КНИГА МІХЕЯ
Джон А. Мартін
ВСТУП
Автор і час написання. Про автора даної книги відомо небагато. Його ймення – Міхей, яке є скороченою формою імені Міхайху, що означає «Хто подібний на Ягве?». В часи Єремії старші посилалися на Міхея і цитували Міх. 3:12, виступаючи на захист послання Єремії про покарання ізраїльського народу (Єр. 26:18).
Міхей походив з Морешету (Міх. 1:1; див. 1:4), юдейського міста, яке знаходилося приблизно за 25 миль на південний захід від Єрусалиму поблизу філістимлянського міста Гат (див. карту «Ізраїль і навколишні народи в часи пророків» між Пісн. та Іс.). Окрім того, Морешет лежав в родючому юдейському передгір’ї неподалік Лахішу, важливого міжнародного торговельного центру.
Як і його сучасник Ісая, Міхей говорив про майбутнє знищення ассирійцями Північного царства, а також про пізнішу поразку Південного царства з боку вавилонян. Міхей пророкував у восьмому столітті до н.е. за царювання Йотама, Ахаза та Єзекії (Міх. 1:1; див. таблицю «Юдейські та ізраїльські царі і пророки часів до вигнання» поблизу 1 Цар. 12).
Послання і стиль написання. Дана книга містить три послання (Міх. 1:2-2:13; част. 3-5; част. 6-7), кожне з яких розпочинається з заклику слухати, що Господь говорить народові. Хоча Міхей згадував про майбутнє знищення Північного ізраїльського царства, його слухачами були, головним чином, люди Південного юдейського царства. Три послання Міхея показали, що Юдея провинилася не менше, ніж Ізраїль. І її також Бог провчить.
Взірцем праведності в Книзі Міхея (як і в усіх пророчих писаннях) виступає Завіт Мойсея, який Бог уклав зі Своїм народом, коли визволяв їх з Єгипту. Ізраїльський народ мав жити згідно з цими завітними постановами. Якщо вони так робитимуть, то отримають Божі благословення (Втор. 28:1-14). Якщо ж ні, то зазнають Божої кари і зрештою Він прожене їх з обіцяної землі (Втор. 28:15-68). Міхей же показав, у чому саме ізраїльський народ схибив і не жив згідно з завітними постановами. Він заявив, що Бог цілком справедливо покарає їх. Однак, насправді, Боже покарання ізраїльського народу показало, що Він турбується про них та відродить їхній народ знову.
Хоча тема покарання є визначальною в кожному з трьох послань Міхея, пророк також говорив про відродження. Міхей згадував «рештку» в усіх своїх трьох посланнях (Міх. 2:12; 4:7; 5:6-7; 7:18). Він був певен, що колись Господь відродить ізраїльський народ та зробить його головним серед народів світу на чолі з Месією. Це дуже підбадьорювало тих небагатьох праведників, які жили в часи Міхея.
Як і багато частин пророчих книг, Книга Міхея є поетичною, а не прозовою. Тому більшість його тверджень ґрунтуються на паралелізмі (див. коментарі щодо паралелізму у підрозділі « Природа Псалмів » у Вступі до Книги Псалмів). У його книзі містяться декілька випадків гри слів (див. коментарі до Міх. 1:10-15) і декілька тестових запитань. У Новому Завіті Міхея процитовано двічі (Міх. 5:1 процитовано в Мт. 2:5-6, а Міх. 7:6 – в Мт. 10:35-36). Міхей написав про місце народження Месії, Його родовід та походження (Міх. 5:3), Його царювання (4:1-7) і назвав Його ізраїльським Царем (2:13) та Володарем (5:1).
ПЛАН
І. Перше послання: Покарання буде (част. 1-2)
А. Вступ (1:1)
Б. Передбачення майбутнього покарання (1:2-7)
В. Жалоба за народом (1:8-16)
1. Жалоба Міхея (1:8-9)
2. Заклик Міхея горювати й іншим (1:10-16)
Г. Гріхи Юдеї (2:1-11)
1. Гріхи людей (2:1-5)
2. Гріхи лжепророків (2:6-11)
Ґ. Передбачення майбутнього згуртування (2:12-13)
ІІ. Друге послання: Після покарання будуть благословення (част. 3-5)
А. Покарання народних очільників (част. 3)
1. Покарання правителів (3:1-4)
2. Покарання лжепророків (3:5-8)
3. Покарання всіх недалеких очільників (3:9-12)
Б. Благословення царством (част. 4-5)
1. Опис царства (4:1-8)
2. Події, що передуватимуть царству (4:9-4:14)
3. Володар царства (5:1-14)
ІІІ. Третє послання: Обвинувачення в гріховності й обіцянка благословення (част. 6-7)
А. Обвинувачення від Господа (6:1-5)
Б. Відповідь Міхея за народ (6:6-8)
В. Господнє покарання за гріховність (6:9-16)
1. Гріхи (6:9-12)
2. Покарання (6:13-16)
Г. Клопотання Міхея за народ (част. 7)
1. Горювання Міхея через гріхи народу (7:1-6)
2. Певність Міхея в Господеві (7:7-13)
3. Молитва Міхея про те, щоб Бог знову був Пастухом Своєї отари (7:14)
4. Обіцянка Господа явити предивні речі Своєму народові (7:15-17)
5. Твердження Міхея, що Бог – винятковий (7:18-20)
КОМЕНТАРІ
І. Перше послання: Покарання буде (част. 1-2)
Тут Міхей передбачив сходження Божого покарання на Ізраїль та Юдею. Він також написав, що зрештою цей народ відродиться, знову стане головним і почне процвітати. Пророк був у цьому певен з огляду на обіцянки, які Бог дав колись його попередникам. Бог пообіцяв Авраамові, що той матиме багато нащадків і вони проживатимуть у Палестині (Бут. 12:2; 15:18-21; 17:1-8, 16, 19-20). Через Мойсея Бог дав обіцянку, що Його люди радітимуть великим благословенням на цій землі (Втор. 30:1-10). Давидові Він сказав, що його потомство і царський престол будуть вічні (2 Сам. 7:11б-16). Великі та Малі Пророки неодноразово писали втішні послання про те, що Бог зрештою благословить Свій народ, бо це Він пообіцяв. Навіть Ісая, сучасник Міхея, передбачив, що Бог відродить ізраїльський народ (див., наприклад, Іс. 65-66).
Тема покарання, яка доволі часто піднімається у пророчих книгах, бере свій початок із Втор. 27-28, де Мойсей застеріг свій народ, що вже збирався ввійти в обіцяну землю, про небезпеки, які чатували на нього там. Попереднє старше покоління ізраїльтян (окрім Калева та Ісуса Навина) загинуло в пустелі через відмову слідувати Божому велінню заволодіти обіцяною землею. Тому Мойсей сказав новому поколінню, що в них є вибір. Вони могли або виконувати Богом даний їм завіт і жити на цій землі в достатку (Втор. 28:1-14), або не виконувати та бути проклятими в своїй країні неродючістю (людей, тварин і самої землі) й зрештою зазнати вигнання з обіцяної землі. З цього моменту більша частина оповіді, як і інші старозавітні пророчі уривки, стосується неспроможності ізраїльтян жити згідно з постановами Божого завіту. Міхей, а з ним і Амос, особливо звертали увагу на соціальні провини народу, який повсякчас порушував завіт (див., наприклад, Міх. 2:1, 8-9; 3:11; 6:11).
А. Вступ (1:1)
1:1. У цьому вірші міститься ціла низка важливих вступних даних. Міхей сказав, що послання його книги – то «Слово Господнє». Дана фраза, яка неодноразово зустрічається в книгах інших пророків, є дуже важливою, зокрема з огляду на те, що це об’явлення чи «слово» було від Господа Його народові. Бог хотів, щоб ізраїльтяни з розумом сприйняли Його слово та, виходячи з нього, зробили відповідні висновки. Релігійна система ізраїльтян дуже відрізнялася від тогочасних язичницьких релігій, метою яких було збільшення родючості, для чого вони вдавалися до відвертої розпусти.
Пророк сказав, що він – «з Морешету» («Морешет-Гату», вірш 14; ймовірно, сучасного Тель-Юдаїйдех). Це місто знаходилося за 25 миль на південний захід від Єрусалиму, хоча його точне місцезнаходження все ще є предметом дискусій.
Міхей пророкував «за Йотама, Ахаза й Єзекії». Міхей робив передбачення і про Північне царство, і про Південне, однак він згадав лише цих трьох юдейських царів, бо царі з півночі не належали до роду Давида. З огляду на час правління цих царів можна з певністю сказати, що Міхей займався пророкуванням у період між 750 і 686 роками до н.е., хоча зазвичай тлумачі припускають, що Міхей завершив цю свою діяльність ще на початку правління Єзекії (можливо, до 700 року до н.е.).
Книга Міхея – це переповідання його видіння (див. Іс. 1:1; Авд. 1; Наум. 1:1), яке «він сприйняв про Самарію», столицю Північного царства (Ізраїлю), «і Єрусалим», столицю Південного царства (Юдеї). Слово «сприйняв» вказує на те, що Бог об’явив усе це Міхеєві на ментальному і духовному рівнях. Ці міста символізували, вочевидь, усі 12 ізраїльських племен. Пророк відверто засудив тут зло, яке процвітало серед Божих людей. Північне царство ще задовго до того відійшло від завіту, який Бог дав Своєму народові через Мойсея. Та й люди Південного царства чинили все те ж, що і їхні брати та сестри на півночі, а саме повсякчас порушували завіт та не жили згідно з його постановами.
Б. Передбачення майбутнього покарання (1:2-7)
1:2. Вірші 2-7 слугують таким собі фоном, на якому розгортаються події решти книги. Закликавши землю вислухати позов Бога проти Його завітного народу (вірш 2), пророк розповів про наслідки Божої кари (вірші 3-4), причину покарання (вірш 5) і засвідчив певність цього покарання (вірші 6-7). Наче на вселенському суді, Міхей попрохав «усі народи» на землі, які відігравали роль присяжних, слухати, що Бог, як свідок, говоритиме про гріхи цього народу. На думку Міхея, всі і все, отримавши таку можливість, погодяться, що Бог цілком справедливо хоче покарати Свій народ.
