язана з тематикою землі, тому що ізраїльтяни були нацією здебільшого землеробів і вівчарів, які жили поза межами великих міст, близько до природи. Вона також була й військовою, бо люди часто брали участь у завойовницьких та оборонних війнах супроти інших царств, що іноді було частиною Господнього напоумлення. Аби повністю зрозуміти вжиті ними поетичні вирази, потрібно осягнути культурний досвід тогочасних людей.

Піднесена мова, наявна в поетичному дискурсі, надавала псалмоспівцям можливість передати кількома словами багато речей одночасно. Оскільки правда була представлена у словесних картинах, вона пробуджувала в читачеві ті почуття, які мав поет під час написання тих рядків, захоплювала глибокою емоційною суттю слів, а також їх інтелектуальними значеннями. Для прикладу, поет міг зобразити життєрадісність та постійний добробут побожної людини через образ дерева, посадженого біля води, або страх боязкого крізь зображення воску, що тане, чи показати словесні напади нечестивців через переконливий образ мечів і стріл. Отже, тлумачення псалмів мусить враховувати таку образність, щоб належним чином висвітлити інтелектуальне й емоційне значення цієї поезії. Коротко кажучи, Псалми повинні розглядатися як релігійна лірична поезія.

У книзі наявні кілька заголовків на означення різних типів псалмів. Слово мізмор , перекладене як “псалми”, вжито в заголовках 57 псалмів. Цей термін позначав пісню в супроводі струнних музичних інструментів. Термін “пісня”, переклад слова сір, використовується в 32 піснях. Слово маскіл , напевно, значить “умоглядний вірш”. Тринадцять псалмів мають такий заголовок. Означення міктам можна знайти в 6 псалмах. Пізніше воно набуло значення “епіграма” або ж “вписаний вірш”, але про це ще дискутують. П’ять псалмів названо “молитвами” ( т е п іллах ) , а один  – “хвалою” ( т е хіллах , Пс. 145).

3. Поетичний розмір. Той факт, що псалми є художніми творами, означає, що у них показані повнішою мірою й з більшою частотою компоненти художнього типу, включаючи структуру, зовнішню форму, єдність, пропорційність, гармонію й різноманіття. Псалмоспівці мали сильну уяву й потужні творчі здібності. Вони вважали художні засоби ключовими для значення змісту того, що створювали.

Елементарною складовою структури поезії є поетичний розмір. Давньоєврейська поезія, безсумнівно, має розмір і ритм, однак ще й досі неможливо точно ідентифікувати й визначити цей розмір. Більшість тлумачів задовольняється підрахунком наголошених слів у давньоєврейському оригіналі або ж слів у рядку як основою для власного аналізу цих поетичних творів. Оскільки лише в декількох псалмах наявна постійна структура розміру, яка ґрунтується на наголошених словах, спроби реконструювати текст згідно з наперед продуманими або новітніми ідеями щодо поетичного розміру є непереконливими.

4. Паралелізм. Домінантною особливістю давньоєврейської поетичної смислової структури є повторення значення в паралельних виразах – так званий поетичний паралелізм. Один вірш біблійної поезії зазвичай містить у собі дві або й більше таких паралелей. Співвідношення паралелей необхідно вивчати, щоб мати змогу висвітлити основну думку вірша в цілому. Стандартними тут уже стали нижчевказані категорії паралелізму, і саме вони можуть використовуватися задля встановлення смислових зв’язків (також див. A.A. Anderson, The Book of Psalms, 1:40-2 ;   та James L. Kugel, The Idea of Biblical Poetry: Parallelism and Its History. New Haven, Conn.: Yale University Press, 1981).  

Синонімічний паралелізм показує найбільшу схожість між двома послідовними рядками. Поняття або річ, що описується в одній частині, зіставляється з подібним поняттям чи річчю в іншій. У нижченаведених прикладах елементи паралелізму поділено згідно з наголошеними словами у давньоєврейському вірші:

“От і ввійшов/ Ізраїль/ у Єгипет,//

Яків/ почав жити/ в землі Хама” (Пс. 105:23).

Антитетичний паралелізм показує стосунок  між паралельними елементами через протиставлення або протилежність думок:

“Уранці/ квітне/ й зеленіє,//

а ввечорі/ підтята/ висихає” (Пс. 90:6).

Емблематичний паралелізм з’являється тоді, коли один із паралельних елементів є метафоричним висвітленням іншого:

“Як батько/ милосердиться/ над синами,//

так милосердиться/ Господь/ над тими, що його бояться” (Пс. 103:13).

Порядок слів не мусить бути однаковим у паралельних елементах вірша. В дійсності, інколи послідовність слів у другій частині подана в зворотному порядку задля утворення хіазму в поезії. Більше того, паралелізм часто неповний. У псалмах наявні два його різновиди:

Неповний паралелізм з компенсацією є в псалмі тоді, коли тільки деякі поняття паралельні, хоча кожна частина має однакову кількість понять:

“Потомство їхнє/ ти із землі/ вигубиш //

і їхніх нащадків/ з-поміж/ дітей людських” (Пс. 21:11).

Цей вид також може з’являтися у повторюваних виразах покроковим паралелізмом, відомим як наростаючий паралелізм:

Воздайте/ Господеві,/ сини Божі, //

Воздайте/ Господеві/ славу й силу! //

Воздайте/ Господеві/ славу імени Його, //

Вклоніться/ Господеві/ в святих шатах” (Пс. 29:1-2).

Неповний паралелізм без компенсації є тоді, коли один рядок має менше понять:

“Не докоряй мені,/ о Господи,/ в Твоєму гніві,//

і не карай мене/ в Твоїм обуренні” (Пс. 6:2).

Коли друга паралельна конструкція є цілковито компенсаційною (тобто лише продовжує думку першої), такий паралелізм називається формальним (і тому насправді паралелізмом не є):

“Адже то Я настановив/ Мого Царя//

над Сіоном,/ горою святою Моєю!” (Пс. 2:6).

Деякі дослідники все ж вважають за краще послуговуватися загальною категорією “синтетичний паралелізм” Ловта замість терміну “неповний паралелізм”. У синтетичному паралелізмі другий рядок розвиває ідею першого.

Паралелізм демонструє зв’язки між виразами у віршах ( внутрішній паралелізм) , проте   іноді також показує зв’язки між віршами ( зовнішній паралелізм).

5. Стилістичне структурування. Окрім кількох псалмів, структурування рядків поезії у станси чи строфи зустрічається нечасто. Найвідомішим у цьому плані тут є, можливо, Псалом 119, оскільки він поділений на 22 строфи по вісім віршів у кожній. Кілька псалмів мають у собі рефрен, який і позначає строфи (наприклад, 42:6, 12; 43:5; 57:6, 12; 80:4, 8, 20).

Деякі псалми є алфавітно структуровані як акровірші, тобто кожен вірш починається з наступної літери давньоєврейського алфавіту (Псалми 9-10 [разом ці псалми є одним акровіршем]; 25; 34; 37; 111-112; 145). Цей стиль також використано у Псалмі 119, де кожен з восьми віршів у кожній з 22 секцій починається з тієї самої літери. Серед інших практичних причин таке структурування вживалося й задля кращого запам’ятовування.

6. Музичний супровід і мелодійність. У хвалебних піснях Ізраїля часто згадується музика й музичні інструменти. Цимбали, бубни, духові й струнні інструменти багатьох видів вказуються у псалмах. Цей факт ілюструє, що музичному супроводу надавалося величезне значення.

Також на музичну діяльність вказує чимало заміток у заголовках псалмів. Найчастіше зустрічається фраза “для керівника хору” ( ламнассеах, провідникові хору”), що присутня у 55 псалмах. Хоча є багато різних міркувань щодо цієї замітки, вона, напевно, стосувалася головного музиканта в храмі. Псалми з таким заголовком, можливо, колись складали збірку пісень, призначену для храмового служіння.

Замітка “синів Кораха”, що її можна знайти у псалмах 42; 44-49; 84-85; 87-88, очевидно, стосується музичних виконавців саме з цього сімейства. В інших випадках слід розглядати можливість авторства багатьох людей, зокрема у псалмі 88 знайдено ознаки подвійного авторства. Примітка и е дутун   (“Ідутунові”, Псалми 39; 62; 77) може також мати стосунок до колективу музикантів, бо Ідутун був одним із головних музик Давида (1 Хр. 16:41).

Інші заголовки теж слугують вказівками щодо музичного виконання. Н е гінот     (Псалми 4; 6; 54-55; 67; 76) означає “на струнах”. Псалом 61 має вказівку н е гінат  (однина), “на струнному інструменті”, хоча переклад Хоменка передає і її як множину. С е мініт  (Псалми 6; 12), очевидно, означає “на восьмиструнній лютні”. Нехілот  (Пс. 5) не має чіткого значення, однак, імовірно, позначає гру на флейтах для жалісливого супроводу. Поняття гіттіт  (Псалми 8; 81; 84) також є складним і може означати “пісня вина” або ж “інструмент із Гата”. Аламот (Пс. 46), напевно, значить “дівиці” й може позначати пісню для виконання жіночими голосами.

Селах, поняття, віднайдене у багатьох псалмах, але не в їхніх заголовках, може вказувати, коли “підносити вгору” голоси під час поклоніння (можливо, селах походить від салал, підносити вгору чи возносити”). Воно використовується у псалмах 71 раз. Слова селах не було в текстах спочатку, воно з’явилося там пізніше. Незважаючи на це, воно досить давнє.

Декілька псалмів містить також вказівки щодо мелодій. Примітка “на мелодію «Лілея (чи Лілеї)»” наявна у Псалмах 45, 60, 69 та 80. У псалмі 22 міститься фраза “на мелодію «Удосвітня лань»”. Псалом 56 має вказівку на мелодію “Голуб на дубах далеких” (переклад давньоєврейської фрази “Йонат елем рехокім”). Згадка про мотив “Не руйнуй” наявна у Псалмах 57-59 і 75. Значення фрази “Мут лаббен” у Псалмі 9 (досл., “На мелодію пісні про смерть сина”, див. НМВ), а також слова “Махлат”   у Псалмах 53 і 88 поки що спірне й непевне. Ці замітки у заголовках давньоєврейських псалмів можуть стосуватися мелодій чи мати літургійне підґрунтя.

Авторство й історичні відомості. Дослідники протягом довгого часу сперечалися, як правильно перекладати прийменник ламед, який традиційно вживали на означення автора псалмів (наприклад, л е давід , «Давида»). Сучасні науковці скептично ставляться до цих приміток на підставі чималої кількості історичних, мовознавчих та теологічних причин. Багато хто з них вважає, що Давид, можливо, й написав декілька псалмів, але наразі немає змоги сказати, котрі саме, навіть якщо такі й справді були.

Святе Письмо свідчить, що Давид дійсно був виконавцем пісень і першим організував діяльність музичних колективів у святині (1 Хр. 15:3-28; 16:4-43; 23:1-5; 25; 2 Сам. 6:5; також див.1 Хр. 13:8). У переказах древнього Ізраїля Давид згадується як автор сакральної поезії.

Більше того, граматична конструкція прийменника ламед  разом із найменням “Давид” ( л е давід ) цілком може позначати авторство. Даний прийменник можна перекласти як “для”, “до”, формами родового й давального відмінків та ще багатьма іншими способами. Його вживання на означення авторства досить широко засвідчене північно-західними семітськими написами, іншими семітськими діалектами, як-от вживанням в арабській мові, та ще деякими біблійними уривками, як-от в Ав. 3:1 («Авакума»). Хоча перекладач міг передати значення прийменника й іншим чином, є достатньо вагомих доказів його вживання саме на означення авторства.

Разом із тим, кожен псалом слід аналізувати окремо, й підзаголовки, що мають у собі прийменник ламед , мусять бути перекладені згідно із внутрішнім свідченням кожного псалма, оскільки цей прийменник вживається у багатьох контекстах із неоднаковим значенням. Занадто впевнене твердження, нібито такі замітки не вказують на автора жодним чином, є частиною загального скептицизму щодо древності самих Псалмів. Хоча чимало вчених-критиків стверджувало, що багато псалмів було створено у період після поневолення у Вавилоні або в часи братів Маккавеїв, свідчення з угаритських таблиць у Рас-Шамра довели древнє існування такого виду поезії. Тому тлумачі псалмів мають ретельно вивчати свідчення щодо позначень, які можуть вказувати на автора. Потрібно також пам’ятати, що Христос та Його апостоли вважали вищезгадані замітки як безумовні вказівки на автора окремих псалмів.

Якщо ці замітки правильні, тоді доцільною видається така статистика для аналізу 90 псалмів із ними: Псалом 90 приписують Мойсеєві, 73 псалми мають своїм автором Давида, Псалми 50, 73-83 походять від Асафа. Геман езрагіт написав Псалом 88, Етан езрагіт (див. 1 Цар. 5:11) створив Псалом 89, а Соломон, згідно з історичними даними, є автором псалмів 72 і 127. (Асаф, Геман і Етан були левітами-музикантами, 1 Хр. 15:17, 19; див. 1 Хр. 6:24; 2 Хр. 5:12.)

Отже, написання псалмів охоплює період від часів Мойсея й аж до повернення з Вавилонського полону, оскільки деякі псалми, як свідчить їх зміст, точно виникли після часу вигнання.

Окрім прийменника ламед , який вказує на авторство Давида, декілька псалмів містить короткі відомості про його життя. Нелегко визначити, коли саме ці написи було створено, однак немає жодних підстав для сумнівів у їх давності. Історичні зазначення є в чотирнадцяти псалмах:

Пс. 59 пов'язаний із 1 Сам. 19:11.

Пс. 56 пов'язаний із 1 Сам. 21:11-16.

Пс. 34 пов'язаний із 1 Сам. 21:11-22:2.

Пс. 52 пов'язаний із 1 Сам. 22:9.

Пс. 54 пов'язаний із 1 Сам. 23:15-23.

Пс. 7 може мати стосунок до 1 Сам. 23:24-24:1 (але це спірно).

Пс. 57 пов’язаний з випадком у Адуллам-печері (1 Сам. 22:1-2) або в місцях Ен-Геді (1 Сам. 24).

Пс. 142, ще інший уривок, в якому йдеться про Давидове перебування в печері, може мати стосунок до будь-якої з вищезгаданих життєвих ситуацій.

Пс. 60 взято з 2 Сам. 8:8, 13; та 1 Хр. 18:9-12.

Пс. 18 майже тотожний 2 Сам. 22.

Пс. 51 засновується на гіркому факті Давидового гріха, записаного у 2 Сам. 11-12.

Пс. 3 видається пов’язаним із 2 Сам. 15-18.

Пс. 63 може мати стосунок до 2 Сам. 15:23.

Пс. 30 може бути пов’язаний із 1 Хр. 21:1-22:1. (Зміст Пс. 30 свідчить про те, що Давид написав його для посвяти храму, після того як згрішив переписом народу й викупив землю для зведення храму.)

Отож, замітки свідчать, що багато псалмів написав сам Давид, і деякі з них пов’язані з подіями його юнацтва.

Становлення Псалтиря. Оскільки процес написання псалмів зайняв такий великий відрізок часу, то мусили бути різні періоди становлення їх як цілісної збірки. Уже згадувалось, що саме Давид запровадив використання музики й пісень для поклоніння у храмі. Пс. 72:20 має замітку: “Скінчені молитви Давида, сина Єссея”. Кілька псалмів перед Пс. 72 не містить вказівок на авторство Давида, проте 17 псалмів після нього – містять. Тож ця замітка, напевне, відноситься до більш ранньої збірки псалмів.

Інші царі в своїх реформах також реорганізовували музичні колективи й призначали храмових музикантів. Соломон організував співи у храмі (2 Хр. 5:11-14; 7:6; 9:11; Проп. 2:8), Йосафат також (2 Хр. 20:21-22), як і Єгояда (2 Хр. 23:18). Під час реформ Єзекії було відновлено музичні колективи (2 Хр. 29:25-28, 30; 30:21; 31:2). Єзекія звелів левітам співати хвалу словами Давида й Асафа (2 Хр. 29:30), що наштовхує на думку про існування двох збірок псалмів. Пізніше Йосія знову повернув храмову музику та колективи музик (2 Хр. 35:15, 25).

Отож, розвиток Псалтиря відбувався поступово, із великою кількістю ретельних переглядів та виправлень. Спершу, мабуть, з’явилися псалми окремих авторів, із них деякі було відібрано для поклоніння. Не всі давньоєврейські псалми числилися в тій збірці прославлень. Пісні Мойсея (Вих. 15:1-18; Втор. 32:1-43), Марії (Вих. 15:21), Девори (Суд. 5), Йони (Йона 2) та навіть декотрі з пісень Давида (2 Сам. 1) не були в неї включені. За часів Давида левіти також складали псалми для служіння у храмі (1 Хр. 16:4).

Укладення малих збірок псалмів могло бути наступним кроком. Можливо, було зібрано кілька пісень Давида, а також Асафа. Окрім того, могли існувати й інші збірки, як-от пісні “поворотців” або “прочан” (Пс. 120-134).

Ці менші збірки могли згодом бути включені до книг, що існують зараз. Книга I складається з Псалмів 1-41; Книга II вміщує Псалми 42-72; Книга III містить Псалми 73-89; Книга IV має в собі Псалми 90-106, а Книга V вміщує Псалми 107-150. Кожний розділ завершується славослів’ям, а цілий Псалтир завершується Псалмом 150, великим славослів’ям. Найбільш ранній доказ такого поділу на п’ять розділів міститься у Кумранських рукописах (знайдених біля Мертвого моря), переписаних невдовзі після початку християнської ери.

Останнім етапом становлення Псалтиря, отже, стала його остаточна обробка досвідченим переписувачем. Сучасний порядок створює враження впливу на нього однієї окремої людини. Разом із тим у збірнику немає єдиної чіткої наскрізної теми, яка б розвивалася.

Тож саме так під час остаточного визначення канону Старого Завіту різні збірки пісень і псалмів було об’єднано у їхню теперішню форму.

Текст Псалмів. У рукописах Псалмів є щонайменше три типи тексту. Давньоєврейська Біблія, тобто Масоретський текст (МТ), звичайно ж, представляє собою основний текст. Рукописи цього різновиду зберегли найкращі прочитання псалмів, навіть якщо ті інколи й були архаїчними, рідкісними або ж складними. Настільки точне збереження показує глибоку пошану писарів до тексту, їм переданого. Тим не менше, перекладачі й тлумачі час від часу дозволяли собі дещо видозмінювати текст, аби вирішити певні складнощі. Внесені зміни потрібно розглядати з уважністю й обережністю.

В грецькій Септуаґінті (LXX) тексти Псалмів засновуються на відмінній від Масоретського тексту і молодшій традиції передання. Там, де траплялися особливо рідкісні або важкі для розуміння давньоєврейські слова та фрази і де грецькі тлумачі мали труднощі, вони часто спрощували текст у своїх переданнях. Єронім та перекладачі багатьох англомовних та інших версій Біблії доволі часто покладалися саме на грецький текст.

Нумерація Псалмів у грецькому тексті відрізняється від єврейської. Про це варто пам’ятати під час читання римо-католицьких коментарів або ж самого латинського чи грецького тексту. Відмінність цю наведено нижче:

МТ ( псалми)          LXX (псалми)

1-8                         1-8

9-10                         9

11-113                 10-112

114-115                 113

116:1-9                 114

116:10-19                 115

117-146                 116-145

147:1-11                 146

147:12-20                 147

148-150                 148-150

Більше того, грецька й англомовна версії не включають заміток у нумерацію віршів, як це зроблено у єврейській. Тож доволі часто номери віршів у єврейському тексті (і посилань у інших книгах на єврейський текст) будуть на один чи кілька віршів зміщені.

Третій варіант тексту Псалмів міститься у сувоях Мертвого моря. Цей текст також молодший за віком від Масоретського.

Тенденції у вивченні Псалмів. Протягом століть існували найпопулярніші методи у вивченні цієї збірки. Більшість консервативних учених посилається на старі, але вартісні історичні коментарі, декотрі з яких із минулого століття. Коментарі, наведені Дж. А. Александером, Францом Делічем, Александром Маклареном та Дж. Дж. С. Пероуном, подають історичні та граматичні тлумачення тексту. Проте інколи вони виходять за межі існуючих відомостей у власних відтвореннях подій із Псалмів.

Літературно-аналітичний метод вивчення Святого Письма можна побачити в коментарях Ч. А. Бріггса. Відхтовхуючись від теологічних ідей Псалмів, їх поетичної структури та філологічних даних, він притримувався думки, що більшість псалмів було створено в часи братів Маккавеїв (приблизно в 150 році до н.е.).

Більш корисною є низка наукових праць, яка ґрунтується на застосуванні такого підходу до вивчення Псалмів, як критика форми. Цей підхід був уперше запропонований Германом Гункелем в одній із його книг (Hermann Gunkel, Einleitung in die Psalmen [ Introduction to the Psalms, trans. by Thomas Horner. Philadelphia: Fortress Press, 1967]). Цей метод засновувався на твердженні, що Псалми мали виконуватися разом із певними обрядовими діями ізраїльтян під час богослужінь. Тексти 1 Сам. 1:24-2:10 та 1 Хр. 16:1-37 містять свідчення на користь такого підходу до вивчення Псалмів. Тоді, отже, завданням стає визначити підґрунтя, на якому створювався кожен псалом зокрема.

Критики форми також визначили, що псалми, які з’явилися на підґрунті однакових обрядових дій у храмі, поділяють між собою спільні ознаки, як-от словниковий склад, ідеї, настрій та форми викладу. Порівнюючи ці спільні ознаки, можна, отже, виділити і згрупувати різні види псалмів.

За допомогою цього підходу було виокремлено такі категорії видів псалмів: плачі окремих людей, народні плачі, подячні пісні окремих людей, а також

хвалебні пісні. Існують і менші категорії, як-от царські псалми, псалми прочан, переможні псалми, пісні Сіону, пісні воцаріння, псалми торах (Закону) та псалми мудрості.

Прихильники критики форми вважали, що можуть досконало простежити розвиток цих видів. Як наслідок, походження більшості псалмів було трактоване як таке, що засновується на священницьких піснеспівах для богослужінь, а не на піснях окремих святих, що писали про свій досвід спілкування з Богом. Таке твердження критиків форми стало причиною полишення багатьма дослідниками цілого цього підходу. Це, звісно, некоректно, адже цей метод дав багато корисного.

Подана нижче класифікація видів псалмів надзвичайно допомогла у вивченні й розумінні Псалмів.

1. Плачі окремих людей. Головним чином ц і псалми є молитвами про порятунок від лиха. Вони поділяються на наступні частини:

а. Вступний заклик до Бога. Псалмоспівець одразу ж звертався до Бога й виливав своє серце у короткому зверненні (яке часто передавало стислий зміст всього псалма).

б. Плач. Тоді псалмоспівець повністю показував перед Творцем власну печаль. Описуючи свої труднощі, він розповідав, що вчинили його вороги, у якій скруті він опинився, і що Бог зробив, а чого не зробив.

в. Проголошення уповання. Завершуючи плач, псалмоспівець проголошував своє повне уповання на Господа. Деякі з цих частин навіть стали окремими псалмами уповання або певності.

г. Прохання. Тоді псалмоспівець прохав, щоб Бог заступився за нього і порятував його.

ґ. Хвалебна клятва або вознесення хвали. Псалмоспівець закінчував свій плач щиросердним вознесенням хвали Богові за відповідь на молитву. Оскільки хвала – це частина молитви про порятунок від лиха, її часто описують як клятву, бо саме її псалмоспівець виголошував серед інших віруючих, коли Бог відповідав на його молитву. Будучи певним у відповіді Господа, він починав прославу вже у молитві. Клаус Вестерманн розмірковує, що під час молитви псалмоспівця Бог чув його й схилявся до псалмоспівця ( Claus Westermann , The Praise of God in the Psalms, p . 79). Раптове відчуття певності щодо отримання такої відповіді спонукала псалмоспівця до щиросердного вознесення хвали.

2. Народні плачі. Ці псалми мають таку ж структуру, як і плачі окремих людей, але вони зазвичай коротші. У них включено вступне звернення і прохання, плач з певного приводу, проголошення уповання, прохання та хвалебна клятва. У кожному з цих псалмів йдеться про труднощі, з якими стикався увесь народ, і люди разом приходили до Бога зі своїм плачем.

3. Подячні пісні. Ці псалми також називають псалмами виголошення хвали. Їхня художня форма інша. Вони включають в себе такі п’ять елементів:

а. Виголошення прославлення Бога. Псалмоспівець звично розпочинав із виразу на кшталт “прославлю”, бо псалом був засобом, за допомогою якого співець розповідав іншим, що зробив для нього Бог.

б. Вступна оповідь. Псалмоспівець доволі часто коротко описував те, що Бог зробив.

в. Засвідчення порятунку. Тоді псалмоспівець детально розповідав про своє визволення. Зазвичай він пояснював, що візвав до Господа, і Господь почув і порятував його.

г. Поновлена хвалебна клятва. Загалом тут псалмоспівець воздавав Богові хвалу, яку обіцяв воздати.

ґ. Прослава або настанова. Псалом завершувався самою прославою Бога або ж мав у собі доволі велику частину з настановами для інших.

Прикладами подячних пісень або псалмів виголошення хвали є такі: 21, 30, 32, 34, 40 та 66.

4. Описові хвалебні псалми (хвалебні пісні). Вони не оповідають першочергово про порятунок від лиха окремих людей, натомість відразу виголошують хвалу Богові. Їхня структура дещо відрізняється від попередньої.

а. Заклик до прослави. Псалмоспівець закликав інших прославляти Господа.

б. Наведення причин прослави. Тут псалмоспівець озвучував причини прослави. Ця частина зазвичай містила спершу короткий переказ причин для хвали, а потім і детальний. Як правило, причинами вознесення хвали були Божа велич та Його милосердя, проілюстровані влучними й сильними художніми образами.

в. Завершення. Псалмоспівець закінчував пісню ще одним закликом хвалити Господа.    

Приклади описових хвалебних псалмів – це Пс. 33, 36, 105, 111, 113, 117 і 135.

Інші види псалмів будуть розглянуті в Коментарях. Найважливіші з них – це псалми мудрості, псалми прочан, царські псалми та псалми воцаріння. З огляду на теми, які піднімаються в псалмах мудрості, вони тісно пов’язані з книгами мудрості Старого Завіту (наприклад, із Книгою Приповідок). З-поміж рис, присутніх у них, можна виокремити роздуми про те, що ліпше (Пс. 119:72), речення з числами (Пс. 62:12-13а), настанови дітям (Пс. 34:12), формулювання благословень (Пс. 1:1), акцент на дотриманні Закону (Пс. 119) і протиставлення праведних та нечестивців (Пс. 1:6; 49).

Псалми 120 – 134 називаються піснями прочан. Вони всі мають заголовок “Висхідна пісня”. Хоча це означення у заголовку має вже чимало тлумачень, воно найімовірніше пов’язане зі сходженням ізраїльтян нагору у Єрусалим задля того, щоби взяти участь у трьох святкуваннях (див. 1 Сам. 1:3; Пс. 122:4; Іс. 30:29; також див. Вих. 23:17; Пс. 42:5). Зміст багатьох цих псалмів і справді дуже підходить для паломницьких мандрів у Єрусалим.

Псалми, в яких у центрі уваги помазаний на царство володар, називаються царськими псалмами. Їх текст відображає певну значну подію з життя монарха, як-от його коронування (Пс. 2), весілля (Пс. 45) або ж путь на поле битви (Пс. 20; 144). Завіт Давида з Богом передано в поетичній формі у Пс. 89. Пс. 110 показує очікування царського приходу задля перемоги, а Пс. 79 провіщає його славне правління. Щодо стосунку цих псалмів до Царя царів, Месії, дивіться коментарі до них.

Псалми воцаріння характеризуються виразами “Господь царює” (Пс. 93; 96-97; 99), Господь – “великий Цар” (Пс. 47; 95), або ж Господь “іде судити” (Пс. 98). Дослідники тлумачать такі вирази по-різному. Деякі стверджують, що ці псалми пов’язані зі щорічним святом, яке відзначалося на честь правління Господа над землею, хоча ніде немає точних відомостей, що таке торжество взагалі проводилося. Інші ж вважають, що зазначені вище вирази прославляють царювання Господа над Ізраїлем. Під таке твердження підходить Пс. 99, однак воно не стосується змісту інших. Ці вирази також розглядаються як такі, що мають стосунок до царювання Господа над усім сущим ( Alva J. McClain, The Greatness of the Kingdom. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1959, р. 22). Пс. 93 можна тлумачити з цієї точки зору, але знову ж таки ідеї в псалмах воцаріння провіщають щось значно драматичніше.

Хоча й можна сказати, що в псалмах воцаріння змальовуються характеристики правління Бога на різних етапах (наприклад, великі діла спасіння, що свідчать про Його повновладдя), та найповніше значення використаних там означень тяжіє до царства Месії. Мова даних псалмів, яка нагадує об’явлення Бога на горі Синай, цілком узгоджується з віщуваннями пророків стосовно довгоочікуваного царства Месії. До речі, вираз “Бог царює” можна знайти і в Іс. 52:7, де оповідається про майбутнє царювання Страждаючого Слуги.

Вивчення псалмів воцаріння привело багатьох сучасних тлумачів до застосування “культового” підходу задля тлумачення Книги Псалмів. Цей підхід походить від методу критики форми; у ньому панує припущення, нібито щорічне осіннє свято було головним днем поклоніння чи “культом” Ізраїля. Одним із прибічників такого погляду є Зігмунд Мовінкель (Sigmund Mowinckel , The Psalms of Israel’s Worship). Він стверджує, що кожної осені народ Ізраїля проводив святкування, під час якого Господь коронувався у храмі, тим самим засвідчуючи Своє правління над Всесвітом іще на рік. Мовінкелеві міркування ґрунтуються на біблійних цитатах щодо Господнього царювання чи суду (Пс. 47; 93; 95-99), щодо перемоги Бога над силами природи та щодо людей на святкуванні, які радіють, очікуючи правління Господа. Дані про це поверхневі, тож він, доводячи свою думку, спирається на дані про подібні урочистості сусідніх навколишніх народів давнього Близького Сходу, найімовірніше – на Вавилон із його торжеством Акіту .

Інші дослідники трактують це святкування інакше. Артур Вайзер (Artur Weiser , The Psalms: A Commentary) погоджується, що осіннє свято було основним, де співалися пісні воцаріння, але висловлює припущення, що це був не фактичний обряд коронування Господа, а радше поновлення Завіту. Він звертає увагу на подібності з ІсНав. 24.

Ганс-Йоахим Краус (Hans-Joachim Kraus , Worship in Israel. Richmond, Va.: John Knox Press, 1966) бачить більш багатогранну картину осіннього торжества. Він розглядає його як спомин про Вихід та блукання пустелею, святкування оновлення Завіту та концепт ханаанських традицій вшанування царів, що знайшов своє відображення у прославлянні правління Давида й Соломона.      

Якщо таке осіннє торжество і справді існувало та є ключем до розуміння всього Псалтиря, тоді дивно, що про нього немає ніде згадки у Святому Письмі. Можливо, декілька псалмів і виконувалося у зв’язку з осінніми урочистостями, однак малоймовірно, що переважаюча більшість псалмів належала до свята, сформованого за зразками язичницьких міфологічних традицій. Цей підхід також критикували на основі даних про стародавні святкування на Близькому Сході (див. Kenneth A. Kitchen, Ancient Orient and Old Testament. Downers Grove, III.: Intervarsity Press, 1966, р. 102).

Тим не менше, вивчення псалмів під цим кутом ставить необхідний акцент на церемоніальному служінні. Багато псалмів, вочевидь, було пов’язано з обрядами й поклонінням у священному наметі Давида та/чи в храмі Соломона. Консервативні тлумачі надто часто залишають поза увагою порядок проведення служіння у наметі та в храмі.

Окрім численних відомостей про поклоніння та храмові обряди у самих Псалмах, про служіння також є згадки у деяких заголовках. Пс. 30 називається “На посвяту храму”, Пс. 92 має замітку “На день суботній”, а Пс. 100 потрібно промовляти під час подячного жертвоприношення (Лев. 7). Заголовок “На спомин” (досл., “Щоб нагадати”) у Пс. 38 та 70, напевно, мав на меті нагадати Богові про того, хто просить. Значення слова сіггаион у Пс. 7 важко однозначно розтлумачити. Те саме можна сказати і про заголовок “Висхідна пісня” (Пс. 120-134). Такі пісні співалися дорогою до святого місця або на великих святкуваннях у Єрусалимі.

Релігійний календар Ізраїля (див. таблицю “Ізраїльський календар” біля Вих. 12) відіграє важливу роль для розуміння витоків деяких псалмів. Три великі щорічні святкування розглядаються у Вих. 23:14-19 і Лев. 23:4-44. На Пасху та свято Опрісноків весною, на свято Седмиць або П’ятидесятниці (яке також відоме під назвою свято Первоплодів) раннім літом та на день Покути і свято Кучок восени люди мали йти в Єрусалим, щоб вознести Богові подяку за хороший урожай. На цих зібраннях люди долучалися до обрядового поклоніння у храмі й співали Псалми, славлячи Бога.

Псалми часто містять відомості про музичні інструменти, спів та плескання в долоні під час релігійних дійств. Пс. 5:8 оповідає про входження у Божий дім для поклоніння. (Пс. 68:25-28 стосується процесії до святині у супроводі співців; також див. 42:5.) А Пс. 122:1 описує веселощі під час паломництва до храму.

Народ Ізраїля поклонявся в храмі з приводу багатьох подій. Суботи, новомісяччя, суботні роки і ювілейні роки завжди були приводом для славослів’я Бога у святині.

Поклонники приходили і спонтанно. Добровільні пожертви приносилися, щоб висловити подяку ( тодах ; див.  Лев. 7:12-18; Пс. 50:14-15) за відповідь на молитву (1 Сам. 2:1-10), очищення від обрядової нечистоти чи захворювання (Лев. 13-15), заступництво на судових тяжбах, відпущення гріхів (Пс. 51:15-19) або ж за здійснення обітниць. У таких випадках прихожанин ніс своє пожертвування, щоб поділитися ним з усіма присутніми, й повідомляв їм про свою прославу Бога (імовірно, у формі хвалебного псалма) заради духовного збагачення тих, що зібралися.

Безсумнівно, молитви із Псалтиря також широко використовувалися тими, хто приходив прохати Бога про прощення, зцілення, захист, спасіння і втіху, як це тривало споконвіків крізь усю історію церкви.

Отже, чи особисті, чи то спільні Псалми, без сумніву, часто співалися або проголошувалися біля святині. Їхнє послання та факти про середовище й обставини, в яких вони промовлялися, мають велике значення для віруючих і наших часів, що, власне, й намагається показати ця праця. Молитви псалмоспівців демонструють велику певність у Господеві, настільки велику, що вони починали прославляти Його ще перед тим, як надійшли відповіді на їхні благання. Детальне вивчення Псалмів висвітлює, як саме в їхніх серцях розвинулася така сильна довіра. Крім того, славослів’я псалмоспівців показують щиросердну та спонтанну втіху від Божих благодіянь. Отримати щось від Бога, не прославляючи Його за це, вважалося гріхом. Виголошування Божої благості виступало й заключною частиною процесу поклоніння. Також воно було й частиною вміння втішатися Богом, бо людина зазвичай говорить іншим про те, що любить понад усе (C.S. Lewis, Reflections in the Psalms. New York: Harcourt, Brace and World, 1958). Тож, коли Святе Письмо закликає людей хвалити Бога, воно кличе їх втішатися Богом та Його дарами. А коли Бог когось благословляє, то про цю подію потрібно звіщати й перед іншими людьми у храмі, щоб усі могли долучитися до прославлення Бога і втішатися Ним та Його всеблагістю.

У древньому Ізраїлі під час такого прославлення вживали й жертовну їжу того, хто прийшов прославляти. Його пожертва, доказ благодіяння, приносилася під час прослави. В такий спосіб Бог тішився Своїми людьми, а вони отримували натхнення молити й славити Його ще більше.

Теологія Псалмів. Оскільки у Псалмах згадується таке велике різноманіття релігійних міркувань та вражень, у Псалтирі нелегко віднайти якусь чітко виокремлену теологічну думку. І справді, тут зібрано майже всі теологічні ідеї Старого Завіту. Однак найголовніша з них все ж таки тягнеться крізь усю Книгу. Псалмоспівці мали й виявляли сильну віру в те, що Бог, який повновладно царює над Всесвітом, заснує Своє справедливе правління на землі серед Свого народу і за його допомогою. Зіткнувшись із нападами нечестивців або з тілесними недугами, вони молилися за втілення цього бездоганного ладу в їхньому житті, певні, що Суддя всієї землі пошле захист. Й коли тріумфувала праведність, вони щиро славили Бога за перемогу Його справедливості між людьми.

Участь псалмоспівців у поклонінні та повага до Закону демонструє їхню впевненість у Божій теократії. Іноді вони дивилися далеко поза власними життєвими ситуаціями, спрямовуючи погляд на Господнє істинне й праведне царювання на землі в час приходу Месії. Наскільки чітке розуміння деталей Божественного одкровення вони мали – сказати неможливо, хоча все ж зрозуміло, що вони з упевненістю чекали, коли ж Бог поставить усе на свої місця.

Псалмоспівці не вагалися присягати у вірності Богові та Його завітові. У своєму заповзятому прагненні обстоювати праведність, вони нерідко вживали слова й звороти на означення негараздів чи проклять. Наприклад, вони благали, аби Бог поламав нечестивцям руки (Пс. 10:15), розтрощив їхні зуби (58:7) і звернув на них Свій гнів (69:23-29). Слід пам’ятати: псалмоспівці були переповнені жагою Божого царювання. Тож такі вирази не ілюструють бажання особистої кровної помсти. Псалмоспівці узагалі твердили, що їхня любов до цих людей була зраджена ворожнечею (109:4-5). Їхні молитви демонструють очікування, що Божа справедливість восторжествує на землі, а гріх буде засуджено. Що ж, Бог рано чи пізно це таки зробить.

Звісно, новозавітний віруючий має інше молитовне життя, бо має розуміння повноти одкровення Господнього. Все ж молитися “Нехай буде воля Твоя” або ж про те, щоб Христос швидше прийшов, – це також молитися про захист для праведних та суд для нечестивців.

Псалмоспівці ставилися з ненавистю і до язичницьких міркувань та звичаїв, що, як їм було відомо, руйнувало істинну віру народу. Багато аспектів чужоземних політеїстичних вірувань піддається нападу в псалмах доволі вдало (хоча й не так гостро, як у передбаченнях пророків). Така полеміка може передаватися часом у вигляді начебто неважливої деталі (приміром, опис Господа як Того, Хто “на хмарах їде” [Пс. 68:5, НМВ], на противагу ханаанському Ваалові, якого теж описували схожими словами). Ще інколи полеміка формує суть всього псалма (як у Пс. 29, що приписує хуртовину на ханаанській території Господеві, а не ханаанському богові бурі Ваалові).

Багато вчених вважає, що ці алюзії є міфологічними запозиченнями зі стародавнього семітського світу. Проте, хоч ізраїльтяни і мали спільний словниковий склад та набір художніх образів із своїми сусідами, такі полемічні твердження показують різницю між духовними шляхами. Той факт, що багато ізраїльтян шукало тоді чужих богів, лише робив цю полеміку ще важливішою та нагальнішою. Якщо правду потрібно захищати й передавати її з покоління в покоління, то неправдиві й нечестиві вірування мали бути знищені. Тому й тим, хто вивчає Псалми, слід знати про політеїстичні загрози вірі Ізраїля, як і про історичні конфлікти, спричинені ними праведникам.

Протистояння силам зла, чи то поганським віруванням, чи ізраїльтянам-віровідступникам, змушувало відданих Богові людей гаряче боротися за віру, відкрито проголошувати свою чесність та вірність і сподіватися на спасіння від Бога. Псалмоспівці чекали на спасіння у цьому житті. Хтось, можливо, й подумав би, що псалмоспівці, зазнаючи переслідувань, страждань і лиха, розчарувалися у житті земному й чекали на радощі життя прийдешнього, але ця думка помилкова. Вони відчували, що смерть обірве їхнє служіння та хвалу Господу (хоча інші уривки Святого Письма, написані пізніше, показують, що це не так). Тому саме у земному житті вони прагнули відчути Божу щиру любов, вірність та праведність (Пс. 6:6; 30:10; 88:5-6, 11-13; 115:17).

Ніде у Псалмах немає чіткого й точного озвучення надії на воскресіння мертвих, що, власне, є у Пророків (Іс. 26:19; Єз. 37:1-14; Дан. 12:2). Однак деякі рядки Псалмів таки, здається, ламають стереотипи й показують надію на продовження стосунків із Богом після цього життя (Пс. 16-17; 49; 73), та все ж вирази й фрази, які там вживаються, зустрічаються в інших місцях на означення дочасних, земних переживань та подій. Наприклад, псалмоспівці використовували давньоєврейське поняття с е ’ол  (шеол) на означення царства померлих душ, а також на означення гробу й (у переносному розумінні) величезної небезпеки. Пс. 49:16 показує надію на спасіння з шеолу та входження у присутність Бога. Для псалмоспівця це могло означати “надію на славу в небесах” або ж тимчасове спасіння та продовження щиросердного служіння, оскільки в Пс. 30:4 теж є згадка про порятунок з шеолу, що зазнав сам Давид.

А.Ф. Кіркпатрік зазначає, як просто ці уривки достосовуються до поняття надії на життя майбутнього віку, що й підтверджується подальшими біблійними одкровеннями. “Без сумніву, ці псалми (Пс. 16-17; 49; 73) таки передають суть та основний принцип доктрини вічного життя, адже це було відомо Святому Духові, який надихав їхніх авторів. Близькі стосунки з Богом, про що у них говориться як про найвище добро людини й найбільш істинне щастя, не могли, згідно з їх світоглядом щодо природи й долі людини та її стосунку до Бога, і далі вважатися як такі, що обмежуються лише земним існуванням та здатні раптово й назавжди перерватися. Потрібен був лише один крок уперед, аби зрозуміти правду про неперервність відносин людини й Бога, але є сумнів, чи псалмоспівці робили цей крок” (A.F. Kirkpatrick , The Book of Psalms, pp . xxv-xxvi). Якщо вони й робили цей крок, то силою віри.

Така сама таємничість присутня й у месіанських псалмах. Знаючи про повноту одкровення в Ісусі Христі, можна глянути на Псалми та й взагалі на весь Старий Завіт і побачити, що вони часто оповідають саме про Христа (див. Лк. 24:27). Однак для віруючих часів Старого Завіту повне значення цих рядків часто не було таким очевидним. З одного боку, псалмоспівець описував своє власне страждання чи торжествування, а з іншого – ті вирази, які здавалися надто дивними як для особистого досвіду псалмоспівця, пізніше виявилися істинними у стосунку до Ісуса Христа. Оглядаючись назад, можемо сказати разом із Делічем таке: “Як Бог Отець творить історію Ісуса Христа за Своєю власною радою, так і Його Дух Святий творить твердження Давида про себе, в яких з’являється прообраз Грядущого в Майбутті, згідно з тією історією» (Franz Delitzsch,   Psalms”, in Commentary on the Old Testament in Ten Volumes, 5:307).

Тож типологія є формою пророчого твердження. Вона відрізняється від пророцтва тим, що може вважатися такою тільки після того, як усім уже відомо про її здійснення. Коли сутність прообразу розкривається, тоді можна глянути назад і побачити, що певні вирази й образи є насправді багатогранними, а не просто достосованими до історичних обставин часу їх створення. Автори книг Нового Завіту особливо часто посилалися на Псалми, щоб показати багато аспектів особистості та служіння Ісуса, істинного Месії. Як найвищий Помазаник на царство Давида, Ісус є саме тим великим сущим Образом з месіанських псалмів, у центрі яких фігурує цар. Тлумачі, однак, повинні бути пильними й усвідомлювати, що не весь  зміст месіанських псалмів пов'язаний із Христом (тобто не всі частини цих псалмів є типологічними). Тому слід пам’ятати, що ці псалми в першу чергу передають значення, пов’язане з життєвим досвідом авторів. Аналіз історичного, контекстуального та граматичного значення тексту має передувати аналізу новозавітного достосування цього тексту до особи Ісуса Христа.

Чимало науковців інколи послуговувалося класифікацією п’яти типів месіанських псалмів, яку дав Делітч (Franz Delitzsch, “Psalms”, рр. 68-71).

1. Виключно пророчі псалми. Ця категорія, очевидно, стосується Пс. 110, котрий оповідає про майбутнього Царя з роду Давида, яким буде Господь. Новий Завіт (Мт. 22:44) відкрито називає цим Царем Ісуса Христа, а не якогось іншого правителя з династії Давида.

2. Есхатологічні псалми. Пс. 96-99, так звані псалми воцаріння, разом із багатьма іншими описують прихід Господа та досягнення повноти Його Царства. Хоча в них не йдеться про Давидового царя, Святе Письмо відкриває, що вони сповняться під час Другого Пришестя Христа.

3. Типологічно-пророчі псалми. У цих псалмах автор оповідає про свій життєвий досвід таким чином, що це виходить за межі того досвіду й історично справджується в Ісусі (для прикладу, Пс. 22).

4. Опосередковано месіанські псалми. Ці псалми були написані про звичайного земного царя, який правив у час їх створення, або ж про царську діяльність загалом, однак їхнє остаточне сповнення – в Ісусі Христі (Пс. 2; 45; 72).

5. Типово месіанські псалми. Ці псалми є менш очевидно месіанськими. Псалмоспівець у деякому розумінні – певний прообраз Христа (див. 34:21), але інші аспекти тексту не припасовуються до цього погляду. Можливо, в цьому випадку Ісус та апостоли достосовували відомі вислови з псалмів до ситуацій із власного життя (наприклад, Пс. 109:8 у Діян. 1:20).

Звичайно, текст Псалмів виражає сподівання й істини правдивої віри найбільш легким для запам’ятовування чином, та не лише вказівками на Христа, але й описом невпинної боротьби тих, хто вірує. Псалми віками слугували Божому народові як джерело натхнення та спосіб воздавання хвали Богові. Але вони також давали втіху й надію душам окремих людей у часи їх найбільшої потреби, навчаючи, як молитися, і наповнюючи певністю через отримані відповіді та оновленою довірою до Господа. Часто текст Псалмів стрімко переходить від плачу до опису відповіді так, ніби відповідь уже прийшла. Це виражало упевненість псалмоспівців, що Бог відповість на їхні молитви. Вони настільки твердо вірили в це, що прославляли Бога ще до миті очікуваних перемог. Тільки маючи щиру віру, віруюча людина може відчути певність щодо повної відповіді на молитву під час самої молитви. Псалмоспівці мали цю певність, оскільки їхні молитви супроводжувалися хвалою.

ПЛАН

I. Книга I (Пс. 1-41)

II. Книга II (Пс. 42-72)

III. Книга III (Пс. 73-89)

IV. Книга IV (Пс. 90-106)

V. Книга V (Пс. 107-150)

КОМЕНТАРІ

I. Книга I (Пс. 1-41)

Псалом 1

Псалом 1 є справді вдалим вступом до Псалтиря тому, що він висвітлює два шляхи людського вибору: дорогу праведних та шлях нечестивців. Його можна класифікувати як псалом мудрості через зосередження уваги на цих двох шляхах життя, використання порівнянь, проголошення благословення й виключну значимість Закону Божого для успіху в житті. Теми цього псалма піднімаються знову і знову впродовж усієї збірки.

Псалом змальовує блаженного чоловіка, що живе у незаплямованості серця та в достатку згідно зі Словом Господнім, та протиставляє його нечестивцеві, який загине.

А. Блаженний чоловік (1:1-3)

1:1. Тут п салмоспівець описав життя блаженного чоловіка   за допомогою трьох трилогій:   він  “не ходить”, “не ступає” й “не сідає” за “порадою”, на “путь” чи на “засіданні” нечестивців (“безбожників”), “грішників” та “блюзнірів” (сквернословів). З кожним паралельним описом вираження смислової суті стає все чіткішим та емоційнішим. Тут показано поступовий перехід від випадкового впливу безбожників до змови з ними та спільних кепкувань із праведників. Той, хто обирає “не”   піддаватися цьому впливові – “блажен”, а отже, в нього чисте життя перед Богом, і він втішається душевним миром та радістю, що випливає з цих стосунків.

1:2. Побожна людина підпадає під вплив не нечестивців, а власних роздумів над Словом Божим. Такі роздуми вимагають навчання та зосередженості, що можна здійснити тільки тоді, коли в душі людини є бажання так чинити, описане тут як “замилування”. Псалмоспівці знаходили в Господньому “Законі” д ороговказ, а не нудну роботу.

1:3. Усі, що милуються, живучи згідно зі Словом Божим, мають добробут. Послуговуючись художнім образом плодоносного  дерева, псалмоспівець проголосив, що “все, що чинить” праведник, “йому вдається” (див. 92:13-15). Тут, однак, потрібно взяти до уваги дві деталі. По-перше, “плід”, себто достаток, з’являється “у свою пору” і не обов'язково одразу після витрачених на це зусиль. По-друге, побожна люди на у власних вчинках буде керуватися Божим Законом (1:2). Тож, коли людина роздумує над Божим Словом, то її діяння будуть побожними, а її діяльність під покровом Бога процвітатиме, тобто прийде до божественно направленої повноти.

Б. Безбожник (1:4)

1:4. У сильному протиставленні блаженному чоловікові (вірш 1) є безбожник. Давньоєврейське слово раса‘ часто перекладають як “безбожники” ( див. вірші 1, 5-6), однак таке поняття може позначати й велике зло. Люди, описані цим словом, не мають завітних стосунків із Богом і живуть, як їм заманеться, у власних гріхах. Вони не є побожними людьми. Вони можуть чинити добрі й милосердні діла, але в Божих очах ці діла не мають вічної цінності.

Псалмоспівець порівняв їх із  половою, безвартісними лушпайками зерна, “що вітер розвіває” під час  відсіювання. Таким є їх протиставлення з плідно працюючою (див. вірш 3), цінною, праведною людиною.

В. Суд (1:5-6)

1:5. На основі протиставлення між побожними людьми та  нечестивцями псалмоспівець написав, що Бог відділить “праведників” від безбожників “на суді”. Праведники – це люди, які пов’язані завітом із Го сподом, живуть згідно з Його Словом та дають плоди, що мають вічну цінність. Бог відділить праведників від грішників так, як хлібороб відділяє пшеницю від полови.

1:6. Суд відбувається на основі Божого знання. Першу частину вірша –   “Бо про путь праведників Господь дбає (досл., «знає»)” – найкраще тлумачити з огляду на антитетичний паралелізм: “а путь безбожників пропаде”. С пасіння в день суду прирівнюється до того, що Бог знає певну людину і приймає її як Свою (див. Мт. 7:23). У Пс. 1:6 “путь праведників” протиставляється путі “безбожників”. Слово “путь” позначає тут весь спосіб життя людини, включаючи те, чим вона керується і які плоди дає. Згублене гріхами марнотне життя безбожників на суді не встоїться.

Псалом 2

Цей псалом відомий тим людям, які ґрунтовно вивчають Новий Завіт, оскільки він має прямий стосунок до Христа. Однак цей піснеспів був царським псалмом у часи Старого Завіту і використовувався царями з роду Давида. (Інші царські псалми – це Пс. 18, 20 – 21, 45, 72, 89, 101, 110, 132, 144). В ньому оповідається про святкування з приводу коронації, незважаючи на спротив зворохоблених людей на сусідніх територіях. Коротко кажучи, псалмоспівець заохочував язичницькі народи покинути свої бунтівні плани супроти Бога і Його помазаного царя та скоритися владі Сина, якого Бог настановив повелівати над усіма народами “жезлом залізним” (2:9). (Як зазначено у Діян. 4:25, Пс. 2 був написаний Давидом.)

А. Ворохобня язичницьких народів (2:1-3)

2:1-3. Перші три вірші виражають подив псалмоспівця, коли він чує про план и народів воювати проти “Господа” та “Його Помазаника” ( масіах, Месія”, що грецькою звучить як хрістос , Христос). Кожен цар, помазаний пророком, був “месією”, помазаником. Якщо він слухався Бога, то його царювання ставало в очах інших богообраним та мало підтримку Божої сили, що часто робило плани інших народів марними.

Вірш 1 виражає подив псалмоспівця у формі риторичного запитання. Автор не може повірити, що “народи” могли задумати щось таке, що одразу ж приречене на невдачу (“марне”). Ці “царі землі” насправді зговорювалися “на Господа” (вірш 2), коли бунтували проти “Його Помазаника”.

У вірші 3 розповідається про постанову народів: вони бажали звільнитися від політичного контролю цього царя. Їхні слова описують їх зв'язок із правлячим царем так, ніби в них були зв’язані руки, чого вони, власне, й не хотіли терпіти.

Б. Постанова Господа (2:4-6)

2:4. Тут п салмоспівець перейшов від опису зворохоблених народів (вірші 1-3) до розкриття Господньої реакції на їхні плани. Вживаючи відверті й сміливі слова, він показав, як Бог із них глузує. Господь, який “живе” (див. 9:12; 22:4; 29:10; 55:20; 102:13; 113:5; Іс. 6:1) високо “на небі”, см іється з того, яким нерозумним є їхній план повстати проти Нього. Цей опис є антропоморфним; реакцію Бога на ситуацію зображено за допомогою людських рис.

2:5-6. Демонструючи зневагу до  їхнього лихого задуму, Бог “говорить” до “них” у палаючому “гніві”. Ймовірно, вірш 6 підсумовує все, що Він каже, бо Його постанова настановити Свого “царя” в Єрусалимі покладе кінець їх ворохобні. Сіон, який згадується 40 разів у Книзі Псалмів, спершу був ханаанським містом, завойованим Давидом (2 Сам. 5:7). Згодом Сіоном почали називати територію храму, а потім і ціле місто Єрусалим (див. коментарі до ПлЄр. 1:4; Зах. 8:3). Свята гора – це синонім до храмового пагорба (див. Пс. 3:5; 15:1; 24:3; 78:54; Дан. 9:16, 20; Авд. 16; Соф. 3:11).

Коли Бог настановлює Свого царя, то також упокорює супротивників цього царя. Це справдилося щодо Давида і теж справдиться наприкінці часів, коли прибуде найвеличніший Нащадок Давида, Ісус Христос.

В. Проголошення царя (2:7-9)

2:7. Тепер п салмоспівець розповів про підтвердження Господом становлення царя, щоб показати, Хто надає цареві право царювати. Слово “постанову” має стосунок до Завіту Давида, в якому Бог проголосив, що буде Отцем для царя, а цар буде “син” Його. Тож, коли Давид став царем, Бог описав Свій із ним зв'язок як відносини Отця й сина. Так слово “син” набуло значення месіанського звання.

“Син Мій єси ти” (див. НМВ, примітки), твердження, що походить з Завіту Давида (2 Сам. 7:14), тут використовується самим царем, щоб засвідчити своє законне право на владу. Слово “сьогодні” с тосується, отже, дня коронування, а вираз “Я породив тебе” ( НМВ, примітки)   не означає фізичне народження з плоті та крові, а є поширеною метафорою для опису становлення царя Божим сином.

2:8. Значимість становлення царя Божим сином можна побачити у його спадщині. Як син успадковує добро від батька, так цар успадковує царство від свого Отця. Вірш продовжує цитування Господньої постанови дозволом цареві просити про “спадщину”, яка одного дня досягне всіх кінців “землі”. Люди всіх народів, включаючи зворохоблені “народи” (вірш 1), скоряться правлінню Божого помазаника.

2:9. Таке підпорядкування  народів описується тут доволі різкими словами: він розіб’є  (“розторощиш”) всіх зворохоблених людей під час становлення свого правління. Ця образність, вочевидь, запозичена з єгипетських звичаїв вираження гніву, коли фараон, послуговуючись “жезлом”, трощив піднесені в дар глечики (“посуд гончаря”), що символізували збунтовані міста чи народи. Давньоєврейські слова у вірші – ра‘a‘  (“розторощиш”, НМВ, примітки) та напас  (“розіб’єш”) – описують нищівний для ворохобників удар. В англомовній версії НМВ слово “правити” виступає синонімом до “розбивати”, але “правити” не координується із “розторощити” та з контекстом псалма. Вірш описує початок правління, який являє собою викорінення ворохобні.

Г. Заклик псалмоспівця (2:10-12)

2:10-11. Виходячи з відомостей про все те, що Господь призначив Своєму синові, псалмоспівець закликав бунтівні народи перейти під опіку царя перед тим, як запалає його гнів. Багато разів у Псалмах сам Бог згадується як Цар   (вірші 6; 10:16; 24:7-8, 10; 29:10; 44:4; 47:3, 7-8; 48:3; 68:25; 84:4; 95:3; 98:6; 99:4; 145:1; 149:2). Псалмоспівець дав земним царям пораду використовувати власну мудрість і покинути нерозумні бунтівні плани (див. 2:1). А їхня мудрість то служити “Господеві в страсі” й радуватися “у тремтінні”. “ Служіте”, “радуйтесь”, “у страсі” й “у тремтінні”  це вирази, які показують релігійне благоговіння праведників під час поклоніння. Їм треба провадити богоугодне, а не бунтівне життя, життя, що характеризується страхом Божим та радісним тремтінням, а не себелюбством і зухвалістю, життя, сповнене піднесенням в серцях, а не мороком і тягарями гріхів.

2:12. Тут вжито образ відданості правителеві: “Цілуйте його ноги”. Незвичним у цьому вірші є ймовірне використання слова bar, що у перекладі з арамейської значить “син”. Як наслідок, у різних версіях Біблії вищезгадане слово перекладене по-різному. Єронім переклав цей вірш як “воздайте чисте ( bar – давньоєврейське слово зі значенням “чистий”) поклоніння” або ж “поклоняйтеся в чистоті”, а слово “син” не переклав. Однак, у звертанні до інших народів могла вживатися й арамейська мова. Більше того, слово “цілуйте” відображає найглибшу повагу і відданість васала своєму сюзерену (див. 1 Цар. 19:18; Ос. 13:2). Та як би там не було, з цього твердження випливає, що псалмоспівець каже царям землі підкоритися Господеві та Його помазаному синові, цареві Ізраїля.

Терміновість їхнього підкорення зумовлена раптовістю  “його” гніву. Одразу не видно, чи це “гнів” Господа, чи царя. Найближче відношення до цього гніву має цар (син), який розторощить супротивників (Пс. 2:9). Однак у псалмі дві ці особи є нероздільними; людина служить “ Господеві ” (вірш 11) через підкорення Його синові (вірш 12). Якщо царі інших народів не захочуть скоритися, тоді цар знищить їх, бо Господь у гнівному про тистоянні їхнім планам постановив, що Його син сяде на престол.

Завершальні слова псалма виражають благословення для всіх тих, “що покладаються на Нього”. ( Думка про покладання на Бога зустрічається у Псалмах багато разів.) Скоритися синові – це знайти притулок під захистом Господнього помазаника, а отже, й самого Бога. Тільки в сині є порятунок від Божого гніву.

Даний псалом часто згадується у Новому Завіті. Розмірковуючи над тим, як лідери Ізраїля розіп’яли Ісуса, Месію, Петро швидко зіставив цих очільників єврейського народу з язичницькими царями з Псалма 2 (Діян. 4:25-26).

Типологічна значимість поняття “син” повністю розкрита у Євр. 1:5. Цей псалом воцаріння цитується тут як текст, що має стосунок до звеличення Христа в час Його Воскресіння (див. Діян. 13:33) та Вознесіння. З огляду на це Ісуса Христа проголошено “Сином Божим” (Рим. 1:4), тобто апостол Павло використав щодо Нього месіанське звання. Коли Отець каже Синові просити про Своє спадкоємство, то, отже, знову приведе Свого Сина у світ (Євр. 1:6). Друге Пришестя означатиме гнів та погибель для тих, які противляться Богові та Його помазаному Цареві, і велику радість та полегшення для тих, хто вірою підкориться Божому планові царювання над землею через найвеличнішого Нащадка Давида, Ісуса Христа. Так звання “син” із Завіту Давида (див. 2 Сам. 7:14) зрештою стає словом на означення Ісуса Христа як Царя.

Псалом 3

А. Заголовок (3:1)

3:1.   Замітка чи то заголовок цього псалма визначає його автором “Давида”. У Книзі I (Пс. 1-41) 37 із 41 псалма (всі, крім 1-2; 10; 33) приписані Давидові. Псалом 3, за загальновизнаною думкою, був написаний Давидом, “коли він утікав від свого сина Авесалома” (див. 2 Сам. 15-18). Це – впевнена молитва царя, котрий втік із палацу й був оточений ворогами. Незважаючи на підступність численних супротивників, які мали певність, що в нього немає жодної надії, обранець Божий, Давид, віднайшов за ніч захист і безпеку в Богові. Саме тому він був упевнений в остаточному порятунку з поточного скрутного становища силою Всевишнього.

Б. В оточенні ворогів (3:2-3)

3:2-3. Псалом розпочинається плачем Давида : “багато … ворогів” оточило його. Тут йдеться про те, що сили супротивників витіснили правителя з палацу й тоді оточили його. Вони кепкували, що “нема йому” вже надії на “спасіння в Бозі”. Озвучуючи таку  зухвалу думку, вони тим самим казали, що Бог покинув Давида.

В. З підтримкою Бога (3:4-7)

3:4. Зіткнувшись із цим антагонізмом, Давид віднайшов утішення в Богові. Використовуючи метафор у щита, в ін проголосив, що Бог є істинним Першоджерелом його безпеки (наперекір глузливим твердженням супротивників). Псалмоспівці часто говорили про Бога як про “щит”, щоб зобразити Його захист (7:11; 18:3, 31; 28:7; 33:20; 59:12; 84:12; 115:9-11; 119:114; 144:2). Давид був певен, що Бог поверне йому царський престол. Слова “підносиш голову мою вгору” ви ражають відновлення гідності та позиції в суспільстві (див. подібну ідіому в Бут. 40:13, 20; 2 Цар. 25:27, БКЯ).

3:5-6. Причина раптового сплеску певності Давида (вірш 4) пояснюється у віршах 5-6. Бог підтримав його, оберігаючи його життя протягом ночі серед ворогів, і цей захист був доказом повного порятунку, на що й очікував псалмоспівець. Давньоєврейські граматичні часи в цих віршах перекласти нелегко. Хоча їх можна передати англійським та українським теперішнім часом, ймовірно, все ж краще перекладати ці вірші у минулому часі : “Я голосно ввізвав до Господа, і Він вислухав мене”. Псалмоспівець, напевне, промовив це зранку після молитви. (Щодо фрази “з гори святої Своєї” див. коментарі до 2:6.) Відповідь на його молитву теж була описана (і знову у минулому часі, проте в кінці разом із вживанням теперішнього часу задля показу в тексті повсякчасної Господньої опіки над людьми): «Я ліг собі й заснув, і пробудився, бо Господь мене зберігає».

3:7. На основі такого визволення зі складної ситуації псалмоспівець засвідчив свою безстрашність перед тисячами “людей”, які “обсіли” його з усіх сторін.

Г . Вирятуваний Богом (3:8-9)

3:8-9. Ці вірші описують впевнене прохання Давида про остаточний порятунок від ворогів. Імовірно, у вірші 8б Давид мав на увазі, що Бог завжди знищував його  “ворогів”, і тому він молився, щоб Господь зробив це знову. Водночас доцільно, мабуть, сприймати дієслова у псалмі як такі, що висвітлюють його впевненість, – він був такий певний у Божій перемозі над ними, що написав так, ніби це вже сталося.

Образність знищення супротивників є доволі сміливою. Давид використав слова та фрази, які зображають руйнування, аби показати, що Бог повністю винищить його ворогів.

Висновок псалмоспівця є дидактичним: “У Господа спасіння”. Божий “народ” має молитися до Нього у схожому ста новищі, аби долучитися до цього благословення. Тож псалом учить людей, які перебувають серед небезпеки, ввіряти Богові свій захист, коли вони сплять (вірш 6).

