Цілі.  Про цілі книги можна дізнатися з її контексту:

1. Особиста відданість Даниїла Богові (Дан. 1) мала стати чудовим прикладом для вимушених переселенців щодо того, як їм слід жити у язичницькому суспільстві. Окрім того, Даниїл слугував яскравим прикладом благочестя для язичників.

2. Книга розповідає про всевишню владу Бога над язичницькими народами, про те, як Він призначає й усуває царів та цілі імперії так, щоб вони слугували Його задуму. Саме цю велику істину Навуходоносор і осягнув (4:31).

3. Книга розкриває відданість Бога до Його завітних людей, яких Він захищав та оберігав, незважаючи на те, що вони все ж зносили божественне покарання за свій непослух. Бог не покидав Свій обраний народ. Він дуже терплячий до них і робить усе, щоб вони зрештою стали достойними Його благословень.

4. Ця книга була також написана для того, щоб графічно змалювати пророчий період часу, відомий як «час поган» (Лк. 21:24). Книга Даниїла показує курс, яким розвивалася історія поган впродовж усього часу, коли Ізраїль зносив і все ще зносить покарання від язичників. Божий задум щодо язичників цілковито здійсниться лише у майбутньому, в часи Великих Страждань. У книзі дуже ретельно і детально показується вплив, який язичницькі народи матимуть на Ізраїль, тоді як його люди очікують на здійснення Божих завітів в часи правління Месії.

5. Книга Даниїла також розкриває майбутнє звільнення Ізраїлю та благословення, яке його люди отримають за прийдешнього тисячолітнього правління Христа. Як Бог і завіщав Аврааму, його нащадки заселятимуть землю, яку Бог їм пообіцяв. Хоча цей народ і має зносити покарання за свою непокору, він зрештою покається, сповідається і відновиться. Бог залишається відданим. Він береже Свій обраний народ та гарантує їм найбажаніші благословення у їхньому обіцяному царстві на цій землі.

Значення Книги.  Книга Даниїла є дуже важливою з історичної точки зору. Вона заповнює прогалину, що існує між ізраїльськими історичними книгами та Новим Завітом. Адже в ній відтворено декілька подій з історії Ізраїлю, які трапилися під час 70-літнього Вавилонського поневолення і про які більш ніде у Святому Письмі не йдеться (окрім коротких уривків інформації у Єз.). Даниїл змальовує історію часів поган й описує колишні та майбутні імперії, які займатимуть територію Палестини і пануватимуть над ізраїльтянами аж до повернення Месії.

Пророцтва Книга, які стосуються Божого задуму стосовно язичників, Палестинської землі та ізраїльського народу формують підґрунтя для Його есхатологічного задуму. Певні теми, що розглядаються у Книзі Даниїла і акцентують увагу на язичниках, перегукуються з подібними темами Книги Захарія. А також вони знаходять своє найвище втілення у Книзі Одкровення. Щоб цілковито осягнути кульмінаційний момент здійснення Божого задуму, який апостол Йоан розкрив у Одкровенні, слід спершу зрозуміти початок здійснення Його задуму, що Даниїл і відтворив.

ПЛАН

I. Особиста історія Даниїла (част. 1)

А. Заслання Даниїла (1:1-7)

Б. Даниїл присвячує себе Богові (1:8-16)

  1. Прохання (1:8)

  2. Задоволення прохання (1:9-14)

  3. Наслідок (1:15-16)

В. Призначення Даниїла (1:17-21)

II. Пророча історія язичників в час поган (част. 2-7)

А. Сон Навуходоносора (част. 2)

  1. Сон царя (2:1-16)

  2. Даниїлові відкривається значення сну (2:17-23)

  3. Даниїл пояснює сон Навуходоносору (2:24-45а)

  4. Винагорода Даниїла (2:45б-49)

Б. Бовван Навуходоносора (част. 3)

  1. Встановлення боввана (3:1-7)

  2. Обвинувачення супроти юдеїв (3:8-12)

  3. Віра обвинувачених (3:13-18)

  4. Звільнення за допомогою Бога (3:19-30)

В. Другий сон Навуходоносора (3:31-33, част. 4)

  1. Проголошення царя (3:31-33)

  2. Сон царя про дерево (4:1-15)

  3. Тлумачення сну (4:15-24)

  4. Здійснення сну (4:25-30)

  5. Повернення царя (4:31-34)

Г. Бенкет Валтасара (част. 5)

  1. Веселощі царя (5:1-4)

  2. Одкровення царя (5:5-12)

  3. Прохання царя (5:13-16)

  4. Відповідь Даниїла (5:17-28)

  5. Здійснення одкровення (5:29-30)

Ґ. Указ Дарія (част. 6)

  1. Висока посада Даниїла (6:1-4)

  2. Змова очільників (6:5-10)

  3. Молитва Даниїла (6:11-12)

  4. Переслідування Даниїла (6:13-19)

  5. Порятунок Даниїла (6:20-25)

  6. Проголошення царя (6:26-29)

Д. Видіння чотирьох звірів (част. 7)

  1. Видіння (7:1-14)

  2. Тлумачення (7:15-28)

III. Пророча історія Ізраїлю в Час Поган (част. 8-12)

А. Видіння барана і козла (част. 8)

  1. Видіння (8:1-14)

  2. Тлумачення (8:15-27)

Б. Видіння 70 «седмиць» (част. 9)

  1. Передумови видіння (9:1-2)

  2. Молитва Даниїла (9:3-19)

  3. Відповідь Господа (9:20-27)

В. Останнє видіння (част. 10-12)

  1. Приготування пророка (10:1-11:1)

  2. Історія Ізраїлю за часів другої і третьої імперій (11:2-35)

  3. Пророча історія 70 седмиць (11:36-12:3)

  4. Завершення (12:4-13)

КОМЕНТАРІ

I. Особиста історія Даниїла (част. 1)

А. Заслання Даниїла (1:1-7)

1:1-2а.  У перших двох віршах Книги Даниїла розповідається про те, коли і як пророк потрапив у Вавилон. Події книги розпочинаються «третього року царювання Йоакима, юдейського царя». Тут, здається, є певна суперечність із твердженням Єремії, який казав, що перший рік правління Навуходоносора, вавилонського царя, припав на четвертий  рік царювання Йоакима (Єр. 25:1). Існує принаймні два пояснення такої очевидної розбіжності. Перше полягає у різниці між юдейським і вавилонським літочисленням. Початок відліку юдейського календарного року припадав на Тішрей (вересень-жовтень), тоді як у вавилонян він розпочинався навесні з місяця Нісан (березень-квітень). Якщо використовувати вавилонське літочислення, тоді Навуходоносор взяв в облогу Єрусалим четвертого року царювання Йоакима, а якщо юдейське – то третього року. Даниїл, як юдей, міг спокійно застосувати відоме йому юдейське літочислення.

Друге пояснення ґрунтується на вавилонському методі літочислення тривалості правління царя. Той період правління царя, який передував початку нового року у місяці Нісан, називався першим роком його царювання, навіть якщо був дуже коротким періодом часу. Якщо Єремія використовував цей метод літочислення, тоді він порахував рік, коли Йоаким став царем (який був лише частиною повного року), як перший рік його царювання. А якщо Даниїл використовував юдейський метод літочислення (який не  враховував перші місяці правління царя до початку нового року), то він порахував три повні роки царювання Йоакима. І був це 605 рік до н.е..

Даниїл назвав Навуходоносора (чиє ім’я означає «Наву захистив мій спадок») вавилонським царем. У той час (605) царем Вавилонії був Набопаласар, а не Навуходоносор. Коли ж Навуходоносор почув у військовому поході про смерть свого батька, то швидко повернувся у Вавилон, щоб посісти на трон (див. «Історичне підґрунтя» у Вступі ). А оскільки Даниїл писав свою книгу тоді, коли Навуходоносор уже був царем, то він і назвав його царем, бо знав, що так воно і буде.

Навуходоносор тримав в облозі Єрусалим в часи правління Йоакима, 17-го «юдейського царя» і старшого сина Йосії (див. 2 Хр. 36:2 і 2 Хр. 36:5). Молодший брат Йоакима Йоахаз посів на трон юдейського царства тоді, коли фараон Нехо вбив царя Йосію у 609 році до н.е. (Див. таблицю «Останні п’ять царів Юдеї», поблизу 2 Цар. 23:31-35.) Але Нехо усунув Йоахаза і посадив на трон Йоакима (2 Хр. 36:3-4).

Єремія попередив Йоакима про вторгнення вавилонян. І Йоаким чув, як пророк просив Божих людей здатися вавилонянам без опору. Тож коли Навуходоносор взяв в облогу місто, великої протидії йому не було. Йоакима тоді взяли у полон і доправили у Вавилон. Й таким чином Юдея опинилася під владою Навуходоносора.

Разом із цим вторгненням Навуходоносора розпочався важливий пророчий період часу – час поган (Лк. 21:24). Час поган – це дуже великий період часу, за якого земля, яку Бог завіщав Аврааму та його нащадкам, належить язичницьким силам, а престол Давида пустує, через те, що немає жодного повноправного нащадка Давидового роду. Час поган, який розпочався із вторгнення Навуходоносора в Єрусалим у 605 році до н.е., завершиться тоді, коли повернеться Месія. Тоді Христос підкорить народи, звільнить ізраїльські землі від язичницьких окупантів  і поверне ізраїльському народові його обіцяні благословення у своєму тисячолітньому царстві.

Бог уклав завіт з ізраїльтянами у Моаві (Втор. 28-30) саме перед тим, як вони увійшли на ці землі (Втор. 29:1). В цьому завіті Бог виклав той принцип, згідно якого Він надалі буде судити Свій народ. Їхній послух Йому принесе їм благословення (Втор. 28:1-14), а непослух – покарання (Втор. 28:15-68). У цій другій частині Бог перелічив покарання, які Він застосує до людей, якщо вони зійдуть із вірного шляху, який Він їм об’явив через Закон. Ці покарання потрібні для того, щоб вони могли відповідати Його вимогам і були достойні Його благословень. Найбільшим покаранням, яке Бог застосує до Свого народу, буде вторгнення язичників, які підкорять їх своїй владі і проженуть їх з їхньої землі (Втор. 28:49-68).

Мойсей тоді ще й сказав, що коли на ізраїльтян зійде Боже покарання, воно не минеться, допоки вони не перестануть грішити, не навернуться до Бога і не дослухаються Його настанов (Втор. 30:1-10). Північне ізраїльське царство потрапило в залежність до ассирійців у 722 році до н.е. Це було здійсненням принципу, озвученого у Втор. 28. Час від часу (хоча й не повсякчас) Південне царство (Юдея), з огляду на падіння Північного царства, дослухалося до застережень пророків і наверталося до Бога. Південне царство протрималося ще більш як століття завдяки послуху і каяттю в часи правління побожних царів.

Однак така ситуація зберігалася недовго. Юдеї також знехтували Божим завітом, священним днем відпочинку і не захотіли звільнити рабів своїх євреїв на сьомий рік їхньої служби (Єр. 34:12-22), а також вдалися до ідолопоклонства (Єр. 7:3-31). А тому, зважаючи на завіт у Втор. 28, покарання мало зійти і на юдеїв. Бог обрав Навуходоносора інструментом здійснення покарання, яке Він спрямував на Свій народ, що не дослухався Його настанов (див. Єр. 27:6; Ав. 1:6).

1:2б-3.  Коли Навуходоносор повернувся у Вавилон після свого вторгнення в Юдею, то привіз з собою награбовану здобич, щоб засвідчити підпорядкування Юдеї Вавилону. Спершу він привіз «частину посуду дому Божого», тобто з Єрусалимського храму, «і склав посуд у скарбницю свого бога», що у Вавилоні (див. 2 Хр. 36:7). Його богом міг бути Бел, також відомий як Мардук, головний бог вавилонян (див. коментарі до Дан. 4:8). («Шінеар-край» – це стародавня назва місця, де знаходиться Вавилон; див. Бут. 10:10; 11:2; 14:1; Іс. 11:11; Зах. 5:11.) І це мало стати свідченням перемоги вавилонських богів над юдейським Богом.

Потім Навуходоносор привіз «синів Ізраїля (юдеїв), з царського роду та зо шляхти». Як зазначено у Вступі , ці царські спадкоємці могли бути заручниками і гарантом того, що Юдея й далі буде підпорядковуватися Вавилону. Або ж їх привезли у Вавилон для того, щоб підготувати до адміністративних посад, якщо Навуходоносору доведеться повернутися і знову підкорити Юдею. Ашпеназ був старшим «над … скопцями». У Старому Завіті він згадується по-імені лише тут, але називається старшим над скопцями шість разів (Дан. 1:7-11, 18). Достеменно невідомо, чи слово саріс , яке тут перекладено як «скопець», означає євнух, чи просто придворний або якийсь службовець. Кітчен вважає, що тут іде мова про євнухів часів Даниїла (Kennet A. Kitchen, Ancient Orient and Old Testament . Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1966, pp. 165-6).

1:4-5.  Ці полонені були гарними юнаками, мали чудову фізичну форму і неабиякий розум. Вони могли стати перевагою для царського палацу. Тому Навуходоносор спробував призвичаїти їх до культури свого палацу. Вони були змушені вивчати письмо і мову людей, серед яких тепер проживали. Вони мали пройти суворий трьохрічний курс тренувань, після чого могли б стати «до послуг цареві». У цю навчальну програму, вочевидь, входило вивчення агрономії, архітектури, астрології, астрономії, законів, математики і складної аккадської мови.

1:6-7.  Тут жодним чином не розповідається, як саме ці хлопці потрапили у полон, але чотирьох із них тут згадано по-імені, зважаючи на ту помітну роль, яку вони згодом відіграли для Вавилону. Оскільки їхні імена відображали пошану до Яхве, їх було замінено. Закінчення «- їл » означає Бог, а «- ія » – це скорочення до Яхве. Тож очевидно, що батьки цих молодих людей були побожними і дали такі імена своїм синам невипадково. «Даниїл», чиє ім’я означає «Бог присудив» (або «Бог – мій Суддя»), отримав ім’я «Валтасар» (аккадською, Белет-сар-узур ), що означає «Бел, захисти царя». Вісім з 10 разів ім’я Валтасар зустрічається у Старому Завіті в арамейській частині Книги Даниїла (2:26; 4:8-9, 18-19 [тричі]; 5:12). Ще інші два рази в 1:7 та 10:1.

«Ананія» («Яхве милосердний») став «Седрах», напевно, від аккадської дієслівної форми садураку , яка означає «Я боюся (бога)».

«Мисаїл» («Хто належить Богу?») отримав ім’я «Мисах», яке, імовірно, походить від аккадського дієслова месаку , що означає «Я презренний, нікчемний і сумирний (перед моїм богом)».

«Азарія» («Яхве допоміг») став «Авденаго», «Слуга Нево» (Неґо – це давньоєврейський варіант вавилонського імені бога Нево). Нево (див. Іс. 46:1), син Бела, був вавилонським Богом письма і рослинності. Він був також відомий як Наву (див. коментарі до Дан.1:1 щодо імені Навуходоносор).

Таким чином, «старший над скопцями» (Ашпеназ, вірш 3), здається, вирішив проблему існування будь-яких свідчень про ізраїльського Бога у вавилонському палаці. Імена, які він їм дав, означали, що тепер вони підкоряються вавилонським богам.

Б. Даниїл присвячує себе Богові (1:8-16)

1. ПРОХАННЯ (1:8)

1:8.  Навуходоносор давав своїм полоненим удосталь їжі. Вони жили у розкоші, а не у бідності, про що свідчить той факт, що ці юнаки мали право споживати харчі й вино «з царського столу». Однак ця їжа суперечила вимогам Закону Мойсея. Вже сам той факт, що її готували язичники, робив її нечистою. А також, поза всяким сумнівом, на столі було багато такої їжі, яку Закон забороняв споживати і через яку юдейські юнаки могли б осквернитися. До того ж, ця царська їжа, скоріш за все, була ідоложертовною, тобто жертвувалася язичницьким богам перед тим, як потрапляла на царський стіл. Споживання такої їжі суперечило Вих. 34:15, де євреям забороняється споживати м’ясо ідоложертовних тварин.

Подібні проблеми виникали й стосовно вина. У Старому Завіті озвучено заборону на споживання міцних напоїв (наприклад, Прип. 20:1, БКЯ; Іс. 5:11). Тому євреї зазвичай розводили вино водою. Дехто додавав 3 частини води до 1 частини вина, інші – 6 частин, а ще інші – усі 10 частин води. Вавилоняни ж не розводили вино водою. Тому і їжа, і напої могли б осквернити цих юдейських юнаків. А Даниїл чудово знав вимоги Закону стосовно того, що слід, а чого не слід їсти та пити.

Даниїл мав намір робити усе так, щоб Бог був задоволений. А тому він «постановив у своєму серці» дотримуватися Закону, не зважаючи на те, що був змушений жити не на своїй землі, а там, де панувала культура, яка не сповідувала Божих законів. Тоді він попрохав «старшого над скопцями» дозволити йому не споживати їжу і не пити вина, так щедро запропонованих царем. Даниїл був хоробрим, рішучим і покірним Богові.

2. ЗАДОВОЛЕННЯ ПРОХАННЯ (1:9-14)

1:9-10.  Обережність старшого над скопцями у плані задоволення прохання Даниїла цілком виправдана. Він ніс відповідальність за юнаків і зобов’язаний був наглядати за тим, щоб полонені гарно розвивалися і в фізичному, і в розумовому плані, бо цар приготував для них у майбутньому певні важливі посади. Очевидно, що ці молоді люди посідали неабияке стратегічно продумане місце у планах царя. Тож він хотів, щоб їх гарно тренували. Якби ці хлопці нічого для царя не значили, його б не хвилював їхній фізичний стан, і Ашпеназ не боявся б за своє життя.  

Даниїл ввірив цю ситуацію у руки Бога, який втрутився і «зіслав Даниїлові ласкавість ( хесед , «віддана любов») та прихильність ( рахамім , «співчуття») з боку старшого над скопцями».

1:11-14.  Коли, здавалось, прохання Даниїла старший відхилив, Даниїл звернувся до наглядача, якого «старший … настановив над» чотирма юнаками, і попрохав його зробити 10-денну «пробу», під час якої Даниїл і його товариші споживатимуть лиш «городину … і воду». (Давньоєврейське слово, яке тут перекладено як «городину», означає «посівна їжа», тобто сюди можуть також входити різні злаки.) Оскільки згідно Закону Мойсея ніяка городина не вважалася нечистою, Даниїл міг їсти будь-які овочі, які перед ним клали, і при цьому не боятися бути оскверненим. За такий короткий період часу (10 днів) не могло б статися значного погіршення, яке поставило б під загрозу життя когось із них. Насправді, Даниїл натякав, що їхні «обличчя» виглядатимуть краще , аніж у тих, хто споживає харчі царя.

Оскільки наглядач підпорядковувався старшому над скопцями, він змушений був діяти не так, як хотів, а так, як мусів. Тож очевидно, що тут він мав отримати відповідний дозвіл від Ашпенгаза. Цей випадок показує, що Бог перебуває з тими, хто Йому довіряє, захищає і оберігає тих, хто Його слухає, навіть в час поган.

3. НАСЛІДОК (1:15-16)

1:15-16.  «При кінці ж десятьох днів» ті четверо, що споживали городину, стали здоровішими, аніж ті, що жили на царських харчах. Оскільки ці четверо виглядали краще – а не гірше, як боявся Ашпенгаз (вірш 10) – він не мав ніяких заперечень стосовно того, щоб Даниїл та його товариші й надалі харчувалися таким чином.

Хоча в цілому Бог не забороняє споживати в їжу м’ясо (див. Бут. 9:3; Рим. 14:14; 1 Кор. 10:25-26), городина виявилася кращою за царську їжу. Це також показує, що Бог благословляє тих, хто виконує Його заповіді, і сприяє тим, хто довіряється Йому. Цей випадок мав стати уроком для ізраїльського народу. Бог вимагав покірності Закону. Покарання на них зійшло через непокірність, непослух, та навіть під час самого покарання Бог захищає і підтримує тих, хто слухає Його і довіряє Йому своє життя.

В. Призначення Даниїла (1:17-21)

1:17.  Цих чотирьох хлопців, яких Навуходоносор готував до відповідальних посад у своєму царському палаці, насправді готував сам Бог. Бо це «Бог дав їм знання й розуміння» у багатьох сферах. Під словом «знання» тут мається на увазі вміння аргументувати свою думку і процеси мислення. Вони були спроможні думати ясно і логічно. Слово «розуміння» стосується внутрішнього бачення суті питань. Це вказує на їхню спроможність ясно розуміти природу речей і тлумачити їх у правильному світлі. Значення фрази «письма та мудрости», які Бог їм дав, є дуже широким (див. коментарі до вірша 4). З Божою допомогою і завдяки рокам навчання у вправних учителів, Даниїл здобув широкі знання з різних мистецтв та наук.

Хоча знання у цих сферах інших людей, що мешкали у Вавилоні, могли бути такими ж, як і в Даниїла, він був цілковито кращий за них в одному: «Даниїл мав … дар розуміти всякі видіння і сни». Людей завжди цікавило майбутнє, і вони повсякчас намагалися передбачити прийдешні події. Наприклад, після того, як ізраїльтяни увійшли на ханаанські землі, вони зустрічали багатьох людей, які намагалися спрогнозувати майбутнє за допомогою різних засобів і методів. Але ізраїльтянам заборонялося таке робити (Втор. 18:9-13), тоді як у Вавилоні це було широко поширено.

1:18-21.  «Як минув той час, що цар призначив був» (тобто наприкінці трьохрічної науки; див. вірш 5), цар особисто «розмовляв з» Даниїлом та його трьома товаришами і зрозумів, що рівних їм немає. Насправді, вони були «вдесятеро розумніші за всіх» тих, хто займався віщуванням. (Щодо «віщунів та чародіїв» див. коментарі до вірша 17.) Слово «вдесятеро» є ідіомою, яка означає «у багато разів» (див. Бут. 31:7, 41; Чис. 14:22; Іов. 19:3).

Цар радився з віщунами, чародіями, ворожбитами, халдеями, мудрецями і звіздознавцями. Слово «віщунів» ( хартуммім , Дан. 1:20; 2:2) було доволі поширеним і використовувалося у стосунку до людей, які займалися окультизмом. (Це слово також зустрічається в Бут. 41:8, 24; Вих. 7:11, 22; 8:7, 18-19; 9:11.) Слово «чародіїв» ( ассапім , в СЗ зустрічається лиш двічі, Дан. 1:20; 2:21) може стосуватися тих людей, які використовували заклинання, виганяючи демонів. Слово «ворожбитів» ( мкасспім , 2:2), вочевидь, походить від аккадського дієслова касапу , що означає «ворожити, насилати прокляття». (Цей конкретний іменник, який у 2:2 перекладено як «ворожбитів», зустрічається в Дан. лиш тут, а також іще чотири рази в СЗ: Вих. 7:11; 22:18; Втор. 18:10; Мал. 3:5.) Слово «халдеїв» (від давньоєврейського касдім , Дан. 2:2, 4; арамейською касдаін , 2:5, 10 [двічі]; 3:8; 5:7, 11), вочевидь, має стосунок до касти жерців у вавилонській релігії. Слово «звіздознавці» ( газрін , 2:27; 5:7, 11) стосується людей, знання яких залежали від одкровення через зірки, які власне й були їхніми об’єктами поклоніння.

Діяння цих п’яти груп людей могли в багато чому збігатися. Тож Даниїл декілька разів називав цих людей узагальнюючим словом «мудреці» (2:12-14, 18, 24 [двічі], 48; 4:6, 18; 5:7-8, 15).

Діяльність Даниїла при царському палаці у Вавилоні тривала аж до того часу, коли в 539 році до н.е. Кир не завоював Вавилонську імперію. «Я шаную тих, хто мене шанують» (1 Сам. 2:30). Даниїл продовжував шанувати Бога, навіть не зважаючи на те, що змушений був проживати там, де люди не відповідали тим високим стандартам, які вимагав Бог. І Бог віддячив Даниїлові за його послух Законові та зробив так, що його взяли до царського палацу. Цей випадок мав нагадати ізраїльтянам, що за покірність вони отримають благословення і що праведність є необхідною умовою для отримання цих завітних благословень.

Той факт, що Бог дарував Даниїлові спроможність розуміти і тлумачити видіння та сни (Дан. 1:17), означав, що Навуходоносор впродовж усього свого довгого царювання залежав від Даниїла, який єдиний розумів майбутні події, об’явлені через сни та видіння. Це було таким собі передбаченням того впливу, який матиме одного дня ввесь Ізраїль. Бог обрав ізраїльтян, щоб вони були його царством священиків (Вих. 19:6), а, отже, Божим світлом для світу (Іс. 42:6; 49:6). Вони мали отримувати Божі одкровення і передавати їх іншим народам, які не знали Бога. Про цю відведену їм роль повсякчас нагадував свічник, встановлений у наметі. Під час свого перебування у вавилонському царському палаці цю функцію виконував Даниїл, адже саме він передавав волю Бога язичникам. Коли ізраїльтяни отримають свої тисячолітні благословення в часи правління Месії, вони виконуватимуть роль, для якої власне Бог їх і обрав, і самі передаватимуть Божу істину язичникам (Зах. 8:21-23).

II. Пророча історія язичників в час поган (част. 2-7)

А. Сон Навуходоносора (част. 2)

1. СОН ЦАРЯ (2:1-16)

а. Сон (2:1-3)

2:1.  Невдовзі після того, як Навуходоносор прийняв корону, йому почав надокучати один і той самий сон. Оскільки Даниїл згадав і розтлумачив лише один сон (див. вірші 24-26), використання множини у слові «сни», вочевидь, вказує на те, що це був один і той самий сон, який неодноразово повторювався. Навуходоносор, вочевидь, відчув, що цей сон має дуже велике значення, бо «стривожився» (див. вірш 3) і був таким збентеженим, що «сон утік від нього».

2:2-3.  «Цар звелів скликати» мудреців, які добре розбиралися в таких питаннях, адже були спроможні передрікати майбутнє тим чи іншим способом (див. коментарі до 1:17). Якби метод тлумачення одного з них не допоміг отримати бажаний результат, то все ще залишалася надія, що метод котрогось іншого з-посеред них зможе розкрити значення сну. Їх скликали усіх разом, щоб вони зробили все можливе і надали цареві тлумачення, яке його заспокоїть. Та цар кинув виклик мудрецям, коли промовив: «Бажаю знати сон той.»

б. Розпач мудреців (2:4-11)

2:4.  Вочевидь, з проханням розтлумачити сон (вірш 3) до мудреців зверталися неодноразово, бо вони не були здивовані. (Як зазначено під підпунктом Мови у Вступі , вірші 1:1-2:4а написані давньоєврейською мовою, а починаючи зі слів «О царю» у вірші 4б, усе написано арамейською аж до 7:28.) Мудреці зухвало запевнили царя, коли він розповість їм свій сон, то вони його розтлумачать. Вони були переконані, що уся їх спільна мудрість допоможе їм задовольнити бажання царя і пояснити його сон.

