Той факт, що декотрі слова й вирази із “ Повчань Аменемопе” подібні до тих, що у Приповідках (наприклад, Прип. 22:17-24:22), підняв питання, чи Книга Приповідок запозичила певні твердження з цього єгипетського твору, чи ж то єгипетський автор запозичив їх із Приповідок, чи, врешті, обидва автори писали незалежно один від одного про спільні явища й проблеми. Щодо цього питання див. коментарі до 22:17-24:22.

Прикладами вавилонських літературних творів мудрості, що включають притчі й настанови, є “ Мудрі поради” (приблизно 1500-1000 рр. до н.е.), “ Аккадські притчі” (близько 1800-1600 рр. до н.е.) та “ Слова Ахікара” (700-400 рр. до н.е.).

Те, що деякі максими у Книзі Приповідок подібні до тих, що у єгипетських та месопотамських писаннях, не перекреслює факту божественного натхнення цієї книги Святого Письма. Бог вів авторів Книги Приповідок таким чином, щоб їх писання, натхненні Святим Духом, містили саме те, що Бог бажав включити у біблійний канон. До того ж, вищезгадані небіблійні твори є більш світськими, аніж Книга Приповідок, а іноді навіть досить жорсткі у своєму моральному тоні. Акцент Приповідок на остраху Божому, вочевидь, відсутній у цих працях. Незважаючи на декотрі подібності в стилі та змісті до інших праць, Книга Приповідок залишається унікальною як частина Божого занотованого одкровення.

ПЛАН

I. Передмова (1:1-7)

А. Автор та літературна форма (1:1)

Б. Мета написання книги (1:2-6)

В. Тема книги (1:7)

II. Слова Соломона про цінності мудрості (1:8-9:18)

А. Цінність мудрості у воздаянні честі (1:8-9)

Б. Цінність мудрості у тім, як вона оберігає від біди (1:10-33)

В. Моральні цінності мудрості (част. 2)

Г. Благословення мудрості (3:1-12)

Ґ .  Висока цінність мудрості (3:13-20)

Д. Цінність мудрості у побудові стосунків з іншими (3:21-35)

Е. Заклик здобувати мудрість (4:1-9)

Є. Цінність мудрості в оберіганні від проблем (4:10-19)

Ж.  Цінність мудрості у збереженні здоров’я (4:20-27)

З. Цінність мудрості в оберіганні від перелюбу (част. 5)

И. Цінність мудрості в оберіганні від бідності (6:1-11)

І. Цінність мудрості в оберіганні від ворожості (6:12-19)

Ї. Цінність мудрості в оберіганні від статевої нечистоти (6:20-7:27)

Й. Цінність мудрості, об’явлена в чеснотах та благах (8:1-21)

К. Цінність мудрості для Господа в Створінні (8:22-36)

Л. Цінність мудрості у порівнянні з глупотою (част. 9)

III. Приповідки Соломона (10:1-22:16)

А.  Приповідки щодо праведного й нечестивого життя (част.

10-15)

Б. Приповідки, що славлять праведне життя (16:1-22:16)

IV. Притчі мудрих (22:17-24:34)

А. Тридцять притч мудрих (22:17-24:22)

Б. Додаткові притчі мудрих (24:23-34)

V. Приповідки Соломона, зібрані людьми Єзекії (част. 25-

29)

VI. Слова Агура (част. 30)

А. Вступ (30:1)

Б. Знання про Бога (30:2-9)

В. Виклад спостережень про життя (30:10-33)

VII. Слова Лемуела (31:1-9)

VIII. Жінка з чеснотами (31:10-31)

КОМЕНТАРІ

I. Передмова (1:1-7)

У цих віршах автор назвав себе та літературну форму своєї книги (вірш 1), надав розширене пояснення, чому Приповідки було записано (вірші 2-6), та навів теологічну причину, чому його читачі повинні стати тими людьми, якими він прагне їх бачити (вірш 7).

А. Автор та літературна форма (1:1)

1:1. Науковці мають різні думки щодо того, чи підзаголовок «Приповідки Соломона»   стосується всієї книги, чи тільки першого її розділу (1:2-9:18). Оскільки в інших розділах вказані інші автори й писарі, даний підзаголовок, найімовірніше, стосується част. 1-9. Та сама фраза зустрічається в 10:1, де розпочинає розділ 10:1-22:16. (Див. підрозділ «Авторство й час написання» у Вступі .)

Слово «приповідки» не тільки надає книзі свою назву, але й також називає літературний жанр творів у ній. Щодо значення слова масал («приповідка») див. підрозділ «Літературний стиль» у Вступі. Як там сказано, хоча слово масал й зазвичай позначає коротку та влучну приказку, воно може стосуватися і довших настанов. Отож, слово «приповідка» стосується багатьох типів мудрих і проникливих виразів й думок.

Б. Мета написання книги (1:2-6)

1. СТИСЛИЙ ВИКЛАД МЕТИ (1-2)

1:2. Приповідки були написані, щоб спонукати інших (а) набути знань і вмінь жити мудро («щоб пізнати мудрість і навчання») та (б) здобути розумову здатність до проникливого міркування («щоб зрозуміти слова розсудні») . Перше твердження розписане у віршах 3-5, а друге – у вірші 6. Як зазначено у Вступі у підрозділі «Мета», слово хокмах («мудрість») у Старому Завіті часто позначає розумові й фізичні вміння майстрів, моряків, співаків, плакальників, урядників, радників тощо. Однак в інших випадках, як-от у Приповідках, воно несе значення ефективного застосування моральних та етичних принципів, що веде до умілого й побожного життя. Людина з такою мудрістю є «експертом» у побожному житті. Таке мудре й уміле життя є життям, сповненим «навчання» (див. вірш 3) і порядку. Слово «навчання» в оригіналі – мусар, «моральне повчання або виправлення». У давньоєврейській версії слово «зрозуміти» також вжито у віршах 5 («розумний») та 6 («зрозумів»). Воно позначає проникливість, здатність бачити «між» словами, твердженнями й питаннями.

2. РОЗШИРЕНА ДУМКА (1:3-6)

1:3-5. Ці вірші описують ті якості, які людина має набути, щоб вести мудре життя. Розсудливе   (див. вірш 2) й обачне (див. вірш 4)   життя – це життя з високими моральними стандартами, життя, в якому людина чинить «справедливість, правосуддя та правоту» (див. 2:9). Аморальна й несправедлива особа навряд чи виглядатиме мудрою в Божих очах!

Слово «простодушним»   ( петі, 1:4) позначає наївну людину, яку ще нічому не вчили. Вона не слабоумна, не та, що не може зрозуміти, і не дурна особа, яка зневажає мудрість. Натомість, вона – та, чий досвід стосовно життя й мудрості поки що обмежений. Через цю недосвідченість вона довірлива і легко піддається різним впливам. Тож їй потрібна «розсудність»   (див.1:3), тобто ясний розум і тямущість ( ‘ормах , вжито в інших місцях лише у 8:5, 12; Вих. 21:14 [«підступно»]; ІсНав. 9:4 [«хитрощі»]). Слово петі («простодушний») зустрічається у Приповідках 14 разів (Прип. 1:4, 22, 32; 7:7; 8:5; 9:4, 6, 16; 14:15, 18; 19:25; 21:11; 22:3; 27:12). Щодо слів зі значенням «дурень» у Приповідках див. коментарі до 1:7.

Простодушні та юні люди потребують мудрості: «розсудність, ... знання та обачність» ( м e зіммах , «мудре планування», також ужито в 2:11; 3:21; 5:2; 8:12). У 12:2 й 14:17 м e зіммах   вжито у негативному розумінні, щоб показати хитрі чи жорстокі задуми. Також і досвідчені («мудрий», хаком , та «розумний», 1:5; див. вірш 2) отримують нагадування зростати в мудрості (в «знанні» т а придбанні здорових засад ). Фраза «здорові засади» ( тахбулот ), дослівно, «скеровування» (як штурвал для корабля), означає рух у житті в правильному напрямку. Це давньоєврейське слово в інших місцях Біблії трапляється лише в Іов. 37:12 («наміром»); Прип. 11:14; 12:5 («наміри»); 20:18; 24:6.

1:6. Людина, яка розуміє «слова розсудні» (вірш 2), розуміє і «приповідки та приховане значення , слова мудрих та їхні загадки».   Слово «загадка» ( хідах ) означає непряме, приховане, алегоричне твердження (як художній засіб), що потребує розгадування, тлумачення. Воно вживається щодо загадки Самсона (Суд. 14:12-19) та складних запитань, що їх цариця савська задавала Соломонові (1 Цар. 10:1; 2 Хр. 9:1).

В. Тема книги (1:7)

1:7. Острах Господній, як пише Соломон, – це «початок мудрости». Вираз «острах Господній» зустрічає ться у Приповідках 11 разів (а слова «боятися Господа» чи «бійся Господа» наявні тут 4 рази). Слово «початок» в оригіналі – ре’ сіт , що означає «початок», «старт», «починання». Людина не зможе набути знання про речі світу духовного, якщо розпочне не з тієї початкової точки руху, тобто не схоче боятися Господа (визнавати Божу сутність та характер і у відповідь поважати й слухатися Його, поклонятися та служити Йому). Слово ре’ сіт   також означає наріжний камінь чи суть. Суть істинного знання – шанобливий острах Господній. Без Нього людина не може пізнати духовний світ (Рим. 1:22; Еф. 4:18; 1 Пт. 1:14). Слова з Прип. 1:7а повторюються в 9:10 наприкінці першого розділу (також див. Іов. 28:28; Пс. 111:10).

На противагу тим, котрі бояться Бога й прагнуть знань, «безумні мудрістю й навчанням нехтують».   Слово «нехтують» є перекладом до давньоєврейського слова буз, «зневажати», «применшувати», «глузувати» (див. Чис. 15:31; Неєм. 2:19). Слово буз ужито ще сім разів у Приповідках: 6:30; 11:12; 13:13; 14:21; 23:9, 22; 30:17. Три слова перекладено у Приповідках як «дурень» або «безумний». Один різновид безумного – це к e сіл . Він характеризується понурістю та закритим мисленням. Він твердошиїй і упертий. Це слово трапляється у Приповідках 49 разів, себто частіше, ніж інші два слова. Через власну лінь і недалекоглядність цей безумець відкидає інформацію від інших (див. 15:14). Ще інше слово на означення безумного – набал. Воно вжито у Приповідках лише три рази (17:7, 21; 30:22) й стосується того, хто не має духовного чуття та ясного розуміння добра й зла. Третій різновид безумця ( ’евіл) є самовпевненим та зухвалим, як і розумово недалекоглядним. Він жорсткий і закам’янілий у своїх думках та учинках. Це слово зустрічається 19 разів у Приповідках і тільки 7 разів у інших місцях. «Безумні» у 1:7 – це ті, котрі своїм гордівливим, нечестивим життям відкидають Бога та мудрість (див. вірш 29). У даному вірші протиставляються два типи людей: ті, що в смиренні бояться Господа і, отже, знаходять справжню мудрість, та гордівливі безумці, які не бажають боятися Бога і таким чином показують свою зневагу до мудрості й повчань (див. «мудрість і навчання» у вірші 2). Протиставлення цих двох типів людей є наскрізним у більшій частині книги.

II. Слова Соломона про цінності мудрості (1:8-9:18)

Цей довгий розділ слугує вступом до збірки влучних приповідок, що містяться в інших частинах книги. Мета цього розділу (1:8-9:18) – розпалити зацікавленість читача (як-от словами «мій сину», «мої діти»), аби він прихилив своє серце до мудрих батьківських повчань. Від речення до речення Соломон щораз ясніше показує вищість мудрості над усіма іншими життєвими орієнтирами. Окрім застережень супроти злочинів і перелюбу, його твердження ставлять акцент на продуктивному та змістовному існуванні. Цей матеріал можна поділити на 16 підтем.

А. Цінність мудрості у воздаянні честі (1:8-9)

1:8. Слова «мій сину» (і «мої діти») часто вживаються у перших дев’яти частинах та ще чотири рази у 22:17-24:34. Вони, вочевидь, стосуються власного сина (синів) Соломона, а не  учнів мудреця, через згадку про їх матір у 1:8. (Більш детальну інформацію щодо цього див. у підрозділі «Читачі» у Вступі .) Прохання «слухай» трапляється кілька разів (4:1, 10, 20; 5:1, 7; 7:24; 8:32; 19:20; 22:17; 23:19, 22). Слово «поучування»   в оригіналі є єврейським словом торах, що зазвичай перекладається як «Закон». Коли це слово вживається, як тут, щодо певної особи (наприклад, матері), воно перекладається як «поучування» (див. 3:1; 4:2; 6:20; 13:14). Позаяк хороші батьки ізраїльських сімейств навчали своїх дітей Божому Закону (див. Втор. 6:4-7), те саме слово ( торах ) вживалося на означення як Закону, так і повчання щодо нього.

1:9.  Якщо діти прислухалися до настанов своїх батьків, то їм обіцяли дати  «вінець» (певний різновид прикраси «на голову»; див. 4:9) та «намисто» (ди в. 3:3, 22). Тобто послух батьківським повчанням могло дати їм утіху в житті та хороше становище в суспільстві, і їх тоді будуть шанувати. Приховане протиставлення – в тому, що непослух і бунт ведуть до неповаги.

Б. Цінність мудрості у тім, як вона оберігає від біди (1:10-33)

1. БІДА, ЩО Є НАСЛІДКОМ ПОШУКУ ЗЛИХ ДОРІГ (1:10-19)

Заклик нечестивців, спершу такий привабливий, представлений тут у повному обсязі. Нерозумну особу неважко засліпити обіцянками здобути багатство легко та швидко (вірші 10-14), однак мудра людина бачить наслідки такого гріха й глупоти.

1:10-14. Вплив старших людей може бути дуже великим, особливо на дітей і юнацтво. Тому молоді люди повинні ігнорувати недоброзичливців («грішні»),  які спонукають їх долучатися до вбивств та крадіжок. Піддатися такому впливові – це, отже, зробити крок, простуючи хибною дорогою (див. вірш 15). Заклик «Ходи з нами, засядьмо на кров невинну» (див. 12:6) ясно показує їхні вбивчі наміри. (Див. коментарі до слів «засідають», «чигають», 1:18.) Лихо в тім, що ці грішники готові зазіхнути на життя інших людей, щоб забрати в них їхні гроші, поглинути «їх, мов Шеол» ( с e ’ол, тут не на означення потойбічного життя) чи як «пропасть» (синонім могили), що ковтають мертвих. У своїй жадобі нажити статки (вірш 13), вони кличуть юнака (тут Соломонового сина ) приєднатися до них (вірш 14), обіцяючи поділитися награбованим добром.

1:15-19. У цих віршах   Соломон знову говорить своєму «сину» не мати справ з такими людьми (див. вірш 10). Фраза «зверни ногу ... з їхньої стежки» (див. 4:14) застерігає супроти втягнення у майже незворотний вир лихих подій, в якому люди швидко долучаються «до злого» і кровопролиття (див. 1:11). Птахи «усілякої пернатої породи» мають достатньо розуму, щоб не потрапити у «сіть», яку вони бачать розставленою, щоб їх спіймати. Але ці розбійники не такі розумні, як птахи. Вони не лише бачать пастку, а й «на самих себе» її розставляють. Вони «чигають» на «кров» ін ших, однак самі ж потрапляють у власні тенета (див. вірш 32; 26:27; 28:10). Іронія цього випадку в тому, що наслідки такої поведінки повертаються до зачинщиків. Адже багатство, набуте здирством (1:19; див. 10:2; 28:16), не несе насолоди. Злодії крадуть гроші, але згодом ці гроші вбивають їх же самих! Іншими словами, на злочинах радісного життя не побудувати.

2. БІДА, ЯКА Є НАСЛІДКОМ ІГНОРУВАННЯ МУДРОСТІ (1:20-33)

Мудрість, зображена тут жінкою, звертається до кожного (вірші 20-23), але дурень ігнорує її звернення (вірші 24-28) собі ж на біду (вірші 29-33). Мудрість змальовується в образі жінки також у 3:16-18; 4:3-6; 8:1-21, 32-36; 9:1-6; 14:33.  

1:20-23. Тоді  як грішники з віршів 10-19, імовірно, кликали юнака таємно, тут «мудрість по вулицях голосить» та «по майданах» зове людей. Двома риторичними запитаннями вона кличе три групи людей облишити свої лихі дороги. Вони ж є тими, хто, швидше за все, відмовиться почути її клич, бо вони – «придуркуваті» ( петі; див. коментарі до вірша 4), «насмішники» (див. Пс. 1:1) і «безумні» ( к e сіл ; див. коментарі до Прип. 1:7). Вернувшись на «дорогу» мудрост і, нерозумна людина може стати мудрою (вірш 23). Докір, до якого вдається тут мудрість, часто згадується у Приповідках як дієвий засіб словесного покарання (вірші 23, 25, 30; 3:11; 9:8 [двічі]; 13:1; 15:31; 17:10; 19:25; 25:12; 27:5; 30:6).

1:24-28. Відхиляючи та ігноруючи мудрість і не слухаючи її «докорів» (див. вірші 23, 30), можна зазнати серйозних наслідків. Коли надходить «нещастя», а воно надходить час від часу до кожної людини, мудрість глузливо відмовляється допомагати грішникам. Насмішка мудрості над їх нещастям і страхом   видається жорстокою. Однак це просто значить, що відкинута порада буде мучити того, хто її відкинув, коли прийде лихо. Вона зазивала їх, а вони не послухали. Тепер усе обернеться навпаки: вони «будуть … кликати», а мудрість не обізветься. Коли безумний, що раніше її відкинув, намагається почати все знову і піти дорогою мудрості, його зусилля марні. Відкинуту мудрість не можна знову знайти після того, як вона вже більше не кличе.

1:29-33. Не слухати заклик «Пані Мудрості» – це, отже, ненавидіти «науку» (див. вірш 22) і не приймати «страху Господнього» (див. вірш 7 та коментарі до нього). Тож безумці страждатимуть від наслідків «своїх учинків» (вірш 31). Вони пожнуть те, що посіяли (див. Гал. 6:7). Як показано у Прип. 1:19, глупота («невігласів», петі, та «дурнів», к e сіл , вірш 32) зрештою веде до смерті. І навпаки, шлях мудрості дає людині безпеку (3:23) та мир.

Ці протиставлення наслідків глупоти (1:32) й мудрості (вірш 33) задають тон решті книги.

В. Моральні цінності мудрості (част. 2)

У цій частині батько навчає свого сина («мій сину»; див. 1:8) про зусилля, необхідні для набуття мудрості (2:1-6), моральні переваги набутої мудрості (вірші 7-10) та про те, як мудрість захищає від аморальних людей (вірші 11-22).

1. ПОШУК МУДРОСТІ (2:1-6)

2:1-4. У цих віршах вжито вісім дієслів: «приймеш», «заховаєш» (вірш 1), «уважаючи», «схиляючи», «зватимеш», «звернешся» (вірш 3), «шукатимеш» й «розшукуватимеш» (вірш 4). Ці дії спрямовані на «слова» та «заповіді» вчителя (вірш 1; див. «заповіді» у 7:1), «мудрість» і правду (2:2), «розум» і розсудок (вірш 3; див. слова «розсудливість» та «розум», що позначають глибоке розуміння явищ і вчинків, у віршах 6, 11). Щоб стати мудрим, потрібно докласти зусиль. Отримання мудрості включає в себе відкритість, запам’ятовування, слухання  («вухом»), сприйняття (схиляючи «серце»; ди в. вірш 10), прохання розповісти про неї та старанний пошук її.

2:5-6. Три слова «коли» у віршах 1, 3-4 супроводжуються словом  «тоді», яке вказує на наслідок. Пошук та поцінування мудрості веде до розуміння людиною страху Господнього та «пізнання Бога». Ця ж правда життя зазначена і в 1:7. «Господь» – джерело мудрості (див. Як. 1:5). Коли людина боїться Господа, вона здобуває «мудрість, … знання (див. Прип. 1:4; 2:10) й розсудливість» (д ив. вірші 2-3, 11).

2. МОРАЛЬНІ ПЕРЕВАГИ МУДРОСТІ (2:7-10)

2:7-10. Мудрість надає позитивні й добрі для здоров’я моральні переваги. Вона оберігає людину від зла і провадить до святості. Мудрість – у стані серця й у високоморальній поведінці, а не лише в набутті розуму. На це вказують слова «праведних», «чесно» (див. вірш 21), «правоти» й «вірних» (від хесед, ті, що віддані Богові). В інших місцях Книги Приповідок слово «допомогу» перекладено як «розум» (3:21; 8:14; 18:1). У 2:7 воно означає дарований Богом успіх як наслідок  розумного життя. Немов «щит» ( див. Пс. 3:4), Бог захищає тих, котрі Його мудрістю праведні, котрі належать Йому (див. Прип.1:33). Високоморальне життя робить людину спроможною ставитися до інших неупереджено, чинити те, що праведно, справедливо й чесно   (див. 1:3). Слово «прямодушність» передається в оригіналі тим же словом, що перекладене як «праведних» у 2:7. На поведінку й учинки вказують синоніми  «ходять», «стежки», «дорогу» і «путь» (вірші 7-9; див. вірші 12-13, 15, 18-20).

Людина, яка прагне мудрості (вірші 1-4), дізнається, що «мудрість» скоро «увійде в» її «серце» (вірш 10). Набуття мудрості вимагає зусиль з боку особи в послуху волі Божій, і в той же час мудрість – це дар Господній (див. вірш 6). Маючи таке «знання» від Бога, людина відчуває в сер ці радість та задоволення.

3. ЯК МУДРІСТЬ ЗАХИЩАЄ ВІД ЛИХИХ ЛЮДЕЙ (2:11-22)

Мудрість є цінною, тому її треба прагнути (вірші 1-4). Крім того, вона оберігає від лихих чоловіків (вірші 12-15) і нечестивих жінок (вірші 16-19) та спрямовує людину на путь істинний (вірші 20-22).

2:11-15. Узагальнююче речення про те, як мудрість захищає від зла (вірш 11), пов’язує вірші 7-8 з віршами 12-15. Бог Сам захищає людину (вірш 8), і  «обачність», яку Він дає, також захищає її (вірш 11; див. 4:6; 13:6). Вірші 12-15 набувають додаткового значення, коли їх зіставити з пересторогою, озвученою у віршах 1:10-19. «Путі» й слова лихих – розбещені (2:12). Слова «розбещеним» та «розбещеності» (вір ш 14) у давньоєврейському оригіналі – одне слово. Воно походить від дієслова зі значенням «звернути, повернути, перевернути» і вказує на те, що щось у житті «повело людину не туди». Це давньоєврейське слово трапляється у Приповідках вісім разів (2:12, 14; 6:14; 10:31-32; 16:28, 30; 23:33) та лише один раз у інших місцях Біблії (Втор. 32:20, «перевертнів»). Такі люди звертають зі стежок, які   «праві» (дослівно, «праведні»; див. Прип. 2:7), на темні (тобто лихі) дороги. Вони навіть втішаються своїм зіпсуттям, своїми кривими стежками. Слово «криві» в оригіналі – ‘іккес («покручені»), що також ужито у 6:12 («неправдивими»). Воно також передане як «лукаві», «лукавий», «нещирими», «кривій» у 11:20; 17:20; 19:1; 28:6 та «лукавого» у 22:5. Їхні вчинки – перекручення моральності. Дороги (2:12-13) й «стежки» (вірші 13, 1 5) є художніми образами, які допомагають пов’язати даний уривок із іншими віршами част. 2 (див. «дорогу» у вірші 8, «дорогою» у вірші 20, «путь» у вірші 9 і «стежки» у віршах 18-20; також див. 4:19; 7:25; 8:20).

2:16-19. Мудрість також оберігає ( урятує ; див. вірш 12) від нечестивих жінок (див. 7:4-5). Слова «чужої жінки» (’ іссах зарах ) та «незнаної» ( нокріиах ) є синонімами.

Перше слово може позначати неізраїльтянку (як-от Рута у Рут. 2:10) або ж (як у Прип. 2:16; 5:3, 20; 7:5; 22:14; 23:27) жінку, котра через власні погані вчинки стала відчуженою від кола родичів та інших людей. У Приповідках слово нокріиах вживається у 2:16; 5:20; 6:24; 7:5; 23:27. Тоді як лихі чоловіки мовлять неправдиві слова (2:12), перелюбка говорить «облесними словами» (див. 5:3; 6:24; 7:5, 21). Фраза «друг її молодощів» стосується її чоловіка (див. фразу «дружиною твоєї юності» у 5:18), а «Божий союз», який вона «забула», – це її весільні клятви. Занехаявши відданість своєму чоловікові, вона стала безладною в стосунках. Мати стосунки з такою людиною (бути в її домі) означає довести себе «до смерти», адже перелюб веде людину на незворотну стежку, неминучий кінець якої – тілесна смерть (див. 5:5; 7:27). Так поводитись – фатально. Слово «Тіней» в оригіналі – р e п’ā’ім, що вживається також у 9:18; 21:16 (див. коментарі до Іов. 26:5). Щодо слова «стежки» (Прип. 2:18-19) див. коментарі до віршів 13, 15 (як і 5:6).

2:20-22. Людина, що жадає мудрості (вірші 1-4), остерігається поганих людей (вірші 11-19) та може мати навкруг себе хороше товариство («добрих» та «справедливих» людей). Для мудрої особи недостатньо лиш ухилятися від зла, вона також мусить чимраз сильніше прагнути добра. Як наслідок, Бог благословляє її. Для ізраїльтян можливість перебувати в «землі» ханаанській була ознакою Божої ласки (див. Вих. 20:12; Пс. 37:3, 9, 11, 29). Протиставлення між праведними і бездоганними (див. Прип. 2:7), які втішатимуться Божим даром землі, та лукавими й невірними, які вже не будуть «жити» на цій «землі»   через вигнання чи смерть, співзвучне з протиставленням у Пс. 1:6 (див. Прип. 10:30).  

Г. Благословення мудрості (3:1-12)

Після ще одного сильного спонукання слідувати його науці (вірші 1-4) батько-учитель озвучив чотири настанови (вірші 5-12), кожна з яких перестерігає від зловживання Господнім даром. Батько звелів синові (а) довіряти Богові й не покладатися на свій власний розум (вірші 5-6), (б) боятися Бога і не вважати себе мудрим (вірші 7-8), (в) шанувати Бога та не скупитись на дари для Нього (вірші 9-10) та (г) цінувати Божу любов й розуміти Його упокорення і цінність цього упокорення (вірші 11-12). Ці вірші укладено способом настанов і винагород, що чергуються: настанови (вірш 1), винагорода (вірш 2), настанови (вірш 3), винагорода (вірш 4), настанови (вірші 5-6а), винагорода (вірш 6б), настанови (вірш 7), винагорода (вірш 8), настанова (вірш 9), винагорода (вірш 10), настанови (вірш 11), винагорода (вірш 12). Винагороди включають в себе довголіття й достаток (вірш 2), ласку Бога й доброзичливість людей (вірш 4), менше проблем (вірш 6), добре здоров’я (вірш 8), процвітання (вірш 10) та усвідомлення Божої любові (вірш 12).  

1 СПОНУКА ПИЛЬНУВАТИ НАУКУ БАТЬКА (3:1-4)

3:1-2. Тут син (див. 1:8, 15; 2:1; 3:11, 21) знову   отримує спонуку , як заперечни м («не забувай») виразом, так і ствердним («нехай … береже»), дотримуватися того, чого його навчали. Як і в 1:8; 4:2; 6:20, 23, слово «навчання» в оригіналі – торах (див. коментарі до 1:8). (Щодо слова «накази» див. 2:1; 4:4; 6:20.) Якщо ці «накази» стануть частиною внутрішнього, духовного «життя» людини, тоді вона пі знає дві Божі ласки: довголіття (див. 3:16; 4:10; 9:11; 10:27; 14:27; 15:24), що є ознакою Божого благословення (див. Вих. 20:12), та спокій.   Слово, що передане тут як «спокій», салом, часто перекладають як «мир». Хоча воно включає в себе мир і достаток, його значення набагато ширше. Воно також передбачає цілісність життя, добре здоров’я й гармонію.

3:3-4. Слово «доброта» – це переклад до слова хесед, відданість союзу чи завітові. Ця риса характеру разом із вмінням покладатися на Бога (див. фразу «милість і правда» у 14:22; 16:6; 20:28) має прикрашати життя людини, немов намисто «на шию» (див. 3:22; 1:9; 6:21), і мусить закарбуватись, образно кажучи, на серці особи (див. 6:21; 7:3). Ці вирази не замислювалися як заохочення до носіння філактерів (див. коментарі до Втор. 6:8-9), а як спонука до сильної прив’язаності та вірності батьківським настановам. Результатами такої вірності є ласка «й доброзичливість» (хо роша репутація). Слово «ласку» в оригіналі – це переклад до давньоєврейського слова ḥ en , яке походить   від дієслова ханан, «бути милостивим» або «явити ласку». Цей іменник перекладено як «ласку» у Прип. 3:34, «ласкава» у 11:16; «ласку» у 3:4; 13:15; «ласки» у 28:23; і «краса» у 31:30. Слово «доброзичливість» передано як «добрий розум» у 13:15. Давньоєврейський вираз секел тоб має смислове значення ефективності та компетентності, а отже, й доброї репутації та розсудливості.

2. НАСТАНОВА ДОВІРЯТИ БОГОВІ Й НЕ ПОКЛАДАТИСЯ НА СВІЙ ВЛАСНИЙ РОЗУМ (3:5-6)

3:5-6. Фраза «звірся на Господа всім твоїм серцем» означає, що людина «не» повинна покладатися «на власний розум», бо людського бачення ніколи не буває достатньо. Дороги Божі незбагненні (Іс. 55:8-9; Рим. 11:33-34), та все ж Він гідний довіри. Вся мудрість світу, яку тільки може здобути людина, ніколи не замінить потребу у повній довірі до Бога і до Його досконалих доріг. Слово «серцем» у давньоєврейській мові вказує на людські емоції (Прип. 12:25; 13:12; 14:10, 13), але частіше на інтелект (як-от розуміння у 10:8; проникливість у 15:14; роздуми у 15:28) та вільну волю (5:12).

Коли людина довіряє Господеві й визнає Його (це не просто визнання Його існування, а й глибоке спізнання Бога)  «у всіх своїх «путях» (див. «всім твоїм серцем» у 3:5), то Бог її «стежки вирівняє». Це вже більше, ніж провід, це – усунення Бог ом перешкод, де Він вирівнює стежку чи дорогу життя або ж, що навіть краще, веде людину до бажаної цілі. (Щодо стежок і доріг див. вірш 17 та коментарі до 2:13, 15.) Книга Приповідок навчає, що ті, котрі слідують за мудрістю, мають легше і менш проблемне життя (для прикладу, 3:10, 16, 24-25).

3. НАСТАНОВА БОЯТИСЯ ГОСПОДА ТА НЕ ПИШАТИСЯ СВОЄЮ МУДРІСТЮ (3:7-8)

3:7-8. Молоді люди, які здобувають мудрість, повинні пам’ятати, що  «не» стали мудрими самі по собі, адже мудрість – дар від Бога (2:6). Це нагадування подібне до 3:5б. Спізнання Бога серцем і належна повага до Нього («бійся Господа»; див. коментарі до 1:7) допомагають запобігти гріху гордині (див. Рим. 12:16). (Щодо ухилення від зла див. Прип. 8:13; 14:16; 16:6; Пс. 97:10.) В нагороду Господь обдаровує «здоров’ям» і силою (див. Прип. 4:22). Здоров’я «для костей», яке згадується у Приповідках декілька разів (3:8; 12:4; 14:30; 15:30; 16:24; 17:22), показує, що духовне й тілесне здоров’я, як і доведено сьогодні, тісно взаємопов’язані.

4. НАСТАНОВА ШАНУВАТИ ГОСПОДА Й НЕ ШКОДУВАТИ ДАРІВ ДЛЯ НЬОГО (3:9-10)

3:9-10. В стародавньому Ізраїлі пошанування  «Господа … первоплодами всіх … прибутків» було способом виявити Йому вдячність за Його піклування (Втор. 26:1-3, 9-11). Це було способом визнання Бога і Його помочі (Прип. 3:6). Бог же, у Свою чергу (див. вірш 4), обіцяв наповнити «клуні» (зерном) та «винотоки … молодим вином» ( тірос, «свіжовича влений виноградний сік»). Загалом це правда, що богобоязність веде до прибутку, що побожність приносить достаток (див. вірш 2; Втор. 28:1-14; Мт. 6:33), одначе таке узагальнення, яке часто зустрічається у Приповідках, не забороняє Всевишньому робити винятки. А то шанобливість до Нього стала б простим земним інвестуванням, бажанням отримати прибутки, а не щиро вшанувати Його. Текст Прип. 3:10 чудово урівноважується у віршах 11-12, як слушно зауважує Дерек Кіднер (Derek Kidner , The Proverbs: An Introduction and Commentary, p. 64).

5. НАСТАНОВА ЦІНУВАТИ БОЖУ ЛЮБОВ ТА РОЗУМІТИ ПОСЛАНЕ НИМ УПОКОРЕННЯ (3:11-12)

3:11-12. Бог, котрому можна довіряти стосовно усунення перешкод та приведення людини до бажаної цілі (вірші 5-6) й забезпечення її матеріальними благами (вірші 9-10), проявляє Свою любов картанням . Застереження синові (див. вірші 1, 21) складається з двох частин:  «не легковаж» («не відкидай чи не нехтуй») Божим упокоренням та «не ухиляйся («не ображайся або не зневажай»), коли Він карає» (див. коментарі до 1:23 та до Іов. 5:17 і Євр. 12:5-6). Тілесне покарання та словесні докори важко сприймати, але вони є виявом люблячої турботи Бога. Це так, «як батько» картає улюблених дітей (див. Втор. 8:15). Зневажати таке картання, гадаючи, що Бог «карає» т ому, що втішається спричиненням болю людям, це – не звертати уваги на ласки, що приходять у результаті цього упокорення.

Ґ . Висока цінність мудрості (3:13-20)

3:13-15. Оскільки  «мудрість» приносить щастя («щасливий чоловік»; див. вірш 18 та коментарі до Пс. 1:1) і оскільки багатство часто не дає бажаного задоволення (Проп. 5:9-11), цінність мудрості набагато перевищує вартість коштовних речей, таких як срібло, «золото», а також рубіни й перли (див. Прип. 8:10-11, 19). Слова «придбання» та «ліпше від придбання» (досл., «приносить ліпші прибутки») взяті з мовлення торговців та вкладників. Те добро, яке мудрість приносить своєму власникові, вартує більше, ніж усі речі, що їх можна купити за срібло чи золото.

3:16-18. Мудрість, зображена жінкою, тримає свої дари в обох руках, а, отже, дарує їх щедро. З «правиці» вона роздає довголіття (див. вірш 2), а з «лівиці – багатство» (те, що можна купити за золото та срібло) і навіть більше («слава»; див. вірш 4; 4:8; 8:18; 21:21; 22:4). Окрім дару довгого віку (3:16; див. коментарі до вірша 2), у мудрості є ще й дар доброго життя, сповненого втіхою й миром ( салом; див. коментарі до вірша 2). Довге, але безутішне життя може стати прокляттям, а не благословенням (про «шляхи» і «стежки» ди в. вірш 6 та коментарі до 2:13, 15).

Про добре життя часто йдеться у Приповідках: 3:22; 4:13, 22; 6:23; 8:35; 10:11, 16-17; 11:19, 30; 12:28; 13:14; 14:27; 16:22; 19:23; 21:21; 22:4. Довге й плідне життя показано в образі дерева (3:18). Так само, як «дерево життя»   було джерелом життя (Бут. 2:9), мудрість теж є джерелом  життя.   (Книга Приповідок говорить про дерево життя в 11:30; 13:12; 15:4.)

3:19-20. Коли Бог створював світ, Він послуговувався «мудрістю», «розумом» і «знанням». Я кщо Самому Богові були потрібні ці якості, то вони тим більше потрібні людям. Детальніше про взаємозв’язок між Богом та мудрістю у створеному Всесвіті оповідається у 8:22-31.

Д. Цінність мудрості у побудові стосунків з іншими (3:21-35)

3:21. Звичне звертання «мій сину» (див. вірші 1, 11) розпочинає собою прохання до сина набути цінних рис характеру. Слово «розум» є перекладом до того самого давньоєврейського слова, що передано як «допомогу» у 2:7 (див. коментарі до даного вірша). Слово «обачність» ( м e зіммах ) так само перекладено й у 1:4. Остання частина вірша 3:21 подібна на першу з вірша 4:21.  

3:22-26. У цих віршах згадуються численні благословення тим людям, які дотримуються повчання у вірші 21. Ці благословення включають в себе життя (вірш 22; див. коментарі до вірша 18), безпеку (вірш 23; див. 1:33; 2:7-8), убереження від неприємностей (див. 3:6), «сон … солодкий»   (вірш 24), безстрашність щодо майбутнього (вірші 25-26а) та уникнення пасток нечестивців (див. 1:15-18). Довголіття, яке згадується у 3:22, може частково бути наслідком миру та спокою в душі, так яскраво зображених у віршах 23-26.

3:27-35. У даних віршах міститься п’ять простих правил щодо стосунків з іншими. Усі вірші 27-31 розпочинаються словом  «не». Це – яскраві роз’яснення того, що значить бути мудрим. Їх можна поділити на три групи (вірші 27-28, 29-30, 31-32): (1) Настанова «не затримуй добра від того, кому воно належить» (вірш 27) дослівно перекладається як «не затримуй добра від того, хто його заслужив». Головна думка тут полягає у виконанні обов’язків, таких як плата найманому робітникові (Лев. 19:13б; Втор. 24:15). Прип. 3:28, здається, підсилює основну думку вірша 27, але цей вірш ще й розширює її до повчання бути щедрим до бідних. Чинити так – правильно, справедливо й чесно (1:3). (2) Заподіяти зло ближньому (3:29) – це захитати його довіру, а сваритися з ним «без причини» (в ірш 30) та зводити наклеп на нього – це, отже, порушувати дев’яту заповідь (Вих. 20:16). Нікому не личить кувати зло ( харас, «орати», «прокладати шлях», від чого пішла думка про ретельне обмірковування планів, як прокладають борозни у полі) супроти ближнього свого. Це слово також зустрічається у Прип. 6:14, 18 («лихі задуми»); 12:20; 14:22 (двічі: «замишляють» й «замишляє»). (3) Деякі люди заздрять «насильникові» (3:31; див. 23:17; 24:1, 19), бо бачать ті гроші, які він має, або ж розкоші, якими він, буцімто, втішається. Але Бог надає чотири причини, чому не варто мати цю заздрість у серці: (1) Господеві осоружна така розбещена (від луз, «бути нещирим»; див. 14:2) людина, натомість праведники втішаються стосунками з Богом (3:32). (2) Господь шле «прокляття» на злих, а праведників – «благословляє» (вірш 33). (3) Бог «сміється» з гордих «насмішників» (див. коментарі до 1:22), обертаючи їхні дії на них же самих, в той час як покірні отримують Його «ласку» (див. Як. 4:6; 1 Пт. 5:5). (4) «Мудрі беруть у насліддя славу» (див. Прип. 3:16), а «безумні» ( к e сіл ; див. коментарі до 1:7) зазнають ганьби . Ці вірші демонструють, що слова «праведні», «мудрі» й «покірні» є практично синонімами у Книзі Приповідок.

Е. Заклик здобувати мудрість (4:1-9)

Цей заклик здобувати мудрість нагадує кілька інших уривків у част. 1-9 (1:8-9; 2:1-6; 3:1-2, 21-26; 4:10, 20-22; 5:1-2; 6:20-22; 7:1-3, 24; 8:32-36). Мудрість дає життя (4:4), захист (вірш 6) і честь (вірші 8-9). Ця настанова актуальна для всіх через свою повсякчасну слушність і цінна через честь, яку несе.

4:1-2. Заклик батька розпочинається настановою слухати (див. 1:8; 4:10, 20; 5:1, 7; 7:24). Зазвичай слова звертання мають вигляд «мій сину», однак тут та ще у 8:32 використовується слово «діти». Слово «зважайте» та йому подібні також містяться у 4:20; 5:1; 7:24; 22:17. Як і в 1:8; 3:1; 6:20; 13:14, слово торах, що зазвичай перекладається як «Закон», тут належно передано як «навчання»   (див. коментарі до 1:8).

4:3-6. Тут Соломон говорить про своє дитинство, коли його батьки, Давид і Ветсавія, навчали його. Тоді він був їхнім єдиним «сином», хоча пізніше він мав ще трьох братів (1 Хр. 3:5). У Прип. 4:4б-9 цитуються слова Соломонового батька, Давида. Цитуючи ці слова, Соломон передавав ці знання своїм дітям. Три покоління, що згадуються тут, ілюструють текст Втор. 6:2. Давид наставляв юного Соломона слухати його «слова» всім серцем («нехай твоє серце держить»; див. Прип. 3:5), щоб він міг жити (див. 3:1-2). Вираз «пильнуй мої накази, то й будеш жити» повторюється у 7:2а.

Імовірно, заохочення Давида Соломону набиратися «мудрости» було однією з причин того, що Соломон попросив її у Господа (1 Цар. 3:5-14). Мудрість потрібно здобувати (три рази Соломон велить набиратись чи здобувати її; Прип. 4:5 [двічі] та 7) і цінувати («люби її»; див. 8:17, 21), бо «вона» ( мудрість знову тут зображена як жінка) захищає (див. 2:7-8, 11; 3:21-23) та оберігає.

4:7-9. Як зазначено у 3:13-15, «ніщо» не може зрівнятися з мудрістю . Тому вона варта всіх зусиль та коштів, витрачених на її набуття. Коли «мудрість» є у ціні й пошані (див. 4:6), вона дарує честь (3:16) і сповнене радощів життя, зображене як прекрасний «вінець» (1:9) та пишна корона «слави» ( вжито у 16:31 щодо сивого волосся або довгого віку). Тут міститься й опосередкована вказівка на протилежне: безумне, немудре життя є безчесним, безрадісним та ганебним. Соломон бачив у житті як мудрість, так і глупоту, а отже, був свідком наслідків і того, і іншого.

Є. Цінність мудрості в оберіганні від проблем (4:10-19)

Дороги мудрості (вірші 10-13) та зла (вірші 14-17) також описуються в цьому уривку, і син-учень знову отримує заохочення прагнути одного й остерігатися другого. Урок підсумовується у віршах 18-19 відображенням кінцевих пунктів обох доріг.

4:10-13. Ще раз Соломон звернувся до одного зі своїх синів («мій сину»; див. вірш 20), спонукаючи його слухати (див. вірші 1, 20 та коментарі до 1:8), бо послух словам батька дасть йому багато «років життя» (див. 3:2, 16; 9:11; 10:27; 14:27; 15:24). Прості стежки (4:11) є хорошими стежками (див. 3:6), якими легко простувати. Ця думка підсилюється у 4:12: там «крокам» людським «не буде тісно» (досл., «вузько чи важко», тобто людина не матиме проблем у житті). Крива й зрадлива стежка гріха є дорогою проблем і труднощів (див. слова «стежкою», «дорога» і «путь» у віршах 14, 18-19 та коментарі до 2:12-15).

І знову батько спонукає сина завзято здобувати мудрість (4:13; див. вірші 5-7), бо вона дає «життя»   (див. вірш 10).

4:14-17. У віршах 14-15 наведено шість суворих наказів, щоб якнайдалі триматися від дороги нечестивих, а вірші 16-17 наводять причину такої суворості наказів у віршах 14-15. Безбожні люди так засліплені власним злом, що  «не заснуть, як» комусь «зла не вчинять» (див. 1:15-16). Гріх став такою ж частиною їх же самих, що він для них – немов їжа («хліб» і «вино»).  

4:18-19. «Дорога ж праведних», яка є дорогою мудрості (вірш 11), така, «як світло зірниці, що світить дедалі ясніше, поки день не стане повний». Освітленими дорогами людина може спокійно простувати (вірш 11) і не спотикатись (вірш 12). На противагу ж цьому, «путь безбожників» (див. вірш 14) – це «неначе темрява теменна» ( ’апелах, непроглядна пітьма серед ночі, див. 7:9; Вих. 10:22), через яку вони й спотикаються .

Ж . Цінність мудрості у збереженні здоров’я (4:20-27)

4:20-22. Цей розділ розпочинається ще одним закликом слухати й нахилити «вухо» до настанов (див. вірш 1; 5:1). Слова Соломона (див. 4:4; 2:1) мусили закарбуватися в розумі (див. 3:21) та серці його сина.   Найголовнішою спонукою до цього була можливість отримати добре «життя» (див. 4:10, 13, 23) й «здоров’я» (д ив. 3:8).

4:23. Потрібно оберігати своє  «серце» (див. коментарі до 3:5), бо з нього (немов із «джерела») по ходять вчинки людини (див. Лк. 6:45). Тут слово «серце» позначає не тільки здатність до розмірковувань і емоцій, а ще й цінності певної особи в житті (див. Мт. 6:21).  