Псалом 4

Тлумачі  Біблії, за загальними міркуваннями, вважають, що цей псалом тісно пов'язаний із Псалмом 3. Ці два псалми, що мають подібні вирази та структуру, могли з’явитися за умов одного й того ж критичного становища. Якщо це так, тоді Давид, можливо, написав Псалом 4 після того, як уночі був оточений небезпекою (див. 3:2, 6-7). Зв'язок між двома псалмами встановлений неостаточно. Однак основне послання Псалма 4 є таким: закликавши до Бога по допомогу, псалмоспівець застеріг своїх ворогів не грішити супроти Бога, чинячи йому зло, тому що Бог огорнув його Своєю ласкою, захистом і турботою, що власне й спонукало його тішитися перед лицем супротивників. (Щодо заміток чи заголовків цього псалма та багатьох інших див. коментарі у підрозділі “Авторство й історичні відомості” у Вступі .)

А. Звертання до Бога (4:1-2)

4:1-2. Псалом” починається вступним закликом до Бога вислухати його “молитву”. Фразу “дав Ти мені пільгу” передано у минулому часі, бо Бог і справді дав псалмоспівцю велике благо, дарувавши відповічинок серед ворогів (“у тісноті”). І саме до цього Бога псалмоспівець спрямував свою “молитву”.

Б. Пересторога для ворогів (4:3-6)

4:3. На противагу праведному Богові (вірш 2), супротивники Давида були смертні (“сини людські”). Він запитав, “докіль” вони обертатимуть його славу на попіл своїм твердосердям, бунтуючи й шукаючи “неправду”. Підступний задум Авесалома, якщо це про нього Давид тут розмірковував, полягав частково у тому, аби очорнити Давидову репутацію (2 Сам. 15:3). Дієслова “любите” й “шукаєте”, проте, вказують на бажаний кінець, а не на засоби досягнення цілі.

4:4.  У цьому вірші показано причин у радості псалмоспівця (вірш 3), а також суть його поради (вірш 5). Оскільки “Господь” у Своїй любові до псалмоспівця “предивне … робить”, то Він відповість на його молитву. Давид назвав себе тут одним із Божих осіб (“Своєму святому”, хасід ), об’єктом Божої завітної, відданої любові. Під Божою опікою Давид був у безпеці, й “Господь почує” і відпов ість на його молитви.

4:5-6. Тож єдиним виходом для нечестивців залишалося покинути свої грішні плани й стати щиро віруючими в Господа людьми. Спраглі правди душі, які шукатимуть Бога, будуть добре ставитися до Давида. Вони облишать своє протистояння, а значить, мовчатимуть.

Надія “на Господа” заохотить їх жертвувати “жертви справедливі (щиросердні)”, принесені в дусі істини (див. Втор. 33:19; Пс. 51:21). Якщо Давид тоді думав про Авесалома, то, імовірно, згадував тут про порожні й беззмістовні жертвоприношення, котрими Авесалом та його спільники намагалися забезпечити успіх своїй справі (2 Сам. 15:12). Віруюча ж людина буде перебувати в слухняності Господу.

В. Радісний мир у Господі (4:7-9)

Зіткнувшись із ворожістю, Давид із радістю оспівував мир та безпеку в Господі.

4:7. Цей вірш, напевне, присвячений багатьом розчарованим прибічникам Давида. Вони були готові йти за будь-ким, хто “покаже” їм “блага” і надасть впевненість у хорошому майбутньому. Відповідь Давида на це їх запитання була молитвою про благословення (див. Чис. 6:24-26), аби Бог звернув на них “світло лиця” Свого   (тобто надав блага; див. Пс. 31:17; 44:4; 67:2; 80:4, 8, 20; 119:135). Бог задовольнить їхнє прохання, як Він це неодноразово робив в історії Ізраїля.

4:8-9. “Радість” та задоволення, в яких пересвідчився Давид, коли довіряв Господу, виявилися більшими, “ніж” у “тих”, у кого був багатий урожай на день збору. Навіть у біді та ситуаціях, де важко побачити докази Божої доброти, він втішався миром та безпекою в С воєму Богові (“у мирі … засинаю, бо … мені безпечно жити”; див. вірш 3:6). Істинна втіха й мир залежать не від обставин, але від Божого захисту й опіки (див. Гал. 5:22; Рим. 14:17).

Псалом 5

Цей псалом є молитвою Давида, коли він потрапив у небезпеку від рук нещадних ворогів. Існують, однак, твердження, що оскільки у вірші 8 згадується храм (побудований Соломоном), то Давид не міг написати цей псалом. Але давньоєврейське слово, що вжите тут на означення храму (хекал), також позначає і священний намет (див. 1 Сам. 1:9; 3:3). Більше того, слово “дім” у Пс. 5:8, ймовірно, значить “намет” (див. фразу “в домі Господнім” у 23:6; ІсНав. 6:24; 1 Сам. 1:24) так само, як і “храм”.

Вимолюючи в Бога ласку вислухати вранішню молитву, Давид озвучив свою певність в наближенні до Господа (який ненавидить беззаконня) та благав про Божий провід та благословення для праведників і винищення нечестивців.

А. Вранішня молитва (5:1-4)

5:1-4. Псалмоспівець молив Бога  почути (“Вислухай …, зверни увагу”) його “благання”, бо він молився від досвітку до досвітку (досл., “удосвіта”) зі щирим упованням. Слово “удосвіта” повторюється у вірші 4 для підсилення думки. Воно наголошує, що кожного дня псалмоспівець перш за все думав про молитву.    

Б. Певність у Богові (5:5-8)

5:5-7. Тут п салмоспівець озвучив свою певність у наближенні до Бога, який ненавидить “беззаконня” (зло). Зла людина не може перебувати у присутності такого Бога (“лукавому немає місця в Тебе”). Гордівливі й хвалькуваті люди, що не бридяться вбивства чи зради, будуть винищені Богом, бо Бог їх ненавидить. Вони повністю “осоружні” Йому.

5:8. На противагу цим злодіянням Давид не виставив власні чесноти, а наголосив на Божій ласці   ( хесед, віддана любов”) до нього. Сам е “з” Господньої “превеликої ласки” Давид і міг приступати до священного намету (див. коментарі до понять “дім” та “храм” у першому абзаці тлумачень до Пс. 5), аби поклонятися Господу “в страсі”. Давньоєврейське слово зі значенням “поклонюся” ( див. Вих. 34:8) значить падати ниць на землю, що показує належне внутрішнє ставлення до Бога під час поклоніння. Нечестивці горді, тоді як істинно віруюча людина перед Богом смиренна.

В. Молитва про Боже керівництво в житті (5:9-13)

5:9. Давидова молитва про те, щоб Бог його вів, є центральною ідеєю у віршах 9-13. Це молитва про провід у праведності. Оскільки Бог праведний, а вороги грішні (вірші 5-7), Давид прагнув простувати шляхом праведної поведінки (“вирівняй Твою путь передо мною”) і не числитися поміж тими, кого Бог ненавидить. Слово “ворогів” пох одить від дієслова “чатувати”, щоб навмисно зробити шкоду іншому.

5:10-11. З огляду на навислу небезпеку Давид у молитві почав просити Бога якнайшвидше покарати ворогів. Потім він перерахував їхні гріхи. Ці люди були ненадійні, неправдомовні, зрадливі у своїй улесливості, а в їхніх намірах було  знищення. Все, що вони говорили (фраза “пелька їхня” має метонімічне значення “їхні слова”), несло з собою смерть (“гріб відкритий”). Вочевидь, їхня мова була наче облесною, та насправді – з підступними намірами (“облесний – язик їхній”; див. вірш 7). Й за це Давид благав Бога скарати їх.

5:12-13. Псалом завершується втішними словами  (“будуть радіти”, “весело гукатимуть”, “Тобою веселяться”), що Бог благословляє й захищає тих, “що” Його “люблять”. Радісний спів є звичним способом хвали Господа. Це перша з 70 згадок про спів у Псалмах. Праведники – це ті, котрі люблять Його “ім’я”. Господнє ім’я (яке згадується більш ніж 100 разів у Псалмах) має стосунок до Його досконалої вдачі та божественних рис, об’явлених людству. Тут пошана до Господнього імені передбачає Його захист і ласку, “немов” би перебування під “щитом” (див . 3:4).

Псалом 6

Слуга Господній, будучи напоумленим караючим жезлом, звернувся до Бога з проханням про порятунок. Упевнившись, що Бог почув його молитву, він закликав своїх переслідувачів відійти, бо інакше вони будуть осоромлені.

Це – один із покаянних псалмів. Давид у час написання страждав на якусь недугу, що мало не довела його до смерті. Однак важко визначити певну конкретну й відому подію з життя царя, що з нею був би пов'язаний цей псалом.

А. Молитва про звільнення від страждання (6:1-4)

6:1-2. У своєму вступному закликові Давид благає, щоб Бог перестав карати його в Своєму гніві. У давньоєврейському варіанті тексту слова  “не … в Твоєму гніві” передують словам “не докоряй”, а словосполучення “в Твоїм обуренні” розпочинає другий рядок. Такий спосіб написання свідчить про суворість випробування. Якби гнів Божий на Давида продовжувався б, то Давид би не вижив.

6:3. Далі Давидова молитва виражається в позитивному ключі. Він хотів, щоб Бог звільнив його від страждань (“помилуй …, вилікуй мене”), бо був у стані жахливого болю. Слово “кості” позначає тут усе фізичне тіло людини, саму особу. Сказати “трясуться кості в мене” це гіперболічно засвідчити, що весь організм трясеться від болю. Такий вираз можна часто побачити у Псалмах (31:11; 32:3; 38:4; 42:11; 102:4, 6).

6:4. Слова у цьому вірші є надзвичайно емоційними. Питання “докіль?” з а суттю незавершене через високу тривожну напругу в душі псалмоспівця. (Див. “Доки?” у 13:2-4; 35:17; 74:10; 79:5; 80:5; 82:2; 89:47; 94:3; 119:84.) Він жадав зцілення від Бога.

Б. Молитва про порятунок (6:5-6)

6:5. У своїй щирій молитві про порятунок Давид озвучив дві причини, чому Бог мав відповісти. Одна з них   у тому, що Господь мусив врятувати його  “задля” Своєї непрестанної “ласки”. Б ог показував Себе знову і знову щедрим у відданій любові ( хесед ), тож Давид молив про порятунок на основі Божої вдачі.

6:6. Давид сказав, що друга причина, згідно котрої Бог мав допомогти йому, це відсутність  змоги хвалити (“возхвалить”, тодах ) Бога у гробі (в Шеолі”). Якщо він помр е від хвороби, то тоді не зможе вихваляти Бога за порятунок від неї. Отже, Давид підсумував, що коли Бог бажав, аби хтось стояв у святині й проголошував про Господнє зцілення, то Бог мусив це учинити.

В. Плач через хворобу (6:7-8)

6:7-8. Давид вилив тут перед Богом власний жаль та гіркий плач. Використовуючи гіперболічну мову, він звернув Господню увагу на суворість свого страждання. Всю  ніч він мучився “від” надзвичайного болю, перебуваючи у тяжкому стані. Його здоров’я покидало тіло, і він був у журбі, ймовірно, “через” своїх ворогів (“супостатів”). Якщо Бог його не порятує, то він помре, й тоді люди дізнаються, що вороги Давида й були для нього Божим караючим жезлом.

Г. Певність щодо одужання (6:9-11)

6:9-11. Звертаючись до своїх супротивників, Давид закликав їх піти “від” нього “геть”, оскільки він був певен, що Господь “почув” його “благання” й невдовзі зцілить його. Його завершальна молитва полягала у тому, щоб усі ті люди, що залишилися його ворогами, були “засоромлені”. Він бажав, аби смуток і зневага, “стид та страх”, які він відчував через них, покрили їх самих (див. 40:15; 7:3).

Крізь жах страждань вірні можуть бути певні, що Бог почує їх плач і відповість на молитви про порятунок.

Псалом 7

Під час молитви про рятунок від підступних ворогів псалмоспівець твердо засвідчив свою невинуватість та звернувся до праведного Судді всієї землі з закликом виправдати його, покаравши нечестивців.

А. Заголовок (7:1)

7:1.  Замітка-заголовок, яка міститься в цьому вірші, має стосунок до життєвого досвіду Давида “з приводу Куша з покоління Веніямина”, який згадується в Біблії тільки тут. Цей піснеспів походить із тих часів, коли Давид зазнавав переслідувань з боку людей Саула (1 Сам. 22:8; 24:10; 26:19). Замітка “жалобна пісня”   ( сіггаион ) може означати, що даний вірш написано із сильним емоційним переживанням.

Б. Молитва про заступництво (7:2-3)

7:2-3. Давид уперто благав про порятунок від ворогів, які намагалися роздерти його на шматки, “мов лев” (див. 10:9; 17:12; 22:14; 22; 35:17; 57:5; 58:7). Він знав, що коли Бог його не порятує, тоді це вже “нікому” не вдасться. У Пс. 7:3 вперше серед усіх Псалмів вжито слово “порятувати”, яке трапляється у Псалтирі ще багато разів.

В. Засвідчення невинуватості (7:4-6)

7:4-6. Давид твердо відстоював той факт, що не було кривди “в” його “руках”. Ці вірші структуровані у вигляді клятви.  “Як я те заподіяв …, як я відплатив злом …, то нехай ворог гонить мою душу й наздожене”. В контексті його молитви про порятунок ці рядки слід розглядати як непохитне засвідчення його чесності.

Вірш 5, імовірно, виражає зухвале твердження його ворогів, що нібито він “відплатив злом тому,  що” йому “добро діяв”, обдерши його “нізащо”.

Тож Давид, як сам зазначив, був готовий прийняти смерть від руки ворога, якщо й дійсно він був винним, як твердили це супротивники. Кинути людину “в порох”, щоб там вона і спала, значить вбити  її й поховати (див. Дан. 12:2). Таке окреслення не передбачає несвідомого існування в стані смерті. Воно показує, що померла людина видається сплячою (див. 1 Сол. 4:13).

Г. Прохання про захист і суд (7:7-10)

7:7-8. Давид закликав Бога, праведного Суддю над всією землею, звернути увагу на його справи. Слова “встань”, “підведися” й “пробудися” є проханнями до Бога діяти справедливо “на суді” перед збором “народів”.

7:9-10. У вірші 9 слово “суди” означає “виправдай”, оскільки Давид молив про суд, який об’явить його правду і невинність. Він також благав про те, щоб всезнаючий “справедливий” Суддя поклав кінець злобі “нечестивих”, а “праведника” підтримав і дарував йому безпеку. Зрозуміло, що у своїй молитві праведник часто просить про те, щоб Бог встановив справедливість на землі.

Ґ. Опис Божої справедливості (7:11-18)

7:11-12. Далі Давид оповів про те, як “Бог”, його “Щит” (див. коментарі до 3:4), спасає “правих серцем” та карає нечестивців. Оскільки “Бог Суддя справедливий” (див. 9:9), Він сердиться “щодня”. Віруючі, котрі слухаються Бога, можуть бути втішені тим, що людську кривду неможливо приховати. Але їм також слід пам’ятати: помста належить Господеві, Він відплатить (див. Втор. 32:35; Рим. 12:19; Євр. 10:30).

7:13-14. Наче воїн, Бог готує “смертельну зброю” для нечестивців. Мечі, луки (вірш 13) та “стріли” (в ірш 14) часто образно показують Боже рішення провадити суд, на якому безбожники будуть винищені.

7:15-17. Далі  Давид розповів, як Бог робить нечестивців жертвами своїх же злих задумів. Якщо хтось “злом завагітнів”, це не дасть цій людині бажаний результат. Злий умисел повернеться багатократно проти самого ж лиходія (див. поняття “яма” у  9:16; 35:8; 57:7; Прип. 26:27). Це – відплата Божа, бо покарання відповідає провині (око за око, зуб за зуб тощо, Вих. 21:24-25). Ісус же сказав: “Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть” (Мт. 26:52).

7:18. Псалом завершується обітницею Давида дякувати й славити Бога з а “Його справедливість”, яка, насправді, ще лиш має проявитися у житті псалмоспівця. Тож, навіть хоча Давид і був обмовлений та хворий, він повністю довіряв праведному Господу (Всевишньому; д ив. коментарі до вірша 9) щодо захисту й торжества справедливості.

Псалом 8

У цьому псалмі Давид висловив своє захоплення тим, як славний Господь небес, чиє ймення “предивне” (8:2, 10), милостиво забажав дати недосконалим людям панування над землею. Цей уривок Книги Псалмів описує гідність роду людського як представництва Бога на землі, без згадки про хаос та непослух – наслідки гріхопадіння.

А. Велич Господа (8:1-2)

8:1-2. На початку та в кінці псалма (вірші 2, 10) подається однакова згадка про Боже “предивне … ім’я” . Це ім’я , яке розкриває істинний вдачу Бога, вознесене “вище” за все Його Творіння. Слово “предивне” передбачає блиск і пишноту величі та слави. Що ж, таке означення є дуже вдалим для вияву хвали Господеві Творіння.

Оклик “Господи, Боже наш” ві діграє важливу роль у цьому контексті. Назвавши Бога Його особистим ім’ям Ягве (“Господь”), Давид потім уточнив: “Боже наш” (’адонаи). А отже, присвоїв Йому звання “Всевишній”  чи “Пан”. Наймення “Господь” підкреслює вищість Бога над Своїм Творінням.

Давньоєврейська мова у кінці вірша 2 є складною для розуміння. Хоча в оригінальному тексті наявне дієслово в наказовому способі, більшість версій Біблії (включно з англомовною НМВ та україномовною Хоменка) передають його як ствердне речення, в якому засвідчується Божа велич:  “Ти возніс”. Тут йдеться про Його вищість (“славу”) у пробуванні “вище неба”.

Б. Господня сила (8:3)

8:3. Тут Давид озвучив своє зачудування тим, що Бог дає силу навіть малим дітям, “щоб угамувати” Своїх “супостатів” (“ворога й бунтаря”). (Англомовна версія НМВ та україномовна Хоменка передають поняття ‘ оз, сила”, словом “хвалу”, бо тут воно може позначати хвалу Божій всесильності; див. Мт. 21:15-16.) Суть сказаного – у тому, що Господь постановив, що найслабші засоромлять сильних (див. 1 Кор. 1:27). Адже люди, навіть беззахисні діти й немовлята, символізують Божу силу на землі.

В. Господнє Творіння (8:4-9)

Тепер Давид розглянув той дивний факт, що Бог милостиво довірив роду людському опікуватися Своїм Творінням.

8:4-5. Псалмоспівець спершу споглянув усе велике й чудесне Творіння (включаюч и “небеса”, “місяць” і “зорі”) як “твір” Божих “пальців”, а потім озвучив своє здивування через те, що людина (“той чоловік”), яка обмежена в часі свого існування (давньоєврейською “чоловік” тут ’ енос , “смертна, слабка людина”), має таку владу над ним. Риторичні питання у вірші 5 підкреслюють думку, що “людська істота” має дуже маленьке значення у Всесвіті (див. 144:3), та все ж Бог неабияк дбає “про неї” . Давид вражений тим, що Господь Всесвіту думає про людину.

8:6. Господь сотворив людину, як тут описано, сповнену сили й гідності, адже “мало чим зменшив” її   “від” Бога (’ елохім ; див. НМВ, примітки ). Англомовна версія БКЯ та україномовна Хоменка слідують за прикладом Септуаґінти та передають це слово як “ангелів”. У НМВ обрано переклад “небесних істот”, який має ідентичну інтерпретацію. Хоча в декотрих випадках ’ елохім може стосуватися ангелів, все ж це значення не є основним. Людина створена як представник Бога на землі; вона царює над усім Творінням, але нижча від Бога. Давида був здивований тим, що Бог забажав піднести смертну людину на настільки почесне місце (“славою й честю увінчав”).

У Євр. 2:6-8 цей псалом цитується, щоб протиставити гріхопадіння людини її істинній, високій долі. Ісус Христос, Син Чоловічий, – це останній Адам (1 Кор. 15:45, 47); все існуюче буде віддане Йому, коли Він прибуде звершити наміри Бога Отця щодо Творіння.

8:7-9. Давид тут роздумує над позицією людини як Божого представника в Його Творінні. Коли Бог створив Адама та Єву, Він доручив їм панувати над усією землею (“поставив … володарем”; див. Бут. 1:28). Всі живі істоти мали підпорядковуватися їм. Проте через гріх це панування не було ніколи реалізоване сповна. Кажучи більше, саме через змія, котрий був нижчий за рангом, людина повстала проти Божого усталеного ладу.

Г. Божа велич (8:10)

8:10. Псалом завершується тим ж, що й на початку, означенням величного Божого імені: “Яке предивне ім’я Твоє” (див. вірш 2). Божа велич проявляється в Божій опіці над смертною людиною та планах щодо неї.

Псалом 9

Псалми 9 і 10 могли спершу бути одним псалмом, як це записано у Септуаґінті. Вони пов’язані однією словесною формою у давньоєврейському варіанті, оскільки кожна строфа (приблизно через один вірш) починається з наступної за послідовністю літери єврейського алфавіту. Також у цих двох псалмах помітна схожість виразів і слів. Для прикладу, фраза “у час скрути” є у 9:10 та 10:1 (“під час скорботи”) та ще в двох інших уривках Псалмів. Ці два псалми мають однакове смислове завершення з підкресленням сутності смертних людей (9:21; 10:18). І нарешті, кожен із двох псалмів містить у собі згадку про “народи” (9:6, 16, 18, 20-21; 10:16).

Однак все ж є підстави вважати ці псалми окремими. Псалом 9 – це тріумфальна пісня подяки, в той час як Псалом 10 є скаргою на безбожників у народі й молитвою за них. Псалом 9 є текстом із завершеною думкою, тож доцільніше розглядати Псалом 10 як окремий, проте пов'язаний із попереднім піснеспів.

Псалом 9 є подячною піснею за захист. Із авторством, приписаним царю Давиду, цей псалом скомпонований “на мелодію «Мут лаббен (Пісня про смерть Сина)»” (вірш 1). Що це значить – достеменно невідомо. У псалмі Давид прославив Господа за те, що Він являє Свою праведність на суді над нечестивими народами і є справедливим та вічним Суддею, в якому страждальці знаходять свою опору. Потім Давид помолився, щоб Бог надав йому ще одну причину для хвали, побачивши його страждання й віднявши їх від нього.

А. Хвала: Вияв праведності (9:1-13)

9:1-3. Перша частина псалма (вірші 1-13) оповідає про Бога як про справедливого Суддю і Надію страждаючих. В рамках такого контексту Давид постановив собі  славити Його “усім ... серцем”, розповідати “про всі” Його “чуда”, радіти в Богові й оспівувати Його “ім’я”. Слово “чуда” ( ніпла’от, речі незвичайні або неперевершені”) багаторазово зустрічається у Псалмах для опису Божих діянь.

9:4-7. Тут розповідається про причину Давидової хвали. Господь виявив Свою справедливість (вірш 5), взявши “в оборону … справу” Давида. Його “вороги … назад повернулись, спіткнулися” (вірш 4) та були знищені (вірш 6). Навіть “ім’я” ворожих народів (також згаданих у віршах 16, 18, 20-21) Господь “стер … навік-віки”. Такий образний опис їх становища яскраво продемонстрував їхню поразку – навіть імені їхнього не залишилося ні в кого на устах. “Пам'ять по них пропала” після того, як Бог “понищив” їхні “міста” (вірш 7).

Давид написав про все це на доказ того, що Бог обороняє його й царює справедливо, “возсівши на престолі” (вірш 5).

9:8-11. На основі отриманого захисту й порятунку, про що оповідають вірші 4-7, Давид проголосив, що “Господь” є справедливим та вічним Суддею й Пристановищем для пригноблених. Хвала псалмоспівця спершу спрямована до Господа та Його віковічного правління (вірші 8-9). Опісля Давид достосував цю правду до потреб людей. Страждаючі й пригноблені, себто люди, які найчастіше зазнають байдужості чи утисків від інших, одержують виправдання справедливим Суддею. Господь Бог – це їхній Захист і Пристановище “у час скрути”. Слово місгоб, вжите двічі у вірші 10 й перекладене як “захистом” та “пристановищем” водночас, означає безпеку й захист у високо побудованому та укріпленому місці для перепочинку. Місгоб, одне з кількох слів на окреслення у Псалмах захисту й безпеки в Богові, перекладене як “твердиня” або “кріпость” в Пс. 18:3; 46:8, 12; 48:4; 59:10, 17-18; 62:3, 7; 94:22; 144:2. Ще іншим давньоєврейським словом, яке часто передається як “прибіжище, захист”, є махсех, прихисток від небезпеки”. Воно вжите у 14:6; 46:2; 61:4; 62:8-9; 71:7; 73:28; 91:2, 9. Ще одним словом, що передається в англомовній версії НМВ як “прибіжище”, є манос (досл., “місце, куди повсякчас можна бігти за поміччю”, 59:17; 142:6). Знаючи про Божий захист та опіку Господню, Його діти можуть повністю покластися на Нього (“уповатимуть на Тебе”).

9:12-13. Цей уривок хвали (вірші 1-13) завершується закликом псалмоспівця до людей, особливо  “вбогих”,  яких Господь ніколи не забуде (вірш 13), славити Бога в піснях (див. вірш 3) і звіщати всім (“між народами”) про “діла Його величні” (вірш 12).

Б. Молитва про допомогу страждаючим (9:14-21)

9:14-15. З огляду на  всі минулі випадки божественного рятунку Давид тепер візвав до Бога, щоб Всевишній зглянувся “над” його поточним “лихом” і дав нову підставу для Його хвали. Псалмоспівець попрохав Господа глянути на все те, “що” завдавали йому “ненависники”. У смертельній небезпеці він закликав Бога визволити його “від брам смерті” (див. Іов. 38:17; Пс. 107:18; Іс. 38:10). Й отримавши порятунок, він оповістить “хвалу” Богові “в брамі доньки Сіону” (тобто у священному наметі в Єрусалимі).

9:16-17. Давидова молитва засновується на його повній довірі до Бога. У віршах 16-19 Давид знову показав Бога як Того, Хто нищить нечестивців, які знущаються з убогих. Вірш 16 міг бути написаний в очікуванні безумовного знищення ворогів, як про це говориться в уривках “певності” в багатьох псалмах. Якщо так, то Давид передбачив, як нечестивці впадуть у власну “яму” (див. 7:16) і свої “сіті” (див. 35:8; 57:7). Адже Божа справедливість відома усім, й “безбожник” сам потрапить у твориво “рук своїх”.

9:18-19. Доля  безбожників, які “зійдуть до Шеолу” ( с е ’ол ), протиставляється тут долі бідних і “вбогих” (див. вірші 10, 13), які побачать сповнення своєї надії. Вираз “забули Бога” і нколи протиставляється у Псалмах слову “згадали”, котре засвідчує віру й молитву. У тих людей, які відкидають та ігнорують Господа, немає жодної надії.

9:20-21.  Псалом завершується молитвою-проханням до  Господа встати й нагнати на смертного ( ’енос; див. коментарі до 8:5) “страх” перед жахливим судом. Таке покарання змусить нечестивців зрозуміти, “що вони” – лише “люди” ( ’енос ) і що вони не спроможні завдати утисків тим, хто уповає на Господа.

Псалом 10

Ідея хвали-прохання про захист праведника, яка чітко показана у Псалмі 9, є менш промовистою у Псалмі 10. Цей Псалом є молитвою до Бога, щоб Він не барився з захистом для знедолених. Псалмоспівець описав тут потужну й зухвалу постійність нечестивців у відсутності поваги до Господа та в підступності щодо безпомічних. Опісля він попрохав Бога піднестися та захистити пригноблених, розтрощивши безбожників.

А. Опис нечестивця (10:1-11)

10:1. Перша частина псалма – це високо емоційний опис злорадної сили грішників, та на початку автор озвучив свою скаргу Богові, який, як йому здавалося, не був зацікавлений долею пригноблених. Той факт, що грішники почуваються щасливими, спонукав псалмоспівця спитати,  “чому” Господь ховається “під час скорботи” (див. питання “чого?” у вір ші 13). Дане питання доволі сміливо й недвозначно виражає справжні емоції пригноблених людей, котрі молять про допомогу.

10:2-7. У цих віршах Давид змалював вдачу грішника-гнобителя. Переповнений гординею ( “гордує”, вірш 2, та “вихваляється”, вірш 3), “грішник” принижує вбогих та злословить на “Бога” (див. вірш 13). Нечестивець самовпевнений (вірші 4-5), він не має в серці місця для “Бога” чи Божих законів. Такий чоловік переконаний, що його вже ніщо не відведе від його злих доріг. Він гадає собі, що може продовжувати безтурботне існування у достатку (вірш 5) та щасті (вірш 6; див. 73:3). Його слова – “повні … обману і лукавства” (10:7). Художній зворот “під язиком у нього лихо й переступ” означає, що ті слова, які він промовляє, спричиняють велике нещастя.

10:8-11. Тут псалмоспівець описав нечестивця як мисливця, що чатує (поняття “засідає” зустрічається у віршах 8-9 три рази) з “засідки ..., неначе лев” (див. коментарі до 7:3), щоб напасти на беззахисних (див. 10:12) жертв і затягнути їх у “свою сітку”, мов рибалка. Художні образи лева й рибалки показують підступну людину, готову напасти у будь-яку мить. Пригноблені (тобто праведники) мучаться, потрапляючи “в … кігті” безбожника. Оскільки Бог може прийти їм на порятунок й не відразу, нечестивець переконаний, що “Бог ... не  бачить” страждань праведників або “забув” й не дбає про них.

Б. Прохання про відплату (10:12-18)

10:12-15. З відчаю взиваючи про відплату, псалмоспівець заклика в Бога встати (див. 9:20) й допомогти нещасним (див. 10:9). Однією з причин такого прохання є те, що безбожник не повинен думати, нібито йому дозволено хулити (“зневажати”) “Бога” (див. вірш 3) та чинити зло безкарно (див. запитання “чому?” у вірші 1). Господь має якось реагувати на це, оскільки страждаючі люди покладаються на Бога, який бачить “біль і горе” та є їхньою Поміччю (вірш 14). Особлива просьба псалмоспівця полягає в тому, щоб Бог покарав лукавих і безбожників (вірш 15). Тут використані образи також є дуже красномовними. Фраза “зламай … рамено” означає “позбав сили”. Якщо Бог так судитиме нечестивців, то вони будуть змушені відповісти за свої вчинки. Тоді псалмоспівець уже не змо же сказати, нібито Бог не бачить діл грішника (див. вірш 13) або ж не піклується про вбогих.

10:16-18. Псалом завершується озвученням певності у тому, що молитва його автора була почута. Тут, як і в Псалмі 9, псалмоспівець проголосив, що  “Господь – цар на віки вічні” (див. 9:8) і що “погани”, люди з народів (див. 9:6, 16, 18, 20-21), котрі противилися Йому, “зникли” (див. 9:4, 6, 16). Псалмоспівець був певен, що Господь почув “бажання вбогих” і захистить їх, аби нечестивці, котрі є простими смертними   ( ’енос ;  див. 9:21 та коментарі до 8:5), не наважувалися “уже більше” їх лякати.

Віра в те, що Бог захищає пригноблених і вбогих від тиранії нечестивців, була втіхою для псалмоспівця та основою для цієї молитви.

Псалом 11

Історичний контекст цього псалма є достеменно невідомим; очевидно, Давид перебував у безпорадному стані, а його життя було у небезпеці. Спокуса втекти від небезпеки стала випробуванням його певності у Богові. Зміст псалма такий: перед лицем спокуси втекти в той час, коли основи його законної влади зазнали руйнації, псалмоспівець тримався за свою віру в Господа, котрий зрештою знищить лиходіїв, яких Він ненавидить, та порятує праведників, яких Він любить.

А. Спокуса втекти (11:1-3)

11:1. Псалом починається з відмови псалмоспівця від спокуси тікати. Давид висловив своє здивування з приводу такої поради від занепалих духом людей, тому що вона ставила під сумнів його віру в Бога. Його перше твердження (“До Господа я прибігаю [або прибіг]”) суперечить їхній пропозиції.

Занепалі духом порадили Давидові летіти, як пташина, “в гори”, д е йому нічого б не загрожувало. Але натомість він прибіг за безпекою до Господа.

11:2. Спокуса з’явилася, бо “безбожники” мали намір знищити праведників, і Давида в тому числі. Безбожники “напнули лука, на тятиву поклали свої стріли, щоб у темноті (себто потай) стріляти правих серцем”   (див. 10:8-9). Можливо, автор описав тут їхній напад буквально, проте, більш імовірно, луки та стріли означають лихі, нищівні слова, як це часто спостерігається у Псалмах.

11:3. “Коли руйнуються основи” суспільства, “що може праведник зробити?” П ід поняттям “основи” автор має на увазі Божий Закон та порядок у суспільстві, котрий ґрунтується на Божому правлінні. Спокуса від занепалих духом, отже, засновувалася на страху, що може розвалитися вся нація. Їхній погляд – недалекоглядний і земний. Погляд Давида сягає вище.

Б. Певність у Господеві (11:4-7)

11:4. Тут Давид зіставив земну проблему зі щонайвищою позицією Господа “на небі”. “Що може праведник зробити?” – запитали занепалі духом (вірш 3). І Давид відповів, що праведники можуть довіритися істинному Першоджерелу безпечного правління, себто Господеві, чий “престол” на небі та чий святий храм – далеко від зазіхань безбожників. Оскільки Господь повновладно править землею, Він все бачить і дуже ретельно стежить “за людьми” (див. 33:13-14). Той факт, що Він споглядає світ, бу квально подано у псалмі як “очі Його дивляться”. “Повіки” ж зазвичай змикаються, коли пильно вдивлятися. Такий виразний антропоморфізм показує велику Божу всезнаючість.

11:5. Господь “випробовує (перевіряє, очищає) праведного”, але ненавидить “безбожного” і того, “хто насильство любить”. Бог протистоїть усім, що обирають зло й насилля на противагу Його волі.

11:6. Тут псалмоспівець оповів про раптовий та швидкий суд над безбожними. Фразу “немов дощем, Він сипле” можна також перекласти як “нехай Він сипле”. Слово “сіркою” нагадує про Божий суд над Содомом і Гоморою (Бут. 19:24). Слово “жаром” може означати й перекладатися як “пастка”. Якщо так, то псалмоспівець з нетерпінням чекав на відповідне покарання безбожників, які тоді самі потраплять у пастку. В будь-якому випадку тяжке п окарання й “палаючий” для них кінець – це те, що їм судилося.

11:7. На противагу  присуду Бога нечестивцям (вірш  6), “Господь”, який “справедливий, любить правду (досл., “праведність”)”. “Праведники” – люди, які вірують у Нього, покладаються на Нього й шукають Його доріг, – “лице Його побачать”. Це означає, що праведні отримують дозвіл перебувати у Його присутності та втішатися Його благословеннями.

Псалом 12

Цей псалом виражає певність Давида в безсумнівних словах Бога, який говорить, що вирятує тих, хто шукає Його спасіння. Ця тверда певність приходить у Давидове серце в середовищі, де слабких гнобили та обманювали. Контекстуальне тло псалма невідоме, але багато випадків у житті Давида могло стати спонукою до його написання (див. 1 Сам. 23:11, 19; 26:19). Мова псалма є доволі загальною і підходить до багатьох ситуацій.

А. Молитва про порятунок (12:1-5)

Псалмоспівець взиває до Бога (вірші 1-5) про порятунок із середовища неправдомовців та гордівливих.

12:1-3. В ступний заклик псалмоспівця виражає сумний факт, що “побожних” ставало “дедалі менше”. Люди, що зберігали вірність Божим заповідям й говорили правду, зникли з землі. (Слово “побожних” є перекладом до давньоєврейського слова хасід , яке споріднене з хесед, що значить “віддана любов або завітна вірність”.) На їх місці з’явилися неправдомовці й облесники. Їхні слова були брехливі, а тому й ненадійні. Суспільство стало цілковито зіпсованим. Здавалося, в той час узагалі не було чесних, вартих довіри людей, на котрих псалмоспівець міг би покластися.

12:4-5. Тож псалмоспівець помолився за те, аб и Господь заціпив “уста лестиві” та “язик велерічивий”. Ці люди були сповнені пихи, адже гадали, що своїми неправдами, улесливістю та обманом можуть досягти всіх своїх бажаних цілей. Кажучи слова “нашим язиком ми чудеса появимо”, вони засвідчували, що можуть чинити, як захочуть: “Хто пан над нами?” Давид прохав Бога знищити їх і покласти край їхньому зухвалому вихвалянню.

Б. Запевнення у порятунку (12:6)

12:6. Псалмоспівець отримав запевнення, що “Господь” встане й звільнить “нужденних” та “бідних” від “горя”. Бог пообіцяв визволити тих, котрі на Нього покладалися, від тих, хто кривдив їх.

В. Певність у Божому Слові (12:7-9)

12:7. Отримавши запевнення від Бога, що нужденні будуть врятовані (вірш 6), псалмоспівець озвучив певність у незламних Божих словах, навіть знаючи, що навколо нього нечестивці.

На противагу словам безбожників, “слова Господні” – чисті (очищені) й правдиві. Їхня незаплямована природа порівнюється з процесом очищення срібла; вона така бездоганна, нібито “слова Господні … сім раз” очищені, а сім – це число довершеності й ідеалу. Все, що Бог каже, – правда (“слова щирі”; див. 18:31) та надійна опора. Його слова не зіпсовані зрадливістю  й фальшивою улесливістю (на противагу словам нечестивців, 12:3-4). На слова Господа можна покладатися сповна.

12:8-9. Отож, псалмоспівець цілковито повірив у Боже слово, а саме що Він збереже праведників серед гордівливих грішників, які “навколо … кружляють” з пихатою самовпевненістю, дбаючи про те, що є “підлота” ( зуллут, слово, вжите тільки тут у Старому Завіті, котре означає щось надаремно розтрачене або нічого не варте). Вірш 9 змальовує нікчемних та жорстоких людей з порожніми серцями, які здобувають владу і силу зрадливими словами. Однак, як свідчать правдиві Божі слова, такі люди будуть знищені.

Псалом 13

Цей псалом містить у собі звернення страждаючої людини і таким чином гармоніює з кількома попередніми псалмами. Тут Давид описав своє впевнене уповання на віддану Господню любов (вірш 6), що було сильне навіть тоді, коли він не отримав негайного порятунку від утисків супротивника, Божого ворога.

А. Плач через нелегке становище (13:1-4а)

13:1-4а. Низкою  риторичних запитань, що мали на меті спонукати Бога дати відповідь на молитву, Давид запитав Бога , “доки” (повторюється чотири рази у віршах 2-4а; див. коментарі до 6:4) Він ще зволікатиме з відповіддю. Давид почувався полишеним Богом і забутим. Невже це триватиме безмежно? Змагаючись у душі (“Доки журбою буду терзати мою душу?”), Давид печалився, що проводив кожен день у такому важкому становищі, а його серце переповнилося сум’яттям і тугою. Внаслідок імовірного полишення Богом його вороги потішалися над ним і вважали себе вищими за нього.

Б. Прохання про порятунок (13:4б-6а)

13:4б-6а. Давид закликав Господа  зглянутися над ним, вислухати та порятувати його зі складної ситуації. Вираз “просвіти мої очі” є своєрідним проханням Давида надати йому божественну мудрість та провидіння щодо його потреби. Він щиросердно молився, “щоб не заснути смертю” (див. коментарі до 7:6; слово “захитаюсь” дослівно перекладається як “помру, загину”) і “щоб … вороги” його “не раділи” через це.

В. Певність у Господеві (13:6б)

13:6б. Тут Давид сказав, що “надіявся” на Господню “ласку”, себто на любов, що не проминає ( х есед ), віддану Божу любов до тих, хто Йому довіряє. Вороги ж Давида ставили під сумнів вірність Божої любові до віруючого, чиє серце – в Його руках.

Г. Хвала за порятунок (13:6в-г)

13:6в-г. Псалмоспівець, певний, що його молитва почута, вирішує радіти та співати “Господеві”, бо Він обдарував його “спасінням” й “добро йому “вдіяв”. (Це – перше з багаточисленних зазначень у Псалмах того факту, що Бог – добрий. ) Давид з трепетним нетерпінням очікував кінця Господнього мовчання.

Псалом 14

Усвідомлюючи, що люди нерозумні й зіпсовані і що Господь знищить таких людей за їхні дії, псалмоспівець жадав настання Божого Царства на землі. (Див. коментарі до Пс. 53, котрий майже тотожний Пс.14.)

А. Оцінка стану людства (14:1-3)

14:1. Давид підтвердив Боже звинувачення людському роду: люди обезуміли. Вірш 1 надає стислий опис  безумця. “Безумний” ( набал, той, кому байдуже до ближніх, нечестивий) вірить, що “немає Бога”, й живе зіпсутим життям (“мерзоту” коїть). Ці два твердження пов’язані між собою. Як і атеїст у власному житті (тобто живучи так, ніби немає Бога), він відділений від мудрості, яка об’явлена у Божому Слові. Як наслідок, він зіпсутий душею і псує все, що робить. Його вчинки мерзенні, тобто він чинить речі, котрі Господь ненавидить. Без віри ніхто не може догодити Богові, й “нема нікого, хто добро чинив би”.

14:2. Точка зору псалмоспівця щодо людського роду засновується на Божому спостереженні за землею, спогляданні “на синів людських”. Приклади людської гріховності з Божого погляду включають в себе Вавилон (Бут. 11:1-9) та Содом (Бут. 18:21). Псалмоспівець змалював Господа таким, що жадає віднайти людину з чистим розумом, тобто “подивитись, чи є розумний, що шукає Бога”. По чаток мудрості – це страх Господній (Прип. 1:7). Оскільки безумець відмовляється прийняти цей факт, у нього немає усвідомлення власного становища.

14:3. Шукаючи розважливих людей, Бог побачив, що “всі” вони “відвернулися загалом і зледащіли (досл., “прокисли”, наче молоко)”. Це слово ’алах,  вжите тільки тут, у Іов. 15:16 та в Пс. 53:4, використовується на окреслення моральності. (Вищезгадане слово зі значенням “зіпсутий, зледащілий” відрізняється від слова з синонімічним значенням у 14:1.) Тому Бог і сказав, що “нема” жодного, “хто добро чинив би”. Єдиною надією для людства, згідно з вченням Святого Письма, є навернення всіх і кожного до Господа задля спасіння.

Б. Кара нечестивцям (14:4-6)

14:4-6. У цих віршах Давид розкрив кінець протистояння між тими, хто чинить беззаконня, та праведниками. Він дивувався, як “лиходії” легковажно собі гадали, нібито можуть безкарно поїдати Божий “народ”. Їхня гріховність найбільше проявляється у їх підлому нападі на Його людей. Вони забувають той факт, що Бог їх переможе, бо, нападаючи на Божих людей, вони нападають на самого Бога, адже Він завжди із родом” Своїх “справедливих”. Тож псалмоспівець передбачив, що нечестивці “дрижатимуть від страху”, коли Господь судитиме їх за гноблення Його вірних дітей. Вони можуть “сміятись” над життям Божих людей (“убогого”) протягом деякого часу, але за знущання над ними наступить відплата, оскільки пригноблені вірять, що “Господь” – їхній “Притулок” ( махсех, прибіжище від небезпеки”; це слово на означення Господа вжите дев’ять разів у Псалмах: 14:6; 46:2; 61:4; 62:8-9; 71:7; 73:28; 91:2, 9).

В. Очікування Божого Царства (14:7)

14:7. Давид із трепетом чекав на становлення Господнього Царства (див. Мт. 6:10). “Коли Господь” спасе Свій народ,  “Ізраїль”, від засилля нечестивців (див. Рим. 11:26-27), то принесе велику радість Своєму “люду” (див. Соф. 3:14-16). Тому псалмоспівець й очікував початку Божого досконалого правління “з Сіону” (див. коментар і до Пс. 2:6) та знищення нечестивців, котрі не бажали навернутись.

Псалом 15

Цей псалом оповідає, хто достойний бути “гостем” Господнім. Псалмоспівець окреслив тут бездоганну вдачу того, хто має честь поклонятися в святині Господа.

А. Запитання: Хто перебуватиме? (15:1)

15:1. У цьому вірші Давид замислився над тим, “хто перебуватиме в” Господньому “наметі” (святині), розміщеному на “святій горі”, тобто на Сіоні, в Давидгороді (див. 2 Сам. 6:10-12, 17 та коментарі до Пс. 2:6). Поставлене запитання мало на меті з’ясувати, хто гідний “гостювати” в Господа та жити в місці Його присутності. Це – високодуховне питання: хто може наблизитись до Бога й поклонятися там, де Він перебуває?

Б. Відповідь: Перебуватиме праведний (15:2-5)

15:2а-б. На запитання з вірша 1 відповідь спершу подано в формі узагальнення (вірш 2а-б) з двома описовими елементами, а тоді окреслено (вірші 2в-5) за допомогою ще вісьмох. Той, кого Бог приймає, – це “той, хто невинний ходить (а) і чинить справедливість (б)”. Метафора “ходьби” чи “дороги” використовується в усій Біблії для показу життя й поведінки особи (див. 1:1). Слово “невинний” ( тамім ) означає всеціло відданий, щиросердечний чи бездоганний. Невинна особа живе в слухняності Богові й веде чесне життя.

Вчинки такої особи узгоджуються з Божими постановами, а отже, є праведними. Давид, як можна побачити, проголосив тут, що коли хтось бажає ввійти у Господню присутність на Сіоні, то повинен бути покірним та праведним слугою. Нечестивцям та лицемірам не має місця у святині.

15:2в-5б. Після узагальнення в перших двох рядках вірша 2 Давид детальніше розглянув, яким повинен бути характер невинного праведника.

(1) Перша характерна риса праведного – в тім, що він “правду говорить від серця”. Він не такий, як дволичні облесники (див. 12:3). (2) Праведник “не осуджує язиком”. (3) Він також “ближньому не коїть лиха” і (4) “ганьби не кидає на сусіда”. Сус ідом (або другом) є кожен, з ким він спілкується. Особисті зауваження невинного не завдають шкоди чи знищення нікому з ближніх.

(5) Водночас праведник “нечесного за ніщо вважає, а тих, що Господа бояться, поважає”. Нечесна особа (від ма’ас, а  отже, це не те саме слово, що у 14:1) є негідною людиною, й життя її не має ніякої вартості. Той же, хто боїться Господа, живе в послуху та щирій вірі.

(6) Коли праведний “присягає”, то “не зміняє”, навіть “собі на шкоду”, адже, навіть давши обіт ницю необдумано (Лев. 5:4), він повсякчасно тримає своє слово.

(7) В ін “гроші” не дає “на лихву” ( досл., “не точить на них кровожерливі зуби”). Він не користає зі становища позичальника. Стягнення відсотків із інших ізраїльтян заборонялося, бо вважалося здирством (Вих. 22:24; Лев. 25:36).

(8) Праведник “на безвинного підкупу не приймає”.  Божий Закон, звичайно ж, це забороняв (Втор. 27:25). Натомість праведний заступається за безвинних та потребуючих.

15:5в. Давид підсумував, що кожен, хто йтиме такою дорогою в житті, “не захитається повіки” (д ив. 16:8; 27:1; 30:7; 62:3, 7; 112:6). Така людина не лише втішатиметься Божою присутністю, але й разом із тим отримає Господнє благословення й захист.

Факт наявності десяти ознак людини, яка має право перебувати з Господом (щира, праведна, чесна, неосудлива, не коїть лиха, не ранить докорами, розрізняє добро й зло, тримає слово, не здирає з інших відсотки, не приймає підкупу), спонукає до порівняння їх із Десятьма Заповідями (хоча ці два переліки не співпадають достеменно). Послух об’явленій Божій волі є обов’язковим для повноти поклоніння у святині.

Псалом 16

Цей псалом оповідає про втіху від товаришування з Богом, що, як зрозумів Давид, походить від віри в Нього. Псалом міг бути написаний у часи, коли автор перебував у великій небезпеці в пустелі або ж коли йому довелося пережити спротив власному правлінню. Яким би не виявився привід для створення, Давид мав певність, що, знаючи Бога як Найвище Добро та довіряючи Йому, він зможе вірити Йому так само й перед лицем смерті.

А. Господь – Заповітна Частка спадщини (16:1-8)

16:1. У віршах 1-8 Давид розповів, як він пізнав Бога й став Йому довіряти. Вірш 1 коротко передає зміст усього псалма:  “Бережи мене, о Боже, бо я до Тебе прибігаю”. Далі Давид розвинув і дею віднаходження захисту в Господеві.

16:2. Давид проголосив свою надзвичайно сильну довіру до Господа.   Його засвідчення віри звучало так: “Ти мій Господь, Добро моє; немає нічого над Тебе” ( див. 34:11; 84:12).

16:3-4. Беручи за основу власну відданість Господеві, псалмоспівець описав спільноту тих, з котрими себе ототожнював. Він втішався побожними людьми  (святими) “на землі”, котрих вважав благородними (шляхетними). Бог закликав Свій народ бути святим (Вих. 19:6), і слуга Божий визнав, що такі люди й справді оточували його. Вони були віруючими, що щиро служили Господу. Інші ж, “тії, що йдуть за іншими богами”, страждання й труднощі собі примножать. Давид сказав, що не схвалюватиме їхніх дій, не допомагатиме їм у їх даремному поклонінні і навіть не згадуватиме “імен”   їхніх богів. Його відданість – із праведними.

16:5-6. У безпосередньому звертанні до Бога псалмоспівець перелічив подаровані йому Господом благословення. Давид порівняв Господа з часткою (див. 73:26; 119:57; 142:6), наданою йому в спадщину. “Господь” – усе, що йому було потрібно, аби задовольнити бажання свого серця в житті. Разом із часткою та чашею авторові “спадщина випала”, яка “вельми” подобалася йому. Фраза “спадщина … в гарних околицях” означає наділи землі, відгороджені й розподілені за жеребом. Іншими слов ами, він порівняв Божі благословення з найкращою спадщиною, яку тільки можна одержати. Господь дав йому життя у всій чудовій повноті.

16:7-8. Вдячний за цю повноту, Давид почав хвалити “Господа”, оскільки Він “дав” йому “пораду, що й  уночі (як і вдень)” навчала його та провадила у безпеці. (Слово “благословляю” означає тут “говорити добре про когось або щось”. Це – перший із приблизно двох десятків разів у Псалмах, де автор благословляє Господа. В англомовній версії НМВ це слово зазвичай передано як “хвалити”, “славити” або “похвала”.) Саме тому Давид знав, що він “не” захитається (д ив. коментарі до 15:5в) під час своєї земної подорожі і не зійде зі стежки чесності та втішення благословеннями, які він одержав у Господеві.

Б. Господь збереже його (16:9-11)

16:9-11. Давид мав певність, що Господь вирятує його від смерті. Він радів, бо Бог дав змогу його  тілу спочивати “безпечно”, навіть коли на нього чигає смерть. Він міг спокійно спочивати з тієї причини, що Бог “не” покине його у гробі (“в Шеолі”) й “не” дасть “побожному” Своєму “уздріти зітління”. Цей вірш стосується Давида, котрий описує себе тут словом “побожному”, тобто називає одним із Божих святих (див. вірш 3). Він втішався тим фактом, що Бог, принаймні в той час, не допустить, аби його тіло померло й зотліло у гробі. Більше того, Бог дав йому знання про “стежку життя”, тож він трепетно очікував ще більших “радощів” у Господній присутності (“що в Те бе”, вірш 11).

Вірші 8-11 цитувалися апостолом Петром у день П’ятидесятниці (Діян. 2:25-28), а Пс. 16:10б – апостолом Павлом в Антіохії (Діян. 13:35-37) у стосунку до воскресіння Христа. Отже, слова Давида є також типологічними; вони сягнули далеко поза його власний досвід й історично сповнилися у Христі. Збереження від зітління в гробі – стрижнева думка як щодо Давида, так і Ісуса. Із Давидом це сталося через рятунок від смерті, а з Ісусом – через воскресіння.

Смерть не страшила Давида, оскільки він утішався великим благословенням та дружніми стосунками з Господом. Бог не дозволив би смерті та тлінню перервати ці пречудесні стосунки. Тож, у повнішому сенсі, вищесказане є правдою і для віруючих людей сьогодення, котрі, маючи повне Боже одкровення про доктрину воскресіння, можуть сміливо говорити, що, навіть коли помруть, Бог не дасть смерті знищити ту повноту стосунків, якою вони втішаються в Господі (2 Кор. 5:8; Флп. 1:23). Цей вияв віри став можливим тому, що Христос переміг смерть (Лк. 24:6) і воскрес, аби стати первістком усіх померлих (1 Кор. 15:20).

Псалом 17

У цьому псалмі Давид озвучив свою певність у власній чесності, будучи оточеним ворогами, частка яких існувала лише в земному житті. Він молився про те, аби зберегти чистоту душі в грішному світі, котрий тиснув на нього, й очікував славетного майбутнього в присутності Господа.

Цей псалом багато чим схожий на Псалом 16, однак між ними є важлива відмінність. У Псалмі 16 Давид усвідомлював побіля себе присутність небезпеки, проте віра допомагала йому не боятися. Натомість у Псалмі 17 небезпека гнітить його, і саме тому допомога від Бога йому потрібна в ту ж мить.              

А. Молитва праведника (17:1-5)

17:1-2. Давид попрохав Бога  вислухати його “справедливу … справу”, почути його “благання”, прихилити “вухо” Своє “до мольби” його. Таке тристороннє прохання до Бога вказує на крайню потребу псалмоспівця у помочі.

Ця молитва не походить із уст неправедного чи неправдомовця (з лукавими устами). Давид засвідчив тут свою чесність Богові, щоб Він побачив “правду”   й виправдав його.

17:3. У своїй чесності (вірші 3-5) Давид озвучив безумовну певність, що коли б він був випробуваний Богом (“вивідаєш …, навідаєшся …, … випробуєш”), то виявився б чистим в Божих очах. Це тому, що він заприсягся не грішити. Щоб жити в праведності перед Богом, людина мусить постановити в своїм серці слухатися Його і Йому служити.

17:4-5. Більше того, Давид  остерігався шляхів тих, котрі знищують. Він жив згідно зі Словом Божим (“я зберіг путь Закону”). Він “твердо” тримався Божої “стежки”, тобто притримувався життєвого шляху, якого Бог бажав для нього. І він “не” спіткнувся   на цій стежці.

Б. Молитва про захист від грішного світу (17:6-12)

Далі Давид молився про те, щоб Бог вберіг його від злих людей у світі, оскільки вони повні підступів та гордині.

17:6-7. Його молитва заснована на Божій відданій  любові до нього. Божа “предивна милість” проявляється у тому, що Він рятує “тих, хто прибігає під” Його “десницю”. У той момент Давид вла сне й прибігав за цією поміччю, тож жадав, аби Бог явив йому цю Свою велику любов.

17:8. Давид молився, щоб бути завжди під неустанною опікою Бога. Два художні засоби, вжиті ним у цьому вірші,   допомагають віруючим усіх століть аж до сьогоднішнього дня. Зіниця  “ока” символізує зір  й усе найдорожче. Іншими словами, псалмоспівець молився про Божу неустанну увагу й опіку щодо нього.

Другий художній засіб, тінь “крил Твоїх”, також вжито у 36:8; 57:2; 61:5; 63:8; 91:4 (див. Рут. 2:12; Мт. 23:37). Цей образ походить із світу тварин, порівнюючи Боже турботливе піклування з опікою пташки над своїми пташенятами. Отже, Давид молив Бога про опіку та захист.

17:9-12. Давид молився про допомогу в ту ж мить через підступи “грішників”, котрі й далі перелічив, щоб спонукати Бога діяти. Вони намагалися знищити Давида (вірш 9), говорили “згорда” і з черствою байдужістю (вірш 10), без упину чигали на нього, “неначе лев ... на здобич” (вірші 11-12; див. коментарі до 7:3).

В. Погляд уперед у славне майбутнє (17:13-15)

17:13-14а. На противагу поточним тимчасовим гонінням Давида смертними людьми (вірші 6-12), його погляд у майбутнє був стійким. Його палка молитва про невідкладний порятунок із проханнями до Господа встати й врятувати його від цих лихих людей, “доля” (частка спадку) яких – це “життя дочасне” (вірш 14), відображала дилему його поточного становища. Оскільки вони не слідували за Господом, життя дочасне було їх єдиною втіхою й надією. Вони переслідували праведників багатьма способами, фізично та словесно.

У своїй молитві Давид призав Бога, аби Він порятував його Своїм “мечем”. Цей вираз може свідчити про той факт, що Бог інколи використовує людські війська, навіть грішників, щоб карати народи (див. Іс. 10:5).

17:14б-15. На противагу тим людям, що живуть лише заради цього життя й зазнають Божого меча, Давид очікував значно більшого благословення для себе та інших, включно зі здійсненням бажань і “достатками” для дітей. “В … правді”, як Давид зазначив, він і побачить Боже “лице” (див. 11:7), а “проснувшися”, насититься Божим “видом”. Псалмоспівець не очікує смерті чи воскресіння зі стану смерті. Він радше протиставляє знищення нечестивців, які живуть без Бога, власному життю, оповитому Божою милістю.

Разом із тим ці слова підходять для опису його утішення Божою присутністю. Хоча це Давид тут роздумував над духовним благословенням та Божою присутністю, ці слова актуальні й для віруючих сьогодення, котрі, маючи повноту одкровення Нового Завіту, можуть очікувати набагато славнішого майбутнього, ніж їхнє земне життя.

Псалом 18

Замітка чи то заголовок  цього псалма свідчить про те, що його автором був Давид, який написав цей псалом після того, як Господь порятував його від усіх ворогів, у тому числі від Саула (вірш 1). Після виголошення, ким Господь був для нього, Давид розповів про власний рятунок Богом та про втіху явленою благодаттю. Цей псалом є піснею подяки за перемогу царя-воїна, який врешті-решт досяг миру. Пс. 18 записано також у 2 Сам. 22 з незначними відмінностями. Можливо, декотрі слова й вирази у 2 Сам. 22 є дещо іншими в цьому псалмі задля вжитку у спільному поклонінні, однак це неможливо довести.

А. Опис вдачі Бога (18:1-4)

18:1-4. У своїй обітниці хвалити Господа Давид вживав метафору за метафорою, щоб описати, ким та чим Господь був для нього. Він засвідчив свою любов до Господа, к отрий явив йому Свою милість крізь усі численні перепони.

Давид змалював Господа як Скелю (“моя Скеле”; див. вірші 32, 47), оскільки Він давав йому певність і захист. Приблизно 20 разів Господа у Псалмах названо Скелею. Давид також порівняв Бога з твердинею (“моя Твердине”; те ж давньоєврейське слово [ м е судах ] вжито щодо Бога у 31:4; 71:3; 91:2; 144:2). Скеля й твердиня символізують прихисток на висоті, куди можна втекти в разі небезпеки. Прибігати до Господа  значно краще, ніж ховатися у фортеці, збудованій людськими руками, чи за величезним каменем.

Давид також порівняв Бога зі щитом (“мій Щит”; див. 18:31 та коментарі до 3:4) й із захистом (“мій Захисте”, місгоб; див. коментарі до 9:10). Ці терміни – військові; вони позначають у тексті оборону й визволення від ворогів. Як “Ріг” його “спасіння” Бо г давав йому силу. Роги тварин були в давнину символами сили. Пізніше вони стали символізувати правителів (див. 148:14; Дан. 7:8, 11, 20-21, 24; 8:21-22; Одкр. 17:12).

Оскільки Бог захистив і визволив Давида від усіх його “ворогів”, Він був гідний Давидової “похвали”.

Б. Засвідчення порятунку від Бога (18:5-30)

У  доволі великому уривку хвали Давид знову розповів про власні страждання й труднощі, а також – про Господню надприродну допомогу.

18:5-6. У віршах 5-20 Давид пояснив, як Бог надприродним чином врятував його. Згадка про “смертельні сіті” вказує на те, що він перебував у настільки тяжкому становищі, що без божественного втручання загинув би. “Погибельні потоки” оточили його, “пута” смерті (“Шеолу”) “оплели” його , і не було поблизу людей, які б його спасли.

18:7-16. Коли Давид  “візвав” до “Господа”, Бог втрутився “із Свого храму”, щоб допомогти (Божа поміч згадується у Псалмах багаторазово.) Далі Давид описав це втручання як вражаюче богоявлення. Він сказав, що “здригнулася земля й захиталась”, бо назрів Божий гнів супроти Його та Давидових ворогів (вірш 8); “дим” і “пожираючий вогонь” пішли “із ніздрів у Нього” й “із” Його “уст” (вірш 9); “Він … спустився” на хмарі (вірш 10); Він “нісся на крилах вітру” (вірш 11); “темні води” дощу й “густі хмари” прибули з Ним (вірш 12); град та блискавки були з Ним (вірш 13); грім (“голос” Всевишнього; див. Іов. 37:2, 4-5) “загримів” (Пс. 18:14); блискавиці (див. Іов. 36:30, 32; 37:3, 11; 38:24, 35), наче “стріли”, розігнали ворогів (Пс. 18:15); “показалося дно моря”, й “відкрилися основи Всесвіту” під час Його прибуття на поміч (вірш 16). Такий поетичний опис Божого неземного втручання в бій відтворює картину приголомшливого шторму, де Бог застосував чимало різноманітних могутніх сил природи. Ці жахаючі речі розглядалися й розглядаються як вияв Божого судного гніву (див. вірш 8).

18:17-20. У цих віршах Давид пояснив, що таким способом Господь його й “визволив”. Все відбулося так, начебто Давид тонув посеред своїх сильних ворогів (“ненависників”), а Господь його “витяг”, бо любив ( вірші 17, 20).

Настільки високоемоційне зображення божественного втручання нагадує час, коли Бог дав людям Закон (Вих. 19:16-18). Подібні події відтворено в ІсНав. 10:11; Суд. 5:20 та 1 Сам. 7:10. Такі описи теж часто зустрічаються у пророчих видіннях божественного втручання (наприклад, Іс. 29:6; 30:27; 63:19; Ав. 3:3-4).

18:21-25. Після засвідчення Господнього порятунку Давид пояснив, що був визволений вірою в Господа, свого Бога. Вірою Давид зберігав чесність серця (жив “по … правді, … по … справедливості”, вірші 21, 25) перед Богом. Визволення сталося, бо Бог винагородив Давида за чистоту (вірші 21, 25) його “рук” (тобто його життя). Давид засвідчив, що “не відступав … від Бога”, тримався “доріг Господніх”, виконував “усі” Його накази і “присуди” та “від гріха берігся”. Тому Бо г і вшанував Свого вірного слугу вражаючими перемогами.  

18:26-30. Вірою Давид також спізнав природу  Господа й те, як Він відкриває Себе людству. Бог винагороджує людей згідно з тим, що в них на серці: “з милосердним” Він “милосердний” ( хасід, від   хесед ), “з досконалим” Він “досконалий”, “з чистим” Він “чистий” , але “з хитрим (‘ іккес, той, хто кривить серцем”, “лукавий”; це слово також вжито у 101:4; Прип. 2:15; 8:8; 11:20; 17:20; 19:1; 22:5; 28:6) обачний”, себто хитрі   люди зазнають Його пильного нагляду. Господь завжди чинить із кожним справедливо.

Більше того, Бог спасає  “люд покірний” (досл., “бідних” або “страждаючих”), однак принижує гордівливих (фраза “горді очі” позначає сповнений гординею погляд; див. Пс. 101:5; Прип. 6:17; 30:13). Бог справедливо розставляє все на свої місця. Для Давида це значило, що Господь зберіг його живим (дав “світло” його “світлу”; див. Іов. 18:5-6; 21:17; Прип. 13:9; 20:20; 24:20) від ворога. З Божою поміччю Давид міг кинутись “на загони” буд ь-яких ворогів і перемогти.

В. Утіха в Божих благословеннях (18:31-51)

18:31-32. У першій частині (вірші 31-46) даного хвалебного уривку Давид утішається вдачею Бога та Його благодаттю. Божа “дорога”, як зазначив псалмоспівець, “бездоганна”, а “Слово Господнє – вогнем випробуване” (див. 12:7; Прип. 30:5). Далі Давид знову (див. Пс. 18:3) сказав, що Бог – його “Щит” (див. коментарі до 3:4), Прибіжище та “Скеля” ( див. 18:47). Богові можна довірити і свою безпеку, і спасіння.