2:5-6.  Хоча цар, скоріш за все, вже не один раз звертався до мудреців і був задоволений їхніми тлумаченнями, він, напевно, ще ніколи не просив їх розтлумачити сон, який вважав таким надзвичайно важливим. Тож він вирішив випробувати їх. Якщо вони були спроможні передбачати майбутнє за допомогою тлумачення снів, то мали б змогти відтворити минуле і пригадати  сон царя. Тож він не захотів розповідати їм свій сон сам. Це не означає, що він його забув. Якби це було так, то мудреці, щоб порятувати себе від смерті, могли б з легкістю вигадати якийсь сон і розтлумачити його. Але цар міркував так: якщо вони не можуть відтворити минуле, то їхнім передбаченням стосовно майбутнього вірити не слід.

Цар пообіцяв «дарунки, нагороду й великі почесті» мудрецям, якщо вони самі розкажуть, який у нього був сон, і розтлумачать його. Однак якщо вони виявляться лжемудрецями і не зможуть відтворити його «сон», то він їх покарає смертю («на кусні будете пошматовані»), а «доми» їхні перетворить «в руїни».

2:7-9.  І знову мудреці (див. вірш 4) звернулися до царя із проханням розповісти їм свій сон, пообіцявши, що розтлумачать його. Цар же зауважив, що вони таким чином лиш намагаються «виграти час». І знову нагадав їм про «вирок» (див. вірш 5), який на них очікує, якщо вони не розкажуть йому його «сон». Він відчував, що зможе повірити їхнім словам стосовно значення сну, лише якщо вони спершу самостійно відтворять його. Якщо ж вони цього зробити не зможуть, тоді це означатиме лиш те, що вони змовилися «виректи … неправду й оману» цареві. А також, можливо, Навуходоносора дратували ці мудреці, які, вочевидь, були старшими за нього і дісталися йому у спадок від його батька. Ще одним поясненням такого випробування може слугувати те, що він сумнівався у їхній мудрості.

2:10-11.  Щоб захистити себе, мудреці почали запевняти царя, що його прохання задовольнити неможливо і що «ні один цар … не вимагав такого» від мудреців. Вони відповіли, що майбутнє належить богам, а не людям. Це дуже цікаво, адже тим самим вони визнали, що попередні рази обманювали царя. І таке вражаюче одкровення надійшло від тих, кого у палаці високо цінували.

в. Указ царя (2:12-13)

2:12-13.  Коли мудреці об’явили цареві, що неспроможні задовольнити його вимоги, тоді він дуже «розлютився й розгнівався» (див. 3:13; 19). Він видав указ «вигубити всіх вавилонських мудреців». Цей наказ стосувався не лише тих, хто на той час прислуговував у царському палаці, а усіх, хто коли-небудь говорив, що може передбачити майбутнє. А оскільки Даниїла та його товаришів також вважали мудрецями, даний указ поширився і на них.

г. Заява Даниїла (2:14-16)

2:14-16.  Даниїл не знав, що трапилося у царському палаці. Можливо, він відмовився прийти на збори царя (вірш 2), щоб уникнути контакту з язичницькими очільниками. Коли ж до нього дійшла чутка про те, що його також мають убити, він тактовно запитав у «Аріоха, начальника над царською сторожею» про причину такого царського указу. Аріох розповів Даниїлові про випадок, який викрив, що мудреці обманювали царя.

Даниїл сміливо попрямував до царя й «упросив» його відкласти на якийсь час страту, «щоб він міг пояснити йому значення сну». Це виглядало дуже зухвало, адже цар уже винуватив мудреців у бажанні просто виграти час (вірш 8).

Безумовно, цар високо цінував Даниїла, адже йому було дозволено увійти до царя і безпосередньо звернутися до нього з проханням. Хоча тут і не сказано, Даниїл, напевно, і раніше тлумачив сни, хоча й не обов’язково для самого царя. Тож він був певен, що зможе відтворити сон царя і розтлумачити його.

2. ДАНИЇЛОВІ ВІДКРИВАЄТЬСЯ ЗНАЧЕННЯ СНУ (2:17-23)

а. Прохання (2:17-18)

2:17-18.  Під час цього випробування Даниїл залишався спокійним. Він повернувся «до себе додому», віднайшов своїх трьох товаришів, і разом вони помолилися та попросили «в небесного Бога ласки в цій тайні». (Фраза «небесного Бога» зустрічається в Дан. шість разів: 2:18-19, 28, 37, 44; 5:23, дев’ять разів у Езр. і чотири рази у Неєм. В інших місцях у СЗ вона є ще в Бут. 24:3, 7; Пс. 136:26; Йона 1:9.)

Ласка – це відповідь Божа на потребу людини. Даниїл визнав свою власну неспроможність за даних обставин і звернувся до Бога з упевненістю, що Господь задовольнить його прохання.

б. Одкровення (2:19а)

2:19а.  У відповідь на молитву чотирьох чоловіків, тайна сну «була відкрита Даниїлові», вочевидь, тієї ж ночі.

в. Подяка (2:19б-23)

2:19б-23.  Даниїл відповідним чином подякував Богові. Він визнав, що «в Нього мудрість», бо Він знає, яким буде кінець іще на початку, «і сила», бо що б Він не замислив, Він може здійснити.  Даниїл розпочав і завершив свою молитву, прославляючи «мудрість і силу» Господню (див. вірш 23).

Свідченням Його сили  є те, що Він має владу над подіями («Він змінює час і пори року») і над долею народів («царів скидає, царів настановлює»). Навуходоносор посідав на своєму троні, бо це Бог вирішив здійснити через нього Свою волю.

Свідченням Його мудрості  є те, що Він дає «мудрість мудрим і розум розумним» (вірш 21б), а також «відкриває, що глибоке й скрите» (вірш 22). «Світло … перебуває» з Богом у тому сенсі, що усе йому відкрите, в той час як людей оточує темрява. Бог знає і може об’явити майбутнє. Це Бог, а не глибоке розуміння Даниїла, дав йому сон і його тлумачення. Молитва Даниїла завершується словами подяки за те, що Бог об’явив сон царя чотирьом чоловікам, які довірилися Йому.

3. ДАНИЇЛ ПОЯСНЮЄ СОН НАВУХОДОНОСОРУ (2:24-45а)

а. Пояснення Даниїла (2:24-30)

2:24-25.  Після того, як Даниїл отримав від Бога видіння царського сну і його тлумачення (вірш 19), він «пішов до Аріоха», начальника над царською сторожею (див. вірш 14), і розповів йому, що готовий розтлумачити сон царя. Вочевидь, Аріох знав про неспокій царя, адже «негайно» повів Даниїла до нього. Начальник Аріох сказав цареві неправду, коли зазначив, що сам «знайшов» того, хто може розтлумачити сон царя. Насправді, Даниїл сам «пішов до Аріоха». Та Аріох, вочевидь, сподівався отримати високу винагороду за те, що знайшов когось, хто може заспокоїти царя.

2:26-28.  Цар запитав Даниїла, чи «справді» він міг сказати, що саме йому (цареві) снилося, і що цей сон означає. Цар випробовував Даниїла на чесність так, як і мудреців перед ним. Вони тоді сказали, що лише боги можуть об’явити майбутнє людині (вірш 11). Тепер же Даниїл пояснив, що те, чого вавилонські мудреці не могли зробити (вірш 27), спілкуючись зі своїми вигаданими богами, Даниїл зробити міг, бо «є на небесах Бог (див. коментарі до вірша 18), який відкриває тайни» (вірш 28; див. вірш 47). Даниїл не приписував цієї заслуги собі (див. вірш 23).

2:29-30.  Даниїл відразу сказав цареві, що його сон був пророчий (див. вірш 45, «що буде після того»), про те, «що буде потім» і те, «що станеться». Сон Навуходоносора охопив майбутню історію поган, починаючи від його часів і до майбутнього переходу влади від язичників до ізраїльського Месії. Цей період часу називається «час поган» (Лк. 21:24). Такий сон було об’явлено Находоносору, бо він перший з багатьох язичницьких правителів мав владу завдяки Божому призначенню в часи поган. Бог не об’являв Навуходоносорові духовні істини, лиш факти стосовно політичного домінування язичників. Усе в його сні стане зрозуміло Навуходоносорові.

І знову Даниїл покірно засвідчив, що «ця тайна відкрита» йому не тому, що він розумніший за інших (див. Дан. 2:27-28).

б. Переповідання сну (2:31-35)

2:31-33.  Сон царя був відносно простий. Даниїл розповів, що цар бачив надзвичайно великого боввана. Його розмір і «подоба» були страхітливими, що змусило царя відчути себе просто мізерним, коли він стояв перед ним. «Бовван» виблискував, бо був виготовлений із різних видів металу. «Голова у того боввана була з щирого золота; груди його й руки – з срібла; живіт у нього й стегна – з міді; голінки у нього – з заліза, а ноги – частково з заліза, частково з глини.» Так що вже з першого погляду можна було визначити окремі частини боввана.

2:34-35.  Однак раптом «відірвався від гори, без допомоги рук, камінь і … розбив» боввана. «Тоді все … потрощилось», і вітер «розвіяв» усе, як полову «на току літом». «Полова» – це легка, неїстівна частина стебел зернових культур, які легко здувалися, коли ці рештки стебел відвіювали (підкидуючи їх у повітря) вітряного сонячного дня. «Камінь», який знищив боввана, перетворився на велику гору, що заповнила «усю землю». Сам по собі сон був простим. А ось значення його царя непокоїло.  

в. Тлумачення сну (2:36-45а)

2:36-38.  Тлумачення Даниїла дає зрозуміти, що цей образ показував майбутню долю язичницьких царств, які правитимуть землями Палестини та ізраїльським народом. Навуходоносора, очільника Вавилонської імперії, символізувала «золота голова» (вірш 38). Його батько прийшов до влади у Вавилонії завдяки військовому загарбанню, а Навуходоносор отримав своє «царство, потугу, силу й славу» від Бога (який «царів скидає, царів настановлює», вірш 21). (Щодо фрази «Бог небесний» див. коментарі до вірша 18.)

Царство Навуходоносора розглядалося як всесвітня імперія, у якій він є «володарем над» усіма людьми, а також над земними звірами і небесним птаством. В часи Створення право володіти землею було даровано людині, яка мала домінувати над нею й усіма створіннями, що на ній (Бут. 1:26). Тут Навуходоносор допомагав здійснити те, що Бог задумав для людини.

2:39.  Друга частина боввана, а саме груди й руки, що зі срібла, символізують повстання мідян та персів (див. 5:28; 6:9; також див. 5:31). Мідо-перси завоювали Вавилонію у 539 році до н.е. Руки зі срібла, вочевидь, символізують дві народності – мідян та персів – які разом і захопили Вавилон. Хоча те царство проіснувало більш як 200 років (539-330 до н.е.), тобто довше, аніж Нововавилонська імперія, яка пробула всього 87 років (626-539), Мідо-перська імперія була гіршою за неї так, як срібло у порівнянні з золотом.

Живіт і стегна, що з міді, символізували третє царство. Тут іде мова про Грецьку імперію (див. 8:20-21). Александр Великий переміг мідо-персів десь між 334 і 330 роками до н.е. і став володарем усіх тих людей та земель. Своїми завоюваннями Александр розширив межі Грецької імперії, яка простягалася на схід аж до північно-західної частини Індії. Це була справді велика імперія, яка володіла «всією землею».

2:40.  «Голінки» (гомілки), що з заліза, символізують Римську імперію. Це четверте царство прийшло на зміну Грецькій імперії у 63 році до н.е.. Хоча Римська імперія була поділена на дві ноги, які стали частково з заліза, а частково з глини, все ж це була одна імперія. Вона була могутньою, як залізо у порівнянні з міддю, сріблом та золотом. Римська імперія була сильніша за будь-яку попередню. Вона придушила усі імперії, які їй передували. Жорстокі римляни підкорили усі землі та усіх людей, які були частиною попередніх трьох імперій, та уподібнили їх собі.

2:41-43.  Імперія, яка розпочала своє існування, як залізо, перетворилася на державу, де глина змішана з залізом. Ця мішанина свідчить про поступове ослаблення та погіршення. Два метали разом утворюють сплав, який може бути міцнішим за будь-який інший метал окремо взятий. А ось залізо і глину неможливо поєднати . Якщо залізо та глину покласти в тигель і нагріти до температури плавлення, а потім залити у форму, то коли ця суміш охолоне, залізо відділиться від глини. А просто вироби з глини дуже крихкі.

Римська імперія розділилася («то царство буде розділене») і ослабла («те царство буде частково міцне, а частково крихке»). Хоча Рим продовжував завойовувати території, які потрапляли під його вплив, він ніколи не міг об’єднати людей, щоб утворити єдину імперію. У цьому сенсі люди перемішалися між собою, але не об’єдналися. (Існують і інші думки стосовно поєднання сили та слабкості: [а] в імперії була сильна організація, але слабка мораль; [б] поєднання імперіалізму з демократією не було успішним; [в] до влади прийшли люди з народу, тобто без відповідних знань; [г] імперія стала сумішшю різних рас та культур.)

2:44-45а.  Потім Даниїл зосередив увагу на знищенні усіх тих царств. Фраза «за часів тих царів» може стосуватися чотирьох імперій, або ж, що є більш вірогідно, вона має стосунок до часів 10 пальців (вірш 42), оскільки перші чотири царства не існували одночасно, як могли пальці (див. коментарі про 10 рогів четвертого звіра, 7:24). Навуходоносор побачив, як «камінь відірвався … від гори … й розвалив» боввана (2:34). Його знищив камінь, «без допомоги руки». У Святому Письмі камінь часто символізує Ісуса Христа, ізраїльського Месію (наприклад, Пс. 118:22; Іс. 8:14; 28:16; 1 Пт. 2:6-8). Бог, який посадив на трон Навуходоносора і передасть владу від вавилонян до мідо-персів, а потім до Греції і зрештою до Риму, одного дня передасть усю політичну владу у руки Царя, який правитиме землею, скоряючи її Його владі, й таким чином здійснить задум Божий стосовно долі людства (Бут. 1:27).

У сні Навуходоносора каральний камінь став горою , яка заповнила усю землю (Дан. 2:35). У Святому Письмі гора часто символізує царство. Тож Даниїл пояснив, що чотири імперії, які володітимуть землею та ізраїльтянами,  будуть знищені не людьми, а приходом Господа Ісуса Христа, караючого Каменю. Коли Він прийде, то заснує на землі Своє царство Месії, обіцяне Ізраїлю через Давида (2 Сам. 7:16). В часи Свого повернення Він підпорядкує «усі ті царства» Собі й таким чином покладе край їхньому існуванню (див. Одкр. 11:15; 19:11-20). Потім Він царюватиме «повіки» у Своєму тисячолітньому царстві і у вічності.

Амілленаристи твердять, що царство Христа було засноване за Його Першого  Пришестя і що тепер церква і є тим царством. Вони  кажуть, що: (а) християнство, як та зростаюча гора, почало розростатися й ширитися усіма куточками землі і все ще шириться; (б) Христос прийшов у часи Римської імперії; (в) Римська імперія розділилася на 10 царств (10 пальців); (г) Христос є головним наріжним Каменем (Еф. 2:20).

Однак премілленаристи стверджують, що царство, яке Христос заснує на землі, є все ще майбутньою перспективою. Щонайменше шість фактів служать на користь цієї думки: (1) Камінь стане горою відразу, а не поступово. Християнство ж не заповнило «усю землю» (Дан. 2:35) відразу за Першого Пришестя Христа. (2) Хоча Христос прийшов у часи Римської імперії, Він не знищив її. (3) Під час перебування Христа на землі Римська імперія не налічувала 10 царств одночасно. Тож бовван, якого бачив уві сні Навуходоносор, свідчить про те, що коли Христос прийде, щоб заснувати Своє царство, 10 правителів будуть тоді на землі і їх усіх Він знищить. (4) Хоча Христос і зараз є головним наріжним Каменем для церкви (Еф. 2:20) та «каменем спотикання і скелею падіння» для невіруючих (1 Пт. 2:8), Він ще не є тим караючим Каменем, яким Він буде, коли прийде вдруге. (5) Камінь (Месія) зруйнує й покладе край усім царствам світу. А церква не завойовувала й не буде завойовувати ці світові царства. (6) Церква не є царством з політичною системою, а ось майбутнє тисячолітнє царство таким буде. Тож сон Навуходоносора чітко засвідчує достовірність теорії премілленаризму, тобто того, що Христос ще повернеться на землю, щоб заснувати Своє правління на цій землі, і в такий спосіб підкорить усі народи. Церква – це не царство.

4. ВИНАГОРОДА ДАНИЇЛА (2:45б-49)

2:45б.  Даниїл засвідчив правдивість свого тлумачення тим, що спершу переповів сон царя (вірші 31-35), а потім заявив, що тлумачення його (вірші 36-45а) правдиве, бо «показав» це сам Бог (див. вірші 19, 23, 28, 30), який має владу керувати долею усіх народів. Він знає, «що буде після того» (див. вірші 28-29).

2:46-47.  Царя так зворушило тлумачення Даниїла, що він «упав лицем до землі» і вклонився Даниїлові, а також «звелів принести йому жертви». Таким чином цар віддав Даниїлові шану, яка зазвичай призначалася лише вавилонським богам. Ось так Навуходоносор відзначив божественну владу Даниїла. Завдяки одкровенню та тлумаченню Даниїла Навуходоносор визнав вищість Бога Даниїла над усіма вавилонськими богами і назвав Його Володарем «над володарями». Бог Даниїла різко зріс в очах Навуходоносора, адже Він через Даниїла об’явив йому хід майбутньої історії людства. Бог, як сказав цар, – це «Відкривач тайн». Те саме про Нього сказав раніше Даниїл (див. вірш 28). Очевидно, що Навуходоносор прийняв той факт, що це Бог Даниїла вручив йому корону царя (див. вірші 37-38), і визнав Його владу.

2:48-49. Навуходоносор «настановив» Даниїла «верховним начальником над усіма вавилонськими мудрецями», а також винагородив його матеріально, надавши «силу великих подарунків». Вавилон на той час був розподілений на багато провінцій, кожна з яких знаходилася під управлінням сатрапа (3:2). Тож цар, вочевидь, зробив Даниїла сатрапом над провінцією, в якій знаходився королівський палац («вавилонським краєм [містом]»). Даниїл не забув про своїх товаришів та попросив царя і про їхнє підвищення. Цар йому не відмовив і «настановив Седраха (Ананію), Мисаха (Мисаїла) й Авденаго (Азарію) над справами» тієї ж провінції, але під керівництвом Даниїла. Даниїл мав змогу залишатися «при царському дворі», напевно, вже як радник Навуходоносора.

Ось таким неймовірним чином Бог вивищив Даниїла до високої посади «при царському дворі». І тепер він міг служити як посередник між царем та юдеями, яких вже незабаром (у 597 та 586) буде насильно переселено у Вавилон.

Б. Бовван Навуходоносора (част. 3)

1. ВСТАНОВЛЕННЯ БОВВАНА (3:1-7)

3:1.  Те, який висновок зробив Навуходоносор після того, як отримав одкровення щодо своєї визначної ролі в історії язичників (2:37-38), видно на прикладі подій, висвітлених у частині 3. Ототожнивши себе з золотою головою (2:38), Навуходоносор «звелів зробити золотого боввана»! (3:1) Достеменно невідомо, коли саме він його встановив. Та, вочевидь, це трапилося відразу після подій, описаних у частині 2, бо на той час три товариші Даниїла уже займали високі посади (3:12), на які їх було призначено (2:49).

У Септуґінті в 3:1 сказано, що усе це відбувалося 18-го року правління Навуходоносора, за рік до падіння Єрусалиму (див. 2 Цар. 25:8). Оскільки останнє руйнування Єрусалиму стало кульмінаційним моментом в усіх завоюваннях Навуходоносора, ці слова можуть бути правдивими. Однак детальне вивчення частини 3, здається, вказує на те, що події, відтворені тут, відбувалися ближче до початку довгого царювання Навуходоносора. Адже події, пов’язані зі встановленням царського боввана, демонструють його бажання об’єднати свою імперію і зміцнити свій авторитет як правителя. Бовван мав стати об’єднуючим центром усього Навуходоносорового царства.

Арамейське слово слем , яке тут перекладено як «боввана», пов’язане з давньоєврейським селем , що означає образ або ідол. У загальному значенні це слово позначало щось, що мало подобу людини (можливо, як статуя, яку цар бачив у своєму сні), хоча й не обов’язково. Існує імовірність, що Навуходоносор колись бачив єгипетського обеліска, на якому було записано подвиги одного з фараонів, і мав намір увіковічнити свої власні подвиги тим самим чином. Розміри боввана були таким ж , як і в обеліска, а саме «60 ліктів заввишки» (приблизна висота сучасної восьмиповерхової будівлі) і лише «6 ліктів завширшки». Така пропорція висоти до ширини, а саме 10:1, не могла відповідати боввану у людській подобі, адже це була б надто тонка людина. Однак вавилоняни часто спотворювали фігуру людини, коли будували свої боввани. Або ж цей бовван мав правильні пропорції звичайної людини, але був встановлений на високому підніжжі, що робило його ще більш вражаючим.

Та незалежно від того, яку цей бовван мав форму, він був дуже видовищним (див. 2:31), адже мав значну висоту і був виготовлений із золота. Зважаючи на розмір та вагу боввана, він, вочевидь, не був увесь вилитий із золота, лише покритий ним. Проте немає жодного сумніву, що цар використав золото у виготовленні цього боввана, виходячи із того, як Даниїл розтлумачив йому його сон (2:32, 38).

Бовван встановили «на рівнині Дура у Вавилонській області». Слово «Дура» було загальною назвою у Месопотамії, яке слугувало позначенням будь-якого місця, що було оточене горами чи стінами. Той факт, що це був Вавилонський край (див. 2:8), вказує на те, що це місце мало бути десь поблизу Вавилону, з якого Навуходоносор правив своїм царством. Археологи знайшли велику плиту квадратної форми, яка могла слугувати основою того боввана. Оскільки ця основа знаходиться в центрі широкої рівнини, висота боввана, безумовно, вражала. А також, завдяки тому, що він знаходився так близько до Вавилону, він міг бути місцем зборів царських урядовців.

3:2-3.  Навуходоносор скликав вісім груп різного рівня урядовців «на врочисте відкриття боввана». З цього можна зробити висновок, що даний бовван мав символізувати імперію та її єдність під владою Навуходоносора. Урядовці, про яких іде мова у вірші 2, знову перелічуються у вірші 3, і чотирьох з них загадано у вірші 27. Таким чином акцентується увага на політичному підтексті даної події.

До переліку цих урядовців входять, вочевидь, усі люди, які тим чи іншим чином були наділені певною владою в часи царювання Навуходоносора.

Щодо імовірності, що Седекія, останній юдейський цар, також перебував на той час у Вавилоні і був присутній на урочистому відкритті боввана, див. коментарі до Єр. 51:59.

Мабуть, те, що так багато урядовців зібралося довкола боввана у Дурі й у присутності Навуходоносора клялося йому у своїй відданості, справді було неабияким видовищем.

3:4-6.  Коли прозвучала вимога упасти «ниць» і вклонитися «золотому бовванові, що поставив його цар Навуходоносор», насправді, це була вимога привселюдно визнати царя і підкоритися його абсолютній владі у царстві.

Той факт, що урядовці мали не лише упасти ниць перед бовваном, але й вклонитися йому, свідчить про те, що цей бовван мав не лише релігійне, а й політичне значення. Оскільки тут не згадується по-імені жоден бог, можна припустити, що Навуходоносор цим бовваном не вшановував вавилонських богів, а, скоріш, започатковував нову форму релігійного поклоніння, в центрі якого був даний бовван. Навуходоносор мав на меті створити єдиний уряд і єдину релігію. Себе ж цар наділив роллю голови статуї і очільника релігії. А усі інші люди мали визнавати його політичну та релігійну владу.

Урядовці, яких Навуходоносор звелів зібрати на рівнинах Дури, не знали, для чого їх туди кличуть. Коли ж усі вони зібралися, «окличник» царя проголосив, що урядовці мають тут і зараз визнати політичну і релігійну владу Навуходоносора. Окличник звернувся до урядовців наступними словами: «Вам, о народи, племена й язики» (див. вірш 7; 4:1; 5:19; 6:26; 7:14). Тобто тут він розглядав їх як представників усіх тих людей, над якими вони головували. Тож цей акт покори урядовців символізував не лише їхню особисту покору, але й покору усіх тих людей, якими вони керували.

Ретельні приготування до відкриття цього золотого боввана зробили дану подію дуже цікавою з естетичної точки зору. Музичний супровід додавав цій події емоційної зворушливості. Тут линули звуки  «сурми, сопілки, цитри, гарфи, гусел та гудьби й усякого роду музичних приладів» (див. 3:10, 15). Деякі критики стверджують, що оскільки назви певних музичних інструментів написані тут грецькою мовою, то дана книга була створена пізніше, вже в часи Грецької імперії. Але взаємозв’язки між Грецією та Близьким Сходом існували ще задовго до того, як Александр завоював Грецію (див. коментарі під «Час написання та авторство» у Вступі ).

Тим же, хто вагався, виконувати цю вказівку, а чи ні, було сказано: «А хто не впаде ниць і не вклониться, вмить буде вкинутий у піч, розжарену вогнем.» Суворість покарання говорить про те, що покірність усіх урядовців була обов’язковою.

3:7.  Приголомшені наказом царя, вражаючим виглядом боввана та звуками музики, усі урядовці «попадали … й вклонилися золотому бовванові». Й у такий спосіб урядовці та люди, яких вони представляли, визнали політичну і релігійну владу Навуходоносора.

2. ОБВИНУВАЧЕННЯ СУПРОТИ ЮДЕЇВ (3:8-12)

3:8-12.  Про те, якою саме була кількість урядовців, що зібралися на цю подію, тут нічого не сказано. Та оскільки там були присутні усі урядовці царя (вірші 2-3), їхня кількість була чималою. Декілька царських радників («халдеї»; див. коментарі до 1:17) відразу подалося до царя «з доносом на юдеїв». Слово, яке тут перекладено як «з доносом», в оригіналі означає «з тим, що шматує». Обвинувачення було дуже серйозне і мало на меті знищити обвинувачених. Рушійною силою обвинувачів була, вочевидь, заздрість, адже вони пригадали той факт, що юдейських «мужів» «настановив був над справами Вавилонського краю» сам Навуходоносор (3:12; див. 2:49). Цю ревність, скоріш за все, породив той випадок, коли цар визнав надзвичайні здібності цих чоловіків (1:20). Поневолені люди, як-от юдейські полонені, зазвичай ставали рабами, а не займали провладні посади у царстві. Тож такі високі посади юдейських «мужів» дуже обурювали місцевих.

