КНИГА АВДІЯ

Уолтер Л. Бейкер

ВСТУП

 

Книга Авдія, яка складається всього з 21 вірша, є найкоротшою книгою Старого Завіту. Для багатьох людей ця книга є не надто цікавою, а тому вона й маловідома. Її послання стосується, головним чином, покарання та загибелі, і її не цитують у Новому Завіті. І все ж Книга Авдія заслуговує на ретельне вивчення й прочитання, адже в ній міститься важливе послання про те, що Бог – справедливий. Оскільки Він праведний, Він мусив помститися Едому, вічному ворогові ізраїльтян. Насправді, про покарання Едому, на відміну від інших народів, йдеться у багатьох старозавітних книгах (див. Іс. 11:14; 34:5-17; 63;1-6; Єр. 9:25-26; 25:17-26; 49:7-22; ПлЄр. 4:21-22; Єз. 25:12-14; 35; Йоіл. 3:19; Ам. 1:11-12; 0:11-12; Авд.; Мал. 1:4).

У певному розумінні Книга Авдія є стислим викладом послання всіх інших книг пророків. Адже в ній пророк Авдій розповів про те, як Бог покарає невіруючих язичників, що пригноблювали ізраїльський народ, а також написав про Боже милосердя до віруючих ізраїльтян. Саме ці теми піднімали як Великі, так і Малі Пророки.

В цій маленькій книзі розповідається про небезпеку вдатися до таких великих гріхів, як-от гординя, зарозумілість і почуття вищості, які часто є наслідками використання інших. Тож тут Авдій дуже красномовно проілюстрував істину, озвучену в Прип. 16:18: «Погибелі передує гординя, падінню ж – бундючний дух».

Автор . Принаймні дванадцятеро чоловіків, які згадуються в Старому Завіті, мали ймення Авдій, в тому числі відважний муж з Давидового війська (1 Хр. 12:9), слуга Ахава (1 Цар. 18:3), левіт в часи Йосії (2 Хр. 34:12) та один із очільників, який повернувся з Вигнання разом із Езрою (Езр. 8:9). Про Авдія саме як про автора цієї маленької книги нічого не відомо, окрім того, що його ймення означає «слуга Ягве».

Час написання.  Оскільки в Біблії немає жодних фактів про життя чоловіка, який написав Книгу Авдія, час написання даної книги завжди був предметом дискусій. З огляду на це існує три припущення щодо можливого часу її написання: (а) під час царювання Йорама (848-841 роки до н.е.), сина Йосафата, (б) під час царювання Ахаза (731-715 роки до н.е.) і (в) у 585 році до н.е., невдовзі після руйнування Єрусалиму вавилонянами у 586 році до н.е..

Консервативні тлумачі поділилися приблизно навпіл між першим і третім припущеннями, тоді як більшість ліберальних тлумачів притримується третьої думки. Дехто, однак, вважає друге припущення вірним, бо в 2 Хр. 28:17 йдеться про едоміїв, які нападають на Єрусалим і вивозять звідти в’язнів. Іншим доводом на користь того, що події, які описуються в Авд. (вірші 1-14), відбувалися в часи Ахаза (припущення б) є те, що едомії могли перебратися в Елат (на південній границі едомських земель), коли Рацон вигнав звідти юдеїв у часи Ахаза (2 Цар. 16:6). Однак переселення едоміїв в Елат не узгоджується з твердженнями, присутніми в Книзі Авдія.

Серед доводів на користь пізнішого часу написання даної книги (після падіння Єрусалиму – припущення в) виділяють такі:

1. Подібність декількох віршів з Авд. на вірші з Єр. 49 вказує на те, що Авдій наводив цитати з Книги Єремії.

 

Книга Авдія

Книга Єремії

вірш 1

вірш 2

вірші 3-4

вірш 5

вірш 6

вірш 8

вірш 9

вірш 16

49:14

49:15

49:16

49:9

49:10

49:7

49:22б

49:12

 

2. Слово «руїни» в Авд. 12 позначає падіння Юдеї та перемогу вавилонян.