Міхей назвав Бога «Господь ( ’адонаи ) Владика ( Иахвех )». В останньому рядку вірша 2 він знову використав слово ’адонаи («Господь»), а в 4:13 застосував скорочену форму ’адон . Щодо звання «Господь Владика» див. коментарі до Єз. 2:4. Міхей зауважив, що Господь прийде «зо святого храму Свого». Звісно ж, храм не вміщував Бога. Адже навіть усе Створіння не могло вмістити Його (1 Цар. 8:27). Його помешкання (Міх. 1:3) – в небі (2 Хр. 6:21, 30, 33, 39), однак Бог вибрав локалізувати Свою присутність на землі спершу у храмовому наметі, а потім у самому храмі над віком прощення, яким накривали кивот Свідоцтва. В самому ж кивоті знаходилися дві таблиці, на яких були написані Десять заповідей і які складали частину Божого Слова. Як уже зазначалося, ізраїльтяни мусили жити згідно з Завітом Мойсея. Система жертвопринесень і храм були основою завітної системи. Тому, говорячи про те, що Господь сходить «зо святого храму Свого», щоб свідчити супроти ізраїльського народу, Міхей мав на увазі, що Він судитиме їх на основі Завіту Мойсея, який власне й давав Йому право це робити.
1:3-4. Далі Міхей закликав людей подивитися, як караючий Бог сходить «з» небес, «місця Свого» (див. коментарі до вірша 2). Пророк змалював, як Бог ступатиме або крокуватиме висотами (горами; див. вірш 4) «землі». У Своїй величі Він буде наче велетенська особа, яка переступає з гори на гору. Отож, Бог спроможний робити все, що забажає, і ніхто не зупинить Його. Коли Бог крокуватиме по горах, вони «розтануть, … неначе від вогню віск, немов вода, що вилита на хвилі». Навіть долини «розсядуться», стривожені Божою могутністю. Ці «висоти» (вірш 3) також могли слугувати тонким натяком (за рахунок двозначності) на язичницькі жертовники на височинах (див. коментарі до вірша 5).
1:5. Причина цього покарання – провина «Якова» і «гріхи дому Ізраїля». Слово «Яків» та його похідні зустрічаються в Книзі Міхея одинадцять разів, з яких у дев’яти випадках стосуються всього ізраїльського народу (тоді як у першому запитанні у вірші 5 слово «Якова» позначає Північне царство, а в 7:20 слово «Яковові» – патріарха). Слова «Яків» та «Ізраїль» використовуються разом як синоніми в 1:5а; 2:12; 3:1, 8-9. Слова «провина» і «гріх(и)» зустрічаються разом чотири рази у Книзі Міхея (1:5; 3:8; :67; 7:18).
Гріхи мешканців Самарії, столиці Ізраїлю, і Єрусалиму, столиці Юдеї, були подібними й характерними для обох цих народів. Більше того, ці столиці слугували наглядним прикладом для всіх ізраїльтян та юдеїв, адже в цих найбільш урбаністичних містах чинилися найжахливіші гріхи.
1:6. Спершу Божа кара мала зійти на Північне царство (вірші 6-7), а потім на Південне (вірші 9-16). Бог мав намір цілковито зруйнувати столицю Північного царства і зробити з неї «звалище». Що ж, руїни Самарії можна побачити і в наш час. Це вже не густонаселене місто, а купа «каміння» (див. 3:12), місце, «щоб там садовити виноградник». Дане пророцтво здійснилося у 722 році до н.е., коли ассирійське військо врешті захопило це місто після трирічної його облоги (2 Цар. 17:1-5). Однак ще до свого падіння воно стало жертвою підступних політичних змов та безжальних убивств (див. коментарі до 2 Цар. 15:8-31). Більшу частину населення Самарії й Північного царства вивезли, а ті, що залишилися, змушені були вступити у мішані шлюби з чужинцями, які вирішили осісти на цій землі (див. 2 Цар. 17:6, 22-24).
1:7. Оскільки Самарія була осередком ідолопоклонства («ідоли» й «кумири» там дуже шанувалися), Господь покладе цьому кінець, знищивши все місто. Самарійські «ідоли … будуть розбиті», храмові «заробітки … вогнем спалені», а «кумири» знищені. У ваалізмі, язичницькій релігії, були священні «блудниці», яких використовували в обрядах поклоніння язичницьким богам родючості. За свою так звану роботу вони отримували «заробітки», які потім приносили у храм як «храмові дари». Вочевидь, те саме коїлося і в Самарії, що стало наочним свідченням порушення мешканцями Північного царство завітної домовленості з Господом. Насправді, вони були пов’язані з Богом «шлюбною угодою». Тож, поклоняючись іншим богам, вони тим самим чинили духовний перелюб (див. коментарі до Ос. 4:10-15).
Оскільки ізраїльтяни чинили перелюб із храмовими блудницями, ассирійці заберуть у них їх храмові дари та використають «знов» у своєму блудуванні. Ставши полоненими ассирійців, ізраїльтяни будуть змушені продовжувати займатися своєю блудницькою діяльністю. Вони хотіли поклонятися іншим богам, тож тепер Бог відішле їх туди, де власне й поклоняються лжебогам, і тим самим дасть їм те, чого вони так палко прагнули.
В. Жалоба за народом (1:8-16)
Міхей сказав, що буде «ридати-голосити» за знищенням Самарії (вірші 8-9). А потім, вміло застосувавши гру слів, закликав певні юдейські міста оплакати Самарію й самих себе, оскільки вони також зазнають наслідків ассирійської навали (вірші 10-16).
1. ЖАЛОБА МІХЕЯ (1:8-9)
1:8-9. Довідавшись про покарання, яке мало зійти на Північне царство, Міхей сильно засмутився. «Ридати-голосити, … ходити босий-голий» – усе це було свідченням надзвичайного жалю (див. 2 Сам. 15:30; Іс. 20:2; 22:12; Єр. 25:34). Ототожнивши себе з народом, Міхей почувався нещасним, «немов шакали» (нічні сміттярі) й «неначе струсі» (нічні птахи), які жили на пустищах. Міхей розглядав це покарання, як таке, що вже трапилося. Воно було невідворотним і невигойним, як «рана». Насправді, гріхи Північного царства настільки зіпсували і Юдею, що «рана» (від Божого покарання) сягне її також (див. Іс. 1:5-6). Тож покарання дістанеться «аж до … Єрусалиму». Це трапилося у 701 році до н.е., коли ассирійське військо під проводом Санхериба знищило 46 юдейських міст, а тоді взяло в облогу сам Єрусалим (2 Цар. 18-19).
2. ЗАКЛИК МІХЕЯ ГОРЮВАТИ Й ІНШИМ (1:10-16)
Міхей застосував тут дуже мудру гру слів, щоб описати спустошення, якого завдадуть ассирійці юдейським містам. (Див. карту «Ізраїль і навколишні народи в часи пророків» між Пісн. та Іс..) Цікаво, що Санхериб також використовував гру слів, коли занотовував свої перемоги.
1:10. Фраза «не сповіщайте про це в Гаті» нагадує 2 Сам. 1:20, де Давид промовив ті ж слова. Тоді Давид не хотів, щоб філістимляни раділи загибелі Саула, колишнього правителя Ізраїлю. А тепер Міхей не хотів, щоб жителі Гату чули про напад ассирійців на Юдею. Та й тим, що «в Гаті», не слід було «гірко» голосити, бо тоді й інші дізналися б про все. У давньоєврейській мові слова «Гат» ( гат ) і «сповіщати» ( таггіду ) мають дещо подібне звучання з огляду на букви «г» і «т».
Однак Міхей закликав людей «у Бет-Леафрі (“дім пороху”) у поросі» качатись, щоб засвідчити свій жаль (див. Єр. 25:34; також див «в попелі качайся», Єр. 6:26; Єз. 27:20).
1:11-12. Коли місто Шафір («гарна або радісна») зазнає нападу ассирійців, то матиме цілком протилежний своїй назві вигляд – перебуватиме «в голизні й соромі». У давньоєврейській мові слова «Цаанан» ( са’анан ) і «вийшла» ( иас’ах ) є спорідненими. Однак, на противагу назві свого міста, цаананії боятимуться вийти за межі своїх міських мурів через війну. Й ніхто не піде у Бет-Ецел («дім по-сусідству») просити захисту, бо те місто саме буде плакати й потребуватиме допомоги. «У Мароті» (яке давньоєврейською мовою звучить, немов слово зі значенням «гіркота») мало хто матиме надію «на щастя», чекаючи на поміч з Єрусалиму. Бо помочі не буде, адже руйнування дістануться «аж до воріт Єрусалиму» (див. вірш 9).
1:13. Вдавшись до сарказму, Міхей закликав жителів «Лахішу» ( лакіс ), назва якого звучить, немов слово «упряжка» коней, запрягати «у колісниці бистрих ( рекес )», щоб тікати від ассирійців. (Лахіш славився своїми кіньми.) Однак їхня спроба втечі виявиться марною. Лахіш був «почином гріха» для мешканців Єрусалиму («дочки Сіону»; див. коментарі до 3:10; 4:8; ПлЄр. 1:6). Напевно, це означає, що Лахіш чинив вплив на Єрусалим у плані ідолопоклонства. В Міх. слово «Сіон» зустрічається дев’ять разів (див. коментарі до Зах. 8:3).
1:14. Морешет-Гат отримає «прощальні дари», ймовірно, від Єрусалиму. Такі дари зазвичай давав батько своїй доньці, коли вона виходила заміж. Отож, Єрусалим віддасть Морешет-Гат ассирійському цареві.
Коли ассирійці завоюють місто Бет-Ахзів ( ’акзіб , «омана»), воно стане «оманою ( ’акзаб ) для царів ізраїльських».
1:15. Бог також нашле «здобичника», а саме Санхериба, на Мареш, інше юдейське місто. Ці два слова давньоєврейською мовою подібні між собою («здобичник» – це хаииорес , а «Мареш» – це маресах ). За іронією долі, Мареш, що означає власник, стане власністю Санхериба. Як Давид утік «аж до Адулламу» (див. 1 Сам. 22:1), так і «слава Ізраїля», ймовірно, його очільників, буде осоромленою, коли вони стануть біженцями в Адулламі.
1:16. Навіть дітей із тих юдейських міст ассирійці заберуть «у неволю», що змусить людей того краю горювати і, демонструючи свій жаль, голити свої голови (див. Іов. 1:20; Іс. 15:2; Єр. 47:5; Єз. 27:31; Ам. 8:10). З поголеними головами вони виглядатимуть, як яструби.
Г. Гріхи Юдеї (2:1-11)
Всі перелічені у даних віршах гріхи Юдеї є прямим порушенням Завіту Мойсея. Тому її майбутнє покарання є цілком справедливим (див. 1:9-16).
