Літературна форма Книги Іова – це імовірно поєднання судового процесу (деякі юридичні терміни часто використовуються і Іовою, і його друзями, і Богом), діалогу-дискусії чи мудрої полеміки, і гіркого нарікання. Іов озвучив багато нарікань і у свій бік, і до Господа, і до своїх ворогів (див. таблицю «Нарікання Іова», адаптованої за Claus Westermann, The Structure of the Book of Job: A Form-Critical Analysis ).

Книга Іова є видатним літературним твором ще й завдяки багатому словниковому запасу. Велика кількість слів ніде більш не зустрічається в Старому Завіті.

Використано п‘ять різних слів для позначення «лева» (4:10-11), шість синонімів до слова «пастка» (18:8-10), і шість для «темряви» (3:4-6; 10:21-22). Словниковий запас Книги Іова розкриває вплив ще кількох мов окрім давньоєврейської, а саме аккадської, арабської, шумерської і угаритської мов (див.R. Laird Harris, “The Book of Job and Its Doctrine of God,” Grace Journal  13. Fall 1976:10-4).

У книзі є багато порівнянь і метафор з природою. Вона торкається багатьох наук, таких як астрономія, географія, мисливство, гірнича справа, подорожі, погода, зоологія – і суддівської термінології.

Не дивно, що Альфред Теннісон назвав книгу «найбільшою поемою стародавніх і теперішніх часів» (цитата з Victor E. Reichert, Job , p. Xiii).

Автор . Нікому не відомо, хто написав Книгу Іова, коли її написано, коли відбувалися ті події чи коли жив Іов. Ці факти, покриті таємницею, додають книзі цікавості і привабливості.

Серед припущень щодо того, хто міг бути автором книги, є: сам Іов, Елігу (четвертий друг, який говорив до кінця книги, част. 32-37), Мойсей, Соломон, Езекія, Ісая, хтось після вавилонського вигнання, наприклад, Езра, і анонімний автор за 200 років до народження Христа. Єврейські перекази ж кажуть, що книгу написав Мойсей. Інші ж називають автором Соломона, оскільки він цікавився поетичною літературою (наприклад, Прип., Проп., і Пісн.), й існує кілька збігів в книгах Іова і Приповідок (наприклад, Іов. 28 і Прип. 8).

Деталі довгих розмов, відтворені у Книзі Іова, наштовхують на думку, що її писав очевидець. Іов, як і інші очевидці, міг пригадати, про що була мова. За 140 років, які він прожив після того, як повернув собі здоров’я, у нього було достатньо часу, щоб написати книгу. Ця точка зору є більш правдоподібною ніж та, що сотні років потому автор уклав цю книгу на основі того, що передавалося з уст в уста впродовж багатьох століть.

У Старому Завіті люди іноді описували події зі свого життя від третьої особи. Звичайно, іще хтось міг написати останні два вірша (Іов. 42:16-17), які розповідають про вік та смерть Іова. Це також не було чимось незвичним (наприклад, Втор. 1-33 написав Мойсей, а Втор. 34, після смерті Мойсея, додав ще хтось).

Дехто з учених вважає, що Книгу Іова укладали впродовж багатьох років кілька авторів і редакторів, кожен з яких додавав до початкової роботи невеликі частини. Однак, численні ознаки вказують на те, що автор був один (див., наприклад, Marvin H. Pope, Job , p. xli). Велика кількість перехресних посилань в самій книзі також вказує на її цілісність.

Час . Думки щодо того, коли жив Іов, простягаються від патріархального епохи (Авраам, Ісаак, і Яків, приблизно 2100 до 1900 до н.е.) і аж до шостого століття до н.е. На патріархальні часи вказують такі фактори:

1. Іов жив ще 140 років після своїх нещасть (42:16), тож, можливо, він дожив майже до 210 років, що цілковито співпадає з тривалістю життя в патріархальні часи. Терах, батько Авраама, помер у віці 205 років; Авраам жив до 175; Іссак прожив 180 років; а Яків помер у віці 147 років.

2. Багатство Іова зчислювалося поголів’ям худоби (1:3; 42:12), як і багатство Авраама (Бут. 12:16; 13:2) та Якова (Бут. 30:43; 32:5).

3. Савеї і халдеї (Іов 1:15, 17) були кочівниками в часи Авраама, але згодом вони вже не кочували.

4. Давньоєврейське слово qsitah , в перекладі «шматок срібла» (42:11) ще десь зустрічається лише двічі (Бут. 33:19; ІсНав. 24:32), і обидва рази стосовно Якова.

5. Доньки Іова успадкували його майно разом з братами (Іов. 42:15). Проте це було неможливим за Закону Мойсея, якщо брати доньки ще жили (Чис. 27:8).

6. Літературні твори, чимось подібні до Книги Іова, було написано і в Єгипті, і в Месопотамії десь у патріархальні часи.

7. Книга Іова не містить ніяких згадок про настанови Мойсея (духівництво, закони, храми, спеціальні релігійні дні чи свята).

8. Слово саддей  як Боже ім’я використовується 31 раз в Книзі Іова (для порівняння, ще десь в Старому Завіті згадується лише 17 разів) й було іменем відомим патріархам (див. коментарі до Бут. 17:1; також див. Вих. 6:3).

9. Також з патріархальним періодом асоціюються декілька власних назв місць і людей, згаданих в книзі. До прикладу, (а) Шева, внук Авраама (Бут. 25:3), савеї з Шеви (Іов. 1:15; 6:19); (б) Тема, інший внук Авраама (Бут. 25:15), і Тема, місцевість в Аравії (Іов. 6:19); (в) Еліфаз, син Ісава (Бут. 36:4), і Еліфаз, один з товаришів Іова (Іов. 2:11; однак ці два Еліфаза не обов’язково є однією і тією ж особою); (д) Уц, небіж Авраама (Бут. 22:21), і Уц, де Іов жив (Іов. 1:1). І хоча не можливо з усією впевненістю стверджувати, та, мабуть, Іов жив у часи Якова або дещо пізніше.

Ім’я Іов було звичним для західних семітів у другому тисячолітті до н.е. Також це ім’я Іов належало єгипетському принцу з 19 століття до н.е. , про що згадується в текстах єгипетських проклять. Інші згадки цього імені є в листах Тель ель-Амарна (близько 1400 до н.е.) і в текстах угаритів.

ПЛАН

І. Пролог (част. 1-2)

А. Образ Іова (1:1-5)

1. Місце проживання і побожність Іова (1:1)

2. Процвітання Іова (1:2-3)

3. Нащадки Іова (1:4-5)

Б. Нещастя Іова (1:6-2:10)

1. Перше випробування Іова (1:6-22)

2. Друге випробування Іова (2:1-10)

В. Розрадники Іова (2:11-13)

ІІ. Діалог (3:1-42:6)

А. Бажання Іова померти (част. 3)

1. Бажання Іова не народжуватися (3:1-10)

2. Бажання Іова померти при народженні (3:11-19)

3. Бажання Іова врешті померти (3:20-26)

Б. Перше коло промов (част. 4-14)

1. Перша промова Еліфаза (част. 4-5)

2. Перша відповідь Іова Еліфазу (част. 6-7)

3. Перша промова Білдада (част. 8)

4. Перша відповідь Іова Білдаду (част. 9-10)

5. Перша промова Цофара (част. 11)

6. Перша відповідь Іова Цофару (част. 12-14)

В. Друге коло промов (част. 15-21)

1. Друга промова Еліфаза (част. 15)

2. Друга відповідь Іова Еліфазу (част. 16-17)

3. Друга промова Білдада (част. 18)

4. Друга відповідь Іова Білдаду (част. 19)

5. Друга промова Цофара (част. 20)

6. Друга відповідь Іова Цофару (част. 21)

Г. Третє коло промов (част. 22-31)

1. Третя промова Еліфаза (част. 22)

2. Третя відповідь Іова Еліфазу (част. 23-24)

3. Третя промова Білдада (част. 25)

4. Третя відповідь Іова Білдаду (част. 26-31)

Ґ. Чотири промови Елігу (част. 32-37)

1. Перша промова Елігу (част. 32-33)

2. Друга промова Елігу (част. 34)

3. Третя промова Елігу (част. 35)

4. Четверта промова Елігу (част. 36-37)

Д. Дві промови Бога і відповіді Іова (38:1-42:6)

1. Перша промова Бога (38:1-40:2)

2. Перша відповідь Іова Богу (40:3-5)

3. Друга промова Бога (40:6-41:34)

4. Друга відповідь Іова Богу (42:1-17)

ІІІ. Епілог (42:7-17)

А. Засудження Богом друзів Іова (42:7-9)

Б. Повернення Богом процвітання і сім’ї Іову (42:10-17)

КОМЕНТАРІ

І. Пролог (част. 1-2)

У цьому прозовому пролозі перед читачем швидко змінюють один одного описи духовної натури Іова, його сім’ї й майна, обвинувачення і напади Сатани на Іова, реакція Іова і прибуття його друзів. На противагу цьому темп наступного діалогу (3:1-42:6) повільний. Стрімкий стиль оповіді в пролозі швидко вводить читача в болісні протистояння між Іовою і його друзями та Богом.

А. Образ Іова (1:1-5)

1. МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ І ПОБОЖНІСТЬ ІОВА (1:1)

1:1.  Достеменно не відомо, де була земля Уц , на якій власне проживав  Іов. І хоча її часто ототожнювали з Едомом, територія якого була на південному сході від Мертвого моря, Уц в часи Єремії, або ж і раніше, виокремлювали (Єр. 25:20-21). Виходить Уц був «донькою» Едома, тобто частиною або ж сусідом Едома (ПлЄр. 4:21). Деякі вчені вважають, що Уц був у Башані, що знаходився на південь від Дамаску; інші ж кажуть, що Уц був на схід від Едома,у північній Аравії. Звичаї, мова, посилання на географію і природознавство мають відношення до північної Аравії. Та де б не знаходився Уц, він був біля пустелі (Іов. 1:19), був багатим на врожай і на худобу (1:3, 14; 42:12) й імовірно знаходився за межами Палестини.

Іов  був досконалим  («без духовних вад» або ж «духовно цілісний») і дійсно праведним  («надійним», бо не відступав від Божих правил). А також Іов боявся Бога , тобто він знав, що Бог є, шанував його і підкорявся Його величі. І він остерігався зла , яке було протилежністю Господу. Та оцінка, яку Бог дав Іові в розмові із Сатаною (1:8; 2:3), показує, що друзі Іова цілковито помилялися, коли називали його впертим грішником.

2. ПРОЦВІТАННЯ ІОВА (1:2-3)

1:2-3. Іов мав сімох синів , що часто вважалося свідченням божого благословення (див. Рут. 4:15; 1Сам. 2:5) і трьох доньок . Розмір сім’ї був звичним у ті часи. Іов був надзвичайно багатим. Його 7000 овець  давали одяг і їжу. 3000 верблюдів  забезпечували перевезення і давали молоко. 1000 волів (500 пар  запряжених волів) давали їжу і молоко, а також силу, щоб орати. 500 ослів  також були засобом для перевезень. Щоб мати у власності таке велике поголів’я худоби, потрібно було багато землі і багато слуг .

Як найбагатший серед усіх людей Сходу  Іов був і найзаможнішим з очевидно процвітаючої групи людей на півночі Аравії. «Люди Сходу» ототожнюються з Кедаром у північній Аравії (Єр. 49:28). Іов був також надзвичайно розумним, адже людей Сходу вважали дуже мудрими, і цей факт знайшов своє відображення в прислів’ях, піснях і переказах.

Додаткові біографічні факти про патріарха можна знайти і деінде у Книзі Іова. Його дуже поважали (Іов. 29:7-11), називали справедливим і чесним суддею (29:7; 12-17), мудрим радником (29:21-24), чесним роботодавцем (31:13-15, 38-39), гостинним та великодушним чоловіком (31:16-21, 32), а також турботливим доглядачем землі (31:38-40).

3. НАЩАДКИ ІОВА (1:4-5)

1:4-5.  Щоразу, коли його  семеро синів  організовувало святкування (напевно, з приводу днів народжень) в одному з його будинків  разом зі своїми … сестрами  (див. вірш 13), Іов  проводив для них обряд очищення (освячення) і спалював  10 жертвоприношень окремо для кожного  з дітей. Він турбувався, щоб вони отримали прощення за усі гріхи, які вчинили свідомо чи несвідомо. Його стурбованість тим, що вони могли подумки проклясти   Бога , іронічно передвіщає нашіптування Сатани, що Іов сам прокляне Бога (2:5).

Іов був прикладом для людей. Його досконалість робила ті нещастя, які мали на нього випасти, ще більш важкими. Ніхто не заслуговував страждань менше ніж він, і небагато хто коли-небудь страждав більше.

Б. Нещастя Іова (1:6-2:10)

1. ПЕРШЕ ВИПРОБУВАННЯ ІОВА (1:6-22)

На долю Іова випало два випробування: одне щодо його майна і нащадків (вірші 6-22), друге щодо його здоров’я (2:1-10). Для кожного випробування є дві сцени: одна на небесах, а інша на землі. У кожній сцені на небесах Сатана висуває обвинувачення проти Іова, а в кожній сцені на землі Сатана нападає на Іова і його вчинки.

а. Перше обвинувачення Сатани (1:6-12)

1:6-8.  Коли ангели  (досл. «сини Господні»; вірні ангели є «синами» Божими у значенні, що вони є Його творінням; див. 38:7) прийшли й явилися  (досл. «постали») перед  Господом, щоб звітувати про свою діяльність, Сатана  (досл. «обвинувач») був з ними . Він мав і все ще має доступ на небеса (див. Одкр. 12:10). Він сказав, що скрізь мандрував , і тут, і там  по землі  блукав, і охоче шукав тих, кого б міг обвинуватити і над ким міг би панувати (1 Петра 5:8). Те, що Сатана ходив  по землі, може також означати, що він таки мав владу над нею і її людьми. Часто ходіння по землі символізувало панування над нею. (див. Втор. 1:36; 11:24; ІсНав. 1:3; 14:9). Звичайно ж, Сатана є «богом цієї Доби» (2 Кор. 4:4; див. Еф. 2:2) й «над усім світом панує диявол» (1 Йоана 5:19).

Господь говорив про Іова , використовуючи почесне звання Мій слуга  (див. Іов. 2:3; 42:7-8 [тричі у вірші 8]) і ставився до нього як до найкращого прикладу побожності: « Нема бо на землі нікого, як він ». Сатана панує на більшості землі, та Бог  зазначив, що Сатана не зможе панувати над Іовом!

1:9-12. Сатана  відповів нападом на міркування Іова: « Хіба даремно Іов боїться Бога ?» «Даремно» ( хіннам ) передається як «без будь-якої причини» у 2:3 (див. там коментарі). Оскільки Сатана не міг заперечувати оцінки, яку Бог дав побожності Іова, він поставив запитання, чому  Іов був таким праведним. Обвинувач сказав, що Іов служив Богу не тому, що любив Його, а лише за те, що отримував від Бога у відповідь. І якщо у Іова відібрати його дари, його побожність зникне.

Тонкий натяк Сатани на те, що люди поклоняються головним чином з егоїстичних міркувань, влучає прямо в серце людських стосунків з Богом. Книга Іова не лише піднімає питання страждань праведника. Через слова Сатани вона також зачіпає причини побожного життя. Чи буде хто-небудь служити Господу, якщо не отримуватиме ніякої особистої вигоди з цього? Чи є побожність монетою, за допомогою якої можна купити дари небесні? Чи є служіння Богу частиною угоди, яка дає можливість здобути багатство і відвернути біду?

Сатана сказав, якщо Бог позбавить Іова свого захисту  і забере усе , що той  має, Іов прокляне  його. Сатана заявив, що Іов більше не буде побожним, якщо нічого не отримуватиме назад, іншими словами, що Іов поклонявся Богу виключно з егоїстичних міркувань. Це звинувачення також зачіпало праведність самого Бога, оскільки виходило, що для Нього єдиним способом отримати пошану від людей було пообіцяти їм багатство. Можливо, це обвинувачення проти Його особи є однією з причин, чому Бог дозволив Сатані завдати Іовові ударів. Звісно ж Бог знав серце Іова, та він використав його як доказ, щоб змусити Сатану  мовчати. Окрім того Бог хотів поглибити духовну сутність Іова.

б. Перший напад Сатани (1:13-19)

1:13-15.  Сатана розпочав свої напади на Іова, коли його 10 дітей щось святкували  в будинку  старшого з братів  (вірш 13, 18; див. вірш 4). Напади по черзі здійснювалися через людей і через «природні» сили: напад Савеїв (вірш 15), «вогонь Божий» (вірш 16), напад Халдеїв (вірш 17), сильний пустельний вітер (вірш 19). Бог дозволив Сатані задіяти і те, і інше, щоб досягти своєї мети, і щоб все було зроблено швидко і чітко. Іов, шокований звісткою про одну втрату, тут же був приголомшений й іншою.

Савеї , які викрали 1000 волів  і 500 ослів  та вирізали слуг , можливо, походили з місцевості Шева на південному заході Аравії, або з міста Шева, що біля Дедану у верхній Аравії (Бут. 10:7; 25:3).

1:16-17. Вогонь Божий , який упав з неба і спалив 7000 овець та чабанів , розпочався, мабуть, з блискавиці (див. вогонь Господній» у 1 Царів 18:38).

Халдеї  атакували групами з трьох  сторін і викрали 3000 верблюдів  та вирізали слуг . В той час халдеї були злісними грабіжниками з Месопотамії. Вони, мабуть, прийшли з півночі, тоді як савеї – з півдня. Безсумнівно, напади цих двох груп були справжньою несподіванкою.

1:18-19.   Могутнім  пустельним вітром , який вдарив по чотирьох кутах будинку , був або торнадо, або вихор, який миттєво сформувався женучи через пустелю. Вітер накрив будинок і той упав на 10 дітей Іова.

Усю худобу Іова викрали; усіх його слуг вбили (окрім, мабуть, чотирьох посланців, що не   згадувалися ; вони були або слугами Іова, або сторонніми людьми, які засвідчили трагедії); й усі його діти загинули. Всього за кілька хвилин Іов втратив своє багатство і процвітання та зазнав горя і злиднів. Чи ж буде він надалі відданим Богу?

в. Відповідь Іова на перше випробування (1:20-22)

1:20-22.  У відповідь на усю суворість стрімкого чотирикратного нападу Сатани Іов … порвав на собі   одяг , що символізувало внутрішній хаос і сум’яття (див. 2:12; Бут. 37:29; 34; 44:13; Суд. 11:35), і поголив голову  (див. Іс. 15:2; Єр. 48:37; Єз. 7:18), що зображало втрату щастя. І впавши на землю , не у відчаї, а з вірою в Бога, Іов поклонився.

Іов усвідомлював, що його втрата нагадувала його народження і його смерть: він був голим  при народженні, і буде голим, коли помре. І так само зараз він був образно голим. Слова « і голим я відійду » (досл. «повернуся туди») означають, що він повернеться до лона своєї матері. Але як таке могло статися? Іноді, розмова про повернення до лона матері була поетичним звертанням до матері землі (див. Пс. 139:15; Проп. 5:15; 12:7). Зв’язок є очевидним, оскільки людина, яка формується в лоні, також зроблена «з пороху землі» (Бут. 2:7; див. Бут. 3:19; Іов. 10:9; 34:15; Пс. 103:14), а земля, коли дає врожай, «оживляючи» речі, є подібною до матері, яка дає життя дитині.

Визнаючи найвищі права Бога ( Господь дав – Господь забрав ), Іов прославив  Господа. Справді дивовижно, що за нещастя він  поклонявся, а за горе прославляв. І на відміну від багатьох людей, він не піддався люті і відмовився осуджувати Бога  за неправильні вчинки  (див. Іов. 2:10).

Дивовижна відповідь Іова показала Сатані, як глибоко він помилявся, передрікаючи, що Іов прокляне Бога. Відданість таки  можлива і без грошей, отриманих у відповідь; люди можуть  бути побожними і без матеріальної наживи. Святе поклоніння Іова в момент надзвичайної втрати та глибокого горя підтвердило слова Бога про його побожність.

2. ДРУГЕ ВИПРОБУВАННЯ ІОВА (2:1-10)

а. Друге обвинувачення Сатани (2:1-6)

2:1-4. У своєму другому обвинуваченні Сатана знову засудив слова Господа і піддав сумніву міркування та вдачу Іова (див. 1:6-8). Фраза « без жодної причини » давньоєврейською буде хіннам , це ж слово Сатана  використав у 1:9. І хоча Сатана  звинуватив Іова  у прихованих причинах його побожності, Бог  обернув звинувачення на обвинувача, кажучи, що той не мав жодної  причини підбурювати Бога проти патріарха. У цій третій сцені там на небесах Сатана  припустив, що Іов все ще поклонявся Богу, тому що мав іще своє життя.  « Шкуру за шкуру! Усе, що має чоловік, – усі свої статки і дітей – віддасть за свою душу .» «Шкуру за шкуру» - це приказка, яка, можливо, стосувалася обміну чи продажу шкур тварин. Сатана натякнув, що Іов охоче продав шкури (життя) своїх власних дітей, бо в обмін отримав від Бога свою власну шкуру (життя). Це знову припускало, що Іов був егоїстом.

2:5-6. Сатана  сказав, якби ж Іов почав страждати фізично, він би кинув прокльони Богові в Його лице  (див. 1:11), бо тоді у нього не було б причини бути побожним. Він би побачив, що Бог проти нього. На диво, Господь  дозволив Сатані наслати на Іова хвороби, але не вбити його. Бог знав, що Іов не відвернеться від Нього.

б. Другий напад сатани (2:7)

2:7.  Перше випробування Іова стосувалося його багатства, дітей і майже усіх його слуг, а друге – його здоров’я. Сатана  миттєво наслав на Іова   болючі рани  по усьому його тілу.

Два староєврейські слова «болючі рани» згадувалися з чумою і її «гнійними болячками» в Єгипті (Вих. 9:8-11; Втор. 28:27) та хворобою Єзекії (2 Царів 20:7, «боляк»). Деякі вчені вважають, що це була віспа, інші ж кажуть, що це слонова хвороба. Та очевидно, що шкіра була покрита лускою і струпами, як при ексфоліативній пухирчатці (див. Rupert Hallam, “Pemphigus Foliaceus,” у The British Encyclopedia of Medical Practice . 2nd ed. 12 vols. London: Butterworth, 1950-52, 9:490-2).

Ця хвороба, як підтверджують сучасні лікарі, співпадає з симптомами хвороби Іова – запалені, вкриті виразками рани (Іов. 2:7), свербіж (вірш 8), дегенеративні зміни шкіри обличчя (вірші 7, 12), втрата апетиту (3:24), депресія (3:24-25), втрата сили (6:11), хробаки в болячках (7:5), текучі рани (7:5), утруднене дихання (9:18), темні кола під очима (16:16), поганий запах з рота (19:17), втрата ваги (19:20; 33:21), безперервний біль (30:17), неспокій (30:27), почорніла шкіра (30:30), шкіра, яка злазить (30:30) і гарячка (30:30).

в. Відповідь Іова на друге випробування (2:8-10)

2:8. Іов… сидів серед попелу , на або біля купи попелу, гною та сміття за містом. Проповідники з первісних культур казали, що хворі на ексфоліативну пухирчатку заспокоювали свої рани попелом. Як принизливо для Іова! Він колись сидів біля воріт міста як місцевий суддя (29:7), а тепер був за містом разом з жебраками, розчухуючи свої сверблячі текучі рани якимсь черепком .

2:9-10а.  Коли дружина  Іова спонукала його  забути про свою досконалість  (в значенні «праведність» у 1:1), проклясти Бога і (як наслідок) померти , він  назвав її дурною  ( набал , духовно бідною і нерозумною) жінкою . Хоча вона й не знала, та ця порада проклясти Бога була власне тим, що мав зробити Іов згідно двох передрікань Сатани (1:11; 2:5). Коли Іову була потрібна її підтримка, він отримав ще один жахливий удар: доказ її люті до Бога. Іов, будучи спокійним і впевненим, що Бог все робить правильно, відзначив, що біда  ( ра , «зло, нещастя»), як і добро , іде від Бога  (див. Ек.. 7:14; ПлЄр. 3:38). Це цілковито протиставляється думці більшості людей про те, що біда ставить під сумнів саме існування Бога! Згодом Іов підтвердив своїм друзям, що залишатиметься праведним аж до смерті (Іов. 27:5).

2:10б.  Твердження « У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога » довело, що передрікання Сатани про те, що Іов прокляне Бога були помилковими, а слова Бога було виправдано (див. 1:22).

В. Розрадники Іова (2:11-13)

2:11.  Почувши про нещастя Іова, троє  його друзів  – Еліфаз  … Білдад  і Цофар , вочевидь відомі мужі – зустрілися разом  і навідались до Іова. «Еліфаз» - едомітське ім’я (Бут. 36:4), і як теманіт  він походив або з Теману в Едомі, відомому своєю мудрістю (Єр. 49:7; Авд. 8), або з Теми в Аравії. «Білдад» більш ніде в Біблії не згадується, а шухіт , можливо, має відношення до Шуаха, молодшого сина Авраама від Кетури (Бут. 25:2). Ім’я «Цофар» використовується лише в Книзі Іова і його родовід як намаасіта є невідомим, хоче дехто припускав, що Наамат , ханаанське місто, успадковане Юдою (ІсНав. 15:41), було його рідним містом. Елігу також тут був, але згадується лише згодом (Іов. 32).

Еліфаз, вочевидь, був найстаршим з трьох, оскільки вказується першим (2:11; 42:9). Він говорив першим у кожному з трьох кіл промов (част. 4-5; 15; 22), його промови були довші і мали більш глибокий зміст, та й Бог звертався до нього як до представника усіх інших (42:7).

Завданням трьох утішників було поспівчувати  Іову та втішити  його. Та їхні промови згодом стали якими завгодно, але не втішаючими!

2:12-13.  Хвороба так спотворила Іова, що вони … заледве  упізнали його (див. 6:21). Тоді вони  показали своє горе та розпач трьома способами: вони голосно  заридали (в емоційному шоку та смутку), розірвали свій одяг  (бо серця їх були розбито; див. 1:20), посипали голови попелом  (в глибокому горі; див. 1 Сам 4:12; 2 Сам. 1:2; Неєм. 9:1).

Те, що вони просиділи з ним тиждень у тиші, мабуть, було їхнім способом оплакати його подібний до смерті стан, або ж це було актом співчуття і підтримки чи ж реакцією на жахіття. Якою б не була причина, за тогочасним звичаєм вони дали людині в горі висловитися першою.

ІІ. Діалог (3:1-42:6)

А. Бажання Іова померти (част. 3)

Тишу між Іовом і його друзями було порушено, коли Іов почав оплакувати своє народження і виказувати палке бажання померти. Мабуть, цей тиждень в агонії залишив на ньому глибоке відчуття втрати і підсилив нестерпний біль від хвороби. Також, можливо, так він відреагував на несправедливість свого стану.

Виказуючи у своєму гіркому монолозі бажання померти, Іов не проклинав Бога, як передрікав Сатана (1:11; 2:5), і не обмірковував самогубство. Але він таки жалкував, що народився (3:1-10), бажав народитися мертвим (вірші 11-19) і дуже хотів померти (вірші 20-26).

1. БАЖАННЯ ІОВА НЕ НАРОДЖУВАТИСЯ (3:1-10)

3 :1-3. Іов … прокляв день свого народження  (досл. «свій день»), та, цікаво, він не прокляв Бога. Він хотів, щоб його день народження було стерто з календаря (див. вірш 6). Тоді Іов звернувся до ночі , яка, персоніфікована, сказала: «Зачався чоловік»  (досл., «було зачато»).

У наступних віршах він детально розглядав свій день народження (вірші 4-5), ніч свого зачаття (вірші 6-7а), а потім завершив свою поетичну частину (вірші 3-10), згадуючи причину, з якої хотів, щоб його день народження зник (вірш 10).

3:4-6.  « Той день хай стане тьмою » є цікавою інверсією до першого дня творіння Божого «Нехай буде світло» (Бут. 1:3). Молячись « хай Бог з висоти не згадує про нього » (досл. «не шукає його»), Іов сподівався, що Бог, не помітивши того дня, не помітив би і його.

В Книзі Іова 3:4-6 Іов звертався до темряви п’ять разів, використовуючи чотири різних слова. Він дуже хотів, щоб той день став (а) «темрявою» ( хозек , вірш 4), і просив, щоб темрява  ( хозек ) і  (б) тінь глибока  ( салмавет , вірш 5, використано лише в Іова; див. 10:21; 24:17; 28:3; 34:22; 38:17) і (в) чорнота  ( кімрір ) затопили його світло  (досл. «нажахали», вірш 5). Слово «чорнота», яке використовується лише тут в Старому Завіті, позначає чорноту, яка супроводжує затемнення, торнадо, або сильні штормові хмари. Потім Іов дуже захотів, щоб (г) густа темрява   захопила   ніч  його зачаття. Давньоєврейське слово для позначення густої темряви ( опел ) використано п’ять разів у Книзі Іова (вірш 6; 10:22 [двічі]; 23:17; 28:3).

3:7.  Продовжуючи персоніфікувати ніч , Іов побажав, щоб вона була безплідною  (досл. «кам’яною»), звісно ж в значенні, що тоді б його матір була безплідною (такою ж неродючою, як і кам’яниста земля). Емоційні люди Близького Сходу за звичаєм кричали, коли народжувався хлопчик, та Іов сказав: « Радість до неї  (ночі) хай не завітає » (досл. «проникне»).

3:8.  Слова Іова « Хай проклянуть її ті, що проклинають день, ті, що готові розбудити Левіятана » стосуються звичаю, згідно якого чаклуни могли накликати нещастя на якийсь день (проклясти його), підіймаючи Левіятяна (див. 41:4; Пс. 74:14; 104:26; Іс. 27:1), семиголового морського монстра з міфології Стародавнього Близького Сходу. Піднявшись, дракон проковтнув би сонце чи місяць, і найшло б затемнення. І якби світла дня чи ночі не було, день народження Іова, в певному сенсі, зник би. Іов не казав, що вірить у цей міф, імовірно, він просто вдався до цих поетичних зворотів, оскільки ті були знайомі його слухачам (Див. коментарі про Левіятана у Іов. 41).

3:9-10.  Бажання мученика « нехай померкнуть зорі її  (ночі його зачаття) світанку » стосуються планет Венери і Меркурію, які з легкістю можна побачити на світанку завдяки їхньому яскравому світлу (див. 38:7). Дослівно « перші проблиски світанку », метафорично «повіки ранку» характеризують ранкові промені сонячного світла, що з’являються на горизонті, коли світає, і прирівнюються до повік людини, які вона відкриває щойно прокидається. Той самий зворот використовується і згодом (41:18).

Іов сильно бажав, щоб ніч його зачаття потонула в темряві (3:6), була безплідною (вірш 7) і ніколи не побачила дня (вірш 9), і цим засвідчував небажання бути зачатим у лоні своєї матері. На жаль, як він сказав, оскільки « дверей мені в утробі не замкнула », матір його таки зачала. Якби лоно було закритим, він би не зазнав такого лиха  у своєму житті. Слово «лихо» ( амал , «горе, життєві тривоги») також зустрічається в 4:8; 5:6-7; 7:3; 11:16; 15:35; 16:2 (досл. «розрадники в біді»).

2. БАЖАННЯ ІОВА ПОМЕРТИ ПРИ НАРОДЖЕННІ (3:11-19)

Оскільки бажання Іова стерти ніч свого зачаття і день свого народження було нездійсненним, він сильно забажав народитися мертвим. Як він сказав, це було б краще, ніж його теперішнє становище. Проклявши свій день народження, Іов, уже спокійніше, розмірковував на своїм можливим щасливим становищем, вільним від проблем, якби він народився мертвим.

3:11-12.  Якби він народився мертвим  чи у матері його стався викидень (вірші 11-12), він би тоді знайшов свій відпочинок у смерті (вірші 13-15). Іов знову повторив, що народившись мертвим (вірш 16), він би отримав смерть (вірші 17-19).

Іов поставив два запитання (вірші 11-12). Спершу допитувався, чому ж він не помер, коли виходив  з лона  матері. Він озвучував цю скаргу не один раз (10:18-19; див. його бажання смерті у 3:20-23; 6:8-9; 7:15; 14:13). Для нього народитись мертвим було краще ніж жити в стражданнях. Друге запитання « Навіщо прийняли мене коліна? » стосується або його матері, яка взяла його на коліна після народження, або патріархального звичаю, згідно якого новонароджену дитину клали на коліна одному з предків по лінії батька, як символ того, що він визнає дитину нащадком свого роду (див. Бут. 50:23). Якби матір Іова не кормила  його груддю , він би помер.

3:13-15.  Як було б добре померти при народженні. Він знайшов би у смерті мир  і спокій  (див. вірші 17-18), в той час як життя приносило йому страждання. Він знаходився б серед високопоставлених осіб, серед   царів … радників краю , заможних князів .

3:16-19.  Своїм бажанням стати недоношеним,   закопаним  викиднем  чи опинитись серед « немовляток, що не бачили світу » (див. вірші 6-7, 9), Іов знову звернувся до спокою, який би зійшов на нього разом зі смертю.  « Там не шаліють більше злочинці », думав Іов («агонія, шал»; те ж давньоєврейське слово рогез  використовується у вірші 26; 14:1, «клопіт»; і 37:2 «грюкіт») в неспокою своїх гріхів і боротьби; « Там спочивають знеможені »;  в’язні там спокійні  (більш не чують, як їх наглядачі кричать на них та поганяють до роботи); « Малий, великий, там вони обидва » і « раб від свого пана вільний ». Іов, знеможений, в агонії, спочив би в смерті; не був би більш заручником хвороби, не був би рабом своїх нещасть. Така образна мова зображає той спокій, який, можливо, людина  отримує в смерті, в порівнянні зі становищем неспокою людини, яка живе у муках. Хто страждає так сильно, як Іов страждав, можуть оцінити його сильне бажання отримати звільнення через смерть.

3. БАЖАННЯ ІОВА ВРЕШТІ ПОМЕРТИ (3:20-26)

3:20-22.  У своєму монолозі Іов чотири з п’яти разів запитував «Чому?» (див. 11-12, 16, 23; також див. 7:20; 13:24). Оскільки його таки зачали і народили живим, він дуже бажав померти уже в дорослому віці. Це б зупинило його страждання. А смерть ніяк не наставала. Звертаючись знову до понять світла і темряви, як показників життя і смерті (див. 3:3-9; Проп. 11:7-8; 12:2), він запитував « Пощо дає він світло бідоласі, і життя  (див. Іов. 3:23) тим, яким на серці гірко? » Іов не розумів, навіщо таким, як він людям, які страждали і тілесно, і духовно, Бог «дає» життя (див. вірш 23), коли насправді вони цього не хочуть. Староєврейське слово для позначення «убозтва» має стосунок до іменника «горе» (див. вірш 10). Та ні люди, які тихо чекають (« виглядають смерти »), ані люди, які шукають її , смерті не знайдуть. « А її немає ». Не знайти її як і захованого скарбу . І сказав Іов, що  коли мученики таки знайдуть домовину , вони радітимуть і веселитимуться  , бо смерть звільнить їх від болю.

3:23-24. Іов знову спитав, чому  (п’яте «чому» у цій частині (див. вірші 11-12, 16, 20) життя дається (див. вірш 20) тому, хто його не хоче. Шлях  Іова («дорога») було заховано  (див. захованих «скарбів», вірш 21), так, що він не бачив, куди прямує. Насправді, Іов сказав, що Бог огородив  його. Тут вперше Іов заявив, що Бог є причиною його страждань. Сатана використав слово «огородити» , коли говорив про те, як Бог захищає Іова (1:10). А тепер Іова використав це слово, говорячи про обмеження, які наслав на нього Господь. Його страждання обмежували його свободу пересування. Тож він більше зітхав , ніж їв, оскільки через хворобу втратив апетит. А його скарги не закінчувалися, як і вода  у водоспаді. Слово « скарга » використовується і для лева, що ревів (4:10; див. Пс. 32:3).