4:24-27. Ці вірші роз’яснюють наказ пильнувати своє серце (вірш 23), а також закликають ретельно ставитися до того, що людина каже (вірш 24), на що дивиться (вірш 25) та що робить (вірші 26-27). (Див. коментарі до 6:17-18.) Згадка у 4:24 про уста і губи нагадує тут про  навчання Христа щодо стосунку мовлення особи до її серця (див. Лк. 6:45в). Слово «лукавство»   походить від ‘іккес , «скривлений» (див. Прип. 2:5). Неправда (див. 6:12) ніколи не повинна злітати з губ того, хто довіряється Господу (див. Еф. 4:29).

Кожен, хто вірує, має спрямувати «очі» (Прип. 4:25) на шлях мудрості (див. вірш 11), сконцентруватись на нім і не відволікатися. Вчинки людини повинні бути праведними, коли вона тримається рівних стежок (див. вірш 11б) і ухиляється «від зла» (див. вірш 15; 1:15). Тут знову стежки і «дороги» ( 4:26) характеризують поведінку людини (див. 2:13, 15, 20; 3:6, 17; 7:25, також див. «дорога» й «путь» у 4:18-19 та 8:20). «Книга Приповідок дає як ціль, так і шлях. Ціль – це успішне життя, а шлях – це дорога мудрості» (Robert L. Alden,  Proverbs: A Commentary on an Ancient Book of Timeless Advice, p. 48). Хоча мудрість утримує людину на правильній дорозі (див., для прикладу, 2:12), в цих віршах звучить заохочення, щоб людина сама притримувалася рівної стежки.  

З . Цінність мудрості в оберіганні від перелюбу (част. 5)

Тут подано особливі настанови щодо небезпек перелюбу (вірші 1-6), остаточної ціни невірності (вірші 7-14) й радощів подружнього життя (вірші 15-20). Далі слідує нагадування, що гріх псує стосунки між людиною і Господом (вірші 21-23). Як і в 1:14-19, част. 5 представляє супроти хвилинної насолоди гріха довгочасні наслідки цього ж гріха. Якщо особа є мудрою, вона це осягне.

5:1-6. Ця частина, як і інші у Приповідках, починається з заклику синові прихилити «ухо» та слухати (див. 4:1, 10, 20; 5:7; 7:24) «мудрости» свого батька, бо послух дає «розсудок» (див. 1:4) і добру науку. Настанова (з уст; 5:2) про мудрість допоможе синові ігнорувати слова (із «уст», вірш 3) «чужої жінки» ( зарах; див. коментарі до 2:16). Її зрадливі, облудні слова переконливі, солодкі, наче «мед», найсолодша речовина в стародавньому Ізраїлі, «і бесіда її масніша від» (див. 6:24; 7:21) оливкової «олії», найжирнішої речовини у стародавньому Ізраїлі. «Але» те, що здається привабливим спершу, потім стає гірким і гострим. Втягнути себе у перелюб – це наче скуштувати «полин», найгіркішу рослину в світі, чи поранитися двосічним мечем. Перелюбниця веде чоловіків «до смерти» (д ив. 2:18; 7:27; 9:18). Її гріх не дає їй побачити кривизну своїх шляхів (досл., «нерівність, непевність»), на противагу простим стежкам із 4:11.

5:7-8. Тут  Соломон знову закликав свого сина (див. коментарі до 4:1) слухати (див. 4:1, 10, 20; 5:1; 7:24) та зважати на «слова уст» його. Він застеріг його не відступати від його науки й остерігатися перелюбниці. Він не повинен був навіть наближатися «до дверей її дому» (ди в. 2:18) через небезпеку підпасти під її спокуси.

5:9-14. Небажання уникати перелюбницю може мати багато тяжких наслідків: втрату «літ» і сили (що може означати втрату здоров’я, самоповаги чи того й іншого; вірш 9), втрату слави, втрату грошей (див. 6:26; 29:3б) через необхідність платити перелюбниці, її чоловікові або давати гроші на дитину, а також втрату здоров’я (5:11). Падіння в тенета блуду може призвести й до жалкування про вчинене, коли людина занадто пізно усвідомлює, що на горе собі не послухала настанови своїх батьків (тут «вчителів», «наставників»), щ о неминуче веде до крайнього лиха   й зневаги перед іншими.

5:15-18. Винагороди вірності є заохоченням для подальшого дотримання моральної чистоти. Водозбір, криниця,   «джерела» й «потоки» мають в собі воду, стримуючи її від розливання «по майданах». По дібним чином і подружня любов до однієї дружини (вірш 18) зображена як вживання води з власного водозбору чи потоку (див. Пісн. 4:12, 15). Любовні пристрасті мають бути контрольовані й даровані лише у власному шлюбі, а не марнуватися, як це описано у Прип. 5:7-14. Деякі дослідники зазначають, що слова «нехай будуть»   (вірш 17)   стосуються дітей, інші ж стверджують, що ці слова продовжують метафору потоків, яка змальовує любовні бажання людини. Для прикладу, особа не стане брати воду з водозбору сусіда, оскільки має свій власний (2 Цар. 18:31). Так і чоловік повинен задовольняти свої тілесні потреби зі своєю жінкою, а не з чужою.

5:19-20. Груди законної дружини м’які на дотик, сама ж вона –  «премила», мов «лань» (див. Пісн. 4:5; 7:4). Тож чоловіка нехай «упоюють» (див. Прип. 5:20; дієслово сагах значить «піти манівцями», див. вірш 21; але може також мати смислове значення захоплення або перебування в полоні) її «чари», що походять з її любові, а не спокуси перелюбки. Двома риторичними запитаннями (вірш 20) автор показав глупоту захоплення (див. вірш 19) аморальною жінкою та любовних стосунків із «чужою» д ружиною.

5:21-23. Тяжкі наслідки перелюбу (вірші 7-14) повинні спонукати людину остерігатися його. Одначе у віршах 21-23 наведено чотири навіть більші застороги: (1) Оскільки Бог бачить «дороги людські»   (див. 15:3; Іов. 31:1, 4; Євр. 4:13), перелюб, вчинений потай, відомий Господу.   (2) Також Бог споглядає на поведінку людини (щодо  доріг і стежок див. коментарі до Прип. 4:26). Людина не може втекти від пильного погляду Бога. (3) Гріх поневолює (див. 1:17-18) і зв’язує міцно, мов мотузками, особу, котра стала його рабом (5:22). Хоча люди й люблять говорити, що хотіли б бути «вільними» й грішити, скільки і як заманеться, «гріх», насправді, забирає свободу. (4) Відсутність дисципліни в моральному житті особи (див. вірш 12) може призвести до смерті (див. вірші 5, 11). Так жити – нерозумно, бо тоді людина «блукає»   далеко від Божих заповідей. Слово «блукати» походить від того самого слова сагах, що передане як «захоплюватися» у віршах 19-20. Слово «глупота»   трапляється у Приповідках 21 раз. Піддатися спокусі блуду – то глупота.

И. Цінність мудрості в оберіганні від бідності (6:1-11)

Тут Соломон застеріг супроти двох пороків, що ведуть до бідності: немудрих фінансових зобов’язань (вірші 1-5) та лінощів (вірші 6-11). За своєю суттю обидві настанови стосуються статків та грошей, бо перша з них перестерігає супроти непотрібної втрати набутого добра, а друга – супроти небажання заробляти гроші взагалі.

1 ПЕРЕСТОРОГА СУПРОТИ НЕМУДРИХ ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ (6:1-15)

6:1.  Звертання «мій сину» трапляється у част. 6 у віршах 1, 3, 20. «Коли» людина  поручилася в розписці з високими процентами за позику когось іншого, то така особа, що підписала розписку, повинна чимскоріш вийти з цього зобов’язання («звільнитися» від нього; вірші 3, 5). У стародавньому Ізраїлі надання грошей у борг було способом допомогти ближньому ізраїльтянину, а не просто надати гроші з метою прибутку, як сьогодні. Від іншого ізраїльтянина не можна було вимагати відсотки (Вих. 22:24; Лев. 25:35-37). Плату з відсотками можна було здіймати з неізраїльтян, але навіть тоді лихварські (безпричинно високі) відсотки були незаконними. Занадто високі відсотки часто спричиняли несправедливість (див. 2 Цар. 4:1; Неєм. 5:1-11), яку Закон наказував не допускати. Пересторога у Прип. 6:1 – не супроти позичання чи надання чогось у борг, а супроти взяття на себе відповідальності за борг з непомірно високими відсотками іншого. Про поручительство ч асто йдеться у Приповідках (11:15; 17:18; 20:16; 22:26-27; 27:13).

Декотрі дослідники кажуть, що слово  «чужого» тут означає «незнайома людина» і що поручатися можна було лише за родичів, а не за незнайомців. Однак слово «ближнього», яке має те саме  значення у даному контексті,   наштовхує на думку, що поручатися не можна було взагалі ні за кого (слово «ближнього», імовірно, означає «будь-хто»). Та чи це повчання застерігає проти поручительства за займ когось зі своїх родичів? Ні. Пересторога стосується боргів з непомірно високими відсотками.

Дати «руку» при порученні було в давні часи жестом на кшталт рукостискання, таким, ніби підпис у договорі.

6:2. Слова «зв’язав» і «піймавсь»   (див. вірш 5) показують, що взявши відповідальність за чийсь борг із високими відсотками, син може поставити себе в таке фінансове становище, над яким він не матиме жодної влади (див. вірш 3). Згода поручитися за цей займ «словами уст власних» м оже довести до великого лиха.

6:3-5. Дуже емоційними словами  Соломон дав зрозуміти, що людина, яка стала поручителем за борг іншого, повинна чимскоріш шукати можливості вирватися з цієї пастки. Фраза «попався в руки ближньому» означає, що ситуація повністю залежить від іншого. Слово «смирися» тут дуже емоційно забарвлене і значить «змусь себе просити, йди та принижуйся», а «наполягай» значить благай з усієї сили. Людина мусить звільнити себе від боргового зобов’язання, навіть якщо для цього треба зазнати великого приниження і говорити просьби навколішки. Ця терміновість підкреслюється у віршах 4-5. Ніщо не повинно перешкодити доведенню цієї справи до кінця, навіть одна ніч не повинна проминути, перш ніж ця ситуація залагодиться. Як «сарна» або «птиця» одразу ж починає боротися за життя, коли потрапляє в пастку, так і людина, що потрапила в полон немудрого поручительства за борг, мусить несамовито боротися, щоб звільнитися від нього (див. вірш 3).

2. ПЕРЕСТОРОГА СУПРОТИ ЛІНИВСТВА (6:6-11)

6:6-8. Людина може матеріально зубожіти також від лінивства, як і від немудрих фінансових зобов’язань. Швидше за все, Соломон не називав тут свого сина «ледащо», а риторично звертався таким чином до будь-кого, хто чутиме чи читатиме його послання. Давньоєврейське слово «ледащо»   ( ‘асел ) трапляється 14 разів у Приповідках та більше ніде у Старому Завіті. Воно позначає не лише лінивство. У 15:19 лінивий протиставляється праведному, і в 21:25-26 – також. У 19:15 лінюх ототожнюється з недбалою душею. Лінивій та безвідповідальній людині слід навчатися в  «мурашки» (яка також згадується у 30:25) й «бути розумною». Мурашки, відомі своєю працелюбністю, виокремлюються тут з-поміж інших створінь та вихваляються за ініціативність. Адже мурашки не мають над собою керівника – «ні начальства», щоб скеровувати їх, «ні назирателя», щоб перевіряти їхню роботу, «ані вождя», щоб повелівати їм робити. Та все ж вони працюють ліпше, аніж  декотрі люди під керівництвом лідера! Мурашки також трудяться задля майбутніх потреб, збираючи й заготовляючи припаси, поки тепло, до того як прийде зима. Чеснота мудрості не в тому, аби бути зайнятим, а в тому, щоб уміти передбачити майбутні потреби та мотивувати себе ними до праці (див. 10:5). Ті, що трудяться лише тоді, коли їм сказано, не володіють мудрістю.

6:9-11. Двома запитаннями (вірш 9) Соломон спонукав лінивого встати «зо сну свого» й почати трудитися. Вірші 10-11, що повторюються у 24:33-34, попереджають про небезпеку, коли людина продовжує «куняти» в той час, як треба працювати: «злидні … прийдуть на» неї раптово, «наче волоцюга», як грабіжник чи «муж збройний» ( воїн) швидко наздоганяє спантеличену жертву. Бідність часто згадується у Приповідках (6:11; 10:15; 11:24; 13:18; 14:23; 21:5; 22:16; 24:34; 28:19, 22; 30:8; 31:7). Через згаяний час лінива людина не може виправити своє становище й має мало грошей на власні потреби або й зовсім їх не має. Звичайно ж, така людина є немудрою.

І. Цінність мудрості в оберіганні від ворожості (6:12-19)

Описуючи людину, котра зраджує та сіє суперечки (вірші 12-15), і дії, що їх така людина чинить (вірші 16-19), Соломон закликав свого сина уникати біди через свої вчинки (вірш 15) та Божого гніву (вірш 16).

 6:12. Характеристики «розбещена» і «безбожний» стосуються однієї людини, як на це вказують слова в однині у віршах 12-15. Слово «розбещена» (див. 16:27; 2 Сам. 16:7; 1 Цар. 21:10) дослівно перекладається як «людина веліяла», той, що грішний і нічого не вартий. Згодом слово «веліял» стало вживатися на означення диявола, найжорстокішого, найбрехливішого та найбільш зрадливого створіння з-поміж усіх (2 Кор. 6:15). Така людина знана своїм неправдомовством  («з неправдивими устами», досл.,  «з устами, які все перекручують»; див. коментарі до Прип. 2:15 та 4:24), облудними й підступними словами.

6:13-14. Через зловмисні жести безбожника його дії суперечать тому, що він каже. Підморгуючи (див. 10:10; 16:30; Пс. 35:19) та жестикулюючи певним чином своїми «ногами» й «пальцями», він подає знаки своїм співучасникам у злодіяннях. Він замислює (див. коментарі до Прип. 3:29) злі вчинки (див. 1:11-14) зі свого підступного серця так, що люди не усвідомлюють його намірів, поки не стає надто пізно. Хоч він і прикидається щирим, усередині він лихий та «сіє розбрат», підштовхуючи інших до непорозумінь і сварок. Розбрат (див. 6:19) спричиняється ненавистю (див. 10:12) і нестриманістю (15:18), неправдомовством (16:28), жадібністю (28:25) та гнівом (29:22). (Щодо суперечок також див. 17:1; 18:6; 20:3; 22:10; 23:29; 26:21; 30:33.)

6:15. Окрім спричинення незгод між людьми зрадливими словами й підступними жестами, безбожник накликає «погибель» на себе. Вона приходить несподівано й швидко («нагло» і «вмить»), без жодної можливості її відвернути («без рятунку»). Щоправда, не зовсім зрозуміло, чи мова тут про безпосереднє божественне втручання чи то про природні наслідки його дій. Та хай там як, а його падіння завжди швидке, повне та неминуче.

6:16. Ненависть Господа щодо вчинків безбожного (вірші 12-14) описана у віршах 16-19. Ці два уривки пов’язані між собою словами «сіє розбрат/чвари» (вірші 14, 19).

Зворот «шість ..., ба й сім» т акож зустрічається в Іов. 5:19. Подібний зворот з іншими числами вживається у Прип. 30:15-16, 18-19, 21-31. Ціль вживання такого числового звороту (х та х + 1) – не надати повний перелік, а, натомість, наголосити на останньому числі або предметі (х + 1) як на найважливішому чи як наслідку попередніх.

6:17-19. Особа з гордими очима (тобто гордівливим поглядом; див. 8:13; 30:13; Пс. 18:28; 101:5), брехливим язиком   (див. Прип. 12:19; 21:6; 26:28), руками, «що» вбивають («кров безвинну проливають»; див. 1:11), серцем, «що кує (див. коментарі до 3:29) лихі задуми» (див. 4:16; 6:14), ногами, «що біжать» до гріха «швидко» (див. 1:16) та з фальшивими свідченнями супроти когось на суді (див. 12:17; 14:5, 25; 19:5, 9; 21:28; 25:18) є особою, котра «між» друзями «сіє чвари» (див. коментарі до 6:14). Імовірно, своїми побрехеньками вона змушує приятелів підозрювати один одного. Неправдомовство, що згадується двічі у цьому перелікові осоружних Богові речей (вірші 17, 19), є одним із багатьох неправильних шляхів послуговування словами, котрі засуджуються у Приповідках. (В таблиці «Слова й мова у Приповідках», де перераховано багато правильних і неправильних послуговувань словами, що згадуються у Приповідках, згруповано ці послуговування тематично. Що ж до переліку декількох з багатьох інших тем у Приповідках див. таблицю «Теми позитивного і негативного та інші теми у Приповідках» у Вступі. )

Розбещена людина (вірш 12) послуговується багатьма частинами власного тіла, аби порушувати накази, озвучені в 4:23-26, як це можна побачити в таких уривках: серцем, устами (губами), очима, ногами (4:23-26); ротом, очима, ногами, пальцями, серцем (6:12-14); очима, язиком, руками, серцем, ногами (вірші 17-18).

Ї. Цінність мудрості в оберіганні від статевої нечистоти (6:20-7:27)

В част. 1-9 Соломон п’ять разів згадав про лихо нечистоти у статевих стосунках: 2:16-19; 5:3-23; 6:20-35; част. 7; 9:13-18. (Хоча у 9:13-18 не згадується перелюб або перелюбка, Глупота, зображена жінкою, може, звісно ж, бути такою особою. Див. коментарі до цих віршів.) Вірші з Прип. 6:20-35 застерігають супроти перелюбу, а в част. 7 показано шляхи цієї спокусниці та наслідки стосунків із нею.

1. МУДРІСТЬ ОБЕРІГАЄ ВІД ПЕРЕЛЮБУ (6:20-35)

6:20-21.  Соломон знову закликав свого сина (див. коментарі щодо звертання  «мій сину» у 1:8) пильнувати настанови «батька» й «матері» (див. 1:8), взяти їх «собі до серця» (6:21а; див. 3:1; 7:3б) та прикраш ати ними своє життя (6:21б; див. 3:3, 22; 7:3а).

6:22-23. Наука батьків дарує провід, захист (див. 2:11) та добру пораду (6:22). Навчати потрібно згідно з Божим Законом, бо заповіді батьків, як і Слово Боже, мають бути, немов «світильник» і «світло», тобто провідниками вчинків людини (Пс. 119:105). «Повчальні докори» (див. Прип. 1:2, 7), хоча й болісні (див. Євр. 12:11а), допомагають утримувати людину на правильній стежці, ведучи її дорогою «життя».

6:24. Мудрість із Божого Слова, якій навчають батьки (вірші 20-23), допомагає вберегти людину «від»  перелюбу (див. 2:12, 16-19). Зла жінка   (досл., «та, що несе лихо»), яка, можливо, неодружена, може бути блудницею, про яку йдеться у вірші 6:26. Чужа жінка   (див. 2:16; 7:5; 23:27) є невірною у стосунках одруженою жінкою (див. «дружини ближнього» у 6:29). У вірші 26 вона називається «замужня», досл., «жінка чоловіка». Щодо слова нокріиах («незнаної») див. коментарі до 2:16. Ці жінки мають облесливі язики, їх слова оманливі (див. 2:16; 5:3; 7:5, 21).

6:25. Цей вірш перестерігає, а вірші 26-29 та 32-35 надають причини перестороги. Грішне пожадання « у … серці»   (див. коментарі до 3:5; 4:23) красивої й звабливої іншої жінки, одруженої чи неодруженої, є неправильним. Ісус також говорив про це (Мт. 5:28). Ті, що впали у гріх перелюбу, розпочинали падіння з пожадливого погляду. Якщо чоловік дивиться на таку жінку, вона може спробувати  «звести» його своїм звабливим «морганням».

6:26. Аморальність багато коштує! Повія (див. 7:10; 23:27; 29:3) може довести чоловіка до крайньої бідності, до всього лиш одного «куска хліба» в його домі через трату грошей на її послуги (див. 29:3). А невірна дружина (див. коментарі до 6:24) може чатувати на саме «життя» якогось чоловіка, тобто довести його до упадку та смерті (див. 2:18-19; 5:5, 14; 7:22-23, 26-27).

6:27-29. Гірка розплата за нечистоту статевих стосунків зазначена у вірші 26, а ще одна – у віршах 27-35. Суворі наслідки є невідворотними (вірші 27-29) та тяжкими (вірші 30-35). Як неможливо втримати  вогонь у пазусі, не спаливши одежі, або «по жару ходити», не обпікши «ноги», так само неможливо вчинити перелюб із дружиною «ближнього», н е зазнавши лиха. Безладні статеві стосунки – мов ігри з вогнем! Перелюбника настигне кара, імовірно, від рук чоловіка тієї ж жінки (див. вірш 34).

6:30-31. Люди могли співчувати злодієві (але не схвалювати його дій), якщо він намагався врятуватися від голоду. Одначе він мусив заплатити за крадене «усемеро»,   навіть якщо це коштувало йому всього (як чоловік, який зубожів до шматка хліба, вірш 26). Покарання злодія, хоч і складне, не настільки тяжке, як покарання перелюбника. Той, хто, так би мовити, викрадає чужу дружину, не отримує ні прощення, ні поблажок.

6:32-35. «Хто перелюбствує», той показує свою глупоту (див. 7:7; 9:4, 16), оскільки йде на це, знаючи, що його гріх потягне за собою тяжкі наслідки. Він «сам себе губить»   (див. 6:26б; Втор. 22:22), адже перелюб є певним видом самогубства. Також він втратить і честь, і повагу. На відміну від злодія (Прип. 6:30), перелюбник зазнає приниження. А коли чоловік тієї жінки дізнається про цей гріх, то стане ревнивим і лютим (див. 27:4) та запалає бажанням помститися перелюбникові (імовірно, тому, що винить його більше, ніж власну дружину). Гнів цього чоловіка неможливо вгамувати хабарями, «хоча б»   якими великими вони не були. Хабарництво багаторазово засуджується у Приповідках (6:35; 15:27; 17:8), в Законі (Вих. 23:8; Втор. 16:19; 27:25) та ще в багатьох інших місцях (для прикладу, у Іов. 36:18; Пс.15:5; Проп. 7:7; Іс. 33:15).

2 МУДРІСТЬ ОБЕРІГАЄ ВІД СПОКУСИ (ЧАСТ. 7)

У 6:20-35 стурбований батько дав настанову щодо гріха перелюбу. У част. 7 він тривожно оповів, як простий і наївний юнак може потрапити у підступну пастку, влаштовану спокусливою жінкою. Соломон закликав свого сина пильнувати батьківське навчання (вірші 1-5), описав дії перелюбниці (вірші 6-23) та завершив пересторогою триматись якнайдалі від її пастки (вірші 24-27).

А. Батьківське навчання (7:1-5)

7:1-2. Част. 7 починається з уже звичного прохання Соломона до свого сина (щодо звертання «мій сину» див. коментарі до 1:8) слухати батьківське навчання, міркувати про нього і жити згідно з ним. Це навчання включало в себе батьківські «слова» (див. 2:1; 4:4-5, 20; 5:1), «заповіді» (див. 2:1; 3:1; 4:4; 6:20, 23; 7:2) та «науку» (див. також слово «наука» та йому подібні у 1:8; 3:1; 4:2; 6:20, 23). Через те, що вони помічні, син мав берегти їх (див. 3:1; 4:4, 21; 6:20), ховати їх «у себе» (див. 2:1; 10:14) та додержувати їх і пильнувати, немов той скарб, бо лиш тоді він матиме змогу втішатися повним та змістовним життям (див. 3:18; 4:4в; 8:35). Слово «зіницю» ( ’ісон ) дослівно перекладається як центр певної речі. У 7:9 це слово позначає середину ночі, тобто густу темряву. Зіниця, центр «ока» (див. Втор. 32:10; Пс. 17:8), є найбільш чутлив ою та пильно захищеною з зовнішніх органів людського тіла.

7:3. У 3:3 синові сказано одягнути батьківське навчання на шию, ніби прикрасу. У 7:3 йому велено прив’язати його «собі до пальців». А також, як і в 3:3, він мав написати його собі на серці (див. 6:21).

7:4-5. У старозавітні часи «сестра»   вважалася надзвичайно близькою родичкою. Тож слово «сестра» іноді вживали як синонім до слова «дружина» (див. Пісн. 4:9-10, 12; 5:1-2). Подібним чином і людина має бути знайомою з мудрістю так, ніби це сестра або дружина. Те саме стосується й розуму («правди»; див. Прип. 2:2), бо його слід цінувати як найкращого друга (див. Рут. 3:2). Послуговування людини розумом має бути таким, як стосунки між близькими родичами. Мудрість та розум, які часто виступають у Приповідках як синоніми,  оберігають юнаків «від чужої жінки» і «від незнайомої» (див. коментарі до Прип. 2:16; 6:24), котрі спокушають «звабливими словами» (див. 6:24; 7:21). Слово «звабливими» має стосунок до слова «масніша», що у 5:3.

Б. Наївність жертви (7:6-9)

Вірші 6-23 написано, наче свідчення очевидця. Запис розмови у віршах 14-20 може вказувати на те, що Соломон відтворив це свідчення з власного досвіду чи з досвіду когось іншого, чи що говорив з юнаком із цього свідчення відразу після цієї події. Малоймовірно, що Соломон почув цю розмову зі свого зручного місця біля вікна.

7:6-9. Дивлячись на вулицю зі свого вікна з решіткою, Соломон  «побачив» кількох «простодушних» ( петі, наївних, легковірних; див. коментарі до 1:4) хлопців, і «між» ними був один безумний (див. 6:32; 9:4, 16; 10:13). Тут йдеться про його наївність, а не про його дурість чи бажання блуду. Той факт, що він «простував дорогою до її дому», не вказує на те, що він ішов туди навмисно. Та все ж він міг знати, що спокусниця там живе. «Він проходив» там, де ввечері, «присмерком», коли завершувався день і на світ опускалася темрява, витала спокуса. Фраза «у глупу ніч» дослівно перекладається як «посеред ночі, в густу темрява» (слово зі значенням «середина», «центр» перекладено як «зіницю» у 7:2). Як зазначив Роберт Л. Алден, «якщо хочете вберегтися від диявола, не заходьте на його територію. Якщо помічаєте, що маєте слабину до певного гріха, докладіть зусиль, аби уникнути його» (Robert L. Alden , Proverbs: A Commentary on an Ancient Book of Timeless Advice, p. 63).

В. Вдача звабниці (7:10-12)

7:10-12. «Жінка», що була заміжньою (вірш 19), вийшла на вулицю, аби зустріти юнака, знаючи, що він може стати легкою жертвою. Вона була (а) безсоромно «одягнена» (спокусливо, «немов повія»), (б) підступна («хитра серцем», досл., «та, що таїть лихі наміри в серці»), (в) «пристрасна» (див. 9:13), (г) «нахабна» супроти Божих законів і своїх шлюбних клятв, ( ґ ) непосидюча та (д) скрадлива, як злодійка (на вулицях «у засідку» сідала ).

Г. Дії звабниці (7:13-20)

7:13-14. Здивувавши його,  «вона» несподівано обійняла й поцілувала його, а тоді прямо («безлично») заговорила з ним. Розповідаючи про свої «мирні жертви» та «обітниці», в она, можливо, мала на увазі жертви, котрі принесла (лицемірно, звісно ж), і м'ясо з котрих у неї залишилося (Лев. 7:16-17). Певні частки м’яса жертовної тварини дозволялося брати додому. Не маючи можливості заморозити його, м'ясо потрібно було відразу з’їсти. Тому після жертвоприношення відбувалася святкова вечеря. Удавана релігійність спокусниці була, однак, лише виправданням, спробою заглушити свою совість стосовно лихих задумів, які ця особа мала.

7:15-18. Роздуваючи його его, як повітряну кульку, своїми облесними словами (вірш 15), вона заманювала його до себе, описуючи чуттєве облаштування своєї спальні. Тканина на її постелі була привезена з Єгипту (імовірно, вишукана й дорога). Окрім того, вона  «поприскала» своє «ліжко» трьома ароматичними речовинами: «міррою», «алое» й «цинамоном» (щодо цих пахощів див. коментарі до Пісн. 4:14). Пропонуючи йому цілу ніч упиватися «пестощами», вона вжила художній вираз, що уподібнює статеві стосунки питтю зі струмка чи з келиха з вином (див. Прип. 5:18; Пісн. 4:12, 15).

7:19-20. Жінка намагалася запевнити юнака, що їх не застане її муж (досл., «чоловік»), позаяк він у далекій дорозі в торгових справах і не «повернеться … додому» аж до повного місяця (тобто щонайменше через декілька днів). Отож, вона була невірною йому (див. 2:16-17).

Д. Реакція юнака-жертви (7:21-23)

7:21-23. Не в змозі опиратися її щедрому, спокусливому, солодкому щебетанню   (див. вірш 5; 2:16; 5:3), він зненацька («умить») пішов «за нею» до її дому в спальню. Він був, мов німа тварина («віл»), що простує «під обух», на погибель, зовсім не усвідомлюючи, куди йде. Він також був, «немов олень, що в сильце вскочив». Як зазначено в примітках у НМВ, слово «олень» взяте з давньосирійського варіанту тексту, тоді як в оригінальній давньоєврейській версії на його місці стоїть слово «дурень» (як у версіях БКЯ й НАСБ). Цей вірш, хай його й важко перекласти, можна передати так: «немов дурень, що через злодіяння потрапив у кайдани». Перелюбниця полонила його, немов дурня, чиї ноги закували у кайдани й після цього повели в тюрму. Вона несподівано здолала його, мов тварину, яку прошила   «стріла», чи мов пташку, що потрапила «у сітку».   Не звертаючи уваги на небезпеку, він потрапив у пастку, звідки немає можливості втекти. Він пішов на гріх перш, ніж усвідомив, що небажання опиратися цій спокусі (як чинив Йосиф; див. Бут. 39:6-12) може призвести до його погибелі (див. Прип. 6:32).

Е. Заключна пересторога батька синові (7:24-27)

7:24-25. Словом «тепер» розпочинається заключна батьківська пересторога, яка ґ рунтується на попередніх віршах. Тут знову вжито звертання «мій сину», як у 6:1 та 7:1, і знову Соломон, як добрий батько, закликав свого сина слухати його (див. коментарі до 1:8) уважно («вважай на слова уст моїх»; див. 4:1, 20; 5:1; 22:17). Він порадив йому особливо остерігатися перелюбниці, «не» прихиляючи своє «серце (див. коментарі до 4:23) до її доріг» (в уяві чи солодких снах) та «не» ходити побіля її помешкання наяву (7:25). Слово «хилиться» в оригіналі – сатах, «звертати вбік». Воно зустрічається в Старому Завіті лише шість разів, у тому числі в 4:15 (і Чис. 5:12; 19-20, 29, де його передано як «зійде на манівці»). Слово «блукай»   ( та‘ах ) також має подібне значення. Вочевидь, юнак втягнув себе у біду, тому що блукав чи ходив навмання коло дому спокусниці (Прип. 7:8).              

7:26-27. Причину застереження з віршів 24-25 озвучено у віршах 26-27.  «Багатьох» було поранено «на смерть» цією спокусою. Перебувати «в її домі» (і разом із нею в її ліжку) – це ступити на стрімку дорогу «до Шеолу» (гробу) та тілесної «смерти» (див. 2 :18-19; 5:5; 9:18). Юнак, втягнутий у безладні статеві стосунки, може померти від кари, завданої розгніваним чоловіком невірної жінки, від бідності, від венеричної хвороби або ж від душевних та емоційних мук.

Й. Цінність мудрості, об’явлена в чеснотах та благах (8:1-21)

Вчитель Соломон, змальовуючи мудрість в образі жінки, написав тут про її заклик (вірші 1-5), її чесноти (вірші 6-11) та блага, явлені всім тим, хто за нею слідує (вірші 12-21).

1 ЗАКЛИК МУДРОСТІ (8:1-5)

8:1. Заклик мудрості людям розпочинається з двох риторичних запитань (вірш 1). Перелюбниця вийшла на вулицю (7:8-12), щоб спокусити юнака. Але  «мудрість», як благородна жінка, днями й ночами стоїть на вулицях, відкрито закликаючи усіх людей і обіцяючи блага кожному, хто прийме її в своє серце (див. її заклик у 1:20-22). Відсутність чеснот у перелюбниці протиставляється бездоганності мудрості. В той час як вчинки перелюбниці таємні й облудні, вчинки мудрості явні та чесні. Той, хто ведеться на улесливу мову перелюбниці, віднаходить сором і смерть, а ті, що слідують за мудрістю, здобувають розсудливість та вміння вести мудре життя.

8:2-3. Мудрість кличе там, де її можна почути і де ходить багато людей: «на верху горбів», «при дорозі», «на розпуттях», «коло воріт» (де розглядалися судові справи та велися торговельні діла) та «при вході в місто» чи «двері».

8:4-5. У віршах 4-31 наводиться промова мудрості. Мудрість зове всіх  «синів людських» і є доступною кожному. Але особливо вона кличе простодушних ( петі; див. коментарі до 1:4) і безглуздих ( к e сіл ; див. коментарі до 1:22) – тих, котрі найбільше потребують її та котрі найбільше схильні відкинути її заклик. І мудрість, і перелюбниця звертаються до наївних. Мудрість спонукає простодушних навчатися «обачности» (‘ ормах; див. коментарі до 1:4 та ще 8:12), розсудливому підходу до свого життя, розуму в хорошому значенні. А безглуздих вона закликає набиратися «ума» (див. 1:2, 6),  внутрішнього бачення чи непохитної здатності відрізняти добро від зла.

2. ЧЕСНОТИ МУДРОСТІ (8:6-11)

8:6-9. У віршах 6-11 розповідається про прямоту і чесність мудрості. Молоді люди, яких навчав Соломон, мали слухати мудрість (вірш 6, заклик), бо те, що вона говорить, – правда (вірші 7-9, причина). Юні люди мають обирати мудрість для життя (вірш 10, заклик) через її величезну цінність (вірш 11, причина). «Уста» мудрості промовляють до всіх (вірші 6б; 7а; 7б; 8а), а її слова – важливі (досл., «благородні», «достойні царів»). Це слово також перекладено як «справедлива», 2 Сам. 15:3, і «правди», Іс. 30:10. Річ у тім, що слова мудрості тісно пов’язані з реальністю, тож вони є «правдиві» («праведні», «прямі», перекладено як «ясні» у Прип. 8:9) й «слушні» (див. 1:3; 8:15, 20). Таким чином у словах мудрості немає «нічого … нещирого» («покрученого») й «кривого» (‘ іккес; див. коментарі до 2:15). Вони також ведуть людину в правил ьному напрямку. Люди з внутрішнім баченням (8:9) знають, що те, що мудрість пропонує, – правдиве (пряме ,   чесне; див. «ясні»), а люди зі знанням розуміють, що її слова – «слушні»   (досл., «вірні або надійні»).

8:10-11. Мудрість закликає людей прийняти «радше» її «науку» й «знання», а не «срібло», «золото добірне» ( харус, чисте, найкраще золото, яке називається золотом щирим у вірші 19) чи рубіни й «перли» (див. 3:13-15). Думка, що цінність мудрості перевищує матеріальне багатство, продовжується у 8:18-21, де сказано, що мудрість дає те, що потрібно, аби набути та гідно цінувати багатство. Також мудрість додає людині чесності та миру, ті якості, які не можна придбати за срібло, золото або рубіни. У Книзі Приповідок ці цінності варті більше, ніж усе, що можна купити.

3. БЛАГА, НАДАНІ МУДРІСТЮ (8:12-21)

Велика кількість особових та присвійних займенників (я, мій, мене, мною – 16 разів у 10 віршах) вказує на саму мудрість як ціль здобуття, а не на її блага.

8:12-13. Якщо людина має «мудрість», вона також має обачність (див. коментарі до 1:4 та ще 8:5), «знання»   й розважливість.   Всі ці три іменники – з вірша 1:4. Деякі тлумачі кажуть, що вірш 8:13 перериває хід думки між віршами 12 і 14. Одначе вірш 13 є нагадуванням, що життя з обачністю й розважливістю (вірш 12) у жодному разі не пов’язане з пороками, що згадуються у вірші 13. Вірш 13 показує, що мудрість стосується й духовності людини, а не лише її розуму. Той, хто має «страх Господній» (див. коментарі до 1:7) і, отже, є мудрим, має й «ненависть (відразу) до зла» (див. 3:7; 14:16; 16:6; Пс. 97:10), відкидає «пиху та гордість, лиху поведінку й»   нещиру розмову. Слово «нещирі» ( тахпуках ) вісім разів вживається в Приповідках (див. коментарі до 2:12).

8:14-16. Мудрість надає людям можливість давати мудру по раду «й помисл», мати глибокий «розум» (бачення) й силу (себто наснагу). Мудрість робить людину мужньою, як той воїн відважний. «Царі», «князі», «старшини» та «вельможі», які «правлять» добре, роблять так з допомогою Божої мудрості. Тоді вони встановлюють правильні закони («право»). Той факт, що багато царів Ізраїля та Юди й їхніх сусідніх народів не видавало справедливі закони, показує, що їм тоді не вистачало Божої мудрості.

8:17-18. Хоч мудрість і доступна всім, її можуть одержати лише ті, «які» її «люблять» (див. вірш 21; 4:6) та шукають (див. 2:1-4). Мудрі люди отримують «багатство й» славу (див. 3:16), «постійні блага (див. 8:21; 14:24; 15:6; 22:4) й справедливість». Слово «постійні» дослівно перекладається як «повсякчасні», «ті, яких завжди вдосталь». Багатства, які приходять до того, хто володіє мудрістю, – справжні, а не штучні та ілюзорні, що куплені за срібло й золото. Пошана між людьми є результатом поступу (поведінки) людини, а не просто наявності у неї багатства. Слово «справедливість» дослівно перекладається як «праведність» (див. вірш 20). Найголовнішим благом від мудрості є побожне життя.

8:19-21. Слово  «прибуток» (вірш 19) є терміном із торгових відносин. Воно акцентує увагу на тому, що мудрість здатна «дати блага» більші, ніж можуть дати добірні золото ( харус, див. вірш 10) й «срібло». Мудрість ходить пліч-о-пліч із правдою та правом (див. вірш 8). Форма дієслова «ходжу» у давньоєврейському оригіналі тексту передає уявлення про ходіння праведними стежками постійно й міцно їх тримаючись. (Щодо різниці між правосуддям і справедливістю див. коментарі до Ам. 5:7).

Як і в багатьох інших місцях у Приповідках, слова «путями» й «стежками» є синонімами (див. коментарі до Прип. 2:13). Як сказано у 8:18, ті, котрі люблять (див. вірш 17) і здобувають мудрість, одержують і багатство (див. 3:16; 14:24; 15:6; 22:4). Як і чимало тверджень у Приповідках, це речення – узагальнююче, стосовно якого можуть траплятись і винятки. Матеріальні статки можна набувати знову і знову (зберігати «скарбниці» наповненими ) завдяки знанням та вмінням, які має мудра людина.

К. Цінність мудрості для Господа в Створінні (8:22-36)

Багато тверджень мудрості (вірші 6-21) є правдивими через її стосунок до Господа в Створінні. Вона існувала раніше, ніж постав світ (вірші 22-29). Вона брала участь у створенні світу разом із Творцем та ділила з Ним Його радощі під час оглядання сотвореного (вірші 30-31). З огляду на свою унікальну роль мудрість спрямовує до людей своє останнє прохання набувати її (вірші 32-36).

1. ІСНУВАННЯ МУДРОСТІ ПЕРЕД СТВОРЕННЯМ СВІТУ (8:22-26)

8:22. Відомості про здатність мудрості збагачувати собою усе суще сягають від теперішнього збагачення людей (вірші 12-21) аж до її минулої співучасті у створенні світу. Мудрість оповідає тут про себе: займенник «я», безсумнівно, значить «я, мудрість» (див. вірш 12). Мудрість існувала ще перед тим, як постав світ (слово «раніше» та йому подібні   за змістом зустрічаються аж п’ять разів у віршах 22-23, 25-26), і таким чином перебувала з Господом під час створення Всесвіту (слово «коли» та йому подібні за змістом трапляються сім разів у віршах 24, 27-29).

Дехто з дослідників Святого Письма стверджує, що мудрість у віршах 22-31 – це уособлення Христа. Звісно ж, Він розкриває Божу мудрість тим, котрі вірують (1 Кор. 1:30), й у Ньому явлена вся повнота мудрості й знання (Кол. 2:3). Однак у Прип. 8:22-31 не міститься жодних відомостей, що мудрістю у цьому тексті зветься саме Христос. Якщо б це було так, тоді всі інші згадки про мудрість у Приповідках мусили б теж стосуватися Христа, що є малоймовірним. Більш прийнятною є думка, що мудрість зображена тут образно, як уособлення цієї риси (мудрості) Божої сутності.

8:23-26. Бог настановив (як у Пс. 2:6) мудрість ще перед створенням Всесвіту. У Прип. 8:23 оповідається, що мудрість існувала «раніше, ніж» Б ог створив землю (див. Бут. 1:1-5), раніше, ніж води розділилися і з них постали хмари й океани (на другий день сотворення; див. Бут. 1:6-8), і раніше, аніж з’явилася суша (на третій день сотворення, див. Бут. 1:9-10). Мудрість змальовується тут як така, що народилась (Прип. 8:24-25).                

2. УЧАСТЬ МУДРОСТІ У СТВОРЕННІ СВІТУ (8:27-31)

8:27-29. Тож мудрість була присутня при тім, як Бог «укріпляв небо» (вірш 27а; див. Бут. 1:1-5), коли Він розділяв води, створював «хмари» й океани (Прип. 8:27б-28; на другий день сотворення; див. Бут. 1:6-8) і коли Він поставив сушу як «край морю» (Прип. 8:29; на третій день сотворення; див. Бут. 1:9-10). Щодо слова «безодні» ( Прип. 8:27) див. коментарі до Бут. 1:2.

8:30-31. Оповідають, що мудрість була робітницею і «втіхою» Господа, коли Він створював світ. Ця риса характеру Бога, уособлена як помічниця в Господній роботі, поетично вказує на те, що Бог явив Свою мудрість у всьому, що створив. Перебування «при Ньому» позначає близькість. Однак говорити, що Божі діла характеризуються Його мудрістю, – не значить стверджувати, нібито мудрість сама по собі була творцем. Творцем був Бог. Варто звернути увагу на цю важливу різницю. Запевнення мудрості в тому, що вона перебувала перед і під час створення світу та брала в цьому участь, надає неабиякої значимості її обітниці щедро обдарувати людину благами. Уособлена мудрість втішається «перед» Богом усім Його сотвореним світом, у тому числі «людськими синами».

Якщо Бог послуговувався мудрістю у Своїй праці під час створення всього, то людям потрібна мудрість тим більше!

3. ЗАКЛИК ТА ОБІТНИЦІ МУДРОСТІ (8:32-36)

8:32-34. Тут мудрість сама звернулася до молодих людей словами «діти мої», як це вже тричі зробив батько (4:1; 5:7; 7:24). Слова «отож, тепер» поєднують цей заклик із попередніми твердженнями мудрості. У віршах 32-34 слова «слухайте» й «щасливі» вживаються по черзі: («слухайте», вірш 32; «щасливі», вірш 32; «слухайте», вірш 33; «щасливий», вірш 34; «слухає», вірш 34). Трикратний заклик мудрості до молодих людей подібний на неодноразовий заклик Соломона слухати (див. коментарі до 1:8). Слухаючи повчання мудрості та слідуючи їм, вони стають мудрими і пізнають благословення. Це благословення приходить внаслідок палкого слідування за мудрістю (коли людина «чуває» й «стоїть на сторожі» біля дверей її дому).

8:35-36. Мудрість да є «життя» (див. 3:18; 4:4, 22; 7:2; 9:11; 19:23) та Господню «ласку» (див. 12:2; 18:22). Слово «ласка», расон, зустрічається у Приповідках 14 разів і значить «прийняття», «прихильність» чи «схвалення». Воно походить від дієслова расах, «бути задоволеним кимось». Нехтування мудрістю призводить до болючих ран (див. 6:32; 7:23; 9:12б) і наближає «смерть» (див. 2:1 8; 5:5; 7:27). Мудрість – це шлях життя, а глупота – шлях смерті. Такими є два варіанти вибору людини.

М. Цінність мудрості у порівнянні з глупотою (част. 9)

Ця частина підсумовує 1:8-8:36, протиставляючи запрошення мудрості (9:1-6) та глупоти (вірші 13-18). Поміж двома запрошеннями низка коротких приказок показує різку відмінність між суттю цих двох запрошень та їхніми наслідками для тих, хто за ними слідує (вірші 7-12). Мудрість та її суперниця глупота змальовуються тут як дві жінки, що нарізно зготували частування й просять на гостину молодих людей. Мудрість зображується добропорядною й заможною жінкою, що приготувала бенкет, тоді як глупота змальовується повією, котра запрошує молодих людей на чуттєву вечерю з краденою водою та затаєною від інших їжею.