1. ГРІХИ ЛЮДЕЙ (2:1-5)
2:1. Спершу Міхей зазначив, що багато людей лежало вночі без сну, замишляючи «беззаконня», які чинитимуть наступного дня. Стосовно них Міхей власне й озвучив слово «горе». Дане слово зустрічається і в інших пророків, коли вони проголошують провину й майбутнє покарання грішників (див., наприклад, Іс. 3:9, 11; 5:8, 11, 18, 20-22; Єр. 13:27; Єз. 13:3, 18; Ос. 7:13; 9:12; Ам. 5:18; 6:1; Ав. 2:6, 9, 12, 15, 19; Соф. 2:5; 3:1).
2:2-3. Культивуючи матеріалістичне ставлення до життя, люди бажали «нив» та «будинків» інших – і забирали їх, просто тому, що їм цього хотілося. Вони без будь-яких мук совісті обманом позбавляли «людину» її дому та спадщини (тобто землі). Міхей тут, вочевидь, говорив про впливових людей, які мали відповідну владу це робити. Їхнім гріхом, окрім ненаситної жадоби й грабежу, була цілковита неповага до прав свого ближнього.
Праотці людей, до яких звертався Міхей, були рабами в Єгипті. Вивівши їх з Єгипетської землі, Господь звільнив їх із рабства. Тому ізраїльтяни не мали права поневолювати одні одних. Оскільки Бог дав кожному племені і кожній родині свою частку землі, нікому не було дозволено забирати землю в інших. Адже, привласнюючи те, що належало іншим, такі люди зневажали Божий Закон. Саме тому Бог замислив наслати «на рід цей лихо» (див. 1:12). Ніхто з них «не зможе» порятуватися від Божої кари, бо щойно «лихий час» настане – його не спинити (див. 1:3-4). На зміну гордості прийде ганьба.
2:4-5. Разом із неспроможністю порятуватися (вірш 3) ці люди зазнають ще й зневаги з боку чужоземців. Їхні вороги, кепкуючи, співатимуть їм те, що зазвичай виголошували люди в жалобі за втраченими полями. За іронією долі, ті юдеї, які забирали землю в інших (вірш 2), самі залишаться без своєї землі. Нікому вже не вдасться уникнути покарання поділом землі, бо вся колишня система буде знищена. Фраза «у громаді Господній» стосується завітного народу загалом (див. Втор. 23:1, 8).
2. ГРІХИ ЛЖЕПРОРОКІВ (2:6-11)
Впродовж багатьох віків часів Старого Завіту Ізраїль мав і хороших (правдивих), і поганих (неправдивих) пророків. Правдиві пророки промовляли до людей від імені Бога, спонукаючи їх навернутися до духовних та етичних цінностей завітного Закону. Неправдиві ж пророки часто казали, що Бог не завдасть їм ніякої шкоди, поки вони виконуватимуть обряди, прописані в Законі. Істинні пророки закликали народ виконувати завіт, як зазначено у Втор. 27-28. І вони завжди приділяли увагу етичним проблемам. Насправді, їхні послання часто були більш етичними, аніж есхатологічними. Все ще майбутні мир та процвітання (обіцяні ізраїльському народові в Завіті Авраама; див. Бут. 17:3-8; 22:17-18) настануть тоді, коли цей народ навернеться до Господа і виконуватиме Його Слово.
На відміну від істинних пророків, лжепророки говорили лише те, що хотіли чути люди. Ці посланці казали, що Бог на боці Свого народу і ніколи не знищить його. Це, звісно ж, було правдою, однак лише наполовину. Бог і справді був на боці Свого народу, але, як Він сам сказав, Він покарає ізраїльтян, якщо вони не слухатимуть Його.
2:6-7а. Вочевидь, ці лжепророки були обурені тим, що Міхей пророкував лихо (вірші 3-5), тому й веліли йому не згадувати про те, що невдовзі ізраїльський народ зазнає ганьби покарання. Вони запитували його: «Хіба у Господа терпець урвався? Хіба такі Його вчинки?» Вони, отже, забули, що батько часто засвідчує свою любов до дітей, караючи їх за проступки. Тому, якби Бог не покарав ізраїльський народ, Він би зрадив Своєму власному Слову.
2:7б-9. Міхей відповів на заперечення цих лжепророків згадкою про поточне становище ізраїльського народу. Спершу він нагадав їм, що Божі «слова … чинять» добро «тому, хто праведно діє». Бог дуже прискіпливо ставиться до поведінки людей і благословляє тих, хто праведний ділами.
Пророкуючи мир, а не руйнування, ці лжепророки засвідчували, що ставляться до Божого народу, «немов» до свого ворога. Такі лжепосланці безсоромно позбавляли людей, які й не відали про небезпеку, їхнього майна («ви ж із жупаном здираєте й сорочку»), а також руйнували сім’ї, проганяючи «жінок … з їхніх домів милих».
Не спонукаючи людей покаятися й навернутися до Господа, неправдиві пророки нехтували тим єдиним, що могло врятувати ізраїльтян від нападу ассирійців. Тож, насправді, ці пророки сприяли Полону, адже не застерігали людей про необхідність навернутися до спасенного Божого Слова.
2:10-11. Частково й через такі спотворені лжевчення цей «край» став безповоротно нечистим. Тому людей звідти буде виселено. Саме з огляду на це Міхей і вдався до сарказму та звелів народові вставати і йти «геть», у вигнання (див. сарказм Амоса в Ам. 4:4-5). Людські цінності настільки деградували, що люди охоче йшли б за лжепророком, який би облудно передбачав не вигнання, а подальше процвітання, в тому числі багато вина та інших п’янких напоїв.
Ґ. Передбачення майбутнього згуртування (2:12-13)
2:12-13а. Хоча на Юдею чекало невідворотне нещастя, пророк Міхей озвучив також й обнадійливі слова, ґрунтуючись на Божих завітних обіцянках Авраамові. Кожна з трьох частин пророцтва Міхея містить обіцянку майбутнього згуртування ізраїльтян і сходження на них Божого благословення (2:12-13; 4:1-8; 7:8-20). Тут, у част. 2, обіцянка благословення є доволі лаконічною. У віршах 12-13 озвучено дві істини, які значно детальніше розглядаються в част. 4-5. Перша істина полягає в тому, що Господь знову згуртує та оновить Свій народ, як їх Пастух, (2:12-13а), а друга – що Господь поведе Свій народ, як їх Цар (вірш 13б). Слова «Якове» та «Ізраїля» виступають синонімами і позначають весь ізраїльський народ (див. коментарі до 1:5). Коли Бог повертатиме віруючих ізраїльтян на їхню землю, то буде «немов» Пастух, який веде Свою «отару» (див. 5:3; 7:14). І згуртування цих овець стане чимсь надзвичайним, адже цей край «аж загуде від безлічі народу». У Старому Завіті Бога часто називають Пастухом, а Його людей – вівцями (див. Пс. 23:1; 77:20; 78:52; 80:1; 100:3; Іс. 40:11; також див. Єр. 23:3; 31:10). «Неначе череду», Бог приведе й оселить ізраїльтян «серед їхнього пасовиська».
Ізраїльський народ отримає це довгоочікуване благословення лише у тисячолітньому царстві Христа. Деякі тлумачі заявляють, що обіцянка даного благословення сповнюється зараз, в Добу Церкви, а не є все ще майбутньою перспективою для ізраїльтян. Однак, якщо Міх. 2:12 стосується духовних благословень церкви, тоді ізраїльтян ще з часів Авраама було введено в оману щодо того, що вони успадкують землю навіки.
Як пастух, що прокладає чи то очищає шлях для своїх овець, йдучи «перед ними» та виводячи «крізь ворота» на пасовища, так Господь усуне всі перешкоди до благословення для Свого ізраїльського народу.
2:13б. Другою істиною стосовно майбутнього благословення є те, що Господь поведе Свій народ, як «Цар їхній» (див. Іс. 33:22; Соф. 3:15; Зах. 14:9). Він не покинув їх. Він «пройде перед ними, … на чолі у них». Лжепророки були частково праві, коли заявляли, що Господь – на боці Свого завітного народу. Він сповнить Свої обіцянки, які дав ізраїльтянам, бо, як добрий цар, любить Свій народ.
ІІ. Друге послання: Після покарання будуть благословення (част. 3-5)
У першому своєму посланні (част. 1-2) Міхей звернув увагу на гріхи ізраїльського народу і їхню неспромогу серйозно поставитися до Божої до них вимоги жити праведно. Й лише у двох віршах (2:12-13) Міхей розглянув там Божі благословення для ізраїльтян. У цьому ж другому посланні пророк звертає увагу на інше. У двох із трьох частин (част. 4-5) розглядаються Божі благословення Ізраїлю й Юдеї. (В част. 3 описуються гріхи очільників Ізраїлю й Юдеї.) Як і в усьому Святому Письмі, Божі задуми стосовно майбутнього розкриваються не лише для того, аби поінформувати людей про те, що трапиться, але й також – і значно більшою мірою – щоб спонукати людей змінити своє життя з огляду на Божі плани щодо них. Тому обіцянка майбутніх благословень для ізраїльтян мусила спонукати цей народ – і, перш за все, його очільників (част. 3) – навернутися до Бога з каяттям та вдячністю.
А. Покарання народних очільників (част. 3)
1. ПОКАРАННЯ ПРАВИТЕЛІВ (3:1-4)
3:1-2а. Спотворюючи правосуддя, «голови … й князі» (див. вірш 9) народу діяли, неначе дикі звірі (щодо того, що назви «Яків» та «Ізраїль» позначають усі 12 ізраїльських племен, див. коментарі до 1:5), хоча саме вони мали «знати» і втілювати «справедливість». Та замість цього вони ненавиділи «добро» й любили «зло». Звісно, це не та поведінка, якої люди очікують від своїх очільників (див. Ам. 5:15). Їхні спотворені норми поведінки (див. Міх. 3:9) засвідчували не лише зневагу до свого народу, але й показували, що вони не любили Господа (див. Пс. 97:10) і не боялися Його («Страх Господній то ненависть до зла», Прип. 8:13).
3:2б-3. Міхей порівняв нечесних правителів з мисливцями, які вбивали й їли (тобто використовували в своїх цілях) Божий народ, про якого насправді мали турбуватися. Ці правителі були такими жорстокосердими, що не вдовольнялися лише здиранням шкіри та споживанням плоті. Вони навіть ламали «їхні кості», мов готуючи юшку. Відсутністю правосуддя, любов’ю до хабарів (див. вірш 11; 7:3), грабунками (див. 2:8), утисками (див. 3:9) і навіть кровопролиттям (див. вірш 10; 7:2) вони робили своїх людей безпомічними.