3:25-26.  Коли Іов на початку своїх випробувань почув про втрату одного благословення, він злякався , що втратить ще одне. А коли почув про втрату другого, злякався, що втратить третє, і так далі. Стан його неспокою і клопоту підсумовано в закінченні цього монологу. І хоча Іов дуже хотів миру, спокою і відради  (див. вірші 13, 17-18), та отримав лише клопіт  (досл. «шал»; див. вірш 17).

Бажання Іова померти, його благання про смерть, яскраво демонстрували його матеріальний, фізичний, інтелектуальний, емоційний та духовний біль. Лише побожні люди, які отримали ласку звільнення від життєвих нещасть, можуть глибоко оцінити скорботне голосіння Іова. Він озвучив тут не лише несправедливість свого становища, але і його силу. Згодом, коли пройде його шал, він розповість про цю несправедливість.

Б. Перше коло промов (част. 4-14)

Коли Іов порушив тижневе мовчання (2:13) своїм протестом проти страждань, три його товариша – Еліфаз, Білдад і Цофар (2:11) – були змушені заговорити. Вражені його бажанням померти, вони взяли на себе відповідальність і засудили його зухвалі закиди.

Говорив кожен товариш, а потім Іов по черзі відповідав їм. Коло розмов проходить тричі, і лише в третьому колі  є певна зміна – третій товариш втретє не говорив. Під час промов товариші були непохитними у своїх теологічних поглядах. Вони були переконані, що праведника винагороджують, а грішника карають (див. наприклад, 4:7-8). Тож Іов, добровільно згрішивши, мав покаятися. Вони пояснювали це так: (а) страждання є покаранням за гріх; (б) Іов страждає; (в) отож Іов є грішником. Однак це суперечить тому, що про Іова сказав Бог (1:1, 8; 2:3).

Під час промов товариші ставали все більш різкими і уїдливими. У першому колі (част. 4-14) усі троє припустили, що Іов згрішив і спонукали його розкаятися. «Я б, однак, звернувсь до Бога» (Еліфаз, 5:8); «як будеш чистий, правий» (Білдад, 8:6);  « як віддалиш від твоїх рук кривду» (Цофар, 11:14).

У другому раунді товариші переходять від припущень до прямих натяків. Еліфаз сказав, що грішники перебувають у небезпеці (част. 15), Білдад заявив, що вони потрапляють у пастку, і про них забувають (част. 18), а Цофар підтвердив, що вони довго не живуть і втрачають усе своє добро (частина 20). Усі вони сподівалися, що Іов врешті зрозуміє, що говорили вони саме про нього. Однак у другому колі про каяття вони не згадували.

У третьому колі присутнє вже відкрите звинувачення. Еліфаз назвав сім гріхів, в яких, як він сказав, був винен Іов (22:5-9), а Білдад прямо заявив, що така людина є хробаком (25:5-6). І лише Еліфаз повторив, що Іову слід покаятися (22:21-23).

Та попри усе це Іов наполягав на своїй невинності (6:10; 9:21; 16-17; 27:6) і все-ж  доводив, що на нього наслав страждання саме Бог (6:4; 9:17; 13:27; 16:12; 19:11). Як іще міг Іов пояснити свій шал? Але чому Бог так чинив, він зрозуміти не міг (двічі у цих промовах він запитував Бога «чому», 7:20; 13:24; див. також «чому» у його вступному монолозі, 3:11-12, 16, 20, 23).

Іов відчував, якби дія була в суді, він зміг би довести, що Бог вчинив з ним неправильно (13:3; 16:21; 19:23; 23:4; 31:35).

1. ПЕРША ПРОМОВА ЕЛІФАЗА (част. 4-5)

а. Еліфаз докоряє Іову (4:1-6)

4:1-2.   Еліфаз , мабуть, найстарший з трьох (див. коментарі до 2:11), розумів, що гірка промова Іова (част. 3) – це бурхливий протест проти усіх його страждань, і боявся, що Іов будь-яке його слово зустріне з тією ж або й більшою запальністю. Тож він спитав « І словом нам звернутися до тебе?  Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе? ». Еліфаз розумів, що йому слід ризикнути і заговорити. Він більше не міг дозволити Іову так ганьбити Всемогутнього.

4:3-5.  Еліфаз похвалив Іова за те, що той навчав ,… скріпляв  і підводив  інших емоційно та духовно словами  і розрадами. Та цей комплімент був і докором, адже Еліфаз вважав, що Іов був не в змозі допомогти собі сам. Він сам радив іншим терпеливо зносити свої випробування, але тепер лихо  спіткало його самого, а він був безпомічний . Бо й справді, коли нещастя торкнулося (те ж слово використав Сатана у 1:11 та 2:5), Іов збентежився  (досл., «наляканий, у паніці»; також використано в 21:6; 22:10; 23:15-16). Іов міг гарно підбадьорювати інших, та не міг підбадьорити себе. Еліфаз не розумів, що людині, яка страждає, не так вже й легко підбадьорити себе. І саме він, Еліфаз, мав стати утішником Іова!

4:6.  Тоді Еліфаз спитав « Твоя побожність  (стосовно слова «богобоязність», 1:1), чи не вона ж твоя надія? Чи ж не твоє вповання (досл. «досконалість [див. «праведність», 1:1] шляхів твоїх» НАСБ) , - путів твоїх невинність?».  Можливо, це дорікання Іову у його невпевненості  було несправжнім, адже той більше не боявся Бога. Чи, можливо, це було нагадуванням, що оскільки Іов в минулому  поклонявся Богу, він міг і зараз у Нього повірити. Однак згодом, Еліфаз засумнівався в побожності  Іова.

б. Еліфаз наводить докази страждань (4:7-11)

4:7-9.  Тоді Еліфаз розкрив своє бачення проблеми страждання: невинні  ніколи не гинуть (див. «гинув», «гине» і «загинули» у віршах 7, 11, 20), праведних  (див. 1:1, 8; 2:3) не знищують , але « хто орав лихо, й сіяв загибель » ( амал ; див. 3:10), їх і пожне  (див. Прип. 22:8; Ос. 8:7; 10:13), а грішники від гніву  Божого загинуть . Однак цей погляд на проблему страждання насправді не відповідає усім фактам. Невинні таки багато разів страждали (наприклад, Лк. 13:4-5; Йоана 9:1-3; 1 Петра 2:19-20), і часто грішники не зазнавали нещасть. Саме такою була головна думка Іова в усій книзі. А ось погляд Еліфаза і його непорушна віра в покарання не узгоджувалися з реальністю.

Підставою ж для Еліфаза так думати був його власний досвід, те, що він сам особисто бачив у житті (« Оскільки сам я бачив », Іов. 4:8; див. 5:3; 15:17). Однак є одна вада у його теорії – його спостереження, хоча й безперечно значні, не були універсальними. Основою ж думки Білдада була історія («Спитай лишень у давніх поколінь», 8:8), яка, безумовно, мала більше прикладів, аніж спостереження однієї людини. А не дуже розумний, не ввічливий і категоричний Цофар просто вважав – все, що він говорить, правда, і навіть не намагався підтвердити свої слова якимись доказами.

4:10-11.  Еліфаз додав –  хоча леви  й сильні, їхні зуби  можуть покришитися , вони можуть загинути без  їжі, а їхні левенята  можуть кинутися урозтіч  від мисливця. Цим самим старший промовець натякав, що Іов, хоча й був сильним (див. вірші 3-4), зламався і втратив своїх дітей. Леви  (п’ять різних староєврейських слів використано для позначення «лева» у віршах 10-11) заслуговують страждань, адже вони створюють людям проблеми. Тому й і Іов заслуговував страждань.

в. Еліфаз описує видіння (4:12-21)

4:12-16.  Еліфаз шукав підтверджень своїм теологічним поглядам і звернувся до свого досвіду так, ніби той йому привидівся . І хоча можна поставити під сумнів обмеженість його спостережень, хто може довести, що його видіння були неправильними? У видінні Еліфаза до нього « надійшло … стиха слово » голосом тихим (див. вірш 16). Від жаху його кістки  затремтіли, а волосся стало  дибки. Привид  (вірш 15), неясна постать  (вірш 16), мабуть, дуже злякав Еліфаза, адже він бачив, як той проходив повз, а тоді зупинився, постояв мовчки, і почав тихо промовляти.

4:17-21.  Очевидно, що в цих віршах подано саме слова Еліфаза, які він почув у своєму видінні. Є три причини, які ставлять під сумнів божественне походження цих слів: (а) «слово» (вірш 12), а не «слово Господнє», надійшло до Еліфаза; (б) слово надійшло «стиха» (тобто майже невловимо, вірш 12); і (в) метою, здавалось, було показати, що Господь байдужий до людини (вірші 17-21).

«Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом?»  «Чоловік», енос , тут у значенні «слабкий, смертний чоловік»; у Книзі Іова це слово зустрічається 30 разів. « Чи може смертний  ( гебер , «сильна людина») перед своїм Творцем бути чистим?»  (Слово «Творець» також використано в 9:9; 32:22; 35:10; 36:3; 40:19). Науковці розходяться в думках щодо того, як перекладати зі староєврейської слово «від» у поетичних фразах «від Бога» і «від свого Творця». Згідно одного тлумачення це – порівняння (як у Біблії Короля Якова та Новій Міжнародній Версії): «праведніший за Бога», «чистіший за свого Творця». НАСБ дає інший переклад: «перед Богом», «перед своїм Творцем». Чи так, чи інакше, Еліфаз мав на думці негативну відповідь – людина не може бути зовсім праведною і чистою перед Богом (і вже ж напевне не більше ніж Бог). Бог « і власним слугам  (ангелам) … не йме віри, і в ангелів своїх знаходить недоліки  (мова йде про невірних ангелів і Сатану)». Отож і людині, звичайно ж, не можна вірити.

Еліфаз зобразив смертність людини кількома способами: вони живуть у  простих неміцних хатинах   з глини , збудованих у поросі ; їх давлять легше, аніж мі ль; їх стирають на порох ; шнури їхніх наметів відривають . Люди гинуть, непоміченими і немудрими  (померти без мудрості було найбільшим лихом для людей Сходу). Ці слова, сказані другом, що став супротивником, є не дуже вправним нападом на Іова. Його будинки не були в безпеці, він зазнав краху (матеріального), як міль, розчавлена в руці; його життя було зруйноване і неспокійне (як намет, що ось-ось завалиться, бо немає мотузок, щоб його закріпити; див. 5:24; 8:22; 15:34). І очевидно, що на думку Еліфаза Іов не був розумною людиною. Він страждав, бо був грішником. Та Еліфаз не подумав, що якби насправді усі несправедливі й нечисті люди страждали, він би сам страждав також!

г. Еліфаз радить Іову (5:1-16)

5:1-7.  Еліфаз заперечує будь-яку присутність ангелів (святих) і їхній вплив на життя Іова, бо вважає, що їм не можна вірити (4:18). Еліфаз назвав стогін Іова (част. 3) обуренням дурня  і заздрощами безумного , які вбивають, а не лікують. «Обурення» передається словом каас , що означає «роздратування» (як у НАСБ) чи «провокація до гніву і горя». У Книзі Іова це слово використовується ще три рази; 6:2, «горе»; 10:17, «гнів»; і 17:7, «смуток». Еліфаз безжально назвав Іова дурнем , який почав було процвітати ( пускати коріння ), але якого умить … прокляв  (див. 4:9, 19) Господь, а тому він і втратив своїх дітей   і своє багатство  – безжальне, жорстоке нагадування про нещастя Іова. Еліфаз вважав, що джерело усіх нещасть Іова було не на ниві , і не з-під землі . Сам чоловік був причиною своїх страждань. « Чоловік призводить лихо » ( амал , можливо, як посилання на слова Іова у 3:10) саме так, як іскри  з відкритого вогню летять угору . «Іскри» дослівно «сини Ресеп », мабуть, є поетичним нагадуванням про угаритського бога блискавиці, чуми і вогню.

5:8-16.  Вважаючи, що гріх – це наслідок причини, Еліфаз порадив Іову звернутися до Бога , бо Він є великим і могутнім (вірш 9), і милосердним, бо посилає дощ для врожаю (вірш 10); Він підбадьорює і допомагає пригніченим та засмученим (вірш 11), порушує плани хитрих  (вірші 12-14), визволяє потребуючих і бідних  (вірші 15-16). « Він бідного рятує з їхньої пащі » означає, що Він оберігає їх від наклепів (див. вірш 21). І хоча сама порада Еліфаза була непоганою, він помилково припустив, що Іов нагрішив зумисно.

ґ. Еліфаз нагадує про благословення Бога (5:17-27)

5:17-27.  Еліфаз сказав, що усі нещастя Іова були покарою, –  так Бог  навчав його. Тож Іову слід було вітати Його кару, а не цуратися  її. Якби Іов правильно до неї ставився, Бог благословив би його. І хоча Бог карає ( рани ), Він також  відновлює ( перев’язує ) і лікує. « Шість разів з біди тебе він урятує », і навіть сьомий (той факт, що одне число іде за іншим, вказує на завершеність і робить наголос на останній цифрі; див. Прип. 30:15, 18, 21, 29; Ам. 1:3, 6, 9, 11, 13; 2:1, 4, 6). Потім Еліфаз згадав голод , війну, наклеп, спустошення  і диких звірів . Іов би отримав хороший врожай («бо будеш у змові з камінням» означає, що каміння не будуть заважати йому обробляти землю); захист (стосовно намету, див. Іов. 4:21; 8:22; 15:34), численне потомство , здоров’я і довге життя. А фраза « Зійдеш зрілий літами у гріб, немов копа снопів, яку складають своєчасно » яскраво описує життя, прожите у всій своїй повноті, і готовність до смерті (див. 42:17).

Еліфаз самовдоволено завершив свою першу промову, нагадуючи Іову, що свої спостереження він базував на беззаперечних доказах (« От чого ми дізнались, - це свята правда! »), і закликав Іова все це добре собі затямити.

2. ПЕРША ВІДПОВІДЬ ІОВА ЕЛІФАЗУ (ЧАСТ. 6-7)

а. Іов відстоює своє право скаржитись (6:1-7)

6:1-3.  Поважний мученик сказав, що причиною його скарг було сильне горе  і роздратування ( каас ; див. 5:2, «досада»; 10:17, «гнів»; 17:7, «смуток»). Однак якщо б порівняти на вагах  його скарги з усім його нещастям , то вони б переважили навіть і мокрий пісок . Його слова  (част. 3), хоча і дуже запальні , були нічим у порівнянні з його стражданням.

6:4-7.  Бог спрямував у нього отруйні стріли  (див. 7:20;, 16:12-13; ПлЄр. 3:12-13). І як осел дикий  не скиглить і віл  не реве , коли їжі вдосталь, так і Іов не скаржився б, якби його становище було більш звичайним.

Їжа  краще смакує з сіллю ; вони добре поєднуються. Білок яйця  треба чимось присмачити, інакше Іов не торкнеться його. Так і біда та плач Іова ішли поряд, а його скарги можна було виправдати.

б. Іов впадає у відчай у своїх стражданнях (6:8-13)

6:8-10.  Іов покладав свої надії на смерть. Він хотів, щоб Бог здійснив  його прохання  померти (озвучено у 3:20-23, а також у 7:15; 19:18-19; 14:13). Його страждання закінчилися б, якби Бог зволив … розтоптати  (див. 4:19) його, простерти свою руку й убити  його. Давньоєврейське дієслово, яке перекладається як «простерти», передає ідею звільнення в’язнів (наприклад, Пс. 105:20), а давньоєврейське дієслово, перекладене як «убити», зображає ткача, який обрізає нитку. Єдиною утіхою  і радістю  Іова у його стражданнях було те, що він таки невинним був і не зрікся Бога. Це перше з кількох твердження Іова про його невинність (див. Іов 9:21; 16:17; 27:6).

6:11-13.  Іов не мав потреби проявляти терпіння  (див. 4:2), бо вже ні на що не сподівався  (див. 7:6; 14:19; 17:15). Його сила  зникла. Чи Еліфаз думав, що Іов був сильним як камінь , чи таким же нечутливим як мідь ? Наступне запитання Іова (6:13) слід розглядати як речення з негативним змістом, воно і розпочинається сильною стверджувальною часткою у значенні «а й справді». І так Іов промовив, що не було в ньому вже допомоги , та й іншого рятунку також.

в. Іов розчаровується у своїх друзях (6:14-23)

6:14-17.  Іов знав, що коли чоловік  у відчаї (див. вірш 26), його товариші  мають бути милосердними. У своєму стражданні Іов не відвернувся від Бога (див. Всемогутній  у 5:17), та якби й відвернувся, йому все одно потрібне було б спілкування з друзями.

Його ж друзі поводилися як русло ріки. У сезон дощів сухе русло наповнюється бистротекучими, шаленими водами талого  снігу, а влітку, коли воно найбільш потрібне, висихає. Так і друзі Іова, коли він найбільше їх потребував, розчарували його (див. вірш 21).

6:18-23.  Про мандрівників, які йшли у караванах  з Теми , на півночі Аравії, і торговців  з Шеви , на південному заході Аравії, добре знали, що вони втрачали свій товар і губилися, шукаючи воду  – такою сильною  була їхня потреба . Подібним чином і Іов був розчарований , сподіваючись на допомогу  від своїх трьох товаришів, та не отримуючи її. Побачивши, яким насправді страшним  було становище Іова (див. 2:12), вони злякалися . Можливо, Іов мав на увазі, що вони злякалися покарання, яке Господь наслав би на них, якби вони занадто сильно співчували тому, хто імовірно образив Бога. Іов ще ніколи не просив їх про допомогу, та чому б їм не допомогти йому зараз, коли він так потребує цього?

Цей вияв розчарування у своїх друзях є першою з кількох тем, до яких Іов постійно звертався у своїх промовах (див. схему «Теми, до яких звертався Іов у своїх відповідях»).

г. Іов звертається до трьох (6:24-30)

6:24-27.  Висловивши своє гірке розчарування в тому, що товариші його не підтримали, Іов звернувся до них з проханням, щоб вони вказали йому, у чому  саме він помилився . «Невже вигадуєте лиш слова, щоб докоряти?». Йому допомогли б правдиві   слова , навіть якби вони і завдали біль . Та як допомогли їхні слова? І не лише слова їх не давали підтримки, вони ставилися до слів  Іова, як до вітру . Вони так вороже з ним поводилися, ніби користали з сироти чи навіть продавали друга ! (« Кидати жереб на » можна перекласти як «захопити» або ж це може означати «зловити в пастку [сітку]»).

6:28-30.  Можливо, друзям Іова було складно дивитися на його спотворене обличчя , хоча Іов і просив їх поглянути  на нього. Він хотів, щоб вони побачили його чесність (« Чи на язиці в мене лукавство ?»), і хотів їх відвернути від несправедливих  та хибних обвинувачень. Іов не лихословив, та міг з легкістю розпізнати  (досл., «відчути на смак») лихо , яке йшло від них.

ґ. Іов описує страждання (7:1-5)

7:1-5.  Іов каже, що людина  ( енос , «слабка, смертна людина»; див. коментарі до 4:17) є: (а) солдатом ( служба , переклад від саба , «військова служба»; див. 14:14; Іс. 40:2), який наповнює свій час важкою працею; (б) поденником , доля якого важко трудитися; (в) рабом , який працює на палючому сонці і палко бажає, щоб день закінчився; і (г) найманцем , який очікує зарплату. Та становище Іова було гіршим, оскільки він мав місяці   омани  (досл. «спустошення»), а не дні. І замість можливості відпочити в тіні в кінці дня, вночі він страждав (« страждання », переклад від амал , «лихо»; див. Іов. 3:10; 4:8; 5:6-7). Його ночі були довгими, він метався й звивався від болю. Хто міг би спати, коли тіло , як у нього, вкрите червами  (мабуть, вони їли мертву плоть) і гидкими струпами ? (досл., «грудки бруду»). Струпи на його шкірі  тверднули і тріскалися, його рани гноїлися.

д. Іов молиться до Бога (7:6-21)

7:6-10.  Коли Іов звернувся до Бога, спершу він сказав про короткість життя (див. 9:25-26; 10:20; 14:1-2, 5; 17:1). Його життя линуло швидше за човник ткача  (7:6), було коротшим за подих  (вірш 7), і зникало як хмарина  (вірш 9). Його дні закінчувалися без надії  (див. 6:11; 14:19; 17:11, 15). Іов відчував, що вже більш ніколи  не зазнає щастя  (хоча Еліфаз і пропонував йому щастя, 5:17-26). Та й Бог більш не бачитиме  його (див. 7:17-19, 21; він у могилі  зникне, і не повернеться  уже (див. вірш 21).

7:11-12. Після того, як Іов попросив Бога пригадати короткість його життя, він звернувся до Нього з гіркою скаргою. В словах себе він не обмежував.  Словами « Чи ж то я море чи морська потвора, що ти проти мене ставиш сторожу? » Іов скаржився, що Бог спостерігає за ним і мучить його. Цей монстр мав стосунок або до угаритської міфології, згідно якої морський бог Ям зазнав поразки від Ваала, або до вавилонського міфу, у якому Мардук подолав морську потвору Тіамату і поставив над нею сторожу. Звісно ж, Іов не вірив у ці міфи (див. коментарі до 3:8), але використовував ці усім відомі історії для опису свого становища. Як і море чи морський монстр, який був під владою і тиском хибного бога, так і Іов відчував, що становище його було нелюдським, а справжній Бог сторожував його як переможеного ворога.

7:13-15.  Потім Іов звинуватив Бога в тому, що Він лякав його снами , через що навіть уві сні він не міг утекти від своїх проблем. Іов знову висловив своє бажання покінчити з усім стражданням за допомогою смерті  (див. 3:20-23; 6:8-9; 10:18-19; 14:13).

7:16-19. Оскільки Іов знав, що не житиме  в цьому тілі завжди, він дуже хотів, щоб Бог облишив його. Чому Бог має цькувати, виснажувати і переслідувати його, коли життя його ось-ось закінчиться, а дні  його не мали змісту  (досл. «були марними», хебел ; див. Проп. 1:2). Слова в Іова 7:17-18 подібні до слів у Псалмів 8:4, хіба що слова, використані у Псалмах, виказують благоговіння перед участю Бога, в той час як Іов шкодував, що Бог невпинно його переслідував – щоранку  перевіряв і щохвилини  випробовував. У своєму відчаї Іов відчував, що Бог невпинно спостерігає за ним (див. Іов. 10:14; 13:27; 31:4) і не облишить його навіть  на мить (досл. «Коли … даси мені спокійно слину проковтнути?», ідіома, яку все ще використовують в арабській мові).

7:20-21.  Потів Іов звернувся до Бога з проханням вказати йому на його гріх  (раніше він просив це у своїх друзів, 6:24). Чому має Бог, Наглядач за людиною , й надалі пильно вдивлятися в Іова і вражати його, немов яку ціль  (див. 6:4). Якщо Іов був грішником, то чому  Бог не пробачив  йому гріхів і не припинив усі його страждання? (Тут знову Іов запитує «чому»; див. 3:11-12, 16, 20, 23.) Та прийде час, і Бог уже не зможе ані побавитись, ані завдати мук Своєму ворогу Іові, бо той скоро  помре (див. 7:6-10). Тож якщо Бог хотів подарувати прощення йому, зробити це слід було відразу. Слова « ляжу в землю » означали «помру» (див. 10:9; 17:16; 20:11; 34:15).

Така молитва до Бога (7:6-21) була криком у гіркому відчаї. Іов був переконаним, що в житті його, яке так швидко проминало, Бог невпинно піддавав його тортурам і жахав. І сумно так, а звільнення і видно не було.

3. ПЕРША ПРОМОВА БІЛДАДА (ЧАСТ. 8)

Білдад засудив Іова, бо той піддав сумніву справедливість Бога (вірш 3), тоді як Еліфаз засудив Іова, бо той образився на Божу кару (5:17). Обидва цих самопроголошених радника були переконані, що страждання чоловіка є наслідком його злочинів (8:11-13; див. 4:7-8). Білдад, як і Еліфаз, закликав Іова покаятися, щоб отримати одужання (8:5-7; див. 5:8).

а. Білдад наполягає, що Бог справедливий (8:1-7)

8:1-2.   Білдад  розпочав свою промово різко і грубо – він поставив два запитання, одне з яких стосувалося вітряних слів  Іова, а інше – чесного правління Бога над духовним світом (вірш 3). Коли Білдад назвав слова Іова буревієм , він, вочевидь, використав власне звертання Іова до вітру (6:26). Давньоєврейське слово, яке перекладається як «буревій», є незвичайним; воно означає дужий і рясний; тож слова Іова, на думку Білдада, були немов сильний і безперервний буревій. Можливо, Білдад також давав зрозуміти, що необачні і шалені слова Іова були руйнівними, такими ж як буревій, який убив його 10 дітей (1:19).

8:3-4.  Білдад переконував, що своїми скаргами на Бога  Іов звинувачував Його у несправедливості (див. коментарі до міспот  у 9:19). Оскільки Бог ніколи не кривить  («перекручує», використано двічі у 8:3) справедливість , Він звісно ж не карав би Іова за ніщо. Якби Іов не  грішив, тоді б його страждання означали, що Бог таки кривить Своїми шляхами. А на думку Білдада, це було немислимим! Тому й очевидно, що Іов таки згрішив.

Кожен, хто грішить проти  Бога, страждає від наслідків, сказав Білдад. І прикладом цього були діти  Іова. Вони загинули, бо згрішили, а тепер помирав і Іов, бо й сам згрішив. Чому ж іще страждав би він? Білдад та його прихильники не бачили інших причин страждань окрім покарання. І звісно таке жорстоке, безсердечне зауваження глибоко вразило Іова. Врешті решт, він приносив пожертви, щоб звільнити своїх дітей від гріхів (1:5).

8:5-7.   Якби  Іов був чистим і правим  настільки, наскільки стверджував, йому слід було лише « шукати Бога, як Всемогутнього … благати » (досл., «просити милості») (див. 5:8). Слово «шукати» переклад до сахар  («розшукувати»), і це ж слово використав Іов у 7:2б. Білдад сказав, що Іов має шукати Бога, а не сподіватися, що той сам відшукає його. На думку Білдада, якби Іов зробив цей простий крок, Бог повернув би його у домівку  благословення, у порівнянні з якою його колишнє майно здавалося б мізерним! Та оскільки Іов уже звертався до Бога (7:20-21) і нічого не змінилося,  порада Білдада була недоречною.

б. Білдад наводить доказ з історії (8:8-10)

8:8-10.  Еліфаз обґрунтовував свою точку зору, опираючись на свій власний досвід (4:8). Білдад спробував перевершити його, наводячи очевидно кращий доказ – спостереження людей із давніх поколінь . Оскільки знання Іова і його співвітчизників були обмежені (« ми… не знаємо нічого »), а життя їхнє було коротким (слово « тінь » може стосуватися колишніх слів Іова про короткість життя, 7:6-7, 9), вони могли навчатися у своїх предків. Слова  їхні ішли від серця , а не лише від уст, як слова Іова. І як лишень Іов міг припустити, що мудрість вся, узята в багатьох, була хибною? Білдад вірив, якби померлі могли говорити, вони б також засвідчили, що люди страждають через свої гріхи.

в. Білдад наводить приклади з природи (8:11-19)

8:11-19.  З метою ще краще передати свою ідею про причину й наслідок, другий противний Іова навів три приклади – два з життя рослин і один з життя комах. « Хіба росте тростина без мочару? … і вже раніш, ніж інша трава, в'яне », так і людина, яка постала проти Бога , нечестивою  помре ( ханеп , використано 8 разів у Книзі Іова й означає «богохульний» або «невіруючий»). І надія такої людини, як і уявна невинність Іова, є такою ж марною і неміцною, як нитка з павутиння .

Становище Іова, як стверджував Білдад, можна було порівняти з рослиною, яку добре поливали  (з широким галуззям  над землею і корінням , під землею вплетеним у скелі  і каміння ), а потім вирвали . Тоді про неї забувають ( місце зрікається її ) і «так гниє … на дорозі, коли з землі вже інші виростають ». Слова « і так гниє » дослівно звучать як «це радість його шляху» (див. Нова Міжнародна Версія, примітки), тобто єдиною радістю для такої рослини було знати, що щось інше замінить її. І вкотре такі жорстокі слова могли лишень роз’ятрити емоційні рани Іова. Очевидно ж, що Іов не забував Бога, і не був безбожником (див. 1:1, 8; 2:3), який покладається на тлінні матеріальні речі.

г. Білдад дає слабку надію (8:20-22)

8:20-22.  Підтверджуючи знову справедливість Бога (див. вірш 3), Білдад сказав « О ні! Безвинного Бог не відштовхує » (див. 1:1, 8; 2:3) й « злочинцеві руки не простягає ». Якби Іов був досконалим (див. 8:6), Бог не чинив би так із ним. Тоді Іов знову б сміявся  і радів, а його супротивників було б присоромлено ( за іронією, саме товариші Іова стали його ворогами , і їх згодом було присоромлено;  42:7-9). Окрім того, що Бог благословляє досконалих, він карає нечестивців (див. 8:4, 13), забираючи у них намети  (див. 4:21), які давали їм безпеку й захист. Білдад завершує свою промову словами «зникне», подібними ж словами « не буде » закінчив свою промову Іов у 7:21.

Жорстокі слова Білдада знову нагадали про втрати Іова. Спроба супротивника довести, що Бог є завжди справедливим, лише посилили розчарування Іова, адже, безсумнівно, Господь був несправедливим до нього. Оскільки мученик не згрішив, слова радника були ні до чого.

4. ПЕРША ВІДПОВІДЬ ІОВА БІЛДАДУ (ЧАСТ. 9-10)

Як міг чоловік звертатися до Бога, Верховного Правителя? (9:1-13) Господь би знищив Іова, якби той посмів постати проти нього (9:14-20), тому що, як сказав Іов, Бог знищує людей і винних, і невинних (9:21-24). І хоча становище Іова було безнадійним (9:25-25), він все одно б промовляв до Бога (10:1-2) і піддавав би його справедливість сумніву, адже Він так жорстоко чинив зі Своїм Творінням (10:3-17). Іов просив би Бога хоча б злегка полегшити його страждання перед смертю (10:18-22).

а. Надзвичайна могутність Бога (9:13)

9:1-13.   Іов  знав, про що говорив Білдад (« Правда! Я знаю, що воно так »); він знав, що нечестивці помирають (8:13). Та це лиш поглиблювало страждання Іова. Чому ж тоді він страждав?

У видінні Еліфаза голос запитав: «Чи ж може бути чоловік ( енос , «слабкий, смертний чоловік»; див. коментарі до 4:17) праведний (чи «більш праведний») перед Богом? Іов відповів на це запитанням, використовуючи майже ті ж давньоєврейські слова « та й як би чоловік  ( енос , «слабкий, смертний чоловік») міг бути справедливим перед Богом? Коли б він захотів на прю з ним стати  ( ріб , «подати в суд на Нього позов» - один з багатьох юридичних термінів, використаних у книзі), на тисячу ні разу йому не відповів би .» То ж поговорити з Богом, як пропонував Еліфаз (5:8), було б неможливо. За іронією, хоча Іов і намагався викликати Бога на суд (див. 10:2; 13:22; 14:15; 31:35-37), він побачив, що коли Господь врешті заговорив, Іов не міг Йому відповісти!  (див. 40:3-5).

Іов відчував, що не має сенсу судитися з Богом, бо, як він сказав, Бог мав усю мудрість  і усю силу  (див. 12:13). І знову ж, за іронією, Бог згодом використає ці ж два іменники у своїх звертаннях до Іова (38:1-40:2; 40:6-41:34). Іов знав, що протистояти Богу надто небезпечно. Бог може переміщувати гори  (9:5), викликати землетруси (вірш 6), насилати хмари на сонце  і зірки  (вірш 7). (Бог, а не Левіятян, спричиняє затемнення сонця; див. 3:8). Він напнув небеса  (9:8; див. Іс. 40:22) як намет над землею, він ходить по морських висотах , тобто Його сила є очевидною, коли на морі буря. Своєю силою Творця створив сузір’я  Він (Іов. 9:9) і чудеса без ліку (вірш 10, іронічна цитата слів Еліфаза у 5:9). Більше того Іов зіщулиться під невидимою природою Бога (9:11; див. Кол. 1:15; Тим. 1:17; Євр. 11:27), його непорушною силою (Іов. 9:12), непереборним   гнівом  (вірш 13; див. вірш 5). Згадка про Бога, який проходить повз Іова (вірш 11), є більш вагомою аніж привид, який з’явився перед лицем Еліфаза у його видінні (4:15). Навіть помічники Рагава   (див. 26:12; Іса. 51:9) скоряються перед Богом. Тут згадується вавилонський міф про створення, в якому Мардук поборов Тіамату (інше ймення Рагава і Левіятяна; див Іов. 7:12), а тоді захопив її помічників. Згодом Рагавом стали називати Єгипет (Пс. 87:4; 89:10; Іс. 30:7).

Оскільки Бог у Своєму гніві перемагає усі сили зла, і справжні, і міфічні, як міг Іов насмілитися сперечатись з Ним? Іов розумів – його становище було безпомічним і безнадійним.

б. Деспотична могутність Бога (9:14-24)

9:14-20.  Оскільки Бог був таким могутнім (вірші  4-13), Іов знову запитав, як  (див. «як» у вірші 2) міг би він оскаржити своє становище (дослівно « сперечатися  з» «відповідати»; див. «озвався» у вірші 15) і виграти. Оскільки у присутності Бога йому би одібрало мову, Іов міг би мріяти лише про милосердя  від Судді  такого. Він думав, що Бог не буде його навіть слухати , Він розтовче  його, розтрощить . І в силі  (див. вірші 13-19а) своїй, і в справедливості  (див. вірші 19б-24) Бог є найвищим, тож сподіватися Іову нема на що. (Слово «справедливість» переклад до слова міспот  є юридичним терміном, який часто використовується в Книзі Іова й означає правосуддя чи правову рівність, 8:3; 9:19; 19:7; 27:2; 31:13; 34:5, 12; 37:23; 40:8, позов 9:32; 14:3, правові зобов’язання, 22:4, чи судова справа, 13:3, 18; 23:4). Насправді Іов боявся, що заплутається і почне свідчити сам проти себе ( мої уста мене осудять , 9:20; див. 15:6 і коментарі до 40:8).

9:21-24.  Доводячи свої слова, він мовив: « як  об'явлю себе невинним, мене обвинуватять» (вірш 20). Тепер же він стверджував, що досконалим   є  (див. «досконалий» у 1:1, 8; 2:3; 4:6; 8:20; 9:22; 12:4; 22:3; 31:6). Кілька разів Іов відверто говорив про свою невинність  (див. 6:10; 10:7; 16:17; 27:6). Та не зважаючи на це, Іов зазначив, що різниці немає. Чи досконалий  він, чи грішник , Бог деспотично його знищить. Таке неперебірливе ставлення до людей – наприклад, бич , який призводить до смерті невинного , тоді як грішні … судді  народом управляють – обурювало Іова. І тут вперше Іов звинуватив Бога у несправедливості. Оскільки Іов бачив сам несправедливості життя – свого і інших – він заперечив проти думки своїх суперників, що Бог ніколи не кривить справедливість (4:7; 8:3).

в. Іов у відчаї (9:25-35)

Іов розумів, що скарга його була марною, оскільки (а) дні його швидко минали (вірші 25-26), (б) Бог вважав його винним, а в чому саме – значення не мало (вірші 27-31), і (в) ніхто не міг стати посередником у його скарзі (вірші 32-35).

9:25-26.  Оплакуючи швидкоплинність життя (див. 7:6-9; 10:20; 14:1-2, 5; 17:1), Іов сказав, що дні його летять немов гонець  … мов чайки з очерету , тогочасні швидкохідні човни у Єгипті, і неначе яструби . Слово несер  перекладене як «яструби» (також використовується у 39:27), може позначати і яструбів, і стерв’ятників. Мабуть, тут Іов мав на увазі сапсана, швидкість якого може сягати 120 миль на годину, коли він кидається вниз  на свою жертву . Ці три слова (гонець, човен і сапсан) передають швидкість на землі, на морі і в повітрі.