1. ЗАПРОШЕННЯ МУДРОСТІ (9:1-6)

У Приповідках мудрість часто зображується благочестивою жінкою (1:20-33; 3:16-18; 4:3-6; 8:1-21, 32-36; 9:1-6). У 9:1-6 вона є будівницею й господинею, що приготувала бенкет для тих, кому її не вистачає.

а. Мудрість готує бенкет (9:1-2)

9:1. Звичне давньоєврейське слово на означення мудрості – це хокмах, але тут воно, як виявляється, стоїть у множині ( хокмот ) разом із дієсловом «збудувала» в однині (хоча деякі дослідники визначають слово хокмот як однину, основуючи свої міркування на аналогічних формах цих слів у ханаанських діалектах). Те саме трапляється й у 1:20; 24:7 та в Пс. 49:4. Якщо це слово стоїть у множині, тоді воно, можливо, вказує на мудрість у всій її повноті. Те, що «Пані Мудрість» збудувала «собі будинок» та «витесала сім стовпів до нього»,   демонструє заповзятість, яка приходить до людини разом із мудрістю. Тлумачі Біблії висували різні припущення, що ж можуть означати ці сім стовпів (наприклад, шість днів сотворення світу та сьомий день Божого відпочинку або ж сонце, місяць та п’ять планет, які були відомі в ті часи). Переважаючою видається думка, що наявність семи стовпів завсідчує, що її будинок був великий та просторий. Ця думка співзвучна з твердженнями у Приповідках, в яких йдеться про те, що мудрість має стосунок до високого статусу в житті.

9:2. Страви, які приготувала «Пані Мудрість», включали м'ясо і розведене вино   (див. вірш 5). Фраза «забила свої жертви»   означає, що вона зарізала тварин і приготувала їхнє м'ясо. Що ж до вина, то у древньому Ізраїлі було прийнято розводити його (див. апокрифічну 2 Мак. 15:39 та The International Standard Bible Encyclopaedia. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1939, 5:3087). Нерозведене вино вважалося неприйнятним для древніх ізраїльтян, а пасхальне вино складалося з двох часток води і однієї частки вина. Також тоді існував звичай змішувати вино зі спеціями, аби зробити виразнішим його смак (див. Пс. 75:9; також візьміть до уваги Іс. 5:22).

б. Мудрість запрошує людей на бенкет (9:3-6)

9:3. Наготувавши їжі, щедра господиня «послала своїх служниць» запросити людей на бенкет (див. Мт. 22:2-3). Щонайвищими закутками «у місті» (див. Прип . 8:2) були високі місця, звідки багато людей могло почути запрошення. «Перелюбниця Глупота» також закликала людей із таких місць (9:14).

9:4-6. Запрошення Мудрості включає в себе щонайменше вірші 4-6 (та, ймовірно, ще й вірші 7-12, на що вказують лапки в англомовній версії НМВ). Мудрість запросила на свій бенкет простодушних ( петі, «наївних», «недосвідчених»; див. коментарі до 1:4; див. 8:5; 9:16) та безумних (див. коментарі до 6:32). В гості до Мудрості були запрошені ті, хто найбільше її потребував. Вони мали прийти, їсти і пити («ходіте, … їжте, … пийте»),   тобто люди, котрі ще не навчилися мудрості, мають набути її й насолоджуватись її благами. Запрошені мали облишити своє «безумство» ( п e та’ім , 9:6; це множина до слова «простодушний», що у вірші 4). Це слово могло ще й означати «простодушність». Однак друга частина вірша, в якій мудрість закликає гостей ходити «дорогою розуму», показує, що слово «безумство» має, скоріш за все, стосунок до щоденних звичок наївної людини. Як уже було сказано (3:18; 4:4; 7:2), результатом набуття мудрості є життя («житимете»; див. 9:11; 19:23).

2. НАСЛІДКИ ПРИЙНЯТТЯ ЗАПРОШЕНЬ (9:7-12)

На перший погляд, ці вірші переривають хід даного уривка, оскільки стоять між запрошенням Мудрості (віршами 1-6) й запрошенням Глупоти (віршами 13-18). Одначе така позиція в тексті цих віршів відповідає основній думці, бо вона вказує на наслідки прийняття двох запрошень. Ті, що приходять у гості до Мудрості й навчаються від її докору (вірш 8б; див. коментарі до 1:23), примножують знання (9:9) та втішаються життям (вірш 11). Але ті, котрі завертають у гості до Глупоти, не бажають виправлятися (вірші 7-8а), тому й страждають (вірш 12б). Вони є насмішниками, які не хочуть виправитися. Запрошення Глупоти тільки зміцнює їхню прив’язаність до хибних та грішних шляхів.

9:7-8а. «Кепкуна» (див. коментарі до 1:22), котрий є грішником, неможливо «наставляти». Коли хтось його виправляє, він реагує з ненавистю та ображає у відповідь злими словами (9:7-8а). Слово «неславу»   ( мум ) позначає прищ, пляму чи якийсь інший дефект. Коли грішника виправляють, він знеславлює свого радника, не сприймаючи повчання. Такий насмішник закоренілий у своїх вчинках.

9:8б-9. Натомість  мудра людина візьме докір до уваги, бо бажає навчатися корисному. Докори можуть допомогти лише тому, хто бажає навчатися (15:31; 17:10; 19:25; 25:12; 27:5-6). А коли людина бажає навчатися (див. 10:8а; 12:15б; 14:6б; 15:32б; 21:11б), то збільшує свої   «знання»   (див. 1:5). Як зазначено у багатьох місцях Книги Приповідок, мудра людина є людиною праведною.   Адже п обожність особи лежить в основі сили її розуму.

9:10-11. Тема книги (1:7а) зазначається ще раз у 9:10а, однак з двома відмінностями. В давньоєврейському оригіналі слово «початок» тут є іншим, аніж слово «початок» у 1:7. У 9:10 воно означає «передумова» (див. коментарі до 1:7). Окрім того, у 9:10 вжите слово «мудрости»,   тоді  як у 1:7а в оригіналі вжите слово «знання».

Особисте «спізнання» Бога, якого називають у Приповідках Всесвятим лише тут та у 30:3, дає змогу бачити істину життя.

Мудрість («мною»,   9:11) дає людині довге  «життя»   (див. вірш 6; 3:2, 16; 4:10; 10:27; 14:27; 15:24).

9:12. Як це часто зазначається у Приповідках різними способами, мудрість дарує людині блага, а насмішки несуть страждання. Деякі з благ мудрості згадуються у віршах 8а-11.

3 ЗАПРОШЕННЯ ГЛУПОТИ (9:13-18)

9:13. Вечеря глупоти тут протиставляється бенкету мудрості. Як і Мудрість, легковажна «Панянка Глупота» (слово к e сіл   у жіночому роді; див. коментарі до 1:7) в образі повії теж кличе до себе людей. Вона «пустотлива» й голосна (див. 7:11), «недбала» (досл., «наївна», «легковірна», як і її гості; див. 9:16) і «не відає нічого». Вона є п ривабливою, але на неї не можна покластися. Тут, як і в інших місцях, Глупота пропонує людям миттєве задоволення, тоді як Мудрість пропонує їм довговічні блага.    

9:14-15. На відміну від Пані Мудрості, яка приготувала бенкет (вірші 1-2) і послала служниць за гостями (вірші 3-6), Панянка Глупота просто сиділа  «біля дверей свого будинку» і кликала «перехожих». Але, як і Мудрість, вона кликала «на висотах у місті» (див. вірш 3). Глупота взивала до тих, що проходили побіля її дому (див. 7:8, 10). Ті, «що дорогою собі простують», – це, можливо, ті, які не с пинилися б і не звернули б зі своєї дороги, якщо б їх не покликала Глупота, або ж ті, котрі ведуть праведний спосіб життя. Імовірно, тут йдеться про обидва типи людей.

9:16-17. Глупота кликала гостей, навмисно вживаючи ті самі слова, що й Пані Мудрість (див. вірш 4 та коментарі до нього). Оскільки пиття води зі свого джерела біля дому часто позначає статеві стосунки в шлюбі (5:15-16), «вода украдена» може стосуватися безладних статевих стосунків (див. 7:18-19). Таким чином Панянка Глупота взивала до порочних бажань своїх гостей. «Хліб схований» також вказує  на заборонені й утаєні діяння.

9:18. Хоч її запрошення спершу може здаватися привабливим, кінець її дороги – не життя (див. вірш 11), а смерть (див. 2:18; 5:5; 7:27). Панянка Глупота, цілком очевидно, є блудною жінкою. Й це показує, що перелюб – найвища глупота, яка лиш існує. Два шляхи Мудрості й Глупоти, що ведуть до життя чи смерті, сягають своєї найвищої точки у част. 9. Майже кожний вірш у решті книги говорить про одну з них чи про обидві дороги і/або їхні наслідки.

III. Приповідки Соломона (10:1-22:16)

Ця довга частина Книги Приповідок містить 375 притч. Розвиток стрижневої думки обмежується двома (або й більше) рядками кожного вірша. Част. 10-15 продовжують тему, що потужно домінує у част. 1-9, протиставляючи праведну (мудру) людину лихій (дурній). Решта розділу (16:1-22:16) стосується й інших тем.

Більшість віршів у част. 10-15 є протиставленнями (антитетичним паралелізмом). Другий рядок у багатьох віршах розпочинається словом «а». Одначе у 16:1-22:16 лише кілька віршів є протиставленнями; більшість із них є порівняннями (синонімічним паралелізмом) чи доповненнями (синтетичним паралелізмом) із вживанням сполучника «і» перед другим рядком багатьох віршів.

Часта зміна образів і персонажів у віршах могла бути зумисною, для того щоб читачі помірковували над твердженнями першого вірша, перш ніж читати другий. Разом із тим час від часу двоє або й більше почергових віршів пов’язані одним і тим же образом або словом. Наприклад, у 10:4-5 говориться як про лінивство, так і про працьовитість, а 10:11-14, 18-21, 31-32 оповідають про мовлення людини. «Господь» згадується у кожному вірші з 16:1-7, а «цар» є ключовим словом кожного вірша з 16:12-15. Вірші 15:16-17 розпочинаються словом «ліпше», кожен вірш у 12:9-11 говорить про аспекти домашнього життя, а кожен вірш у 11:9-12 починається в оригіналі з однієї і тієї ж літери єврейського алфавіту.

А. Приповідки щодо праведного й нечестивого життя (част. 10-15)

10:1. Щодо фрази «приповідки Соломона» в заголовку до част. 10 див. підрозділ «Авторство й час написання» у Вступі. Будучи автором част. 1-9 (див. 1:1) та част. 25-29 (див. 25:1), а також 10:1-22:16, Соломон написав десь 84 відсотки книги. Вся ж вона була, звичайно, натхненна божественним Автором, Святим Духом.

«Розумний син» тут протиставляється безумному синові, у 13:1 – насмішнику, а в 15:20 – дурному чоловікові. Син, який став мудрим, дотримуючись повчань своїх батьків (5:1-2), «звеселяє батька», про що неодноразово говориться у Приповідках (15:20; 23:15, 24; 27:11; 29:3). «Син безумний» ( к e сіл, див. коментарі до 1:7), натомість, несе «горе матері своїй». Ц е не означає, що безумний син не несе горя батькові. Навпаки, це чітко зазначається у 17:21, 25; 19:13. Вірш 10:1 теж не значить, що серце матері не радіє мудрості сина. Вживання слова «батько» в одному рядку та слова «матір» у іншому є типовим для притчових творів. Обоє батьків переживають радість або горе, як і обоє навчають своє дитя (1:8; 4:3-4; 6:20).

10:2. Твердження, що  «скарби … не дають користи» видається суперечливим і приголомшливим, аж поки читач не пригадає, що ті скарби «неправдою набуті» (див. 1:19; 28:16; Міх. 6:10), кривдою (див. Прип. 16:8), крадіжкою чи обманом. Приклад цього можна побачити у 1:11-14, 18-19. Такі скарби нічого не варті, бо вони швидко зникають (13:11; 21:6) й не рятують від смерті (11:4). Звичайно ж, нечесно набуті гроші можуть дати деяке задоволення та мати цінність до певної пори, але вони не дадуть довгочасного щастя.

10:3. Вірші 3-5 говорять про працелюбність і лінивство. Забезпечення потреб та бажань людини має тут стосунок до Господа (вірш 3). Бідність та багатство походять від лінощів і працьовитості відповідно (вірш 4). Мудрий син характеризується заповзятістю, а безсоромний син – сном у жнива (вірш 5). Слово «праведникові» дослівно перекладається як «душі праведника». Оскільки душа позначає людину в цілому, Бог тут сказав, що задовольняє всі потреби людини, включно з потребою її тіла у їжі (див. Пс. 37:19, 25). Фраза «жадливість злих» стосується їхніх лихих бажань, які несуть руйнування і нещастя. Бог може завадити цим їхнім планам здійснитися. Як і чимало віршів у Приповідках, даний вірш – узагальнюючий. Здебільшого правдою є те, що побожні не вмирають з голоду, і те, що злі люди не отримують усього, чого хочуть.

10:4-5. Якщо людина не бажає працювати, вона стане бідною ( «бідним»;  це слово часто вживається у Приповідках), в той час як старанний працівник зрештою одержить свою винагороду. (Окрім лінощів у Книзі Приповідок згадуються ще й інші причини бідності. Див. коментарі до 14:23.) Прикладом заповзятливості, а отже, й мудрості (слово «розумний» походить від слова сакал, що означає «бути далекоглядним», «мати розсудливість»; див. 1:3; 16:20) є той, хто «збирає літом» доспілий врожай. Прикладом лінивої людини є «син», котрий «спить у жнива» замість того, щоб працювати (на противагу працьовитим мурашкам, 6:6-11). Так чинячи, цей син несе сором (саме таким є тут значення слова «безсоромний»), вочевидь, своїм батькам.

10:6. Тоді  як праведники отримують «благословення», для «безбожних» все зовсім не так. Їхні «уста … таять насильство». Те ж твердження сказано у вірші 11. Позаяк слово «таять» можна передати як «покривають» (як у вірші 12), смисл сказаного в тім, що або його уста таять і підступно ховають насильство (НМВ, примітки), або ж що насильством характеризуються всі слова, які каже така людина. Як зазначив Ісус, «лиха (людина) ... з лихого (серця) лихе виносить» (Лк. 6:45).

10:7. Розмова про благословення й праведників (вірш 6), навіть єдина думка про праведних людей минулого може стати джерелом духовного благословення.   Натомість безбожників більшість людей хоче забути. Як і їхній характер, навіть їхні імена зіпсовані та загнивають, мов мертве тіло.

10:8-9. «Мудрий» навчається все своє життя, бажаючи стати мудрішим (див. 1:5; 9:9). «А безумний» ( ’евіл, безумець із затверділим серцем; див. коментарі до 1:7; див. 10:21) ніколи не припиняє «балакати», щоб чомусь навчитися. У Приповідках безладна балаканина часто асоціюється з глупотою. Така особа близька до «погибелі». Це слово повторюється через два вірші (вірш 10; див.13:3), де перекладене як «прикрости». Воно трапляється п’ять разів у част. 10 (вірші 8, 10, 14-15, 29). Чесна людина (вірш 9) почувається «безпечно» (див. подібну думку у 3:23; 18:10; 28:18) на своєму життєвому шляху (у вчинках), а той, «хто крутить дорогою» (досл., «мандрує покрученою дорогою»), той, чиї вчинки лихі, на противагу чесній людині, зрештою «упіймається» і покаже , яким насправді є.

10:10. Вірші 10-12 оповідають про міжособистісні стосунки. Лиховісне підморгування («мружить очі») спільникам вказує на гріховні задуми (див. 6:13; 16:30; Пс. 35:19). Не дивно, що це завдає «прикрости» жертв ам їхніх злих планів чи людям, яких вони люблять. Та все ж балакучий безумець зрештою сам потрапить у біду (див. Прип. 10:8б).

10:11. Слова праведної (і мудрої) людини – ніби  «джерело життя» (див. 13:14; 14:27; 16:22, також див. 1 8:4). Її слова мудрості легко злітають з уст і є такими ж освіжаючими, як прохолодний струмок для втомленого мандрівника, що пройшов через пустелю. Щодо другої частини вірша 10:11 див. коментарі до 6б.

10:12. «Ненависть» призводить до сварок (див. 6:14), бо люди, котрі зневажають одні одних, не здатні працювати або жити разом у мирі. «Любов» дає мир, бо вона «покриває» чи то пробачає помилки інших (див. 17:9). Вона не розмірковує над тими провинами (див. 1 Кор. 13:5; Як. 5:20; 1 Пт. 4:8). Слово «покриває» в оригіналі – касах, те ж саме слово, що передане як «таять» у Прип. 10:6, 11. Слова лиходія переповнені ( покриті ) насильством, а праведна людина покриває «гріхи», пробачаючи винуватцям.

10:13-14. Ці твердження протиставляють мудрого й безумного. Тоді як розумна людина характеризується мудрими словами, дурний (див. вірш 21; 6:32; 7:7; 9:4, 16; 11:12; 12:11; 15:21; 17:18; 24:30; 28:16) зазнає горя. Його можуть покарати «києм ... по спині» (див. 14:3; 26:3). Мудра людина збирає «знання». Вона тримає їх у собі до слушного моменту і не розкидається ними. Дурний же своїми словами втягує себе в біду і зрештою у «погибель», бо  говорить дурниці і те, що завдає йому турбот (див. 10:19).

10:15-16. Ці вірші знаходяться в тексті поруч, бо вони обидва – про «майно» й багатство. Перший рядок вірша 15 повторюється у 18:11. Хоча багатство не слід цінувати вище за честь (28:20) і не варто покладатися на нього (11:4; 23:5), воно може захистити від деяких нещасть. «Злидні» є проблемою, що постійно тяжіє над бідними (див. 14:20; 18:23; 19:7; 22:7). Давньоєврейське слово зі значенням «бідний» – dal, «обезсилений», «слабкий», «безпомічний», передане словами «бідний» чи «вбогий» у 19:4, 17; 21:13; 22:16; 28:3, 8, 11, 15; 29:7, 14. У Книзі Приповідок також наявні кілька інших слів на означення бідняка і бідності.

Слово «праця» (10:16) стосується не грошей, а природнього результату чи то «плати» за праведне життя. В цьому випадку результатом є змістовне життя (див. 3:18, 21-22; 4:4; 7:2а). А безбожні пожинають лихо  (Гал. 6:7).

10:17. Слово  «життя» пов’язує вірші 16 і 17. Той, «хто» вчиться від «картання», подає приклад іншим, як іти стежкою змістовного «життя», в той час як ті, що не хочуть взяти картання до уваги, водять інших «манівцями». Поведінка людини, чи то позитивно, чи негативно, впливає не тільки на неї саму, а ще й на інших навколо неї.

10:18. Кожен із віршів 18-21 розповідає про деякі аспекти мовлення. Тема ненависті починається у вірші 12, а у вірші 18 ще одна думка додається до цієї теми. Коли людина когось ненавидить, але не бажає цього виказувати, тоді їй часто доводиться брехати. А також, «ненависть» часто призводить до обмови того, кого зневажають. Другий рядок вірша 18 є смисловим продовженням першого і показує, що ненависть та обмова не є протилежностями. Брехня й обмова, породжені ненавистю, є рисами характеру дурня.

10:19. Постійне базікання зрештою доводить до «гріха» та втягує людину в біду (див. «балакун» у вірші 8; також див. Як. 3:2-8). Очевидно, що так поводитися – нерозумно, лиш той, хто вміє стримувати «язик, той розумний» (див. Прип . 11:12).

10:20. На противагу деградуючому мовленню лиходіїв (їхній брехні, обмовам та базіканню, вірші 18-19), слова  («язик») «праведника» підбадьорюють ближніх і тому цінні, немов «добірне срібло». Натомість у «безбожних» навіть думки («серце») не мають «вартости», не кажучи вже про ї хні слова!

10:21. Слово «язик» поєднує вірші 19 і 20, слово «уста» об’єднує вірш 21 і вірш 18, а слово «праведник» – вірші 2 0 і 21. Одна з причин цінності слів «праведного» (вірш 20) – в тім, що вони «годують» або ж духовно збагачують інших. До дурних же (’ евіл, див. вірш 8 та коментарі до 1:7) приходить смерть, бо їм бракує «розуму» (див. 6:32; 7:7; 9:4, 16; 10:13; 11:12; 12:11; 15:21; 24:30; 28:16). Оскільки перша частина вірша 10:21 стосується розмов, друга його частина, імовірно, вказує на те, що безумці не думають про те, що говорять. Їхні непотрібні розмови не збагачують навіть їх самих, і вони залишаються духовно голодними, бо не отримують потрібної поживи.

10:22. Після слова «Господнє» у давньоєврейському оригіналі додано слово «воно» задля більшого наголосу. Тож перший рядок читається так:  «Господнє благословення, воно саме збагачує». Другий же рядок наголошує на думці, що багатство, дароване Господом (старанним і праведним людям), не несе з собою лиха й бід, які приходять із скарбами, набутими нечесним шляхом   (див. вірш 2).

10:23. У більшості віршів 23-32 протиставляються праведники й нечестивці. «Безумного» ( к e сіл, дурний; див. коментарі до 1:7) тішить гріх, тоді як «розумній» людині мила «мудрість». Т аке протиставлення між злою поведінкою   та мудрістю показує, що мудрість, із біблійної точки зору, є високоморальною за своєю природою.

10:24-25. Неодноразово  наголошуючи у Приповідках на тому, що «злий» зазнає лиха, а праведний – численні благословення, Соломон прагнув переконати недосвідчених та наївних, що необхідно зосереджувати свою увагу на довговічних плодах мудрості, а не на скороминущих потіхах глупоти. Багато злих людей боїться неприємностей, і ці неприємності спадають на них! А праведні часто одержують те, що хочуть, а саме благословення. І те, і інше походить від Бога. «Буря» може прийти раптово, несучи з собою лихо безбожним людям та знищуючи їх життя й майно (див. 1:27; 6:15; 29:1), але праведники більше захищені від неї (див. 10:9, 30; 12:3).

10:26. Як «оцет» (із вина) є кислим на смак і як «дим» подразнює очі, так «ледачий» (див. коментарі до 6:6-11) дратує своїх роботодавців, «які його посилають» виконати певну роботу чи доручення. Він сердить їх, бо не виконує покладені на нього обов’язки.

10:27-30. У цих віршах йде мова про кілька благословень, що сходять на праведників: довг і «літа», «радість», безпека й захист. Зазвичай безбожні не мають жодних із цих благословень, коли на них поглянути стосовно вічності. Тема довголіття «праведних» і тема короткого життя «безбожних» часто піднімаються у Приповідках (3:2, 16; 4:10; 9:11; 14:27; 15:24). Щодо фрази «Господній острах» див. коментарі до 1:7 (ще див. 2:5; 3:7; 8:13; 9:10; 14:26-27; 15:16, 33; 16:6; 19:23; 22:4; 23:17; 24:21). «Радість» приходить до тих, хто любить Господа, а «сподівання лихих» щодо радості не сповнюються (див. 10:24; 11:7). Ідучи путтю Господньою, тобто слідуючи Його заповідям, праведники мають захист, бо це – їхня «кріпость» ( ма‘оз; див. Пс. 31:3, 5; Наум. 1:7). Вони почуваються безпечно на своїй землі (Прип. 10:9, 25), безбожні ж «не населюватимуть» її   (див. 2:21-22).

10:31-32. У цих двох віршах теж згадується тема розмов (див. вірші 11-14, 18-21). Праведники говорять мудрі слова (див. вірш 11). Слово «породжують»   дослівно перекладається як  «приносять плоди». Як дерево природно родить плоди, так само й мудрі слова є природними породженнями праведності (див. Лк. 6:43-45). Отож, вони є слушними чи то відповідними (див. коментарі до Прип. 10:14). Слова «розпусний» і «розпуста», вжиті у віршах 31 та 32, означають відвернення від нормального життя (див. 2:12).

11:1. «Вага фальшива (досл., «вага обману») – для Господа гидка, а вірні важки (досл., «бездоганні камінці») Йому угодні» . Тут засуджується нечесність у ділових відносинах, а чесність – схвалюється (див. 16:11; 20:10, 23; Лев. 19:35-36; Втор. 25:13-16; Міх. 6:10-11; також варто взяти до уваги Ам. 8:5). Щоб збільшити прибутки, багато торговців використовувало два набори камінців для зважування товару. Легші камінці клали на вагу під час продажу (щоб продати меншу кількість товару за озвучену ціну), а важчі – під час купівлі (щоб придбати більше товару за ту ж ціну). У часи відсутності монет вагу застосовували у більшості щоденних торгових справ. Згадка про «Господа» переносить ділові стосунки у духовну площину.

11:2. У даному вірші представлена цікава комбінація слів. « Гордість»   доводить до ганьби,   своєї ж протилежності, тоді як покірність (цей іменник у тексті оригіналу вжито лише тут, а його дієслівна форма – лиш у Міх. 6:8, «покірно ходити»), яка віддзеркалює скромність та смиренність перед Богом і людьми, веде до мудрості або ж супроводжується нею. У Прип. 13:10 також протиставляється пиха і мудрість. Слово «гордість» ( задон, «зарозумілість»; див. 13:10) походить від слова зід, «кип’ятитися» (див. «зварив», Бут. 25:29) й звучить майже як давньоєврейське слово зі значенням «ганьба» ( галон ).

11:3. Вірші 3-8 стосуються цінності праведності, яка дає провід і захищає від бід. Слово «досконалість» (передано як «бездоганно» у Прип. 11:20) вказує на моральну цілісність, існування без плями беззаконня на душі. Коли така досконалість стає способом життя, вона «вестиме» людину завжди, як вівчар овечку. «Лукавство» – ц е протилежна риса характеру. Іменник селеп ужито лише тут і в 15:4 («лукавий»), споріднене з ним дієслово салап означає «збочувати», «перекручувати» чи «перевертати». Воно передане як «губить» у 13:6 і «у ніщо обертає» у 22:12.

11:4. «День гніву» (див. «гнів» у вірші 23), найімовірніше, стосується «смерти». «Багатство» не дає змоги купити довголіття, допомогти тут може тільки «справедливість»   (див. 10:2б). У 10:27 сказано, що життя подовжує острах Господній.

11:5. Праведний спосіб життя  «вирівнює» людині «дорогу» ( див. 3:5-6), усуває на ній багато перешкод і труднощів (див. 11:8), а ось безбожність веде до загибелі.

11:6. Ще однією перевагою праведного життя є рятунок від нещасть (див. коментарі до вірша 5) та смерті (вірш 4). З іншого ж боку, лише повні злоби думки і бажання підступних (досл., «зрадливих») вже втягують їх у біду (див. вірш 3). Вони «заплутаються» (1:17-18; 6:2; 7:22-23; 12:13), бо їхні бажання ведуть їх до гріха.

11:7. Смерть безбожника по кладе кінець усьому, чого він сподівався досягти («загине і його надія») . Ані його багатство (вірш 4), ні сила не зможуть відвернути смерть. Адже очевидно, що відмовлятися від праведності, щоб набути силу, – марно.

11:8. Як сказано у віршах 3, 5-6, праведний спосіб життя допомагає спастися «з біди»   (див. 12:13). Як це сталося в Книзі Естери, біда, яку злий Аман задумував для Мардохея, впала натомість на самого ж Амана (Ест. 3-7).

11:9. У віршах 9-15 розглядаються стосунки між людьми в суспільстві і йдеться про «ближнього» (вірші 9, 12), місто (вірші 10-11), плітки (вірш 13), радників народу (вірш 14) та боргове поручительство (вірш 15). «Нечестивий» може знеславити іншого лише своїми словами (див. коментарі до 10:18-19а). Давньоєврейське слово «нечестивий» – це ханеп, «богохульник», «лихословець». Дієслово ханап передане як «сплюгавилась» (Єр. 3:1), «осквернилася» (Чис. 35:33; Пс. 106:38). На противагу лихословцям, які недбало ставляться до того, що говорять, «праведники своїм знанням спасуться».  Імовірно, це означає, що вони уникнуть ран від лихослів’я, або знаючи, що сказане – неправда, або ж знаючи, що слід триматися подалі від таких неосвічених людей.

11:10-11. У цих віршах оповідається про благотворний вплив, який  праведні люди   можуть мати на суспільне життя. Мешканці міста цінують і тішаться достатком та Божим «благословенням», що сходять на праведних містян, бо таким чином ці люди роблять кращим і саме «місто». Тобто праведники допомагають зберігати місто економічно заможним та морально процвітаючим (див. Єр. 22:2-5). І навпаки, мешканці міста радіють, коли злі «грішники» – ті, що говорять неправду, ширять обмови, обманюють, грабують і вбивають, – помирають (див. Прип. 28:12, 28), бо тоді місто стає безпечнішим. Слова «грішників» («устами»; див. 11:9) – не кажучи вже про їх учинки – можуть знищити місто, як економічно, так і морально.

11:12-13. У цих суспільних відносинах (вірші 9-15) важливу роль відіграють розмови. Правильне й неправильне вживання слів згадується тут декілька разів: у віршах 9, 11-13. Той,  «хто гордує» ( буз, «зневажати», «применшувати», «дивитися зверхньо»; див. коментарі до буз у 1:7б) своїм «ближнім (див. 14:21), той недоумок» (див. коментарі до 6:32; 10:13). Річ у тім, що просто немає сенсу злословити (див. 10:18) на того, хто живе або працює поблизу. Оскільки це спричиняє суперечки й розбрат, розумніше мовчати (притримувати язика; див. 10:19), навіть якщо й знаєш щось неприємне про свого ближнього. Розголошувати «таємницю» лихими обмовами – це зраджувати довіру (також зазначається у 20:19). Слово «обмовник» дослівно перекладається як «той, хто ходить і злословить на інших». Плітки теж засуджуються у 16:28; 18:8; 26:20, 22.

11:14. «Управління» ( тахбулот, також вжите у 1:5) є терміном з мореплавства і стосується керування кораблем. «Керування» або ж порада «дорадників»   може сильно допомогти (див. 15:22; 20:18; 24:6). Мудра людина відкрито сприймає думки й поради інших. Без таких порад вона, можливо, робила б серйозні помилки.

11:15. Порука «за чужого»   здатна накликати   серйозні проблеми (див. коментарі до 6:1-5; див. 17:18; 22:26-27).

11:16. Більшість віршів із 11:16-31 стосуються тим чи іншим чином винагород за праведне життя й добре ставлення до інших. Вірш 16 протиставляє «славу» чи честь, яку набула «ласкава ( хен, «милосердна») жінка» (див. про доброго чоловіка, вірш 17), багатству, набутому жорстоким чоловіком.   Жінки доброчесного характеру теж згадуються у 12:4; 14:1; 19:14; 31:10-31. Слово «лише» показує, що багатство далеко не таке важливе, як честь (щодо недоліків багатства див., наприклад, 1:19; 10:2; 11:4). Слово «жорстокий» ( ‘аріс   ) вказує на того, хто вселяє жах своєю злістю. Й через це він не може отримати честь, шану або хоча б втішатися душевним миром.

11:17. Вірші 17-21 протиставляють наслідки праведного і злого способів життя. Як добросердечність («милосердний» в оригіналі – це хесед, «віддана любов»), так і жорстокість мають свої наслідки: милосердя «творить добро»   тому, хто являє його іншим (бо за доброту люди, які її відчули, віддячують), а жорстокість повертається бумерангом і ранить як того, хто відчув її на собі, так і того, хто її заподіяв (див. 13:20).

11:18. Навіть платня,   яку «заробляє» грішна людина, – оманлива, тобто така людина думає, що гроші допоможуть їй піти вперед у житті, добитися чогось більшого, але згодом вона починає розуміти, що з них їй немає ніякої користі (вірш 4). Натомість той, «хто ж сіє правду», веде праведний спосіб життя, пожинає «нагороду», котра є певною, корисною для нього й довговічною. Слово «оманливу» в оригіналі – сакер, а слово «нагороду» – це подібне  за звучанням слово секер . Автор зумисно використав тут алітерацію й асонанс, щоб звернути увагу читача на ці слова.

11:19. «Справедливість» винагороджується довгим життям (див. 12:28), а зло – «смертю». Т ема життя й смерті як плати за вчинки людини часто піднімається у Приповідках. Безбожник одержує тілесні й душевні поранення (11:17), гроші, що не зарадять у потребах (вірш 18), і зрештою смерть (вірш 19).

11:20. У Приповідках говориться, що Господу не до вподоби багато грішних поглядів на інших і дій: нечестиві («лукаві»,   ‘іккес , означає «скривлені», «перекручені»; див. коментарі до 2:15) дороги життя (3:32; 11:20), неправдомовство (12:22), лицемірство (15:8), погані вчинки (15:9), злі думки (15:26), гординя (16:5), несправедливість (17:15) і нечесність у ділових справах (20:10, 23). Також слід взяти до уваги 6:16-19. І навпаки, Господь утішається тими,   які морально чисті  («ходять бездоганно»; див. 11:3) і говорять правду (12:22).

11:21. Фраза «можна ручитися» є перекладом фразеологічного виразу «можна вдарити по руках» (також див. 16:5б). Це може стосуватись вдаряння по руках, що означає згоду на певну домовленість. За що дійсно «можна ручитися»   – то це за те, що грішники будуть покарані, а праведні уникнуть кари.

11:22. Жінки в древньому Ізраїлі носили як прикраси кільця в носі, як-от сережки або персні на пальцях сьогодні. Як нерозумно вважати, нібито  «каблучка» в рилі додасть краси свині, нечистій тварині! Подібним чином нерозумно й думати, буцімто фізична привабливість жінки виправдовує нестачу в неї «глузду» (моральної здатно сті розрізняти добро й зло). Даний вірш має в собі незвичайну образність для впливу на читача: він порівнює  гарну жінку   з бридкою свинею. Жінка з разючою красою й лихими вчинками нічого не варта: вся її краса стає моральною потворністю. Це перший з багатьох віршів у Приповідках, де вжито слова «що» і «те»   задля порівняння. Така смислова художня структура називається емблематичним паралелізмом.

11:23. Те, чого бажають праведні   (див. 10:24; 13:4), закінчується (або є) «тільки» добром. І навпаки, те, чого сподіваються безбожні (див. 10:28б; 11:7), закінчується (або є) для них же гнівом (див. 11:4). Це означає або те, що Божий гнів сходить на нечестивців і руйнує їхні сподівання, або те, що нечестивці бажають «тільки» випускати свій «гнів».

11:24-26. У цих віршах заохочується щедрість. Коли людина «сипле» іншим «щедро», то й сама має всього вдосталь, і це парадоксально на перший погляд (див. 2 Кор. 9:6). На противагу їй, та особа, яка через свою скупість постійно відмовляє в допомозі іншим, коли ті у нагальній потребі, сама ж буде завжди у нужді (див. 28:22). Тож своєю щедрістю (Прип. 11:25) людина багатіє й одержує допомогу від інших (див. вірш 17). «Хліб» (вірш 26) у суспільстві землеробів був основним предметом обміну; затаювання його могло у кілька разів підвищити ціни. Але той, хто продавав зерно й хліб і не ховав їх, був благословенням для людей.

11:27-28. Якщо людина прагне ( «шукає» в оригіналі – сахар, «шукати, прагнути, очікувати чогось рано чи завзято», як-от очікувати на світанок) «добра» собі й іншим, вона, у свою чергу, отримує «ласку» ( расон, «прийняття»; див. коментарі до 8:35; також див. 14:9) від інших. Добро – взаємне, як у 11:17а, 25. Якщо ж людина «шукає лиха» (неприємностей чи катастроф) іншим, воно зійде на неї (див. 11:17б). Мати гроші – не погано, погано – покладатися на них (див. 1 Тим. 6:9-10), бо й вони самі, і їхні власники дочасні (див. Пс. 62:11; Прип. 23:5; 27:24; Як. 1:11). «А праведні», що покладаються на Господа, наливаються силою, мов те зелене «листя»   (див. про дерево у Прип. 11:30 і ще у Пс. 1:3-4; 92:13-16; Єр. 17:7-8).

11:29. Тримати «дім свій у безладді» – це, отже, бути недбалим до родинних статків і помешкання. Така людина «успадкує» лише «вітер», а то й зовсім нічого. Замість того, аби жити в багатстві й мати слуг, той «дурень», що таке чинить, сам стає «рабом»!

11:30. Як результат («плід») «праведного» життя, людина сама стає деревом «життя» (див. 3:18; 13:12; 15:4), джерелом змістовного життя для інших (див. про листя в 11:28). Така людина протиставляється дурню, котрий несе неприємності своїй сім’ї (вірш 29). Вираз «здобуває душі» у вірші 30 не означає здобування душ чи благовістя. Оскільки слово «здобуває» дослівно перекладається тут як «приваблює» чи «бере з собою», значення може бути тим, що праведна людина заохочує інших до мудрості. Це співзвучно з думкою в першій частині вірша про дерево, яке дає життя іншим своїми плодами.

11:31. «Коли» праведники мають отримати покарання у цьому житті («на землі») за погані вчинки, то вже ж напевно (і «скільки ж більше») ті , котрі погрузли в гріху й злі (вірш 21), будуть покарані. Або ж перша частина вірша значить, що праведники є благословенними в земному житті. Фраза «скільки ж більше» та їй подібні також зустрічається у 15:11; 19:7; 21:27, а «тим менше» – у 17:7; 19:10. Вірш 31 частини 11 є узагальненням віршів 29-30.

12:1. Любити (тобто добровільно приймати або хотіти) «навчання» ( мусар, «моральне наставляння або виправлення»; див. 1:2, 7; 10:17) – це показувати свою любов до «знання». Така людина хоче йти правильним шляхом, бути мудрою. І навпаки, той, хто ненавидить (не слухає і не любить) «картання», показує цим, що «безглуздий» ( ба‘ар, «бути безглуздим, недалекоглядним», наче тварина; також вжито у 30:2, «найдурніший з людей»). Подібні думки також наведено у 12:15; 13:1, 13, 18; 15:5, 10, 12, 31-32.

12:2. У Приповідках вжито багато слів на означення праведного і мудрого: праведний (11:3, 11), чесний (11:5), розумний (11:12), вірний (11:13), милосердний (11:17), щедрий (11:25), розсудливий (12:16, 23), правдивий (вірш 22). У вірші 2 означення «добрий» є ще однією характеристикою. Така людина має на собі благословення Господньої ласки ( расон, «прийняття», «благовоління»; див. коментарі до 8:35). Але особа, котра є лукавою (див. 14:17) або підступною, не лише не отримує Божої ласки, а й засуджена («проголошена винною»; див. Вих. 22:8) Богом.

12:3. І зраїльтяни високо цінували оселення й мирне життя на своїй землі. Але не всі могли втішатися таким життям (див. вірш 7; 10:25). Лиха людина «не» зможе «скріпитись»   і буде вирвана з корінням, немов якась рослина. Тут йдеться про вигнання і/або смерть.

12:4. «Цнотлива» й доброчесна «жінка» (див. 31:10; Рут. 3:11) – немов «вінець» на голову «свого чоловіка», тобто сила й доброта її характеру ( хаиіл , досл., «сила») дає честь і шану її чоловікові. Вона підвищує його гідність. На противагу їй, «безсоромна» жінка (та, котра не чинить згідно з нормами моралі й не має благородства в душі) – як «гниль у його кістках» (д ив. коментарі до Прип. 3:8). Той сором, яким вона себе і його укриває, завдає йому внутрішнього болю.

12:5. Вірші 5-8 протиставляють праведників і нечестивців. Справедливі люди мають чесні й добрі «наміри» щодо себе та інших, а злі люди сіють «обман». Їхні поради – то «каверзи», нечесні, себелюбні (й викривлені, вірш 8). Думки та слова людини зазвичай співпадають із її характером.

12:6. Безбожні бажають знищити інших своїми каверзними порадами, як зазначено у вірші 5, котрі є зрадливими. Праведні ж намагаються спасти «їх», жертв, скривджених пліткарями й лихословцями.

12:7. Коли злі намагаються повалити інших (вірш 6), тоді їх самих «повалено» (див. 1:18) смертю. Вони самі потрапляють у свою ж пастку. «І їх більше немає». Вони перестають існувати. А «дім (сімейство) праведних» стоїть (див. 12:3; 14:11).

12:8. Ставлення людей до праведників і нечестивців є протилежним: пошана мудрим ( «розум»   тут – це секел, «далекоглядність», «розсудливість»; див. 1:3) і ненависть до криводушних.   Слово «криводушний » ( ‘авах ) є одним із кількох слів у Приповідках на означення викривлення. Тобто думки криводушних людей є викривленими, неправильними.

12:9. У віршах 9-11 описуються сцени домашнього життя. Протиставлення продемонстровано словами «ліпше … ніж»   замість «а». Цей вірш – перший із дев’ятнадцяти у Приповідках, де вжито вираз «ліпше … ніж»: вірші 9; 15:16-17; 16:8, 16, 19, 32; 17:1, 12; 19:1, 22; 21:9, 19; 22:1; 25:7; 24; 27:5, 10; 28:6.

Краще бути невідомим ( «бути» або вважатися між людьми «простим»), але мати доброчесну позицію в суспільстві (мати змогу «працювати»), «ніж бути хвальком», себто вдавати з себе когось іншого, і голодувати (див. 13:7). Яка користь з тієї хвальби, коли така особа не може навіть покласти собі «хліба» на стіл?

12:10. «Праведний» турбується не лише про себе та своє сімейство. Його доброта шириться ще й на його тварин (улюбленців і худобу). Фраза «про життя своєї худоби дбає» дослівно перекладається як «знає душі своїх звірів». Він турботливий і розуміє життєві потреби своїх тварин (див. 27:23). На противагу йому, найдобріша річ, яку чинить закоренілий грішник, насправді жорстока.   Він не знає, як слід поводитися з власними тваринами.

12:11. Старанна праця в господарстві дає багато їжі (див. 28:19а; також див. 14:23). Але той, хто   «за марнощами (порожніми речами без жодної користі) вганяє (ця форма дієслова має сильне емоційне забарвлення і позначає несамовиту гонитву)», чи то духовно, чи фізично, не працює належним чином у хазяйстві. Через це йому бракує навіть хліба (див. 28:19б). Занедбувати роботу та думати при цьому про інші речі – це показувати брак розсудливості (див. коментарі до 6:23; 10:13).

12:12. «Здобич», набута лихими людьми у нечесних ділах, приваблює й інших «лихих» людей. Тут слово «здобич» дослівно перекладається як «сітка» і стосується того, що спіймалося в сітку. На противагу короткочасній природі того, що крадуть злі люди (див. 1:19; 10:2-3; 11:4-5), «корінь праведних» процвітає. Праведна людина – немов рослина, корінь якої «тримається твердо»   (див. 10:30) і дає їй змогу зеленіти й цвісти (див. 11:28) та приносити плоди (див. 11:30).

12:13. Вірші 13-20, 22-23 тим чи іншим чином мають стосунок до правильного й неправильного мовлення (див. 10:11-14, 18-21, 31-32; 11:9, 11-13). Образ потрапляння «в петлю» часто використовується у Приповідках (див. коментарі до 11:6). «Праведник» же, говорячи до інших добрими словами або ж даючи щиросердну пораду, не потрапляє в пастку «з-за своїх губів», як «злий». Натомість він «із біди виходить» (див. 11:8, 21; 12-21).

12:14. Плоди «уст» людини – це її слова (див. 13:2). Її мовлення несе їй усяке добро (так людина отримує блага; див. 11:17), як і тим людям, що її оточують. Хоча, можливо, й не таке очевидне, це добро настільки ж велике, як і результати фізичної праці.

12:15-16. У цих віршах наведено дві ознаки дурного й мудрого : дурний ( ’евіл, «закоренілий, упертий дурень») думає, що «шлях його» простий і правильний (див. 21:2), тому й не звертає увагу на настанови (див. 1:7). Коли щось його злить (ймовірно, образа), він одразу ж це виявляє. «Мудрий» же (див. коментарі до 12:23) готовий прийняти пораду (див. 10:17; 11:14; 12:1) і не палає гнівом на образу. Слово «приховує» значить не те, що він нехтує «ганьбу», а те, що він контролює свою реакцію на неї або ж пробачає її. Те ж слово ( касах ) у 10:12 передано як «покриває». Слово «ганьба» передано так само у 11:2.

12:17. Правильне мовлення праведника видно в тому, як він дає чесні свідчення в суді (слово «звістує» є сильним емоційно забарвленим дієсловом, що несе значення «проривається», «вибухає»). А нечестивий зумисно свідчить ложно у суді (див. 6:17, 19; 14:5, 25; 19:5, 9; 21:28).

12:18-19. Дошкульні слова,   які, можливо, й не вжиті з метою образити, можуть бути дуже болючими і прошивати, «мов мечем». Вони не продумані. Хто ж із людей не говор ив колись чогось бездумно, а опісля розумів, що ті його бездумні слова боляче ранили когось? Одначе слова, що ллються з серця мудрої людини, можуть мати протилежний вплив, а саме зцілювати (див. 15:4), а не ранити. Вплив добрих слів (див.12:25), утішення й правда  «повіки перебувають», а брехливість та злісні слова – всього «хвилину». Вираз «на хвилину» дослівно перекладається як  «за одну мить, коли не встигнеш і оком кліпнути »  (див. Іов. 20:5).