На відміну від них, істинні правителі захищали своїх підопічних і дбали про їхній добробут. Давид, як взірець доброго правителя від Бога, спершу пас вівці (1 Сам. 17:15), а потім став пастухом народу (2 Сам. 5:2; 7:7). В часи ж Міхея правителі зраджували свій народ, адже, якби вони й справді дбали про нього, то навернули б до Господа.
3:4. З огляду на гріховність ізраїльтян врешті все ж настане час, коли вони «будуть взивати» до Господа, «та Він не відповість їм» (див. вірш 7). Міхей тут говорив про «час», коли ізраїльтян забиратимуть у полон. Лжепророки і правителі не хотіли вірити, що Господь таки покарає їх за їхню поведінку. Та коли вони потраплять у неволю, то врешті зрозуміють, що цим Бог і карає їх. Проте тоді вже буде надто пізно благати, аби Він їх порятував. Їм доведеться жити з наслідками своїх вчинків та зносити покарання за все своє зло. Звісно, Бог слухає молитви Своїх людей, та іноді Він не надто поспішає звільняти їх від наслідків їхніх же вчинків.
2. ПОКАРАННЯ ЛЖЕПРОРОКІВ (3:5-8)
3:5. Замість того, щоб бути пастухами свого народу, турбуватися про нього і вести його у вірному напрямку, лжепророки обманювали свій «народ». Ці очільники давали людям хибну надію, кажучи, що Бог не покарає їх, що не буде ніякого лиха. Тим, хто добре їм платив («поки мають що зубами гризти»), вони віщували «мир», тобто за гроші розповідали людям те, що ті хотіли чути (див. вірш 11). З іншого ж боку, тим, хто їм не платив («хто не дає їм у рот нічого»), вони були готові проголосити «війну». Лжепророки турбувалися про власне збагачення, а не про добробут ізраїльського народу. Їхнім паном був матеріалізм (див. вірш 11).
3:6-7. Оскільки лжепророки не вели свій народ у вірному напрямку, а лише використовували його у власних цілях (для збагачення), вони зазнають ганьби та приниження. «Ніч» накриє їх, «сонце зайде над» ними, й «темрява» настане серед дня. «Ніч» символізує тут невідворотне покарання. Й коли воно прийде, пророки не матимуть ні «видіння», ні «вгадування». Вони радили людям продовжувати жити, як ті жили, гадаючи, що Бог вже ж напевне не каратиме Свій власний народ. Але покарання раптово настане. І коли це трапиться, люди запитуватимуть у пророків, чому так сталося, а ті не зможуть пояснити. «Видющі» (дане слово узгоджується зі словом «видіння» у вірші 6) тоді «засоромляться» (див. Зах. 13:4), а «ворожбити» (дане слово узгоджується зі словом «вгадування» у Міх. 3:6; щодо давньоєврейського слова касам , «ворожити», див. коментарі до Втор. 18:10) – «застидаються» (див. Міх. 2:6). Пророки «покриють собі губи» від приниження, розуміючи, що «не буде від Бога відповіді» (див. 3:4). Й тоді люди зрештою побачать, що ці пророки не були істинними Божими посланцями. Оскільки Бог сховає Своє обличчя (вірш 4), лжепророки «покриють собі губи»!
Міхей же застерігав людей і народних очільників, що на них зійде Божа кара, щоб ті усвідомили безумство своїх вчинків та навернулися до Бога. Цей істинний пророк попереджав їх про наближення нещастя в надії, що вони зійдуть з невірного шляху.
3:8. На відміну від правителів (вірші 1-4) і лжепророків (вірші 5-7), які не проголошували Боже послання, Міхей, «повний» Божої «сили», говорив від імені Духа «Господнього», коли засуджував грішні вчинки ізраїльтян та передбачав покарання. Слова Міхея, як він сам сказав, були повні «справедливости», бо Бог – справедливий і справедливо карає Свій завітний народ. А також слова Міхея були повні «потуги», бо Бог цілковито спроможний привести в дію вирок Своєму народові. Правителі, однак, діяли несправедливо (див. вірші 9-10), а їхні пророки не мали ніякої духовної потуги.
Міхей проголошував «переступ» та «гріх» (див. 1:5; 6:7; 7:18) всього ізраїльського народу (щодо слів «Яків» та «Ізраїль» як синонімів див. 3:1, 9; щодо них як позначення всього ізраїльського народу див. коментарі до 1:5). Завдяки Богові Міхей міг бачити, що відбувається з його народом. Й оскільки ізраїльтяни не жили згідно з Божими завітними постановами, Бог мусив покарати їх.
3. ПОКАРАННЯ ВСІХ НЕДАЛЕКИХ ОЧІЛЬНИКІВ (3:9-12)
3:9-11. Оскільки Міхей був повен Духу Господнього (вірш 8), він без жодного страху протистояв очільникам і говорив про їхні гріхи та майбутнє за це покарання. Спершу він закликав голів і князів (див. вірш 1) вислухати його («слухайте ж»). Міхей тут, однак, не зазначив, чи народні очільники і справді вислухали його, і чи зробили з цього відповідні висновки. Та, вочевидь, не зробили, бо пророк не написав про якісь великі зміни щодо них.
Потім Міхей зазначив, що їхні вчинки були такі ж, як і вони самі (вірші 9б-11). Вони зневажали («бридитеся», та‘аб, що в дослівному перекладі означає «відчувати відразу або ставитися, як до якоїсь гидоти») справедливість (див. вірші 1-3) і спотворювали («викривляєте», ‘ акас ) «усе праве». Звісно, правитель Божого народу мав бути справедливим і неупередженим, як Сам Бог. Такий очільник мусив прагнути до праведної поведінки в своєму власному житті й в житті свого народу. Та замість цього ці правителі зумисне спотворювали справедливість. Вони навіть заохочували – та й самі долучалися – до кровопролиття і злочинів у місті «Єрусалим», де мали панувати правосуддя й справедливість. Назви «Сіон» (див. коментарі до 1:13) і «Єрусалим» використовуються в Міх. як синоніми чотири рази (3:10, 12; 4:2, 8).
Міхей зазначив, що «проводирі …, … священики …, пророки» прагнули лише грошей (див. 7:3), та все ж мали нахабство стверджувати, що Бог іще з ними, а тому народ не буде знищено (див. 2:6). Однак той, хто брав хабарі, прямо порушував Божу постанову, занотовану у Втор. 16:19.
3:12. І «через» них, тобто недалеких народних очільників, народ зазнає покарання. Це не означає, що сам народ був безвинний , що лиш його очільники грішили. Та ці очільники були взірцем для свого народу і спонукали його до грішної поведінки. Тому ввесь цей народ був винен перед Богом. «Сіон («Єрусалим»»; див. 3:10; 4:2, 8) буде розораний, як поле». Він «стане звалищем» (див. 1:6), і навіть «гора …, де храм», зробиться «горою, вкритою лісом».
Б. Благословення царством (част. 4-5)
У даних частинах Міхей розповів про майбутнє царство, прихід якого передбачили майже всі пророки – автори біблійних книг. Він подав доволі детальний опис майбутнього царства (4:1-8), відтворив події, що передуватимуть йому (4:9-4:14), і згадав Царя, який власне й заснує це царство (5:1-14).
1. ОПИС ЦАРСТВА (4:1-8)
Текст Міх. 4:1-3 нагадує Іс. 2:2-4. В Міх. 4:1-8 пророк згадав 11 характерних особливостей царства.
а. Тисячолітній храм стане головним у світі (4:1а)
4:1а. Фраза «в останні дні» позначає час, коли Бог покладе кінець усім подіям в історії людства (див., наприклад, Втор. 4:30, «при кінці днів»; Єз. 38:16, «за останніх часів»; Ос. 3:5, «наприкінці днів»). Зазвичай ця фраза стосується періоду Великих Страждань і тисячолітнього царства (у СЗ слово «царство» часто має стосунок до тисячолітнього правління Христа). Міхей не зазначив, коли саме будуть ці «останні дні», бо ізраїльтяни мали завжди пам’ятати про кінець віків.
«Гора дому Господнього» – гора Сіон, де зведуть тисячолітній храм (див. Єз. 40-43), – буде «встановлена як вершина гір» (див. Зах. 8:3). Тобто цей храм стане осередком тисячолітнього уряду, місцем, звідки правитиме Сам Христос. Даний факт різко контрастує з запустінням Єрусалиму, про яке йдеться в Міх. 3:12.
Релігійна і політична системи будуть тісно пов’язані між собою. Ще з часів Мойсея уряд Ізраїлю був в усьому переплетений з його релігійною системою. Помазаний був і цар, щоб правити народом, і священник, щоб виконувати свої обов’язки в служінні.
Окрім того, в часи тисячолітнього правління Христа ізраїльська політично-релігійна система на чолі з Месією-Царем буде головною в світі. Вона «буде вивищена над пагорбами». Божий задум благословити світ через ізраїльтян (Бут. 12:3) не було скасовано їхнім гріхом. Тож врешті-решт Ізраїль вивищиться над усіма народами.
б. Єрусалим вабитиме всі народи світу (4:1б)
4:1б. За тисячолітнього правління Христа всі народи зрозуміють, яке особливе місце займає Ізраїль у Божих задумах. Більше не вважаючи ізраїльський народ малим і незначним, вони йтимуть за ним. Насправді, багато людей попростує тоді в Єрусалим (див. вірш 2; 7:12) і його храм. «Міхей міг зумисне використати дієслово “попливуть”, щоб нагадати про річки, струмки й потоки, які витікатимуть зі святої гори та наводнюватимуть всю землю (Пс. 46:4; див. також Пс. 65:9; Іс. 33:21; Йоіл. 3:18; Єз. 47). У той же час зворотній потік людей прямуватиме до центру» (James Luther Mays, Micah: A Commentary , pp. 96-7).
в. Єрусалим навчатиме ввесь світ (4:2а)
4:2а. І Господня гора (див. «гора дому Господнього», вірш 1), і дім Бога мають стосунок до храмового комплексу. Люди з багатьох «народів» підуть у Єрусалим (див. вірш 1; 7:12), щоб навчитися там Його «доріг» та Його «стежками … ходити». У тому царстві порятовані язичники бажатимуть вивчати Господні шляхи, тоді як у часи Міхея самі ізраїльтяни не надто цікавилися тим, аби слухати Господа. Тож яким докором мали бути ці слова для його сучасників.
г. Одкровення прийде з Єрусалиму (4:2б)
4:2б. Даний факт тісно пов’язаний із попереднім. «Закон» ( торах , «вчення», не Закон Мойсея) вийде «з Сіону» (тобто «з Єрусалиму»; див. 3:10, 12; 4:8), як і «Господнє Слово» (тобто одкровення про Нього і Його вимоги). Оскільки Бог буде Правителем (вірш 3), цілком природно, що Його Слово вийде звідти, звідки Він правитиме.