3. Слово «полонені» ( галут ), яке двічі зустрічається в Авд. 20, стосується полонених юдеїв, яких вивезли в неволю у Вавилон.

4. Опис Авдія протистояння між Едомом і Єрусалимом подібний на твердження з Пс. 137:7 про те, що едомії руйнували Єрусалим. А також текст Авд. 16-18 нагадує ПлЄр. 4:21-22.

Однак усі ці доводи можна спростувати:

1. Єремія часто цитував або посилався на попередніх пророків. Окрім того, декілька віршів з Йоіл. подібні на ті, які містяться в Авд.. Слова «як то Господь сказав був» (Йоіл. 3:5) чітко вказують на те, що зміст того вірша має стосунок до Авд. 17. Отож, Книга Авдія була написана до Книги Йоіла, яка, можливо, з’явилася десь у 830 році до н.е.. Цілком можливо, що й Амос, який писав у восьмому столітті, посилався на Книгу Авдія. До посилань на Авд. в Йоіл. та Ам. (не завжди дослівних) належать такі:

 

Книга Авдія

Книга Йоіла

Книга Авдія

Книга Амоса

вірш 10

вірш 11

вірш 15

вірш 17

3:19

3:3

1:15; 2:1; 3:3-4, 14

2:32; 3:17

вірші 9-10, 18

вірш 14

вірш 19

1:11-12

1:6

9:12

 

2. Слово «руїни» в Авд. 12 не обов’язково позначає цілковите спустошення Юдеї вавилонянами.

3. Слово галут  в Авд. 20 може стосуватися невеликої групи полонених, а не всього юдейського населення, захопленого в полон.

4. І справді, едомії підтримували вавилонян, коли ті руйнували Єрусалим у 586 році до н.е. (Пс. 137:7). Однак у Книзі Авдія не йдеться про цілковите знищення міста Навуходоносором, коли було пограбовано і спалено храм та інші будівлі, а також зруйновано єрусалимські мури. Окрім того, немає жодного позабіблійного свідчення, яке б вказувало на те, що вавилоняни «на Єрусалим кидали жереб» (Авд. 11), хоча, правду кажучи, цей довід не є переконливим. Проте, скоріш за все, кидання жеребу і справді відбулося багато років тому.

Припущення про те, що Книга Авдія була написана раніше, в часи Йорама (848-841 роки до н.е.), видається все ж кращим. Й ось декілька свідчень цьому:

1. Форма давньоєврейських дієслів у віршах 12-14 («не годилось було тобі») застерігала Едом не робити знову  те, що він уже зробив. Якби Єрусалим уже було зруйновано, ці настанови не мали б сенсу.

2. Вірш 14 стосується «утікачів» з Єрусалиму, однак, коли вавилоняни захопили Єрусалим, ніхто з єрусалимлян не втік (окрім царя Седекії та декількох мужів із ним, але й вони невдовзі були схоплені).

3. Авдій жодного разу не згадав про цілковите  знищення міста Єрусалим чи то про спалення його храму та інших будівель, чи ж про руйнування його мурів.

4. Протистояння між едоміями та юдеями в часи Йорама (2 Цар. 8:20-22) могло відбуватися у той самий час, коли філістимляни та араби штурмували Єрусалим (2 Хр. 21:16-17). Це якнайкраще відповідає твердженням, які містяться в Авд. 11-14. Коли філістимляни, араби та едомії ввійшли у місто, вони кидали жереб, аби вирішити, які саме частини міста кожен з цих народів буде плюндрувати.