Радники, вочевидь, сподівалися підлеститися до царя, порівнюючи небажання юдейських мужів підкоритися зі своєю власною готовністю до покори. Цікаво, що вони звинуватили трьох товаришів Даниїла – Седраха, Мисаха та Авденаго – але не самого Даниїла. Оскільки Даниїл займав вищу посаду (2:48), то, можливо, він і не був зобов’язаний відвідувати ту подію (див. коментарі до 4:8) чи тим часом перебував деінде в імперії, виконуючи свої обов’язки. Або ж просто ці радники не насмілилися звинуватити Даниїла, який там також був, але не захотів поклонитися, як і його три товариші. Та якою б не була причина, чому він тут не згадується, відданість Даниїла своєму Богові та Закону, поза всяким сумнівом, унеможливлювала його поклоніння перед бовваном.

3. ВІРА ОБВИНУВАЧЕНИХ (3:13-18)

3:13-15.  Про те, яке важливе значення мав цей випадок для Навуходоносора, свідчить його відповідь на обвинувачення халдеїв супроти трьох непокірних юдеїв (вірші 9-12). Коли він почув, що ті троє не захотіли поклонитися, то став дуже «розгніваний і лютий» (див. вірш 19; 2:12). Хоча перед тим Навуходоносор і був про них високої думки (1:20), це все ж не звільняло їх від покори його волі. Навуходоносор не відразу покарав цих трьох мужів, а спитав, чи звинувачення супроти них правдиве. І дав їм іще одну можливість поклонитися перед бовваном. Якби вони все ж поклонилися, то змогли б довести хибність обвинувачення супроти них (або ж продемонструвати, що їхнє ставлення до цього змінилося).

Цар дав їм зрозуміти усю важливість такої покори, застерігши, що коли вони не поклоняться, то понесуть за це суворе покарання (будуть «умить … вкинуті в піч, розжарену вогнем»; див. 3:6). Навуходоносор вважав себе вищим за усіх богів, про що свідчать його наступні слова: «Який бог визволить вас із моєї руки?» Усе це знову засвідчує, що він гадав, наче володіє абсолютною владою і в політиці, і в релігії та може кидати виклик будь-якому богові. Тож тут уже з’явилася проблема протистояння між Навуходоносором та Яхве, Богом товаришів Даниїла.

3:16-18.  Ці троє продемонстрували абсолютну довіру до Бога, заявивши, що їхній Бог більший за Навуходоносора і «зможе» визволити їх «з … руки» його, чим покаже Свою верховну владу. Їхні слова – «Бог, якому ми служимо» (див. 6:17, 20) – засвідчили їхню переконаність у тому, що влада Бога вища за владу Навуходоносора. І хоча вони виконували свої обов’язки на посадах, на які їх призначив Навуходоносор (2:49), вони все ж служили лише Богові.

Їхній Бог вимагав цілковитої покори і забороняв їм поклонятися будь-яким іншим богам. Хто покірний Богові, той не лицемірить, коли сподівається, що Бог захистить і звільнить його. Для цих трьох мужів послух Богові мав навіть більше значення, аніж їхні життя. Тож якщо Бог вирішить не допомагати їм тут, вони все одно будуть Йому покірні. Отож, вони відмовилися служити Навуходоносоровим богам (чи «золотому бовванові», який він поставив, вочевидь, з метою, щоб інші поклонялися йому  як богу), навіть якщо через це їм доведеться вмерти.

4. ЗВІЛЬНЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ БОГА (3:19-30)

3:19.  Незважаючи на ту високу прихильність, з якою Навуходоносор ставився до цих трьох чоловіків до цього випадку (1:20), він вирішив продемонструвати свою владу і наказав негайно їх стратити. Це мало послугувати уроком усім людям, які хоча б колись замислювалися над тим, щоб не покоритися його політичній та релігійній владі. Перебуваючи в старшому гніві (див. 2:12; 3:13), Навуходоносор «повелів розпалити піч усемеро більше, ніж її звичайно розпалювано». Слабкий вогонь міг би збільшити їхні муки, затягуючи час настання смерті. Сильніший вогонь мав би їх вбити миттєво. Навуходоносор хотів привселюдно показати, якою буде кара за непокору його владі.

3:20-23. Цар наказав «найдужчим мужам із свого війська зв'язати» цих трьох «та й вкинути їх у піч, розжарену вогнем». Ця піч, вочевидь, мала отвір зверху, через який могли вкидати дрова для розпалу, та отвір знизу для забору попелу. Вояки виконали наказ царя та вкинули або ж опустили цих трьох мужів у «піч, розжарену вогнем». Зазвичай, із тих, кого страчували, знімали увесь одяг, та через поспіх царя, який вимагав, щоб його наказ було виконано негайно, цього разу так не зробили. Оскільки «піч була розпалена незвичайно, полум'я від вогню (з верхнього отвору) вбило тих мужів, що вкидали» трьох товаришів Даниїла у піч.

3:24-26а.  Навуходоносор уважно спостерігав за усім з безпечної відстані. Коли ж він заглянув у піч, напевно, через нижній отвір, те, що він там побачив, вразило його. Чоловіки, які до того були зв’язані, вільно «ходили … серед полум'я». І замість трьох, цар побачив там чотирьох чоловіків і сказав, що четвертий «схожий на Сина Божого». Цей четвертий чоловік – то, вочевидь, був Христос (див. коментарі до Бут. 16:13). Хоча Навуходоносор не знав Сина Божого, він таки зрозумів, що Особа, яка там з’явилася поруч із трьома замкненими чоловіками, була надприродного походження.

Тоді Навуходоносор підійшов так близько, як тільки міг, «до челюстей розжареної вогнем печі», щоб вони змогли почути його наказ. Він наказав усім трьом вийти з печі та підійти до нього. Віддаючи цей наказ, він назвав їх слугами «Найвищого Бога». Таким чином Навуходоносор визнав, що Бог, якому віддано служили ці троє (див. Дан. 3:17), є істинним Богом. Фраза «Найвищий Бог», «Всевишній» чи просто «Найвищий» зустрічається в Дан. 13 разів, тобто частіше, аніж у будь-якій іншій книзі, окрім Псалмів. Із тих 13 разів 7 разів його промовив Навуходоносор (3:26; 4:2, 17, 24-25, 32, 34) і 2 рази Валтасар (5:18, 21). Інші 4 рази зустрічаються у част. 7 (7:18, 22, 25, 27).

Це визнання із уст Навуходоносора було дивовижним. До того часу він вірив, що його вавилонські боги вищі за Яхве (хоча один раз він все ж визнав могутність Яхве, 2:47). Адже він привіз полонених з Юдеї і посуд з єврейського храму. Проте його боги нікого не могли порятувати із печі! (див. 3:29) Так, як ті троє і передбачали, їхній Бог (Яхве) зміг визволити їх з печі, розжареної вогнем (вірш 17). Та хоча цар і визнав надзвичайність Яхве, він не назвав Його своїм  Богом.

3:26б-27.  Коли три чоловіки «вийшли … з-посеред вогню», і їх ретельно оглянули, то Навуходоносорові «радники» (див. коментарі до вірші 2) побачили, що тіла цих трьох «мужів» залишилися неушкодженими, одежа їхня «не змінилась», а «чад вогню їх не торкнувся».

3:28-30.  З огляду на незаперечні докази Навуходоносор проголосив, що це дійсно «Бог Седраха, Мисаха та Авденаго, що послав Свого ангела» (див. вірш 25), порятував тих трьох, які Йому служили (див. вірш 17). Навуходоносора дуже зворушила відданість цих трьох мужів своєму Богові (він знав, що вони «поклались на Нього»), хоча це й призвело до непослуху цареві і могло загрожувати їм смертю.

Внаслідок усього цього цар видав указ, згідно якого Бога цих трьох чоловіків усі мають шанувати, а хто Його зневажить, той поплатиться за це своїм життям (його пошматують «на кусні», а його дім перетворять «в руїну»; див. 2:5). Потім цар «прийняв у велику ласку Седраха, Мисаха й Авденаго» та призначив їх на посади дуже шановані і дуже впливові у царстві.

Цей історичний момент, здається, також має велике пророче значення. За часів майбутнього Періоду Великих Страждань язичницький правитель (7:7) вимагатиме, щоб усі люди поклонялися йому, а не Богові (2 Сол. 2:4; Одкр. 13:8). Того, хто відмовиться визнати його право отримувати поклоніння, вб’ють (Одкр. 13:15). Взявши на себе усю політичну та релігійну владу, він буде винищувати ізраїльтян (Одкр. 13:7). Більшість людей усього світу, в тому числі і багато ізраїльтян, визнають його та поклоняться йому. Але невелика кількість ізраїльтян, як-от ці троє в часи Даниїла, відмовляться це робити. Багато з тих, хто не поклониться Антихристу, загине жахливою смертю. Деяких з них замучать на смерть за їхню віру в Ісуса Христа. Однак деякі все ж зможуть уникнути тих переслідувань завдяки Господу Ісусові Христу в часи Його Другого Пришестя.

У майбутньому, під час тих Великих Страждань, Бог зробить для тих віруючих людей те, що зробив для цих трьох товаришів Даниїла. Вони протистояли указу царя і хоча не змогли уникнути страждань та утиску, все ж отримали звільнення за допомогою Бога, на якого покладались. Немає жодного сумніву, що ті залишки віруючих євреїв того знаменного у майбутньому дня зможуть почерпнути велику втіху, підтримку та приклад того, як чинити, саме з цього випадку, який трапився у житті трьох товаришів Даниїла, як і ті віруючі в Бога люди, що жили в часи Даниїла у царстві язичників.

В. Другий сон Навуходоносора (3:31-33, част. 4)

1. ПРОГОЛОШЕННЯ ЦАРЯ (3:31-33)

Вочевидь, чимало років минуло з того часу, як відбулися події, пов’язані з трьома товаришами Даниїла й описані в част. 3, та сном Навуходоносора й періодом безумства, про що власне йде мова у част. 4. Навуходоносор царював впродовж 43 років (605-562 роки до н.е.) Його безумство тривало сім років. Потім він зміг повернутися на трон, та всього лиш на короткий час, після чого помер. Останні роки його життя все не наставали, адже він мав підсумувати все те, що збудував (вірш 30). Тож цей випадок міг трапитися близько 35-го року правління Навуходоносора, або ж близько 570 року до н.е. На той час минуло вже десь 30 років після того, як трьох чоловіків було вкинуто у піч, розпалену вогнем, а Даниїлові йшов уже, мабуть, 50 рік.

3:31-33.  Даниїл занотував офіційне проголошення Навуходоносора, яке швидко поширили по всьому його царстві. Це Святий Дух зробив так, що Даниїл занотував це проголошення. Бог вже показав цареві, що може звільняти й оберігати тих людей, які на Нього покладаються та слухають Його. Але на цьому одкровення Бога Навуходоносорові не завершилися. Адже Бог знову об’явив Себе цареві через обставини, зазначені вже у част. 4. У Своєму проголошенні, адресованому усім людям імперії («народам, племенам і язикам»; див. коментарі до 3:4), Навуходоносор заявив, що через «знаки й чудеса» він дізнався про Його могутність і про те, що це Бог («Найвищий»; див. коментарі до 3:26) – верховний правитель, а не він, і що «царство Його – царство вічне». Тоді, як раніше Навуходоносор вірив, що це його власна сила та мудрість допомогли йому об’єднати царство під його керівництвом, тепер же він дізнався, що це Бог усе чинить згідно Своєї волі і залучає до цього тих людей, яких Сам і обирає.

2. СОН ЦАРЯ ПРО ДЕРЕВО (4:1-15)

а. Цар звертається до мудреців з проханням розтлумачити його сон (4:1-4)

4:1-4.  Вже вдруге Навуходоносор отримав одкровення вві сні (див. 2:1, 27-29). Цей сон, як і той, що трапився багато років тому, «налякав» царя (див. 2:1, 3). Хоча він і «жив спокійно у … (своєму) домі й був щасливий у … (своєму) палаці», все ж він боявся. Тож він захотів почути тлумачення цього сну, щоб розвіяти свої страхи. Та усі вавилонські мудреці вже колись знеславили себе своєю неспроможністю розтлумачити перший сон царя (2:10-12). Проте декілька радників все ж залишилося при дворі царя. Тож Навуходоносор віддав наказ привести до нього усіх віщунів, чародіїв, халдеїв й звіздознавців (див. коментарі до 1:17) і попрохав їх розтлумачити сон, який він їм «оповів». Однак вони не змогли цього зробити.

б. Цар розповідає свій сон Даниїлові (4:5-15)

4:5.  Потім цар «оповів» свій сон Даниїлові. Оскільки його мудреці не змогли йому у цьому зарадити, він змушений був звернутися до того, хто поклонявся Яхве. Однак цар все ще вірив у свого власного бога (напевно, Бела, також відомого як Мардук), оскільки звернувся до Даниїла, називаючи його вавилонське ім’я (Валтасар; див. коментарі до 1:7), яке містить ім’я Бела. Слово «нарешті» свідчить про те, що минув уже якийсь час до того, як Даниїл «ввійшов до» царя. Зрозуміло, що Даниїла не було серед тих мудреців, яких було скликано перед тим (4:3). Вочевидь, Даниїл займав якусь важливу урядову посаду і не був радником царя (див. коментарі до 3:12). Це могло б пояснити, чому його не закликали раніше разом з іншими мудрецями.

Зважаючи на те враження, яке на Навуходоносора справило попереднє тлумачення Даниїла (див. 2:46), малоймовірно, що цар забув про дар Даниїла тлумачити сни. Можливо, цар підозрював, що його сон нічого доброго йому не віщує, і сподівався, що мудреці зможуть пом’якшити його, якщо самі розтлумачать йому цей сон. Цар був певен, що Даниїл має «дух святих богів у» собі (див. 4:6, 18; 5:11, 14) і що через Даниїла цей сон відкриється йому. Напевно, Навуходоносор був все ще політеїстом, хоча й визнав верховенство Яхве багато років тому (2:47; 3:28-29).

4:6-9.  Звертаючись до Даниїла, Навуходоносор назвав його головою «над віщунами», і не тому, що він займав посаду, яка дозволяла йому керувати усіма мудрецями, а тому, що він був мудріший за них усіх та міг насправді розуміти і тлумачити сни. Цар щиро попрохав Даниїла розповісти йому «значення» його сну. Сон Навуходоносора був простий. Тож царя спантеличило не те, що він бачив, а власна неспроможність зрозуміти його значення.

Колись Навуходоносор їздив у Ліван, щоб подивився, як рубають величезні кедри для побудови його проектів у Вавилоні. Тож він бачив на власні очі, як падають могутні дерева. «Дерево», яке цар бачив уві сні, справді було вражаючим, зважаючи на його розмір (вірш 7-8), красу (вірш 9) та плоди (вірш 9). Воно давало поживу і було прихистком усім звірам і птахам, які мешкали «під ним» чи «в його гілляках».

4:10-11.  Потім цар побачив як «зійшов із неба Невсипущий і Святий». У цьому святому Посланці, якого Навуходоносор не знав, євреї мали б упізнати ангела, що «зійшов із неба» зі звісткою. Посланець наказав зрубати «дерево», пообрізати «його гілляки», струсити «листя» та розкидати «плоди». «Звірі» і «птиці», які знайшли собі притулок під цим деревом та на його гілках, мали повтікати.

4:12-13.  Сам «пень» мав залишитися, «але в залізних ланцюгах та мідяних». Перша частина сну про дерево (вірші 7-9), мабуть, не збентежила Навуходоносора. Вона, можливо, навіть викликала в ньому відчуття гордості, коли він упізнав у цьому дереві себе, як царя, який є дуже щедрим до підданих у своєму царстві. Але ця друга частина сну (вірші 10-12а) про те, що дерево мали зрубати, напевно, дуже стривожила його.

Третя ж частина сну (вірші 12б-13), безумовно, ще більше нажахала Навуходоносора, якщо він упізнав у цьому дереві себе. Адже виходило, що здоровий глузд мав покинути його, і він мав стати безумцем, який живе поміж тварин. Він матиме не більше розуму, аніж якась тварина, і в такому стані пробуде доволі довго («і хай над ним минуть сім часів»; див. вірші 20, 22, 29). Фраза «сім часів», скоріш за все, означала сім років, бо: (а) семи днів чи семи місяців було б замало для того, щоб його волосся виросло таке довге, «немов на орлі» пір’я (вірш 30), та (б) слово «часів» у 7:25 означає «років» (див. там коментарі).

4:14-15.  Декілька посланців («Святих») озвучили те, що слід було засвоїти з даного сну: «Щоб живі знали, що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче, і настановляє над ним найприниженішого між людьми.» Цей сон мав показати часткове Боже одкровення Себе Самого та Своєї влади над Навуходоносором, який загордився і возніс себе вище за Бога. Цар знову (див. 4:6) попрохав Даниїла («Валтасаре»; див. коментарі до вірша 5) розповісти йому «значення» цього сну.

3. ТЛУМАЧЕННЯ СНУ (4:16-24)

4:16.  Коли Даниїл тлумачив Навуходоносорові його перший сон (2:27-45), то нічого не замовчував, а тут він не мав ніякого бажання тлумачити цареві цей другий сон. Бо перший сон возніс Навуходоносора – він був золотою головою (2:38). А цей другий сон принижував його. Коли цар зауважив мовчазність Даниїла, то попрохав його не тривожитися через цей сон і поділитися тим, що йому відкрилося. Даниїл з усієї повагою промовив, що волів би, щоб цей сон стосувався ворогів царя.

4:17-19.  Даниїл повторив опис величі дерева (вірші 17-18), а тоді пояснив, що це «дерево» символізувало Навуходоносора (вірш 19). Даниїл тактовно озвучив спершу добрі новини! Як і дерево, Навуходоносор став «великим і сильним», а його царство зросло і зміцніло за його правління. Його царство стало могутнішим за будь-яке інше царство до його часів.

4:20-22.  Потім Даниїл озвучив погані новини. Зрубане дерево за постановою «Найвищого» означало, що Навуходоносор втратить свою владу у царстві. Його виженуть з палацу («виженуть з-поміж людей»), і він житиме «із дикими звірями», допоки «сім часів» (вірш 20) не промине. Слово «часів» знову зустрічається у 7:25, де також має значення «років» (див. там коментарі). Таким чином Даниїл передбачив, що Навуходоносор житиме безумцем впродовж семи років.

Під час такого психічного захворювання, відомого як зооантропія (і яке спостерігається у наші часи), людина вважає себе твариною та діє відповідним чином. Саме на цю хворобу Навуходоносор, вочевидь, і захворів. Потім Даниїл розтлумачив кінцеву ціль такого випробування, яку посланці звістили цареві уві сні (4:14). Через хворобу Навуходоносор має визнати, «що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче».

4:23-24.  Той факт, що «пень» мав залишитися («але в залізних ланцюгах та мідяних», вірш 15), засвідчував, що цар таки повернеться на свій трон. Однак це не станеться, допоки Навуходоносор не визнає всевишнє право Бога керувати («владу небесну»).

На завершення Даниїл закликав царя спокутувати свої «гріхи». Адже будь-якого оголошеного покарання можна уникнути завдяки каяттю (див. Книгу Йона). Даниїл просив царя забути про свою грішну гордість та почати робити праведні вчинки («спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи – милосердям до бідних») від щирого серця, яке покірне Богові. Якби Навуходоносор це зробив, то зміг би уникнути свого семилітнього безумства.

4. ЗДІЙСНЕННЯ СНУ (4:25-30)

4:25-30.  Невдовзі одкровення, яке отримав Навуходоносор через тлумачення Даниїлом царського сну, забулося, а заклик Даниїла так і залишився без уваги. Навуходоносор і далі леліяв свою гордість. Він не покаявся, як радив йому Даниїл (вірш 24), і надалі був про себе дуже високої думки. Він вважав, що місто Вавилон – це його особиста власність і відображення його потуги та слави (вірш 27).

Бог терпляче вичікував 12 місяців, щоб Навуходоносор врешті забув про свою гордість. Він виявив Свою велику милість і дав Навуходоносорі можливість навернутися до Нього і покаятися. Та коли Навуходоносор знехтував закликом Даниїла, Бог, який власне й дав Навуходоносорові його владу, оголосив, що тепер царство Навуходоносора «відійшло від» нього.

Те, що було передбачено, вже більш не відкладалося, і покарання зійшло на Навуходоносора так, як говорив Даниїл. Коли цар вихвалявся своїми досягненнями, «походжаючи царським палацом у Вавилоні» (вірш 26), «з неба голос» (вірш 28) озвучив його покарання.

Як і передбачалося, цар жив у полі, як тварина, і їв «траву, немов віл». (Згодом Даниїл додав, що цар жив з дикими ослами, 5:21.) «І роса з неба падала на його тіло, аж поки його волосся не виросло, немов на орлі, і кігті, немов у птиці.» Він не звертав ніякої уваги на свій зовнішній вигляд. Можливо, завдяки тому, що Навуходоносор був царем, тоді його просто заховали від людей в ізольованому парку так, щоб ніхто ні про що не довідався. Окрім того, за відсутності царя, ймовірно, саме Даниїл робив усе можливе, щоб зберегти царство і завадити усім бажаючим убити царя.

5. ПОВЕРНЕННЯ ЦАРЯ (4:31-34)

4:31-32.  «Як же минули ті дні» (сім років, див. коментарі до вірша 20), розум Навуходоносора «повернувся» і він «благословив Найвищого» (див. коментарі до 3:26). Цар, який завжди шукав честі та слави для себе, тепер визнав, що Найвищий є Живим «повіки». І засвідчив, що «влада» Бога – «вічна», а «царство» Його – «від роду й до роду» (див. 6:27; 7:14, 27). Саме в такий спосіб він і визнав верховну владу Бога.

Навуходоносор також засвідчив неспростовну волю Бога: «Він чинить з воїнством небесним по своїй волі, а й з тими, що живуть на світі.» Окрім того, цар визнав, що це людина підзвітна Богові, а не Він – людині, бо «нема такого, хто» б міг зупинити Бога чи б мав право поставити Йому запитання (див. Іов. 33:12б-13; Іс. 29:16; 45:9; Рим. 9:19-20).

4:33-34.  Коли цар визнав право Бога усім керувати (вірші 31-32), його «розум» (див. вірш 31) і царство повернулися до нього. Скорившись перед Богом, Навуховоходоносор піднявся до висот, значно вищих за ті, які мав, коли на перше місце ставив свою гордість. Він сказав, що хвалить, возносить і славить «Небесного Царя» (див. слова «хвалив» і «прославляв» у вірші 31). Ці дієслова вказують на тривалу дію і означають, що Навуходоносор робив це неодноразово. Окрім того, ці слова втілюють ідею благоговіння, поваги, шани, захоплення та поклоніння.

Оскільки Навуходоносор сказав, що тепер саме це є основою його життя, багато хто вважає, що він переродився духовно і став Божою дитиною. Навуходоносор і дійсно визнав, що діяння Бога у стосунку до нього були «праведні» і «справедливі». Очевидно ж, що такі слова не змогла б сказати людина, яка й надалі виступає проти Бога. Цар також визнав, що поводився «гордо» (див. 5:20), але став скромним і покірним завдяки отриманому уроку. Це також засвідчило на користь того, що Навуходоносор цілковито змінився через це нове знання Бога.

Здається, цей випадок також має пророче значення, як і той, що в част. 3. Хоча Бог і наділив язичників визначним положенням у Його задумі в час поган, все ж більшість народів та людей виступає проти Бога. Це яскраво засвідчено у Пс. 2:1-3. Та Бог зробить усе, щоб люди стали скромнішими й скорилися Йому. Період Великих Страждань, який безпосередньо передуватиме Другому Пришестю Христа, в тому числі матиме на меті виявити в людях скромність і покірність перед владою Христа. Наприкінці Божих кар, описаних в Одкр. 6-19, Ісус Христос, переможний Вершник на білому коні, зійде з небес і покарає всі народи. Потім ангел проголосить, що «царство світу сталося царством Господа нашого і Христа Його, і Він царюватиме на віки вічні» (Одкр. 11:15). Боже покарання Навуходоносора, яке мало на меті скорити його Божій владі, здається, є прототипом тих Божих кар, які зійдуть на народи для того, щоб скорити їх владі Того, Хто дійсно мав право панувати.

Г. Бенкет Валтасара (част. 5)

1. ВЕСЕЛОЩІ ЦАРЯ (5:1-4)

Події, описані в Дан. 1-4, стосувалися царювання Навуходоносора, який розширив межі Вавилонської імперії й об’єднав її. Навуходоносор помер у 562 році до н.е. після сорока трьох років правління. Наступні роки існування імперії, аж до її повалення у 539 році до н.е. Киром, характеризувалися занепадом, змовами та вбивствами. Після Навуходоносора на престол посів його син Амель-Мардук, який царював всього два роки (562-560 роки до н.е., 2 Цар. 25:27-30; Єр. 52:31-34). В серпні 560 року Нерґал-шар-уцур, який був зятем Навуходоносора, вбив Амель-Мардука, брата своєї дружини. Нерґал-шар-уцур правив Вавилонією впродовж чотирьох років (560-556 роки до н.е.). Він і є тим Нергалсарецером, про якого йде мова в Єр. 39:3, 13. Після його смерті на трон посів його син Лабаші-Мардук, який царював лише два місяці (в травні та червні 556 року). Його вбив Набонід, який потім царював впродовж 17 років (556-539 роки до н.е.). Див. таблицю «Царі Нововавилонської імперії» у Вступі .

Набонід багато зробив для того, щоб відновити славу, яка належала Вавилону в часи правління Навуходоносора. Мати Набоніда була верховною жрицею бога місяця у Харані. Можливо, саме завдяки її впливу його так цікавило відновлення й поширення вавилонської релігії, і він так багато зробив для того, щоб відбудувати покинуті храми. 10 із 17 років, а саме з 554 і до 545 року до н.е, його взагалі у Вавилоні не було. У Харані він займався відбудовою храму бога місяця Сіна, а потім пішов зі своїми військами на Едом і завоював певні території Аравії, де якийсь час і проживав.

Валтасар був старшим сином Набоніда і його співправителем. (Навуходоносор тут згадується як батько Валтасара [Дан. 5:2, 11, 13, 18; див. вірш 22] в тому розумінні, що він був його предком чи попередником.) Це співправління й пояснює, чому Валтасара називали царем (вірш 1) і чому царська влада була в його руках, хоча фактично на троні посідав Набонід.

5:1.  Вавилон знаходився в облозі перських військ під проводом правителя Гутії (Кутії) Укбара, тоді як Валтасар всередині міста давав «великий бенкет для тисячі своїх вельмож». Ім’я Валтасара означає «Бел (також відомий як бог Мардук), захисти царя». Можливо, Валтасар давав бенкет, щоб показати зневагу до персів та розвіяти страхи своїх людей. Археологи розкопали велику залу у Вавилоні, 55 футів в ширину і 165 футів в довжину, яка мала обштукатурені стіни. Валтасар вважав, що його місто захищене від нападу завдяки своїм величезним стінам. В самому ж місті були дуже великі запаси харчів, яких вистачило б на 20 років. Тому цар гадав, що йому немає про що хвилюватися.