9:27-31.  Становище Іова було безвихідним, бо навіть якби він спробував забути  своє нещастя і посміхнутися  (див. відсутність щастя, вірш 25), перед Богом все одно б він винним  був. То навіщо навіть намагатись? Навіть якби йому потрібно було очиститися (зовні на знак внутрішньої чистоти), він гадав, що Бог був так сильно налаштований проти нього, що вкинув би його у яму вигрібну!

9:32-35.  І знову ідея оскаржити своє становище в суді  марною здавалась (див. вірші 3, 14). Зрештою, Бог є безсмертним, не людиною. Більше того, ніякий суддя не зміг би стати вище і Бога, і чоловіка (хто може бути більшим за Господа?), міг би вислухати неупереджено обидві сторони ( поклав би на нас обох свою руку ) і відвернув би Бога бич  страждань та страх   Його  (див. 13:21; 18:11). Якби  таке було можливим, Іов безстрашно протистояв б Йому, та  він у відчаї сказав « Я не такий ».

г. Відчайдушність Іова (частина 10)

(1) Іов кидає виклик Богу. 10:1-7.  Оскільки жоден посередник не міг розглядати справу Іова, він вирішив стати своїм захисником сам. Звісно ж, це було ризиковано. Він брав своє життя у свої руки (« Життя моє мені нінащо »; див. 9:21). Однак він дасть « волю смуткові » своєму і говоритиме « в гіркоті душі », навіть якщо це уб’є його. У своїй промові, він наказав би Богу  (« Не засуджуй мене !»; див. 9:20; 15:6; і коментарі до 40:8) і наполіг би, щоб Господь перелічив Свої обвинувачення … супроти  нього. І в самовпевненості своїй, що раптом вибухнула, сказав Іов, що кілька запитань задасть він Господу: (1) Чи так вже Богові приємно Іова ображати, того, кого руками  Своїми сотворив? (див. 10:8-12; 14:15) (2) Чи має Бог як у людини очі  і стежити чи має Він за ним? (3) Чи дні  Господні такі короткі, що мусить Він гріхи Іовові шукати ? Звісно ж, Бог не такий. Та все-таки, хоча і знає Бог, що Іов невинний, все ж, здавалося б, пригнічує його.

(2) Іов нагадує Господу. 10:8-12.  Руйнуючи життя Іова Своїми ж руками (див. вірш 7), Господь був непослідовним, бо ж Він сам колись сотворив Іова в утробі матері його Тими ж руками . Іова Бог створив із глини , немов якийсь гончарний виріб, чому ж тоді його у порох  повертає, туди, звідкіль узяв колись? (див. 7:21; 34:14-15; Пс. 104:29-30; Проп. 3:20; 12:7). Іов порівняв складний розвиток свого ембріона з перетворенням молока  на сир , процесом, який дав йому шкіру, плоть і зв’язав … в одне  (див. Пс. 139:13, 15) з кістками і м’язами . А коли вже дав життя  (див. Іов. 12:10; 27:3; 34:14-15), і наглядав за духом (див. 29:2; 36:7), чому ж постав Господь супроти нього? І знов Іов подумав, що Бог непослідовний (див. 10:3).

(3) Іов обвинувачує Бога. 10:13-17.  Можливо, як гадав Іов, Бог увесь час на думці  мав його страждання. Бог спостерігав  за ним (див. 7:19-20; 13:27; 31:4) і був готовий відмічати кожну його провину . І все ж, в невинності своїй Іов не був зухвалим перед Богом (у порівнянні з потоком впевненості у 10:2-7). А Бог немов той лев  (див. 16:9) до нього підкрадався, готовий кинутись на нього із силою Своєю неймовірною  (див. 9:4-13) і свідків супроти  нього викликав. (« Лють » від каас , «люте роздратування чи обурення»; див. 5:2; 6:2, «горе»). Іов розумів, що його невинність не мала значення для Бога, оскільки Найвеличніший був супроти нього й байдуже чому (див. 9:15-20).

(4) Іов просить у Бога. 10:18-22.  І знов Іов у своїх скаргах просить смерті (див. 3:20-23; 6:8-9; 7:15; 10:18-19; 14:13), бажає не народжуватись тут (див. 3:17). Якби ж він міг, немов мертвонароджений з лона  у могилу відійти відразу, уникнув б він тоді усіх страждань своїх. Та оскільки уже мав помирати (див. 7:6-9; 9:25-26; 14:1-2, 5; 17:1), він у Бога попрохав принаймні короткий перепочинок, щоб бодай розвеселитись трохи  (див. «щастя» у 9:25). Смерть була б похмурим кінцем (« не повернуся »). Чотири давньоєврейських слова, що позначають темряву, було зібрано, щоб описати темряву могили ( темрява , хозек ; див. 3:4, «тьма»; глибока тінь , салмавет ; див. 3:5; найглибша ніч , епах , використано лише тут та в Ам. 4:13, «темрява»; і пітьма , опел; див. Іов. 3:6; 23:17; 28:3). Ця промова Іова, як і деякі інші, закінчується сумною згадкою про смерть (див. 3:21-22; 7:21; 14:21-22).  

5. ПЕРША ПРОМОВА ЦОФАРА (ЧАСТ. 11)

Цофар помилково заперечив слова Іова про його невинність і його звинувачення супроти Бога у злочинній недбалості до людства. Цього третього друга важко було назвати «другом»; він був брутальним, нечуйним і зухвалим.

а. Він докоряє Іову (11:1-6)

11:1-6.  Цофар сильно обурився необґрунтованими  словами Іова (вірші 2-3), його глузуванням над Богом (вірш 3), і тим, що Іов вихвалявся своєю досконалістю (вірш 4). Із дошкульним  сарказмом Цофар сказав, що він хотів би, щоб   Господь  Іову відповів (див. 9:3, 16) і дав йому розуміння справжньої мудрості , яку важко осягнути (« має два боки » дослівно «подвійна, складна»). Цофар сказав, що Бог його ще м’яко покарав, хоча він заслуговував й на більше! Без сумнівів це було бездушним стусаном.

б. Він звеличує мудрість Бога (11:7-12)

11:7-10. Можливо, Цофар вихваляв мудрість Бога в знак заперечення слів Іова про Його мудрість (9:4). Цофар зазначив, що незбагненна, безмірна, непізнавана мудрість Господня є вищою за небеса , …   глибшою аніж могила , довшою аніж земля  і ширшою за море . То ж як Іов міг протистояти  Богу? (див. 10:2).

11:11-12.  На думку Цофара, оскільки Бог такий розумний, Він очевидно знає різницю між брехуном  і чесною людиною, хоча Іов, здавалося б, так не вважав (див. 9:22). Цофар назвав Іова дурнем (« пустоголовий » дослівно «порожня людина», тобто у неї в голові пусто). А імовірність, що Іов стане розумним , була не більшою за вірогідність того, що дикий  осел, якого вважали найдурнішою твариною, народить чоловіка ! І знов слова Цофара були бездушними й дошкульними.

в. Він закликає Іова покаятися (11:13-20)

11:13-20. Як Еліфаз і Білдад, Цофар порадив Іову покаятися (вірші 13-14) й завдяки цьому отримати одужання. Тоді Господь позбавить  його сорому  (див. 10:15) і дасть йому безпеку і впевненість. Іов зможе забути  про своє горе  (амал; див. коментарі до 3:10), він матиме радість (11:17; див. 9:25; 10:20), безпеку, надію  і спокій  (11:18). Страх зникне, а люди знову шукатимуть у ньому підтримку. Однак, якщо Іов й надалі грішитиме, він загине ( очі  його згаснуть ), він потрапить у пастку своїх гріхів (див. 18:8-10), а його надія  помре разом із ним.

Ці три промови його співвітчизників зовсім не втішили Іова. І хоча їхні твердження, що Бог добрий, справедливий і мудрий, були правдивими, їх жорстока вказівка на те, що Іову слід покаятися у якихось прихованих гріхах, була недоречною. Вони не змогли побачити, що іноді Бог має інші підстави насилати на людину страждання.

6. ПЕРША ВІДПОВІДЬ ІОВА ЦОФАРУ (ЧАСТ. 12-14)

Ті аргументи, які навели троє товаришів, не дуже заспокоїли Іова. Насправді ця промова наразі є найдовшою. Іов розкритикував своїх самообраних присяжних і їхню думку про Бога (12:1-13:19), і знову звернувся до Господа у своїй справі (13:20-14:22).

а. Іов зрікається своїх друзів (12:1-13:19)

(1) Іов різко заперечує усім трьом (12:1-12).

12:1-3.   Іов  висміяв їх уявну мудрість. Він саркастично відповів на слова Цофара, коли той підло назвав його дурним ослом (11:12), кажучи, що їх думка про свою мудрість така велика, що коли вони помруть , вся мудрість  зникне! Хоча Іов був у горі, він думати все ж міг. Він не  був гіршим за  них (він вказав на це і в 13:2); насправді усе, що вони сказали про Бога, було загальновідомо.

12:4-6. Бог колись відповідав на молитви Іова, але тепер, хоча Іов і був досконалим  (див. 1:1, 8; 2:3; 9:21-22), Бог  дозволив йому стати посміховиськом . На думку Іова, було несправедливо, що люди в мирі  (як його три радника!) так ставляться до його нещасть , в той час як намети  грішників були в безпеці, не зважаючи на те, що сказали Еліфаз і Білдад (4:21; 8:22). Фраза « нести свого бога у своїх руках » говорить про тих, хто робить і носить ідолів. Чому ж процвітали ті, хто поклонявся ідолам, в той час як Іов, людина справді побожна, страждав?

12:7-12.  І знову Іов відповідає на коментар Цофара про сина осла (11:12), кажучи, що йому слід навчатися у звірів … птахів , навіть у землі  і в риб . Іов сказав, що усі вони розумніші за Цофара і знають, що нещастя приходять від руки  Господа (див. 2:10) не лише як покарання за гріх. А також вони знали, що кожен їх подих  (як і подих людини; див. 10:12; 27:3; 34:14-15) іде від руки  Господа. Іов сказав, що наскрізь бачив усі хибні ідеї друзів – саме так, як  і язик  його їжу  смакував (див. 6:30). Він виказав також своє здивування тим, що ті троє не виявили тієї мудрості , яка зазвичай притаманна старшим людям (подібні слова Елігу у 32:7). Це спростовувало твердження Білдада, що мудрість приходить з віком (8:8-10). Тож у 12:1-12 Іов дав відповіді усім трьом своїм друзям.

Слово « Господь » ( Ягве , вірш 9) зустрічається лише тут у поетичних розмовах. У Книзі Іова його також можна побачити лише в частинах 1-2; 38; 40;42. Тому науковці стверджують, що це слово було вставлено у 12:9 пізніше. Однак, ймення Господь тут зумисно звертає на себе увагу, бо лиш зрідка зустрічається в розмовах. У Книзі Іова лише Іов промовляв це ім’я (1:21; 12:9). Усі інші згадки є лише в прозових розповідних частинах (у таких реченнях як «Господь спитав Сатану», 1:7). У 1:21 Іов визнав, що нещастя ідуть від Господа, і в 12:9 він підтвердив свої слова.

(2) Іов докладно описує мудрість і силу Бога (12:13-25). 12:13-16.  Під впливом усього, що з ним відбулося, Іов каже своїм друзям, що хоча вони й називають Бога мудрим і могутнім (5:9-12; 11:7-10), він краще знає про це, ніж вони. Бог може змінювати долю лідерів і навіть цілих народів. У своїй мудрості і силі (див. 9:4) Бог може керувати природою, руйнувати те, що створила людина, може ув’язнити чоловіка  (див. 37:6-7) і наслати посуху  та повінь.

12:17-21.  А також Бог керує усіма людьми. Він вгамовує радників  (чи мав Іов на увазі своїх трьох друзів?), суддів … царів … священників , добре влаштованих  чиновників, … старійшин  … благородних і могутніх . Позбавляючи їх мудрості і сили, Бог показує свою найвищу мудрість і силу.

12:22-25.  У своїй могутності Бог може виявляти  те, що важко зрозуміти (у темряві  розуму), те, що мали б проявляти лідери (вірші 17-21). Бог управляє цілими народами , створюючи їх та придушуючи. Він може також затьмарити голови лідерам , позбавити їх здорового глузду  і відіслати їх у ментальну пустелю  (те ж давньоєврейське слово перекладено як «пуста» у Бут. 1:2), змушуючи їх іти навпомацки, хитаючись .

І хоча зазвичай від лідерів очікують сили, а від старійшин мудрості (див. Іов 12:12), Бог іноді міняє все місцями; адже радники Іова, хоча й за віком старші, не були мудрі так, як він.

(3) Іов звертається до трьох з проханням (13:1-19). 13:1-4.  Іов бачив  і чув , що вони говорили про Бога, і він не  був нижчим за  них (див. 12:3; 13:2, 4-6). Та не лише з ними він хотів порозмовляти. Він бажав  « говорити з Всемогутнім », хотів « на прю  ( йаках , «диспут, дебати у суді») з Богом стати ». Навіщо було витрачати час на суперечку з тією жахливою трійцею, яка ганьбила факти брехнею  про його гріховність, і була нічого не варта , як і лікарі, що не знали як полегшити його біль?

13:5-12.  Іов поскаржився, що слова їхні немудрими були, то ж краще би уже мовчали і мудрість  свою цим показали. І вкотре вже у цій частині Він просив їх уважно вислухати його, а не обтяжувати нетямущими словами (див. вірші 6, 13, 17, 19). Він хотів, щоб вони дослухалися  до його доказів  (цей давньоєврейський іменник має стосунок до слова «прю» у вірші 3) і його благань  до Бога. Брехня про те, що Іов є грішним, не приведе їх до добра, бо неупереджений Бог  не матиме користі від їхньої упередженості . І звісно ж вони не могли бути захисниками Бога (« тягти за кимось », переклад від слова ріб, яке є юридичним терміном, що означає «давати позов до суду»). Насправді, якби Господь уважно дослідив їхнє життя, вони, мабуть, не змогли б його обманути . Він засудив би  (від яках , слово, використане для позначення «прю» у вірші 3, і яке має стосунок до слова «скарга» у вірші 6) їх і нажахав . Згодом, однак, Бог вилаяв їх, коли звинуватив у помилковості суджень (42:7-9).

Ці люди як радники були некомпетентними, оскільки їхні слова були « думками з попелу ». Такий опис добре підійшов, з огляду на те, де сидів Іов (2:8). Слова, за якими вони ховалися як за фортецями, були із глини , й Іову вони не помогли.

13:13-19.  Іов не мав страху і був готовим розмовляти з Богом і прийняти наслідки (« хоч би й що … сталось »), хоча так він і ризикував життям . У примітці Нової Міжнародної Версії речення «Він уб’є мене напевне» звучить краще аніж загальновідомий переклад « Навіть коли захочете мене вбити ». Передчуваючи небезпеку  (див. вірш 14), яку тягла за собою скарга до Бога, він вирішив захищатися  ( яках ; див. вірш 3), навіть якщо це могло його убити! Та він охоче ішов на ризик, оскільки існувала віддалена імовірність, що Бог виправдає його. Вірші 14-16 показують, що думки Іова були безладні. Можливо, Бог уб’є його, а може й ні, якщо Іов буде гарно захищатися. Те, що Іов охоче насмілився виступити проти Бога, показує, що він не був безбожником. І знову Іов попросив цих само-найманих прокурорів, цих беззаконних юристів, вислухати  його скаргу  (див. вірші 5-6,13), бо вона була підготовленою  (арак, «його доводи були добре продумані»), і він був певен, що Бог виправдає його. Пізніше Елігу використав ті ж слова, кажучи Іову, що людина не може добре продумати чи скласти доводи проти Бога (37:19). Тут є протиставлення колишнім словам відчаю Іова, де він говорить, що Бог не  виправдає його (9:28). Його емоції були нестійкими. Якби хтось  міг посперечатися  з ним, лише тоді б він зміг замовкнути і вмерти . Тоді б його власна тиша замінила тишу, якої він просив у своїх друзів.

б. Іов висловлює скаргу Богові (13:20-28)

13:20-28.  Заявивши про свою готовність захищати себе самостійно, навіть ризикуючи, що Бог його уб’є, Іов звернувся до Бога . Та спершу він попросив, щоб Бог не залякував (див. жах [ и ] у 9:34; 18:11) його, захисника у справі. Це було єдиною вимогою, яка б робила розгляд справи справедливою (див. 9:16-19). Тоді  Іов запропонував Богу бути або захисником, або позивачем. Та коли він попросив Бога перелічити його гріхи  (див. 6:24), Бог йому не відповів. Іов спитав Бога, чому Він мовчав і чому приймав Іова за ворога  Свого (див. 19:11; 33:10). « Хочеш злякати зірваний листочок і за билинкою сухою гнатись? » значило чіплятися за щось незначне, хапатися за соломинку, що робила б безпомічна людина, потопаючи. Навіщо, дивувавсь Іов, Богу згадувати колишні гріхи його юнацтва і карати його за них? Адже у даний час не було жодного гріха, який би вартував такого жахливого покарання. Чому Господь мав ставитись до нього, немов до в’язня, і пильно за ним наглядати (див. 7:19-20; 10:14; 31:4), чому позначив ступні  Іова так, щоб слідувати за поступом його.

Після такого пориву сміливості, Іов швидко поринув у переживання відчаю, і продовжив сумувати немов та зіпсована   одежа , яку поїла міль.

в. Іов зневірюється (част. 14)

У раптовій зміні настрою Іов переходить від впевненості, що може виграти свою скаргу проти Бога, до пригніченого стогону про нікчемність життя і неминучу смерть.

(1) Швидкоплинність життя (14:1-6). 14:1-4.   Дні  чоловіка сповнені турбот  (давньоєврейське слово «тривога» - те ж слово рогез  перекладено як «шал» у 3:17, 26 – означає неспокій) і є короткими (див. 7:6, 9; 9:25-26; 10:20; 14:5; 17:1), немов  та квітка , що в’яне, і тінь , що зникає (див. 8:9; Проп. 6:12), проходять під невпинним Божим наглядом (див. Іов. 7:20), і по суті своїй є нечистими  (див. 9:30-31; 25:4).

14:5-6.  Та життя чоловіка  є не лише коротким, його дні  і місяці  вже визначено  Богом, і за часові обмеження  йому не зайти. Оскільки чоловік є таким обмеженим, а його дні скороминучі, Бог міг хоча би відвернутись, не  стежити за чоловіком (див. 7:19; 10:20) і не виснажувати його.

(2) Даремність смерті (14:7-17). 14:7-12.  Коли зрубати дерево , воно  відродиться знову . Олюднюючи дерево, Іов сказав, що воно чує воду  і знову починає рости. На противагу світу рослин людина не має такої надії. Коли вона « вмирає і лежить бездушна » ( халас , «бути покаліченим і поваленим») , вона зникає. (Давньоєврейське слово, що позначає людину, вірш 10, є гебер , «сильна людина»; див. вірш 14. Навіть сильні люди помирають! Він  у вірші 10б є адам , загальний термін, що позначає «людство», а людина  у вірші 12 є іс , «чоловік»).

Тут не йде мова про знищення (див. коментарі до вірша 14). Просто чоловік не може повернутися до свого життя на землі у тому ж фізичному тілі. Однак, в землі, він не подібний на пеньок , який завдяки своїм корінням … в ґрунті , може зазеленіти знову. Але людина подібна до води , що випаровується; якщо вона вже зникла, то її нема. Смерть є кінцем. Так думаючи, Іов заперечував можливість фізичного відродження. Смерть, як він сказав, не сон , з якого люди можуть пробудитись. Незабаром однак Іов поцікавився, чи взагалі відродження можливе (вірш 14).

14:13-14.  І хоча відомо, що тіло людини, яка померла, неможливо оживити (звісно ж за винятком кількох випадків, відтворених у Біблії; див. 1 Царів 17:17-23; 2 Царів 4:18-37; Йоана 11:43-44; Мт. 27:52-53; 28:5-7), Іову перебування у могилі  давало б сховок від Божого гніву  (див. гнів Божий в Іов. 16:9; 19:11). Іов зміг би витримати випробування часом , якби Господь обмежив його і не забув його воскресити. Та чи можливе воскресіння? Обдумуючи цю слабку імовірність – « Коли хтось умре, хіба оживе знову? » - Іов сказав, що охоче б чекав  увесь час своєї служби  – ( саба , «військова служба», також перекладається як «важка служба» у 7:1; Іс. 40:2), сподіваючись на «звільнення» (Нова Міжнародна Версія, примітки; з давньоєврейської оновлення  означає заміна однієї групи солдат іншою). Оскільки смерть дає звільнення від життєвих проблем, її можна було б розглядати як почесне звільнення або заміна вартових. Людина продовжує своє існування після смерті, оскільки переходить з одного стану в інший.

14:15-17.  Повертаючись до своєї скарги, Іов підтвердив свою впевненість в тому, що Бог відповість йому, бо сам палко бажатиме (див. 7:21) побачити Іова, Своє «творіння» (див. руки  у 10:3, 8). Іов сказав, що коли Бог заговорить, він відповість  Йому. Однак коли Господь таки  заговорив, Іов не зміг відповісти на жодне з питань Бога (40:4-5). Втім, підраховуючи його кроки  (див. 31:4) Бог не відмічав би його гріхи , оскільки провини  було б сховано (« запечатаний у торбинці був би мій переступ »). Така імовірність була чудовою для Іова. Та у 14:18-22 він знову впав у відчай.

(3) Відсутність надії (14:18-22). 14:18-20.  Хоча Іов і сподівався, що смерть  звільнить його від життєвих турбот (вірш 14), він все таки не вірив, що отримає перепочинок перед  смертю. Як гора , що валиться, як каміння , що їх вода  стирає, і як земля , яку шторми змивають, так  і надія  чоловіка ( енос , «слабка, смертна людина»; див. коментарі до 4:17) зникає. Коли ж чоловік помирає, Бог силою його долає, змінює його лице  (тобто, людське обличчя, яке при житті гарне, а при смерті бліде), і відсилає його   подалі  від усього, що той знав і мав у своєму житті.

14:21-22.  При смерті батько не може бачити , чи в честі його діти , і не може співчувати їхнім турботам. Іов думав, що в останню мить свого життя чоловік відчуває біль  і фізичний (як його  холодне тіло , досл., «плоть», що пожирається хробаками), і душевний (він оплакує  свою самотність і відокремленість). Відповідно Іов і закінчив свою першу промову так похмуро, оскільки він очевидно страждав від болю і не мав надії.

В. Друге коло промов (част. 15-21)

У другому заході пустельних розмов Еліфаз, Білдад і Цофар знову наполягали на тому, що страждання завжди є покаранням за гріхи. Тут вони стали ще більш злісними ніж у першому колі. Та у цих промовах уже немає заклику покаятися. З’являється більш вороже і черствіше ставлення. Описуючи долю грішника, ці троє біля купи попелу наголосили на небезпеках, з якими стикається грішник (Еліфаз, част. 15), пастках, які чекають на нього (Білдад, част. 18) і недовговічності його багатства (Цофар, част. 20).

1. ДРУГА ПРОМОВА ЕЛІФАЗА (ЧАСТ. 15)

У своїй першій промові Еліфаз розмовляв з Іовом доволі ввічливо і чемно, та не цього разу. Тепер він критикував нужденного й пригнічував мученика словами, що той був сильним грішником, не поважав старших і не корився Богу.

а. Засудження хибного ставлення Іова (15:1-16)

15:1-3.  Збентежений нешанобливими словами Іова (вірші 1-6) і демонструючи мудрість, Еліфаз  звинуватив головного героя в пустих знаннях. Немов гарячий східний вітер , жахливий пустельний сироко, слова  Іова сильно звучали, та марними були (див. 8:2). «Марний» - переклад від сакан  («приносити користь чи служити», плюс негативна частка ло ; див. 22:2). Згодом Іов повернув це звинувачення і назвав базікання Еліфаза вітряними (16:3).

15:4-6.  На думку Еліфаза, Іов  ( ти  є категоричним у давньоєврейській мові) втратив страх перед Богом. Його слова були породжені гріхом , а тому й були підставою для засудження. Те, що Іов зараз намагався сам себе захищати (і це окрім минулих гріхів Іова, у яких, як сказав Еліфаз, він був винен), уже було достатньою підставою для того, щоб Бог почав його переслідувати. Слова « тим і осуджує тебе рот твій » слугують відповіддю на слова Іова в 9:20 («мої уста мене осудять») і 10:2 («Не засуджуй мене!»; див. коментарі до 40:8).

15:7-10.  Еліфаз обвинувачував Іова, а не втішав. Він гостро розкритикував Іова за те, що той назвав себе найрозумнішим серед усіх живих людей, немов би тут найстаршим був і мов би « слухав Божої наради ». Але ж Іов лише заявив, що його знання були такими ж як і їхні, не більшими (див. 12:3; 13:2). Еліфаз різко відкинув можливість того, що Іов знає  щось краще за них (див. 13:2). Вони  ж були старшими , а тому, на їх думку, вони були й мудрішими за Іова. Оспорювати їх богослов’я було виявом неповаги до старших і вважалося найвищою образою у ті часи.

15:11-13.  Еліфаз вважав, що Іов мав бути вдячним, адже Бог втішав його через Еліфаза. Саме він передавав  Його тихі  слова втішання  (5:17-27). Він сказав, що Іов, даючи вихід своїм емоціям, перестав мислити логічно і вилив свій гнів на Бога . Таке відношення, в результаті якого прозвучали злісні слова супроти чоловіка і Бога, не могло залишитись без кари. Еліфаз, мабуть, мав на увазі зухвалі слова Іова у віршах 6:4; 7:15-20; 10:2-3, 16-17; 13:20-27.

15:14-16.  Жодна людина  (енос, «слабка, смертна людина»; див. коментарі до 4:17), що родиться від жінки  (фраза, узята зі слів Іова у 14:1; див. 25:4), не може бути чистою чи  справедливою  перед Богом . Тож як Іов міг стверджувати, що він безвинний (9:21; 12:4), коли навіть ангели ( святі ) і небеса  не є чистими ? Тут повторюється те, що Еліфаз говорив раніше (4:17). Іов  без сумніву є гидким (тобто відразливим) і зіпсованим  (немов прокисле молоко; див. Пс. 14:3; 53:3), і гріх він п’є неначе воду .

б. Нагадування про долю грішника (15:17-35)

15:17-20. Висловлюючи свої власні спостереження (« Оскільки сам я бачив »; див. 4:8), Еліфаз також звернувся і до предків (як і Білдад; 8:8). Мудрість старших поколінь, розумних людей  з часів, коли земля  ще не кишіла філософськими роздумами чужинців  (мабуть, вважаючи, що погляди Іова у зв’язку з цим і були викривленими), могла б розповісти Іову, що « Поки віку у злого - себе самого мучить ». Слово «мучить» переклад від давньоєврейського слова хол , яке означає «корчитися або звиватися». Тут це слово використано для підсилення і описує стан, коли людина корчиться або звивається від болю чи тривоги (див. «розбушувалась» у Єр. 23:19 і «вельми засмутилась» у Ест. 4:4). Слово « гнобитель » означає «той, хто вселяє жах» і вказує на те, що Іов був тираном, який вселяв страх у інших людей.

15:21-26.  Еліфаз перелічив (у віршах 21-35) 17 жахливих бід, які випадають на долю грішника. Цей друг, який власне став ворогом, розраховував на те, що таким чином він змусить Іова покаятися у своїх жахливих гріхах. (1) Тиран, який жахає інших, чує жахливі звуки  (див. «гнобитель», вірш 20). Іов і дійсно почув деякі жахливі новини (1:14-19). (2) На нього нападають грабіжники , що власне і зробили савеї і халдеї з худобою та слугами Іова (1:15, 17; див. слова Іова про грабіжників у 12:6). (3) Пітьма  ( хозек , слово, яке також використав Еліфаз у 15:23, 30; див. 3:4; 10:21) переслідує його, можливо, тут мова йде про пітьму смерті. (4) Він « всюди меч перед собою бачить », тобто приречений бути жертвою насилля, напевно тому, що сам проявляв насилля до інших людей. (5) Без їжі він , у відчаї, безцільно бродить , намагаючись утекти від своїх нападників, і відчуває, що будь-якої миті його можуть убити ( він увійде у день темряви ; див. вірші 22, 30). (6) Його переслідують   нужда і тіснота , « немов той цар, готовий кинутись до бою » (див. слова Іова про страх  у 9:34; 13:21; також див. 18:11; 20:25). Іов сказав, що Бог пригнічує чоловіка (14:20), а Еліфаз зазначив, що власні страждання вбивають людину, а не Бог.

Чому такі нещастя? Причина, як сказав цей словесний супротивник, полягає в тому, що грішник є непокірним ( здіймав свою руку проти Бога ) і зарозумілим ( хоробрував ) перед Богом, і недвозначно на Нього нападав. Це суперечило словам Іова, коли він говорив, що це Бог на нього  нападав (7:20; 13:24; див. 19:11; 33:10).

15:27-35. Після опису шести нещасть, які випадають на долю грішника (вірші 21-24), дається пояснення причини такого покарання (вірші 25-26). Тепер усе навпаки. Спершу Еліфаз вказує причину (вірш 27) тих бід, які потім і описує (вірші 28-35). Причиною було потурання своїм бажанням (відгодоване обличчя  і круглі форми). Повнощока людина являла собою увібрану в себе розкіш і духовну байдужість (див. Пс. 73:7, НМВ, примітки; Єр. 5:28).

Еліфаз продовжив свій перелік: (7) багатий грішник потрапить у руїни, буде змушений жити у містах -примарах, покинутих домівках  і будинках, які валяться . (8) Правопорушник втратить своє багатство , - це було жорстоким нагадуванням про злидні Іова (Іов. 1:13-17; див. 20:12-26). (9) Морок  (див. 15:22-23) захопить його. (10) Вогонь знищить його врожай. (11) Він щезне, його здує  гарячий гнів Божого подиху . (12) Грішник, який вірить у нічого не варті  речі, насправді нічого  не отримає. Це підкріпляло твердження Еліфаза, що Іов вірив у своє багатство. Згодом Іов рішуче відкинув це обвинувачення (31:24-25). (13) І хоча нічого матеріального грішник не отримає (15:31), він у будь-якому випадку  заплатить  за свій бунт (тобто, він отримає від Бога заслужене покарання за свій гріх). (14) Як виноградна лоза  без грона , й оливкове дерево , що помирає, негідник помирає передчасно, і таким чином втрачає достаток і безпеку, на які колись покладався. (15) А також, сказав Еліфаз, безбожник  (див. 8:12-13) не матиме дітей. (16) А в нечесної людини, яка бере хабарі , і в такий спосіб віддає перевагу одним і чинить погано з іншими, згорять шатра (див. як горять статки Іова від «вогню Божого», 1:16; також див. як трійця згадує про намети, 4:21; 8:22; 18:15; 20:26). (17) Використовуючи образ зачаття і народження, він сказав, що грішників характеризують клопіт  ( амал ; див. коментарі до 3:10; 16:2), зло  ( авен , раніше використано Еліфазом у 4:8 і 5:6, «біда»; а потім у 22:15) і хитрощі .

Стверджуючи, що усі ці нещастя випадають на долю грішників уже в цьому житті, Еліфаз не володів усіма фактами. Його спроба підштовхнути Іова до розкаяння виявилася невдалою.

2. ДРУГА ВІДПОВІДЬ ІОВА ЕЛІФАЗУ (ЧАСТ. 16-17)

а. Відраза Іова (16:1-5)

16:1-5.  Якими ж недолугими утішниками виявилися ці так звані друзі! Вони не сказали Іову  нічого нового (див. 9:2), і утішителями   (досл., «утішниками в біді», амал , те ж слово щойно використав Еліфаз, 15:35) були гіркими . Замість того, щоб полегшувати його страждання, вони лишень погіршували його. Більше того їх базікання  і доводи були безкінечними  словами, кинутими на вітер (див. «буревій», 8:2; і «гарячий східний вітер», 15:2). Хороші ж утішителі втішають і слухають. Безсумнівно, Іов був здивований, що Еліфаз вдруге звернувся до нього так, ніби щось завдавало йому великого болю .

Якби вони могли помінятися місцями, Іов міг би закидати їх словесним камінням і висміяти (« кивати головою » означало «насміхатися»; див. 2 Царів 19:21; Пс. 22:7). Та він не зробив би цього. Він, навпаки, підбадьорив  би їх і втішив (як чинив колись з іншими; Іов. 4:4; 29:21-23), щоб дати хоч якесь полегшення  у їх нещастях. Він би співчував, а не засуджував.

б. Горе Іова (16:6-17)

16:6-8.  І знову Іов оплакував свої страждання від рук Бога. Чи говорив він, а чи ні, біль  його не відпускав. Бог   виснажив  його і ослабив нестерпним болем. Він був дуже засмученим, адже, по-перше, його дітей і слуг ( челядь ) убили, а, по-друге, він так сильно схуд, що аж кістки було видно  (див. 17:7).

16:9-14.  Іов відчував, що Бог  у Своїй ворожості нападав на нього як на дику тварину, рвав його у … гніві  (див. 14:13; 19:11), сердито бурчав і люто на нього дивився. Окрім того, люди глузували з нього (див. 30:1, 9-10), били його і збиралися разом супроти  нього немов солдати. Бог  залишив його у руках нечестивців і безбожників , що було очевидним спростуванням тверджень Еліфаза, що Іов сам був грішником (15:12-35).

Іов звинуватив Бога, що Той розбив його вщент (див. 16:7) і, знову немов тварину (див. вірш 9), вхопив його за шию  і роздавив (див. 9:17). Окрім того, що Бог був немов люта тварина, Він був немов стрілець, що обрав Іова своєю ціллю  (див. 6:4; 7:20), ранив його і жовч  його на землю розливав. Іов також порівняв Бога з велетнем , що кидався на нього. В усьому цьому Іов знову помилявся, приписуючи ворожість Богу. Однак він не міг знайти інших пояснень.

16:15-17.  Через напади Бога Іов носив на собі веретище  (подібне на мішковину) як символ смутку (див. Бут. 37:34; 2 Царів 19:1; Неєм. 9:1; Ест. 4:1; ПлЄр. 2:10; Дан. 9:3; Йоіл. 1:8, 13), занурив обличчя  своє у порох , як робить тварина, що зазнала поразки. Від сліз його лице   почервоніло , а його муки залишили тіні  під очима. І все ж  Іов був далеким від насильства , не був безжальним, як вважав Еліфаз (15:20), а його молитви були чистими , не егоїстичними. Тож пояснити його тяжкі випробування було неможливо. Чому ж він мав зазнавати таких мук, коли насправді не був жахливою людиною?

с. Бажання Іова (16:18-17:5)

16:18-21.  Іов благав, щоб земля  не покривала  його крові , тобто щоб несправедливе ставлення до нього не було виправдано (див. Бут. 4:10), а його крик про справедливість не було поховано і забуто.

Підіймаючи свій погляд із землі до небес , Іов був упевнений, що там у нього був свідок , чи оборонець  ( сахед , арам. слово, яке використовується лише тут у Старому Завіті), той, хто виступає посередником  ( меліс , «перекладач або представник»; див. Іов. 33:23, «посередник»; Бут. 42:23, «перекладач»; Іс. 43:27, «представник»). Іов сподівався, що цей друг  захищатиме його перед Богом  від його імені . Та оскільки не могло бути ніякого посередника, який би міг стати вище і за Бога, і за людину (Іов. 9:33), Іов хотів отримати представника, когось з небесних захисників, який би міг виступати на рівні Бога. Товариші Іова не говорили від його імені, тому йому потрібен був той, хто це робитиме.

16:22-17:2.  Оскільки Іов гадав, що його життя наближається до кінця (« Іще бо кілька літ… і я піду в дорогу »; див. 7:6, 9; 9:25-26; 10:20; 14:1-2, 5; 17:11), а смерть є незворотною (« не повернуся »; див. 7:9; 10:21; 14:12), він потребував допомоги посередника вже зараз. Іов був пригнічений (« мій дух розбитий »), адже своїми заплаканими очима  (див. 16:16, 20; 17:7) він бачив довкола себе лише своїх друзів (яких він називав насмішниками ) та їх ворожість .