Історичні передумови . Ворожнеча між едоміями та ізраїльтянами є одним із найстаріших прикладів незгоди між людьми. Цей конфлікт розпочався ще з боротьби між Яковом та Ісавом в утробі їхньої матері Ревеки (Бут. 25:21-26). Через роки, коли Ісав був голодний, він з готовністю продав Якову своє право первородного за червону юшку. Саме тому Ісав отримав ще й ім’я Едом (Бут. 25:30), що означає червоний. Окрім того, коли Ісав щойно народився, його шкіра також була червоною (Бут. 25:25). Згодом Ісав перебрався на землі Сеїру (Бут. 36:8-9), регіон червоних піщаників на південний схід від Мертвого моря, звідки його нащадки, едомії, вигнали хоріїв (Втор. 2:12, 22). Примітно, що давньоєврейське слово «Сеїр» ( се‘ір ) подібне на слово «косматий» ( се‘ар ), що власне й означає ім’я Ісав (‘ есав ). Слова «Сеїр» та «Сеїр-гора» стали синонімами Едому (2 Хр. 20:10; 25:11; Єз. 35:15).

Едомії не дозволили ізраїльтянам перетнути їхні землі, коли ті простували до обіцяної землі (Чис. 20:14-21). Однак Бог звелів ізраїльтянам не плекати ненависть до едоміїв, бо між ними існував кровний зв’язок (Втор. 23:7). Та ворожість між ними все одно безперервно зростала, і так впродовж багатьох років (Єз. 35:5). Саул (1 Сам. 14:47), Давид (2 Сам. 8:13-14), Йоав (1 Цар. 11:16) та Соломон (1 Цар. 11:17-22) – усі мали проблеми з синами Едома. Якось, однак, Йосафат з Юдеї та Йорам з Ізраїлю об’єдналися з Едомом супроти Моаву (2 Цар. 3). Проте ще за часів Йосафата едомії вступили у союз з аммоніями та моавитянами й напали на Юдею, але все закінчилося тим, що аммонії й моавитяни розбили едоміїв (2 Хр. 2-:1-2, 10-11, 22-26).

За часів правління Йорама, сина Йосафата, Едом збунтувався супроти Юдеї й настановив собі свого царя (2 Цар. 8:20-22; 2 Хр. 21:8). Згодом Амасія, юдейський цар, підкорив Едом та змінив назву міста Села на Йоктеел (2 Цар. 14:7; 2 Хр. 25:11-12). А потім, під час царювання Ахаза, вже Едом напав на Юдею (2 Хр. 28:17). У 586 році до н.е. едомії заохочували вавилонян руйнувати Єрусалим (Пс. 137:7).

Наприкінці шостого або на початку п’ятого століття до н.е. набатеї, мешканці північної Аравії, які поклонялися богам і богиням родючості та небесним тілам, вигнали більшу частину едоміїв з їхньої землі (див. коментарі до Авд. 7). Проте, вочевидь, частина з них все ж залишилася в Едомі й ототожнилася з набатеями, які, до речі, славилися своєю високою майстерністю в обробленні каменю в Петрі. Виселені зі своїх земель едомії осіли в Ідумеї, що є грецькою назвою південної Юдеї. Згодом (приблизно у 120 році до н.е.) тамтешні едомії, які тоді називалися ідумеями, були підкорені Йохананом Гірканом, макавеєм, який змусив їх пройти обряд обрізання та навернутися в юдаїзм (Йосип Флавій Юдейські старожитності  13. 9. 1; 14. 7. 9). Ірод Великий, цар Юдеї з 37 року й до 4 року до н.е., був ідумеєм (едомієм).

Ідумеї об’єдналися з євреями під час повстання супроти Риму в 70 році н.е., але були майже цілковито знищені римським полководцем Титом. Лише декілька ідумейських біженців врятувалося. Саме тоді едомії зникли як народ.