5:2-4.  Вже сам по собі цей бенкет показував зневагу Валтасара до сили людей. А тоді, щоб продемонструвати ще й зневагу до сили істинного Бога, Валтасар наказав «принести золотий та срібний посуд, що … був з єрусалимського храму» (див. 1:1-2), щоб усі присутні з нього «пили». Набонід, батько Валтасара, робив спроби зміцнити вавилонську релігію. А тому такий вчинок його сина міг бути спробою знищити той вплив, який мало поклоніння Навуходоносора ізраїльському Богові (4:31-32). «Жінки та … наложниці» царя також там були.

2. ОДКРОВЕННЯ ЦАРЯ (5:5-12)

5:5-7.  Раптом все притихло, і замість веселощів бенкету у залі запанував страх. Поблизу одного свічника, який освітлював бенкетну залу, «з'явилися пальці людської руки й заходилися писати … на вапні стіни царського палацу». Нажаханий цар (див. 4:2) дивився, як та рука пише. Вочевидь, цар тоді встав зі свого місця, на якому сидів під час святкування, і спостерігав за усім стоячи. Побачене так його налякало, що «коліна його зударялись». Відповідно до звичаю Валтасар відразу скликав мудреців, «чародіїв, халдеїв та звіздознавців» (див. коментарі до 1:17) і пообіцяв велику винагороду тому, хто розтлумачить значення такого дивного явища.

Обіцяна винагорода і справді була великою. Того, хто витлумачить «написане», цар пообіцяв одягнути «у пурпуру» (див. пурпурний плащ Мардохея, Ест. 8:15), тобто йому буде надано царську владу. А також він отримає «золотий ланцюг» (див. Бут. 41:42), який, поза всяким сумнівом, був дуже цінним. І «стане він третім правителем у царстві». Оскільки Набонід був царем, а Валтасар – його співправителем, найвища посада, яку він міг надати, була посада третього правителя. Така обіцянка царя і справді засвідчила його неабиякий страх.

5:8-12.  Мудреці ж «не спромоглись … прочитати й витлумачити» написане на стіні, що налякало царя ще більше. Адже їхня неспроможність розтлумачити написане робила це послання ще більш зловісним. Тоді усі гості, які, як і цар, бачили написане на стіні, вельми «стривожились». Усе це зрештою почула «цариця». Вочевидь, це не була дружина Валтасара, адже його дружини були разом із ним у бенкетній залі (вірші 2-3). Вона була матір’ю царя або навіть його бабцею. Той факт, що вона знала і про Навуходоносора, і про Даниїла, вказує на те, що вона, скоріш за все, була бабусею царя. Вона, вочевидь, вже колись розмовляла з Даниїлом, «в якому дух святих богів» (див. 4:8-9, 18; 5:14), як сама вона й сказала. І знала вона про його «світлий розум і мудрість (вірш 11) …, знання й розум викладати сни, відгадувати загадки й розв'язувати труднощі (вірш 12)». (Щодо посади Даниїла як голови «над віщунами» та іншими див. коментарі до 4:9.) Тож вона порадила Валтасару прикликати Даниїла і дозволити йому розтлумачити написане на стіні.

3. ПРОХАННЯ ЦАРЯ (5:13-16)

5:13-16.  Прислухавшись до поради цариці, Валтасар звелів привести Даниїла. Цар, вочевидь, недооцінював  Даниїла, адже, звертаючись до нього, нагадав, що він «один з полонених синів юдейських». Саме їхнього Бога Валтасар зневажав! (вірші 2-3). Цар розповів Даниїлові про те, що почув від цариці (вірші 11-12) стосовно спроможності Даниїла зробити те, чого не змогли мудреці та чародії. Він пообіцяв Даниїлові ті ж великі винагороди, що й мудрецям (вірш 16; див. вірш 7), якщо Даниїл зможе прочитати «написане» й «витлумачити» це послання. Хоча мова послання була арамейською, його все ж було важко прочитати, мабуть, через незвичайний почерк.

4. ВІДПОВІДЬ ДАНИЇЛА (5:17-28)

а. Упокорення Навуходоносора (5:17-19)

5:17-19.  Відповідаючи, Даниїл підсумував усі Божі діяння стосовно попередника Валтасара Навуходоносора. Він пригадав уроки, які засвоїв Навуходоносор із цих Божих діянь. Бог є верховним. Він панує над народами і призначає царів згідно Своєї власної волі. Це Бог зробив так, що Навуходоносор став царем Вавилонської імперії. («Найвищий Бог»; див. коментарі до 3:26, «дав … Навуходоносорові царство».) Його владу визнавали усі й усюди («усі народи, племена й язики»; див. 3:4, 7; 4:1; 6:26; 7:14), а його постанови були незмінні (5:19).

5:20-21.  Коли Навуходоносор не захотів визнати, що цією владою він завдячує не собі, а  Богові, через що «його серце загорділо», а «дух його набундючився від пихи» (див. 4:30), Бог скинув його з «престолу» й зробив так, що він змушений був жити, як тварина, «з дикими ослами». Через таке покарання Навуходоносор зрештою визнав велич влади Бога (4:34-35). І хоча про семирічне безумство царя звичайний народ міг і не здогадуватися, царська сім’я про це добре знала (див. 5:22).

б. Гординя Валтасара (5:22-24)

5:22-24. Валтасар знав, через що довелося пройти його попереднику, і мав почерпнути з цього відповідний урок. Однак Валтасар так не вчинив. Насправді, він відкрито кинув виклик Господу «небес» (див. «Небесного Царя», 4:34), коли разом з іншими вельможами та своїми наложницями пив з посуду, привезеного з Єрусалимського храму (5:2-3), та прославляв сотворених людьми богів (вірш 4). Вони неживі, та на відміну від них істинний Бог має  життя, ще й Валтасарове  життя було «в руці» Його. Напевно, Даниїл тут мав намір використати гру слів, кажучи, що Бог, який тримав життя Валтасара у Своїй руці , «послав … цю кінцівку » написати йому послання. Хоча Валтасар і знав про Бога, все ж він «не славив» Його.

в. Кара Божа (5:25-28)

5:25.  Як Бог колись покарав гординю Навуходоносора й усунув його з царського престолу, так і тепер Він мав намір покарати Валтасара за його пиху, забравши в нього царство й віддавши його іншим людям. Саме це покарання було «написано» на стіні. Спершу Даниїл прочитав напис, який мудреці не спромоглися прочитати. Послання було коротке і складалося всього з трьох слів. Слово «Мане» ( м е не ’) – це іменник арамейською мовою, який позначає вагу в 50 шекелів (міна, дорівнює 1 1 / 4  фунти). Цей іменник походить від дієслова м е нах , «лічити, обчислювати». Слово «Текел» ( т е гел ) – іменник, що має стосунок до шекеля (2/5 унції) і походить від дієслова т е гал , «зважувати». Слово «Фарес» ( парсін ) – це іменник зі значенням півміна (25 шекелів або 2 / 3 фунта). Воно походить від дієслова п е рас , «ділити на два, розподіляти». Слово, яке було стіні, насправді звучало як Упарсін , що означає «і Фарес» (НМВ, примітки).

Навіть якби мудреці змогли прочитати ці слова (чого вони, звісно ж, не зробили), то не змогли б їх розтлумачити, бо не знали б, що тут полічене, зважене й розподілене.

5:26-27.  Потім Даниїл почав розтлумачувати ці слова. Він пояснив, що слово «Мане» свідчило про те, що Бог «облічив» ( м е нах ) тривалість існування Валтасарового царства і «постановив йому кінець». Слово « Текел » означало, що Бог оцінив Валтасара, зважив його «на вазі» і знайшов його «легким». Ваги були звичним вимірювальним приладом, коли потрібно було визначити ціну. Будь-яка ціна мала відповідати певному стандарту. Якщо ж вона йому не відповідала, то вважалася неприйнятною. Рівень моральності і духовності Валтасара не відповідав стандарту Божественної праведності, тому його й було відкинуто.  «Він [Бог] зважує вчинки» (1 Сам. 2:3).

5:28.  Розтлумачуючи третє слово, Даниїл замінив форму множини слова парсін  (див. оригінал, вірш 25) на однину Фарес ( прес ). Царство Валтасара мало розколотися («розділено», п е рісат ) і бути «віддано мідянам та персам». Вочевидь, тут Даниїл мав намір використати гру слів, адже слово п е рес  (Фарес) відрізняється від слова парас  (перси) лише голосними. Отож, дане послання означало, що через моральний та духовний занепад царя та його царства Бог покладе край Вавилонській імперії й віддасть її мідянам та персам.

5. ЗДІЙСНЕННЯ ОДКРОВЕННЯ (5:29-30)

5:29-30.  Хтось може подумати, що таке тлумачення Даниїла розлютило Валтасара й накликало на нього його гнів. Але цар дотримав свого слова (див. вірш 16) і винагородив Даниїла. Однак Даниїл насолоджувався цими почестями і новою посадою недовго, бо «тієї ж таки ночі Валтасара» було вбито, а на трон посів «Дарій мідянин» (6:1). (Щодо Дарія мідянина див. коментарі до 6:1.)

Місто зазнало нападу Кира. Передбачаючи довгу облогу, мешканці мали запаси, яких вистачило б на 20 років. Окрім того, з півночі на південь через місто текла річка Ефрат. Тож і води їм було б вдосталь. Та Валтасар помилився, будучи упевненим, що перська армія під проводом Угбару, не зможе їм зашкодити, бо була по той бік вавилонських мурів. Військо ж Угбару розділилося. Частина розташувалася на півночі у місці, де річка втікала у місто, а інша – на півдні, де річка витікала з міста. Військові, що були на півночі, викопали канал, спрямовуючи воду з ріки в озеро, яке знаходилося неподалік.

Коли воду з річки перенаправили до найближчого озера, рівень води в річці помітно впав, і вояки змогли ввійти у місто, пройшовши під шлюзними воротами. Оскільки стіни не охоронялися, то перси, потрапивши у місто, завоювали його без бою. Примітно, що поразка Вавилону була здійсненням не лише пророцтва Даниїла, яке він озвучив дещо раніше того ж вечора (5:28), але також і пророцтва Ісаї (Іс. 47:1-5). Тож Вавилонську імперію було повалено вночі 16-го тішрі (12 жовтня 539 року до н.е.).

Правління мідян та персів було другим етапом часу поган (срібні груди і руки боввана у Дан. 2). Події, описані у част. 5, показують, що Бог є верховним і робить усе згідно Свого наперед визначеного плану. Ті події також ведуть до того, що зрештою буде повалено й увесь язичницький світ, який постає супроти Бога й характеризується моральним та духовним загниванням. Таке покарання, як передбачено в Пс. 2:4-6 та Одкр. 19:15-16, зійде на них за Другого Пришестя Ісуса Христа на цю землю.

Ґ. Указ Дарія (част. 6)

1. ВИСОКА ПОСАДА ДАНИЇЛА (6:1-4)

6:1.  Критики неодноразово ставили під сумнів історичну достовірність фактів, зазначених Даниїлом. Зокрема те, що, як написав Даниїл, наступним на трон посів Дарій (вірші 2, 29; 9:1; «Дарій мідянин» у вірші 6:1), бо не існує жодних історичних свідчень щодо його царювання поза Біблією. Однак цьому може бути декілька пояснень: (1) Ім’я Дарій могло бути другим іменем Кира. Тоді Дан. 6:29 можна перекласти наступним чином: «І добре велося цьому Даниїлові за царювання Дарія, тобто за царювання Кира перського.» Згідно звичаю, правителі стародавнього світу мали декілька імен і використовували їх в залежності від сфери своєї діяльності. Тож ім’я Дарій могло бути місцевим іменем Кира. Такою є думка Дональда Вайземана (D.J. Wiseman, “Some Historical Problems in the Book of Daniel.” In Notes on Some Problems in the Book of Daniel , pp. 12-14.)

(2) Друге пояснення полягає в тому, що Кир міг призначити Дарія правителем Вавилону, відносно малої частини просторої Мідо-Перської імперії. Згідно з Дан. 9:1 Дарій « став  царем над халдейським (Вавилонським) царством». Він міг стати царем за призначенням Кира, а не тому, що завоював його, а, отже, підпорядковувався Киру. Як свідчать історичні джерела, зокрема Хроніка Набоніда, Вавилон завоював Угбару, правитель Гутії, який увійшов у місто Вавилон в ніч бенкету Валтасара. Після того, як 12 жовтня 539 року до н.е. Угбару захопив Вавилон, 29 жовтня того ж року у завойоване місто ввійшов Кир, який тоді ж надав повноваження Угбару правити Вавилоном від його імені. Через вісім днів після прибуття Кира (6 листопада) Угбару помер. Якщо «Дарій мідянин» – це ще одне ім’я Угбару, що цілком імовірно, тоді проблему цього імені вирішено. Оскільки Дарію було 62 роки, коли він «посів (Вавилонське) царство», його смерть за кілька тижнів по тому не була дивиною. Згідно з цим припущенням (автором якого є William H. Shea, “Darius the Mede: An Update,” Andrews University Seminary Studies  20. Autumn 1982, pp. 229-47) Губару – це ще один спосіб написання імені Угбару. А ім’я Гобріас – це грецька форма того ж імені, яка присутня у Ксенофонта ( Кіропедія  4. 6. 1-9; 7. 5. 7-34.)

(3) Згідно третього пояснення Угбару, правитель Гутії, завоював Вавилон, а потім той же Губару, інакше Дарій, був призначений Киром правителем Вавилону. (Це думка John C. Whitcomb, Jr., Darius the Mede . Nutley, N.J.: Presbyterian & Reformed Publishing Co., 1974.)

(4) Є й такі, що вважають, наче Дарій мідянин – це Камбіс, син Кира, який правив Персією в 530-522 роках до н.е. (Цього припущення дотримується Charles Boutflower, In and Around the Book of Daniel . Reprint. Grand Rapids: Kregel Publishing Co., 1977, pp. 142-55.) Будь-яке з цих чотирьох пояснень може бути вірним, та, мабуть, друге є найкращим.

6:2-4.  Одним із перших обов’язків Дарія була необхідність реорганізувати щойно завойоване Вавилонське царство. Він призначив «120 сатрапів» (див. 3:2), які мали правити Вавилонським царством, а «над ними трьох князів», одним з яких був Даниїл. «Ті сатрапи» були підзвітні трьом князям (напевно, 40 сатрапів одному князеві), і таким чином цар отримував велику допомогу у своїх адміністративних справах. Даниїл же був винятковим князем, частково й завдяки тому, що був при дворі ще за часів Навуходоносора (2:48) й пропрацював у нього 39 років. Саме тому «цар мав на думці настановити його над усім царством». Це, звісно ж, не могло сподобатися іншим князям і 120 сатрапам.

2. ЗМОВА ОЧІЛЬНИКІВ (6:5-10)

6:5-6.  Два князі і 120 сатрапів шукали якоїсь причини, «щоб Даниїла обвинуватити в управі царством». Вони, вочевидь, дуже заздрили його посаді, тим паче, що він був юдеєм (див. 3:12). Та вони «не могли знайти ніякої зачіпки». Він був «вірний» і старанно виконував усі свої зобов’язання. Тож вони вирішили віднайти якусь «приключку» супроти нього «в Законі його Бога», про що, напевно, добре знали.

6:7-10.  Отож, 122 очільники вигадали наступний план. (Даниїл, звісно ж, до цього числа не входив!) Вони запропонували цареві Дарію видати указ, згідно якого усі мають поклонятися лише йому єдиному впродовж 30 днів. Чи ці 122 очільники і дійсно перед тим погодили такий план з усіма іншими урядовцями (серед яких були «намісники», «радники» й інші «правителі»), чи просто так сказали  – невідомо. Проте, однозначно, що вони говорили неправду, коли зазначили, що таку постанову погодили «усі князі» (вірш 8), адже з Даниїлом вони дане питання не обговорювали. Згідно ж цієї постанови усі мали молитися лише цареві, визнаючи його верховну владу у царині релігії. А непослух і непоклоніння йому єдиному мало каратися смертю («аби [порушників] було вкинуто в яму для левів», 6:8). Дарій, який, поза всяким сумнів, зрадів такій запопадливості своїх підлеглих, погодився з їхнім задумом і підписав відповідний указ, який згідно мідо-перських звичаїв не підлягав скасуванню.

3. МОЛИТВА ДАНИЇЛА (6:11-12)

6:11-12.  Незабаром люди довідалися про такий підписаний Дарієм указ. Але Даниїл, навіть знаючи про таку постанову царя, й надалі робив, як завжди («як це він був робив звичайно й перед тим») і «тричі на день» ішов у верхню світлицю, щоб помолитися до «свого Бога» (див. Пс. 55:17). Він молився біля вікон «навпроти Єрусалиму» (див. Пс. 5:6; 2 Хр. 6:21, 34, 38).

У своїй молитві Даниїл спершу дякував Богові за усе (Дан. 6:11), визнаючи Його доброту до нього. А потім «благав» Бога про провід і допомогу (вірш 12). Безумовно, така висока посада Даниїла вимагала від нього великої відповідальності, і він звертався до Божої мудрості, приймаючи різноманітні рішення. На той час Даниїлові вже було більш як 80 років (у 539 році до н.е.). Йому було приблизно 16 років, коли його полонили 66 років тому (у 605 році до н.е.). Тож, зважаючи на свій вік, він, вочевидь, також просив Бога про міцне здоров’я і силу достойно виконувати свої нелегкі обов’язки. Даниїл не робив жодних спроб приховати свою відданість Богові чи свою залежність від Нього, навіть якщо тепер це було порушенням урядової постанови (див. Діян. 5:29). Даниїл не став би, та й не зміг би, шукати проводу у Дарія й просити у нього сили, адже він знав, що і те, і інше лише Бог єдиний може йому дати. Звісно ж, його противники знали, де і коли він молиться, тож «прийшли поквапно й знайшли Даниїла» за молитвою.

4. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ДАНИЇЛА (6:13-19)

6:13.  Противники Даниїла «відразу» пішли до царя Дарія, який підписав відповідну «заборону». Дарій розумів, що зобов’язаний виконувати те, що сам і призначив, адже зауважив, що ця постанова «за законом мідян та персів» є невідкличною. Вавилонський цар Навуходоносор мав більшу владу, аніж закон, а Дарій мідянин підпорядковувався затвердженим указам. На це вказувала і відмінність між золотом та сріблом у боввані з Навуходоносорового сну (2:32, 39).

6:14-17.  Почувши обвинувачення супроти Даниїла, якого очільники зумисно назвали одним «з полонених синів юдейських» (як колись Аріох та Валтасар; див. 2:25; 5:13), Дарій «засмутився … вельми». Цікаво, що усі три царі з Книги Даниїла вельми засмучувалися (див. 2:1; 3:13; 5:6, 9).

Хоча Дарій і знав, що його ж власний указ зобов’язує його дотримуватися його, він все ж шукав способу «врятувати» Даниїла. Але зрозумівши, що це неможливо, «звелів привести Даниїла й вкинути його в яму для левів».

Коли Даниїла туди вкидали – що означало вірну загибель – цар промовив до нього: «Бог твій, якому ти постійно служиш (див. 6:20; 3:17), хай тебе визволить.» Достеменно невідомо, чи Дарій знав про те, як одного разу Бог Даниїла визволив із палаючої печі трьох його товаришів ще за часів Навуходоносора. Та ці слова Дарія засвідчили його бажання, щоб Даниїл залишився живий. Він і дійсно не хотів , щоб Даниїл помирав, адже, безумовно, дуже цінував його управлінські здібності (див. 6:2-3). А також він, вочевидь, був дуже вражений вірою Даниїла у свого Бога.

6:18-19.  Щоб Даниїл не зміг утекти від лева, «камінь … (було) покладено на отвір ями, і запечатав її цар своїм перснем та перснями своїх вельмож». Окрім бокового отвору ями (куди можна було потрапити, напевно, з підземної печери), там, мабуть, був ще й верхній отвір (див. вірші 24-25). Печатка, яка була виготовлена з глини і мала відбиток персня, мала засвідчити усім, що камінь цей не можна відкочувати, й таким чином виключалися будь-які спроби звільнити Даниїла. Отак, неохоче, та цар все ж ув’язнив Даниїла в тій ямі.

Цар був дуже схвильований тим фактом, що його князі та сатрапи перехитрили його й що він став заручником свого ж указу. Аж «сон утік від нього» (див. безсонна ніч Ксеркса, Ест. 6:1).

5. ПОРЯТУНОК ДАНИЇЛА (6:19-24)

6:20-23.  «Вранці на світанку», провівши безсонну ніч (вірш 19), цар «пішов притьмом до левиної ями». Боячись віднайти там Даниїла розтерзаного, Дарій все ж не полишав надії (див. вірш 17), що його старіючого князя порятував той Бог, якому він служив (див. 3:17; 6:17).

Даниїл відповів, що Бог і дійсно порятував його за те, що він вів досконале життя (вірш 23)  і «поклався був на свого Бога» (вірш 24). Як сказав Даниїл, ангел Божий «затулив пащеки левам». Можливо, цим Ангелом, як і Тим, що походжав у палаючій печі разом із трьома товаришами Даниїла (3:25), був сам Христос.

6:24.  Дізнавшись, що Даниїл залишився живий, «цар зрадів тим вельми й повелів витягти Даниїла з ями» (див. коментарі до вірша 18). Цей випадок показав Дарію силу віри в Бога і Його владу над обставинами та змогу рятувати тих, хто ввіряє себе Йому. Впродовж 30 днів люди з його світу зверталися до нього як до Бога (див. вірш 8). Але Даниїл служив істинному Богові, який зміг зробити те, чого не зміг Дарій, а саме закрив пащі левам й захистив того, хто на Нього поклався.

6:25.  Тоді цар наказав привести усіх обвинувачів Даниїла та разом із їхніми жінками та дітьми вкинути до ями «для левів». Підступна спроба знищити цього полоненого юдея, який став урядовцем, обернулася супроти них самих (див. подібну долю Амана, Ест. 7:9-10). Яка іронія долі! Обвинувачі змусили Дарія видати указ, який допоміг би їм позбутися Даниїла, але не змогли переконати царя не вбивати їх самих.

6. ПРОГОЛОШЕННЯ ЦАРЯ (6:26-29)

6:26-29.  Той, кому завдяки його ж власному указу впродовж місяця поклонялися як богу (вірш 8), тепер видав постанову, згідно якої усі його піддані («всіх народів, племен та язиків»; див. 3:4, 7; 31; 5:19; 7:14) мали боятися і тремтіти «перед Богом Даниїла». Яким неймовірним чином перемінився Дарій! А причиною цього стало те, що, як сам Дарій і «написав», Бог Даниїла – «живий» (див. 6:21), тоді як боги мідян та персів – це мертві ідоли. Цей Бог – вічний, Його царство «не занепаде ніколи» (див. 7:14). Він втручається у справи людей та «спасає» тих, хто на Нього покладається. Він діє дивовижним чином («творить знаки та чуда»; див. 4:2-3), щоб виконати Свою волю, в тому числі зміг у неймовірний спосіб порятувати Даниїла. Саме такому Богові слід молитися і поклонятися. І не зважаючи на протидію сатрапів та князів, цар ще більше почав поважати Даниїла, якому «добре велося … за царювання Дарія і за царювання Кира перського».

Д. Видіння чотирьох звірів (част. 7)

1. ВИДІННЯ (7:1-14)

а. Чотири звірі (7:1-8)

7:1.  Видіння, яке у даній частині занотував Пророк Даниїл, було об’явлене йому «першого року» царювання Валтасара, тобто у 553 році до н.е., коли Валтасар став співправителем Набоніда. Цей сон Даниїла трапився за 14 років до того, як його було вкинуто в яму до левів (част. 6) десь у 539 році до н.е. Коли дане видіння зійшло на Даниїла, йому було, мабуть, 68 років, бо його полонили (приблизно у віці 16 років) 52 роки тому у 605 році до н.е..

Одкровення зійшло на Даниїла уві сні через видіння (див. 2:28; 4:2, 7). Коли Даниїл, розповідаючи про це, використовував слово «видіння» в однині (див. оригінал), то акцентував увагу на цілісності даного одкровення, а коли в множині – то звертав увагу на послідовність подій, які йому було об’явлено. (У част. 7 він п’ять разів використав слово «бачив» [вірші 2, 6-7, 13] й один раз слово «дививсь» [вірш 11].) Сон засвідчує той факт, що він спав, а видіння – те, що він бачив уві сні. Однак іноді до людей приходили видіння, коли вони не спали (див., наприклад, 9:23). Оскільки сон Даниїла мав дуже велике значення, він відразу ж «записав» його.

Даниїл вже якось тлумачив два сни Навуходоносора (част. 2; 4). А тепер він сам отримав чотири віщих сни або видіння (част. 7; 8; 9:20-27: 10:1-12:5).

7:2.  У перших шести частинах Даниїл писав від третьої особи, в останніх шести – від першої. У своєму видінні Даниїл спершу побачив «велике море», розбурхане чотирма вітрами. Слово, яке тут перекладено як «вітри», може також перекладатися як «духи», тобто ангели. В іншим місцях Святого Письма це слово використовується у стосунку до Божих провидінь в житті людей через ангелів (Єр. 23:19; 49:36; 51:1; Зах. 6:1-6; 7:14; Одкр. 7:1-3). У Старому Завіті великим морем називають Середземне море (Чис. 34:6-7; ІсНав 1:4; 9:1; 15:12, 47; 23:4; Єз. 47:10, 15, 20; 48:28). Тож дане видіння стосується саме Середземномор’я.

7:3-4.  Потім Даниїл побачив у своєму видінні чотирьох великих звірів, які «вийшли з моря». Як було сказано Даниїлові згодом (вірш 17), ці чотири «звірі» символізували собою чотири царства. Перший звір був «ніби лев», тобто звір, характерними рисами якого є сила та могутність. Цей лев мав «орлячі крила», які вказували на його швидкість. Цікаво, що і лев, і орел були символами Вавилону (див. Єр. 4:7, 13; Єз. 17:3). Насильне виривання крил у лева демонструє той факт, що його позбавили швидкості. І це може мати певний стосунок до безумства Навуходоносора або занепаду його імперії після його смерті. Коли лев «став … на ноги» (задні лапи), то став подібний на людину. А той факт, що «дано йому (було) людське серце», вказує на те, що він втратив своє подобу звіра і навчився виявляти співчуття. Усе це також може свідчити про еволюцію душі Навуходоносора.

7:5.  Другий звір був «схожий на ведмедя», характерною особливістю якого є велика сила (1 Сам. 17:34; Ам. 5:19; Ос. 13:8). Цей звір символізує Мідо-Перську імперію, яка прийшла на зміну Вавилонській. Мідо-перське військо було могутнім та несамовитим (Іс. 13:15-18). На відміну від милосердної людини ведмідь був неповоротким та незграбним. Він «стояв по один бік», і це свідчило про те, що хоча Персія піднялася пізніше за Мідію, перси дуже швидко затьмарили собою мідян у їхньому об’єднаному царстві. «Троє ребер» у «пащеці» ведмедя можуть символізувати три царства: Єгипетське, Ассирійське та Вавилонське. Або ж три народи: вавилонян, лідійців та єгиптян – яких мідяни та перси завоювали. Ведмедю було наказано жерти м’ясо. Цей наказ свідчить про те, що доля тих царств залежить від Бога, а не від влади їхніх правителів. Пожираючи інші царства та перетворюючи свої землі на величезну імперію, ведмідь виконував волю Бога.