12:20. Як це багаторазово зазначено у Приповідках, «шахрайство» є рисою характеру нечестивців (вірш 5; 6:14; 11:18; 14:8; 15:4; 26:19, 24, 26), а «радість» приходить до тих, «хто» хоче іншим та собі миру й працює задля цього (слово «мир» в оригіналі – салом, «добре, заможне життя»). Щодо слова «замишляють» див. коментарі до 3:29.

12:21. Праведні відчувають не лише радість (вірш 20), але й захист. Фразу  «ніякої біди не буде» можна перекласти і як «ніякій біді не буде дозволено статися». На противагу їм, «злі» люди «нещастям повняться» ( див. 11:8, 21; Пс. 32:10).

12:22. І знову тут згадуються «уста брехливі» (див. вірші 17, 19; 21:6; 26:28). Вони «осоружні Господеві», бо цілковито суперечать Його настановам щодо правди (див. Пс. 31:6). (Див. коментарі до Прип. 11:20 щодо інших речей, котрі Він не любить.) Правдивість же тут вихваляється (див. 12:17, 19; 14:5, 25), бо вона є основою правосуддя.

12:23. «Розумний чоловік» не квапиться виказувати іншим своє «знання». Він не такий, як дурні, що всюди виголошують «дурноту». Слово «розумний» в оригіналі – це ‘арум, «хитромудрий» у позитивному розумінні. Це слово вживається в інших місцях Біблії лише у Книзі Іова (5:12; 15:5) та Приповідках (12:16, 23; 13:16; 14:8, 15, 18; 22:3; 27:12).

12:24. Тут, як і у вірші 27 та в 10:4; 13:4 (а також див. 12:11), протиставляються працьовитість і лінивство. Думка, що трудяща людина  «пануватиме», може й не вказувати на те , що вона стане урядовцем, а лише що вона здатна контролювати свою ситуацію, якою б та ситуація не була. Лінивство ж натомість може завести людину в рабство або зробити її слугою (див. 11:29), де їй доведеться працювати більше, ніж вона того хоче.

12:25. Як це зараз чудово відомо у галузях медицини й психології, «журба гнобить» людину (досл., «гне її додолу» або пригнічує її). Однак підбадьорливе «добре слово» може дати зажуреній й пригніченій людині підтримку і звеселити її (див. вірш 18).

12:26. Праведник не обирає собі в друзі будь-кого, він робить це з обережністю. Злі люди, навпаки, не беруть до уваги те, хто стане їм другом. Нечестивець «зводить» іншого нечестивця «на манівці», бо всі вони на хибній дорозі.

12:27. «Лінивий (див. вірш 24) не спече влову». С лово «спече» ( харак ) вживається лише тут у Старому Завіті і його важко точно перекласти. Воно може означати, що лінюх навіть не встане, аби піти за їжею. Або ж (як у версії Хоменка та англомовній версії НМВ) що він вполював достатньо здобичі, але надто лінується приготувати її. Працелюбність спонукає мисливця цінувати те, що він приніс у дім. А лінюх, як тут показано, не цінує те, що має.

12:28. Праведна поведінка  («на стежці справедливости») веде до «життя», яке тут, імовірн о, позначає тимчасове благословення, а не вічне життя (див. коментарі до 3:18). Другий рядок вірша 12:28 є складним для розуміння у давньоєврейському оригіналі. Англомовна версія НМВ передає його як «і на тій стежці безсмертя», що є доволі вдалим перекладом. Хоча декотрі дослідники заперечують наявність теми безсмертя у Старому Завіті, про неї все ж оповідається у декількох його уривках (для прикладу, Іов. 19:25-27; Пс. 16:10; Іс. 25:8).

13:1. Вірші 1-3 мають стосунок до мовлення.  «Мудрий син» (див. 10:1) уважно сприймає «науку» батьків (див. коментарі до 12:1). Слово «любить», хоч і відсутнє в давньоєврейському оригіналі, мається тут на увазі. Персонажем, протилежним за характером мудрому синові, є «насмішник» (див. 14:6; 15:12; 17:5; 19:29; 21:11; 22:10; 24:9; 30:17), який не хоче слухати й здобувати знання від «напоумлення» (ди в. коментарі до 1:23).

13:2. Перша частина даного вірша подібна до 12:14а. Плід «уст»   людини – це її мовлення. Тут, вочевидь, йдеться про праведника. Говорячи позитивні слова й допомагаючи цими словами іншим (див. 12:18б), він сам отримує благословення. Що він дає, те й отримує сторицею. Але безбожні люди (досл., «зрадники») прагнуть не допомагати іншим, а ранити їх насильницькими вчинками й словами. (Див. слово «жадає» у 13:4).

13:3. Поміркованість щодо власних слів оберігає людину від біди (див. 14:3; 21:23). Але коли мовець говорить «невгамовно»   (поспішно й необдумано; див. 12:18), то сказане приносить біду («погибель»; див. 10:8, 14) і йому самому, і його оточенню. Адже через недбальство він дає обіцянки, які не може виконати, розголошує особисту інформацію, ображає чи перекручує факти. Люди з часом перестають вірити тому, що він каже, і не бажають бути поруч із ним. Через це він також може страждати фізично або матеріально.

13:4. Лінива особа (щодо «лінивого» див. коментарі до 6:6) має свої бажання (слово «жадає»   стосується глибокого тілесного імпульсу чи потреби; див. «жадання» у 13:2), але її жадання не задовольняються, бо вона не бажає працювати задля їх здійснення. Одначе працелюбність (див. коментарі до 12:24) дозволяє людині насититися (див. 11:23).

13:5. Як зазначено у 8:13, острах Господній включає в себе ненависть до того, що ненавидить Бог. Оскільки Він «ненавидить» обман (див. 12:22), то так само не люблять його і праведники. Брехня псує людину, веде до хибної віри й несправедливості. І злі люди, обираючи обман, поводяться «безсоромно (досл., «спричиняють сморід») й ганебно».

13:6. Знову ж праведний, мудрий спосіб життя «пильнує» або оберігає людину (див. вірш 3; 2:11; 4:6; також варто взяти до уваги 12:21). Щодо слова «правда» див. комента рі до 11:3. Життя ж у злі та в глупоті не дає грішникові жодного захисту. Його легко повалити.

13:7. Слово  «вдає» стосується більше стилю життя, аніж акторської гри перед іншими. Особа може бути багатою матеріально, але не мати «нічогісінько» в соціальній чи духовній сфері життя. І навпаки, інша особа може бути бідною матеріально, але багатою духовно.

13:8. Слова «багатство» та «бідний» пов’язують даний вірш із попереднім. Багач може потребувати своїх грошей, щоб вибратись із біди (викупити власне «життя»), «бідний же» мирно живе без загрози бути викраденим чи обкраденим. Отже, у бідності є хоч одна перевага.

13:9. «Світло» й «свічка», поширені метафори (див. 6:23; 20:20; 21:4; 24:20; Іов. 18:5-6; Пс. 119:105), мають тут стосунок до тілесного життя. Якщо на Ближньому Сході свічка або лампа у наметі вночі згасала, довколишній світ одразу ж ставав непроглядно темним, що нагадувало темряву смерті. Отож, п раведні матимуть довге життя, а злі люди помруть передчасно.

13:10. Слово «гордість» ( задон, від зід, «кипіти»; див. 11:2) позначає тут непохитну зарозумілість. Така завищена самооцінка «доводить до сварки», тоді як скромність і сумирність роблять людину здатною вчитися й слухати «пораду» (див. 12:15; див. «сварки» у таблиці «Слова й мова у Приповідках» поблизу 6:17-19).

13:11. «Швидко» нажиті нечесним шляхом гроші (див. «скарби, неправдою набуті», 10:2) довго не протримаються (див. 10:2; 13:22; 23:5). Натомість гроші можуть принести збагачення, якщо людина «збирає» їх «поволі»   й чесним способом.

13:12. Людині добре мати надію,   але якщо ця «надія» довго не здійснюється (слово «відсунута» означає «надовго відкладена»), то людина почувається розчарованою (для неї це – «мука серця»). Однак, коли надія здійснюється (див. вірші 4; 19), людина відчуває радість. Сповнення надії дає утішення, як дерево, що дає життя (див. «дерево життя» у 3: 18; 11:30; 15:4).

13:13. Нехтування батьківськими повчаннями чи наукою інших мудрих людей має за наслідок те, що людина платить за це почуттям провини й покаранням. А «хто ж … шанує» ці заповіді та слідує їм, отримує у винагороду благословення. Слово «нехтує» в ор игіналі – буз («відкидати», «зневажати», «висміювати»; див. 14:21 та коментарі до 1:7).

13:14. Навчання у  «мудрого» та слідування його науці так само оновлює й продовжує життя, як «джерело життя» (10:11; 14:27; 16:22). Поруч із цими перевагами доброї науки є ще дещо: вона захищає «від сітей смерти» (подібне твердження міститься у 14:27б). Мудрість може вберегти людину від передчасної смерті (див. 1:32-33; 2:11; 4:20-22; 8:35-36), зображеної тут як сіть для ловлі тварин, в яку істота потрапляє раптово. Позаяк другий рядок вірша 13:14 за змістом залежить від першого, у даному вірші наявний синтетичний паралелізм (див. підрозділ «Літературний стиль» у Вступі ), а не антитетичний паралелізм, як у більшості віршів у част. 10-15.

13:15. Фраза «добрий розум» в оригіналі – секел тоб, що у версії НМВ передано як «добре ім’я» у 3:4 (див. коментарі до цього вірша). У 3:4 і 13:15 ці давньоєврейські слова асоціюються з ласкою ( хен, «ласка» чи «милість»). На противагу ж цьому, життя «віроломних» –   шорстке й тяжке. У давньоєврейській мові слово «шорстка» (’ етан ) означає «вічнотекуча», як річка (Пс. 74:15), «давнезна», як народ (Єр. 5:15), чи «могутня», як старші народу (Іов. 12:19). Імовірно, у Прип. 13:15 воно стосується закоренілого й довготривалого неправильного способу життя безбожних, які настільки погрузли в своїх гріхах, що їм тяжко від них відвернутися.

13:16. Зазвичай вчинки людини співпадають з її характером (див. 4:23-24). Той, хто має розум, «чинить розважно» (‘ арум, є хитромудрим у доброму сенсі; див. коментарі до 12:23 та ще 12:16), але «дурний ( к e сіл; див. коментарі до 1:7) виставляє дурноту напоказ» (див. 12:23б), як «мандрівний торговець, що відкрито виставляє свої товари на огляд перед усіма людьми (Crawford H. Toy,  A Critical and Exegetical Commentary on the Book of Proverbs, p. 273).

13:17. Коли ненадійний «посланець у біду кидає» (можливо, через своє лінивство; див. 10:26; або через свою немудру поведінку; див. 26:6) і, отже, приносить розчарування, надійний «вістун лікує», то бто додає добра тим, на кого працює.

13:18. Якщо ігнорувати  «науку» ( мусар, «моральне повчання чи наставляння»; див. 1:2), можна зазнати «злидні та сором», бо неук є ледачим і іншим соромно за нього. Однак прийняття «напоумлення» (тобто пояснення чи картання) має наслідком пошану.   Про г отовність прийняти пораду часто йдеться у Приповідках (наприклад, у 12:1; 13:1, 13).

13:19. Слово «дурних» об’єднує вірші 19 та 20, хоча предмети обговорення цих віршів різняться між собою. Вірш 19а, як і вірш 12б, говорить про задоволення й радість, коли збувається надія чи мрія. Дурні ж, навпаки, продовжують жити у власних гріхах. З цього виходить, що їхні надії не здійснюються.

13:20. Один із способів стати «мудрим» – це спілкуватися з «мудрими» людьми, включаючи друзів і вчителів. І навпаки, спілкування з «дурним» веде до проблем. Давньоєврейські слова «приятелює» ( ро‘ех ) і «зледачіє» ( иероа‘ ) звучать трохи подібно. Тема впливу спілкування з хорошими та поганими людьми часто піднімається у Приповідках (1:10-11; 2:12; 4:14-17; 16:29; 22:24-25; 23:20-21; 28:7).

13:21. Вірші 21-23 стосуються бідності та достатку («добро»). Біда сходить на «грішних», наче тварина, що перес лідує їх. Вони не можуть від неї втекти. Приміром, однією з багатьох таких проблем є голод, про що йде мова у вірші 25. Праведні ж люди, які у Приповідках прирівнюються до мудрих і працьовитих, втішаються багатьма хорошими речами в житті, що теж є вельми поширеною темою Книги Приповідок (3:2; 8:18; 10:6, 22; 21:21; 28:25). Ці твердження в загальному баченні світу є правдивими, хоча можна навести і декілька винятків.

13:22. Морально добра людина є настільки благословенною, що має змогу допомогти своїм онукам, включивши їх у заповіт. Але «майно», яке надбав собі грішник, буде втрачене і зрештою перейде в руки «праведника».   Імовірно, це трапляється через нерозумне й недалекоглядне розпорядження грішника своїми багатствами.

13:23. Бідний може власною працею здобути  «багато збіжжя», щоб прогодувати себе (див. 12:11а), але «за браком правосуддя» він може його і втратити. Вірш 22 част. 13 говорить про грішника, що втратить гроші; вірш 23 говорить про тих, які страждають від рук таких грішників.

13:24. Вірші 24-25 і 14:1-4 говорять про різні сцени з домашнього життя. Люблячі батько чи мати інколи мусять завдати тимчасового болю своїм дітям (для прикладу, вдарити рукою чи різкою ), щоб уберегти їх від набагато більшого й тривалішого болю через немудре життя. Небажання наставляти, а іноді й карати свою дитину, коли це зробити потрібно, ставить під сумнів істинну любов і турботу батьків про неї. Інші вірші у Приповідках про виховання дітей – це 19:18; 22:15; 23:13-14; 29:15, 17. Бог також карає і картає Своїх дітей (див. 3:11-12; Євр. 12:6).

13:25. Бог задовольняє тілесні потреби праведних.

14:1. Мудра жінка («мудрість») й дурна жінка («дурнота»), швидше за все, виступають тут окремими персонажами, а не мудрістю та глупотою, уособленими у 9:1, 13. Слово «будує»,  найімовірніше, стосується не буквальної побудови будинку,   а піклування про господарство, щоб воно процвітало. Тоді як мудра жінка поліпшує своє господарство, нерозумна жінка живе таким чином, що її хазяйство занепадає.

14:2. Ставлення людини до «Господа» – або острах до Нього (див. коментарі до 1:7), або нехтування «Ним» – проявляється в її поведінці. Її вчинки є або добропорядними, або лихими, немов прості чи «криві дороги» ( див. 2:15).

14:3. Мовлення «в устах дурного» (’ евіл, того, хто гордий, впертий і закоренілий у злому способі життя) доводить його до покарання бичом по спині (див. 10:13; 26:3). Мудрі ж слова «оберігають»   людину від такого покарання (див. 13:3).

14:4. Якщо селянин не має  «волів» для орання землі, «ясла» (місце, куди кладуть їжу для худоби) у його стайні – «порожні», тобто чисті. Одначе, витрачаючи час та гроші на годівлю биків й прибирання за ними у стайні, він матиме дуже багато їжі, збере «урожай великий» з авдяки тому, що орав землю сильними биками. Отож, будь-який значний результат вимагає часу, грошей і праці.

14:5. Протиставлення між правдивими та неправдивими свідченнями також показано у 12:17; 14:25. Неправдиве свідчення в суді засуджується в 19:5, 9; 21:28; 24:28; 25:18.

14:6. Незвично читати у Приповідках, що  «насмішник» (див. коментарі до 13:1) шукає «мудрости», але це показує, що нестача бажання є не настільки великою його проблемою, як його нехіть підкоритися найпершій вимозі пошуку мудрості: набратися остраху Господнього (1:7; 9:10). Імовірно, насмішники шукають мудрість не там, де потрібно. «Знання» легко здобуваються людьми, які мають здатність розуміти духовні речі. Вони знають, де шукати справжнє знання.

14:7. Вірші 7-9 включають в себе твердження про дурнів. Вірш 7 – це перше наказове речення у розділі, що починається з 10:1. Також вірш 14:7 написано з синтетичним паралелізмом, оскільки другий рядок у ньому пояснює перший. Позаяк товариство, в якому людина знаходиться, може вплинути на неї добре чи погано (див. 13:20), вона має уникати «дурня» ( к e сіл ), бо такі люди говорять без розуму.   Вони не мають нічого цінного для юної особи.

14:8. Розумний ( ‘арум, «хитромудрий у хорошому сенсі»; див. вірш 18 та коментарі до 12:23) добре все продумує, і тому його нелегко обманути. Д урнів же підводить їхнє ж «безумство» (див. 14:18, 24, 29), бо вони думають, що тільки їхні дороги правильні (12:15).

14:9. Коли «дурний» грішить, він «сміється» над небезпекою гріха та можливістю виправитись. На противагу дурним, котрі не бажають зійти зі своїх грішних доріг, «між праведними існує ласка», т обто добре ставлення (щодо расон див. коментарі до 8:35) від Бога і людей.

14:10. Внутрішній біль людини (її «горе») та її «радощі» не можуть бути сповна прожитими кимось іншим. Це – особисті, сокровенні почуття в душі особи.

14:11. Темою віршів 11-14 є кінцеві долі людей. «Дім лихих (тобто їх статки або ж їх родина) розпадеться» (див. 15:25) й не буде довго існувати. І навпаки, «намет праведних (статки чи родина) процвітатиме» (досл., «буде цвісти прекрасними квітами чи розростатися», немов те дерево, що розквітає чи розростається вшир та ввись). Такий художній образ показує розвиток, достаток і мирне життя.

14:12. Цей вірш повторюється майже дослівно у 16:25. Певна стежка («дорога» в житті) може видаватися простою (прямою або легкою) деяким людям. «Але» оскільки вона веде до «смерти», вона є дорогою гріха і глупоти (див. 5:5, 23; 7:27; 9:18; 11:19; 21:25). «Людина» не в змозі уникнути наслідків свого гріха.

14:13. Сміючись, людина може вдавати перед всіма, що тішиться життям, коли насправді в її «серце» закрався душевний біль (див. вірш 10; 15:13б). Слова «кінцем радощів буває смуток» стосуються або мінлив ої природи людських емоцій, або ж думки, що радість рідко буває повною, незатьмареною ніяким смутком.

14:14. Як лихим, так і праведним – невірним (ті, що мають «нестале серце»)  і добрим людям  – воздасться за їхніми вчинками (див. 1:31). Усі пожнуть те, що посіяли (Гал. 6:7).

14:15. Вірші 15-18 говорять про спосіб життя дурника та  починаються й закінчуються згадкою про простодушних і розумних людей. «Простодушний» ( петі, «наївний», «легковірний»; див. коментарі до 1:4) легко підпадає під вплив інших (див., для прикладу, 7:7-10, 21-23), тоді як «розумний» ( ‘арум; див. 14:8, 18 та коментарі до 12:23) думає перед тим, як щось зробити.

14:16. Тут не йдеться конкретно про острах Господній, хоча, можливо, саме таким є підтекст даного вірша. Цей вірш дослівно звучить я к «мудрий боїться й відвертається від зла» (див. 3:7; 8:13; 16:6; Пс. 97:10). «А дурний» керується своєю імпульсивністю («зухвалий») і є невгамовним («у своїй самовпевненості») щодо зла.

14:17. Слово «запальна» поєднує цей вірш із попереднім. Така «людина робить дурниці»   (див. вірш 29; 15:18). «Запалати гнівом», не контролювати себе – це прямувати дорогою злісних вчинків і слів, які потім неможливо виправити, хоча й дуже шкода. Та ще складніше жити з людиною лукавою і  підступною (див. 12:2), котра будує злісні плани ( м e зіммах ; див. коментарі до 1:4). Людина, що таїть лихо проти інших, дбаючи лише про власні інтереси, не зазнає любові, бо їй ніхто не довірятиме. Вона ходить манівцями (14:22).

14:18. Через власну легковірність «простаки (див. вірш 15 та коментарі до нього) наслідують дурноту», а не мудрість (див. вірш 24). Зовсім інші, «розумні» люди (див. коментарі до вірша 8 та вірша 15) отримають благословення і «увінчаються знанням».

14:19. Лихі «перед добрими вклоняться». О скільки зараз у грішному світі це побачити важко – часто усе відбувається навпаки – цей вірш, імовірно, оповідає про майбутнє, в якому нечестивці будуть підвладні праведникам.

14:20-21. Вірш 20 розповідає про людей, які цураються бідних сусідів.   У вірші 21 така поведінка зветься гріхом. Окрім майнових нестатків, бідні люди потерпають ще й від самоти, бо інші часто не хочуть з ними спілкуватися (див. 19:4, 7). Вірш 20 част. 14 зіставляє цю проблему бідних із тим фактом, що багато людей хоче приятелювати з  багатими.   Вірш 21, в свою чергу, протиставляє зневагу до бідного ближнього любові й доброті до нього. Так, зневажливе ставлення (слово «гордує» в оригіналі – буз, «тримає у зневазі», «принижує», «насміхається»; див. «нехтує» у 13:13 та коментарі до 1:7) є гріхом, тоді як милосердя до «вбогих» (див. 14:31; 19:17; 28:27) прино сить з собою благословення від Господа.

14:22. Даний вірш містить перше запитання у цьому розділі, котрий починається з 10:1. Люди, «що замишляють лихо» (щодо слова «замишляють» див. коментарі до 3:29), йдуть геть від правильної дороги в житті. На противагу ж їм, людина, що «добро замишляє» іншим (див. «жалує» у 14:21), має «милість» ( хесед, «віддана любов»), і з нею «правда» (див. 3:3; 16:6; 20:28).

14:23. Старанна «праця приносить користь» (див. 10:4; 12:11, 24), але ті, що лише «пусто»   балакають про роботу, доводять себе до зубожіння й голоду (див. 6:10-11). Ще іншими причинами бідності, які згадуються у Приповідках, є скупість (11:24; 28:22), поспіх (21:5), гедонізм (21:17), гноблення (22:16), ліпше ставлення до одних і гірше до інших (22:16).

14:24. Мудрі мають «вінець», тобто благословенні хистом та багатством (див. 3:16; 8:18, 21; 15:6; 22:4) завдяки своїй старанності (14:23), але дурні через свою поведінку отримують не благословення, а ще більше «безглуздя»   (див. вірш 18).

14:25. Правдиве свідчення у суді може врятувати «душі» (людські життя) від смертної кари. Брехливий же свідок своєю постійною облудою може  послати невинну людину на смерть або у в’язницю, нечесно виправдовуючи винного. Люди, що свідчать у судових справах (див. вірш 5), перебувають у позиції, подібній до місця стратегів на війні: вони часто вершать долі інших.

14:26-27. Ці вірші в тексті стоять поруч, бо обидва стосуються остраху Господнього (див. коментарі до 1:7). У 14:26 острах перед Ним дає безпеку (див. вірш 32) та захист супроти нещасного життя всім віруючим і також їхнім дітям, які навчені своїми побожними батьками боятися Бога. У вірші 27 «Господній острах» названо джерелом «життя» (див. 10:11; 13:14; 16:22), тобто острах Господній надає довголіття (див. 3:2, 16; 9:10-11; 10:27; 15:24), бо захищає від «сітей смерти»   (див. 10:2б; 11:4б; 13:14б).

14:28. Найбільша сила «царя» – в його людях. Якби він не мав над ким царювати, тоді його позиція в суспільстві та високе звання були б нічого не варті. Помпезне звання без належних обов’язків значної пошани не викликає.

14:29. «Хто терпеливий» (див. 16:32; 19:11) у скрутних обставинах, «той» показує мудрість, тоді як нетерпляча людина, яка вибухає гнівом (див. 14:16-17), – «дурноту». Давньоєврейське слово рум («виявляє») означає «виставляє напоказ перед усіма». Самоконтроль завжди є рисою мудрої людини, а вибух гніву мудрості ще нікому не додав!

14:30. Емоції людини впливають на її фізичний стан, про що дуже добре відомо сьогодні (див. 15:13, 30; 17:22; 18:14). «Лагідне серце» (або ж здоровий глузд чи вдача) допомагає зберегти здоровим тіло, тоді як «заздрість», темне й злісне бажання мати або одержати те, що особа бачить у інших, чинить на тіло протилежний вплив (щодо слова «кістки» див. коментарі до 3:8).

14:31. Наживатися на  вбогих – це грішити супроти Господа (див. 17:5), оскільки Бог є Творцем усіх людей (див. Іов. 31:13, 15) і тому що Він боронить їхні справи (Прип. 22:22-23). Праведна, мудра людина є милосердною до бідних (14:21; 19:17; 28:27), бо вона так «почитає»   Творця.

14:32. Проблеми можуть бути нищівними для «злого» (див. 6:15), бо він не надіється на Господа. Коли ж «праведник» постане перед смертю, то «знайде» у Бозі «притулок» і з ахист.

14:33. «Мудрість» присутня всюди («у серці розумного» і навіть «між дурнями»; див. 1:20-22; 9:1-4), одначе «її» (тут знову мудрість персоніфікована і виступає в образі жінки; див. коментарі до 1:20-33) по-різному сприймають.

14:34. «Справедливість» у народі має благотворний вплив (фраза «підносить … угору» вживається тут у моральному значенні), «а гріх» тягне за собою протилежні наслідки (доводить до сорому й лиха; слово «сором» дослівно перекладається як  «докір» і зустрічається в оригіналі тексту лише тут та у Лев. 20:17). Хоча люди, на перший погляд, можуть і не зазнавати покарання за гріх, гіркі наслідки гріха згодом прийдуть та вкриють грішників соромом.

14:35. «Цар» дуже радий, коли його слуги мають розсудність (слово «розумному» тут означає «розсудливому», «обачному»), але якщо вони нерозсудливі, то завдають йому сорому (словосполучення «сором коїть» в оригіналі є одним словом і також зустрічається у 10:5; 19:26; 29:15). Як наслідок, цар гнівається на них. Слово «гнів» в  оригінальному тексті – ‘ебрах, спалах невдоволення. Те саме справджується і щодо сьогоднішніх працівників: розсудливість дає добро, а нестача її несе роботодавцям проблеми.

15:1. Вірші 1-2, 4, 7, 14б, 23 та 28б стосуються мовлення, себто теми, що часто згадується у Приповідках (див. таблицю «Слова й мова у Приповідках» біля 6:17-19).

«Лагідна (досл., «м’яка») відповідь» може вказати вихід із потенційно напруженої ситуації, погасивши людський «гнів» ( хемах, «злість»). Аби бути порадником у такій ситуації, потрібно мати передбачливість, терпіння, самоконтроль і доброту – чесноти, котрі часто прославляються в Приповідках. Натомість «дражливе (досл., «образливе») слово викликає», а не гасить «лютощі».

15:2.  «Язик (слова) мудрих точить (досл., «добре розповідає») знання» (див. вірш 7). Мудрі люди не лише володіють знаннями, вони також вміють показати ці знання так, щоб захопити ними інших. Дурні люди, однак, «мелють» (досл., «виливають із уст», також вжито у вірші 28) свої «дурниці». Їх численні слова, що виливаються з уст, немов вода з джерела, показують їхню дурість. «Уста» дурних також розкривають їхні гріхи (вірш 28) і годуються глупотою (вірш 14).

15:3. У Своєму всезнанні Бог бачить і знає, що робить кожен (див. 5:21; Євр. 4:13; також варто взяти до уваги вираз «очі Господні» у 2 Хр. 16:9), стежить, ніби вартовий, що охороняє місто. Злі люди отримують пересторогу, а добрі – підбадьорення у даному твердженні. Він бачить навіть смерть і руйнування (див. Прип. 15:11). Другий рядок вірша 3 є доповненням першого. Отож, у цьому вірші наявний синтетичний паралелізм (див. підрозділ «Літературний стиль» у Вступі ).

15:4. Словами можна підбадьорити чи засмутити особу. Слова, що несуть зцілення, що благотворно впливають на емоційний стан людини, є наче «дерево життя» (див. 3:18; 11:30; 13:12), джерело росту й сили. Лукаві ж слова ( селеп, «підступні»; ужито в Старому Завіті лише тут та у 11:3, «лукавство») можуть пригнобити «душу» (див. 15:13; 17:22; 18:14) або зіпсувати моральний стан людини.

15:5. Якщо син не хоче слухати навчання «свого батька» ( мусар; див. коментарі до 1:3), він – «дурний» (’ евіл, закоренілий, затятий дурень; див. коментарі до 1:7). Він – безглуздий (12:1) насмішник (13:1; 15:12) і ненавидить самого себе (вірш 32). Він помре, якщо не зміниться (вірш 10). Брати до уваги «картання» батьків – це, отже, чинити мудро. Словосполучення «стає мудрим» в оригіналі виражене дієсловом ‘арам, «бути хитромудрим» у доброму сенсі (також зустрічається у 19:25). Це слово подібне до іменника ‘ормах (у 1:4; 8:5, 12) та прикметника ‘арум (12:23; 13:16; 14:8, 15, 18; 22:3; 27:12). Послух порадам своїх батьків несе з собою почесті (див. подібні міркування у 12:1; 13:1, 13, 18).

15:6. Як неодноразово зазначено у Приповідках, праведні (й мудрі) люди завдяки своїй праведності живуть зазвичай у достатку (див. 3:16; 8:18, 21; 14:24; 22:4), хоча є й чимало винятків з цього узагальнення. Лихі ж (і нерозумні) люди зі своїх грошей та прибутків мають лише «безладдя» (див. слово «руйнує» у 15:27; варто ще взяти до уваги 1:19; 10:2).

15:7. Мудрі люди розмовляють про добрі й корисні речі, а безумні ( к e сіл) так не чинять. Вони ширять глупоту (вірш 2). Слова людей (їх «уста» ) виявляють те, що у них в серцях (див. стосовно серця й уст у 4:23-24).

15:8-9. Господу огидні   (див. 6:16-19) «жертва» та «дорога» злих, як і їхні думки (15:26). (Щодо інших речей, котрі Господу огидні, див. коментарі до 11:20.) Бог ненавидить жертви, принесені злими людьми (див. 1 Сам. 15:22; Іс. 1:11; Єр. 7:22; Ам. 5:22), бо вони підносяться лицемірно. Оскільки «дорога» (поведінка) лихих Богові осоружна, то такими ж є і їхні жертви. Натомість «молитва ж праведних Йому угодна», і Він слухає її (Прип. 15:29). Принесення жертв лише як зовнішній акт поклоніння не замінить собою життя «по правді», яке, звісно ж, Бог «любить».

15:10. У віршах 10-12 другий рядок доповнює й розширює думку першого. Якщо людина  «зо стежки» доброти і праведності «збочує» (див. вірші 8-9), її настигне «сувора кара» ( мусар; «моральне напоумлення»), а якщо вона не захоче слухати «напоумлення» (вірші 5, 12; див. 10:17; 12:1) і виправлятись, то тяжко поплатиться за це (13:13) бідністю, соромом (13:18) і смертю (15:10).

15:11.  «Шеол ( с e ’ол ) і Аваддон» ( ’абаддон, від ’абад, «загинути або померти») можуть бути синонімами гробу й похованої у ньому людини (див. 27:20; Іов. 26:6; слово ’абаддон  також ужито в розумінні «знищення», «руйнування» у Іов. 28:22; 31:12; Пс. 88:12). Позаяк Бог здатний бачити померлих у гробах, то, звичайно ж, Він може так само бачити й «серця» живих (див. Прип. 15:3), тобто їхні спонуки, думки та бажання (див. Пс. 38:10а). Серце людське може обманути людину, але не Бога (Єр. 17:9-10).

15:12. Слово «картають» позначає тут докір, наставляння (як у 9:7-8; 19:25; 25:12). «Глузовник» (див. 13:1) відкидає (досл., «не любить») такий докір і не хоче навчатися в «мудрих» ( див. протиставлення цьому у 15:31). Це показує, що насмішка є свідченням глупоти.

15:13. Вірші 13-15 оповідають про  «веселе» і «розумне серце». Внутрішня радість ( самах; див. коментарі до вірша 21) об’являється на людському обличчі, а душевний біль («журба»; див. 14:13) пригнічує настрій (тоді «душа ниє»; див. 15:4; 17:22; 18:14). Веселощі й журба – це стани серця. Те, як ою людина є в душі, впливає на її емоції більше й довше, ніж обставини. Декотрі люди переносять важкі ситуації краще, ніж інші, бо мають внутрішню силу.

15:14. Людина, що має розум, шукає більше «знання» (див. 18:15; 19:25; 21:11) та легко його отримує (14:6). «Безумні», однак, «живляться» ( ра‘ах, «пасуться», ніби худоба) і цілком задовольняються своєю «дурнотою» (див. 15:2, 21).

15:15. На противагу сумному (‘ ані, досл., «тому, що пригнутий до землі», приниженому, стражденному, вбогому, як це перекладено, приміром, у 14:21), який почувається нещасним, людина з веселим серцем ( див. 15:13)   «завжди бенкетує», б о вміє втішатися життям, незважаючи на мінливі обставини. Отож, люди мають підбадьорювати сумних не падати духом, надаючи їм посильну допомогу.

15:16. Вірші 16 і 17 є двома з дев’ятнадцяти віршів у Приповідках із структурою «ліпше … ніж» (див. коментарі до 12:9). Зазвичай людина обрала б «великі скарби» (достаток), а не бідність. Однак, якщо в неї є бідність («трохи» р ечей і їжі; див. 16:8) та острах Господній   (див. коментарі до 1:7), то таке поєднання (див. 1 Тим. 6:6) є значно кращим, аніж багатство, якщо гроші несуть із собою тривогу («у тривозі», м e хумах ; див. Іс. 22:5, «гармидеру»; Втор. 7:23, «нелад»; 1 Сам. 14:20, «замішання»; Єз. 7:7, «тривоги»; Зах. 14:13, «замішання»). Текст Прип. 15:16 вказує на те, (а) що багатства, які тут згадуються як такі, що несуть тривогу, – це скарби того, хто не боїться Бога, і (б) що острах Господній дає мир, а не сум’яття.

15:17. Як і вірш 16, вірш 17 протиставляє бідність  («миска капусти») багатству («віл вгодований»).  Звісно, що люди обрали б розкішний спосіб життя, а не скромне існування, якби мали цей вибір, однак найважливішою тут виступає любов.   Багато людей пізнало з особистого досвіду, що той дім, де матеріальних надбань небагато, але де всі люблять один одного, – набагато кращий, ніж дім із величезними статками, де мешканці ненавидять один одного (див. 17:1). Любов робить будь-які складні обставини посильними для людини, тоді як ненависть знищує всі радощі, в тому числі задоволення від вишуканих страв.

15:18. «Гаряча людина (досл., «людина гнівлива»; див. подібні вирази у 14:16-17, 29; також варто взяти до уваги 19:19; 22:24) здіймає сварку» (див. 6:14, 19; 10:12; 16:28; 28:25; 29:22; див. коментарі до 6:14). Така поведінка може бути однією з причин тривоги й ненависті, про які йдеться у 15:16-17. Терпелива вдача (див. 14:29; 16:32; 19:11; 25:15), однак, може зупиняти суперечки. Слово «лагідна» дослівно перекладається як  «повільна до гніву» (див. Як. 1:19).

15:19. Як ненависть та гнів несуть проблеми (15:17-18), так приносить їх і лінивство. Терня на дорозі (див. 22:5; 24:30-31) є художнім відображенням труднощів, які заважають особі одержати те, чого вона хоче. В її житті постійно з’являються перешкоди. На противагу такій особі, праведні люди є працьовитими і тому мають менше проблем. Їхнє життя – то, скоріш,  «стежка … гладенька» ( див. 4:26).

15:20. Вірші 20 і 21 говорять про вплив мудрості та глупоти на життя людини. Любов у домі несе мир (вірші 16-17), а слухняний та «розумний син веселить ( самах) »   батьків. Глупота ж не радує нікого. Насправді, тільки «дурний … матір свою зневажає». Тут немає прямої констатації факту, що глупота сина засмучує його матір (як у 10:1), одначе можна здогадатись про це її емоційне переживання, оскільки зазначено ставлення такого сина до неї.

15:21. Тоді  як мудрий син приносить радість ( самах) батькові (вірш 20), дурному («безглуздому»; досл., «з пустим серцем»; див. коментарі до 6:32; 10:13) потіхою («радість» тут – теж самах) є його «дурнота» (також див. коментарі щодо самах у 15:13, 23, 30). Мудра людина «іде шляхом просто» (див. «стежка ... гладенька» у вірші 19б), тим часом як дорога безумця покручена (і з перешкодами, як сказано у вірші 19а).

15:22. Чотири рази у Книзі Приповідок наголошується необхідність радитися з іншими, обмірковуючи свої «задуми» (11:14; 15:22; 20:18; 24:6).

15:23. У віршах 23, 30, 33 другий рядок розпочинається зі слова «і» або його можна вставити, що власне й вказує на присутній тут синонімічний паралелізм (див. підрозділ «Літературний стиль» у Вступі) . «Слово, сказане до речі» (див. 25:11-12), тобто озвучене в потрібний час й у потрібному місці, потішає ( самах; див. коментарі до 15:20) не лише слухача, але й мовця. Такі   слова (слова любові, утішення, зауваження чи примирення) мають благотворний вплив.

15:24. Кожен із віршів 24, 26-33 прямо чи опосередковано стосується рис характеру побожних людей, які: мудрі (вірш 24), смиренні (вірш 33), чисті серцем (вірш 26), чесні (вірш 27), обачні (вірш 28), наполегливі в молитві (вірш 29), радісні (вірш 30), люблять навчатися (вірші 31-32) та глибоко шанують Господа (вірш 33). Мудрість може допомогти людині   «ухилитись»   від передчасної смерті. Це твердження неодноразово зазначається у Приповідках (див. 3:2, 16; 4:10; 9:11; 10:27; 14:27).

15:25. Вірші 25 і 26 показують реакцію Господа на характер людини. Горді особи («гордих», ге’ех, також ужито в 16:19, походить від дієслова га’ах, «вивищуватися» чи «бути вивищеним») накопичують статки, включаючи доми, але Господь «розвалить» це усе (див. 14:11). Вдів же Він «утвердить».

Земля, яку ізраїльтяни надзвичайно цінували, була позначена межами,   щоб зберегти її первинні розміри (Втор. 19:14). Земля була багатством родини, і її межі мали дуже важливе значення (Прип. 22:28; 23:10-11). Слабке становище вдів часто робило їх безсильними жертвами злодіїв, котрі прагнули вкрасти їх землі, тож Господь Сам пообіцяв, що оберігатиме межі «вдовиці» і що вони не порушаться.

15:26. «Огидні Господеві» не тільки жертви і вчинки поганих людей (вірші 8-9), а й навіть їхні «задуми» (передано так само у 6:18). Одначе слова тих, що «чисті» серцем, – «приємні» д ля Нього.   Бог у своєму всезнанні відає все.

15:27. Давньоє врейське слово на означення жадібного,  ласого до  «наживи» ( баса‘, «відрізати» чи «відламати») чоловіка виражає думку про набуття багатств нечесним шляхом або з допомогою насилля. (Щодо жадібної й заздрісної особи див. 28:25.) Батько, що забезпечує свою сім’ю нечесними чи насильницькими способами, рано чи пізно завдасть дружині й дітям великих страждань («руйнує дім свій»; див. 11:29; 15:6). Приймання чи давання хабарів («гостинці») є різновидом нечесності й жадоби, бо вони спотворюють справедливість (див. коментарі до 6:35). Тож відмова від хабарів допомагає подовжити життя й уберегти власну сім’ю від лиха.

15:28. Праведна людина «обдумує (обачно розмірковує над тим), що має відповісти», а не виголошує першу-ліпшу річ, яка спаде їй на думку. Отож, її слова більш слушні та доречні (вірш 23). Проте «уста злих» одразу ж «виливають» (також зустрічається у вірші 2) злі слова, ніби воду, що ллється з джерела.

15:29. Оскільки Бог ненавидить «лихих» (вірші 8-9, 26), Він віддаляється від них і не бажає їх чути. «Молитву ж праведних» Він «вислуховує» (див. Пс. 34:16, 18 ; 1 Пт. 3:12), бо їхня молитва його радує (Прип. 15:8).

15:30. Підбадьорення доброї людини, чи то несловесне («ласкавий погляд», досл., «сяючі очі»), чи словесне («добра новина»; див. 25:25), допомагає й тішить. Слово «веселить» в оригіналі – самах, також вжито у 15:20-21, 23, 31. Як і у вірші 13а, емоційний стан впливає на фізичне здоров’я («підкріпляє тіло»; д ив. коментарі до 3:8).

15:31. Вірші 31-33 говорять про певні умови для того, аби вважатися мудрим: вислуховування (та послух до) картання (вірш 31), послух напоумленням (вірш 32), острах Господній та покірність (вірш 33). Послух картанню (див. коментарі до 1:23) може бути спасенним,   бо така людина зауважує його (17:10), вчиться від нього (19:25) і, отже, вважається мудрою («посеред розумних перебуває»).

15:32. Ігнорування «напоумлення» ( мусар, «морального наставляння»; див. вірші 5, 10) тягне за собою втрату життя та знання, й це показує, що той, хто ігнорує його, насправді, ненавидить сам себе   (див. «свою душу кривдить», 8:36).

15:33. «Острах Господній» (див. коментарі до 1:7) – це не лише початок всякого знання, а ще й «мудрости навчання». Боячись Господа (шануючи, довіряючи, слухаючи, поклоняючись та служачи Йому), людина навчається мудрості. «Покора», що супроводжує острах Господній, має випереджати «славу» (див. 18:12б; 29:23), що з мудрістю прибуває. (Острах Господній і покора також пов’язані у 22:4.)

Б. Приповідки, що славлять праведне життя (16:1-22:16)

Більшість із 191 віршів у цьому розділі є або порівняннями (з синонімічним паралелізмом), або доповненнями (з синтетичним паралелізмом), і лише декілька з них є протиставленнями (з антитетичним паралелізмом). Вірші 1-7, 9 у част. 16 говорять про Господа, а вірші 1, 3, 9 оповідають про плани людини і вищість Бога над ними. Ці плани об’являються словами людини (язик, вірш 1) та її вчинками (кроки, вірш 9). Вірші 1, 5, 9 стосуються серця, а у вірші 2 йдеться про спонуки людини. Гординя (вірш 5), зло (вірш 6) та несправедливість (вірш 8) – засуджуються. Хоча в Приповідках людина постійно отримує заохочення шукати мудрості, вона не звільняється від необхідності покладатися на Господа.

16:1. Людина може мати «задуми (упорядковувати плани, мовби шикувати солдатів у ряди; див. Бут. 14:8) в серці (див. Прип. 19:21), але» Господь керує тим, що виходить із її серця словами («відповідь язика»).  Бог у Своєму всевладді є вищим за людину (див. 16:9). Серце особи та її мова – тісно пов’язані (див. 4:23-24).

16:2. Особа може думати, що в її вчинках немає нічого поганого, і вони можуть видаватися їй   чистими.   Але Бог знає її серце й відає, чи спонуки за її вчинками справді «чисті». «Господь» судить людей, зважаючи на те, чо му вони так поводяться (див. 17:3; 21:2), бо Він бачить людські серця (див. Мт. 6:4, 8, 18).

16:3. Покладаючись   «на Господа у … справах» (вірші 1, 9), людина чинить те, що є безумовною складовою істинного успіху. У цьому вірші, однак, не сказано, що божественну підтримку гарантовано отримають всі плани. Дурень (1:32) і лінюх (6:9-11), навпаки, доводять себе до незавидного кінця. Слово «здайся» дослівно перекладається як «поклади» (див. Пс. 37:5).

16:4. Бог «усе зробив … для власної (або «заради») мети» (див. Рим. 8:28), в тому числі й «грішника – на день лиха», себто знищення. Хоча, можливо, це важко зрозуміти і прийняти, кара для нерозкаяних відповідає Божій справедливості і є істиною, якій неодноразово навчає Святе Письмо (включно з Прип. 16:5).

16:5. Бог ненавидить гординю або ж небажання покладатися на Нього (щодо інших речей, яких Він не любить, див. коментарі до 11:20). Тому Господь часто карає гордих «серцем». Слово «напевне» в оригінальному тексті є вираз ом «як рукою об руку вдарити» (див. коментарі до 11:21).

16:6. Хоча за нерозкаяний гріх людина «кари не уникне» (вірш 5), Бог Своїм «милосердям ( хесед , «віддана любов») і правдою» (див. 3:3; 14:22; 20:28) надав шлях спокутування гріха. Після того, як людина спокутувала свої гріхи своєю вірою в Господа, вона має припинити грішити. Вона повинна ухилятися від зла (див. 16:17) з «острахом Господнім» (див. коментарі до 1:7; також див. 3:7; 8:13).