 

ПЛАН

 

І. Знищення Едому (вірші 1-9)

А. Заклик до народів знищити Едом (вірш 1)

Б. Пророцтво про знищення Едому (вірші 2-9)

1. Приниження пихатого Едому (вірші 2-4)

2. Плюндрування заможного Едому (вірші 5-7)

3. Винищення мешканців Едому (вірші 8-9)

ІІ. Злочини Едому (вірші 10-14)

А. Негідне ставлення (вірші 10-12)

Б. Негідні вчинки (вірші 13-14)

ІІІ. Покарання Богом ворогів ізраїльтян (вірші 15-16)

IV. Божі благословення ізраїльського народу (вірші 17-21)

А. Звільнення Ізраїлю (вірші 17-18)

Б. Встановлення кордонів Ізраїлю (вірші 19-20)

В. Заснування Господнього царства (вірш 21)

 

КОМЕНТАРІ

 

І. Знищення Едому (вірші 1-9)

А. Заклик до народів знищити Едом (вірш 1)

Вірш 1.  Слово «видіння» також зустрічається в Іс. 1:1, Міх. 1:1 і Наум. 1:1 як вступ до цих пророчих книг (див. Дан. 1:17; 8:1; 9:24; Ос. 12:10). Воно засвідчує: пророк «бачив» (на ментальному або духовному рівні), а також чув, що Бог йому говорив. Про саме ж життя чи діяльність «Авдія» нічого не відомо. Його ім’я було доволі поширеним та означає «слуга Ягве». Цей пророк отримав пряме послання від Господа-Ягве ( ’адонаи   Иахвех ). Слово «Господь» підкреслює той факт, що Він – Головний Правитель над усіма народами, слово «Ягве» говорить про Його завітні стосунки з Ізраїлем.

Отож, «Господь» передав «вість» про «Едома». Вона надійшла через посла, якого Він надіслав «між народи». В ній Він закликав їх об’єднатися та спільно рушити «проти» едоміїв. Серед народів, які мали долучитися до знищення Едому, були такі: набатеї, євреї (під проводом Йоханана Гіркана) та римляни. Це ще раз засвідчує істину, про яку йдеться майже в усій Біблії: Бог верховним чином керує народами, щоб здійснювати Свою волю на землі.

Б. Пророцтво про знищення Едому (вірші 2-9)

1. ПРИНИЖЕННЯ ПИХАТОГО ЕДОМУ (вірші 2-4)

Вірш 2.  Едом пишався своєю заможністю (багатством, здобутим завдяки торгівлі, грабежам та видобуванню заліза і міді на цих землях), а також своїм майже неприступним місцем розташування.

Та все ж Бог сказав, що зробить його «маленьким» на противагу його самозвеличенню, і ним «будуть нехтувати вельми».

Вірші 3-4.  Причиною його загибелі стане «гординя», адже вона змусить його думати, наче ніхто не може завоювати його. Слово «гординя» є перекладом до слова з е дон , від зід , «закипіти, стати занадто самовпевненим». Тому тут пригадується випадок, коли Яків приготував ( зід ) юшку ( назід ), яку Ісав купив за своє первородство (Бут. 25:29). Едомії і справді були занадто впевнені в собі, що дуже вдало символізує юшка, яку їхній предок з’їв.

Самообман едоміїв підсилювався ще й тим, що вони гадали, наче перебувають у повній безпеці, знаходячись в горах Сеїру. Вони покладалися на природній захист, який давали їм скелі. Мешкаючи у високому «житлі» (на височинах), вони почувалися цілковито невразливими до нападів ворогів. Деякі едомії проживали в таких високих печерах та інших гірських місцинах, що видавалося, наче вони ширяють, мов «орел», і вимостили «собі гніздо між зорями».

У відповідь на самовпевнене, зарозуміле запитання Едому («Хто мене скине вниз додолу?) Господь сказав, що це Він  скине їх «звідти». Бог, немов орел, кинеться вниз (Єр. 49:22) на тих, які вірили, що перебувають у безпеці, мов орли. Хоча Едом був майже неприступним для людини, він не був таким для Бога.