ґ. Господь буде Суддею в Єрусалимі (4:3а)
4:3а. Численні племена і навіть «могутні народи» приходитимуть зі своїми спірними питаннями до Господа. Вони покладатимуться на Його судження, визнаючи: Він вирішить, що правильно і хто правий. Читачі ж Міхея не надто поважали Боже Слово і не хотіли, щоб Він чи якийсь Його пророк говорив їм, що вони неправі. Але, на противагу їм, врешті-решт увесь світ охоче покладатиметься на Боже слово та Його рішення.
д. Мир буде на всій землі (4:3б)
4:3б. Військову зброю («мечі» і «списи») «перекують» на сільськогосподарські знаряддя праці («рала» і «серпи»). Зникне й потреба «вчитися воювати», бо всі народи житимуть у мирі. Земля за тисячолітнього правління Христа є тим, чого палко бажають всі люди, адже це час, коли земні ресурси можна використовувати на добро, а не для руйнування. Правосуддя і справедливість будуть винагороджуватися, а не зневажатись.
е. Ізраїльтяни житимуть безпечно й мирно (4:4)
4:4. Кожна людина, яка сидить «під своєю виноградною лозою» чи «під смоковницею», слугує свідченням безпечного життя (див. 1 Цар. 4:25; Зах. 3:10). «Ніхто не буде» боятися втратити цю безпеку, адже Сам Господь сил проголосив (див. Авд. 18), що вони будуть у безпеці. В часи Міхея ізраїльські очільники провіщали мир тим, хто міг їм заплатити (Міх. 3:5), та єдиний шлях до миру і безпеки – покладатися на Бога й довіряти Йому.
є. Ізраїльтяни будуть віддані Богові (4:5)
4:5. «Народи», які «ходять кожний во ім'я бога свого», – то язичницькі народи в часи Міхея. Вони не можуть бути тими народами, які житимуть у майбутньому тисячолітньому царстві Христа, бо Міхей щойно написав (вірші 2-3), що ті йтимуть в Єрусалим, щоб навчатися там про Господа. Хоча язичницькі народи поклонялися ідолам, Ізраїль («ми») у тисячолітньому царстві Христа ходитиме (див. вірш 2) «в ім'я Господа», тобто виконуватиме всі Його постанови і в усьому слухатиме Його.
ж. Ізраїльтяни знову згуртуються (4:6)
4:6. «В той день» (тобто на початку тисячолітнього царства Христа; див. вірш 1, «в останні дні»; 5:9, «того дня») Господь позбирає «прогнаних» з обіцяної землі. Міхей не знав, коли це трапиться. Та він міг припускати, що коли майбутньому Вавилонському Полону прийде кінець, тисячолітнє царство й настане. Проте з біблійних книг, написаних пізніше, стає зрозуміло, що Боже тисячолітнє царство не настало з поверненням ізраїльтян із Вавилонського Полону (див. книги Езри, Неємії, Естери, Аггея, Захарії та Малахії). Міхей, однак, був певен, що за тисячолітнього царства євреї-вигнанці, яких Бог «був зажурив», повернуться на свою землю. В часи Великих Страждань євреїв будуть переслідувати (Дан. 7:25), і вони повтікають у різні краї (див. Зах. 14:5), але потім, коли повернеться Христос, вони знову згуртуються (Мт. 24:31).
з. Ізраїль стане могутнім (4:7)
4:7. На противагу духовно та морально слабким ізраїльтянам у часи Міхея (в духовному плані вони були кульгавими; див. Зах. 3:19) і на відміну від «порозкиданих далеко» ізраїльтян, «останок» (див. Іс. 37:32; Міх. 2:12; 5:6-7; 7:18; Рим. 9:27; 11:5) віруючих євреїв, які повернуться на свою землю, стане могутнім народом (див. «могутні народи» у Міх. 4:3). «І Господь буде над ними царювати (див. 5:1; Зах. 3:15) на горі Сіоні (у Єрусалимі)» впродовж всього тисячолітнього царства й «повіки» (див. Пс. 146:10; Лк. 1:33; Одкр. 11:15).
и. Єрусалим матиме найбільшу владу (4:8)
4:8. Описуючи 11 характерних особливостей тисячолітнього царства, Міхей знову повернувся до своєї думки у вірші 1, а саме, що Єрусалим і зосереджений там Божий уряд матимуть найбільшу владу на землі. В НМВ назва «Мігдал-Едере» перекладається, як «сторожова вежа». Отож, як пастух, що наглядає за своїм стадом, чи фермер, що оглядає свої поля з вежі, так Єрусалим стежитиме за своїм народом. (Про Ізраїль як про стадо йдеться в Іс. 40:11; Єр. 13:17, 20; Міх. 5:3; Зах. 10:3). Фрази «дочки Сіону» (див. Міх. 4:10, 13) і «дочки Єрусалиму» стосуються мешканців міста (див. Іс. 1:8; Єр. 4:31; ПлЄр. 1:6; 2:13; Міх. 1:13; Зах. 9:9). До Єрусалиму «знов повернеться влада перша», оскільки Сам Месія правитиме з Сіону. Тож цей народ ніколи більше не буде під владою інших, бо «час поган» (Лк. 21:24) закінчиться.
2. ПОДІЇ, ЩО ПЕРЕДУВАТИМУТЬ ЦАРСТВУ (4:9-4:14)
Тут Міхей розглянув чотири події, які відбудуться до заснування тисячолітнього царства.
а. Ізраїльтяни потраплять у полон до вавилонян (4:9-10а)
4:9-10а. «Неначе» породілля, яка звивається «від болю», так ізраїльський народ, якого забиратимуть в неволю, голоситиме ( руа ‘; див. Іс. 15:4) й кричатиме від безвиході та «болю» (див. Єр. 4:31; 6:24; 13:21; 22:23; 30:6; 49:24; 50:43). Тоді цей народ не матиме вже ні «царя», ні порадника. Цар, який приймав рішення щодо свого народу, і був порадником.
Євреї, яких забиратимуть у полон і насильно вивозитимуть із батьківщини, корчитимуться «від болі». (Щодо фрази «дочко Сіону» див. коментарі до Міх. 1:13; 4:8.) Але, як і жінка, що народжує дитину, вони нічого не зможуть зробити, аби спинити цей біль. Вони мусять пройти через це.
На шляху в неволю полонені будуть змушені «перебувати в чистім полі». Передбачення, що їх відведуть «у Вавилон», є дивовижним, адже в часи Міхея Вавилон не був наймогутнішою імперією. Він усе ще знаходився під владою Ассирії.
б. Ізраїльтян буде порятовано з вавилонського рабства (4:10б)
4:10б. Ізраїльтяни, як написав Міхей, будуть порятовані і викуплені завітним Богом, який дбає про них. Адже вигнання слугувало не лише покаранням ізраїльського народу, але і як засіб його очищення та заохочення до більш побожного життя. А також, неволя була необхідною, бо Бог сказав, що вижене їх з обіцяної землі, якщо вони не слухатимуть Його. Тому, у певному розумінні, Вигнання було випробуванням чесності і послідовності самого Бога.
в. Народи зберуться проти ізраїльтян (4:11-13)
4:11-13. «Сила народів» (вірші 11а, 13) об’єднається «проти» Єрусалиму у спробі підкорити його. Вони прагнутимуть осквернити його зруйнуванням. Та вони не відатимуть «думок Господніх» і «наміру Його» знищити їх самих. Тож вони зазнають нищівної поразки, «мов снопи» розкидані для молотіння «на току» (див. Іс. 21:10; Єр. 51:33; Ос. 13:3).
Міхей не сказав, коли це трапиться. Можливо, це було в часи Міхея, адже ізраїльтяни, поза всяким сумнівом, мали тоді багато ворогів. Однак, якщо текст Міх. 4:11 стосується часів Міхея, то вірші 12-13 вказують, скоріш за все, на майбутні часи, коли інші народи, об’єднавшись супроти Єрусалиму, будуть розгромлені. Дочка «Сіону», тобто мешканці Єрусалиму (див. коментарі до вірша 8), розітре цю «силу народів» (див. Зах. 14:12-15), і Господь воюватиме проти них за ізраїльтян (Зах. 14:3). Ця битва – битва на місці, що зветься Армагедон (Одкр. 16:16; див. Одкр. 19:19) – трапиться тоді, коли повернеться Месія-Цар, щоб заснувати Своє царство. Все, що ізраїльтяни здобудуть на цій війні, вони присвятять (див. коментарі до ІсНав. 6:17) «Господеві», якого Міхей справедливо назвав Владикою «усього світу» (див. Пс. 97:5; Зах. 4:14; 6:5).
г. Правитель Ізраїлю зазнає приниження (4:14)
4:14. Взятий вавилонянами в облогу Єрусалим Міхей назвав Бет-Гадером. У НМВ дана назва перекладається як «місто військових загонів» (досл., «донька військових загонів»), тобто це місто було оточене воїнами-мародерами. Пророк закликав його мешканців підперезатися «валом», хоча, звісно ж, усі їхні спроби захиститися були марними перед облогою Навуходоносора. (Давньоєврейське слово, яке тут перекладено як «насип», використовується у СЗ в описі лише його облоги Єрусалиму, 2 Цар. 24:10; 25:2; Єр. 52:5; Єз. 4:3, 7; 5:2.)
Міхей не сказав, хто буде на той час суддею Ізраїля, лише додав, що його битимуть «по щоці києм». (Бити когось по щоці – це, отже, принижувати його; див. 1 Цар. 22:24; Іов. 16:10; ПлЄр. 3:30.) Дехто припускає, що цим правителем був Христос, бо (а) Христа били і по голові (Мт. 27:30; Мк. 15:19), і в обличчя (Йн. 19:3), а також (б) в Міх. 5:1 згадується саме Він. Однак декілька наступних фактів вказують на те, що цим правителем був, скоріш, юдейський цар Седекія: (1) Перша частина вірша 1 стосується нападу вавилонян на Єрусалим. (2) Слово «суддю» є перекладом до давньоєврейського слова сопет , тоді як слово «Володар» у 5:1, яке чітко вказує на Христа, є перекладом до слова мосел . (Тут відбувається цікава гра слів зі словом сопет і словом, що має подібне звучання, себет , «києм».) (3) Христа не били воїни ворожого війська під час облоги Єрусалиму. А ось Седекію Навуходоносор і справді забрав у полон та катував (2 Цар. 25:1-7). (4) Про те, що дана подія мала трапитися невдовзі, а не десь у далекому майбутньому, свідчить слово «тепер» у Міх. 4:14 (у НМВ його не перекладено), хоча у 5:1-5 йдеться вже про далеке майбутнє. Подібне можна побачити у віршах 4:11-13, де опис поточного (4:11) лиха вводиться словом «тепер», а майбутнє звільнення розглядається в 4:12-13.