18:33-46. Тут Давид описав, як “Бог” готував його “до бою”, наділивши “силою”, спритністю та вмінням (вірші 33-35); як Бог дарував йому перемогу над “ворогами”, коли Давид “гнався за” супротивниками, розбивав і знищував їх (вірші 36-43); як Бог “поставив” його “на чолі” інших “народів” (вірші 44-46; див. 2 Сам. 8). Оскільки Бог є досконалим (Пс. 18:31), Він міг зробити Давидів “шлях” також “досконалим” (вірш 33). У даних віршах домінує думка про те, що Давид приписував кожну свою здатність та перемогу Господеві. Все, що він спромігся зробити, та все, чим тепер втішався, стало можливим завдяки Господній опіці.

18:47-51. Як наслідок, Давид проголосив віру в живого  Бога (вірш 47) та пообіцяв прославляти Його (вірш 50). Доказ, що “Господь” живий, – у порятунку Ним Давида “від ворогів”. Як його “Скеля” (вірш 47; див. вірші 3, 32) Бог був для нього джерелом захисту й безпеки. Господь “дав велику перемогу цареві” Своєму і явив віддану любов (“учинив милість”, хесед ) Своєму “помазаникові ... Давидові”. Й Бог так само пошле перемоги і “його потомству”.

Псалом 18 – це подячна пісня переможця Богові за все, чого вдалося досягти.

Псалом 19

Давид був зворушений, вдивляючись у небеса й усвідомлюючи, що вони, в першу чергу сонце, засвідчують неймовірну красу діла рук Божих. Давид тут порівняв велич сонця із надзвичайним і переважаючим в його житті впливом Божого Закону, який давав йому осяяння. Потім він помолився про повне очищення душі, щоб його життя було гідне перед Богом. Таким чином у цьому псалмі міститься огляд як величного об’явлення Бога в природі, так і особливого Божого одкровення, котре спонукає до іспиту власної совісті.

У Старому Завіті часто зливаються воєдино опис Господа як Законодавця та опис Його як Творця. Згідно з цим у першій частині даного псалма в оригіналі вжито (вірш 2) наймення ел (“Бог”) задля показу Його могутності як Творця, а в другій частині – Иахвех (“Господь”; вірші 8-10, 15), особисте ім’я, із котрим Він явив Себе як завітний Бог Ізраїля.

Псалом 19 може також мати полемічний підтекст супроти язичницьких вірувань. У політеїстичних релігійних уявленнях в центрі стояв бог сонця, який був богом справедливості. У цьому псалмі Господь Бог є Творцем небес, включно із сонцем, якому поклоняються язичники, й Він також є Законодавцем, котрий встановлює справедливість на землі.

А. Об’явлення слави Бога у природі (19:1-7)

19:1-5б. Давид проголосив, що “небеса оповідають славу” (красу) діла Божих рук. Вірш 2 виражає основне міркування: величне Створіння є свідченням набагато більш величного Творця – Бога.

Небеса повсякчасно (“день дневі передає ..., ніч ночі об'являє”) демонструють той факт, що Творець таки існує (вірш 3). Навіть якщо Створіння й не говорить зрозумілими людям словами, його вістка лунає “по всій землі” .   І це послання п рироди про славу Божу сягає всіх народів і однаково доступне їм усім (див. Рим. 1:18-20).

19:5в-7. На небі найголовнішим світилом є  сонце. Воно сходить, “немов жених”, який “виходить” радісно “із” своєї “світлиці” в день весілля. Сонце також веселиться і робить свій “кругобіг”, немов “велетень, що шлях свій пробігає”. Ці вірші не тільки висвітлюють те, як природа о б’являє Божу славу; разом із тим вони спростовують язичницькі вірування, позаяк таку ж образність використовували щодо бога сонця у літературі стародавнього Близького Сходу.

Б. Особливе одкровення Божого Закону (19:8-12)

19:8. У віршах 8-10 Давид описав діючий вплив Закону Господнього на богобоязну людину. Як сонце є одним із домінуючих доказів об’явлення  Божої слави у природі (вірші 5в-7), так “Закон” є домінуючим елементом особливого Божого одкровення у Старому Завіті.

“Досконалий” Господній Закон (див. 12:7; 18:31; Прип. 30:5) може змінювати людей. Він “відживлює душу”, тоді як “засвідчення Господнє … навчає простих” людей мудрості.

19:9. “Заповіді” Закону “радують серце”, й “веління” в ньому просвічуюють “очі”,   тобто наповнюють ясністю життя людини й ведуть її. Засвідчення (вірш 8), заповіді, веління (вірш 9) й суди (вірш 10) є своєрідними інструкціями для життя, вписаними в Закон. Утіха та Боже провидіння супроводжуватимуть того, хто роздумує над Божими настановами й слідує їм.

19:10. “Страх” є тут синонімічним поняттям до Закону, бо його призначенням було вселяти страх в людські серця (Втор. 4:10, БКЯ). Закон Божий – “чистий”, правдивий та справедливий. Він був дарований людям, щоб спонукати їх слухати Бога й жити у праведності.

19:11-12. Далі Давид розповів про своє особисте ставлення до досконалого Божого Закону. Для нього заповіді бажані й радісні. Возвеличуючи їхню цінність, він порівняв їх із золотом та медом – вони “дорожчі від золота найщирішого”, найціннішої речі на Близькому Сході, і “солодші від меду”, найсолодшої речовини, яку знали у давні часи на Близькому Сході. Закон не був тягарем для тих, хто намагався тішити Бога власним життям. Давид же, зберігаючи заповіді Божі, що “навчили його” триматись якнайдалі від небезпек легковажності й гріха, отримав велику нагороду.

В. Молитва про очищення душі (19:13-15)

19:13-15. Роздуми над Божим Законом спонукали Давида молитися про повне очищення душі, щоб він міг вести чисте (“буду  бездоганний”) та належне життя перед Богом, своєю Скелею (див. 18:3, 32, 47) й Ізбавителем. (Щодо прохання псалмоспівця про те, щоб “мислі” його “серця” були “милі” Богові, див. 104:34). Він молився, щоб йому простилися провини таємні та щоб уберегтися від навмисних гріхів. За гріхи, вчинені з незнання, у Законі було прописане жертвенне очищення, але “від гріха тяжкого”, вчиненого навмисно на кривду іншому, не було прописаного обряду, хоча прощення все ж можна було отримати, якщо людина зізнавалася й каялася (див. Пс. 51). Тож він мав потребу в досконалому Законі й у тому, щоб Бог перестерігав його від таких гріхів.

Псалом 20

Цей короткий уривок Книги Псалмів є царським псалмом. Цар мусив іти на війну, але перед тим як піти, спинився помолитися у святині, де до нього приєднався народ, який став молити Бога за нього. Взявши участь у спільній молитві заступництва разом із людьми, які благали за свого володаря, що молився в ту мить за перемогу, цар озвучив перед усіма запевнення, яке отримав від Господа щодо грандіозної перемоги.

А. Молитва заступництва людей (20:1-6)

20:1-5. У молитві про заступництво всі люди, що зібралися, молилися воєдино, щоб Бог вислухав прохання їхнього царя про перемогу й захист (вірш 2) і послав йому “допомогу з святині” (священного намету), місця перебування Бога (вірш 3). Вони благали, щоб Бог прийняв його “офіри” й “всепалення”, піднесені до молитви (вірш 4), та щоб бажання його серця сповнилися (див. 21:3), а “задуми” стали успішними (20:6).

20:6. Далі л юди, що зібралися разом, виголосили свою певність, що Бог відповість на молитви їхнього царя. Вони трепетно очікували цього й закликали одні одних: “Радіймо … перемозі!” А потім повторили заклик заступництва задля підтримання його моління: “Нехай Господь іздійснить усі твої прохання!”

Б. Упевненість царя (20:7-9)

20:7. Псалмоспівець, й водночас цар, озвучив тут певність, яку отримав від Бога: оскільки він покладався н а Господа, то з нав, що отримає вражаючу перемогу.

Маючи за основу цю віру, він був переконаний: Господь дасть Свою відповідь і вирятує його, Божого помазаника. Фразу “дав перемогу” можна також перекласти як “спас”. У Пс алмах сильна впевненість часто передається минулим часом так, нібито щось важливе вже сталося. Тож псалмоспівець був певен у Божому рятунку.

Допомога, якої очікував Давид, мала бути величною. Це буде тріумфальна перемога, здобута  “потугою” Божої “переможної десниці” –  символу сили (див. Вих. 15:6, 12; Пс. 45:5; 60:7; 63:9; 89:14; 108:7).

20:8. На противагу тим, хто покладається на озброєння й устаткування (чи на коней, 33:17), Давид покладався на Господа. Слово “сильні” в тексті давньоєврейською мовою дослівно означає “бережемо в пам’яті, роздумуємо” ( закар ). Що ж, роздуми про Господа і справді дають певність у Ньому.

Об’єктом його віри було ім’я “Господа”. Боже ім’я – це Його природа, Його репутація і вдача. Давидова віра прийшла в результаті роздумів та розмірковувань над тим, яким є Бог.

20:9. Знаючи Божу вдачу, Давид передбачив нищівну поразку ворога й безумовну перемогу свого війська.

В. Повторення молитви заступництва (20:10)

20:10. Люди, що зібралися на поклоніння, однодушно відповіли молитвою до Господа, щоб Він явив ту певну “перемогу”, порятувавши царя у битві. Прохання до Господа, аби Він вислухав і відпов ів, озвучено на початку та в кінці цього псалма (вірші 2, 10).

Псалом 21

Псалом 21 є близьким за структурою й змістом до Псалма 20. Він може бути псалмом подяки після битви, з приводу якої люди молилися у Псалмі 20. У Псалмі 21 псалмоспівець Давид озвучив свою втіху силою Господа, котрий відповів на його віру грандіозною перемогою. Давида також підбадьорювали інші вірні, які очікували майбутньої перемоги потугою Бога.

А. Утішення в Божій силі (21:1-8)

21:1-7. Тут цар-псалмоспівець щиро хвалив Господа, який явив Свою силу в битві. Оповідаючи про себе в третій особі, Давид засвідчив, що “веселиться” у Божій “допомозі”. Він хвалив Бога за те, що Всевишній “вволив” бажання “серця його” (див. 20:5), дав йому багато добра (див. 21:7), включаючи “вінець щирозлотний” (імовірно, золотий вінець аммонійського царя, 2 Сам. 12:30), відповів на його прохання “життя”, а також за перемоги, які Бог послав йому разом із щедрим благословенням (див. Пс. 21:6) та веселощами.

21:8. Причиною такої великої допомоги у відповідь на молитву є те, що “цар” покладався на неустанну любов та милість ( хесед ) “Всевишнього”. Завдяки цьому він і знав, що перебуватиме в безпеці (“не похитнеться”; д ив. коментарі до 15:5).

Б. Очікування подальшого благословення (21:9-13)

21:9-11. Тут до царя звернулися всі ті вірні люди, що зібралися докупи. Оскільки він покладався на Бога, вони знали, що він переможе своїх “противників”. (Щодо Божого гніву, котрий поглинає, немов вогонь, див. 79:5; 89:47; 97:3.) Давид завдасть своїм ворогам, на яких пробуває Божий гнів, нищівної поразки, поклавши цим кінець їхнім надіям мати “нащадків”.

21:12-13. Навіть “коли” вони “задумають” скинути царя з престолу, то обернуться “до втечі” в с траху перед ним. Так цар, котрий надіявся на Господа, отримав запевнення щодо майбутніх перемог.

В. Обітниця хвали (21:14)

21:14. Люди, що зібралися, озвучили тут свою  обітницю  “співати й славити ... могутність” та силу Господа Того єдиного, Хто має вознестись.

Псалом 22

Тут псалмоспівець, імовірно, почувався покинутим Богом, адже в той час він був оточений ворогами та зазнавав їхніх жорстоких знущань. Він озвучив у даному псалмі свій непосильний біль в стражданнях та оповів про свій відчайдушний бій зі смертю, молячи Бога відвернути такий жахливий кінець. Вочевидь, на його молитву прийшла відповідь, оскільки він зміг проголосити вибраним людям та й цілому світові, що Господь відповів на його молитву.

Жодна відома подія з життя Давида не відповідає змісту даного псалма. Тут описується страта, а не хвороба, і ця страта більше подібна на те, як розпинали Ісуса Христа, ніж на те, що пережив Давид. Автори Євангелій теж бачили смислові зв’язки між словами у цьому псалмі (вірші 9, 17, 19) та декотрими деталями Страстей Христових. Також у Євр. 2:12 цитується Пс. 22:23. Отже, церква трактує даний псалом як типологічний щодо смерті Ісуса Христа. Це значить, що Давид використав багато художніх засобів та виразів задля показу власних великих страждань, але ці художні, поетичні слова здійснилися буквально під час страждань Христа від рук Його ворогів. Цікавою особливістю є те, що у псалмі немає жодного слова ісповідування гріха, немає так само і скарг на ворогів. Це – оповідь про праведника, засудженого на смерть нечестивцями.

А. Палка молитва людини, полишеної Богом (22:1-11)

Давид, імовірно, почуваючись полишеним Богом та приниженим ворогами, мав певність, що Бог не покине його цілком і назавжди. Вірші 1-11 складають вступне загальне звернення псалмоспівця до Бога в час недолі. У них наявні два цикли: один – цикл плачу (вірші 1-6), а другий – певності (вірші 7-11).

1. ЦИКЛ ПЕРШИЙ (22:1-6)

22:1-3. Хоча й почуваючись полишеним Богом (вірш 2), псалмоспівець все ж спромігся відновити власну певність, пригадавши, що Бог відповідав на молитви його предків (вірш 5). Вступне звернення Давида (“Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?”) озвучив і Христос на хресті (Мт. 27:46; Мк. 15:34). Давидові здавалося, що Бог, до якого він звернувся тут словами “Боже мій”, його покинув. Давид постійно молився (“вдень” та “уночі”), але відповіді не було.

22:4. Певність, яку він збирав у серці, походила від знання того факту, що Бог відповідає на молитви. Бог – “святий”. Він відрізняється від усіх фальшивих язичницьких богів, бо живий та діяльний. Ба більше, Бог возсідає “на хвалах” (див. коментарі до 2:4), тобто отримує хвалу від ізраїльтян за відповідь на їх молитви.

22:5-6. Предки Давида “покладались”   на Господа, а тому й молилися у складних ситуаціях, і були Ним врятовані. Ц е підбадьорювало Давида й заохочувало молитися далі.

2. ЦИКЛ ДРУГИЙ (22:7-11)

22:7-9. Псалмоспівець, хоча й  осміяний людьми, був переконаний, що Бог його юнацтва не полише його навічно. Давид печалився тим, що інші люди презирливо ставилися до нього. Він почувався, немов “черв’як”, безвартісним, беззахисним, оточеним крайньою зневагою. “Всі” глузували з нього (див. Мт. 27:39, 44), висміюючи його віру, бо Господь у ту мить “його” не рятував. Вирази з Пс. 22:9 достоту повторювалися в устах тих людей, котрі глумилися над Ісусом на хресті (Мт. 27:42-43), не усвідомлюючи, що здійснюють пророцтво і що Він насправді був страждаючим Месією.

22:10-11. Упевненість псалмоспівця виростала в душі з того часу, коли він був дитиною. З ранніх днів він навчився покладатися на Господа, який “вивів” його  “з материнського лона”. Все життя Господь був його Богом.

Б. Плач страждаючого царя (22:12-19)

22:12. Тут Давид, взиваючи з плачем до Бога, розповів про свій відчайдушний бій зі смертю від рук безжальних ворогів. Він підсумував своє звернення швидким молінням, аби Господь “не” віддалявся від нього, бо “нещастя” було “близько”, а  він сам безпомічний.

1. ЦИКЛ ПЕРШИЙ (22:13-16)

Знову ж таки у двох циклах (вірші 13-16 та 17-19; див. цикли віршів 1-6 та 7-11) Давид описав тут ворогів та свої страждання.

22:13-14. Давид порівняв своїх ворогів із лихими й жорстокими звірами (биками та левами), які хотіли його знищити, а тоді розповів про своє тяжке становище. Бики “башанські” б ули добре вгодованою худобою (див. коментарі щодо башанських корів в Ам. 4:1), яку розводили на схід від Кіннерет-моря в Галилеї. Ще кілька разів Давид називав своїх ворогів левами (див. Пс. 7:3; 10:9; 17:12; 22:22; 35:17; 57:5; 58:7).

22:15-16. Через напади ворогів Давид  “став, немов вода розлита” (знесилився), його “кості … повиходили з суставів”. Більше того, його відвага (“серце”) зробилася, “неначе віск”, – він втратив жагу опиратися. “Сила” його втекла від нього, і “язик” його обсох. У своєму безсиллі він був за крок до “смерти”.

2. ЦИКЛ ДРУГИЙ (22:17-19)

22:17. Давид знову описав тут своїх ворогів та власну неміч (див. вірші 13-16). Вороги катували й невпинно підстерігали його. Автор порівняв їх із псами (див. вірш 21), котрі у давні часи харчувалися падлом. Наче “пси”, його супротивники (лиходії) “обсіли” його, чекаючи його смерті, щоб потім розірвати тіло на шматки. Порівнявши ворогів із псами, автор хотів підкреслити, що був уже за крок до смерті. Слова “пробили мені руки й ноги” образно пок азують кінцівки такими, нібито їх ранили хижі звірі. Звичайно, у Новому Завіті ці слова, вжиті щодо Ісуса Христа, мають набагато глибше значення (див. Лк. 24:39-40).

22:18-19. Описавши  ворогів (вірш 17), псалмоспівець знову розповів про свій тяжкий стан. Він почувався слабким та виснаженим. Вороги позирали на нього і, гадаючи, що він уже майже мертвий, ділили “між собою” його “одежу” – те останнє ,   що належало йому  (див. Мт. 27:35).

В. Благання про рятунок від смерті (22:20-22)

22:20-22. Давид молився, щоб Господь (“моя Сило”; див. 28:7-8; 46:2; 59:10, 18; 81:2; 118:14) прийшов йому “на допомогу” й врятував його “від меча” ворогів, котрі були наче собаки (див. вірш 17), леви (див. вірш 14 і коментарі до 7:3) й дикі буйволи (див . бики, 22:13-14). У молитві він набув певності, що його почуто.  В останній частині вірша 22 давньоєврейською мовою моління псалмоспівця переривається посередині й говориться таке: “Ти почув” (див. НМВ, примітки). Псалмоспівець, можливо, отримав тут провіщення про спасіння, оскільки у решті тексту псалма він прославляє Бога за рятунок.

Г. Хвала й заохочення до молитви (22:23-32)

22:23. Тут Давид пообіцяв, що сповістить людям (своїм “братам”) про   Господа й хвалитиме Його “серед” них. Вірш 23 майже дослівно цитується у Євр. 2:12 як молитва Ісуса про спасіння. Звичайно, Ісусова молитва про спасіння від смерті (Євр. 5:7) сповнилася по-іншому: Він воскрес із мертвих. Псалмоспівець ж, вочевидь, отримав рятунок, тож не помер.

22:24-27. Далі псалмоспівець закликав інших хвалити “Господа” разом із ним, бо Він не “гордував бідою бідака” (страждаючого автора псалма), а “слухав”, коли “той взивав до Нього” (див. вірші 2-3), і відповів на його молитву. На основі цієї хвали Давид сказав, що виповнить свої “обітниці”, й закликав усіх хвалити Господа з ним. Більше того, він заохотив їх і до подальшої молитви (“Нехай серце ваше живе повіки!” з начить “не припиняйте молінь”, “не здавайтеся”; див. слово “серце” у вірші 15).

22:28-32. Потім псалмоспівець зосередив увагу на світі загалом. Він передбачив, що “усі” люди “землі .. . навернуться до Господа” й поклоняться (“впадуть ниць”) “перед” Ним (вірш 28), бо Він є повновладним Царем, Тим, Хто “над народами панує” (вірш 29), включаючи багатих та вмираючих. Із роду в рід люди всієї землі будуть оповіщені, що “Господь” відповів на його молитву й визволив його, а отже, на Господа можна покластися. Звісно, у застосунку до Ісуса Христа ці слова мають глибше значення. Коли люди почують, як Бог відповів на Його молитву, воскресивши Його з мертвих (Євр. 5:7), багато навернеться до Нього в довірі та поклонінні.

Псалом 23

Використовуючи художній образ пастиря та доброго господаря, Давид описав тут свої роздуми про великі ласки, якими Господь обдаровував його крізь усі небезпеки життя. Автор псалма підсумував, що Божа неустанна й любляча опіка приведе його до повного возз’єднання з Ним.

А. Господь як Очільник (23:1-4)

23:1. Давид використав образ пастиря, щоб розповісти про благословення, які отримав та ще отримає від Господа (див. Бог як Пастир у 28:9; 80:2). Така метафора була очевидною для Давида, царя-пастиря. Вона також була звичною на стародавньому Близькому Сході, позаяк багато царів тоді порівнювало себе з пастирями з огляду на те, що вони були очільниками і поводирями своїх народів. У пророцтві про прийдешнього Месію вжито те саме звання (“Пастух”, Іс. 40:11). Ісус також сказав, що Він і є Той довгоочікуваний “Добрий Пастир” (Йн. 10:14). Його теж названо “Великим Пастирем” (Євр. 13:20) та “Архипастир” (1 Пт. 5:4). Оскільки Господь був Пастирем Давида, його потреби були вдоволені.

23:2а. Найпершим благословенням, котре отримав Давид, була духовна пожива. Як вівчар веде овець на свіжу траву задля випасу, так Господь провадить Своїх людей. Хто за Господом слідує, той не має нестачі в духовній поживі. Священнослужителі (див. Діян. 20:28; 1 Пт. 5:2), підлеглі Доброго Пастиря, теж мають за обов’язок годувати стадо (Єз. 34:1-10; Йн. 21:15-17). Їжею для душі є Слово Боже (Євр. 5:12-14; 1 Пт. 2:2).

23:2б-3а. Другим благословенням, котре надається Господом-Поводирем, є духовне оновлення. Як вівчар “веде” отару “на тихі води” відпочити й вмитися, так Господь “відживляє” й он овлює “душу”. Духовний урок тут є цілком зрозумілим: Господь дарує прощення та мир тим, хто за Ним іде.

23:3б. Третім благословенням, дарованим Господом-Поводирем, є провадження на шлях істинний (“по стежках правих”). Хороший вівчар знає добрі стежки, щоб по них привести овець безпечно додому. Так і Господь: жодної вівці Своєї не губить та провадить усіх Своїх правильним шляхом. І робить Він це частково задля Своєї ж репутації (“імени ради Свого”).

23:4. Четвертим благословенням, наданим Господом-Поводирем, є захист. Якщо людині потрібно ходити  “долиною темряви”, їй не слід боятися, “бо” Господь – з нею і її захищає. “Жезло” й “палиця” – це устаткування вівчаря для захисту овець у таких ситуаціях. Давид утішався Господньою присутністю та Його захистом. Люди, які вірують, ніколи не потраплять в ситуації, про які Господь не відає, бо Він ніколи не залишає й не покидає Своїх людей (див. Євр. 13:5).

Б. Господь як Годувальник (23:5)

23:5. У  цьому вірші картина змінюється на бенкетну залу, де гостинний хазяїн з любов’ю приймає кожного. Такою образністю псалмоспівець показав свою радість з приводу Господньої щедрості. Давида тішив ще й той факт, що все це відбувалося в присутності його ворогів (“перед моїми противниками”). Незважаючи на навислу небезпеку, Господь наготував для нього “стіл”, тобто Бог забезпечував його потреби.

Художній образ помазання голови “миром”, себто олією, яка додавала свіжості, бадьорості й краси, цілком узгоджується з поняттям великодушності Господаря, котрий запрошує гостей до Себе в дім. З огляду на пишний стіл та миро Давид знав, що його “кубок” (життя) переповнений (“переливається”) Господнім и благословеннями.

В. Реакція віруючого (23:6)

23:6. Давид зрозумів, що Господня “добрість”  і “милість” ( хесед ) супроводжуватимуть його “усі дні життя”. Божі благословення, даровані Ним Своїм людям, залишаються з ними завжди, незалежно від обставин. (Див. про Божу “добрість” у 27:13; 31:20; 69:17; 86:17; 109:21; 116:12; 142:8; 145:7). Отож, він підсумував: Я “житиму в домі Господнім по віки вічні”. Д ім Господній стосується тут святині (священного намету). Аж до кінця життя (досл., “у довготі днів”) він буде тішитися повнотою стосунків із Господом. Насправді, давньоєврейське дієслово, перекладене тут як “житиму”, має в собі смислову конотацію повернення в дороге для душі місце. Те саме дієслово перекладене у 23:3 як “Він відживляє”. Можливо, псалмоспівець був певним чином відокремлений від святині та від повної радості високодуховного перебування в нім. Роздуми над Господнім проводом та щедрістю спонукали його до відновлення повної спільності з Господом у святині, місці Його присутності.

Псалом 24

Готуючись до прибуття великого Царя слави, псалмоспівець зазначив, що лише ті, в кого незаплямлені долоні та чисті серця, можуть увійти в Його святе місце.

Багато хто вважає, що цей псалом було написано в той час, коли Давид переправляв ковчег завіту до Єрусалиму (2 Сам. 6), хоча це неможливо довести. Якщо це так, то фраза “одвічні двері” (Пс. 24:7) має стосунок до старої фортеці, в яку тоді помістили ковчег, символ Господньої присутності. Або ж, можливо, псалом оповідає про інше повернення до Єрусалиму після перемоги в битві.

А. Сходження на святе місце (24:1-6)

24:1-2. Тут Давид воздав Господу хвалу, бо вся “повнота” землі   належить Йому – Тому, Хто її створив. Це – визнання влади Господа над всім сущим.

24:3-4. Давид тоді замислився над тим,  “хто” ж може увійти в місце присутності такого Всевишнього Бога (тобто в священний намет на Господній горі [див. коментарі до фрази “горою святою” у 2:6] та в святе місце в нім). Відповідь, швидше за все, надана священниками святині, полягає в тому, що тільки той, чиї вчинки чисті та чиє поклоніння вірне, може туди зайти (див. Пс. 15). “Безвинні руки” означають правильні вчинки, а “чисте серце” значить правильне ставлення до інших та добровільне прагнення йти за Господом. Тільки ті, котрі не поклоняються ідолам, м ожуть бути істинними вірянами та простувати по життю з вірою, в повноті стосунків із Богом.

24:5-6. Повчання закріплене твердженням, що ті, “які … шукають … Бога”, матимуть від Нього “благословення”. Вищесказ ане може мати стосунок до вірян, які хотіли увійти в святиню.

Б. Прибуття Царя слави (24:7-10)

24:7. Спершу псалмоспівець озвучив заклик (вірш 7), а потім дав пояснення (вірш 8). Якщо фраза “о брами, підніміте главні ваші” стосується міста Єрусалим, то він закликав прадавні брами відчинитися якнайширше задля тріумфального прибуття. Це був художній спосіб показати вищість того, хто входив. Вони мусили підняти “главні” свої, бо “Цар Слави” невдовзі увійде.

24:8-10. Далі Давид все пояснив. За допомогою запитання та відповіді на нього він зазначив, що “отой Цар слави” – то “Господь”, який “потужний у битві”. “Господь” явив Свою могутність, давши Своїм людям великі перемоги, тож Він і є славетним Царем, який увійде в місто. Тут можна собі уявити процесію радісних ізраїльтян, що несуть ковчег завіту, символ Господньої присутності, та йдуть із ним у святиню, аби славити Бога. Озвучення заклику (вірш 7) й наступне роз’яснення (вірш 8) повторюються у віршах 9-10. Таке повторення підкреслює головну думку: це “Господь” – “Цар слави”, котрий має прийти.  Лише ті віряни, які поклоняються щиро, можуть втішатися Його присутністю.

Псалом 25

Давид відкрито звернувся тут до Господа з проханням божественного проводу в житті та прощення за власне беззаконня з огляду на Його милосердя до Ізраїля. Цей псалом є розмірковуванням над вдачею Бога, яке спонукає покірних до покаяння й молитви. Даний псалом є акровіршем, оскільки кожен вірш починається з наступної за послідовністю літери єврейського алфавіту.

А. Молитва про провід і прощення (25:1-7)

Псалмоспівець не посоромився звернутися до Бога за настановами й прощенням гріхів юності (вірш 7).

25:1-3. Давид наголосив тут на своїй відкритості в зверненні до Господа. Він підніс свою “душу” до Господа, не соромлячись, “бо ніхто з тих, що ... чекають” і надіються (див. вірші 5, 21) на Господа, “не осоромиться” (див. вірш 20), тобто Бог вдовольнить їх потреби й відповість на молитви, на противагу ворогам і віроломним.

25:4-7. Спершу Давид попрохав у молитві про настанови (вірші 4-5; див. вірші 9, 12) й провід у житті (вірш 5; див. вірш 9). Він хотів, щоб Бог вказав йому Свої “дороги”, включно із правдою, й навчив, “де” Його “стежки”. Потім він попросив про прощення (вірші 6-7). Основуючись на Божому милосерді й милості, котрі були відомі людям споконвіку, він помолився про те, щоб гріхи його “юности” не враховувалися супроти нього. (У цій молитві він вжив слово “згадай” тр и рази).

Б. Повторення молитви (25:8-22)

Тут псалмоспівець повторив свою молитву про провід істинними дорогами (див. вірші 4-5) та про прощення (див. вірші 6-7) для зраненої душі, однак тепер його молитва ґрунтувалася на об’явленій вдачі Бога.

25:8-10. Давид відкрито прославив характерні риси Бога: Він “добрий і праведний”, милостивий та вірний. І з огляду на ці Свої риси Він власне й “навчає грішників” та “напоумлює покірливих”. Грішні люди потребують милостивого Господнього проводу.

25:11. Тут псалмоспівець попрохав про прощення свого великого гріха – Господнього “імени ... ради” ( Його об’явленої вдачі).

25:12-14. Далі Давид змалював того,   хто “Господа боїться”: саме “йому” Господь вказує “дорогу” і “Свій завіт дає … знати” ( вірш 14), наставляючи його в праведності (вірш 12б; див. вірші 4-5, 8-9). Такі твердження нагадують читачам про книги мудрості, особливо ж – Книгу Приповідок. Хто Господа боїться (Прип. 1:7; 9:10; 15:33; 31:30), того наставляє Боже Слово.

25:15-22. Псалом завершується молитвою про Господнє  милосердне спасіння. Розпочавши з засвідчення своєї віри та надії на Господнє звільнення (вірш 15), псалмоспівець попрохав Бога пробачити (вірш 18; див. вірші 6-7, 11) його зранену душу та порятувати від горя, спричиненого жорстокими ворогами (вірш 18). Потім знову попросив про спасіння, “щоб … не” зазнати “ганьби” (див. вірш 20), й засвідчив надію на Бога (вірш 21; див. вірші 3, 5; надія на Господа згадується у Псалмах більш ніж два десятки разів). Останнім у псалмі озвучено благання визволити “Ізраїля … від усіх його скорбот” (вірш 22).

Псалом тісно пов’язує молитву про спасіння та провід зі сповідуванням гріха, адже це необхідно, щоб дійсно простувати дорогою Господа.

Псалом 26

Псалом 26 є переконливим засвідченням чесності й молитвою про те, щоб Бог узяв цю чесність до уваги. Ніякий випадок з життя Давида не слугує доведеним підґрунтям даного псалма. Він є подібним на Псалом 25, але тут немає молитви про прощення гріхів. У його рядках псалмоспівець зауважив, що відсторонив себе від грішників та перебуває з тими, хто поклоняється Господу. На підставі цього він молився з певністю у тому, що Господь таки збереже його від долі грішних.

А. Засвідчення чесності (26:1-3)

26:1-3. Давид спрямував до Бога подвійне вступне прохання : Господь (а) має діяти справедливо щодо нього (вірш 1) та вивідати його слова (вірш 2; див. 139:23). Господь міг розпізнати, що він був постійно вірним (“ходив невинно”, 26:1) і слухняним Господу та Його “правді” (вірш 3 ).

Б. Доказ чесності (26:4-8)

26:4-5. Давид довів свою чесність відстороненням від грішників (вірші 4-5) та ототожненням з вірними (вірші 6-8). Він у жодному разі не був на зборищах  лукавих і підступних. Він “не” сідав   (вірші 4а, 5б) із ними й не питав у них ради (див. 1:1). Більше того, він ненавидів їх “зборище”.

26:6-8. Місцем, описаним у цих віршах, є святиня (див. “жертовника”, вірш 6, і “дому”, вірш 8). Поклоніння Давида було переповнене чесністю (він мив “руки”; див. 24:4, “в невинності”) й щиріс тю (він вихваляв Господа та оповідав про “чуда” Його). На противагу ставленню до зборищ нечестивців (26:5), Давид любив святиню, “місце перебування” Господньої “слави” .

В. Молитва про винагороду за чесність (26:9-12)

26:9-12. Давид попрохав Господа вберегти його від відомої всім долі грішників, разом з якими він не був (див. вірші 4-5). Давид, імовірно, мав тут на увазі передчасну смерть (слово “душу” в художньому давньоєврейському розумінні позначало чиєсь життя).

Якби миттєвий засуд нечестивцям змів їх із лиця землі, то не торкнувся б того, хто до них не належить.

В очікуванні Господнього рятунку від такої долі Давид сказав, що благословлятиме “Господа на зборах” вірян (див. вірші 7-8). Багато разів у Псалмах їх автори молили Бога про спасіння (вірш 11) від горя ( падах, викупити, відкупити”, міститься у 31:6; 44:27; 49:8; 55:19; 69:19; 78:42; 119:134). Це давньоєврейське слово часто вживається щодо виходу ізраїльтян з Єгипту (див. Втор. 7:8; 9:26; 13:6; 15:15; 24:18; 2 Сам. 7:23; Міх. 6:4).

Псалом 27

Тут Давид спершу висловив піднесену певність у Господі, незважаючи на підступи ворогів, які посягали на його життя. Та раптом його настрій змінився: він почав відчайдушно молитися, щоб Бог не полишав його напризволяще, а допомагав і втішав у час потреби. Оскільки Господь був Першоджерелом його втіхи й надії, він зібрався з силами, щоб ждати помочі від Господа. Цей псалом є псалмом відважної надії.

А. Певність, яка розвіює страх (27:1-3)

27:1. Давид висловив велику певність у  Господеві: оскільки “Господь” був його “Світло, … Спасіння” та “Твердиня” ( ма оз, “добре  укріплене місце”; див. 37:39; 43:2; 52:9), ніхто не міг завдати йому шкоди. Світло є символом розуміння, радості й життя (див. 18:29), а твердиня означає захист (див. 18:3). Із таким забезпеченням від Господа, “кого” має “боятися” віруюча людина? (див. 27:3) Очевидно, нікого.

27:2-3. Даючи відповідь на це запитання, Давид згадав про ворогів, що стали “проти” нього. Навіть якби вони напали на нього, то він безстрашно уповав би на Господа (ди в. вірш 1).

Б. Єдність із Богом, яка дарує безпеку (27:4-6)

27:4. Далі Давид проголосив певність у Господеві, озвучивши своє благання перебувати в Його “домі”. Він хотів знаходитися там “по всі дні життя” свого, щоб втішатися Його красою та шукати “Його” у “храмі”. ( Слово  хекал не стосується тут Соломонового храму, бо він тоді ще не був збудований. Дане давньоєврейське слово позначає величну споруду, як-от священний намет; див. вірші 5-6; 5:8; 1 Сам. 1:9; 3:3; храм, 2 Цар. 24:13; чи палац, Пс. 45:16; 144:12; Дан. 1:4.)

27:5-6. Перебування в Божій присутності додасть Давидові безпеки. Господь оберігатиме його “в день недолі” та буде зміцнювати в час небезпеки. Як наслідок, він тріумфуватиме (“голову” свою піднесе) над ворогами й радісно співатиме, щоб “Господа … хвалити”.   Ймовірно, ідея безпеки у святому місці, де вороги не могли дістатися до Давида, власне й спонукала його роздумувати над Господнім захистом. Слово “кровом” ( сетер ) також вжите у 32:7 (“захист”); 91:1, щоб оповісти про Божий захист. Давид точно знав, Хто є істинним Першоджерелом безпеки.

В. Палка молитва віри (27:7-14)

27:7-10. Імовірно, Господь не дав Давидові повного захисту одразу ж, оскільки автор псалма палко молився про допомогу, навіть із деяким занепокоєнням. Він просив Бога “не” залишати його, бо був у великій потребі. Бог настановляв праведників молити Його про поміч (шукати Його “обличчя”), а це Давид і робив. Тому Господь не повинен був відмовляти йому в допомозі (ховати Своє “обличчя”; див. 102:3; 143:7). Більше того, Давид зазначив, що він – Господній слуга та що Бог увесь цей час був і є – його “Поміч”. На основі вищесказаного він власне й молив Бога не відкидати його. Його молитва посилювалася твердим знанням того, що Бог його не залише, на віть коли власні батьки покинули б (що, звісно, є аж надто малоймовірним).

27:11-12. Давид попросив Бога  навчити його “путі” Своєї (див. 25:4-5), “бо” вороги уже повстали “проти” нього. Він благав “не” віддавати його “на поталу” їм, оскільки вони – “свідки брехливі”, щ о заприсяглися знищити його.

27:13-14. Однак у кінці впевненість псалмоспівця знову вийшла на передній план; він радів в очікуванні “на Господа”. Давид “вірив”, що виживе й житиме надалі (перебуватиме “на землі живучих”), аби побачити Боже благословення. Тож він зібрався з силами задля очікування Господнього рятунку.

Псалом 28

Псалмоспівець був переконаний, що Господь відділить його від нечестивців, коли стиратиме їх з лиця землі, і порятує його від лиха. Отож, він молився, щоб Бог спас і вів Свій народ. Цей псалом подібний на Псалом 26, але тут небезпека чатувала на автора у конкретний момент моління.

А. Прохання до Господа (28:1-4)

28:1. Взиваючи до Господа, псалмоспівець молився, аби бути відділеним від грішників у час їхнього кінця. Ця просьба – термінова. Якщо Бог не відповість, то Давид загине (зійде в “могилу”,   бор , синонім до гробу й смерті; див. 30:4).

28:2-4. Опісля Давид попросив: (а) аби Господь вислухав його “благання” про милосердя й поміч (вірш 2), (б) аби Господь “не” погубив   його разом із лицемірними “грішниками” (вірш 3), (в) аби Господь справедливо покарав нечестивців (вірш 4).

Б. Відкрита хвала Господеві (28:5-8)

28:5-8. Звертаючись до інших вірян, псалмоспівець відкрито й певно заявив, що  “Господь” відповість на його молитву: вже скоро нечестивці будуть переможені. Оскільки нечестивці “не зважають на Господні вчинки”, то будуть знищені. Це власне й спонукало псалмоспівця хвалити Господа: (а) “бо Він почув” Давидову молитву (вірш 6; див. вірш 2); (б) бо Він – його “Сила (див. вірш 8; 22:20; 46:2; 59:10, 18; 81:2; 118:14) й Щит” (див. коментарі до 3:4), а саме в тому, що допоміг йому уникнути підступних задумів нечестивців так, що тепер він міг радіти в Господі (вірш 7); (в) бо Бог рятує Свій народ (див. 18:3) і, наче “твердиня”, захищає Свого царя (“помазаника Свого”, 28:8). Той факт, що Б ог явив Себе Спасителем Свого народу, власне й спонукав хвалити Його.

В. Молитва про рятунок і провід (28:9)

28:9. Озвучивши свою певність й надію на щасливий для себе і свого народу кінець (вірші 5-8), псалмоспівець знову повернувся до своєї молитви (вірш 9). Він попрохав спасіння для ізраїльського народу (спадщини Божої; див. 33:12; 78:62, 71; 79:1; 94:14; Втор. 4:20; 9:26, 29; Йоіл. 2:17; 4:2; Міх. 7:14, 18) та проводу від їхнього Пастиря (“паси … їх”; див. Пс. 23:1; 80:2) “повік-віки”. Ця молитва, щоб Господь носив “їх”, була проханням про Його опіку над ними впродовж усіх їх негараздів й випробувань.

Псалом 29

Давид став свідком приголомшливої бурі над ханаанською землею та назвав її у цьому псалмі діянням Бога. Він візвав до ангелів, щоб вони хвалили Його, – Того, Хто возсідає як Цар над усією природою повіки. Псалом 29 є полемічним, спрямованим супроти язичницьких вірувань у лжебогів, котрі, як вважалося, зчиняли бурі.

А. Заклик до хвали (29:1-2)

29:1-2. Псалмоспівець візвав до ангелів, закликаючи їх славити Господа. Фраза “сини Божі” дослівно перекладається як “сини Всемогутнього”, тобто Божі ангели. Характер поезії тут – наростаючий, адже фраза “воздайте Господеві” повторюється тричі (щоразу із незначними змінами наступних слів), а головна думка розширюється аж до заклику: “Вклоніться … в святих шатах”. Псалмоспівець закликав ангелів хвалити Бога за Його “славу й силу”. Така хвала мусить бути обрамлена святістю (НМВ, примітки), з використанням атрибутів як на урочистих зібраннях ізраїльського народу, оскільки Господь – святий .

Б. Причина хвали (29:3-9)

Далі п салмоспівець описав всемогутній контроль Господа над природою, що проявляється тут у жахливій бурі.

29:3-4. Давид зазначив, що то “голос Господній” здіймає штор м “над” могутніми “водами” (Середземного моря). Хоча слово “голос” може бути поетичним означенням грому (див. 18:14), воно також, можливо, було в жите для показу факту, що Той, Хто створив усе суще Своїм словом (див. Бут. 1:3, 6, 9, 14, 20, 24), також керує природою Своїм велінням, тож буря є черговим свідченням Його сили.

29:5-7. Коли Давид побачив силу Господнього голосу посеред морської бурі, він засвідчив, що цей голос пішов углиб земель і потрощив величезні “кедри ливанські”, стріс гори землетрусами (вірш 6) та розсипав “полум’я вогнисте” блискавиць у небесах (вірш 7). “Ливан” (вірш 6) і “Сіріон” – це гори пасма Антилівану.

Усе це відбувалося за Господнім повелінням. Насправді, “голос Господній” згадується сім разів у віршах 3-9: буря с відчить про Його незрівнянну велич.

29:8-9. Буря ( “голос Господній”) стрясла не лише гори (вірш 6), а й “пустиню Кадеш”. Цей Кадеш – місто, розташоване за 75 миль на північ від Дамаска, а не той Кадеш, що на півдні. Коли буря пішла далі, вона зачепила й рослинний та тваринний світ у східній пустелі. Вона змусила ланей передчасно народити малят (як це передає з давньоєврейської мови багато версій, включно з англомовними БКЯ, НАСБ і НМВ, примітки) через страх та поскидала листя з дерев “в лісах”. Як наслідок, всі творіння “в Його храмі”, імовірно, знову ангели (див. вірш 1), виголосили славу Його силі.

В. Підсумок (29:10-11)

29:10. Псалмоспівець підсумував, що “Господь” править  як “Цар” повіки й може благословляти Своїх людей. Оскільки слово “потоп”, напевно, має стосунок до всесвітньої повені за часів Ноя, вираз “возсів над потопом” можна також перекласти як “возсідав над потопом”. Можливо, Давид пригадав тут цю подію для підтвердження думки, що поточна буря була діянням Господа. Якщо б хто сумнівався, що Господь керує природою, це стало б для тієї особи переконливим аргументом. Він – “Господь”   всього сотвореного.

29:11. Ця демонстрація сили слугувала підбадьоренням  Його “народові”, бо Він дає Своїм людям “силу”. Сила, доступна Його народові (вірш 11), є Його власною (вірш 1). Те саме давньоєврейське слово (‘ оз ) вжито в обох віршах. Сила, що здатна здійняти шторм, також здатна і вберегти від лиха тих, котрі Йому довірилися. Як Бог може вгамувати бурю, так Він може і благословити “миром” Свій “народ”. Чуд а Ісуса з природними явищами, особливо ж вгамування шторму на Галилейському морі (Мк. 4:37-39), демонструють той факт, що вся сила була дана Йому.

Псалом 30

В заголовку (вірш 1) до цього псалма сказано , що даний псалом є піснею “на посвяту храму”, створеною Давидом. Така замітка може стосуватися Давидової посвяти місця на храм (1 Хр. 21:26; 22:1) після перепису населення. (Давньоєврейське слово, передане тут як “храму”, дослівно значить “дім” та може мати стосунок до священного намету, куди Давид поставив ковчег, 2 Сам. 6:17.) Проблематичність такого тлумачення в тому, що в псалмі згадується Боже упокорення Давида (див. Пс. 30:8), імовірно, якоюсь тілесною хворобою (вірш 4) за гординю (вірш 7). Можливо, про хворобу тут сказано в переносному значенні, а йшлося насправді про Давидову внутрішню скорботу (1 Хр. 21:13) через те, що його гординя стала причиною пошесті, від якої загинуло 70 000 ізраїльтян (1 Хр. 21:2, 8, 14). Інші ж тлумачать цю замітку як богослужебну вказівку задля подальшого використання в обрядах посвяти нових будівель Богові (наприклад, Езр. 6:16; Неєм. 12:27).

Отримавши рятунок від Божого упокорення за гріх, Давид прославив Бога, бо пізнав, що Його гнів – тимчасовий, а Його благодать – постійна.

А. Рятунок від упокоряючої кари (30:1-6)

Давид подякував Богові за рятунок й закликав інших вірян славити Його.

30:1-2. Давид пообіцяв  хвалити Господа, бо Він “визволив” його від лиха. І цей рятунок “не дав” його “ворогам” жодної можливості “злорадіти” над ним.

30:3-4. Тут Давид описав відповідь на заклик про поміч: Бог “вилікував” його і “оживив”. Такий рятунок відтворено образно: Бог “вивів” його “із Шеолу” та “з-поміж тих, що сходять в яму” (могилу; див. НМВ, примітки). Псалмоспівець мало не помер, певно, через тілесну недугу, але Господь зцілив йо го. Божественне втручання не допустило смерті.

30:5-6. Отримавши божественний рятунок, псалмоспівець закликав людей  співати “Господеві” та дякувати “імені Його святому”. Причиною хвали є швидкоплинність Божого гніву, бо тривав він лише “хвилину”, лише “увечорі”. “Вранці” ж прийшов рятунок, а з ним і радість та втіха.

В. Упокоряюча кара за гріх сподівання виключно на себе (30:7-11)

30:7-8. Давид сам записав власну молитву про рятунок від гріха сподівання на себе, а не на  Господа. Давши волю своїй гордині, він почувався безпечно, думаючи, що не захитається “повіки” ( див. коментарі до 15:5). Фраза “у моїй певності ( селев )” має смисловий відтінок легковажності. Ймовірно, автор забув про необхідність покладатися на Господа й вихвалявся у своїй самовпевненості.

Як наслідок, Бог упокорив його карою (30:8). Раніше, коли Бог обдаровував автора ласкою, Він давав йому безпеку (слово “утвердив” є художнім способом показати силу й непорушність його становища). Але коли Бог упокорював автора, Він “сховав” Своє “обличчя”. Т акий вираз значить усунення благословень і захисту.

30:9-11. Коли Господь послав пошесть через Давидову гординю (2 Сам. 24:15), Давид візвав до Нього, молячи, що з його “крови” та смерті (щодо фрази “в могилу зійду” див. Пс. 30:4 та коментарі до 28:1) не буде ніякої користі. Якщо Бог хотів, аби псалмоспівець прославляв Його, то мусив уберегти його від гробової ями (див. Іс. 38:18). Ось так Давид обґрунтував свою молитву про милосердя й “допомогу”   (див. Пс. 30:3).

В. Опісля закінчення кари (30:12-13)

30:12-13. Використовуючи слова, що стосуються святкувань (“танок” і “веселощами”), Давид іще раз розповів, як Бог врятував його з жалюгідного становища (про “веретище” див. 35:13 та коментарі до Бут. 37:34). Отримавши відповідь на свою молитву, Давид піснями прославляв Господа. Також він пообіцяв визнавати й вдячно промовляти, що Господь – це його Бог (див. Пс. 30:3) “повіки”. Кожен рятунок, отриманий віруючою  людиною, має спонукати її до подібного щиросердного вияву хвали.

Псалом 31

Псалом 31 є іще одним псалмом Давида, написаним у час великої потреби, молитвою знехтуваного, знеславленого й переслідуваного. Позаяк велика частка Давидового життя була проведена в такому стані, Книга Псалмів уміщує багато його молитов, котрі виникли в цих ситуаціях. У цьому псалмі він заохотив зранених життям любити Господа й бути сильними, бо Господь захистить їх від підступів злих людей. Давид пояснив, що засвоїв цю істину тоді, коли віддав своє життя в руки Господа, тоді як вороги замислювали його вбивство.

А. Заклик про рятунок (31:1-3)

31:1-3. В цих віршах записано Давидів вступний заклик до  Господа, його “Прибіжища” (див. вірші 3, 5). Він молив, щоб Бог спас його “притьмом” (див. 69:18; 70:2, 6; 71:12; 79:8; 102:3; 141:1; 143:7) і був його “Скелею” та “Твердинею” (див. 3 1:4 й коментарі до 18:3). Його єдині захист та безпека були у Господі.

Б. Певність в Його любові (31:4-9)

Давид упевнено ввірив своє життя в руки Господа, своєї Скелі, знаючи, що утішатиметься Божою любов’ю (див. вірші 17, 22).

31:4-5. Тут потужно показана певність псалмоспівця. Господь, його “Скеля”, “Твердиня” (див. вірш 3) й “Пристановище” (див. вірші 2-3; 18:3), виведе його “з тенет” небезпеки.

31:6. Маючи певність  у Господеві (вірші 4-5), він віддав “духа” свого “в руки” Господа, молячись, щоб “вірний” Бог (див. Іс. 65:16) “визволив”   його (див. коментарі до Пс. 26:11). Те ж саме упевнене уповання на Бога впродовж знущань нечестивців було озвучене Спасителем (Лк. 23:46). Страждалець, котрий має віру в Бога, може помолитися до Нього й віддати свої труднощі в Його руки (1 Пт. 4:19).

31:7-9. Окрім того, Давид дав зрозуміти, що також зневажає “тих, що почитають бовванів нікчемних”. Господь же – вірний, гідний всякого уповання. Давид був певен, що відповідь на його молитву прийде, тож заздалегідь зазначив, що буде славити Божу віддану любов і “веселитись” Його “милосердям”.   Він писав так (вірш 9), нібито визволення вже прийшло. Маючи таку сильну віру, вірні Богові люди можуть співати про перемогу вже тоді, коли ще очікують на Господній рятунок.

В. Плач через небезпеку (31:10-14)

31:10-14. Псалмоспівець благав про Господню милість, бо його життя було в небезпеці ( йому було “скрутно”). “З журби”, “в горі” й “у смутку” тіло його виснажилося, і він перебував чи не за крок від смерті (вірші 10-11). (Щодо слова “кості” див. коментарі до 6:3.) Через супротивників він став “ганьбою … сусідам, страховищем … знайомим”, його було знехтувано і “забуто” (31:12-13). Оскільки багато людей хотіло “відібрати” в нього “життя” , він бачив лише “страхіття навколо” ( див. Єр. 20:10).

Г. Молитва про рятунок (31:15-19)

31:15-19. Підкресливши той факт, що він довірився Господу й віддав себе самого в Господні руки (вірші 15-16а; див. вірш 6), псалмоспівець помолився, а би “Бог” врятував його (вірші 16б-17) і вгамував його зухвалих “ворогів” (вірші 18-19). (Щодо світла Божого “обличчя” див. коментарі до 4:7.) Саме вони, маючи “уста брехливі”, повинні були заніміти, а не він, чиї уста прославляли Бога.

Ґ. Хвала Господеві і заклик до вірян (31:20-25)

31:20-25. Давид воздав хвалу  Господеві (“Яка велика, Господи, Твоя доброта”) за всеохоплюючий захист вірних (вірші 20-21) і за рятунок як свідчення Божого “милосердя” (вірш 22; див. вірші 8, 17), незважаючи на його (Давида) невіру (вірш 23). Виходячи з того, що він засвоїв щодо Господнього рятунку “вірних”, Давид закликав усіх святих бути сміливими в своїй вірі та уповати “на Господа” (вірші 24-25).

Псалом 32

Зазнавши божественного покарання й прощення (можливо, за гріх перелюбу та за вбивство, записані у 2 Сам. 11), Давид заохотив інших шукати Господа, бо Він щедрий на милосердя до грішників. Однак, якщо вони не захочуть визнати свої гріхи й покаятися, то зазнають кари.

Цей псалом може мати стосунок до Псалма 51, де оповідається про гріх Давида з Ветсавією. В той час Давид впродовж приблизно одного року не хотів визнавати свою провину. Псалом 51 став молитвою покаяння, а Псалом 32 був, отже, наступним, адже тут зроблено наголос на Божому прощенні та на уроці, який засвоїв Давид.

А. Благодатне прощення (32:1-2)

32:1-2. Псалмоспівець, отримавши від Бога прощення за свій  “гріх”, описав тут власну радість із цього приводу. Слово “блажен” вжито в 1:1 щодо людини, яка живе з незаплямованою душею. У даному ж контексті його використано у стосунку до того, хто отримав прощення. Бог прощає гріхи повністю, бо Він “не залічить” людині, яка щиро кається, її “вини”.

Б. Кара нерозкаяним (32:3-5)

32:3-5. Псалмоспівець отримав прощення, коли визнав свій гріх, однак це сталося лише після того, як Бог його покарав. “Як” він “мовчав” і не визнавав свого гріха, то тіло його ослабло (щодо слова “кості” див. коментарі до 6:3) й він гірко сумував у душі. “Рука” (або ж сила) Господа “тяжіла” над ним (32:4), а це значить, що Бог обходився з ним суворо. Як наслідок, його життєва сила “висохла”, немов “під літню спеку”. Цей вираз може мати стосунок до тілесного захворювання з високою температурою або ж поетично описувати палаючі докори його совісті.

Тож він визнав свій “гріх” перед Богом. Визнання – це шлях відновлення, одужання й примирення, оскільки Бог йому “простив”.

В. Порада прощеного (32:6-11)

32:6-7. Давид заохотив тут інших шукати Господа, бо Він щедрий на милосердя до грішників. Саме у час молитви можна знайти Господа. Якщо так чинити, то негаразди (описані як води великі) “до” людини “не досягнуть”. На цій ноті утішення Давид почав славити Господа як свій “Захист” ( сетер, також вжите у 27:5; 91:1; 119:114). Бог оберігає “від скрути” тих, котрі на Н ього покладаються, і надає їм причину для хвали.

32:8. Давид також порадив іншим не відкидати навернення до Господа і не чекати, допоки Він змусить їх зробити це, а навпаки, добровільно звертатися до Бога та зізнаватися у своїх гріхах. Дехто з тлумачів вважає, що слова у вірші 8 належать Богу, а не Давидові, а все через вираз “на тобі – Моє око” (див. 25:8, 12; 73:24). Одначе, видається, що це сам Д авид взяв на себе тут роль учителя (див. 34:12; 51:15).

32:9-11. Псалмоспівець порадив своїм читачам прийти до  “Господа” в покаянні, а не противитися Йому вперто, “як той кінь” чи “віслюк … нерозумний”, що їх треба “віжками … гамувати”. Тих, котрі покладаються на Нього, огорне Його велика “ласка” ( хесед ), і вони співатимуть Йом у подячні й хвалебні пісні.

Псалом 33

Псалмоспівець закликав праведників прославляти Господа, бо Його Слово – вірне й надійне, а діла Його – благодатні й праведні. Люди, які на Нього покладаються, можуть бути певні, що Він виконає Свої обітниці, дані їм, та довершить Своє діло спасіння.

Цей псалом є хвалебним. Причиною його створення, імовірно, послужила якась всенародна перемога, але немає жодних свідчень, яка саме. У давньоєврейській версії у ньому немає вступної замітки, проте в Септуаґінті зазначено, що автором цього псалма є Давид.

А. Хвалити Господа – достойно (33:1-3)

33:1-3. Ці вірші містять заклик псалмоспівця до хвали, в якому він каже праведним ликувати “у Господі”, бо це їм “личить” та є достойним. Хвала – це природна відповідь Божих людей на отримані від Нього благословення. Але хвала мусить бути спонтанною та обновлятися – нові милості потребують нових пісень (див. про “нову пісню” у 40:4; 96:1; 98:1; 144:9; 149:1). Це також слід робити “гучно” й “добре”. Н айкращі здібності, які людина має, повинні бути задіяні у хвалі.

Б. Господь – надійний і праведний (33:4-19)

33:4-5. Причину хвали, описану детально в усьому псалмі, стисло окреслено саме в цих віршах. “Господ нє Слово” та Його діла (“всяке діло Його”) – надійні, а Сам Господь – праведн ий, справедливий та ласкавий ( хесед, “віддана любов” ; див. в ірші 18, 22).

33:6-11. Ці вірші продовжують думку, викладену у вірші 4, а саме що Його Слово й діла – вірні та надійні. Спершу псалмоспівець розповів про силу С лова Господнього, засвідчену у Створінні (вірші 6-9). Як Бог “сказав”, так “сталось”, як “Він повелів”, все й “постало”. Отож, що Бог проголошує – те й сповнюється. Тому “всі” народи, “що живуть на світі”, повинні шанувати Його.

Опісля псалмоспівець розповів про сил у Господню, засвідчену в історії людства (вірші 10-11). Божі плани обертають “на ніщо” з адуми зворохоблених “народів” (див. 2:1-6). Те, що призначене Ним, стається, незважаючи на те, що планують люди. Тож, очевидно, що Бога з такою силою слова й такими великими ділами слід прославляти.

33:12-19. Ці вірші ще далі розвивають думку, що “Господь” є праведним, справедливим (див. вірш 4а) і ласкавим (див. вірш 5б). У вірші 12 описано радість псалмоспівця від того, що він – частина вибраного Божого народу, котрий одержує Його вірну любов. (Щодо Ізраїля, якого Бог “вибрав … Собі у спадщину”, див. коментарі до 28:9.) Псалмоспівець далі зазначив, що Бог “бачить усіх дітей людських” зі Свого щонайвищого місця в небесах (“місця побуту Свого”; див. 2 Хр. 6:21, 30, 33, 39; 30:27). Він навіть бачить їх найпотаємніші думки (Пс. 33:13-15). Бог не рятує самовпевнених (вірші 6-17). Ті, що надіються на царя або на людську велику силу чи на коня, не знайдуть порятунку (див. 20:8). Адже “Господь” спасає й оберігає “тих, що” надіються на Нього й “уповають на Його ласку” (33:18-19; див. слово “надія” у віршах 20, 22, а слово “ласка” у віршах 5, 22). Надія на Божу “ласку” є визначальною для Ізраїля, щасливого вибраного Господом народу (вірш 12).

В. Люди Бога уповають на Нього (33:20-22)

33:20-22. Завершальна частина псалма – це утвердження віри у “Господа”. Божі люди демонструють свою віру трьома способами. По-перше, вони з надією чекають (див. 25:5, 21; 39:8; 62:6; 71:5) на спасіння від “Господа”, бо Він – їхня “Допомога” (див. 30:11; 40:18; 46:2; 54:6; 63:8; 70:6; 115:9-11; 146:5) і “Щит” (див. коментарі до 3:4). По-друге, вони “Ним” веселяться, “бо на” Нього уповають (33:21). По-третє, вони моляться, щоб Його неустанна “ласка” ( хесед; див. вірші 5, 18) була “над” ними. Отже, вони мають певність (“надіємось”), що Він довершить Своє діло спасіння.

Псалом 34

Цей піснеспів хвали написав, як тут зазначено, Давид, коли втік від Авімелеха, вдаючи божевільного (1 Сам. 21:12). У псалмі Давид закликав вірян славити Господа за спасіння. Після утвердження того, що Бог добрий до тих, що покладаються на Нього, він озвучив вказівку, як мати довге життя.

А. Бог добрий до Своїх людей (34:1-11)

34:1-4. Вірші 1-11 сповнені Давидовою хвалою. У віршах 1-4 Давид закликав людей  величати “Господа” разом із ним. Він постановив собі хвалити Господа “повсякчасно”, щоби “покірні” могли веселитися. Однак тут він закликав усіх людей “вкупі” вознести Господнє “ім’я”.

34:5-7. Далі Давид розповів про свій порятунок з біди. Оскільки він “візвав” до Бога та отримав від Нього рятунок (див. слово “врятував” у віршах 8, 18, 20), то мав певність, що люди, котрі довірилися Богові, ніколи не зазнають сорому. Навпаки, вони веселяться, бо Бог чує їх (див. вірші 16, 18) і рятує від “усіх” їхніх “напастей” (див . вірші 18, 20).

34:8-11. Давид зазначив, що “ Ангел Господній (можливо, Сам Господь; див. коментарі до Бут. 16:9) стоїть на варті навкруг тих, що Його бояться” (див. Пс. 34:10, 12). Отак, вдаючись до військової термінології, Давид описав божественний захист (див. Бут. 32:3; 2 Цар. 6:16).

Ті, котрі покладаються на Господа, втішаються справжнім щастям (лиш “спробуйте й подивіться”). Усі, що “Господа” бояться, тобто всі щирі віряни, не матимуть “нестачі” (див. Пс. 23:1), і їм “ніякого блага не забракне” (див. 16:2; 84:12).

Б. Бог благословляє праведних життям (34:12-23)

34:12-15. Вірші 12-23 містять настанови Давида людям, як досягти повноти життя в Господі. Він закликав їх послухати його настанову щодо “остраху Господнього”. Ця настанова окреслювала праведне, мирне “життя” (вірш 13), для якого потрібно ухилятися від “зла” й лукавства (вірш 14) і чинити “добро” (вірш 15). Так им є мудре повчання про шлях праведника, на якому його ждуть Божі благословення у всій повноті життя.

34:16-22. Для тих, хто живе в Господі праведно (див. слово “праведний” та його похідні у віршах 16, 18, 20, 22), тут озвучено кілька запевнень. По-перше, “очі Господні” з ласкою спрямовані “на праведних”, що є ознакою захисту (вірш 16), та “обличчя” Його – “проти злочинців”, і Він знищить “з землі їхню пам'ять” (вірш 17; див. Прип. 10:7б). По-друге, “Господь” чує (див. Пс. 34:7, 16) молитви праведних, котрі прибиті “духом” і не є самовпевненими та впертими (вірші 18-19). По-третє, “Господь ... рятує” (див. вірші 5, 8, 18) праведника від “злиднів” (див. вірш 7) так, що “ані одна з” його кісток не ламається. Ц ей вираз означає повний захист від жорстоких утисків. Вірш 21, як і Вих. 12:46б, був використаний Богом щодо Спасителя у Йн. 19:36.

34:23. Підсумовуючи все вищесказане , псалмоспівець засвідчив, що “Господь визволяє душу слуг Своїх” (див. коментарі до слова “визволяє” у 26:11). Тож “хто до Нього прибігає, покараний не буде”. Про  те, що даний вірш містить підсумок підстав для хвали, свідчить його розташування в давньоєврейському тексті. Цей псалом є акровіршем: кожен вірш тут розпочинається з наступної за послідовністю літери єврейського алфавіту, але одна з літер пропущена (поміж віршами 6-7). Таким чином акростична структура даного псалма завершується віршем 22. Останній вірш, отже, перериває послідовність, чим і звертає на себе увагу.

Псалом 35

Цей псалом є сукупністю трьох плачів через підступність ворогів Давида. Кожен плач призводить до сильного заклику про порятунок від ворогів, які ненавиділи його без жодної причини.

А. Молитва про рятунок від гонителів (35:1-10)

Псалмоспівець попрохав тут Господа про рятунок від ворогів, які бажали вбити його й ненавиділи його без причини.

35:1-6. Давидова молитва розпочалася з прохання до  Господа діяти як його Заступник (вірші 1-3) та прогнати його ворогів (вірші 4-6). Він бажав, щоб так, як нічого не варта “полова”, що “на вітрі” (вірш 5) розвіяна, і його пустослівні супротивники були стримані. Його молитва, щоб “Ангел Господній” гнався “за ними”, була мо льбою про справедливу відплату, щоб Бог воздав їм тим, що вони самі для нього задумали.