2. ПЛЮНДРУВАННЯ ЗАМОЖНОГО ЕДОМУ (вірші 5-7)

Едом пишався своєю заможністю (вірш 6), своїми союзами з сусідніми народами (вірш 7), своєю мудрістю (вірш 8) і своїми воїнами (вірш 9). Родючі долини Едому стали такими завдяки іригації. А вигідне розташування на перетині торговельних шляхів зробило його ще й центром торгівлі.

Вірші 5-6.  Тепер Авдій почав описувати майбутнє покарання Едому в деталях. Спершу він розповів про злодіїв, які крадуть «уночі … тільки те, чого їм досить». А потім порівняв їхню ганьбу зі збиранням винограду, під час якого робітники залишали «грон бодай кілька» для бідних. Однак, на відміну від них, «Ісава» буде «обшарено» цілком, й нічого  йому не залишиться. Злодії та збирачі винограду зазвичай не беруть усе, але ті люди, які плюндруватимуть «Ісава», нічого не залишать. Назва Ісав використовується тут як синонім Едому. Подібним чином і ймення Яків часто застосовується як синонім Ізраїля. Едоміїв буде «обшукано», і вони втратять все своє багатство. Нападники віднайдуть «скарби», вочевидь, «скриті» в печерах, і вивезуть їх геть, дощенту спустошивши цей край.

Вірш 7.  Едом пишався своїми союзами з сусідніми країнами, які, скоріш за все, стали його союзниками з огляду на вигідні торговельні з ним зв’язки. Однак ті «союзники», яким Едом так довіряв, виявляться його ворогами. Вони відтіснять едоміїв «аж до границі», обмануть та переможуть їх. Яка іронія долі! Едом, який займався самообманом через свою пиху (вірш 3), стане жертвою обману своїх союзників! Що ж, це дуже винахідлива стратегія. Вони не зазнають нападу якогось відомого їм ворога, а потраплять у засідку до свого союзника. Фраза «тії, що хліб твій їли» стосується друзів чи союзників (див. Пс. 41:9).

Ще однією іронічною складовою Авд. 7 є те, що Едом, який пишався своїми мудрецями (див. вірш 8; Єр. 49:7), зовсім нічого не знатиме про хитромудрі задуми своїх союзників. Падіння, про яке тут іде мова, трапилося, скоріш за все, наприкінці шостого або на початку п’ятого століття до н.е., коли набатеї (див. підрозділ «Історичні передумови» у Вступі ) прийшли до едоміїв, які запросили їх на бенкет. Щойно потрапивши на територію Едому, набатеї обернулися супроти свого союзника і вбили вартових.

3. ВИНИЩЕННЯ МЕШКАНЦІВ ЕДОМУ (вірші 8-9)

Вірші 8-9.  Бог уже сказав, що зробить Едом маленьким (вірш 2), позбавить його предметів гордощів (вірш 4) та знищить його. Тепер же Він заявив, що вигубить «мудрих з Едома». Його мудрі правителі не зможуть врятувати його. Навіть едомські «вояки» будуть «страхом побиті», а всі едомії, які, шукаючи безпечного місця, ховатимуться в горах (див. вірші 19, 21), загинуть.

Теман, столиця Едому, що названа на честь внука Ісава (Бут. 36:10-11), символізує тут увесь едомський народ (див. Ам. 1:12). (Див. місцезнаходження Теману на карті «Ізраїль і навколишні народи в часи пророків» між Пісн. та Іс..)

Самовпевненість едоміїв власне й стала причиною їхньої ганьби. Їхньому почуттю безпеки настане кінець, їхнє багатство зникне, а їхні мудреці, воїни та інші впадуть під натиском Божої могутньої руки. І ніщо їх не спасе: ні вигідне місце розташування, ні військова міць, ні мудрість. Яку ж хибну надію дає гординя невіруючим людям, які намагаються віднайти гарантію своєї безпеки у своїй власній силі, а не в Богові.

 

ІІ. Злочини Едому (вірші 10-14)

Описавши усю повноту Божого покарання нащадків Ісава, Авдій тепер зазначив причини такого Божого гніву. Отож, тут пророк розповів про їхнє негідне ставлення (вірші 10-12) та їхні негідні вчинки супроти Юдеї (вірші 13-14).