3. ВОЛОДАР ЦАРСТВА (5:1-14)
Тут Міхей розглянув народження Володаря (вірш 2) і Його діяльність на користь ізраїльського народу (вірші 3-15).
а. Народження Володаря Ізраїлю (5:1)
5:1. Даний вірш певним чином нагадує вірш 4:8, адже і там, і тут місто персоніфіковане й до нього звертаються займенником «ти», а також у цих двох віршах звільнення описується за допомогою двох подібних давньоєврейських слів (перекладених як «влада перша» у 4:8 і «Володарем» у 5:1). Володар Христос прийде з Вифлеєму-Ефрати, що за п’ять миль від Єрусалиму. Ефрата (Бут. 35:16-19; 48:7) – це давня назва Вифлеєму або ж назва місцевості довкола Вифлеєму. У Вифлеємі народився Давид (1 Сам. 16:1, 18-19; 17:12), як і його великий Нащадок – Ісус Христос (Мт. 2:1). Первосвященники та вчителі Закону тлумачили даний вірш у Міх. у стосунку до Месії (Мт. 2:3-6). Це спантеличувало деяких людей у часи Ісуса (Йн. 7:42), адже хоча Він народився у Вифлеємі, виріс Він у Назареті, в Галилеї.
Месія-Володар, який звільнить Свій народ, народиться у непримітному, маленькому містечку (яке навіть не згадується в переліку міст в ІсНав. 15 чи Неєм. 11), де мешкали юдеї. Як сказав Бог, саме Він діятиме від імені Ягве та буде «Володарем в Ізраїлі» (див. «царювати» у Міх. 4:7). Що ж, Христос і справді виконував, і ще виконуватиме волю Отця (див. Йн. 17:4; Євр. 10:7).
Походить же цей Володар «із давніх-давен, з днів споконвічних». Про споконвічність Ісуса Христа йдеться також у Йн. 1:1; Флп. 2:6; Кол. 1:17; Одкр. 18.
б. Діяльність Володаря Ізраїлю (5:2-14)
За час Свого тисячолітнього правління Христос, Володар Ізраїлю, здійснить для ізраїльського народу таке:
1. Він об’єднає і відродить ізраїльський народ. 5:2. Як Міхей уже зазначив (4:9), духовний біль ізраїльтян через розсіяння («лишить») нагадував тілесні болі породіллі. Та прийде час – і біль скінчиться, «коли породить та, що має родити». Тут, однак, йдеться не про те, як Марія народжувала Ісуса, а про національне згуртування ізраїльтян (див. 2:12; 4:6-7). Коли «останок їхніх братів (див. Втор. 17:15) повернеться» і приєднається до інших «синів Ізраїля», це нагадуватиме народження дитини. Й Христос буде одним із них.
У Міх. 5:1-2 водночас іде мова про два Пришестя Христа, як і в Іс. 9:6-7; 61:1-2.
2. Він подбає про Свій народ і захистить його. 5:3. Месія «пастиме» Своє стадо (див. 2:12; 7:14; Зах. 10:3), що народні очільники часів Міхея відмовлялися робити (див. коментарі до Міх. 3:1-11). Христос дбатиме, вестиме і захищатиме ізраїльтян завдяки «Господній силі» й задля Господа. Коли Він пастиме Своїх людей, вони перебуватимуть у мирі та безпеці (див. Зах. 14:11), бо Його велич сягне «аж до кінців землі» (див. Мал. 1:11а). А оскільки Він правитиме всім світом (Пс. 72:8; Зах. 14:9), всі знатимуть про Його верховну владу, яка власне й виступатиме гарантом безпеки ізраїльтян.
3. Володар знищить ворогів ізраїльтян (5:4-8). 5:4-5. Це – один із декількох етапів, подолавши які Месія принесе ізраїльтянам мир (вірші 5-15). Він Сам «буде Мир» для ізраїльтян, адже зможе підкорити всі ворожі ізраїльтянам сили. Хоча в майбутньому Ассирія («Ашшур») й не існуватиме як народ, вона символізує тут усі народи, які, як і Ассирія в часи Міхея, загрожуватимуть Єрусалиму та нападатимуть на нього (див. Зах. 12:9; 14:2-3). Німрод-край (див. Бут. 10:8-9; 1 Хр. 1:10) виступає синонімом до Ассирії (див. Ассирія як назва Персії в Езр. 6:22). Христос дасть змогу ізраїльтянам побороти своїх ворогів, поставивши чимало «пастухів» і «князів між людьми» (щодо слів «сім …, вісім» див. коментарі до слів «за три … й за чотири» в Ам. 1:3). Тоді як багато народів правило Ізраїлем з «мечем», за тисячолітнього царства Христа все зміниться, і вже ізраїльтяни правитимуть своїми ворогами, бо «Він», Месія, «визволить» їх (див. Зах. 14:3).
5:6. Коли Христос знищить ворогів ізраїльтян, «останок» (див. 2:12; 4:7; 5:7; 7:18) віруючих ізраїльтян стане сильним і впливовим («немов … роса, немов … злива») «посеред багатьох народів». Оскільки у Палестині сезон дощів тривав лише з жовтня до березня, впродовж наступних шести місяців нічна роса допомагала живити рослинність. Як роса і дощ приходять від Бога у Ним визначений час (вони не очікують «нічого від синів людських»), так і оновлення народів відбудеться тоді, коли призначить Він, незалежно від діл людства.
5:7-8. «Останок» (див. вірш 7) Ізраїля також буде наче «лев». Мов дикий лев, який царює над тваринами, Ізраїль стане могутнім і головним та почне царювати над іншими народами світу (див. Втор. 28:13). Бог сказав, що підніме руку Ізраїля «над» його «противниками» і що «всі» його «вороги … знищені … будуть».
4. Володар також очистить Ізраїль від їхнього бажання покладатися на військову міць. 5:9-10. «Того дня» (див. 4:6 і коментарі до фрази «в останні дні» у 4:1) Господь знищить коней та колісниці, на які вони покладалися (див. заборону Бога у Втор. 17:16 покладатися на коней). «Міста», в яких ізраїльтяни вибудують собі «твердині» для захисту, будуть розвалені (див. Міх. 5:13).
5. Володар викорінить з Ізраїлю лжепоклоніння (5:11-13). 5:11. Знищивши всіх ворогів ізраїльського народу ззовні, Месія очистить цей народ від «ворогів» і зсередини й позбавить його всього, що матиме бодай якийсь стосунок до окультних практик та ідолопоклонства. Слово «чари» ( к е сапім ) зустрічається у Старому Завіті лиш тут та в 2 Цар. 9:22; Іс. 47:9, 12; Наум. 3:4. Це давньоєврейське слово передбачає пошук відповідей із демонічних джерел. Слово «віщунів» (від дієслова ‘ анан ) може мати стосунок до людей, які використовують демонічні сили, щоб чинити вплив на інших (див. Лев. 19:26; Втор. 18:10; Єр. 27:9). Хоча ці практики й заборонялися Законом, вони були широко поширені на стародавньому Близькому Сході і приваблювали багатьох ізраїльтян впродовж всієї історії існування цього народу. Окультизм процвітатиме й у період великих Страждань (див. «в чарівництвах» у Одкр. 9:21), та Господь викорінить його.
5:12-13. «Тесані кумири» ( п е сілім ) – це боввани чужоземних богів (див. песел , «кумира», у Вих. 20:4). «Ідоли-стовпи» й ашери (див. 1 Цар. 14:23; 2 Цар. 17:10; 18:4; 23:14) – об’єкти, що використовувалися у поклонінні ханаанським божествам чоловічої й жіночої статей. Ашера була ханаанською богинею моря і дружиною Ваала. Бог забороняв ізраїльтянам застосовувати їх (Втор. 16:21-22; див. Вих. 34:13). Тож, коли Володар прийде і знищить усі свідчення ідолопоклонства серед Своїх людей (див. Зах. 13:2), вони більше ніколи не поклонятимуться виробам «рук» своїх (див. Ос. 14:3). Замість цього вони служитимуть виключно Ягве, істинному й живому Творцеві. Всі міста (див. Міх. 5:10), де ізраїльтяни займатимуться ідолопоклонством чи покладатимуться на свою військову міць, будуть зруйновані.
6. Господь покарає народи, які протистоятимуть Йому. 5:14. Народи, що не захочуть слухати Господа, зазнають Його гніву та обурення. Він правитиме «жезлом залізним» (Пс. 2:9; див. Одкр. 12:5; 19:15), тобто твердо, сильно і справедливо.
ІІІ. Третє послання: Обвинувачення в гріховності й обіцянка благословення (част. 6-7)
У третій великій частині даної книги підсумовується все, про що йшлося вище, а також озвучується клопотання Божого пророка за Божий народ. Окрім того, тут іде мова про благословення, які зійдуть на народ завдяки Божій ласці.
А. Обвинувачення від Господа (6:1-5)
6:1. І знову (див. 1:2) Господь закликав свідків вислухати Його справу ( ріб , див. слова «розправу» і «розправа» у вірші 2) супроти Його завітного народу. Потім Він звелів ізраїльтянам встати «перед горами» і виступити другою стороною у їхній справі. Він закликав свідків підтвердити той факт, що Він був чесний та справедливий зі Своїм народом, а Ізраїль чинив ганебні діла перед Ним. Свідками, до яких Він звертався, були люди звідусіль, яких тут символізували гори (див. вірш 2) та «пагорби».
6:2. Потім Господь почав озвучувати Свою справу («розправа») зі «Своїм народом». Він повторив Свій заклик до гір («землі основи», див. вірш 1) вислухати Його обвинувачення («розправу», ріб ; див. коментарі до вірша 1) супроти Його ізраїльського народу.
6:3-4. Далі Він звернувся до Свого народу фразою «о Мій народе» (див. вірш 5). За допомогою запитання («що Я тобі зробив?») Господь засвідчив Свою безвинність (див. «Що ж я таке зробив?» в 1 Сам. 17:29; 20:1; 26:18; 29:8). Він також попросив Своїх людей відповісти Йому, назвавши, «чим» саме Він «скривдив» їх. Хоча ізраїльтяни часто скаржились на Бога, вони не мали жодних підстав для таких скарг. Тому й не могли відповісти на дане обвинувачення Бога.