35:7-10. Вони ж задумували забрати його життя, підступно, як мисливець ховає “свої  тенета” й копає “яму”, щоб спіймати необережну тварину. Давид помолився, щоб їхні тенета для інших “зненацька” стали пасткою для них самих (див. 7:16; 9:16; 57:7) й призвели до їх падіння (див. 35:4; 38:13; 40:15; 70:3). Тоді, як сказав Давид, він радісно й з усього серця (“уся моя істота”) хвалитиме Господа за порятунок тих (“бідака та вбогого”), що ого рнуті милосердям Всемогутнього.

Б. Плач через невиправдану ненависть (35:11-18)

З плачем  псалмоспівець озвучив до Бога своє благання про рятунок від тих, що без причини ненавиділи його.

35:11-18. Тут Давид описав своє тяжке становище, головним чином через те, що йому віддячували “злом за добро” (вірші 11-12). Він постив і молився заради ворогів, “як вони хворували”, одягався тоді у “волосяницю” (див. 30:12 та коментарі до Бут. 37:34), а коли на його моління не було відповіді, він горював й оплакував їх (Пс. 35:13-14). Проте, “коли” він  був у життєвих труднощах, вони “раділи” (вірші 15-16). Через таку несправедливість він благав про допомогу в Господа, Котрий доти ще не відповідав (вірш 17). (Щодо запитання “докіль?” див. коментарі до 6:4, а щодо опису ворогів як левів див. коментарі до 7:3.) І Давид пообіцяв, що як Господь відповість, він прославить Його “серед численної громади” (35:18).

В. Прохання про справедливість (35:19-28)

Тут псалмоспівець звернувся до Господа з благанням про порятунок від лиходіїв, просячи, щоб Він по справедливості воздав тим, які сіють неспокій, поширюючи обмови проти мирних людей. Що ж, тут знову домінує тема несправедливого ставлення лиходіїв до праведників. Й саме через це псалмоспівець просить Бога про чесну відплату лиходіям.

35:19-21. Давид помолився, щоб Господь не дозволив нечестивцям тріумфувати, бо їхні лихі слова сіяли сварки. Він знову наголосив, що вони “безвинно” його ненавиділи (див. вірш 7). Вони підморгували один одному (“примружували очі”; див. Прип. 6:13; 10:10; 16:30), виказуючи таким чином свої підступні наміри. Вони спрямовували лукаві обмови проти “найтихіших на землі”, зухвало стверджуючи, що нібито “бачили” на власні “очі”, як п раведні чинять щось зле.

35:22-26. Хоча Давидові вороги неправдиво на весь голос свідчили, що бачили його у гріху, Давид знав, що Господь “бачив” їх у їхніх злодіяннях. Тому він попросив Бога “не” мовчати (тобто не бути бездіяльним) та встати “на оборону” псалмоспівця. Обставши за Давидом, Господь справедливо укриє “соромом і стидом” всі х ворогів-наклепників (див. вірш 19).

35:27-28. Завершальна молитва Давида полягала в тому, аби люди, що сприяли його “справі”, мали привід веселитися й возвеличувати Господа. Оскільки Давидові вороги ненавиділи його безвинно (див. вірші 7, 19), він був переконаний, що Господь його захистить, аби він міг величати й вихваляти Його постійно (“щоденно”).

Псалом 36

У цьому псалмі описане пророцтво, котре Давид отримав щодо поглядів та життєвих доріг невіруючих людей, коли вони задумували лихе. Давид віднайшов утіху, пізнаючи славетну вдачу Господа, Котрий приносить щедрі благословення тим, хто вірний Йому. Як наслідок, псалмоспівець попрохав Бога, щоб Він продовжив Свою ласку і справедливість, аби лиходії не похитнули його відданість і чесність.

А. Пророцтво про лиходіїв (36:1-5)

36:1-2. Давид отримав від Господа провидіння про “гріх” ( песа, “переступ”)  грішника і записав усе, що йому відкрилося. Погляди грішників засновуються на відсутності “страху” ( пахад, жах”, а не звичне слово иір’ах, страх”) Божого. Вони не бояться Господа й не жахають ся власних вчинків, а тому й продовжують жити у гріхах.

36:3-5. Не поважаючи й не боячись Бога, грішник чинить зло кожного дня. Він приглушує свою совість (“облещує себе”), аби приховати власні лихі діла, бо коли б він побачив їх із Божої точки зору, то гидував би ними. Його “слова” віддзеркалюють вседозволеність та “лукавство”. Життя ж його вже давно втратило свою коштовну ціну, бо позаяк він за власною волею “ступає на дорогу недобру”, то й не має схильності відмовлятися від зла (“злом не гидує”). Ба більше, він навіть “беззаконня задумує на своїм ложі” (див. Ос. 7:15; Наум. 1:11), засинаючи вночі.

Б. Частка Божа для вірних людей (36:6-10)

36:6-7. На противагу гріху, який оточував його (вірші 2-5), Давид віднайшов утіху, роздумуючи над прославленою вдачею Господа, а також над благословеннями, котрі Він посилає вірним. Його філософія життя засновувалася на власному досвіді, який дав йому змогу спізнати Господню “милість” ( хесед; див. вірші 8, 11), “вірність”, “справедливість” і “суди”. Ці атрибути є невичерпними джерелами благословень для вірних. Ними Господь спасає “людину й скотину” впродовж усього  життя.

36:8-10. Результатом цих життєвих поглядів є благословення для віруючих (див. результати шляху життя грішників, вірші 3-5). Божа  “ласка” – безцінна (див. вірші 6, 11), бо люди можуть прибігти “під захист крил” Господа, немов курчата, що ховаються під крилами квочки (вірш 8; див. 17:8; 57:2; 61:5; 63:8; 91:4). Далі псалмоспівець використав образ храму, щоб розказати, як праведні “насичуються ситтю” Божого “дому” (36:9). Більше того, у наступних благословеннях міститься посилання на Едем і процес Сотворення світу: “потоком солодощів (давньоєвр., “Едем”) … на пуваєш. Бо в Тебе джерело життя, у … світлі … світло” (себто розуміння, радість і вічне життя).Так, вірні можуть все це отримати у Господі, Першоджерелі всякого добра. І на противагу злим ділам лиходіїв, життя вірної й слухняної Господу людини характеризується Божим захистом, добробутом, життям та усвідомленням Божої присутності.

В. Збереження праведності (36:11-13)

36:11-13. Давид помолився про те, щоб Господь продовжив Свою “ласку”-оберіг (див. вірші 6, 8), аби його чесність не захиталася під впливом “гордих” та лиходіїв, які будуть з нищені.

Псалом 37

Цей псалом Давида, як видається, є продовженням попереднього. Тут він озвучив вказівки праведникам не заздрити статкам лиходіїв, які відкидають Бога, бо божественне правосуддя ще зійде на лихих. Використавши низку приказок та прислів’їв, псалмоспівець закликав праведних невпинно довіряти Богові й не розчаровуватися через нечестивців, кінець яких – близько. Послання даного псалма подібне до тих, що у Псалмах 49 та 73, а також у Книзі Іова.

А. Покладайтеся на Бога і не заздріть (37:1-8)

37:1-8. У цьому першому уривку псалма Давид закликав людей покладатися на Бога, незважаючи на присутніст ь “злочинців”. Не слід завидувати беззаконникам та їхнім статкам (див. вірші 7-8, див. Прип. 23:17; 24:1), бо вони “поникнуть”, як “трава” (див. Пс. 90:5; 102:5, 12; 103:15-16; Іс. 40:6-8; 1 Пт. 1:24), і скоро “зів’януть” та згинуть (Пс. 37:1-2). Краще уповати “на Господа”, Котрий відповідає на молитви від щирого серця (вірші 3-4). Обітниця “Він сповнить тобі бажання твого серця” здійсниться за умови утішення “в Господі”. Той, хто втішається в Ньому, матиме добросердні бажання. Якщо людина покладається “на Господа” (див. вірш 3), Бог зі славою захищатиме її (вірші 5-6).

Тож праведній людині не слід заздрити чи  палати “гнівом” (див. вірш 1; Прип. 24:19), коли беззаконним “щастить”. “Пересердя” веде тільки до “лиха”, включаючи “гнів” (Пс. 37:7-8).

Б. Лиходії будуть справедливо покарані (37:9-22)

37:9-11. Давид описав (а) неминуче покарання, якого зазнають “лиходії”, – вони “ще трохи” і пропадуть (вірші 9а, 10), (б) протиставну істину, що “покірні” успадкують землю   (“заволодіють краєм”; вірші 9б, 11). Обітницю успадкування землі (див. вірші 22, 29, 34) згадав та розширив Ісус (див. коментарі до Мт. 5:5).

37:12-22. На основі тверджень у віршах 9-11 можна виділити п’ять протиставлень: (1) “Беззаконник кує на праведника лихо”, але “Господь сміється з нього” (вірші 12-13). (2) “Беззаконники” нападають на нужденних, але будуть знищені своєю ж люттю (вірші 14-15). (Про “вбогого” та “нужденного” тут йдеться одночасно вперше з шести разів у Псалмах: вірш 14; 40:18; 70:6; 74:21; 86:1; 109:22.) (3) Ліпше мати мало, аніж бути беззаконним у великому багатстві, бо “багатство” те втратиться (вірші 16-17). (4) “Господь піклується життям невинних”, а “беззаконники загинуть” (див. 1:6), як трава (див. 37:2), і “з димом зникнуть” (вірші 18-20). (5) Позаяк беззаконники себелюбно не повертають позичене, а праведники – щедрі (див. вірш 26), Господь відплатить кожному по справедливості (вірші 21-22), включно з тим, що “благословенні Богом заволодіють краєм” (див. вірші 9, 11, 2 9, 34).

В. Господь любить і благословляє справедливих (37:23-31)

37:23-31. Розповівши про  відплату нечестивцям, псалмоспівець окреслив Господні благословення  праведникам: (1) Господь провадить і захищає праведників на їхніх дорогах життя (вірші 23-24). (2) Господь забезпечує їх їжею (вірші 25-26). (3). Він “любить” та захищає “вірних”, котрі чинять “добро” (див. вірш 3), даючи їм опіку на землі (вірші 27-29; див. вірші 9, 11, 22, 34). (4) “Праведника уста мовлять мудрість”, тому що “закон Бога його в нього в серці” (в ірші 30-31).

Г. Протистояння добра і зла (37:32-40)

37:32-38. Псалмоспівець завершив свої роздуми описом протистояння між лиходіями й праведниками. Його рішення проблеми грішних людей полягало у протиставленні їхніх злих намірів, як знищити праведників, Божій потузі та спромозі захистити Своїх вірян .   “Беззаконний на праведника чигає”, але “Господь” Своїх людей “не залишить” (вірші 32-33). Хто очікує помочі від “Господа”, той її й отримає (вірш 34; див. вірші 9, 11, 22). “В чоловіка мирного буде потомство” (вірш 37). На противагу ж йому, “відступники”, хоч і поживуть у добрі якийсь час (вірш 35; див. вірш 7б), потім будуть “знищені” (в ірші 36, 38; див. вірш 34).

37:39-40. Давид завершив псалом твердженням, що у світі, де всюди чигають лиходії, Господь – “Спасіння” і “Прибіжище” ( ма’оз, “добре  укріплене місце”; див. 27:1; 43:2; 52:9) для тих, що “від беззаконних ... до Нього прибігають”.

Псалом 38

Псалом 38 є піснею смутку. Він має замітку чи то заголовок “На спомин” (досл., “Щоб нагадати”; див. коментарі до заголовку Пс. 70). Псалмоспівець був суворо покараний Господом за особистий гріх і терпів жахливі напади своїх ворогів. У такому вкрай скрутному становищі він благав, аби Господь змилостився над ним і врятував його. Вся його надія була на Господа, якому він сповідався у своєму беззаконні.

А. Упокорення Господнє (38:1-13)

38:1-3.  Давид благав, щоб Господь перестав карати його у Своєму “гніві” (див. 6:2). Кара та, напевно, була болючою й тяжкою, про що свідчать образи стріл і руки.

38:4-9.  Давид печалився через свої страждання, спричинені карою за гріх. “З-за” свого гріха він втратив здоров’я (див. вірш 8) і потугу (цілісність; щодо фрази “в моїх костях” див. коментарі до 6:3). Він мусив зносити “тягар” своїх провин, які “голову його перевищили” (38:5). Його хвороба була з нагноєннями, болючою, виснажливою, і все “з-за” його “нерозуму” (вірші 6-7). Він був розбитий тілом (див. вірш 4) і душею (“зомлів я, розбитий ... і скиглю від стогону”).

38:10-13.  Далі Давид описав вплив його страждання на інших. По-перше, його жалюгідне становище “не” було скрите “від” Господа (вірші 10-11). Бог знав, що він перебував за крок від смерті. По-друге, “друзі” уникали його (вірш 12). По-третє, його вороги розпускали про нього злі плітки й “увесь час” міркували про те, як його обманути й привести до погибелі (вірш 13; див. 35:4, 8; 40:15; 70:3).

Б. Надія страждальця (38:14-23)

У другій частині псалма Давид озвучив свою певність у тому, що Господь змилосердиться і порятує його.

38:14-17. Він надіявся (“я уповаю”, вірш 16) тільки “на” Господа. “Немов глухий ... німий”, він не відповідав (вірші 14-15) ворогам, які замишляли його знищення (див. вірш 13). Він очікував відповіді на свою молитву від Господа (“Ти вислухаєш мене”), який і покладе кінець їхнім зловтішанням.

38:18-21.  Потреба Давида була величезною, а ситуація – критичною. Його “біль” (див. вірш 8) був із ним “завжди”. Більше того, він зізнався в своєму гріху, розуміючи, що саме гріх став причиною його страждання (див. вірші 4-5). Тим часом його вороги міцніли (“набирають на силі”) і примножувалися (було їх “чимало”) й міркували лише про зло та лукавство. Однак страждалець відчував, що Бог має скоро його врятувати.

38:22-23.  Просьба Давида була терміновою. Він благав Господа “не” покидати його, а поспішити “на допомогу”, бо Він – його Бог і “Спасіння”.

Псалом 39

Усвідомивши, що життя людини – коротке, Давид прибіг до Господа як до єдиної своєї надії, молячись, аби Бог перестав його карати, щоб він міг втішатися днями, які йому залишені.

У цьому псалмі продовжується тема Псалма 38, однак переслідування ворогів уже припинилися. Видається, що він страждав від довгочасної хвороби, яка довела його мало не до смерті.

А. Усвідомлення швидкоплинності життя (39:1-7)

39:1-4.  Давид усвідомив, що його життя – недовге (вірші 2-7). А тому насамперед постановив собі не грішити більше “язиком”. Він зберігав мовчання (“уздечку накладу собі на рот”) в присутності ворогів, але, замикаючи свої почуття всередині себе, лише посилював страждання.

39:5-7.  По-друге, Давид спробував віднайти рятунок зі свого поточного скрутного становища у молитві та врученні свого життя в Господні руки. Він помолився, щоб Господь дав йому “спізнати” тривалість його життя (див. 90:10, 12). Ця молитва виникла в результаті усвідомлення, що життя – недовге, немовби “подув” і “тінь” (див. Іов. 7:7; Пс. 39:12; 62:10; 144:4). Людина, яка нагромаджує матеріальні статки, “дарма лиш метушиться”, бо життя – коротке.

Б. Певність у єдиній надії життя (39:8-14)

39:8.  Усвідомлюючи, що причиною його захворювання стали його гріхи, Давид усім серцем поклався на Господа, щоб спокійно провести останні дні свого життя. Він озвучив це сподівання такими словами: “Моя надія в Тобі!” (див. 25:5, 21; 33:20; 62:6; 71:5).

39:9-12. Давид попрохав Господа перестати карати його (вірші 9-10). Бог упокорює людей “за провину”, нищить, “неначе міль”, їхнє багатство (вірш 12; див. Іов. 13:28; Іс. 50:9; 51:8; Ос. 5:12; Як. 5:2). Та позаяк псалмоспівець уже пропадав, він попросив Бога відвернути Свій “удар” (Пс. 39:11).

39:13-14.  Заключна молитва псалмоспівця в цьому псалмі була спрямована на те, щоб Бог почув його “благання” й не ставився до нього, як до приходня, а дав йому ласку провести ті дні життя, які йому ще були залишені, в мирі та спокої (“щоб я міг відідхнути”).

Псалом 40

Цей псалом включає в себе подяку (вірші 1-11) й прохання (вірші 12-18). У першій частині Давид радо запропонував себе самого як жертву Богові за велике спасіння, дароване йому. У другій частині він описав свій глибокий смуток через те скрутне становище, в якому опинився, й помолився про рятунок.

А. Жертвенна посвята Господу (40:1-11)

40:1-5.  Псалом розпочинається з того, що Давид радісно свідчить перед іншими вірянами про свій рятунок й заохочує всіх покладатися “на Господа”. Бог вчинив чудо для нього після довгого періоду очікування в молитвах і терпінні. Використавши образну мову для опису свого тодішнього становища й порятунку, Давид засвідчив, що Господь визволив його з усіх труднощів (“витягнув … з погибельної ями, з багнистого болота”) і міцно “поставив” його “на скелю”. Цей рятунок дав йому привід виспівувати нову “пісню” утішення (див. 33:3; 96:1; 98:1; 144:9; 149:1).

Беручи за основу таке визволення, він гучно проголосив, що “блажен” той “муж, який на Господа поклав своє довір’я”, не дивлячись на нечестивців (“зухвальців” та ідолопоклонників).

40:6.  Давид озвучив тут вдячність Господеві за незліченні й дивовижні порятунки (“силу чудес”). Якби він спробував “розповісти” про всі діяння Божі щодо вибраного народу (“над нами”), їх було б “забагато ..., щоб … перелічити”.

40:7.  Усвідомлення всіх тих багатих благословень, дарованих йому Богом, спонукало псалмоспівця присвятити Йому себе самого. Він сказав, що Бог хотів отримати самого його, а не його “жертви й офіри”. Дехто стверджує, що слова “Ти ... вуха відкрив у мене” стосуються звичаю пробивати вухо раба (Вих. 21:6), таким чином означаючи “Ти прив’язав мене до Себе як слугу”. Однак, більш імовірно, цей вираз означає, що Бог надав йому здатність чути й розуміти Його Слово ( “відкрив” ). У Септуаґінті цю фразу перекладено більш узагальнююче: “Ти тіло приготував мені” (див. НМВ, примітки), що також відповідає змісту тексту.

40:8-9.  Давид відповів на істину, озвучену у вірші 7, тим, що спрямував власне життя до виконання Божої волі. Він добровільно віддав себе в руки Господа, отримав розпорядження з “книги” (“у сувої”) й озвучив щире бажання “чинити” Божу “волю”. У цих віршах продемонстровано чудовий приклад того, що ж саме передбачає присвячення себе здійсненню волі Бога згідно з Його Словом.

Вірші 7-9 набирають ще більшої значущості під час цитування їх у Євр. 10:5-7, де автор протиставив бездоганний послух Христа недостатності жертвоприношень згідно з Законом Мойсея. Слова ці стосуються Втілення Христа задля здійснення Божого задуму щодо Нього, як про це сказано у книзі.

40:10-11.  Частиною волі Господа, згідно з Давидовим розумінням її, є воздавання хвали Йому. Отож, у цих віршах він проголосив, що добровільно й охоче говорив із вірянами про багато характерних рис Господа, включаючи Його “справедливість”, “вірність”, “спасіння”, ласку і правду.

Б. Заклик до Бога про рятунок (40:12-18)

40:12-13.  Тут тон псалма починає стрімко і драматично змінюватися на тон молитви про невідкладну поміч. Давид розпочав свій заклик проханням до Господа “не” зачиняти “від” нього Свого “серця” й надалі виявляти до нього Свою “милість” і “вірність”, бо “злидні” й “провини” обсіли його. Злидні, які він тоді терпів, мали безпосередній стосунок до багатьох його гріхів (див. 25:17-18; 38:3-15).

40:14-17.  Далі його молитва стала більш конкретною, коли він попрохав Господа про негайний рятунок (“поспіши … на допомогу”; див. вірш 18) від труднощів. Він вірив, що цим рятунком Господь присоромить всіх тих, “що” хотіли “душу” його “погубити” й бажали йому нещастя (вірші 15-16; див. 35:4, 8; 70:3). І коли Бог засоромить Давидових ворогів та змусить їх відступити (див. 6:11; 70:3), цьому будуть щиро радіти праведні люди (“всі, що Тебе шукають”) та хвалитимуть Господа за це. Ось якими будуть наслідки  Божої відповіді на його молитву.

40:18.  Потім псалмоспівець, “бідний та нужденний” (див. коментарі до 37:14), повторив свою молитву, щоб “Господь” не забарився (див. 40:14) з допомогою йому (див. коментарі до 30:11).

Псалом 41

У цьому псалмі Давид розповів вірянам, що люди, які допомагають потребуючим, самі одержать рятунок. Виходячи з цього, він попрохав у молитві про відплату тим, котрі не були до нього милосердні, а натомість тішилися його хворобою. Псалом 41 – це урок, який ґрунтується на молитві про допомогу супроти зради.

А. Милосердний зазнає милосердя (41:1-4)

41:1-2. Псалом розпочинається загальним життєвим принципом, що “Господь” явить милість тому, “хто дбає про нужденного та вбогого”. Хто так чинить, той отримує божественне схвалення й відповідну винагороду.

41:3-4. Серед особливих благословень, даних милосердному, є захист та безпека “на землі” (див. 37:9, 11, 22, 29). Також “Господь … не видасть його в руки ворогам” і “підтримає його … в його недузі”.

Б. Відплата за зраду (41:5-11)

Все ще звертаючись до інших вірян, псалмоспівець підкреслив, що Господь справедливо покарає тих, які кривдять страждаючих. Давид розвинув цю думку далі, включивши в молитву оповідь про випадок з власного життя.

41:5-11. Його молитва була мольбою про зцілення після зізнання у своєму гріху (вірш 5). Разом із тим він скаржився, що його “вороги” зловтішалися й користали з його становища. Бажаючи йому смерті (вірш 6), вони вдавали друзів і виговорювали “марне” (вірш 7), нібито він “більш уже не встане” (вірші 8-9). “Навіть друг”, якому він довіряв, зрадив його (“наставив п’яту на” нього, вірш 10). Ці слова, звичайно, були процитовані Ісусом щодо Юди (Йн. 13:18). Однак тут Давид мав на увазі підступ свого товариша Ахітофела, який зрадив його, а потім повісився (2 Сам. 16:20-17:3, 23).

Давидова молитва була частково мотивована його бажанням відплатити своїм ворогам за зраду (Пс. 41:11).

В. Рятунок за безвинність (41:12-14)

41:12-13. Звертаючись безпосередньо до Бога, Давид зазначив, що Бог визволив його (див. вірш 2) від ворогів, бо він був невинний.

41:14. Це грандіозне прославлення (див. 106:48) замикає перший великий розділ (Книгу I) Книги Псалмів.

II. Книга II (Пс. 42-72)

У Книзі II 7 псалмів (Пс. 42; 44-49) мають замітку “Синів Кораха”. Напевне, це не позначення авторів, а зазначення того факту, що ці псалми було їм надіслано для виконання. Автором одного з псалмів Книги ІІ є Асаф (Пс. 50), 20 псалмів – Давид (Пс. 51-70), 3 є анонімними (Пс. 43; 67; 71), а один написав Соломоном (Пс. 72).

Псалом 42

Імовірно, Псалми 42 й 43 були протягом певного часу єдиним текстом, оскільки у багатьох давньоєврейських рукописах їх подано як один псалом. Про це свідчить навіть те, що у Псалмі 42 (вірші 6, 12) та в кінці Псалма 43 (вірш 5) рефрен повторюється двічі. Псалом 42 є вираженням прагнення псалмоспівця до Бога, а Псалом 43 є його хвалою в очікуванні повноти перебування з Богом.

А. Прагнення до живого Бога (42:1-6)

У перших рядках псалмоспівець написав про те, як прагнув до живого Бога під час кепкувань своїх ворогів. Незважаючи на скрутні часи, він був певен, що обов’язково буде славити Його.

42:1-3. Псалмоспівець порівняв свою жагу до “Бога Живого” з прагненням лані “до водних потоків”. Потреба тварини у воді, джерелі тілесного життя, дуже вдало характеризує той стан, коли душа потребує живого Бога (див. 143:6), Першоджерела духовного життя.

42:4-5. Автор пояснив, що він був постійно у сльозах, поки вороги кепкували з нього. Вони щоразу (“день-у-день”; див. вірш 11; 38:13) випробовували його віру одним запитанням: “Де Бог твій?” (див. 42:11). А він у той час був відмежований від офіційного місця поклоніння і міг лише згадувати свою радісну участь у святкуваннях у Єрусалимі.

42:6. У цьому рефрені (див. вірш 12; 43:5) псалмоспівець риторичним запитанням заохочував себе, хоч і був пригнічений (42:7), надіятися “на Бога”, бо був упевнений, що “ще” буде “прославляти” Його, як і раніше.

Б. Пригнічений ворогами (42:7-12)

У другій частині псалмоспівець печалився, що його вороги здійнялися над ним, наче величезні хвилі, але він знову ж таки мав надію, що обов’язково ще славитиме Господа.

42:7. Тут псалмоспівець описав свою глибоку тугу. Позаяк його “душа” була “пригноблена” (див. вірш 6), він молився про це до Господа. Місцем, де молився псалмоспівець, були гори, що належали до племені Дана. Імовірно, автор тоді перебував за чимало миль на північ від Кіннерет-моря в Галілеї. Однак він прагнув перебувати не на горі “Міцар” (вершина серед пасми гір “Хермону”), а на горі Сіон (див. 43:3).

42:8. Його печаль художньо показана тут в образах бурунів і хвиль. Біди “хлинули” на нього, мов “хвилі”, одна за одною. Вони мовби ожили й закликали одна одну, щоб хлинути ще й водоспадами. Він був поглинутий горем, ніби повінню.

42:9. Тоді псалмоспівець впевнено візвав до Господа з проханням про рятунок. Він підкріпив свою певність у Господі вірою в те, що Його любов, “милість” і пісня про Нього будуть із ним повсякчасно (“удень” та “вночі”). Його молитва має безпосередній стосунок до прослави.

42:10-12. У своїй молитві (вірш 9) він запитав Бога, “чом” він мав і далі страждати тілесно (щодо слова “кості” див. коментарі до 6:3) й емоційно (“смутний”) під тягарем повсякчасного гніту (див. 43:2). Він нагадав Господеві, що його вороги постійно кепкували з його віри (див. 42:4). Таким чином він намагався спонукати Бога відповісти йому.

У вірші 12 він повторив свій рефрен (див. вірш 6; 43:5).

Псалом 43

Цей псалом завершує пісню, розпочату у Псалмі 42. Хоча Псалми 42 й 43 є єдиним псалмом у багатьох давньоєврейських рукописах, Псалом 43 – це також окрема пісня прослави. У нім псалмоспівець попрохав Господа провести його назад у Єрусалим, де він бажав Йому служити й співати хвалу.

А. Захист від ворогів (43:1-3)

43:1. У своєму благанні провести його у Єрусалим псалмоспівець просив про захист від ворогів, які були нечестивими, лукавими й несправедливими. Він прохав Бога розсудити його “справу” в їхній присутності.

43:2. Його молитва засновується на певності в тому, що Бог – його Захист. Однак, хоча Бог і був його “Твердиня” ( ма’оз, “добре  укріплене місце”; див. 27:1; 37:39; 52:9), він усе ж страждав від підступів ворога (див. 42:10). Здавалося, Бог його “відкинув”.

43:3. Захист від ворожих кепкувань здійсниться під час Божого провадження псалмоспівця у Єрусалим для поклоніння. Тож він молився, щоб Боже “світло” та Його правда вели його до місця перебування Всевишнього, “на святу гору” (див. 48:2; 87:1; 99:9). Сказане стосується міста Єрусалим, де був зведений священний намет Давида, а згодом – храм Соломона. Слово “світло” символізувало розуміння й життя, а слово “правду” – вірне і надійне Слово Бога, завдяки котрому автор псалма матиме бажаний провід. Він очікував знаків від Бога щодо подальших дій.

Б. Обітниця хвали (43:4)

43:4. Тут псалмоспівець озвучив свою обітницю прославляти “Бога” за рятунок, коли прийде “до жертовника” в Єрусалим . Щойно автор прибуде туди, жага його душі буде вдоволена Богом, Богом його “радости й веселости”.

В. Утішення для душі (43:5)

43:5. Тут повторюється рефрен із Пс. 42:6, 12. Псалмоспівець віднайшов утішення для своєї пригніченої й стривоженої душі в надії (“надійсь”) на те, що він “ще” буде “прославляти” Господа.

Псалом 44

Псалом 44 є плачем народу в часи невимовного лиха. Беручи за основу Божий рятунок їхніх предків та свою поточну сильну віру, люди палко молилися, щоб Бог дарував їм перемогу. Ця молитва з’явилася також як наслідок отриманих поразок, яких вони не розуміли. Цей псалом особливий тим, що включає запевнення вірності цілого народу (порівняйте з ПлЄр. 3).

А. Віра народу в канві історії (44:1-9)

Люди знову відновлювали у своїх серцях впевненість у Господі, основуючись на тому, як Він допомагав народові в минулому і на власній вірі в час написання псалма.

44:1-4. Зазначивши, що Ізраїль знає про чудесні Господні діла в минулому (вірш 2), вони згадали зокрема, як Бог подарував їм обіцяну землю під проводом Ісуса Навина (вірш 3). Це вважалося Божим чудом, яке здійснила Його “десниця” й “рамено”, бо такою була Його ласка (“світло обличчя”; див. коментарі до 4:7) та любов. Це аж ніяк не було здобуто людською силою.

44:5-9. Почувши про те, що Бог вчинив, увесь народ довірився Йому як своєму “Царю”. Інколи псалмоспівець писав начебто від імені однієї особи (наприклад, “Царю мій”), але все ж зазвичай він тут звертався до Господа від усього народу (для прикладу, “наших супостатів”), а це свідчить про те, що займенники в однині можуть позначати цілу націю. Люди були свідками подібних великих перемог силою Бога й за час власного життя, а тому мали певність (“Богом ми день-у-день хвалились”) щодо майбуття.

Б. Нищівна поразка народу (44:10-17)

44:10-13. Незважаючи на минулі перемоги (див. вірші 4-5, 8), народ був відданий на поталу іншим племенам, зазнавши нищівної поразки. Спочатку ця поразка описується буквально, причиною якої люди вважали те, що Бог більше не бився на їхньому боці (“не виходиш із нашими військами”, вірші 10-11). Потім поразку показано у яскравих художніх образах (вірші 12-13): вони були віддані, мов вівці “на заріз” (див. вірш 23), і продані “за безцінь”, як раби, що ілюструє їх мізерну цінність у той час.

44:14-17. Як наслідок, народ став посміховищем. Вороги ізраїльтян принизливо насміхалися над ними, породжуючи в їх серцях відчуття неслави (наруги) й сорому.

В. Захист безвинності (44:18-23)

44:18-23. Оскільки народ не заслуговував на цю поразку, ізраїльтяни були спантеличені. Засвідчивши свою доброчесність (вірш 18), вони засвідчили і свою вірність “союзові” Божому. Вони “не” пішли за іншими богами, а отже, й не заслуговували на таку нищівну поразку (вірші 19-20). Насправді ж, “Бог” не обвинувачував Своїх людей в ідолопоклонстві (вірші 21-22). Якби вони це чинили, то Він у Своєму всезнанні, звичайно ж, знав би про це. Одначе саме “через” Нього їх немилосердно (“повсякчасно”) убивали, себто через війну заради Божих обітниць вони зазнавали такої біди й до них ставилися, “як” до “овець, що на заріз” (див. вірш 12).

Г. Молитва про перемогу (44:24-27)

44:24-27. Ізраїльтяни попрохали Бога допомогти (“Прокинься!”), оскільки не бачили причин, чому б Він мав нехтувати (“забуваєш”) їхнє “горе”. Ба більше, люди відчували, що Бог мусить врятувати їх (“Устань нам на допомогу і визволь нас”), бо перебували у найгіршому становищі (“душа бо наша у поросі простерта”, тобто вони відчували, що невдовзі помруть). Хоча здавалося, що Бог відкинув ізраїльтян і вони, вочевидь, програли битву (навіть тоді, коли були вірні), все ж ізраїльтяни щиросердно покладалися на Господа щодо свого визволення   (див. коментарі до 26:11). Ось такою є реакція досвідчених, щиро віруючих людей на страждання (див. Іов. 13:15, “Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся”).

Псалом 45

Це – царський псалом, що оспівує весілля могутнього правителя. Псалом розпочинається з піднесеної хвали царя-жениха за всю його красу, велич і праведність. Хвала ця супроводжується порадою цариці-нареченій, яку було озвучено до того, як її ввели до царського палацу у всій її пишноті. Опісля псалмоспівець передбачив, що всі народи землі вічно будуть пам’ятати ймення цього царя по всі покоління його роду.

Псалом має довгу замітку та розгорнутий вступ, що стосується його змісту. Цей псалом-пісня створений на мелодію “Лілея” й називається “пісня любові”.

А. Хвала цареві-нареченому (45:1-10)

45:1-2. Псалмоспівець пояснив, що цей псалом є за сутністю натхненним. Його серце зворушилося, й з’явилася “пісня” та “гарне слово”, що “ллється”. Те, що він вилив у рядки хвалебного піснеспіву, було настільки натхненним, що він назвав це довершеною роботою “скорописця”. Автор не міг стримати цю хвалебну оду в грудях, бо писав він його величності “цареві”.

45:3. Автор зазначив, що цар – бездоганний та “найкращий … на вроду між” усіма “людськими синами”. Між людьми він був в усьому найгарніший, навіть краса, “розлита на устах” його, була ознакою Божого благословення.

45:4-6. Оскільки цар був справжнім витязем, людиною великої доблесті, співець попрохав його демонструвати цю доблесть та їхати “верхи за вірність, … правду”, покірність і справедливість. Оскільки цар був справедливий, він процвітав. Коли “народи” скоряться йому, його перемоги будуть славетними.

45:7-8. Цар був праведним і справедливим у своєму правлінні. Використавши доволі несподіваний хвалебний образ, псалмоспівець назвав тут царя Богом (“Боже”, ‘ елохім ). Одначе це не настільки незвично. Суддів в часи Мойсея називали, для прикладу, Божими ставлениками (див. Вих. 21:6; 22:7-8; Пс. 82:1). Як помазаник Божий цей цар матиме віковічний “престол” і праведне правління (“берло правоти”). Оскільки він любив “справедливість” та ненавидів “беззаконня”, Бог обдарував його нескінченною радістю.

Текст Пс. 45:7-8, безсумнівно, стосується обітниці вічного престолу для дому Давида (див. 2 Сам. 7:16), яка, звісно ж, сповниться в Ісусі Христі, коли Він повернеться царювати повіки. У Євр. 1:8-9 цей уривок цитується щодо прославлення й правління Христа. Хоча псалмоспівець вжив слово ‘ елохім на означення Бога чи Його людини-ставленика, автор Послання до Євреїв засвідчив, що воно позначає суттєву різницю між Сином та ангелами (див. Євр. 1:5, 7).

45:9-10. Цар був благословенний радістю в день свого весілля. “Шати” його (царська одежа) пахли кількома ароматичними речовинами. Миро – це ароматична смола з дерев у Аравії (див. щодо її використання як парфумів у Прип. 7:17; Пісн. 1:13). “Алое”, ймовірно, походить із пахучої деревини (див. Чис. 24:6; Прип. 7:17; Пісн. 4:14). Касія може бути речовиною, видобутою з коріння рослини. Палаци були прикрашені коштовною слоновою кісткою, і музиканти грали на струнах веселу музику (можливо, на лірах та арфах). “Назустріч” йому йшли “царські дочки”, а “праворуч” царя стояла його “цариця”, одягнена в золоті прикраси з Офіру, важливого регіону видобутку золота, імовірно, в західній Аравії (див. 1 Цар. 9:28; 10:11; 22:49; Іов. 22:24; 28:16; Іс. 13:12).

Б. Порада нареченій царя (45:11-16)

45:11-12. Далі псалмоспівець озвучив царівні пораду перед тим, як її повели до царя. Він дав їй настанову шанувати свого пана й царя, забувши свій “народ”. Він пояснив: оскільки “цар” прагнув (слово, перекладене тут як “жадатиме”, мало в давньоєврейському оригіналі дещо ширше значення) її “краси”, вона мала кланятися “йому”.

45:13. Давши настанову, він сказав, що вона матиме благословення, якщо слідуватиме його раді. Тоді вона одержить дари з Тиру, й заможні люди шукатимуть її “ласки”, ймовірно, приносячи їй дорогоцінні дарунки.

45:14-16. Тепер місцем події став двір палацу, де царівну повели до самого царя. Вона була прекрасна (“прибрана пишно”) у своїх “золотом” тканих (див. вірш 10) та “гаптованих шатах”, коли радісні “її другині” проводили її “до царя”.

В. Благодать весільного дня (45:17-18)

45:17-18. Автор псалма передбачив благодать у подружньому житті царя й цариці: їхні “діти” стануть “князями” по “всій землі”. Тож царя будуть пам’ятати й шанувати всі “народи”.

Мало хто сумнівається, що Йоан мав на думці саме цей псалом, коли писав Одкр. 19:6-21. Зазирнувши в майбуття й побачивши весілля Христа, Агнця, у небесах, він змалював, як наречена одяглася у праведні вчинки, очікуючи Його (Одкр. 19:6-8). Потім Йоан описав, як Цар-Наречений вирушив боротися за правду (Одкр. 19:11-21). Таким чином Псалом 45 є типологічним щодо найвеличнішого Царя з роду Давида, Ісуса Христа.

Псалом 46

Псалмоспівець прославив тут Бога як істинне Прибіжище для святих по всі часи. Він пояснив, що Божа присутність захищає Сіон від усіх ворогів. Тож цей псалом належить до Пісень Сіону, оскільки основне місце в його посланні належить Єрусалиму.

А. Бог – Прибіжище Своїм святим (46:1-4)

46:1-4. Псалмоспівець проголосив, що “Бог” – це “Прибіжище ( махсех, прихисток від небезпеки”; див. коментарі до 14:6) і Сила” (див. коментарі до 18:2) віруючих людей. Іншими словами, вони віднаходять безпеку й відвагу, довіряючись Йому, а Він завжди з’являється “з ... допомогою” (див. коментарі до 30:11) у їх бідах. Отож, святим “не” треба лякатися, навіть якщо на їх долю випаде багато випробувань. Мова тут – гіперболічна, а все задля показу того, які великі лиха можуть надійти. Однак, що не сталося б, ті, котрі Йому довіряються, будуть у безпеці.

Б. Бог є на Сіоні (46:5-8)

46:5-6. Псалмоспівець зауважив, що мир Єрусалиму – міста Божого, де “святі Всевишнього чертоги”, – забезпечується Богом. Присутність Господа – немов спокійна “ріка”, води якої мирно течуть (на противагу нестримним бурям посеред моря, вірш 4). (Див. Іс. 8:7; 33:21, де Господь порівнюється з річкою, що тече навколо Його міста.) Оскільки “серед нього” (міста) був Бог, воно “не похитнеться”. (Щоправда, роками пізніше це місто усе-таки впало. Через поширене ідолопоклонство у храмі, Єз. 8, Бог полишив те місце й не був більше там присутній, Єз. 10. І без Його захисної присутності Єрусалим упав під натиском вавилонян).

46:7-8. Потім псалмоспівець описав велику Божу силу: Своїм потужним словом Він хитає “народи”, що ворохобляться проти Нього (див. 2:5). Та хоча “царства” падали, Єрусалиму нічого не загрожувало.

Отож, “Господь сил” є наче “Твердиня” ( місгоб, укриття на височині”, див. 9:10; 18:3; 46:12; 48:4; 59:10, 17-18; 62:3, 7; 94:22; 144:2) для Своїх людей (див. 46:12). Вони віднаходять безпеку, коли довіряються Йому.

В. Бог прославиться на землі (46:9-12)

46:9-12. Псалмоспівець закликав святих поглянути на дивні й спасенні Божі діла. Ці діла показують, що Бог “припиняє війни”, несучи мир Своїм людям та знищуючи зброю аж “по край землі”. Бог Сам закликає людей довіритися Йому й пізнати, “що” Він – “Бог”, бо Він буде прославлений та вознесений “на землі”. Вірші 9-11, безсумнівно, сильно підбадьорювали жителів Єрусалима, оскільки останній вірш (вірш 12) за змістом повторює думку вірша 8 про Божу могутність. Окрім того, заклик тихо, спокійно і мирно надіятися на Божу спасенну силу в очікуванні миру в усьому світі був неабияким джерелом утішення й сили для святих усіх віків.

Псалом 47

Цей псалом є піснею про Господа, великого Царя (див. вірші 3, 7-8). Його класифікують як пісню воцаріння, що прославляє Боже всесвітнє царювання. Іншими піснями воцаріння є Псалми 93, 95-99. Такий псалом слід розуміти як пророче зображення грядущого Божого Царства, об’явлення якого було даровано ізраїльтянам. У Псалмі 47 псалмоспівець закликав усіх людей землі воздати шану Святому Правителеві Ізраїля – Господу, бо Він із силою великою царює над ними всіма.

А. Шана повновладному Цареві (47:1-5)

47:1-3. Псалмоспівець закликав “усі народи” (див. вірші 4, 9-10) радісно ликувати “для Господа” Всевишнього, бо Він – “великий Цар (див. вірші 7-8) … на всю землю” (див. вірш 8). Така хвала “радісним голосом” (див. вірш 6) може походити тільки від щиросердних слуг цього Царя.

47:4-5. Причину воздавання шани Йому озвучено у віршах 4-5. Як це узагальнено у вірші 3, Він є великим Царем над всією землею. Особливо ж це проявилося в Його упокоренні інших народів, коли Він вибрав Ізраїль як Свою “спадщину”. Таке підкорення народів мало місце в історії Ізраїля лише до певної міри, однак воно сягне своєї повноти у прийдешньому тисячолітньому царстві Христа.

Б. Правління Всевишнього Царя (47:6-10)

47:6-7. Псалмоспівець, змальовуючи Боже вознесіння на престол “під оклики веселі” і “голос сурми”, закликав людей прославляти свого Царя (слід зауважити, що слово “співайте” повторюється чотири рази у вірші 7).

47:8-10. Псалмоспівець заохотив людей до хвали, бо Господь “над народами (див. 47:2, 4, 10) царює” (див. 93:1; 96:10; 99:1; 146:10). Такий вираз часто зустрічається у псалмах цього типу і є, найімовірніше, пророкуванням того, що обов’язково станеться в майбутньому. Тож псалмоспівець передбачив тут становлення Божого правління, коли “князі” й царі зберуться перед Ним як своїм Володарем. Зі Свого вознесеного місця Господь одного дня правитиме над усією землею, і перед Ним всяке коліно приклониться (Флп. 2:9-11). Тим, котрі у Нього вірять, певність у сповненні істин даного псалма приносить заспокоєння й підбадьорення у важкі часи.

Псалом 48

Псалом 48 – це пісня про Сіон, місто Бога, великого Царя. Прославляючи Бога, який любить Єрусалим, псалмоспівець заспівав про славу й безпеку цього міста, оскільки Господь врятував його від ворогів. На основі цього він власне і воздав Богові хвалу.

А. Сіон є містом нашого Бога (48:1-4)

48:1-2. Псалом починається з зазначення стрижневої думки: Бог, котрий являє Свою присутність на святій горі (48:3; див. 43:3; 87:1; 99:9; див. коментарі до 2:6 щодо фрази “свята гора”), себто “у місті” Єрусалим, достойний великої хвали.

48:3-4. Далі псалмоспівець описав це святе місто. Його піднесена краса (див. 50:2) є “землі усієї радість”. Воно подібне на гору крайньої півночі, ймовірно, якусь священну гору за кілька миль на північ від Єрусалима. Однак найбільша могутність Сіону (див. коментарі до 2:6) полягає в тім, що Бог – “у його палатах” (див. 48:14). Сила й захист міста Єрусалим (слово “твердинею” є перекладом до давньоєврейського слова місгоб ;   див. коментарі до 9:10; 46:8) забезпечуються Його присутністю (див. 46:6)

Б. Бог оберігає Сіон (48:5-9)

48:5-8. Тут псалмоспівець описав поразку ворогів Сіону. “Царі ... насунули всі разом” проти цього міста, але вжахнулися, “ледве побачили” Сіон. “Страх їх обняв там, немов біль породіллі”. Бог одразу ж їх подолав, потрощив, мов “кораблі таршішські” (ймовірно, великі мореплавні торгові кораблі у водах Середземного моря), розкидані східним вітром. Даний уривок трактується багатьма як створений на честь визволення Богом міста Єрусалим від завойовницьких ассирійських військ (див. Іс. 10:8; 33:3, 14).

48:9. Псалмоспівець засвідчив вістку, що Господь сил (досл., “Господь воїнств”) укріпив Сіон. Це Господнє звання часто вживається в уривках, які стосуються війн і битв. Його воїнства – це воїнства земні (тут: воїни Ізраїля) та небесні (ангели).

В. Сіон веселиться в своєму Богові (48:10-15)

48:10-11. Псалмоспівець воздав Богові хвалу за Його “милосердя” ( хесед, “віддана любов”) і справедливість. “Хвала” Бога наповнює землю, оскільки Божа сила показує людям Його вірність.

48:12-15. Потім псалмоспівець закликав тих, що зібралися на Сіон-горі, та всіх із країв “Юди” радіти в Богові, дивлячись на міць міста (його “башти, … передмур’я” і “палаци”, яким не було завдано жодної шкоди; див. вірш 4), що Він зберіг. І цей “Бог”, який дав їм захист, “вестиме” віруючих “по віки вічні”.

Псалом 49

Цей псалом є псалмом мудрості, який розглядає віковічну проблему благополуччя нечестивців (див. Пс. 73). Автор назвав тут свій псалом притчею та загадкою   (49:5) і зазначив, що про це слід подумати. Він давно зауважив, що нечестивці можуть багатіти, жити в добрі й через це бути переповненими гординею та безпечністю. Однак мудрий псалмоспівець зазначив, що вони нічим не кращі від худоби в полі. У підсумку, надія праведників краща, ніж хибна безпека нечестивців.

А. Вступ до загадки (49:1-5)

49:1-5. Псалмоспівець закликав мешканців “світу” вислухати те, що він скаже. “Всі” люди, і “багаті”, й “бідні” (ті, про кого буде йти мова у псалмі), мусили засвоїти його мудре повчання. Він пояснив, що його “слова”, хоч і розумні, здаватимуться незрозумілими, тобто будуть загадкою, оскільки для сприйняття сказаного необхідні розуміння й уважність. І справді, з багатьма життєвими труднощами можна впоратися без відчаю, лише маючи духовне розуміння навколишніх подій.

Б. Життєвий урок про багатство нечестивців (49:6-13)

49:6. У віршах 6-13 мудрий автор виклав власне життєве спостереження про те, що багачі мають хибне відчуття безпеки. Він почав розвивати цю тему у вірші 6, питаючи, “чого б то” йому “боятися” несправедливості нечестивців. Їхня слава є тільки тимчасовою.

49:7-10. Він продовжив цю думку, зазначивши, що гордівливі й самовпевнені не можуть “дати Богові ціну за себе” чи за життя когось іншого (див. коментарі до 26:11). Життя занадто дороге, щоб “викупити” його людськими силами, в тому числі й “багатством превеликим”.   “Достатки” не рятують від смерті.

49:11-13. Істина, проголошена у рядках 7-10, відома навіть поміж багачами. Вони, як і безумні, “умирають” (див. Проп. 2:15-16) і “свої багатства” нащадкам “залишають” (див. Проп. 2:19-21). Їхнім новим місцем перебування стане могила, навіть якщо їхні земні маєтки й “країни” названі їхніми іменами. Тіло людини, як і тіла тварин, помирає (див. Проп. 3:19-20).

В. Утіха в повсякчасній надії (49:14-21)

49:14-15. Мудрий псалмоспівець підсумував, що погибель гордівливих – остаточна, а надія праведників – вічна. Він показав це, спостерігаючи легковажність життя гордівливих. Смерть – то “кінець”   самовпевнених і “тих, що” йдуть слідом за ними. Вони простують “до Шеолу”, де “смерть” пастиме “їх”. Усю їхню славу поглине могила. Псалмоспівець тут не розглядав інші аспекти Божого суду над нечестивцями, окрім того, що їх земна слава померкне.

49:16. Що ж до праведників, то Бог “визволить” їх душі “з руки” смерті. Словесний опис тут знову контрастує зі згубою нечестивців та включає в себе алегорію надії на воскресіння.

49:17-21. Автор зазначив, що нерозумно заздрити невіруючим багачам, бо їхня гірка доля вже визначена. Хоча вони й тішаться великою пишністю й багатством у земному житті, та після смерті зійдуть у темряву й “нічого не” візьмуть “з собою” (див. Проп. 5:14). Суть поради цілком зрозуміла: “не лякайсь, як хто розбагатіє”. Щоб ясно бачити духовну картину “життя”, потрібно правильно розуміти майбутнє. Доля праведників набагато краща, ніж короткочасна слава нечестивців.                  

Псалом 50

Цей дидактичний псалом, написаний Асафом, головним левітом-музикантом (1 Хр. 16:4-5), який також є автором Псалмів 73-83, стосується поклоніння людини Богові та ставлення її до ближнього, про що йдеться у двох частинах Декалогу (Десяти Заповідей). Асаф описав події в небесній палаті суду, де Бог оцінюватиме серця Своїх людей. Потім Асаф проголосив, що Господь глибоко засуджує два їхні гріхи: черству формальність в поклонінні та дволичність у житті. Щоб потішити Господа, Його люди мають приносити подячні жертви від щирого серця, з послухом і довірою.

А. Прихід Господа, щоб судити (50:1-6)

50:1-3. Асаф описав тут сцену в небесній палаті суду, куди “Бог Господь” прийшов, щоб судити. Кожна людина на землі, “від сходу ... до … заходу”, підзвітна Йому. “З Сіону, досконалої краси” (див. коментарі до 2:6; також див. 48:3, 12-13), місця храму, “з'явився Бог у сяйві”. Коли Він прийде судити, Його присутність супроводжуватиметься пожираючим вогнем та бурею, що “бушує сильно”. Ці природні явища, що часто супроводжують богоявлення, символізують тут Його суворий прийдешній суд.

50:4-6. Потім Асаф змалював учасників цього суду. Мешканці Всесвіту будуть свідками (“небо” й земля свідчитимуть про власних жителів). Коли Він судитиме Свій народ, це бачитиме весь Всесвіт. Заступатися за людей тут будуть святі, “які … союз … учинили” з Ним. А “Бог” – це справедливий “Суддя”. Описавши таку сцену, далі Асаф розповів про два Господні обвинувачення супроти Своїх людей (вірші 17-15 і 16-23).

Б. Господь обвинувачує людей у формалізмі (50:7-15)

50:7-13. Асаф, оголосивши перше з двох обвинувачень Господа “проти” Своїх людей, описав черствий формалізм їхнього поклоніння. Обвинувачення тут є словом від Бога, їхнього Бога, тож вони мусили взяти його до уваги. Бог “не” докоряв їм за їхнє старанне принесення жертв згідно з приписами Закону. Але ізраїльтяни не усвідомлювали, що не телят та “козлів” їхній Бог потребував (вірш 9; див. вірш 13), адже Він – Господь всього творіння. Йому вже належить “вся звірина”, Йому відоме “все небесне птаство”. Він запровадив жертвоприношення не тому, що Йому було потрібно м’ясо тварин, а тому, що люди відчайдушно потребували Його. Він зовсім не схожий на язичницьких богів, котрі, як гадали їхні послідовники, живилися жертвенною їжею. Існування Господа не залежить від людського поклоніння.

50:14-15. Ізраїльтяни ж мали приносити свої подячні жертви від щирого серця, з повною довірою до Господа. Протидією черствому формалізму є поклоніння зі щирою вірою. Саме тому Асаф закликав людей жертвувати “Богові хвалу”. Давньоєврейське слово на означення подячної хвали – це тодах, від дієслова иадах, визнавати, дякувати”. Така жертва не може бути принесена без пережитого жертводавцем досвіду, як Бог допоміг йому. Якщо він був у біді (“за лихої години”) і візвав до Бога, Господь відповість йому. Тоді жертводавець й матиме повід хвалити Господа, виражаючи власну втіху Божими благодіяннями. Якби люди славили Його зі щирими серцями, а не просто поклонялися в усталеній обрядовій формі, вважаючи, що цього достатньо, то одержували б від Нього благословення.

В. Господь обвинувачує людей у дволичності (50:16-23)

50:16-17. Асаф, оголосивши друге Боже обвинувачення, описав дволичне життя народу. Спершу він засудив грішників, бо вони говорили “про” Його “закони” та вихвалялися Його союзом як основою віри, в той час як насправді ненавиділи Божу “науку”. Хоча ці грішники й збиралися разом із людьми, які Господа любили, “Бог” знав їх серця.

50:18-21. Потім псалмоспівець навів кілька прикладів їхньої грішності. Прикидаючись праведниками, вони виправдовували й самі чинили крадіжки (див. Вих. 20:15), перелюб (див. Вих. 20:14) і “підступ” (див. Вих. 20:16). Він застеріг їх не плутати Боже терпіння з Його схваленням. Боже мовчання не означає Його згоди на їхні злі вчинки. Навпаки, Господь докорятиме їм за них (“появлю це тобі перед очі”).

50:22-23. Асаф закликав лицемірних збагнути й “добре” обдумати свої життєві шляхи, поки не пізно. Він знову спонукав їх жертвувати “хвалу” подяки (див. коментарі до вірша 14) з чистими серцями, котрі у злагоді з Богом.

Отже, даний псалом осуджує людей Бога за черствий формалізм та дволичність у поклонінні. Настанова Ісуса “у дусі й правді поклонятися” (Йн. 4:24) надає рішення, як виправити ці недосконалості.

Псалом 51

Лише кілька псалмів цитувалося поміж святими усіх віків настільки широко, як цей, що свідчить про широту духовних потреб людей Бога. Псалом 51 стоїть парадигмою серед молитов про прощення гріхів. Замітка над ним вказує на те, що його написав Давид, каючись у своєму гріху перелюбу з Ветсавією (2 Сам. 11), сумнозвісному вчинку, коли Давид порушив аж декілька з Десяти Заповідей. Віруючих підбадьорює той факт, що оскільки Давидові гріхи були прощені, то й їм простяться.

У поезії часто розвивається емоційна напруженість моменту. Такий момент настав для Давида тоді, коли йому вказали на його гріх, і він покаявся у ньому (2 Сам. 12:13а). Оскільки псалом оповідає лише про покаяння й не згадує ані словом про прощення (яке прийшло одразу ж, згідно з історичною оповіддю, 2 Сам. 12:13б), цей псалом слід сприймати виключно як розмірковування над важливістю ісповідування гріхів. Щойно віруючий згрішить, йому необхідно отримати прощення, щоб втішатися повнотою стосунків із Господом.

Основною думкою псалма є те, що найгірший злочинець із Божого народу може звернутися до Бога з проханням про прощення, про моральне відновлення сил і про продовження радісного життя у спільності з Богом та в служінні Йому, якщо тільки він прийде з покірним духом та у своєму проханні візьме за основу безмежне Боже милосердя й співчуття.

А. Вступна молитва (51:1-4)

Давид прикликав Божу любов та співчуття, коли почав просити Господа милостиво пробачити йому та омити його від гріха.

51:1-3а. Такі риси Божої вдачі як велика милість ( хесед ) до Свого слуги та “милосердя” до безпомічних стали основою Давидового моління про помилування. Навіть дієслово “помилуй” є молитвою до Бога діяти згідно зі Своїм характером. Це – також визнання того, що Давид не заслуговував на прощення. Прощення гріхів дається тільки через Божу милість.

51:3б-5. Три дієслова, вжиті тут Давидом, мають глибоке художнє значення. Слово “зітри” асоціюється з людськими записами, які можна стерти. Слово “обмий” ( кабас ) порівнює прощення з пранням одежі (котра часто вважалася продовженням людини). Слово “очисть” походить із богослужебного обряду, під час котрого людина очищувалася для участі у храмовому поклонінні. Ці прохання (див. вірші 9, 11) наголошували на Давидовому бажанні повного Божого прощення його “провини”, “вини” і “гріха”.

Б. Ісповідування (51:5-8)

Давид зізнався, що згрішив супроти Господа (вірші 5-6), а тоді оплакав власне духовне безсилля (вірші 7-8).

51:5-6. Коли він сказав, що “гріх” його був “завжди” перед ним, потрібно пам’ятати, що його розкаяння настало приблизно через рік після скоєння гріха (маленький син помер за тиждень після покаяння; див. 2 Сам. 12:13-18). Можливо, тоді Давид настільки виправдовував свої дії, що не відчував за собою вини, аж поки Натан не вказав йому на неї. Так чи інакше, а зрештою Давид таки зізнався, що “згрішив” супроти Господа. І він віддав себе на Божу волю, усвідомлюючи, що те, що Бог учинить із ним, буде справедливо.

51:7-8. Потім Давид визнав, що духовно безсилий. Він народився “у гріху”, себто жодного дня в житті не був безгрішним. Це суперечило Божим моральним вимогам щодо його життя. З юних літ він відчував напругу “в глибині душі”, знаючи, що Бог бажає правди й “мудрости”, тобто чесного і плідного життя.

В. Прохання (51:9-14)

У зв’язку зі своєю сповіддю Давид попрохав Бога спершу про прощення (вірші 9-11), а потім про внутрішнє оновлення (вірші 12-14).

51:9-11. У своїй молитві про прощення псалмоспівець озвучив ті ж прохання, що й раніше (див. вірші 3б-4), але вже у зворотному порядку:   “окропи”, “обмий”, “зітри”. Коли Давид згадав про кроплення “іссопом”, то провів аналогію з використанням іссопу під час релігійних обрядів із кропленням жертовника жертовною кров’ю тварин. Це символізувало усунення гріха через пролиття крові (див. Євр. 9:22). Потім Давид попросив Бога знову дозволити йому “відчути радість” від миру з Ним. (Щодо ототожнення слова “кості” з емоційним виснаженням див. коментарі до 6:3.) Цар прохав Бога усунути його гріхи й “провини”   згідно з Його присудами.

51:12-14. Як спосіб виправлення гріховної природи, Давид звернувся до Бога з проханням надати йому внутрішнє оновлення серця (“серце чисте”, вірш 12), не відкидати від Себе (“від обличчя Твого”, вірш 13) і повернути “радість” (вірш 14). Він розумів, що збайдужів в душі, тож потребував оновлення. Він також знав, що Саул втратив царство через гріх (ця втрата описується у Старому Завіті як позбавлення “Духа ... Святого”), тож Давид просив, щоб Бог “не” відібрав у нього Свого Духа й не усунув його також. У Новому Завіті Дух не полишає віруючих, Він перебуває в їх серцях від моменту спасіння (див. Йн. 14:16; Рим. 8:9). Але християнин може бути відстороненим від служіння через гріх (див. 1 Кор. 9:27). Давидові також було відомо, що для того, аби знову відчути радість, яку мав у спасінні, він потребував внутрішнього духовного оновлення Богом.

В. Обітниця прослави (51:15-19)

Давид пообіцяв Богові, що коли Він простить йому, то він братиме якнайповнішу участь у служінні Йому. Прохання у цих віршах є просьбами про те, що можна отримати внаслідок прощення. Таким чином вони виступають непрямими просьбами про прощення.

51:15. Спершу Давид сказав, що коли Бог пробачить йому, то він “доріг” Його навчить “беззаконних” (тобто розповість, як Бог ставиться до тих, котрі каються). Звісно ж, щоб мати змогу навчати когось цьому, спершу він сам мав отримати прощення.

51:16-17. Потім Давид зазначив, що коли Бог простить його, він співатиме й возвіщатиме “хвалу” Божу. Однак приєднатися до тих, котрі вихваляють Бога, він міг лише за умови, що сам очистився від свого кривавого гріха (“кровопролиття”).

51:18-19. Опісля Давид пообіцяв: якщо Бог простить йому гріхи, то він принесе Йому “жертви”. Псалмоспівець знав, що Бог бажав не лише тварин в жертву від нього (див. 40:7). Йому необхідно було отримати прощення, перш ніж піднести Богові мирні жертви. Головна жертва, яку він мав принести, – це серце сокрушенне й смиренне, покірний “дух”, який шкодує про свій гріх сповна. Саме цього Бог бажає і це приймає.

У Старому Завіті кожен, хто згрішив, як і Давид, мав отримати слово розрішення від священника або пророка, щоб дізнатися про те, що він – прощений. Тільки тоді покаянний грішник міг знову брати участь у поклонінні й приносити мирну жертву. У Новому Завіті слово примирення є на всі віки закарбованим у Святому Письмі – кров Ісуса Христа очищає від гріха (1 Йн. 1:7). Однак навіть у Новому Завіті віруюча людина повинна мати “дух сокрушенний”, без зухвалої самонадіяності. Вона мусить розуміти, що потребує Бога, щоб віднайти духовне оновлення й очищення серця (1 Йн. 1:9).

Г. Молитва про достаток (51:20-21)

51:20-21. Ці вірші часто розглядаються як пізніші додатки до псалма, оскільки тематично вони не надто пов’язані з тим, про що йдеться в цьому псалмі. Разом із тим ідея жертвування відповідних жертв (вірш 21) має прямий стосунок до віршів 18-19. Прохання відбудувати “єрусалимські мури” могло бути молитвою про загальний сильний захист міста, але воно також могло бути і образним проханням про посилення духовного захисту нації (настанови для царя тощо). Правильне і щире поклоніння Богові приносить людині моральний достаток.

Псалом 52

Автором цього псалма тут названо “Давида” (вірш 1). Подією ж для його написання послугував випадок із зрадою Доега (1 Сам. 21-22). Адже той, про кого написано в цьому псалмі, зображає саме таку людину. Давид, який вірив в Господа, протиставив власну віру міркуванням зрадника, що простував шляхами беззаконня.

А. Знищення зрадливого (52:1-9)

52:1-3. Звертаючись безпосередньо до злісного витязя, “Давид” суворо картав його за зраду (вірші 1-7). Давид був неприємно вражений тим, що цей воїн міг хвалитися своєю “злобою”, знаючи: в Божих очах він – “безславний”.

52:4-6. Зрадливий воїн, Доег (див. замітку псалма у віршах 1-2), мав “лукавий” язик, “немов гостра бритва” (див. “мечі” у 55:22), бо те, що він казав, губило інших (див. Як. 3:6, 8). Він бажав ходити лихими й хибними дорогами в житті й утішався погибельними словами.

52:7. Й за цю злість, як передбачив Давид, Бог “викорінить” його “з землі живих”, тобто смерть швидко забере його навічно.

52:8-9. Далі Давид передбачив, як “праведники” сміятимуться з цього приводу. Вони “побачать”, що трапляється з людиною, яка надіється не на Господа, а на власні нечесно нажиті багатства. (Слово “твердиню” в оригіналі – ма’оз, “добре  укріплене місце”; див. 27:1; 37:39; 43:2.)

Б. Доля того, хто уповає на Господа (52:10-11)

52:10-11. У разючому протиставленні зі зрадником Доегом (вірші 1-9) Давид змалював тут у псалмі свій благословенний стан у Господі. Він порівняв себе з оливковим деревом, художнім символом достатку в Божій присутності (див. Ос. 14:7). Це протиставляється нечестивцеві, якого Бог скоро вирве з землі (Пс. 52:7). Метафоричний образ нев’янучого й буйного   дерева також вжито у Пс. 1:3.

Достаток Давида базувався на Божій вічній ласці, на яку він, як сам сказав, надіявся “повік-віки”. Тож він присягнув продовжувати прославляти Господа “за те, що” Він “вчинив”. Давид покладався на Боже “ім’я” (яке символізує Його характерні риси і вчинки; див. Вих. 34:5-7) і був певен, що скоро возвіщатиме Його ім’я “перед вірними” Його.

Тож праведники, на противагу підступним, покладаються на Божу любов, оскільки саме в ній існують справедливість та благословення.

Псалом 53

Цей уривок є варіантом Псалма 14, адаптованим для Книги II. Це – псалом Давида, створений на мелодію “Махлат” ( махалат ), імовірно, широко відому в той час. Псалом стверджує, що все людство стало лихим і що Бог винищить грішників. Тому псалмоспівець з трепетом очікує становлення Божого Царства.