А. Негідне ставлення (вірші 10-12)

Вірш 10.  Едом, як передбачив Бог, «сором окриє», що різко контрастуватиме з його самовпевненістю (див. вірш 3), і він «навіки» зникне (див. вірші 7-8), а все «за різанину, за насильство (див. Йоіл. 3:19) над» своїм «братом Яковом», тобто нащадками Якова. Авдій зумисне назвав тут Юдею «братом» Едому, адже мав намір підкреслити усю жахливість такого насильства супроти власних кровних родичів. Примітно, що давньоєврейські слова зі значенням «насильство» і «брат» знаходяться поруч у даному вірші.

Вірші 11-12.  У віршах 11-14 фраза «на день» або «в день» зустрічається аж 8 разів (10 разів в оригіналі давньоєврейською мовою). Коли чужоземні війська пішли на Юдею, вони «кидали жереб», щоб вирішити, які частини Єрусалиму плюндруватиме кожне з них. Едомії ж через свою байдужість («ти стояв збоку») нічим не відрізнялися від чужинців, які нападали на їхніх кровних родичів. (В оригіналі давньоєврейською мовою слово «ти» стоїть у наголошеній позиції.) А далі на зміну цій байдужості прийшло ще й (а) зловтішання над горем («дивитись», див. вірш 13) свого «брата» (див. вірш 10), (б) радість з приводу його «руїни» і навіть (в) кепкування з його «нещастя». Фраза «роззявляти рота» вказує на ще один вияв самовпевненості й пихи.

Б. Негідні вчинки (вірші 13-14)

Вірші 13-14.  Злочинами Едому супроти Юдеї були, однак, не лише байдуже споглядання та радість з приводу горя Юдеї. За негідним ставленням пішли й негідні вчинки. Едомії навіть вдерлися «в ворота» Єрусалиму, самовпевнено поглядаючи (див. вірш 12) на Божий народ «в день його лиха». Едомії забирали «його майно», вбивали тих, хто намагався втекти, й видавали «тих, що заціліли», ворожим військам. Потрійне використання фрази «в день його лиха» (вірш 13) підкреслює той факт, що для юдеїв це було неабияке нещастя. (Слово «лихо» є перекладом до давньоєврейського слова ’ед , яке подібне на інше давньоєврейське слово ’едом , що в перекладі звучить як «Едом».) Отож, насильство, яке таїлося в їхніх серцях, об’явилося у вигляді насильницьких вчинків.

Коли ж усе це трапилося? Це, вочевидь, сталося тоді, коли філістимляни та араби напали на Єрусалим за часів правління Йорама, сина Йосафата (2 Цар. 8:20-22; 2 Хр. 21:16-17). Оскільки Авдій велів Едому не чинити так (див. «не годилось» в Авд. 12-14) знову, він, вочевидь, писав про часи до  повного зруйнування Єрусалиму Навуходоносором (див. додаткові коментарі у Вступі  в підрозділах «Час написання» та «Історичні передумови»).

 

ІІІ. Покарання Богом ворогів ізраїльтян (вірші 15-16)

Вірш 15.  Едом символізує сходження Божої кари «на всі народи» (див. Іс. 34:2), які зухвало повстали проти Бога. Фраза «день Господній» може стосуватися будь-якого часу, коли Бог судить людей, втручаючись у їхні справи (наприклад, Єз. 30:3; див. коментарі у підрозділі «Головні труднощі тлумачення» у Вступі  до Книги Йоіла). Хоча найчастіше, однак, вона стосується (а) Божих кар періоду Великих Страждань та повернення Ісуса Христа у славі і/або (б) заснування Богом тисячолітнього царства. Іншими словами, Господній день – це час, коли все опиниться під Його керівництвом.