Бог нагадав ізраїльтянам про Свою ласку, коли «вивів» їх «з Єгипетського краю» і повів на обіцяну землю. Пророки часто нагадували людям про звільнення з єгипетської «неволі». Вихід був чи не головною подією в житті ізраїльтян, бо таким чином Бог звільнив їх з-під влади чужинців, а також тому, що відразу по ньому Господь дав їм Закон через «Мойсея». Слово «викупив» ( падах ; див. Втор. 7:8; 9:26; 13:5; 15:15; 24:18) мало нагадати їм про те, як вони різали пасхальних ягнят, щоб не вбили найстарших синів в ізраїльських сім’ях (Вих. 12:3, 7, 12-13). Той факт, що Бог згадав Мойсея, мусив вказати їм на Закон, а ймення Арон – на священство. Марія згадується тут, вочевидь, тому, що ізраїльтянам мала спасти на думку її пісня до Господа (Вих. 15:21) і її роль як пророчиці (Вих. 15:20). Завдяки тому, що Мойсей виступав від імені Бога перед людьми, а Арон – від імені людей перед Богом, ізраїльський народ мав виняткові стосунки з Господом.
6:5. Далі Міхей нагадав Божому народу (див. «Мій народе» у вірші 3) про випадок із їх праотцями у пустелі, коли «Балак, цар моавський», намагався змусити Валаама пророкувати супроти завітного народу (Чис. 22-24). Замість того, аби проклясти цей народ, Валаам благословив його, що стало ще одним свідченням Божої ласки до ізраїльтян. Іншою визначною подією в житті ізраїльського народу була подорож «від Шіттіму», останнього місця, де вони отаборились на схід від річки Йордан (див. ІсНав. 3:1), і «до Гілгалу», першого місця їхнього табору після дивовижного переходу через річку (див. ІсНав. 4:18-19). Нічим з усього цього Бог не скривдив Свій народ. Він, скоріш, був їхнім Охоронцем та Захисником, виявляючи до них ласку знову і знову.
Б. Відповідь Міхея за народ (6:6-8)
У цих широко відомих віршах пророк дав відповідь обвинуваченню Господа. Міхей говорив тут, як праведна людина, яка чудово розуміла провину свого народу. Він не був подібним на тих багатьох очільників, які не хотіли пасти свій народ відповідним чином.
6:6. Промовляючи від імені народу, Міхей запитав, «з чим» саме йому «з’явитись, уклонитись перед Богом Вишнім», щоб знову здобути Його ласку. Міхей запитав, чи варто йому «стати перед» Господом «із всепаленнями», чи, може, «з однолітними назимками», готовими для принесення в жертву. Запитуючи це, пророк жодним чином не применшував важливого значення системи жертвопринесень. Господь започаткував систему левітів, щоб дати людям, серед усього іншого, ще й змогу спокутувати свої гріхи. Міхей, як праведна людина і член завітної спільноти, звісно ж, долучався до жертвопринесень. Однак він знав, що всі ці жертви призначалися для зовнішнього вияву внутрішньої віри і довіри до Бога, а також вдячності за Його ласку й доброту.
6:7. Далі Міхей, використавши гіперболу, запитав, чи «Господеві до вподоби тисячі баранів, десятки тисяч ручаїв олії», чи, може, його власний первісток («перворідня», «плід … лона» його) за його «переступи» й «гріхи» (див. 1:5; 3:8; 7:18). Він, звісно ж, знав, що все це не вгамує Божий гнів на народ. І не закликав таким чином до вчинення гріха принесенням в жертву дітей, що заборонялося Законом (див. Лев. 18:21; 20:2-5; Втор. 12:31; 18:10). Він озвучив ці риторичні запитання, щоб засвідчити ізраїльтянам той факт, що ніщо – навіть найжахливіші і найбільші жертви – не може спокутувати те, що вони вчинили. А також, це свідчить про те, що Бог не хотів, аби вони «платили» Йому. Він лиш бажав, щоб вони змінили свою поведінку і вчинки.
6:8. Потім Міхей розповів ізраїльтянам (фраза «о чоловіче» стосується всіх ізраїльтян) про те, чого саме Бог від них хотів. Бог не бажав, аби вони були пов’язані з Ним лише обрядовістю. Бог хотів, щоб цей зв’язок ішов від серця, щоб вони слухали Його тому, що самі цього хотіли, а не тому, що мусили. Бо ось «що є добре» для істинних стосунків з Богом: (а) «чинити справедливість» (бути чесним з іншими), (б) «любити милосердя» ( хесед , «віддана любов»; тобто віддано виконувати свої зобов’язання, задовольняючи потреби інших), (в) «покірно ходити перед … Богом» (бути скромним, а не пихатим у стосунках із Ним). Слово «покірно» є перекладом до давньоєврейського слова сана ‘ (яке в СЗ зустрічається лиш тут), що власне й означає «скромно». (Прикметник сануа ‘ згадується лиш один раз, в Прип. 11:2.) Господь уже розповідав їм про ці вимоги (Втор. 10:12, 18). Чинити справедливість – «це і є любити милосердя, що в свою чергу є виявом покірної ходи перед Богом» (James Luther Mays, Micah: A Commentary , p. 142). Багато людей у часи Міхея обманювало інших (Міх. 2:1-2; 3:1-3; 6:11), не демонструвало віддану любов тим, кому слід (2:8-9; 3:10-11; 6:12), і не ходило покірно перед Богом (2:3).
В. Господнє покарання за гріховність (6:9-16)
Оскільки ізраїльтяни не виконували того, чого від них вимагає Бог (вірш 8), Господь сказав, що змушений буде покарати їх як народ.
1. ГРІХИ (6:9-12)
Ці вірші містять вибірку гріхів, які чинили ізраїльтяни. Вони також є причиною того, що Бог розпочав із ними судовий процес (вірші 1-2). Даний перелік, хоча й неповний, є достатнім, аби показати, що народ – винен.
6:9. Тут Міхей знову закликав людей слухати (див. 3:1; 6:1). У відповідь на такий же заклик Господа народ мав остерігатися палиці (як зазначено в НМВ), Божого інструменту покарання. Другий рядок, який у різних версіях перекладу Біблії звучить по-різному, а в деяких версіях відсутній взагалі, означає (згідно з перекладом у НМВ), що коли Господь говорить, варто слухати Його з благоговійним страхом і послухом (див. Прип. 1:7).
6:10-12. Не будучи чесними (див. вірш 8), люди хитрощами накопичували собі багатство (див. Прип. 10:2). Вони лукавили в торгівлі, використовуючи «бат неправильний та ефу зменшену, огидну». Іншими словами, вони ошукували своїх покупців. Подібним чином нечесні продавці застосовували «вагу лукаву та тягарці підроблені», щоб покупці отримували менше того, за що заплатили гроші. Бог сказав, що ненавидить («хіба Я можу знести») таке шахрайство і збагачення за рахунок інших (див. Лев. 19:35-36; Втор. 25:13-16; Прип. 11:1; 16:11; 20:23; Ос. 12:7; Ам. 8:5). Очевидно ж, що ізраїльтяни не чинили справедливість і не любили милосердя (Міх. 6:8). Насильство з боку багачів та брехливість майже всіх ізраїльтян були цілком звичними явищами на той час (вірш 12).
2. ПОКАРАННЯ (6:13-16)
6:13-15. Через гріхи, перелічені у віршах 10-12 (і, можливо, інші також), Бог вже «почав» їх «карати й пустошити» (див. вірш 16; Втор. 28:20). Їхня їжа не вдовольнятиме їх (перший рядок у Міх. 6:14 є цитатою з Лев. 26:26). Те, що вони відкладуть, їх ворог забере у них (див. Лев. 26:16-17; Втор. 28:33). Їхня земля не даватиме їм врожаю (див. Втор. 28:30). Потрапивши в полон, вони більше не зможуть радіти плодам праці рук своїх (Міх. 6:15; див. Втор. 28:39-40). Та, як сказав Бог (Втор. 28), ці кари є наслідком того, що Його люди не слухали Його.
6:16. Замість того, щоб слідувати за Господом, вони берегли «звичаї Омрі й усі діла дому (роду) Ахава». Омрі та Ахав вважалися чи не найгіршими царями у Північному царстві, бо за часів їхнього правління в країні сильно процвітало віровідступництво, в тому числі поклоніння Ваалові (1 Цар. 16:21-22:40). Коли царем був Ахав, істинних Господніх пророків вбивали (1 Цар. 18:4). Та незважаючи на це, Юдея («ти») ходила «за їхніми намислами», тобто дотримувалася їхніх гріховних звичаїв. Й ось через це ідолопоклонство та насильство над людьми Бог власне й сказав, що віддасть Юдею «на поталу» (див. Міх. 6:13). Потрапивши в полон, її мешканці стануть об’єктом кепкувань для народів (див. ПлЄр. 2:15-16).
Г. Клопотання Міхея за народ (част. 7)
1. ГОРЮВАННЯ МІХЕЯ ЧЕРЕЗ ГРІХИ НАРОДУ (7:1-6)
7:1-2. Міхей почав гірко тужити з приводу ситуації, яка склалася довкола нього, а саме через людей, які були цілковито безбожними. Він горював, що часи, в які він жив, були дуже лихими. Пророк почувався так, «немов» прийшов у поле за останніми літніми плодами, та нічого там не знайшов. Ні винограду, ні «спілої вчасно смокви», щоб їх йому з’їсти, там уже не було (див. 6:14). Подібним чином і його народ не мав вже більше ні побожних («побожні», хасід , досл. «віддані», від хесед , «віддана любов»), ні «справедливих» людей. Все виглядало так, наче кожен полює на свого брата, намагаючись вбити його (див. 3:10; 6:12). Таке насильство й відсутність відданості описуються в 7:3-6.
7:3-4а. Єдине, що вони вміли робити добре, – це грішити! В їхньому уряді «князь» правив так, щоб догодити лише тим, хто давав йому дари, навіть якщо це цілковито суперечило поняттю справедливості. В судах «суддя» брав хабарі (див. 3:11), а «вельможа» (багата і впливова людина) отримував те, що хотів. Народні очільники навіть змовлялися між собою, щоб вирішити, як іще для власної вигоди використати інших. «Найліпший» очільник був «неначе тернина, найправедніший – немов пліт з колючок», який заплутує і ранить усіх, хто лиш торкається його.
7:4б. Що істинні Божі пророки (народні вартові) передбачали (застерігаючи про наближення лиха), те одного дня таки «прийде». Бог «навідає» людей із покаранням, і вони будуть спантеличені, не знаючи, що робити.
7:5-6. Ситуація була такою безнадійною, що навіть рідним і близьким людям не можна було довіряти. Сусіди, друзі, діти, чоловіки й дружини ставилися одні одних, немов до чужих. Через любов до зради навіть члени однієї сім’ї були між собою «вороги».