16:7.  «Коли» людина тішить Господа своїми вчинками (і разом з тим ухиляється від зла, вірш 6), «то він (Господь чи сам праведник) і ворогів його мирить з ним».

16:8. Цей вірш із виразом «ліпше … ніж» (див. коментарі до 12:9) є подібним до 15:16. Однак тут фраза «з правдою» замінює вираз «в Господньому страсі», слова «прибутки великі» вжито замість фрази «великі скарби», а замість слів «у тривозі» містяться слова «з кривдою». Той, хто здобуває «прибутки» (те саме слово в оригіналі, що й «заробіток» у 10:16 та «великі скарби» у 15:16) нечесними способами (див. 10:2, 16; 13:11; 15:27), рано чи пізно буде покараний. Отож, праведне життя, навіть коли в ньому доведеться мати лише «трохи», є , безумовно, ліпшим.

16:9. Людина розробляє плани, як їй далі діяти ( «обмірковує дорогу»), але «Господь управляє» (чи вирішує), як вона піде і вчинить (її «кроком»). Значення тут таке ж саме, як і у вірші 1, хоча замість слова «язика» ужито слово «кроком».

16:10. У  віршах 10, 12-15 неодноразово згадується слово  «цар» та його похідні. Коли цар Ізраїля озвучував «вирок» або пе вне одкровення, він робив це як представник Бога і тому мав бути справедливим правителем (див. Втор. 17:18-20).

16:11. Щодо фрази «вага й терези»  див. коментарі до 11:1 (також див. 20:10, 23). Цар установлював стандарти міри й ваги (див. «важило… двісті шеклів царської ваги», 2 Сам. 14:26), але тут зазначено, що стандарти ці погоджував Господь.   Тож вони мусили бути у пошані. Використання нечесних терезів, важків і засобів міри вважалося непокорою як цареві, так і Богові.

16:12-13. «Огидно для царів зло чинити» (вірш 12), бо вони цінують чесність (вірш 13) або хоча б повинні її цінувати, оскільки праведний та чесний володар «твердо» укріпить (утвердить) свій царський «престол» (див. 20:28; 25:5; 29:14). І навпаки, нечесність та несправедливість повалять його правління. Царі мають цінувати чесність і «правду» не тільки в самих собі, але ще й у інших.

16:14. Якщо хтось гніває царя, то може бути страченим. Лише мудрість «утихомирить» його гнів (див. Проп. 10:4). Сила царська – нестримна. Тож єдиний спосіб уникнути кари – це шукати примирення.

16:15. Чесно кажучи, у вірші 13 наведено один зі способів потішити   «царя». «Дощ весняний» (досл., «дощ пізній» в березні або квітні) всі радо вітали, оскільки цей дощ був необхідним для доброго зростання врожаю. Царева «ласка» обіцяла набагато ліпшу долю для людей, аніж його гнів. Його ласка також порівнюється з ранковою росою (19:12).

16:16.  «Мудрість» є ліпшою, «ніж золото», а «розум» – ціннішим, «аніж срібло» (д ив. 3:13-15; 8:10-11, 19).

16:17. Праведна людина намагається ухилятися від «зла» (див. вірш 6; 3:7; 8:13). Пильнуючи «путь свою» (тобто роблячи правильні вчинки), вона таким чином оберігає «душу свою»   (свій внутрішній світ із його спонуками, прагненнями і бажаннями) від гріха.

16:18-19. У цих віршах говориться про гординю, смирення і лихо. «Гординя» веде особу до «погибелі» (див. 18:12; 29:23). Гординя настільки лиха й небезпечна, що людині слід остерігатися її навіть тоді, коли є загроза матеріальної бідності. Особа може «ділити здобич» (набуту насильницькими чи нечесними способами) із «гордими», ал е така її діяльність не минеться безкарно (див. 15:25).

16:20. Людина, що « вважає на (досл., «старанна у послуху», «слухає уважно», «зауважує», «в серце приймає»; перекладено як «назирає» у 21:12) слово ( дабар, також передане як «словом» у 13:13), … знаходить добро» (див. 19:8), тобто щастя у посланих Богом благословеннях. Така людина також «покладається на Господа» і тому – щаслива.

16:21. Вірші 21, 23-24 стосуються мудрих та приємних слів. Мудра людина славиться своїм глибоким розумінням, здатністю бачити істину речей. Слово «ласкавість» ( метек, «солодкість») теж ужито у 27:9 («солодкий»). Подібне слово ( маток, «солодкий») вжито у 16:24; 24:13; 27:7. Солодкі (заохочуючі, помічні) слова дають науку,  тобто роблять навчання бажаним (див. 1:5). Злі слова чинять протилежний вплив.

16:22. Слово на означення розуму тут – секел, «далекоглядність» чи «глибоке бачення», також вжите у 13:15 і 12:8 (та у 19:11; 23:9, де воно передане як «розважність» і «мудрість»). Глибоке розуміння – наче «джерело життя» (див. 10:11; 13:14; 14:27). Воно освіжаюче, життєствердне й невичерпне. «Дурнота» ж, навпаки, несе з собою кару.   Безумні не хочуть вчитися, і така їхня нерозумна поведінка потребує виправлення ( мусар) .

16:23. Мудра людина зважає на те, що каже ( «серце мудрого його уста навчає», досл., «робить його уста обачними»), бо вона хоче допомогти, а не поранити. Вона не виголошує те перше, що спадає їй на думку (див. 15:28б). Як наслідок, «уста» мудрого додають «знання» (див. 16:21).

16:24. «Приємна (тобто «та, яку приємно чути»; в оригінальному тексті це слово відрізняється від слова «ласкавість» у вірші 21) мова» є настільки солодка (див. коментарі до вірша 21 щодо слова маток) , а отже, настільки ж і бажана, як мед зі стільника   (див. Пс. 19:11). Тож сказані доречно слова (див. Прип. 15:23), що підбадьорюють, заспокоюють чи хвалять, можуть стати найприємнішими і, як наслідок, призвести до покращення фізичного стану людини (див. коментарі до 3:8 щодо фрази «для тіла»).

16:25. Це твердження є тотожним 14:12 (див. коментарі до даного вірша). Імовірно, воно повторюється заради привернення до нього уваги.

16:26.  «Голод»   може спонукати людей, іноді навіть і лінюхів, до праці, аби на зароблене купити їжу. У цьому вірші присутня цікава гра слів: хоча людина працює як робітник на когось іншого, її «рот» працює задля себе. Працелюбність прославляється у 10:4-5; 12:24; 14:23; 28:19.

16:27. Вірші 27-30 оповідають про різноманітних лихих людей – тих, котрі замишляють зло (вірш 27), розпалюють сварки (вірш 28), ведуть інших до насилля (вірш 29) і закам’янілі у гріхах (вірш 30). «Негідник», досл., «людина веліяла» (див. 6:12), є ні до чого не придатним та злим, і живе він у глибокому моральному занепаді. Він «коїть лихо» (див. 1:10-14; 6:14; 12:20; 14:22; 24:2, 8). Фраза «коїть лихо» дослівно перекладається як «копає яму нещастя», тобто він докладає зусиль для того, щоб викопати яму і піймати в свою пастку інших. Одним із багатьох засобів, за допомогою яких він це чинить, є його слова, котрі – «мов вогонь гарячий» ( див. Як. 3:5-6).

16:28. «Лукавий чоловік (досл., «чоловік лукавства»; див. коментарі до 2:12) сіє незгоду» (див. 6:14, 19; 10:12; 15:18; 28:25; 29:22), спричиняючи сварки між друзями. Його плітки й доноси (див. 11:13; 18:8; 20:19; 26:20, 22) змушують «приятелів» (див. 17:9) сумніватися один в одному й більше не довіряти.

16:29. «Насильник»   (досл., «чоловік насильства»; вірші 27-29 в тексті оригіналу починаються словом «чоловік») не вдовольняється сам у своєму гріху, йому цього не досить. Він хоче ще й інших потягти на лихі стежки за собою (див., наприклад, 1:10-14).

16:30. Підморгуванням (див. 6:13; 10:10; Пс. 35:19) та закушуванням губ нечестивий подає своїм спільникам знаки (жестами обличчя), щоб мати можливість здійснити  хитрі й злі   задуми (див. Прип. 16:27-28; також див. коментарі до 2:12).

16:31. Молоді люди радіють (пишаються) своєю силою (20:29), а люди похилого віку можуть віднайти утішення у своєму сивому волоссі,   яке для них – мов «вінок чести» (див. «вінець слави» у 4:9). Довголіття є результатом праведного способу життя (див. 9:6; 10:27), та не всі люди, котрі досягли поважних літ, жили праведно.

16:32. У цій приповідці зі структурою  «ліпше … ніж»   (див. коментарі до 12:9) володіння власним характером і наявність довготерпеливості цінується набагато вище, аніж служба воїна. У країні, де безпека залежала від сили та вміння у битвах, таке твердження може здатися дивним. І все ж  «той, хто гнів опановує» (див. 14:17, 29; 25:28; 29:11), є «вартніший», ніж «той, хто здобуває місто».

16:33. Результат кидання жеребу (див. 18:18; також див. коментарі до Ест. 3:7; Діян. 1:26) може видатися звичайною випадковістю, але Бог має владу навіть над ним (див. про людські зусилля і Божу всевладність у Прип. 16:1-2, 9).

17:1. Кожен із віршів 1-20 прямо чи опосередковано стосується миру чи сварки. Як говориться у подібних віршах 15:16-17 із структурою «ліпше … ніж», мати «мир» та любов із скромною їжею на столі («шматок хліба») значно «ліпше», ніж мати багато ситних харчів («хата, повна жертвенного м’яса», тобто переповнена м’ясом тварин, принесених в жертву Господу; див. 7:14), але жити з незгодою в  цій хаті. Гармонії у стосунках варто прагнути більше, аніж забезпечення хорошою їжею.

17:2. Інколи «слуга» через те, що «розумний» ( «кмітливий»; перекладено як «вважає на слово» у 16:20), може успадкувати маєток або його частину і бути призначеним своїм паном на вищу посаду, ніж ганебний син   (котрий соромить батьків; див. 19:26). Що цікаво, Єровоам вивищився над ганебним Соломоновим сином Ровоамом і став очільником десяти з дванадцяти племен Ізраїля (1 Цар. 12).

17:3. «Як … срібло» й «золото» очищаються гарячим вогнем (див. 27:21), так і «серце» віруючої людини очищається полум’ям випробувань, які їй посилає «Господь»  (Як. 1:2-3; 1 Пт. 1:7).

17:4. «Злочинець» та «брехун» насичуються тим, що мають у собі їх темні серця. Вони охоче слухають плітки і «згубну мову» та й самі замишляють лихі плани, брешуть та злословлять. Слово «лукавого» в оригіналі – хаввот, що означає «той, що втягує в руїну, задуману однією особою супроти іншої» (Див. про плітки у 11:13; 16:28; 18:18; 20:19; 26:20, 22.)

17:5. Одним із способів втягування когось у лиху розмову (вірш 4) є насмішки «з бідного». Оскільки бідні, як і всі люди на землі, створені на образ Божий і Його подобу, сміятися з них – це зневажати Бога, їхнього «Творця» (див. 14:31; 18:23). Так само погано радіти, коли інші плачуть від горя (див. 24:17). Особа, котра радіє «нещастю»   інших, згодом сама зазнає нещастя (буде покарана).

17:6. «Вінець» (причина втіхи і самоповаги) літніх людей (див. 16:31) – це їх онуки. Діти також мають пишатися своїми батьками.   Ці почуття радості й слави,   звісно ж, залежать від того, чи правильно люди в родині ставляться до Бога (Втор. 6:2) та один до одного.

17:7. Вірші 7-9 стосуються різних проявів несправедливості: неправдомовства, давання хабара і поширення пліток. Фраза «наказуюча мова» дослівно перекладається як «розширені уста» і стосується того, хто говорить надто багато. Слово «дурневі» – це переклад до набал, слова, яке вжите у Приповідках лише три рази (вірші 7, 21; 30:22). Воно позначає того, кому бракує духовного чуття та розуміння. Такому не слід багато говорити, бо він у більшості випадків не знає, про що говорить. Подібним чином «князеві» ( надіб, «вельможа» чи «урядник», 17:26) цілковито не личить брехня. Правитель має бути людиною чесною, благородною та гідною довіри (див. «чесний», надіб, у Іс. 32:8). Правитель, що каже неправду, нагадує дурня.

17:8. Цей вірш аж ніяк не заохочує давати хабарі. Навпаки, такий учинок засуджується у вірші 23; 15:27; Вих. 23:8; Втор. 16:19; 27:25 (див. коментарі до Прип. 6:35). Вірш 8 част. 17 оповідає про дарунок з точки зору особи, яка його дає: «гостинець» для неї – ніби той камінь-«самоцвіт»   із казок, котрий виконує бажання. Казати, що хабарі в грішному світі ефективні (див. 18:16; 21:14), – це не те саме, що схвалювати їх. Даний вірш тільки констатує звичний стан речей у цьому світі.

17:9. Покривання (див. коментарі до 10:12) провини часто є доказом «любови», а отже, поширює любов,   тоді як   згадування чи плітки про гріхи інших може викликати між друзями недовіру (див. 16:28).

17:10-11. Кожен із віршів 10-16 говорить про якийсь різновид зла чи нерозумної дії. Вірш 10 протиставляє наявність сприйняття в  «розумного» з відсутністю цього сприйняття у «дурного». Одне лиш «картання (див. коментарі до 1:23) проймає» мудрого «більше ..., аніж» тілесне покарання зі ста «ударів» проймає «дурного» ( к e сіл; див. 17:12, 16; див. коментарі до 1:7). Оскільки Законом дозволялося не більш як сорок ударів (Втор. 25:2-3), фраза «сто ударів» є , імовірно, гіперболою. Річ у тім, що мудрі люди прислухаються до сказаного й охоче вчаться, а впертий дурень не стане виправлятися навіть після суворих виховних заходів. «Лихий» (Прип. 17:11) бажає залишатися в своїй непокорі, він не хоче навчатися від наставляння чи докору (вірш 10). Та врешті-решт він постане перед судом, і «жорстокий» урядник покарає його (див. 11:21; 16:5).

17:12. Ведмедиця,   «в якої відібрано ведмежат», перебуває  у гніві, а отже, небезпечна (див. Ос. 13:8). Однак гіршою небезпекою є зустріч із дурнем ( к e сіл, див. Прип. 17:10, 16; див. коментарі до 1:7). Не всі дурники однаково небезпечні, але, як говорить Роберт Л. Алден, «уявіть лишень, наскільки страшно перестріти дурня з ножем або з пістолетом, або ж навіть за кермом автомобіля. Ведмедиця була б менш небезпечною» (Robert L. Alden , Proverbs: A Commentary on an Ancient Book of Timeless Advice, p. 134).

17:13. Якщо хтось «злом платить», коли отримав «добро», то показує цим, що його серце – зле (вірш 11) і дурне (вірш 12). Тож більше добра (благословень) він не одержить. Навпаки, «зло (нещастя) не відійде» від його «хати» (його сім’ї).

17:14. «Почати сварку» (див. вірш 19) здається дрібницею. Але ця ж сварка часто виходить з-під контролю, як малий потік води, що стає все більшим та більшим, поки не зруйнує греблю. Тож розумно буде просто не думати про її причину і покинути «спір» ще перед тим, як «зчиниться сварка».

17:15. Неправдивий свідок чи суддя –  «і той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує» (див. вірш 26) – «обидва … огидні Господеві» (див.  коментарі до 6:16).

17:16. Дурень ( к e сіл; див. вірші 10, 12 та коментарі до 1:7)   є настільки недалеким, що іноді думає, наче може купити   «мудрости» на ринку. Тож іде до різних яток із грошима в руках, але не усвідомлює, що йому бракує єдиної цінності, необхідної для здобуття «розуму»: в еликого, щиросердного бажання його набути.

17:17. Деякі варіанти перекладу Біблії в даному вірші роблять протиставлення між другом і «братом», розпочинаючи другий рядок словом «але». Слово «і» в англомовній версії НМВ та крапка з комою в україномовній версії Хоменка є тут значно доцільнішими, бо вони передають думку, що і брат, і друг є дорогими серцю. Одначе у вірші 18:24 друга поставлено дещо вище, аніж брата (родича). Справжні друзі, як і добросердні родичі, є вірними і в часи «нещастя», і  в часи достатку.

17:18. Бути щирим другом у часи нещастя (вірш 17) не означає нерозумно поручитися за оплату боргу з високими відсотками (див. коментарі до 6:1-5). Стосовно відсутності «глузду» див. коментарі до 6:32; 10:13.

17:19. Щира дружба (вірш 17) допомагає долати труднощі, тоді як нерозумне фінансове поручительство (вірш 18) може спричинити сварки (вірш 19), як і підступні спонуки, погані вчинки та лукаві слова (вірш 20). Сварка (див. вірш 14) показує, що той, хто її розпочав, «любить» наносити «рани» собі й іншим, бо сварка неминуче веде до біди. Слово «нахабний»   в оригіналі або має стосунок до побудови високої брами, яку багата особа споруджує, аби показати свою пиху, або ж образно стосується його вихвалянь. Так чи інакше, тут присутня гординя, яка веде до падіння (11:2; 16:18; 18:12; 29:23).

17:20. Слово «лукавий» ( ‘іккес) означає «скривлений» чи «перекручений» (див. коментарі до 2:15). Особа, чиї спонуки та моральні принципи («серце») викривлені, «добра не знаходить» (не одержує благословення від Бога; див. 16:20). Із підступного серця така особа говорить лукаво й брехливо. Й це втягує всіх «у біду» ( ра‘ах, «нещастя», перекладено як «зло» у 17:13).

17:21. Батьки сильно засмучуються через свого нерозумного сина, котрий приносить їм «журбу» й розчарування (див. вірш 25; 10:1). У 17:21 вжито в оригіналі два слова на означення «дурня». П ерше – це к e сіл, той, хто не сприймає навчання і не виправляється у своєму незнанні. Друге – це набал, той, кому бракує здатності відрізняти добро від зла і хто не має духовного чуття (див. вірш 7; 30:22).

17:22. Як і в 15:13, 15, 30; 18:14, духовне життя людини впливає на її тілесне здоров’я. «Веселе серце» є перекладом двох слів оригіналу, що передані у 15:13 так само. Слово «ліки» ужито в Старому Завіті лише тут. Фраза «дух прибитий» стосується відчаю чи суму людини (див. 18:14). Прикладом такого суму може бути журба батька через глупоту сина (17:21). Щодо слова «кості» див. коментарі до 3:8.

17:23. Вірш 8 констатує факт, що давання хабарів часто є для людей способом отримати те, чого вони хочуть. Вірш 23 глибше розкриває саму суть хабарів: вони кривлять («гнуть»)   «правосуддя». Судді й урядники, котрі таємно беруть хабарі, є безбожними (тобто винними особами). Це гірко й іронічно, бо судді й урядники мусять бути справедливими, у тому числі й карати винних осіб.

17:24. Перший рядок даного вірша дослівно перекладається як «Перед очима того, хто має розуміння й розсудність (див. вірш 10), мудрість перебуває». Мудра людина знає, де шукати «мудрість», тоді як у «дурного … очі … несуться» будь-куди, навіть «на край землі», та  він ніколи не знаходить її.

17:25. Хоча ц ей вірш і повторює думку вірша 21, та має в собі сильніше за емоційним забарвленням слово на означення досади.   Давньоє врейське слово ка’ас значить печаль (Проп. 1:18; 7:3), гнів (Прип. 27:3) і роздратованість (12:16). Безумні діти – «гіркота» своїм матерям.

17:26. Це – перша із чотирьох приповідок зі словами «не добре» (див. 18:5; 19:2; 25:27; див. «не годиться» у 24:23; 28:21). Тут знову засуджується несправедливість у суді (див. 17:15). «Карати» невинну людину (див. 18:5) або ж «бити» когось «благородного (тільки царі чи судді могли віддавати такий наказ) за правоту» – це, отже, як д авати хабар (17:23), себто спотворювати правосуддя.

17:27-28. «Розумний» завжди обачний у тому, що каже, адже він думає, перш ніж говорити (див. 14:8), і не базікає абищо. Це показує, що в нього «кров холодна» (досл., «холодна душа»; щось на кшталт сучасної спонуки «охолонь»). Через стриманість у словах навіть «дурень» ( ’евіл, зухвалий та невиправний дурень; див. коментарі до 1:7) може здаватися «мудрим».

18:1. Деякі люди через себелюбність уникають дружніх стосунків із іншими. Їхня зацикленість на собі робить їх ворогами  «розумної поради» (див. 3:21; 8:14). Слово «кепкує» в оригіналі – ла‘аг, передано як «сміятися», «с міється», «глузує» у 1:26; 17:5; 30:17.

18:2. Подвійною бідою дурного є його «закритий розум» і «відкритий рот» (Derek Kidner, The Proverbs: An Introduction and Commentary, p. 127). Насправді він не прагне здобути знання, «лише свій дотеп виявляє». Його уста «мелють дурниці» (15:2). Та якби він мовчав, то інші люди думали б, що він розумний (17:28). Наслідки балакучості дурня згадуються у 18:6-7.

18:3. Грішне життя супроводжує «погорда, а з ганьбою» приходить «й сором». Ці слова нечестя протиставляються тут перевагам праведного, мудрого життя, що включають в себе честь та гідність (4:7-9). У 18:3 можна спостерігати цікаву послідовність: «погорда» веде до «ганьби», а «ганьба» – до «сорому» (див. «безсоромний», «ганебним» у 10:5; 17:2).

18:4. Вірші 4, 6-8, 20-21 стосуються мовлення й розмов.  «Слова» – наче «глибокі води», імовірно, як води з власних джерел (як у 20:5), «сховані», «до них важко дістатися». Слова «мудрости» у той же час є освіжаючими, немов вода із джерельця чи то струмка . На відміну від дурня, котрий виявляє свої нерозумні, а отже, без жодної користі думки (18:2), мудра людина своїми словами допомагає й підбадьорює (див. 10:11; 13:14).

18:5. Зважати «на особу» та чин «злого» – це «не добре». Така несправедливість неодноразово засуджується у Приповідках (17:15, 26; 24:23; 28:21). Таким же поганим є і кривдження «праведника на суді» ( див. 17:23).

18:6-7. Дурень часто потрапляє в біду, бо він говорить необдумано (див. вірш 2), зі свого брудного серця. «Губи» та «уста» (вірш 6) згадуються й у вірші 7. Його слова такі недоречні, що інші б’ють його за них (див. «удари» у 19:29). Його розмова – «його руїна». Вона втягує його в біду, ніби «сіть» (див. 5:22).

18:8. Плітки «донощика» (див. 11:13; 16:28; 26:20) – це «неначе ласощі» (досл., «наїдки, які жадібно поглинаються», це давньоєврейське слово вживається в оригіналі лише тут та у вірші 26:22, тотожному 18:8). Слухати плітки – ніби їсти вишукану страву (щось, що не кожному доступне). Тому, як страва, що перетравлюється в шлунку, так і плітки «до самого споду … доходять»  (тобто зберігаються й запам’ятовуються).

18:9. Той, хто виконує свою роботу недбало чи байдуже, є братом (тобто подібним до) «руїнника».   Недбала чи незавершена робота мало чим відрізняється від зруйнованої чи знищеної: з них обох тоді нема ніякої користі.

18:10-11. У віршах 10-12 оповідається про справжню й фальшиву безпеку. Твердиня праведника згадується у вірші 10, а твердиня «багатого» – у вірші 11. Праведники прикликають «ім’я Господнє», тобто звертаються до Бога, бо знають Його вдачу. Вони довіряють Йому й почуваються настільки ж безпечно (див. 29:25), як і людина, що ховається від ворога у міцній башті. Хоча «достатки» є більш привабливими, ніж бідність, і часто допомагають вберегтися від нещасть (див. 10:15, де перший рядок є тотожним першому рядку вірша 18:11), гроші не замінять Господа як основу безпеки. Заможні гадають (мають «думку»), нібито їхнє багатство може захистити їх від зла, «як стіна висока» за хищає від нападу ворогів, але багатії помиляються. Гроші просто не здатні вберегти людей від усіх бід.

18:12-14. Також помилкою є надто покладатися на себе. Цей вірш слід читати разом із двома попередніми віршами. Слово «бундючиться» в оригіналі – габах, «вивищуватися», «бути пихатим»; воно має стосунок до іменника гобах, «бундючний дух» у 16:18. Особа, котра думає, що вища за інших, згодом дійде так до погибелі (див. 11:2; 16:18; 29:23а). Натомість «покора» дає силу і здатна дарувати людині бажання жити. Вона може допомогти їй одужати, як це відомо лікарям.   Але якщо людина має «дух прибитий» («розбитий» чи «обезсилений»; див. 15:13; 17:22), якщо вся її внутрішня сила покинула її, то ліки ледве-ледве підтримують їй життя. Хвора тілом людина може отримати силу від свого духа, але якщо її «дух» теж обезсилений, що або «хто може» витягти її із недуги?

18:15. Розумні й мудрі з авжди бажають здобути більше «знання». Вони прагнуть до нього усім серцем (див. 15:14) і уважно слухають його вухами (див. 23:12). Слово «знання» в оригінальному давньоєврейському тексті трапляється як у першому, так і в другому рядку вірша. В англомовній версії НМВ це слово передано тільки один раз, а потім ужито займенник «воно» (“it”). В україномовній версії Хоменка у першому рядку вірша наведено слово «знання», а в другому – ужито слово «науки».

18:16. Дарувати «дарунок» впливовим людям,   щоб отримати те, чого хочеться, – це майже як давати хабар (див. 17:8, 23), хоча й може бути менш очевидно. Однак у вірші 18:16 не схвалюється і не заохочується принесення таких дарунків. В ньому просто говориться, що так воно трапляється у світі.

18:17. У віршах 17-19 обговорюється замирення суперечок. Коли судді потрібно вирішити суперечку (позов), він повинен вислухати свідчення обох сторін щодо справи перед тим, як відповісти (див. вірш 13) чи прийняти рішення. Так само варто чинити й батькам, якщо сваряться їхні діти.

18:18. Одним із способів замирення суперечок у біблійні часи було кидання жереба (див. 16:33; див. також коментарі до Ест. 3:7 та Діян. 1:26). Відповідь «так» чи «ні», надана жеребом, допомагала уникнути подальших незгод чи судових процесів «між могутніми» суперниками.

18:19. Тут надана причина обережної поведінки, до якої закликають вірші 17-18. Коли «брат» (це слово може позначати друга або ж кровного родича) «уражений» (ображений) у суперечці, дружбу з ним буде настільки ж важко відновити, як завоювати «місто»-твердиню. Тріщина у дружбі – як ті «засуви в замку». Як засуви тяжк о відчинити, так і тріщину в дружбі важко полагодити.

18:20-21. Слова людини, що називаються тут образно «плодом уст» її (див. 12:14; 13:2) та «здобутком губ», можуть допомогти їй та іншим, якщо вони добрі й підбадьорливі. Але слова людини (з її «язика») можуть приносити з собою й «смерть», як і давати «життя». Для прикладу, свідок у суді може вплинути своїми словами на те, чи підсудний житиме, чи помре. «Хто його (свій язик) любить», той належить до базік (див. 10:19; 18:2; 20:19). Такі люди страждатимуть від наслідків (їстимуть «плоди»; див. 18:20) того, що кажуть.

18:22. Таїнство подружжя таке бажане, бо жінка є придатною поміччю для чоловіка (див. Бут. 2:20 та коментарі до нього). Господь благословляє шлюб, бо, як Він сказав, дружина – то «добро велике» і подружні стосунки Йому до вподоби (щодо іменника «ласку», расон , див. коментарі до 8:35; див. 12:2).

18:23. На жаль, на благання бідної людини про милосердя «багатий» часто «відказує жорстоко». Цей вірш не виправдовує таку поведінку, а просто показує, що таке трапляється у грішному світі. Гордівливе ставлення до людей, котрим пощастило менше, є неправильним. Даний вірш також опосередковано застерігає проти рис характеру, котрі можуть призвести до бідності, як-от лінивство (6:10-11), скупість (11:24), небажання вчитися (13:18) та базікання (14:23).

18:24. Якщо людина має багато приятелів або чимало друзів, обраних необережно, вона може потрапити в біду (досл., «розламатися на шматки»). В оригінальному тексті можна помітити певну гру слів: давньоєврейське слово на означення приятеля – ре‘ех, а слово на означення розламування на шматки («погибель»)  – рa‘a‘. Ліпше мати одного справжнього друга (досл., «того, хто любить»; див. 17:17), ніж багато менш надійних приятелів.

19:1-2. Перший рядок цього вірша майже такий самий, як і перший рядок вірша 28:6. «Ліпше» бути вбогим і чесним (див. 19:22б; фраза «у … невинності» означає «у моральній цілісності»; див. 2:7, 21; 11:5; 28:10, 18; Іов. 1:1), «ніж» дурнем ( к e сіл; «замкнутий, закоренілий дурень»; див. коментарі до 1:7), який говорить «нещирими» ( ‘іккес; «перекрученими»; див. коментарі до 2:15) словами. Слово «убогий» ( рас ) означає «нужденний» чи «зголоднілий». Це слово не має негативної конотації, як-от слово, що значить бідність через лінивство. Дурень може намагатися розбагатіти неправильними способами, проте все ж ліпше залишатися чесним, навіть якщо задля цього доведеться голодувати.

Слово «горливість» ( непес, зазвичай передається як «душа») тут означає завзятість та енергійність. Воно стосується не стільки емотивної життєрадісності, скільки амбітної невгамовності, яка без необхідного «знання» може призвести до поспішних помилкових рішень. Саме поспіх (див. 21:5; 29:20) може стати причиною того, що людина зіб’ється зі свого правильного шляху, себто «помилиться». Як слушно про це каже народна приказка, «поспішиш – людей насмішиш».

19:3. «Безумність ... руйнує» життя людини (досл., «спотворює або перекручує її стежку»). Дурник сам має відповідати за труднощі, яких завдає собі й іншим. Він не повинен обвинувачувати «Господа» в наслідках своєї ж легковажності, але він так чинить.

19:4. У віршах 4-6 говориться про несправжню дружбу. Думка першого рядка вірша 4 продовжується у вірші 6, а другого рядка вірша 4 – у вірші 7. Більшість багачів має багато «друзів» (див. 14:20б). Декотрі люди товаришують з ними лише тому, що надіються отримати хоч трохи їхнього багатства. Натомість бідність, від якої й так небагато добра, часто призводить ще й до втрати друзів. На жаль, багато людей не хочуть зазнати сорому через свою дружбу з бідними (див. 14:20а; 19:7).

19:5. Одним із видів несправжньої дружби є фальшиве свідчення   в суді (див. вірш 9; 14:25), але така поведінка буде зрештою покарана (див. 12:19; 21:28). Фраза  «дихає брехнею»   дослівно перекладається як  «видихає брехню» або «випльовує брехню» (також вжито у 6:19; 12:17; «брехнями дихає», 14:5).

19:6. Фраза «запобігають ... ласки» (досл., «пестять обличчя») характеризує очевидні нещирі лестощі. Підлещування до «князя»   часто робиться для того, аби отримати щось за рахунок інших, інколи аби перекрутити справедливість. Багачі, які мають чимало грошей, аби купувати собі друзів, стикаються з багатьма випадками такої дружби.

19:7. На противагу багатому (вірш 6), вбогий часто не може знайти собі друзів (див. 14:20). Ба більше, він є невигідним навіть для власних братів ( родичів). Його зусилля відшукати друга часто не увінчуються успіхом, бо люди «нехтують» ним (див. 19:4).

19:8. Слово «мудрість» в оригіналі – леб (досл., «серце»). Тут воно позначає бачення суті речей (передано як «глузду» у 15:32). Живучи з добрим глуздом, людина показує, що «любить свою душу». Тут, однак, йдеться не про себелюбство, а про щиру турботу за власну долю. Слово «пильнує» дослівно перекладається як «зберігає» або «оберігає» (див. 19:16). Коли хтось «розуму пильнує», він чинить ласку власній душі (8:35-36) та «знайде добро» ( див. 16:20) духовне й емоційне (як і матеріальне).

19:9. Цей вірш майже тотожний віршеві 5. Імовірно, ця думка повторюється через серйозність гріха неправдомовства у суді.

19:10. «Розкоші» не підходять («не личать») дурням (не додадуть їм честі, як зазначено у 26:1). Але ще більше не личить «слузі» бути у панівному становищі над тими, які самі повинні «панувати» ( див. 17:2, Проп. 10:7). У більшості випадків слуга не має знань, необхідних для керівної посади. Отож, така посада не для нього.

19:11. Повільність   «до гніву», що неодноразово прославляється у Прип. (14:29а; 15:18а; 16:32; 25:15), є ознакою розважності ( секел, «далекоглядності», також ужито у 12:8; 13:15; 16:22; «розум»; 23:9). Її важко набути тому, хто запальний та нетерплячий (14:17, 29б; 15:18а; 19:19; 22:24; 29:22). Розважлива й терпелива людина не засмучується через тих, що ображають її. Навіть більше, вона забуває образи (див. 12:16), бо знає, що зло у відповідь на зло чи спроба помсти призведуть до ще більшого лиха. «Переступи забувати» – то «слава її», бо це  приносить їй честь.

19:12. Цар може гніватися на деяких людей (див. 16:14; 20:2), але в той же час обдаровувати милістю ( расон, «прихильність», «приязне ставлення»; див. коментарі до 8:35) інших. Відмінність між гнівом та милістю настільки велика, як між лиховісним риком «лева» (див. 28:15) та освіжаючою росою «на рослину»   (див. про дощову хмару у 16:15).

19:13.  «Дурний син» (див. 10:1; 15:20; 17:21, 25) несе «нещастя»   (досл., «руїну») своєму батькові. Дурень – це ніби всеохоплююча катастрофа, що затягує людину в глибоке провалля. Батьки, що мають дурнів, можуть засвідчити наявність цієї гнітючої агонії, яка затягує їх у смуток і відчай.

Жінка, котра сперечається, також приносить проблеми. Тут міститься перша з п’яти згадок про сварливу жінку у Приповідках (а саме про «суперечки жінчині»; див. 21:9, 19; 25:24; 27:15). Вона – ніби «безупинне води накрапання» (ці слова у такому складі трапляються в оригінальному тексті лише тут та у 27:15), бо її сварка триває без упину, набридає і її тяжко зупинити (27:16). Кроуфорд Той підсумовує вищесказане арабською приказкою: «Три речі роблять дім нестерпним: tak (протікання дощової води), nak (сварки жінки) і bak   (комахи-шкідники)» (Crawford H. Toy , A Critical and Exegetical Commentary on the Book of Proverbs, p. 373). Слово на означення суперечок ( мадон) вживається у Приповідках частіше, ніж у будь-якій іншій книзі Старого Завіту. Воно також передано як «чвари», «розбрат» (6:14, 19; 10:12; 15:18; 28:25; 29:22), «спори» (18:18-19), «сварка(и)» (17:14; 22:10; 26:20) і «сварка» (23:29).

19:14. Юнак може успадкувати частину статків чи все майно батьків, оскільки народився у їхній сім’ї. Одначе «розумна жінка» – лише «від Господа» (див. 18:22). Вищес казане має неабияке значення з огляду на тогочасну культуру, де батьки часто обирали дружин своїм синам. У такому контексті вірш 19:14б стосується, мабуть, Божого провидіння, котре було зіслане батькам, які обирали своїх майбутніх невісток. Цікаво те, що розсудлива жінка у цьому контексті протиставляється сварливій (вірш 13).

19:15. Слова «глибокий сон» стосуються міцного сну (див. Іов. 4:13; 33:15), іноді посланого Богом (Бут. 2:21; 15:12; 1 Сам. 26:12). «Лінивство» може зробити людину настільки млявою, що вона легко впадає у глибокий сон і цілковито не зважає на дорогоцінний час, котрий втрачає (див. Прип. 20:13). Фраза «душа недбала» дослівно перекладається як  «душа (чи людина) млява, безсила» ( р e міииах   ужито чотири рази в Приповідках та один раз у іншому місці, Єр. 48:10, «недбайливо»). Лінивство, що веде до голоду, також згадується у Прип. 6:9-11.

19:16. Слово «береже» повторюється двічі як у перекладі Хоменка, так і в давньоєврейському оригіналі. Його також можна перекласти як «пильнує», «дотримується» (див. коментарі до вірша 8). Берегти заповіді й дотримуватись їх (див. вірш 20) – це берегти самого себе, а чинити навпаки – це себе ж губити (1:32; 6:32; також див. 10:8, 10, 14, 29; 13:3). Фраза «хто словом нехтує» ( базах, «зне важати або ставитися з презирством») стосується або слів батька й учителя Соломона, або слів Бога, або слів, озвучених тому, хто навчається. З огляду на вірш 19:8 третій варіант видається найбільш слушним.

19:17. Доброзичливість до бідних   ( «бідному», дал, «обезсилений, слабкий, безпомічний»; див. коментарі до 10:15) має стосунок до переживання більшого, аніж просто жаль. Це значить простягнути їм руку допомоги, забезпечити їх потреби. Хороше ставлення до бідних заохочується в Законі (Втор. 15:7-11) і в Приповідках (Прип. 14:21б, 31б; 22:9; 28:27). Відсутність такої доброти засуджується (14:31а; 21:13; 22:16; 28:3, 27б). Давати бідним – це ніби позичати «Господеві», бо за такий учинок Бог «відплатить». Бог б лагословляє щедрість людську щедрістю Своєю.

19:18. Цей вірш є наказовим і не подібним до більшості віршів у Приповідках, які є твердженнями. Настанова «карай твого сина» є сильною пересторогою супроти батьківської пасивності перед злом. Вона співзвучна з 13:24; 22:15; 23:13-14. Якщо дитина винна, її треба карати відразу, поки на неї ще «є надія». Легковажність стосовно напоумлення чи покарання, коли воно потрібне, може стати однією з причин «смерти» дитини. Слово «смерти» стосується тут або смертно ї кари, передбаченої Законом (Втор. 21:18-21), або природних небезпечних наслідків тієї нерозумної поведінки, якою дитина (чи вже доросла людина) знищує себе ж саму. Смерть часто є лихою долею дурня (Прип. 1:32), безбожного (10:27) і ледаря (21:25).

19:19. «Гнівливий» (див. 15:18; 22:24; 29:22) постійно потрапляє в біду і дорого розплачується за те. Якщо розсудлива людина захоче «рятувати» такого, «гнівливий», імовірно, почне зловживати цією допомогою і «рятувати»   його  доведеться знову й знову. Іншими словами, гнівлива людина не хоче навчатися. Як багато невихованих дітей, вона невиправна.

19:20. Слухаючи (див. коментарі до 1:8) «пораду» і приймаючи (див. 2:1; 4:10; 10:8) «навчання» ( мусар, «моральне наставляння»), людина стає мудрою. Слово «наостанку» (див. 5:4; 14:12) може означати кінець життя людини, але, найімовірніше, воно має стосунок до деякого часу після отримання навчання.

19:21. Людина може і повинна будувати задуми (див. 16:1, 9), «але»   Бог у Своєму всевладді має владу над ними та змогу здійснювати Свою волю че рез те, що людина начебто планує самостійно.

19:22. Вірність людини ( хесед , «її милосердя») є  благочестивою рисою характеру, яку люди бажають бачити в інших. На противагу вірності, брехня – ознака її відсутності – є настільки огидною, що навіть бідність видається ліпшою за неї (див. вірш 1).

19:23. Той, хто боїться Господа (див. коментарі до 1:7), має життя (див. 11:19; 12:28) і перебуває в безпеці та в мирі («в спокої») з самим собою й іншими (див. 3:26).

19:24. «Ледачий» (див. 6:6, 9; 10:26; 13:4; 15:19; 20:4; 22:13; 24:30; 26:13-16) є настільки лінивим, що, задля сміху, навіть не здатний «донести» ложку зі стравою зі своєї миски   «до рота», щоб вгамувати свій голод. Ця думка повторюється майже такими ж словами у 26:15.

19:25. Страждання та погане ставлення до інших є темами віршів 25-29. Коли карають «насмішника» (див. вірш 29), «простодушний» ( петі, див. коментарі до 1:4)   стає «розумнішим» ( ‘арум, див . коментарі до 15:5). Але насмішники не вчаться (див. 9:8; 13:1; 21:11). Простодушними тут називаються люди, які відкриті до знань, проте ще не навчені і не посвячені в глибини мудрості. Вони отримують пересторогу, коли бачать привселюдне покарання іншого. Там, де насмішника треба карати, для розумної людини достатньо просто словесного докору   (див. коментарі до 1:23).

19:26. Дорослий  «син», який «обдирає» (ображає чи погано ставиться до) свого «батька (див. 28:24) й проганяє матір» гет ь із її помешкання, накликає ганьбу та сором   на себе та на свою громаду. Непослух батьківським настановам вже сам по собі поганий, але кривдити їх фізично (або ж клясти їх, 20:20) – ще гірше.

19:27. Коли людина перестає «слухати науку», вона перестає вчитися (див. вірш 20). Бути мудрим – це не завмерти на місці. Даний вірш є єдиним між 7:1 та 23:15, де зустрічається звертання «сину».

19:28. «Лукавий свідок» зумисно перекривляє та «глузує з правосуддя». Слово «лукавий» – це переклад до давньоєврейського слова беліал, «нікчемний чи лихий» (див. коментарі до 6:12). Фальшивий свідок (див. коментарі до 14:5) товаришує з грішниками, котрі «пожирають беззаконня», тобто невпинно й ненаситно прагнуть гріха.

19:29. «Дрюки» й «удари» (див. 10:3б; 14:3а; 26:3), замислені для виправлення лихої поведінки, не мають ніякого впливу на «насмішників» і «дурних». Тут знову йдеться про невиправність доріг насмішників  (див. 19:25).

20:1. «Вино» й «п’янкі напої» зображені тут постійними супутниками людей із зіпсутими характерами: нерозумних (див. 19:25, 29) та тих, «хто кружляє їх». Головна думка-метафора даного вірша полягає в тому, що вино насміхається з особи, яка його п’є, а п’янкі напої роблять її агресивною. Иаиін – найпоширеніше давньоєврейське слово на означення вина, що в більшості випадків стосувалося виноградного соку, який зазнав бродіння, хоча могло іноді стосуватись і звичайного, незбродженого соку. Фраза «п’янкі напої» ( секар, передано як « міцні напої» у версії БКЯ) стосується напоїв із ячменю, фініків чи гранатів. Такий напій затьмарював розум (Іс. 28:7) та був заборонений для священиків (Лев. 10:9), назореїв (Чис. 6:1-3) і багатьох інших (Іс. 5:11). П’янкі напої можуть повести людей зрадливим шляхом, спонукаючи їх робити безрозсудні вчинки. Інші уривки з Книги Приповідок, що засуджують пияцтво, – це 23:20-21, 29, 35; 31:4-5.

20:2. Царі згадуються у віршах 2, 8, 26. «Гнів царський» (див. 14:35; 16:14) – це наче «рик лева» (див. 19:12; 28:15). Розізлити правителя небезпечно, бо він здатний забрати життя в того, «хто» цей гнів «побуджує». Що більш е, гнівити будь-яку людину – це накликати на себе проблеми.

20:3. Уникати «сварки» – благочестиво, хоча те, як декотрі люди швидко розпочинають «сварку», примушує інших думати, що такі люди вважають, наче сваритися почесно. Однак сварливі люди є дурнями. Суперечок можна уникнути, якщо не звертати уваги на образи (12:16), припиняти спори про несуттєві речі (17:14) та триматися осторонь від насмішників (22:10).

20:4. На Близькому Сході час оранки й сіяння – зима, пора дощів. «Лінивий» уникає неприємної роботи орання брудного поля в холодну погоду, тож «у жнива» він шукатиме очима урожаю, «та не матиме нічого». Без зусиль і попереднього планування своїй дій результати малі. Без праці не буде й життя у добрі.

20:5. Задуми – ніби «води глибокі» (див. 18:4), з яких «розумна людина» може  їх черпати.  Тобто розумна людина може допомогти іншій осягнути свої справжні думки, замисли чи прагнення. Часто мудрий порадник може допомогти людині пізнати, чого ж насправді вона хоче, бо вона не завжди здатна зрозуміти це сама.

20:6. Вірність і доброта   (тут хесед, «віддана любов»)   – це риси характеру, котрих прагнуть усі (див. 3:3; 19:22), але не кожен, хто вихваляється ними, насправді їх має. Ба більше, зазвичай вірності людям бракує. Дотримання слова та відданість своїм принципам є важливими.

20:7. Вірші 7-11 розповідають про різні типи поведінки. Зазвичай той, «хто ходить у … невинності» (є морально цілісним; див. 2:7; 10:9), говорить «правдиво» т а постійно робить добрі вчинки, має щасливих дітей. Його діти, бачивши його приклад чесності, й собі бажають стати такими ж людьми.