Приниження Едому вказує на те, що ж саме Господь зробить з усіма народами, які, як і едомії, негідно поступали з ізраїльтянами. Незважаючи на ганьбу, якої едомії зазнали в далекому минулому, в майбутньому цей народ відродиться (див. коментарі до Авд. 16) і разом з іншими народами знову стане об’єктом Божого гніву в той Господній день, коли Христос повернеться на землю, аби заснувати тут Своє царство.

Божі кари, які зійдуть на Едом, відповідатимуть їхнім злочинам. Що він «чинив» з Юдеєю, «те вчинять і з» ним. (1) Едомії грабували Єрусалим (вірш 13), тож і їх пограбують (вірш 6; див. Єр. 49:10). (2) Едомії вбивали юдейських біженців (Авд. 14; див. Ам. 1:11), то й і їх уб’ють (Авд. 8; див. Іс. 34:5-8; Єз. 32:29; 35:8). (3) Едомії видавали вцілілих юдеїв ворогові (Авд. 14; див. Єз. 35:5), тож і їхні союзники виженуть їх (Авд. 7). (4) Едомії раділи з втрат юдеїв (Авд. 12; див. Єз. 35:15), то й і вони будуть соромом покриті та знищені (Авд. 10).

Вірш 16.  Коли едомії ввійшли у місто (Авд. 13), то багато «пили» на святкуванні в Єрусалимі («на Моїй святій горі»; див. Пс. 2:6; 3:4; 15:1; 24:3; 78:54; Дан. 9:16, 20; Зах. 3:11). Інші «народи», супротивники ізраїльтян, також «будуть … пити», але вже Божу кару, що часто змальовується у вигляді чаші, з якої грішники примусово п’ють (див. Іс. 51:17, 21-23; Єр. 25:15-33; Ав. 2:16; Одкр. 14:9-10; 16:19; також див. Іс. 63:6). Коли Ісус Христос повернеться на землю (Одкр. 19:15, 17-18, 21), ці народи будуть настільки повно знищені, що здаватиметься, «наче б їх не було». Й едомії будуть серед них. Бо хоча вони й зникли як народ, коли римляни захопили Ідумею, в майбутньому вцілілі нащадки едоміїв знову заселятимуть свій край. Навіть у наші часи та земля, яка наразі є частиною Йорданії, не є цілковитою пусткою. Але тоді едоміїв дощенту знищать (див. Авд. 18), а їхню землю у тисячолітньому царстві Христа населятимуть ізраїльтяни (вірші 19, 21).

 

IV. Божі благословення ізраїльського народу (вірші 17-21)

А. Звільнення Ізраїлю (вірші 17-18)

Вірші 17-18.  Тим часом як у Своєму гніві Бог знищить Ісава, Ізраїля ж у Своєму милосерді Він звільнить від ворогів. І хоча Сіон-гора (див. вірш 21), яка символізувала Єрусалим (див. коментарі до 2 Сам. 5:7; ПлЄр. 1:4; Соф. 3:14), була осквернена едоміями (Авд. 13), «вона буде святою» (див. Іс. 52:1; Зах. 14:20-21), і на обіцяній Ізраїлю землі (Бут. 15:18-21) «дім (нащадки) Якова … посяде» (див. Авд. 19-20). Божий завітний народ, який віритиме в Нього, зрештою буде вільний і відокремлений для Бога. Яків (Південне царство) і Йосиф (Північне царство) об’єднаються (див. Єз. 37:15-23) і знищать Едом («дім Ісавів»; див. Авд. 6), як вогонь солому (див. Зах. 12:6; Мал. 4:1). Потім едомії, віковічні вороги ізраїльтян, цілковито зникнуть з лиця землі. «Ніхто» з них «не лишиться» з огляду на те, як вони чинили з уцілілими юдеями (Авд. 14). Певність цієї істини засвідчена такими словами: « … бо Господь сказав». Оскільки це сказав Він, ніхто не має права сумніватися у цьому.