7:6.  Третій звір, якого побачив Даниїл, був «ніби леопард», характерною рисою якого є велика швидкість (Ав. 1:8), хитрість та спритність (Єр. 5:6; Ос. 13:7). Цей звір мав «четверо птичих крил», тобто володів надприродною швидкістю. Окрім того, у цього звіра було «чотири голови». А також йому було «надано … владу». Мідо-персів підкорило Грецьке царство, яке зробило це дуже швидко, завоювавши усю імперію всього за чотири роки, десь між 334 і 330 роками до н.е.. А через декілька років після смерті Александра царство розпалося на чотири частини (див. Дан. 8:8, 22).

7:7а.  Тепер Даниїл описував четвертого звіра. Даниїл не порівнював його ні з якою іншою відомою твариною, а просто назвав його «звір». Можливо, цей звір складався з частин тіла лева, ведмедя та леопарда (див. звір у Одкр. 13:2). Цей четвертий звір був «страшний, жахливий і надзвичайно сильний» й в усьому перевершував попередніх трьох, хоча усі вони були жорстокі й руйнівні. Цей звір мав «великі, залізні зуби», якими міг трощити й пожирати своїх жертв. Імперія, яку символізує цей страшенний звір, розтрощила та поглинула три попередні імперії, яких символізували лев, ведмідь та леопард («він … останки топтав ногами»; див. Дан. 7:19).

7:7б-8.  Характерною особливістю цього четвертого і ні на кого не схожого звіра було те, що він «мав десять рогів». Згідно вірша 24 ці роги символізували 10 царів. Коли Даниїл придивився до тих рогів, то побачив, як «ось ще один ріг, маленький, виступив між ними». Цей ріг спершу був непомітний та, виростаючи, він уже вирвав три інші роги. Цей маленький ріг відзначався своєю кмітливістю («у цього рога були очі, ніби людські очі») та блюзнірськими заявами («і рот, що промовляв зухвало»; див. вірші 11, 20, 25). (Див. вірші 19-26 щодо коментарів про сутність цього четвертого звіра та його малого рога.)

б. Ветхий Деньми (7:9-12)

7:9-10.  У цій частині видіння (вірші 9-12) Даниїл побачив «поставлені престоли» суду. На одному з престолів сидів «Ветхий Деньми». Це – Всевишній Бог (див. Іс. 43:13; 57:15а), який керує усіма людьми та народами. Його біла «одіж» та «волосся» засвідчують Його святість (Одкр. 1:14). Те, як Даниїл описав славу довкола Того, Хто сидів на вогненному престолі з колесами, нагадує опис слави Божої, свідком якої став Єзекиїл (Єз. 1:4-28). «Тисячі тисяч» довкола Його престолу були Його слугами, ангелами, які виконують Його волю. Потім Даниїл побачив, що коли Бог Суддя сів на Своє місце, то й «суд (див. Дан. 7:26) засів, і розгорнуто (було) книги». (Як уже зазначалося раніше, саме ім’я Даниїл означає «Бог присудив» або «Бог – мій Суддя»; див. 1:7. А тут Даниїл побачив, що Бог – Суддя всього світу.) В Одкр. 20:12 відкривання книг свідчить про перегляд та суд служби кожної зокрема людини. Тож Бог, який наділяє владою царства, і судитиме ті царства.

7:11-12.  Оскільки Даниїл спостерігав за малим рогом, що «вимовляв» чимало «гордовитих слів» (див. вірш 8), то й побачив, як четвертий звір «був убитий» і вкинутий «на спалення у вогонь». Саме цією подією завершиться «час поган» (Лк. 21:24, 27). Царства, яких символізували попередні три звірі, уже були позбавлені своєї влади через військові поразки. Але четвертий звір позбудеться своєї влади не через військову поразку, а тому, що таким буде Божий присуд (див. Дан. 9:27; Одкр. 11:15; 19:15). Однак кожен з тих трьох звірів отримав ще який час на життя, «призначений їм до пори й до години». Це може означати, що культури усіх трьох завойованих імперій перемішалися між собою і ще були присутні серед нащадків тих переможених народів.

в. Син Чоловічий (7:13-14)

7:13-14.  У третій і дуже важливій частині свого видіння Даниїл побачив, як «Син Чоловічий дійшов … до Ветхого Деньми». Ісус Христос узяв назву «Син Чоловічий» саме з даного пророцтва і часто застосовував її у стосунку до Себе (як занотовано в Євангеліях; див. коментарі до Мк. 8:31; Йн. 1:51). Коли Син Чоловічий став перед Ветхим Деньми, то дано Йому було усю «владу, славу й царство, і всі народи, племена та язики», тобто усе те, чим володіли правителі чотирьох царств. Й усі ці люди «служили» Йому. Ці слова цілковито узгоджуються з обіцянкою, яку Синові дав Отець у Пс. 2:6-9 та яка буде виконана за Другого Пришестя Христа (Мт. 24:30; 25:31; Одкр. 11:15).

Син Чоловічий матиме вічну владу, і «царство Його не занепаде ніколи» (див. Дан. 4:34; 7:27). Його ніколи і ніхто не переможе (див. 6:26). Лиш Його царство пануватиме на землі (Одкр. 20:1-6). Коли добіжить кінця 1000 років правління Господа, Він передасть царство Богові Отцю, після чого Бог призначить Христа вічним Правителем вічного Божого царства (1 Кор. 15:24-28).

2. ТЛУМАЧЕННЯ (7:15-28)

а. Значення чотирьох звірів (7:15-17)

7:15-17.  Як і колись Навуходоносор (див. 2:1; 4:4-5), Даниїл «стривожився» таким видінням (див. 7:28). Хоча попередні рази він і демонстрував свою спроможність тлумачити сни (част. 2, 4), та ні цей, ні наступний сон (8:15) він пояснити не міг. Тому Даниїл звернувся «до одного з тих, що там стояли», вочевидь, до ангела Гавриїла, ім’я якого стає відоме згодом (8:16; 9:12), «й спитав його про певне значення» свого видіння. Ангел пояснив йому, що ті чотири «великі звірі» – то «чотири царі» чотирьох царств. Як уже зазначалося раніше, тут іде мова про Вавилонське царство, тобто лева, Мідо-Перське царство, тобто ведмедя, який стояв по один бік, Грецьке царство, тобто леопарда з крилами та чотирма головами, та про Римське царство, тобто звіра з частин усіх попередніх тварин. (Див. карти цих чотирьох імперій.)

Карта, ВАВИЛОНСЬКА ІМПЕРІЯ

CRETE – КРИТ

CYPRUS – КІПР

EGYPT – ЄГИПЕТ

Memphis – Мемфіс

EDOM – ЕДОМ

MOAB – МОАВ

JUDAH – ЮДЕЯ

Jerusalem – Єрусалим

Samaria – Самарія

ARAM – АРАМ

Sidon – Сидон

Tyre – Тир

Damascus – Дамаск

ASSYRIA – АССИРІЯ

Carchemish – Каркемиш

Nineveh – Ніневія

BABYLONIA – ВАВИЛОНІЯ

Babylon – Вавилон

Persian Gulf – Перська затока

Caspian Sea – Каспійське море

Карта, МІДО-ПЕРСЬКА ІМПЕРІЯ

MACEDONIA – МАКЕДОНІЯ

Black sea – Чорне море

LYDIA – ЛІДІЯ

CAPPADOCIA - КАППАДОКІЯ

Sardis – Сардіс

Ephesus – Ефес

Mediterranean Sea – Середземне море

CYPRUS – КІПР

PHOENICIA – ФІНІКІЯ

Damascus – Дамаск

JUDAH – ЮДЕЯ

Jerusalem – Єрусалим

MOAB – МОАВ

EDOM – ЕДОМ

Memphis – Мемфіс

EGYPT – ЕГИПЕТ

Thebes – ФІВИ (ТЕБИ)

Red Sea – Червоне море

ARMENIA – ВІРМЕНІЯ

Caspian Sea – Каспійське море

ASSYRIA – АССИРІЯ

Ecbatana – Екбатана

BABYLONIA – ВАВИЛОНІЯ

Babylon – Вавилон

MEDIA – МІДІЯ

PARTHIA – ПАРФІЯ

PERSIA – ПЕРСІЯ

Susa – Шуш

Persepolis – Персеполь (Парса)

Persian Gulf – Перська затока

INDIA – ІНДІЯ

Карта, ГРЕЦЬКА ІМПЕРІЯ

ACHAIA – АХАЯ

MACEDONIA – МАКЕДОНІЯ

THRACE – ФРАКІЯ

LYDIA – ЛІДІЯ

Ephesus – Ефес

PHRYGIA – ФРИГІЯ

PISIDIA – ПІСІДІЯ

CILICIA – КІЛІКІЯ

Antioch – Антіохія

CYPRUS – КІПР

SYRIA – СИРІЯ

Damascus – Дамаск

Jerusalem – Єрусалим

EGYPT – Єгипет

Alexandria – Александрія

Memphis – Мемфіс

CAPPADOCIA – КАППАДОКІЯ

ARMENIA – ВІРМЕНІЯ

Caspian Sea – Каспійське море

MEDIA – МІДІЯ

PARTHIA – ПАРФІЯ

Babylon – Вавилон

Susa – Шуш

Persepolis – Персеполь (Парса)

Persian Gulf – Перська затока

Карта, РИМСЬКА ІМПЕРІЯ

GAUL – ГАЛЛІЯ

SPAIN – ІСПАНІЯ

AFRICA – АФРИКА

ITALY – ІТАЛІЯ

GREECE – ГРЕЦІЯ

CRETE – КРІТ

CYPRUS – КІПР

SYRIA – СИРІЯ

EGYPT – ЄГИПЕТ

б. Обіцянка Ізраїлю (7:18)

7:18.  Після знищення четвертого звіра за Другого Пришестя Христа царство «візьмуть … святі Всевишнього» (див. 7:22, 27). Тут слово «святі» стосується віруючих євреїв (див. коментарі до вірша 25), а не віруючих людей Доби Церкви. Адже в Старому Завіті не було жодного одкровення щодо існування церкви в наш час. Ізраїльський народ відбуває Боже покарання в «час поган», який розпочався з Навуходоносора. Як було сказано Даниїлові, в час поган утворяться чотири імперії, які почергово правитимуть землями та народом Ізраїлю. І все ж Божий завіт з Давидом (2 Сам. 7:16; Пс. 89:1-4) залишається в силі та зрештою здійсниться. «Святі» (тобто віруючі євреї в часи, коли на землю повернеться Христос) володітимуть цим царством «повіки й по віки вічні» саме так, як Бог і обіцяв.

в. Опис четвертого царства (7:19-28)

(1) Прохання. 7:19-20.  Здається, Даниїлові було не важко зрозуміти значення перших трьох звірів. Та четвертий звір його приголомшив. Саме тому він звернувся до ангела (вочевидь, Гавриїла; див. 8:16; 9:21) з проханням розповісти про значення цього четвертого звіра та про його «десять рогів» і «про той ріг», що з’явився поміж іншими десятьма і був такий зухвалий. Те, що символізують ці 10 рогів й, особливо, цей малий ріг, має дуже велике значення. Бо саме з цього моменту і до кінця пророцтва Даниїл був дуже стурбований з приводу одкровення щодо людини, яку символізує цей малий ріг, та її діяльності.

(2) Суд над звіром. 7:21-22.  Декілька фактів про цей малий ріг Даниїлові вже було об’явлено (вірш 8): (1) Він з’явився тоді, коли інші 10 рогів (царів; див. вірш 24) вже існували, і став їхнім сучасником. (2) Він вирвав три з десяти рогів (царів). (3) Він був кмітливий (мав людські очі). (4) Він був зухвалий та пихатий (див. вірш 11).

Тепер (вірші 21-22) з’являються іще три факти: (5) Він переслідуватиме святих Всевишнього (див. вірш 25; щодо слова «Всевишнього» див. коментарі до 3:26). Очевидно, що ріг символізує людину. В 7:24 говориться, що це – цар. А святі, як зазначено у вірші 18, це ізраїльський народ. Отже, це буде людина, яка переслідуватиме ізраїльтян в часи Великих Страждань. (6) Він подолає ізраїльський народ і підкорить його своїй владі (Одкр. 12:13-17; 17:7). (7) Його судитиме Бог (див. Одкр. 19:19-20), а Ізраїль, який вже більш не буде під владою малого рога, зрештою отримає усі ті благословення і царство, які їм обіцяв Бог (див. Дан. 7:18).

(3) Всеосяжність царства звіра. 7:23.  Хоча з історичної точки зору царство четвертого звіра було більше за попередні три царства, воно все ж мало межі, а ось «четверте царство» майбутнього правителя буде всеосяжним. Ангел сказав Даниїлу, що ця імперія «пожере всю землю» (див. Одкр. 13:7). І це буде жахлива перемога, бо дане царство «розтрощить … та розтопче» всіх, хто буде проти нього. Саме тут передбачається утворення єдиного світового уряду під правлінням єдиного світового диктатора.

(4) Десять рогів і малий ріг (7:24-25). 7:24.  Потім ангел розтлумачив значення десяти рогів, пояснивши, що це – «десять царів, що постануть з того царства». Четверта імперія, не зважаючи на свою велику могутність (вірші 7, 23), буде поступово слабшати, занепадати та розколюватися (див. коментарі до 2:41-43 щодо заліза та глини, з яких була виготовлена четверта частина Навуходоносорового боввана). Коли у п’ятому столітті н.е. орди із півночі підкорили Римську імперію, вони не об’єдалися в єдине царство. На місці старої Римської імперії утворилися різні окремі держави. Деякі з цих держав, та інші, які з них з’явилися, існують і в наші часи. Тож теперішня Доба – це ера 10 рогів четвертого звіра. (Однак інші премілленаристи вважають, що час 10 рогів ще не настав, що теперішню Добу Церкви не видно у цьому видінні і що 10 царів будуть співправителями майбутньої відродженої [або відбудованої] Римської імперії.)

За якийсь час після того, як з’являться 10 рогів – а Даниїлові не було дано жодної підказки щодо того, коли саме це станеться – «інший» цар (маленький ріг, 7:8, 20) «постане». Здобуваючи свою владу, «він … скине трьох царів» (три роги у вірші 8), тобто підпорядкує три народи з десяти своїй волі, щойно здобуде відповідну владу.

7:25.  Окрім того, що декілька фактів уже було об’явлено стосовно цього майбутнього царя (див. коментарі до віршів 21-22), тут з’являються ще три: (1) Він буде протистояти владі Бога. «І слова на Всевишнього буде вирікати» (див. Одкр. 13:6). Щодо слова «Всевишнього» див. коментарі до Дан. 3:26. (2) Він буде «гнобити» Його «святих» (тобто ізраїльтян; див. коментарі до 7:21). (3) Він розпочне цілком нову еру, за якої змінить усі попередні закони й започаткує свою власну систему. Як сказано у 9:27а, він спершу потоваришує з ізраїльтянами, але згодом почне їх жорстоко переслідувати («вони будуть віддані в його руки») та зробить Єрусалим столицею своєї імперії (11:45) на три з половиною роки (Одкр. 12:6; 13:5). Фразу «до часу, до часів і половини часу» слід розуміти як три з половиною роки Періоду Великих Страждань, де словосполучення «до часу» – це один рік, «до часів» – два роки і «половини часу» – шість місяців. Це дорівнює 1260 дням у Одкр. 12:6 та 42 місяцям у Одкр. 11:2; 13:5. (Див. коментарі до слова «часів» у Дан. 4:16.)

(5) Обіцянка Ізраїлю. 7:26-27.  Коли Суддя, Бог Отець, розпочне «суд» (див. вірш 10) над цим малим рогом, то забере у нього «владу» та «остаточно» його знищить (див. вірш 11; 2 Сол. 2:8; Одкр. 19:20). Це трапиться за Другого Пришестя Христа. На початку існування тисячолітнього царства Син Чоловічий отримає владу (див. Дан. 7:14) і буде правити народом «святих Всевишнього» (див. коментарі до 3:26), тобто ізраїльтянами (див. 7:18, 22), які пов’язані з Богом через завіт, що Бог колись уклав із Авраамом (Бут. 12:1-6; 13:14-17; 15:18-21). Це царство ніхто й ніколи не зможе знищити чи замінити. Воно існуватиме впродовж 1000 років і далі на віки віків (див. Дан. 4:34; 6:26; 7:14). «Всі держави будуть Йому служити і коритись.»

(6) Реакція Даниїла. 7:28.  Ця пророча панорама часу поган була дуже вражаючою для Даниїла і неабияк його стривожила. Він тоді нікому про це видіння не розповідав. Але згодом, коли писав пророцтва під своїм ім’ям, він таки занотував те, що йому було об’явлено через це видіння.

Важко тут не помітити подібності між тим, що було об’явлено Даниїлові щойно, і тим, що було відкрито Навуходоносорові на початку його царювання (част. 2). І те, і інше одкровення стосується часу поган. Обидва сни вказують на те, що Ізраїлем та його людьми правитимуть почергово чотири імперії. Першою була Вавилонська імперія, яку символізувала золота голова та лев із крилами орла. Другою – Мідо-Перська імперія, яку символізували груди та руки зі срібла і ведмідь. Третьою була Грецька імперія, символічним прообразом якої були живіт і стегна з міді та чотириголовий леопард із крилами. Четвертою – Римська імперія, яку символізували ноги з заліза та пальці частково з заліза, а частково з глини, а також звір, який складався із частих різних тварин. Про залізну міць четвертої імперії свідчать залізні ноги (2:40) та залізні зуби звіра (7:7). Згідно Божого проводу влада над цими землями перейшла від ассирійців до вавилонян у 609 році до н.е., потім від вавилонян до персів у 539 році до н.е., далі від персів до греків у 330 році до н.е., а потім від греків і до римлян у першому столітті до н.е..

До кінця часу поган світова влада буде належати одному малому рогові, який робитиме спроби завадити правлінню Христа на землі, знищивши Божий обраний народ. Його недовге царювання, яке триватиме всього сім років (див. коментарі до слова «седмиць» у 9:27), завершиться Другим Пришестям Христа. Коли Христос повернеться на землю, то заснує тут Своє тисячолітнє царство відповідно до завіту, який Бог уклав з ізраїльтянами.

Амілленаристи вважають, що «малий ріг» уже з’являвся у минулому (але вже після Першого Пришестя Христа). Однак вони помиляються, адже: (а) жоден з правителів не здобував світову владу (7:23), (б) жоден з правителів не підкорював 3 з 10 царів, які правили одночасно (вірш 24), (в) жоден з них не переслідував ізраїльтян (вірш 21) впродовж трьох з половиною років (вірш 25) і (г) жодного з них не було остаточно знищено (вірш 26) за Другого Пришестя Христа. І не може цей «малий ріг» бути римо-католицьким папством, бо: (а) «малий ріг» – це цар, а не Папа Римський, (б) влада Папи ніколи не обмежувалася трьома з половиною роками, (в) папство жодного разу не ставило собі за мету переслідувати ізраїльський народ і (г) папство не було знищене поверненням Христа на землю.

III. Пророча історія Ізраїлю в Час Поган (част. 8-12)

А. Видіння барана і козла (част. 8)

Частини 8-12 (та 1:1-2:4а) написані давньоєврейською мовою, тоді як 24б-7:28 – арамейською. Пояснення цьому є у розділі «Вступ», підрозділ «Мови».

1. ВИДІННЯ (8:1-14)

а. Вступ (8:1-2)

8:1-2.  Видіння, занотоване Даниїлом у част. 8, зійшло на нього два роки по тому, як трапилося видіння, описане у част. 7 (порівняйте фразу «третього року царювання царя Валтасара», 8:1, з фразою «першого року Валтасара», 7:1). У своєму видінні Даниїл побачив, що перебуває в «Сузах-замку, що в Елам-країні». Це місто було одним із перських царських міст і знаходилося за 200 миль на схід від Вавилону, «коло ріки Улаю» (див. карту «Світ Єремії та Єзекиїла» у Вступі  до Єр.). Століття потому перський цар Ксеркс збудував там чудовий палац. Саме в ньому відбувалися події, описані у Книзі Естери (див. Ес. 1:2). А Неємія був чашоносцем царя Артаксеркса в цьому ж палаці (Неєм. 1:1).

б. Видіння барана (8:3-4)

8:3-4.  У своєму видінні Даниїл побачив «над рікою» барана, у якого були «два … високі роги». Проте один ріг був «вищий від другого». Ці два роги виросли не одночасно. «Вищий виріс навпісля» коротшого. Неоднаковість двох рогів барана нагадувала ведмедя, який «стояв по один бік» (7:5). І ось той баран, що стояв понад рікою, почав бити «рогами на захід і на північ і на південь». Ніхто не міг йому протистояти, жоден не міг від нього утекти. «Він робив, що хотів», а тому панував над усіма завойованими землями «і став великим».

в. Видіння козла (8:5-14)

8:5-8.  Потім Даниїл побачив, як раптом «від заходу козел» надійшов, а в нього могутній «ріг між очима». Він мчав так швидко, що не видно було, як він торкається «землі». Маючи намір знищити дворогого барана, козел «кинувся на нього шаленою силою» і зламав його «обидва роги».

Баран «не мав … сили» захищатися, і козел «розтоптав його». Велич, що належала барану, тепер перейшла до козла. Колись ніхто не міг утекти від влади барана (вірш 4), а тепер – від влади козла (вірш 7). Але щойно козел здобув велику владу, як його «великий ріг» зламався, «а замість нього виросли чотири інші».

Опис цього козла дещо перегукується з описом третього звіра у 7:6, тобто описом леопарда з крилами. Вони обидва були швидкі. Леопард мав чотири голови, а козел – чотири роги. Роги ж козла, напевно, символізували царів (як і роги четвертого звіра, 7:24).

8:9-12.  «Від одного з» тих чотирьох рогів «виріс другий». Спершу він був «маленький», але потім «став незмірно великим» та захопив землі «на південь, на схід» і ще «Славний Край», тобто ізраїльські землі. Він став великим гонителем ізраїльтян («піднявся аж до небесного воїнства»; див. «воїнство» у вірші 13) і поневолив увесь їхній народ («і розтоптав їх»). Він «піднявся аж» до посади ізраїльського царя і проголосив себе начальником «воїнства». Він змусив цей народ поклонятися йому, про що свідчить його заборона, згідно якої ізраїльтяни більш не могли дотримуватися своїх релігійних звичаїв («забрав у Нього повсякчасну жертву»). А також він осквернив храм («перевернув місце Його святині»). Ізраїльський народ («святі»; див. коментарі до 7:18) робив все те, що він наказував, бо боявся його руйнівної вдачі (див. «руїнницький» у 8:13). «Йому пощастило», і він так сильно зневажав істину, яка міститься у Божому Слові, що тут навіть є фраза «і правду кинуто на землю».

У цій частині видіння передбачено появу правителя у Грецькій імперії, який поневолить народ та землі ізраїльські, осквернить храм, заборонить богослужіння й вимагатиме, щоб лиш йому молилися і поклонялися, а не Богові.

8:13-14.  На радість Даниїла один ангел («святий»; див. «Святих» у 4:14) звернувся до іншого («другий святий») і запитав його: «Докіль триватиме видіння?» Той відповів: «Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків.» (Щодо значення фрази «двох тисяч трьохсот вечорів та ранків» див. коментарі до 8:23-25.) По завершенні того часу «святиня», яку він осквернив, буде очищена і відновлена («ввійде в свої права») та займе відповідне місце у житті народу.

2. ТЛУМАЧЕННЯ (8:15-27)

а. Поява Гавриїла (8:15-18)

8:15-18.  І знову Даниїл, хоча і був спроможний розтлумачити сни Навуходоносора (част. 2; 4), не міг пояснити свій сон (див. 7:16). Тож було надіслано до нього Гавриїла, щоб той розтлумачив йому значення «видіння». Звісно ж, Даниїл «злякався» (див. 7:15), побачивши небесного посланця, «й упав ниць» перед ним. Та Гавриїл звернувся до Даниїла словами «чоловічий сину» (див. коментарі до Єз. 2:1; не плутати з Христом, Сином Чоловічим) і пояснив, що це «видіння – для часу кінця» (див. Дан. 8:19), тобто стосується майбутніх для Даниїла подій, які свідчать про перебування Ізраїлю під владою Грецької імперії.

б. Тлумачення Гавриїла (8:19-26)

8:19.  Гавриїл зауважив, що «видіння» стосувалося подій, очевидцем яких Даниїл не буде («що буде наприкінці» й «до часу, призначеного для кінця»; див. вірш 17). Примітно, що це буде час «гніву» ще за часів поган. Як було зазначено раніше (част. 2), час поган – це період, який розпочався з царювання Навуходоносора і який завершиться Другим Пришестям Христа, впродовж якого ізраїльтяни відбувають Боже покарання. Саме їхня непокора викликала гнів Божий на них і накликала на цей народ Боже покарання.

8:20-21.  Спершу Гавриїл розтлумачив значення «барана, що … з двома рогами» (див. вірші 3-7). Цей звір символізував царя мідянського й царя перського. Саме цю імперію символічно характеризував ведмідь, що «стояв по один бік» (7:5). Хоча Персія з’явилася пізніше за Мідію (Персія у 559 році до н.е., тоді як Мідія – за кілька століть до того), перси домінували над мідянами. Тому й другий ріг барана був більший за перший. Персія розширила межі своєї імперії на захід, на північ і на південь завдяки своєму величезному війську, яке налічувало більш як 2 мільйони вояк.

Карта, НАПРЯМОК ЗАВОЮВАНЬ АЛЕКСАНДРА

МИЛІ

Головні бої

Міста, засновані Александром

EUROPE – ЄВРОПА

Adriatic Sea – Адріатичне море

THRACE – ФРАКІЯ

PAEONIA – ПЕОНІЯ

MACEDONIA – МАКЕДОНІЯ

Pella – Пелла

ILLYRIA – ІЛЛІРІЯ

THESSALY – ФЕССАЛІЯ

EPIRUS – ЕПІР

Sparta – Спарта

Troy – Троя

Athens – Афіни

Miletus – Мілет  Захоплений у 334 до н.е.

Halicarnassus – Галікарнас  Захоплений у 334 році до н.е.

Black Sea – Чорне мора

Granicus River – річка Гранік  334 рік до н.е.

ASIA MINOR – МАЛА АЗІЯ

Gordium – Гордіон

Sardis – Сардіс

Ancyra – Анкара

PONTUS – ПОНТ

ISSUS – ІСС  333 рік до н.е.

Alexandria (Iskenderun) – Александрія (Іскендерун)

Mediterranean Sea – Середземне море

SYRIA – СИРІЯ

Весна 331 рік до н.е.