20:8. Царі часто були для народу верховними суддями (наприклад, Соломон, 1 Цар. 3:16-28). Уважно розглядаючи справу  («погляне»), справедливий «цар» міг виявити (і розігнати) усі погані замисли («всю погань»; див. Прип. 20:26). Його було нелегко обманути.

20:9. Деякі люди можуть стверджувати, що вони бездоганні й чисті «від гріха», але вони помиляються. Те, що вони кажуть (див. вірш 6), не відповідає тому, якими вони насправді є. Всі люди грішні (Рим. 3:9-12, 23; див. 1 Цар. 8:46; Проп. 7:20).

20:10. Одним із доказів підступних задумів та лихих вчинків особи (вірш 9) є її нечесність у ділових справах (див. вірш 23). Богові огидні (див. коментарі до 6:16; 11:20) «дві ваги та дві» різні «міри», щ о використовувалися під час продажу й купівлі товарів, щоб отримати більше грошей нечесним способом (див. коментарі до 11:1 та вірш 16:11).

20:11-12. Як уже було сказано вище (вірш 6), слова людини не завжди показують, якою вона є насправді. Це справджується і щодо дітей. Лише їх поведінка та «вчинки» вказують на те, чи є вони в серцях «чисті (див. вірш 9) й праві» (праведні; див. вірш 7). Поведінка людини показує її характер. Тож важливо не лише слухати вухами, що інші кажуть, але ще й бачити очима, що інші роблять (вірш 12). Потрібно використовувати як «одне» (слух), так і «друге» (зір), щоб ді знатись, чи люди послідовні й гідні довіри.

20:13. Лінивство, зображене тут як полюбляння «спати» (див. 6:9-10; 19:15а), веде до бідності (див. 6:11; 10:4а; 19:15б), а працелюбність, зображена тут як бажання відкрити «очі», веде до ситості «хлібом» (д ив. 10:4б). Спання у той час, коли потрібно працювати, їжі не дасть (див. 10:5).

20:14. Інколи той, «хто купує», хитро применшує справжню цінність товару перед продавцем, щоб знизити його вартість. Та «як відійде – не нахвалиться» вигідною пропозицією, яку йому вдалося отримати. Хоча здебільшого констатуючи життєвий факт, вірш приховано натякає, що так робити неправильно і що продавець повинен бути пильним щодо тих, котрі ласі на нечесну вигоду.

20:15.  Золото, перли   й рубіни, хоч і рідкісні та вельми цінні (див. 3:13-15), все ж є у більшій кількості, аніж люди, які мають рідкісну цінність  – «уста розумні», себто вміння говорити мудрі, слушні і доречні слова.

20:16. Цей вірш повторюється у 27:13. Верхню одежу боржника позичальник міг узяти як гарантію подальшої оплати (Вих. 22:25). Тут позичальникові велено взяти «одежу» з того, хто «за чужого ручився», особливо ж коли цим чужим є нечестива жінка. Вочевидь, колись без одежі як завдатку позичальник ставив себе під великий ризик несплати боргу чи то боржником, чи поручителем. Інші уривки з Книги Приповідок, що попереджають про небезпеку поручительства за борги, це – 6:1-5 (див. коментарі до даного вірша); 11:15; 17:18; 22:26-27.

20:17. Смак хліба, «неправдою» нажитого (див. нечесними способами у віршах 10, 14), спочатку може здатися солодким (див. «Вода украдена солодка, і смачний хліб схований», 9:17), але насамкінець він такий же неприємний, як і смак «жорстви» в роті. Це речення зіставляє короткочасне задоволення від гріха із його довготривалими наслідками. Гріх, який зазвичай приваблює можливістю отримати насолоду відразу, зрештою обертається проти самого грішника (див. 7:14-23).

20:18. Поради інших, коли розробляються «задуми» та плани (див. 15:22), особливо перед походом на «війну»   (див. 11:14; 24:6; Лк. 14:31), є важливими й необхідними.

20:19. Оскільки плітки зраджують довіру (що також згадано у 11:13а), людині слід бути обачною стосовно того, кому вона «відкриває тайни». Плітки також засуджуються у 16:28; 18:8; 26:20, 22. Тож із людьми, що говорять занадто багато, «не» варто брататися (краще їх уникати), бо вони, швидше за все, стануть розголошувати інформацію, яка повинна бути в таємниці.

20:20. У Старому Завіті особа, що проклинала своїх батьків, порушувала п’яту заповідь (Вих. 20:12) і вчиняла смертний гріх. Карою за прокльон (і непокору) батькам була смерть (Вих. 21:17; Лев. 20:9). Погасла «свічка» дуже влучно символізувала смерть (див. коментарі до Прип. 13:9; також див. 24:20; Іов. 18:5-6; 21:17). Фраза в «глухій пітьмі» дослівно перекладається як  «у зіниці (ока) пітьми», що стосується найтемнішої пори ночі (щодо зіниці ока див. коментарі до 7:2).

20:21.  Фраза «майно, швидко набуте» може стосуватися швидкого отримання людиною спадщини у відповідь на її прохання, як у притчі про блудного сина (Лк. 15:11-20), або ж ганебним шляхом (як у Прип. 19:26). Таке багатство може бути змарнованим і часто придушувати бажання до роботи. Як наслідок, той, хто його отримав, благословення «напослідок» або згодом  не зазнає.

20:22. Вірші 22-24 стосуються божественного втручання в справи людини.  «Не» варто чинити помсту власними руками (див. 17:13; 24:29; Втор. 32:35; Рим. 12:19). Набагато краще віддати покарання за несправедливість в руки «Господа», бо коли прийде час, «Він … врятує».

20:23. Цей вірш подібний до вірша 10, хоч у вірші 10 згадуються нечесні ваги й міри, а тут –  «вага фальшива» і «двоякі терези». Див . коментарі до 11:1.

20:24. «Господь керує кроками людини» (див. подібне твердження Давида у Пс. 37:23), тобто Бог керує її рішеннями й поведінкою (див. Прип. 16:1, 9; 19:21). Оскільки остаточне рішення щодо життя людини приймає Бог, їй самій часто буває важко цілковито «зрозуміти свою дорогу».

20:25. Поспішно давати обіцянки, не обдумуючи їх, – небезпечно (див. Втор. 23:22-24; Проп. 5:3-4). Не годиться «необачно» давати   клятву і лише потім розмірковувати про те, що зроблено, адже це може довести людину до такого ж нещастя, як і потрапляння у «сіть» д ля тварин. Краще думати, перш ніж щось робити.

20:26. Царі повинні відділяти «злих» з-поміж праведних і виправляти їхню поведінку певними покараннями. Перше з цих царських завдань змальоване тут як провіювання зерен (див. вірш 8), а друге – як прокочування «колесом» по них (молотьба).   У сільськогосподарській діяльності зерно молотять перед тим, як його провіяти. У ті часи під час молотьби спеціальні сани з кілками чи зубцями тягнули по колоссю, щоб відділити зерно від стебел та очистити його від полови. Під час провіювання селянин струшував зерно, щоб вітер відніс залишки полови геть. Отож, «цар» (чи якийсь інший правитель) має стежити за тим, щоб злі особи були спіймані й покарані. Це важливо для забезпечення порядку й правосуддя.

20:27. Цар відділяє злих з-між праведних (вірш 26), а Господь знає достеменно серце кожної людини. Як лампа- «світич» виявляє те, що сховане у темряві, так Бог виявляє те, що відбувається в душі людини, й «вивідує всі глибини серця»   (див. вірш 30).

20:28. «Милость ( хесед, «віддана любов»; див. вірш 6) і правда» (див. 3:3; 14:22; 16:6) є чеснотами, необхідними для хорошого правителя. Відданість («милость») утримує його на престолі (див. 16:12), а відсутність відданості і несправедливість можуть спонукати людей поставити нового правителя замість нього.

20:29. У давньоєврейській культурі як молоді, так і літні люди мали певний дар, якого не мали інші. Молоді пишалися своєю силою, а літні – своєю мудрістю, символом котрої є «сивий волос» (див. 16:31).

20:30. Основна мета тілесного покарання («побиття», «удари») полягає не в тому, аби завдати болю, а щоб навчити людину уникати грішної поведінки. Така кара потрібна не лише, щоб змінити лиху поведінку людини через страх болю, а ще й аби допомогти їй очистити дух (вилікувати від «зла»; ди в. вірш 27).

21:1. Частина 21 починається (вірші 1-3) й завершується (вірші 30-31) згадкою про Господа. У част. 20 вірші 2, 8, 26, 28 стосуються царів. У даному вірші знову згадується цар. Серце царя – «в руках» у Бога (див. Проп. 9:1), як і задуми всіх людей (див. Прип. 16:1, 9). Селянин спрямовує воду,   копаючи канали. Подібним чином і Господь направляє серця царів, як-от серце фараона (Вих. 10:1-2), Тіглатпілесара (Іс. 10:5-7), Кира (Іс. 45:1-6) і Артаксеркса (Езр. 7:21; Неєм. 2:1-8). Бог – всевишній. Він володіє всім сущим (див. Прип. 21:30).

21:2. Божественне втручання в людське серце не обмежується лише дією в житті царів (вірш 1). Цей вірш майже такий самий, як і 16:2. Людина може гадати собі, що її «путі» (її поведінка; див. 12:15) не є погані, але «Господь» знає, що насправді заховано в її серці. «Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце» (1 Сам. 16:7). Господь ретельно оцінює («важить»; див. Прип. 16:2; 24:12) спонуки людини й випробовує їх (17:3). Бог – всевишній (21:1) і також всезнаючий (вірш 2).

21:3. Бог любить послух людей – коли вони чинять «справедливість (див. вірш 7) і суд» – більше, «аніж» їхні жертви. В  Ізраїлі участь у жертвоприношеннях не замінювала «жертви» праведного життя (див. 1 Сам. 15:22). Господь ставився з презирством до грішних людей, які лицемірно приносили Йому в жертву тварин (див. Прип. 15:8; 21:27).

21:4. У даній частині вісім разів говориться про нечестивців (вірші 4, 7, 10, 12 [двічі], 18, 27, 29). Самовпевненість (див. «горді очі» у 6:17) і гординя (див. 21:24), як і лицемірство (вірш 3) – це ті лихі риси, на які безбожники покладаються. Але гординя – це гріх.   Гординя – це  «ґрунт для ... безбожних», т обто є самою суттю й основою їхнього життя (див. коментарі до 13:9; див. теж 20:20; 24:20).

21:5. Вірші 5 та 6 стосуються багатства. Людина, котра працелюбно й старанно плекає «задуми» і працює задля їх здійснення, зовсім не схожа на недбалу людину,   котра приймає поспішні рішення і квапиться здійснити їх, ретельно все не обдумавши. Старанність приносить користь, а поквапність несе з собою нестатки   (див. 14:23). Як і в 10:4, старанність асоціюється з багатством. Працелюбність та лінивство також протиставляються у 12:24, 27; 13:4. Поспішність теж згадується у 19:2; 29:20.

21:6. Вірші 6-8 розповідають про безбожних людей – про їхнє неправдомовство, насилля та їх злі вчинки. Багатства ( скарби ), нажиті нечесними способами ( «язиком брехливим»), не принесуть добра (див. 10:2; 13:11), зникнуть швидко, немов «марна пустота» (див. 23:4-5; 27:24). Фраза «що веде до смерти» є варіантом із деяких давньоєврейських рукописів, Септуаґінти й Вульгати, але більшість давньоєврейських текстів містять варіант «ті, що смерті шукають» або «тим, що смерті шукають». Головна думка, швидше за все, полягає в тому, що нечесно нажиті гроші стануть згубою, а не благословенням для людини та врешті призведуть до її смерті, або в тому, що прагнення заробити гроші нечесними способами – це наче пошуки смерті й гонитва за нею.

21:7. Люди, котрі чинять «насильство» щодо інших, дізнаються згодом, що воно обернеться на них же самих (як і лихі розмови, 12:13). Зрештою вони самі піймаються в пастку, як риба в сітку. В Ав. 1:15 дієслово  гарар (тут «погубить») ужито на означення підступів «злих» людей, які ловлять, витягають й гублять інших, наче рибу. Злі люди зазнають кари, бо хоча знають, що «правдиво», та все ж «зрікаються» так «чинити».

21:8. Криві й «праві» дороги описують поведінку «ледачого» та «чистого» відповідно. У давньоєврейському оригіналі тексту слова, що перекладені тут як «ледачого» й «крива дорога», трапляються в Старому Завіті тільки тут. Цей вірш способом антитетичного паралелізму протиставляє викривленість нечестивих праведності (прямоті чи правоті) побожних людей. У 20:11 слово зак («чистого») передане так само, слово иасар («праві») також перекладено так . Що цікаво, у 21:8 давньоєврейське слово на означення лінивого й винного – це вазар.  Одразу за ним іде подібне за звучанням давньоєврейське слово в e зак ,  перекладене як «а … чистого» .

21:9. Речення про сварливу жінку   повторюється у 25:24. Схожі думки зазначено у 19:13; 21:19; 27:15-16. Вірші 9 та 19 част. 21 є двома з дев’ятнадцяти віршів з порівняннями «ліпше … ніж» (див. коментарі до 12:9). Суть сказаного у 21:9, 19 – в тому, що «ліпше» жити в тісному помешканні (й «сидіти на краю покрівлі», вірш 9) або у безлюдній місцевості («в землі пустинній»; вірш 19), де людина може хоча б мати спокій і тишу, «ніж» у просторій «хаті» зі «сварливою» та невгамовною «жінкою». Дружина, що постійно розпочинає сварки, робить власний дім неприємним і небажаним.

21:10. Зла особа «бажає зла», наче вона залежна від зла (див. 4:16). Така особа чинить зло навіть тим людям, які просто знаходяться близько до неї (приятелям   та сусідам).

21:11. Як говориться у 19:25 (у вірші, майже тотожному 22:11), прилюдне покарання «глузуна» може спонукати недоростка ( петі, «наївного», «простодушного») стати мудрим.

21:12. Звання «Праведний» стосується Бога, а не людини, бо тільки Він сповна знає, що роблять лихі люди, й здатний відплатити їм нещастям (або «горем»). Слово «кидає» дослівно перекладається як «скидає» чи «несе руїну» (див. 13:6; 19:3, «руйнує»; 22:12).

21:13. Особа, що безсердечно нехтує проханнями «бідака» ( дал, «знесиленого», «слабкого», «безпомічного»; див. коментарі до 10:15), є поганою (21:10-12). Вона сама колись благатиме про поміч у потребі, «та слухати» її «ніхто не буде».

21:14. «Дарунок» може допомогти втихомирити «гнів», оскільки одержувач відчуває, що подарунок показує любов дарувальника або щонайменше увагу. Навіть «гостинець», потай принесений, вгамовує «лють» (див. 17:8). Цей вірш не схвалює давання хабарів (див. Вих. 23:8; Втор. 16:19), а просто констатує факт.

21:15. Вірші 15 та 16 стосуються покарання за зло. Лише праведні мають «радість» від «правосуддя», бо лиходії є його жертвами. Слово «жах» в оригіналі – м e хіттах   («печаль», «руїна», «нещастя»). Воно вживається у Приповідках частіше, ніж у будь-якій іншій книзі Біблії (див. 10:14-15, 29; 13:3; 14:28; 18:7, «руїна»).

21:16. Нерозсудність зображена тут як сходження «з розумної дороги» ( сакал, «розсудливості»). Постійно повертатися спиною до мудрого й побожного життя – це шукати собі смерті. Слово «тіней» в оригіналі – р e па’ім , як у 2:18; 9:18 (див. коментарі до Іов. 26:5). Нерозумний залишає товариство мудрих людей, тож згодом опиниться «в громаді» мертвих!

21:17. «Хто любить радість (це слово передане так само у вірші 15)», той доведе себе до зубожіння. Махсор – це ще одне слово з оригіналу на означення бідного. Воно означає «злиденний», «вбогий», «у потребі». Воно зустрічається в Приповідках частіше, ніж у інших книгах Старого Завіту (6:11; 11:24; 14:23; 21:5, 17; 22:16; 24:34; 28:27). Вірш 27:17а не заохочує до стоїчного й безрадісного існування, а радше застерігає супроти того, щоб прагнути в житті лише самовдоволення і насолоди. Якщо людина бездумно використовує «вино та олію», то «не розбагатіє».

21:18. Даний вірш не означає, що злі викуповують праведних. Натомість він може означати, що лиходії, котрі завдали праведним страждань, скоро страждатимуть самі й таким чином «звільнять» (послужать «на викуп») праведних, бо тоді побожні люди уже не будуть під утисками грішників.

21:19. Щодо сварливої жінки   див. коментарі до вірша 9 (також див. 19:13; 25:24; 27:15).

21:20. Мудрий накопичує «в хаті» їжу, ніби мураха, що готується до зими (6:6-8), «але дурний» чинить недалекоглядно. Думаючи тільки про утіхи дня сьогоднішнього, він не робить запасів на майбутнє. Він «прогайнує» всі свої статки та їжу і таким чином не має що їсти до наступного врожаю.

21:21. Якщо людина праведна й віддана ( хесед, «віддана любов»,   «милосердя»), то вона має «життя» (див. 3:18, 22; 4:13, 22; 8:35), статки (див. 3:2, 16; 8:18; 13:21; 15:6; 28:25) «й повагу» (3:16, 35; 4:8; 8:18). Ці благословення також згадуються у 22:4 (див. Мт. 6:33).

21:22. «Мудрий» спроможний підкорити собі могутніх і «хоробрих» (див. 24:5). Той, хто надіється на свій мудрий, побожний характер, зображений тут переможцем тих, котрі покладаються на потужні укріплення. Мудрість дає силу й безпеку (як і благословення, згадані у 21:21).

21:23. Цей вірш подібний до вірша 13:33. Слово «стереже» у двох рядках вірша передає одне й те ж саме слово оригіналу. Обережність та мудрість у словах людини оберігають її від біди (див. 12:13; 14:3).

21:24. Три слова на означення гордині описують тут «насмішника» (див. вірш 11; 13:1; 14:6; 19:29; 22:10): «нахаба», «чванько» і «пихою».   В оригінальному тексті перше слово і третє пов’язані між собою ( зед та задон), а давньоєврейське слово на означення чванливого – це иахір, що вживається тільки тут і в Ав. 2:5. У тексті оригіналу в Прип. 21:4 вжито два інші слова стосовно чванливого та гордовитого. Насмішки показують, що чванько думає, нібито він ліпший за інших. Така поведінка ненависна (див. 16:5) Богові й іншим!

21:25-26. Обидва ці вірші говорять про ліниву особу, лінюха (див. коментарі до 6:6, 9). Він постійно «чогось бажає», однак, відмовляючись працювати задля бажаного, зрештою страждає від голоду. На противагу лінюхам, які бажають, але не мають, праведні мають багато добра й не жаліють його іншим.

21:27. Як уже зазначено у 15:8, Богові огидні жертви «злих» людей, оскільки вони лицемірні. Стан їхніх сердець не співпадає з їхніми діями. Та навіть гірше те, коли вони усвідомлено приносять жертви задля здійснення «злих» намірів та приходять до священнослужителів із гординею й обманом.

21:28. Неодноразово Книга Приповідок застерігає супроти брехливого свідчення в суді (6:19; 12:17; 14:5, 25; 19:5, 9; 25:18). І «брехливий свідок», і суддя чи то інші люди, що підтримують його, загинуть.   Бог карає за неправду!

21:29. У своїй пихатості та лицемірності «зла людина прибирає самовпевнений вигляд». Вона намагається змусити інших їй вірити і часто робить це оманами й неправдами. Натомість «праведний» (див. вірші 8, 18) роздумує над тим, як має вчинити, старається бути чесним, нелицемірним та послідовним у всьому, що робить. Його прагнення впевнитись (слово «вважає» дослівно перекладається як «впевняється» чи «постановляє собі»), що його вчинки будуть правильними, зовсім не подібне на невгамовну браваду нечестивого, який не звик до обережності.

21:30. Мудрість людська не зрівняється з мудрістю Божою. Жодна мудрість і ніякі плани людини не здатні завадити задумам Господа, бо Він – всевишній (див. вірші 1-2; Іов. 42:2) і наймудріший.

21:31. Людські зусилля, як і людські мудрування (вірш 30), мають свої обмеження. Немає сенсу воювати проти Бога (вірш 30) або ж без Його помочі (вірш 31). Воїни можуть ввести коней у бій, «але» перевага кінноти над піхотою не гарантує перемоги. Вона приходить «від Господа», який може змінювати результат битви за Своїм бажанням, незважаючи на всі зусилля людей (див. Пс. 20:8; 33:17).

22:1. «Добре ім’я» (див. 3:4; Проп. 7:1), тобто хороша репутація, набута доброзичливістю, має цінуватися значно «ліпше, ніж великі багатства». Такі «багатства» не несуть жодної користі (див. Прип. 1:19; 10:2, 13:11), якщо людина втрачає доброту серця задля того, щоб їх набути.

22:2. Бідні люди згадуються у цій частині декілька разів (у віршах 2, 7, 9, 16, 22). Людина може нажити статків і скарбів (вірш 1), але це не відділяє її повністю від бідної особи, бо «Господь створив їх обидвох» (див. 14:31). Отож, Бог піклується про кожну людину, незалежно від її матеріального статусу.

22:3. Даний вірш повторюється у 27:12, і схоже міркування виражено у 14:16. Тут наявне ще одне протиставлення між обачним ( ‘арум, «хитромудрим у хорошому розумінні»; див. коментарі до 12:23) і легковажним ( петі, «наївним», «простодушним»). Перший «бачить лихо»   й мудро його уникає (див. 22:5), тоді як другий, можливо, й знає про небезпеку, але не старається її уникнути, тож через те й страждає. Це показано у 7:7-23.

22:4. Покора   і «острах Господній» завжди йдуть поруч (див. 15:33). Людина не може мати острах Божий (поклонятися, довірятися, бути слухняною і служити Йому) і водночас наповнювати своє серце себелюбною гординею. «Багатство, слава й життя» є наслідками остраху Господнього та, як і в 21:21 (див. коментарі до даного вірша), прибувають від праведного способу життя. Тож острах Господній і праведність – тісно взаємопов’язані.

22:5. У лукавих людей повно проблем, «глоди (див. 15:19) та сильця» (див. 21:6) в них «на дорозі». Наче терня й «глоди», їхня поведінка не дає їм іти вперед. Вони ув’язнені власними ж вчинками, як спіймана в сильце пташка чи тварина. На противагу їм, мудра людина, знаючи про наслідки зла в серці, остерігається доріг нечестивців (див. 22:3).

22:6. Можливо, це найвідоміший вірш із Книги Приповідок щодо виховання дітей. Інші вірші на дану тему (13:24; 19:18; 22:15; 23:13-14; 29:17) стосуються дотримання дисципліни. Давньоєврейське слово «наставляй» ( ханак) означає «посвячуй». Воно вживається на означення освячення дому (Втор. 20:5), храму (1 Цар. 8:63; 2 Хр. 7:5) та боввана (Дан. 3:2). Іменник ханукках стосується освячення жертовника (Чис. 7:10; 2 Хр. 7:9) та стін Єрусалиму (Неєм. 12:27). Лише у Прип. 22:6 це слово перекладене як «наставляй». Ханак, як видається, містить ідею виокремлення, відвертання та направляння. Виховання дитини включає в себе відвертання її від злого та направляння до побожності, себто у правильному напрямку. Глісон Л. Арчер вказує на те, що це слово оригіналу є подібним до єгипетського ḥ -n-k, яке означає «дати божествам», «посвятити на божественне служіння». Він висловлює міркування, що у вірші 6 це робить можливим таку низку ймовірних значень: «ввіряй дитину Господу», «привчай дитину до її майбутніх обов’язків», «готуй дитину до дорослого життя» (Gleason L. Archer , Encyclopedia of Bible Difficulties. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1982, p. 252).

Вираз «на добру путь» дослівно перекладається як «на уста його путі». Давньоєврейська фраза «на уста» значить «згідно з», «відповідно до». Для прикладу, слуга реагує «на уста», себто наказ свого пана. Але що ж означає слово «путь» ? Дослідники тлумачать його по-різному. Можливо, воно означає шлях, по якому дитина повинна йти (як передано в англомовних версіях БКЯ, НАСБ, НМВ) за покликанням чи морально. Або ж, можливо, це слово означає, як вважають інші, шлях згідно з вимогами її особистості чи то її поведінку, чи певний етап її життя. Оскільки слово «путь» у Приповідках не позначає особистість чи етап життя, краще буде вважати, що слово «путь» значить, як це дослівно сказано в перекладі Хоменка, добра путь, себто путь розумного, побожного життя, на якій багаторазово наголошується в Приповідках і яка за своєю суттю є дорогою мудрості. Саме з цього шляху відповідної поведінки й побожного способу життя «не зверне» дитина, «як постаріється», тобто коли виросте (подорослішає).

Декотрі батьки, одначе, слідували цій настанові, але не зазнали радісного результату. Їхні діти відійшли від побожності, якій навчали їх батьки. Цей факт показує природу «приповідки». Приповідка є художнім засобом, тоді як істина, озвучена в ній, проявляється у кожній конкретній ситуації по-своєму. Багато приповідок не є абсолютними гарантіями, бо вони виражають істини, які обумовлюються обставинами кожної конкретної ситуації зокрема. Наприклад, вірші 3-4, 9, 11, 16, 29 не говорять про обіцянки, котрі здійснюються завжди. Хоча приповідки є в загальному розумінні й здебільшого правдивими, існують також і деякі винятки. Таке може трапитися через зарозумілість чи бажання неслухняної особи йти своїм особистим, грішним шляхом – шляхом глупоти замість дороги мудрості (див. вірш 15 та коментарі до нього). Така особа буде відповідати за своє рішення. Одначе загалом це правда, що більшість дітей, котрі виросли в християнських родинах під впливом побожних батьків, які навчали їх і жили згідно з Божими заповідями (див. Еф. 6:4), слідують цьому вихованню.

22:7. На жаль, «багач» може вважати себе вищим за бідного,   а позичальник є володарем над боржником.   Даний вірш, отже, застерігає, що людина має бути обачною, коли бере великий займ, бо тоді вона може стати, ніби раб, бідною й поневоленою.

22:8. Особа, що «сіє» зерна кривди (‘ авлах, «несправедливості»), «пожне» урожай лиха (‘ авен, «лиха» чи «печалі», що передано як «біди» у 12:21). Лихо – це невідворотний наслідок гріха (див. Ос. 10:13; Гал. 6:7). Слово «гніву» передає слово оригіналу, яке означає «всеохоплююча лють». Те, що нечестивці здобувають своєю люттю чи гнівом, не встоїться довго, адже їхні способи маніпулювання закінчаться. Це твердження є підбадьорюючим для пригноблених. Лихо, яке злі люди завдають іншим, упаде на голови їм же самим.

22:9. Слово «доброзичливий» дослівно перекладається як «добре око». (У 23:6 та 28:22 слова «скнарою», «жадібний» дослівно – «зле око»). Бажання дати «бідному ( дал, «знесиленому», «слабкому», «безпомічному») з свого хліба» свідчить про щирість доброзичливого, про те, що він дивиться на інших із прагненням допомогти, а не оманливо використати їх (див. про щедрість до бідних у Втор. 15:10; Прип. 14:21, 31; 28:27).

22:10. Насмішник (див. 9:7-8, 12; 13:1; 14:6; 15:12; 19:25, 29; 21:11, 24; 24:9) здіймає незгоду (суперечку), «спори та зневаги   ( галон, «неповага», вжито вісім разів у Приповідках та лише дев’ять разів у інших місцях Біблії)». Слід лише прогнати глузливця – й усі ці проблеми зникнуть.

22:11. Чистота спонук і думок («чисте серце») та ласка на устах є в пошані у царя (див. 14:35; 16:13). Тому «цар» і   хоче, щоб люди з чистими серцями були біля нього. Тож чистота серця й доброзичливість є перевагами: вони допомагають людині здобути дружбу зі ставлениками на вищих посадах.

22:12. У Своєму всезнанні (див. «очі Господні» у 15:3) Бог оберігає «науку». Однак «слова ... зрадливого» (досл., «оманливі слова») Він оберне «у ніщо»   ( салап; див. 13:6; 19:3; 21:12). Отож, бути мудрим – це бути під опікою Бога. Бути нерозумним і підступним, навіть на словах, – це, отже, йти стежкою, яка скінчиться гнівом.

22:13. Перебільшені до крайнощів відмовки лінивої особи, щоб уникнути роботи, є абсурдними. (Щодо слова «ледащо» див. коментарі до 6:6.) Найімовірніше, «лев» (див. 26:13) не став би блукати вулицями ізраїльського міста. Та якби ледащо і справді боявся, що хтось його «вб’є», то ніколи б не виходив із дому!

22:14. Слухати слова «чужих жінок»   і піддаватися на їхні спокушання до гріха (див. 2:16-22; 5:3-6; 7:10-23) – це ніби падати в глибоку яму   (див. 23:27), звідки вибратися неможливо. Жахливі наслідки перелюбу є частиною Божої кари у Його гніві на гріх.

22:15. Хоча «дурнота» (від ’евіл, зарозумілий, пихатий дурень із кам’яним серцем) й може впиватися «дитині в серце, але навчальна різка» здатна виправити таку поведінку й замінити її мудрістю. Слово «навчальна» ( мусар ) позначає моральне виправлення, що включає в себе фізичне покарання («різка»; див. 13:24; 23:13-14; 29:15), словесне напоумлення та інші виховні заходи.

22:16. Спроба отримати   вплив чи особливу прихильність (див. 17:23)   за допомогою дарунків тим, хто їх не потребує («багатому»), утискуючи у той же час «убогого» ( дал, «знесиленого», «слабкого», «безпомічного»; див. коментарі до 10:15) задля збагачення, обернеться лихом. За іронією долі, такі вчинки приведуть особу до бідності, а не до багатства!

IV. Притчі мудрих (22:17-24:34)

Цей розділ поділяється на два підрозділи. Перший підрозділ (22:17-24:22) починається настановою «слухай слова мудрих» (22:17), а другий (24:23-34) – роз’ясненням «це теж від мудрих» (24:23). Щодо стилю, то даний розділ містить щонайменше 20 випадків, у котрих повна думка виражається двома віршами, а не одним, як у 10:1-22:16 (див., для прикладу, 22:17-18, 20-21; 23:1-2). Також сім віршів мають три рядки замість звичних двох (22:29; 23:5, 29, 31; 24:14, 27, 31), а ще два вірші мають по чотири рядки (23:7; 24:12). Звертання «мій сину» трапляється тут п’ять разів (23:15, 19, 26; 24:13, 21), тоді як воно трапляється п'ятнадцять разів у част. 1-9, тільки один раз (19:27) у 10:1-22:16 та ще двічі (27:11; 31:2) в останніх частинах книги. Означення «мудрого» трапляється один раз (23:24) у 22:17-24:34 в порівнянні із п’ятьма у 10:1-22:16.

Багато притч є пересторогами, в яких ужито слово «не» (див. 22:22, 24, 26, 28; 23:3-4, 6, 9-10, 13, 17, 20, 22-23, 31; 24:1, 15, 17, 19, 21, 28-29). Що цікаво, кожна з тридцяти притч у 22:22-24:22 містить причину перестороги або ж іншу пораду, а декілька притч у 24:23-34 наводять навіть не одну причину.

Притчі у 22:17-24:34 були написані іншими мудрецями, а не Соломоном. Їх було укладено або ж при його житті, або пізніше. Як зазначено у 22:20, перший підрозділ (22:17-24:22) містить 30 притч. План коментарів до 22:17-24:22 показує, як даний підрозділ можна поділити на 30 притч (наприклад, 22:22-23 – перша притча; 22:24-25 – друга притча тощо).

Багато вчених висловлюють міркування, нібито ці мудреці запозичили думки з єгипетського трактату «Повчання Аменемопе», де теж є тридцять частин. Однак таке міркування видається помилковим через кілька нижче вказаних причин:

(1) Повчання у єгипетському трактаті є значно довшими, ніж притчі у Книзі Приповідок. Тридцять частин у «Повчаннях Аменемопе» містять від 7 до 26 рядків, тоді як переважна більшість притч в Книзі Приповідок складається з 4 рядків, хоча є й кілька коротших притч і кілька довших.

(2) Дата написання «Повчань Аменемопе» ще обговорюється вченими. Джон А. Вілсон пише: «Час написання цих настанов десь між десятим і шостим століттями до н.е. є можливим, навіть десь між сьомим і шостим століттями до н.е., що підтверджують певні свідчення» (John A. Wilson , Ancient Near Eastern Texts Relating to the Old Testament, ed. James B. Pritchard. Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1955, p. 421). Якщо цей трактат було створено за 500 чи 600 років до народження Христа, то час його написання – значно пізніший, ніж час життя Соломона (він царював із 971 до 931 року до н.е.), і теж пізніший, ніж час царювання Єзекії (715 – 686 рр. до н.е.). Найпізніше зазначення часу у Приповідках – це зазначення часу за царя Єзекії (25:1). Отож, притчі у Книзі Приповідок не могли бути запозичені з єгипетського трактату.

(3) Аж надто мала кількість віршів у Прип. 22:22-24:22 подібна на трактат із Єгипту. Прітчард цитує Д. Сімпсона, який наводить такі паралелі (Pritchard , Ancient Near Eastern Texts Relating to the Old Testament, p. 424, n. 46):

Приповідки                       Повчання Аменемопе

1 притча, 22:22-23          Част. 2, 4:4-5

2 притча, 22:24-25          Част. 9, 11:13-14

3 притча, 22:26-27                 Част. 9, 13:8-9

4 притча, 22:28                 Част. 6, 7:12-13

5 притча, 22:29                 Част. 30, 27:16-17

6 притча, 23:1-3                 Част. 23, 23:13-18

7 притча, 23:4-5                 Част. 7, 9:14-10:5

8 притча, 23:6-7                 Част. 11, 14:5-10

8 притча, 23:8                         Част. 11, 14:17-18

9 притча, 23:9                         Част. 21, 22:11-12

10 притча, 23:10-11         Част. 6, 7:12-15; 8:9-10

25 притча, 24:11                 Част. 8, 11:6-7

Лише 11 із 30 притч у Книзі Приповідок у дечому подібні до 9 частин із трактату Аменемопе. Тож це, швидше всього, не може вважатися повним запозиченням або посиланням Приповідок на єгипетський трактат. Або Аменемопе запозичив щось із Приповідок, або ж обидві повчальні роботи були написані окремо одна від одної. Вживання числа 30 щодо кількості частин було, вочевидь, просто поширеним літературним засобом. Будь-які подібності між світським єгипетським трактатом і Біблією не скасовують того факту, що Святе Письмо писалося під божественним натхненням, оскільки Бог Святий Дух спонукав мудреців писати саме те, що Він хотів, аби було записано у Приповідках, навіть якщо й декотрі моменти написаного подібні до повчань з Єгипту.

А. Тридцять притч мудрих (22:17-24:22)

1. ВСТУП ДО ПРИТЧ 1-10 (22:17-21)

22:17-19. Заклики у вірші 17 прихилити «вухо» (див. 4:1, 20; 5:1; 7:24), слухати (див. 1:8; 4:1, 10, 20; 5:1, 7; 7:24; 8:32-33) й привернути «серце» до слів «мудрих» (див. «схиляючи … твоє серце» у 2:2) є закликами прагнути мудрості й слухатися сказаного у 30 притчах. Причини цих закликів наведено у віршах 18-19: «приємно буде» запам’ятати притчі («коли їх ховатимеш їх у собі») та вміти цитувати їх і говорити про них («нехай … установляться на устах у тебе»), бо вони спонукають людей мати «у Господі … довір’я».

22:20-21. Щодо 30 «слів правдивих» див. коментарі під підзаголовком «IV. Притчі мудрих (22:17-24:34)». Поради у цих притчах походять із знання мудрих людей, слова яких – правдиві. Далі (див. 22:18-19) наводиться причина: «щоб» учень «вмів відповісти». Фраза «вмів відповісти» в оригінальному тексті передано як «вмів дати достойну (надійну) відповідь». Вислів «тим, які тебе посилають» може стосуватися вчителя чи роботодавця.

2. ПРИТЧІ 1-10 (22:22-23:11)

22:22-23. 1 притча. У цих віршах міститься сильна пересторога проти бажання наживатися на вбогих (див. 14:31). Убогі ( дал, «знесилені», «слабкі», «безпомічні») й злиденні легко стають жертвами злих людей, котрі можуть здобути перевагу на суді («при брамі») хабарями та фальшивими свідченнями. Але беззахисні – захищені Господом,   який обстає за ними в їх негараздах і справедливо забирає щастя в тих, котрі кривдою забирають добро в бідних.

22:24-25. 2 притча. Тут є засторога супроти дружби чи навіть спілкування з «гнівливим» (досл., «власником гніву»; див. 19:19) чи «гарячим» (досл., «людиною лютою»), бо таке приятелювання може завести людину на гнівливі стежки, котрі є нерозумними (14:17, 29), роз’єднуючими (15:18) й грішними (29:22), та може покласти «петлю на» її «душу» (див. 29:6). Тож таким чином людина має шанс опинитися у ситуації, з якої важко вибратися.

22:26-27. 3 притча. Великий ризик поручительства   «за довги» неодноразово згадується в Приповідках (6:1-5; див. коментарі до даного вірша; 11:15; 17:18; 20:16; 27:13). Слово «зобов’язуються» означає підтвердити угоду, ніби жестом рукостискання (див. коментарі до 6:1). «Як» боржник не заплатить, позичальник візьметься за поручителя, а якщо поручитель не матиме «чим заплатити», тоді як оплату   з його дому можуть винести всі меблі. Таке нещастя є наслідком нерозумного вплутування себе у матеріальні проблеми інших.

22:28. 4 притча. Шість разів Біблія наголошує на гріху пересування каменів «межі» (Втор. 19:14; 27:17; Іов. 24:2; Прип. 22:28; 23:10; Ос. 5:10). Селянин міг легко збільшити обсяг своєї землі й зменшити обсяг землі сусіда, пересунувши камені з межі. Цей вид крадіжки був порушенням восьмої заповіді (Вих. 20:15).

22:29. 5 притча. Старанність і спритність («спритного», махір, також може означати «швидкий» чи «проворний») у «роботі» – це найкращий спосіб впливу на роботодавця. Старанність часто увінчується підвищенням (службою «перед царями», а «не» просто невідомими людьми). Почувши про хорошого працівника, цар (чи інший керівник) захоче його найняти.

23:1-3. 6 притча. Коли певну особу запрошено на бенкет до знатного хазяїна (наприклад, вельможі), вона повинна бути скромною і стриманою. Їй слід «добре» вважати «на те», що відбувається навколо, і якщо вона відчуває спокусу переїсти (див. «ненажери» у вірші 21; 28:7), то мусить стримати свій апетит. Гостю на такому бенкеті навіть дається тут дотепна порада покласти «собі ножа на горло» (а не різати поспіхом ним їжу). Це не означає, що йому радять вчинити самогубство, а лише притримати свій надмірний апетит. Що цікаво, слово «ласий»   в оригінальному тексті – непес, котре має багато різних значень, у тому числі тілесне життя (13:3, 8), ставлення до самого себе (19:8; 21:23), людські апетити (16:26), жадливість (10:3) чи місце, звідки йдуть ці пожадання (як у 21:10, «злого душа жадає»). Із цих значень власне й випливає застереження про ненажерливість у 23:2.

Страви-«ласощі» на панському бенкеті можуть бути оманливими. Хазяїн-вельможа може видаватися дружнім, пропонуючи вишукану їжу, але насправді він здатен згодом зрадити свого гостя або вчинити з ним несправедливо (вірш 7). Бенкет може виявитися пасткою.

23:4-5. 7 притча. Ці вірші говорять про надто великі зусилля заради здобуття багатства.   Вони застерігають не супроти старанної праці, а супроти надмірної праці задля грошей. Мудра стриманість в цьому аспекті (як і в їжі на бенкеті, вірші 1-2) є необхідною, особливо в наш час, коли матеріалізм змушує багатьох людей працювати понад силу, щоби здобути якомога більше грошей. Суть цієї поради – в тому, що багатство дочасне й ненадійне (див. 27:24). Перша частина вірша 23:5 дослівно передається як «якщо захочеш, аби твої очі поглядом летіли за ним» (себто за багатством). Що іронічно, гонитва з усіх сил за багатством призводить до того, що багатство відлітає вдаль, «мов орел».

23:6-8. 8 притча. Вірші 1-3 радять утримуватися від ненажерливості на бенкеті в приязного вельможі. Вірші 6-8 застерігають не їсти їжу «із скнарою» (досл., «лихе око», вираз, котрий ужито лише тут та у 28:22 в Старому Завіті; див. коментарі до слова «доброзичливий», досл., «добре око», у 22:9). Ненаситно споживати «його ласощі» – так само неправильно й небезпечно, як і жадібно ласувати смачними стравами на бенкеті у вельможі (23:3). Коли гість потрохи усвідомлює, що господар дому в думці лише «рахує» кошти, витрачені на їжу, в той час як лицемірно вдає щедрого (заохочує «їж, пий»), гостю стає бридко. Тоді гість хоче повернути назад (чи виплюнути) їжу, бо страви не подавалися з щирим серцем і він вже розуміє, що його приязні «слова»   витрачено надаремно.

23:9. 9 притча. Намагання навчити дурного ( к e сіл, «упертого дурня з закам’янілим серцем » ; див. коментарі до 1:7) не дасть жодного результату. Він «не» хоче сприймати розумних речей, сказаних учителем (слово «мудрість» в оригіналі – секел, «розсудність», що також ужито у 12:8; 13:15; 16:22, «розум»; 19:11).

23:10-11. 10 притча. Вірш 10а тотожний 22:28а, а 23:10б-11 є частково подібними до 22:22-23. Поганим вчинком є крадіжка землі у сусіда пересуванням каміння з «межі», але забирати «поля» у вдовиних дітей – то ще гірше! Господь у Своїй турботі про сиріт (Втор. 10:18; Пс. 10:14, 17-18; 68:6; 82:3; 146:9) виступає «супроти» всіх людей, котрі їх обкрадають чи принижують. Він – їх «Заступник» ( го’ел, той, хто має за обов’язок задовольняти потреби нужденних чи беззахисних близьких людей).

3. ВСТУП ДО ПРИТЧ 11-30 (23:12)

23:12. Цей вірш перериває довгу вервечку притч та служить вступом до притч 11-30, як і вірші 22:17-21 розпочинають ряд притч 1-10. Просьба «прихили твоє серце» (див. 22:17б) вказує на старанність і прагнення «до навчання» ( мусар, також часто вживається щодо дисципліни, як у 23:13). Вираз «прихили … твої вуха» є ще одним способом сказати «слухай уважно» (див. 22:17а).

4. ПРИТЧІ 11-30 (23:13-24:22)

23:13-14. 11 притча. Дітям потрібна дисципліна ( мусар, «моральне виправлення» – і словесне «картання», і тілесне покарання; див. 1:2, 7). Тілесне покарання («різкою» чи палкою; див. 13:24; 22:15; 29:15) Біблією дозволяється, хоча слово «різка» може переносно позначати будь-який спосіб виховання. Батьки й дитина можуть думати, що від болі через покарання дитя «умре», одначе це «не» так. Насправді ж покарання, навпаки, спасе від тілесної смерті («Шеолу», се’ол ), а не доведе до неї.

23:15-16. 12 притча. Це звертання «мій сину» (див. вірші 19, 26) вказує на те, що розумна дитина навчається від батьківських повчань і картань (вірші 13-14). Життєва істина, що мудрий, а не дурний син потішає «серце» батька, також зазначена у 10:1; 15:20; 23:24; 27:11; 29:3. Мудрість має жити у людському серці (див. 23:17, 19, 26; також слід взяти до уваги вірш 12; 22:17). «Серце» батька і його «нутро» стосуються тут його внутрішньої сутності, його розуму та емоцій. Мудре серце пізнається, коли людина говорить «праві речі».

23:17-18. 13 притча. Заздрість «грішникам» (див. 3:31; 24:1, 19; Пс. 37:1) і бажання робити те, що роблять вони, – немудрі риси, бо грішники не мають надії (24:20), в той час як мудрі та побожні мають її. Миттєва насолода гріхом нічого не значить у порівнянні з найбільшою надією,   пов’язаною з острахом Господнім (див. 19:23; 24:21).

23:19-21. 14 притча. Слухаючи й беручи до серця слова батька та бажаючи ступати «на путь праву» (добре поводитися), син стає мудрим. Одним зі способів залишатися на «праведній дорозі» – це уникати п’янства (див. коментарі щодо вина у 20:1) й ненажерливості (див. 23:2). Ці два гріха призводять до довгого «спання», яке, в свою чергу, веде до лінощів і бідності. Про інші лиха від зловживання «вином» розповідається у віршах 29-35.