Б. Встановлення кордонів Ізраїлю (вірші 19-20)

Вірші 19-20.  Тут Авдій перелічив деякі землі, які повернуться у власність Божого народу. (Щодо місця знаходження цих земель див. карту «Ізраїль і навколишні народи в часи пророків» між Пісн. та Іс..) «Ті, що на півдні» Ізраїлю (в Негеві), успадкують Едом («Ісав-гору»; див. Авд. 8, 21). Це стане здійсненням пророцтв, озвучених в Чис. 24:18, Іс. 11:14 та Ам. 9:11-12. «Ті з поділля» рушать у південному керунку на землі «філістимлян» з їхніми прибережними степами. В центральній частині ізраїльтяни «займуть край Ефраїма і край Самарію», а невеликий «Веніямин займе Гілеад», що на схід від Йордану. «Полонені», що були продані в рабство, повернуться і займуть землі «аж до Сарепти». Інші ж полонені, з Єрусалиму, «які у Сефараді», успадкують «міста на півдні». Щодо місця знаходження Сефараду існує декілька припущень, в яких йдеться про дві країни (Іспанію та Мідію) і про два міста (Геспериди в Лівії та Сарди в Малій Азії). Сарди видаються найбільш вірогідними і можуть відповідати аккадському Сапарду . Якщо Сефарад – це й справді Сарди, тоді юдеям, які повернуться звідти, доведеться подолати майже 400 миль до Негеву. Отож, на початку тисячолітнього правління Христа ізраїльтяни повернуться на свою землю і з цих, і з інших країв, та розширять свої кордони.

В. Заснування Господнього царства (вірш 21)

Вірш 21.  З Єрусалиму (Сіон-гори; див. вірш 17) «збавителі» (судді) судитимуть народ, що займе «Ісав-гору» (див. вірші 8, 19). Й «Господнє буде» тоді «царство» на землі (див. Зах. 14:9). Ізраїль відродиться як народ (Авд. 17), займе свою землю (вірші 18-20) і житиме щасливо на чолі зі своїм Царем, Самим Господом (вірш 21).

Отож, доволі лаконічна Книга Авдія передає дуже потужне послання. Вона показує, що саме трапиться з тими, хто зрікається Божого Слова і Його милості та бунтує супроти Нього, безглуздо керуючись своєю гординею. В часи процвітання Едому багато ізраїльтян могло задатися питанням: «Чому грішники процвітають?» (див. Пс. 73:3) Й Авдій настільки сильно роз’яснив це в Старому Завіті, що й у Новому Завіті є відгомін цього: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме» (Гал. 6:7). Слова Авдія засвідчили той факт, що Бог – справедливий. «Знаємо того, хто мовив: “До Мене належить відплата, Я відплачу!” … Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10:30-31).

Хто з послухом приймає Божу милість – все отримає, хто ж пихато відвертається від неї – все втратить.

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Allen, Leslie C. The Books of Joel, Obadiah, Jonah and Micah . The New international Commentary on the Old Testament. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1976.

Feinberg, Charles L. The Minor Prophets . Chicago: Moody Press, 1976.

Gaebelein, Frank E. Four Minor Prophets: Obadiah, Jonah, Habakkuk, and Haggai . Chicago: Moody Press, 1977.

Keil, C.F. “Obadiah.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 10. Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.

Laetsch, Theo. The Minor Prophets . St. Louis: Concordia Publishing House, 1956.

Smith, J.M.P.; Ward, William H.; and Bewer, Julius A. A Critical and Exegetical Commentary on Micah, Zephaniah, Nahum, Habakkuk, Obadiah and Joel . The International Critical Commentary. Edinburgh: T. & T. Clark, 1974.

Tatford, Frederick A . The Minor Prophets . Vol. 2. Reprint (3 vols.) Minneapolis: Klock & Klock Christian Publishers, 1982.

Watts, John D.W. Obadiah: A Critical Exegetical Commentary . Winona Lake, Ind.: Alpha Publications, 1981.