17:3-5.  І хоча Бог був проти нього (див. 16:7-9, 11-14), лише Він  міг поручитися  за Іова, тобто гарантувати, що все буде чесно. Фраза « ручатися за когось » дослівно звучить як «потиснути руки», жест, який засвідчував укладання угоди (див. Прип. 6:1; 11:15; 17:18; 22:26). Така домовленість з Богом була необхідною, адже товариші Іова не вірили у його безвинність і навіть засуджували його, сподіваючись отримати якусь винагороду  за те, що – як вони вважали –  захищали Бога. Насправді ж така віроломна дружба могла призвести до того, що замість винагороди, зійде кара на їхніх дітей  і вони осліпнуть.

д. Дилема Іова

17:6-9.  За бажанням Іова отримати представника і поручительство від Бога йшов інший вияв надії, а потім ознака чутливості. Люди глузували з нього, робили з нього притчу  (досл., «прислів’я»; див. 30:9), а також плювали (див. 30:10) йому в обличчя , що було найбільш образливим виявом зневаги. Його горе  було таким сильним ( каас , «тривога»; див. 5:2, «досада»; 6:2, «горе»; 10:17, «гнів»),  що навіть зір його був затуманений, скоріш за все від сліз (див. очі  у 16:16, 20; 17:2, 5), а тіло дуже схудло ( тінь ; див. 16:8).

І будь-хто праведний й безвинний жахнувся  б (див. 18:20) від того ставлення до Іова, немов до якогось чужинця. Кажучи так, Іов мав на увазі, що його товариші не були праведними. І навіть за таких обставин він би тримався  і навіть міцнів у своїй впевненості, що перед Богом він – праведний .

17:10-16.  Іов у глибокому сарказмі закликав трійцю знову спробувати  відшукати його гріхи, та він знав, що вони не зможуть цього зробити, певною мірою через те, що серед них не  було мудрого  (див. 12:2). Його життя добігало кінця, а його плани і бажання  залишалися нездійсненними, навіть попри те, що його друзі ще давали йому надію (переконуючи покаятися). Однак, така надія на одужання, як і запевнення, що на нього зійде світло  (див. слова Цофара у 11:17-18), були нереалістичними. Іов вважав, що його єдина надія  –   могила , де є лиш темрява  (див. 10:21-22), загнивання  й черви  (див. 21:26; 24:20), які будуть ближчими до нього у гробниці, аніж його дорогі родичі. І як Іов уже тричі згадував (6:11; 7:6; 14:19), він не мав надії  коли-небудь одужати. А надія, яку вони йому давали, зникне разом з ним у тій могилі.

3. ДРУГА ПРОМОВА БІЛДАДА (ЧАСТ. 18)

Білдад повторював багато з того, що говорив його старший товариш (част. 15; див. Рой Б. Зук, Іов , ст. 81-2, детально). Описуючи долю грішників, Білдад наголосив, що вони потраплять у пастку (18:8-10). Також він сказав, що на грішників насилаються нещастя (вірші 11-12); хвороби (вірш 13), втрата спокою (вірш 11), майна (вірші 14-16), репутації (вірші 17-18). І саме така доля, як вважав Білдад, очікує на Іова.

а. Він прилюдно засуджує Іова (18:1-4)

18:1-4.  Обурений зухвалими словами Іова, Білдад  вилаяв його. Іов був здивований, коли Еліфаз вдруге на нього накинувся (16:3), а Білдад хотів знати, коли ж Іов перестане говорити. Перший рядок у 18:2 дослівно звучить як «І докіль (див. «Доки ж» у 8:2) будете словам ви класти перешкоди?  (див. 18:2, НАСБ). Згодом Іов відповів так само «Докіль?» (19:2), запитуючи в Білдада й інших, скільки ще вони залишатимуться нерозумними (17:10), але Білдад відповів, що саме Іов  був нерозсудливим . Іов же сказав, що дурні  звірі краще знали як, що і до чого, аніж його радники (12:7-9), але Білдад засудив такі уїдливі слова. Іов сказав, що Бог розірвав його у Своєму гніві (16:9), але Білдад відповів, що Іова розривала його власна   лють . Як лиш Іов міг сподіватися, що Бог перебудує реальність заради нього? Чи ж усе має перед ним розступатися так, ніби він – єдина на землі  людина? Чи ж Бог змінить Свої шляхи лише заради Іова, пересуваючи навіть непохитні скелі ? (Див. слова Іова у 14:18 про скелю).

б. Він описує долю грішника (18:5-21)

18:5-12.  Маючи на думці Іова, Білдад безжально перераховував нещастя, які зійдуть на грішника . Лампа , що горить у його домі і символізує життя та процвітання (див. 21:17; Прип. 13:9; 20:20), гасне , занурюючи його у повну темряву і сум’яття. Тіло його слабне , розбите власними ж підступами . Небезпеки чатують на нього немов сітка  (для ловлі птахів; див. Прип. 1:17), сіті  (що приховують яму), пута , сильце , … петля на землі  і пастка … на стежці . Тут Білдад використав шість давньоєврейських слів для позначення пастки, більше синонімів для цих об’єктів немає в жодному уривку зі Старого Завіту. Білдад стверджував, що б не робив Іов, він зрештою потрапить у пастку. Тож куди б Іов не повернувся (див. страх[и] у Іов. 9:34; 13:21), він буде нажаханий нещастями і катастрофами , які ось-ось  на нього налетять, щойно він  упаде.

18:13-21.  Те, що Білдад говорить про шкіру  грішника, яку з’їдають , очевидно нагадує про проблеми зі шкірою Іова. Хвороби є дітьми смерті , оскільки прислуговують їй, тож первісток  смерті був найгіршим з усіх недуг. « З намету, де він був безпечний, його виривають », що й сталося з Іовом (див. «намет[и] у 4:21; 8:22; 15:34; 21:28), негідника « до царя страхів тягнуть », тобто смерті. Домівки грішників згорають, а безпека зникає. (Згадки Білдада про коріння і гілляки  перегукуються з його коментарями із ботаніки у 8:11-19; див. слова Іова у 14:8 та Еліфаза у 15:32). Ніхто не пам’ятає грішного чоловіка, який знаходиться в пітьмі  (див. 12:25; 15:30; 18:5-6), у вигнанні , і немає нащадків , які б носили його ім’я – жахлива доля на Середньому Сході.

Іов сказав, що праведні люди злякалися б  його стану (17:8), та Білдад заперечив. Він сказав, що люди скрізь бояться не так горя грішника, як своїх нещасть і жахливого кінця. Ніби підкреслюючи остаточну справедливість своєї думки, Білдад сказав, що нечестивець  ( авал , «безбожник», використано згодом Іовом три рази: 27:7; 29:17; 31:3) отримає усе, що насилається на нього. Дивовижно, та Білдад натякав, що Іов навіть не знав Бога. Оскільки Іов відмовлявся покаятися, то як він міг бути праведним?

4. ДРУГА ВІДПОВІДЬ ІОВА БІЛДАДУ (ЧАСТ. 19)

У цій частині показане саме дно Іова – емоційне і духовне, – а також його вершина. Опісля того, як він оплакав ворожість своїх обвинувачів (вірші 1-6), Бога (вірші 7-12), і своїх родичів та друзів (13-22), Іов піднявся до нового рівня своєї духовної впевненості – він був переконаний, що побачить Бога і отримає від Нього виправдання (вірші 23-29).

а. Ворожість трьох його товаришів (19:1-6)

19:1-6.  Вражений словесними нападами трійці, якими вони катували, розбивали і докоряли йому 10 разів  (давньоєврейська ідіома, яка означає «часто»; див. Бут. 31:7, 41; Чис. 14:22; Дан. 1:20), Іов  відповів Білдаду його ж словами « Докіль ?» (див. 8:2; 18:2, «І докіль…?»). А потім Іов сказав, якби  він і дійсно був грішником, то це було б його проблемою, не їхньою. А якщо  вони хотіли поставити себе вище нього, то їм слід було усвідомити, що він  не грішив і не піймав себе у пастку, як казав Білдад (18:8-10), це Бог  поставив на нього сільце. Він сказав, що Бог придавив  його, перекручуючи справедливість його скарги (це давньоєврейське слово для позначення «придавити» перекладається як «перекрутити» у 8:3). Знову Іов поклав вину за все на Бога (див. 3:23; 6:4; 7:17-21; 9:13, 22, 31, 34; 10:2-3; 13:24-27; 16:7-14; 17:6). Як іще він міг пояснити своє скрутне становище?

б. Ворожість Бога (19:7-12)

19:7-12.  У своєму протесті (див. 30:28) проти Божого насилля (фраза « Як закричу: Насилля !» перефразовує одне давньоєврейське слово хамас , що значить «насильство»), Іов ще більш розчарувався, коли не почув від Нього відповіді (див. 30:20) і не побачив, що Його цікавила справедливість . Бог познущався з Іова у вісім жахливих способів: (а) Він  загородив Іову шлях (див. 3:23) і (б) вкрив його темрявою (див. 12-25); (в) Він забрав  в Іова вінець  (тобто, його повагу у суспільстві; див. 29:7-11; 30:1, 9-10); (г) Він  зруйнував Іова немов будівлю; (ґ) у Іова Він  вирвав разом з коренем надію, неначе у дерева  (див. 14:7). Окрім того, (д) Бог сердився на Іова (див. 14:13; 16:9), (е) вважав Іова Своїм ворогом (див. 13:24; 33:10; звісно Іов тут помилявся, бо Сатана – головний ворог Бога – був також ворогом Іова). Також (є) Бог атакував Іова немов війська, які збудували « дорогу проти  ...» обложеної міської стіни і « облягли кругом намет » його. Білдад назвав багато нещасть, які випадають на долю грішника (18:5-21), та Іов відповів, що такі катастрофи з усіх людей зійшли саме нього  від Самого Бога. Запитання «Чому Бог завдає ударів одному зі Своїх творінь?» завжди є одним з найважчих запитань, які задає віруюча людина.

в. Ворожість його родичів та інших (19:13-22)

19:13-17.  Голосіння мученика підживлювала також одинокість. Брати  (можливо, товариші, не кровні родичі), знайомі , … близькі  … друзі  й гості  виявляли відразу до нього й покидали його, включно навіть з тими трьома чоловіками, які хоча й фізично знаходилися поруч з ним, та емоційно його відкинули. Говорячи про свою челядь, Іов згадав і хатніх робітниць , і свою власну служницю , і навіть свою дружину  та братів  серед тих, хто відкинув його. Його особистий слуга відмовився відповісти йому, а його дружина (це єдина згадка про неї окрім як у 2:9-10) трималася від нього якнайдалі через гидкий запах з рота від хвороби.

19:18-20.  Діти кепкували з нього, а не виказували звичну повагу як до старших (див. 30:1, 9-10). Ним гордували найсердечніші друзі  – тут, мабуть, він мав на увазі Еліфаза, Білдада і Цофара – а також ті, кого він любив. Іов навіть не мав підтримки, яку зазвичай дають друзі й ті, кого людина любить, в часи страждань.

Окрім усього цього, його фізичний біль не вщухав. Він і далі втрачав вагу (на ньому була лише шкіра та кістки ; див. 18:13), і вже мало не вмирав (« кості мої вистають з-під шкіри, як зуби »).  Якщо на чиюсь думку фраза «кості … як зуби» означала ясна (НМВ, примітки), то Іов мав на увазі, що його тіло настільки згнило, що навіть зуби повипадали, лиш самі ясна залишилися. Однак, більш звичне пояснення є кращим.

19:21-22.  Потім Іов, можливо, саркастично, звернувся до своїх друзів , гірко благаючи, і попрохав їх пожаліти  його. Досить було того, що Бог   ударив  його (Своєю рукою ; див. 1:11; 2:5; 6:9; 12:9; 13:21). Навіщо  ще й вони були безжальними із ним, й немов ті звірі гналися за плоттю ?

г. Упевненість, що Бога він побачить (19:23-29)

Після того, як Іов побував біля своєї найнижчої межі, він піднявся до свого найвищого піку. Нещасний, розбитий хворобою і обмовлений Богом і людьми, він знову піднявся у своїй духовній певності, що його таки буде виправдано. Це був «чудовий спалах віри» (W.B. MacLeod, The Afflictions of the Roghteous.  London: Hodder & Stoughton, n.d., p. 173).

19:23-24.  Іов висловив своє бажання, щоб його слова  невинності й протесту було записано або на пергаменті , або висічено на скелі , де літери будуть залиті міддю . Тоді теперішні й майбутні покоління зможуть дізнатися про щирість його слів.

19:25.  Святкуючи свою віру, Іов підтвердив свою упевненість, що Бог – його Захисник – живе . І хоча Іов вважав, що Бог відвернувся від нього, він знав, що лише Господь може засвідчити його безвинність. Іов помре, але Господь живе як його Захисник, Охоронець чи Поборник ( гоел , «людина, яка захищає чи мститься у справі іншого, або яка забезпечує захист чи правову допомогу близькому родичу, який не міг цього зробити сам»; див. Лев. 25:23-25, 47-55; Чис. 35:19-27; Прип. 23:10-11; Єр. 50:34). Іов знав, що « останнім він (Бог) устане над порохом », і як свідок обвинуваченого на суді засвідчить, що Іов безвинний. І в такий спосіб усі не лише прочитають про його праведність (Іов. 19:23-24), але також почують про це – від Самого Бога!

19:26.  Фразу « позбавлений навіть шкіри » можна перекласти як «коли моя шкіра злізе» (чи «відлущиться»), тобто коли він помре через те, що його шкіра постійно злазить (один з симптомів ексфоліативної пухирчатки; див. коментарі до 2:7 і див. 30:30), або ж коли черви (див. 17:14; 24:20) у його могилі з’їдять його шкіру (хоча слово «черви», яке є у БКЯ (Біблії Короля Якова), відсутнє у давньоєврейському тексті).

Коли Іов помре, тоді він побачить  Бога. Його свідомість буде й далі жити, він не зникне, а душа його не порине в сон. Але як він міг сказати, що побачить Господа в своєму тілі , коли він щойно сказав, що помре? Або він мав на увазі, що отримає тіло, яке воскресло (в такому випадку давньоєврейське слово мін , яке тут перекладено як «в», мало б переклад «з точки зору»; у 36:25 мін  використано у цьому значенні), або ж він мав на увазі, що побачить Бога «без» будь-якої фізичної плоті взагалі ( мін  зазвичай означає «без»; див. 11:15б), тобто тоді, коли його свідомість ще жива після смерті, але він ще не воскрес. На підтримку першого значення виступає пояснення, що тоді як мін  зазвичай означає «без», тут воно отримує значення «з точки зору», коли разом з ним вживається дієслово «бачити» (хазар). На підтримку ж другого пояснення виступає той факт, що оскільки у 19:26а мова йде про стан у смерті, можна сподіватися, що вірш 26б в давньоєврейському паралелізмі також матиме стосунок до смерті, а не до стану воскресіння після смерті.

19:27.  Іов був дуже впевненим, що побачить Бога, і він цю свою думку повторив. Давньоєврейське слово для позначення « бачити » ( хазах ) є також у віршах 26 і 27а. Також Іов двічі наголосив на слові «Я» (вірші 25, 27) – дослівно «Я знаю» і «Я сам… узрю» Його . Він споглядатиме Бога у вічності своїми власними очима  (або очима воскреслого тіла, або ж, образно, очима своєї душі). Іов вже не буде чужинцем для Бога, бо Він буде на його боці.

Ця думка так захопила Іова, що він вигукнув « серце у мене в грудях ниє !» (досл., «мої нирки», де, як вважали, перебували емоції, «засохнуть»). Думаючи про те, що він зустріне Бога, і що Він раз і назавжди виправдає його, а не засудить, Іов емоційно виснажився.

19:28-29.   Якщо  друзі Іова продовжуватимуть переслідувати (те ж слово перекладено як «женеться» у вірші 22) його  – щоб змусити його прийняти їхнє твердження, що виною усіх його страждань є гріх, і що проблема  є в ньому   самому  – тоді Бог зрештою уразить їх своїм мечем  (можливо, це відповідь на слова Еліфаза про меч у 15:22). Ось тоді вони побачать, що Бог карає грішника за гріх. І замість того, щоб покарати Іова  за гріхи, Бог поверне свій гнів  на них , оскільки вони неодноразово знущалися з безневинної жертви. Будучи певним, що вони помилялися у його духовній чистоті, і що він таки правий, Іов зміг зазирнути по той бік смерті – туди, де зможе отримати виправдання від Бога і стати Йому другом.

5. ДРУГА ПРОМОВА ЦОФАРА (ЧАСТ. 20)

Ця шоста промова товаришів Іова є найбільш дошкульної з усіх. Розлючений і ображений Цофар накинувся на Іова зі словами, що його багатство зникло, тому що саме це трапляється з тими, хто ображає бідних.

а. Гнів Цофара (20:1-3)

20:1-3.  Як і двоє його друзів раніше, Цофар  не зміг змовчати. Він також мав іще раз говорити. Схвильований  та стривожений  образливими словами Іова, Цофар відчув, що має відповісти. Іов сказав, що ці троє ображали його багато разів (19:3), але тепер Цофар заявив, що це Іов ображав його. Ото вже й утішник з нього вийшов!

Іов сказав, що Бог « позбавив розуму їхнє серце » (17:4), на що Цофар відповів, що його розум змушує його відповісти . Він мав поділитися своїм розумінням!

б. Коротке процвітання грішника (20:4-11)

20:4-11. Оскільки Іов заявив, що дуже багато знає  (хибне обвинувачення, оскільки Іов цього не заявляв), він має усвідомлювати, як стверджував Цофар, що від початку історії людства будь-яка радість грішника є короткою  і одномоментною . Іов може бути самовпевненим, заявив Цофар самовпевнено (!), але він зникне і помре. І навіть якщо зростом він сягатиме небес , усе ж « мов привид, пропаде навіки ». Люди не знатимуть, де він, бо він зникне наче сон  (четверо людей у Книзі Іова говорили про сон: Еліфаз, 4:13; Іов 7:14; Цофар, 20:8; Елігу 33:15). Він стане невидимим (20:9, відповідь на слова Іова у 7:8), діти його  змушені будуть взяти на себе зобов’язання перед убогими (оскільки він пригнічував їх, 20:19), і він втратить усе своє нечесно зароблене багатство . Цофар неодноразово у цій промові згадував про багатство (вірші 10, 15, 18,20-22, 26) і його скороминучість . Про це раніше говорив і Еліфаз (15:29). Усе це наштовхувало на думку, що Іов здобув свої статки нечесним шляхом. Якщо багата людина згрішила, то її сила помре разом із нею. Цофар тут, мабуть, відповідав на слова Іова про бадьорість  у 18:7 (див. 21:23 і «порох» у 10:9).

в. Зубожіння грішника (20:12-19)

20:12-16.  Грішник може насолоджуватися багатством, яке він здобув нечесним шляхом, немов якимсь солодким  смаколиком, що тане у нього в роті , однак як і зіпсовану  їжу, яку йому доведеться виблювати, він втратить своє добро. Багатство стає зміїною отрутою  (див. вірш 16), яка призводить до гірких наслідків.

Втримати багатство , здобуте безбожними вчинками, неможливо, сказав Цофар. Його вирвуть  із грішника, воно уб’є  його немов та смертоносна отрута  (див. вірш 14) із зубів гадюки .

20:17-19.  Грішник не може насолоджуватися ріками  питної води, ані медом чи молоком , які є символами процвітання. Слово «молоко» могло також означати «сквашене молоко або якийсь йогурт», і було справжнім делікатесом на Середньому Сході. Коли грішник помирає, він мусить повертати  (див. вірш 10) результати своєї тяжкої праці і прибутки від своєї справи, так і не отримавши насолоди від них. А причиною усього цього є те, що він користався убогими , навіть забирав їхні домівки , щоб збагатитися самому. Звісно ж Цофар мав на думці Іова, однак згодом святий мученик, якого тут закидали словесним камінням, відкине такі обвинувачення (29:12, 15; 31:16-22).    

г. Гнів Божий на грішника (20:20-29)

20:20-23.   Бажаючи  здобути якнайбільше багатства (ще одне хибне обвинувачення Цофара), грішник побачить, що не може  його втримати , оскільки від достатків « йому стане тісно ». « Нещастя  ( злидні , амал , відповідь на те ж давньоєврейське слово, використане Іовом у 3:10, 20; 7:3; 16:2; див. коментарі до 3:10) впаде на нього », і саме тоді, коли він отримуватиме насолоду від свого процвітання (« наповнятиме живіт свій »; див. 20:14), Бог  накинеться на нього у Своєму гніві  (див. вірш 28). Здавалося, що не Господь тут сердиться, а сам Цофар! Уїдлива промова Цофара, його хибні і злісні слова зробили з Іова егоїстичного користолюбця, який безсердечно знущався з бідних. Таке обвинувачення було цілковито безпідставним.

20:24-29.  Якщо Іов спробує уникнути гніву Божого, його уразить зброя  – та чи інша. Навіть якщо він вийме стрілу  (див. 6:4), щоб себе порятувати, це не дасть йому полегшення (16:13). Його охопить жах  і темрява  (див. 15:20; 18:18), а вогонь  (див. 18:15; 22:20) сховає і пожере  його багатство.

Бог грішнику втекти  не дасть, твердив Цофар. Небо  і земля  свідчитимуть проти нього  – очевидно, це була відповідь на слова Іова, в яких він просив землю, щоб вона не приховувала несправедливість Бога до нього (16:18) і благав про свідка чи заступника на небесах, який би діяв від його імені (16:19-21).

Відплатою за те, що він відбирав домівки у бідних (20:19), буде його власний будинок , якого змиє повінь  (див. 22:16) у гніві Божому  (див. 20:23). « Ось яка доля грішника ,» – підсумував Цофар. Ось що Бог   підготував для них у спадщину  (див. 27:13). Чому тоді – на думку Цофара – Іов вважав, що його ситуація є іншою? Оскільки він втратив своє добро так раптово, як іще можна було пояснити такі нещастя, окрім як тим, що Іов був грішним?

Звісно ж, Цофар у своїй філософській короткозорості, не допускав існування іншої причини, з якої на людину можуть зійти нещастя, окрім як покарання за гріх. У своїй упертій гострій промові він жалив Іова пекучими словами, немов та отруйна змія, про яку сам і говорив.

6. ДРУГА ВІДПОВІДЬ ІОВА ЦОФАРУ (ЧАСТ. 21)

У цій промові Іов відповідав на слова трьох супротивників про знищення грішника. На противагу своїм іншим промовам, тут він Богові нічого прямо не казав. Багато його зауважень у віршах 7-33 є прямим спростуванням слів Цофара в частині 20 (див. Зук, Іов , с. 98, перелік цих протиставлень).

а. Прохання тиші (21:1-6)

21:1-3.  Якби ж ті радники, що завдавали стільки болю, лишень вислухали , що каже Іов , вони б утішили його (« утішання »  –  це переклад того ж давньоєврейського слова, яке використав Еліфаз у 15:11; в обох віршах давньоєврейське слово використано в множині). Це є важливим нагадуванням про те, що мученики бажають, щоб їх вислухали, а не засуджували. А потім  – він саркастично додав – Цофар може й насміхатись  з нього.

21:4-6.  Оскільки Іов скаржився на Бога, а не на них, чому ж тоді не  мав він права бути нетерплячим ? (див. 4:2; 6:2-3). Їх мав уразити його жахливий зовнішній вигляд (він бажав, щоб вони і слухали його, й дивилися на нього) так, як це було на початку (2:12). Згідно зі словами Білдада усі люди жахалися тих нещасть, які випадають на долю грішника (18:20), то чому ж вони не могли поспівчувати його становищу, адже ж вважали його грішником? Насправді їм потрібно було лиш мовчати, прикрити руками свої вуста (див. 29:9; 40:4). Навіть лиш думаючи про своє злиденне становище, Іов здригався і емоційно ( жахався ; див. 4:5, «прибитий»; 22:10; 23:15-16), і фізично (його тіло  тремтіло).

б. Процвітання грішника (21:7-16)

21:7-16.  Як могли лиш твердження суперників, особливо Цофара, про швидкоплинність радості життя грішників (15:29, 32-34; 18:5; 20:5, 8, 22) бути правильними, коли Іов знав, що нечестивці живуть і старіються  (див.20:10), їхні діти з ними , їхні  домівки у безпеці (див. 20:28), й очевидно, що Бог їх не карає? (див. 20:23, 28-29). Худоба багатьох грішників росте, вони насолоджуються музикою, навіть помирають легко. І все ж цинічно хизуються перед Богом , навіть запитують: « що за користь нам його благати? ». Усе це дуже нагадує те, як Сатана обвинувачував Іова в користолюбстві, в тому, що він шукав особисту вигоду, поклоняючись Богу (1:9-11), але звісно ж Іов нічого не знав про слова Сатани. Однак Іов знав, що щастя  грішників йшло, зрештою, не з їхніх рук , – усе давав їм Бог, якого вони зневажали! Тому Іов не міг іти шляхом безбожника  (див. коментарі до 22:16-18).

Тож у цьому житті не завжди все відбувається по справедливості. Часто безбожник процвітає, а побожна людина помирає. «Лише суворе покарання у майбутньому житті може поставити край очевидній перемозі гріховності. Посмертна кара згадується в обох Завітах – порівняйте Пс. 9:17; Іс. 5:14-15; 30:33; Єз. 32:22-25; Мт. 7:13; 2 Сол.  1:8-9 – хоча й чіткіше у часи після Іова» (Gleason L. Archer, Jr., The Book of Job: God’s Answer to the Problem of Underserved Suffering , p. 77).

в. Смерть грішника (21:17-26)

21:17-21.  Відповідаючи на слова Білдада, що «у безбожника погасне світло» (18:5) при смерті, і що на нього зійдуть нещастя та біди (18:12), Іов запитав, як часто  (запитав тричі у 21:17-18) це дійсно так трапляється? Ця так звана доля , що спіткала безбожника  у Божому гніві  (див. 20:28; 21:30), – як заявляв Цофар (20:23; 29), – заледве відповідає дійсності. Дуже рідко грішники страждають, стають немов солома  чи полова  , яку раптово й легко вітер губить.

Товариші Іова, мабуть, би відповіли йому, що покарання тих, кого він перечислив, зійде на їх дітей. Іов же ж випередив їх і заявив, що грішник сам має страждати за гріхи свої  від гніву  Божого, бо вже як він помре, журби  йому не буде щодо кари, яка впаде на його дім  (див. 20:10).

21:22-26.  Покарання, які насилає Господь на грішників, не відповідають обмеженим уявленням друзів Іова. Бог не забирає життя у грішників (20:5), як вони вважали, і не карає їхніх дітей за них. У незбагненності Своїх шляхів Він може одному  дозволити жити у багатстві і доброму здоров’ї (Іов тут нагадує про бадьорість , 21:23, і кістки , вірш 24, відповідаючи на слова Цофара у 20:11) і може все забрати у іншого й покинути його у горі. Та смерть їх зрівнює, у поросі  їх черви  поїдають (див. 17:14; 24:20; також див. Проп. 9:2-3). Про характер людини не можна судити, лише дивлячись на її багатство і здоров’я. Хтось може бути грішником і померти молодим або старим, а хтось може бути побожним і також померти молодим або старим. Ці факти більше відповідають дійсності аніж непохитні переконання трьох базікаючих обвинувачів Іова.

г. Смерть грішника в багатстві (21:27-34)

21:27-33.  Іов сказав, що знає, як вони йому можуть відповісти. Вони б попросили його вказати, де  саме … живуть грішні  заможні люди (див. 8:22; 18:21; 20:28). Іов відповів на це передбачуване запитання іншим запитанням: « Хіба ви не питали тих, що у світах бували ?». Багато подорожуючих мало гроші, і все ж багато з них, навіть лихих , не зазнавали нещасть  чи гніву . Ніхто не насмілюється засуджувати чи виступати супроти грішників, впливових людей, і їм не мститься. Така відома особа і далі собі живе, а потім навіть поховають її з почестями, і люди охоронятимуть її гріб , а народ проведе труну у похоронній процесії.

21:34.  Іов назвав їхні утішання (див. вірш 2) марними  ( хебел , «пустий, даремний, непотрібний»; див. «подув» у 7:16 і коментарі до Проп. 1:2), вони свідчили про їхню віроломність ( маал , «невірний, зрадливий»). Іов просто не міг купити їх трактування страждань. Насправді ж їх слова означали, що вони зрадили Іова, свого давнього друга.

Г. ТРЕТЄ КОЛО ПРОМОВ (ЧАСТ. 22-31)

У першому колі промов друзі Іова наштовхували на думку, що він грішник, і просили його покаятися. У другому колі вони вказали, що Іов винен, і наголосили на жахливій долі грішника, однак не озвучили заклику до розкаяння. У третій словесній боротьбі вони накинулися на нього з обвинуваченнями в конкретних гріхах, і лише Еліфаз знову закликав Іова навернутися до Бога. Іов міцно тримався, відповідаючи впродовж усіх трьох кіл нападу. Він заперечив (а) передумови їхніх суджень, (б) їх твердження, що грішник завжди страждає, і (в) що він сам грішив зумисно.

1. ТРЕТЯ ПРОМОВА ЕЛІФАЗА (ЧАСТ. 22)

Еліфаз розпочав промову різко, навіть не згадуючи слова Іова. Здавалося, він вирішив будь-що змусити Іова покаятися у своїх гріхах.

а. Байдужість Бога до Іова (22:1-5)

22:1-3.  Людська доброта не є корисною   для Бога ; Він не отримає  нічого з того, що Іов буде справедливим і досконалим , – те, у чому Іов так сильно переконував. А оскільки Бога не хвилює, чи є хтось багатий, а чи бідний (див. 21:23-26), то мусить їх тоді різнити праведність або ж її відсутність. А як іще можна було б пояснити такі, здавалося б, неперебірливі умови? Еліфаз  просто не міг прийняти думки, що Бог відповідає за будь-які порушення справедливості.

22:4-5.  Тож, як сказав Еліфаз, в Іова не було жодних підстав думати, що Бог докорятиме йому за те, що він праведний. Навіщо Богу сипати покараннями на  того, хто невинен?

б. Соціальні гріхи Іова (22:6-11)

22:6-9.  Без жодних підстав, Еліфаз звинуватив Іова у кількох соціальних злочинах: (1) Іов брав заклади  з інших (тут використано слово « брати », яке, як і в 19:13, означає «земляки»), « здирав одежу з голих ». Якщо боржник давав свою верхню одежу кредитору як запоруку оплати, її слід було повернути вночі, щоб боржник не мерзнув на холоді (Вих. 22:26-27; Втор. 24:10-13). Не повернути такий одяг вважалося гріхом. Згодом Іов відповів на це хибне обвинувачення дуже детально (Іов. 31:19-22).

(2) Іов відмовлявся давати воду  і їжу  потребуючим, хоча  і був сильним  та шанованим , і вже ж напевне був у змозі давати їжу голодним подорожуючим. На це хибне обвинувачення Іов також відповів (31:16, 22).

(3) Еліфаз також звинуватив Іова, що він погано ставився до вдів  і сиріт, а це було жахливим злочином (Вих. 22:22; Втор. 27:19; Єр. 7:6; 22:3; Зах. 7:10). І знову Іов відповів на такі слова (Іов. 31:16, 21-22). Звісно ж, твердження Еліфаза були помилковими, коли він брехав, щоб якось обґрунтувати своє розуміння поведінки Іова.

22:10-11.   Сіті , лякаючий страх , темрява і повінь  – це результат поганого ставлення до інших, включаючи Еліфаза. Життя такого грішника сповнене перешкод («сіті» перекладено як «пута» у 18:9), він перебуває у постійному страху (див. 18:11; 20:25; також див. 4:5; 21:6; 23:15-16), темрява його спантеличує і підриває віру в себе (див. 15:30; 18:18; 20:26), його розоряють катастрофи, наприклад, повінь (див. 20:28). Звісно ж Іов зазнав усіх цих нещасть, але не тому, що – як вважав Еліфаз – згрішив.

в. Духовна непокора Іова (22:12-20)

22:12-14.  І знову Еліфаз наголосив, як далеко Бог від чоловіка (див. 4:17-19; 5:9; 15:14-16). Оскільки Бог  такий великий, і перебуває десь там на небесах  поза далекими зорями , як може Іов бути таким зухвалим із Богом , як може ставити під сумнів Його знання і розуміння людини, а також Його здатність судити , адже Він відділений від чоловіка хмарами ? Та Еліфаз перекрутив те, що казав Іов (21:22), знову показуючи убогість своїх власних непохитних суджень. Іов казав, що Бог все знає, і саме це так засмучувало його. Іов не казав, що Бог не може бачити людину, він власне стверджував протилежне (7:17-20; 14:6).

22:15-18.  Потім найстарший обвинувач обмовив Іова, кажучи, що він був злісним грішником і йшов дорогою  (див. 23:11) беззаконних , « що були схоплені … рікою », можливо, потопом у часи Ноя. Вони відмовлялися коритися Богу, казали Йому: « Одступи од нас !» (не зважаючи на те, що саме Він їх благословив), чого власне і хотів зараз Іов. Це глузливе цитування слів Іова (21:14-16) викриває огидну зарозумілість Еліфаза. Згодом він додав: « думка злих його цуралась ». Подібні слова сказав Іов у 21:16. Так Еліфаз, насміхаючись, принижував Іова, за те, що той відкидав грішників. Еліфаз хотів, щоб знали, що він сам відкидав задуми грішників, але робив він це тому, що не  погоджувався в грішним Іовом!

22:19-20.  Коли грішники розоряються , праведники , такі як Еліфаз та інші, радіють , що справедливість таки перемогла. Іов сказав, що вони можуть глузувати з нього (21:3), тож зараз, заявив Еліфаз, він з радістю поглузує  з грішників (включаючи Іова!). Еліфаз, який на початку був ввічливий (4:2), зараз став неймовірно злісним. Він навіть говорив як Білдад і Цофар, а вони обидва розповідали, як горять статки грішної людини (18:15; 20:26).

г. Заклик Еліфаза покаятися (22:21-30)

22:21-30. Проголошуючи брехливі твердження та перекручуючи слова Іова, Еліфаз знову попросив його покаятися.

Далі Еліфаз перерахував, що Іову слід було зробити: (а) « тож помирися з ним », а не став під сумнів чи звинувачуй Бога; (б) « зроби угоду » з Ним; (в) « прийми » науку Божу (так ніби Іов цього не хотів!); (г) засвой і проживи слова Його ; (ґ) звернися до Всесильного покірно ; (д) позбудься несправедливості  (знову припускаючи, що Іов приховано грішив); і (е) перестань вірити в багатство (« золото вважатимеш за порох, оте офірське - за рінь із ручаїв », 28:16; Іс. 13:12; на південному заході аравійського узбережжя). Цей останній пункт був ще одним хибним обвинуваченням. Як міг Еліфаз довести, що Іов вірив у свої матеріальні статки? Насправді ж він зараз взагалі не мав ніякого золота, в яке б міг вірити!

Якби Іов виконав умови, які озвучив Еліфаз, тоді б Бог відновив йому здоров’я і дав усі свої благословення: (а) процвітання  (Іов. 22:21), (б) повернення (вірш 23) дружби з Богом, (в) віру в Бога (вірш 25), « Всесильний буде твоїм скарбом, брусками срібла у тебе »), (г) «ти будеш радуватися Всесильним» (уп’яте Еліфаз назвав Бога таким іменем у цій частині: вірші 3, 17, 23, 25-26), (ґ) дружбу з Богом  (вірш 26), (д) відповіді на молитви (вірш 27), (е) бажання виконати  свої обітниці  (вірш 27), (є) успіх (вірш 28), (ж) допомогу іншим приниженим  і засмученим людям (вірш 29), (з) порятунок інших через свої заступницькі молитви, що йдуть від чистого серця (вірш 30).

Здавалося, Еліфаз вважав, що хоча й побожність Іова не буде мати особливого значення для Бога, вона зможе вплинути на нього самого.

2. ТРЕТЯ ВІДПОВІДЬ ІОВА ЕЛІФАЗУ (ЧАСТ. 23-24)

Ігноруючи слова Еліфаза на якийсь час (част. 31), Іов відповів на два питання: несправедливе ставлення до нього і несправедливе ставлення до інших. Іов хотів висловити свою скаргу перед Богом (23:1-7), та Бог залишався недосяжним і несправедливим (23:8-17), і дивно мовчав про вади інших (частина 24). Така нерівність разом із Божою тишею непокоїли Іова.