23:22-23. 15 притча. Вірші 22, 24-25 стосуються «батька» і/чи «матері». Тут знову наявне заохочення дотримуватися батьківських поучень та порад. Воно часто повторюється у Приповідках, імовірно, тому, що діти нерідко схильні чинити все по-своєму. Мудрі діти поважають своїх батьків, «коли» ті старенькі. Зневажати ( буз, «ставитися з презирством», часто вживане в Приповідках слово; див. коментарі до 1:7) їх – порушувати п’яту заповідь (Вих. 20:12). Фраза «придбай правду» передбачає витрачання будь-якої сили чи яких би то не було матеріальних ресурсів, аби дізнатися правду, а також здобути «мудрість, навчання ( мусар, див. коментарі до Прип. 23:12-13) й розум»   (див. 1:2-6).

23:24-25. 16 притча. Вірш 24 є ще одним доказом того, що в Приповідках бути мудрим (див. вірш 15) із Божого погляду – це бути побожним або ж праведним.   Що цікаво, слова «радіти» і «радіють» в оригінальному тексті – однакове слово гіл, а «веселитиметься» і «веселиться» в оригіналі – самах. «Батько», як тут сказано, дав синові життя (вірш 22), а «мати» – це «та, що» його «породила». Мудре та побожне життя у послуху батьківським повчанням дарує добро не тільки дитині, а ще й її батькам.

23:26-28. 17 притча. Тут знову син («сину»; див. вірші 15, 19; 24:13, 21) чує просьбу слухати повчання батька. Слова «дай мені … твоє серце» (див. 23:15, 17, 19) мають стосунок до думок та цінностей сина, щоб вчинки його життя (дороги) були подібні до батькових. Те, що син має перед очима,   на устах (22:18) і те, що він слухає вухами (23:12), – важливо. Те, що людина бачить, каже чи чує, має тішити Господа. Просьба батька є нагальною через небезпеки, пов’язані з гріховними статевими стосунками (див. 5:20; 6:24; 7:5; 20:16). У застереженні показано двох аморальних жінок: неодружену («блудниця») та одружену («чужинка»). (Щодо давньоєврейських слів на означення цих осіб див. коментарі до 2:16.) Ці жінки – немов «глибока яма» (див. 22:14) чи «криниця», позаяк підстерігають чоловіків та заманюють їх у пастку (див. 6:27-35; 7:21-27), через що ті вже не можуть уникнути наслідків. Чоловіки повинні остерігатися блудних жінок, котрі хочуть їх спокусити, несподівано підступивши (див.7:7-10), «неначе харцизяка», примножуючи таким чином число своїх жертв. Звісно ж, Біблія також перестерігає й супроти чоловіків, які спокушають жінок.

23:29-35. 18 притча. Ці вірші є найдовшою та найбільш красномовною засторогою у Приповідках супроти пияцтва (див. вірші 20-21; 20:1; 31:4-5). Шість питань привертають увагу до емоційних проблем (вигуки «Ой!» і «Ой, леле!»), соціальних проблем («сварка» і «скарги») та проблем зі здоров’ям (рани» – від побиття чи спотикання сп’яну об різні речі – й «червоні», налиті кров’ю «очі»). А все через те, що дехто «при вині» засиджується «довго» і ходить смакувати «вино пахуче» ( мімсок, ужито лише тут та в Іс. 65:11). «Вино» спочатку видається привабливим (Прип. 23:31). «Воно червоне», виблискує в келиху й «лагідненько ллється», себто впливає на зір та смак. Але зрештою («потім»,   в кінці; див. 5:4; 14:12; 16:25; 19:20; 25:8; 28:23; 29:21) є таким же нищівним і болючим, як укус змії.

Пияцтво також веде до розумових порушень (23:33): галюцинацій та марень, коли ввижаються «дивні («одурманливі», «запаморочливі», «перекручені»; див. коментарі до 2:12) речі». Під час ходьби п’яний ледь-ледь тримається на ногах. У своєму запамороченні він може уявити, що хитається, мов той моряк «вгорі … на щоглі». Також пияк не відчуває болю, коли люди б’ють його (див. «рани», 23:29). Одначе те запаморочення, яке він відчуває, йому здається приємним. Тож, бажаючи втекти від усього, він «знов» буде «шукати» міцні напої. Алкоголь контролює його; він є рабом вина.

24:1-2. 19 притча. У цих 30 притчах тричі дається пересторога не заздрити   «злим» (див. 23:17; 24:19; також див. 3:31). У 23:17-18 і 24:19-20 причина не заздрити лихим – у тому, що їхнє майбутнє є темним. Тут же причиною є те, що вони замишляють «насильство» (див. вірш 8) і «говорять лише» про «лихо», якого завдадуть іншим (див. 1:10-19). Що в їхніх серцях – те і в «їх» розмовах («уста»; див. 4:23-24).

24:3-4. 20 притча. Притчі 20-22 розповідають про мудрість. Замисли лиха на когось згадуються у Приповідках неодноразово (3:29; 6:14; 12:20; 14:22; 16:27, 30; 24:2, 8). Найкращий спосіб уникнути нещастя – це триматися подалі від таких людей. Бо ж «мудрістю», «розумом» і «знанням» доми «будують», «скріплюють» та «всяким дорогим і красним майном» наповнюють. Це може стосуватись буквального спорудження будинків або ж, найбільш імовірно, починання якоїсь справи. Глупота та гріх не дають людині захисту й достатку, однак мудрість надає ці речі. Наведений факт протиставляється насильству, про яке говориться у вірші 2.

24:5-6. 21 притча. Окрім безпеки та достатку (вірші 3-4), мудрість надає «силу» для звершення різноманітних задумів та виконання завдань (див. 21:22). «Мудрий чоловік» не є самовпевненим, він радиться з іншими, для прикладу, як виграти битву (див. 11:14; 20:18; також варто взяти до уваги 15:22). Щодо дієслова «вестимеш» див. коментарі до 1:5.

24:7. 22 притча. Дурень ( ’евіл, «гордівливий дурень із закам’янілим серцем»; див. коментарі до 1:7) не здатний оцінити, зрозуміти чи сказати щось мудре.   «Мудрість» (в оригінальному тексті – в множині задля більшого наголосу, як у 1:20; 9:1) недосяжна для нього. Тож «при брамі», де мудрі старші вирішували правові та судові справи, він був (або ж мусив бути) мовчазним.

24:8-9. 23 притча. Той, «хто» постійно обмірковує (див. вірш 2) злі плани, стає «провідником лукавства» (досл., «власником лукавих замислів»; див. «лукавого» у 12:2; 14:17). Задумувати зло – нерозумно, бо така поведінка – грішна й веде до насмішок (див. коментарі щодо слова «глузливий» у 13:1), які людям осоружні (див. «огидне» у 8:7; 16:12; 29:27).

24:10. 24 притча. Якщо людина піддається «в біді» (слово «лихо» у вірші 2 в оригіналі означає «погані вчинки» або «збитки»), то показує, що її сила обмежена. Це може свідчити про те, що людині бракує розуму, оскільки, як зазначено у вірші 5, мудрість надає силу. В давньоєврейському оригіналі тут наявна певна гра слів, позаяк слово «мала» ( сар, «вузька», «тісна», «обмежена») йде відразу після слова «біді» ( сарах).

24:11-12. 25 притча. Вірш 10 стосується біди, що настигла саму людину, тоді як вірші 11-12 стосуються лиха, що приходить до інших. У цьому реченні люди, «що на смерть тягнені» й «на страту» засуджені, – це, швидше всього, жертви жорстокості й пригноблення, а не винуваті в злочинах люди, котрих засуджено за їх учинки. Декотрі особи можуть твердити, нібито не знають нічого про горе інших, але Богові відомо, хто вдає незнання, і Він осудить («відплатить») їх (див. Мт. 25:41-46). Він «серця важить» (див. Прип. 21:2), тобто знає і враховує внутрішні спонуки та думки людей. Бог не байдужий до лиха бідних та безпомічних (див. 22:22-23; 23:10-11).

24:13-14. 26 притча. Як «мед», найсолодша з усіх відомих речовина на стародавньому Близькому Сході, – «річ добра» і «на смак солодка», так і «мудрість» – благотворна й жадана для душі, бо надає людині надію на «майбутнє» (див. 23:18). «Мед» згадується у Приповідках шість разів (5:3; 24:13 [двічі]; 25:16, 27; 27:7). Звертання «мій сину» ужито у 30 притчах п’ять разів (23:15, 19, 26; 24:13, 21).

24:15-16. 27 притча. Притчі 27-29 є пересторогами («Не»), як притчі 1-4, 6-11, 14, 18-19. Вірші 15-16 засвідчують, що лихі люди даремно намагаються знищити праведників та їх майно. Завдяки Божому захисту після ворожих грабунків і нападів «праведний» живе в добрі й надалі, а лиходії, котрі замишляли ці згубні плани (див. вірші 2, 8), згодом розуміють, що страждають від них вони ж самі (див. 1:18-19). Приклади падіння зла на голови тим, котрі його вчинили іншим, можна побачити у Дан. 3 і 6.

24:17-18. 28 притча. Богові огидні люди, які тішаться негараздам інших. Насмішки над нещастями бідних засуджуються у 17:5, а в 24:17 не дозволяється тішитися, навіть коли проблема у ворога. Такі насмішки можуть спонукати Бога перейти на бік ворога, й тоді Він «відверне» від того ворога «гнів Свій». Бог ненавидить глузування, бо воно вказує на пихатість у ставленні до інших.

24:19-20. 29 притча. Тут втретє у 30 притчах засуджується заздрість грішникам (див. 23:17; 24:1). Нарікання на те, що мають та чинять грішники (див. Пс. 37:1), і бажання до них приєднатися є неправильними, бо для них «немає майбуття». Вони загинуть (щодо фрази «світильник … погасне» див. коментарі до 13:9). Натомість праведні й мудрі люди мають надію на майбутнє (див. 23:18; 24:14). У віршах 19 і 20 слова «злих» і «лихого» використовуються як синоніми.

24:21-22. 30 притча. Як і належить, острах Господній (див. коментарі до 1:7) згадується в останній із 30 притч. І Господь, і цар здатні покарати бунтівників (див. Рим. 13:1-7; 1 Пт. 2:13-17). Фраза «знищення, що йде від обох» може означати або біди, які бунтівники спричиняють іншим, або ж, що більш імовірно, нещастя, які Бог і цар спроможні завдати бунтівникам. Давньоєврейське слово «знищення» ( під ) ужите лише тут у Приповідках та чотири рази в Книзі Іова.

Б. Додаткові притчі мудрих (24:23-34)

Ці вірші являють собою додаткові шість притч мудрих (див. коментарі до 22:17). В них обговорюються справедливість та несправедливість у суді, чесність, пріоритети, неправдиві свідчення, помста та лінивство.

1. ПЕРША ПРИТЧА (24:23-25)

24:23-25. Зважання «на особу на суді» засуджується у Втор. 1:17; 16:29; Прип. 17:15; 18:5; 28:21. Відпускати безкарно винного – теж «не годиться» (див. коментарі до 17:26). Перекручування справедливості несе з собою прокльони й зневагу до суддів. Натомість справедливий суд над злими приносить суддям великі «благословення», адже такі судді отримують від народу пошану й приязне ставлення.

2. ДРУГА ПРИТЧА (24:26)

24:26. Фраза «щирим словом»   дослівно перекладається як «праведним і прямодушним словом». Це може бути пов’язано з віршами 24-25. Що спільного між чесними словами й поцілунками? Як щирий поцілунок показує сердечне ставлення і є бажаним, так чесна (і, можливо, прямодушна) відповідь показує турботу людини, а отже – схвалюється.

3. ТРЕТЯ ПРИТЧА (24:27)

24:27. Ізраїльтяни, більшість з яких обробляли землю, мусили орати і сіяти (готувати   свої поля;   див. коментарі до віршів 30-31) перед тим, як дбати про свої інші бажання та потреби. Незалежно від того, чи речення про «хату» тлумачити в прямому (побудова будинку), а чи в переносному значенні (одруження й створення сім’ї), принцип один і той самий: важливо правильно розставляти пріоритети.

4. ЧЕТВЕРТА ПРИТЧА (24:28)

24:28. Вірші 23б-25 говорять про суддів, а вірші 28-29 – про свідків на суді. Фальшиво свідчити – і цим завдати шкоди репутації невинної людини чи дістати щось від неї несправедливим способом, чи навіть забрати в неї життя – забороняється та часто засуджується у Приповідках (див. коментарі до 6:19). Це заборонено й дев’ятою заповіддю (Вих. 20:16). Лукавити під час свідчення в суді – погано (щодо слова «шахрайство» див. коментарі до Прип. 12:20).

5. П’ЯТА ПРИТЧА (24:29)

24:29. Якщо даний вірш має стосунок до вірша 28 (а не є окремою притчею), тоді він оповідає про помсту через лжесвідчення. Якщо ж даний вірш – окрема притча, тоді він є загальним застереженням проти помсти (див. Втор. 32:35; Пс. 94:1; Прип. 20:22; Рим. 12:19; Євр. 10:30).

6. ШОСТА ПРИТЧА (24:30-34)

Декотрі з цих тверджень про лінюха подібні до тих, що в 6:6-11 (див. коментарі до даних віршів). Автор навів кілька спостережень про лінивство (24:30-31), поміркував про нього (вірш 32) та дійшов певних висновків щодо тих наслідків, котрих зазнає лінюх (вірші 33-34).

24:30-31. Ледачий (це слово зустрічається в Приповідках 14 разів) тут зветься ще недоумком (див. коментарі до 6:32; 10:13). Ледачий не обробляв своє поле (див. 24:27). Він настільки його занехаяв, що там виросли кропива і будяки   (див. 15:19), не залишивши місця для культурних рослин. А «камінна огорожа» навколо поля «розвалилась», і ніхто її не полагодив.

24:32-34. Коли автор цих віршів став розмірковувати про те, на що «поглянув», то «узяв собі до серця … ось таку науку»: лінь – спання у ліжку, тоді як час працювати – веде до злиднів (див. коментарі до 6:11). Без урожаю лінюх не має ні що їсти, ні що продати іншим задля прибутку. І зрештою він прокидається перед фактом свого лиха: бідність приходить до нього раптово, «мов чоловік оружний», мов озброєний вояк. Що цікаво, 30 притч починаються згадкою про вбогих (22:22, дал, «знесилених», «слабких», «безпомічних»), а додаткові 6 притч завершуються твердженням про бідність ( махсор; «нестачу», «потребу»).

V. Приповідки Соломона, зібрані людьми Єзекії (част. 25-29)

25:1. Люди царя «Єзекії», вочевидь, царські писарі, «переписали»   (досл., «перемістили» з одного пергаменту на інший) більш ніж 100 Соломонових приповідок.   Це сталося приблизно 250 років по тому, як їх написав Соломон. Люди Єзекії згрупували багато з цих приповідок за спільною тематикою.

25:2. Вірші 2-7 – це притчі про царя. Хоча у них написано, швидше всього, про царя Соломона, ці притчі були актуальними для всіх царів Ізраїля й Юдеї. Бог вибрав не об’являти все про Себе та Свої плани (див. Втор. 29:28). Це означає, що царі, аби приймати правильні рішення, мусять обмірковувати справи у всій їх повноті. В той час як Бог тішиться, приховуючи до часу певні речі, царі мають втіху «досліджувати».

25:3. Цей вірш є першим із багатьох віршів у част. 25-26, в яких вживаються порівняння зі словом «як».   Дванадцять порівнянь наявні у част. 25 (вірші 3, 11-14, 18-20, 23, 25-26, 28) і тринадцять – у част. 26 (див. коментарі до 26:1).

Бог приховує певні Свої знання від царів, а царі приховують декотрі свої знання від підданих. Правителі, що є відповідальними за знання того, що відбувається навколо, й за всебічне дослідження справ (25:2), не повинні об’являти все, що їм відомо. «Досліджувати» у вірші 2 і «недослідне»   у вірші 3 – слова, котрі пов’язують ці два вірші між собою.

25:4-5. Як непотрібну «жужель» треба відділяти «від срібла» (див. 27:21), так і лихі люди мають бути усунені «з-перед царя». Усунення з посад лихих дорадників (див. 20:8, 26) дає цареві змогу праведно царювати. Останній рядок 25:5 майже тотожний рядкові 16:12.

25:6-7. Погано, коли людина намагається вивищити себе перед царем, заявляючи про свою велич,   якщо вона великою насправді не є. «Ліпше, коли» цар сам вивищить її, аніж понизить «перед князем», посаду якого та людина бажає отримати. Христос проілюстрував це у притчі (Лк. 14:7-10).

25:8. В оригінальному тексті слова «що його бачили твої очі» є останніми словами вірша 7 (як у англомовних версіях БКЯ, НАСБ та україномовній версії Хоменка). Декотрі версії Біблії (наприклад, НМВ, ВСП ) сполучають ці слова з віршем 8. Даний вираз робить вірш 7 занадто довгим як на приповідку й також має значно менший сенс, аніж разом із віршем 8.

Вірш 8 застерігає супроти того, аби квапитись «судитись» з іншим (див. 24:28). Причина в тому, що позивач може програти справу та зазнати сорому, бо те, що він начебто бачив, раптом виявиться абсолютно не тим, що було насправді.

25:9-10. Наводячи в суді докази проти ближнього, позивач може мимоволі зрадити довіру («тайни») друга. Внаслідок цього друг у відповідь може засоромити позивача, й це коштуватиме позивачеві репутації (призведе до непоправної втрати доброї слави). Обвинувачувати інших привселюдно в суді – справа ризикована.

25:11-12. Вчасно й «до речі» сказане «слово» (див. 15:23; 24:26), іноді навіть і картання (див. коментарі до 1:23), може бути настільки бажаним, прекрасним та цінним, як «золоті яблучка» на «срібній» статуетці чи різьбі або як «щирозлотна» сережка чи інша коштовна «прикраса».

25:13. Сніг у горах (не той сніг, що падає на врожай в сухий сезон) дає прохолоду «в» спекотні «жнива». Так само й «вірний посланець» приносить відраду «тому, хто його посилає» (див. 13:17). Про ненадійного посланця сказано у 10:26 та 26:6.

25:14. «Хмари й вітер» зазвичай несуть селянам сподівання на дощ. Але якщо немає ні краплини «дощу»,   тоді селяни не на жарт засмучуються. Так і люди, які говорять, що принесуть дари, але ніколи не виконують свої обіцянки, є цілковитим розчаруванням для імовірних одержувачів цих же дарів. Людині не слід щось обіцяти, якщо вона знає, що не зможе виконати обіцяного.

25:15. Довготерпеливість і «м’який язик» (див. 15:1) можуть бути надзвичайно корисними, оскільки ними можна домогтись значно більшого, ніж утратою самоконтролю та різкими словами. Твердження, що «м’який язик ломить і тверду кістку», є незвичною метафорою. Адже як язик може зламати кістку? Справа тут у тому, що м’яко промовлені слова здатні здійснити те, що зазвичай зробити дуже важко. А також, щоб «правителя переконати»   прийняти певний складний план дій, потрібне ще й терпіння.

25:16-17. Якщо з’їсти забагато меду, можна отримати проблеми зі здоров’ям (див. вірш 27; 27:7). І якщо занадто часто навідувати «друга», він може зненавидіти настирливого відвідувача. Надмірність в усьому шкідлива. Фраза «багато не вчащай» дослівно перекладається як «зроби дорогим», тобто «зроби відвідини цінними» їх рідкістю. Людина має утримуватися від занадто частого відвідування друга, щоб випадково не набриднути йому, і навідуватися лише стільки, щоб її відвідини цінувалися.

25:18. Фальшиве свідчення в суді «на ближнього» (див. коментарі до 6:19) може зруйнувати, розділити чи пробити, як «довбня, меч чи стріла гостра».   Неправдомовство здатне поранити людину та навіть забрати її життя так само, як і зброя.

25:19. «Спорохнілий зуб і нога вивихнута» можуть завдати проблем, бо людина особливо звіряється на них, коли їсть чи йде. Подібним чином і покладання на людину, яка виявляється недостойною довіри, може принести розчарування та неприємності. Іов озвучує цю думку щодо своїх приятелів (Іов. 6:14-15). Для прикладу, зрадлива особа – це та, що неправдиво свідчить у суді (Прип. 25:18).

25:20. Намагання співати веселі «пісні» людині, котра перебуває у відчаї або в смутку («зажуреному серцю»), є таким же немилосердним, як знімати з неї «одіж холодного дня». Це так, ніби лити «оцет на салітру». З веселих пісень тоді нема ніякої користі. Зажурена людина може навіть розгніватися у відповідь. Адже нестача чутливості та співчуття завдає чимало ран.

25:21-22. Виявити доброту до ворога – дати йому хліба   й «води» – це наче збирати «на його голову вугілля гаряче» (процитовано апостолом Павлом у Рим. 12:20). Інколи у людини вдома згасав вогонь, і їй потрібно було позичити в когось трохи палаючого вугілля, щоб відновити цей вогонь. Дати людині вугілля на пательні, щоб вона могла віднести його додому на своїй голові, вважалося правильним вчинком, здійсненим по-доброму й по-сусідському. Такий вчинок примиряв людей, а не робив їх ворогами. Крім того, вияв доброти подачею хліба й води спонукає людину відчувати сором через те, що була ворогом, та приносить доброзичливцю Боже благословення. Віруючих має характеризувати співчуття, а не помста (див. Прип. 24:29). Інше пояснення даного речення походить від єгипетського обряду спокутування вини, під час якого людина, винна у поганому вчинку, несла на голові пательню з палаючим вугіллям

на знак свого розкаяння. Тож добре ставлення до ворога може спонукати його покаятися.

25:23. Як ізраїльтянин з певністю міг передбачити наслідки північного вітру, так і людина може передбачити наслідки язика потайного   (досл., «язика підступу», тобто злісного язика). Вітер з півночі «дощ наганяє», а «язик потайний» робить «лице сердите». Підступи й наклеп ведуть до гніву. Щоправда, в землях Палестини дощ зазвичай приходить не з півночі. Тож, можливо, ця приповідка виникла не на території Палестини (Derek Kidner, The Proverbs: An Introduction and Commentary, p. 160).

25:24. Спокій та мир у малому житлі – «ліпше ..., ніж» (див. коментарі до 12:9) перебування у просторій «хаті» разом із «сварливою», уїдливою «жінкою». Цей вірш тотожний 21:9 (також див. 21:19).

25:25. «Добра вістка» (див. 15:30) від друга чи родича, який живе далеко, – це неначе ковток холодної води спраглій і втомленій «людині». У біблійні часи новини й вісті передавалися повільно, тож від’їзд друга чи коханої людини до «далекої країни» зазвичай супроводжувався періодами довгого очікування і неспокоєм.

25:26. «Праведник», котрий дозволяє своїй репутації забруднитися злом, – це «як» чиста вода, забруднена болотом чи ще чимось іншим. Цінність чистого джерела або криниці в спекотних землях додає більшого змісту сказаному. Коли джерело чи криниця забруднюється, воно, можливо, ніколи вже й не очиститься та лише розчаровує тих, які приходять до нього напитися. Так і праведник, котрий впадає у гріх, розчаровує інших, які дивляться на нього як на приклад для наслідування.

25:27. Бажання вивищити себе самого (шукати «власну славу»; див. вірш 6; 27:2) є таким же шкідливим, як і прагнення «багато їсти меду»   (див. 25:26; 27:7). І те, і інше призводить до біди.

25:28.  «Без мурів» місто могло легко піддатися атакам ворогів. Так і нестримана «людина, що не панує над собою»   (див. 14:17, 29; 16:32; 29:11), може легко потрапити в біду.

26:1. Тринадцять віршів у даній частині є порівняннями, де вжито слово «як» (див. коментарі до 25:3). У віршах 1, 3-12 йдеться про дурня чи дурнів. «Літом сніг, а в жнива дощ» є аж надто незвичними, невідповідними й здебільшого згубними для врожаю явищами. Так само «не личить» (див. 19:10) призначати дурного на почесну   посаду (див. 26:8), адже через це можуть постраждати інші люди, які наслідують його.

26:2. Непередбачувана, мінлива природа польоту пташки показує неспроможність людини наслати «прокляття» на того, хто його не заслуговує. Валаам особисто пересвідчився в цій неспроможності (Чис. 23:8).

26:3.  Як коня спонукають до дії батогом, а «осла» стримують вуздечкою, а не поясненнями, так і «дурного» треба контролювати ломакою (тілесним покаранням), бо він не зверне увагу на вербальні наставляння (див. 10:13; 14:3; 19:29).

26:4-5. Ці дві приповідки йдуть поряд, бо доповнюють одна одну. Основна їх думка – в тому, що людині не потрібно уподібнюватися дурневі (вірш 4), але інколи вона все ж мусить послуговуватися мовленням дурного, щоб виправити його, аби його серце не затверділо в хибних переконаннях (вірш 5; див. вірші 12, 16). Людині потрібна мудрість, щоб визначити, коли додержуватися вірша 4, а коли – вірша 5. Єврейський Талмуд подає міркування, що вірш 4 стосується немудрих слів, які можна проігнорувати, а вірш 5 – хибних ідей і міркувань, які необхідно виправити. В тексті оригіналу у вірші 4 вжите слово «ти», котре може бути передане як «ти, навіть ти».

26:6. Посилати «вісті через дурня» – марно і потенційно небезпечно. Це немов підтинати «собі ноги», оскільки вісті не будуть передані. Це так, ніби той, що послав вісті, намагався б сам пройти потрібну відстань без ніг. Пити «гіркоту» – це шкодити собі самому, як-от покладатися на зрадливого гінця.

26:7. Дурневі не можна довіряти вістку (вірш 6), адже «приповідка в» його «губах» (див. вірш 9) настільки марна, як «ноги в кульгавого» (див. 25:19). Дурень не знає, що з приповідкою робити. Він не розуміє і не застосовує її. Згадка про ноги (26:6; вірш 7) пов’язує ці два вірші.

26:8. Необдумано й, можливо, небезпечно «камінь прив’язувати до пращі». Камінь може випасти й поранити того, хто хоче його кинути. Так само й «віддавати шану»   дурневі, яка йому не відповідає (вірш 1), – негоже, адже це може пошкодити репутацію людини, яка вшановує його. Її мудрість тоді підпаде під сумнів.

26:9. Як зазначено у вірші 7, «приповідка в устах дурнів» не несе ніякої користі. Тут вона порівнюється з терновою гілкою «в руці п’яного», й це передає одне з таких значень: (1) П’яниця може поранити інших, небезпечно розмахуючи терновою гілкою. (2) Він може не відчувати болю настільки, що не усвідомлює, як сильно тернова гілка коле йому руку; так і дурень не чує мудрості. (3) Він може бути таким п’яним, що вже не здатний витягнути тернову колючку зі своєї руки; так і дурень не може застосувати приказку, яку щойно промовив (Robert L. Alden,  Proverbs: A Commentary on an Ancient Book of Timeless Advice, p.187). Імовірно, найбільш слушним є перше значення.

26:10.  Абсурдність вчинку людини, яка наймає на роботу дурня чи будь-якого перехожого, нагадує дії божевільного лучника   (див. вірш 18), який стріляє у все без розбору, не прицілившись перед тим. Найм на роботу будь-кого може завдати шкоди самому наймачеві.

26:11. «Як пес» їсть свою блювотину (процитовано у 2 Пт. 2:22), так і дурень не може навчитися зі свого досвіду. Він «повертається» до своїх звичок, навіть якщо вони й огидні.

26:12. Заключною у низці притч про дурня (вірші 1, 3-12) є приповідка, в котрій говориться, що навіть дурень набагато ліпший за того, «що себе за мудрого вважає»   (див. вірші 5, 16). Самовпевненість або гординя засліплює людину, притуплює в ній відчуття небезпеки чи потреби. Дурень хоча б здатний відчувати потребу виправитися, гордівливий же зробити це не в змозі.

Остання частина вірша 12 повторюється у 29:20б. Гординя й гордовиті люди часто згадуються у Приповідках (3:34; 8:13; 11:2; 13:10; 15:25; 16:5, 18-19; 18:12; 21:4, 24; 29:23; див. 26:5, 12, 16).

26:13. Вірші 13-16 розповідають про лінюха (див. 6:6-11). «Лінивий» вдається до усього, навіть до безглуздих способів, аби лиш не виходити з дому. Наприклад, він каже, що «лев» вільно бродить «на дорозі» й «на майдані»   (див. коментарі до 22:13).

26:14. «Лінивий», обертаючись на ліжку, здається міцно прикріпленим до нього, мов ті «двері», що «на завісах». Він навіть не намагається зібрати в собі сили, щоб встати.

26:15. Таке зображення лінивого,   котрий голодує, бо не хоче працювати, щоб прогодувати себе, також можна знайти у 19:24 (див. коментарі до вказаного вірша).

26:16. Будучи самовпевненим (див. вірші 5, 12), «лінивий вважає себе» мудрішим за всіх інших («ніж семеро»). Але його відповідям бракує ладу (досл., «смаку»).

26:17. Вірші 17-28 оповідають про сварки (вірші 17, 20-21), підступність (вірші 18-19, 24-26), плітки (вірші 20, 22) і неправдомовство (вірші 23-28). «Той», хто «ловить пса за вуха», може зазнати від нього укусу. Подібне може трапитися і з перехожим, який не розпочинав суперечку, та, «мимо йдучи, втручається (досл., «надто схвильовано встрягає») до сварки інших». Він сам собі завдає клопоту, бо долучається до ситуації, про яку майже нічого не знає.

26:18-19. Тут знову йдеться про божевільного лучника (див. вірш 10), аби показати винуватця біди. Обманувши «ближнього», він намагається уникнути обвинувачення, кажучи, нібито лише жартував.   Але це – поганий гумор. Його обман, немов смертоносна стріла, уже заподіяв шкоди.

26:20-21. «Вогонь» і сварки пов’язують між собою ці два вірші. Без пліткаря й «донощика утихне сварка» (див. про плітки у 11:13; 16:28; 18:8; 20:19; 26:22), як «вогонь погасне», коли забрати його паливо (вірш 20). І навпаки, «сварливий» розбурхує («роздмухувати», досл., «розігрівати») «сварку» (див. 17:1; 18:6; 20:3; 22:10; 23:29; 30:33), як «вугілля» й «дрова» дають «вогонь».

26:22. Дивіться коментарі до 18:8, де міститься таке ж речення. Тут мова про плітки й доноси узгоджується з 26:20-21.

26:23. «Жужелиця з срібла» спершу може здатися привабливим покриттям «на глиняному «посуді». До неї уподібнюються «облесливі ( далак, «палити» чи «розпалювати») уста й зле серце». Особа, котра намагається приховати свої лихі мотиви та злий характер за облесністю, – це ніби привабливий на вигляд глек, укритий жужелицею. (Тут варто взяти до уваги слова Ісуса у Лк. 11:39 про чисті ззовні чаші й миски; також див. Мт. 23:27).

26:24. Вірші 24-26 продовжують думку вірша 23 (уста, серце й мова сполучають вірші 23-25 між собою). Ненависник   замишляє «зраду» (див. вірш 19), але намагається приховати злі замисли своєю облесною розмовою («устами»).

26:25. Цей вірш застерігає не піддаватися на спонуки лиходія, слова котрого ласкаві (вірші 23-24), але «в серці» в «нього» (вірші 23-24) – «сім (тобто багато; див. «семеро» у вірші 16) гидот» (див. 6:16-19).

26:26. «Злоба» ( сін’ах ) перекладається як «ненависть» у 10:12, 18; 15:17 (див. дієслово сане’, «ненавидить», у 26:28). Хоча лукавець якийсь час може приховувати свої істинні думки неправдомовством, вони зрештою відкриються. Слово «громади» позначає будь-яку групу людей, скликану задля певної мети. Імовірно, група, про яку тут сказано, зібралася, щоб здійснити правосуддя.

26:27. Знищення себе самого своїми ж методами є основною думкою цього вірша та Пс. 7:16; 9:16; 35:8; 57:7. Якщо Прип. 26:27 має стосунок до віршів 23-26, тоді суть у тому, що намагання загнати в пастку чи знищити інших обертається врешті-решт проти самого лиходія (див. 1:18-19; 28:10). Багато разів Книга Приповідок застерігає, що гріх падає на голову самому ж грішникові.

26:28. Брехуни є, по суті, ненависниками (див. коментарі щодо злоби у вірші 26). Вони прагнуть нашкодити іншим, очорнивши їхню репутацію. А ті, котрі підлещуються, щоб досягти своїх себелюбних цілей (див. вірші 23-26), несуть погибель або собі, або своїм жертвам, або собі та іншим водночас.

27:1. Шістнадцять із 27 віршів у даній частині повчають про стосунки між людьми (вірші 2-6, 9-11, 13-18, 21-22). Це застереження стосовно невизначеності завтрашнього дня повторюється у Як. 4:13-16. Давньоєврейське слово «хвалися» передане як «вихвалює» й « хвалять» у віршах 2 і 21. Людина не повинна вихваляти себе за те, що вона збирається зробити наступного дня, бо насправді вона точно не знає, «що» трапиться завтра.

27:2. Вихваляти себе – це показувати гординю, а отже, так чинити неправильно. Людині не лише варто утримуватися від вихваляння тим, що вона зробить в майбутньому (вірш 1), а ще й від вихваляння тим, що вона вже зробила в минулому.

27:3. У віршах 3-6 говориться про різноманітні відносини між людьми. Клопіт, який приходить через розгніваного дурня, дійсно є важким. Ба більше, він є важчим за великий камінь і «пісок».   Тож мудрій людині не слід із запалом реагувати на слова дурня, навіть якщо його слова й дії будять злість в інших.

27:4. Коли особа – сердита й люта, вона може бути «жорстока» до інших. Від її слів і вчинків інші можуть перебувати в стані страху. Але заздрощі – то ще гірше, бо вони можуть включати в себе і «гнів», і «лютість», і безжальну помсту, як проілюстровано у 6:32-35. Риторичне запитання – «Проти заздрощів хто встоїться?» – є одним із кількох у Приповідках.

27:5. Якщо любов людини – справжня, то людина не боятиметься сказати другові про неправильний вчинок або виправити його. Докори й зауваження (див. коментарі до 1:23) – кращі, «ніж любов прихована» (див. «схована», «та, котра відібрана, утримана від когось»). Іншими словами, намагання виправити неправильний вчинок приятеля є доказом любові, тоді як утримання від виправлення показує, що людина шкодує любові для друга. Даний вірш є одним із 19 віршів зі структурою «ліпше … ніж» у Приповідках (див. коментарі до 12:9).

27:6. Ворог (досл., «той, хто ненавидить») може спершу здаватися другом через свої численні «поцілунки», а справжній друг («люблячого») може, на перший погляд, видатися ворогом через «рани», яких він завдає (імовірно, тут йдеться про внутрішні, душевні рани через докори або критику; див. вірш 5). Та все ж, за іронією долі, докори й мудра критика можуть бути більш щирими виявами дружнього ставлення до людини.

27:7. Якщо людина – сита, тоді мед, який їй зазвичай дуже подобається, вже не є для неї таким бажаним. І навпаки, «голодному» навіть щось «гірке» може видатися солодким,   бо гірка їжа втамовує його голод. Цей вірш, швидше всього, повчає про те, що ставлення людини до матеріальних благ може змінюватися залежно від того, скільки вона їх має. Ті, котрі мають багато статків, не цінують якийсь дар так сильно, як ті, що мають мало.

27:8. У цьому вірші, ймовірно, є засторога не покидати свої обов’язки у домі й на батьківщині разом із зручностями свого дому. Немов «пташка, що гніздо кидає» надто рано чи відлітає аж надто далеко й цим прикликає до себе труднощі, юна особа, що залишає дім занадто швидко, може виявитися нездатною подбати про себе (як-от блудний син, Лк. 15:11-32).

27:9. Сердечна порада від друга – настільки солодка й приємна, як аромат олії й пахощів. Така порада показує дружню турботу.

27:10. Ця приповідка написана з метою показати важливість довготривалої дружби, а не применшити значення родинних зв’язків. Зазвичай у важкі часи «брат» (родич) є незамінним помічником (17:17). Але якщо брат живе дуже далеко, то «сусід»   може допомогти набагато більше (див. 18:24).

27:11. Даний вірш – єдиний у част. 25-29, що включає в себе звертання «мій сину» (див. коментарі до 1:8). Тут знову утверджується той факт, що розумний син радує «серце» батька (див. 10:1; 15:20; 23:15, 24; 29:3). Ба більше, маючи розумного сина, батько ще й зможе «відповісти тому, хто» його «ображає», кажучи, нібито він нехороший батько. Син, що веде мудрий спосіб життя, є доказом доброго виховання.

27:12. Цей вірш є майже тотожним 22:3 (див. коментарі там).

27:13. Ця приповідка така ж сама, як і в 20:16 (див. коментарі там і до 6:1-5).

27:14. Благословення (тобто похвала чи хороші слова) «ближнього» – гідне хвали, але не занадто рано вранці.   Відповідний час та розуміння того, що інші можуть ще спати, є теж необхідними. Добра дія в недобрий час може сприйматися іншими як прокльон.

27:15-16. «Постійне капання» води відображає тут дратуючу вдачу сварливої жінки (див. 19:13 та коментарі до нього). Ніби вода, що капає «в дощову погоду», вона є набридливою й ніколи не перестає сваритися. Вгамувати її так само неможливо, як намагатися втримати «вітер». Робити спроби стримати її сварливий дух – це так, ніби пробувати «набрати олії в руку». Олія слизька й все одно протікає крізь пальці, хоч як сильно її тримати.

27:17. Коли «залізо» потерти до іншого шматка заліза, він надає йому форму й «гострить» його. Подібним чином і люди можуть допомагати одні одним обговореннями, критикою, пропозиціями та ідеями. Щодо впливу приятелів на життя людини, чи то поганого, чи то доброго, див. 13:20; 22:24-25. Одначе сварлива жінка (27:15) будить злість в душі чоловіка.

27:18. Про «смоковницю» необхідно дбати, якщо селянин хоче мати добрий урожай смокв (див. 12:11; 28:19). Слуга ж, який уважно виконує розпорядження хазяїна, «у славі буде». Іншими словами, старанна праця приносить добрі результати.

27:19. Це речення в тексті оригіналу не має очевидності значення. Дослівно воно читається так: «Як лице з води до лиця людського, так і серце людини – людині». Як вода,   ніби дзеркало, відображає «обличчя ..., так серце людини» чи її розум відображає її справжню сутність. Або ж як вода відображає лице, так і думки (виражені словами) відображають особистість людини.

27:20. Гріб (щодо слів «Шеол і Аваддон» див. коментарі до 15:11) зображений тут ненаситним, ніби особа. Здається, він завжди прагне, щоб іще одна жива людина померла. Подібним чином і «очі людські» є ненаситними. Люди постійно прагнуть бачити щось нове (див. Проп. 1:8) та мати щось нове.

27:21. Жар випробовує та очищає «срібло (див. 25:4) й … золото»,   показуючи сутність цих металів (перший рядок вірша 27:21 тотожний 17:3). Похвала схожим чином випробовує людину, бо реакція людини на похвалу так само виявляє справжній характер тієї людини. Якщо особа розповідає про похвалу всім і кожному, то показує свою гординю, бо нібито знає, що є доброю. Якщо ж людина скромно приймає похвалу, то показує цим своє смирення.

27:22. Дурний ( ’евіл, «гордовитий, упертий дурень»; див. коментарі до 1:7) і «його дурнота» є настільки нероздільними, що навіть тоді, коли його неодноразово карають, неначе «в ступі» товчуть «товкачем»,   він усе одно залишається дурним.

27:23-27. Ці п’ять віршів є короткими настановами щодо життя в аграрному суспільстві. Раніше низка з п’яти віршів вже застерігала про наслідки лінивства (24:30-34). Отож, господар має піклуватися про свої отари й «стада», бо вони часто є кращим вкладенням грошей, ніж інші речі. Отари і стада примножуються через своїх малят, але гроші, коли їх витратити, уже не повернуться назад (див. 23:5), адже «багатство … не вічне». «Сіно» й трава дають поживу для худоби, котра, в свою чергу, задовольняє потреби людей в одежі (вовна з овець), грошах (від продажу кіз) і дає молоко та «їжу»   для сімейства і слуг. Отож, важливо піклуватися про своє хазяйство, старанно працювати та помічати, як Бог задовольняє людські потреби через природу.

28:1. Як і част. 10-15, част. 28-29 містять у собі кілька антитетичних віршів, себто віршів з протиставленнями, де другий рядок починається словом «а» або «але». Вісімнадцять таких віршів з протиставленнями наявні в част. 28 (вірші 1-2, 4-5, 7, 10-14, 16, 18-20, 25-28), а 12 є в част. 29 (вірші 3-4, 6-8, 11, 15-16, 18, 23, 25-26). У цих двох частинах часто згадуються князі, царі та інші високопоставлені особи (28:2-3, 12, 15-16, 28; 29:2, 4, 12, 14, 26). П’ять із шести згадок про Закон у Приповідках містяться саме в цих двох частинах (28:4 [двічі], 7, 9; 29:18; див. 31:5). Інші теми, які тут неодноразово піднімаються, – це бідняки і бідність (28:3, 6, 8, 11, 19, 22, 27; 29:7, 13-14), а також лиходії (28:1, 4, 12, 15, 28 [двічі]; 29:2, 7, 12, 16, 27) та праведники (28:1, 12, 28; 29:2, 6-7, 16, 27).

Брудна совість лихих людей   змушує їх весь час тікати від уявних переслідувачів (28:1). Знаючи про свої погані вчинки, вони постійно підозрюють, нібито за ними женуться правоохоронці. Натомість праведники такі ж упевнені (див. «покладається» у 31:11), «немов той» молодий «лев».   Бог дає їм відвагу. Вони не лякаються наслідків злих вчинків.

28:2. Неспокій і заворушення в народі можуть закінчитися політичним переворотом. Для прикладу, Північне царство мало «багато князів» і двадцятеро царів з дев’яти династій. Одначе «лад»   зберігається в народі добрими очільниками, які мають знання й досвід для того, щоб керувати.

28:3. Давньоєврейське слово на означення головного між людьми у вірші 3 відрізняється від слова «князь» у вірші 2. Ба більше, в тексті оригіналу це два слова, що дослівно перекладаються як «чоловік сильний» ( гебер ), але разом із тим «убогий» та голодний ( рас; див. НМВ, примітки; вірші 6, 27). Коли такий убогий утискає «бідних» ( дал, «знесилених, слабких, безпомічних»; див. коментарі до 10:15), то протиставляє себе людям, які в чомусь на нього подібні й могли б стати його приятелями. Така жорстокість і перекручена справедливість – «це» мов «зливний дощ», що нищить, а не живить урожай.

28:4. Утискування бідних (вірш 3) є одним із прикладів порушення Закону Мойсея (див. «закони», «закону» у віршах 7, 9). А коли люди відступають від послуху Божим заповідям, то зазвичай починають вихваляти «безбожних» й ставати на їхній бік. Натомість ті, що додержують Закон (див. вірш 7), «обурюються» на безбожних лиходіїв і прагнуть справедливості (див. 18:5; 24:25).

28:5. Коли люди порушують Закон і не слухають Господа, їхнє розуміння правильності й моральності стає перекрученим. Їм тоді тяжко навіть розуміти (осягати) правду.   І навпаки, праведні, себто «ті ..., що шукають Господа», мають гостре відчуття справедливості.

28:6. Цей вірш майже тотожний 19:1, за винятком того, що там іде мова про уста (слова) дурня, які несуть неправду, тоді як у 28:6 говориться, що «багатий» знаходиться «на кривій ( ‘іккес, «покрученій», «нерівній»; див. коментарі до 2:15) дорозі». Імовірно, вірш повчає, що лихий багач є дурнем. Краще бути убогим ( рас, «бідняком»; див. 28:3, 27) і чесним («по правді ходить», «морально цілісний»; див. 2:7, 21; 11:5; 28:10, 18), ніж багатим і злим. Цей вірш є останнім з дев’ятнадцяти приповідок із структурою «ліпше … ніж» (див. коментарі до 12:9).

28:7. «Син», який виконує Божі «закони» (див. вірш 4), є мудрим, він має глибоке розуміння. Давньоєврейське слово «розумний» передано так само у вірші 2. І навпаки, приятелювання з «гультяями» є нерозумним вчинком та показує брак завбачливості, позаяк воно може завести людину на стежку пияцтва, лінивства й, що найбільш іронічно, навіть бідності (див. 23:20-21). Ба більше, син-гультяй «соромить» свого «батька». Зі сказаного також можна здогадатись, що розумний син (28:7а) радує батька.

28:8. Особа, яка брала з інших непомірну лихву і таким чином розбагатіла, зрештою втратить свої «маєтки» й гроші, котрі потім надійдуть «до вбогих» ( дал, «знесилених», «слабких», «безпомічних»; див. вірші 3, 11 та коментарі до 10:15). Справедливість врешті-решт перемагає несправедливість.

28:9. Відмова слухатись Божого «Закону» (див. вірші 4, 7) має нищівні наслідки. «Молитва» такої людини – лицемірна. Вона «осоружна» Богові, й тому Він на неї не відповідає (див. 15:8; Пс. 66:18; Іс. 59:2). Оскільки беззаконник не слухає Господа, то й Господь не слухатиме його.