Tyre – Тир  Захоплений у липні 332 року до н.е.

ISRAEL – ІЗРАЇЛЬ

CYRENAICA – КИРЕНАЇКА

LIBIA – ЛІВІЯ

Siwa – Сива  Відвідав Оракула Аммона

Alexandria – Александрія

Memphis – Мемфіс

EGYPT – ЄГИПЕТ

Nile River – річка Ніл

Red Sea – Червоне море

Caucasus Mts. – Кавказькі гори

ARMENIA – ВІРМЕНІЯ

Caspian Sea – Каспійське море

GAUGAMELA – ГАВГАМЕЛИ  331 рік до н.е.

Tigris River – річка Тигр

Euphrates River – річка Євфрат

Alexandria – Александрія

ASSYRIA – АССИРІЯ

Babylon – Вавилон Тут Александр помер у липні 323 року до н.е.

Susa – Шуш

BABYLONIA – ВАВИЛОНІЯ

ARABIA – АРАВІЯ

MEDIA – МІДІЯ

Ecbatana – Екбатана

Весна 330 року до н.е.

Persepolis – Персеполь (Парса)

PERSIS – ПЕРСІЯ

Persian Gulf – Перська затока

PARTHIA – ПАРФІЯ

IRAN – ІРАН

Hecatompylos – Гекатомпіл  Тут поблизу помер Дарій у 330 році до н.е.

Alexandria Arion (Herat) – Александрія Аріон (Герат)

AFGANISTAN – АФГАНІСТАН

ARIA – АРІЯ

Весна 329 року до н.е.

Alexandria (Gofashkerd) – Александрія (Ґофашкерд)

BALUCHISTAN – БЕЛУДЖИСТАН

Aral Sea – Аральське море

Jaxartes River – річка Сирдар’я

FERGANA – ФЕРГАНА

Alexandria Eschata (Leninabad) – Александрія Есхата (Худжанд)

SOGDIANA – СОГДІАНА

Maracanda (Samarkand) – Самарканд

Bokhara – Бухара  Зима 328-327 роки до н.е.

327 рік до н.е.

Hindu Kush Mts. – гори Гіндукуш

Bactra-Zariaspa – Балх-Заріаспа

BACTRIA BADAKHSHAN – БАКТРІЯ БАДАХШАН

Alexandria ad Caucasum – Александрія Кавказька

Kabul River – річка Кабул

Hydaspes River – річка Гідасп  236 рік до н.е.

Nicaea – Нікея

GANDAHRA - ГАНДХАРА

Alexandria (Ghazni) – Александрія (Газні)

Hydaotis River – річка Гідаотіс 325 рік до н.е.

Hyphasis River – річка Гіфасис

Alexandria Arachosiae (Kandahar) – Александрія Арахосія (Кандагар)

Александра поранено

Alexandria Opiana (Uch) – Александрія Опіана (Ух)

Pattala – Паттала Липень 325 року до н.е.

Осінь і Зима 325 року до н.е.

INDIA – ІНДІЯ

Indian Ocean – Індійський океан

Потім ангел пояснив значення кудлатого козла, який мав «межи очима» великий ріг. Цей козел символізував грецького царя (царство), який у 7:6 зображується як леопард із крилами. (Див. таблицю «Подібності між Дан. 2; 7 та 8».) Великий ріг – то «цар перший», Александр (див. 11:3). Хоча це його батько Филип II Македонський об’єднав усі грецькі міста-держави, окрім Спарти, саме Александра вважають першим грецьким царем.

Александр Великий («ріг», 8:5) прийшов із заходу з невеликим, але дуже швидким військом. Він був злий (вірш 6) на персів за те, що вони багато років тому напали на них в бою під Марафоном (490 рік до н.е.), у битві при Саламіні (481 рік до н.е.) та на грецькі міста поблизу Афін. Він швидко завоював Малу Азію, Сирію, Єгипет та Месопотомію – всього за декілька років, починаючи з 334 року до н.е. Перси не могли йому протистояти (вірш 7). (Див. карту «Напрямок завоювань Александра»). Та Александр помер від малярії й ускладнень від алкоголізму у 323 році до н.е. у віці 32 років у Вавилоні. Отож, будучи на вершині своєї слави, він «зламався» (вірш 8).

8:22.  Оскільки в Александра не було нащадків, які б стали його правонаступниками, через декілька років після його смерті чотири полководці («чотири інші» роги; див. вірш 8; 11:4) розділили царство на чотири частини. Але розділене Грецьке царство вже ніколи не матиме «такої сили», як за часів правління Александра. Птолемей отримав Єгипет та частини Малої Азії, Кассандр – землі Македонії та Греції, Лісімах – Фракію і частини Малої Азії (західну Вітинію, Фригію, Місію та Лідію), а Селевк отримав решту імперії Александра, куди входили Сирія, Ізраїль і Месопотамія.

8:23-25.  Потім Гавриїл сказав, що через багато років потому з-поміж тих чотирьох рогів (царів) «настане цар зухвалий, хитрий» (див. «підступ», вірш 25). Він буде могутнім правителем і «накоїть спустошень дивовижних» та «вигубить» чимало людей, розширюючи межі свого царства. «Народ святих», тобто ізраїльтяни (див. «святі», 7:18, 22, 27) стануть головними об’єктами його переслідувань. «Багато людей» загине тоді, коли усі гадатимуть, що у безпеці. Його ж ненависть до ізраїльтян буде спрямована і проти їхнього Бога, «Князя над князями». І все ж цей могутній завойовник сам «зламаний буде», та «не рукою людською». До влади він прийшов не завдяки собі (8:24), й загине він не від руки людини (він помер, збожеволівши, у Персії в 163 році до н.е.).

Цар, про якого тут іде мова, відомий як Антіох IV Епіфан. Коли у 175 році до н.е. він убив свого брата, який успадкував престол династії Селевкідів, то сам посів на його місце. У 170 році до н.е. Птолемей захотів повернути землі, якими на той час правив Антіох. Тож Антіох пішов зі своїм військом на Єгипет, завдав Птоломею IV поразки і проголосив себе царем Єгипту. Саме так він став «великим … на південь» (вірш 9). Коли він повертався з цією перемогою, в Єрусалимі спалахнув заколот. Тож він вирішив підкорити і Єрусалим («Славний Край», вірш 9; див. 11:16, 41). Він поневолив ізраїльтян, осквернив їхній храм та пограбував храмову скарбницю.

Після цієї перемоги Антіох повернувся в Єгипет у 168 році до н.е., але під тиском римлян був змушений покинути Єгипет. Тож він вирішив зробити ізраїльську землю буферною між собою та Єгиптом. Він напав на Єрусалим, спалив його, і багатьох людей убив (див. 8:10). Він заборонив євреям дотримуватися Закону Мойсея, а саме не дозволяв їм святкувати священний суботній день, скасував їхні щорічні свята, звичні пожертви та обрізання дітей (див. вірш 11). В Єрусалимі тоді з’явилися жертовники ідолам, і 16 грудня 167 року до н.е. євреї були змушені принести свої перші нечисті пожертви й спожити свинину. За непослух їх карали смертю. (Хоча його товариші кликали його Епіфаном  [«Славетний»], не дивно, що євреї називали його Епіман  [«Божевільний»].) (Щодо подальшої інформації про Антіоха IV Епіфана див. коментарі до 11:21-35.)

Осквернення храму Антіохом мало тривати впродовж 2300 вечорів та ранків до його очищення (8:14). Дехто рахує 2300 вечорів і ранків як 2300 днів, тобто дещо більш як шість років. У такому розумінні шість років – це період часу між першим вторгненням Антіоха в Єрусалим (170 рік до н.е.) та відновленням храму Юдою Маккавеєм наприкінці 164 року. Однак друге тлумачення видається кращим. 2300 вечорів та ранків – це не 2300 днів. Тут, скоріш за все, йде мова про звичні вечірні та ранкові пожертви, які були заборонені Антіохом під час осквернення храму (див. «повсякчасну жертву», вірші 11-21). Оскільки щоденно приносилося дві пожертви, то 2300 пожертв можна було зробити за 1150 днів або три роки (по 360 днів кожен) і 70 днів. А це відповідає періоду часу між моментом осквернення храму Антіохом (16 грудня, 167 рік до н.е.) і відновленням храму Юдою Маккавеєм наприкінці 164 року та на початку 163, коли усі єврейські пожертви було цілковито відновлено, а Юдея отримала релігійну незалежність. Та яке б тлумачення не було кращим, число 2300 було дійсним, а тому цей період часу і дійсно був.

Серед тлумачів не постає жодних сумнівів щодо того, чи у цьому пророцтві і справді йде мова про Антіоха. Те, що передбачалося, і дійсно через нього здійснилося. Однак у пророцтві йде мова не лише про Антіоха, а й про правителя з майбутнього (Антихриста) , на якого Антіох лише частково подібний. Як тут зазначено, цей майбутній правитель «устане проти Князя над князями» (вірш 25), ким, безумовно, є сам Господь Ісус Христос. Отож, дане пророцтво розкриває події не лише часів правління Антіоха, але й також стосується правителя з майбутнього, чиї вчинки нагадуватимуть діяльність Антіоха.

З певних фактів стосовно Антіоха можна дізнатися і про майбутнього правителя: (1) Він здобуде велику владу, поневолюючи інших (вірш 24). (2) Він прийде до влади, обманюючи й обіцяючи безпеку (вірш 25). (3) Він буде зухвалий і хитрий (вірш 23). (4) Ним керуватиме інший (вірш 24), тобто сатана. (5) Він буде ворогом Ізраїлю й підкорить його своїй владі (вірші 24-25). (6) Він постане супроти Князя над князями, Господа Ісуса Христа (вірш 25). (7) Його правління завершиться Божим покаранням (вірш 25). Отже, можна зробити висновок, що у цьому вражаючому пророцтві є подвійний опис. Воно об’являє історію Ізраїлю за часів правління Селевкідів й особливо Антіоха, як представника Грецької імперії. А також розкриває долю Ізраїлю за часів, коли до влади прийде Антихрист, певним прообразом якого слугує Антіох.

8:26.  Даниїл отримав вказівку сховати «оте видіння», але не в тому розумінні, щоб тримати його у таємниці, а в тому, щоб його зберегти, бо «воно належить до часів далеких». І Даниїл тримав його у своїй голові, а згодом і зберіг його в письмовій формі, коли занотував усе під дією Святого Духа.

в. Відповідь Даниїла (8:27)

8:27.  Даниїл був цілковито «виснажений» тлумаченням цього видіння «і лежав недужий кілька день», через що навіть не міг займатися «царськими справами» у цей час.

Б. Видіння 70 «седмиць» (част. 9)

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИДІННЯ (9:1-2)

9:1-2.  Ішов саме перший рік правління Дарія «з мідянського роду». (Щодо того, хто такий Дарій, див. коментарі до 6:1.) І був це 539 рік до н.е., 66 років по тому, як Даниїл потрапив у полон.

Перемога мідо-персів над вавилонянами і справді була дуже важливою. Вона була об’явлена Валтасарові через тлумачення Даниїла напису на стіні (5:25-28, 30). Однак падіння Вавилонської імперії підготувало ґрунт для звільнення євреїв, яких примусово було переселено у Вавилон ще за часів першого вторгнення Навуходоносора в Єрусалим у 605 році до н.е. Окрім того, що Єремія передрік поневолення народу, він ще й передбачив, що ізраїльтяни залишатимуться у Вавилоні впродовж «70 років» (Єр. 25:11-12).

Даниїла, звісно ж, дуже схвилювала перемога Дарія. Тому він і «намагався зрозуміти в книгах» ті події, яких став очевидцем. Він розумів, що перемога Дарія свідчить про близьке завершення 70-літнього поневолення юдеїв. А тому всі ці події набули ще більшого значення в його очах.

2. МОЛИТВА ДАНИЇЛА (9:3-19)

а. Сповідь (9:3-14)

9:3-6.  Вивчення Святого Письма спонукало Даниїла звернутися до Бога. Й у молитві своїй він сповідався (вірші 3-14) та прохав про допомогу, перебуваючи «в пості». Якщо якась людина була у «волосяниці й попелі», це свідчило про те, що вона в жалобі або в чомусь розкаюється (див. Бут. 37:34; Неєм. 9:1; Ест. 4:1, 3; Іс. 58:5; Єр. 49:3; Єз. 7:18; Йоіл. 1:8; Мт. 11:21).

Мойсей об’явив людям принцип, з огляду на який Бог і буде ставитися тим чи іншим чином до Свого обраного народу: за послух вони отримають благословення, а за непослух – покарання. Однією з форм покарання стало те, що Ізраїль буде поневолений язичницькими силами (Втор. 28:48-57, 64-48). Отож, те, що Ізраїль потрапив у залежність від Вавилону, і було здійсненням цього принципу.

Потім Мойсей об’явив підставу, з огляду на яку покарання буде скасовано і цей народ зможе отримати свої благословення (Втор. 30). Ізраїльтяни мають повернутися до Бога і слухати Його голос. Лиш тоді Бог звільнить їх із полону, поверне на землю, звідки їх було виселено, і виллє Свої благословення на них.

Вочевидь, Даниїл чудово розумів, що їхні роки у Вавилоні – це божественне покарання ізраїльтян. Знаючи про те, що необхідною умовою прощення є сповідь, Даниїл «сповідався» у гріхах свого народу, ототожнюючи себе з їхнім гріхом так, наче він особисто був у цьому винен.

Даниїл зазначив, що благословення залежать від послуху, адже Бог зберігає Свій «союз і ласку ( хезед , «законну любов») для тих», хто любить Його і шанує Його «веління». Навіть обраний народ не може отримати благословення, якщо виявляє непослух. Чотири рази Даниїл визнавав, що його народ згрішив (Дан. 5:9, 8, 11, 15). Цим гріхом був їхній бунт (див. вірш 9) супроти Бога, а також те, що вони відвернулися (див. вірш 11) від Слова Божого (Його законів; див. вірші 10-11), яке добре знали. Будучи милосердним, Бог послав до них «пророків» (див. вірш 10), які мали закликати людей навернутися до Бога. Однак вони не захотіли дослухатися цих послань («ми … не слухали»). І царі, і звичайні люди були повинні перед Богом.

9:7-11а.  Потім Даниїл визнав, що Бог справедливий (див. вірші 14, 16) і цілком виправдано покарав ізраїльтян за їхню «невірність», яка є соромом на їхньому «обличчі» (вірші 7-8), та розселив їх («вигнав») «по всіх країнах». Дане Боже покарання не означає, що Бог позбавив ізраїльтян свого милосердя (див. вірш 18) і прощення, а лиш те, що Він, будучи справедливим, зобов’язаний карати бунт і непослух людей (вірш 10). Вони не захотіли жити «за Його законами» (вірш 10; див. вірш 5), переступили Його «Закон» (вірш 11) та відвернулися від Бога (див. вірш 5), виявляючи упертий непослух («щоб не слухати»).

9:11б-14.  Через те, що Ізраїль збунтував супроти Бога і виявив Йому цілковитий непослух, на них «впав … проклін та засуд, що написані в Законі … Мойсея» (див. вірш 13) у Втор. 28:15-68. Та незважаючи на суворість цього покарання, в тому числі «велике лихо» для усього їхнього народу (Дан. 9:12), ізраїльтяни «не відвернулись від гріхів» своїх і не «вважали» на Закон, Божу «правду». Бог наслав на Свій обраний народ нещастя, тобто падіння Єрусалиму, бо Він – «справедливий» (див. вірші 7, 16), а ізраїльтяни «не слухали» Його (див. вірші 10-11).

б. Прохання (9:15-19)

9:15-16.  Даниїл розпочав свою молитву-прохання (вірш 15) з того, з чого власне й розпочав свою сповідь (вірші 4-5), а саме зі згадки про велич Бога та гріховність людей. Даниїл пригадав, як Бог «вивів» Свій народ «з землі Єгипетської сильною рукою». І через це звільнення Він прославився. Але Його обраний народ згрішив (тут Даниїл вже вчетверте каже, що його народ згрішив; див. вірші 5, 8, 11), а тому й «терпить наругу від усіх, що навкруги». У своєму зверненні до Бога Даниїл просив, щоб Бог, «за … (Своїм) великим милосердям» (див. вірші 7, 14), відвернув Свій «гнів … і … обурення від міста … Єрусалиму», скасував Своє покарання та звільнив ізраїльтян із рабства. (Єрусалим – Боже місто; див. вірш 24, і Його свята гора; див. вірш 20; Йоіл. 2:1; 3:17; Зах. 3:11.)

І знову Даниїл зазначив, що той стан, у якому на той момент перебував його народ, був покаранням за минулі гріхи, «за гріхи наші й за провини батьків наших» (див. Дан. 9:6, 8).

9:17-19.  Попросивши Бога відвернути Свій гнів від його народу (вірші 15-16), пророк почав  благати Бога про ласку, милосердя та прощення (вірші 17-19). Даниїл попрохав, щоб Бог вислухав його «молитву … та його благання» і порятував («воззри обличчям Твоїм ласкавим на») «святиню» (храм в Єрусалимі) заради Себе «самого» (див. вірш 19). Він хотів, щоб Бог почув його прохання («прихили … вухо») і побачив («розплющ очі Твої») «руїни» міста. Цікаво, але Даниїл не казав Богові, що Йому робити. Він лише просив Бога поглянути на святиню та на місто, які вже чимало років залишалися спустошені.

У своїх проханнях Даниїл спирався на Боже милосердя (див. вірш 9), а не на праведність свого народу, адже цього у них не було. Та оскільки Бог милосердний і може дарувати прощення, Даниїл, молячись, промовив: «Господи, вислухай! Господи, прости!» Турбуючись про добре ім’я Боже, Даниїл хотів, щоб Господь діяв швидко («не забарися») «задля» Свого міста і Свого народу, «бо … ім’я (Його) прикликано на» них. Усе це мало прославити Бога, бо було «задля» Нього ж «Самого» (див. вірш 17).

3. ВІДПОВІДЬ ГОСПОДА (9:20-27)

а. Звістка Гавриїла (9:20-23)

9:20-21.  У своїй молитві Даниїл сповідався у своїх гріхах та «в гріхах» свого народу, а також просив Бога відродити Єрусалим («святу гору Бога»). Відповідь на молитву Даниїла не забарилася (див. «не забарися», вірш 19). Ще під час молитви перед ним з’явився Гавриїл, який уже приходив до нього «раніше», щоб розтлумачити його видіння про барана та козла (8:15-16). «Летівши швидко», Гавриїл «доторкнувся до» Даниїла «під час вечірньої жертви». Це була одна з двох обов’язкових щоденних жертв, які вимагав Закон (Вих. 19:38-39; Чис. 28:3-4; див. «вечорів та ранків» у Дан. 8:14). Хоча на той час храм був зруйнований, і впродовж 66 років не було змоги приносити ці жертви там, Даниїл все ж продовжував молитися у призначений для цього час дня. Напевно, це було одне з трьох його щоденних звертань у молитві до Бога (6:10).

9:22-23.  Хоча Даниїл і не згадував про це у молитві, та все ж його, безумовно, хвилював задум Бога щодо Єрусалиму (див. вірш 2). Пророцтво Єремії (Єр. 25:11-12) об’явило Божий задум щодо ізраїльського народу лише до часу завершення 70-річного Вавилонського полону. А Даниїл бажав знати, що трапиться після цього. Попередні два видіння Даниїла (Дан. 7-8) щодо прийдешніх подій стосувалися, головним чином, язичницьких народів, які, починаючи з часів Вавилонської імперії, будуть царювати. Отож, Бог надіслав Гавриїла, щоб задовольнити бажання Даниїла й об’явити йому Свій задум щодо ізраїльського  народу аж до часів, коли вони стануть частиною обіцяного царства, керувати яким буде Ізраїльський Месія. Гавриїл мав дати Даниїлові «видіння» Божого задуму стосовно Його людей. Оскільки пророк був у Бога «улюблений» (див. 10:11, 19), Гавриїл отримав «слово» для Даниїла «вже на початку» його молитви.

б. Сімдесят седмиць (9:24)

9:24.  Спершу Даниїл дізнався, що задум Божий дійде до свого завершення тоді, коли минуть «сімдесят седмиць». Оскільки Даниїл розглядав Божий задум з точки зору людських років (вірш 1; див. Єр. 25:11-12; 2 Хр. 36:21), то не дивно, що для нього ці седмиці були роками. В наш час прийнято рахувати по десять (наприклад, десятиліття), а в часи Даниїла люди рахували по сім (седмиці). Адже тиждень складається з семи днів. Кожен сьомий рік для євреїв був роком відпочинку (Лев. 25:1-7), а після семи «седмиць» у них наставав Ювілейний рік (Лев. 25:8-12). Отож, «сімдесят седмиць» – це 490 років. Число 490 не може означати дні  (приблизно 1 1 / 3  років), бо цього буде замало для здійснення подій, передбачених у Дан. 9:24-27. Те саме справджується і стосовно 490 тижнів по сім днів кожен (тобто 3430 днів, приблизно 9 1 / 2  років). Окрім того, якби тут ішла мова про дні, Даниїл додав би слово «днів» після фрази «сімдесят седмиць», адже в 10:2-3 він так і написав: «три седмиці днів» (див. оригінал; НМВ, «три тижні»).

А також, оскільки ізраїльтяни та юдеї не давали відпочинку землі кожного сьомого року (Лев. 25:1-7), Господь сам дав цій землі відпочити впродовж 70 субот (див. Лев. 26:34-35). Тому 490 років потрібно для того, щоб завершився цикл з 70 суботніх років (так називався один з семи років, коли земля мала відпочивати).

Саме цей період часу було «призначено» для народу Даниїла (див. «твоїм народом» у Дан. 9:16, 24). Отож, це пророцтво стосувалося не історії розвитку світу чи церкви, а лиш ізраїльтян та міста Єрусалим. І до того часу, як завершаться ці сімдесят седмиць, Бог здійснить шість пунктів зі Свого плану щодо Ізраїлю. Перші три стосуються гріха, інші три – царства. Основою для перших трьох стала смерть Ісуса на хресті. А всі шість здійсняться за Другого Пришестя Христа.

1. Наприкінці періоду в 490 років Бог покладе «кінець ( кала ) злу» ізраїльтян. За Другого Пришестя Христа гріх непослуху ізраїльтян вичерпає себе, коли вони покаються й навернуться до Нього, як до Свого Месії та Спасителя. Тоді їхня земля знову буде їм належати, й вони отримають благословення у відповідь на молитву Даниїла.

В часи Старого Завіту одним із найбільших ізраїльських свят був День Відпусту  (Лев. 16). Того дня люди збиралися разом перед Богом, сповідалися в своїх гріхах та приносили кровні пожертви у спокуту за ці гріхи. Хоча ця пожертва спокутувала гріхи ізраїльтян, вчинені ними впродовж 12 місяців, вона не усувала ті гріхи назавжди (Євр. 10:1-3). Потрібна була досконала жертва Богові, яка назавжди змогла б очистити їх від усіх накопичених гріхів. І цією жертвою став Ісус Христос, який Своєю смертю заплатив за усі гріхи минулого (див. Рим. 3:25) й тим самим створив можливість покласти «кінець злу» ізраїльтян у майбутньому.

2. Бог запечатає «гріх». Дієслово «запечатають» – це переклад до слова хатам , яке тут означає «запечатати і покарати» (див. Втор. 32:34; Іов. 14:17). Тож у даному вірші зроблено наголос на тому, що гріхи ізраїльтян, за які вони ще не були покарані, все ж накличуть на них покарання. І це покарання візьме на себе Ісус Христос, їхній Заступник, який, прийнявши на Себе гріхи людства, віддасть Своє життя на хресті. А потім, за Свого Другого Пришестя, Він очистить ізраїльтян від усіх їхніх гріхів (Єз. 37:23; Рим. 11:20-27).

3. Бог простить їм «беззаконство». Дієслово «спокутують» ( капар ) означає «заслужать прощення.» Тут іде мова про те, що Бог простить усі гріхи ізраїльтянам, коли вони покаються за Другого Пришестя Христа, адже основу цьому прощенню поклав Ісус, померши на хресті. Тут слід пригадати і День Відпусту ізраїльтян, про який говориться у першому з шести пунктів. Того дня Бог справедливо судитиме всіх винних людей. Кров, якою кропили престол милосердя («віко», Лев. 16:14) на ковчезі завіту, робила можливим перебування Бога серед Його грішних людей. Подібним чином і пророцтво Даниїла засвідчило те, що через кров, пролиту Ісусом на хресті, Бог буде серед грішників, а саме серед грішних ізраїльтян, й судитиме їх.  

Отримавши в покуту (у сплату) кров Христа, Бог може простити гріх. Грецькі слова хіласмос  («віко» або «престол милосердя») та хіласкомаі  («приймати у покуту») між собою взаємопов’язані.

4. Завдяки смерті Ісуса на хресті зрештою «буде приведено вічну справедливість». Форма дієслова «приведено» означає «змусити прийти». Слово «вічну» означає на віки. Тож, дана фраза (досл., «буде приведено справедливість на віки») є пророцтвом, згідно якого Бог започаткує вік справедливості. А це вже вказівка на тисячолітнє царство Христа (Іс. 60:21; Єр. 23:5-6).

5. Бог покладе «печать на видіння та на пророків». Усе те, що Бог через пророків обіцяв виконати згідно Свого завіту з Ізраїлем, здійсниться в часи тисячолітнього правління Христа. Допоки усе те не здійснилося, пророцтва «незапечатані». (Слово «печать» – це переклад до того ж слова хатам , що зустрічається у другому з цих шести пунктів.)

6. «Буде … помазано Святе над Святими». Ця фраза може мати стосунок до найсвятішого місця храму тисячолітнього царства, опис якого подано в Єз. 41-46. Або ж може стосуватися не святого місця, а Святої Особи, Христа. Якщо так, тоді тут іде мова про вступ на престол Христа, Божого Помазанця, (Дан. 7:25-27) як Царя царів та Пана панів у тисячолітньому царстві.

Отже, ці шість пунктів передбачають прихід тисячолітнього царства, що власне Бог і обіцяв ізраїльтянам, і правити цим царством буде обіцяний Цар. Ці пункти підсумовують увесь задум Бога стосовно того, яким чином Він приведе ізраїльський народ до благословень, які Сам же й обіцяв їм через Свої завіти (Бут. 15:18-21; 2 Сам. 7:16; Єр. 31:31-34).

в. Поділ 70 седмиць (9:25-27)

9:25.  Потім Даниїл отримав дуже важливе одкровення стосовно початку тих часів та їх поділу. Як сказав Гавриїл, ці 70 «седмиць» розпочнуться із «виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим». Цей указ був четвертим з чотирьох, виданих перськими правителями стосовно євреїв. Першим був указ Кира у 538 році до н.е. (2 Хр. 36:22-23; Езр. 1:1-4; 5:13). Другим був указ Дарія I (522-486 роки до н.е.) у 520 році до н.е. (Езр. 6:1, 6-12). Насправді, цей указ був затвердженням першого указу. Третім був указ, виданий Артаксерксом Довгоруким (464-424) у 458 році до н.е. (Езр. 7:11-26). Перші два укази стосуються відбудови храму в Єрусалимі, а третій – фінансування, необхідного для принесення тварин у жертву в храмі. Однак у цих трьох указах ніяким чином не йдеться про відбудову самого міста. Оскільки місто без стін нічим не загрожувало військам тих правителів, сам релігійний храм можна було відбудувати, не ризикуючи військовою владою тих, хто дав на це дозвіл. А тому жоден з тих трьох указів не був указом, який міг би розпочати відлік 70 седмиць.