а. Бажання Іова знайти Бога (23:1-9)

23:1-7.  У своєму горі (він говорив про це вже четвертий раз з п’яти; див. 3:20; 7:11; 10:1; 27:2) і стогоні Іов все-таки відчував, що Божа рука  страждань обтяжує його (див. 13:21; 33:7). (« Його тяжка рука у мене стогін вириває » слід розуміти як у НМВ, прим. «важка на мені (рука Його) у стогоні моєму»). Очевидно, що Іов хотів звернутися до Бога (як радили його товариші, 5:8; 8:5; 11:13; 22:23), та він не міг Його знайти  (див. 13:24). Якби  Бог віднайшовся, Іов висловив би Йому свою скаргу  (23:4, міспот , ще один судовий термін, який часто використовується у Книзі Іова), переконливо б з ним порозмовляв (див. 10:2), і слова б Його зрозумів (23:5). Побачивши факти безвинності Іова, Бог не відвертався  б більше від нього, караючи Іова Своєю надзвичайною могутністю  і закидаючи обвинуваченнями  ( ріб , досл., «доводити або подавати судовий позов»). Раніше Іов заявляв, що безглуздо було висувати скаргу Богу (9:14-16), але тепер він був переконаний, що праведник , маючи на увазі себе, « став би  (з Ним) на прю » ( іаках , «сперечатися, дискутувати на суді»), а Суддя  (див. 9:15) б виправдав його, і його нещастя закінчились.

23:8-9.  Якщо суддя не з’являється в суді, скарги не можуть бути ним розглянуті. Через це Іов усюди шукав Бога, та безрезультатно. Бог продовжував мовчати й уникати Іова.

б. Іов заявляє про свою безвинність (23:10-12)

23:10-12.  Іов відчував, що Бог зумисне уникав його, бо якби Він показав себе, то, знаючи путь  побожності, яким ішов Іов, Йому б довелося визнати його невинним. Все ж мученик усвідомлював, що після суду Божого він « як золото » вийде  (або ж беручи до уваги угаритські і аккадські паралелі, «засяє» [H.H. Rowley, Job , p. 202]). Мабуть, у вірші 10 мова йде саме про закінчення суду Божого над Іовом, а не про те, що – як зазвичай вважають – Бог випробовував його, щоб Іов став іще чистішим аніж колись. Іов у будь-який момент міг заявити про свою подібну на золото чистоту – до чи після суду – оскільки він усюди слідував  за Господом, тримаючись Його путі  (на противагу обвинуваченню Еліфаза, що Іов «тримався… дороги, яку топтали люди беззаконні», 22:15), не  відхилявся від виконання Його настанов (22:22), і отримував задоволення від кожного Його  слова. Цим Іов іще раз підтвердив, що невинен.

в. Іов незадоволений верховенством Бога (23:13-17)

23:13-14.  І знову Іов відкинув свій задум висловити Богу свою скаргу. Як міг він насмілитися виступати супроти Бога (див. 9:3, 14, 17), адже Йому немає рівних (Він єдиний у своєму роді, тобто у роді Самого Себе), і робить   Він , що забажає (див. Пс. 115:3), і думає Він про Іова те, що хоче (див. Іов. 10:13).

23:15-17.  Оскільки Бог був таким невловимим (вірші 3, 8-9) і таким великим (вірші 13-14), Іов почувався нажаханим  ( бахал , «збентежений, наляканий», 4:5; 21:7; 22:10; 23:15-16) і ослабленим ( гинув ). Жах охопив його не тому, що він був грішним, як стверджував Еліфаз (22:10), а тому, що Господь був таким надзвичайно великим. Та не зважаючи на це, Іова не змусить мовчати темрява ( хозек ; див. 3:4) або пітьма  ( опел ; див. 3:6) нещасть, які обтяжили його.

г. Іов непокоїться через байдужість Бога (24:1-17)

(1) Бог не карає очевидних грішників (24:1-12). 24:1-8.  Якби Господь мав хоч якийсь графік покарань, люди не були б такими розчарованим через Його уявне байдуже ставлення до гріха. Люди викрадають землі (пересуваючи межі , щоб захопити частину поля свого сусіда) і отару , тварин сиріт і вдів (очевидно, що це була відповідь на обвинувачення Еліфаза, що Іов ображав потребуючих, 22:9), витісняють  … убогих  з дороги, і ті вже не можуть навіть милостиню просити. Тому пригноблені ховаються від жаху і бродять у пустелі , збираючи трохи колосся після жнив в полях  і виноград у виноградниках , а тіло їхнє неприкрите (див. 24:10) і мерзне , і мокне.

24:9-12.  Гнобителі навіть виривають немовлят у вдів, «беруть (їх) у заклад». І знову Іов каже, що бідні  не мають одежі, що вони голодні  і змушені носити снопи  з полів, вичавлювати олію  (« між мурами », мабуть, означає «між рядами оливкових дерев»), топтати  виноград в точилі , тоді як спрага мучить їх. Навіть у містах людей смертельно ранили , вони вмирали  …, та Бог , здавалося, не помічав цього. А це хвилювало Іова, адже він страждав не за якісь конкретні гріхи , в той час як інші –  ті, хто грішив відкрито і зумисно,  –  безкарно жили собі й далі.

(2) Бог не карає прихованих грішників. 24:13-17.  Убивці, крадії і перелюбники працюють уночі  і думають, що їхні злочини ніхто не запримітить. Вони відмовляються діяти при світлі  (див. Йоана 3:19-20); вони люблять пітьму  ( салмавет ; див. коментарі до Іов. 3:5, «тьма»). Здається, і до них Господь байдужий.

ґ. Іов переконаний, що грішники зрештою отримають покарання (24:18-25)

Здається, ці вірші суперечать тому, що Іов щойно сказав (вірші 1-17), адже тут він заявив, що Бог таки карає грішників. Тому деякі вчені приписують ці слова (вірші 18-24) Цофару, інші – Білдаду, а ще інші – Іову, як пряму мову у лапках, так ніби він цитує одного із трійці, спростовуючи їх обвинувачення (вірш 25). Однак, це також могли бути слова Іова, в яких він підкреслював свою упевненість у тому, що хоча грішники живуть безкарно у гріху, та все ж якось покара на них зійде. Це суперечить переконанню Цофара, що грішник помирає молодим (20:5) і підтверджує попереднє зауваження Іова, що грішники живуть собі і далі (21:7). Іов вважав, що і праведні, і грішники і страждають, і процвітають. Це разюче суперечить наполегливим переконанням трійці, що лише грішник страждає і лише праведник процвітає.

24:18-25.  Гнобителі, як стверджував Іов, є неміцними, немов піна на воді . Їх земля  проклята, а тому й не родить (« в їх виноградниках не завертає виноградар »; див. Лев. 19:9-10; 23:22). Коли вони вмирають, їх навіть рідна мати (її лоно) забуває, їх тіло черви пожирають (див. Іов. 17:14; 21:26), й неначе дерево  вони ламаються . Людей, які ображають вдів (див. 24:3), скарає Бог  у Своїй силі . Такі грішники можуть десь  осісти, та бачить Бог їх кожен крок  (див. 34:21).

І хоча на час якийсь вони злетять угору, Бог зрештою їх скине – в могилі хай із іншими  лежать. Колись багаті, немов верхівки  колосків ячменю і пшениці, що зерном  дозрілим повні, все ж зрізані  будуть як ті ж снопи, що з колосків. Зазнають руйнувань вони не зразу, як трійця твердила, та зрештою отримають своє. Чому взагалі вони мають процвітати, коли байдуже ставляться до всіх гріхів своїх, – цього Іов ніяк не міг зрозуміти. Та він не відступав від своїх слів, бо вони відповідали фактам, в той час як думка його товаришів була далекою від реальності.

3. ТРЕТЯ ПРОМОВА БІЛДАДА (ЧАСТ. 25)

Коротка промова Білдада свідчить про те, що усі його аргументи вичерпалися, і він уже не знав, якими словами відповідати Іову. Як Еліфаз у своїх третій промові (част. 22), і не як у своїх попередніх промовах (част. 8, 18), Білдад нічого не сказав про вітряні слова Іова. Темою його промови стала велич Бога, яка протиставлялася нікчемності і беззаконню усіх людей, не тільки Іова і всіх грішних. Напевно, це була остання спроба змусити Іова зрозуміти усю безглуздість думки, що нечестива людина може викликати Бога на розмову.

25:1-3.  Оскільки Бог всім править (« у Нього влада »), Його слід поважати, а Іов, як натякав Білдад , цього вже не робив. У Своїй величності Бог « творить мир » й гармонію на небесах  (Він справедливим є; див. 8:3). Він управляє незліченними полками , напевно, маючи на увазі ангелів (то ж Він є всемогутнім). А також Його світло  (світло сонця) наповнює собою все й показує, що все Він знає.

25:4-6.  Тут Білдад не відповідав на хвилювання Іова щодо несправедливості (част.23-24), він просто повторив тему, яку двічі піднімав Еліфаз (4:17-18; 15:14-16), що людина  ( енос , «слабка, смертна людина»; див.25:6 з коментарями до 4:17) не може бути праведною і чистою . (Промовляючи фразу « хто родивсь від жінки » як синонім до «слабкої людини», Білдад зумисне використав слова Іова у 14:1; див. 15:4). Як сказав Еліфаз (15:15), «І небеса» в усьому своєму блиску  є «нечисті». Місяць  лише відображає світло, а зорям  (див. 22:12) не вистачає перед Богом чистоти, бо в порівнянні з Його славою, вони невиразні і тьмяні. Як же ж тоді мізерна людина  ( енос ; див. 25:4) чи син людини  – маючи на увазі, що людина створена лише з пороху, – може сподіватися постати перед Богом? Людина набагато менша за зоряний всесвіт і є лиш хробаком  і черв’яком . Ці огидні твердження, можливо, зумисне зверталися до слів Іова про його рани, вкриті хробаками (7:5).

Білдад хотів принизити Іова, розбудити в ньому його власну нікчемність. Та ця злісна промова не досягла своєї цілі, адже Іов вже визнавав величність Бога і всесвітній гріх.

Огляд промов товаришів Іова показує, що вони були поганими утішителями. Вони потерпіли поразки у кількох напрямках: (1) У своїх промовах вони не виявили ніякого співчуття до Іова. (2) Вони не молилися за нього. (3) Вони очевидно ігнорували вияв емоційних і фізичних страждань Іова. (4) Вони надто багато говорили, і, здавалось, зовсім не слухали свого товариша. (5) Вони почали захищатись і сперечатись. (6) Вони скоріш принижували, а не підтримували Іова. (7) Вони припускали, що знали причину страждань Іова. (8) Вони вперто наполягали на своєму баченні проблеми Іова, навіть коли їхні погляди не відповідали фактам. (9) Вони запропонували недолуге вирішення проблеми. (10) Вони звинуватили Іова і засудили його за вияв смутку і розчарування. Теперішні радники роблять усе, як належить, бо хочуть бути певними, що не нароблять тих самих помилок.

4. ТРЕТЯ ВІДПОВІДЬ ІОВА БІЛДАДУ (ЧАСТ. 26-31)

На противагу найкоротшій промові у книзі (част. 25), частини 26-31 разом складають найдовшу промову. Спершу Іов відповідав Білдаду, а згодом усім трьом.

а. Іов описує велич  Бога у природі (част. 26)

Тут Іов намагався показати Білдаду, що він сам знає більше про велич Бога, аніж його супротивник. Та спершу він саркастично і з докором звернувся до Білдада, вказуючи на те, що саме Білдад, а не він – Іов – був мізерною людиною.

26:1-4.  З чудовою іронією Іов  глузував з нікчемної спроби Білдада допомогти йому. Білдад ставився до нього, як до безсилого нікчеми (див. 18:7), як до людини, в якої «мудрости  не має» (див. 18:2). Але Білдад, зазначив Іов, взагалі не підтримав його, не укріпив його і не дав ніякої дієвої поради  чи розуміння  його страждань. Білдад міг лише думати про те, що трапляється з грішниками (8:8-19; 18:5-21) і про приниження, яких зазнає людина (25:4-6). Ніхто не допомагав  Білдаду з промовою , яка, очевидно ж, не мала ніякої цінності. Він і його прихильники  – «нездатні лікарі» (13:4) і «гіркі … утішителі» (16:2).

26:5-6.  Деякі коментатори приписують вірші 5-14 Білдаду, щоб зробити його п’яту промову довшою, або Цофару, щоб дати йому третю спробу для словесного нападу. Однак, зазвичай саме Іов обходив своїх опонентів, коли мова йшла про неперевершеність Бога. Невже Білдад вважав, що знає щось про велич Всемогутнього? (25:2-3). Тоді йому слід було слухати, що знав Іов про верховенство Бога!

Бог  є вищим смерті  (26:5-6), зовнішнього світу і землі (вірш 7), хмар (вірші 8-9), світла і темряви (вірш 10), усього на землі (гір і моря, вірші 11-12), і за небо (вірш 13).

Перед Богом померлі  лежать в страху  (вказівка на свідому муку; див. Лк. 16:24) « під землею », де вважалось, небіжчики були і в сол  («Шеолі») чи Аваддоні (синонім до слова «Шеол»; див. Іов. 28:22; 21:12).

Слово «померлий» («померлі душі», НАСБ)  – це переклад давньоєврейського слова рпаїм , яке іноді використовується для позначення людей, відомих як «рефаї», а іноді використовується стосовно померлих). Рефаї були високими як анакіми (Втор. 2:20-21). Принаймні чотири велетні рефаї згадуються в Старому Завіті поіменно: Ог (Втор. 3:11; див. ІсНав. 12:4; 13:12); Есві-Бенов (нащадок Рафа; 2 Сам. 21:16); Саф (2 Сам. 21:18; також Сіппай у 1 Хр. 20:4); і Голіят (2 Сам. 21:19). У 2 Сам. 21:20 згадується інший високий рефай, але без імені. Рефаї зустрічаються і в Бут. 14:5; 15:20; Втор. 2:11; 3:13; та ІсНав. 17:15.

В угаритів рефаї були головними богами або аристократичними воїнами і безсумнівно так називалися, бо були подібними до велетнів своєю силою. Коли слово рпаім  в угаритській мові застосовували до померлого, то це означало, що він є представником еліти серед мертвих. У давньоєврейській мові воно могло означати або «представник еліти серед мертвих» (див. Іс. 14:9, «вельможі землі»), або могло просто бути одним із синонімів до слова «померлий». Рпаїм  зустрічається в Пс. 88:11, «мертві»;  Прип. 2:18, «тіні»; 9:18, «тіні»; 21:16, «тінь», Іс. 14:9, «тіні»; 26:14, «мертві»; 26:19, «мерці». Здається, на думку Іова в Іов. 26:5, навіть померлі представники еліти страждають, адже Бог знає їх і бачить їх.

26:7-10.  Бог небо  (див. вірш 13) « розіп’яв над порожнечею » і тримає « землю … на нічому » - твердження, які  дивовижним чином відповідають дійсності, хоча тоді про це не знали, лише згодом через кілька сторіч науковці це доведуть. У хмарах  в небі Бог збирає воду (випаровування), і Він може закрити місяць хмарами . На горизонті   світло й темрява , задавалось, розділились. Горизонт є круглим, а фраза « накреслив круг » є перекладом до слова хуг , що означає «малювати дугу», і говорить про кривизну землі. Це також співпадає з фактами, які лиш нещодавно стали відомими науковцям.

26:11-14.  Бог не лише є найвищим в Своєму управлінні простором й землею в просторі. Він також є величним на землі. Він викликає землетруси і шторми в морях , які Він потім Сам і втихомирює. Слова « стовпи неба » образно описують гори, які, здавалось, підпирали небо (див. 9:6). Бурхливе море названо іменем морського бога Рагава  (див. коментарі до 9:13), якого переміг Господь. « В’юнка змія » може бути ще одним описом цього морського бога, якого також знають як Левіятяна (Іс. 27:1). Бог знаходиться над морем, і також Він є вищим за усіх міфологічних представників зла.

За допомогою вітру, який є Божим подихом , Він розганяє хмари після шторму. І це показує Його силу і мудрість (див. Іов. 9:4).

Усі ці свідчення, яким могутнім управителем природи є Бог (усім, що внизу, вверху і на землі) є лише слабкими вказівками (« зверхній вигляд ») на те, що Він дійсно може робити. Люди знаходяться так далеко від Бога, що можуть чути  лише відгомін  (див. 4:12), і вже ж напевно не можуть повністю осягнути усі діла Господні у Його силі .

б. Іов описує долю грішників (част. 27)

27:1-6.  Перш ніж говорити про становище грішників (вірші 7-23), Іов  знову сказав, що він безвинний (вірші 1-6), мабуть, намагаючись показати, що не був серед безбожників. І знову Іов звинувачує Бога у несправедливості (6:4; 7:20; 10:2-3; 13:24; 16:12-13; 19:7; 23:14) і в тому, що Він змушує страждати  його душу (3:20; 7:11; 10:1; 23:2). Навіть за таких умов Іов знову стверджує, що безвинний, як і раніше сам про це говорив, відповідаючи Еліфазу (6:10, 29-30; 16:17; 23:10-12), Білдаду (9:21-22; 10:7) і Цофару (12:4; 13:18-19). Він сказав, « покіль мій дух у мені  (27:3, 6), і Божий подих у моїх ніздрях » (див. 10:12; 12:10; 34:14-15), він не визнає, що беззаконним був. Він просто не міг прийняти думки своїх друзів чи зректися  (див. позбавив  у вірші 2) своєї досконалості , до чого спонукала Іова його ж дружина (2:9). Навіть якщо його будуть цькувати усі його друзі, Іов твердо знав, що триматиметься своєї правди , а його совість   не докорятиме  йому ( харап , «говорити комусь їдкі, образливі слова»).

27:7-12.  Проклинаючи своїх ворогів  (чи мав Іов на думці своїх товаришів, які сиділи разом з ним біля купи з попелом?), він поставив чотири запитання, які вказували на безнадійність становища безбожника  ( авал , «неправедна людина»; див. 18:21; 29:17; 31:3). Помираючи (« коли підносить душу свою до Бога »; див. «Ти дав мені життя», 10:12), той взиває до Нього , та оскільки він молиться лишень тоді, коли нужда  його спіткає, Бог не відповість йому.

Іов сказав, що на відміну від грішників, він може навіть навчати своїх співвітчизників шляхам  Господнім (що цілковито суперечило словам  Еліфаза у 22:22). Оскільки вони бачили  свідчення Божих діянь, вони робили помилку, продовжуючи триматися за свої хибні і пусті (« подув », хебел , 7:16; 9:29, «надармо»;  21:34, «марні»; 35:16, «даремно») обвинувачення і заявляючи, що Бог  карає невинного.

27:13-23.  Багато науковців приписують ці слова Цофару, бо це було б його третьою промовою, і тому що ці слова більше підходять йому, а не Іову. Однак, Іов уже говорив про долю грішників (24:18-24). Він ніколи не заперечував, що врешті вороги Господні отримають своє покарання, та він таки  заперечував, що кара зійде на них відразу, тоді як Цофар заявляв протилежне (20:5; 21:7). Якщо Цофар міг говорити про долю  « злої людини » і її « участь » (20:29), то й Іов міг. На членів сім’ї негідника зійде смерть через війну (« під меч підуть »), голод чи мор . Він також втратить свої статки. Хоча він може бути і непристойно багатим, мати велику кількість срібла  і одежі , усе це перейде до рук інших. Його дім буде пустим, немов покинуте « гніздечко », таким же неміцним, як тимчасовий сховок, який для сторожування свого врожаю будує  фермер. Його багатство зникне  раптово, і швидко розвіється ураганом, сильним сіроко, східним вітром . Сіроко кепкуватиме із нього (« плескатимуть у долоні і … висвистуватимуть »), в той час як він намагатиметься утекти від його немилосердної сили .

в. Іов говорить про мудрість Бога (част.28)

У цій частині Іов стверджує, що люди не можуть цілковито охопити мудрість Бога. Трійця ж заявляла, що знає, що робить Господь з життям Іова. І хоча, здавалося б, ця частина є окремою (і промовлялася, як дехто стверджує, кимось із трійці або ж самим Богом чи невідомим промовцем), ці міркування таки узгоджуються з колишніми словами Іова про неспроможність людини пізнати мудрість Бога і з його словами про верховенство Бога над смертю і природою (див. 28:24-27 і 26:5-13).

28:1-11.  Люди шукають під землею різні метали (вірші 1-2) – срібло… золото … залізо … мідь  – і коштовні каміння, такі як сапфіри  (вірш 6; див. вірш 16). (Хоча Залізний Вік розпочався приблизно 1200 року до нашої ери, коли знаряддя праці зазвичай виготовлялося із заліза, про саме залізо знали ще задовго до тих часів; див., наприклад, Бут. 4:22). Гірники копають шахти у пітьмі  під землею і зависають на мотузках, щоб дістатися до найвіддаленіших куточків. Під поверхнею своєю земля , розрита гірниками при роботі, вся в валунах, немов би хтось спалив її.

Птахи із гострим зором і обережні звірі не можуть бачити й ходити там, де під землею скарби віднайдені лежать. У своїй гірничій справі, людина рубає скелі, викопує тунелі  і навіть віднаходить джерела рік, які перекривати мусить (НМВ, примітки). І в результаті вона « виносить сховане  (під землею) на світло ». Ці вірші об’єднуються у цікаву структуру (як вважає David J. Clark, “In Search of Wisdom: Notes on Job 28 ,” The Bible Translator 33 . October 1982:401-5):

а. Видобування цінних металів із землі (Іов. 28:1-2)

б. Спускання під землю (вірш 3)

в. Віддаленість шахт (яких люди не бачать, вірш 4)

а 1 . Видобування цінних металів і коштовного каміння із землі (вірші 5-6)

в 1 .   Віддаленість шахт (яких птахи і звірі не бачать, вірші 7-8)

б 1 . Спускання під землю (вірш 9)

а 2 . Видобування цінних металів із землі (вірші 10-11).

28:12-19.  Не заважаючи на свої технологічні вміння, чоловік не може віднайти без чиєїсь допомоги найбільший скарб на землі – мудрість . ЇЇ цінність людина  ( енос , «слабка, смертна людина»; див. коментарі до 4:17) ще цілком не осягнула. Чоловік може віднайти інші приховані під поверхнею (28:4, 10) землі скарби, та не може  знайти мудрість на заселеній землі (« не знайти її в землі живих ») чи в будь-якому океані. І неможливо придбати мудрість десь на ринку, де інші дорогоцінні метали і коштовні каміння продає чоловік ( золото … срібло … онікс … сапфіри … кришталь … коралі … яшма … рубіни або топаз ), бо мудрість  має значно більшу ціну (див. Прип. 3:13-15; 8:11; 16:16).

28:20-27.  Коли Іов уже повторив два своїх попередніх запитання  (вірш 20; див. вірш 12), він заявив, що жодна тварина, людина чи птах не можуть побачити мудрість  (саме так, як ніхто не може бачити металів, схованих у горах, вірші 4, 7-8). Не знають, де мудрість, ні море (вірш 14), ані погибель  («Аваддон», НМВ, примітки; див. 26:6), ані смерть . Єдиний, хто це знає, – Бог , бо Він  є всюдисущий (Він бачить  те, чого не в змозі побачити ні звірі, ні люди, ні птахи, 28:7, 21). Створюючи Всесвіт, Бог дав усьому місце: вітру  дав Він силу  (досл., «вагу»), воді Він дав об’єм, дощу  Він дав « закон » (тобто межу), і грому  Він призначив де бувати. Будучи неперевершеним у Своїх творіннях, Господь  бачив і розумів усю цінність мудрості  (див. Прип. 8:27-30), чого ніяк не могла зробити людина (див. Іов. 28:12-13).

Вірші 12-27 мають цікавий порядок:

а. Недосяжність мудрості (вірші 12-14)

б. Ціна мудрості більша за [золото, срібло] коштовні каміння (вірші 15-19)

а 1 . Недосяжність мудрості (вірші 20-22)

б 1 . Ціну мудрості знає Бог (вірш 23-27).

28:28.  Бог сказав людині  ( адам , «людству»), що суть мудрості  – це страх  («шана чи покора») перед Господом ; навіть коли чоловік не може зрозуміти Його шляхів і відкинути зло , він живе за законами Божими. І якщо вже він шанує Бога (добро), то має ненавидіти гріх (зло; Прип. 8:13). Обвинувачі Іова наполягали на тому, що Іов не боявся Бога і не уникав гріха, а тому й не був розумним. В частині 28 Іов заявив протилежне: він таки боявся Бога і ненавидів зло (і це ж Сам Бог уже казав про нього, 1:1, 8; 2:3), а ось вони  – ні! Тож мудрість і розуміння  були його, не їх.

Цей заключний вірш також поєднує слова Іова з частиною 29, в якій він навів свідчення своєї пошани до Господа, і з частиною 31, в якій він перерахував докази відсутності гріха в ньому.

г. Заключна промова Іова (част. 29-31)

Оскільки Іов говорив до Бога сам у цих заключних частинах, він був немов адвокат, який підсумовує його слова перед присяжними. Він розповів про славу, яку мав колись ще до нещасть (част. 29), описав теперішній свій морок (част. 30) і дав останню клятву невинності (част. 31).

(1) Колишня слава Іова (част. 29). У цій частині слова Іова «Я був щасливий» (16:12), які промовив він раніше, описуються ширше. 29:1-6.  « За місяців колишніх » (отже, можна припустити, що його хвороба тривала принаймні вже кілька місяців; див. 7:3) Бог оберігав  його (див. 10:12) і благословляв . Мати « Його світоч » над головою, як і лампу підвішену в наметі (див. 18:6; Проп. 12:6, слова «чаша» означало «лампа») говорило про те, що людина має Божу милість. Також Бог вказував йому дорогу у пітьмі  турбот, допомагав і був із  ним. Іов мав щасливий дім (« круг мене були мої діти », а ось зараз вони були вже мертві) і процвітав ( молоко  й олія  були символами достатку).

29:7-11.  Святий мученик також мав колись повагу у суспільстві як суддя (старійшини проводили судові засідання біля міської брами ; див. Втор. 21:19; 22:15; ІсНав. 20:4, що може певним чином бути підставою того, що у розмові Іов використовував юридичні терміни). Його поважали не лише ті, хто віком був молодший, але, усупереч прийнятим звичаям, також і старші люди. Тиші, якою вшановували його старійшини біля міської брами, коли чекали на мудрості слова його (див. Іов. 29:21-23), його балакучі товариші йому зараз не давали! Інші ж клали собі руку на уста  (щоб жестом показати свою тишу), але не ця трійця! (21:5; див. 40:4). Про Іова тоді гарно  відзивались  (29:11), його не обмовляли, на противагу тому, як чинило його теперішнє оточення (19:2-3).

29:12-17. Чому ж Іова так сильно поважали? Однією з причин було те, що він допомагав потребуючим (вірші 12-13, усупереч обвинуваченням Еліфаза, 22:6-7, 9), серед них були і бідні , і сироти, і помираючі  і удовиці у нужді. Іншою ж причиною було те, що він чинив правосуддя  (29:14-17), захищаючи скарги і допомагаючи сліпим, кульгавим, убогим і невідомим ; він скидав їхніх гнобителів (« торощив щелепи злому », авал , «неправедна людина»; див. 18:21; 27:7; 31:3). За іронією долі зараз товариші Іова не могли йому  допомогти  –  саме тоді, коли він  упав донизу.

29:18-20. Іов був упевнений, що благословення Боже і далі буде сходити на нього, що житиме він довго ( днів… як піску… багато ), міцно ( корінь ) і в багатстві ( роса ), з хорошою репутацією ( слава ), у нев’янучій силі (зображеній як новий лук ; див. 30:11).

29:21-25.  Окрім того, що Іов мав Боже благословення (вірші 2-6), допомагав іншим (вірші 7-17), і сподівався, що його здоров’я і запал будуть завжди (вірші 18-20), усі вітали раду  Іова, на противагу тому, як ставилися до нього його три непроханих гостя! Люди охоче визнавали його думку, немов земля, що воду п’є з весняного дощу . Даючи поради, він підтримував інших навіть посмішкою. На противагу цьому цікаво чи хоч раз його три друга підбадьорили Іова теплою посмішкою. Ті, кому радив він, приймали його раду (« Я призначав дорогу їм »), і поважали його (див. вірш 11) так, ніби він був головою  або ж царем . Окрім того, він також утішав засмучених; і цього також його друзі Іову не дали.

(2) Теперішній морок Іова (част. 30). 30:1-8.  Іов оплакував свої теперішні страждання, які так сильно контрастували з його колишнім процвітанням. Тепер в суспільстві його не поважали (вірші 1-15), його мучила фізична біль (вірші 16-19), душевна (вірші 20-23), його цурались люди (вірші 24-26), і він був фізично й емоційно виснаженим (вірші 27-31).

Замість поваги від дітей отримував він глузування (див. вірші 9-10; 12:4; 16:10; 19:18), що вважалося глибокою непошаною на Стародавньому Близькому Сході. Колись він насолоджувався повагою найшановніших людей, а зараз страждав від «презирства найжалюгідніших» (Francis I. Andersen, Job: An Introduction and Commentary , p. 235). Вони були нікчемами, ні до чого не придатними , не мали фізичної сили (30:2), були худими, голодними й бродили пустелею (вірш 3) у пошуках їжі  (вірш 4, коріння з дроку  було гірким на смак), нормальні люди їх проганяли (вірш 5), жили вони « у байраках при потоках, у земних печерах та по скелях » (вірш 6), і мова їхня була немов ревіння диких віслюків, й ховалися вони в кущах  (вірш 7). І ці покидьки суспільства, рід  безіменних, вважали покидьком його – Іова !

30:9-15.  Ці нікчеми глузували з бідного, нещасного мученика (див. 16:10), гидували ним і навіть у лице плювали  (див. 17:6). У своїх нещастях, до яких сам Бог призвів (див. 16:9), Іов був таким слабким (див. 16:7) немов той лук, що розв’язали  (див. 29:20). Та не зважаючи на це, вони увесь час нападали на нього неначе армія якась (див. 16:13-14), і він не міг робити вже нічого (« вони зіпсували мені стежку »). Тому не дивно, що Іов знову говорив про страх  (див. «страхи» у 6:4; 13:21; 24:17; 27:20 і «лякаюсь» у 21:6; 23:15-16), який його охопив. Іов уже не відчував ані поваги, ані безпеки.

30:16-19.  Потім Іов розповів про свій нестерпний фізичний біль. Оскільки його життя добігало кінця, ночі його були дуже важкими, адже біль був таким нестерпним, неначе той меч, що простромлював кістки  (див. 33:19) і викликав безкінечні муки . І знову, уже увосьме Іов згадав про могутню силу  Бога (див. 9:4; 10:16; 12:13; 24:22; 26:12, 14; 27:11). Він почувався так, немов би Бог  вхопив його за одяг (НМВ, примітки, якщо це важке давньоєврейське речення правильно переклали) і вкинув у болото . « Взятися попелом та пилом » означає, що: (а) він виглядав виснаженим і змарнілим, а шкіра його була сірою, або (б) на його ранах був попіл (див. коментарі до 2:8), або (в) він був внутрішньо пригніченим. За іронією ці слова перегукуються з майбутніми словами Іова про розкаяння в попелі й пилюці (42:6).

30:20-23.  Окрім того, що його відкидала громада (вірші 1-15) і мучив сильний біль (вірші 16-19), його непокоїло відчуття, що сам Бог його покинув (вірші 20-23). Крик його Бог ігнорував (див. 19:7; 31:35), хоча і бачив його (див. 7:19-20; 10:14; 13:27; 31:4). Іов відчував, що і дійсно Бог навіть постав супроти нього, адже він нападав на нього (див. 16:12) і кидав ним в шаленому буревії (так, як – за словами самого Іова – чинить Бог з грішниками, 27:21).

30:24-31.  Його три товариша вчинили з ним так, як ніхто не міг би й подумати: вони виступили проти нього, коли він розорився і страждав . І все ж Іов співчував людям, які зазнали лиха , і разом з ними   сумував . Сподіваючись отримати якусь допомогу від своїх друзів (щастя і світла), Іов отримав протилежне. Очевидно ж, що їхня ворожнеча була незаслуженою!

Потім Іов детально описав свій фізичний і емоційний біль: внутрішнє сум’яття  і хаос, дні смутку  (див. вірш 16), почорнілу  шкіру (від хвороби; див. вірш 30), крик про звільнення, голосіння немов шакалів  сумне виття й пронизливий крик сов  (або, можливо й краще, «страусів», як у НАСБ, із їхнім надприродним стогоном; див. Іс. 13:21; 34:12; Міх. 1:8), почорнілу шкіру , яка злазить (див. Іов. 19:26) і сильну гарячку . Тому його радість (арфи і флейти часто виграють радісні мелодії) перейшла у смуток; він голосив і завивав  немов співав похоронних пісень. Його емоційний біль описується в 30:24-26, 29,31; вірші 27-28, 30 розкривають його фізичний біль.

(3) Клятва невинності Іова (част. 31). Ця урочиста клятва є останньою спробою Іова вмовити Бога, щоб Він врешті зробив щось із його становищем. Негативна форма сповіді, у якій обвинувачений бажав отримати прокляття, якщо він дійсно був повинен в усіх обвинуваченнях, є сильною формою заперечення. Іов неодноразово використав слово «чи» або «коли» у своїй клятві (а саме 19 разів у віршах 5, 7 [3 рази], 9 [двічі], 13, 16-17, 19, 21, 24-26, 29, 31, 33, 38-39), іноді після них ішли вирази «хай» або «то нехай». Окрім того, що він заперечував обвинувачення Еліфаза супроти нього (22:6-9) та інші грішні вчинки, Іов також заперечував нечистоту своїх думок і ставлення до інших.

31:1-4.  Спершу Іов заперечив, що винен у хтивому  бажанні когось із протилежної статі. Іов знав, що у спадок  Бог дає грішникам погибель  (« грішник » переклад від авал , «неправедна людина»; див. 18:21; 27:7; 29:17) і нещастя , про що говорили і Іов, і Цофар (20:29; 27:13). Тому Іов не дивився  на жіночу вроду похітливо, бо Бог   дивився  на нього і бачив усе, що він чинив (див. 7:19-20; 10:14; 13:27), і кожен  його крок  (див. 14:16).

31:5-8.  Потім Іов заперечив, що нечесно поступав із іншими (див. брехня  у 27:4). Якщо  він обманював, обважуючи інших, тоді він хотів, щоб Бог  скористався вагою  і чесно  його судив. Іов був переконаний, що свою справу вів він чесно, а тому знав, що Бог визнає його невинним . Якщо  ж він повинен був у зраді поведінці гідній ( кроки і руки ) і в помислах нечистих, то він готовий був померти в голоді, до чого б призвела погибель його врожаю  (див. 31:12).

31:9-12.  Третім гріхом, який заперечував Іов, був перелюб (вірш 1 стосувався хтивого споглядання; це має стосунок до сексуально аморальних вчинків). Якщо  можливо було довести, що він повинен у такому огидному злочині, тоді – як сам він просив – хай його жінка  втратить гідність (молоти зерно  було справою слуг, Вих. 11:5) і буде принижена іншими чоловіками . Він визнавав, що такий гріх  є безславним  і заслуговує на покарання. Більше того, він руйнує життя людини немов вогонь  і призводить до « загуби » («Аваддон», синонім до слова «Шеол»; див. Іов. 26:6; 28:22).

31:13-15.  Іов також стверджував, що справедливо ставився до слуг. Якщо  ж він був несправедливим з ними, коли вони приходили до нього із скаргою, тоді хай він не зможе постати перед Богом  зі своєю  скаргою. У двох подібних запитаннях, які могли здивувати свідків Іова, він визнавав їхню рівність із ним як творінь із рук Господніх, що вийшли із лона  (див. 10:8-11).  