А. Одкровення щодо грішної сутності людства (53:1-4)

53:1-2. Давид отримав від Бога одкровення про Його погляд на людство: вони всі безумні. Узагальнення наявне у першому ж вірші: “безумний” вірить, що “немає Бога”, тому його життя – зіпсуте й повне мерзоти (тобто погане в очах Бога), ба більше, “нема нікого, хто добро чинив би”.

53:3-4. Потім псалмоспівець подав деталі цього одкровення. Бог “поглядає” на людство, щоб “подивитись”, чи є там хоч хтось “розумний”, але пошуки ті марні. Увесь людський рід зіпсувався (“зледащіли”, ’ алах, “прокисли” , як молоко; це слово вжито тільки тут, у 14:3 та Іов. 15:16). Це слово на означення зіпсуття відрізняється від слова, вжитого у Пс. 53:2. “Нема ані одного” без гріха (Рим. 3:10-12).

Б. Очікування знищення нечестивців (53:5-6)

53:5-6. Давид озвучив тут своє неприємне враження від невігластва тих, що переслідують праведників. Він провістив, що нечестивці будуть нажахані великим “страхом” та укриті соромом, коли Бог розіб’є їх. Цей Божий присуд настільки очевидний, що псалмоспівець написав про нього так, ніби він уже звершився.

В. Жадання Божого Царства (53:7)

53:7. Тут Давид озвучив власне жадання настання Божого Царства, коли Він “поверне долю” поневолених. Тож незабаром прийде час зникнення невіруючих нечестивців, а Божий народ, Ізраїль, “утішиться”.

Псалом 54

Цей псалом є сповненою певності молитвою Давида, коли він, переслідуваний Саулом, зазнав зради з боку зіфіїв (див. 1 Сам. 23:19). Хоча Давид був невпинно переслідуваний безбожними людьми, які зазіхали на його життя, він з певністю покладався на Господа щодо цілковитого визволення з біди.

А. Визволи мене ради імені Твого (54:1-5)

54:1-4. Перша частина псалма (вірші 1-5) містить Давидову палку “молитву” про рятунок. Давид опирався в своєму проханні на “Боже” ім’я. Його ім’я (див. вірш 8) демонструє, хто Він є і що Він вчинив (див. Вих. 34:5-7). І Давид уже пізнав істинну могутність Бога, який може спасти.

54:5. Причиною такого звернення стало те, що “насильники” намагалися вбити його. Вони “не” мали “Бога перед собою”.

Б. Бог – моя Поміч (54:6-9)

54:6-7. Друга частина псалма (вірші 6-9) показує Давидову непохитність у покладанні на Бога. Він проголосив, що “Бог” – його “Допомога” (див. коментарі до 30:11) й Опора. Це спонукало його молитися, аби Бог обернув “лихо” на його “супостатів”. Він просив Бога явити йому Свою відданість і правду.

54:8-9. У повній певності, що Бог почув молитву й визволить його “від усякої турботи”, завданої ворогами, Давид пообіцяв прославляти Господа охочим жертвопринесенням. Це стосується мирних жертв (Лев. 3; 7), що супроводжувалися славослів’ям за порятунок та водночас виражали цю прославу. Такі жертви приносилися відданими віруючими добровільно. Давид знову (див. Пс. 52:11) згадав тут про Господнє “ім’я” (див. 54:3), “бо воно добре”.

Псалом 55

Цей псалом оповідає про Давидові випробування через зраду близького друга. Дослідники притримуються думки, що приводом для написання стала зрада Ахітофела (2 Сам. 15:31), однак це припущення далеко не є остаточним.

У псалмі Давид закликав Бога допомогти йому уникнути жахливого лиха. Він поскаржився тут на труднощі, які настали через зраду близького друга. І все ж Давид мав певність у Богові, котрий може спасти.

А. Жахаюче переслідування (55:1-9)

55:1-9. Ця перша частина містить Давидову “молитву” про визволення від жахливого переслідування. Він візвав до Бога, благаючи вислухати його безперервне “благання” (вірші 1-3а). Його ворог дивився на нього, завдаючи наруги й несучи з собою “страхи”, “тремтіння” й “жах” (вірші 3б-6). Тож Давид прагнув утекти від цієї ворожнечі (вірші 7-9), “як” голуб, що летить “далеко”, шукаючи прихистку “у пустині”, до місця “захисту ( міплат, прихисток”, “прибіжище”, вжите тільки тут у СЗ) … від буревію”.

Б. Болісна зрада (55:10-16)

55:10-12. Псалмоспівець попрохав Бога спантеличити тих, що його переслідували (“розділи їхні язики”). Спонукою до такої молитви про відплату стало “насильство й розбрат”, “несправедливість і кривда”, що панували тоді “у місті” (ймовірно, Єрусалимі). Спричиняли ж усю цю кривду “гніт і лукавство” з уст нечестивців.

55:13-15. Найболючіша частина цього нищівного насилля – це той факт, що воно настало через зраду його щирого знайомого. Давид сказав, що міг би знести глузування ворога, “сховався б” від ненависника, але значно гіршим було те, що його зрадив близький “друг”. Давид звернувся до зрадника (“а то ти, чоловіче”), згадавши те, як вони разом поклонялися Господу серед усіх інших вірян (“у святковому гуртку”).

55:16. Тож псалмоспівець бажав, аби Бог швидко знищив (“Хай смерть поб’є їх!”) усіх його ворогів (див. вірш 24).

В. Певність Давида (55:17-24)

55:17-22. Виражаючи певність у Господі, Давид сказав: “Господь мене врятує”. Знаючи це, він і надалі міг взивати до Нього у труднощах, оскільки Господь, котрий визволяє ( падах; див. коментарі до 26:11) його “від тих, що ... проти” нього, чутиме його. Бог, повновладний Правитель, чує молитви Своїх дітей. Він також чує і знає про насилля нечестивців. Й оскільки вони “не бояться Бога”, то зазнають поразки від Господа. Включно з тими, що не бояться Бога, був і знайомий Давида, котрий порушив “свою умову” й став підступним супротивником. Слова такого “друга” здавалися лагідними і заспокійливими, але в “його” серці панувала ворожнеча. Чотири рази Давид згадав про те, що “слова” ворогів є гострими й нищівними, як “мечі” (див. 57:5; 59:8; 64:4).

55:23-24. Давидова упевненість звучить тут у його пораді святим звірити (“залиши”) свій тягар (“турботу”) “на Господа” (див. 1 Пт. 5:7). Бог “повіки” не полишить праведних (див. Втор. 31:6; Євр. 13:5). Проте Він знищить (див. Пс. 55:16) кровожерних та лукавих, які гноблять праведників.

Псалом 56

Псалом 56 – це пісня довіри, котру, як тут зазначено (вірш 1), написав Давид, коли був схоплений філістимлянами у Гаті (див. 1 Сам. 21:11; Пс. 34). Псалом створений на мелодію “Йонат елем рехокім” (досл., “Голуб на дубах далеких”). Давид запевнив, що хоча його вороги й мали намір його знищити, він з певністю покладався на Господа, котрий знав про його страждання. Ця ж упевненість спонукала його до завчасного воздавання хвали Богові за порятунок від небезпеки.

А. Вороги змовилися проти Давида (56:1-8)

Давид помолився, аби Господь знищив тих, що змовилися його вбити.

56:1-3. Ці вірші включають в себе вступне звернення псалмоспівця (“Помилуй мене, Боже”) під час великого випробування. Гордовиті “противники” невпинно переслідували (див. 57:4) його “день-у-день”   (див. 56:6).

56:4-8. Але оскільки його певність – у Богові, “слово котрого” він прославляв, автор усвідомлював, що йому не слід боятися смертних людей (слово “людина” в оригіналі цього псалма – басар, плоть”; див. вірш 12). Отож, тут псалмоспівець знову озвучив свою проблему перед Богом і попросив, щоб Він знищив його ворогів (вірші 6-8), бо вони постійно його обмовляли, чигаючи “на” його “душу” й назираючи “за кроками”.   У переслідуванні вони не давали йому спочинку.

Б. Але Бог підтримував його (56:9-14)

Давид знову озвучив власну певність у тому, що Господь знає про його страждання й захистить його.

56:9-10. Він був таким певним, бо розумів, що Бог знав його дуже близько, навіть записував у книзі його “сльози”. Художній образ зібраних “в бурдюк” сліз показує, що Бог не забув його страждань. Тому він і міг упевнено твердити: “Бог зо мною”.

56:11-12. Тут псалмоспівець перефразував рефрен вірша 5 (див. коментарі там). Довіряючи Божому “слову”, він знав, що смертна “людина” (’ адам; у вірші 5 вжито інше слово на означення цього поняття) безсильна супроти “Бога”.

56:13-14. Певність Давида спонукала його сподіватися, що Бог визволить його від небезпеки, щоб він міг жити (“ходити у світлі живих”) у слухняності “перед” Ним. Як і в інших псалмах, Давид був настільки упевнений у Божому рятунку, що написав про це в минулому часі (“Бо спас єси життя моє”). І він поклявся хвалити Бога за це похвальними жертвами.

Псалом 57

Псалом 57 подібний на попередній своєю ідеєю та структурою, однак тон тексту є більш піднесеним. Згідно із заміткою, Давид написав цей псалом, коли ховався від Саула у печері (див. замітку до Пс. 142), але в якій саме – невідомо (див. 1 Сам. 22; 24). Псалом складається з двох частин, і кожна з них закінчується рефреном (Пс. 57:6, 12), в якому Давид озвучив своє бажання, щоб прославився Бог. Давид помолився про рятунок від безжальних ворогів, а потім заспівав радісну пісню про неустанну Божу любов в очікуванні, що нечестивці потраплять у свої ж пастки.

А. Потреба в божественному втручанні (57:1-6)

57:1-4. Перша частина (вірші 1-6) є закликом псалмоспівця “до Бога” про рятунок. Автор благав Бога помилувати (див. 56:2) його, коли прибіг “у тінь” Божих “крил (див. 17:8; 36:8; 61:5; 63:8; 91:4) ..., поки не мине лихо”. Йому більше ні до кого було бігти за захистом. Його віра і справді мала під собою міцне підґрунтя, бо саме Бог посилає “з неба ... Свою ласку ( хесед, “віддана любов” ) й правду” (див. 57:11). Знаючи про риси Божого характеру, Давид був певен, що Бог порятує його від безжального переслідування (див. 56:1-3) нечестивців.

57:5. Далі Давидів сповнений певності заклик до Бога супроводжується його скаргою на становище. Автор порівняв своїх ворогів із левами (див. коментарі до 7:3) та іншими звірами, “що пожирають синів людських”, адже вони також прагнули погубити його. Їх “зуби” та “язик” були гострі, як зброя, коли вони знущалися й насміхалися над ним. (Про язик, мов “меч”, див. 55:22; 59:8; 64:4.) Він гірко тужив, що мусив знаходитися в оточенні таких підступних та кровожерних людей.

57:6. У цьому рефрені (див. вірш 12) Давид озвучив своє бажання, щоб Бог знісся “над небесами” й “по всій землі”. Звісно, це станеться, коли Бог переможе ворогів й установить Свою справедливість.

Б. Причина для радісної пісні (57:7-12)

Друга частина є подячною піснею псалмоспівця Богові за Його віддану любов і за Його вірність в очікуванні перемоги.

57:7. Давид знову розповів про своє скрутне становище, однак додав тут, що очікує знищення ворогів. Вони “наставили тенета ..., копали яму” перед ним, та “самі нехай упадуть до неї”. Тут Давид вже вчетверте використав подібні слова (див. “яму” у 7:16; і “яму” й “сіті” у 9:16; 35:8). Звичайно, образи сіток і ям показують намагання нечестивців спіймати його.

57:8-12. Ці вірші є майже тотожними 108:2-6. Будучи певним у знищенні нечестивців, Давид дав обітницю “співати” переможну пісню. Маючи сильну віру в Господа, він міг “хвалити” Його на світанку в очікуванні величних Божих діл. Давид сказав, що хвалитиме Господню ласку ( хесед, “віддана любов”) й “вірність” (див. 57:4) там, де його зможуть почути інші.

У рефрені з вірша 12 (див. вірш 6) Давид знову озвучив сильне бажання, щоб Бог знісся “над небесами” й “по всій землі”.

Псалом 58

Тут Давид засудив несправедливих суддів, які в праці своїй стали нечестивцями. Він закликав Бога знищити їх швидко й безповоротно, бо тоді праведники ще міцніше триматимуться своїх доріг.

А. Докір несправедливим суддям (58:1-6)

Шляхом запитань і відповідей Давид викрив те, до чого призвело несправедливе суддівство в його краї.

58:1-2. Давид запитав суддів про їх чесність: “Чи ви по правді творите суд, вельможі? Чи справедливо судите, о сини людські?”   Оскільки вельможі й судді стали нечестивцями, правосуддя у народі було перекручене.

58:3-6. Відповіддю на запитання у вірші 2 є тверде “Ні”. Вони не судили справедливо, а навпаки, замишляли “несправедливість” та насильство. Пізніше Міхей написав те саме про правлячі кола у свої часи (див. Міх. 3:1-3, 9-11; 6:12). Ці “нечестиві” судді пішли “манівцями” вже “від материнського лона”, стали неправдомовними у житті. Вони були, як ті змії, що нападають зі своєю отрутою на людей, не слухаючи “чарівника”, знавця чарів. Іншими словами, вони знищували людські життя й були глухими до докорів. Вони не хотіли слухати настанов.

Б. Швидкий суд на суддів (58:7-10)

58:7-9. Давид закликав Бога стерти з лиця землі злих суддів. Він недвозначно попрохав Бога розтрощити їхні “зуби”, тобто не дати їм розповсюджувати свою неправду. Вони були безжальними, як левенята (див. коментарі до 7:3), чиї зуби, як “ікли”, мусили бути вирвані. Давид також помолився про те, щоб судді зазнали несподіваного кінця, себто (а) зникли, “мов вода розлита”, щоб їхні “стріли” (тобто слова) не мали більше сили; (б) згинули, “мов слимак” в пустелі; й (в) раптово померли, “як викидень жінки, що не бачив сонця”.

58:10. Знищення беззаконних настане швидко. Вогонь, який спопеляє “будяки і глоди”, скоро гасне (див. коментарі до Проп. 7:6). Не встигнеш поставити глечика на той вогонь, як він уже згасає. Бог бурею “розмете” нечестивців, перш ніж їхні злі замисли встигнуть здійснитись.

В. Утішення для справедливих (58:11-12)

58:11-12. Давид очікував на те, як будуть веселитися люди, коли побачать, що Божа справедливість зійшла на нечестивих суддів. Тут знову мова є метафоричною та гіперболічною. Фраза “праведник … скупає свої ноги в крові беззаконних”, імовірно, значить перемогу у битві.

Давид також очікував, що народ буде мати цю перемогу на доказ Божої винагороди за праведність та його суду над землею. Люди не будуть назавжди полишені напризволяще перед свавіллям несправедливих суддів.

Псалом 59

Це – молитва Давида про захист від кровожерних супротивників. Даний псалом має схожий мотив непохитної довіри до Бога. Давид молився, щоб Господь дав йому безпеку й захист від ворогів і понизив їх, аби всі пізнали Боже повновладдя над землею.

Події, що призвели до написання псалма, пов’язані з облогою Саулом дому Давида (1 Сам. 19:8-11а). Однак Міхаль допомогла Давидові втекти через вікно (1 Сам. 19:11б-14).

А. Змова проти невинного (59:1-6)

59:1-6. Тут знову Давид молився про визволення з надскладної ситуації. Він просив про рятунок від “тих, що чинять беззаконня, … душогубів”, які лиш чекали, щоб убити його. Вони змовилися проти нього, хоча у ньому не було “ні гріха ..., ані провини”. Давид сказав, що Бог повинен зіслати “кару” на “всіх”, хто чинить так підступно.

Б. Перемога над підступністю беззаконних (59:7-11)

59:7-8. Давид порівняв своїх ворогів із виючими псами, що “бігають навкруги містом” уночі (див. вірш 15). Своїми словами та вчинками вони показували гордівливість, думаючи, що навіть Бог їх не чув. Їхні слова були гострими й разючими, як “мечі” (див. 55:22; 57:5; 64:4).

59:9-11. “Але” псалмоспівець був певен, що його ворогам нічого не вдасться. Він знав, що Бог висміює язичників (див. 2:1, 4). Тому псалмоспівець постановив собі пильнувати Бога, бо Він – його Сила (див. 59:18 і коментарі до 18:2) й “Безпека” ( місгоб; див. 59:17-18 і коментарі до 46:8). Він знав, що лише в Богові знайде рятунок й отримає змогу побачити падіння нечестивців, що переслідували його.

В. Бог явить справедливість (59:12-14)

59:12. Давид помолився, щоб Господь, його Щит (див. коментарі до 3:4), покарав нечестивців так, аби всі люди пізнали, що Господь – Владика Всесвіту. Нечестивці “не” повинні були просто зникнути, щоб люди про них забули. Натомість вони мали “блукати” в приниженні, ніби вигнанці й утікачі.

59:13-14. Давид також помолився про те, щоб їхні гордівливі прокляття й їхня брехня були викриті, щоб беззаконні спіймалися на своїх діях, а потім отримали кару. Таким чином усі пізнають, що “Бог … править” справедливо.

Г. Хвала у нелегкому становищі (59:15-18)

59:15-18. Давид мав певність, що, незважаючи на присутність ворогів (яких він знову порівняв із виючими псами; див. вірш 7), він хвалитиме Господа за Його силу (див. вірш 10), “милосердя” й “захист” (див. вірш 10 і коментарі до 46:8; слово манос, “Прибіжищем”, також вжите у 142:6).

Псалом 60

Псалом 60 є дидактичним псалмом (“для вивчення”), заснованим на життєвому досвіді Давида у військових кампаніях. Це – молитва про перемогу, бо тоді, коли Давид вів війну на півночі проти арамеїв, військо Едому вторглося в землі Юди. Псалом міг бути написаний саме тоді або невдовзі після того, як Давид, Йоав і Авішай розбили едоміїв (2 Сам. 8:13; 1 Цар. 11:15-16; 1 Хр. 18:12). (Див. коментарі до 1 Хр. 18:12, де зазначена кількість вбитих едомлян складає 18000, тоді як у вірші 2 цього псалма написано “12000 чоловік”).

Оскільки Давид знав, що перемоги й поразки приходять від Господа, він молився про Божу допомогу в битві проти ворогів Ізраїля. Він мав певність, що Господь дасть йому перемогу.

А. Молитва про рятунок (60:1-7)

60:1-5. Покладаючи надію на Господа, псалмоспівець попросив Бога визволити ізраїльтян із вкрай скрутного становища – напасті, спричиненої Божим гнівом. Господь “потряс землю, розколов її” та знесилив Давидових воїнів. Позаяк нещастя й поразка прийшли від Господа, тільки Він міг дати їм перемогу.

60:6-7. Значення вірша 6 визначити важко, але тон його видається докірливо-саркастичним: Бог зібрав Свій народ на війну (“дав … знамено”), однак потім привів людей до поразки (до втечі від ворожого “лука”). Ізраїльтяни боролися за Божу справу, проте Бог допустив їх поразку.

Тому Давид і просив Бога порятувати Своєю силою (Своєю “десницею”; див. Вих. 15:6, 12; Пс. 20:7; 45:5; 89:14; 108:7) Своїх улюблених. Псалом 60:7-14 тотожний 108:7-14.

Б. Запевнення у перемозі (60:8-10)

60:8-10. Псалмоспівець процитував тут слова Господа, що давали певність у перемозі. Бог проголосив, що оскільки всі племена й землі – Його, Він порятує Своїх людей і підкорить їхніх ворогів. Він розділить “Сихем” і розміряє “Суккот-долину”, тобто дасть ці землі Своєму народові. За двадцять миль на схід від Сихема, що у владі племені Єфраїма, стоїть Суккот, місто, підвладне племені Гада, біля річки Йордан. “Ефраїм”, велике плем’я Ізраїля, що проживало у центральних місцевостях країни, було сильним. Наче “шолом”, воно слугувало захистом нації. Землі Юди були берлом Господнім, тобто Давид (із коліна Юди) все ж був правителем від Бога, хоча й знаходився під загрозою. Вороги Ізраїля стануть із володарів рабами. “Гілеад”, на схід від річки Йордан, і “Манассія”, плем’я з обох берегів річки, належали Йому. “Моав” буде, як “умивальний посуд”, який підносять переможцеві. Едом буде, мов раб, на якого Бог, наче воїн, кине Свою сандалію. А земля Філістимлянська почує Боже переможне ликування після перемоги Давида.

В. Певність у Богові (60:11-14)

60:11-14. За допомогою трьох риторичних питань псалмоспівець проголосив, що Господь, Той, Хто відкинув людей під час битви (див. вірші 3-6), “приведе” їх до перемоги. Однак, оскільки лише людськими силами перемогти неможливо, Давид помолився, аби Бог послав його воїнам “допомогу на гнобителя”, упевнений, що “з Богом” перемога вже в їхніх руках.

Отож, зрозуміло, що перемога чи поразка приходить від Бога. Коли наступає нещастя, єдина надія людини – в Богові.

Псалом 61

Давид, бувши у безсиллі та неспокої, віднаходить тут певність у силі своєї Скелі та утішення у непорушних Божих обітницях. Багато дослідників стверджує, що цей псалом описує один із випадків порятунку Давида в останню мить під час його втечі в незаселені гірські місця, однак конкретного історичного контексту до псалма не надано.

А. Піднеси мене на скелю (61:1-3)

61:1-3. Псалмоспівець попрохав Господа про силу й захист, бо його “серце” вмлівало. Він просив, щоб Бог підніс його “на скелю, занадто круту для” нього. Слово “скеля” позначає тут безпечне місце, проте Давид бажав піднестись на ту гору, на яку не міг би дістатися сам. Якби Бог це зробив, то псалмоспівцеві нічого б не загрожувало.

Б. Я жадаю пробувати в Твоєму наметі (61:4-8)

Давид озвучив свою певність у Господі, котрий обіцяв йому силу й захист.

61:4-5. Давид віднайшов утішення в характері Господа. Як його “Прибіжище” ( махсех, прихисток від небезпеки”; див. коментарі до 14:6) та його висока “Вежа”, Бог не раз захищав псалмоспівця “проти” ворогів. Тепер же псалмоспівець прагнув “жити” у Божій присутності (“в” Його “наметі” й “під ... покровом” Його “крил”; див. 17:8; 36:8; 57:2; 63:8; 91:4, як пташенятко у безпеці під крильми своєї матері). Це – найнадійніше місце захисту, яке тільки існує.

61:6-8. Тоді, відштовухуючись від отриманої від Бога обітниці, Давид помолився про захист у Божій присутності. Бог його “вислухав” і “дав” йому у “спадщину тих, що шанують” Господнє “ім’я”. Вірні ізраїльтяни, які боялися Господа, ще визнавали Давида царем і не бунтували проти нього. Тож він молив, аби Бог продовжив “літа” царя (його самого), а також і надалі захищав його, посилаючи Свою “ласку ( хесед, “віддана любов” ) ... й правду” або ж нев’януче милосердя.

В. Тоді співатиму хвалу Тобі повіки (61:9)

61:9. Цар пообіцяв співати хвалу Господеві за дарований Ним захист. Після визволення псалмоспівець виконуватиме свої “обіти” (див. вірш 6), вихваляючи Бога “день-у-день”.

Псалом 62

Цей псалом показує тверду Давидову довіру до Господа, незважаючи на супротивників. Автор у тиші очікував на Бога, свою Силу й Безпеку, щоб Він врятував його від підступних ворогів. Псалом протиставляє надійність уповання на Бога ненадійному стану тих, котрі покладаються на людську силу. Псалом складається з трьох частин, по чотири вірші у кожній.

А. Спочинок у Бозі під час нападу ворогів (62:1-5)

62:1-3. Головна думка цього псалма виділена у вірші 1, в якому Давид написав, що чекає на Бога у тиші. Речення “Лише у Бозі душа моя має спочинок” (див. вірш 6) дослівно перекладається як “Лише у Бозі моя душа у тиші”. Лише на Бога взирав автор із повним спокоєм. Він знав: оскільки Бог –  його “Скеля” (див. коментарі до 18:3), “Спасіння” і “Захист” (див. коментарі до 46:8), він “не” захитається (див. 62:7 і коментарі до 15:5). Як воїни віднаходили спокій у неприступній фортеці, так Давид знаходив спочинок у Господі.

62:4-5. Така певність спонукала Давида дивуватися, як декотрі люди все ще намагалися “з висоти зіпхнути” його задля приниження. Художній образ огорожі, “що валиться”, показує слабкість і вразливість. Як люди намагалися “валити” мури міста чи огорожу, так нечестивці намагалися скинути з престолу Давида, бо вважали, що він уже беззахисний. Вони сподівалися досягти своєї цілі брехнями. Ці особи “устами своїми” благословляли Давида, “а в серці” ж проклинали його.

Б. Уповайте на Бога повсякчас (62:6-9)

62:6-9. Знову оповідаючи про своє чекання на Господа в тиші, Давид зізнався, що його “надія” була “лише у Бозі” (див. 25:5, 21; 33:20; 39:8; 71:5). Він повторно засвідчив, що Бог є його Першоджерелом безпеки (“Скеля”), рятунку (“Спасіння”) і надійності у будь-якому становищі (“Захист”, “Прибіжище”; див. 62:3). Саме тому він був у безпеці (“не захитаюсь”; див. коментарі до 15:5). Бог – його “Спасіння” та “Слава”. Без незліченних вирятовувань від Бога Давида вже давно перемогли б вороги.

Тому псалмоспівець озвучив тут настанову віруючим виливати “перед Ним серця”, постійно звірятися “на Нього”, усвідомлюючи, що Він – їх “Пристановище” ( махсех, прихисток від небезпеки”; див. 14:6; 46:2; 61:4; 71:7; 73:28; 91:2, 9).

В. Бог винагородить кожного, хто уповає на Нього (62:10-13)

62:10-11. Псалмоспівець застеріг, що нерозумно уповати на людей. Він описав, наскільки недовгочасним є життя людини, чи то заможної, чи бідної, знатної чи простолюдина. Люди – “лиш подув” ( хебел, пара”; див. 39:6, 12; 144:4 та коментарі до Проп. 1:2). Вони настільки незначні, що коли їх зважити, то ваги навіть не похитнуться. Вся їхня могутність безсила проти Бога. Отож, не слід звірятися на міць нечестивців. Та й на “багатство”   не варто покладатися (див. Прип. 11:28; 23:5; 27:24).

62:12-13. Тут псалмоспівець протиставив вищесказане тому факту, що, як сам Бог об’явив, “сила” Йому “належить”. Давид “чув” дві речі від Бога в однім твердженні: Він сильний і милостивий. Тому Він кожному воздасть по справедливості. Отож, набагато краще віднаходити спочинок під захистом сильного Бога, ніж надіятися на силу людей.

Псалом 63

Віра, показана у Псалмах 61 та 62, сягає своєї найвищої точки вираження в цій дивовижній пісні прослави Давида, написаній у вигнанні. Вона стосується того часу, коли Давид як цар був відділений від ковчега завіту, офіційного місця поклоніння (2 Сам. 15:25). Псалмоспівець вдовольняв жадання своєї душі до поклоніння прославленням Бога за Його неустанну любов навіть у важкому становищі. Як наслідок, він упевнено очікував радісних часів, коли його вороги будуть зупинені.

А. Туга за Богом (63:1-3)

63:1-2. Життєвий досвід Давида у “сухій”, безводній землі спонукав його розмірковувати про спрагу душі за Богом. Оскільки його душа прагнула Бога й тужила за Ним, автор написав: “Тебе шукаю пильно”. Це речення також можна перекласти як “Тебе шукатиму рано”. Такий варіант перекладу спонукав багатьох віруючих читати цей псалом уранці. Шукати когось зранку власне й означає робити це пильно й наполегливо.

63:3. Туга Давида за Богом стала наслідком його видіння Божої сили (могутності) й слави. Таке знання Бога з’явилося в автора ще перед вигнанням його ворогами в пустиню. Ковчег завіту був символом Господньої слави й сили (див. 1 Сам. 4:21). Тоді, в давні дні, Давид мав радісну можливість споглядати доказ Божої присутності “у святині”, священному наметі в Єрусалимі.

Б. Утішення душі хвалою (63:4-9)

63:4-5. Незважаючи на перебування далеко від святині, Давид віднайшов утішення у прославі Бога, бо хвала приносила радість і заспокоєння його серцю. Він вихваляв Бога за Його “милість”, яка “ліпша від життя”. Це – хвала того, хто, перебуваючи в сухій пустелі (вірш 1), думав більше про Бога, ніж про необхідну для життя воду.

63:6-7. Ба більше, хвала Богові насичувала душу псалмоспівця так, як найситніша їжа наситила б його тіло. Прослава Бога надавала авторові силу для духовного життя. Хвала Господу є звичним вираженням вдячності людини, яка роздумує про Бога, яка розмишляє про Нього “під час нічних чувань”.

63:8-9. Приводом для роздумів та хвали псалмоспівця була та безпека й підтримка, яку він віднайшов у Богові. Оскільки Бог був його Допомогою (див. коментарі до 30:11) та Силою (Божа “десниця” підтримувала його), Давид знаходився близько біля Нього, “в тіні крил” Його (див. 17:8; 36:8; 57:2; 61:5; 91:4), й продовжував славити Його піснями.

В. Радість у перемозі (63:10-12)

63:10-12.  Від роздумів про хвалу як поживу для душі Давид повернувся в думках до тодішньої поточної ситуації. Однак у світлі своїх знань про Бога він не мав жодного сумніву, що його вороги “зійдуть у безодні підземні” й помруть тяжкою смертю. За цей порятунок він, “цар”, возвеселиться “у Бозі”, як і “кожен, хто” вірний Йому. Таким чином хвала є невід’ємною частиною духовного життя людини. Вона має прийти в серце та вилитися з серця спонтанно, коли Бог вислухав моління віруючого і втрутився задля нього. Іншими словами, хвала – це доказ, що Бог працює над задоволенням потреб Своїх людей.

Псалом 64

Цей псалом – це ще одна молитва Давида про Божий суд над ворогами праведних. Давид помолився про захист від тих, котрі змовилися супроти нього, а потім описав їх зловісні плани проти правих серцем. Давид був переконаний, що Бог оберне ці плани на самих же нечестивців.

А. Молитва про захист (64:1-3)

64:1-3. Давид розпочав цей псалом із заклику-скарги до Бога. Будучи засмученим тим, що юрба “злочинців” змовилася проти нього, він розповів Богові про те, що має потребу в Його захисті.

Б. Підступні задуми проти праведних (64:4-7)

64:4-5. Тут Давид описав, як лиходії готуються напасти на “безвинного”. Він порівняв їхні слова з мечами (див. 55:22; 57:5; 59:8) й стрілами – зброєю, яка пробиває серце та призводить до смерті. Їхні безжальні напади траплялися “несподівано”, наче “із закутка”. Лиходії були самовпевненими в тім, що чинили, вони нападали на інших і “не” боялися.

64:6-7. Більше того, нечестивці заохочували одні одних до “злих намірів”. Вони гадали, що мають “продумані замисли” й можуть грішити так, що ніхто не побачить. Це, за висновком Давида, й показує, яким підступним (див. 83:4) може бути людське “серце”.

В. Пророцтво про Божий суд (64:8-11)

64:8-9а. Давид виголосив передбачення, що Бог втрутиться й силою вдарить на них. Вони можуть задумувати підступи (вірш 7), проте “Бог” пустить на них “стрілу”. І це справедливо, бо тут покарання відповідає провині. Їхні язики, немов ті стріли на інших (вірш 4), Бог оберне “їм” же “погибель”, а їх підступні плани (див. вірші 6-7) знищать їх  самих .

64:9б-11. Кожен, “хто на них тільки погляне, – похитує головою” на їхні лихі задуми. Більше того, бачивши знищення лиходіїв, люди боятимуться (див. “бояться” у вірші 5) Господа й звістуватимуть “діла Божі”. Божий суд матиме довгочасний вплив на людей. Що ж до праведних, то вони матимуть причину радіти, ще сильніше довіряти Йому як своєму Прибіжищу й хвалити Його.

Псалом 65

Можливо, Давид написав цей псалом для щорічного виконання, коли перші зерна річного урожаю ячменю приносилися Господу і священик підносив їх перед людьми як дар у посвяту (див. Лев. 23:9-14 та коментарі до них). Псалом є піснею вдячності за врожай та славленням Божої доброти до Своїх людей. У цій “пісні” Давид проголосив, що Бог, котрий чує молитви, прощає гріхи, а це – доказ Господньої милості. Давид також зазначив, що Бог використовує Свою надприродну силу задля помочі Своїм людям. Відштовхуючись від таких очевидних доказів Божої ласки, псалмоспівець з трепетом очікував сходження Божого благословення на землю, яке принесе народові достаток.

А. Благословення із Божих дворищ (65:1-5)

65:1-5. Псалмоспівець озвучив своє переконання, що коли Бог прощає гріхи (“провини”), тоді Він рясно благословляє. Псалом починається з того, як люди готуються хвалити Бога, бо він слухає “молитву” (вірші 2-3). Причиною для молитви були, ймовірно, їх тяжкі гріхи, і Бог прощав їм їхні “провини” (вірш 4). Отож, кожен, хто наближається до Господньої присутності в такий спосіб, відчує істинне щастя (буде “блажен”; див. 1:1) та задоволення (“добром дому” Божого, 65:5). Прощення гріхів давало людям можливість хвалити Господа і з радістю входити у святкові дні у дворища священного намету (слово “храму” є перекладом до давньоєврейського слова хекал, досл., “ прекрасний дім”; див. коментарі до 5:8).

Б. Чудесні об’явлення Божої сили (65:6-9)

65:6-9. Псалмоспівець був певен, що Бог відповідає на молитви; Він – надія людей із найдальших “кінців землі”.

Бог відповідає на молитви “предивно” й “ласкаво”; це звично для Нього. Він являв Свою силу, утверджуючи “гори” та заспокоюючи “моря” і їх буруни. Чудеса Божі наповнюють “страхом” серця та несуть людям радісні пісні по всьому світу (від “Сходу” й аж до “Заходу”).

В. Щедрий урожай (65:10-14)

65:10-14. Псалмоспівець був переконаний, що Ізраїль матиме надзвичайно урожайний рік, коли Бог зіллє на землю Свою благодать. Вірш 10а узагальнює Боже відвідування землі, а вірші 10б-14а розвивають тему Божих благословень для цієї землі. Божий контроль над водою забезпечує зростання зерна для хліба (“Ти їм хліб готуєш”, вірш 10б); послані Богом дощі готують землю на добре жниво (вірш 11); Божі благословення несуть людям щедрий урожай (“точать сить”, вірш 12); з Божої волі на необроблених землях росте густа трава (вірш 13). Словом, “отари” та збіжжя множаться з Його благословення (вірш 14а).

Псалмоспівець підсумував, що вся природа “весело вигукує” (вірш 14б), тобто щедра плодовитість на землі свідчить про Божі благословення.

Псалом 66

Це – ще одна подячна пісня Господу. Вона, як і Псалом 65, могла бути написана на честь святкування певної події, однак ця подія невідома. У першій частині (вірші 1-12) псалмоспівець (тут не зазначено, чи саме Давид) писав від першої особи множини (“нас”, “наші”), тоді як в другій (вірші 13-20) – від першої особи однини (“я”, “мене”, “моїй” тощо). У псалмі міститься засвідчення того факту, що народ визнав божественне походження свого рятунку, а також заклик усім народам землі приєднатися до прослави Господа.

А. Народ прославляє Господа (66:1-12)

Вірші 1-9 адресовано народам, а вірші 10-12 – Богові. Псалмоспівець закликав усі народи прославляти Господа за Його величний рятунок народу Ізраїля.

66:1-4. Уся земля, тобто кожен, хто жив на ній, мав воздати “хвалу” Господу окликом (вірш 1), співом (вірш 2) чи словом (вірші 3-4). Усі створіння мали тішитися Його предивними ділами (див. вірш 5), через що Його “вороги” повсякчас підлещуються до Нього “задля” Його “великої ... сили”.

66:5-7. Потім псалмоспівець закликав усі народи поглянути, як “предивні” Божі “діла (див. вірш 3) … над людськими синами” демонструють Його повновладдя. Переправа ізраїльтян через Червоне море та річку Йордан були очевидними доказами Божої сили та здатності рятувати. Тож люди повинні усвідомити, що “потугою Своєю він повік володарює”, перемагаючи бунтівних і визволяючи Своїх людей.

66:8-9. Далі ізраїльський народ закликав усі “народи” землі благословляти “Бога”, бо цими й іншими предивними вчинками “Він” їх “зберіг”.

66:10-12.  Тут нація визнала, що Бог “випробував” людей усіма тягарями й стражданнями, але зрештою “вивів” їх “на простір” величезних благословень. Цим самим вони засвідчили свою віру в те, що саме Бог вів їх увесь шлях і порятував їх.

Б. Псалмоспівець веде хвалу (66:13-20)

Псалмоспівець, очільник серед усіх молільників, приніс тварин у жертву й гучну хвалу Богові.

66:13-15. У цих віршах автор звернувся до Бога, а у віршах 16-20 – до молільників. Псалмоспівець сказав, що піде до Божого   дому й принесе “всепальні жертви”. Так він виконає свої “обіти”, які дав, “коли” йому “було … скрутно”.

66:16-20. Тут автор звернувся до молільників, виголошуючи хвалу Богові. Він оповів їм, що Бог відповів на його молитву (“до Нього я візвав”) і визволив його. Однак цього б не сталося, “якби” в нього “у серці” залишилося “беззаконня” (див. Прип. 28:9; Іс. 59:2). Але Бог “вислухав” його   і відповів на його “моління”. Думка тут зрозуміла: люди Бога у горі повинні очистити свої серця й молитися до Нього. Тоді Він відповість і не відкине від них “ласки Своєї”, а опісля й інші віруючі зможуть Його славити та вихваляти.

Псалом 67

Помолившись за Боже милосердя й благословення, щоб всі пізнали шляхи Його спасіння (Пс. 66), псалмоспівець закликав людей прославляти Бога за Його справедливе правління, аби втішатися Його щедротами.

А. Нехай Бог змилосердиться (67:1-3)

67:1-3. Автор попрохав про Боже милосердя, послуговуючись частиною священничого благословення (вірш 2; див. Чис. 6:24-26). Сяйво Божого лиця “над” людьми символізує божественну милість та схвалення (див. коментарі до Пс. 4:7). Псалмоспівець молився заради того, щоб Божу спасенну “дорогу” пізнали усі народи “на землі”. Бо коли Бог спасе їх, то про це почують й інші.

Б. Хай прославляють Його всі народи (67:4-8)

67:4-8. У віршах 4-5 псалмоспівець закликав людей і “народи” прославляти Бога й радіти, бо Він править “по правді”. У віршах 6-8 він закликав їх прославляти Бога, щоб Він “благословив” їх за це й послав їм добрий “урожай”. Усвідомлення цінності Божих благословень спонукає людей боятися Бога і поклонятися Йому.

Псалом 68

Цей псалом є піснею на честь Божого тріумфального сходження на гору Сіон. Якщо замітка про авторство Давида є правильною, то приводом для написання, мабуть, стало завоювання Давидом міста (2 Сам. 5:6-8) чи перенесення ковчега завіту на Сіон (2 Сам. 6), чи якась переможна процесія або ж його перемоги загалом. Декотрі дослідники не звертають уваги на замітку і припасовують написання даного псалма до інших подій, приміром, до повернення ізраїльтян з Вавилонського полону, хоча й немає конкретних історичних посилань на це у самому псалмі. Образність даного псалма дозволяє послуговуватися ним у багатьох ситуаціях. Немає сумніву, що даний псалом, якщо він створений Давидом, виголошувався під час кожної його наступної перемоги. Найбільш тріумфальна подія, до якої можна його віднести, – це Вознесіння Христа, оскільки Пс. 68:19 був перефразований і вжитий у цім контексті щодо Господа апостолом Павлом (Еф. 4:8).

Тут псалмоспівець зробив огляд історії Ізраїля від блукання пустелею до заселення й завоювання краю. Він підкреслив Божий вибір гори Сіон, який став причиною захоплення ізраїльтянами у полон багатьох жителів Ханаану та одержання ними дарів чи здобичі від полонених. Отож, автор співав Богові хвалу, бо Він переможно йшов на поміч пригнобленим. Давид закликав й інших приєднатися до нього і хвалити їхнього сильного Господа.

А. Страх Божий і хвала переможному Богові (68:1-7)

68:1-4. Давид помолився, щоб “Бог” явив свою предивну силу. Слова у вірші 2 майже тотожні словам Мойсея, які він промовляв щоразу, коли після спочинку ізраїльтяни продовжували свою мандрівку пустелею (Чис. 10:35). Коли “Бог” встає в силі, “грішники” гинуть, “як дим щезає” на вітрі і “як віск від вогню тане”. А “праведники”, отримавши рятунок від грішників, щиро “веселяться” (див. Прип. 28:12; 29:2).

68:5-7. Давид закликав народ славити піснями Того, Хто “їде в колісниці пустелею” (див. вірш 34; 104:3; Іс. 19:1), вживши таким чином художній опис незмірної величності Бога. Автор вибрав саме цей вираз для полеміки проти схожого виразу на означення Ваала. “Бог” є достойним хвали за Свої дивні й переможні діла: Він визволяє й утішає зневажених (сиріт і вдів) та пригноблених (“закутих”), полишаючи бунтарів напризволяще у “пустині”.

Б. Згадка про Божий переможний похід зі Своїм народом (68:8-19)

Псалмоспівець простежив “подорож” Бога зі Своїм народом від пустелі аж до Його перебування на горі Сіон.

68:8-11. Коли Бог вів Свій народ “крізь пустиню”, земля “тремтіла” і йшов “щедрий дощ” (див. 77:17-20). Виснажені в пустелі, Його люди (названі тут Його спадщиною; див. коментарі до Втор. 4:20), отримували підсилення від дощу. Бог “у доброті” Своїй дбав і про вбогих .

68:12-15. Потім псалмоспівець згадав переможне завоювання ханаанської землі, з якої повтікали “царі” (вірші 13, 15). Хоча вірш 14 важко точно розтлумачити, він, імовірно, має стосунок до Суд. 5:16, де озвучено докір тим ізраїльтянам, які зволікали з завоюванням Ханаану. Отож, коли ті ізраїльтяни спали вночі надворі, не бажаючи брати участь у битві, Бог благословив Свою голубку (тобто Ізраїль; див. Пс. 74:19). Здобич воїнів (певно, захоплена у переможених ворогів) була, немов срібло й золото на крилах та пір’ї “голубки”. Фраза “сніг випав на Цалмоні” може стосуватися снігопаду на горі біля Сихема (див. Суд. 9:48), що допомогло ізраїльтянам розгромити ворогів. Або ж це речення може означати, що послана Богом перемога була такою ж підбадьорюючою, як і сніг, що щойно випав.

68:16-19. Ці вірші оповідають про те, як Бог обрав Сіон поміж іншими горами і як переможно, мов воїн-завойовник, увійшов туди. “Високі … Башан-гори” – це гірський хребет Хермону всього за кілька миль на північ від Башану. Обравши Сіон місцем Свого перебування, Бог увійшов у місто в оточенні численних (“тисячі й ще раз тисячі”) ангельських воїнств, зображених тут прибуваючими на колісницях. Отож, Господь ішов “із Синаю” (див. вірш 9) аж до Своєї “святині” на Сіоні. Його вхід у Єрусалим (коли Давид завойовував його, 2 Сам. 5:6-8, чи коли він переносив ковчег завіту у Єрусалим, 2 Сам. 6) був подібний до сходження “на гору” могутнього завойовника з бранцями, який одержує дари від переможених, “тих, що противляться”.

Алюзію на Пс. 68:19 вжито апостолом Павлом у Еф. 4:8 (див. коментарі там). Однак, замість дослівного цитування давньоєврейського тексту, Павло, імовірно, слідував тогочасній інтерпретації псалма серед єврейського народу (із Таргума), яка перефразовує цей вірш так: “Увійшов ти в небеса, о пророче Мойсею! Ти вів поневолених у неволі; ти навчав словам Закону; роздавав ти [не «отримував», як в оригінальному давньоєврейському тексті] дари синам людським”. (У цій інтерпретації Мойсей вважався представником Бога на землі.) Павло слідував за цією екзегезою ізраїльтян того часу, бо у ній пояснювалося, що завойовник обдарував дарами Своїх   вірних підданих. Апостол достосував цю ідею до перемоги Христа над силами зла та обдаровування Ним духовними дарами (див. Еф. 4:11) тих, які йдуть за Ним. Такою аналогією (заснованою більше на єврейському тлумаченні псалма, аніж на точному тексті оригіналу) Павло зробив наголос на величі духовної перемоги віруючих у Христі.

В. Вплив Божої перемоги на світ (68:20-32)

68:20-24. Давид воздав хвалу Господеві, який “несе … тягар” Своїх вірних дітей та є їм рятунком “від смерти”. Давид був переконаний, що вхід Бога в Сіон заради Свого народу призведе до повного знищення Його “ворогів” та ворогів Його люду. Він виведе (“Я приведу назад”) ізраїльтян “із” небезпек (як із тих, що вони зазнали у Башані, коли перемогли Ога, Чис. 21:33-35) та з інших труднощів (як-от під час переходу через Червоне море, що випливає зі слів “з безодні моря”; див. Іс. 51:10). Бог дасть Ізраїлю силу здобути перемогу над ворогами, яка тут образно змальовується фразою “щоб ти полоскав твої ноги в крові, щоб язик твоїх собак мав від ворогів частку” (див. 1 Цар. 22:38).

68:25-28. Божий тріумфальний “вхід” у Сіон й “у святиню” знову зображено тут і показано як переможну процесію зі співаками й іншими музиками. Всі ті, що стали свідками Божого тріумфального входу, повинні були благословити Його. Племена Веніямина і “Юди”, мале й велике, представляють південь царства, а Завулон і “Нафталі”   – північ.   Можливо, два останні племені згадуються тому, що вони прославляються в пісні Варака й Девори (Суд. 5:18).

68:29-32. Потім псалмоспівець попросив Бога знову показати Свою “силу”. Споглядаючи її і Його храм, язичницькі “царі принесуть дари” з поваги до Нього. Звір, “що в очереті” (вірш 31), – це символічний образ ворога, ймовірно, “Єгипту” (вірш 32). “Стадо волів” символізує міць Єгипту. “Вельможі” від цього народу, а також від сусідньої Етіопії на півдні зрештою “поклоняться”, розпорошаться і “прийдуть … до Бога”.

Г. Заклик до прослави (68:33-36)

68:33-36. Псалмоспівець закликав усі народи співати хвалу “Богові, … що верхи їздить небесами” (див. вірш 5), визнаючи Його “силу” й “велич”, засвідчені в Ізраїлі та на небесах, “у хмарах”, та дані Ним Своєму “народові”.

Псалом 69

Давид благав Бога врятувати його від загибелі, бо в той час його брати дошкульно ображали його й відкидали, а він це терпів заради Господа. Молячи Бога про відплату тим, хто його жорстоко принижував, автор очікував всесвітнього воздавання хвали й оновлення.

А. Вороги Давида ненавиділи його без причини (69:1-5)

69:1-5. У своєму горі псалмоспівець звернувся до Господа. Він використав художній образ потоплення, щоб показати перебування за крок від смерті. Автор загинув би, якби Бог його не врятував. Його біди прийшли через багаточисельних ворогів, які хотіли його “погубити”. Вони ненавиділи його “без причини” (див. 35:19) й змушували віддати їм свої статки (котрі він “не загарбав”).

Б. Автор бажав пробувати в Божому домі (69:6-13)

69:6-13. Давид намагався спонукати Бога діяти на його користь, оскільки він страждав через своє полум’яне бажання перебувати з Господом. Хоча Давид і був грішником (вірш 6), на той раз причина горя – не його гріх. Тут він страждав саме “за” Господа (вірш 8). Його родичі ненавиділи його, хоча він і мав “ревність” до Господа (вірші 9-10). Їхні “зневаги” супроти Бога “впали” на нього. Гірко тужачи, він постив (що було ознакою жалоби; див. Суд. 20:26; 1 Сам. 31:13; 2 Сам. 12:16; 1 Цар. 21:27; Неєм. 1:4) і носив “верету” (ще одна ознака жалоби; див. Бут. 37:34; 1 Цар. 21:27; Неєм. 9:1; Ест. 4:1-4; Пс. 30:12; 35:13; ПлЄр. 2:10; Дан. 9:3). Та навіть тоді його вороги (в тому числі судді і ті, що сиділи “при брамі”) й “ті, що вино жлуктають”, глузливо виспівували про нього.

В. Він молився у горі до Господа (69:14-29)

69:14-19. Псалмоспівець благав Господа врятувати його від навислої над ним смерті. Він хотів, щоб у призначений час (“у час сприятливий”) Бог Своєю ласкою (“ласка”, хесед, вірш 17) й у “доброті великій” притьмом (див. коментарі до 31:3) порятував його (69:15, 19) та спас (“спаси”, падах; див. коментарі до 26:11) від нещастя і скрути. Тут автор знову використав художній образ багнистих “вод”, у яких можна потонути (див. 69:3).

69:20-22. Давид віднайшов певність у тім, що Бог знав про глузливі докори гнобителів (див. слово “наругу” у вірші 11) та їхнє жорстоке ставлення до нього (як вони клали йому “полин” [ ро'с, можливо, якась отруйна рослина] до страви та “оцтом” напували). В оригіналі слово “страви” ( барут ) означає їжу, “принесену тому, хто в смутку, співчуваючими друзями. Це слово ще більше підкреслює лукавство їхніх учинків” (A. Cohen, The Psalms , p. 219).

69:23-29. Проклинаючи ворогів, Давид бажав, щоб їхня страва стала причиною їхнього ж падіння, щоб “в очах їм” потемніло, аби вони “не бачили”, і щоб “крижі їхні” тряслися від печалі. Він просив, щоб “гнів” Божий вилився на них і щоб спорожніли їх оселі через їхню смерть. Така кара була б справедлива, бо “вони” переслідували Божих людей (вірш 27).  

Потім Давид помолився, щоб Бог обвинуватив їх у їхніх гріхах і стер їх “із книги живих” (див. Одкр. 20:15). У Біблії відкривання книг асоціюється з судом (див. Дан. 7:10; Одкр. 20:12). Це так, наче Бог занотовує імена праведних. Але, звичайно ж, всезнаючому Богові не потрібні записи. Головна думка сказаного полягає в тому, що нечестивці не отримають Божих вічних благословень.

Г. Господь чує тих, хто в потребі (69:30-37)

69:30-34. Давид знову молився, страждаючи,   щоб “Господь” був його Спасінням (див. вірш 14) й захистив його. Певний, що Бог визволить його з біди, він дав обітницю прославляти Господа. Давид знав, що величання “із подякою” є милішим Господу, “ніж віл або бичок”. Роги були ознакою зрілості тварини; тільки тварин із роздвоєними “ратицями” можна було жертвувати (Лев. 11:3). Нещасні й “покірні” (див. Пс. 70:6) побачать, як Бог вирятує Давида, та “звеселяться” й отримають утішення. Вони впевняться, що Господь почує і їхній зов про допомогу, оскільки Він “Своїми не погордує”.

69:35-37. Давид закликав усе суще хвалити “Бога”, очікуючи порятунку народу й поселення людей на нових землях.

Переважаючим тоном цього псалма є тон молитви про рятунок від страждань заради Господа. Певні частини псалма було достосовано до життя Христа: ненависть до Нього (вірш 5; див. Йн. 15:25), Його самовідданість (Пс. 69:10; див. Йн. 2:17) і оцет, котрий подали Йому, розіп’ятому на хресті (Пс. 69:22; див. Мт. 27:48). Отже, цей псалом є частково типологічним щодо Христа, адже саме Він – уособлення всіх праведників, які переслідувані за щиросердне виконання Божої волі.

Псалом 70

Цей короткий псалом містить молитву Давида про швидкий рятунок із теперішнього лихого становища. У ньому також є очікування радості, котра настане опісля. Він має замітку чи то заголовок “На спомин” (досл., “Щоб нагадати”; див. замітку до Пс. 38). Можливо, ця замітка є позначенням для використання псалма під час підношення дарів (див. 1 Хр. 16:4), що допомогло б “нагадали” Господу про прохання Його підопічного.

А. Мені на допомогу поспіши (70:1-4)

70:1-4. Псалмоспівець закликав Бога поспішити йому “на допомогу” (див. вірш 6 та коментарі до 31:3). Вороги чигали “на” його “життя” (див. 35:4, 8; 38:13). Тож його прохання було нагальним. Він молився, щоб ті, котрі соромили і зневажали його (69:20), самі застидалися (70:3-4; 71:13) й повернулися “назад, стидом прибиті” (див. 6:11; 40:15), щоб не мали більше змоги глумитися з нього (“Ага!”).

Б. Хай возвеличиться Господь (70:5-6)

70:5-6. Потім псалмоспівець помолився, аби “всі, що ... шукають” Бога і “люблять” Його “допомогу”, раділи й казали: “Хай возвеличиться Господь!” Назвавши себе бідним та нужденним (див. 40:18 та коментарі до 37:14), він благав про поспішний рятунок (див. 70:2), бо Бог був його єдиною Поміччю (див. коментарі до 30:11).

Псалом 71

Псалом 71 поєднує в собі елементи з інших псалмів (22; 31; 35; 40). Все ж він є окремим псалмом, що виражає віру старшої людини протягом усього життя. Псалмоспівець, ім’я якого не згадано, має певність: Господь відповість на його молитву так само чудесно, як відповідав усе життя. Отож, пообіцявши хвалити Бога, як він це завжди робив, автор з певністю попрохав про рятунок від тих, котрі бажали йому зла й висміювали його за його віру.

А. Молитва про допомогу від Господа (71:1-4)

71:1-4. Псалмоспівець звернувся до Господа, молячись про рятунок від нечестивців. Це прохання сповнене засвідчень певності у змозі Господа спасти: Бог був його Прибіжищем (вірш 1), Скелею “пристановища” (вірш 3; див. 31:3) і “Твердинею” (те саме давньоєврейське слово вжите у 18:3; 31:5; 91:2). Псалмоспівець бажав постійно знаходитися в безпеці й під захистом Божим (71:3), а також рятунку від “беззаконних” (вірш 4).

Б. Молитва із довіри всього життя (71:5-13)

71:5-8. Псалмоспівець знову озвучив свою певність у Господеві, незважаючи на негаразди. Бог був його Надією (див. 25:5, 21; 33:20; 39:8; 62:6) й Тим, на Кого автор покладався “від юности” (див. 71:17). Хоча багато людей дивувалося з нього (він став для них “немов чудовиськом”), він постановив собі продовжувати довіряти Господеві, своїй Силі, та хвалити Його (вірші 6, 8) і Його славу (див. коментарі до 29:2). (Слово “сила” є перекладом до давньоєврейського слова махсех, досл.,   прихисток від небезпеки”, яке також вжите у 14:6; 46:2; 61:4; 62:8-9; 73:28; 91:2, 9. Воно відрізняється від дієслова, вжитого у 71:1 і перекладеного як “я прибігаю” [ хасах, що споріднене з іменником махсех ], та від слова, переданого як “пристановища” у вірші 3 [ ма’он, «місце перебування»; див. 90:1; 91:9].)

71:9-13. Потім псалмоспівець помолився про повсякчасну турботу (“не покидай мене”; див. вірш 18) у його старості, бо багато хто бажав завдати йому шкоди. Ці люди думали, що “Бог його покинув”, – абсолютно безпідставне твердження! – та гадали, нібито можуть зловити його й убити. Тож псалмоспівець прохав, аби Бог поспішив (див. коментарі до 31:3) йому “на поміч”, а ворогів його щоб вкрили сором (див. 71:24), “ганьба й зневага” (див. 70:3-4).

В. Продовження хвали на шляху життя (71:14-24)

Оскільки літній псалмоспівець покладався на Бога все своє життя, він дав обітницю продовжувати хвалу за рятунок у майбутньому.

71:14-18. Автор озвучив свої наміри уповати на Бога й хвалити Його за “справедливість”, численні “спасіння” та “могутні” рятівні “дії” (див. вірш 24).

Все життя псалмоспівця, “вже змалку” (див. вірш 5), було наповнене хвалою Бога за Його “діла … чудесні”. Тепер же, коли постарів (див. вірш 9), він і надалі бажав хвалити Його, однак Бог “не” мав його покидати (див. вірш 9), щоб він міг оповідати “про” Божу “потугу”.

71:19-21.  Тут псалмоспівець згадав деякі значні речі, які Бог для нього вчинив. У своїй справедливості (див. вірші 2, 15) Бог “учинив” багато великих діл (вірш 19). Отож, Він є незрівнянним. Риторичне запитання “Боже, хто рівний Тобі?” кілька разів задається у Псалмах із незначними відмінностями (див. 35:10; 77:14; 89:7; 113:5; також див. Вих. 15:11; Міх. 7:18).

Бог об’явив літньому псалмоспівцеві, що Він спроможний врятувати його від “лихих злиднів” і знову оживить його й виведе “наверх із земних безодень”, тобто спасе від смерті (див. Пс. 30:2; 130:1). Тому автор мав певність, що Бог збільшить його “повагу” й потішить його “знову”.

71:22-24. У цих заключних віршах псалмоспівець дав обітницю “прославляти” Бога співом, грою на музичних інструментах (“гарфі” й “гуслах”, які, ймовірно, були струнними інструментами та згадуються чимало разів у Псалмах), викликуванням та оповіддю (див. вірш 15) про Божі діла (див. вірші 16-17). Звання “Святий Ізраїля”, яке часто зустрічається у Книзі Пророка Ісаї, вжите у Книзі Псалмів лише тричі (71:22; 78:41; 89:19). Хвала ж лунатиме “повсякденно”, бо Бог укриє “соромом” усіх його ворогів (див. 71:13).

Псалом 72

Автором двох псалмів (72; 127) називають “Соломона”. Якщо псалом 72 і справді його авторства, то в ньому може описуватися правління цього володаря. Також псалом оповідає про тисячолітнє царювання Месії. Тут описуються благословення, зіслані за праведність правителя від Бога. Псалмоспівець усім серцем очікував, що цей цар правитиме у праведності й мирі, захищатиме пригноблених, а його влада простягатиметься над багатьма царями, від одного моря й до іншого. Псалмоспівець помолився про благодать миру та достатку, обґрунтовуючи своє прохання тим, що цар – визволитель поневолених і тому гідний хвали, могутності й влади.

А. Молитва за справедливий суд (72:1-7)

72:1-4. Псалом розпочинається молитвою, щоб Бог дарував “цареві” божественне вміння судити по справедливості (вірші 1-2). Псалмоспівець з трепетом очікував, що цар, який правитиме “по правді” (вірші 1-3), принесе квітучий достаток (див. вірш 7) та “мир”. Він також судитиме на користь “бідних з народу” (див. вірш 12) й “убогих” (див. вірші 12-13) і каратиме тих, які гноблять їх.

72:5-7. Слова “Тебе боятимуться” стосуються, скоріш за все, не людського царя, а Бога, котрий є Сущим “від роду й до роду”. Якщо ж ці слова мають стосунок до земного царя (як у НМВ), тоді основна думка може полягати в тому, що наймення чи репутація цього царя запам’ятається на багато поколінь (див. вірш 17). Коли цареве правління є праведним, воно надає людям певність у завтрашньому дні. “Як дощ” на “землю”, справедливий правитель чинить так, щоб “справедливість” квітнула, а “мир” був “глибокий”.

Б. Його майбутнє царювання (72:8-11)

72:8-11. Псалмоспівець передбачив, що цей цар “буде правити від моря аж до моря”, від річки Євфрат аж по всьому світу. Люди, що мешкають у пустельних місцевостях, “перед ним схиляться ..., а вороги його” стануть приниженими й підкореними (“лизатимуть порох”). “Царі” дальніх “островів принесуть дари” та “поклоняться … йому”. Ці “царі” прибудуть із далеких країв, у тому числі з “Таршішу” (імовірно, це той же Тартесс, що знаходився на південному заході Іспанії), “Шеви” (див. вірш 15; сучасний Ємен у південно-західній Аравії), і “Севи” (у верхньому Єгипті; див. Бут. 10:7).

В. Причина його царювання (72:12-14)

72:12-14. Псалмоспівець пояснив: цар достойний такої влади (вірш 8) та шани, яку віддаватимуть йому (вірші 9-11), бо він – визволитель пригноблених. “Він бо спасе вбогого” (у віршах 12-13 тричі вжито слова на означення “вбогий” і “бідний”) та безпомічного (див. вірш 4), “що кличе” його. “Над бідним ... і над нужденним” цар “змилується ... і урятує душі” їхні, бо “дорога буде їхня кров (тобто їх життя) в очах у нього”.

Г. Величання царя (75:15-20)

72:15-17. Оскільки цей цар правитиме праведно й велично, люди даватимуть “йому” дари (наприклад, золото “з Шеви”; див. про велику кількість золота, подаровану Соломонові царицею савською, в 1 Цар. 10:10), молячись “за нього” та благословляючи його. Тоді люди разом молитимуться за добрий урожай (див. Пс. 72:3, 6-7) із повнотою “збіжжя” та інших плодів. “Ливан”, славетний своїми кедровими лісами, слугує тут образом багатого краю. Благословення правління такого царя є взаємними: він благословляє “народи” (ймовірно, через торгівлю та мирні угоди), а вони зі свого боку славлять “його”.

72:18-20. Вірші 18-19 містять у собі друге славослів’я у Книзі Псалмів, завершуючи таким чином Книгу II (Пс. 42-72). Вони включають слова благословення Господеві, Богу Ізраїля, й прохання об’явлення слави “Його” по всій землі. У вірші 20 говориться, що цим і завершуються “молитви Давида”. Одначе це може стосуватися більш ранньої версії збірки псалмів, оскільки автором ще 18 псалмів після цього називається Давид (як зазначено в замітках до них; див. Пс. 86; 101; 103; 108-110; 122; 124; 131; 133; 138-145).

III. Книга III (Пс. 73-89)

Автором 11 з 17 псалмів цієї частини названо Асафа (Пс. 73-83), одного псалма – Давида (Пс. 86), трьох – синів Кораха (Пс. 84-85; 87), одного – Гемана (Пс. 88) та ще одного – Етана (Пс. 89). Асаф, Геман і Етан були левітами-музикантами за часів Давида (1 Хр.15:17, 19).

Псалом 73

Цей псалом створений на ту ж тему, що й Псалом 49, а отже, його можна класифікувати як псалом мудрості або ж принаймні вивчати з огляду на повчальні мотиви. У ньому Асаф розповів про сумніви, які нахлинули на нього й мало не подолали, коли він порівняв життя звичайного грішника зі своїм власним. Опісля він покаявся в гріховності своїх думок і пояснив, що відмінність між долями праведника та нечестивця дала йому змогу ясно побачити перспективу.

А. Добробут безбожників (73:1-14)

73:1-3. Асаф розпочав цей псалом визнанням того факту, що хоча Бог “добрий” до тих в Ізраїлі, котрі довіряються Йому, й до “чистих серцем” (див. вірш 13), він сам мало не схибив (див. 94:18) і не втратив певність у Господеві. Псалмоспівець підкреслив складність власного становища тим, що почав чотири вірші псалма давньоєврейським виразом, перекладеним як “а в мене” або подібним чином (73:2, 22-23, 28). Він був розчарований, бо “заздрив” щасливій долі “грішних”. Чому ті, котрі противляться Богові, живуть краще, ніж ті, які Йому довіряються? Це питання виявилося таким гірким, що автор “майже” втратив віру у Божу доброту.

73:4-12. Далі Асаф описав добробут, який його непокоїв. Він зауважив, що нечестивці, як йому здавалося, не страждають від злиднів, як інші люди (вірші 4-5). Вони покриваються гордістю та насильством (вірш 6). Їхні злі задуми нікому відвернути (вірш 7). Вони говорять “злісно”, зневажливо й “бундючно”, мовби їм належала вся земля (вірші 8-9). Багато хто з народу тягнеться до їхнього зла (вони “за собою тягнуть народ”, вірш 10) та самовпевненої легковажності, гадаючи, що “Бог” не “може знати” про їхній гріх (вірш 11; див. 94:7). Без жодних турбот у світі (див. 73:4-5, 12) “грішники”,   оті зухвалі люди, продовжують жити заможно.