Четвертий указ також видав Артаксеркс Довгорукий, і трапилося це 5 березня 444 року до н.е. (Неєм. 2:1-8). Того знаменного дня Артаксеркс дозволив євреям відбудувати стіни міста Єрусалим. Тож саме про цей указ йде мова у Дан. 9:25.

Завершенням чи то метою пророцтва є поява «Помазаного князя». Тут іде мова саме про Христа. Бог Отець помазав Христа Святим Духом в момент Його хрещення у воді (Діян. 10:38), але помазання, про яке говориться тут, стосується помазання Христа на престол «Князя» у Його царстві (див. коментарі до фрази «помазано Святе над Святими» у Дан. 9:24). Тому це пророцтво про 70 седмиць завершується не Першим Пришестям Христа, як дехто припускає, а скоріш Другим Пришестям і моментом заснування тисячолітнього царства.

Цей 490-річний періоду часу поділений на три частини: (а) 7 «седмиць» (49 років), (б) 62 «седмиці» (434 роки), і (в) 1 седмиця (вірш 27; 7 років). Перші 49 років можуть мати стосунок до часу, впродовж якого мала завершитися відбудова міста Єрусалим з дозволу Артаксеркса (444-395 роки до н.е.). Хоча проект відбудови стін Неємії зайняв лиш 52 дні, все ж, мабуть, чимало років знадобилося для розчищення міста від руїн (адже воно впродовж багатьох років було покинуте), для побудови необхідної кількості будинків та для того, щоб відбудувати «майдан і рів».

9:26а.  Період часу в 62 седмиці (434 роки) завершується моментом ознайомлення ізраїльського народу з Месією, а саме днем Урочистого В’їзду Христа в Єрусалим незадовго до того, як «Помазаний буде знесений», тобто розіп’ятий. Своїм Урочистим В’їздом, Христос, здійснюючи Зах. 9:9, офіційно засвідчив перед ізраїльським народом, що є Месією. Він, безумовно, знав про пророцтво Даниїла, коли тоді ж сказав: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!» (Лк. 19:42).

Отож, перші дві частини цього важливого періоду часу – 7 седмиць (49 років) та 62 седмиці (434 роки) – послідовно йшли одна за одною. Усього минуло 483 роки, починаючи з 5 березня 444 року до н.е. і завершуючи 5 березнем 33 року н.е.. Але як же тут вийшло 483 роки? Відповідь шукайте у таблиці «483 роки у єврейському та григоріанському календарях». (Щодо більш ґрунтовної інформації див. Harold W. Hoehner, Chronological Aspects of the Life of Christ . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1977 та Alva J. McClain, Daniel’s Prophecy of the Seventy Weeks . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1969.)

Згідно з Дан. 9:26 «Помазаний буде знесений» не в  70-тій седмиці, а «по» семи та шістдесят двох «седмицях». Й це свідчить про те, що між 69 та 70 седмицями існує певний інтервал. Христа розіп’яли саме в цей проміжний період часу (інтервал), відразу після Його Урочистого В’їзду, яким завершилася 69-та седмиця. Христос передбачав цей проміжний період часу, коли прорікав утворення церкви (Мт. 16:18). В цей час Бог відвернеться від ізраїльського народу і спрямує Свою увагу на виконання Свого ж задуму стосовно церкви. Христос Сам про це говорив (Мт. 21:42-43). Тож теперішня Доба Церкви – це і є той проміжний період часу між 69 та 70 седмицями.

Амілленаристи навчають, що Перше Пришестя Христа і було 70-ю седмицею, що між 69 та 70 седмицями не було ніякого проміжку часу, а ті шість пунктів, передбачені у Дан. 9:24, виконуються у наш час в церкві. Однак такий погляд (а) не враховує той факт, що у вірші 26 сказано « по  шістдесят двох седмицях», а не « у  сімдесятій седмиці», (б) нехтує тим фактом, що проповідницька діяльність Христа на землі складала лише три з половиною роки, а не сім, і (в) не зважає на той факт, що ті шість дій Бога стосуються народу Даниїла (ізраїльтян) та Святого Міста (Єрусалиму), а не церкви.

Даниїл також дізнався, що коли «Помазаний буде знесений», то «нічого не буде для Нього». Слово, яке тут перекладено як «буде знесений», зазвичай використовується стосовно смертної кари злочинця. Тож дане пророцтво прямо вказує на розп’яття Христа. Коли Христа розіпнуть, «нічого не буде для Нього» у тому розумінні, що Ізраїль зречеться Його, а тисячолітнє царство неможливо буде заснувати. І справді, тоді Він не отримав царську славу як Цар на престолі Давида, що править Ізраїлем. Йоан мав на увазі саме це, коли писав: «Прийшло до своїх [до престолу, що Йому призначив Отець], – а свої [Його власний народ] Його не прийняли» (Йн. 1:11). Тож у пророцтві Даниїла було передбачено, що Христос прийде до ізраїльського народу як Месія, що цей народ зречеться Його як Месію і, зрештою, розіпне Його.

9:26б.  Пророцтво продовжується описом покарання, яке зійде на той народ, який зрікся Свого Месії. Місто, у якому знаходиться святиня, тобто Єрусалим, буде зруйновано народом «вождя, що прийде». Цим вождем буде останній правитель Римської імперії, маленький ріг з 7:8. Цікаво, що це «народ» правителя зруйнує Єрусалим, а не сам правитель. Оскільки він буде останнім римським правителем, його народом будуть римляни. Тоді, отже, це пророцтво провіщає руйнування Єрусалиму, про що власне й говорив Христос під час Своєї проповідницької діяльності.

Коли лідери народу засвідчили своє зречення твердженням, що Христос черпає Свою силу у Велзевула, князя бісів (Мт. 12:24), Христос застеріг їх, що коли вони й надалі так казатимуть, то візьмуть на себе гріх, прощенню якому ніколи не буде (Мт. 12:31-32). Він також попередив народ, що язичники знищать Єрусалим (Лк. 21:24), що це Святе місто занепаде (Мт. 23:38), а руйнування будуть такими значними, що каменя на камені тут не залишиться (Мт. 24:2). І справді у 70 році н.е. Тит вщерть зруйнував місто Єрусалим й убив тисячі євреїв. Але цим вторгненням, хоча й таким жахливим, не завершилися страждання народу, бо, як сказав Гавриїл, «аж до кінця буде війна». І хоча Бог відверне свою увагу від ізраїльтян, вони й далі страждатимуть, аж допоки пророцтва 70 седмиць цілковито не здійсняться. Їхні страждання триватимуть ввесь час, починаючи з руйнування Єрусалиму у 70 році н.е. і до остаточного звільнення цього Святого міста від панування язичників за Другого Пришестя Христа.

9:27а.  Цей вірш розкриває події, що відбуватимуться в останній сімдесятій седмиці. Ці сім років розпочнуться моментом Вхоплення церкви на небо живою (чим власне й завершиться Божий задум стосовно теперішньої Доби). А закінчиться 70 седмиця поверненням Ісуса Христа на землю. Оскільки Ісус сказав, що «скорбота ж тоді велика буде» (Мт. 24:21), цей період часу часто називають Періодом Великих Страждань.

Визначальною подією, яка власне і стане початком відліку цих семи років, буде утвердження союзу. Цей «союз» буде укладений «з багатьма», тобто з людьми Даниїла, ізраїльським народом. І укладе цей союз правитель, «що прийде» (Дан. 9:26), бо саме на цю особу вказує займенник «він» у вірші 27. Як все ще правитель майбутнього, він буде останнім правителем четвертої імперії (маленький ріг четвертого звіра, 7:8).

Союз, який він укладе, буде, вочевидь, мирним. І ним він гарантуватиме ізраїльтянам безпеку на їхній землі. Звідси випливає, що хоча ізраїльтяни на той час і перебуватимуть на своїй землі, вони будуть неспроможні себе захищати через те, що втратили будь-яку підтримку, яку до того мали. А тому вони потребуватимуть і вітатимуть миролюбного правителя конфедерації з 10 європейських (римських) держав. Пропонуючи цей союз, правитель назве себе князем миру, й Ізраїль прийме його владу. Але потім, «в половині седмиці», як мине три з половиною роки, він порушить союз. І тоді, згідно з 11:45, рушить з Європи на ізраїльську землю.

Цей правитель «скасує жертву й офіру». Даний вираз стосується усієї системи жертвоприношень. І це свідчить про те, що ізраїльтяни повернуться до цієї системи у першій половині 70-ї седмиці. Коли цей правитель здобуде світову політичну владу, то захоче отримати владу й у царині релігії, через що змусить увесь світ поклонятися йому ( 2 Сол. 2:4; Одкр. 13:8). Щоб свого домогтися він скасує усі існуючі релігії. Ставши світовим царем і богом та ізраїльським князем миру, він обернеться супроти Ізраїлю, знищить його та осквернить.

9:27б.  Даниїлу було сказано, що правитель, який «прийде» (вірш 26), зробить так, що «на святині буде гидь жахлива». Христос говорив про цей випадок: «(Ви) побачите мерзоту запустіння …, поставлену на святім місці» (Мт. 24:15). Йоан писав, що лжепророк поставить образ цього правителя, й увесь світ буде змушений поклонятися йому (Одкр. 13:14-15). Але цьому останньому правителю четвертої імперії все ж прийде кінець («вирішена руїна … спіткає й самого спустошника»). Разом із лжепророком його буде вкинуто в озеро вогню, коли Христос повернеться на землю (Одкр. 19:20; див. Дан. 7:11, 26).

Цей союз не міг бути укладений чи затверджений Христом за Його Першого Пришестя, як стверджують амілленаристи, бо: (а) Його проповідницька діяльність не тривала сім років, (б) Його смерть не поклала кінець пожертвам та приношенням, (в) Він не чинив «мерзоту запустіння» (Мт. 24:15). Амілленаристи твердять, що Христос засвідчив (у значенні здійснив) Завіт Авраама, але в Євангеліях немає жодної вказівки на те, що Він зробив це за Свого Першого Пришестя.

Як уже було сказано, Антихрист розірве свій союз з Ізраїлем на початку другої половини 70-ї седмиці, тобто він буде скасований на три з половиною роки. Цей період часу позначено фразою «до часу, до часів і половини часу» (Дан. 7:25; 12:7; Одкр. 12:14). Той факт, що це те саме, що три з половиною роки, які у свою чергу дорівнюють 1260 дням (Одкр. 11:3; 12:6) та 42 місяцям (Одкр. 11:2; 13:5), означає, що у єврейському літочисленні кожен місяць має 30 днів, а кожен рік – 360 днів. Це й засвідчує 360-денний єврейський рік, який використовується в обчисленнях у таблиці «483 роки у єврейському та григоріанському календарях» (поблизу Дан. 9:26а). Оскільки усі події 69 седмиць (вірші 24-26) здійснилися буквально, то події 70-ї седмиці, які все ще майбутні, мають також здійсниться буквально.

В. Останнє видіння (част. 10-12)

1. ПРИГОТУВАННЯ ПРОРОКА (10:1-11:1)

а. Видіння (10:1-3)

10:1-3.  Останнє видіння, об’явлене Даниїлові, трапилося «третього … року Кира»,тобто у 536 році до н.е.. Переселенці повернулися у Вавилон і почали відбудовувати храм. (Зважаючи на вік, Даниїл, скоріш за все, не повернувся туди разом з іншими.) 70-літній полон ізраїльтян завершився. Єрусалим знову заселявся, й народ, здавалось, був у мирі. Та одкровення, яке Даниїл отримав через це видіння, вщерть зруйнувало будь-яку надію пророка на те, що тепер ізраїльтяни довго і щасливо житимуть на свободі, у мирі та злагоді. Бог об’явив Даниїлові, що цей народ буде втягнуто в різноманітні конфлікти («велике мариво війни»). Розуміючи неабияке значення того видіння, Даниїл постив «цілих три тижні» (досл., «три седмиці днів»; див. коментарі до 9:25). Впродовж цього часу жалоби він утримувався від вишуканих страв й, безумовно, чекав відповіді Бога на свої молитви (див. 10:12) стосовно подальшої долі ізраїльського народу.

б. Небесний посланець (10:4-11)

10:4-11.  Коли минуло три тижні (див. вірш 3), Даниїла навідав посланець саме в той час, як пророк стояв «на березі великої ріки … Тигру» (див. 12:5). Цим посланцем був ангел з небес, не людина. «Одягнений в льняну одежу» (див. 12:7), він дуже яскраво сяяв. Оскільки минулі рази Бог посилав Гавриїла, щоб той об’явив Даниїлові істину (8:16), то, напевно, цього разу посланцем також був Гавриїл. Ангели, що мешкають у присутності Бога, який є Світлом, самі одягнені у світло. Тож Даниїл і побачив часточку небесної слави у відображенні посланця (10:5-6).

Деякі науковці, які вивчають Біблію, стверджують, що «чоловік» цей – то Христос, зважаючи на (а) подібність між даним описом та описом Христа в Одкр. 1:13-16, (б) реакцію Даниїла та його товаришів (Дан. 10:7-8) і (в) той факт, що цей «Чоловік» міг бути тим самим чоловіком, що і «Син Чоловічий» у 7:13. З іншого ж боку, на користь того, що цим посланцем був саме ангел, свідчить неправдоподібність ситуації, за якої Ісусові міг перешкоджати князь (демон) Персії (10:13) і що через це Він потребував допомоги ангела Михаїла. А також, що ця особа передає звістку з небес.

Товариші Даниїла, безумовно, побачили яскраве світло, хоча й не самого посланця, і «повтікали, щоб сховатись». Даниїл залишився «один» у присутності ангела і, не маючи «сили, … впав непритомний ниць, видом до землі». Та ангел привів Даниїла до тями, щоб передати йому те послання, з яким власне до нього і прийшов. Назвавши пророка «улюблений мужу» (див. 9:23; 10:19), ангел сказав: «Я тепер посланий до тебе.» Бог почув прохання Даниїла зрозуміти все і послав йому відповідь.

в. Пояснення небесного посланця (10:12-14)

10:12-14.  Заспокоївши Даниїла словами «не бійся» (див. вірш 8), Гавриїл пояснив, чому відповідь Бога на молитву Даниїла дещо забарилася. Ще «першого дня», коли Даниїл почав постити і перебувати «у жалобі» з приводу видіння великої війни (вірші 1-2), Бог надіслав до нього Гавриїла зі Своїм посланням, «та князь перського царства» (див. «перським князем», вірш 20) перешкоджав ангелу. Оскільки люди не можуть битися з ангелами (Яків боровся з Богом, а не ангелом; див. коментарі до Бут. 32:22-32), то князь, про якого тут іде мова, вочевидь, був посланцем сатани.

Бог впорядкував царство ангелів таким чином, що кожен з них має владу у своїй царині «начала, власти, сили й володарства» (Еф. 1:21). Гавриїл та Михаїл отримали владу над ангелами, які управляли Божими справами стосовно ізраїльського народу (див. Михаїл у Дан. 10:21; 12:1; Юд. 9). Подібним чином сатана надав і своїм високопоставленим демонам владу над усіма царствами. Князь перського царства був посланцем сатани і мав владу над Персією. Щоб завадити Гавриїлу доправити Боже послання до Даниїла, демонічний князь атакував Гавриїла, щойно той взявся виконувати Боже доручення. На цьому прикладі можна побачити, якою є війна між Божими ангелами та демонами сатани, про що власне згадував Павло у Еф. 6:12: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах.»

Бій між Гавриїлом та князем (демоном) Персії тривав впродовж трьох тижнів, допоки «Михаїл, один із перших князів» царства ангелів (див. Дан. 10:21; 12:1), не прийшов йому на допомогу. Цей бій між ангелами і демонами показує, якою сильною є влада сатани. Та поки князь Персії боровся з Михаїлом, Гавриїл отримав змогу доправити до Даниїла послання стосовно того, «що станеться з» ізраїльтянами, «народом» Даниїла, у майбутньому (див. «твого народу», 9:24). Це послання мало об’явити Даниїлові, якою саме буде війна (10:1) між ізраїльтянами та їхніми сусідами аж до часів, коли Ізраїль отримає мир від прийдешнього Князя миру. Це видіння містить найдетальніше пророче одкровення з усіх, що є у Книзі Даниїла.

г. Підкріплення пророка (10:15-11:1)

10:15-19.  У момент, коли Даниїл побачив посланця, то дуже ослаб (вірш 8; див. 7:15; 8:27). Тепер же він також був пригнічений («й мовчав», 10:15), дізнавшись про бій ангелів та демонів, через що власне забарилася відповідь на його молитву. Більше того, його «вхопив … біль» (вірш 16), коли він зрозумів «видіння», що пророчило майбутні страждання ізраїльтян. Він був зовсім без сил (див. вірш 8) та важко дихав.

Звертаючись до посланця, Даниїл використав слова, які засвідчили його велику повагу до ангела: «Мій пане!» (див. вірш 19; 12:8).

Щоб підкріпити пророка, ангел спершу заспокоїв Даниїлове серце («Не бійся»; див. 10:12), «улюблений мужу»; див. 9:23; 10:11) та зміцнив його як фізично, так і емоційно. Лиш тоді Даниїл був готовий сприйняти усі деталі даного послання.

10:20-11:1.  Потім посланець сказав, що коли він повернеться «воювати з перським князем» (див. «князь перського царства», 10:13), то надійде «грецький князь». Ці князі, як уже зазначалося раніше (див. коментарі до віршів 11-14), були демонами, посланцями сатани, яких він призначив для боротьби з ангелами Бога. У частині 11 Персія та Греція розглядаються як два великих народи (Персія, вірші 2-4; Греція, вірші 5-35).

Що таке Книга «правди»? Це, мабуть, «Відтворення Богом правди загалом, чим власне є і сама Біблія» (John F. Walvoord, Daniel: The Key to Prophetic Revelation , p. 250). Посланець мав на меті розкрити Даниїлові Божі плани стосовно Ізраїлю в часи правління Персії та Греції (11:2-35), а також згодом, впродовж Періоду Великих Страждань (вірші 36-45) і тисячолітнього царства Христа (12:1-4).

Посланець розповів Даниїлові, що з демонами він бореться з допомогою Михаїла (див. 10:13), «вашого князя», у тому розумінні, що Михаїл має особливий стосунок до ізраїльтян (див. 12:1), народу Даниїла. Коли мідянин Дарій (див. 11:1; див. коментарі до 6:1а; див. 9:1) прийшов до влади у Вавилоні, посланець тим самим чином підтримував Дарія. Тут також мається на увазі, що посланець підтримує Михаїла, а Михаїл – посланця, коли у цьому виникає потреба.

2. ІСТОРІЯ ІЗРАЇЛЮ ЗА ЧАСІВ ДРУГОЇ І ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЙ (11:2-35)

а. Історія Ізраїлю за часів правління Персії (11:2)

11:2.  Ангел розповів Даниїлу, що після тогочасного правителя Перської імперії до влади мали прийти ще чотири правителя. Першим був Камбіс, син Кира, який зійшов на трон у 530 році до н.е. Після нього до влади прийшов Смердіс (Бардія), який царював у 552 до н.е. За ним на трон посів Дарій I Віштаспа, що царював з 521 і до 486 року до н.е. Його ж у свою чергу змінив Ксеркс, відомий із Книги Естери як Агасфер. Він правив з 485 і до 465 року до н.е.. (Див. таблицю «Хронологія часів після Вавилонського полону», поблизу Езр. 1:1.) Ксеркс був наймогутнішим, найвпливовішим і найзаможнішим з усіх чотирьох. Впродовж свого правління він часто воював «проти грецького царства».

б. Історія Ізраїлю за часів правління Греції (11:3-35)

(1) Прихід Александра (11:3-4). 11:3.  «Могутній цар» – то Александр. Саме його символізували: (а) мідні стегна та живіт боввана Навуходоносора (2:32, 39б), (б) леопард з крилами (7:6), і (в) великий ріг козла (8:5-8). Між 334 і 330 роками до н.е. Александр завоював Малу Азію, Сирію, Єгипет і землі Мідо-Перської імперії. Він дійшов аж до Індії (див. карту «Напрямок завоювань Александра», поблизу 8:20-21), але помер у 323 році до н.е. у віці 32 років від малярії, ускладненої алкоголізмом.

11:4.  За кілька років після смерті Александра імперію розділили між собою чотири його полководці (див. 8:22): Селевк (Сирія і Месопотамія), Птолемей (Єгипет), Лісімах (Фракія і частини Малої Азії) і Кассандр (Македонія та Греція). Цей розподіл було передбачено. Його символізували чотири голови леопарда (7:6) і чотири великі роги козла (8:8). Александр не започаткував свою династію правителів. Тож, оскільки у нього не було спадкоємців, його царство розділилося, ослабло й розвалилося.

(2) Конфлікт між Птолемеями та Селевкидами (11:5-20). Птолемеї, які правили Єгиптом, називалися царями «Півдня». А Селевкиди, правителі Сирії, що на північ від Ізраїлю, називалися царями «Півночі». Ця частина (вірші 5-20) містить багато інформації про безперервний конфлікт між Птолемеями і Селевкидами, під час якого в ізраїльські землі вдиралися то одні, то інші.

11:5.  «Цар із півдня» – то Птолемей I Сотер, полководець Александра. Він отримав владу над Єгиптом у 323 році до н.е. і в 304 році проголосив себе царем Єгипту. Князь із вірша 5 – то Селевк I Нікатор. Він також був полководцем Александра і в 321 році до н.е. отримав владу правити Вавилоном. Але в 316 році, коли у Вавилон вторгся Антигон, інший полководець Александра, Селевк звернувся за допомогою до Птолемея I Сотера із Єгипту. Після поразки Антигона у 312 році Селевк переможно повернувся у Вавилон. Він правив Вавилонією, Мідією і Сирією, і в 305 році був проголошений царем. Таким чином «панування» Селевка I Нікатора стало «потужним», і він правив значно більшими землями, аніж Птолемей I Сотер.

11:6.  Птолемей I Сотер помер у 285 році до н.е., після чого Єгиптом правив його син, Птолемей II Філадельф (285-246). Тим часом у 281 році Селевка вбили, і його землями аж до 261 року до н.е. правив його син Антіох I Сотер. Потім онук Селевка Антіох II Теос прийшов до влади у Сирії (262-246). Птолемей II й Антіох II були запеклими ворогами, але зрештою («по кількох роках»), десь у 250 році до н.е., вони заключили союз. Це перемир’я було засвідчене шлюбом між донькою Птолемея II Беренікою та Антіохом II. Однак цей шлюб не був довгим, бо Лаодікея, колишня дружина Антіоха, з якою він розлучився з метою женитися на Береніці, отруїла Береніку (її було «видано на смерть»). Згодом Лаодікея отруїла й Антіоха II та зробила свого сина, Селевка II Каллініка, царем (246-227).

11:7-8.  Коли ж після смерті свого батька брат Береніки Птолемей III Евергет (246-221) прийшов до влади, то вирішив помститися за смерть своєї сестри Береніки. Він розгромив сирійське військо («північного царя»), стратив Лаодікею і повернувся «у Єгипет» з великою здобиччю.

11:9-10.  Після такої принизливої поразки Селевк II Каллінік (північний цар) неодноразово робив спроби захопити Єгипет, але безрезультатно. Коли він помер (через те, що впав з коня) на трон зійшов його син, Селевк III Сотер (227-223 до н.е.), якого вбили змовники під час військової кампанії в Малу Азію. Брат Селевка III, Антіох III Великий, став правителем у 223 році, коли йому було всього 18 років, і царював 36 років (аж до 187).

Два сини (Селевк III та Антіох III) намагалися відновити втрачені позиції Сирії з допомогою військових завоювань. Старший завойовував Малу Азію, а молодший – Єгипет. На той час Єгипту були підконтрольні усі землі, що на північ від кордону Сирії, в тому числі Ізраїль. Антіох III спромігся відтіснити єгиптян назад до південного кордону Ізраїлю під час своєї військової кампанії у 219-217 роках.

11:11-13.  «Південний цар» у даному вірші – то Птолемей IV Філопатор (221-204 роки до н.е.). Саме його відтіснив Антіох III Великий (див. коментарі до вірша 10). Птолемей IV зустрівся з Антіохом III біля південного кордону Ізраїлю. Перший раз Птолемею IV вдалося спинити напад Антіоха (Птолемей убив «велику многоту»). Але незабаром Антіох повернувся, вже з іншим військом (яке було «більше, ніж перше»), й відтіснив південного царя.

11:14-17.  Сирія була не єдиним ворогом Єгипту, адже і Филип V з Македонії виступав разом з Антіохом III проти Єгипту. Багато євреїв («з-поміж синів твого народу», тобто народу Даниїла, євреї; див. «твого народу» у 9:24; 10:14) також приєдналося до Антіоха супроти Єгипту. Імовірно, євреї сподівалися здобути незалежність і від Єгипту, і від Сирії, взявши участь у даному конфлікті, однак їхнім сподіванням не судилося справдитись.

Антіох тоді спробував зміцнити свій контроль над Ізраїлем, з якого він власне й вигнав єгиптян. «Укріплене місто» – то, вочевидь, Сидон, яке в 203 році до н.е. захопив Антіох III. Антіох III продовжив свою загарбницьку кампанію, і вже до 199 року він був «у славній землі» (див. 8:9; 11:41). Він навіть спробував встановити перемир’я між Єгиптом та Сирією, видавши за Птолемея V Епіфана з Єгипту свою доньку. Але ця спроба примирити два народи виявилася невдалою (вірш 17).

11:18-19.  Потім Антіох III звернув «своє обличчя» до Малої Азії в 197 році до н.е. та Греції у 192 році. Однак Антіох не досяг тут успіху, бо Корнелій Сципіон («один начальник») був відряджений Римом припинити «наругу» Антіоха. Антіох повернувся у свій власний край у 188 році до н.е. і вже через рік помер. Антіох III Великий провів найбільшу кількість військових кампаній з-поміж усіх наступників Александра, але його мрія знову об’єднати імперію Александра уже під власним головуванням так ніколи й не була здійснена.

11:20.  Син Антіоха III, Селевк IV Філопатор (187-176 роки до н.е.), обкладав свій народ непомірними податками на користь Риму, але його скарбник Геліодор отруїв його («загине … не у битві»).