31:16-23. Відповідаючи на хибні твердження Еліфаза (22:7-9), Іов заперечив , що коли-небудь пригноблював злиденних і нужденних . Він не був егоїстом (31:17), оскільки ділився їжею із сиротами і навіть брав їх у свою домівку. Він підтримував вдовиць (вірш 16), захищав їх від гнобителів-кредиторів (вірш 18), і давав одежу  та вовну  тим, хто цього потребував, навіть якщо вони за це не дякували (вірші 19-20). Він ніколи не ображав сиріт на суді  (досл. «в брамі», місце, де розглядали судові скарги; 29:7); якщо  ж він це робив, тоді  – як він сказав – нехай його рамено   відпаде  (див. рука , 31:21). Він був дуже уважним до нужденних, оскільки боявся Божого покарання. Він знав, що його гроші і його соціальне становище не уникнули б Божої  кари.

Слова, промовлені Іовом на власний захист у віршах 13, 16-22 (і в 29:12-17, 25) наштовхували також на думку, що Іов краще справлявся з проблемою правосуддя, аніж Господь.

31:24-28.  Матеріалізм та ідолопоклоніння були ще двома гріхами, в яких обвинувачували Іова. Еліфаз натякав, що Іов вірив у своє багатство (22:24), але патріарх запевняв, що ніколи так не чинив і не вихвалявся своїми статками . Й окрім того, що його серце не могла жодна жінка звести  (31:9), його серце  також не було схильним поклонятися небесним світилам, що було звичним на Стародавньому Близькому Сході. Таке поклоніння сотвореному було б покаране самим Творцем (« з висоти … Бога »; див. вірш 2).

31:29-34.  Іншими гріхами, в яких, як казав Іов, він не повинен, були: радіти з лиха  ворога (внутрішня дія) чи взивати до Бога, щоб судив (проклинав) його (зовнішня дія). Люди у його родині і його робітники завжди мали вдосталь їжі, і навіть подорожуючі отримували насолоду від його гостинності. А також він ніколи не приховував « як то звичайно люди » (чи, мабуть краще, «як Адам вчинив», НМВ, примітки) свого гріха . Якби він лицемірним був, люди б це помітили раніше чи пізніше і почали б зневажати його.

31:35-37.  Іов дуже хотів, щоб хтось   почув  його, оскільки рада з його обвинувачів насправді не дослухалася його переконань (див. 13:6, 17; 21:2). Тож він, як відповідач у суді, підписав (образно) свідчення захисту  і був готовим почути відповідь  Бога. Він так вірив у свою невинність, що гордо б носив  записані Богом обвинувачення, знаючи, що з легкістю міг би довести їх помилковість. Він назвав Бога « мій Позивайло » (досл., «людина, яка мене звинувачує»). Це був відважний вчинок, оскільки обвинувачені зазвичай не бажають, щоб обвинувачення їхніх позивачів було розголошено, байдуже правдиві вони чи хибні. Іов би спростував звинувачення Бога і зробив би це з усією впевненістю, « неначе князь ».

31:38-40.  Як заможний землевласник Іов міг образити своїх робітників, але він заперечував будь-яке шахрайство і несправедливість. Якщо  наймані фермери надто багато працювали на полях чи їм замало платили, тоді б його поле  кричало (персоніфікація), і їхні сльози  у борознах  (гіпербола) свідчили б супроти  нього. У своєму завершальному запереченні і прокльоні Іов заявив, якщо він утримував платню  своїх найманих фермерів чи засмучував їх безпідставними вимогами чи важкими умовами праці, тоді нехай його пшеничні  поля поростуть «будяками», а ячмінні  – «бур’янами». Це означало б втрату значних прибутків і було б відплатою за те, що він утримував доходи фермерів.

Цією клятвою невинності, у якій Іов  заперечив з десяток гріхів у вчинках і у ставленні до інших, він закінчив свою скаргу. Іов назвав усі аргументи супроти ворожої групи тиранів і сподівався, що цим він спонукає  Бога діяти. Він очевидно вважав, що такий ультиматум змусить Бога порушити мовчання. Якщо Іов був безвинним, тоді Бог мав, згідно з правовою практикою, виступити і підтвердити це. Якщо ж Іов був винен, тоді Бог мав проклясти його. Але, як побачив Іов, Бог все ще  мовчав. Всемогутнього Бога неможливо змусити щось робити, і байдуже чиєю є вимога ця.

Д. Чотири промови Елігу (част. 32-37)

Іов продовжував наполегливо стверджувати, що безвинний, і вже вкотре відкидав твердження своїх товаришів, які стали критиками, що страждання даються людині як покарання за гріхи. Оскільки трійця таки не змогла переконати його в цьому, то врешті-решт вони здались (32:1).

І хоча Іов таки змусив замовкнути своїх базік, йому не вдавалося спонукати Бога говорити. Іов сподівався, що Бог все ж визнає несправедливість і таким чином звільнить його від нестерпних страждань.

Оскільки дискусія уже вичерпалася, а Бог так і нічого не сказав, у коло увійшла п’ята особа. Елігу, молодий очевидець, розлютився на обидві сторони суперечки і, скориставшись тишею, піднявся, щоб захистити справедливість і верховенство Бога. Чуйність Елігу до потреби Іова протиставляється жорстоким словам трійці. Його погляди відображають краще розуміння становища Іова; трійця його так і не зрозуміла. Саме через це неправильно називати Елігу зухвалим, безсердечним молодим дурнем, як роблять деякі коментатори.

Багато коментаторів вважає, що чотири промови Елігу (част. 32-37) було додано до книги редактором уже через роки (навіть століття) після того, як була написана оригінальна версія. Про те, що це дійсно так, свідчать чотири факти: (1) Про Елігу більш ніде у книзі не згадується. (2) Стиль мовлення і сама мова Елігу відрізняється від решти книги. (3) Погляди Елігу нічого не додають до головної проблеми книги. (4) Іов не відповів Елігу.

Однак, ці факти можна пояснити: (1) Згадувати Елігу раніше десь у книзі не було потреби, оскільки до цього він лиш мовчки спостерігав за дискусією, тобто участі у ній не брав. І Бог не засудив Елігу у 42:8 разом з Еліфазом та його товаришами, мабуть тому, що його погляди були більш правдивими, аніж твердження тієї трійці.

(2) Звичайно, стиль мовлення Елігу відрізняється від мови інших чотирьох учасників дискусії. Він використав слово ел , говорячи про Бога, більшу кількість разів, аніж інші (порівняйте, він використав слово ел  19 разів, Іов – 17, Еліфаз – 8, Білдад – 6 і Цофар – 2; див. Samuel Rolles Driver and George Buchanan Gray, A Critical and Exegetical Commentary on the Book of the Job , pp. xlii-iii). Елігу також використав багато арамейських слів – більше, ніж інші радники (ibid., pp. xlvi-vii). Однак, ці відмінності лиш показують, що Елігу був особливим (Edouard Dhorme, A Commentary on the Book of Job , p. ciii).

(3) Погляди Елігу на проблему страждання відрізнялися від поглядів трійці. Вони стверджували, що Іов страждав, бо був грішником, а Елігу говорив, що Іов грішив (через свою гординю), бо страждав. Він зазначив, що Бог може застосовувати страждання, винагороджуючи людей (33:17, 28, 30; 36:16). Елігу вказав, що Іов помилявся, висловлюючи свою скаргу Богові (33:13; 34:17), і запропонував Іову скоритися перед Ним (33:27; 36:21; 37:24).

(4) І дійсно Іов не відповів Елігу. Та, можливо, це сталося тому, що слова Елігу змусили його замовчати. Можливо, слова Елігу потрапили у саму суть, і спонукали Іова замислитися над гріховністю своєї поведінки, коли він ставив під сумнів шляхи Господні. Окрім того, слова Елігу стали мостом між наполегливою вимогою Іова отримати виправдання (част. 31) і промовою Бога. Якщо промови Елігу не є оригінальними, тоді Бог відповів на вимогу Іова відразу, а це не узгоджувалося із самим Богом. Також промови Елігу створюють додаткове відчуття невирішеності, і читач з нетерпінням очікує відповіді Бога.

1. ПЕРША ПРОМОВА ЕЛІГУ (ЧАСТ. 32-33)

Після того, як прозова частина ознайомила з Елігу (32:1-5), він чотири рази виступив з промовою: (а) 32:6-33:33, (б) частина 34, (в) частина 35 і (г) частини 36-37.

а. Знайомство з Елігу (32:1-5)

32:1-3. Три  опоненти Іова перестали сперечатися з ним, оскільки ніяк не могли змусити його заперечити свою невинність і зазнатися у гріховності свого життя. Відчуваючи, що усі три промовця вже усе сказали (див. вірші 5, 15-16), Елігу  заговорив. Батько Елігу Барахел  походив із Бузу  і був, мабуть, нащадком племінника Авраама Буза (Бут. 22:20-21). Цікаво, що Уц, старший брат Буза (!), був, можливо, тією людиною, іменем якої назвали «землю Уц» (Іов 1:1).

Елігу « запалав гнівом » (див. 32:5) на обидві сторони дискусії. Він був обурений на Іова , адже той захищав себе  від усіх обвинувачень щодо своєї гріховності і в той же час обвинувачував Бога  у неправильності його діянь (див. 40:2). Іов більш охоче зводив наклепи на природу Бога, аніж визнавав свій будь-який гріх. Також Елігу розлютився « на трьох » « за те, що вони » називали Іова  винним, але не мали для цього достатніх підстав (див. 32:12). Здавалось, гнів тут був присутній у більшості словесних сутичок. Троє друзів сильно сердилися на Іова; він сердився на них і на Бога; він також відчував, що Бог сердиться на нього. А зараз і Елігу був розлюченим!

32:4-5.  Однак Елігу проявляв терпіння впродовж усієї довгої дискусії, зважаючи на вік промовців, що відповідало звичаям Стародавнього Близького Сходу (див. 29:8а, 21; 32:6-7, 11-12а). Коли Елігу побачив, що « в устах трьох мужів » не було вже ніяких слів, Елігу розлютився  (див. вірші 1-2), можливо, через те, що вони лише увесь час нападали на Іова так, ніби він був злісним грішником, якому необхідно було покаятися.

б. Елігу говорить про себе (32:6-22)

До того, як Елігу розпочав свою промову у відповідь Іову (починаючи з 33:1), він спершу довго пояснював, чому він має право говорити. Ці слова не показують бажання Елігу похвалитися, як стверджують деякі письменники, вони скоріш є необхідною мірою, щоб Елігу все таки прийняли і вислухали. Оскільки було б негарно, якби він, мовчазний очевидець, не пояснив, чому іншим все таки слід було дозволити йому промовляти. Безцеремонність могла б відштовхнути інших, і ніхто його б не слухав. А Елігу все ж був упевнений, що розуміє суть становища Іова (32:10, 17; 33:33; 36:2-4).

(1) Елігу обґрунтовує свою мудрість. 32:6-9.  Визнаючи, що він значно молодший, Елігу  сказав, що не посмів би втрутитися в їх розмову і висловити свої думки (він промовив фрази подібні до « що я знаю » 4 рази: вірші 6, 10, 17; 33:3), оскільки мудрими , як вважалось у ті часи, були лише старші люди (див. 12:12). Похилий вік  означав, що людина уже має досвід, а тому краще може розуміти суть. Однак Елігу переконував, що молодші віком не обов’язково є немудрими, оскільки мудрість іде від Бога, а не від літ . Фразу « дух у людині » можна розуміти як Божий Дух (див. НМВ, примітки), якого часто асоціюють з мудрістю (Бут. 41:38-39; Вих. 31:3; Чис. 27:18-21; Іс. 11:2; Дан. 5:11-12), як її джерело. Розуміння , як посмів Елігу заявити, не обмежується літами . (« Старий », Іов 32:9, є досл. «багато», можливо, означає «ті, хто прожив уже багато років»).

(2) Елігу розчарований трійцею (32:10-14). 32:10.  Тепер Елігу попросив, щоб вони вислухали  його, адже він їх так довго слухав. Вісім разів він озвучив своє прохання, щоб трійця і/або Іов вислухали його (вірші 10; 33:1, 31,33; 34:2, 10, 16; 37:14). Без сумніву, він побоювався, що вони не слухатимуть його, тому що він – молодий роками. Та все ж Елігу вірив, що знає про проблему щось таке, чого ще не озвучили інші (« що я знаю »; див. 32:6, 17; 33:3).

32:11-13.  Він терпляче зберігав мовчання поки  вони промовляли, і він почув їх міркування . (Те, що вони шукали слів , можливо, означає, що між деякими розмовами проходив якийсь час [години чи навіть дні]). Та їхні промови не довели, що Іов помилявся , коли заявляв про праведність свого життя. Тож вони не могли стверджувати, що розумні, чи заявляти, що якщо вони не можуть спростувати  слова Іова, то Бог  це зможе. Однак, другий рядок вірша 13 можна розуміти, як власне твердження Елігу, а не як цитування трійці. Якщо так, тоді він вважав, що вони мають дати Богу  можливість спростувати доводи Іова, адже людина цього зробити не могла.

32:14.  Потім Елігу заявив, що його підхід буде іншим. Йому не треба було захищатися від  словесних нападів Іова , чого не скажеш про трійцю, яка вважала це за необхідне, і Елігу не  відповідав би Іову їхніми словами .

(3) Бажання Елігу висловитися (32:15-22). 32:15-19.  Оскільки троє чоловіків більш не мали чого сказати (див. вірші 1, 5), Елігу відчув, що прийшов його час говорити. Він розповість  їм, що  він знає (див. вірші 6, 10; 33:3), оскільки  « повний бо слів » він був. І дійсно він багатослівний! Всього налічується 157 віршів його промов (32:6-37:24, окрім 34:1; 35:1; 36:1), майже стільки ж, скільки у заключній промові Іова (част. 26-31, окрім 26:1; 27:1; 29:1), а це 158 віршів. А також його промова була довшою за усі промови кожного із трьох так званих друзів (див. Еліфаз – 110 віршів, Білдад – 46 і Цофар – 47).

Фраза « дух усередині », мабуть, має стосунок до внутрішнього духу Елігу, не Божого Духу, якщо розглянути наступні два вірша. Міхи  (зі шкур тварин, які використовувалися для зберігання вина) розтягувалися і розривалися , якщо у них не було отвору для виходу бродильних газів із вина. Елігу сказав, що саме так і почувався, готовий вибухнути, оскільки його переповнювали думки, а висловити їх у нього ще не було можливості.

32:20-22.  Елігу відчував, що змушений говорити , відповісти трійці та Іову. Однак у своїх відповідях він не братиме нічиєї сторони (він не погоджувався з жодною стороною), і не буде лестити  нікому у спробі отримати чиюсь прихильність. Він сказав, що було б нечесно, якби він лестив, і Бог, який дав йому життя ( Творець мій ; див. 4:17; 9:9; 35:3; 40:19), убив  би його за це.

в. Елігу відповідає Іову вперше (част. 33)

Як видно з таблиці «Огляд промов Елігу», цей молодий теолог відповів на три скарги Іова. Спершу Елігу відповів на обвинувачення Іова, що Бог мовчить.

(1) Елігу просить, щоб Іов його вислухав (33:1-7). 33:1-4.  Елігу тричі звернувся до Іова  по імені (вірші 1, 31; 37:14), і ще сім разів згадував його ім’я (32:12, 14; 34:5, 7, 35-36; 36:16). На противагу цьому, троє старших промовців жодного разу не згадали ім’я Іова ні прямо, ні опосередковано.

Іов просив, щоб троє його друзів вислухали  його (13:6, 17; 21:2); тепер Елігу звернувся до Іова і попрохав вислухати його  (див. коментарі до 32:10). Молодий промовець вже приділив увагу трійці (33:12), а тепер просив Іова уважно вислухати його . Слова , які Елігу був готовий  промовити (« язик мій промовляє у гортані! »), були щирими (« серце моє повторить слова мудрі ») і розкрили б усю суть становища Іова (див. « що я знаю », 32:6, 10, 17). Елігу вважав себе рівнею Іову, бо, як він сказав, їх обох сотворив Бог. Елігу промовив, що його зробив Бог  (Святий Дух бере участь у створенні людини), а « подув Всесильного » (див. Іов. 12:10; 27:3; 34:15-15) дав йому життя (див. Бут. 2:7). Іов також казав, що його створив Господь (31:15).

33:5.  Молодий промовець, вислухавши Іова, закликав його відповісти, якщо він дійсно зможе (див. вірш 32). Він сказав, що Іову слід підготувати  свою відповідь і бути готовим постати супроти  Елігу у словесній битві. Слово арак , яке перекладено як «готуйся», означає стати в стрій, часто коли мова йде про шикування збройних сил чи зброї в готовності до бою (див. 1 Сам. 17:8, «стаєте до бою», і Іов. 6:4, «спрямувались проти»), а отже образно говорить про підготування чиїхось слів або ж судової справи (див. 32:14 «відповім»; 37:19, «що маємо сказати»; 13:18, «готую»; 23:4, «впорядив»). Слово ясаб , перекладене тут як «стань проти», означає зайняти місце або положення, іноді у значенні готовності до бою (1 Сам. 17:16; Єр. 46:4, 14; Іов. 41:10). Елігу готовий був до сутички! Звісно ж, Іов уже висловив усі свої доводи і, напевно ж, численні напади його так званих друзів уже виснажили його.

33:6-7. Хоча Елігу і був готовий посперечатися з Іовом і показати, як небезпечно критикувати Бога , він не мав наміру демонструвати свою зверхність над мучеником, як робили троє інших промовців. Він визнав рівність з Іовом, бо вони обидва були тлінними людськими створіннями, зробленими із глини  (див. подібні слова Іова у 10:9 та коментарі до 33:4). Тому Іову не слід було боятися  Елігу, бо він буде добрим до нього. Він не жахатиме його, що згідно слів Іова Бог робив (7:14; 9:34; 13:21; 23:15-16). Елігу пообіцяв, що у цій дискусії він не буде тиснути на Іова (його « рука не буде тяжіти над » ним), що, як казав Іов, Господь робив (23:2, «Його тяжка рука у мене стогін вириває»; див. 13:21, «Одверни від мене твою руку»).

І хоча Елігу був багатослівним, він був менш зарозумілим і не таким самовпевненим, як інші промовці.

(2) Елігу підсумовує обвинувачення Іова супроти Бога. 33:8-11.  Молодший адвокат уважно слухав Іова, про це свідчать точні  цитати, які він узяв з промови Іова. Елігу переглянув твердження Іова і заявив, що він звинуватив Бога  у несправедливому ставленні до себе, хоча і був безвинним. Багато зі слів огляду Елігу точно відображають те, що говорив мученик (див. таблицю «Елігу цитує Іова»).

(3) Елігу спростовує скаргу Іова на те, що Бог мовчить (33:12-33). 33:12-13.  Елігу прямо виступив супроти Іова, кажучи: « ти слушности не маєш ». Тут, напевно, мова йде про те, що Іов звинуватив Бога у несправедливості (вірші 10-11). Підставою, чому Іову не слід було обвинувачувати Бога у неправильності Його діянь, був факт, що « Бог є більший від людини ». І оскільки Бог є вищим за усе (що Іов і сам визнавав), йому не слід було критикувати Його. Іншими словами, Божі діяння завжди слугують якійсь меті, яку людина не може осягнути, і як Бог він має право робити те, що вважає за потрібне. Елігу твердив, що неправильно нарікати на  Бога за те, що Він не відповідає на слова людини . Слово «нарікати» є перекладом від слова « ріб », яке є юридичним терміном і означає «подавати або оскаржувати обвинувачення в суді», і це слово Іов використав 5 разів (9:3, «прю»; 10:2, «засуджуй»; 13:8, «тянути»; 13:19, «сперечатися»; 23:6, «сперечався») і один раз його використав Бог (40:2, «сперечатись»). Чотири рази Іов використав іменник ріб  (13:6, «скарга»; 29:16, «справу» ; 31:13, «право»; 31:36, «мій Позивайло», досл., «людина, яка мене звинувачує»). Іов відчував, що Бог висував обвинувачення супроти нього (10:2), але , як сказав Елігу, Іову не слід було у відповідь висувати обвинувачення супроти Бога!

33:14-18. Бог таки  говорить, твердив Елігу, і говорить різними способами: «Бог скаже раз, скаже й двічі». Він промовляє через сни (вірші 14-18), а також через хвороби та біль (вірші 19-22). Проблема в тому, що людина не завжди розуміє, що з нею розмовляє Бог.

Елігу сказав, що коли люди сплять, Бог може промовляти до них у вуха (досл., «відкриває чи розкриває вуха людей» [ енос , «слабка, смертна людина»; див. коментарі до 4:17]). Фраза «відкрити чиїсь вуха» означала «відкрити людині якісь знання». А слова «втискає свою пересторогу» є одним з можливих варіантів перекладу з давньоєврейської мови. Інший варіант – «запечатати їх знання» (НАСБ; див. БКЯ), ще інший – «запечатати їх поведінку». Якщо переклад НМБ вірний, тоді Елігу мав на увазі, що сни можуть лякати чоловіка (див. подібну відповідь Еліфаза, 4:12-17), щоб у чомусь його застерегти. Якщо другий чи третій варіанти перекладу вірні, тоді на думку Елігу Бог робить очевидним той факт, що сни ведуть людину до більш обізнаного і впорядкованого життя.

Не має значення, чи такі сни носять характер попередження чи навчання, чи ж виховання, вони мають на меті відвернути людину від неправильних вчинків і від гордині (гріх, у якому на думку Елігу був повинен Іов; див. 36:9) і зберегти їй життя (в частині 33 слово «Яма» у значенні могила використано 5 разів; вірші 18, 22, 24, 28, 30). І все ж Іов казав, що коли Господь жахав його снами (7:14), йому хотілося померти (7:15). Тоді як у часи Старого Завіту Бог часто промовляв у снах, а також через інших посередників (Євр. 1:1), зараз Він говорить до людей через Христа, Живе Слово (Євр. 1:2), і Біблію, писане Слово (2 Тим. 3:16).

33:19-22.  А також Бог привертає увагу людей, насилаючи на них біль, вважав Елігу. Серйозна хвороба (з «безнастанним болем … костей», тобто з сильним внутрішнім болем; див. 30:17) може позбавити людину апетиту і призвести до втрати ваги (див. Іов втрачає вагу і сильно худне, 3:24; 6:7; 19:20), так що аж кістки стирчатимуть. Така хвороба може наблизити людину до смерті (до Ями; див. коментарі до 33:18). «Вісники смерті» –  так можна назвати ангелів, які приносять (чи повідомляють про) смерть (див. Пс. 78:49).

33:23-24.  У хворобі Бог може посилати ангела ( малак ) як посередника ( меліс ), щоб: (а) нагадати людині про правильну поведінку і добре ставлення до інших – те, чого людині слід дотримуватися у житті («її обов’язок»), і щоб (б) ангел міг заступитися за людину перед Богом і не дати їй померти («нехай не сходить в Яму»). Елігу не погоджувався з Еліфазом, котрий казав, що ніякі ангели не могли б допомогти Іову (5:1). Елігу також не погоджувався і з Іовом, який відчував, що не існує посередника, який би вступився за нього (9:33). Промовляючи «один на тисячу» (див. Іов використовує цю фразу у 9:3) Елігу мав на увазі, що ангелів, які втручаються у життя людини, є дуже багато, або ж ще краще, що їх є небагато (див. Проп. 7:28). Коли ангел заступався (на противагу ангельським «вісникам смерті», Іов 33:22) за хворого, він  давав за нього викуп. Слово «викуп», якщо не вказувалося щось конкретне, означало щось, що можна було розглядати як компенсацію чи підставу, з якої мученика мали звільнити від хвороби.

33:25-28.  Результатом дій ангела-посередника є те, що мученику повертається здоров’я, і він знову насолоджується своєю духовною силою, а також радісним спілкуванням з Богом, тим, що «Бог його приймає», дружбою з Богом, радістю у Божій присутності (див. подібні слова Еліфаза у 22:26 і Білдада у 8:21), і поверненням своєї колишньої праведності (див. слова Білада у 8:6). Окрім того він розповідає іншим: (а) що він згрішив, та покарання через хворобу було меншим, аніж вартував його гріх (див. 11:6), і (б) що Бог відвів від нього смерть (Яму; див. коментарі до 33:18) і повернув йому життя («щоб світлом живих її освітлити», тобто світлом сонця, що означає «насолоджуватися життям»; див. вірш 30; Проп. 11:7). Таким чином, позбувшись страждань, чоловік починає краще розуміти Бога і готовий свідчити за Нього перед іншими.

33:29-30.  Згідно з думкою Елігу, Бог часто насилає сни та хвороби (і те, і інше не є приємним досвідом) на людину. Ідіома «двічі, тричі з людиною» означає «часто» (або, можливо, як дехто припускає, вона має стосунок до трьох засобів, про які говорив Елігу: сни, хвороба, ангел). І знову Елігу пояснив, для чого це усе: з негативного боку, щоб відвернути від людини смерть (Яму; див. коментарі до вірша 18), і з позитивного боку, щоб допомогти людині отримати насолоду від життя ще більшу, аніж колись (див. вірш 28). І хоча хвороба, може видатись, веде до смерті (вірші 21-22), Бог може використати її, щоб віднадити людину від  смерті (вірші 24, 28, 30) і дати їй щасливіше життя.

33:31-33.  І знову новий промовець попрохав Іова змиритися і вислухати його. А потім, якщо йому буде що сказати, хай говорить, якщо ж не буде, тоді Елігу сам продовжить. Слова «слухай» та «мовчи» (вірш 31) повторюються у вірші 33.

Для Елігу страждання, хоча й мало стосунок до гріха (вірш 37), служило швидше для захисту, а не для покарання. Перші три промовця сказали, що Бог насилає страждання з метою покарати, Елігу ж сказав, що Бог так робить, щоб навчати. Він наголосив, що страждання може допомогти відвернути когось від гріха і смерті, як наслідку, тоді як троє старших чоловіків вважали, що неоплачений гріх безсумнівно приведе до смерті.

Однак, усі чотири радника помилялися щодо випадку з Іовом, адже усі припускали, що страждання є покаранням за гріх. Коли заговорив Бог (част. 38-41), Він промовляв особисто, не через ангела. А страждання Іова дійсно  призвели до того, що він зміг насолоджуватися ще кращими стосунками з Богом (42:2, 5-6, 9), а також дійсно  зміг насолоджуватися довгим і повним життям (42:10, 12, 16).

2. ДРУГА ПРОМОВА ЕЛІГУ (ЧАСТ. 34)

Оскільки Іов і далі мовчав (див. 33:32), Елігу продовжив. У своїй другій промові він захищав справедливість Божу у відповідь на твердження Іова, що Бог – несправедливий. Спершу молодий промовець звернувся до трьох старших гостей (34:1-5), а потім до Іова (вірші 16-37).

а. Елігу бажає, щоб старійшини вислухали його (34:1-4)

34:1-4. Елігу знову попросив старійшин, яких він поважав («мужі розумні», «розумні люди»; див. вірші 10, 34), вислухати його (див. як він використовує слово «слухайте» у 32:10; 33:1, 31, 33; 34:10, 16; 37:14). І знову Елігу пригадав слова Іова (див. 12:11), коли звернувся до співрозмовників з проханням перевірити правильність його слів «як піднебіння куштує страву». Їм треба буде все ж вирішити, що є справедливим у становищі Іова.

б. Елігу засуджує скаргу Іова, що Бог – несправедливий (34:5-9)

34:5-9. І знову Елігу повторив кілька тверджень Іова (див. таблицю «Елігу цитує Іова», у 33:9-11). А тоді, стаючи на бік трійці, Елігу звинуватив Іова у тому, що той грішив зумисно, як і інші безбожники, які також заявляли, що людина не отримує нічого, поклоняючись Богу (див. 9:30-31; 35:2). Фраза «глум глитає, немов воду» нагадує слова Еліфаза у 15:16. І хоча Елігу помилявся, кажучи, що Іов уподібнювався грішникам, він був правий, коли засуджував Іова за те, що він уперто і  зневажливо накидався на Бога. На скаргу, що людина не є більш повноцінною, коли служить Богу, Елігу відповів згодом (частина 35).

в. Елігу захищає справедливість і неупередженість Бога (34:10-20)

34:10-15. Промовляючи як Білдад, Елігу почав захищати справедливість Бога, стверджуючи, що Бог не може робити зло чи чинити неправильно (див. вірш 12; 8:3, «Чи то ж Бог перекручує право, і Всемогутній кривить справедливість?»). І хоча Іов скаржився, що Бог відмовив йому у справедливості (27:2), Елігу навів кілька доказів, які підтверджували Його абсолютну справедливість. (1) Бог дає людині те, на що вона заслуговує, включно з покаранням за гріх (34:11). (2) Якби Бог чинив неправильно (вірш 10) чи «кривив справедливість» (вірш 8:3), це не узгоджувалося б з природою Бога, а отже було немислимим (34:12). (3) Бог мав найвищу владу, адже він був Всесильним, а тому у своїх ділах він керувався виключно справедливістю (вірш 13). (4) Бог підтримує життя в людині, і якби Він захотів, то б зміг забрати «Свій дух» (чи «Дух», НМБ, примітки) і «Своє дихання» в один момент, і всі б загинули миттєво (див. 12:10; 27:3; 33:4), та у Своїй великодушності до людства Він цього не робить.

34:16-20.  Уже втретє у цій промові Елігу просить свою публіку вислухати його («слухай», «вважай»; див. вірші 2, 10). Потім він продовжив наводити докази того, що Бог справедливий у своїх ділах. (5) Якби Бог був несправедливим, як би Він зміг правити світом? (вірш 17). Звинувачувати Справедливого у несправедливості було очевидною помилкою. (6) Бог без вагань засуджує неспроможних та грішних царів і вельмож, князів і багатіїв. Бог не може бути упередженим, бо на Нього не впливають ані сила людська, ані гроші. Усі є рівними перед Ним, як творіння Його рук. Насправді Бог може дуже швидко, навіть несподівано, опівночі (див. вірш 25), умертвити грішників і усунути вельмож (див. вірш 24). Як тоді міг Іов казати, що Бог несправедливий?

г. Елігу говорить про покарання грішників

34:21-30. Напевно, тут Елігу відповідає на занепокоєння Іова тим, що Бог відкладає здійснення правосуддя (24:1-21). Наводячи ще докази справедливості Бога (див. коментарі до 34:10-20), Елігу зазначив такі факти: (7) Бог знає все про кожен випадок, адже у Своєму Всезнанні Він бачить усіх і все, що вони роблять (вірш 21; див. 24:23), тож грішники не можуть уникнути Його суду, ховаючись у темряві. На відміну від людей-суддів, Богу не треба досліджувати справи (34:23; див. слова Цофара у 11:11). Бог може знищити могутніх (див. 34:20), скидаючи їх і розгромлюючи посеред ночі (див. вірш 20), а на їхнє місце може поставити інших. (8) Бог справедливий, бо Він помічає усі грішні вчинки. Фраза «Його очі над путями чоловіка» (вірш 21) перегукується з подібними словами Іова у 24:23. Бог карає тих, хто відкидає і нехтує Ним, і хто ображає убогих та потребуючих (34:26-28). (9) Справедливість Бога можна побачити й у тому, що хоча Він може вирішити якийсь час не робити з гріхом нічого, і не відповідати на благання Іова та інших про миттєву справедливість, все ж Він як Верховний Правитель над усіма людьми й народами побачить безбожника ( ханеп , «невіруюча людина»; див. 8:13) і не дасть йому безмежно так чинити і безкінечно царювати (34:29-30). Іов міг не бачити Бога, коли Він вирішив мовчати (див. скарга Іова на це, 23:8-9), але це не давало йому права засуджувати Бога (див. 19:7; 30:20).

ґ. Елігу засуджує Іова за бунтарство і відмову покаятися (34:31-37)

34:31-33.  Елігу був приголомшений, що Іов мав нахабство так зухвало розмовляти з Богом. Іов неодноразово повторював, що безвинний. А потім, мов би вказуючи Богу на його місце, Іов казав, якщо Бог покаже йому де він згрішив, тоді він більше не буде грішити (див. 6:24; 7:20-21; 10:2; 13:23). Та Елігу вірно відчував, що не цього очікував Бог, такі слова скоріш наказували Богу, що Йому робити. Та оскільки Бог є Верховним, він не піде на умови, які поставила перед ним людина, особливо тоді, коли людина не бажає покаятися. Тоді Елігу сказав, що Іову слід подумати, а чи Бог винагородить його, коли він відмовлявся покаятися.

34:34-37.  Будь-яка розумна людина знає, що промови Іова (у яких він звинувачує Бога у несправедливості) є нерозумними (див. 35:16; 38:2) і нерозважними. Тож Іова мало бути «розсліджено докладно» за те, що він говорив як нечестивець. Це твердження дуже подібне до слів Цофара (11:5). Елігу відчував у Іова бунтарське відношення до Бога, оскільки він (іронічно плескаючи у долоні, щоб утихомирити інших) глузував з інших, коли вони захищали справедливість Бога.

Елігу був правим, коли докоряв Іову за те, що він уперто (а) ставив під сумнів справедливість Бога (34:17), (б) вимагав, щоб Бог йому відповів (вірш 29) і показав, де він згрішив (вірш 32). Та Елігу, здавалось, дещо розділяв безсердечне ставлення трьох старших радників до Іова, бажаючи, щоб його було «розліджено докладно», і припускаючи, що багато слів Іова (див. 35:16) показувало, що він є проти Бога.

3. ТРЕТЯ ПРОМОВА ЕЛІГУ (ЧАСТ. 35)

У цій промові Елігу захищав верховенство Бога, відповідаючи на обвинувачення Іова, що Бог не винагородив його за безвинність. Відповідь Елігу була подвійною: (а) Оскільки Бог є верховним, на Нього ніяким чином не впливає ні людська безвинність, ні гріховність, і (б) Бог не відповідав на прохання Іова через його гординю.

а. Непослідовність Іова (35:1-3)

35:1-3. Як міг Іов коли-небудь сподіватися, що Бог визнає його (див. 13:18) безвинним, коли в той же час він наполягав, що для Бога його безвинність нічого не вартувала? Елігу зазначив, що така поведінка була непослідовною. Елігу раніше вже цитував Іова, коли той говорив, що «нема з того користи людині, коли догоджає Богу» (34:9; див. 21:15).

б. Неспроможність людини вплинути на Бога через Його велич (35:4-8)

35:4-8. Відповідаючи Іову і трійці (фраза «друзям твоїм з тобою» напевно стосується трійці, а не можливих грішних друзів Іова), Елігу зазначив, оскільки небо і хмари є вищими за людину, то і Бог є вищим за неї. Тому Богові не можуть зашкодити людські гріхи і не може принести користі праведна поведінка людини. (Див. подібні слова Еліфаза про зірки, 22:12, і байдужість Бога до людини, 22:2-3). Гріховність людини чи праведність впливають лише на людину, не на Бога. Коли Бог проявляє милосердя, то це не тому, що людина змусила Його так вчинити, а якщо він насилає покарання, то це не тому, що людина образила Його. Бог є верховним, а тому й діє Він на власний розсуд. Людина не може його підкупити. Засади, на підставі яких Він судить людей, є міцними, неупередженими і не піддаються нічиєму впливу. Та оскільки моральна поведінка людини таки впливає на саму людину, то для неї   все ж  має значення, чи вона грішить, чи ні (див. 35:3).

в. Неспроможність людини вплинути на Бога через людську гординю (35:9-16)

35:9-11.  Коли людина в біді («від… утиску»), вона часто звертається до Бога по допомогу, та вона не звертається до Нього як до Творця (див. 4:17; 9:9; 32:33; 36:3; 40:19), Того, хто може втішити у скруті («що вночі дає пісні»). І не дякує вона за те, що Бог дав їй більше розуму, аніж звірам і птахам.

35:12-15.  Тому Бог не відповідає на пусті (нещирі) прохання людей про допомогу, оскільки такі молитви ідуть від гордині (гордовитості; див. 36:9). Якщо Бог не відповідає на такі зарозумілі молитви, то і гордовиті та нетерплячі прохання Іова не буде почуто. Іов скаржився, що він не може ні побачити, ні знайти Бога (9:11; 23:8-9; див. 34:29), та все ж віддав свою «справу» у руки Господні (13:18; 23:7). Проте Елігу побачив ще одну непослідовність у Іова (див. коментарі до 35:2-3): мученик готовий був чекати, щоб Бог Своїм правосуддям очистив його, і все ж Іов вважав, як сказав Елігу, що Бог нічого не робить з гріхом (24:1-12). Тут Елігу перекрутив слова Іова, оскільки патріарх не казав, що Бог ніколи не карає грішників. Він стверджував, що грішники, хоча й не отримують покарання в цьому житті, все ж  отримають його при смерті.