28:10. Той, хто спонукає праведних до гріха, потрапить «в свою ж власну» пастку (див. 1:18; 26:27). На противагу йому, «невинним (див. 28:6, 18) буде добре». Нечестивці, котрі зводять людей геть із праведної дороги, несподівано потрапляють у власні ж пастки й гинуть, а праведники живуть далі та отримують у спадок батьківське добро.

28:11. Тут знову протиставляються «багатий» і «вбогий» ( дал, «знесилений», «слабкий», «безпомічний»; див. коментарі до 10:15 та вірш 6). Мудрий бідняк може побачити крізь помпезну пихатість багача людину, яка думає, нібито знає все на світі (див. «вважає себе мудрим [мудрішим]» у 26:5, 12, 16). Те, що хтось має гроші, ще не означає, що він має мудрість. Слово «розумний» («той, що бачить суть речей») перекладено як «розумною» та «розумний» у віршах 2 та 7.

28:12. Як і у віршах 1 та 28, тут протиставляються праведники й лиходії. Коли народом править праведний очільник, люди – щасливі (див. 11:10), бо тоді в країні порядок (28:2) та справедливість. «А як» до влади приходять «лихі»,   хороші люди ховаються (що також сказано у вірші 28а), щоб уникнути утисків (вірші 15-16), і стогнуть (29:2).

28:13. Після того, як людина згрішить,   вона може спробувати приховати (перекладено як «покриває» у 17:9) цей учинок від Бога та інших. Але приховування гріха не несе нічого хорошого. Батько Соломона Давид знав це із життєвого досвіду (Пс. 32:3-4). Набагато краще, коли людина визнає свій гріх та відкидає його. Як переконався сам Давид, зізнання в гріхах приносить велику Божу ласку   й прощення (Пс. 34:6; 51:3-14).

28:14. Слово «богобоязний» наявне в україномовній версії Хоменка, одначе його немає в давньоєврейському оригіналі. Слово «боязний» в оригіналі – пахад, «боятись», як у 1:33; 3:24-25. У 1:7; 3:7 слово на означення страху – це иаре’, «глибоко шанувати». Тоді, ймовірно, вірш 28:14 розповідає про страх чи жах перед наслідками гріха (див. вірш 13). Людина, яка має в серці такий страх, буде благословенною («щасливий»; див. Пс. 1:1). Вона не зробить запеклим своє серце, й тому «лихо» не «спіткає» її (див. Прип. 29:1).

28:15-16. Небезпека сходження на трон лихого пана, про яку йдеться у вірші 12, розширено пояснюється і тут. Злий керівник є настільки ж жорстоким та нищівним, як «лев» (див. 19:12; 20:2) або «ведмідь». Бідні ( дал, як у 28:3, 8, 11) – це безпомічні й слабкі люди. «Пан», котрий панує деспотично, є недоумкуватим (див. коментарі до 6:32; 10:13). Натомість мудрий лідер, який відмовляється зловживати своїми повноваженнями задля особистого зиску (див. про скарби, неправдою набуті, в 1:19; 10:2), буде благословенний довгим життям («того дні продовжаться»). Це вказує на те, що керівник-тиран не буде довго жити.

28:17. Нечиста совість вбивці постійно обвинувачує його, завдаючи йому нестерпних мук й пробуджуючи намагання утекти від кари. Але його єдиною втечею є лише смерть.   Той, хто хоче його втішити чи порятувати, нічим не в змозі зарадити. Допомагати злочинцю неправильно. Однак рятунок невинних – це добре   (24:11-12).

28:18. Чесне (див. коментарі до вірша 6) життя (дорога) є запорукою безпеки (див. 1:33; 3:23; 18:10; 28:26), а «хто дорогами кривими (від ‘акас, «викривляти»; див. прикметник ‘ іккес у вірші 6; 2:15) ходить, той впаде в яму». Подібні твердження наводяться теж у 10:9; 28:10.

28:19. Цей вірш майже тотожний 12:11 (див. коментарі там). Селянин, який старанно «обробляє … землю», матиме вдосталь їжі (див. 27:18). На противагу ж працьовитому, лінюх, який «за пустим женеться», не виконує свою роботу й тому «матиме по горло» злиднів,   а не їжі (див. 14:23).

28:20. Аби на людину посипалися «благословення», їй потрібно бути вірною («достойною довіри»), а не розробляти та застосовувати плани швидкого збагачення. Прагнення «швидко збагатитись» часто примушує людину ступити на нечесні й протиправні стежки (див. 13:11; 20:21), внаслідок чого людина одержує покарання – чи то вироком в суді, чи то бідністю, чи ж тим і іншим водночас (див. 28:22). Про інших, які також «не уникнуть «кари», йдеться в 6:29; 11:21; 16:5; 17:5; 19:5, 9.

28:21. «Вважати на особи» (див. 18:5; 24:23) – «не годиться». Це – останнє із шістьох тверджень у Приповідках зі словами «не годиться» або «не добре» (17:26; 18:5; 19:2; 24:23; 25:27; 28:21). Деякі судді вирішують судові справи на користь тих, котрі дають їм хабар, навіть настільки незначний як простий «шмат хліба». Іронічно, що правосуддя можна так легко спотворити, особливо коли хабарі так суворо засуджуються (див. коментарі до 6:35).

28:22. Слово «жадібний» дослівно перекладається як «чоловік зі злим оком» (див. коментарі до 23:6). За іронією долі, той, хто «біжить навздогін за багатством» (див. 28:20), навіть «не» здогадується, що закінчить цю погоню у злиднях, в становищі абсолютно протилежному його меті (див. 11:24б).

28:23. Озвучити необхідний докір, а не змовчати чи пестити людину «язиком» (див. 29:5) – складно. Та «з часом» (пізніше) мудра людина буде за цей докір вдячна (див. 27:5 та коментарі до 1:23). Щодо слова «ласки» див. коментарі до 8:35.

28:24. Син, котрий безжально говорить, що «не гріх» обдирати «батька й матір» (див. 19:26), – наче мародер і руйнівник. Не маючи в серці пошани до них (див. 28:7), він таким чином стає товаришем «розбишаки», чим знищує їхню добру славу та мир в їх душах.

28:25. Слово «завидливий» дослівно перекладається як «душа з величезними апетитами» й стосується людини з безконтрольним та жадібним прагненням матеріальних здобутків. Оскільки жадібність – риса егоїстична, вона тягне за собою «сварку» чи суперечку. Отож, жадібність іде в людському житті поряд із обманом (6:14), ненавистю (10:12), нестриманістю (15:18), перекрученням справедливості (16:28) й гнівом (29:22). Той же, «хто надіється на Господа», а не на багатства, набуті жадібністю, «житиме щасливо»   (див. 11:25).

28:26. На противагу тому, хто покладається на Господа (вірш 25), є той, «хто покладається на власний розум» (див. 14:12). Та він – «дурень» ( к e сіл, «немудрий і впертий»; див. коментарі до 1:7). Мудра ж людина, яка покладається не на себе, а на Господа, «спасеться» й житиме в безпеці (див. 3:5-6; 28:18; 29:25).

28:27. Щедрість до бідних ( рас; «убогих», «голодних», також ужито у віршах 3, 6; див. 29:7) не означає, що щедра людина потім матиме порожні засіки. Усе якраз навпаки: така людина «злиднів не зазнає», їй нічого не бракуватиме. Щедрість винагороджується (див. 11:24-25; 14:21б, 31б; 19:17; 21:26; 22:9; Втор. 15:10). А той, хто ігнорує потреби бідних, у відповідь отримує прокльони від них (див. Прип. 11:24б, 26а).

28:28. Перша частина даного вірша є подібною до вірша 12б. Друга ж частина вірша 28 додає до цього твердження ще одну думку: «коли лихі … зникають» (див. 11:10), як і станеться в майбутньому, «праведників більшає» (досл., «праведники стають великими»; див. 29:2), і їм уже не має потреби ховатися.

29:1. Того, хто є «тугошиїм», тобто робить жорстоким своє серце й не бажає каятися чи виправлятися у відповідь на численні докори («картання»; див. коментарі до 1:30), смерть «умить» розіб’є   (див. 1:27; 6:15; 10:25а; 28:18), і ліків для загоєння   його ран вже більше не буде.

29:2. Коли праведні очільники керують (коли їх «багато», досл., коли вони «стають великими»; див. 28:28, який може мати подібне значення) урядом, «народ радіє», оскільки люди тоді процвітають і втішаються в безпеці. «А як лихі панують – народ стогне» (див. 28:12) від нещадного пригноблення (див. 28:15; 29:16).

29:3. Тут веселощі «батька», котрий має мудрого сина (див. 10:1; 15:20; 23:15, 24; 27:11), протиставляються змарнованому батьківському майну сином, який «вчащає до блудниць». Згідно з 2:12, 16; 5:1-3, 7:11 мудрість оберігає від перелюбу.

29:4. Правота (правосуддя) приносить країні стабільність і радість (див. вірші 2, 7, 14; 14:34; 16:12; 20:8, 26; 21:15; 28:12), тоді як жадібний посадовець веде свій народ до занепаду. Фраза «ласий на податки» дослівно перекладається як «той, кому несуть дари». Давньоєврейське слово «дари» зазвичай має стосунок до священних жертвопринесень. У даному ж контексті воно може означати державні податки. Ровоам особисто проілюстрував правдивість цієї приповідки (1 Цар. 12:1-19), яку він міг неодноразово чути з уст свого батька Соломона.

29:5. Слово «лестить» дослівно перекладається як «робить (людину) м’якою». У 2:16 та 7:5 це слово передане як «облесний», «звабливий». Улесливість із вірша 29:5 – це приємна розмова, яка насправді є обманом, бо її мета – ранити. Облесник, одначе, сам від неї й страждає (див. 26:28). Він потрапляє у ту ж «сіть», яку лагодить для інших (див. 29:6; 1:18; 28:10).

29:6. Лихий чоловік потрапляє у свою ж пастку (див. коментарі до вірша 5), тоді як праведні живуть щасливим, безтурботним життям. Їм не потрібно хвилюватися про жахливі наслідки ганебних вчинків, які можуть обернутися на них.

29:7. Праведні люди хочуть бачити справедливість, а не утиски у ставленні до «бідних» ( дал, « знесилених», «слабких», «безпомічних»; див. вірш 14 та коментарі до 10:15). Але злі люди не турбуються тим, чи правильно поводяться з бідними, чи ні. Стосунки особи з Богом виявляються в її ставленні до нужденних.

29:8. Вірші 8-11 протиставляють гнівливих дурнів і чесних, мудрих людей. «Глузливі» (див. 1:22) насміхаються з моральних обмежень та «піднімають догори дном (досл., «роздмухують») ціле місто», накликаючи біду. Вони постійно все перебільшують в негативному сенсі. Ці насмішники доводять інших до гніву та непокори (див. «досаду» та «гнівливий» у 29:11, 22). Однак «мудрі» люди допомагають заспокоїти «місто», втихомирюючи «гнів» та відвертаючи його бунтівливі наслідки.

29:9. Слово «праведний» поєднує між собою вірші 6 і 7. Тут слово «мудрий» поєднує вірші 8 та 9. Суперечок із «дурнем» (’ евіл, «упертим, зі закам’янілим серцем») краще не починати, бо він керується своїми емоціями, а не розсудливістю (див. 27:3). Швидше всього, він збурить тих, що навкруги (з ним «немає спокою»), своїм гнівливим (див. 29:11) мовленням (шаленим марнослів’ям і сарказмом).

29:10. Чесних людей ненавидять дурні, котрі часто хочуть смерті чесних, аби ті не могли посвідчити проти лихих у суді. Слово «невинного» часто передається як означення чесної людини (наприклад, 28:6, 10, 18).

29:11. «Дурний» ( к e сіл, див. коментарі до 1:7) зразу ж впадає у гнів, коли йому щось не подобається (див. 15:1; 29:8, 22), «а мудрий» контролює себе (див. 14:29; 16:32). Фраза «здержує … в собі» дослівно перекладається як «заспокоює», «стишує», ніби бурю на морі. Це дієслово ужито лише тут та в Пс. 65:8; 89:10, де стосується заспокоєння хвиль на морі.

29:12. Коли «князь» дослухається до поради брехунів, то дає приклад лихого вчинку своїм підданим. А коли він винагороджує чесних, то й інші люди навкруг нього шануватимуть чесність, внаслідок чого неправдомовні будуть покарані (див. 20:8, 28).

29:13. «Бідний ( рас ; «убогий і голодний»; див. 28:3, 6, 27) і здирці» стоять по різні боки моральності. Єдине, що бідні мають спільного зі своїми гнобителями, – це те, що «Господь» споглядає як «тих», так і інших (див. 22:2 та «Творця» у 14:31; 17:5). Вони так само можуть бачити одні одних.

29:14. Суд «по правді» (див. вірш 7) стосовно тих, що найменше здатні піклуватися про себе («бідних», дал, «знесилених», «слабких», «безпомічних»; див. коментарі до 10:15), є рисою правління доброго царя (див. вірш 4), «престол» котрого завдяки цьому й «утвердиться» (див. 16:12; 20:28). Бог благословляє очільників, які опікуються бідними, і люди також цінують їх.

29:15. У перекладі Хоменка слова «різка й докір» читаються так само дослівно, як і в давньоєврейському оригіналі. Отож, тут або йдеться про те, що різка слугує виховним інструментом (тоді у цьому вірші вжито художній засіб, що називається гендіадісом), або ж тут сказано, що потрібно вживати як «різку» (фізичне покарання; див. 13:24; 22:15; 23:13-14), так і словесний «докір» (картання). Якщо дитину не виховують вдома і вона «лишена напризволяще» (робить та має, що лиш забажає), то вона стане розбещеною й нерозсудливою людиною і осоромить (див. 19:26; 28:7) свою «матір».

29:16. «Як … безбожні» очільники керують народом (див. коментарі до вірша 2), між людьми «множаться злочини». Однак, як уже багато разів сказано у Приповідках, безбожники зрештою впадуть, а «праведні» житимуть та «побачать їх погибель». Тоді вони радітимуть (див. 28:12, 28).

29:17. Наставляння власного сина несе батькам «спокій» і радість у майбутньому, бо потім їхній син добре поводитиметься та буде мудрим (див. 10:1). Слово иасар («наставляй») має стосунок до слова мусар (див. 1:2), що означає «моральна настанова чи виправлення, докір».

29:18. Слова «коли нема видіння» в україномовному перекладі Хоменка та в англомовній версії БКЯ не зовсім зрозуміло передають зміст сказаного. Слово «видіння» тут – радше, «одкровення» (хазон ), яке отримує пророк. Також переклад версії БКЯ «люди гинуть» не стосується непорятованих людей, що вмирають у гріхах. Слово пара‘ означає «розпуститися»,   «розбеститися». Отож, даний вірш містить пересторогу, що без Божого Слова люди втягують себе у небезпеку, блукаючи грішними шляхами. Натомість послух «Закону»   Божому (див. 28:4, 7) приносить щастя.

29:19. Цей вірш разом із віршем 21, швидше за все, говорить, що виховувати потрібно не лише дітей, а й слуг. Іноді одних лише слів недостатньо. Раб   може розуміти те, що його хазяїн сказав, але при цьому уперто відмовлятися чинити, як йому велено. Якщо так станеться, то слід виховувати його іншими способами.

29:20. Чоловік, прудкий   «до розмови», є дурнем, бо він поспішно виговорює бездумні, жорстокі слова (див. «мелють дурниці», 15:2; «зло виливають», 15:28) та іноді відповідає, не вислухавши (18:13). Ба більше, він навіть гірший за дурня. Поспішне мовлення й пихата самовпевненість – це ще більш безнадійні дві риси характеру, ніж глупота (див. 26:12). Така особа приносить неприємності собі й іншим (див. 17:19-20; 18:6-7).

29:21. Тут знову сказано, що слуг потрібно виховувати (дисциплінувати), а не розбещувати (див. вірш 19). Якщо хазяїн не дисциплінує «слугу», а потім вимагає від нього виконання якихось зобов’язань, то той «наостанку» (потім) стане «невдячний» (це давньоєврейське слово вжите в Старому Завіті тільки тут).

29:22. Розуміння наслідків запального характеру спонукає людину не втрачати контроль над собою. «Гнівливий» і «гарячий» (досл., «той, хто володіє гнівом»; див. коментарі до 22:24) чоловік спричиняє сварки (див. 26:21; 30:33) та «множить провини», в тому числі, ймовірно, злословить чи ображає інших, вимовляє ім’я Бога у гніві, злиться, не виявляє доброти, є жорстоким чи гнобить інших та потопає в гордині.

29:23. Протилежні наслідки гордині й смирення застерігають людину супроти однієї та заохочують її до іншого. За іронією долі, гординя, якою людина намагається себе вивищити, її ж і «принизить» ( сапал ). Той же, що «покірний ( сапал ) духом», вивищується іншими й отримує повагу   у суспільстві (див. 3:34; 15:33; 16:18-19; 18:12). Бог ненавидить гординю (див. коментарі до 6:17), бо вона спонукає людину жити відокремлено від Нього.

29:24. Той, «хто з злодієм паює», стає сам собі ворогом і губить «власну душу»,   бо факт, що він втягнув себе у злочин, працює супроти нього. В суді він дає клятву, але тоді мусить або сказати неправду, або не сказати нічого. Якщо він посвідчить, то лиш додасть собі вини, якщо ж не скаже нічого, то його також вважатимуть винним (Лев. 5:1).

29:25.  Боятися   («боїться», «тремтить», це слово відмінне від слова на означення глибокої шани до Бога; наприклад, 1:7; 8:13; 9:10) «людей» – це ув’язнювати себе самого, адже тоді дії людини так чи інакше обмежуються тими особами, яких вона боїться. Значно краще уповати «на Господа», бо тільки в Ньому є безпека (див. 18:10; 28:18, 26). Слово «безпечен» походить від дієслова сакаб, «бути недосяжно високо» чи «бути возвеличеним». Безпека у Господі усуває боязнь людей.

29:26. Люди можуть чинити спроби потрапити на аудієнцію до «князя» (див. 19:6), аби відшукати в нього «ласки», впливу на інших чи справедливості, однак вони не мають гарантій, що ця справедливість здійсниться. Можливе навіть таке, що правитель виявиться жорстоким, і люди втраплять у «сильце» його підступності (29:25). Істинна справедливість «від Господа походить». Це Він зрештою поставить усе на свої місця. Отож, довіра до Нього є набагато важливішою, ніж будь-який людський страх.

29:27. Протистояння між праведними і нечестивцями   наводиться тут у незвичайному вигляді. Слово «гидота», вжите в обох рядках вірша, є дуже сильним за смисловим забарвленням і може бути перекладене як «вважати огидним, мерзенним або зневажати». Воно вживається стосовно ставлення Бога до ідолопоклонства і принесення в жертву дітей (Втор. 12:31) та щодо інших огидних і брудних вчинків. Праведні настільки дбають про чесність, що вони, як і Бог, не люблять брехні. А гидотне ставлення злих людей до праведних   виявляє їх викривлені цінності. Звичайно ж, вся Книга Приповідок протиставляє праведників і нечестивців. Однак тут вони зображені як надзвичайно разючі протилежності.

VI. Слова Агура (част. 30)

А. Вступ (30:1)

30:1. Хто такий Агур – невідомо. Однак, здається, він був скромним (вірші 2-4), спостережливим та допитливим (вірші 5-33). В україномовному перекладі Хоменка слово масса’ («з Масси») подається як назва поселення, місця. Англомовна ж версія НМВ перекладає слово масса’ як «видіння», сильне послання з глибоким змістом (див. коментарі до Зах. 9:1). «Слова Агура» адресовані «до Ітієла, до Ітісла і до Ухала». Ким були ці особи – також невідомо.

Б. Знання про Бога (30:2-9)

1. ЛЮДСЬКЕ НЕЗНАННЯ БОГА (30:2-4)

30:2-3. Називаючи себе найдурнішим «з людей»,   Агур, ймовірно, писав це з іронією. Якщо так, то він протиставляв себе тут людині, яка гордовито називала себе дуже мудрою і якій він мав відповісти (вірш 4). Або ж твердження у вірші 2 може бути щирою відповіддю Агура на спостереження, записані ним у вірші 4. Слово «дурний» в оригіналі – давньоєврейське слово ба‘ар, яке означає «бути нерозумним та недалеким у поглядах», мов тварина (див. Пс. 73:22; Прип. 12:1, «безглуздий»). У другій частині 30:2 Агур написав, що його розум навіть менший, ніж людський. Агур відчував свою нестачу «мудрости», бо він ще не пізнав тоді вічно сущого Бога (Святого;   див. 9:10). А лише знання Бога – запорука справжньої мудрості (1:7; 15:33).

30:4. Єдина відповідь на п’ять запитань цього вірша – це Бог. Тільки Він може вийти «на небо й» спуститись «звідтіль», що нагадує нам про Христа, Сина Божого. І тільки Бог здатний зібрати «вітер у Своїх жменях» (тобто керувати вітром) та, образно кажучи, замкнути «воду в Свою одежу» (ймовірно, тут автор має на увазі хмари; див. Іов. 26:8). Також це Він «поставив землю» на її місце (див. Іов. 38:4, 6; Прип. 8:29). Запитання «Яке Йому ім’я?» показує бажання пізнати Його справжній характер. Запитання ж «Яке ім’я Його Сина?» може мати такий підтекст: «Чи дарував Він Свою вдачу та риси ще комусь, хто бодай у чомусь може зватися Його Сином?» (Т.Т. Perowne , The Proverbs, p. 180). Фраза «якщо ти знаєш» відображає прагнення Агура пізнати сутність Бога.

2. ЗНАННЯ ЛЮДИНИ ПРО БОГА ЗІ СЛОВА БОЖОГО (30:5-6)

30:5-6. Вірш 4 підкреслив неспроможність людини пізнати сутність Бога своїми силами. А вірші 5-6 показують, як Бога можна пізнати через Його «Слово», котре – «випробуване» (досл., «очищене», як очищене вогнем срібло; див. Пс. 12:7). Людина може пізнати Бога лише тому, що Він відкрив Себе у написанім Слові, безпомилковому Святому Письмі. Ті, котрі покладаються на Бога, мають із Ним особливі стосунки. «Він» – їхній захист. Вірш Прип. 30:5 майже тотожний Пс. 18:31. Засторога «до слів Його не додавай нічого» може стосуватися небезпеки додавати людські вигадки до божественного одкровення. Людина мусить черпати своє розуміння Бога (теологічні знання) не з людських міркувань, а з Божого Слова. Бог дорікає людям, які думають, наче можуть знати про Нього більше за те, що Він уже Сам про Себе об’явив. Насправді ж дуже часто вони блукають у своїх міркуваннях так далеко від істини, що Бог навіть називає їх брехунами.

3. МОЛИТВА ЛЮДИНИ ДО БОГА (30:7-9)

30:7-9. Слова «двох речей» розпочинають ряд приповідок із числами у даній частині (вірші 7-9, 15б-16, 18-19, 21-23, 24-28, 29-31). Ця молитва про дві речі підтверджує смирення автора, засвідчене у віршах 2-3. Усвідомлюючи свою слабкість, він просить Бога про особливу поміч у двох аспектах життя, «доки не» вмре, а саме про захист від неправди і достатнє забезпечення їжею (див. Мт. 6:11), без спокус «багатства» та без «злиднів». Багатство могло спонукати його зректися й забути Господа (див. Втор. 8:12-17), бо тоді він думатиме, що може самостійно подбати про себе. А бідність могла змусити його «красти» та цим збезчестити Боже ім’я.

В. Виклад спостережень про життя (30:10-33)

1. ПОРАДА (30:10)

30:10. Цей вірш є застереженням не втручатися в домашні справи іншої особи. Пан може проклясти   людину, котра неправдиво злословить на його «раба». На противагу незаслуженому прокляттю з вірша 26:2, це прокляття здатне вцілити, немов стріла, в людину, якій призначається, оскільки воно – заслужене. Дана приповідка може бути окремою максимою або ж, що більш імовірно, вона слугує вступом до віршів 30:11-14.

2. ЧОТИРИ ВИДИ НЕБАЖАНОЇ ПОВЕДІНКИ (30:11-14)

Хоча ці приповідки і не представлені в тексті як приповідки із числами (див. коментарі до вірша 7), в них розглядаються чотири типи людей: ті, що не шанують інших, лицеміри, гордівливі та гнобителі.

30:11. Гріх проклинання власних батьків (див. вірш 17) згадується у 20:20 (див. коментарі до даного вірша).

30:12. Люди, які «себе чистими вважають» (морально незаплямованими) перед Богом, але при тому ще «не вмиті від» гріховного «бруду свого», є лицемірами.

30:13. Гордовитість (див. 6:16-17; 21:4; Пс. 18:28; 101:5; Іс. 10:12), яка огидна Господу, протиставляється тут Агуровому ставленню до всього зі скромністю та повагою (Прип. 30:2-3, 7-9). Слово «очі»   пов’язує вірш 13 із віршем 12.

30:14. Люди, які гноблять «бідних» (‘ ані, «принижених», «стражденних») та «убогих» (‘ ебион, «людей, які потребують допомоги»; див. 31:9, 20), – немов ненаситні звірі, чиї гострі «зуби» рвуть жертву на шматки (див. Пс. 14:4).

3. ПРО ТИХ, КОТРИМ ПОВСЯКЧАС МАЛО (30:15-16)

30:15-16. Ці приповідки з числами говорять про ненаситні пожадання. Крик двох дочок   кровожерної п’явки («Давай! Давай!») розпочинає в тексті цю тему. П’явки образно змальовують тут саму суть жадібності з її незмінним бажанням мати все більше й більше. Щодо стилістичного засобу «три речі ..., ба навіть і чотири» (х та х + 1), який ужито у віршах 15, 18, 21, 29, див. коментарі до 6:16. Тут персоніфіковано чотири «речі» як «ненаситні»: «Шеол» ( с e ’ол , «гріб»), який хоче поглинути якомога більше померлих (див. 27:20), «неплідная утроба», яка прагне дати життя дитині, «земля», що постійно потребує «води», «та вогонь», який прагне спалювати все навкруги. Смерть і вогонь – нищівні, а утроба й вода – життєдайні. Жадоба завжди хоче більше.

4. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (30:17)

30:17. Дана приповідка могла бути записана саме тут, аби показати, що неповага до батьків є такою ж поганою, як і ненаситна жадоба, що згадується у віршах 15-16. Зухвала дитина, котра «глузує ( буз, «насміхається», «зневажає»; див. коментарі до 1:7) з» власних батьків (див. вірш 11), помре, і її нікому буде поховати, а отже, її тіло стане поживою хижим птахам.

5. ЧОТИРИ ДИВОВИЖНІ РЕЧІ (30:18-19)

30:18-19. Що дороги «орла на небі, … гадини на скелі, … корабля посеред моря і ... чоловіка до дівчини» мають між собою спільного? Деякі дослідники стверджують, що дороги цих чотирьох є таємничими, інші – що їх важко відстежити, ще інші обґрунтовують спільність між ними тим, що ці четверо легко опановують щось із того, що іншим видається складним. Ще інше міркування полягає в тому, що всі вони простують там, де взагалі немає доріг. Фраза «дороги чоловіка до дівчини»   стосується щирих і палких виявів любові юнака до дівчини.

6. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (30:20)

30:20. Перелюбка є повною протилежністю порядній і добрій дівчині з вірша 19. Тут ідеться не про щирі стосунки юнака з дівчиною та про його дорогу лиш до неї єдиної, а про аморальну поведінку (дорогу) підступної жінки з багатьма іншими чоловіками (див. 2:16-19; 5:1-14; 7; 22:14; 23:27-28). Вона ставиться до власних гріховних доріг легковажно й безтурботно, наче до щоденного прийому їжі, й твердить, що в перелюбі немає «нічого злого» (див. 28:24).

7. ЧОТИРИ НЕСТЕРПНІ, НЕЧЕСНІ РЕЧІ (30:21-23)

Вірші 21-31 містять три переліки людей та інших створінь, що мають стосунок до лідерства чи його перекручення. Слово «цар» повторюється в кожному переліку (вірші 22, 27, 31).

30:21-23. Твердження «від трьох речей земля трясеться» і «чотирьох знести не може» є гіперболами. Також, якщо взяти до уваги в даному рядку такий художній засіб як метонімію, то земля символізує людей, які на ній проживають. Люди тремтять через потужний неспокій у суспільстві, який слідує за раптовим призначенням недосвідчених, невчених людей на дуже високі і впливові посади. Не варто (а) рабу ставати царем (оскільки раб не готовий до цього), (б) безумному ( набал, «людина, якій бракує духовного розуміння та чуйності»; див. 17:7, 21) наїдатися «до наситу» (він тоді може необдумано ображати інших і насміхатися з їхніх потреб), (в) нелюбій (досл., «ненависній») жінці виходити «заміж» (бо вона принесе велику печаль у подружнє життя) та (г) «слугині» ставати господинею (оскільки вона, як і раб із вірша 30:22, не знає, як управляти іншими). Гармонія в суспільстві існує тоді, коли люди виконують свої відповідні обов’язки, а не займають посади, з якими не здатні впоратися.

8. ЧОТИРИ МАЛЕНЬКІ МУДРІ ІСТОТИ (30:24-28)

Ці вірші продовжують думку 21:22; 24:5, де йдеться про перевагу мудрості над фізичною силою.

30:24-26. Одними з «маленьких», але «мудрих» створінь є «мурашки». Хоча вони й несильні, та все ж виживають завдяки своїй передбачливості (див. коментарі до 6:6-8). «Борсуки» є за розміром майже такими, як кролики. Оскільки в сутичках їм важко себе захистити, вони мудро чинять, будуючи свої оселі «на скелях» (див. Пс. 104:18), адже це дає їм природний захист.

30:27-28. «Сарана ... не має» очевидного лідера («царя»), але налітає бездоганно впорядкованими «шеренгами» й здатна знищити кілометри врожаю, немов військо, що насувається (див. Йоіл. 1:4-7). «Павук», настільки маленький, що його «руками» легко «узяти», може проживати навіть «в палатах у царя».   Всі ці образи наштовхують на дві думки стосовно сказаного: (а) фізичні обмеження можна компенсувати іншими способами; (б) оскільки Бог піклується навіть про найслабших та найменших Своїх створінь і захищає їх, то, звісно ж, Він попіклується і про Своїх людей.

9. ЧОТИРИ ПОВАЖНІ ІСТОТИ (30:29-31)

30:29-31. На противагу скромним малим створінням, як-от чотирьом із віршів 25-28, є ті істоти, які виглядають поважно своєю поставою й ходою. Серед них є «лев», перед яким відступають люди та інші тварини, оскільки він – дуже сильний, «півень», що по дворі «походжає» (досл., «шпорами вихваляється»), «козел» зі своїм гордовитим поглядом і поведінкою, «та цар», котрий пихато «перед народом виступає», коли міркує собі, ніби перебуває в цілковитій безпеці у супроводі своїх воїнів. Відповідно до Божого порядку речей, одні створіння є малими і перебувають в скромних позиціях у природі, тоді як інші – більші й займають вище становище.

10. ПОРАДА (30:32-33)

30:32-33. Тут істотам, що поважно походжають (вірші 29-31), протиставляється чоловік, котрий «здуру загнавсь у гніві (дієслово набал, «бути духовно нерозсудливим і нечуйним»; див. іменник набал у віршах 22; 17:7, 21). Прагнучи вивищити себе й замишляючи лихо (див. 6:14), він створює чималі проблеми. Фраза «затули рота рукою» (див. Іов. 21:5; 40:4) означає вгамуй власну гординю й цим припини неприємності. Всі знають, що «коли збити молоко, виходить масло», і «коли натиснути носа, кров виступає». Тож, і «коли» сердитись та «тиснути гнів, виникає сварка» й інші неприємності. Слова «збити», «натиснути» й «тиснути» в оригіналі – одне й те ж давньоєврейське слово міс ,  яке зустрічається в Старому Завіті лише тут. В цьому реченні наявна і цікава гра слів: «ніс» ( ’ап ) та «гнів» ( ’аппаиім ) в давньоєврейській мові подібні. Гординя та гнів суперечать смиренню, яке прославляється й заохочується у част. 30 Книги Приповідок.

VII. Слова Лемуела (31:1-9)

Мати розповіла своєму синові про небезпечні наслідки знайомства з блудними жінками (вірш 3; див. 23:26-28) та надмірного споживання вина (31:4-7; див. 23:29-35) й нагадала йому про його обов’язок судити справедливо.

31:1. Про «Лемуела» нічого не відомо, окрім того, що він був царем. Настанови, озвучені у віршах 2-9, дала йому його «мати». Це досить незвично, оскільки в інших місцях Книги Приповідок до сина (чи синів) звертається батько. Одначе батько двічі говорив про науку матері (див. 1:8; 6:20). Щодо слова «Масси», а також трактування його як «видіння»   див. коментарі до 30:1 та Зах. 9:1.

31:2-3. Мати Лемуела звернулася до нього, використавши арамейське слово бар («сину») . Також арамейським є слово «царів» у вірші 3. Слово «обітниць» може означати, що вона дала обітницю перед його зачаттям, як і Анна (1 Сам. 1:11), або опісля. Так чи інакше, вона прагнула, аби він знав, що є особливим для неї. Вона застерегла його тут про страшний та згубний вплив перелюбу на розум і тіло людини (див. перестороги Соломона супроти перелюбу у Прип. 2:16-19; 5:1-14; 7; 22:14 й застереження мудрих у 23:27-28).

31:4-5. У віршах 4-7 мати Лемуела застерегла його проти небезпек пияцтва. Її пересторога відлунює в рядках 20:1; 23:20-21, 29-35. Найголовніша небезпека пияцтва для царя полягає в затьмаренні розуму й нездатності здійснювати правосуддя (18:5), через що в першу чергу страждають «пригноблені»   (див. 31:8).

31:6-7. П’янкий напій   (імовірно, пиво; див. коментарі до 20:1) та вино (ці напої згадуються тут у зворотному порядку у порівнянні з віршем 31:4) можуть стати у нагоді як анестетики чи ліки, щоб зменшити тілесний біль, а також біль емоційний (і біль тих, що помирають). Або ж вірші 6-7 можуть повчати, що хоча інші люди й могли вживати алкогольні напої задля втечі від реальності, цар не повинен був так робити.

31:8-9. Це друге нагадування про суд «по правді» (див. «суду» у вірші 5) в такому короткому тексті засвідчує неабияку його важливість. Цар, який обороняв тих, котрі були беззахисними й неспроможними дати багато чи загрожувати йому, міг стати відомим як справедливий і милосердний правитель. Він мав судити «по правді», незалежно від соціального статусу особи. Давньоєврейське слово, яке тут перекладено фразою «що їм виречено погибель» (у Старому Завіті міститься лише тут), характеризує людей, котрі помирають, «на соломинці висять». Бідні ( ‘ані, «принижені», «скромні») та «сіромахи» ( ’ебион, «люди, що потребують допомоги»; див. 30:14; 31:20), котрих легко гнобили, також повинні були мати царський захист.

VIII. Жінка з чеснотами (31:10-31)

Цей завершальний уривок Книги Приповідок є акровіршем, що прославляє доброчесну жінку. Кожен із 22 віршів починається з наступної за порядком літери єврейського алфавіту. Ці вірші були написані Лемуелем, матір’ю Лемуела, Соломоном чи кимось, чиє ім’я невідоме. Найбільш слушним є, імовірно, останнє припущення.

31:10. Жінка цнотлива   ( хаиіл ) також згадується у 12:4 (див. «цнотливих» у 31:29). Про Руту у цьому сенсі говорили, що вона «чесна жінка» (Рут. 3:11). Слово на означення такої вдачі   передане як «здатних» у Вих. 18:21. Запитання «Хто її знайде?» (див. Прип. 20:6) не говорить, нібито таких жінок не існує, а повчає, що вони достойні захоплення, оскільки вони, як і благородні чоловіки, трапляються в житті рідко. Також вони є більш цінними, ніж «перлини» й рубіни (див. подібне твердження про мудрість у 8:11).

31:11. Про «мужа» (чоловіка) благочестивої жінки тут йдеться три рази (вірші 11, 23, 28), і слово «йому» у вірші 12 також стосується його. Його певність у ній є цілковитою. Він «покладається на неї». Її уважна турбота про господарство примножує багатство в їх сім’ї. Її чоловікові не бракує «прибутку», бо в господі у них є вдосталь всього.

31:12. Така жінка є для чоловіка великою цінністю, а не тягарем. «Добро», яке приходить «йому» до рук, цілком можна назвати її заслугою. Вона підтримує й утішає його. Вона вірно допомагає йому, «покіль віку в неї».

31:13. Вона також завзято тче і шиє, як сказано у віршах 13, 19, 22, 24. Вона використовує «вовну», «льон» та полотно (вірші 22, 24), зроблене з льону. Фраза «радо працює власними руками» дослівно перекаладається як «трудиться з радістю своїх рук», і це означає, що вона отримує втіху від своєї роботи.

31:14. Благочестива жінка також робить покупки. Вона – «немов ті кораблі купецькі», що привозили незвичайні й прекрасні товари з інших місць, адже й вона приносила додому цікаві й незвичайні речі з крамниць.

31:15. Хоча вона й має слуг, все ж сама «встає» рано, «удосвіта», щоб допомогти приготувати сніданок та «їжу» для інших страв, а також щоб розподілити роботу («пай») між своїми слугинями.

31:16. Мова про оглядини й купівлю «поля» жінкою спонукає декотрих дослідників сумніватися в автентичності даного вірша, позаяк жінкам не дозволялося робити це в давні часи. Однак у такому багатому хазяйстві вона, ймовірно, мала гроші, щоб вкласти їх. Тоді за отримані кошти з різних вкладень («з власних рук дорібку»; див. «праця», вірш 18, та «продає», вірш 24) вона й садить «виноградник». Вона має розум доброї господарки й завзято трудиться.

31:17. Вона працює «жваво» (досл., «підперізується силою») й із завзятістю (див. «працює» у вірші 13). Вона має належне ставлення до «роботи».

31:18. Тут знову згадується її розсудливість в ділових справах (див. «дорібку» у вірші 16 та «продає» у вірші 24). Той факт, що   «світло її … не гасне», говорить про те, що вона все планує наперед. П’ять мудрих дів, чиї світильники не погасли, отримали похвалу за свою далекоглядність (Мт. 25:4). Згасання ж лампи чи свічки символізувало нещастя (Іов. 18:6; Прип. 13:9; 20:20; 24:20).

31:19. Вірші 13, 19, 22, 24 розповідають про її ткання й шиття. Вона виготовляє одяг, прядучи льон чи вовну (вірш 13) на кужелі веретеном.

31:20. Благочестива жінка також є щедрою і дбає не лише про себе. Вона продає декотрі речі задля прибутку, але разом із тим піклується про «вбогого» і дає «нужденному»   (див. коментарі щодо цих слів у 30:14; також див. 31:9; 11:25; 21:26). Ймовірно, 31:20 розповідає про те, як вона роздає пошитий нею одяг (вірш 19) бідним, які його не мають.

31:21. Холодна погода не викликає в такої жінки хвилювань за свою   хату і сім’ю   (див. вірш 25б), бо вона готова до неї. Той факт, що   «вся її сім’я одягнена подвійно»,   означає, що вона купила їм дорогу одежу. Вона не шкодує коштів, аби захистити родину від холоду.

31:22. «Вона» навіть «готує» собі і своїм рідним «покривала» для ліжок. «Вона» зодягається у «льон тонкий» і порфіру.   Льняна одежа виготовляється з льону (вірш 13), а порфіра – це одяг пурпурового кольору. Барва ця добувається з молюсків. Тож власна одежа такої жінки була показником добробуту її родини.

31:23. Благочестива жінка підтримує свого чоловіка, коли він стоїть поміж тими, що вирішують цивільні й судові справи «у воротях» міста (див. вірш 31) «зо старшинами». Хоча вона, вочевидь, настирна та знаюча, та чинить так, що лиш підтверджує лідерство свого чоловіка, а не принижує його. Вона шанує його і повсякчас є його поміччю.

31:24. Тут знову йдеться про виготовення нею одежі. Ця жінка виготовляє лляну одежу для себе й сім’ї (вірш 22), але є настільки хорошою ткалею, що також і наготовляє досить речей, щоб продати. «Тонке полотно» в давні часи було дорогим. Той факт, що вона «пояси купцеві доставляє», говорить про її працелюбність.

31:25. Про одежу тут йдеться у метафоричному значенні, аби показати, що сутність характеру цієї жінки – «сила й гідність». Така жінка не є безсильною, не завдає сорому. Також «вона» може сміятися «з прийдешнього дня», тобто зустріти цей день із певністю (див. вірш 21). Хоча вірш 27:1 перестерігає від хвальби «завтрашнім днем», він не говорить, що до нього не потрібно готуватись (навпаки, варто чинити, як мурашки; 6:6-8; 30:25).

31:26. Згідно з головною темою Приповідок, ця жінка одержує хвалу за свою мудрість і доброту   «науки». Слово «науки», імовірно, стосується того, як вона навчає своїх дітей і своїх слугинь.

31:27. Вона керує хазяйством («ретельно наглядає за ходом справ у хаті») й особисто бере участь у багатьох необхідних справах як уміла домогосподарка. Вона «не» лінива (див. вірші 13, 17).

31:28-29. «Діти її встають і її величають». Вона сповнена радості й оптимізму та втішається своєю роллю в житті. «Муж її ... її вихваляє», розповідаючи іншим, що вона – найблагородніша з «цнотливих» жінок (див. вірш 10).

31:30. Таємницею її успіху є її побожний характер. Вона тілом чарівна й красива, але ці риси не вічні. Однак, як   «жінка, що Господа боїться», вона одержує хвалу від свого чоловіка (вірш 28) та від інших (вірш 31). Як і годиться, тут, майже в самому кінці Приповідок, книга завершується так, як і розпочалася – повчанням про острах Господній (1:7).

31:31. Тут автор закликав своїх слухачів і читачів визнавати та хвалити відданість, працьовитість та доброту такої жінки. Її  (вірш 23) слід привселюдно вшановувати разом із її чоловіком. Пошанування жінки «при брамі» зазвичай не було поширене в Ізраїлі. Проте надзвичайна жінка спонукала до надзвичайної пошани.

Чесноти благородної жінки є тими, котрі прославляються у всій Книзі Приповідок: працелюбність, вміння мудро розпоряджатися грошима й майном, хороша організація часу, уміння планувати наперед, піклування про інших, пошана до власного чоловіка (чи дружини), вміння ділитися знаннями й побожними цінностями з іншими, мудрі поради та острах Господній (поклоніння, довіра, служіння, послух). Як неодноразово зазначалося у Приповідках, саме ці якості ведуть до почестей, хвали, успіху, особистої гідності й цінності та задоволення життям. З огляду на спокуси перелюбниці, супроти котрих часто застерігали Приповідки, ця книга дуже слушно завершується прикладом життя благочестивої дружини і її возвеличенням. Молоді люди, як і всі інші, можуть чимало доброго навчитися від цієї доброчесної жінки. Маючи в серці острах Божий, вони можуть жити мудро й праведно. Саме таким є головне послання Книги Приповідок.

БІБЛІОГРАФІЯ

Alden, Robert L. Proverbs: A Commentary on an Ancient Book of Timeless Advice. Grand Rapids: Baker Book House, 1983.

Bullock, C. Hassell. An Introduction to the Poetic Books of the Old Testament. Chicago: Moody Press, 1979.

Cohen A. Proverbs. London: Soncino Press, 1946.

Delitzsch, Franz. “Proverbs.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes. Vol. 6. (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.

Draper, James T., Jr. Proverbs: The Secret of Beautiful Living. Wheaton, III.: Tyndale House Publishers, 1971.

Eims, LeRoy. Wisdom from Above for Living Here Below. Wheaton, III.: SP Publications, Victor Books, 1978.

Harris, R. Laird. “Proverbs”. In The Wycliffe Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1962.

Jensen, Irving L. Proverbs. Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1982.

Jones W.A. Rees, and Walls, Andrew F. “The Proverbs”. In The New Bible Commentary. London. InterVarsity Press, 1953.

Kidner, Derek. The Proverbs: An Introduction and Commentary. The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, III.: InterVarsity Press, 1964.

Lawson, George. Exposition of Proverbs. Reprint. Grand Rapids: Kregel Publications, 1980.

McKane, William. Proverbs. Philadelphia: Westminster Press, 1970.

Mouser, William E., Jr. Walking in Wisdom. Downers Grove, III.: InterVarsity Press, 1983.

Murphy, Roland E. Wisdom Literature: Job, Proverbs, Ruth, Canticles, Ecclesiastes, Esther. The Forms of the Old Testament Literature. Vol. 13. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1981.

Oesterly, W.O.E. The Book of Proverbs. New York: E.P. Dutton & Co., 1929.

Perowne, T.T. The Proverbs. Cambridge: Cambridge University Press, 1916.

Toy, Crawford H. A Critical and Exegetical Commentary on the Book of Proverbs. The International Critical Commentary. Edinburgh: T & T. Clark, 1899. Reprint. Greenwood, S.C.: Attic Press, 1977.