73:13-14. Асаф сказав, що спантеличився через дорогу вартість свого спасіння. Він почувався так, ніби даремно “беріг чистим” своє “серце” (див. слово “чистих” у вірші 1), бо ж, уповаючи на Господа, “зносив побої” та “докори”. Як і багато святих перед ним та після нього, Асаф силкувався зрозуміти, чому Бог, здавалося б, дозволяє грішникам процвітати, а праведникам страждати.

Б. Подальша доля злих та добрих (73:15-28)

73:15-20. Асаф подолав власні сумніви, міркуючи про подальшу “долю” нечестивців. Спершу він усвідомив гріховність своїх попередніх міркувань з огляду на роздуми поточні. Його слова тут – наче сповідь, оскільки він зрозумів, якими згубними могли стати його слова для інших віруючих (вірш 15). Конфлікт відмінностей між злими та добрими був болючий (“важкий”) його серцю, “аж поки” у святині він “не збагнув”, що станеться з нечестивцями потім. Бог поставить їх у небезпечних місцях (“на слизькому”; див. “захитались” у вірші 2), де вони спіткнуться, впадуть, зійдуть “нінащо” у руїну та “притьмом” пропадуть.

Коли Бог розкладе все на свої місця, нечестивці стануть “сном”, уявною реальністю. Ось якого негативного для грішників висновку дійшов Асаф.

73:21-26. Позитивним ж аспектом вирішення даної проблеми слід назвати переконання Асафа щодо своєї власної щасливої подальшої долі. Він зізнався, що його ясне бачення майбутнього було затьмарене невіглаством. Він визнав, що якби не був таким неуком, то “серце” його так сильно б не “хвилювалось” (вірші 21-22). (Слово “хвилювалось” дослівно перекладається як “скисало”, а вираз “нирки ... пробиті” – “відчував пекучий біль”). Його правильна життєва позиція сильно відрізнялася від поглядів нечестивців. Він знав, що Бог “завжди” з ним (вірш 23), вестиме його мудро (Своєю “радою”) й прийме його “у славу” (вірш 24). Фразу “у славу” можна перекласти як “зі славою”, а це означає, що Бог проведе його крізь усі труднощі й що опісля він отримає добру славу (а не сором; див. 4:2) в цім житті. Позаяк слово “слава” для старозавітних людей рідко позначало вічну славу в небесах, псалмоспівець, швидше за все, очікував на порятунок протягом земного існування. Це продемонструвало б усім, що Бог благоволить йому. Звичайно ж, сьогодні віруючі знають із Нового Завіту, що Божа кара на беззаконних та благословення для праведників стосуються і стану після тілесної смерті.

Окрім того, Асаф засвідчив, що Бог був його єдиним добром “на небі” й “на землі”. Хоч Асаф і був обтяжений думками, “Бог” був Скелею “серця” його (див.18:2) та його Долею (див. 16:5; 119:57; 142:6). Хоча деякі нечестивці розкошують у статках, лише духовні надбання праведників існуватимуть повсякчасно.

73:27-28. Асаф підсумував, що ті, котрі “віддаляються від” Бога й блудять “геть від” Нього, будуть знищені. Ті ж, які є “близько Бога”, віднайдуть радість та безпеку. Хоч автор і сам мало не схибив щодо своєї довіри до Бога (див. вірш 2), тепер він мав певність, що Бог завжди його оберігає. Так, Бог дійсно був його Прибіжищем ( махсех, прихисток від небезпеки”; див. 14:6; 46:2; 61:4; 62:8-9; 71:7; 91:2, 9). Перебування у близькості до Бога допомагає віруючим чітко й врівноважено бачити перспективу щодо матеріальних цінностей та грішників.

Псалом 74

Асаф попрохав Бога згадати про Своїх людей, бо вороги зруйнували святиню. Він помолився, щоб Бог, Котрий допомагав долати ворогів у минулому, не допустив такого приниження.

А. Прохання згадати (74:1-2)

74:1-2. Псалмоспівець попросив Бога не виливати більше Свій палаючий “гнів … на овець” Своєї “пастви” (тобто на Божих людей; див. 79:13; 95:7; 100:3). Бог мав згадати (й піклуватися) про тих, кого “відкупив (див. Вих. 15:13) Собі в посілість” (див. коментарі до Втор. 4:20), а також про місце Свого перебування на Сіоні. (Слово “коліном” позначає тут всю націю.)

Б. Плач над зруйнованою святинею (74:3-9)

74:3. Асаф помолився, щоб Бог вислухав його і врятував Свій народ, бо “ворог” зруйнував святиню та кривдив людей. Слово “зруйнував” і вирази у віршах 4-8 вказують на цілковите знищення святині (див. Пс. 79). Історична подія, з якою пов’язане сказане, точно не визначена. Єдиним нещастям, яке відповідає цим словам, є вторгнення вавилонян у 586 р. до н.е., проте це надто пізно, якщо автором даного псалма був Асаф з часів Давида. Можливо, цей Асаф-автор був музикантом зі збору Асафа у пізніші часи.

74:4-8. Згідно з текстом псалма, ворог зарикав і знищив місце “зборів”. Прекрасна різьба була розбита “сокирою й молотом”, святилище (“житло [див. 76:3; 84:2; 132:5, 7] імени” Божого, тобто місце, де Бог явив Себе; див. 74:10, 18, 21) противники “вогнем пустили” та й всі місця зборів побожних людей в цьому краї “спалили”.

74:9. Псалмоспівця хвилювало, що в ті важкі часи не було “пророка”, котрий дав би народові духовну пораду чи пояснив би, “доки”   триватиме це лихо.        

В. Прохання про поміч (74:10-17)

74:10-17. Оскільки не було жодного пророка (вірш 9), псалмоспівець сам благав Бога про   поміч, питаючи, “докіль (див. вірш 9 та коментарі до 6:4) ... буде глумитися противник” (див. 74:22), докіль “буде … хулити” Боже ймення (див. вірш 18). Асаф попросив, щоб Бог уже не мовчав, а простяг Свою “десницю”, символ Своєї могутності, й знищив супостатів (вірш 11). Асаф намагався спонукати Бога до дій нагадуванням про Його поміч у минулому: Бог – це всевладний “Цар” і Спаситель (вірш 12), Бог перевів ізраїльтян через “море” (Червоне море, вірш 13), Він “розторощив … Левіятана”, семиголове міфічне чудовисько, що виступає тут символом сили Єгипту (вірш 14), і Він має повну владу над природою (вірші 15-17), включаючи “ріки”, “день” і “ніч”, різні “світила” й “сонце” та пори року. Оскільки Бог здійснив великі діла в минулому, Асаф благав Його допомогти і тепер.

Г. Прохання згадати про союз (74:18-23)

74:18-23. Псалмоспівець закликав Бога не забувати жорстокого глуму з уст ворога (див. вірші 10, 22) й захистити Свою горличку, голубку, беззахисну пташку (тобто Ізраїль; див. 68:14) та поглянути на Свій “союз”, аби Його люди – пригноблені, вбогі та нужденні (див. коментарі до 37:14) – не покрилися “стидом” поразки. Окрім того, Бог мав пам’ятати, що вороги є богохульниками, котрі завдають Йому словесну “наругу” (74:22; див. вірші 10, 18). Тому Йому не слід було залишати на поталу Своїх людей, а навпаки, відстоювати Свою “справу” й нищити галасливих, нестямних “противників”.

Псалом 75

Цей псалом створено з нагоди святкування довгоочікуваної перемоги. Псалмоспівець засвідчив, що Бог судитиме людство у призначений час і що тоді нечестивці будуть знищені, а праведники піднесуться. Отож, він закликав нечестивців прийти до Бога, бо Він єдиний може визволити з кайданів гріха.

А. Бог призначає суд (75:1-4)

75:1-4. Асаф від імені всіх людей прославив тут Бога за Його перебування поблизу в часи нещасть та за Його чудесні діла (вірш 2). Поміж Божих діл велике значення має Його суд (вірш 3; див. вірш 8; 94:2). Й хоча від Його суду захитається “земля”, Він удержить її на місці (75:4).

Б. Бог – Суддя (75:5-9)

75:5-7. Бог застеріг грішників про суд, щоб вони змінили думки своїх сердець щодо Нього. Вони не повинні гордівливо відкидати Господа. Піднімання “рога”, метафора з тваринного світу, символізує непокірну й пихату самовпевненість. Більше того, нечестивцям не варто говорити, “задерши голову”, тобто з упертим спротивом Богові. Грішники мають усвідомити, що коли Бог їх судитиме, ніхто на землі їм вже не допоможе.

75:8-9. Псалмоспівець застеріг нечестивців, що позаяк “Бог” – Суддя (див. вірш 3), вони зазнають повноти Його гніву. Це зображено тут як примусове пиття з гіркої чаші, “що вином шумує” (див. Іов. 21:20; Іс. 51:17; Єр. 25:15). “Усі ... нечестиві” будуть змушені пройти караючий Божий суд, де питимуть повну гірку чашу “аж до самої гущі”.

В. Суд Господній достойний хвали (75:10-11)

75:10-11. Асаф пообіцяв “псалми співати Богові” з нагоди перемоги праведників. У вірші 11, можливо, говорить Бог, проголошуючи, що збивання Ним зухвальства “беззаконних” та піднесення праведних стане причиною для хвали.

Псалом 76

Це – пісня прослави Господа, Бога Якова. Псалмоспівець проголосив, що Бог об’явив Себе в Єрусалимі Своїм справедливим судом. Описавши знищення нечестивців та рятунок праведників, Асаф закликав князів народів присягнути на вірність Богові.

А. Суд Божий – відомий (76:1-4)

76:1-4. “Бог” став “відомий” Своїм знищенням ворогів Ізраїля. Він потрощив “зброю” тих, котрі вели війну проти Єрусалима або Салема (вжито деінде лише у Бут. 14:18; Євр. 7:1-2) та Сіону. (Щодо Божого житла в Єрусалимі див. Пс. 74:7; 84:2; 132:5, 7.)

Б. Суд Божий – справедливий (76:5-11)

76:5-7. Асаф возвеличив тут Господа як Бога сяйва і світла, Того, Хто сяє в славі. Його велич більша навіть “від гір відвічних”. Цей епітет, що дослівно перекладається як “гори, повні хижих створінь”, може означати, що Бог   є більш величним, аніж ворожі укріплення. Воїни цих ворожих військ одразу ж зазнають винищення (вірш 6) від Божої “погрози” (вірш 7).

76:8-11. Далі псалмоспівець пояснив, що “Бог” у гніві здійснює Свої всевишні задуми щодо супротивників. Ніхто “не встоїться” перед таким страшним (див. вірші 12-13) Богом. Коли Бог “на суд” підвівся “з неба”, щоб “спасти” праведних (“покірних”), “земля злякалася, заніміла”. Божий “гнів” супроти нечестивців спонукає вірних до хвали, а тих, хто не зазнав знищення, – до повного розкаяння в гріхах.

В. Суд Божий вселяє страх в серця (76:12-13)

76:12-13. Віруючі повинні виконувати “обітниці”, складені “Богові”, приносячи “Страшному” (див. вірш 8) те, що Йому належить. Тільки своєю вірністю Богові люди можуть уникнути Його суворого суду над князями   світу. Бог легко може змусити гордівливих ворохобників боятися Його.

Псалом 77

Спершу псалмоспівець Асаф палко взивав уночі до Бога через знемогу душі, в якій намагався знайти відповідь на своє запитання. Потім він віднайшов утішення в роздумах щодо Божих великих діл у часи виходу ізраїльтян з Єгипту. Ці роздуми підкріпили відвагу псалмоспівця й спонукали його просити Бога знову об’явити Свою могутність.

А. Печаль та її причина (77:1-10)

77:1-4. Асаф зазначив, що взивав “безустанку” всю ніч, щоб Бог “міг” його “почути”, проте коли він згадував Бога, то почувався спантеличеним і зомлілим душею (див. вірші 7-8). Імовірно, його спроба знайти утішення в молитві виявилася марною.

77:5-7. Потім псалмоспівець оповів про те, як шукав утішення у власній душі. Позаяк Бог тримав його “очі … у безсонні”, Асаф думав “про дні давні”, коли міг співати “вночі” про Божий рятунок із складних ситуацій. Однак тепер він був схвильований (“тривожуся”; див. вірш 4), бо не мав приводу для хвали.

77:8-10. Асаф тривожився, позаяк думав, що “Господь” покинув його. Він розмірковував, чи не відкинув Бог ізраїльтян, віддаливши від них Свою прихильність, ласку ( хесед, “віддана любов” ), “слово” та “милосердя” в “гніві”.

Вочевидь, тоді народ був у тяжкому становищі. Бог не відповідав на молитви людей, і це сильно тривожило душу псалмоспівця.

Б. Перемога над тугою (77:11-21)

Утішення й надія псалмоспівця прийшли від роздумів над Божими чудесними рятівними учинками в часи виходу ізраїльтян з Єгипту.

77:11-16. Асаф вирішив пригадати (“пригадую”, “роздумую”, “міркую”, вірші 12-13) Божі “чуда” (вірш 12), об’явлені в минулому Його десницею (вірш 11, тобто силою; див. “раменом”, вірш 16). Асаф засновував свої міркування на цих ділах та вчинках. Його поточні роздуми спонукали його славити незрівнянно святого й великого Бога як Відкупителя (вірші 14-16). Бог є незрівнянним, бо Він “чинить” дивовижні діла, являючи “потугу”, як-от відкуплення (рятунок) Своїх людей із Єгипту Своїм “раменом” (тобто силою). Питання “Який бог так великий, як наш Бог?” зовсім не говорить про те, що існують ще інші боги. Воно, навпаки, показує, що Бог незмірно величніший за всіх лжебогів, яким поклоняються люди (див. подібні запитання у 35:10; 71:19; 89:7; 113:5; Вих. 15:11; Міх. 7:18).

77:17-19. Асаф яскраво описав явища, котрі супроводжували об’явлення Божої сили, коли Він визволяв Свій народ із Єгипту. “Води” корилися йому (при перетині Червоного моря); хмари, “грім”, “блискавки” (“Твої стріли”) й землетруси являли силу Його (див. 68:8-10; 97:2-5).

77:20-21. Бог призвав “Мойсея та Арона” чудом вивести Його народ із небезпеки “через” Червоне “море, … як отару” (див. 78:52; 79:13; 100:3).

Отже, головний підтекст цих сповнених хвалою роздумів – у тому, що Бог знову дивом вирятує Свій “народ”, який Він Собі відкупив.

Псалом 78

Псалом 78 продовжує традицію передавання відомостей про Божі чудесні діла давніх днів від одного покоління іншому. Псалмоспівець Асаф повчав своє покоління додержуватися Закону, не забувати про Божі діла й не бунтувати. Люди не мали чинити так, як їхні предки в пустелі, що були побиті Господнім гнівом, або ж як вчинило пізніше покоління в часи руйнації Шіло, перед тим як Господь обрав Давида. Цей псалом є сумною оповіддю, як предки ізраїльтян забули про Божі діла, але в ньому також описано, як Бог їх милосердно рятував.

А. Традиція оповідати про дні прадавні (78:1-8)

78:1-8. Асаф закликав народ послухати його “навчання” (вірш 1) про Господні діла, “потугу” і “чудеса” (вірш 4), які Він “чинив”. Все це переказувалося від старших поколінь молодшим, як і велів Бог. Господь замислив це, щоб люди “покладали свою надію” на Нього, дотримувалися Закону (вірш 7) та не впадали в невіру й ворохобню, як їхні непокірні “батьки” (вірш 8).

Б. Непослух Ефраїма (78:9-11)

78:9-11. Важко з певністю стверджувати, до якої саме події мають стосунок дані вірші. Поразка Ефраїма “у день бою” та непослух Богові, незалежно від того, коли сталися, вочевидь, і призвели до верховенства Юди над Ефраїмом (див. вірші 67-68).

В. Чудеса, які люди забувають (78:12-72)

У решті псалма Асаф зробив огляд Божого втручання в історію Ізраїля. У віршах 12-39 автор перелічив чудесні діла, які вчинив Бог для предків ізраїльського народу в часи виходу з Єгипту та в пустелі, а також згадав про непослух людей Богові. У віршах 40-72 Асаф оповів про чуда, вчинені Богом задля ізраїльського народу від часу кар аж до настановлення Давида царем, й разом з тим – про невдячність народу.

78:12-20. Асаф описав Божі “дивні діла” під час сходження Господніх кар (див. вірші 43-51; Вих. 7-11) “на полі” міста “Цоан”, столиці “землі” Гошен у північно-східному Єгипті (Пс. 78:12), під час переходу Червоного моря (вірш 13; див. Вих. 14:21-22) та в пустелі (Пс. 78:14-16; див. Вих. 13:21; 17:6). Проте люди почали нарікати й “збунтувалися проти Всевишнього”   (Пс. 78:17-20). Маючи сумніви у Божій силі (див. вірш 22), вони випробовували (“спокушали”) Його   (див. вірші 41, 56), гадаючи, що Він здійснюватиме для них чуда, які суперечать Його волі.

78:21-33. Тут Асаф оповів про те, як “Господь” спершу “розгнівавсь” на нарікання ізраїльтян і послав на них “огонь” (вірші 21-22; див. Чис. 11:1-3), а тоді зіслав їм із небес “манну” (Пс. 78:23-25; див. Вих. 16:14-31), названу “хлібом могутніх (ангелів)”, бо вона була послана Богом (див. Вих. 16:4), а далі й м'ясо (Пс. 78:27-29) перепелів (див. Вих. 16:13), гнаних південно-східними вітрами (див. Чис. 11:31). Асаф також згадав, як Божий “гнів” (див. Пс. 78:21) вигубив тих, які не відмовилися “від своїх забаганок” (вірші 30-33; див. Чис. 11:33).

78:34-39. Асаф додав, що “коли” Господь карав Своїх людей, вони наверталися до Нього як до своєї Скелі й Відкупителя, хоч “їхнє серце перед Ним не було щире”. Однак Бог прощав їм, знову й знову стримуючи “гнів Свій”, бо “згадав ..., що вони – лиш” люди з швидкоплинними життями (вірші 38-39).

78:40-55. Асафу було дуже гірко, що люди стільки “разів бунтувались … в пустині”, забуваючи про дивні діла, котрі являли їм Божу силу (вірші 40-42). Згадавши на початку коротко про кари “в Єгипті” (див. вірш 12), тепер він описав деякі з них детальніше (вірші 43-51; див. 105:28-38). “Смоковниці” часто росли в Єгипті. Автор також написав про чудесний Божий рятунок людей у пустелі, коли Він “вів їх, як отару” (78:52-54; див. 79:13), та про завоювання “землі” (78:54-55).

78:56-64. Далі Асаф з сумом оповів про те, як люди спокушали “Бога” (див. коментарі до вірша 18), “відвернулися” від Нього й почали поклонятися ідолам (вірші 56-58). Через це Господь “розгнівався” і віддав “Шіло … у ворожі руки”, тож ковчег завіту було викрадено (вірші 59-61; див. 1 Сам. 4:4-11). Багато народу тоді загинуло (Пс. 78:62-64), у тому числі священники   Хофні та Пінхас.

78:65-72. Потім Асаф нагадав людям, як “Господь мов зо сну пробудився”, образно кажучи, “неначе витязь”, і врятував Своїх людей від “ворогів”. Однак опісля “погордував” наметами “Йосифа”, Манассії та Ефраїма (див. коментарі до віршів 9-11), що символізують північні племена, і вибрав для Своєї святині “гору Сіон” коліна “Юди”, а “Давида, слугу Свого”, зробив царем. Невіра та непослух, що спричинили горе в час битви під Афеком (1 Сам. 4:1-11), поклали початок для появи нового священства, нової святині й нового царя, щоб він вправно “провадив” народ, “спадщину” Божу (див. Пс. 78:62; 79:1; див. коментарі до Втор. 4:20).

Псалом 79

Скаржачись на те, що Єрусалим зруйновано, праведних убито, а вороги без жодної боязні насміхаються над знесиленими ізраїльтянами, псалмоспівець благав Господа не згадувати гріхів народу, а врятувати людей заради імені Свого. Цей псалом певним чином подібний на Псалмом 74.

А. Плач над руїною Єрусалима (79:1-4)

79:1-4. Автор горював, що язичницькі народи (“погани”) “увійшли” в землю Божого народу (в Його “спадщину”; див. коментарі до Втор. 4:20), “сплюгавили храм” та зруйнували священне місто. Більше того, вони вбили багато Божих слуг і залишили їхні тіла непохованими, хижакам “на поживу”. Через усе це Ізраїль став “наругою та сміховиськом”.

Б. Благання про порятунок (79:5-12)

79:5-9. Далі псалмоспівець попрохав Господа не згадувати гріхів (“провин”) Своїх людей, а допомогти їм у нужді. Він бажав знати, “докіль” (див. коментарі до 6:4) Господь буде “гніватись” через їхні провини з ревністю, що палає, “немов вогонь” (див. 89:47). Автор псалма благав Бога знищити ворогів та “небарно” врятувати Свій народ (див. коментарі до 31:3) задля Своєї ж “слави” й “імени … ради” Свого, себто заради Своєї репутації.

79:10-12. Намагаючись спонукати Господа відповісти на благання про порятунок, псалмоспівець озвучив прагнення, щоб Бог зберіг всіх ізраїльських бранців живими і поклав край насмішкам язичників над Своїми людьми (“Де їхній Бог?” див. 42:4, 11; 115:2). Автор просив, щоб Бог повернув їм “всемеро” (тобто сповна; див. 12:7) усі знущання й таким чином припинив “глум” язичників, які твердили, начебто Бог не в силах допомогти всім Своїм.

В. Обітниця хвали (79:13)

79:13. Псалмоспівець пообіцяв, що коли Господь звільнить Свій “народ” від поневолення, то люди, “отара” Його “пастви” (див. 74:1; 95:7; 100:3), будуть завжди “дякувати” Йому за те й “звіщати” хвалу Богові “повіки”.

Псалом 80

У цій молитві за відновлення й рятунок ізраїльтян псалмоспівець озвучив свій плач з приводу жахливого нещастя, заподіяного їм руками ворогів. Він описав благословення і прокляття народу в образі виноградної лози, яка плодоносила, а потім була знищена. Автор кілька разів повторив рефрен (вірші 4, 8, 20), аби Бог повернувся до людей та врятував їх.

А. Прохання до Пастиря Ізраїля (80:1-4)

80:1-3. Псалмоспівець звернувся до Господа, Пастиря (див. 23:1; 28:9) Своїх людей, овець, щоб Він допоміг племенам у їх горі. Господа зображено тут як такого, що возсідає у святому храмі “на” покритих золотом “херувимах” (див. 99:1; 1 Цар. 6:23-28), що на ковчезі завіту. Йосиф, який представляв Північне царство, та Веніямин, який представляв Південне царство, – це два сини Рахилі; Ефраїм і Манассія, сини Йосифа, були її внуками.

80:4. Псалмоспівець потім помолився, аби Бог відновив і врятував людей Своїм милосердям. Цей рефрен повторюється у віршах 8 та 20. Господню ласку тут передано через осяяння одним “обличчям” інших на знак великої прихильності й схвалення (див. Чис. 6:25 та коментарі до Пс. 4:7).

Б. Упокорення Боже (80:5-8)

80:5-8. Псалмоспівець був гірко засмучений через суворе упокорення, яке Бог послав Своєму “народу”. Він візвав до Бога, питаючи, “докіль” (див. коментарі до 6:4) ще палатиме Його гнів на них. Ситуація видавалася такою, мовби Бог (як Пастир) “годував” Своїх людей “хлібом зі сльозами”. Він спричинив настільки болісне горе, що вони плакали безперестанку (це виражено метафоричною гіперболою “поїв їх слізьми щедро”). Але найболючішим аспектом Божого упокорення було глузування ворогів ізраїльтян (див. 79:10).

Тому тут автор знову через рефрен озвучив бажання, щоб Бог оновив милосердям Свій народ (див. 80:4, 20).

В. Усунення благословення (80:9-15б)

80:9-12. Псалмоспівець змалював тут Ізраїль як “лозу виноградну”, яку Бог “вирвав … з Єгипту” та посадив на багатій землі. Вона так розрослася, що сягнула “аж до” гір на півдні, до кедрів ливанських на півночі, до “моря” (Середземного на заході) та до “річки” (Євфрат) на сході.    

80:13-15б. Однак цей достаток зав’янув. Риторичним запитанням автор виразив тут тугу через те, що Бог “розвалив” захисну “огорожу” народу, дозволивши іншим його плюндрувати. Давньоєврейське слово, перекладене як “огорожу” (а також вжите у 89:41; Іс. 5:5), позначає не мури міста, а тин навколо саду й виноградників. Вороги, які плюндрували Ізраїль, зображені тут вепрами й дикими звірами.

Образ Ізраїлю як виноградної лози виник, імовірно, з Бут. 49:22. Він ужитий також у Іс. 5:1-7; 27:2-6; Єр. 2:21; 12:10; Ос. 10:1. Ісус говорив про Себе як про Виноградину (Йн. 15:1, 5), бо Він, будучи обіцяним Паростком, об’явив і здійснив Божі задуми щодо ізраїльтян. Там, де Ізраїль не зміг, Він переміг.

Перші два рядки Пс. 80:15 є рефреном, подібним (але відмінним у формулюванні) до віршів 4, 8, 20.

Г. Обіцянка послуху (80:15в-20)

80:15в-17. Асаф продовжив говорити про лозу, тужачи, що пагінець, який Бог посадив, і паросток, який виріс, були знищені (їх “стяли”). Слово “парости” (паросток) дослівно перекладається як “син” й позначає народ, що постав із “кореня” (тут “пагінця”). Тож слово “син” можна ще перекласти як “гілка” (див. НМВ, примітки). Така образність знову (див. коментарі до вірша 13) може походити з Бут. 49:22. У давньоєврейському оригіналі слово “син” теж ужито на означення народу у Вих. 4:22 та Ос. 11:1. У Новому ж Завіті (Мт. 2:15) ці пророчі слова (Ос. 11:1) достосовано до Паростка Христа як до Представника усього Ізраїля.

80:18-20. Тут псалмоспівець помолився, щоб Божа “рука” оновила народ. Вираз “чоловікові Твоєї правиці” може може мати стосунок до ймення Веніямин, що означає “син правиці”. Фраза “на сині людськім” тут стосується Ізраїля (знову як сина). Асаф сказав, що коли Бог благословить Своїх дітей, народ буде Йому вірним.

Тут знову міститься рефрен-прохання, щоб Бог обновив Свій народ Своїм милосердям (див. вірші 4, 8).

Псалом 81

Цей псалом написаний з нагоди святкування на спомин про Господній рятунок. Його прийнято ототожнювати зі святом Кучок (Лев. 23:33-36, 39-43; Втор. 16:13-15). Проте деякі дослідники стверджують, на підставі тексту Пс. 81:6, що Асаф написав його на Пасху, так як саме Пасха була святкуванням з нагоди визволення з Єгипту. Однак веселощі, описані в псалмі, все ж більше відповідають святу Кучок. Тут Асаф скликав народ на свято, призначене Господом на спомин про величне визволення ізраїльського народу з єгипетської неволі Його рукою. Послуговуючись історичними свідченнями, автор проголосив, що Бог відверне від людей їхні біди, якщо вони слухатимуть Його.

А. Заклик зібратися на святкування (81:1-6)

81:1-3. Псалмоспівець закликав людей голосно співати “пісню” Господеві, їхній “Силі” (див. 22:20; 28:7-8; 46:2; 59:10, 18; 118:14), та хвалити Його з музичним супроводом.

81:4-6. Потім псалмоспівець заохотив народ з’явитися на свято, що вважалося обов’язковим для цілої нації. У Законі було прописано, що дорослі чоловіки три рази на рік мали за обов’язок навідуватися в Єрусалим на свято Пасхи (пов’язане зі святом Опрісноків), свято Седмиць та свято Кучок (Втор. 16:16). Свято Кучок розпочиналося п’ятнадцятого числа сьомого місяця (Лев. 23:33), коли місяць був повний. Сьомий ізраїльський місяць припадав на вересень-жовтень (див. “Ізраїльський календар” біля Вих. 12:1). Ізраїль вперше почув Божі заповіді в Єгипті   (в тому числі й настанову святкувати Пасху). Такого голосу ізраїльтяни не чули ще ніколи перед тим (НМВ, примітки).

Б. Оповідь про Боже об’явлення (81:7-17)

Ці вірші містять звернення Бога до ізраїльтян, так наче Він віч-на-віч говорив із народом.

81:7-8. Спершу псалмоспівець написав про Боже свідчення щодо того, як Він, чудесно вивівши ізраїльтян з Єгипту, “скинув” з їхніх “плечей ношу”   (у єгипетській неволі вони мали носити на плечах цеглу в кошиках), а в пустелі Він “випробував” їх “над Меріва-водами”   (Вих. 17:7; Чис. 20:13; Пс. 95:8; 106:32). Свято Кучок нагадувало ізраїльтянам про їхні блукання пустелею.

81:9-11. Потім псалмоспівець пригадав Боже об’явлення Себе та Свого Закону Своєму народові. Він пообіцяв, що коли люди будуть Йому вірними (вірш 10; див. Вих. 20:3-6), Він щедро вдовольнятиме їхні потреби, як-от тоді, коли “вивів” їх “з землі Єгипту” (див. Вих. 20:2). Однак при цьому вони не повинні були звертатися до якогось “чужого бога”, бо тільки Господь міг задовольнити їх сповна.

81:12-13. Далі Асаф озвучив Божі слова про непослух людей. Оскільки народ Його “не слухав”, Він дозволив людям простувати до свого ж винищення.

81:14-17. Тут Асаф знову проголосив Господню обітницю: коли люди Його слухатимуться, Він понизить “ворогів їхніх” та зішле на них достаток (обдарує “пшеницею” та “медом”; див. Втор. 32:13-14). Слова у Пс. 81:7, 12-17 на означення ізраїльтян   вжито у третій особі (“його”, “їх”, “їхніх” тощо), в той час як слова у віршах 8-11 – у другій особі (“тебе”, “твій” тощо). Така різка зміна особи у цих віршах показує, що Божі благословення приходять до тих, котрі Йому слухняні (вірш 14).

Псалом 82

Проголосивши, що Бог судить суддів людських, Асаф закликав Його обстати за Своє правосуддя. Псалмоспівець застеріг: ті судді, які не хочуть усвідомити, що це Бог призначив їх на їх посади, будуть знищені.

А. Бог судить суддів людських (82:1)

82:1. Псалмоспівець показав тут Бога як головного Суддю серед “громади” суддів. Слово “богів” (’ елохім ) у цьому контексті вжито стосовно старших ізраїльського народу (див. 45:7; Вих. 21:6; 22:7-8). Існувала думка, що тут іде мова про ангелів (наприклад, у перекладі сирійською мовою) у Божих небесних палатах. Однак решта псалма пояснює, що богами тут називаються представники Бога, які при владі на землі.

Б. Бог обвинувачує суддів (82:2-7)

Від Божого імені псалмоспівець застеріг тут земних суддів виконувати свою роботу доброчесно.

82:2-5. Обвинувачення (вірш 2), поставлене в формі риторичного запитання, полягає в тім, що Божі люди поводилися “не по правді” і були упередженими. (Щодо слова “докіль” див. коментарі до 6:4.) Їм же, навпаки, потрібно було судити чесно і заступатися за пригноблених (включаючи сиріт, вбогих і бідних). Адже такою є сутність справедливого суду.

Проте, згідно з Божим обвинуваченням, людські судді блукають по світі без духовного чи розумового усвідомлення та в моральній “темряві”, так що аж “хитаються усі землі основи”, тобто порушуються закон і порядок (див. 11:3).

82:6-7. Бог застеріг нечестивих суддів про їхню погибель. Він призвав їх бути богами (див. вірш 1) й синами “Всевишнього”, Його представниками на землі. Однак, незважаючи на високу позицію в суспільстві, вони відповідатимуть перед Богом за свої вчинки. Ісус процитував вірш 6, коли Його звинуватили в богохульстві (Йн. 10:34). Оскільки судді Ізраїля були у певному сенсі “синами Бога”, Ісус сказав, що Він не богохулив, називаючи Себе Сином Божим.

В. Заклик до суду (82:8)

82:8. Асаф закликав Бога, щоб Він устав “судити землю”, тобто її мешканців, бо усі народи належать Йому, а отже – мають відповідальність перед Ним.

Псалом 83

Псалмоспівець гірко тужив через велику небезпеку, принесену багатьма ворогами, які метушилися в землях Юди, щоб зовсім сплюндрувати край. Автор помолився, аби Бог Своєю силою завдав їм нищівної поразки, як Він це раніше чинив.

А. Загроза руйнування (83:1-9)

83:1-9. У даних віршах описано, як Асаф тужить через небезпеку, яка нависла над Юдеєю. Як і в інших псалмах-плачах, автор відразу ж звернувся до Бога, благаючи відповіді (вірш 2).

Псалмоспівець детально розповів, як супротивники юдеїв замислювали знищити їх (вірші 3-6). Як “вороги” Бога, вони будували підступні задуми (див. 64:7) “проти народу” Божого (83:4) та “проти” самого Бога (вірш 6). Вони радилися, як знищити народ і стерти з лиця землі будь-яку згадку про нього. Цими ворогами було чимало навколишніх народів: “Едомові” мешканці, “ізмаїльтяни” (що також звалися “агаряни”), “Моав”, “Гевал” (Біблос), “Аммон”, “Амалек”, “Філістимлянська земля” та місто Тир. Могутній “Ашшур” теж підтримував цей військовий союз, що включав у себе дітей “Лота”, моавитян та аммоніїв (Бут. 19:36-38).

Б. Потужний рятунок (83:10-19)

Вірші 10-19 даного псалма містять молитву Асафа, щоб Бог потугою Своєю подолав ворогів юдеїв.

83:10-13. Молитва псалмоспівця спочатку стосується минулих перемог над мідянами під проводом Гедеона (Суд. 7-8), а також – над Сісерою ізраїльським військом на чолі з Деворою й Вараком (Суд. 4-5). Ен-дор, розташований біля Танааха, згадується у Суд. 5:19. Далі Асаф знову пригадав перемогу Гедеона. Орев і Зеев були командувачами мідіянського війська (князями, Суд. 7:25), а Зевах і Цалмунна – мідіянськими царями (Суд. 8:5-6, 12, 18).

83:14-17. Псалмоспівець попросив, аби Бог розметав ворогів, “немов перекотиполе” та “немов соломину, що нею крутить вітер” (див. 1:4), незахищених і переслідуваних, й аби Він суворо гнав їх, “як вогонь, що ліси пожирає, як полум’я, що палить гори”. Асаф бажав, щоби Божа немилість на них була, як нещадна буря, від якої неможливо втекти. Тоді поразка вкриє їх “соромом” та спонукає багатьох навернутися до Господа.

83:18. Псалом завершується повторною молитвою про сором та згубу лиходіїв (див. вірш 17). Завдавши шкоди людям, до яких Бог прихильний, вони отримають суворий урок, що “тільки” Бог є повновладний “Господь”.

Псалом 84

Даний псалом є співзвучним із Псалмами 42 й 43, оскільки в ньому озвучено те ж саме прагнення перебувати у Богом призначеному місці поклоніння. Фактично, це паломницька пісня, хоча вона й не міститься у збірці пісень паломників (Пс. 120-134). У псалмі 84 паломник описав благодать людини, яка з вірою подорожує до храму молитися Господу. Автор є невідомим; цей псалом мали співати сини Кораха.

А. Прагнення душі до Господа (84:1-5)

84:1-3. Псалом відкривається щиросердною хвалою шатрів (див. 74:7; 76:3; 132:5, 7) Господа “сил” (див. 84:4, 9, 13; досл., “Господа воїнств”). Саме за святим місцем (храмом із його дворами; див. вірш 11) тужило “серце” й “тіло” псалмоспівця. Жадати перебування в храмі означало тоді жадати присутності живого Бога (див. 42:3). У ті дні люди мали змогу наблизитись до Бога через посередництво священників храму. Тож псалмоспівець таким чином засвідчив свою віру в живого та всесильного Господа Бога.

84:4-5. Псалмоспівець показав власне щире прагнення до Бога та Його храму, описавши завидне становище тих, хто перебуває у храмі: птахів у гніздечках та священнослужителів (“що живуть” у храмових кімнатах).

Б. Паломництво до храму   (84:6-8)

84:6-8. Тут псалмоспівець розповів про благодать (див. вірш 13; тобто радісні благословення та великі ласки) для тих, що засвідчують свою віру, ідучи в дорогу (див. Втор. 16:16), щоб стати в Єрусалимі (“у Сіоні”) перед Господом.

Під час паломництва люди укріплялися Божими благословеннями. “Сухою долиною” (досл., “долиною бальзамових дерев”) називали, вочевидь, безводну місцевість, що стала місцем джерел. Завдяки дощам посушлива долина вкрилася озерами води, що було яскравим прикладом Божих благословень для вірних паломників.

В. Молитва паломника (84:9-13)

84:9-10. Одразу ж після прибуття у місце Божого перебування на Сіоні паломник помолився за царя, котрий захищав людей, немовби щит, і був помазаником Божим (див. 2:2). Як Господь, Бог “сил” (досл., “Господь воїнств”) і Бог “Якова”, Він спроможний заступитися за Своїх людей та врятувати їх від бід.

84:11-13. Псалмоспівець-паломник пояснив, чому він так прагнув піти у Сіон: він мав певність, що Бог дасть відповідь на його молитву. Знову утверджуючи свою сильну любов до святого храму та його дворів (див. вірш 3), він сказав, що “один … день” там “ліпший, ніж тисяча (деінде)”; прислуговувати там краще, ніж жити у марнославних “наметах беззаконня”. Адже в храмі перебуває Бог, який благословляє, захищає (Він – “Сонце і Щит”; див. коментарі до 3:4) та зсилає “ласку” й “блага” (див. 16:2; 34:11) на тих, котрі “ходять бездоганно”. Ще одна умова, щоб отримати Божі благословення, – це довіра.

Псалом 85

Псалмоспівець визнав, що Бог добрий, бо оновлює Своїх людей та прощає їхні гріхи. Потім він помолився, щоб Господь відвернув Свій гнів від людей. Певність псалмоспівця у Господі випливала з обіцянки Бога про порятунок.

А. Молитва до Бога (85:1-8)

85:1-4. Псалом розпочинається подячною хвалою Богові за оновлення народу. Це оновлення засвідчило той факт, що Бог “простив” і “покрив усі гріхи” людей та “спинив жар гніву” Свого й “обурення”.

Деякі дослідники стверджують, що даний псалом був написаний в перші дні після повернення вигнанців у рідний край із поневолення у Вавилоні, однак довести це важко. Разом із тим тут чітко наголошується, що прощення гріхів народу поклало кінець Божому гніву та спонукало Господа повернути Свій народ на його землі.

85:5-8. Псалмоспівець помолився, щоб Господь знову відвернув Свою немилість від них та спас їх. Він хотів, аби Господь поклав “край” Своєму “гнівові” й більше на них не сердився. Імовірно, минуле оновлення, про яке йдеться у віршах 2-4, спонукало до нової молитви за оновлення. З оновленим духом люди знову зможуть “радуватися” та надалі пізнавати Його “милосердя” ( хесед ).

Б. Обітниця від Бога (85:9-10)

85:9-10. Псалмоспівець сказав, що послухає слово Господа, який обіцяє “мир” ( салом, добробут”, див. вірш 11; Ест. 10:3) для “Своїх побожних”. Він дає “спасіння ..., щоб слава Його перебувала в краю”. Слово “слава” означає об’явлення Його присутності (див. Іс. 60:1-2; Зах. 2:9).

Ці ідеї, виражені у Божому одкровенні для Ізраїля, остаточно сповнюються у Христі. Обітниця миру та спасіння через славу Того, хто вічно перебуває між людьми, могла бути на думці у євангеліста Йоана, коли він писав Йн. 1:14.

В. Віра псалмоспівця (85:11-14)

85:11-14. Автор мав певність, що “Господь” спрямує Свої найкращі риси (“милосердя” [ хесед ], “вірність” і “справедливість”) на створення миру (добробуту; див. вірш 9), правди та достатку (див. 84:12).

Псалом 86

Оскільки Бог є добрим і прощаючим й оскільки Він єдиний здатен чинити такі великі діла, псалмоспівець попрохав Його об’явити Свою силу з огляду на протидію гордих.

Автором цього псалма називають царя Давида. Він видається мозаїкою з висловів з інших псалмів. Й тим не менш, у Книзі Псалмів він вирізняється своєю унікальністю.

А. Молитва про захист (86:1-5)

86:1-5. У своїй молитві Давид наполегливо просив Бога приклонити “вухо”, обізватися, зберегти, спасти, змилуватися та звеселити його “душу”, бо він був “нужденний і вбогий” (див. коментарі до 37:14). По суті, у цих проханнях він бажав, щоб Бог захистив його (див. 25:20) Своїм милосердям. Давид назвав себе слугою, “що покладається на” Господа, тим, хто підносить “душу” до Бога (див. 25:1).

Ця молитва засновувалася на тому факті, що Бог “добрий”, завжди готовий простити і “повний милосердя”   (див. 86:15; Вих. 34:6).

Б. Прослава могутності Бога (86:6-13)

86:6-10. Давид повторив свій заклик до Господа вислухати його. Його певність, що “у день скрути” Бог вислухає його і відповість, підкріплялася знанням того, що Господь незрівнянний (“немає … Тобі рівні”; див. Вих. 15:11) та сповна спроможний виповнити просьбу (“немає діл, як Твої діла”). Люди з усіх народів служитимуть Йому, бо тільки Він “єдиний” є великим Богом. Ця тема Божої незрівнянної величі також відображається у семикратному вживанні в псалмі слова “Господь”   (’ адонаи ), яке наголошує на Його величності й всевладності (Пс. 86:3-5, 8-9, 12, 15).

86:11-13. Псалмоспівець помолився про наставлення й провидіння, щоб він міг бути ще більше відданим Богові в Його величності. Автор прагнув пізнати Божу путь, аби мати змогу присвятити себе їй із сердечною вірністю. Він також пообіцяв прославляти Божу велич “всім” своїм “серцем” (див. “серцем”, вірш 11). Через Свою любов Бог “вирятував” Давида від смерті.

В. Прохання про силу (86:14-17)

86:14-17. Оскільки “горді” люди “піднялись” супроти Давида, він попрохав у Бога сили. Ненависники псалмоспівця були безжальними людьми, що “не” вважали на Господа. Однак, на противагу їм, Господь “милосердний” (див. 111:4), “милостивий”, “повільний до гніву”, люблячий і вірний (див. Вих. 34:6; Неєм. 9:17; Пс. 103:8; 145:8; Йоіл. 2:13; Йона 4:2). Молитва Давида про “силу” в час навислої небезпеки засновувалася на Божій величі. Він також просив про “знак милости” Господньої, себто спасіння, так щоб інші “те бачили”   й пізнали, що це вчинив Бог.

Псалом 87

Цей псалом продовжує думку, озвучену в Пс. 86:9, що всі народи землі колись поклонятимуться Господу. Псалом 87 є піснею про преславні речі, які говорили про Сіон, місто Бога. Змалювавши Сіон як місто Божої величі, псалмоспівець описав, як народи приходитимуть до нього, немовби діти, і яка радість панує у серцях тих, котрі там перебувають.

А. Славне місто Бога (87:1-3)

87:1-3. Перший вірш передає зміст псалма одним рядком: Бог утвердив “оселю Свою на святих горах” (див. 43:3; 48:2; 99:9), тобто Він обрав Сіон місцем свого перебування “понад усі” (вірш 2) інші.

Окрім того, що Сіон – улюблене місце Господа, про нього говорили “преславні речі”. Деякі з них згадано в решті псалма (див. Іс. 11:10).

Б. Народи, що зберуться на Сіоні (87:4-6)

87:4. Тут псалмоспівець перелічив деякі народи, котрі зберуться на Сіоні. Вони будуть, мов діти, народжені у цьому місці (вірші 4-6). Божий план полягає у наверненні до Себе людей, тож дані речення показують, що п’ять народів – “Рагав”, “Вавилон”, “Філістія”, Фінікія (яку представляє “Тир”) і “Куш” (сучасні південний Єгипет, Судан та північна Ефіопія) – будуть між людьми, “що” Його “знають”. Слово “Рагав”, ужите на означення Єгипту (див. Іс. 30:7), ймовірно, було іменем могутньої демонічної сили, що, як вважалося, довгий час володарювала над цим народом.

87:5-6.  “Сіон” у той день збагатиться новими мешканцями. Всі народи дивитимуться на Сіон як на “матір усіх міст”. Той факт, що Бог записує їхні імена в список, художньо відображає убезпечення Ним місця для них на Сіоні.

В. Радість на Сіоні (87:7)

87:7. Цей вірш містить лаконічний натяк на ту велику радість, яку інші віруючі народи принесуть на Сіон. Другий рядок вірша передає зміст їх музичної хвали: “Усі мої джерела в Тобі”. Слово “джерела” означає, що Сіон стане джерелом усієї благодаті й втіхи через Господню там присутність.

Псалом 88

Псалом 88, написаний Геманом (див 1 Хр. 15:19; 16:41-42; 25:1, 6) езрагітом (людиною мудрою, 1 Цар. 5:11), називають одним із найбільш сумних у Псалтирі. Він передає ревну молитву того, кому довелося повсякчас страждати. Псалмоспівець скаржився на жахливу й нещадну хворобу, через яку він був за крок від смерті. Та все ж він наполегливо молився до Господа вдень і вночі, засновуючи своє звернення на тому факті, що не зможе прислуговувати Господу в могилі.

А. Його жахливе горе (88:1-10а)

88:1-3. Ці вірші є вступними: псалмоспівець постійно (“вдень” і “вночі”) молив (див. вірш 14) Бога про рятунок.

88:4-10а. Описуючи своє горе, Геман спершу порівняв себе з тими, котрі “лежать в могилі”, забуті усіма. Його клопітне “життя … наблизилося до” смерті (вірш 4), його вже вважали померлим (вірш 5, слово “яму” тут є синонімом гробу; див. вірш 7; 28:1; 30:4, 10; 69:16; 143:7). Він став немовби мерцем, що без жодної Божої турботи (“що … відтято від руки Твоєї”, 88:6).

Далі Геман прямо заявив, що саме Бог зіслав на нього цю біду. Бог поклав його у глибоку “яму” (див. вірш 5), Божий “гнів … хвилями” гнітив його, і Бог “віддалив” від нього “друзів” через цю печаль.

Б. Ревна молитва (88:10б-13)

88:10б-13. Псалмоспівець зауважив, що продовжує ревно молитися до Господа. Він обґрунтував своє звернення тим, що мертві не спроможні “хвалити” Божі діла та Його вдачу “у могилі”. (Він написав це твердження з тілесного, земного погляду, але воно не суперечить тим віршам, які говорять про свідоме існування після смерті.) Автор сказав, що Бог має його врятувати, щоб він міг звіщати Його славу. Істинні віруючі бажають хвалити Господа, а для Гемана смерть видавалася кінцем такої можливості.

В. Стійка віра псалмоспівця (88:14-19)

88:14-19. Втретє псалмоспівець засвідчив свою віру, візвавши до Бога про поміч і ласку (вірш 14; див. вірші 2-3). А потім, спитавши, чому Господь “відкинув” його “душу” (вірш 15), він знову заявив, що його хвороба була безжальна (вірші 16-19). Як і Іов, у деякій мірі, псалмоспівець конав під тягарем того, що було Божим гнівом, відділений від друзів та “знайомих”, перебуваючи майже за крок від цілковитого відчаю (там, де “тільки темінь”). Все ж, знаючи, що Бог був його єдиним Джерелом надії, він продовжував молитися.

Псалом 89

Цей царський псалом є молитвою про те, аби Бог шанував Свій Завіт із царем Давидом (2 Сам. 7:5-16). Автором псалма названо Етана (левіта, 1 Хр. 15:17-18) езрагіта (людину мудру, 1 Цар. 5:11), однак конкретна подія його написання невідома. Різні військові поразки, як-от вторгнення в землі Юди Шішака, єгипетського царя (1 Цар. 14:25), та поневолення у Вавилоні, вважаються дослідниками за причини написання.

Зіткнувшись із хвилюючою проблемою недуги й поразки царя-помазаника з роду Давида, псалмоспівець молив Господа згадати Свою обітницю та припинити лихо. Етан спонукав Господа дати відповідь на молитву, повторюючи завітні обітниці та риси божественного характеру, на яких вони ґ рунтувалися. Тож даний псалом є дослідженням віковічного конфлікту між обітницями вірного і люблячого Бога та катастрофами, що часто трапляються у грішному світі.

Декотрі ключові слова, що вживаються повторно, певним чином показують смисловий акцент псалма: “ласка” ( хесед, вірші 2-3, 15, 25, 29, 34, 50), “вірність” (вірші 2-3, 6, 9, 34, 50), “престол” або “трон” (царя Давида; вірші 5, 15, 30, 37, 45), “Давид, Мій слуга” (вірші 4, 21; див. вірш 51), “помазаник” (вірші 21, 39, 52), “союз” (вірші 4, 29, 35, 40).

З огляду на присутні тут декілька посилань на Завіт із царем Давидом (вірші 4-5, 28-30, 36-38, 50) даний псалом підтверджує, що Месія, нащадок Давида, сяде на престол Давида й правитиме над Ізраїлем. Якщо цю думку тлумачити буквально, то вона підтверджує позицію, що Христос не тепер сидить на Давидовім троні в небесах, а буде правити зі Свого трону на землі (див. коментарі до 2 Сам. 7:5-16).

А. Божа вірність (89:1-5)

89:1-5. Псалмоспівець пообіцяв хвалити Господа за Його ласку й “вірність” (повторюються у віршах 2-3; див. вірш 50; 92:3). Щиросердна віра Етана у вірність Бога слугувала основним підґрунтям для його звернення до Господа у скрутні часи. Оскільки Бог уклав “союз” з обітницями і “поклявсь Давидові” виконувати їх (див. 2 Сам. 7:5-16), то чи ж не повинен Він, вірний Бог, дотримувати Своїх обітниць?

Б. Природа Божа та Його характер (89:6-19)

89:6-15. Псалмоспівець воздав хвалу Господеві за Його дивовижні риси характеру (вірші 6-9) та величні діла (вірші 10-15). Бог, за його словами, вірний (вірші 6, 9), незрівнянний (вірш 7), “великий і страшний”. (Щодо питання “Хто … на Господа схожий?” див. 35:10; 71:19; 77:14; 89:7; 113:5; Вих. 15:11; Міх. 7:18.) Поміж його величними ділами є також те, що Він править над “морем”, сокрушив “Рагава” (див. коментарі до Пс. 87:4) силою Своєю (“сильним … раменом”), створив “небеса” й землю і понині творить чуда в силі (Своїм раменом, рукою, десницею; див. слово “десниця” у 17:7; 18:36; 20:7; 45:5; 60:7; 63:9; 108:7) та справедливості. Навіть гори (в тому числі “Тавор і Хермон”) тут персоніфіковано, ніби вони також ликують у Божій потузі, що нею створено все.

89:16-19. З огляду на характерні Божі риси (вірші 6-9) і діла (вірші 10-15) далі псалмоспівець розглянув благословення тих, котрі покладаються на Господа і перебувають у спільності з Ним. Вони втішаються перевагами Його справедливості, “потуги” й захисту (“Господь – щит”). Бути на висоті, немов “ріг”   тварини (див. вірш 25), означає бути охопленим ласкою та благословенним силою (див. 92:11; 112:9).

В. Обітниці Завіту (89:20-38)

89:20-21. Псалмоспівець нагадав Господеві, що Він обрав “Давида”, юного “витязя”, бути Його помазаним слугою.

89:22-26. Далі псалмоспівець вказав Богові на Його обітницю “скріпляти” й захищати царя від усіх ворогів Своєю силою (“рука Моя”, “рамено Моє”; див. вірш 14), посилати на нього Свою ласку й розширити його вплив “на” Середземне “море” та “ріки”.

89:27-30. Потім псалмоспівець розглянув особливі стосунки між царем з роду Давида та Богом. Їхні взаємини нагадували стосунки між Батьком і сином (див. 2 Сам. 7:14). Більше того, “Бог” у Своєму непорушному Завіті дав обітницю, що “потомство” (династія) Давида та його “престол” будуть пробувати вічно (див. Пс. 89:36-38; 2 Сам. 7:12-13, 16).

89:31-38. Господь поклявся не ламати Свого Завіту, навіть якщо люди не слухатимуться. Якщо вони не послухаються, різка опуститься на них (тобто Бог покарає їх), але Він не відверне Своєї “ласки” чи “вірности”, не розірве “союзу”. Його обітниці, включно з тими, що озвучені у Завіті Давида (див. вірші 28-30), стоятимуть “повіки”.

Г. Молитва, щоб Господь згадав Свою клятву (89:39-52)

89:39-46. Тепер псалмоспівець тужив через те, що цар став немічним і переможеним, незважаючи на обітниці Бога при укладанні Завіту. Етан написав, що Бог відкинув Свого слугу (вірші 39-40), “розвалив” у його винограднику всі “мури” (див. коментарі до 80:13) й “укріплення” (89:41), зробив його слабким у битві (вірш 42), зміцнив (“підніс угору … правицю”) його “напасників” (вірші 43-44) і з “соромом” повалив “престол його на землю” (вірші 45-46).

89:47-52. Псалмоспівець попрохав Господа (Щодо питання “Докіль?” див. коментарі до 6:4) згадати Свою клятву й прийти на допомогу, бо “вік” його – “короткий”. Автор перебував за крок від “смерти” та зносив “наругу” ворогів. Отож, єдиною надією для псалмоспівця у час недолі була молитва про те, що Бог у Своїй ласці й “вірності” (див. 89:2-3) дотримав Свого слова.

Славослів’я у вірші 52 завершує Книгу III (Пс. 73-89).

IV. Книга IV (Пс. 90-106)

У цьому розділі з сімнадцятьма псалмами майже всі, крім трьох, є анонімними. Псалом 90 написав Мойсей, а Псалми 101 і 103 – Давид.

Псалом 90

Порівнюючи Божу вічність буття з людською тимчасовістю й визнаючи факт, що дні людини проходять часто у гріхах і Божому гніві, псалмоспівець помолився, щоб милосердний Бог послав Своїм людям успіх за їхні труди і радість у їхніх скорботах.

Згідно з заміткою, цей псалом – молитва “Мойсея, чоловіка Божого” (див. Втор. 33:1). Немає ясних причин заперечувати вищесказане, хоча й багато дослідників відважується так робити. Якщо псалом дійсно був написаний Мойсеєм, то подія, що підштовхнула автора до написання, є невідомою. Одначе час блукань пустелею, коли там загинуло ціле покоління ізраїльтян, здається, й було цим приводом для написання. Якщо автором є Мойсей, тоді даний псалом є найстарішим з-поміж усіх 150.

А. Недовговічність людини (90:1-12)

У цій частині  псалма протиставляється Бог і людина, а також надається перспектива, яка слідує з даного протиставлення.

90:1-6. У цих віршах обговорюється відмінність між вічно сущим Богом і недовговічними людьми. Псалмоспівець смиренно визнав, що Бог є вічним “пристановищем” для святих (тобто їх прихистком), бо Він є “від віку й до віку” (вірші 1-2). “По всі роди” люди віднаходили в Ньому прихисток. (Давньоєврейське тебел на означення слова “всесвіт”, вірш 2, є поетичним синонімом до слова “земля” й означає продуктивну, родючу частку землі. Це слово часто вживається у Псалмах.) Але Господь, над яким час не владний (вірші 3-4), обертає смертних (слово “людей” в оригіналі – ’ енос , “слабка людина”) на погибель. Слово “порох” ( дакка’, від дака’, “товкти ”), вжите тільки тут у Старому Завіті, означає щось, подрібнене на крихітні часточки, як порох.

“Нічна сторожа” (див. 63:7) тривала колись приблизно чотири години (Суд. 7:19 стосується середньої чати, що свідчить про існування тоді трьох чат). Час сну людини уночі, що рівнозначний цій чаті, є коротким.

Людина – “мов та трава, що” висихає (див. Пс. 37:2; 102:5, 12; 103:15-16; Іс. 40:6-8) у спеку дня, бо Бог змітає людей “геть”, на смерть   (Пс. 90:5-6). Тож людське життя є тлінним і короткочасним у порівнянні з вічним Богом.

90:7-12. Життя людини дочасне через Божий гнів на гріх. Псалмоспівець сказав, що люди гинуть від Божого “гніву”,   бо Він бачить їхні гріхи: навіть так звані “гріхи … таємні” відкриті перед Ним. Позаяк людина є грішною, все її життя проходить під Божим гнівом і воно є дуже обмеженим у часі – до сімдесяти років (чи кількох років більше для деяких людей). Життя лине-зникає,   мов пташка, що відлітає (див. Іов. 20:8). Ніхто не здатен зрозуміти Божого потужного гніву (Пс. 90:11).

Оскільки життя таке коротке і минає під впливом Божого гніву на гріх, псалмоспівець, як представник Божих людей, попросив Бога дати їм розум добрий і навчити “рахувати” свої “дні” (див. 39:5), себто усвідомлювати, як мало їх залишилося (див. 39:6-7). (Словосполучення “дні наші” трапляється у 90:9-10, 12, 14 та “днів” у вірші 15.)

Б. Боже милосердя (90:13-17)

90:13-15. Псалмоспівець попросив Господа змилуватися “над слугами” Своїми (див. вірш 16), адже Боже милосердя було їх єдиною надією.

Автор попрохав, щоб Господь у великому Своєму милосерді обернув їхню печаль (див. вірш 10) на радість. Якщо Бог насичуватиме їх Своєю вірною “милістю” ( хесед ), вони зможуть веселитися “по всі дні”. Псалмоспівець просив Бога дозволити їм радіти стільки днів, скільки вони з Його волі зазнавали “горе”. Вірші 14-15 вказують на те, що народ тоді проходив крізь вкрай суворий період кари за гріхи, так звану ніч бід. Слово “вранці” означає нову епоху втіхи для Божих людей.

90:16-17. Псалмоспівець також прохав, щоб Бог явив Своє величне “діло” (див. коментарі до 29:2) Своїм “слугам” (див. 90:13) і зіслав на них Свою ласку, а не топив їх у гніві. Лише тоді вони втішатимуться успіхом у справах своїх, навіть якщо життя й короткочасне.

Коли Бог карає за гріх, грішник почувається вкрай ослабленим і дочасним. Однак, коли людина огорнута Божою ласкою, вона почувається справді вартісною та успішною і стає співучасником у ділах вічного Бога. Знесилена Божим упокоренням людина сповна усвідомлює свою смертність, а ось перебуваючи в Божій любові та милості, вона знає, що може отримати славу і шану (див. 8:6-9).

Псалом 91

Оскільки псалмоспівець був переконаний, що у довірі до Всевишнього Бога й полягає безпека, він підбадьорював себе тим, що Бог порятує його від усіх нападів нечестивців. Він знав, що Господь постановив Своїм ангелам охороняти його.

Цей псалом – чудесне свідчення про безпеку в житті. Псалми 90-92 пов’язані декількома словами й термінами, і це породжує думку, що вони колись були записані воєдино. Давньоєврейське слово, перекладене як “пристановище” чи “прибіжище”, наявне у 90:1 і 91:9; слово “трава” –   у 90:5 та 92:8; “квітне” чи то “буяє” – у 90:6 і 92:8; “звеселити” – у 90:15 та 92:5; “Твоє діло”, “учинки Твої” – у 90:16 і 92:5; “Всевишній” – у 91:1, 9 та 92:2. Також про суд над нечестивцями згадано у 91:8 та 92:12.

А. Безпека у Господеві (91:1-2)

91:1-2. Тут псалмоспівець озвучив свою велику певність у тому, що той, хто довіряє Всевишньому, знаходить безпеку й захист. Божі звання у вірші 1 ( “Всевишнього” і “Всесильного”) є  значимими, оскільки вони відображають Його силу як повноправного Володаря світу. (Щодо значення слова “Всесильний”, саддаи, див. коментарі до Бут. 17:1.)

Образи покрову й “тіні” яскраво змальовують божественний захист. Слово “покровом” ( сетер ) тут означає укриття (також вжито у Пс. 27:5; 32:7; 119:114). Тінь, імовірно, тінь пташиних крил (див. 91:4), також відображає притулок і захист, а разом з тим і втіху. Бог – також “Прибіжище” ( махсех, прихисток від небезпеки”; див. вірш 9 та коментарі до 14:6) віруючого і його “Твердиня” ( м е судах , “сильний захист ”; вжите у 18:4; 31:4; 71:3; 144:2). Вірші 1-2 цього псалма з благоговінням засвідчують той факт, що безпека – у Господеві.

Б. Рятунок, що йде від ангелів (91:3-13)

Підбадьорюючи себе, псалмоспівець продовжив тут тему Господнього захисту від небезпек.

91:3-8. Він перелічив, як Бог рятує віруючого від багатьох жахливих нападів: (1) Бог спасає “від сітки птахолова” (вірш 3а; див. 124:7), художнє зображення підступних задумів тих, що посягають на життя віруючих. (2) Бог спасає “від погибельного мору” (91:3б). (3) Бог укриває людину “крилами Своїми” (вірш 4а), художній образ безпеки і втіхи (див. 17:8; 36:8; 57:2; 61:5; 63:8). (4) Бог оберігає Своєю вірністю (91:4б), що пояснюється тут метафорою “щит і забороло”.

Як наслідок такої великої Божої помочі, той, хто покладається на Господа, не злякається “ні страху вночі”, ні нападу “вдень ..., ані чуми, … ані зарази” (вірші 5-6). Знищення, що змусить упасти тисячі тисяч, не зачепить віруючого під Божими крильми. Натомість він побачить “кару грішників” (вірші 7-8).

91:9-13. Далі псалмоспівець пояснив, що “ніяке лихо” й “ніяка кара” не “приступить” до тих, хто зробив Господа своїм Прибіжищем ( махсех, прихисток від небезпеки”; див. вірш 2 та коментарі до 14:6), бо Він “повелить” Своїм “ангелам” піклуватися про них. Ангели захищають від тілесних ушкоджень і дають віруючим силу для подолання труднощів, які зображені тут дикими левами й небезпечними зміями. Сатана, спокушаючи Христа, цитував 91:11-12 (Мт. 4:6). Це показує, що навіть найбільш чудесні Божі обітниці можуть застосовуватися нерозумно.

В. Божа обітниця оберігати (91:14-16)

91:14-16. Псалмоспівець написав тут так, ніби Бог Сам промовляв задля утвердження віри автора. За щиру любов псалмоспівця Господь дав обітницю рятувати його від небезпеки, визволяти зі страждань, бути “з ним у скруті”, прославити його і наситити. Усі небезпеки, згадані в цій пісні, не мають жодної сили над тим, хто перебуває в тіні Всесильного.

Псалом 92

А. Добре воно – Всевишнього прославляти (92:1-8)

92:1-4. Псалом розпочинається проголошенням того факту, що “добре воно – ... прославляти” Всевишнього (див. 91:1, 9) “в псалмах ..., звіщати” Його “милість” і “вірність” (див. 89:2-3)   щодня. Під словом “добре” псалмоспівець мав на увазі, що це правильно з огляду на великі й варті хвали діла, які Бог учинив.

92:5-8. Тут псалмоспівець занотував свої міркування про Божі славетні діла. Автор співав, бо його тішили Господні учинки, “великі … діла” та “думки … глибокі”. Зокрема він розмірковував над тим, як Бог стане на бік праведників і знищить безумних грішників, котрі “буяють”, немов “трава” (див. 90:5), та “процвітають” на короткий час (див. Пс. 49; 73).

Б. Господь возвеличений вічно (92:9-16)

92:9-10. Вірш 9 слугує дивовижною сполучною ланкою між віршами 2-8 та 10-16. На противагу лиходіям, які процвітають лише тимчасово (вірш 8), Господь царює над усім сущим “повіки”. Саме тому Його “вороги … загинуть”.