35:16.  Те, що Іов перечив сам собі (з одного боку він хотів, щоб Бог очистив його, а з іншого, був стурбований, що Бог нічого не робить із гріхом), було тим самим, що й вести пусті ( хебел ; див. коментарі до цього слова у Проп. 1:2) балачки, багато базікати (див. Іов 34:37) і не мати мудрості (див. 34:35).

Елігу розумів, що Бог не може очистити Іова (35:2), оскільки він ставив під сумнів важливість служіння Господу (вірш 3), молився від гордого серця (вірш 12), і думав, що Бог нічого не робить з гріховністю (вірш 15).

4. ЧЕТВЕРТА ПРОМОВА ЕЛІГУ (ЧАСТ. 36-37)

У своїй другій промові (част. 34) Елігу захищав справедливість Бога, а у третій (част. 35) – обстоював верховенство Бога. Зараз у своїй заключній промові він знову про це говорив – спершу про справедливість (і могутність) Бога у Його діяннях щодо чоловіка (36:1-26), а потім про Його верховенство (і милосердя) у Його діяннях у природі (36:27-37:24). Таким чином Елігу хотів дати відповідь і Іову (32:2; 33:10-12), і його трьом старійшинам (32:3, 12).

а. Елігу захищає справедливість і могутність Бога у Його діяннях щодо чоловіка (36:1-26)

(1) Елігу впевнений у своєму розумінні ситуації. 36:1-4.  Коли молодий радник розпочав свою четверту промову (а саме словами «І знову Елігу взяв говорити»; див. «Елігу почав говорити далі й мовив» у 34:1-4 і 35:1 – слова, якими розпочиналися його друга і третя промови), у нього було так багато ідей, якими він палко бажав поділитися (32:18-20), що він попрохав Іова не бути нетерплячим («Зажди но трошки»). Він ще багато чого хотів сказати на захист Бога. Будучи дуже впевненим у собі, Елігу сказав: «Сягну знанням моїм далеко (див. 36:4)», – тобто у нього було широке коло розуміння суті на противагу  Іову, який, як Елігу двічі сказав, не мав мудрості (34:35; 35:16). Перш за все, як і до цього (34:10-12, 17), Елігу турбувався про похвалу Божій справедливості. Знову він говорив про Бога як «мій Творець» (див. 4:17; 9:9; 32:22; 35:10; 40:19). Самовпевненості Елігу не бракувало, а тому він стверджував, що його слова були правильними, а його знання абсолютними. Однак, слова «звершений знанням» могли мати стосунок до Бога, як і в 37:16. Про слушність цієї думки говорять нещодавно знайдені дощечки Ебла (Mitchell Dahood, “Are the Ebla Tablets Relevant to Biblical Research?” Biblical Archaeology Review  6. September-October 1980:58).

(2) Бог справедливо чинить з грішниками і праведниками. 36:5-7.  Давньоєврейське слово, яке тут перекладено – «Так!», хоча і не має свого перекладу у НМБ, розпочинає два твердження Елігу про силу Господа (вірші 5, 26). Хоча Бог є справедливим (вірші 6-7), Він також є могутнім; і хоча Він могутній, Йому не бракує милосердя (Він «не гордує чистим серцем»). І знову Елігу став на бік трьох старших супротивників Іова і стверджував, що Бог не дозволяє грішникам жити (див. вірш 14; 15:27-35; 20:5-29), тоді як Іов наполягав, що багато грішників таки живе собі у багатстві до глибокої старості (21:7, 27-33). З іншого ж боку, Елігу стверджував, що Бог повертає здоров’я праведникам, дарує їм заслужені благословення,  турботливо за ними спостерігає (хоча Іов відчував, що цього він від Бога уже не отримував, 29:2; 10:12), і навіть «царів ставить на престолі, саджає їх назавжди». Ці слова дуже нагадували твердження трійці, що Бог завжди винагороджує людей у цьому житті  відповідно до їхньої поведінки. Іов, як бачимо у 27:13-23, не ставив під сумнів правосуддя Господнє в цілому. Та він заперечував, що Бог завжди чинить правосуддя до  смерті і що Бог був справедливим до нього .

(3) Божий намір у стражданні – спонукати людей покаятися у гордині (36:8-12). 36:8-10.  Іноді праведники (люди, досл. «вони», можливо, це слово має стосунок до праведників згаданих у вірші 7) піддаються випробуванням («закуті в кайдани»), а також на них насилаються страждання (наприклад, вони заковані, «обплутані мотуззям нужди» у хворобі й болі). Слово «страждання» ( ані , «бути слабким чи бідним») також використовується у вірші 21. Слово «злидні» у вірші 15 – це переклад від іншого давньоєврейського слова (див. коментарі там). Коли Бог насилає страждання на побожних людей, Він не покидає їх. Цим Він звертає їхню увагу на їх же неправильну поведінку («Він виявляє їм діла»), на їх провини («переступи їхні») і гординю («загорділи» є досл., «вони показують себе сильними», форма дієслова габар, «бути сильним»). Якщо людина показує себе сильною перед Богом, то це означає, що вона вихваляється перед Ним (ця форма дієслова перекладається як «хоробру вав» у 15:25). Позбавити людину гордині, як раніше сказав Елігу (33:17), є однією з підстав, з яких Бог насилає страждання на Своє ж творіння. Через біль Бог звертає на себе увагу людей і навчає їх (змушує їх слухати, досл. «відкриває їм вухо», як і в 33:16 та 36:15).

36:11-12.  Елігу стверджував, що побожний мученик, який дослухатиметься Бога і знову почне Йому «служити», буде процвітати і житиме «свої дні у щасті, літа свої в утісі». У стражданнях слід навчатися, а від гордині відвертатися – ось якою ще раніше була думка Елігу (33:23-28). Це нагадує слова трійці, та вони наголошували, що Іов був винним у грішних ділах , тоді як Елігу більше хвилювала грішна поведінка  Іова в гордині. Але віруючі люди, які у своїй гордині відмовляються навчатися на стражданнях, посланих Богом («коли не послухаються» Його настанов; див. 36:10), «пройдуть через Яму (див. 33:18) і пропадуть у невіданні» (див. 34:35; 35:16), без знань, які Бог хотів їм передати. Іову не слід розглядати свої страждання як доказ, що він був по суті своїй безбожником (думка трьох старійшин) чи як свідчення, що Бог покинув його (як вважав Іов). Замість цього йому слід бачити у своїх страждання засіб, який може допомогти йому стати смиренним перед Богом.

(4) Реакція людей на страждання. 36:13-15.  Справжні грішники, безбожники ( ханеп , «невіруючі»; див. 8:13), в своєму серці обурюються на труднощі, які насилає на них Бог (див. 36:8). Вони відмовляються взивати про допомогу, а якщо і ні, то роблять це не у щирому розкаянні (27:8-9). А тому вони помирають молодими, як твердив Цофар (20:5, 11), і судять їх як злісних грішників, розпусників у язичницьких святинях. (Фраза «між розпусниками» є перекладом до одного давньоєврейського слова гдесім , досл. «освячені», тобто люди [чоловіки чи жінки], які, можливо, брали участь у обрядах позбавлення цноти, вшановуючи ідолів; див. Втор. 23:18; 1 Царів 15:12).

З іншого боку Бог рятує тих, хто страждає (слово ані , «бідний, страждаючий» має стосунок до праведників; див. коментарі до «страждання», Іов. 36:8). Він «об'являється для (їхніх)… вух» (досл. переклад до «Він промовляє до них») і очевидно, що вони слухають Його і скоряються Йому (див. вірш 11). Слово «страждання» (вірш 15) – це переклад до лахас , «пригнічення чи горе», від дієслова лахас , «давити, утискати чи пригнічувати». (Інше давньоєврейське слово перекладено як «страждання» у вірші 21). Елігу вважав, що Бог визволяє розкаяного віруючого із жахливих злиднів чи ситуацій, які тиснуть на нього. Елігу використав цікаву гру слів у вірші 15, оскільки слово «визволяє» є перекладом до халас , а слово «страждання» – до слова лахас .

Результат – чи це смерть, чи визволення – залежить від серця людини і її реакції на труднощі. Елігу припустив, що якби Іов присмирив свою гординю, він зміг би показати свою побожність. А якщо б перестав обурюватися на діяння Божі, тоді б продемонстрував, що є одним з Його творінь.

(5) Реакція Іова на страждання (36:16-26). 36:16-19.  Бог шукав способів звільнити Іова від страждань ( сар , «злидні, скрутне становище»; це слово також використовується у вірші 19), дати йому «достаток щедрий» (див. Пс. 18:19; 31:8), де можливе процвітання без жодних перешкод, і забезпечити його багатою і різноманітною їжею. Тому Іову не слід було замислюватися над тим, що Бог, здавалось, не чинив правосуддя. Він надто переймався ( мале , був «обтяжений») цією проблемою (Іов. 36:17), тоді як міг наповнити ( мале , «навантажити») свій стіл чудовими наїдками (вірш 16).

Тоді Елігу порадив Іову переконатися, щоб його сильне бажання повернути колишнє процвітання не звело його (див. вірш 21) зі шляху Божого. (Фразу «дар великий» ще перекладають як «викуп чи винагорода», як у 33:34. Можливо, тут вона означає «велику ціну, яку Іов сплачує своїми стражданнями»). Як знає уже багато людей, гроші та успіх не можуть відвернути від  людини страждання ( сар , «злидні, скрутне становище»; див. 36:16) чи умиротворити її у горі.

36:20-21.  Іову також не слід так турбуватися про ніч, коли люди грішать (див. 24:13-17). Слова Елігу у 36:20 є важкими у давньоєврейському варіанті. Іншим можливим трактуванням є те, що Іову не слід сильно бажати ночі смерті (БКЯ; див. 3:20-23), тобто йому не варто очікувати, що смерть звільнить його від страждань (3:13, 17). А ось що йому треба було зробити, так це покаятися у своїй гордині. Іову слід було остерігатися гріха, коли він скаржився, а цьому, здавалось, він таки надавав перевагу замість того, щоб сумирно зносити свої страждання ( ані ; див. коментарі до 36:8). Пошуки неправильних вчинків Бога не принесли б Іову звільнення від його випробувань.

36:22-26.  Потім Елігу звернув увагу Іова на Бога і почав говорити про Його силу (див. вірш 5; 37:23), здатність навчати (див. 36:9-10), незалежність (ніхто не може вказувати Богу що і як робити), справедливість (ніхто не може довести  – як намагався зробити Іов, – що Бог коли-небудь чинив невірно; див. 19:6-7), неосяжну велич (36:26) і вічність (вірш 26). Роки Господні є незчисленними і безкінечними у порівнянні з декількома роками людини (9:25; 14:1-2, 5; 16:22). Тож з огляду на досконалість Бога, Іову слід утримуватися від гріха, промовляючи хулу на Бога, і слід звеличувати Його діло, як робили інші побожні люди, навіть у піснях. Усі («люди», переклад до слова адам ) знають про величні діяння Господні, навіть коли люди ( енос , «слабка, смертна людина»; див. коментарі до 4:17) споглядають Його неймовірні творіння (наприклад, зірки) «здалека». Іов багато разів говорив про величність Бога (9:4-13; 10:16; 12:13; 21:22; 23:13; 24:22; 26:14; 27:11), та Елігу намагався показати, що знати про величність Бога і в той же час Його критикувати, було нелогічно.

б. Елігу захищає верховенство і милосердя Бога у Його ділах у природі (36:27-37:24)

Звертаючись до Божих шляхів і діянь (36:23-24), які бачить людина (36:25), Елігу детально розглянув діла Божі у природі: в осінній грозі (36:27-33), взимку (37:1-13) і влітку (37:14-18).

У своїй третій промові (част. 35) Елігу говорив про верховенство Бога. Тепер він повернувся до цієї теми і додав, що Бог, керуючи усією природою, виявляє також милосердя до землі, тварин і людей.

(1) На прикладі одного лише явища природи, а саме грозового дощу, Елігу зображує всемогутність та премудрість Божі, (36:27-33). Він збирає ( досл. “притягає” ) краплі води одна до іншої. Із дослівного прочитання єврейского тексту ( вірш 27 ) випливає, що Бог направляє процес випаровування. Краплі зливаються у хмари, з яких струмені дощу спадають на людей (вірш 28). Тут "наметом" Божим (вірш 29), про протяжність якого не знають люди, назване небо, а  слова слова «Свій оболок» образно зображають хмари. Далі мова йде про блискавки, світло яких волею Божою поширюється у небі, але фразу «купає глибини моря» (вірш 30) не слід розуміти як опис блискавиці; її слід тлумачити як «і покриває глибини океану». Це означає, що Бог так наповнив водами дно океану, що люди на землі не можуть його побачити.

Тому вірші 31-32 слід читати як “за допомогою процесу випаровування, опадів, грому і блискавки” Бог як карає ( судить ) народи, так і благословляє їх, даючи поживу (вірш 31; див. Діян. 14:17). Елігу порівнює молніі в руках Його стлілам, що вражають цілі, Богом намічені (образ суду Його; див. 37:13).

36:32-33.  Знову звертаючись до блискавиці, Елігу сказав, що Бог «бере блискавицю обома руками» для того, щоб, образно кажучи, випускати спалахи блискавиці неначе стріли. Грім передує бурі, і навіть худоба відчуває її наближення. «Грім» згадувався у вірші 29, але тут це слово має значення «шум».  «Буря, яка прибуває» є, напевно, правильною спробою НМВ точно перекласти давньоєврейське слово «іт». Важке давньоєврейське речення у другому рядку вірша 33 перекладали по-різному (див. НМВ, примітки; також див. H.H. Rowley, Job , p. 301).

(2) Верховенство Бога взимку (37:1-13). 37:1-5.  Людей завжди зачаровувала неймовірна гра блискавиці й грому, Божа вистава світла й звуку, і Елігу не був виключенням. Його серце калатало і тріпотіло. Можливо, і справді наближалася буря, оскільки він спонукав своїх опонентів прислухатися до гомону ( рогез , «неспокій», перекладено як «шал» у 3:17) «Його голосу». Грім часто ототожнюють з могутнім голосом Бога (37:2, 4-5). П’ять разів Елігу згадував блискавицю (36:30; 32; 37:3, 11, 15), яку посилав Господь. Те, як Бог творить ці надзвичайні діла, є поза людським розумінням (вірш 5; див. 36:26, 29). Про це один раз твердив Еліфаз (5:9), і про це говорив двічі Іов (9:10; 26:14).

37:6-13.  Багато людей на собі відчуло, як снігопад чи сильна злива обмежує їх дії; ці природні феномени звертають увагу людей на Бога і Його діла (див. 36:24; Рим. 1:20). Він зупиняє роботу людей,  а тварини біжать у сховок і сидять у «своїх барлогах», коли «буревій (хуртовина) надходить». Так образно описується буря у сховищі (див. Іов.38:22), допоки Бог її не вгамує. Холодні вітри дмуть, лід «береться» («від Божого подуву»), а озера і ріки замерзають. Штормові хмари , з блискавицями (див. 36:30, 32; 37:3, 15), крутяться довкола по усій землі. «Згідно з Його наміром», для декого вони приносять покарання, знищуючи їхній врожай, затоплюючи їхнє майно і топлячи їх (див. коментарі до 36:31а). Іншим разом штормові хмари живлять ґрунт водою, і таким чином показують Його любов (див. 36:31б; Діян. 14:17) – як свідчення того, що Його силу врівноважує Його милосердя.

(3) Верховенство Бога влітку. 37:14-18.  Потім Елігу закликав Іова обміркувати те, що він говорив про «чудні діла» Господні (див. вірш 16). Цілою низкою запитань Елігу показав Іову його незнання Божої сили у природі. Людина не знає, як може Бог керувати хмарами, викликати блискавицю (див. коментарі до вірша 3) чи навіть утримувати у небі хмари. Людина цього не розуміє, та Бог чудово все знає. І людина не здатна робити те, що робить Бог, наприклад, «нап’ясти» чисте, голубе літнє небо, яке здається твердим, «мов дзеркало, вилите» (див. Втор. 28:23), і тим самим змусити людей пітніти у тиху, жарку погоду.

(4) Неспроможність Іова зрозуміти шляхи Господні (37:19-24). 37:19-21.  Якщо Іов не міг осягнути видимі діла Господні у природі, то як він узагалі посмів висунути ( арак , «підготувати, організувати, розташувати»; див. 13:18) Богові скаргу, що, як казав Іов, він мав намір зробити? Іов і не зміг би цього зробити, бо людина є в темряві, тобто нічого не знає про Бога (див. 38:2). Просити промовляти перед Богом, чого власне хотів Іов (10:2; 13:3, 22), звинувачувати Його у неправильних вчинках, було тим самим, що й просити, щоб Бог його поглинув і зруйнував! Мізерна людина не може навіть поглянути на сонце так, щоб його яскравість не засліпила. Як тоді він міг сподіватися, що витримає присутність Бога?

37:22-24.  Можливо, відчуваючи, що з волі Бога насувається буря (38:1), Елігу сказав, що наближається Бог. В угаритській міфології вважалося, що Ваал залишив свій золотий палац у північних горах. А тут справжній Бог наближався з півночі як «золотисте сяйво» (образ Його надзвичайної величі). Як сказав Іов, Бог є поза досяжністю розумових сил людини (26:14; див. подібні слова Елігу, 36:26, 29; 37:5). Потім Елігу підсумував дві ознаки Бога, які він неодноразово захищав: Божу силу (див. 36:22) чи верховенство, і Його справедливість (див. 34:12, 17). Елігу був певен, що Бог чинив так з Іовом не з метою пригнобити його чи протиставити його Собі, хоча Іов до того як Елігу почав промовляти не бачив інших пояснень.

На завершення Елігу дав Іову рекомендацію, щоб він шанував (чи «боявся»; див. коментарі до 1:1) Бога. Це означало, що Іов має відкинути свою зарозумілість і гординю (і не має думати про себе як люди «у серці велемудрі»; див. НМВ, примітки). Якщо людина боїться Бога, то вона визнає його верховенство і людську підвладність через її обмеженість. Ще раз Елігу заявив, що добре розуміє суть становища Іова,  – і сам був гордим від цього перед Богом (див. 33:17; 36:9).

Іов нічого не говорив після промов Елігу, можливо, тому що він вбачав деяку правду у тому, що казав Елігу. Згідно зі словами цього молодого обвинувача, справедливість Бога не треба ставити під сумнів і не треба оспорювати Його верховенство, тому що шляхи Господні є поза людським розумінням. Згідно з Елігу, нещастя можуть слугувати для того, щоб усунути гординю і захистити людину від більших смертельних труднощів. Тому Богу слід поклонятися, а не критикувати; Його треба вихваляти, а не допитувати.

Елігу дуже вдало підготував ґрунт для промови Бога. Він так вчинив: (а) захищаючи Бога; (б) спонукаючи Іова усвідомити необхідність скоритися; (в) описуючи чуда Господні у природніх явищах, які Він дуже старанно творив; (г) випробовуючи Іова запитаннями, які змушували замислюватися (33:13; 34:17-19, 33; 35:2, 6-7; 36:19, 22-23, 29; 37:15-18, 20), цей підхід розвинув далі Бог; і (ґ) зосередившись на головній проблемі Іова – виправдання себе і звинувачення Бога – про що пізніше Сам Бог згадав (див. 32:2 із 40:8).

Д. ДВІ ПРОМОВИ БОГА І ВІДПОВІДІ ІОВА  (38:1-42:6)

Нарешті благання Іова, щоб Бог відповів, було задоволено. Іов неодноразово звертався до Бога і дуже його просив відповісти (13:22; 31:35). Або ж він бажав, щоб посередник (9:33) чи оборонець (16:19-20) говорив від його імені.

Та не на таку відповідь Бога сподівався Іов. Він хотів правового слухання, можливості довести безпідставність нападів Бога на нього, патріархального позивача. Та замість того, щоб відповідати на обвинувачення Іова щодо несправедливості Всевишнього, Бог ставив йому запитання! Замість того, щоб відповідати на скаргу Іова, Він висунув супроти нього скаргу! Замість того, щоб пояснювати теорію зла чи роль страждання, Бог докоряв Іову за те, що він насмілився поставити шляхи Господні під сумнів.

Бог поставив Іову більш ніж 70 запитань про численні аспекти неживої і живої природи, та Іов на жодне з них відповісти не міг. Ці два наукові дослідження природи охопили широкий спектр явищ, починаючи від сузір’я і аж до пороху, від звірів і до птахів. Чуда творіння Божого засліплюють своїм сяйвом у зовнішньому просторі, у небі і на землі. І хоча Іов був приголомшений такою кількістю запитань, і не міг нічого відповісти, він таки побачив Бога. Це переконало Іова, що Бог не відвернувся від нього після усього, що було.

Якою ж була мета докірливої відповіді Бога? Виявляючи свою силу і мудрість, Бог показав Іову його неуцтво і нетерпіння. Як міг Іов осягнути чи проконтролювати шляхи Господні щодо людини, якщо він не міг осягнути чи проконтролювати діла Божі у природі? А якщо Іов не міг відповісти Богу про ці явища, то як він міг сподіватися на дискусію із Богом? Оскільки Бог має Свої власні шляхи і задуми в небі і щодо тварин, то чи не має Він також Свої власні підстави для Своїх діянь із людьми? І хоча люди не можуть зрозуміти діла Господні, вони можуть Йому довіряти. Поклонятися Богу слід із вдячності до Нього самого, а не від розуміння усіх шляхів Господніх. Хоча й збентежені, люди все ж мають прославляти Бога.

Бог не пояснював Своїх шляхів Іову; Він показав їх, і цим самим продемонстрував, що величний Творець і Утримувач всесвіту не зобов’язаний нічого пояснювати мізерній людині. Це людина має перед Ним звітувати, а не навпаки. І хоча Бог не пояснював Свого задуму щодо труднощів людських чи Своєї підстави насилати на людину біль, Він таки  виявив Себе.

Це божественне протиборство – найдовша промова Самого Бога в усій Біблії – має дві частини (38:1-40:2 і 40:6-41:34), у кінці першої Іов виявляє смиренність (40:3-5), а в кінці другої – розкаяння (42:1-6).

Ця божественна промова «сягає засліплюючих вершин  поетичного блиску». (Victor E. Reichert, Job , p. 195). Таке неймовірне захоплення чудами Божими у природі перевершує усі інші вигуки про Його творчу силу. Не дивно, що Іов замовк, скорився і розкаявся!

1. ПЕРША ПРОМОВА БОГА (38:1-40:2)

а. Бог починає докоряти і викликати  Іова (38:1-3)

38:1.  Бог з’явився під час бурі; напевне, прихід саме цієї бурі відчув Елігу (37:22). Слово «буря»  – переклад від слова сарах , «буря із сильним вітром» (також використано, наприклад, у 2 Царів 2:1, 11; Іс. 40:24, «буревій»;  Пс. 107:25; Іс. 29:6, «буря»;  Єз. 1:4, «хуртовина»). За іронією долі «могутній вітер» призвів до смерті 10 синів і дочок Іова. А зараз сильна буря завивала, коли Сам Бог промовляв. Колись вона спричинила руйнування і наслідком стало горе людське, а тепер була проявленням Господнім і призвела до смиренності. Іноді Бог застосовує буревії, щоб підсилити якісь надзвичайні події (див. Вих. 19:16-17; 1 Царів 19:11-13).

38:2-3. Бог розпочав свою промову з обвинувачення Іова (у вигляді запитання) у тому, що він «затемнює (Його)… задуми» щодо всесвіту. Скарги Іова скоріш усе заплутували, а не прояснювали (див. коментар Елігу щодо темряви людської, 37:19). Те, що Іов вважав Бога своїм ворогом, могло спантеличити інших людей у їхньому розумінні Бога, і аж ніяк не пояснювало шляхи Господні. Через це Іов, хоча іноді й вихваляв Бога, насправді не розумів про що говорить, коли звинувачував Бога у несправедливості. Слова Іова були нерозважливими (як Елігу двічі сказав; 34:35; 35:16).

Потім Бог сказав Іову приготуватися до Його запитань. ( «Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі»; див. 40:7, гебер , «сильна людина», тобто він мав засунути свій широкий верхній одяг за пояс, як робили чоловіки, коли збиралися активно щось робити, наприклад бігти чи вступати в бій, Вих. 12:11; 1 Царів 18:46). Іов мав бути пильним, щоб потім дати розумну відповідь Богу. Тут Бог дуже цікаво обернув слова Іова до Нього, «Хай відповість мені Всесильний!» (31:35). Тепер Іов став не позивачем, а відповідачем!

б. Бог розпитує Іова про неживу природу (38:4-38)

Цілою низкою запитань про космологію, океанографію, метеорологію і астрономію, Бог перевіряв, наскільки Іов обізнаний, щоб судити про Його управління світом. Бог використав іронію, щоб показати Іову його неуцтво (наприклад, «скажи», вірші 4, 18; «знаєш», вірші 5, 21).

(1) Запитання про землю (38:4-21). 38:4-7.  Бог відразу вказав Іову на мізерність його знань, адже він не був присутній, коли Бог створював землю. Оскільки він не бачив, що тоді було, він не міг цього зрозуміти. То як він міг сподіватися, що може давати поради Богу? Створення землі зображено як зведення будинку, тобто був: фундамент, міра, лінія виміру, «підвалини» і «наріжний камінь». Коли Бог розмістив землю на орбіті, це було так неначе хтось поставив на свої місця усі частини будівлі.

Іова не було, коли ранкові зорі (напевно, Венера і Меркурій; «зорі … світанку» згадувалися і Іовом у 3:9) співали, а ангели (досл., «сини Божі»; див. 1:6; 2:1) веселими окриками вітали Створення землі Богом. Співи зірок – це поетична персоніфікація, а не згадка про шум зірок, який зафіксовано радіоастрономією. У Пс. 148:2-3 ангели й зірки разом звеличують Господа.

38:8-11.  Створення землі зображувалося як зведення будинку (вірші 4-7), а створення океанів – як народження дитини. Іов не був свідком того, як Бог створював океани, моря, озера, які з’являлися немов дитина із лона матері (див. вірш 29). Бог обмежив води берегами («зачинив ворітьми …, границю … призначив, поклав засуви [такі як на міській брамі] й ворота». Води уже не могли покривати усю земну кулю, як було колись (див. Бут. 1:2, 9; Пс. 104:9). Бог відділив воду від суші, а також над земними водами Він розмістив хмари (див. Бут. 1:6), які, немов одежа для дитини (див. Іов. 38:14), загорнули води землі вночі у «густу мряку». Тим, що Бог міг обмежувати «надимані хвилі» вод, що розбивалися об береги, Він, можливо, майстерно давав зрозуміти Іову, який у своїй гордині висував супроти Бога скарги, що Він ним керує. Очевидно ж, що Бог контролює усі ці космологічні стихії.

38:12-15.  Контролюючи землю, Бог також робить так, що світанок щоразу змінює темряву. Світанок змушує грішників, які активні вночі (див. 24:14-17; Йоана 3:19), ховатися. Це так немов вранішнє світло струшує їх із ковдри (Іов. 38:13), розбиваючи їх силу («піднесена рука», вірш 15; див. 40:9). Коли на горизонті з’являється сонце, усі контури землі стають видимими, і грішники більш не мають темряви, яку вони називають своїм світлом, і за якої чинять свої неправедні діла. Оскільки Іов не створював і не контролював таке Творіння, то як він може ставити під сумнів діла Господні тепер?

38:16-18.  Бог також вказав Іову на його місце, запитуючи, чи він коли-небудь вивчав такі небачені явища як: (а) джерела «моря» (давньоєврейське слово, яке перекладено як «джерела» - небек , згадується лише тут у Старому Завіті, і напевно має стосунок до джерел води, яка потрапляє в океан із дна), (б) дно «безодні» (глибини океанів), (в) смерть,  – тут показано, що вона має ворота, які відчиняються перед тими, хто входить (див. Пс. 9:13; 107:18; Іс. 38:10), і що вона знаходиться у «тіні» (див. НМВ, примітки), і (г) увесь широкий «світ».

38:19-21.  Бог персоніфікував світло і темряву, кажучи, що вони мають домівки. Риторичними запитаннями Господь показав Іову, що проста людина така, як він, не може встигнути за світлом при заході сонця і побачити, куди воно іде, і не може догнати темряву при сході сонця і побачити, де вона живе. Їхнє місце і їх оселі є недосяжними, адже Іов не міг пояснити, як Бог переміщає землю довкола сонця.  Фразою «Ти знаєш (див. вірш 5), бо ж ти вже тоді народився» Бог іронічно стверджує, що Іов не  міг таки цього знати, адже його ще не  було, коли Бог робив так, щоб земля оберталася, рухаючись. Роки Іова були короткими у порівнянні з вічністю Бога (див. 36:26).

(2) Запитання про небо (38:22-30). 38:22-24.  Іов не мав уявлення, як Бог робить сніг чи град, - тут зображено, що вони зберігаються у сховищах (див. Пс. 33:7; 135:7; Єр. 10:31), і що Бог їх випускає, коли Сам цього бажає. Те, що Бог може насилати град, коли йде бій (див. ІсНав. 10:11), є прикладом того, що Елігу говорив про використання Богом природних явищ з метою зупинити роботу людей (Іов. 37:7-7) або ж покарати їх (37:13). Іов не міг передбачити, де Бог пускатиме блискавиці (див. слова Елігу про це у 36:30, 32; 37:3, 11, 15; див. 38:35) чи де віятимуть вітри.

38:25-30.  І не може людина осягнути шляхи Господні стосовно дощу і криги (див. коментарі Елігу про ці явища у 36:27-28; 37:6, 10). Лише Бог «канали риє» (уявний шлях) у небі, якими дощ і грім (див. 28:26) ідуть. Людина навіть не бачить, куди Бог часто насилає дощ – безлюдні землі і пустелі.

І знову звертаючись до образу народження дитини (див. 38:8), Бог запитав Іова, чи знає він, мають дощ і роса батька, а чи ні, мають крига і мороз матір, а чи ні. Тут, мабуть, згадується ханаанський міф, згідно якого видимий дощ є сім’ям богів, а «матінка земля», відповідно, виношує своїх «дітей»  – врожай. Звісно ж ніхто цілковито  не знає, як Володар землі викликає дощ і утворює такі явища природи, як холодну погоду, включно з росою, кригу, мороз, і замерлі озера та річки.

(3) Запитання про зірки і хмари (38:31-38). 38:31-33.  Іов знав, що Бог створив плеяди, сузір’я Оріона і Ведмедиці (9:9), але тут Бог зазначив, що Іов нічого не робив, щоб зірки плеяд утримувались разом, не міг він і змінювати розташування зірок у сузір’ї Оріона, і не міг змусити Ведмедицю (напевно, Велику Ведмедицю) з’явитися вночі. І оскільки Іов не знав нічого про «небес закони», принципи згідно яких Бог управляє зірками, планетами і місяцем, то як міг він критикувати закони Божі у Його діяннях щодо людини? Землею володіє Бог, а не Іов.

38:34-38.  Також Бог вказав Іову на його неспроможність викликати за власною волею дощ чи насилати «блискавиці» (див. вірш 24). У вірші 36, який важко перекласти, слово «мудрість», можливо має значення «нашарування хмар», а слово «розум»  – «небесне явище» ( див. Rowley, Job , pp. 315-6). Якщо взяти до уваги ці варіанти перекладу, то вони таки узгоджуватимуться зі стилем мовлення Бога у цій частині, а саме з персоніфікацією неживої природи. Здавалося, що хмари і блискавиці діяли так, немов мали власний розум. А якщо переклад вірша 36 НМВ є правильним, тоді тут мається на увазі, що Бог дає людині розум. І все ж людина у всій своїй мудрості не може підрахувати кількість хмар, і не може «бурдюки (як шкури тварин, які утримують воду) небесні вихиляти», щоб змочити «пил» і «грудки».

в. Бог розпитує Іова про живу природу (38:39-39:30)

Дванадцять тварин, яких тут описано – шість звірів, п’ять птахів і комаха – розкривають творчу геніальність і передбачливу турботу Бога. Звісно ж, перелік розпочинається з лева, царя звірів, і закінчується орлом, царем птахів (однак, можливо, слово «орел» має стосунок до грифа білоголового; див. коментарі до 39:27). Некомпетентність і неуцтво Іова видно й у тому, що він не міг забезпечити їжею перших двох тварин (38:39-41), не знав про народження їхніх нащадків (наступні дві, 39:1-4), не звільнив їх або ж не приручив (двоє у 39:5-12), не вказав їм інших шляхів (двоє в 39:13-25) або ж не дав їм уміння літати (останні дві, 39:26-30). Хтось може подумати, що тваринами, якими володіє людина, вона ж і може управляти і про них турбуватися. Та Бог показав Іову, що він у деяких аспектах був нижчим навіть за царство тварин.

(1) Леви і ворони. 38:39-41.  Дбаючи про свою безпеку, Іов тримався від левів якнайдалі і не полював для них «здобич». Він також не міг забезпечити їжею чорних воронів, при чому вони часто забувають своїх пташенят. Іов не міг нагодувати дике царство усього світу. Та оскільки Бог дбає про них (Ісус казав, що Бог годує воронів, Лк. 12:24), хоча вони й мають меншу цінність аніж людські створіння, чи ж не буде Він турбуватися про людей?

(2) Кози і лані. 39:1-4.  Іов навіть не знав, коли якась тварина народжувала своїх малят і не знав про їх вагітність. І цілковито без допомоги і знань людини, та очевидно під наглядом Бога, гірські кози і лані народжують своїх малят, які швидко виростають, покидають своїх батьків і вже самостійно про себе дбають (див. переклад до слова «малята» у 38:41; 39:30). Цією гірською козою може бути Нубійська коза, яка живе у нетрях на Середньому Сході і ховається, коли виношує дитинчат (Avinoam Danin, “Do You Know When the Ibexes Give Birth?” Biblical Archaeology Review  5. November-December 1979:50-1).

(3) Дикі осли і дикі буйволи (39:5-12). 39:5-8.  Навіть така проста дія, як випустити диких ослів на волю у пустелю, де вони зможуть блукати собі степом і жити у «солонці» (напевно, довкола Мертвого Моря), де шум цивілізації не буде їх турбувати, і де вони зможуть «нишпорить по горах»  – була поза межею здібностей Іова. Лише Бог може допомогти таким тваринам вижити.

39:9-12.  Іов не лише не міг звільняти диких ослів, він і, навпаки, приручати  диких буйволів не міг. Цю тварину, напевно, зубра, було дуже важко приручити. Він не служив би Іову і не залишився б у його «яслах» на ніч, як приручена корова. І не скорився б орати. Хоча й надзвичайно дужий силою, він би не виконував важку роботу за людину. І не тягнув би віз із зерном з поля «на тік». Якщо Іов не міг приручити навіть таку дику тварину, як міг він ставити під сумнів шляхи Господні щодо людини?

(4) Страуси, чорногузи, бойові коні і сарана (39:13-25). 39:13-18.  Страус  – дивний птах – він має цікаві ознаки, важить близько 300 фунтів і сягає в висоту сім чи вісім футів. Він змахує крилами, та літати не може. На відміну від інших птахів, які літають, наприклад, чорногузів, страус відкладає свої яйця у гніздо «на землі». Насправді, кілька самок страуса відкладають яйця в одне гніздо, а якщо в гнізді уже немає місця, то вони кладуть свої яйця біля гнізда у пісок. Там інші самиці, які сидять на яйцях і то покидають гніздо, то знову на нього сідають, часто можуть просто «роздушити» ці яйця. Байдуже, навіть жорстоке ставлення страусів «до власних дітей» (вірш 16; див. ПлЄр. 4:3) свідчить про те, що їм бракує «глузду» і розуму. Страуси можуть покинути гніздо, якщо перегодовані; або якщо їм не терпиться, вони можуть залишити гніздо ще до того, як усі пташенята вилупляться. Якщо людина потурбує гніздо, страус може розтоптати яйця. Або ж самиця страуса може сісти на яйця в іншому гнізді, а про своє забути. (Про ці та інші приклади дурості страусів див. George F. Howe, “Job and the Ostrich: A Case Study in Biblical Accuracy,” Journal of the American Scientific Affiliation 15. December 1963:107-10.) І все ж не зважаючи на свою дурість, страус може бігти зі швидкістю 40 миль на годину, швидше аніж кінь. Чи Іов коли-небудь би думав  про створення такого дивакуватого птаха?