2. ПЕВНІСТЬ МІХЕЯ В ГОСПОДЕВІ (7:7-13)
7:7. Говорячи за себе і за побожний останок, який неодноразово згадується в цій книзі, Міхей сказав, що, незважаючи на жахливе становище народу, він продовжуватиме «споглядати» (див. «вартовими», вірш 4) і «надіятись на Бога». Так, покарання таки буде, але потім, як він знав, прийде спасіння. І Бог стане Спасителем ізраїльтян (див. Іс. 59:20).
7:8-10. Пророк, все ще говорячи як представник народу (слова, які мають стосунок до займенника «я», зустрічаються у віршах 8-10 15 разів), озвучив тут певність у тому, що зрештою Бог виведе Ізраїль із темряви. Хоча ізраїльський народ дуже зіпсувався і піде через це у неволю, ворогові не слід було тішитися з цього. Адже, незважаючи на поточне похмуре становище, Господь стане їхнім світлом (див. вірш 9), що власне й допоможе їм вийти з темряви своїх гріхів. Фраза «я згрішив» показує, що Міхей ототожнював себе зі своїм грішним народом (див. подібні слова Даниїла у його молитві, Дан. 9:5, 8, 11, 15). Тож «гнів Господній» через їх гріхи їм усім доведеться відчути на собі, бо це і є той засіб, з допомогою якого Він «виведе» їх «на світло» (див. Міх. 7:8) та встановить «справедливість» (досл., «праведність»). Коли Бог знову поверне ізраїльтян на їхню землю, все зміниться і «ворог» присоромиться (див. вірш 16; Авд. 10). Ворог (язичницькі народи) дражнив ізраїльтян запитанням: «Де Господь, Бог твій?» (див. Пс. 42:3, 10; 79:10; Йоіл. 2:17). І Бог відплатить йому за це, адже вороги ізраїльтян зазнають нищівної поразки й вже їх будуть «топтати» (принижувати; див. Міх. 7:17).
7:11-13. Коли ізраїльтяни повернуться на свою землю за тисячолітнього правління Христа (коли Ізраїль встане, вірш 8), то відбудують свої мури. Слово гадер («мури») позначає мур навколо винограднику (див. Чис. 22:24; Іс. 5:5), а не довкола міста. Адже Єрусалим, перебуваючи у мирі завдяки Месії, не потребуватиме захисних мурів (Зах. 2:4-5). (Щодо розширення границь Ізраїлю див. коментарі до Єз. 47:13-23 та Авд. 19-20.) Ассирію та Єгипет, ворожі ізраїльтянам землі, населятимуть люди, які прямуватимуть у Єрусалим (див. Іс. 19:23-25). Власне кажучи, тоді люди з усього світу («від моря й до моря»; див. Пс. 72:8; Зах. 9:10, «від гори аж по гору») йтимуть у Єрусалим, щоб вивчати Господа і поклонятися Йому (див. Міх. 4:2). Однак, перш ніж ці славні часи настануть, народи будуть покарані за свої грішні діла (Мт. 25:32-33, 46), і «земля стане пустинею» (див. Іс. 24:1).
3. МОЛИТВА МІХЕЯ ПРО ТЕ, ЩОБ БОГ ЗНОВУ БУВ ПАСТУХОМ СВОЄЇ ОТАРИ (7:14)
7:14. Важко з певністю сказати, чи в даному вірші промовцем є Бог, чи Міхей. Однак, скоріш за все, тут пророк звертається до Бога. З огляду на Божу обіцянку в 2:12 і 5:3 Міхей попрохав Господа відновити Свій народ і подбати про нього, як пастух дбає про свою отару. «Ґирлиґою» буде палиця ( себет ) благословення, а не покарання, як у 6:9. У своїй молитві до Бога Міхей попросив, щоб Божий народ («спадщини Твоєї»; див. 7:18 і коментарі до Втор. 4:20), який на той час буде відділений від Нього, наче вівці, «що самі перебувають у лісі», зазнав миру й процвітання, як колись («як то було за днів днедавніх»; див. Міх. 7:20) «у Башані та Гілеаді» (див. Єр. 50:19). Ці два регіони на схід від річки Йордан (див. карту «Ізраїль і навколишні народи в часи пророків» між Пісн. та Іс.) були родючими пасовищами для овець та іншої худоби. У 734 році до н.е. ці землі захопив Тіглатпілесар ІІІ, ассирійський цар (745-727).
4. ОБІЦЯНКА ГОСПОДА ЯВИТИ ПРЕДИВНІ РЕЧІ СВОЄМУ НАРОДОВІ (7:15-17)
7:15. У відповідь на прохання пророка (вірш 14) Господь сказав народові через Міхея (див. оригінал давньоєврейською мовою), що прийде час, коли Він знову явить Себе їм як Бог, що чинить дива. Коли ізраїльтяни виходили «з Єгипту», Бог явив їм «предивні речі» (див. Вих. 3:20; 15:11; Суд. 6:13; Пс. 78:12-16), і все задля того, щоб звільнити їх з єгипетської неволі і дати змогу перейти Червоне море по сухій землі, а також щоб подбати про них у пустелі. Що ж, ізраїльський народ знову матиме великий «вихід» із місць свого проживання, і Бог дивовижним чином збере ізраїльтян на їхній землі. Це трапиться, коли повернеться Месія та заснує Своє тисячолітнє царство.
7:16-17. Коли Бог дивовижним чином згуртує ізраїльтян, «народи те побачать і засоромляться» (див. 3:7; 7:10), бо Його сила буде більшою за їх. Спантеличені, вони мовчатимуть і не бажатимуть слухати про перемоги ізраїльтян. Відчуваючи приниження, «вони будуть лизати порох, мов гадюка» (див. Пс. 72:9; Іс. 49:23), та, «немов» тварини, що вилазять «із своїх» сховків («притулків»), «прийдуть … до Господа» й боятимуться ізраїльтян. Такі факти, безумовно, були неабияким підбадьоренням для тих небагатьох віруючих людей, які жили в часи Міхея.
5. ТВЕРДЖЕННЯ МІХЕЯ, ЩО БОГ – ВИНЯТКОВИЙ (7:18-20)
7:18-20. Автор завершив свою книгу згадкою, яку адресував собі та своїм читачам, про «милосердя» і винятковість їхнього Бога (див. Вих. 34:6-7а). Останні хвалебні слова Міхея показують, що він мав велику віру в те, що Бог зрештою здійснить Свої задуми щодо Свого завітного народу. В наш час ортодоксальні євреї зачитують ці вірші у своїх синагогах на день Покути після прочитання Книги Йони.
Риторичне запитання «Хто Бог, як Ти …?» (див. Вих. 15:11; Пс. 35:10; 71:19; 77:13; 89:6; 113:5) може бути складовою гри слів з іменем Міхея, що означає «Хто подібний на Ягве?» Очевидною відповіддю є те, що ніхто не подібний на Господа. Далі в Міх. 7:18-20 описується, який же Він є. Що ж, Божі діла на користь Свого народу доводять, що Він і надійний, і милосердний.
У даних віршах Міхей засвідчив шість фактів про Бога: (1) Він прощає «провину … і … переступ (див. 1:5; 3:8; 6:7) останкові» (див. 2:12; 4:7; 5:6-7) Свого «спадкоємства» (див. 7:14). (2) «Він не затримає гнів Свій повіки» (див. Пс. 103:9), і (3) Він «любить милосердя» ( хесед ; див. Міх. 7:20). Якими ж втішними були ці істини для побожних людей, що жили у зіпсованому ізраїльському суспільстві. Будучи певним у тому, що (4) Господь «знову змилосердиться ( рехем , «щира, ласкава турбота»; див. Пс. 102:13; 103:4, 13; 116:5; 119:156; Ос. 14:3; Зах. 10:6) над» Ізраїлем, Міхей знав, що (5) Бог все ж розправиться з його гріхами, і, образно кажучи, «розтопче» їх (наче ворогів) і вкине в море (а отже, цілковито пробачить їх). У Міх. 7:18-19 використано чотири старозавітні слова зі значенням «гріх»: провина, переступ, беззаконня і власне гріх(и).
Міхей знав, що Бог це зробить, бо (6) Він – вірний «Яковові» та ласкавий ( хесед ; див. вірш 18) до Авраама. Бог не може обманювати. Його Слово – правдиве, і Він завжди відданий Своїм задумам та Своїй клятві. Тому Міхей і вірив в обіцянки, які Бог дав Авраамові (Бут. 12:2-3; 15:18-21), а потім засвідчив Яковові (Бут. 28:13-14), про те, що Він благословить їхніх нащадків.
Ізраїльтяни отримають мир і процвітання, коли Месія-Цар почне царювати. Христос цілком справедливо покарає Своїх супротивників і ворогів ізраїльтян та явить милосердя до Своїх власних людей. Дана обіцянка дуже підтримувала Міхея в ті темні часи, давала йому певність та була тоді, як і є у наші дні, джерелом натхнення для багатьох віруючих людей.
БІБЛІОГРАФІЯ
Allen, Leslie C. The Books of Joel, Obadiah, Jonah and Micah . The New international Commentary on the Old Testament. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1976.
Bennett, T. Miles. The Book of Micah: A Study Manual . Grand Rapids: Baker Book House, 1968.
Cohen, A. The Twelve Prophets . London: Soncino Press, 1948.
Feinberg, Charles L. The Minor Prophets . Chicago: Moody Press, 1976.
Hillers, Delbert R. Micah . Philadelphia. Fortress Press, 1984.
Keil, C.F. “Micah.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 10. Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.
Laetsch, Theo. The Minor Prophets . St. Louis: Concordia Publishing House, 1956.
Mays, James Luther. Micah: A Commentary . Philadelphia: Westminster Press, 1976.
Pusey, E.B. The Minor Prophets: A Commentary . Vol. 2. Grand Rapids: Baker Book House, 1970.
Smith, John M.P., Ward, William H., and Bewer, Julius A. A Critical and Exegetical Commentary on Micah, Zephaniah, Nahum, Habakkuk, Obadiah and Joel . The International Critical Commentary. Edinburgh: T. & T. Clark, 1974.
Snaith, Norman H. Amos, Hosea and Micah . London: Epworth Press, 1954.
Tatford, Frederick A . The Minor Prophets . Vol. 2. Reprint (3 vols.) Minneapolis: Klock & Klock Christian Publishers, 1982.
Wolff, Hans Walter. Micah the Prophet . Translated by Ralph D. Gehrke. Philadelphia. Fortress Press, 1981.