92:11-12. У віршах 11-15 псалмоспівець розповів, що ж саме значили для нього істини, озвучені у віршах 9-10. Бог обов’язково піднесе його ріг і помаже його “єлеєм”. Тут автор знову писав про Божі діла з такою певністю, що описав усе так, ніби це уже трапилося. Ріг тварини є символом потуги (див. 89:18, 25; 112:9), а єлей – свята і відновлення життєвих сил. Тож оскільки Бог – возвеличений на висотах (див. 92:9), Він поблагословить величчю і Своїх людей. Більше того, праведники побачать цілковите знищення “злих” лиходіїв (вірш 12; див. вірш 8).

92:13-16. Лиходії можуть процвітати, однак, немов трава, їхній добробут короткочасний (вірш 8). На відміну ж від них, праведники квітнутимуть, “немов пальма, … мов кедр ливанський”. Ці дерева є образами плідності та життєвої сили (вірш 15) під покровом милосердної Божої руки (див. 1:3). Благословенні таким чином люди проголошуватимуть праведність Господа, своєї Скелі (див. коментарі до 18:3).  

Псалом 93

Це – одна з “пісень воцаріння” (або “теократичних псалмів”, як їх ще інколи називають), що прославляють Господнє царювання на землі. Іншими піснями воцаріння є Пс. 47, 95-99. Безсумнівно, вони використовувалися під час поклоніння ізраїльтян, аби славити повноту Господньої влади над усім сущим. Однак вони також є пророчими відображеннями кінця усіх віків, коли Бог установить через Месію Своє праведне тисячолітнє правління на землі.

У Псалмі 93 псалмоспівець возвеличив правління Господа, який поставив Свій престол на висотах небес над морями і перебуває у Своєму святому храмі.

А. Бог засновує Своє правління (93:1-2)

93:1-2. Псалмоспівець передбачив, як “Господь” велично “царює” (див. 47:9; 96:10; 97:1; 99:1; 146:10) на землі, підперезавшись “потугою”. У старозавітні часи одяг вважали продовженням особи, отже, вираз “одягнувсь у велич” (див. 104:1) описує Господа як величного та сильного у Своєму царюванні.

Також за Його правління весь “світ” стоятиме “твердо, не похитнеться” (див. 96:10). Це означає, що всі моральні та соціальні правила життя будуть виконуватися за Його панування. Оскільки Його “престол” стоїть “твердо … з давніх давен”, Його правління на землі не похитнеться.

Б. Господь – могутній (93:3-4)

93:3-4. Псалмоспівець прославив силу Господа, котра сильніша за всі “моря” з їх бурхливими хвилями та шаленим шумом. У Старому Завіті море іноді виступає символом ворожості й неспокою (див. Іс. 17:12-13). В міфології язичницького Ханаану бога Ваала вважали найсильнішим через боротьбу й перемогу над Яммом, князем моря (давньоєврейською иам значить “море”). Але ці два полемічні вірші, написані проти поклоніння Ваалові, показують, що “Господь”, а не Ваал, могутніший “понад … моря”. Море – не міфологічне створіння, а сила природи, підвладна Божій потузі (наприклад, Червоне море, Пс. 106:9; 114:3, 5).

В. Дім Господній – святий (93:5)

93:5. Оскільки дім Господа повний святості (на противагу помешканню Ваала, яке кишить гріхами), Господні постанови (“свідоцтва”) – певні (“вірні”). “Святість” є тією рисою, котра відділяє Господа від усіх інших. І ця виняткова святість доведена Його потугою. Псалом прославляє Божу силу як доказ того, що Він живий і діяльний, на відміну від язичницьких богів. Позаяк Він править у силі й святості, Його заповідей має дотримуватися кожен.

Псалом 94

У цьому псалмі наявне усвідомлення того факту, що відплата належить Господу. Псалмоспівець закликав Господа обернути помсту на гордівливих людей, котрі немилосердно гноблять праведників. Автор був певен, що Бог не залишить Своїх людей на поталу, а визволить їх, бо нечестивцям немає місця в Господньому царстві.

А. Молитва про відплату (94:1-7)

94:1-3. Вірші 1-7 містять молитву, щоб Бог зіслав помсту на торжествуючих нечестивців. У віршах 1-3 псалмоспівець засвідчив, що відплата належить Господу. Оскільки Бог є Суддею “землі”, саме Він повинен відплатити безбожникам. Тут знову псалмоспівець питав: “Доки?” (див. коментарі до 6:4) Довготривала радість безбожних видається недоречною, позаяк вони противляться Богові (див. 73:3-12).

94:4-7. Щоб довести доцільність свого прохання, псалмоспівець тужливо оповів про те гноблення, якого немилосердно завдають гордівливі люди праведникам. Мова нечестивців є нахабною. Вони “гноблять” Божий “народ”, Його “спадщину” (див. вірш 14 та коментарі до 28:9; Втор. 4:20). Нечестивці нищать нужденних і знедолених (тих, кому повинні допомагати благочестиві очільники; див. Пс. 72:4, 12-14). Нечестивці так чинять, бо переконані, що “Бог Якова не примічає” (див. 73:11).  

В. Пересторога про суд (94:8-15)

94:8-11. Псалмоспівець закликав нечестивців задуматися над тим, як вони живуть. Його дивувало, що безумцям “розум” не прояснився, адже Бог знає про їхні “марні” плани й намагання гнобити праведників. Наведене тут логічне судження є простим, але сильним: “Той, хто” створив людське “вухо”, звичайно ж, може чути; “Хто око створив”, здатен бачити; тощо.

94:12-15. Тут псалмоспівець озвучив свою певність у Господі. Людина, котру Бог перестерігає, є щасливою, оскільки вона навчається “у” Божому “Законі”. Навіть хоча віруюча людина зазнає пригноблення з боку нечестивців, вона може віднайти утіху в тому, що Бог навчить її чомусь важливому під час цього гноблення, а опісля, коли грішники будуть винищені, дасть їй “спокій” від нещасть. Псалмоспівець мав певність, що “Господь Свого народу не відкине і спадщини Своєї не полишить”   (див. вірш 5 та коментарі до 28:9; Втор. 4:20), але відновить справедливість.

В. Утішення від Господа (94:16-23)

94:16-19. Єдина розрада псалмоспівця – у Господі. Запитавши, “хто встане” на його захист “проти” грішників, автор визнав, що його безпека – від Господа. Коли співця майже долав відчай (коли хиталася його “нога”; див. 73:2), “втіхи” від Господа заспокоювали стривожене серце й розвеселяли його.

94:20-23. Далі псалмоспівець передбачив Божу відплату нечестивцям. Престол погибелі (досл., “престол гріха”) стосується злих правителів, котрі за допомогою законів намагаються знищити “праведника”. Вони не мають нічого спільного з Богом. Тому псалмоспівець покладався на Господа, свій “Захист” ( місгоб ;   див. коментарі до 9:10; 46:8), Скелю та Прибіжище (див. коментарі до 18:2), знаючи, що Господь відплатить їм за “їхню безбожність”, винищивши “їх”.  

Псалом 95

Ця “пісня воцаріння” спонукає людей визнати, що Господь є великим Царем над усіма богами. (Інші пісні воцаріння – це Пс. 47; 93; 96-99.) Однак, заохочуючи інших до поклоніння Творцеві, псалмоспівець застеріг їх супроти невіри, як це було за часів їхніх блукань пустелею, за що Бог не дав людям спокійного життя.

А. Хвала Господу за Його повновладдя (95:1-7а)

Перша частина псалма – типова пісня прослави.

95:1-2. Псалмоспівець закликав вірян заспівати (див. коментарі до 5:12) хвалу “Господеві”. Бога тут названо Скелею “нашого спасіння”,   словами, що художньо зображають безпеку, дану Богом, коли Він визволяє Своїх людей. Імовірно, віряни, котрі зібралися тут, були свідками подібного визволення, за що й мали подякувати.

95:3-5. “Бог” достойний радісної прослави, згаданої у віршах 1-2, за Свою велич. Він – “Цар великий (див. 98:6; 99:4; і коментарі до 5:3) над усіма богами”. Згадка про цих богів (ідолів) не говорить про їхнє дійсне існування. Вона є радше засвідченням Божої всемогутності та всевладності над усіма силами, реальними й уявними. Все у Створінні – включно з тими речами, які вшановувалися язичниками як божества, – “витворив”   Господь, і тому Він має силу над усім.    

95:6-7а. У цих віршах, які замикають хвалебну частину псалма, псалмоспівець закликав вірян поклонитися Господеві, “бо Він” – їхній “Бог”, а вони – Його вівці (див. 74:1; 79:13; 100:3). Слово “Творцем” може стосуватися створення й утвердження Богом ізраїльського народу (див. Втор. 32:6). Слово “отара” знову показує, що Господь, Пастир Свого народу, Ізраїля, веде і турбується про людей.

Б. Застереження супроти невіри (95:7б-11)

95:7б-11. У цій дидактичній частині псалмоспівець застеріг людей не повторювати гріх невіри – помилку, яка коштувала їхнім предкам обіцяного спочинку на своїй землі. Ця пересторога була озвучена після згадки про Господню опіку над Своїми людьми (вірш 7а). В історії народу люди часто відштовхували цю опіку через непослух. Неприємна подія, про яку тут йдеться, – це невдоволення людей в Рефідимі (Вих. 17; Чис. 20:1-13). Назви місць відображають цю ж подію. Меріва (див. Пс. 81:8; 106:32) означає “незгода”, а Масса значить “випробування”, оскільки люди не слухали Господа й “випробовували” Його. Отож, Бог у гніві поклявся, що вони “не ввійдуть” у завітний край, а помруть у пустелі. В обіцяну землю ввійде тільки молодше покоління.  

Призиваючи до поклоніння зібраний народ, псалмоспівець почав зі слова “сьогодні”, риторичного засобу задля показу можливості, обмеженої в часі. Людям не слід противитися Божому голосу, який кличе їх до довіри й слухняності. В Біблії слово “серцем” часто позначає вільну волю людей. Стати твердим “серцем” означає відмовитися слухатись. Якби люди, яким цей псалом адресувався і які чули його, також не повірили й не послухалися, Бог так само не дозволив б їм мирно проживати на їхній землі.

Цей уривок процитовано в Євр. 3:7-11 як застереження тим християнам, які через власну невіру (Євр. 3:12) поставили себе у небезпеку не отримати обіцяного відпочинку (див. коментарі до Євр. 3:7-12). У найповнішій сутності цей відпочинок значить прийдешнє Господнє царство на землі, коли віруючі матимуть духовний та тілесний спочинок у Господі. Віруючі, звісно ж, можуть тимчасово відчути цей досконалий спокій, коли відволікаються від турбот і покладаються на Бога.

Застереження у Псалмі 95 виражає очікування цього царства, бо воно є частиною пісні, що прославляє Господнє царювання (вірш 3), де матимуть змогу служити лише істинні віряни.

Псалом 96

У цьому псалмі про володарювання Господа псалмоспівець закликав людей з усіх усюд та всі сили природи прославляти Бога, бо Він є могутнішим, ніж усі язичницькі боги, і правитиме в праведності й істині.

А. Хай прославить Господа вся земля (96:1-6)

96:1-3. Псалмоспівець закликав всю землю (тобто людей з усіх усюд; див. 97:1; 98:4; 100:1) прославляти Господа. Всі мали співати (див. коментарі до 5:12) Йому “нову пісню” (див. 33:3; 40:4; 98:1; 144:9; 149:1). Співання нової пісні означає, що були одержані нові благословення. Людям було велено проголошувати “Його спасіння” і “Його діла” по цілому світу, що принесе Йому “славу”   (див. “слава” у 96:6-8).

96:4-6. “Господь ... достойний слави”, до якої автор закликав у віршах 1-3, бо Він могутніший за всіх богів (див. коментарі до 95:3; також див. 97:9). Ті “боги”, яким поклонялися язичницькі народи, – всього лише “кумири”. Це Він “створив” усе суще і тому є вищим за них. Більше того, Його храм (святиня) характеризується красою (див. 96:9 та коментарі до 29:2; також її названо величчю й славою) та силою (див. 96:7). Іншими словами, Він славний і сильний серед Своїх людей.

Б. Хай народи визнають Його владу (96:7-10)

96:7-9. Псалмоспівець закликав “сім’ї” (досл., “племена”) землі воздати “славу й силу” (див. вірш 6) Богові і вклонитися Йому. Одного дня всяке коліно мусить приклонитися (Флп. 2:10) перед цим всевладним Господом, чия святість є бездоганною.

96:10. Люди з усіх усюд повинні прославляти Його, оскільки Він “царює” (див. 47:9; 93:1; 97:1; 99:1; 146:10). Коли Господь повернеться судити й правити на землі, Його царювання нарешті утвердиться (див. 92:2) і запанує справедливість.

В. Уся природа хай возвеселиться (96:11-13)

96:11-13. Псалмоспівець закликав природу веселитися, бо Господь прийде “судити землю ... по справедливості (див. 97:2; 98:9) ... і … вірності”. Ці сміливі персоніфікації (неба, землі, моря, поля та дерев)   можуть вказувати на те, що все Створіння процвітатиме, коли на землі запанує праведність, коли прокляття гріха спаде, а замість нього прийде благодать. Тоді земля вже більше не буде стогнати, очікуючи дня спасіння, як це відбувається зараз (Рим. 8:20-22). Тоді земля співатиме.

Немає жодних сумнівів, що такі псалми, як цей, піднімали настрій псалмоспівцям, як і віруючим усіх віків. Багато псалмів виражає очікування того, що Господь знищить зло та встановить праведність на землі. Однак плачі псалмоспівців вже більше не виголошуватимуться, коли Господь правитиме в праведності й істині.

Псалом 97

Це – дидактичний псалом, заснований на видінні від Господа. Псалмоспівець бачив чудесний прихід Господа у всій величі. Зображуючи Господа, який приходить правити і справедливо судити супротивників, псалмоспівець закликав праведних ненавидіти зло й утішатися в Господі (див. 2 Пт. 3:10-11, 14).

А. Проголошення Господнього правління (97:1)  

97:1. Псалмоспівець почав оповідати про своє видіння від Господа закликом до землі (себто до всіх людей на землі; див. 96:1; 98:4; 100:1) веселитися на честь становлення Господнього царства. Вираз “Господь царює” також ужито в 47:9; 93:1; 96:10; 99:1; 146:10.

Б. Об’явлення Господа світу (97:2-9)

97:2-5. Тут псалмоспівець описав чудесне прибуття Господа, щоб царювати. У поклонінні народ Ізраїля, безсумнівно, розумів, що в цих віршах образно йдеться про присутність Господньої слави. Одначе у найповнішому сенсі вони описують прихід Господа, щоб царювати на землі.

Прихід Господа супроводжується хмарами й темрявою (такі художні образи часто використовуються для змалювання страшного суду; див. Втор. 4:11; 5:22-23; Пс.18:10, 12; Єр. 13:16; Єз. 30:3, 18; 32:7-8; 34:12; Йоіл. 2:2; Ам. 5:18-20; Соф. 1:15). Правління Боже засновується на справедливості (див. Пс. 96:13). Всепоглинаючий “вогонь” також є знаком Божого приходу, бо так Він у гніві знищує Своїх “ворогів” (див. 21:10; 50:3; 79:5; 89:47; Євр. 12:29; Одкр. 20:9). Спалахи блискавок жахають світ. “Гори, як віск, тануть” (див. Міх. 1:4). Сили природи, яких люди бояться, та елементи Створіння, що вважаються найтвердішими, передвіщають прихід Господа “усієї землі” (див. Міх. 4:13; Зах. 4:14). У Святому Письмі такі явища часто супроводжують об’явлення Господа.

97:6-9. Далі псалмоспівець описав вплив об’явлення Бога на усе суще. “Небо звіщає Його справедливість” і “славу”. Іншими словами, Його прихід заради встановлення праведності на землі звіщатиметься по всьому світу.

Язичники, що поклоняються ідолам, “стидом … укриються”, оскільки одразу ж дізнаються, що помилялися весь час. Це міркування спонукало псалмоспівця закликати навіть інших богів вклонитися Господу! Тим часом люди Бога “веселяться” на честь переможного вознесіння свого праведного Господа. Позаяк Він царює “над усею землею” (див. вірш 5), Він вищий за всіх інших богів (див. 96:4-5) і достойний хвали людей.

В. Заклик до святості (97:10-12)

97:10. На основі цього видіння псалмоспівець закликав тих, “що” люблять “Господа”, ненавидіти “зло” (див. Прип. 8:13), тобто жити у вірному послуху Його праведним заповідям. Лише будучи вірними, вони отримають рятунок від “грішників”.

97:11-12. Праведники тут заохочуються пізнати й прославляти праведного Господа, а також радіти, отримавши у благословення “радість” та духовну силу (названу тут світлом; див. 27:1; 36:10).  

Псалом 98

В цьому псалмі автор закликав усю землю співати славу Господу, який царює, бо Він вчинив чудесні діла, визволяючи ізраїльтян Своєю силою, й судитиме світ справедливо.      

А. Бог явив Своє спасіння (98:1-3)

98:1-3. Псалмоспівець закликав своїх слухачів і читачів співати “Господеві нову пісню” (див. 33:3; 40:4; 96:1; 144:9; 149:1), бо Своєю силою (“правиця” й “рамено” є символами могутності) Він дав “спасіння” та “явив ... Свою справедливість”. Боже велике “спасіння” можливе через Його “милість” ( хесед ) і “вірність” (їх можна ще перекласти як “вірна, віддана любов”). Пам’ятаючи про Свій завіт зі Своїм народом, Ізраїлем, “Господь” визволив і спас його.

Б. Бог справедливо судитиме народи (98:4-9)

98:4-8. Очікування кінцевого Господнього спасіння Свого народу спонукало псалмоспівця закликати землю (її мешканців; див. 96:1; 97:1; 100:1) радіти “перед Господом”. Кожен має радіти й ликувати (98:4а, 6б) та співати під супровід різних музичних інструментів “перед Царем Господом” (див. 95:3; 99:4; та коментарі до 5:3). Навіть уся природа (включаючи “море”, “ріки” й “гори”; див. 96:11-13) призвана тут виспівувати й ликувати “разом”.

98:9. Та все ж чому люди повинні прославляти Господа? Бо Він “іде судити землю … по справедливості” (див. 96:13). Тут псалмоспівець знову передбачив прихід Господа і Його мету. А принесе Він спасіння (98:3) й справедливість.

Псалом 99

Псалмоспівець заохотив усіх прославляти Бога з двох причин: бо Він святий і Він милосердно відповідає на молитви Своїх людей.

А. Господь, який царює, – святий (99:1-5)

99:1-3. Псалмоспівець воздав хвалу святому Господу, який “царює”. Даний псалом розпочинається вже з добре відомого теократичного твердження: “Господь царює” (див. 47:9; 93:1; 96:10; 97:1; 146:10). Тож кожен має тремтіти, усвідомивши це.

Бог описується тут як Той, що “возсідає” на позолочених “херувимах” (див. 80:2) над ковчегом завіту (див. 1 Цар. 6:23-28). Отож, Він – “великий у Сіоні”, де був розташований Божий храм.

Люди з усіх усюд повинні славити цього великого   Володаря. Його перебування на Сіоні та Його праведне царювання говорять про Його велич і святість, які є першорядними причинами для хвали, згаданими в цьому псалмі.

99:4-5. Сила й праведність Царя (див. 95:3; 98:6; та коментарі до 5:3) показують Його святість, тому псалмоспівець й прославляв Бога за них.

Вірш 5 є рефреном (див. вірш 9), в якому усі запрошуються вознести хвалою “Господа” і впасти “ниць перед підніжжям Його стіп”   (тобто перед храмом із ковчегом завіту всередині).

Б. Господь, який царює, – милосердний (99:6-9)

99:6-9. Тут псалмоспівець оповів про милосердя Господа до предків народу, незважаючи на непокору ізраїльтян. “Мойсей”, “Арон” та “Самуїл” молилися Йому, і “Він відповідав їм”. Бог “промовляв до них (тобто до ізраїльтян) в стовпі хмари” (див. Вих. 13:21), і люди слухались. Навіть після того, як ізраїльтяни згрішили й зазнали кари, Господь “відповідав” на їх молитви та пробачав їм. Отже, небесний Владика достойний хвали не лише за Свою святість (Пс. 99:3, 5), але й також за безмежне милосердя до Свого народу. Боже милосердя оберігає вірних Його дітей від судного гніву й винищення.

Вірш 9 – це рефрен (див. вірш 5 з подібними словами), у якому Божому народові велено вознести хвалою свого “Господа” та в поклонінні припасти “до гори Його святої”   (див. 43:3; 48:2; 87:1), Сіону.

Псалом 100

Замітка на початку говорить, що цей псалом є піснею “на подяку”. Його застосовували у храмі під час хвалебних жертвоприношень. Слова й вирази даного псалма відображають тематику попередніх пісень воцаріння (Пс. 47; 93; 95-99), в яких оспівується Господнє царювання.

Псалмоспівець закликав людей, що зібрались на поклоніння, служити Господу з радістю, оскільки Він – Творець всього сущого, та входити у Його святий храм із великою подякою, бо Бог є добрим і вірним.

А. Служіте Господеві з радістю (100:1-3)

100:1-2. Вірші 1-2 містять заклик до хвали й радісного служіння. Люди звідусюди (“уся” земля;   див. 96:1; 97:1; 98:4) мають ликувати “перед Господом”; ніщо не має спиняти їхню хвалу Йому. Більше того, їм слід служити Йому “з радістю”. Це служіння з радісними піснеспівами може означати поклоніння.

100:3. Господа слід прославляти й шанувати з радістю, бо Він – Всевишній. Він – Творець усього сущого, і ті, що покладаються на Нього, “Йому” належать. Вони слідують за Ним, оскільки є вівцями “Його пасовиська”   (див. 74:1; 79:13; 95:7; також візьміть до уваги 23:1; 80:2).

Б. Увійдіть з подякою в Його двори (100:4-5)

100:4-5. Друга частина псалма є закликом до вірян увійти в Єрусалим (Божі “ворота”) і прибути до храму (“в Його двори”), щоб піднести подячні жертви за Його їм благословення.

Люди мають хвалити Господа за Його доброту, любов і “вірність”. Ці ласки передаються з покоління в покоління. Тож кожне покоління, що відчуває Божу доброту, любов і вірність, має змогу приєднатися до Його прослави, заспівавши сотий псалом.

Псалом 101

Розмовляючи з Господом, цар Давид сказав, що має намір зберегти чистоту у своїй державі, усунувши зло зі свого серця, палацу та столиці. Коли справедливість восторжествує, Господь буде радий перебувати серед народу. Отож, цей псалом є своєрідним статутом, згідно з яким Давид правив під Божою опікою.

 

А. Божа віддана любов і справедливість (101:1)

101:1. Псалмоспівець заспівав про такі якості Господньої вдачі як “милість” ( хесед ) та “справедливість”. Цими якостями характеризується божественне правління (див. 89:15). Саме вони є підвалинами Його успішного правління.

Б. Обіцянка Давида (101:2)

101:2. Давид сказав, що вирішив вести досконале життя й пробувати “в досконалості серця” перед Богом. Його праведний спосіб життя мав розпочатися з його власного “дому”, що вкрай суперечило нечестивому життю більшості царів стародавнього Близького Сходу.  

В. Чистота Давида у палаці (101:3-8)

Давид продовжив тут оповідь про дорогу чистоти, якою, як сам сказав, він вирішив іти (вірш 2). Це чисте життя мало розпочатися з нього самого й розповсюдитися на тих, котрі йому служили. Це була обов’язкова умова, якщо він хотів втішатися Господньою благодаттю під час свого правління.

101:3-4. Давид сказав, що збереже “себе” у чистоті, бо не утвердить “нічого нечестивого”. Він не дозволить лукавим, нечестивим та беззаконним людям з їхніми діями перебувати коло себе. Слово “беззаконня” дослівно перекладається як “учинки Веліара” (марні та злі). Слово “лукаве” (’ іккес ) означає “скручене, викривлене, спотворене” (див. коментарі до 18:27).

101:5-6. Цар також написав, що оточить себе вірними слугами. Він змусить мовчати (“призведу до мовчанки”; див. вірш 8) наклепників, не терпітиме пихатих. Фраза “горде око” (див. 18:28; Прип. 6:17; 30:13) позначає пихатий вигляд. Натомість Давид шукатиме “вірних” людей, щоб настановити їх слугами, тих, чиє життя є “шляхом досконалих”   (чесних), як і в нього самого на той час (див. Пс. 101:2).  

101:7-8. Давид також зазначив, що усуне нечестивців із цілого народу, а не лише з палацу. Й у своєму щоденному забезпеченні справедливості (див. Єр. 21:12) він робитиме все, “щоб вигубити” беззаконних та “нечестивих”. Слово “вигубити” часто стосувалося смертної кари, але воно також може означати відсторонення від служби й дружби.

Псалом 102

Особлива замітка цього псалма вказує на те, що він призначений для особистого й медитативного застосування нужденними віруючими людьми. Стрижневі ідеї нагадують ті, що містяться у Пс. 22, 69, 79. Псалом 102 також є в дечому подібний на декотрі висловлювання з Іс. 40-66.

Сподіваючись, що Бог швидко відповість йому, псалмоспівець поскаржився, що є знесиленим і безпорадним через насмішки ворогів. Однак йому вдалося знайти утішення у тому факті, що Господь є вічним й не залишить його на поталу. Ця правда віри спонукала й спонукає багато поколінь святих прославляти Бога.

А. Вислухай мене скоро (102:1-3)

102:1-3. Псалмоспівець невтомно молився про те, щоб Бог почув його і не ховав Свого “обличчя” (див. 27:9; 143:7). У своїй скруті він благав Господа вислухати його “скоро”   (див. коментарі до 31:3).

Б. Я в’яну (102:4-12)

102:4-8. Псалмоспівець описав Господеві свій жалюгідний стан. Його “дні” щезали, “як дим”, його “кості” (див. коментарі до 6:3) тліли (тобто він почувався виснаженим), його “серце” в’януло, “мов трава” (див. 102:12; 37:2; 103:15-16; Іс. 40:6-8). Не маючи апетиту, він стогнав у фізичній агонії. Зморений (див. Іов. 19:20), він почувався покинутим, “мов” сумовитий “пугач” або “самітна пташка”. Його сила зникла, він перебував у глибокому відчаї і втратив жагу до життя.

102:9-10. Тяжкість становища псалмоспівця ще більше посилювалася, коли він чув, як його “вороги” насміхалися над його скрутою. Їсти “попіл” (див. Іс. 44:20) означає посипати голову попелом на знак скорботи. Туга і плач (“із сльозами”;   див. Пс. 80:6) були настільки безперервними, що стали авторові немовби щоденною їжею.    

102:11-12. Більше того, він був переконаний, що то Божий “гнів” поглинув його. Позаяк Бог дозволив цьому статися, автору здавалося, що його життя вже майже скінчилося, “неначе” вечірня “тінь”, що відзначає собою закінчення дня (див. 144:4), і немов “трава”, що в’яне (див. 102:5).

Б. Він не погордує нужденними (102:13-23)

102:13-14. Озвучивши свої скарги, псалмоспівець (вірші 4-12) засвідчив певність у тому, що Господь дасть відповідь на його молитви. Слово “Ти” в давньоєврейському оригіналі стоїть у наголошеній позиції і підкреслює відмінність між псалмоспівцем та Господом. Перехід до хвали відбувся раптово: Господь сидить “повіки на престолі” (див. коментарі до 2:4) і відповість, бо вже “час … змилосердитись”   над Своїм народом в Єрусалимі.

102:15-18. Автор був певен, що Господь, який установив Своє правління на Сіоні, не покине тих, що Його люблять. Господні “слуги” любили в Сіоні навіть “каміння” й “порох” (образ їхньої великої стурбованості про місто в часи недолі), почасти тому, що це було Його місце перебування. Інші теж – “народи” і їхні “царі” – поважатимуть Господа, бо Він “Сіон відбудує”. Вищесказане вказує на те, що псалмоспівець перейшов тут від думок про власну слабкість до роздумів над Господнім повновладдям, що власне й було запорукою відновлення міста. Можливо, даний псалом створювався під час неспокою у столиці. Та навіть тоді псалмоспівець мав певність, що Господь відповість на молитву “нужденних” людей.

102:19-21. Тут йдеться про майбутню хвалу за порятунок. Майбутні покоління хвалитимуть “Господа”, коли дізнаються про те, як Він “із небес (“з висоти Своєї святині”) на землю глянув” та почув “стогін” Своїх людей в їх тяжкому становищі. У псалмах часто говориться, як всезнаючий Бог схиляється до Своїх людей, щоб по-батьківському поглянути на них. Це показує Його велику опіку й небайдужість. Господь часом втручається і рятує тих, що приречені на смерть.

102:22-23. Як наслідок, після порятунку “ім’я Господа” буде прославлятися, коли всі зберуться “служити” Йому “в Сіоні”.

Г. Літам Твоїм кінця немає (102:24-29)

102:24-29. Тут псалмоспівець знову повернувся до своєї скарги. Господь зробив його слабким (“виснажив”; див. вірші 5-11), чим, як видавалося, “укоротив” його “дні” (див. вірші 4, 12). Тож автор просив подовження життя, щоб не загинути передчасно: “Не забирай мене у половині віку мого”. Оскільки Божі “літа … по всі роди” (вірш 25; див. вірш 28), якщо образно говорити про Його вічне існування, автор хотів пожити ще хоча б трохи довше.

Оповідь псалмоспівця про вічність Бога у порівнянні з Його Створінням є вираженням його певності в Господі. Земля і небеса “загинуть” (див. 2 Пт. 3:10; Одкр. 21:1), бо зносяться, “немов одежа”. На противагу їм, Бог незмінний (Мал. 3:6; Євр. 13:8) і вічний (“літам” Його “кінця немає”; див. Пс. 102:28). Тож Він буде вірним до усіх поколінь (до праведників та їх дітей [“сини слуг Твоїх”] і до їх потомства).

Вірші 26-28 достосовано до особи Христа в Євр. 1:10-12. Псалмоспівець звертався до вічного Бога, а автор Послання до Євреїв говорив про Ісуса Христа як вічно Сущого, Творця й Покровителя всього світу. Це є сильним підтвердженням божественності Ісуса Христа.

Псалом 103

Після роздумів про всі благословення, даровані йому Богом, цар Давид віднайшов надію у завітних стосунках свого народу з Господом, хоча цей народ був грішним та слабким. Й ця надія спонукала псалмоспівця закликати все творіння хвалити Господа.

Цей псалом написано на честь порятунку, і він, здається, оповідає про відповідь на молитву з Псалма 102.

А. Божі благословення (103:1-5)

103:1-2. Давид звелів собі (“душе моя”) благословляти “Господа” всім своїм нутром, тобто вкласти ціле серце у хвалу Господнього святого імені (див. 33:21). Ця хвала – вдячність за багато “добродійств” Господа.

103:3-5. Давид прославив Господа за Його численні благословення, в тому числі прощення провин (вірш 3а), зцілення від недуг (вірш 3б), порятунок від смерті (вірш 4а; яма є синонімом смерті й гробу), збагачення життя вірною “ласкою” (див. вірші 8, 11, 17) й турботливим “милосердям” (див. вірші 8, 13; 116:5; 119:156), насичення (“благом”, див. 104:28; 107:9) та оновлення сил. Увінчання означає дарування благ (як у 8:6). Мов орел, що залишається в силі по всі дні свого довгого життя, псалмоспівець почувався духовно сильним під Божою опікою (див. Іс. 40:31).

Б. Боже милосердя (103:6-18)

Оповідаючи про певні факти з історії ізраїльського народу, Давид роздумував про завітну вірність, збережену Господом щодо слабких грішників.

103:6-8. Спершу Давид згадав про завіт Господа з Мойсеєм. Після славослів’я на честь Господнього “правосуддя” Давид сказав, що Бог об’явив Себе “Мойсеєві” та “синам Ізраїля” як “милосердний” (див. вірші 4, 13; 86:15; 111:4; 145:8) і “добрий” Бог, який, отже, “повільний до гніву” і завжди вірний (“вельми милостивий”, хесед ;   див. 103:4, 11, 17). Вірш 8 засновується на словах Бога до Мойсея на горі Синай (Вих. 34:6; див. Неєм. 9:17; Пс. 86:15; 145:8; Йоіл. 2:13; Йона 4:2). З огляду на такі Його якості Бог відданий Своїм людям і визволить їх з-під гніту.

103:9-12. Потім Давид пояснив, що Господь милосердно прощає гріхи. Оскільки Бог повільний до гніву (див. вірш 8), то “не буде вічно … замагатись ( ріб, обвинувачувати когось у суді”) й не буде гніватись повіки” на людину за гріх та часто не чинить з нею “за” її “гріхами”. І через Свою велику “милість”   (див. вірші 4, 8, 17) Він повністю віддаляє гріхи від грішників, коли прощає їх.

103:13-18. У цих віршах Давид написав, що хоча життя людини й недовговічне, вона тримається на землі силою Господнього союзу. “Господь” є милосердним (див. вірші 4, 8) до Своїх слабких людей (вірш 13), бо “Він знає”, якою безсилою є людина за своєю природою (вірші 14-16). Людину створено зі звичайного земного пороху (див. Бут. 2:7), і її життя коротке, “немов билина” (див. Пс. 37:2; 90:5; 102:5, 12; Іс. 40:6-8) та польові квіти. Тим не менш, “від віку й до віку” Господня завітна “милість (див. Пс. 103:4, 8, 11) … над тими, що” слухаються “Його”. Тут знову (див. 102:25-28) вічність Господа є утішенням для дочасних людських істот. Надія людини – не в інших слабких створіннях, а у вічному Богові.

В. Хвала Богові (103:19-22)

103:19-22. Давид проголосив, що Господня влада – над усією землею. Тому “всі ангели”, Божі “небесні сили”, що є “слуги Його”, а також усі Його творіння (“Його твори”) “по всіх місцях” мають благословляти “Господа”. Давид завершив свій псалом так, як і почав: спонукою до самого себе (“душе моя”) благословити “Господа”.

Псалом 104

Псалом 104 розпочинається тими ж словами, що й Псалом 103: “Благослови, душе моя, Господа!” Псалом 104 є славослів’ям на честь прекрасного Божого Створіння й того, як Він утримує те Створіння. Тоді як Псалом 103 прославляє Боже милосердя до Свого народу в ході історії, даний псалом оповідає про Божу силу, мудрість та доброту до всього Створіння. Псалмоспівець розповів про те, як Господь розпростер небеса у світлі, як Він повновладно керує глибинами й надрами, як Він прикрасив землю, зробивши її місцем проживання людини, як Він створив для життя день і ніч та як витворив море для життя створінь у ньому. Потім автор воздав хвалу Богові, який у славі царює над усім Створінням і оновлює його Своїм Духом. З огляду на все це псалмоспівець помолився, щоб Бог очистив душі грішників, які не є в гармонії зі створеним світом.

А. Пролог (104:1а)

104:1а. Псалмоспівець заохотив себе благословити “Господа” (див. вірш 35; 103:1, 22).

Б. Хвала Богові Творцеві (104:1б-23)

104:1б-4. У віршах 1б-23 псалмоспівець прославив велич Господа (“Ти” – “великий єси вельми” і “одягнувсь величчю й красою”; див. коментарі до 29:2 та 45:4), яку видно з Його діл. Автор розпочав з поетичного опису небес. Світло, створене першого дня (Бут. 1:3-5), відповідає сутності Господа. Покритися “світлом” означає характеризуватися ним. В процесі створення всього сущого Господь “розіп’яв, неначе намет, небо” (див. Бут. 1:6-8; Іс. 40:22), тобто небо вкриває землю так, як намет вкриває своїх мешканців. Місце перебування Бога образно зображене як “горниці в водах”. Бог – наче будівельник, що спорудив приватне помешкання, заклавши підвалини   над водами небесними.

Господь також створив усі небесні явища, включно з хмарами, вітром та полум’ям. (Щодо Його їзди на хмарах див. коментарі до Пс. 68:5.) Текст Пс. 104:4 пояснює, що Бог дарує Своїм ангелам (посланцям) супровід явищ фізичного світу, подібний на той, із котрим Сам часто об’являв Себе.  

104:5-9. Тут псалмоспівець розповів про те, як Бог “заснував землю”   й “покрив її” водами. В даній поетичній образності земля показана надійно утвердженою “на … підвалинах” та вкритою водою (“безоднею”), “немов одежею”. Псалмоспівець яскраво змалював, як Господь зібрав “води” у ріки й океани, поставивши їм “границю” (берегами, за які вони “не перейдуть”; див. Іов. 38:9-10; Єр. 5:22). Те, що Бог озвучував погрозу водам, може означати, що вони були хаотичною стихією, яку слід було заспокоїти й приборкати. Деякі зі слів у Пс. 104:7-9 звучать, наче оповідь про Великий Потоп, але тут псалмоспівець говорив про процес створення світу.

104:10-18.  Прикрашаючи землю, аби вона була гідним місцем для життя, Бог помістив “джерела” в долинах, щоб напувати диких звірів (вірші 10-12), і Він змушує рости все те, що може бути “на вжиток” тваринам і “людям”, а також “олію (з оливкових дерев), щоб від неї ясніло обличчя” (вірші 13-15). Окрім того, Бог створив місця проживання для тварин і птахів (вірші 16-18). У Своїй мудрості Бог зробив землю добре придатною для всіх форм життя.

104:19-23. Господь створив “сонце” й “місяць”, щоб керувати часом активності різних створінь на землі.

В. Хвала на честь Божого володарювання (104:24-32)

104:24-30. Псалмоспівець воздав хвалу Господу за все Його Створіння, яке Він зробив у Своїй великій “мудрості”. Усе багатство видів життя на землі (“створінь”) перебуває під Його пануванням.

Морські створіння різних розмірів – включаючи й великого Левіятана (тут йдеться про справжню тварину, а не міфологічне створіння; див. коментарі до Іов. 41) – ждуть на “поживу” та на інші блага (див. Пс. 103:5; 107:9) від Бога (див. 104:21). Але “коли” Він ховається від них, “вони бентежаться”, бо саме Він керує життям і смертю в океанах та морях. Він забирає “дух у них” – і “вони гинуть”. Він посилає Свого Духа – і народжуються інші.

У цьому псалмі найбільше розповідається про стихію води (вірші 3, 6-16, 25, 26). Згідно з міркуваннями древніх мудреців, вода є могутньою силою. Псалом же оповідає про Боже повновладдя й над нею.

104:31-32. Псалмоспівець візвав про те, щоб   “слава Господня” тривала “повіки”, адже Він має неперевершену владу над усім Створінням.

Г. Молитва про гармонію в Створінні (104:33-35а)

104:33-35а. Псалмоспівець відгукнувся на велич Господнього Створіння двома вчинками. Спершу він дав обітницю “співати” Господеві й веселитись у Ньому, роздумуючи про Його благодіяння (див. 19:15). Це правильна відповідь віруючого, який пам’ятає про свого Творця. Потім він помолився, щоб “грішники” щезли “з землі”, позаяк вони не є в гармонії з Господнім Створінням.

Ґ. Епілог (104:35б)

104:35б. Тут псалмоспівець знову спонукав себе (“душе моя”) благословити “Господа” (див. вірш 1; 103:1, 22). Останній заклик “Алилуя!”  в оригіналі звучить як хал е лу-иах (досл., “хваліте Господа”). Він трапляється тут вперше з 23 разів у Книзі Псалмів (104:35; 105:45; 106:1, 48; 112:1; 113:1, 9; 115:18; 116:19; 117:2; 135:1, 3, 21; 146:1, 10; 147:1, 20; 148:1, 14; 149:1, 9; 150:1, 6).

Псалом 105

Розглядаючи деякі факти з історії Ізраїля (від Авраама до блукань пустелею), коли Господь чудесно вів Свій народ, сповнюючи Свої завітні обітниці, псалмоспівець прославив велику Божу любов до Своїх людей.

А. Хвала Богові за Його велич (105:1-6)

105:1-6. Псалмоспівець розпочав із заклику (до ізраїльтян, вірш 6) хвалити “Господа” й радіти з огляду на Його численні “діла чудесні” та Його святе ім’я. Його ймення оповідає про Його характерні риси, які Він об’явив людству. Ізраїльський народ має покладатися на “Господа” (шукати Його “обличчя”), пам’ятаючи про Його “дива”.

Б. Хвала Богові за Його вірність (105:7-41)

105:7-11. Псалмоспівець почав хвалити Бога за додержання Ним Своїх обітниць народові. Люди повинні пам’ятати Його (вірш 5), бо Він “вічно пам’ятає” їх! (вірш 8; див. вірш 42) “Господь ... Бог”, який царює над усім Всесвітом (“суди Його – на всю землю”), пам’ятає (тобто сповнює) Свій “союз” і Свою “клятву”. Його “союз”, укладений із “Авраамом” (Бут. 12:1-3; 15:18-21), був засвідчений у присутності Ісаака (Бут. 22:15-18), а також озвучений Якову (Бут. 28:13-15; 32:13). Бог сказав, що Ізраїль буде великим народом і матиме у володінні “землю”, котру Він йому обіцяв.

105:12-41. Далі псалмоспівець переповів деякі події з історії ізраїльського народу, аби показати, як Господь сповнював Свою обітницю зробити “Ізраїль” великим народом. По-перше, як зазначив автор, Господь захищав ізраїльтян, коли вони проживали в інших землях (вірші 12-15). Ймовірно, тут ідеться про подорож Авраама з Уру Халдейського до Харану (Бут. 11:31), Ханаану (Бут. 12:4-5), Єгипту (Бут. 12:10-20) та його проживання у Негеві (Бут. 20:1). По-друге, Господь верховним чином повів ізраїльтян “у Єгипет” і вивищив Йосифа (Пс. 105:16-22; див. Бут. 37; 39-41). По-третє, у Єгипті Господь “розмножив ... народ Свій вельми”, хоча тоді ізраїльтяни й були під гнітом (Пс. 105:23-25; див. Вих. 1:6-14). По-четверте, через “Мойсея” і “Арона” Господь здійснив “чудеса” в Єгипті (“у землі Хама”; див. Пс. 105:23). Цими чудесами були єгипетські кари (вірші 26-36), які завдали єгиптянам чималого горя (див. Вих. 7-11; Пс. 78:44-51). Бог врятував Своїх людей, давши їм ще й великі скарби (105:37), бо й справді “зрадів Єгипет, коли ті вийшли” (вірш  38). По-п’яте, Господь вів ізраїльтян через пустелю й посилав їм “перепелиць”, манну (хліб “з неба”) та воду зі скелі (вірші 39-41). Тож навіть під час блукань ізраїльтян Він був вірний їм.

В. Хвала Господеві за рятунок (105:42-45)

105:42-45. Псалмоспівець знову розповів про те, як Господь “згадав … Своє святе слово” (вірш 42; див. вірш 8) та “випровадив … народ Свій” з Єгипту й провів до обіцяної землі (вірші 43-44). Ізраїльтяни отримали відкуплення з рабства, “щоб … пильнувати і зберігати” Його слово (вірш 45).

Цей псалом виражає утішення Божою вірністю Своєму слову у визволенні “Своїх вибранців”. Тож ті, що отримують від Нього ласки, мають пам’ятати про Його діла й бути Йому слухняними. Щодо слова “Алилуя” ( хал е лу-иах ) див. коментарі до 104:35.

Псалом 106

Незважаючи на вірність Господа Ізраїлеві (Пс. 105), історія цього народу все ж повна невіри та невдячності. Псалом 106 є псалмом покаяння. У ньому розглядаються декотрі випадки непокори ізраїльтян та Божі присуди за них. Потім псалмоспівець помолився, щоб Господь визволив Своїх людей із полону. Схожу сповідь можна знайти у Неєм. 9. Окрім того, даний псалом подібний до Іс. 63 та Єз. 20.

А. Прослава Бога за доброту (106:1-5)

106:1-5. Псалмоспівець прославив Бога за Його незрівнянну доброту, вірну “милість” та силу (вірші 1-2). Щодо слова “Алилуя” ( хал е лу-иах ) див. коментарі до 104:35. Оскільки всі люди, котрі творять “справедливість”, є щасливі, бо благословенні Господом (106:3), псалмоспівець помолився, щоб Бог, коли благословлятиме Своїх людей, згадав і про нього. Таким чином він зможе “радіти радістю” й “спадщиною” та хвалити   Бога.

Б. Сповідь у гріхах (106:6-46)

106:6. Псалмоспівець розпочав тему покаяння загальним твердженням, що люди, ізраїльтяни часів автора, “згрішили”, як і їхні батьки   (предки). Це спонукало його навести приклади гріхів предків.

106:7-12. Псалмоспівець перелічив гріхи народу в давні часи у пустелі. Спершу він згадав про гріх людей під час переходу через Червоне море (вірші 7-12; див. Вих. 14:11-12). “А все ж таки” Господь “спас їх” (див. Вих. 14:26-30), щоб показати “Свою силу”, й “тоді вони повірили” (див. Вих. 14:31) і “хвалу Йому заспівали” (див. Вих. 15:1-21).

106:13-33.  Далі псалмоспівець розповів про гріхи людей на шляху до обіцяної землі. “Незабаром вони діла Його забули” (див. вірші 21-22) і почали скаржитися (див. Чис. 11:4), тому Бог “наслав” пошесть (“сухоти”) на них (див. Чис. 11:33). Вони також із заздрощів нарікали на Мойсея й Арона, тож Бог знищив “Датана” та його “зграю” (Пс. 106:16-18; див. Чис. 16; 26:8-9). “Під Хоривом” – давня назва гори Синай (див. Втор. 5:2; Мал. 3:22) – вони “зробили” золотого “бика”, порушивши Закон. Бог “вже” б їх “знищив”, якби “Мойсей” не заступився за них (Пс. 106:19-23; див. Вих. 32).

Люди знову скаржилися (“ремствували”), тому Бог, “піднявши руку, їм поклявся (див. коментарі до Вих. 6:8), що” вони помруть у пустелі (Пс. 106:24-27; див. Чис. 14:26-35). Вони “погордували розкішною землею”, не вірячи Господу.

У Пеорі люди знову згрішили (цього разу ідолопоклонством разом із моавитянами), і “Пінхас … вчинив розправу”, аби припинилась “кара” (Пс. 106:28-31; див. Чис. 25).  

Над “Меріва-водами … Мойсей” втратив терпіння, коли люди гнівили Бога (Пс. 106:32-33; див. 87:1; 95:8; Вих. 17:7; Чис. 20:2-13). І саме через цю втрату терпіння Мойсей втратив і можливість увійти в обіцяну землю (Чис. 20:12).

106:34-46. Далі псалмоспівець нагадав людям про те, як їхні предки “не знищили”   язичницькі народи тих земель, “про котрих говорив Господь їм” (Втор. 7:1-2). Замість того щоб виконати настанову Господа та знищити ханаанські божища (Втор. 7:5, 16, 25-26), ізраїльтяни взялися “служити” їм (див. Суд. 2:11-12) і навіть “синів своїх” та “дочок рідних … жертвували демонам” (Пс. 106:37; див. Втор. 32:17), уособленнями котрих були божища (Пс. 106:38).

Позаяк Ізраїль грішив так тяжко, “скипів гнів Господень на народ Свій” (див. Суд. 2:14, 20) і Він “видав” людей ворогам їхнім, щоб ті “гнітили” їх.

Одначе “багато разів” Бог “визволяв їх” (Пс. 106:43-46). Тут йдеться про те, як Він настановляв над народом суддів, щоб ті визволяли ізраїльтян від їхніх гнобителів (див. Суд. 2:16), з огляду на Свій “союз”   та Своє “милосердя” ( хесед, “віддана любов” ) до них. Отже, Господь постійно карав Своїх неслухняних людей, але й також повсякчас відповідав на їхні моління.

В. Молитва про порятунок (106:47-48)

106:47-48. Після перечислення гріхів народу та Божих покарань псалмоспівець помолився, щоб Бог знову зіслав людям спасіння (фраза “збери нас із-між народів” вказує, вочевидь, на те, що нація була розпорошена), аби вони могли “прославляти” Його.

Славослів’я у вірші 48 завершує Книгу IV Псалтиря. Цей вірш схожий на прославу, якою завершується Книга I (див. 41:14). Щодо слова “Алилуя” ( хал е лу-иах ) див. коментарі до 104:35.

V. Книга V (Псалми 107-150)

Із 44 псалмів цієї книги 15 належать Давиду (108-110; 122; 124; 131; 133; 138-145), 1 – Соломону (Пс. 127), автори ж решти 28 є невідомими.

Псалом 107

Цей псалом є закликом до прослави, адресованим тим, котрі пізнали Господнє спасіння й відкуплення. Псалмоспівець заохочував їх прославляти Бога, оповідаючи, як Він виводив Своїх людей із пустелі, ламав пута ув’язнених, зцілював хворих, демонстрував Свою силу мореплавцям у морі й мудро керує природою та людськими ділами.

А. Заклик до відкуплених хвалити Господа (107:1-3)

107:1-3. Богові слід дякувати за Його повсякчасну “милість” (див. вірш 43), особливо ж вдячними мають бути “ті, що їх викупив Господь” і які пізнали цю милість. Псалом, можливо, написаний в часи поневолення у Вавилоні, як свідчать слова у віршах 2б-3.

Б. Рятунок – причина для хвали (107:4-32)

У даних віршах псалмоспівець навів чотири приклади рятунку Богом Своїх людей. У кожному випадку люди взивали до Господа по допомогу в їх горі, й Він їм допомагав (вірші 6, 13, 19, 28). Також кожного разу псалмоспівець спонукав людей до подяки Богові за Його віддану любов і за чудесні діла (вірші 8, 15, 21, 31).

107:4-9. По-перше, Бог врятував декотрих людей із скитань у пустелі. Неспроможні власними силами відшукати дорогу, “голодні”, “спраглі”, вже майже вмираючи, “вони до Господа візвали”, і “Він визволив їх із скорбот їхніх”. Тому люди повинні славити “Господа”, бо Він “наситив … благом” (вірш 9; див. 104:28) тих, що були голодні й спраглі у пустелі.

107:10-16. По-друге, Господь визволив ув’язнених із кайданів. Полонені, котрі перебували у темних тюрмах тому, що “збунтувалися проти слів Божих”, візвали до Нього й отримали рятунок із “тьми” й кайданів. Згідно з давньоєврейським Таргумом, тут оповідається про царя Седекію та старших із земель Юди у вавилонському вигнанні. Отож, люди мають славити “Господа”, бо Він визволяє з пут.

107:17-22. По-третє, Господь врятував хворих ізраїльтян від смерті. Коли ворохобні грішники через свої недуги “наблизились до брам смерти” (див. Іов. 38:17; Пс. 9:14; Іс. 38:10), вони “візвали” до Нього, і “Він” повернув їх до життя, зціливши словом Своїм. Тож люди повинні славити “Господа” та приносити “подячні жертви”   (тобто хвалебні підношення) за відновлене здоров’я.

107:23-32. По-четверте, Господь визволив і мореплавців, що були “в біді” на морі. Мореплавці “побачили” Його “діла”, коли Він здійняв шторм (бурю). “Їхня” сміливість тоді “танула”, “пропала вся їхня мудрість” (досл., “вся їхня мудрість була поглинута”), і вони “візвали” до Нього. Він “втихомирив” бурю і врятував їх від небезпеки, провівши безпечно “до бажаної пристані”. Тому люди повинні прославляти “Господа … на … зборах”.

В. Іще одна причина для хвали – Господня влада (107:33-43)

Далі псалмоспівець оповів про Господнє далекоглядне правління над світом і назвав це правління другою головною причиною для хвали (див. вірші 4-32).

107:33-38. Господь має велику владу над природою (слова тут можуть бути передані за допомогою минулого часу, як у НМВ, а також теперішнього, як у перекладі Хоменка). Він може перетворити “пустиню” у край джерел та озер (вірш 33), або ж, навпаки, зробити “плодючу землю” неродючим солончаком (див. Втор. 29:22). Він чинить так “через … злобу” мешканців тієї плодючої землі (див. Втор. 29:23-27).

З іншого ж боку, Бог перетворив посушливу землю на придатну для проживання (“щоб” люди “заснували” собі “місто для оселі”; див. Пс. 107:4, 7) і “плодючу” (вірші 35-38). Це Він учинив на благо бідним і потребуючим, аби “вони” множилися “вельми”.

107:39-43. Господь також має владу над людськими життями. Він упокорює й понижує гордівливих, але піднімає бідних і злиденних.   Тож спасенні славлять Господа (“бачать те праві та радіють”), а злобні затуляють свій “рот”.

Мудра людина “запримітить” ці глибокі думки, пильно над ними поміркує і “зрозуміє” великі “милості Господні”   ( хесед; див. вірші 1, 8, 15, 21, 31).

Псалом 108

Цей псалом є піснею тріумфу з прославою Господньої вірної любові, піднесеною до небес із непохитною надією, що всі Його вороги потраплять у власні ж тенета. Оскільки Давид мав певність, що Бог прославиться, узявши всі народи під Свою владу, він помолився про божественний провід у час війни. Вірші 2-6 є майже такими ж самими, як і 57:8-12, а 108:7-14 тотожні 60:7-14. Безсумнівно, ці частини були поєднані між собою задля богослужебного вжитку.

А. Пісня тріумфу (108:1-7)

108:1-7. Давид заспівав цю пісню тріумфу, щоб прославити Божу велику “милість” та “вірність”, що “аж до хмар” (вірш 5; див. 115:1; 117:2; 138:2). Псалмоспівець озвучив бажання, щоб Бог вознісся “над” всією землею, аби “визволились” Його святі. Його десниця   є символом Його сили (див. Вих. 15:6, 12; Пс. 20:7; 45:5; 60:7; 89:8-14).

Б. Певність у перемозі (108:8-14)

108:8-14. Давид був переконаний, що Господь підкорить усі племена землі народові Юди (вірші 8-10; див. коментарі до подібних віршів у 60:8-10). Усвідомлюючи потребу в Господньому проводі, він молився про “поміч проти … противників” з повною упевненістю в тому, що “Бог” знищить їх (108:11-14; див. коментарі до подібних віршів у 60:11-14).

Псалом 109

Тут псалмоспівець помолився до Бога і попрохав, аби Він помстився за нього ворогам, які завдавали йому лиха. Псалмоспівець також озвучив чимало проклять в бік нечестивців. Замітка свідчить про те, що даний псалом написав Давид, однак неясно, чи зміст псалма стосується часу його царювання, чи подій, що сталися раніше. Даний псалом сповнений прокльонами (див. підрозділ “Теологія Псалмів” у Вступі ). Це є емоційні молитви праведників, які обстоюють Божу справедливість на землі. Їх висловлювання доволі різкі, однак і небезпека, яку складали для праведників нечестивці, була великою.

А. Скарга на підступних ворогів (109:1-5)

109:1-5. Давид візвав до Бога своєї “хвали”, аби Він “не” мовчав, а врятував його від підступів грішних людей. Вони були лукаві (вірш 2) й сповнені “ненависти” (вірш 3), за “любов” його з ним ворогували, “за добро” відплачували злом і ненавистю.

Б. Прокльони в бік нечестивих (109:6-20)

У  даній доволі довгій частині з прокльонами Давид побажав, щоб нечестиві стали покинутими й нещасними за все те зло, яке вони чинили.

109:6-15. Давид молився, щоб його ворог став жертвою лукавства (вірш 6), вийшов “винуватий” (вірш 7), помер (аби “його жінка” стала “удовою”, а “сини його” – жебраками, вірші 8-10), збіднів від рук лихварів і мародерів (вірш 11) і щоб “над ним не” змилосердився “ніхто” (вірш 12). Давид також помолився за те, аби згинуло “потомство” ворога (вірш 13) й аби Господь згадав провину “його предків”   (вірші 14-15). Такими були бажання Давидового серця, що прагло негайної відплати. Щодо прокльонів псалмоспівця див. підрозділ “Теологія Псалмів” у Вступі.

109:16-20. Тут перераховуються причини прокльонів із віршів 6-15. Цей нечестивий чоловік кривдив “злиденного”, “нужденного” (див. вірш 22) і “розбитого серцем” (вірш 16). Він “любив” проклинати інших (вірш 17) так сильно, що прокльони стали частиною його самого, мов одяг, котрий він носив, і “вода”, яку пив (вірш 18). Тому прокляття мали зійти “на нього” (вірш 17), огорнути й ув’язнити його самого (вірш 19). Такою буде Божа відплата (див. вірш 5) “тим, що” обвинувачували й обмовляли Давида (вірш 20).

В. Молитва про поміч (109:21-31)

109:21-25. Давид звернувся до свого Всевишнього “Господа” за допомогою і рятунком, бо перебував у великій нужді (недужий та бідний; див. вірші 16, 31 і коментарі до 37:14). Він, імовірно, був дуже слабкий і помирав (він зникав, “неначе тінь”, і сильно схуд “від посту”) під тягарем утисків від цих злих людей. Окрім перебування в небезпеці, автор зносив ще й їх жорстокі насмішки.

109:26-31. Давидова молитва про поміч засновувалася на його прагненні, щоб нечестиві зрозуміли, що Бог обстане за нього (вірші 26-27), а він “буде радіти”, коли їх “поб’є сором” і ганьба (вірші 28-29). Давид дав обітницю, що буде свідчити (“буду вельми дякувати”) про Господній рятунок і визволення його (“бідака”; див. вірш 22) від гнобителів.

Псалом 110

Слова даного псалма адресовані Владиці псалмоспівця, і переповів їх пророк, який одержав одкровення від Бога. Цар був також священником, себто більшим, аніж служитель чину Арона, що не був царським чином. Це – перша причина, чому даний псалом класифіковано як пророчий. Ісус процитував Пс. 110:1 у Мк. 12:36 (див. Мт. 22:44; Лк. 20:42), щоб показати, що Він – Месія й Давидів Господь, а не лише Давидів Нащадок (Мк. 12:35, 37). Із того факту, що Ісус використав даний уривок, також випливає, що Давид написав Псалом 110 під впливом Святого Духа і що в ньому оповідається про Месію. Пс. 110:1 також цитується у Діян. 2:34-35 та Євр. 1:13. Намагання пов’язати Псалом 110 із часами братів Маккавеїв, коли декотрі священики мали в руках тимчасову силу й владу, є марними та безпідставними. Ті старійшини народу були перш за все священнослужителями й мали лише певну владу над народом, а у Псалмі 110 Священником є Всемогутній Цар.

Об’єднання посад священника і царя в особі Месії звіщалося і в інших уривках Біблії (наприклад, Зах. 6:12-13). Важко визначити, чи даний псалом пов'язаний із якимись ситуаціями з життя самого Давида. Імовірно, Давид написав його, одержавши одкровення про Помазаника, який матиме під владою праведне царство (2 Сам. 23:2-4). При кінці життя Давид знав, що не він сам, а Грядущий, більший від нього, матиме силу, владу і славу навіки.

У Псалмі 110 Давид записав одержане пророцтво про піднесення свого Господа. Далі він описав святе воїнство Царя-Священика-Месії та Його перемогу над всіма народами.

А. Пророцтво про піднесення (110:1-2)

110:1-2. Давид почув розмову на небесах між Господом ( Иахвех ) та Владикою Давида ( ’адонаі ), тобто між Богом Отцем і Месією. Слово “сказав” в оригіналі – н e ’ум, що часто вживається стосовно пророцтва або одкровення. У цьому пророцтві Ягве сказав, що Владика Давида, Месія, возсідатиме “праворуч” Нього (див. вірш 5), на місці влади над всім, аж до кінця віків (див. 2:8-9). В той прийдешній час “Господь” пошле Давидового Владику, Месію, щоб підкорити Йому “ворогів”. Слово “підніжком” символізує цілковите підкорення. Своїм жезлом Месія пануватиме над ворогами.

Б. Панування Месії (110:3-4)

110:3. Месію супроводжуватимуть ще й інші, котрі добровільно зголосяться взяти участь у Його битві. Але це буде не проста битва. Це буде праведний суд над нечестивцями. Отож, її учасникам потрібна святість. Як ізраїльтяни давніх часів мали посвячувати себе Господу перед війнами, так і при кінці світу віруючі люди мусять бути святі (див. 2 Пт. 3:10-11, 14).

Молоді воїни порівнюються з вранішньою росою (НМВ, примітки). Це, ймовірно, вказує на багато їхніх характеристик, включно з їхньою молодістю, їх раптовою появою, їх кількістю у сяючих одежах і навіть із часом їх появи – раннім ранком (“перед зорею”). Тож слуги Месії, приносячи добровільні жертви, будуть зодягнуті в святість і раптово прибудуть із молодечим запалом.

110:4. “Господь” (Ягве) поклявся, що Месія буде Єреєм “повіки на зразок Мелхіседека”.   Люди Месії матимуть вічного Первосвященника. Мелхіседек був царем Салему (Єрусалиму) і священником Всевишнього Бога (Бут. 14:18; Євр. 7:1). Через роки після його правління в Єрусалимі там правили Давид і його нащадки.

Колишня єдність посад священника й царя в одній особі знову сповниться у Месії, а це передбачає кінець священничого роду Арона. Такою є важлива стрижнева думка автора Послання до Євреїв, який чотири рази зазначив, що Мелхіседек є прообразом Христа (Євр. 5:6; 6:20; 7:17, 21). Як Священник Ісус віддав Себе в жертву на хресті (Євр. 7:27-28; 10:10). Хоч і не з роду Арона (див. Євр. 7:11-18), Він є вічним Первосвященником (див. Євр. 7:21-26, 28) Нового Завіту (див. Євр. 8:13; 9:15). Оскільки Він також є обіцяним Царем із роду Давида, обидві посади об’єднані в одній Його особі.

В. Перемога Месії (110:5-7)

110:5-7. Давид передбачив славну перемогу Месії. “Господь” Давида (Месія; див. “Владиці” у вірші 1) возсідає “по правиці” Бога Отця (див. Євр. 8:1; 10:12), на місці влади над всім. Коли ж Месія-Священник прибуде, Він сокрушить (“розіб’є”) “царів” (див. Одкр. 16:16; 19:13-15) та “судитиме народи” (див. Йоіл. 4:2, 11-14). Його пиття води “з потоку … в дорозі” образно змальовує Його оновлену силу й запал, а те, що “Він голову підніме” – Його піднесення.

Згідно з текстом Нового Завіту, Христос повернеться разом зі Своїми святими, щоб судити світ і встановити Своє Царство на землі.

Псалом 111

Псалмоспівець дав обітницю хвалити Господа на зборах за Його великі та дивні діла спасіння, які наповнюють серця людей благоговійним Божим страхом. Цей псалом за будовою й ідейним змістом подібний до Псалма 112. Псалом 111 прославляє Господню праведність, а Псалом 112 перелічує благословення, які зійдуть на богобоязку особу. В обидвох псалмах присутні вирази, які часто зустрічаються у Книзі Псалмів і Книзі Приповідок. Окрім того, обидва є алфавітними піснями або ж акровіршами. Деякі древні рукописи свідчать, що Псалом 111 був написаний у часи Аггея й Захарії.

А. Прослава Господа на зборах (111:1-3)

111:1-3. Псалмоспівець пообіцяв “прославляти Господа всім серцем на зборах праведників і в громаді”. Він сказав, що хвалитиме “Господа” за Його дивні “діла”, що закарбувалися в пам’яті тих, котрі втішаються ними (“люблять їх”; див. 112:1), і за користь, яку вони дають.

Б. Хвала за чудесні Божі діла (111:4-9)

111:4-9. Тут псалмоспівець перелічив Божі “чуда” й діла. Ця тема піднімається у вірші 4: Господь “зробив” Свої діла пам’ятними; Він – “добрий” і “милосердний”   (86:15; 103:8; 145:8). У Своїй доброті Господь неодноразово допомагав людству, і тому про це часто йдеться у прославах.

Приклади Його діл наведено у 111:5-6. Він дає “поживу (див. 132:15; 136:25; 145:15; 146:7) тим, що Його бояться”; Він “пам’ятає … про Свій союз”, тобто вірно дотримується Своїх обітниць: під час завоювання Ханаану Він дав “народові Своєму” землі, як і обіцяв.