39:19-25.  Також Іов не брав участі у створенні бойового коня, не давав йому ні силу, ні гриву, чи вміння стрибати «неначе сарану», коли він ірже, б’є копитами і охоче та безстрашно «кидається» в бій. На ньому зброя його вершника, він гарцює по землі, немов її «глитає», поки чекає «коли сурма засурмить» і дасть сигнал до бою. Коли ірже, «здалека чує битву» і чує «військовії кличі». Натхненна природа поезії у цих віршах відповідає жвавості коня. Оскільки сила Іова була меншою, аніж у коня, то й очевидно, що він був нижчим за його Творця.

(5) Соколи й орли. 39:26-30. Щорічна міграція соколів «на південь» відбувалася без мудрості Іова. І без його допомоги орли «угору» літають і будують свої гнізда «на висоті … на скелі… на верхах зубчастих», звідки завдяки своєму гострому зору помічають «здобич» з великої відстані. Те, що вони поїдають «труп» і «кров смокчуть», можливо, говорить про те, що тут іде мова про грифів білоголових, а не про орлів (George Cansdale, Animals of Bible Lands . London: Paternoster Press, 1970, p. 144). Давньоєврейське слово несер  може означати і орлів, і грифів (див. 9:26).

Огляд декількох представників земної фауни показує, що Іов був неспроможним на такі творіння, а отже і не мав права засуджувати Творця. У той же час ці слова показують наскільки Бог захоплювався Своїми творіннями. Його зорі і ангели співали і голосно раділи, коли Він створював землю (38:7); і очевидно, що Він отримує задоволення від Свого тваринного світу. Також Бог застосовує  свої творіння, щоб обмежити грішників (38:15), допомогти людині (38:23) чи напувати землю (38:26, 37-38); Він контролює  і обмежує  творіння (38:8-9, 11) і Він управляє  ними (38:12, 25, 31-33). А в тваринному світі Бог дбає  про тварин (38:39-41; 39:29-30), допомагає  їм (вірші 1-4, 26-28), звільняє  їх (вірші 5-12) і дає  їм силу  (вірші 13-25). А Іов нічого такого робити не міг. Очевидно, що про Свої старанні творіння Бог турбувався і дбав. І все ж Іов думав, що космічний план Бога був випадковим, і що Він недостатньо усім і всіма управляв, не достатньо про всіх піклувався і забезпечував.

г. Бог закінчує докоряти і викликати Іова (40:1-2)

40:1-2. Перша промова Бога, яка розпочалася доріканням Іову і викликом (див. 38:2-3), також завершилася доріканням і викликом. Тут докір має форму запитання. Слово «суперник» стосується Іова. Двічі (10:2; 23:6) Іов твердив, що Бог (10:1) виступив супроти нього ( ріб , подав скаргу на нього), а тепер, за іронією, Бог обернув звинувачення проти самого Іова. (Див. слова Елігу, «Чого тобі на нього нарікати [ ріб ]?» [33:13]). Як міг тепер Іов насмілитися обвинувачувати Бога? Та оскільки Іов таки звинуватив Бога, тепер він має відповісти на ці запитання (див. «спробуй мене навчати» у 38:3; 40:7).

2. ПЕРША ВІДПОВІДЬ ІОВА БОГУ (40:3-5)

40:3-5.  Коли Іов побачив, що людина не є володарем світу, і що Бог керує і турбується про Свої творіння, він визнав (а) свою мізерність (слово «легковажний» походить від дієслова гадал , «бути мовчазним, незначним, маленьким, мізерним»)  і (б) свою неспроможність надалі себе захищати. Його колишня самовпевненість («Я скажу Богові: Не засуджуй мене!», 10:2; «І тоді клич, і я відповідатиму», 13:22; «Ти кликнув би, і я тобі відповів би», 14:15) зараз перетворилася на сумирну покірність («що тобі відкажу?»). Більше ніколи Іов не звертатиметься до Бога неначе «князь» (31:37). Іов визнав, що не може відповісти Богу, як Він того хотів (38:2; 40:2). Його відповіддю було мовчання – «Я краще покладу собі на уста руку» –  жест, який він колись пропонував зробити своїм співрозмовникам («затулите рукою уста ваші», 21:5).

Іов не один раз говорив перед Богом («Раз говорив я… двічі»), та зараз він відчував, що нічого вже не варто промовляти. Однак, ця відповідь колишнього позивача не мала жодної ознаки розкаяння. Він став смиренним, але ще не розкаявся. Тому Бог закликав його відповісти на ще інші запитання.

3. ДРУГА ПРОМОВА БОГА (40:6-41:34)

Як і перша промова Бога, ця також містила в собі виклик (40:6-7), докір (40:8-14) і запитання про природу (40:15-41:34). Перша промова Бога показували творіння неживої і живої природи, а ця промова звертала увагу Іова лише на двох тварин. На противагу першій промові, ця не завершувалася заключним доріканням і викликом (див. 40:2).

а. Бог докоряє і викликає Іова (40:6-14)

40:6-8.  І знову промовляючи «з бурі» (див. коментарі до 38:1), Бог повторив дослівно свій попередній виклик (38:3), а саме, щоб Іов повів себе як чоловік і дав відповіді на запитання Бога. Потім Бог звернувся до нього з докором, запитуючи (див. запитання у 38:2; 40:2): «Чи хочеш справді скасувати моє право?».  Лише тут Бог відповів прямо на обвинувачення Іова про імовірну несправедливість Всевишнього.

У наступному запитанні «Чи хочеш мене осудити, щоб виправдатися самому?» слово «осудити» є перекладом дієслова раса , «діяти грішно або засуджувати як грішник». Тут Бог дуже влучно його використав, адже це слово вже кілька разів згадувалося у Книзі Іова. Іов сказав, що він мимоволі визнає себе винним, якщо Бог постане супроти нього (9:20а). Потім він сказав, що попросить Бога не засуджувати його (10:2). Еліфаз сказав, що мученик обвинувачує себе своїми ж словами (15:6), а Елігу вважав, що трійця засуджувала Іова (32:3). А тепер Бог сказав, що єдиний, кого тут дійсно обвинувачують, є Сам Бог! Наслідком самовиправдання Іова в тому, що він  не чинив гріха, стало те, що він звинуватив Бога  у грішних вчинках.

40:9-14. Щоб змагатися з Богом треба бути Йому рівнею. А ніяка смертна людина не є рівнею Богу. Іов не мав сили Бога («рамено» символізує силу; див. 38:15; Пс. 89:13; Іс. 40:10; і див. «десниця» у Іов. 40:14) чи здібності лякати своїм голосом. Не маючи таких засобів, щоб керувати світом і очищати його від гріховності, яке Іов мав право критикувати Бога?

Якщо наклепи Іова супроти Всевишнього Господа мали бути визнані правдивими, тоді йому спершу слід було довести свою спроможність управляти всесвітом. Знеславити Бога, що і зробив Іов, було по суті тим самим, що і узурпувати божественну владу, спробою посісти місце Бога. Тому Бог сказав, якщо Іов хоче стати Правителем світу, йому треба довести, що він для цього придатний. Хай приміряє роль Бога, зодягнеться «в сяйво й славу, у пишноту й велич». Та звісно, що навіть для цього він був не придатним. Хай, як сказав Бог, Іов виллє «докраю свій гнів», принизить безбожників і «гордих» лише одним своїм поглядом (див. здібність Левіятана зневажати пихатих, 41:34), а тоді роздавить їх і зариє «їх усіх у землю». Оскільки Іов звинуватив Бога у тому, що він нехтував своїм обов’язком карати грішників (21:29-31; 24:1-7), Бог іронічно запропонував Іову взяти за це відповідальність на себе і подивитися, чи зможе він усе правильно зробити. І лише у тому випадку, якщо Іов буде спроможним виконати таке неймовірне завдання, Бог визнає його незалежність і самодостатність, а також обґрунтованість його критики.

б. Бог запитує про двох тварин (40:15-41-34)

Перша промова Бога розкрила панораму природи описом 12 тварин, а у Своїй другій промові Бог звернув увагу лише на 2 тварин. У такий спосіб Бог вразив Іова його мізерністю і Своєю величною силою.

Науковці мають різні думки з приводу того, ким були ці тварини. Супроти думки, що бегемот (40:15-24) і Левіятан (част. 41) є міфологічними створіннями свідчать такі факти : (1) Бог сказав Іову: «глянь» на бегемота, (40:15). (2) Бог сказав, Він «створив» бегемота так, як Він створив Іова (40:15). (3) Детальний опис анатомії обох тварин відповідає реальним, а не міфологічним звірам. (4) Тварини у міфах були реальними створіннями, хоча й наділені перебільшеними властивостями. (5) 12 тварин у 38:39-39:30 були реальними, тому  можна було сподіватися, що і ці дві тварини також є реальними. (6) Хоча іноді десь у інших місцях Священного Письма Левіятан виступає міфологічною істотою (наприклад, 3:8; Пс. 74:14; Іс. 27:1), про нього також говорять як і про реальне створіння (Пс. 104:24; 26). А давньоєврейське слово для позначення бегемота, яке використовується у множині у Йоіл. 1:20, перекладено як «звірі».

Однак, хоча ці тварини є очевидно реальними, вони також  можуть уособлювати гординю і гріховність у світі. На Стародавньому Близькому Сході ці звірі, своєю грубою силою (Іов. 40:16-18; 41:12, 22, 26-29) та збуренням вод (41:31-32), символізували безладні діяння зла. (Тоді це допомагає зрозуміти, як крокодил став прототипом міфологічного дракона, створіння, яке спричиняє неймовірний хаос у водах.) В Єгипті фараон, готуючись до коронації, ритуально гарпунив (з допомогою інших) самця бегемота, а іноді й крокодила, щоб видовищно показати свою спроможність смиряти хаос і встановлювати порядок. Він міг виконати таке важке завдання лише завдяки своїй імовірній надлюдській і божественній силі. Але Бог показував Іову, що він не мав такого вміння. Оскільки він не міг побороти анімалістичні символи зла, то як він би зміг підкорити злих людей?

Асоціація обох тварин з водою (40:21-23; 41:31-32) пов’язує цю промову з першою промовою Бога (38:8-11, 16).

(1) Бегемот. 40:15-24.  Бог згадав кілька особливостей бегемота: його миролюбність (вірш 15), його харчі (вірш 15), його фізичну силу (вірші 16-19), його природне середовище (вірші 20-23). Слово «бегемот» є збірним поняттям до слова «звір». Оскільки у віршах 15-24 описується одна тварина, то слово «бегемот», напевно, означає могутність тварин. Припускають також, що цією твариною може бути слон, носоріг, травоїдний бронтозавр (динозавр), водяний буйвіл і бегемот. Про слушність загальної думки, що цим величезним створінням є бегемот, свідчать такі спостереження: (1) бегемот є травоїдним («Він їсть траву, як віл», вірш 15). Тому дикі звірі не бояться, що він на них накинеться (вірш 20). (2) Він має велику силу у своїх «крижах …, черева м’язах», має хвіст, стегна, «кості … неначе мідні труби» і «члени» (вірші 16-18). На відміну від слона, «черева» м’язи бегемота є особливо міцними і твердими. Переклад «махне хвостом, неначе кедром» (мабуть, тут іде мова про гілку кедра, а не його стовбур) спонукає декого вважати, що слово «хвіст» означає хобот слона. Однак, угаритські паралелі вказують, що дієслово «махати» (яке зустрічається лише тут у Старому Завіті) означає «ставати негнучким». В такому випадку хвіст бегемота, хоча й маленький, відповідав опису. Хвіст твердне, коли тварина налякана або біжить. (3) Бегемот був найбільшим з тварин відомих на Стародавньому Близькому Сході («Він - Божих діл початок», вірш 19). Сьогодні дорослий бегемот важить близько 8000 фунтів. «У ті часи в Йорданії могла бути надзвичайно великою популяція цих тварин, і якщо так, то вони за чисельністю могли перевершити навіть слонів…» (Gleason L. Archer, Jr., The Book of Job , p. 107). (4) Бегемота важко, якщо і не цілковито неможливо, убити лише ручним мечем. Слова «він створений тираном над товаришами» (вірш 19) наштовхують на думку, що лише  Бог насмілиться підійти до бегемота і вступити з ним у сутичку. Його також неможливо впіймати чи загарпунити, коли лише його очі і ніс виглядають з-під води (вірш 24). (5) Коли бегемот лежить собі «сховавшись в очереті та болоті» або ж у ріці (вірші 21-23), його харчі пливуть із гір (вірш 20). Це величезне створіння зовсім не хвилюється, коли «ріка бушує», оскільки ріки є його природним середовищем (вірш 23). Важко було таким чином описати слона чи бронтозавра. Навіть повноводна ріка навряд чи сягнула б до пащі бронтозавра.

(2) Левіятан (част. 41). Обговорення левіятана є довшим, аніж коментарі Бога щодо будь-якої іншої тварини. Цей факт, укупі із злісною природою левіятана, тварини яка нападає на людей (вірш 8), робить частину 41 напруженою. Цього звіра описували по-різному: як семиголового морського монстра Лотана в угаритській міфології, як кита чи дельфіна, як морського динозавра, який пережив Потоп, і, найбільш імовірно, як крокодила. Арчер припускає, що це був гігантський крокодил Ріки Йордан, а не єгипетський крокодил ( The Book of Job , p. 107). Спроби людей упіймати цю тварину і детальний опис анатомії монстра наштовхують на думку, що це створіння було реальним. Коли бегемота і левіятана називають динозаврами, це невірно вказує на тривалість життя Іова, а саме, що він жив лише кілька століть після Потопу. Крокодил підходить під описи левіятана, коли Бог говорить про його спину (вірші 13, 15-17, 23), зуби (вірш 14), грудну клітку і нижні кінцівки (вірші 24, 30), і його збурення вод (вірші 31-32). (Див. коментарі до віршів 18-21 щодо відповідей на припущення, що це був дракон). Бегемот і левіятан мають багато спільного (див. Roy B. Zuck, Job , p. 180), тож, якщо один із них є реальною твариною, то і інший, імовірно, теж.

Як уже раніше згадувалося, на Стародавньому Близькому Сході обидві тварини символізували хаотичне зло.

Бог говорив, що людина неспроможна ані упіймати це створіння риболовним устаткуванням, ані приручити (вірші 1-11). Також Він говорив про її надзвичайну анатомію (вірші 12-25) і про те, що людина не може її упіймати за допомогою мисливських засобів (вірші 26-34).

41:1-11.  Риболовний гачок, мотузка, шнур і крючок є недостатніми, щоб упіймати таку люту тварину (вірші 1-2). ЇЇ нелегко приручити, щоб вона, олюднена, благала її звільнити чи погодилась бути прирученою і щоб її використовували, як домашню тварину (вірші 3-5). Купці не можуть її продати, оскільки її рідко можна упіймати (вірш 6). Більше риболовецьке устаткування, таке як гарпуни і списи (вірш 7), і навіть сутичка вручну (вірш 8) є даремними. Оскільки люди бояться навіть погляду крокодила, ніхто не насмілиться його розбудити (вірші 9-10). Бог тому й використав цю злісну амфібію, щоб показати людську неспроможність виступати супроти Бога (постати супроти Нього), чи висувати скаргу, що він їм щось зобов’язаний (адже усе належить Йому). Якщо Іов панікував, коли бачив крокодила, то як він насмілився виступити супроти Творця крокодила і казати, що Він чинив невірно? Якщо могутність звіра перевищувала силу Іова, то звісно ж, що Іов буде безсилим перед Богом.

41:12-17.  Потім Бог нагадав Іову анатомію крокодила (вірші 12-25). Крокодила важко упіймати, бо він дуже сильний (вірш 12), має захисний «подвійний панцер» (вірш 13), щелепи («ворота його пащі»), так що людина не може торкнутися його рукою (вірш 14), гострі зуби, які лякають (вірш 14), і спину – «щитів шеренги», через які ніяка зброя пробитися не може (вірші 15-17).

41:18-21.  Коли крокодил рухає носом, очима і пащею, люди також впадають у паніку. Крокодил може залишатися цілковито зануреним під водою близько п’яти хвилин. Коли він виниряє, щоб вдихнути повітря і видуває воду зі своїх ніздрів, бризки летять немов спалахи світла на сонці. Коли ця рептилія з’являється з води, спершу помічають її маленькі очі, які мають розріз як у котів і нагадують промені сонця на світанку. Цікаво, що у єгипетських ієрогліфах око крокодила означає світанок (Victor E. Reichert, Job , p. 216).

Чи «огненні іскри» з його пащі і «дим» та вогонь із його ніздрів (вірші 19-21) означають, що це, врешті-решт, міфічний дракон? Ні. Ці явища можна пояснити. Так Бог описував дихання крокодила і воду, яка, коли він пускав її із пащі, нагадувала потоки вогню на сонячному світлі. Така поетична мова, коли, напевно, використовувалися гіперболи, підкреслює жахливу природу цього створіння. Така мова також є основою для поняття «дракона» у міфології. (Див. коментарі під «б. Бог запитує про двох тварин [40:15-41-34].»)

41:22-25.  Своєю сильною шиєю, тугою і грубою плоттю, і надзвичайно міцною грудною кліткою це створіння викликає у людей страх. Не дивно, що коли він підіймається з води, навіть могутні тремтять від страху і тікають. Давньоєврейське слово, перекладене «як він устане», є насправді іменником, яке означає «коли він піднесеться на своєю гордістю». Іов сказав, що «велич» Бога (чи «поява», або ж «піднесеність»; «велич» у 31:23) налякала його і налякає трьох сперечальників (13:11). Яким же тоді непослідовним був Іов – то він лякався «піднесеності» Бога, то вважав, що зможе постати супроти Нього.

41:26-34.  Сильні мисливці (див. вірш 25) у ті часи рідко полювали на лютих крокодилів, оскільки їхня звичайна зброя – меч, спис, стріла і «копіє» – не могли пробити міцну шкіру цієї тварини (вірші 15-17, 23). Знаряддя із заліза і міді легко ламалися об цього звіра. Предмети, які випускали в повітря, такі як стріли чи «каміння з пращі», відскакували від його шкіри, не завдаючи йому ніякої шкоди. І неможливо було завалити крокодила ціпом чи списом.

Шкіра нижніх кінцівок цієї тварини «як черепки» гостра, тому, коли він «проходить по болоті», то залишає сліди, які виглядають «неначе борона» (з її гострими верхівками), що пройшла «по болоті». Плаваючи у ріці, крокодил так збурює воду, що здається ніби вона кипить. Коли кажуть, що він збурює воду «мов у казані», то мають на увазі піну, яку робить аптекар, коли варить мазь.

Також людей дуже лякає швидкість левіятана. Він рухається у воді так швидко, що «лишає світлу стежку», білі хвилі, які з’являються немов «голова сива».

Ніщо не може зрівнятися з цим створінням. Він нічого не боїться, а ось його бояться усі. Навіть пихатий чоловік припадає від страху до землі перед крокодилом. Тому ця непереможна тварина є царем над «усіма гордими звірями» і людиною. Тоді як Іов не міг присмирити пихатих лише своїм поглядом (40:11-14), левіятан  – просто тварина – міг це зробити. Заключні слова Бога, що крокодил «позирає» на «пихатих» і є вищим за «гордовитих», мали б нагадати Іову, що його гординя перед Богом, Творця крокодила, була і небезпечною, і необґрунтованою.

Тому Бог у своїй другій промові (40:6-41:34) закликав Іова підкорити цих монстрів – завдання, яке Іов очевидно не зміг би виконати, – якщо він  мав бажання підтримувати порядок у Божому всесвіті. Іова хвилювало, що Бог нічого не робив зі злом, тому Бог показував Іову, що він не був спроможним виконати роботу Бога і проконтролювати чи побороти зло, оскільки він навіть не міг побороти тварин, які були символами  зла. Насправді Бог створив  цих тварин, і вже саме це говорить, що злі сили не є поза контролем Бога. Він дозволяє злу і хаосу якийсь час панувати саме так, як Він дав Сатані дозвіл випробовувати Іова (1:12; 2:6).

Людина не може підкорити власноруч бегемота чи крокодила, миролюбних створінь (40:15). І людина не може побороти зло у світі, яке вони символізують. Лише Бог може це зробити. Тому зухвалість, з якою Іов поставив під сумнів шляхи Господні в духовному всесвіті – так, ніби Бог був некомпетентним чи навіть злим, – була цілковито абсурдною і недоречною.

4. ДРУГА ВІДПОВІДЬ ІОВА БОГУ (42:1-6)

42:1-2. У своїй першій відповіді (40:3-5) Іов визнав свою обмеженість з огляду на те, як Бог показав численні чуда природи над, на і під землею. Та він не визнав верховенства Бога і свого власного гріха в гордині. Тепер у своїй другій відповіді Іов таки визнав і одне, і друге. Приголомшений силою і лютістю бегемота і левіятана, Іов зрозумів свою власну неспроможність побороти чи проконтролювати зло, яке вони символізували.

Тож тепер він по-новому побачив велич Божої сили та Його верховенство. Слова Іова «Знаю, що ти все можеш» вказують на безглуздя його сумнівів у здібності Бога управляти всесвітом. Спроби Іова завадити (досл., «відсікти») плану Божому зараз видавалися нікчемними.

42:3. Іов повторив запитання Бога: «Хто ж то такий, що затемнює задум невіданням?», щоб показати, щоб Бог правий. Іов промовляв нерозумно (як сказав Елігу, 34:35; 35:16), він говорив про те, що було поза його розумінням, про «чуда … незбагненні» (див. «дивні діла» у 37:14), настільки величними у творінні, що їх він і не знав. Тепер Іов відкинув свої скарги, що Бог неспроможний керувати світом справедливо, як і своє твердження, що він зміг би зухвало спростувати усі вигадані обвинувачення Бога (23:4-7; 31:35-36).

42:4-5.  І знову Іов повторив слова Бога. Цього разу він звернувся до Божого виклику на початку двох Його промов (38:3; 40:7): «Я … питатиму тебе, - навчай мене». Ця цитата наводить на думку, що Іов таки визнав свою неспроможність відповісти на велику кількість риторичних запитань Всевишнього. Іов погодився, що Божий іспит з біології він провалив.

Іов лише чув про діла Господні. Він не був свідком процесу Створення, – саме на це Бог звернув його увагу на початку Своєї першої промови (38:16-24; 39:1-4). І не міг Іов особисто бачити Створення багатьох явищ природи (38:16-24; 39:1-4). Тому його бачення усіх діянь Господніх було  обмеженим і опосередкованим.

Але тепер, коли Бог особисто звернувся до Іова, його досвід значно розширився у порівнянні з колишніми знаннями – так як і «бачити» не є тим самим, що і «чути» («але тепер на власні очі тебе виджу»). Таке хвилююче споглядання Бога, яке, напевно, було духовним, а не фізичним, поглибило його бачення і розуміння Бога. Те, що Іов тепер знав про Бога, не йде ні в яке порівняння з його колишніми уявленнями, які були дійсно нетямущими. Ця особиста зустріч із Богом змусила його замовкнути і поглибила його благоговійний страх.

42:6.  Коли Іов отримав можливість пізнати суть (вірш 5) шляхів Господніх і його природу  – Його творчу силу і геніальність, Його верховний контроль над усім і Його передбачливу турботу та любов – він визнав свою власну нікчемність і покаявся. Слова «тому смиряюся і каюсь» говорять про те, що він відкинув свої колишні обвинувачення Бога, до яких його спонукала його ж гординя. Бог уже дорікав Іову, що він обвинуватив, обмовив і знеславив Його (40:2). Тому Іов покаявся «на поросі і попелі»,  – так він показав, що визнає свою нікчемність (див. Бут. 18:27). Коли хтось кидав порох у повітря і воно сипалось йому на голову (див. Іов. 2:12), і сидів на чи біля купи з попелом, або ж покривав попелом своє тіло (див. 2:8; Іс. 58:5; Дан. 9:3), означало, що він став смиренним. Колись Іов горював про свої втрати, а зараз він горював через свій гріх.

Очевидно, що він не покаявся у гріхах, які собі понавигадували троє його друзів. Він наполегливо тримався своєї думки, що його страждання не було покаранням за гріхи, які він мов би то вчинив до своїх нещасть (Іов. 27:2-6). Але, як зауважив Елігу, лють і гординя з’явилися, коли він уже втратив своє майно, сім’ю і здоров’я (32:2; 33:17; 35:12-13; 36:9; 37:24). Однак спершу відповідь Іова була вірною (1:21-22; 2:10). Лише зараз Іов побачив, коли Бог викликав його (40:10), що ніхто не може постати супроти Нього із обвинуваченнями. Усвідомивши, що Бог нічим не зобов’язаний людині, запитання Іова щезли, а обурення пройшло. Тепер Іов був задоволений, адже Бог говорив із ним про Себе, а не про його труднощі. Тепер Іов бажав довіритися Всевишньому, чиї шляхи бездоганні (Пс. 18:30), навіть якщо він їх і не розумів. Безсумнівно Бог пробачив Іову його колишній гріх гордині.

ІІІ. Епілог (42:7-17)

Ця частина, як і вступні (част. 1-2), написана у прозовій формі. Спершу Бог звернувся до трьох критиків, а потім повернув Іову процвітання і сім’ю.

А. Бог засуджує друзів Іова (42:7-9)

42:7.  Бог промовив до Еліфаза, напевно, найстаршого з усіх, і сказав: «Запалав я гнівом проти тебе й проти обох твоїх друзів» (що нагадувало реакцію Елігу на трійцю,32:3), оскільки вони «не говорили про мене по правді, як мій слуга Іов». Колись вони виступали на захист Бога, а тепер мали захищати себе. Як і провіщав Іов (13:7-9), вони не все чудово розуміли. Вони гадали, що знають шляхи Господні, але такого вони не очікували! Слова «мій слуга Іов», які Бог промовив чотири рази у 42:7-8, вказували на те, що Іова Бог знову вважав Своїм віруючим і покірним слугою (див. 1:8; 2:3).

Наполягаючи, що страждання є завжди покаранням за гріх, троє красномовців обмежували величну спроможність Бога використовувати страждання з іншими намірами. І як наслідок, вони жорстоко засудили безвинного Іова.

Чому ж тоді Іов говорив «по правді»? Чи ж він раз по раз не обвинувачував Бога зухвало, кажучи, що Він несправедливий і необґрунтовано мовчить? Так, однак зараз він розкаявся у своїх сповнених пихи обвинуваченнях (42:6), а тому Бог його прийняв. До того ж він ніколи не проклинав Бога, як передрікав Сатана, і до чого спонукала його дружина (1:11; 2:5, 9), хоча і був близьким до цього. І навіть, коли  Іов продовжував скаржитися до Бога, він ніколи Його не ганьбив. А також його розуміння сили і мудрості Бога було більшим за знання трійці.

42:8-9.  На превеликий подив і прикрість трьох критиків Бог сказав їм: «Оце ж візьміть із собою 7 бичків та 7 баранів та йдіть до мого слуги Іова, і принесіть за себе всепалення». Це було великою пожертвою. А також вони мали просити Іова, щоб він помолився за них як їхній посередник (див. як Іов колись працював священиком, 1:5). Вони ж жодного разу за нього  не молилися. Але тепер Іов, якого вони засуджували і цькували, і хто відкинув їхню раду, мав клопотатися за них. Яка дивовижна іронія!

Вони захищали справедливість Бога, принижуючи Іова. А тепер побачили, що Бога хвилює не лише справедливість, а й любов та милосердя. Колись вони радили Іову покаятися, а зараз мали самі  покаятися. Пряме звертання Бога до них змусило їх замовкнути і замислитись. Елігу ж не треба було розкаюватися, бо він, хоча й не знав усієї правди щодо становища Іова, все ж був ближчим до правди, аніж інші три.

Іов дуже хотів отримати посередника між собою і Богом (16:19-21), оскільки троє його земляків не клопоталися про нього, та, за іронією долі, він сам став посередником для них , хоча вони й не  просили про це.

Б. Бог повертає Іову процвітання і сім’ю (42:10-17)

42:10-11.  Коли Іов пізнав величність Бога і щиро розкаявся, він зміг і пробачити, і як посередник помолитися за своїх трьох друзів. А потім його великодушний акт прощення дав йому можливість отримати благословення Бога. Він був зцілений від хвороби, яка завдала йому стільки болю, в той же час або ж відразу після каяття (вірш 6).

Усі його брати, сестри і знайомі (напевно, і пробачена трійця!), які колись покинули його, почули про його зцілення. Тепер вони обідали «з ним у його хаті». «Вони втішали» його у «нещасті» ( раах , «лихо», хоча, якби вони чинили так раніше, це б більше його утішило. Це горе, як Іов визнав сам (1:21; 2:10), наслав на нього Господь (через Сатану). А тепер, щоб показати свою доброту, «кожен подарував йому дуката ( ксітах , слово, яке використовується лише тут і в Бут. 33:19 та ІсНав. 24:32), кожен золоту каблучку» ( несем , «каблучка», Бут. 24:22; «сережка», Бут. 35:4).

42:12.  Бог дав Іову вдвічі більше худоби, аніж він колись мав (вірш 10; див. 1:3), тому його подальші роки були більш багатими, аніж колишні. Можливо, він використав срібло та золото, яке дали йому рідні і земляки, і накупив на них худоби, чия чисельність зросла, напевно, завдяки народженню молодняка за якийсь період часу.

Чи потік матеріального благословення від Бога означав, що твердження трьох самопроголошених присяжних було врешті-решт правильним? (Вони казали, що процвітання дається в нагороду за розкаяння, 5:8, 17-26; 8:5-7, 21; 11:13-19). Ні, відновлення багатства було ознакою Божого милосердя, а не Його зобов’язанням у правосудді. Оскільки Іов змусив замовкнути Сатану (хоча й не знав цього) тим, що не прокляв Бога, і оскільки він покаявся у своїй гордині, його страждання припинились. Відновлення його майна показало друзям Іова, що Бог відродив і його. До того ж, Книга Іова не заперечує головну біблійну думку, що Бог винагороджує праведних. Навпаки Святе Письмо показує, що ця думка не є чимось сталим і незмінним. Бог у Своєму верховенстві може давати – або ж забирати – благословення згідно зі Своїми намірами.

42:13-15.  Смуток Іова через втрату 10 дітей був дещо розвіяний, хоча, напевно, і не цілком, народженням 10 інших дітей. Імена трьох наймолодших доньок тут вказано, тоді як імена інших 17 дітей Іова невідомо. «Одну назвав він Голубка, другу Пахуча квітка, а третю Рожок на помаду». Такі імена свідчили про дивовижну красу дівчат, завдяки якій про них усі знали. Іншим цікавим фактом про його доньок є те, що Іов «дав їм … спадщину між їхніми братами», що було незвичним у ті часи. Згодом донька отримувала спадок батька, лише якщо не мала братів (Чис. 27:8).

42:16-17.  Після свого жахливого випробування Іов прожив «ще 140 років». Якщо йому було близько 70 років, коли на нього випали нещастя, тоді в цілому він прожив близько 210 років. Згідно з єврейськими переказами, його подальші роки (140) точно подвоювали число його колишніх літ (70). Іов бачив своїх нащадків «аж до четвертого покоління», тобто він зміг побачити своїх пра-пра-прадітей . Його смерть настала не тоді, коли він мучився від нестерпного болю через свої втрати (як він благав, 3:20-26; 10:18-22), а згодом, уже «нажившися на світі».

Ця Книга, яка, напевно, є найстарішою у Біблії, розглядає найбільш гнітючі проблеми людства: питання страждання і стосунків людини із Богом. Досвід Іова показав правду, що людина поклоняється Богу не на основі якогось ділового контракту, завдяки якому вона отримує матеріальну винагороду від Бога. Стосунки людей з Богом не є і якоюсь правовою угодою, за умовами якої Він зобов’язаний винагороджувати кожну хорошу справу людини. Навпаки, людина має довіряти Богу, поклонятися Йому незалежно від обставин, і покладатися на досконалість Його особи, навіть коли шляхи Господні важко цілковито зрозуміти.

Нещастя не означає, що Бог покинув Своє творіння. Воно говорить, що Він має плани, про які мученик може і нічого не знати. Ніколи не можливо повністю зрозуміти незаслужене горе віруючого. І все ж він може усвідомити, що Бог турбується про нього, що Бог все ж любить його і дбає про нього. Ось чому навчився Іов. Його три обвинувачі казали, що метою страждань завжди є виховання  (покарання за погані вчинки); Іов вважав, що вони потрібні для знищення  (гадаючи, що Бог вирішив його знищити); Елігу наголошував, що метою було спрямування  (щоб вберегти його від смерті). Та Бог мав два наміри: довести  (що твердження Сатани були хибними) і розвинути  (духовне бачення Іова). Тож неприпустимо, щоб віруюча людина нападала на Бога, обмовляла Його, кидала Йому виклик, звинувачувала Його, дражнила Його чи тиснула на Нього – усе те, що робив Іов. Якщо хтось критикує мудрість Бога, то цим він лише показує своє неуцтво. Прірва між Богом і людиною не залишає місця для гордині і самодостатності.

Іов не отримав пояснення своїх страждань, та все ж він прийшов до більш глибокого розуміння величі і люблячої турботи Бога. Тож він почав більше довіряти Богу, знаючи, що не треба ставити під сумнів шляхи Господні. І хоча Його плани є часто незрозумілими і незбагненими, вони є доброзичливими і благотворними.

Бібліографія

Andersen, Fransis I. Job: An Introduction and Commentary . The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, III.: InterVarsity Press, 1976.

Archer, Gleason L., Jr. The Book of Job: God’s Answer to the Problem of Undeserved Suffering . Grand Rapids: Baker Book House, 1982.

Baker, Wesley C. More Than a Man Can Take: A Study of Job . Philadelphia: Westminster Press, 1966.

Barnes, Albert. Notes, Critical, Illustrative, and Practical, on the Book of Job . 2 vol. Glasgow: Blackie & Son, 1847. Reprint. Grand Rapids: Baker Book House, 1950.

Davidson, A.B. The Book of Job . Cambridge University Press, 1903.

Dhorme, Edouard. A Commentary on the Book of Job . Translated by Harold Knight. New York: Thomas Nelson Publishers, 1967.

Driver, Samuel Rolles, and Gray, George Buchanan. A Critical and Exegetical Commentary on the Book of Job . The International Critical Commentary. Edinburgh: T. & T. Clark, 1921.

Ellison, H.L. A Study of Job: From Tragedy to Triumph . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1971.

Gordis, Robert. The Book of God and Man: A Study of Job . Chicago: University of Chicago Press, 1965.

________ . The Book of Job: Commentary, New Translation, and Special Studies . New York: Jewish Theological Seminary of America, 1978.

Green, William Henry. The Argument of the Book of Job Unfolded . 1874. Reprint. Minneapolis: James & Klock Christian Publishers, 1977.

Howard, David M. How Come, God?  Philadelphia: A.J. Holman Co., 1972.

Johnson, L.D. Israel’s Wisdom: Learn and Live . Nashville: Broadman Press, 1975.

________ . Out of the Whirlwind: The Major Message of the Book of Job . Nashville: Broadman Press, 1971.

Pope, Marvin H. Job . 3d ed. The Anchor Bible. Garden City, N.Y.: Doubleday & Co., 1973.

Reichert, Victor E. Job . London: Soncino Press, 1946.

Rowley, H.H. Job . The Century Bible. Greenwood, S.C.: Attic Press, 1970.

Schaper, Robert N. Why Me, God?  Glendale, Calif.: Regal Books, 1974.

Stedman, Ray C. Expository Studies in Job: Behind Suffering . Waco, Tex.: Waco Books, 1981.

Thomas, David. Book of Job: Expository and Homiletical Commentary . 1878. Reprint. Grand Rapids: Kregel Publications, 1982.

Westermann, Claus. The Structure of the Book of Job: A Form-Critical Analysis. Philadelphia: Fortress Press, 1981.

Zuck, Roy B. Job . Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1978.