(3) Вторгнення Антіоха IV Епіфана (11:21-35). Ці вірші описують Антіоха IV Епіфана, сина Антіоха III Великого. Цьому Селевку, який правив зі 175 року до н.е. і до 163, тут приділяється стільки уваги, скільки усім його попередникам разом узятим. Він і є тим малим рогом з Дан. 8:9-12, 23-25. Ця доволі велика частина (11:21-35) присвячена йому не лише тому, що його вторгнення в ізраїльські землі мало значні наслідки, але навіть більшою мірою тому, що його прихід було передбачено. Адже саме його символізував малий ріг (цар) з 7:8, який у майбутньому осквернить і знищить ізраїльську землю.

11:21-22.  Антіох IV тут має означення «жалюгідний». Він сам узяв собі ймення Епіфан, що означає «Славетний». Але його вважали дуже ненадійним і часто називали Епіманом, що означає «Божевільний». За правом трон належав Деметрію Сотеру, сину Селевка IV Філопатора, однак Антіох IV Епіфан захопив трон і проголосив царем себе. Отож, він став царем не як правонаступник, а «підступами» захопив царство. Однак його таки визнали правителем, бо він був спроможний протистояти ворожому війську, вочевидь, єгиптянам. Він також усунув Онія III, первосвященика, якого тут названо одним «з вождів союзу».

11:23-24.  Після військових перемог авторитет та влада Антіоха Епіфана стрімко зросли з допомогою відносно невеликої кількості людей. Він, безумовно, намагався встановити мир у своєму царстві, розподіляючи багатства, забираючи їх у заможних і віддаючи своїм послідовникам.

11:25-27.  Після того, як Антіох зміцнив своє царство, він рушив проти Єгипту, «південного царя», у 170 році до н.е.. Антіох зміг провести своє військо від власних земель аж до єгипетського кордону, перш ніж зустрівся з єгипетською армією під Пелусієм поблизу Дельти Нілу. У цьому бою єгиптяни мали велике і сильне військо, але зазнали поразки, й Антіох зробив вигляд, наче став їхнім товаришем. Переможець і переможений сіли разом до «столу» так, наче і дійсно товаришували. Однак бажання обох встановити мир так і залишилося нереалізованим, бо як один, так і інший були нещирі.

11:28.  Антіох повертався «у свій край з великим багатством». Та по дорозі додому він проходив через ізраїльські землі. І оскільки був дещо розчарований ситуацією у Єгипті (він сподівався захопити увесь Єгипет, та не зміг), то обернув свої розчарування супроти євреїв, осквернивши їхній храм у Єрусалимі. Вочевидь, він таким чином висловив свій протест («серце його … проти») проти усієї системи Мойсея («святого союзу»). Після осквернення храму він повернувся «у край свій».

11:29-30а.  За два роки по тому (у 168) Антіох «знов» пішов зі своїм військом на Єгипет (на південь»). Та щойно він вступив у Єгипет, як на зустріч йому вийшли римляни, які прибули до Єгипту на кораблях із західних островів (досл., «кіттімські кораблі»; див. НМВ, примітки, тобто кіпрські). Попіллій Ленат вручив Антіоху лист від римського Сенату, в якому йому заборонялося вступати у війну з Єгиптом. Коли Антіох попросив дати йому час на роздуми, емісар намалював коло на піску довкола Антіоха і сказав, що він має дати відповідь до того, як вийде з цього кола. Антіох виконав вимогу Риму, адже в іншому випадку йому довелося б оголосити війну з самим Римом. Ця поразка була принизливою для Антіоха Епіфана (він утратив «відвагу»), але в нього не залишалося вибору. Тож він змушений був повернутися у свій власний край.

11:30б-32.  Вже вдруге (див. вірш 28) Антіох вилив своє розчарування на євреїв, місто Єрусалим та їхній храм. Він розлютився «на святий союз», на усю систему Мойсея (див. вірш 28). Однак тих «зрадників» євреїв, «що покинули святий союз» і почали йому допомагати, він доброзичливо приймав (див. вірш 32). Антіох осквернив «святиню» і скасував «повсякчасну жертву». Він послав свого полководця Аполонія і 22 тисячі вояк у Єрусалим з так званою мирною місією. Але в святу суботу вони напали на Єрусалим, вбили багатьох людей, забрали в полон чимало жінок і дітей, а саме місто розграбували та спалили.

Намагаючись викорінити юдаїзм і насадити грецьку культуру серед євреїв, він заборонив євреям дотримуватися своїх традиційних релігійних обрядів (в тому числі проводити різноманітні святкування і обрізання) та наказав спалити копії Закону. Потім він поставив «гидоту страшенну», а саме 16 грудня 167 року до н.е. на вівтарі, де спалювалися пожертви ззовні храму, він звів вівтар Зевсу і приніс там в жертву свиню. З того часу євреї були зобов’язані жертвувати свиню 25 числа кожного місяця на честь дня народження Антіоха Епіфана. Антіох пообіцяв євреям-відступникам («зрадників союзу»; див. вірш 30) велику винагороду, якщо вони забудуть Бога і поклонятимуться Зевсу, богу Греції. Багато ізраїльтян повірило його обіцянці («лестощами») і почало поклонятися лжебогу. Однак невелика кількість євреїв все ж залишалася вірною істинному Богові і не брала участі у тих огидних ритуалах. Антіох IV помер безумцем у Персії в 163 році до н.е.. (Див. коментарі щодо цього Антіоха у 8:23-25.)

11:33-35.  Євреїв же, які відмовлялися виконувати невірні релігійні обряди, насаджені Антіохом, жорстоко переслідували і вбивали за віру. Слова «поляжуть» та «падати» (вірші 33-34) є перекладом до слова касал , що означає «спотикатися». Тут його вжито у значенні великих страждань для одних та смерті для інших. Усе це має стосунок до повстання Маккавеїв. Священик Маттафія мав п’ятеро синів. (Один із них, Юда, став широко відомий тим, що відбудовував і відновлював храм наприкінці 164 року до н.е.. Його називали Юда Маккавей, «Молотобоєць».) У 166 році Маттафія відмовився слідувати цій хибній релігійній системі. Він разом зі своїми синами утік з Єрусалиму в гори, звідки й розпочав повстання Маккавеїв. Коли про них дізналися люди, то «багато» хто приєднався до їхнього руху. Деякі робили це й справді від щирого серця, а деякі – «нещиро». Страждання, яких зазнавали віруючі і віддані Богові люди, оновлювали й очищали їх. Та ці страждання тривали недовго. Даниїлу вже колись було об’явлено, що храм буде осквернено впродовж 1150 днів (8:14; див. коментарі до 8:23-25). Цього ж разу Даниїл отримав підтвердження, що переслідування будуть, але недовго, бо усе «це триватиме … до призначеного часу».

3. ПРОРОЧА ІСТОРІЯ 70 СЕДМИЦЬ (11:36-12:3)

а. Опис царя (11:36-39)

Усі події, описані до цього моменту в частині 11, залишилися в минулому. Непрості конфлікти між Селевкидами та Птолемеями і дійсно мали місце в історії людства. Вони здійснилися буквально, саме так, як передбачав Даниїл. Конфлікти ці було подано з дуже великою кількістю деталей. Відштовхуючись від цього, скептики заперечують той факт, що Даниїл написав цю книгу у шостому столітті до н.е.. Вони стверджують, що дана книга була написана в часи Маккавеїв (168-134 роки до н.е.), вже після  зазначених подій. Однак Бог, який знає, чим усе завершиться вже на початку, міг об’явити Даниїлу ці деталі майбутньої історії людства.

У віршах 36-45 очільник називається просто – «цар». Дехто припускає, що це – Антіох IV Епіфан і що у цих віршах описуються наступні його вторгнення в ізраїльські землі. Однак те, про що йдеться у даних віршах, Антіох не здійснював. Це правда, що Антіох був передвісником майбутнього царя (див. коментарі до 8:25). Але ці двоє – не одна і та ж людина. Один з них є минулим людства, а другий – майбутнім. Майбутній цар (маленький «ріг» з 7:8 і вождь з 9:26) буде останнім правителем Римського світу. Те видатне становище, яке він здобуде з допомогою сатани, описано в Одкр. 13:1-8, де він отримав назву «звір». Згідно слів Йоана (Одкр. 17:12-13), він здобуде владу не через війни та завоювання, а завдяки 10 царям, які добровільно скоряться йому. Розпочинаючи з Дан. 11:36, пророцтво переходить від «ближнього» до «дальнього». Події, описані у віршах 36-45, відбуватимуться впродовж останніх семи років 70 седмиць (9:24).

11:36.  Цей прийдешній цар ні від кого не буде залежати (він «буде чинити, що захоче»). Посеред свого семирічного правління він усією повнотою скористається тією політичною владою, яку надали йому 10 царів, обравши його (Одкр. 17:12-13). Він також візьме на себе абсолютну владу в царині релігії, піднесе себе «понад усіх богів» і, кинувши виклик самому Богові «богів», «буде говорити нечувані речі» про Нього.   «Той супротивник, який зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, … сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога» (2 Сол. 2:4). «І слова на Всевишнього буде вирікати» (Дан. 7:25). Світ буде змушений поклонятися йому як богові завдяки чудам, які лжепророк здійснюватиме в його ім’я (Одкр. 13:11-15). Йому буде підвладний ввесь світ як політично, так і релігійно (Одкр. 13:7-8).

Та правління цього царя все ж «довершиться». Бо що призначено Богом, «те здійсниться». Він «стане великим» світовим правителем у часи гніву, якими будуть три з половиною роки Великих Страждань. Але наприкінці цього часу він отримає своє покарання, призначене для нього Богом (див. Дан. 7:11, 26; 9:27; Одкр. 19:19-20).

11:37.  Через те, що тут іде мова «про богів (або Бога, елохім ) … батьків» його, дехто припускає, що цей правитель буде євреєм, оскільки у Старому Завіті часто зустрічається фраза «Бог батьків ваших» у стосунку до Бога Авраама, Ісаака та Якова (наприклад, Вих. 3:15). Однак, оскільки ця особа буде останнім правителем Римського світу, маленьким рогом четвертого звіра (Дан. 7:8, 24б), він має бути язичником. Той факт, що «він не думатиме про» богів своїх батьків, означає, що, маючи на меті здобути абсолютну владу у царині релігії, цей цар не матиме жодної поваги до релігійної спадщини. Він нехтуватиме усіма сформованими релігіями («не думатиме … ані про якого-будь бога») і підноситиме  себе («нестиметься») як той єдиний, якому усі зобов’язані поклонятися. Він не буде залежати від богів, лише від власної влади (яку отримає від сатани, Одкр. 13:2) і, користуючись нею, вимагатиме, щоб усі поклонялися йому.

А той факт, що «він не думатиме ані про улюбленого бога жінок», означає, що він відкине сподівання Ізраїлю на прихід Месії. Напевно, багато ізраїльських жінок тоді гадатиме, чи часом не котрась із них стане матір’ю майбутнього Месії, Спасителя народу і Царя.

11:38-39.  Антихрист «буде почитати бога твердинь», тобто буде збільшувати чисельність військ. А завдяки своїй політичній та релігійній владі він зможе накопичити величезні багатства. Тим богом, «якого не знали його батьки» (предки) і який даватиме йому силу, може бути сатана. Хоча цей правитель прийде до влади, пропонуючи мир через союз з Ізраїлем (див. 9:27), він не вагатиметься й усією повнотою використовуватиме свою військову владу, щоб розширити межі своїх володінь. І робитиме він це «за допомогою чужого бога». Тих, хто визнаватиме його владу, він призначатиме на високі провладні посади («він осипле почестями»), а його спроможність роздавати нагороди («й землю їм роздасть у нагороду») забезпечить йому неабияку підтримку послідовників.

б. Напад на царя (11:40-45)

11:40а.  Події, описані у віршах 40-45, відбуватимуться «під час закінчення», тобто у другій половині 70-ї седмиці років. Слово «нього» стосується самого царя, про якого іде мова у вірші 36. У віршах 40-45 займенник «він» та похідні від нього стосуються цього ж прийдешнього царя. Він укладе союз з ізраїльським народом, зробивши його землі часткою своїх володінь (9:27). З того часу будь-який напад на ізраїльську землю вважатиметься нападом на нього, адже саме з ним Ізраїль буде пов’язаний союзом.

«Південний цар ударить» Ізраїль. Дехто гадає, що це відбудеться посеред 70-ї седмиці років. Та, більш вірогідно, що усе це трапиться ближче до завершення другої половини того семирічного періоду. Оскільки фраза «південний цар» у 11:5-35 стосується єгипетського царя, то безпідставно вважати, що цей  південний цар (вірш 40) має стосунок до іншого народу. Насправді, у віршах 42-43 Єгипет згадується двічі. Та у цьому нападі братимуть учать не лише єгиптяни. До них приєднаються й «лівійці та етіопці» (вірш 43). Ці народи, які в інших місцях називаються Пут і Куш, можуть бути африканськими. Однак більш імовірно, що назва Пут стосується арабських народів, що проживають на Синайському півострові, а Куш – народів Перської Затоки (див. Бут. 2:13 й тамтешні коментарі).

Одночасно зі вторгненням в Ізраїль південного (єгипетського) царя відбудеться і вторгнення північного царя. Деякі науковці, що вивчають Біблію, ототожнюють це вторгнення з нападом Ґоґа і Маґоґа, адже народ Ґоґа прийде «із крайньої півночі» (Єз. 38:15). Інші кажуть, що бій Ґоґа і Маґоґа відбудеться у першій половині 70-ї седмиці, а, отже, перед  цим подвійним вторгненням, про яке йде мова у Дан. 11:40. Вони припускають, що бій Ґоґа і Маґоґа трапиться тоді, коли в Ізраїлі буде мир (Єз. 38:11, 14). Відповідно до цієї думки між Ґогом, який прийде «із крайньої півночі» (Єз. 38:15), і пізнішим вторгненням під головуванням північного царя (Дан. 11:40) все ж є відмінність. Та у будь-якому разі північний цар з вірша 40 однозначно не є одним із північних царів Селевкидів , про яких іде мова у віршах 5-35. Це вторгнення жодним чином не відображене в історичних фактах і все ще є майбутньою перспективою людства.

Південний і північний царі битимуться проти Антихриста. Ізраїль буде захоплено. Тож багато євреїв рятуватиметься втечею, шукаючи притулок серед язичницьких народів (див. коментарі до Одкр. 12:14-16).

11:40б-43. Коли Антихрист дізнається про це вторгнення, то вишле своє військо з Європи на Середній Схід, а дорогою «нападе на країни й повінню розпросториться в них» (вірш 40). Він швидко просуватиметься до ізраїльської землі й невдовзі «увійде в славну землю» (вірш 41; див. вірш 16; 8:9). Спершу він спрямує свої сили проти «Єгипту» (11:42-43а), бо саме Єгипет разом зі своїми арабськими союзниками («лівійці та ефіопці», вірш 43) ініціює вторгнення в Ізраїль. Цього разу «врятуються від його руки: Едом, Моав та цвіт синів Аммона» (вірш 41), які входять до сучасного Королівства Йорданія. Однак він здобуде контроль над «багатьма країнами».

11:44-45.  Потім Антихрист почує тривожні «поголоски зо сходу (вочевидь, щодо вторгнення численного війська в 200 мільйонів вояк зі сходу річки Євфрат, Одкр. 9:16) й з півночі (вочевидь, іще один напад північного царя; див. Дан. 11:40)». Розлючений Антихрист поставить собі за мету «вигубити багато» людей. А тоді він займе Ізраїль і «порозпинає намети свого палацу між морем та славною святою горою», вочевидь, Єрусалимом. Називаючи себе Христом, Антихрист розмістить свій штаб в Єрусалимі, у тому самому місті, звідки Христос буде правити всім світом в часи Свого тисячолітнього царювання (Зах. 14:4, 17). Антихрист також позиціонуватиме себе як Христос, створивши єдиний всесвітній уряд, на чолі якого буде він сам, і єдину світову релігію, згідно якої усі поклонятимуться йому як богові. Але Бог знищить царство цього царя (він «дійде до свого кінця»; див. Дан. 7:11, 26), коли з’явиться на цій землі сам Ісус Христос (Одкр. 19:19-20).

в. Звільнення Ізраїлю (12:1-3)

12:1. Немає жодного сумніву в тому, що коли Даниїл отримав одкровення, описане в частині 12, його глибоко хвилювала доля власного народу. Тепер, коли його видіння наближалося до завершення, ангел потішив Даниїла, об’явивши йому два факти (вірші 1-3). По-перше, ізраїльський народ («твій народ»; див. 9:24; 10:14) «спасеться» з допомогою Михаїла, ангельського князя (див. 10:13, 21), який власне і є захисником Ізраїлю. В часи Великих Страждань сатана намагатиметься винищити усіх нащадків Авраама (див. коментарі до Одкр. 12:15). Для Ізраїлю «той час буде часом скрути, якої не бувало» (див. Мт. 24:21). Бо напад сатани на цей народ царства буде частиною його спроби завадити поверненню й правлінню Христа.

Звільнення Ізраїлю, народу Даниїла, стосується не порятунку окремих людей, хоча щиро віруючі люди і справді будуть порятовані, а, скоріш, звільнення ізраїльського народу з-під влади язичників (див. коментарі до фрази «увесь Ізраїль спасеться» у Рим. 11:26).

12:2-3.  Другим фактом, який потішив Даниїла, була обіцянка того, що ті, «що сплять», воскреснуть. Багато євреїв загине від рук язичників під час подій, описаних в частині 11 (див. Одкр. 20:4). Спати «у поросі земному» (див. Пс. 7:5) – це не якесь несвідоме існування у смерті. Ця фраза означає, що померла людина насправді  спить. Але спить тіло, не душа (див. коментарі до 1 Сол. 4:13). Невіруючі євреї воскреснуть «на вічний сором та на ганьбу» і не матимуть стосунку до завітних благословень. Однак ті євреї, які віруватимуть у Месію, воскреснуть у своїх тілах «на життя вічне» і займуть почесні місця у Христовому тисячолітньому царстві. Прославившись у царстві, вони «сяятимуть небесним сяйвом». (Див. Мт. 13:43, «І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого.») Вони будуть «розумні», бо віритимуть у Месію навіть ціною великих страждань.

Ця звістка про те, що Бог пам’ятає Свій завіт і здійснить усе, що обіцяв Ізраїлю (незважаючи на його страждання від рук язичників), буде утіхою, яка у свою чергу спонукає їх навернути й інших «до справедливости» (див. «розумні» в Дан. 12:10). Бог ніколи не оминає нагородою справедливість Своїх людей. Тому усі ті люди, які залишатимуться вірними Йому в часи переслідувань, сяятимуть «неначе зорі, повіки, назавжди».

Віруючі люди, які загинуть в часи Великих Страждань, воскреснуть за Другого Пришестя Христа (див. Одкр. 20:4, «І вони ожили і царювали з Христом тисячу років»). Однак невіруючі померлі воскреснуть «на вічний сором» і муки лиш наприкінці тисячолітнього правління Христа (див. Одкр. 20:5; Йн. 5:28-29).

4. ЗАВЕРШЕННЯ (12:4-13)

а. Запечатування книги (12:4)

12:4. Очевидно, що ні Даниїл, ні його сучасники не змогли б осягнути усіх деталей пророцтв, описаних у даній книзі (див. вірш 8). Лише з плином часу, коли історія людства їх засвідчить, багато людей зможе зрозуміти ці пророчі одкровення. Тому Бог зазначив, що розуміння того, що записав Даниїл, все ж прийде. У наші дні багато хто, оглядаючись на минуле людства, може побачити, що чимало з передбачень Даниїла таки здійснилося. Та в часи «кінця» (див. вірш 9 і слова «кінця» та «наприкінці днів» у вірші 13) зміст цієї книги, яка була запечатана (збереглася неушкодженою), зрозуміють «багато» з тих, хто «буде досліджувати» й шукатиме її «знання». Це трапиться в часи Великих Страждань (див. 11:40, «під час закінчення»). Хоча сучасники Даниїла, можливо, й не розуміли усі пророцтва цієї книги, та ці передбачення все ж потішили їх. Вони переконалися, що Бог зрештою звільнить Ізраїль від язичників і виконає стосовно них усі Свої завітні обіцянки.

б. Запитання стосовно Періоду Великих Страждань (12:5-13)

12:5-6.  У цій частині (вірші 5-13) озвучено два запитання Даниїла і дві відповіді ангела. Перше запитання є у віршах 5-6, а перша відповідь – у вірші 7. Друге запитання – у вірші 8, а друга відповідь – у віршах 9-13. Очевидно, що «двоє» ангелів прибули разом з ангельським посланцем, тобто Гавриїлом (див. коментарі до 10:5), і стояли по обидва боки «ріки» (Тигр; див. 10:4). Тоді Даниїл звернувся до мужа «у льняній одежі» (див. 10:5) й запитав його: «Коли буде кінець цих чудних подій?». Фраза «цих чудний подій», напевно, стосується того, що відтворено у віршах 11:36-45, а саме останнього загарбання Ізраїлю прийдешнім язичницьким правителем.

12:7.  Гавриїл відповів, що ті події здійсняться «через час, через часи й через половину часу», тобто через три з половиною роки (див. коментарі до 7:25). Хоча цей останній правитель царюватиме впродовж семи років, перша половина буде часом відносного миру для Ізраїлю. Вони отримуватимуть насолоду від переваг союзу з цим царем (9:27). Ізраїль буде відкритим краєм, де люди житимуть «без мурів, … засувів, … дверей» (Єз. 38:11). Однак Антихрист порушить домовленість (Дан. 9:27) десь посеред 70-ї седмиці років. Тоді південний і північний царі вторгнуться в Ізраїль (11:40). Та розгромивши ці два війська, язичницький цар (Антихрист) сам увійде в Ізраїль, захопить його землі та розмістить свій штаб в Єрусалимі (11:41, 45). Він правитиме в Єрусалимі як цар і бог та стане найбільшим переслідувачем, якого Ізраїль коли-небудь знав (Одкр. 13:5-7). «Сила» Ізраїлю «буде зламана» безжалісною силою, а потім наприкінці Періоду Великих Страждань «все те» (події, описані в 11:40-45) завершиться.

12:8.  Тут Даниїл озвучив своє друге запитання, адресоване Гавриїлу, якого він назвав «Мій пане!» (поважне звертання; див. 10:16-17, 19). Даниїл запитав: «Що буде останнім із того всього?» Він хотів знати, яким є задум Бога стосовно часів після Періоду Великих Страждань. Даниїл отримав небагато інформації щодо благословень Ізраїлю за часів тисячолітнього правління Христа після Його Другого Пришестя. Та він таки дізнався, що Боже вічне царство буде засновано (2:44; 7:14, 22, 27), а святі володітимуть тим царством (правитимуть у ньому). Багато таких пророцтв уже було дано через пророків і ще більше їх буде через пророків, які прийдуть (Аггей, Захарія, Малахія).

12:9-10.  Як ангел уже казав (вірш 4), «ці слова» мають бути «захованими й запечатаними (зберігатися неушкодженими й завдяки чому колись доступними) аж до часу кінця» (до другої половини 70-ї седмиці років; див. вірш 7; див. також слово «кінця» у віршах 4, 13). У той час багато євреїв навернеться до Спасителя (див. вірш 3), а тому й багато хто «очиститься, стане білим і випробується, але нечестиві будуть нечестиво поводитись» й надалі поклонятимуться Антихристу, світовому правителю. Те, що Бог об’явив Даниїлу, вони так і не збагнуть (див. 1 Кор. 2:14), але «розумні (тобто праведні; див. слова «розумні» та «справедливости» у Дан. 12:3) ж зрозуміють».

12:11.  Ангел сказав, що «від часу скасування повсякчасної жертви (див. 9:27, «він …  скасує жертву й офіру») й запровадження мерзенної гидоти (див. 9:27, «І на святині буде гидь жахлива») мине 1290 днів». Другу половину 70-ї седмиці років позначає фраза «до часу, до часів і половини часу» (7:25; Одкр. 12:14), яка означає «три з половиною роки». Це ті ж 42 місяці (Одкр. 11:2) або 1260 днів (Одкр. 11:3). Як же тоді пояснити різницю у 30 днів (між числами 1290 і 1260)? Дехто припускає, що ці 30 днів будуть часом уже після Періоду Великих Страждань, коли перед судом стоятиме Ізраїль та усі інші народи. Іншим поясненням є те, що ці 1290 днів розпочнуться за 30 днів до середини 70-ї седмиці років, коли світовий правитель власне й поставить «мерзоту запустіння» (Мт. 24:15), оскільки точкою відліку 1290 днів може бути оголошення (мерзоти), яке буде озвучено за 30 днів до її представлення. Цією мерзотою, як уже колись зазначалося, буде образ його самого (Одкр. 13:14-15), який символізуватиме усю тогочасну релігійну систему.

12:12-13.  Благословення зійде на тих, «хто ждатиме й діжде до 1335 днів». Це ще 45 днів окрім 1290 (вірш 11). Тобто Ізраїль отримає свої довгоочікувані обіцяні благословення за 45 днів по тому, як завершиться Період Великих Страждань. Усе це може мати стосунок до благословень тисячолітнього царства або ж часу, коли Христос, який з’явиться на небі  (Мт. 24:30) за 45 днів до того, зрештою зійде на землю , і Його ступні торкнуться Оливної Гори (див. Діян. 1:11). Для віруючих людей прихід Христа є благословенням і славетною довгоочікуваною подією.

Даниїл не дожив до тих часів, коли чимало з його пророцтв здійснилося. Як сказав ангел, він дійшов до свого «кінця» і спочиває у смерті (див. вірш 2). Але він воскресне («ти встанеш … наприкінці днів») і отримає свою частку (12:13) у тисячолітньому царстві Христа. Оскільки Даниїл щиро вірив у Бога, він усе своє життя віддано Йому служив. І за цю віру, за цю покірність він отримає свою славну винагороду. Усі люди, які, як і Даниїл, вірують у Бога, отримають свою частку благословень у Його тисячолітньому царстві.

БІБЛІОГРАФІЯ

Anderson, Robert. The Coming Prince . London: Hodder & Stoughton, 1881. Reprint. Grand Rapids: Kregel Publications, 1975.

Baldwin, Joyce G. Daniel: An Introduction and Commentary . The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, Ill.: Inter-Varsity Press, 1978.

Campbell, Donald K. Daniel: Decoder of Dreams . Wheaton, Ill.: SP Publications, Victor Books, 1977.

Culver, Robert D. Daniel and the Latter Days . Rev. ed. Chicago: Moody Press, 1977.

________ . The Histories and Prophecies of Daniel . Winona Lake, Ind.: BMN Books, 1980.

McDowell, Josh. Daniel in the Critic’s Den . San Bernardino, Calif.: Here’s Life Publishers, 1979.

Price, Walter K. In the Final Days . Chicago: Moody Press, 1977.

Walvoord, John F. Daniel: The Key to Prophetic Revelation . Chicago: Moody Press, 1971.

Wilson, Robert Dick. Studies in the Book of Daniel . Grand Rapids: Baker Book House, 1979.

Wiseman, D.J., et al. Notes on Some Problems in the Book of Daniel . London: Tyndale Press, 1965.

Wood, Leon. A Commentary on Daniel . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1973.

________ . Daniel: A Study Guide . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1975.