Божі “діла” – правдиві, й слово Його – вірне (111:7). Всі Його діла засновані на Завіті, і Він вірно чинить їх (вірш 8). Отож, Він “відкуплення послав народові Своєму” за союзом Своїм   (вірш 9).

Оскільки Господь – вірний, Його ім’я “святе й страшне”. Це значить, що Його святість пробуджує в людських серцях благоговійний Божий страх.

В. Благоговійний страх перед Богом (111:10)

111:10. Псалмоспівець завершив сказане твердженням, що “початок мудрости – острах Господній” (див. 112:1; Прип. 1:7). Ті, котрі “плекають” у серцях любов до Нього та Його заповідей, мають “добрий розум”. Поклоніння й послух увінчуються тоді хвалою, яка належить Йому “по віки вічні”.  

Псалом 112

У цьому псалмі перелічено деякі благословення, котрими втішається богобоязна людина. Далі описується вивищення праведників і знищення нечестивців.

А. Благословення для богобоязної людини (112:1)

112:1. Вибудовуючись на закінченні попереднього псалма, цей вірш говорить, що той, хто “Господа боїться” та “в Його заповідях вельми милується”, – “щасливий” (благословенний; див. 1:1-2). Щодо слова “Алилуя”   ( хал е лу-иах ) див. коментарі до 104:35.

Б. Благословення праведника (112:2-9)

112:2-9. Тут перераховуються п’ять благословень того, хто боїться Бога. (1) Він “благословенний” добрим здоров’ям та матеріальним достатком, бо Бог Сам – праведний (вірші 2-3).  (2) “Правим у темряві” буде дано “світло” (вірш 4), яке може означати достаток (замість недолі) або ж розуміння, як чинити правильно. (3) Він отримує всяке добро в нагороду за своє милосердя (див. вірш 9) й справедливість (вірш 5). (4) Він буде укріплений у вірі і не похитнеться (див. коментарі до 15:5), не буде “лякатися” того, що інші можуть з ним вчинити (112:6-8). (5) Позаяк він “роздає” добро “убогим” (див. вірш 5), “ріг його (див. 89:18, 25; 92:11) підійметься у славі”, тобто Господь зробить його сильним і шанованим.

В. Покарання грішників (112:10)

112:10. На противагу благословенням богобоязних злісні грішники зазнають великого неспокою, позираючи на Божу благодать для праведників. Грішники, які невдовзі щезнуть з лиця землі (“грішник … пропаде”), не матимуть сили над праведними.

Псалом 113

Тут псалмоспівець закликав усіх Господніх слуг звідусюди славити Бога, бо Він, хоч і славний на висотах небес, понижує Себе, щоб підняти пригноблених та страждаючих. Дж. Дж. Стюарт Пероун (J.J. Stewart Perowne, The Book of Psalms ,   2:322) слушно зауважує, що даний псалом є сполучною ланкою між піснею Анни (1 Сам. 2:1-10) й Піснею Прослави Марії (Лк. 1:46-55). Псалом також описує природу Господа, пророкуючи кенозис, себто те, як Ісус понизив Себе у славі, коли прийшов на землю (Флп. 2:7).

Псалми 113-118 складають Халлел ( Hallel ), збірку пісень, що виконувалися під час великих свят в Ізраїлі – Пасхи, П’ятидесятниці, свята Кучок та інших святих днів. Наприклад, на Пасху Псалми 113-114 співалися перед святковим споживанням їжі, а 115-118 – опісля.

А. Заклик до прослави (113:1-3)

113:1-3. Псалом починається й закінчується словом “Алилуя” (хал е лу-иах ;   див. вірш 9; закінчення Пс. 115-117 та коментарі до 104:35). Псалмоспівець закликав Господніх слуг хвалити Його “ім’я”, бо воно вартує хвали в усі часи. “Ім’я Господнє” (Його об’явлені риси характеру) заслуговує на хвалу в усьому світі – “від сходу” й до “заходу”.

Б. Причини для хвали (113:4-9)

Віруючі мають хвалити Господа (див. вірші 1-3) за Його велич (вірші 4-5) та милосердя (вірші 6-9).

113:4-5. Він – незрівнянний. Ніхто не є таким, “як” Він (див. 35:10; 71:19; 77:14; 89:7; Вих. 15:11; 2 Сам. 7:22), бо Він “возсідає на престолі” (див. коментарі до Пс. 2:4) над “небесами”.

113:6-9. Однак Божа велич (вірші 4-5) не є тим, чого Бог прагне над усе. Натомість Він сходить “униз”, щоб побачити, що діється на небі і на землі.   Він спускається на землю, щоб милостиво втрутитися в людські діла.

У віршах 7-9 подано два приклади милосердних Божих діл. Розділяючи Свою природу з людством, Бог підносить злиденних і бідних до шанованих посад і достатку. Злидарі юрмляться побіля запорошених   куп поза межами міст задля тепла від повсякчасного спалювання непотребу й задля їжі на сміттєзвалищах. Але Бог підносить їх, найнижчих у суспільстві, до рівного становища з найвищими (“з вельможами”). Бог не посилає такої ласки кожному біднякові, але коли Він комусь її дає, то Його милосердні діла стають очевидними. У Новому Завіті ця життєва істина набуває духовного значення, бо ті, що покладаються на Господа, отримують спадщину на небі завдяки Божому милосердю.

Ще один приклад полягає в тому, як Бог “дає неплідній” жінці стати щасливою матір’ю. В історії Ізраїля декільком бездітним жінкам Бог дарував дітей (наприклад, Сарі, Рахилі й Анні). Для ізраїльтян це було знаком Божої милості й благодаті.

Головна думка псалма – у тому, що Бог Своїм милосердям чинить чудесні й могутні діла для тих, котрі перебувають у потребі чи в тяжкому становищі. Тож Він – гідний хвали. Псалом завершується закликом до поклоніння: “Алилуя”   ( хал е лу-иах; див. вірш 1).  

Псалом 114

Цей псалом написано на честь порятунку Божого народу в часи виходу з Єгипту. Він став піснею на Пасху, свято, засноване тоді ж (Вих. 12). Псалмоспівець пригадав, як втікало море й тряслися гори, коли ізраїльський народ виходив із Єгипту. Використовуючи доволі сміливу поетичну мову, автор розпитав гори і море про їх поведінку, а тоді закликав землю тремтіти перед Господом, який послав людям воду зі скелі.

А. Про втечу моря і тремтіння гір (114:1-6)

114:1-4. Псалмоспівець оповів, як Бог об’являв Свою могутню силу в історії ізраїльського народу. Він зауважив, що “коли” Бог вивів цей народ “з Єгипту, … святинею Його стала Юдея”. Це означає, що плем’я Юди стало тим племенем, на землях якого Він поставив Свій храм. Коли Він повів їх з Єгипту в Ханаан, Червоне “море … кинулось тікати, Йордан назад повернувся”, а “гори” й “горби” скакали, “мов барани” і “ягнята”, тобто тряслися.  

114:5-6. Далі псалмоспівець звернувся до моря й гір, спонукаючи їх пояснити, чому вони поводилися так перед Господом (див. вірші 3-4). Така очевидна персоніфікація мала на меті показати, що все Створіння пізнало й слухало волю Творця. Господня присутність у Старому й Новому Завіті часто супроводжується об’явленням Його сили.

Б. Заклик до землі тремтіти (114:7-8)

114:7-8. Псалмоспівець вирішив не давати пряму відповідь на запитання з віршів 5-6, а просто звелів землі й далі трястися “перед обличчям Господнім”. Причина – у тому, що Господь “перетворює” скелю, тверду породу, “у водяні джерела”, насичуючи благами Своїх людей. Страх та трепет завжди повинні проявлятись у відповідь на Божу присутність та дивовижну силу.

Псалом 115

Псалмоспівець закликав Господа відстояти Свою честь між народами. Після засвідчення Божого повновладдя та доведення безсилля язичницьких ідолів автор заохотив усіх довіритися Господу, бо Він щедро благословить Своїх людей.

Даний псалом міг бути написаний у той час, коли народ потерпав від ідолопоклонників. Псалом настановляє людей довіряти Господу, а не бездушним і нікчемним ідолам.

А. Заклик відстояти Свою честь (115:1-2)

115:1-2. Усвідомлюючи дріб’язковість людей на противагу Божій славі, “милости” й вірності (див. 108:5; 117:2; 138:2), псалмоспівець попрохав Господа відстояти правдивість і честь Свого великого “імені”. Не було жодної причини, з якої ідолопоклонники з народів могли б кепкувати з віруючих, запитуючи: “Де ж Він, той Бог їхній?” (див. 79:10)

Б. Засвідчення Божого повновладдя (115:3-8)

115:3-8. У вірші 3 псалмоспівець озвучив головну тему псалма: “Бог” – всемогутній. Тільки Він є “на небі” і творить “усе, що” захоче (див. 135:6; Іов. 23:13). Цей факт найчіткіше простежується у протиставленні Бога язичницьким ідолам (“божища”). Зроблені з металу, вони – лише “діло рук людських” (Пс. 115:4), а отже, зовсім безсилі. Хоча ідоли мають “уста”, “очі”, “вуха”, “ніс”, “руки”, “ноги” й горло, вони “не говорять”, “не бачать”, “не чують”, “не мають нюху”, не доторкаються, “не ходять” і не розмовляють (див. 135:15-18). Люди, що виробляють ідолів, і ті, що “на них покладаються”, з часом й “самі” стають, “як вони”, – безсилі перед Господом Богом.

В. Заклик до оновлення віри (115:9-11)

115:9-11. Псалмоспівець закликав ізраїльтян звірятися “на Господа”, а не на ідолів, бо лише Він може їх захистити як “Допомога їхня” (див. коментарі до 30:11) та “Щит їхній” (див. коментарі до 3:4). Кожен в Ізраїлі – включаючи священників (“о доме Арона”) та інших вірян (“ви, що боїтеся Господа”; див. 115:12-13; 118:2-4) – має покладатися “на” Нього.

Г. Обітниця благословень (115:12-18)

115:12-15. Люди Бога отримали тут підбадьорливу настанову довірятися живому Господу, бо Він “поблагословить” їх усіх (вірші 12-13), включаючи священників та інших вірян (див. вірші 10-11). Далі псалмоспівець помолився, щоб Бог зіслав Свої благословення на цих людей і їхніх “дітей”. Фраза “що створив небо і землю”   вказує на Господні величні діла під час створення світу (вона також ужита щодо Бога у Іов. 4:17; 32:22; 35:10; Пс. 121:2; 124:8; 134:3; 146:6; Проп. 11:5; Єр. 10:16).    

115:16-18. Псалмоспівець завершив псалом прославою “Господа”. На противагу ідолам, у Його владі вишнє “небо ..., а землю Він дав синам людським”. Позаяк “мертві Господа … хвалити” не “будуть”, псалмоспівець та віруючі люди з його оточення хвалили Його в час життя. Автор мав певність, що Бог врятує їх від ворогів-ідолопоклонників, щоб вони могли й далі хвалити Його тоді й “повіки”. Псалом завершується словом “Алилуя”   ( хал е лу-иах; див. коментарі до 104:35).

Псалом 116

Псалмоспівець оповів, як Господь врятував його від певної смерті й дарував йому подальше життя задля служіння. В подяку автор дав обітницю сповістити про Господні милості у храмі. Якщо Псалом 115 є піснею спільного поклоніння, то Псалом 116 є піснею особистої вдячності за рятунок від неминучої смерті.

А. Озвучення хвали (116:1-2)

116:1-2. Початок цього псалма – це сердечне вираження любові до “Господа”, що походить від людини, котру Він врятував. Саме “тому” псалмоспівець постановив собі взивати “до Нього всі дні”   життя.

Б. Оповідь про рятунок (116:3-11)

116:3. Щоб дати настанову іншим, псалмоспівець розповів про те, як Господь врятував його (вірші 3-11). Він згадав, як перебував на порозі смерті (вірш 3). Його слова драматично зображають, як на нього чатували смерть і гріб (“сіті Шеолу”). В той час автор ледь не помер.  

116:4-6. Потім псалмоспівець візвав до Господа: “Спаси мою душу!” Отриманий ним від Бога рятунок спонукав його оповідати іншим про Господа. Бог – “добрий” і “співчутливий”, Він захищає й рятує “простих” і потребуючих, як-от псалмоспівця.

116:7-11. Далі автор виокремив із власного життєвого досвіду уроки для інших. По-перше, віруючі можуть спокійно повернутися “до відпочинку”, бо Бог визволяє “від смерти”   (вірші 7-8). Страждання й неспокій псалмоспівця припинилися, щоб він міг вести мирне й гармонійне життя в служінні Богові.

По-друге, Бог визволяє потребуючих з біди, аби вони жили у слухняності “перед” Ним (вірш 9).

По-третє, тільки Бог є Тим, хто сповна заслуговує на довіру (вірші 10-11). Слова “я був непохитний у довір'ї” стосуються вірша 9б, тобто автор вірив, що житиме. Він мав таку певність, хоча й почувався дуже нещасним і відчував, що його “усяк”   (кожен, хто, вочевидь, говорив, що йому більше не жити) обманює. Зіткнувшись віч-на-віч із певною смертю, він знав, що Богові можна довіряти, й тому візвав до Нього.

В. Обітниця хвали (116:1-19)

116:12-14.  Запитавши, чим він може віддячити “Господеві … за всі добродійства” (див. вірш 7; 13:6; 142:8), автор дав обітницю вихваляти Його на зборах. Існує міркування, що слово “чашу” значить частку пожертви, яку він принесе за дароване йому “спасіння”   (порятунок). Швидше за все, так воно і є. В іншому випадку цей вираз мав би повністю переносне значення, тобто означав би, що тут автор вихваляє (“підніму”) Бога за зіслане добро (“чашу”), яким і було “спасіння”. Так чи інакше, він славитиме Бога, виконуючи “обіти”   (див. 116:18). Цю хвалу почують інші люди й візьмуть це собі за приклад, що і є однією з цілей прослави на зборах.

116:15-19. Знаючи, що Господь надзвичайно цінує життя й “смерть” Своїх “вірних”, псалмоспівець визнав, що він – “слуга” Господа (вірші 15-16), тож славитиме Його серед людей (вірші 17-19). Смерть віруючої людини “цінна в очах” Бога, тому Господь не дасть Своїм людям втратити життя без жодної причини. У цьому псалмі порятунок святого від злої смерті (вірші 3, 8) призвів до прослави Господа й напоумлення святих прийдешніх віків. Псалом завершується словом “Алилуя” ( хал е лу-иах; див. коментарі до 104:35).

Псалом 117

Псалом 117 є запрошенням до людей звідусюди прославляти Господа за Його милосердя і вірність.

А. Заклик до прослави (117:1)

117:1.  Псалмоспівець закликав “усі народи” хвалити “Господа” і людей звідусіль славити “Його”.

Б. Причина для хвали (117:2)

117:2. Причиною для хвали є риси характеру Господа. Його “милосердя” ( хесед ) є завітною відданістю Своїм людям, котра – велика.

Слово  хесед  часто супроводжується словом ’емет, “правда” або ж “вірність” (див. 108:5; 115:1; 138:2). Оскільки слово Господнє є вірним, вірний і Сам Він. Цей термін посилює концепт Його завітної відданості.

Псалом завершується звичним словом “Алилуя” ( хал е лу-иах; див. коментарі до 104:35).

Псалом 118

Цей псалом завершує собою збірку пісень прослави Халлел (Пс. 113-118). Імовірно, Псалом 118 був створений для свята Кучок, може, навіть і для першого його святкування після повернення народу з поневолення у Вавилоні. Зміст псалма чітко показує, що Бог, відродивши Свій народ, піднісся над іншими народами і їхніми задумами. Щонайменше можна сказати, що у псалмі описана святкова процесія до святині, щоб принести подячні жертви Господу й хвалити Його. Оскільки ця пісня співалась у святковий час, вирази з неї були на устах у людей під час входу Ісуса в Єрусалим на початку Страсного тижня (118:25-26; Мт. 21:9). Також цей псалом, імовірно, співали у горниці після Тайної Вечері (Мт. 26:30).

У контексті ж Старого Завіту даний псалом є піснею прослави за Господню віддану любов і милість. Псалмоспівець розповів, як Господь вознісся над всіма сусідніми народами Ізраїля. Потім він засвідчив, що спасіння народу було чудесним ділом Господніх рук і що той камінь, який будівничі відкинули, став основним у здійсненні Божого чуда.

А. Хвала за Божу милість (118:1-4)

118:1-4. У відповідь на заклик визнати Господню доброту (вірш 1; див. вірш 29) народ “Ізраїля”, священники (“дім Арона”) та всі інші вірні Богові люди (“ті, що Господа бояться”; див. 115:9-13) проголосили, що “милість Його повіки”.   Пс. 118:2-4 вказує на те, що слова псалма промовлялися антифонально: псалмоспівець спонукав до хвали, а люди відповідали хвалою.

Б. Засвідчення перемоги (118:5-21)

118:5-9. Тут псалмоспівець стисло проголосив, що “Господь ... визволив” його з лиха (вірш 5). На підставі цього він нагадав людям (вірші 6-9), що оскільки Господь був з ним, йому не треба було боятися злих вчинків інших людей (див. Євр. 13:6). А позаяк Господь був його Допомогою (див. Пс. 27:9), він міг бути певен у перемозі над складним становищем. Отож, народ теж міг мати певність, що “ліпше до Господа прибігти, ніж покладатись на” людську силу.

118:10-13. Далі псалмоспівець описав, як “Господь” дарував йому впевненість серед ворогів. Хоча його й “обступили” були ті, котрі бажали йому смерті, він зміг їх подолати. Потрійний рефрен “ім'ям Господнім я їх розіб'ю” (вірші 10-12), що в оригіналі значиться як “я їх обріжу”, стосується перемоги над народами. Вороги були розбиті раптово, немов суха тернина, яка швидко горить (див. Іс. 9:17). В усьому цьому “Господь прийшов” йому “на допомогу” (див. Пс. 118:7).

118:14-21. Дані вірші оповідають про наслідки такої перемоги. Автор радісно прославив Господа як свою Силу (див. 22:20; 28:7-8; 46:2; 59:10, 18; 81:2), Пісню (тобто Джерело втіхи) і своє Спасіння (див. 118:21). “Правиця Господня” вказує на Його силу. Саме тому псалмоспівець проголосив, що житиме й увійде у “ворота правди” і воздасть “Господеві подяку” (вірші 19, 21; див. вірш 28). Художнє зображення воріт і хвали свідчить, що псалмоспівець з трепетом очікував, як разом з іншими вірянами в святині прославить Господа за Його велике спасіння   (визволення).

В. Велич перемоги (118:22-29)

118:22-24. Псалмоспівець пояснив, що “Господь” узяв “камінь, яким знехтували будівничі”, й дивним чином зробив цей камінь “головним на розі” ізраїльського народу. Тож люди мають веселитися   в честь цього. В ті дні великі царства й держави легко коронували й скидали з престолу царів. Ймовірно, ці великі держави не визнавали Ізраїль як народ. Одначе Господь узяв цей “камінь” і зробив його “головним”, себто наріжним каменем Свого правління на землі. Художній образ каменя міг бути взятий з тогочасної діяльності зі спорудження храму, що відбувалося в суспільстві після повернення людей з Вавилонського полону.        

Псалмоспівець, який, імовірно, був очільником зборів вірян, можливо, думав про свого царя як про цей камінь, оскільки в стародавньому Ізраїлі царі часто представляли собою весь народ. Звичайно ж, в притчі про багатого господаря й жорстоких виноградарів (Мт. 21:33-44) Ісус використав даний псалом саме в такому значенні. Ісус є Каменем, а старшини ізраїльського народу, будівничі, Його не прийняли. Однак Бог зробив Його Наріжним Каменем. А тому царство буде відібране в них і віддане іншим (Мт. 21:43). Той факт, що цей псалом, вочевидь, доволі часто зачитувався на святкуванні Пасхи, надало ще більшого значення тому, що Ісус його застосував.

118:25-29. Далі псалмоспівець помолився за спасіння й благословення для свого народу. Слова “спаси (нас)” (вірш 25) та “благословенний Той, що приходить в ім’я Господнє” (вірш 26) проголошувалися при переможному в’їзді Ісуса в Єрусалим (Мт. 21:9; слово “осанна” з давньоєврейської перекладається як “спаси нас”). Люди вірили, що Ісус – Грядущий Спаситель. Напевно, саме фраза “із гілками”   (Пс. 118:27) й спонукала їх стелити Ісусові шлях віттям (Мт. 21:8). Друга половина Пс. 118:27, хоча її й важко точно перекласти з давньоєврейської мови оригіналу, ймовірно, має стосунок до звичаю на святі Кучок розмахувати гілками перед Господом. Пізніше, коли цей псалом виконувався на всіх святкуваннях, дана частина вірша 27 стала просто піднесеним виразом у псалмі, без буквального додержання звичаю хороводу з гілками в руках.

Однак люди часів Ісуса знали, що Він називав Себе Месією і що цей псалом оповідав про Грядущого. Тож вони слушно застосували його до цієї події. Також Ісус дуже влучно називав Себе Наріжним Каменем, який принесе спасіння тим, що молять Його: “Спаси нас”.

Оскільки цей псалом є типово пророчим щодо Месії, більш ранні згадки про “обрізання” (вірші 10-12) можуть також мати дещо більше значення, пов’язане з діяльністю Христа. У старозавітні часи через обряд обрізання ізраїльтянин ототожнювався з завітом. Пізніше ж обрізання стало означати “обрізання серця” (див. Втор. 30:6), себто відокремлення людини для Бога. Павло писав, що істинний юдей – це власне той, хто одержав обрізання серця (Рим. 2:29).

Можливо, Псалом 118 є передбаченням того часу, коли Ісус, Наріжний Камінь, повернеться до народів, котрі приймуть Його (див. Йн. 1:12). Якщо це так, то Його перемога за сутністю відрізняється від значення, наданого їй в древньому Ізраїлі. На думку псалмоспівця, Пс. 118:25-29 оповідає про святкову процесію, що йде на поклоніння до храму, а той, хто приходить “в ім’я Господнє”, – це вірянин.

Біля жертовника вірянин складав подяку (див. вірші 19, 21) та возносив Господа Бога за Його доброту і “милість”. Під час урочистого входу Ісуса в Єрусалим цей псалом співався людьми, коли вони йшли процесією до храму. Псалом надзвичайно пасував до цієї ситуації, оскільки Господь входив у Єрусалим, щоб розпочати Свою діяльність зі спасіння тих, котрі увірують.  

Псалом 119

Псалмоспівця переслідували люди високого рангу та чину в суспільстві. Вони висміювали його вірування, намагаючись завдати йому сорому й змусити зректися віри. Але він укріпляв себе роздумами над Словом Господа, котре давало йому утішення, було скарбом його серця, дороговказом у житті та джерелом його потуги. Все це спонукало автора прагнути Божого Слова все більше й більше.

Даний псалом має будову акровірша (з алфавітним порядком). У кожній строфі з восьми віршів кожен рядок починається з однієї й тієї ж літери давньоєврейського алфавіту. (22 строфи відповідають 22 літерам алфавіту.)

Тож вірші 1-8 починаються з першої літери давньоєврейського алфавіту, вірші 9-16 – з другої літери і так далі.

Даний псалом є здебільшого збіркою молитов та роздумів над Божим Словом, яке тут згадується за допомогою десяти синонімів.

Термін “закон” ( торах ), який зустрічається у псалмі 25 разів, означає наказ або настанову. Найчастіше це слово позначає збірку вчень і настанов, імовірно, Книгу Второзаконня, Книгу Левіт або ж все П’ятикнижжя. Що більше, у Йн. 10:34 відповідне грецьке слово на означення закону позначає весь Старий Завіт.

Термін “слово” ( дабар ) згадується у псалмі 20 разів. Це – загальний термін на означення Божого одкровення. Зверніть увагу, Десять Заповідей звуться в оригіналі “Десятьма Словами” (в дослівному перекладі з давньоєврейської мови, Втор. 4:13).

Термін “сказання” (’ імрах, часто передається у НМВ як “обітниця”, “обіцянка”) трапляється тут 19 разів. Часто є поетичним синонімом до слова дабар.

Термін “заповідь” ( місвах ) зустрічається в давньоєврейському варіанті 21 раз у множині (зазвичай передається як “повеління” у НМВ) та один раз в однині зі збірним значенням. Він позначає чітке і владне веління та часто вживається з попередніми двома словами.

Термін “статути” ( хуккім ) трапляється 21 раз. У Псалмах це слово завжди у множині. В дослівному перекладі звучить як “приписи”, тож стосується додержання законів (його передано як “установи” у НМВ та українському перекладі Хоменка).

Термін “присуди” ( міспот) зустрічається 19 разів у множині (в НМВ його також передано як “закони”) та 4 рази в однині. Він позначає рішення суду, котре є пріоритетним й обов’язковим до виконання. У П’ятикнижжі це слово вжито на означення законів після Десяти Заповідей. Воно також може позначати Божі судні покарання грішників.

Термін “веління” ( піккудім ) трапляється 21 раз. Це – поетичне слово на означення установ і наказів, що наявне тільки у Псалтирі (завжди у множині).

Термін “свідоцтво” (’ едах ) зустрічається 22 рази у множині та лише раз в однині. Це – урочисте засвідчення й однозначне проголошення волі Бога. Загалом це слово стосується постанов, якими Бог регламентує поведінку людини. У НМВ його передано як “установи”.

Термін “дорога” ( дерек ) вживається 5 разів у множині і 6 разів у однині та є метафоричним словом на означення образу життя згідно з Божим Законом.

Термін “стежка” (’ орах ) вживається 5 разів у Псалмах зі значенням, синонімічним до слова “дорога”.

Псалмоспівець часто говорив про кілька відгуків своєї душі, які мав до Бога та Його Слова. Це – втіха (Пс. 119:16, 24, 35, 47, 70, 77, 92, 143, 174), любов (вірші 47-48, 97, 113, 119, 127, 132, 159, 163, 165, 167), слухняність (вірші 8, 17, 34, 44, 56-57, 60, 67, 88, 100-101, 129, 134, 145, 158, 167-168; див. “пильнувати” у вірші 4, “зберігати” у вірші 5 і “додержується” у вірші 136), роздуми (вірші 15, 23, 27, 48, 78, 97, 99, 148) та радість (вірші 14, 74, 162). Автор також неодноразово тут писав, що хотів, аби Бог і Його Слово оживили (себто оновили) та живили (себто насичували) його (вірші 25, 37, 40, 88, 107, 149, 154, 156, 159; див. вірші 50, 93). Дванадцять разів псалмоспівець назвав себе Господнім слугою (вірші 17, 23, 38, 49, 65, 76, 84, 124-125, 135, 140, 176).

А. Благословення за слухняність (119:1-8)

119:1-8. Псалмоспівець тішився тим фактом, що ті, котрі “ходять” у щиросердній слухняності Божому Закону, – “щасливі” (себто благословенні, вірші 1-3). Це спонукало його побажати, аби з огляду на Божі “установи” він був ще більше покірний Божим заповідям (вірші 4-6). Тож псалмоспівець пообіцяв “дякувати”, коли дізнається більше про Божі присуди   (вірші 7-8).

Б. Очищення Божим Словом (119:9-16)

119:9-16. Псалмоспівець проголосив, що людина очищає свою “дорогу” (свій спосіб життя) покірністю Божому Слову   (вірш 9). Автор засвідчив, що навчається та втішається в Божому Слові, аби стати морально чистим (вірші 10-14). Він постійно роздумував над Божим Законом (вірші 15-16).

В. Пошанування Божого Слова (119:17-24)

119:17-24. Псалмоспівець попросив Бога відкрити йому “очі”, щоб він “міг бачити” благословення й дива Божі у Слові Його (вірші 17-18). Він жадав Слова, неначе їжі (вірші 19-20). Оскільки Бог проклинає нечестивців, котрі Його не слухають, автор помолився, щоб Господь віддалив від нього тих, що гордівливо насміхалися. На противагу їм, він роздумував над Божим Законом   та втішався ним   (вірші 21-24). У цьому псалмі автор неодноразово згадував про нечестивців і тих, що кривдили його (вірші 23, 53, 61, 69-70, 78, 85-87, 95, 110, 115, 119, 122, 134, 155, 157-158, 161).

Г. Молитва про розуміння (119:25-32)

119:25-32. Псалмоспівець помолився, щоб Бог оживив його, бо “душа” його вже “до пороху прилипла” (вірш 25). Далі він попросив у Бога розуміння, зміцнення та підтримку (вірші 26-29). Коли Бог дасть йому розуміння, він повністю упокориться велінням Закону, бо щиро цінував цей Закон (вірші 30-32).

Ґ. Вірність Божому Слову (119:33-40)

119:33-40. Псалмоспівець проголосив свою вірність Божому Слову, яке пильнував усім “серцем” (вірші 33-35). Він молився, аби Бог відвернув його від “наживи” і марноти (вірші 36-37), та прагнув, щоб Бог засвідчив Свої настанови йому (вірші 38-40).

Д. Спасіння через Боже Слово (119:41-48)

119:41-48. Псалмоспівець візвав до Бога з проханням спасти його з огляду на Свою “милість” і Своє Слово (вірш 41). Тоді він відповість своїм ворогам (вірш 42). Він молився (й засвідчував), що Боже Слово повсякчас буде його дороговказом у житті (вірші 43-46). Автор втішався Божими “веліннями”   і любив їх (вірші 47-48).

Е. Надія на Боже Слово (119:49-56)

119:49-56. Проголосивши свою “надію” на Слово (вірш 49), яке “оживляє” (вірш 50), автор відкрито засудив гордівливих (“горді”; див. вірші 69, 78, 85), котрі насміхалися з його віри й зневажали “Закон”   (вірші 51-53). Він співав та роздумував над Словом (вірші 54-56).

Є. Послух Божому Слову (119:57-64)

119:57-64. Оскільки Бог був Долею псалмоспівця (див. 16:5; 73:26; 142:6), він попрохав у Бога милосердя (119:57-58). Адже він жив згідно з Божим Словом (вірші 58-60) та залишався вірним Всевишньому й тоді, коли знаходився серед ворогів (вірші 61-62). Його приятелі також були вірні Богові (вірші 63-64).

Ж. Довіра до Божого Слова (119:65-72)

119:65-72. Псалмоспівець вірив, що Господь учинить із ним “за Словом” Своїм (вірш 65). Опісля він попросив подальших вказівок, аби не блукати манівцями (вірші 66-68). Автор проголосив свою довіру посеред наклепів (вірші 69-70; див. вірші 51, 53) і визнав, що випробування дали йому змогу глибше пізнати цінність Закону (вірші 71-72; див. вірш 127).

З. Ще про надію (119:73-80)

119:73-80. Псалмоспівець вірив, що Бог створив його та повсякчас давав йому надію “на” Своє “Слово” (вірші 73-74; див. вірш 81). Знаючи, що Господь “упокорив” його “по правді” (див. вірші 67, 71), він попросив Бога потішити його та зробити так, щоб “гордих” (див. вірші 51, 69, 85-122) побив “сором” (вірші 75-78). Опісля він помолився, щоб “ті, що” Господа боялися, так само повернулися до Нього згідно з Його Словом і щоб серце псалмоспівця зберегло бездоганність   (вірші 79-80).

И. Слово Господнє – вірне (119:81-88)

119:81-88. Псалмоспівець визнав, що його “душа” майже зомліла, знемагаючи за Божим Словом (вірші 81-82). Він був ослаблений, “мов бурдюк у димі” зношується. Тож він спитав, “коли” (див. коментарі до 6:4) йому чекати захисту (119:83-86). Він засвідчив, що хоча супротивники його майже здолали, він “не покинув” Божих “заповідей”   (вірші 87-88).

І. Слово Господнє – певне (119:89-96)

119:89-96. Боже “Слово … стоїть на небі” і засвідчене Його правдою (вірші 89-91). Відрада псалмоспівця (див. 1:2; 119:174) у даному Богом Законі дозволила йому досягти перемоги (вірші 92-95). Автор підсумував, що Боже Слово – широкосяжне   (вірш 96), себто безцінне.

Ї. Слово Боже – серцю солодке (119:97-104)

119:97-104. Псалмоспівець проголосив свою любов і вірність Закону, який зробив його більш “розумним”, ба навіть “мудрішим” за його “ворогів ..., … учителів” і старших людей (вірші 97-100). Божим Словом він зберіг себе чистим (вірші 101-102; див. вірші 9, 104). Він назвав тут Божі обітниці солодкими (“солодші меду”, вірш 103). Розуміння й чистота (вірш 104) є сутністю міркувань у віршах 98-101.

Й. Слово Боже є світлом (119:105-112)

119:105-112. Визнавши, що Боже “Слово” було світлом “на” його “стежці” (див. вірш 130; Прип. 6:23), псалмоспівець пообіцяв “пильнувати” його (Пс. 119:105-106). У своєму горі (вірші 107-110) він взивав про поміч та засвідчував, що з радістю дотримуватиметься Божих присудів і установ   (вірші 111-112).

К. Слово Боже викликає благоговіння (119:113-120)

119:113-120. Псалмоспівець зазначив, що ненавидить “двоєдушних” і любить та надіється на Боже Слово, бо Бог був його Захистом ( сетер, “прибіжище”; див. коментарі до 27:5) та Щитом (див. коментарі до 3:4). Далі автор звернувся до грішників, вимагаючи, аби вони пішли від нього геть (119:115), та попросив Бога підтримати й спасти його (вірші 116-117) через Свій суд над грішниками (вірші 118-119). Потім псалмоспівець сказав, що “тремтить від” благоговійного “страху” перед Божими карами (вірш 120; див. вірш 161).

Л. Молитва до Бога про захист (119:121-128)

119:121-128. Псалмоспівець попрохав Бога захистити його від гордих (див. вірші 51, 69, 78, 85) гнобителів і вчинити “з” ним за справедливістю й “ласкою” (вірші 121-124). Він спонукав Бога відповісти, утверджуючи свою вірність Йому як Божий “слуга” (вірші 125-126; див. вірші 122, 124). Він додав, що любить Божі “веління” (цінує їх “над золото … щире”; див. вірш 72) і зневажає лихі стежки (вірші 127-128; див. вірші 101, 104).

М. Боже Слово – дивне (119:129-136)

119:129-136. Псалмоспівець проголосив своє утішення в Божому дивному Слові, яке просвітлює (вірші 129-131; див. вірш 105). Потім він помолився, щоб Господь обернувся “до” нього та направив на праведну дорогу, визволив, благословив і навчив його (вірші 132-135). (Про те, як Бог світить Своїм “обличчям”, див. коментарі до 4:7). Автор також озвучив свою стурбованість через тих, котрі зневажають Божий “Закон”   (119:136).  

Н. Боже Слово – справедливе (119:137-144)

119:137-144. Псалмоспівець заявив, що оскільки Господь – “справедливий”, то й Слово Його – справедливе (вірші 137-138). Автор засвідчив свою “горливість” щодо Слова, яке чисте “понад усяку пробу” (вірші 139-142), і сказав, що у час недолі знаходив утішення у Божих праведних заповідях (вірші 143-144; див. вірш 92).

О. Боже Слово – правдиве (119:145-152)

119:145-152. Псалмоспівець закликав Господа визволити його, бо він беріг Його Слово, надіявся на нього і роздумував про нього (вірші 145-149). Хоча його вороги й “наблизились” до нього, вони “віддалились” від Божого “Закону” (вірш 150). Бог, одначе, також був “близько” біля нього, і Його слова – правдиві (вірші 151-152).

П. Любов до Божого Слова (119:153-160)

119:153-160. Псалмоспівець закликав Господа визволити його,   бо він “не” забув “Закону” Його (вірші 153-154). Знаючи, що “спасіння” недоступне грішникам (вірш 155), псалмоспівець засвідчив, що Божа “милість” (досл., “милості”) була “велика” до нього (вірш 156). Він печалився, що має багато ворогів, котрі “не пильнують” Божого “Слова”   (вірші 157-158). На противагу їм, псалмоспівець любив Боже Слово, що є “правда” (себто правдиве), й тому просив порятунку (див. вірш 88) від ворогів (вірші 159-160).

Р. Утішення в Божому Слові (119:161-168)

119:161-168. Псалмоспівець засвідчив, що хоча “князі” й зневажали його “безвинно”, він тремтів від благоговіння перед Божим Словом (див. вірш 120). Він тішився цим безцінним “Словом”, любив його і раз у раз хвалив Бога за цей Закон (вірші 162-164). Ті, що, як і він, “люблять” Боже Слово й мають у Ньому надію на “спасіння”, утішаються глибоким миром ( салом, “повсякчасне добро, добробут”, вірші 165-166). Далі автор сказав, що дотримується Закону, бо “любить” його (вірші 167-168; див. вірш 163).

С. Спасіння за Божим Словом (119:169-176)

119:169-176. Псалмоспівець закликав Господа вислухати його молитву й визволити його “за … Словом” Своїм (вірші 169-170). Він прагнув возносити Богові “хвалу” за Його “Слово” (вірші 171-172). Він просив Господа наділити його подальшим життям, бо бажав і надалі втішатися Його Законом (вірші 173-175; див. вірш 92). Псалмоспівець завершив свій довгий і багатий змістом псалом зізнанням, що зійшов із правильного шляху та ходив манівцями, “мов вівця, що заблудила”, а також молінням до Бога спасти його за Словом Своїм (вірш 176).

Псалом 120

Замітка “висхідна пісня” вказує на Псалми 120-134 як на пісні прочан, що співалися під час сходження ізраїльтян “на висоти” (угору) в Єрусалим на щорічні святкування. Автором чотирьох із цих п’ятнадцяти псалмів вважають Давида (Пс. 122; 124; 131; 133), одного псалма – Соломона (Пс. 127) й інших десяти – анонімних укладачів.

У Псалмі 120 псалмоспівець просив про рятунок від підступних людей, які хотіли війни, коли сам він бажав миру.

А. Рятунок від неправдомовців (120:1-2)

120:1-2. Прочанин молив про рятунок від неправдомовців, котрі хотіли знищити його. Він був певен, що Бог відповість йому.

Б. Знищення нечестивих (120:3-4)

120:3-4.  Аресуючи питання нечестивим, прочанин засвідчив, що Господь винищить їх. “Вугілля дрокове” використовувалося як дрова й горіло довше, аніж вугілля з багатьох інших дерев. Художні образи гострих стріл та палаючого “вугілля” символізують скору відплату людям із підступними язиками.

В. Проголошення миру (120:5-7)

120:5-7. Псалмоспівець був засмучений тим, що мусив перебувати “між тими, що мир ненавидять” (вірші 5-6). Мешех (Бут. 10:2) із його дикими людьми розташовувався далеко на півночі. Кедар (у північній Аравії) був місцевістю, де проживали деякі кочові племена ізмаїльтян (див. Бут. 25:13). Псалмоспівець мав на увазі, що ці дві назви символізують ворогів, котрі його оточили.

Автор проголосив, що він, на противагу їм, є “ввесь за мир”   (Пс. 120:7) і знає, що через це Господь стане на його бік.    

Псалом 121

Обмірковуючи свою подорож пагорбами до Єрусалиму, паломник віднайшов певність у тому, що Господь, Хранитель ізраїльського народу, завжди стерегтиме його в дорозі.

А. Розмірковування про подорож (121:1-2)

121:1-2.  Розмірковуючи про свою подорож пагорбами до Єрусалиму псалмоспівець-паломник запитав, “звідки прийде” його “допомога”, і віднайшов відповідь на це запитання в свідоцтві віри: Господь, який “створив небо й землю” разом з горбами та горами, був його єдиним Джерелом допомоги. Щодо фрази “від Господа, що створив небо й землю” див. коментарі до 115:15.

Б. Певність у Божому захисті (121:3-8)

У віршах 3-8 особа змінюється з “я” і “моя” (вірші 1-2) на “ти” і “тебе”. Таким чином вірші 3-8 можуть належати іншій людині, ймовірно, священникові, що супроводжував прочанина у подорожі.

121:3-4. Особа, якій належать дані рядки, запевнила паломника в тому, що той матиме божественний захист. Бог, “що … пильнує” (див. вірші 5, 7-8) Своїх людей, “не буде” ні “дрімати”, ані спати, тобто не буде байдужим або легковажним щодо них. Господь пильно захищатиме Своїх дітей.

121:5-6. Далі озвучено запевнення, що “Господь” завжди оберігатиме паломника. Хранитель Ізраїля (див. вірш 4) також був і Хранителем прочанина. Він захищав його так, як “прохолода” захищає людину від палючого сонця. “Сонце” й “місяць” є символами небезпек, що трапляються “удень” та “вночі”.

121:7-8. Псалом завершується ще одним засвідченням псалмоспівця, що “Господь” пильнуватиме й “стерегтиме” (див. вірші 3-5; тобто захищатиме) прочанина “від усього злого … повіки”   (вірші 7-8).

Псалом 122

Псалмоспівець-прочанин, зазначений у замітці як Давид, озвучив тут свою радість з нагоди паломництва в Єрусалим, духовний та світський центр ізраїльського народу. Опісля він закликав молитися за мир та безпеку для Єрусалиму заради побожних і заради Самого Бога.

А. Радість з нагоди паломництва (122:1-2)

122:1-2. Псалмоспівець озвучив тут власну радість у передчутті подорожі до Єрусалиму. Опісля він оповів, що колись уже стояв у “брамах” цього міста.

Б. Хвала Єрусалиму (122:3-5)

122:3-5. Псалмоспівець відзначив “місто” Єрусалим за його дивну красу та велику кількість його мешканців, що жили у “щільно” з’єднаних  між собою домівках. Потім він прославив це місто як центр духовного життя, куди сходилися племена (“коліна”) Ізраїля на щорічні святкування. Також автор назвав Єрусалим місцем престолів “для суду” (див. Єр. 21:11-12).

В. Молитва за мир (122:6-9)

122:6-9. Псалмоспівець закликав людей просити “миру” й безпеки “для Єрусалиму” і його жителів (вірші 6-7; див. 125:5; 128:6), а далі й сам помолився за “мир … задля” своїх “братів”, побожних прочан (122:8), і за добро “задля” святині, “дому Господа”   (вірш 9).

Псалом 123

Звівши очі до Бога у небесах, слуга-паломник візвав про милосердя, бо люди уже вдосталь натерпілися зневаги й глузувань від гордівливих.

А. Надія на Господа (123:1-2)

123:1-2. Псалмоспівець проголосив свою надію на Господа “на небі”. Вираз “до тебе я підношу мої очі” означає, що він очікував рятунку від Господа згори. Автор порівняв свої сподівання з надією раба, що очікує милостивого слова від свого “пана” чи “господині”. Заради народу псалмоспівець продовжував дивитися “на Господа” з молінням про поміч.

Б. Полегшення страждань (123:3-4)

123:3-4. Псалмоспівець благав Бога про милосердя, бо люди вже аж “надто ... наситилися зневаги”, тобто натерпілися через численні “глузування … гордих”. Незважаючи на всі ці насмішки щодо їхньої віри, люди продовжать молитися до Бога з проханням помилувати їх, аж поки Він не відповість.

Псалом 124

Усвідомлюючи, що якби Бог не був на боці людей, інші народи подолали б їх, прочанин благословив Бога, який дозволив їм спастись.

А. Захист від Господа (124:1-5)

124:1-5. У цій частині псалма автор засвідчив Господній захист. Він закликав людей усвідомити, що вони здобули перемогу лише завдяки тому, що “Господь … був з” ними (вірші 1-2). Потім він пояснив, що б сталося, “якби Господь не був з” ними: інші народи у гніві знищили б їх “живцем” (вірші 3-5). Тут він використав метафору ковтання (див. Чис. 16:30; Єр. 51:34) та художній образ бурхливих вод (див. ПлЄр. 3:54). Вираз “бурхливі води”   (досл., “гордовиті води”) влучно вказує на гордівливість (Пс. 123:4) ворогів. Цей текст може стосуватися кількох періодів з історії ізраїльського народу, але, швидше за все, він утверджує Господнє визволення людей із поневолення у Вавилоні. Якщо це так, тоді Давид не міг бути автором, як твердить додана пізніше замітка. Слово “Давида” у такому випадку позначає “тогочасного царя з Давидового роду” (тобто потенційного правителя на престолі Давида).

Б. Поміч в імені Господа (124:6-8)

124:6-8. Псалмоспівець почав хвалити Господа, “що” не залишив людей на поталу ворогам (вірш 6), а дав їм спастися (вірш 7). Засоби, до яких вдавалися вороги, порівнюються тут із зубами та сильцем “птахоловів” (див. 9:14).

Рятунок людей був посланий їм Господом, “що створив небо й землю”   (див. коментарі до 115:15). Проголошення віри тут подібне на те, що у Псалмі 121.  

Псалом 125

Праведники почуваються в безпеці у Господі, який не дасть їм захитатися від випробувань понад їх силу. Натомість, ті, котрі відвертаються від віри й обирають невіру, не отримають Його благословення, як і всі грішники.

А. Певність у захисті (125:1-3)

125:1-3. Вірш 1 узагальнює задану псалмоспівцем тему, що віруючі живуть у безпеці й не похитнуться. Він порівняв їх із горою “Сіон, … що пробуває вічно”.

Ця образність продовжується у вірші 2. Споглядаючи, як “гори” оточують Єрусалим “навколо”, автор зазначив, що “Господь” так само є “круг народу Свого”, захищаючи людей з усіх сторін.

Причина таких тверджень стає зрозумілою у вірші 3. Імовірно, над народом у той час тяжіло чужоземне панування. Псалмоспівець сказав, що Бог не дозволить цьому берлу (досл., “караючому жезлу”) беззаконня “тяжіти над долею праведних” із силою, що повела б їх дорогою зла. Іншими словами, випробування обмежаться тим, що буде їм під силу, тож вони не повинні полишати свою надію на Господа.

Б. Молитва про благодать (125:4)

125:4. Псалмоспівець-прочанин помолився, щоб Господь благотворив “добрим” вірянам і “людям щирого серця”.

В. Пересторога невірним (125:5)

125:5. Ті ж, “що звернули на криві дороги” зла й жорстокості, матимуть таку ж долю, як і всі грішники (вони будуть відкинуті та знищені). Тож Божі люди мусять зберігати вірність своїй вірі й продовжувати молитися за “мир”   для народу (див. 122:6-8; 128:6).

Псалом 126

Ця пісня прочан відображає труднощі повернених в рідні краї вигнанців. Псалмоспівець радів, що Господь повернув людей на їхні землі, однак також молився про повне оновлення звільнених бранців. Він знаходив неабияку втіху в образах посіву й жнив.

А. Хвала за поворот з неволі (126:1-3)

126:1-3. Псалмоспівець, промовляючи від імені повернених вигнанців, озвучив тут радість, яку вони відчували, “коли Господь повернув” їх назад. Вони надзвичайно тішилися й “сповнилися сміху” та “радости”. Про втіху тут свідчать слова “людям повернулося їх здоров’я” (НМВ, примітки; цей вислів більше пасує до даної ситуації, аніж фраза “немов би сон ми бачили”, див. Іс. 38:16, і знаходить підтвердження в багатьох версія та сувоях Мертвого Моря). Також народи зрозуміли, що Господь “вчинив” для Своїх людей чудесне “діло”. То був час утішення після часу великої печалі (див. Пс. 137).        

Б. Просьба за повне оновлення (126:4)

126:4. Разом із тим псалмоспівець помолився, щоб Господь оновив народ сповна. Він порівняв повернення вигнанців із потоками у спраглій землі   Негеву (пустелі на південь від Юдеї), котрі в посушливу пору мають мало води або ж зовсім її не мають, проте у дощові сезони виходять з берегів. Під Божим “дощем благословень” дороги зі Сходу будуть переповнені людьми, що повертаються в рідні краї.  

В. Певність у Божій благодаті (126:5-6)

126:5-6. Псалмоспівець віднайшов утіху в аналогії з посівом та жнивами. Ці вірші поєднуються з віршами 2-3 своїми згадками про велику радість. Також вірш 4 – це сполучна ланка, а все через вживання в ньому слова “поверни” (вжитого також у вірші 1 давньоєврейського оригіналу) і через порівняння з явищами природи (див. вірші 5-6).

Тематика у віршах 5-6 – хліборобська. Оскільки земля так довго залишалася занедбаною, було майже неможливо її обробляти. Садити й сіяти на такій землі нелегко, однак наполегливість, безсумнівно, дасть добрий урожай. Сівба “у сльозах” (тобто праця до кривавого поту) може означати будь-яку дію, здійснену задля Божого правління (наприклад, спонукання людей відгукнутися на Господній заклик і повернутися в рідні краї). Радісне збирання врожаю (жнива) у такому випадку позначає людей, які повернулися на свої землі з вірою. Псалмоспівець був переконаний, що постійна праця, хай хоч яка важка й виснажлива, стане причиною того, що все більше й більше людей повертатиметься на землю Ізраїля.

Метафори посіву та жнив широко використовувалися віруючими людьми (див. Гал. 6:7). Ісус говорив про сіяння як про розповсюдження вістки про царство, а про врожай – як про людей, які вірою Його прийняли (Мт. 13:1-8, 18, 23).

Псалом 127

Автором даної пісні прочанина названо Соломона. Тут говориться про благословення Господа у повсякденному житті людини. Псалмоспівець визнав, що залежність від Господнього провидіння дає дому добро й оберігає його. Потім автор увінчав свою оповідь про всі благословення зазначенням найбільшого з них – дітей, котрі в ті часи допомагали захищати родину.

А. Труд марний без Божого провидіння (127:1-2)

127:1-2. Словами, подібними до тих, що з Книги Проповідника (слушна аналогія, якщо псалмоспівцем є Соломон), автор зазначив, що даремно намагатися щось робити без помочі Господа. “Будівничі” працюють над домом “дарма”, якщо “Господь” його “не будує”; “сторож” пильнує місто “дарма”, якщо “Господь” його “не зберігає”. Без Бога марно до кривавого поту й “допізна” заробляти на їжу   (“хліб”; див. 128:2). Річ у тім, що труд, зроблений без Божої помочі, завжди буде марним. Однак людина, що покладається на Господа, матиме у душі спокій. Без Господа увесь повсякденний труд – даремний.

Фразу “загорьований хліб” (127:2)   не слід, однак, тлумачити як таку, що засвідчує, наче люди не повинні бути працьовитими, бо в інших місцях Біблії сказано, що вони мають працювати. Натомість цей вірш наголошує, що трудитися довгими днями без Божого провидіння і підтримки – марно. Тут продовжується думка вірша 1.

Б. Діти – свідчення Божого провидіння (127:3-5)

127:3-5. “Діти”, як зазначив псалмоспівець, – це одне з найбільших Божих благословень (див. “щасливий”, вірш 5). Вони – “нагорода” від Господа. “Діти” допомагають захищати родину, бо вони – “як” зброя (“стріли”) “у руці” сильного воїна. Діти здатні захистити інтереси родини і в цивільних справах (які обговорювалися й вирішувалися “при брамі”).

Художні образи стріл та оборони “при брамі” були природними для народу, оточеного небезпеками ззовні і зсередини.

Псалом 128

Проголосивши благодать богобоязних, псалмоспівець перелічив деякі благословення з доброго життя й озвучив свою молитву за ще більші благословення.

А. Котрі люди благословенні (128:1)

128:1. Псалмоспівець розповів тут про небесну радість і щастя кожного, “хто Господа боїться” (див. вірш 4) та слухається Його (див. 1:1-3).

Б. Перерахування благословень (128:2-4)

128:2. Праведна людина віднайде достаток як результат своєї праці. Та навіть тяжкий труд у зарозумілості, покладанні на самого себе, а не на Бога, є марним (127:2), однак праця під Божою опікою та в слухняності Його заповідям дає щедрі плоди (див. 1:3).

128:3-4. Знову оповідаючи про добрі плоди (див. вірш 2), псалмоспівець згадав про   дітей побожного чоловіка від його жінки. Яскраві порівняння з рослинами (“жінка твоя, неначе лоза”) й деревами (“діти твої, мов парості оливки”) природно показують розвиток і плідність у житті. Отож, той, “що Господа боїться”, – благословенний   таким чином (див. вірш 1).

На релігійні святкування люди збиралися в Єрусалимі цілими сім’ями. Тож не дивно, що в деяких піснях прочан зроблено наголос на Божих благословеннях у сфері родинного життя.

В. Молитва про подальші благословення (128:5-6)

128:5-6. Прочанин помолився про подальші благословення від Бога для людей, котрі Його бояться (див. вірш 1). Ці благословення включають змогу побачити “Єрусалим” у благодаті та жити так довго, аби “бачити” своїх онуків. Потім псалмоспівець помолився за “мир” для народу (див. 122:6-7; 125:5).

Псалом 129

Говорячи від імені Ізраїля, псалмоспівець проголосив, що Господь звільнив ізраїльський народ від задумів нечестивців. Потім він помолився, аби Господь покрив соромом тих, які ненавидять Сіон.

А. Проголошення визволення (129:1-4)

129:1-2. Псалмоспівець спонукав ізраїльтян засвідчити (“нехай … Ізраїль скаже”; див. 124:1), що нечестивці, котрі здавна “гнобили” їх, “не” змогли перемогти.

129:3-4. Художній образ орання “на спині” описує надзвичайно великі страждання, яких завдавали ізраїльтянам вороги (вірш 3), мовби робили “борозни довгі” на їхніх спинах.

Визволення від цих тяжких страждань дарував людям праведний “Господь” (вірш 4). Він “розтяв” їх підступні сіті. Ймовірно, тут продовжується образність із вірша 3: Бог розтяв Своїм мечем упряж в плуг тих орачів, тож процес орання не міг продовжуватися далі. Або ж слово “пута”   у вірші 4 може просто означати підкорення (див. 2:3).

Б. Молитва про покарання (129:5-8)

129:5-8. Псалмоспівець помолився, щоб “усі” вороги, котрі ненавиділи “Сіон”, місто Господнє, осоромились (вірш 5). Він просив, аби вони висохли, мов “трава”, і щоб ніхто не міг знайти їх (вірші 6-7). “Трава на покрівлі” проростала тоді, коли насінини, розвіяні вітром, потрапляли на рівні дахи домів і починали там рости, але швидко в’янули, бо там не було глибокого ґрунту.

Вітаючись із кимось, було звично бажати, щоб Бог поблагословив його чи її (див. Рут. 2:4). Але псалмоспівець молив, аби люди “не” чинили такого з нечестивцями (див. 129:8). Вони не заслуговують на “благословення Господнє”.

Псалом 130

Псалом 130 – ревний заклик до Бога виявити милосердя до Своїх людей. Псалмоспівець, маючи певність, що Бог прощає гріхи, закликав народ з надією приєднатися до нього в очікуванні часу, коли Господь спасе їх від усіх їхніх провин.

А. Молитва про милосердя (130:1-2)

130:1-2. Псалмоспівець візвав до Господа “з глибин” (див. 30:2; 71:20). Така образність показує його надзвичайно тяжке становище, навіть, імовірно, й на межі смерті. Автор молився, щоб Господь відповів на його “голос … благання”. Він не назвав конкретну проблему, але дав певну вказівку на неї у 130:8. Народ, можливо, був у біді через кару від Бога за його провини.

Б. Упевненість у прощенні (130:3-4)

130:3-4. Псалмоспівець визнав, що ніхто не “встоїться”, коли Бог судитиме грішників так, як вони на це заслуговують. Зважати “на провини” означає змусити когось відповідати за свої гріхи.

Утішення тут – в тому, що “в” Бога “є прощення” ( с e ліхах , “пробачення”, також вжито в Неєм. 9:17; Дан. 9:9 [“прощаючий” у НМВ]). Бог не занотовує гріхи, бо прощає їх. Віруючі всіх віків утішалися цим, оскільки без Божого милосердя ніхто не “встоїться” на Його суді!

Бог прощає, аби прощені шанували й боялися Його. Загальне слово на означення страху часто включає в себе поняття поклоніння й послуху. Святе Письмо говорить, що “страх” Господній дає багато плодів. Найбільш помітний із них – намагання людини утримати себе від гріха. Не можна ставитися до Божого прощення легковажно. Воно обертає грішників у святих, людей, які слухняно слідують за Ним.

В. Надія в Господі (130:5-8)

130:5-6. Псалмоспівець засвідчив, що терпляче очікував “на Господа”. Він порівняв цей свій стан з очікуваннями міської сторожі на перші промінці ранкового сонця, оскільки вранці цю сторожу замінить інша. Він з трепетом чекав на нові вияви Божої милості до народу.  

130:7-8. Псалмоспівець заохотив народ надіятися “на Господа”. А все тому, що в Нього є “милість” ( хесед , “віддана любов”) та повне “відкуплення”. Через Свою відданість Ізраїлеві Бог “викупить” його “з усіх” його   гріхів. Такою була молитва й надія псалмоспівця. Імовірно, фраза “з глибин” (вірш 1) свідчить про духовний неспокій народу. Тільки після прощення Богом гріхів і очищення їхніх душ люди спасуться. Оскільки вони вірили в це, то з нетерпінням очікували на цей день відкуплення.

Люди в наш час, які пізнали Його як Бога Прощаючого, також очікують на повне “відкуплення”.

Псалом 131

Засвідчивши, що не гордівливий і не має в серці пихатих задумів, прочанин Давид оповів тут про свою надію й довіру до Господа, як у малої дитини.

А. Смирення (131:1-2)

131:1. Давид запевнив Бога, що не гордівливий. Гординя є, по суті, незалежністю від Бога й неслухняністю Йому. Псалмоспівець знав, що залежав від Господа. “Серце … горде” (й “очі”, що “несуться вгору”; див. 18:28; 101:5; Прип. 6:17; 30:13) та егоїстичні й амбітні наміри (прагнення того, “що велике”) ніколи не були його цілями існування.

131:2. Далі Давид засвідчив своє смирення. Його “душа” не страждала від егоїстичної амбітності, примхи й пристрастей. Він “заспокоїв” і “втихомирив” свою душу. “Немов дитятко на руках у матері”, яке вже більше не потребує її молока, він вдовольнявся життям без того, без чого раніше не міг обійтись. Духовно зрілий віруючий не дослухається до гамору гордівливих амбіцій, а натомість спочиває в Господі.

Б. Надія (131:3)

131:3. Давид закликав ізраїльтян надіятись “на Господа … повіки”. Довіра до Нього – протидія гордині.

Псалом 132

Цей псалом є молитвою вірян про те, щоб Господь згадав клятву Давида щодо місця перебування ковчега завіту. Віряни віднайшли відповідь на цю молитву, коли вирішили поклонятися у храмі. Вони одержали нагадування про Божі обітниці, що рід Давида продовжиться й надалі, що Сіон буде місцем Його перебування і що на землю прийде Месія.

Історичний контекст псалма визначити важко. Можливо, він є молитвою повернених вигнанців, які цікавилися здійсненням Божих обітниць Давидові, зокрема сповненням обітниць про вічне панування Давида та його роду і про поклоніння в правді на Сіоні.

А. Господи, згадай Давида! (132:1-5)

132:1. Тема даного псалма розкривається у вступному закликові до Господа згадати Давида. Давидове життя і його “старання”   стали значними для всього народу під час оновлення після вавилонської неволі, бо він був царем, що зробив Сіон головним місцем поклоніння.

132:2-5. Особливим аспектом цього моління була Давидова клятва не відпочивати, “покіль” він не знайде “для Господа оселі”. Вищесказане, напевне, стосується його бажання побудувати храм (2 Сам. 7). Це бажання засвідчило його велику відданість, через котру Господь установив Завіт із ним. Завіт Давида значив для пізнішого суспільства під проводом Езри та Неємії так само багато, як і Завіт Авраама для Мойсея. Ця молитва у Псалмі 132 закликає Бога згадати про Свої обітниці, коли їх сповнення було сумнівним.

Б. Увійдімо в святе місце поклонитися (132:6-10)

Тут тон псалма змінюється, бо віряни почали відчувати певність у тому, що на їхню молитву прийде відповідь.

132:6-8. Молільники пригадали, як ізраїльтяни почули, що “кивот” (вірш 8) завіту був “в Ефраті”, й віднайшли його. Двадцять років він знаходився у Яарі (тобто Кіріят-Єарімі, 1 Сам. 7:1-2), поки Давид не переніс його на Сіон (2 Сам. 6). (Ефрата – це давня назва Вифлеєму або земель навколо Вифлеєму; див. Бут. 35:16, 19; 48:7.)

Люди вирішили прийти поклонитися в місце, яке Давид призначив для кивота завіту (“в Його житло”; Пс. 74:7; 76:3; 84:2; 132:5, 13, “до підніжка” Господа). Це було місце Божого перебування в тому розумінні, що це був “Його” земний престол. Це місце ще називали кивотом Божої “сили”,   яке в бою символізувало Божу могутність і перемогу.

132:9-10. Молитва людей, щоб Господь завітав до них, супроводжувалася моліннями, аби священники одягнулися “у справедливість” (див. вірш 16; Зах. 3:1-7), аби “святі” заспівали, возрадувавшись “вельми”, і щоб Бог “не” відштовхнув від Себе Давида, Свого “помазаника” й царя. Всі ці вірші були складовими молитви ізраїльтян, коли Давид   робив Сіон центром Божого царювання на землі. Тут псалмоспівець припасував цю молитву до потреб тих людей, що повернулися з вигнання, щоб Бог пригадав Свої обітниці Давиду і його нащадкам. Як попереднє покоління супроводило кивот завіту до місця його перебування й молилося там за благодать для священників та Давида, так і це покоління молилося за священиків своїх днів, нащадків попередніх служителів завіту.

В. Господь поклявся (132:11-18)

132:11-18. У цих віршах записано одкровення від Господа, в котрому підтверджуються Його попередні обітниці Давидові. Господь ще раз озвучив Свою клятву “Давидові”, що його нащадки сидітимуть на його “престолі … по віки вічні” (вірші 11-12; див. 89:4-5, 28-30, 36-38). Потім “Господь” підтвердив Свій вибір гори “Сіон” (132:13-14), яку Він “щедро” благословить поживою, включаючи їжу (“насичу хлібом”; див. 111:5; 136:25; 145:15; 146:7) для “бідних”, спасіння для священників (див. 132:9) та радість для святих. Бог також пообіцяв прихід і увінчання царською короною Свого “Помазаника”, Месії (вірші 17-18).

Палаючий “світильник” був одним із цінних предметів у святилищі. Тут він символізує неперервність роду Давида (див. 2 Сам. 21:17; 1 Цар. 11:36). “Помазаник”, спершу Давид, потім його нащадки, а далі – й Сам Месія (Христос) піднесеться над Своїми ворогами в славі.

Ріг тварини символізував у давні часи силу й відвагу. Звичайно ж, цей образ вживали щодо могутніх правителів (див. Дан. 7:24). Цей ріг виросте ( самах , досл., “проросте”). Захарія, можливо, мав на думці саме цей уривок під час молитви (Лк. 1:69). До цього дієслова є близьким іменник семах (“Пагін”), месіанське звання (Єр. 23:5; 33:15; Зах. 3:8; 6:12). Даний вираз, отже, вказує на Царя-Месію, Нащадка Давида. “Пагін” – це Грядущий у Майбутті, в особі котрого об’єднаються посади царя й священника.

Тож Псалом 132 є утвердженням, повним утішення, що, незважаючи на обставини, Божі обітниці обов’язково сповняться.

Псалом 133

Тут псалмоспівець Давид оповів про красу й силу єдності між братами.

А. Добро в єдності (133:1)

133:1. У цій короткій пісні прочанина Давид оповів, як прекрасно для віруючих жити “укупі”. Таке міркування контекстуально підходить до релігійних святкувань, коли ізраїльські родини сходилися разом, аби поклонитися своєму Господу.

Б. Опис єдності (133:2-3)

133:2. Давид порівняв єдність, згадану у вірші 1, із миром, яким посвятився Арон (див. Лев. 8:12). Такий образ із життя священства підходить тут через перебування паломників у Єрусалимі. “Миро”, що лили Аронові на голову, стікало “на” його “бороду”, плечі і зрештою на нагрудник з назвами усіх дванадцяти племен. Таким чином миро символізувало єдність народу у поклонінні під проводом висвяченого священника. Як миро посвятило Арона, так єдність молільників у Єрусалимі освятить народ, вручивши його Богові в опіку.

133:3. Далі Давид порівняв єдність із вірша 1 з росою, що уранці покриває гори. Миро, що стікає (вірш 2), нагадало йом